План
1. Вступ. Історія розвитку зачіски
2. Зачіски народів Африки
3. Зачіски індіанців
4. Зачіски Стародавнього Єгипту
5. Зачіски Давньої Греції
6. Зачіски Стародавнього Риму
7. Зачіски Середніх віків
8. Зачіски стилю Ренесанс
9. Зачіски стилю Бароко
10. Зачіски стилю Рококо
11. Зачіски епохи Директорії
12. Зачіски стилю Ампір
13. Зачіски стилю Бідермайер
14. Зачіски 20-го століття
15. Зачіски слов'янських народів
1. Вступ. Історія розвитку зачіски
Вище вже говорилося, що зачіска з'явилася раніше одягу. Спочатку це була потреба відкинути пасма волосся, що спадало на очі, і перев'язати їх ремінцем з шкіри. Наскальні малюнки зберегли для нас вигляд стародавніх людей, зображених під час охоти або відпочинку. Одяг їх дуже проста: вона складається з пов'язок на стегнах і накинутих на плечі і спину шкур в чоловіків, довгих спідниць — в жінок. Часто на шиї, руках — примітивні прикраси, особи покриті татуїровкою або розфарбовані. Зачіска наших предків була, звичайно, вельми примітивна. Стародавні люди прагнули бути схожим на сильних тварин або красиво оперених птахів. Причому чоловіки наслідували самцям, жінки — самкам.
Зачіски первісних чоловіків представляли собою в більшості своїй волосся, що спускалося до плечей. Іноді їх збирали в невеликий пучок на верхівці, щільно стягуючи ремінцем або стеблом. Жінки скручували волосся в джгути або заплітали в коси, збирали в масивні низькі пучки. Дівчата носили довге розбещене волосся, переплітаючи пасма кольоровими шнурами або смужками хутра.
З виникненням різних свят зачіски стають нарядніше. Головні убори, прикраси, розфарбовування особи відрізняються чіткістю виконання, винахідливістю. Не дивлячись на примітивність вживаних матеріалів, всі вони виглядали барвисто і оригінально. З розшаруванням суспільства, виникненням приватної власності зачіски, головні убори починають придбавати і інші функції. По них відразу можна було відрізнити вождя племені або чаклуна від простого воїна і хлопці, що пройшло тривалий обряд ініціації, що залучилося до мужніх, безстрашних воїнів племені,— від підлітка.
2. Зачіски народів Африки
Основні види і форми зачісок. Зачіски африканського населення, не дивлячись на примітивність виконання, були вельми різноманітні і оригінальні. Процесу причісування чоловіка часто уділяли значно більше часу, чим жінки, хоча і ті і інші іноді вважали за краще повністю збривати волосся. Форма зачісок змінювалася залежно від особистих якостей, пола, положення в суспільстві. Так, дітям, дівчаткам і хлопчикам, волосся збривало, залишаючи на темряві невеликі забавні чубки. Дівчата і хлопці заплітали волосся в дрібні кіски в палець товщиною, укладали їх щільно один до одного, рядами.
Найпоширенішій була така зачіска: жмут волосся на верхівці прикривали невеликим глиняним горщиком круглої форми, інше волосся ретельно збривалося.
Зачіски залежали і від чину життя племені. Так, чоловіки племені туркана, відділивши частину волосся на темряві, ставили невеликий коржик з глини на середині голови. Зверху в неї встромляли страусині пера. В племені існувало повір'я, що якщо воїн не носив цю оригінальну споруду, то вітер і сонце могли «вигнати» з його голови все закладене в неї духами. Щоб коржик не зменшувався, до неї весь час додавали шари свіжої глини. Мужчини-туркани носили на своєму списі, з яким майже не розлучалися, видовбані з дерева підголовники для збереження форми зачіски. Підголовники нагадували маленькі лавочки, пишні різьбленням або малюнками. Часто вони обтягувалися шкірою, були легкі і зручні. Завдяки цим своєрідним «подушкам» під час відпочинку і сну зачіска, що знаходилася на вазі, добре зберігалася.
В чоловіків племені боран зачіска нагадувала голки їжака. Волосся посередині голови коротко підстригалися і змазали смолою, завдяки чому вони стирчали в різні боки. Бічні пасма були значно довшими; їх збивали дерев'яним частим гребенем так, що вони перетворювалися на подібність кулі. Поверх таких зачісок надягали величезні білі чалми з кінцем, що спускається з одного боку.
