Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Реферат
Концепції історичних етапів економічного розвитку
Черкаси 2010
План
Вступ
І. Концепції історичних етапів економічного розвитку за формаційним та технологічним підходами
1.1 Етапи економічного розвитку за формаційним підходом
1.2 Етапи економічного розвитку за технологічним підходом
ІІ. Цивілізаційний підхід визначення етапів економічного розвитку
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми
полягає в тому, що вивчення економічної теорії передбачає осмислення основних історичних етапів економічного розвитку суспільства. Ці етапи не мають однієї ситеми їх визначення, арозглядаються за різними підходами до їх класифікації.Універсальною закономірністю прогресу економіки є поступовий перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняють кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповідні критерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на таких підходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.
Об
’
єктом
дослідження стали історичні етапи економічного розвитку.
Метою
реферату є охоплення основних концепцій трьох підходів до визначення етапів економічного розвитку.
Відповідно до мети формуються такі завдання:
1. охарактеризувати формаційний підхід та основні періоди, що він передбачає;
2. визначити сутність технологічного підходу;
3. ознайомитись з основними концепціями етапів економічного розвитку за цивілізаційним підходом:
4. виокремити недоліки та переваги всих підходів до економічного розвитку.
Структура реферату.
Реферат складається із вступу, двох розділів з двома підрозділами, висновку та списку використаної літератури.
І. Концепції історичних етапів економічного розвитку за формаційним та технологічним підходами
1.1 Етапи економічного розвитку за формаційним підходом
Формаційна концепція всебічно розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства повністю базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відносини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Згідно з дією цього закону відбувається поступова зміна соціально-економічних формацій [ 2, 75].
Соціально-економічну формацію, за названою концепцією, становить спосіб виробництва в сукупності з адекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формами діяльності людей.
Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії. Суспільно-економічні формації — це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови — ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються [ 2, 76].
В історії розвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, які послідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст. у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існував соціалістичний лад.
Відповідно до рівня і характеру продуктивних сил первісного суспільства і на основі спільної та колективної за своїм змістом і формою складалися і розвивалися колективістські первіснообщинні виробничі відносини. Їх основу становила общинна власність на засоби виробництва. Праця первісної людини не створювала додаткового продукту, а й виключалась можливість існування приватної власності, класів, експлуатації людини людиною первіснообщинного виробництва була в задоволенні потреб не окремих осіб, а всіх членів общини. Засобами досягнення мети первіснообщинного виробництва були колективна праця, общинна власність, зрівняльний розподіл.Відповідно й основним економічним законом первіснообщинного суспільства було забезпечення спільною працею існування і збереження життєдіяльності общини і кожного з її членів.
Господарство первісної общини носило натуральний характер.В процесі здійснення первіснообщинного виробництва виникає і розвивається суперечність між спільними економічними інтересами общини в цілому і індивідуальними інтересами кожного її члена. Це - основна економічна суперечність первісного суспільства. Вона не переростала в антагонізм доти, доки власність на засоби виробництва членів общини була спільною і поділ праці не вийшов з натуральної природньої форми.
Проте на певному ступені розвитку продуктивних сил первіснообщинного суспільства праця стає все більше і більше спеціалізованою. Природній поділ праці все більше і більше уступає місце суспільному поділу праці. Поряд із землеробством розвивається скотарство. Там, де для цього були більш сприятливі умови, скотарство стає основним видом трудової діяльності. В окремих районах племена залишають землеробство і поступово переходять виключно до скотарства. Таким чином, скотарство відокремилось від землеробства як самостійна галузь господарства.
З виділенням із загальної маси первісних племен таких, виключно займалися скотарством, відбувся перший великий суспільний поділ праці.
Перший великий суспільний поділ праці сприяв дальшому значному підвищенню продуктивності праці і на його основі - виникненню додаткового продукту [ 4, 147].
Удосконалення знарядь праці призвело до того, що в общинах виділяються люди, які займаються ремеслом. Відбувається відокремлення ремесла від землеробства, яке становить собою другий великий суспільний поділ праці. Розширюється обмін. Продукти набувають форми товару. Виникають гроші.
З появою нових, більш удосконалених знарядь праці виробничі відносини первісного суспільства перестали відповідати новому рівню продуктивних сил.
Якщо колективна праця первісних людей вимагала спільної власності на засоби виробництва, то індивідуальна праця обумовила зародження приватної власності.
З появою приватної власності складається майнова нерівність між людьми: як між родами так і всередині роду, з'являються багаті і бідні. Особи, які займали в родовій общині посади старійшин, військових вождів і ін., поступово використовують своє становище в цілях особистого збагачення.
В цих умовах полонених не вбивали, а перетворювали на рабів. Рабами ставали і члени общини, які попадали в боргову залежність.
Так виник перший поділ суспільства на класи – рабовласників і рабів. З'явилася експлуатація людини людиною.
Відбувався розпад родового ладу, на зміну якому йшло класове суспільство і держава, як знаряддя забезпечення панування одного класу вад іншим.
Рабство - перша і найбільш груба форма експлуатації людини людиною. Загальні умови, які підготували перехід до рабовласницького способу виробництва:
-розвиток продуктивних сил суспільства до такого рівня, коли стає можливим створення не тільки необхідного, але додаткового продукту;
-поява індивідуального господарства і приватної власності на засоби виробництва;
-розвиток майнової нерівності.
В умовах рабовласницького ладу специфічною особливістю з'єднання робочої сили із засобами виробництва було те, що трудяща людина (раб) була не тільки позбавлена власності на засоби виробництва, а й сама відносилась до засобів виробництва і виступала як власність рабовласника. В стародавньому Римі раба називали знаряддям праці, яке говорить.
Рабовласницькі виробничі відносини характеризувалися прямим позаекономічним примусом людини до праці.
Рабовласницьке виробництво за своєю формою було натуральним виробництвом.
Проте на шляху прогресу виробництва в рабовласницькому суспільстві з самого початку з'явилися істотні перешкоди. До них відноситься передусім головна суперечність рабовласницького ладу, суть якої заключається в рабській формі праці та рабовласницькій формі власності, в діаметральній протилежності становища раба і рабовласника.
Конкретними формами прояву основної суперечності рабовласницького способу виробництва були:
- протиріччя між розумовою та фізичною працею. Рабовласники з презирством дивилися на фізичну працю, примушуючи до неї рабів. Самі ж виконували розумову працю (вели державні справи, займалися наукою, мистецтвом і ін.);
- протиріччя між містом та селом (міста були центрами ремісницького виробництва, торгівлі і культури, а околиці міста і далекі провінції їх придатками);
- протиріччя між великим виробництвом рабовласників і дрібним господарством вільних ремісників і селян (розорення та витіснення вільних дрібних робітників).
В міру розвитку продуктивних сил, ці протиріччя загострювались і викликали кризу й розпад рабовласницького способу виробництва. Великі рабовласницькі господарства ставали все менш і менш прибутковими.
В цих умовах рабовласники розбивають свої земельні володіння на невеликі ділянки і передають їх в оренду вільним селянам, а також і рабам. Одержавши від великого земельного власника-рабовласника ділянку землі, селяни і раби перетворювалися в підневільних трудівників, зобов'язаних працювати і віддавати землевласникам значну частину виробленої на землі продукції. Це система колонат.
Виникнення колонату свідчило про те, що рабовласницька форма експлуатації зжила себе. Колонат був зародком нових, феодальних відносин всередині рабовласницького суспільства.
У середні віки пануючою стала феодальна земельна власність, за якої земля не належала виключно окремій особі. Взаємні відносини як усередині класу феодалів (сеньорів і васалів), так і між земельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистому володарюванні і підкоренні. Як за рабства, так і за феодалізму сільське господарство поєднувалось і доповнювалось промислами в межах рабовласницького чи феодального маєтку, що й формувало тип замкнутого натурального господарства, де обмін товарами був відсутнім.