Носили зачіски і з декількома горизонтальними і вертикальними проділами, з частковим виголюванням волосся — при цьому волосся коротко підстригалося, малюнок був довільний.
Існували спеціальні зачіски для підготовлюваних одружитися. Одна з шлюбних зачісок представляла волосяну хмару. Зверху надягали невеликий плетений кошик з вербових лозин або волокон дикого льону. Цей своєрідний капелюх-зачіску носили молоді чоловіки під час перебування в лісовій хатині в очікуванні шлюбного обряду. Після повернення з лісу в село волосся зрізало. Голову чисто виголювали, шкіру мастили маслом, жиром тварин.
Іноді зачіски нагадували стіс дрів — при цьому волосся накручувалося на дерев'яні палички і укладалося рядами. Для міцності все волосся «стесу» мастило гноєм або червоною глиною, смолою, соком трав.
В африканських племен з давніх часів зберігся звичай «поріднення зачісками». Він полягав в тому, що під музику і спів п'ять або шість чоловік родичів одночасно збривали наголо волосся. Все зрізаюче волосся укладало в спеціальну судину або глиняний глек, заливали складом з глини, піску і води, ретельно перемішували. Отриману масу ділили і у вигляді маленьких плоских млинців ставили на верхівку як символ спорідненості і дружби. Іноді ці глиняні наліпки передавалися з покоління в покоління. Якщо в сім'ї вмирав батько — глава сім'я, то його глиняну шапочку із збритим волоссям по спадку одержував старший син як продовжує роду. Часто чоловіки додавали своїм зачіскам форму рогів диких кіз, голок дикобраза, гребеня півня, гриви лева, диска сонця, крил комах. Для стійкості зачіски використовували терпкі склади — глини, гній тварин, смоли. Багаті носили високі конусоподібні зачіски з дрібних кісок, накріплених на вербові прутики, кошики. Зачіски забарвлювалися рослинними фарбниками, прикрашали страусиними перами, пухнастими волокнами, плодами і черепашками. Багато прикрас були символами благополуччя, миру. Особливо прикрашали глиняні зачіски: в них встромляли яскраві помпони з пуха і бісеру, довгі риб'ячі кістки, обстругані палички. Різнокольорові пера птаха колібрі носили на святкуваннях.
Зачіски залежали також від чину життя населення. Так, зачіски землеробів відрізнялися більшою фантазією, оригінальністю, сміливістю, чим збирачів плодів і мисливців. Релігійні вірування також робили відомий вплив на зовнішність людей.
Народи Південної Африки прагнули наслідувати могутнім буйволам і бикам. Зачіски вони споруджували роги цих тварин, що нагадують. Все волосся розділялося на дві частини, щільно скрутилися в джгут, зміцнювалися вгору, вниз або в сторони. В Ефіопії зачіскам додавали вид голови павіана, якого вважали священною твариною. Волосся збивало, додавали форму шолома, прикрашали коралами. Зустрічалася зачіска з валом, який туго згущали, покривали курячим послідом, змішаним із золою. Діаметр валу досягав 6—7 див. Вал кріпився по центру голови від лоба до шиї. Землероби Західної Африки обмазували волосся глиною, сажею або тваринним жиром, потім багато місяців споруджували зачіску, схожу на жорсткий капелюх. Серцевина пальмового листа, мох служили додаванням до природного волосся. Носили зачіску, схожу на виноградну лозу: при цьому волосяні пасма згущали в невеликі грудочки, зміцнюючи їх золою, маслом земляного горіха, прикрашали раковинами каурі, мідними пластинками, перами, гудзиками.
Знатні люди носили рівно підстрижене волосся, гладке, що змазали глинами, смолами, маслом або жиром, прикрашені дерев'яними паличками, плодами, квітами, шнурами і стрічками.
Були зачіски, що нагадували величезну гусінь, що розширяються в середині. «Гусениця» споруджувалася з власного і штучного волосся і підносилася над головою на 30—40 см, прикрашена намистами або кольоровими нитками. В святкові дні зачіски обсипали кольоровою порошею, офарблювали за допомогою глин і соку трав.
Жіночі зачіски були хоча і різноманітні, але порівняно з чоловічими виглядали значно простіше. Іноді жінки просто збривали або вищипували повністю волосся на голові, іноді, залишали острівці у вигляді борозен або круга. Крім того, заплітали численні тонкі кіски. Мистецтво причісування передавалося жінками з покоління в покоління. Як молодята, так і старі досконало володіли цією майстерністю, різниця виявлялася тільки в укладанні. Оскільки процедура причісування вимагала багато часу, то в деяких племенах з'явилися професійні перукарі. Свою професію вони звичайно суміщали з лікуванням. Час причісування призначали старійшини племені, майстер розташовувався на поляні. Він мив волосся, розчісував великим дерев'яним гребенем, часто не розпускаючи колишнього укладання або заплетених кісок.
Жінки племені ренділі споруджували на голові зачіску на зразок півнячого гребеня величезного розміру. Він починався на потилиці, перетинав всю голову по центру і закінчувався треба лобом. Така зачіска споруджувалася на честь народження першого сина, і лише після того, як син досягав зрілості, можна було змінити її на більш просту. Вдови скручували волосся в тугі пучки на потилиці і покривали голову шматком тканини. Маючи від природи в'юнке волосся, багато жінок прагнули випрямити їх за допомогою гарячих ножів. Святкові зачіски були складними і нарядними. Вони мали кулясту, конусоподібну форму. Волосся офарблювало в різні кольори за допомогою соку трави, листя, різних глин, вугілля і піску.
Головні убори, прикраси, косметика. Оскільки клімат Африки переважно жаркий, одяг населення складався з легких накидок, пов'язок на стегнах, прямих спідниць. На торжества надягали шкури тварин, спіднички з різнокольорових пер птахів, довгі плащі з трав'яних волокон.
Головні убори не відрізнялися різноманітністю. Маючи від природи густе волосся, африканці надягали головні убори тільки в урочистих випадках. Найбільш поширеними були високі тіари, що у декілька разів перевищували розмір голови. Вони виготовлялися з довгого шматка тканини, а також з пальмового листя, зміцненого на невеликому обручі, що охоплює голову. Носили також тюрбани, корони з пер. Найдорожчими і нарядними вважалися пера птаха фрегат. Так, чорні, білі або коричневі пера могли носити тільки ті, хто належав до певної вікової групи. Чоловіки, не дивлячись на жару, надягали круглі хутряні шапочки, капелюхи конічної форми з соломи і стебел. Часто до головних уборів приробляли багатоярусні підвіски.
Жінки покривали голову строкатою тканиною, носили плоскі легені солом'яні капелюхи, високі головні убори з пер. На весілля сплітали з тонких срібних ниток сіточки, прикріплюючи їх на голові за допомогою гребенів. В Конго дівчата і жінки пов'язували голову широкою стрічкою. При цьому своє жорстке волосся ховало під конусоподібний головний убір, який не знімали при сторонніх. Удома ходили в маленьких розшитих бісером і лелітками шапочках, на зразок тюбетейки. Головний убір першої дружини вождя представляв оригінальний вінок, що складається з декількох ярусів. Широка смуга, що обрамляє лоб, була прикрашена іклами собак, спліталася в кошик за допомогою смоли; верх кошика прикрашав кольоровими перами і довгими кістяними шпильками.
В головних уборах дуже цінувалися пера райських птахів. При цьому колір пер залежав від підлоги. Жінки вважали за краще червоні тони, а чоловіки — чорно-голубі.
Пера цінувалися дуже високо. На одне перо можна було виміняти свиню або сокиру.
3. Зачіски індіанців
Основні види і форми зачісок. Зачіски індійців дуже прості. Існувало два типи зачісок — заплетені коси і розбещене волосся. Чоловіки носили волосся до плечей, підстригаючи на лобі чубок. Іноді скроневі пасма скрутилися в джгути або запліталися в коси. Жіночі зачіски складалися з пучків і кіс. Розглянемо зачіски деяких індіанських племен, які мали свої індивідуальні особливості.
Чоловіки племені кучинів носили розбещене волосся до плечей, що змазало маслом і червоною охрою. Деякі зачісували волосся назад і збирали їх в пучок на верхівці, розпускали «скальпове пасмо». Жінки заплітали волосся в коси.