У надрах феодального суспільства внаслідок другого суспільного поділу праці, утворення міст і розвитку ремісництва виникла власність, не пов’язана із землею. Ремісники в містах виступали як відносно відокремлені приватні власники засобів виробництва і продуктів своєї праці. Тому власність ремісника на продукт, включаючи життєві засоби, базувалась не на володінні землею, а на володінні знаряддями праці. Приватна власність ремісників уже безпосередньо пов’язана з товарним виробництвом і обміном, тому вони формують нову соціальну спільність — товаровиробників.
Розвиток товарного виробництва, обміну і приватної власності незалежних товаровиробників підірвали підвалини феодальних відносин. Первісне нагромадження капіталу прискорило настання епохи буржуазних революцій, які вже юридично утверджували нову капіталістичну, або буржуазну, систему власності.
Капіталізм характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.
В економічній теорії є дещо інші визначення сутності капіталізму.
- Капіталізм — це “…виробництво для ринку підприємливими індивідами чи об’єднаннями їх з метою отримання прибутку”
[ 5, 60].
Ознаки капіталізму:
1) приватна власність на засоби виробництва;
2) система найманої праці;
3) свобода підприємництва і вибору;
4) ринкова система та вільна конкуренція;
5) важлива роль прибутку;
6) обмежена роль держави
Основні ознаки державного соціалізму:
1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).
2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських зв'язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.
3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рентабельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень місцевим органам.
4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).
5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладів влади і господарських організацій зобов'язані регулярно звітувати перед партією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської системи.
6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.
Переходом до соціалізму від капіталізму являється створення соціалістичного способу виробництва. Тобто єдність продуктивних сил, заснованих на вищій машинній техніці крупного виробництва, та соціалістичних відносинах, які засновані на громадській власності та засобах виробництва [ 3, 65].
Формаційний підхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму, до капіталізму, саме на даному етапі історії об'єктивні сопіально-економічні, технологічні і техніко-економічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім-для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому етапі історії соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя в цілому. По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людини, для ^вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправді-бо, історія є проявом творчої діяльності людей, а процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачити. По-третє, реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній, при такій спрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства.
Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (ХУІП-ХІХ століття) і відображає об'єктивні тенденції саме цього періоду.
1.2 Етапи економічного розвитку за технологічним підходом
Технологічний спосіб виробництва — це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.
Рубежі між технологічними способами виробництва відокремлюють один від одного великі етапи історії людської цивілізації. Перехід від одного такого способу виробництва до іншого головним чином визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. За багато тисяч років розвитку цивілізації знаряддя праці, наука, техніка, технологія пройшли складний і суперечливий шлях, на якому слід виділити такі головні етапи.
Перший етап технологічного способу виробництва бере початок з виникнення первісного ладу, появи найелементарніших знарядь праці. Він охоплює багато тисяч років існування людського суспільства і завершується наприкінці ХVIII — на початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Технологічний спосіб виробництва на цьому етапі, як правило, базується на ручній праці. З позицій сучасності це — етап занадто повільного екстенсивного економічного зростання, головним фактором якого за витратами енергії була сама людина. Наука і техніка на даному етапі розвивалися окремо одна від одної.
Другий етап нового технологічного способу виробництва почав зароджуватися з кінця ХVIII—початку XIX ст. Характерним для нього було те, що він базувався на машинній праці. Виробничі функції окремого господарника стали закріплюватися за цілими підприємствами. У цей період часу (аж до кінця XIX ст.) виробництво стає дедалі суспільнішим, поглиблюється суспільний поділ праці.
З початку 40-х років XX ст. домінуючою виявляється подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці, а її матеріальною основою стає комплексна механізація та автоматизація виробництва.
З середини 50-х років починає формуватися новий технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. У цей період продуктивні сили переростають масштаби окремих національних держав. Тому подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав, так і у міжнародному масштабі.
Отже, технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвитку суспільного виробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки, техніки, технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способів організації виробництва.
І І. Цивілізаційний підхід визначення етапів економічного розвитку
Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різних форм власності та державного регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.
Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох, споживали переважно готові продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.
Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології.У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природнє середовище [ 1, 68].
Природні умови постійно впливають на розвиток людини, мають важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності. Відповідно до цього засоби виробництва, передусім активніша і динамічніша частка їх - знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосовуються до існуючих природних умов, які відбиваються і на багатогранності цивілізаційного прогресу.
Цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.
Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизонтальному і вертикальному аспектах.
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньо-грецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська і північногерманська, інків тощо. Кожній з них властиві неповторність, унікальність і соціально-історична особливість.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – більш високого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбувається у всесвітньому масштабі.
Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.
Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична" походить від грецького слова lithos - камінь). Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробничої та переробної економіки. "Неолітична" революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства - 8-10 тис. років. Вона була панівною аж до середини XVIII ст.
Промислова революція другої половини XVIII - першої третини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається і тепер. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.
Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного
поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.
Отже, товарне виробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до останнього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними прерогативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспільної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.
Водночас забезпечивши небачені до цього можливості розвитку виробничих сил і матеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація створила й економічні кордони власного розвитку. Такою лімітуючою межею її подальшого прогресу є розвиток людської особистості. За умов розвитку індустріальної цивілізації вперше в історії людства основним засобом виробництва стала машина. Відповідно до цього втілена у ній минула (уречевлена) праця зайняла панівне положення над живою працею людини. Це призвело до того, що виробник перетворився на придаток до машини, частку виробничого процесу. Відповідно обмежувалися і обмежуються й так звані соціальні інвестиції - безпосередні вкладення капіталу в розвиток людини.
Сформувалася об'єктивна суперечність між загальною логікою історичного прогресу, що потребує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, її потребам і здібностям, та цілями індустріального розвитку. Формою вирішення цієї суперечності стало зародження й нагромадження починаючи з середини XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової техно-логічної революції й кваліфікується як перехідний: зберігаючи виробничі структури індустріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ людського суспільства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.
Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про виробничі структури найбільш розвинених у економічному відношенні країн, а з іншого – про формування тільки початкових форм постіндустріального суспільства, яке лише зароджується.
Висновки
Отже, формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.
Технологічний підхід пов’язаний головним чином із засобами виробництва, їх еволюцією та розвитком.Технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвитку суспільного виробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки, техніки, технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способів організації виробництва.
На думку його прихильників цивілізаційного підходу, названий підхід дозволяє визначити наступне:
По-перше. У його рамках з'являється можливість відбиття багатоваріантності суспільного розвитку; впливу, надаваного на господарське життя культурно-історичним середовищем, психологічними стереотипами й т.п.
По-друге. Цивілізаційний підхід ураховує інтереси людини (виробника, власника, споживача та ін), а також створює основу відомої спадкоємності аналізу історичного розвитку різних країн і регіонів, оскільки оперує не категорією неминучого, а категорією можливого, категорією вибору. Маючи на меті інтегрального аналізу ролі матеріального й нематеріального в суспільному розвитку, цей метод може допомогти перебороти властиве формаційному підходу їхнє протиставлення, виявити основи їхньої співпідпорядкованості в різні періоди історії людства. Цивілізаційний підхід також дозволяє, на думку його прихильників, адекватно відбити три особливості сучасного етапу розвитку: соціалізацію суспільних відносин; зближення різних суспільних систем; у сучасному суспільстві, що уже неможливо описати за допомогою схем типу "виробник - споживач", "суб'єкт - об'єкт власності" і т.п.
Список використаної літератури
1. Амелина Е. Понятие «цивилизация» вчера и сегодня // Общественные науки и современность. – 1992. - №2. – С.99.
2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – К.: Знання-Пресс, 2006. – С.126.
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т./ Пер. с фр. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 90.
4. Лич В.С. Концепції людського розвитку в процесі еволюції економічного мислення // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. – 2005. - №12. – с. 147-151.
5. Туган-Барановський М.И. Основы политической экономии. – М.: РОССПЭН, 1998. – С.93.
|