Чоловіки-ірокези чисто виголювали голову, залишаючи лише частину волосся у вигляді гребеня, який йшов від лоба до шиї. «Гребінь» підрізали так, щоб волосся стирчало вгору. Для густини і стійкості їх змішували з пучками оленячої шерсті або пер. Жіночі зачіски — вузли і пучки, що спускалися низько на шию. Волосся рясно мастило маслом, глинами або смолою, уквітчували. Мужчини-віргінці збривали волосся на голові тільки з одного боку. Волосся, що залишилося, заплітало в джгут, який звішувався на плече і уквітчувався, стрічками або ремінцем. Жінки розділяли волосся проділом, згущали на зразок бубликів і закріплювали над вухами. Для міцності волосся намотувало на вали. Чоловічі зачіски майя складалися із зачесали волосся, укладеного в пучки на верхівці. Було прийнято знатним дітям в дитинстві деформувати голову, закладаючи її між двома дощечками. В період ініціації обличчя хлопчиків обкладали гарячими ганчірками, для того щоб не росла борода. Волосся на голові збривало повністю. Жінки носили пучки, коси, джгутами обвиваючі голову на зразок тюрбана. Зачіски були витончені і скромні. Часто до природного волосся додавали шерсть тварин. Офарблювали волосся рослинними фарбниками — соками трав, листя і плодів. Уквітчували, перами, стрічками.
Зачіски багатьох індіанських племен служили не тільки прикрасою. Часто вони позначали те або інша подія в житті людей: народження дитини, настання зрілості, присвячення у воїни, вступ до браку. Фактично вони були однотипні, але могли розказати про заняття члена племені, його культуру, побут, достаток. Так само як і в народів Африки, зачіски індійців відображали положення в общині. Оскільки кожне плем'я індійців поклонялося якій-небудь тварині, то і в зачісках, особливо чоловічих, були елементи зовнішнього вигляду цієї тварини. Так, хлопчики роду буйвола носили на голові два скручені локони, які стирчали з двох сторін на зразок рогів — на честь тотема.
Індійці, що почитали черепаху, носили шість локонів, які повинні були нагадувати її плечі, голову, хвіст, ноги. Зачіски племен, що поклонялися ворону, орлу, коні, горностаю, нагадували силуети цих птахів і тварин; їх прикрашали рогами, хвостами, перами, іклами.
Індійці племені каража на свято на честь багатого улову риби на коротко обстрижені голови надягали пучки рожевих пер, в мочку вух і верхню губу вставляли шматочки дерева. На щоках малювали незалежно від віку два кружечки, які натирали незвичайно стійким фарбувальним соком рослини женіапу. Вожді надягали пишний головний убір лорі-лорі з ретельно підібраних пер фламінго, вставлених в солом'яний плетений ремінець. Іноді на голову надягали пов'язку з вплетеним в неї різнокольоровим пухом птахів.
Тіло покривали геометричними малюнками, розфарбовували чорною і червоною фарбою, що здобувається з соку листя і трав.
Плем'я каража надавало головному убору велике значення. Головним убором нагороджували відрізнилися, як орденами і медалями — в цивілізованому суспільстві. Корони, як їх називали першовідкривачі європейці, робилися з лебединих пер. Вони відрізнялися від величних споруд з пер орла, які носили західні сіу, «ворони», «чорноногі» і інші племена.
4. Зачіски Стародавнього Єгипту
Основні види і форми зачісок. Археологічні знахідки показують, що еволюція зачісок проходила дуже поволі, форма довго зберігалася в різних шарах єгипетського суспільства.
Зачіски знаті відрізнялися пишнотою, простолюддя — скромністю і стриманістю. Але при більш глибокому вивченні тих і інших можна помітити спільність ліній і силуетів: зачіски були схожі на геометричну фігуру — трапецію. Хоча основним атрибутом зачіски був парик, вона все ж таки не відрізнялася великою різноманітністю, особливо в чоловіків. Жіночі зачіски поступово порушували цю одноманітність, ставали більш декоративними. Все вільне населення Єгипту носило парики, форма, розміри і матеріал яких указували на соціальне положення його власника. Парики виготовлялися з волосся, шерсть тварин, шовкових ниток, вірьовок, волокон рослин, забарвлених в темні тони, оскільки темно-коричневий і чорний кольори вважалися модними, особливо в період Нового царства. Фараон і його наближені носили великі по розміру парики. Воїни, землероби, ремісники — маленькі, круглої форми. Парики були не тільки становою приналежністю, але і виконували роль головних уборів, захищаючи від пекучого проміння сонця. Часто щоб уникнути сонячного удару знатні вельможі надягали декілька париків один на інший, створюючи тим самим повітряний прошарок. З часом зачіска ускладнилася, особливо на париках. Волосся сталі заплітати в тугі численні кіски, розташовуючи їх щільними рядами, або робити завивку за допомогою холодного укладання, званого «мокрою». Волосяні пасма намотували на дерев'яні коклюшки і обмазували брудом, по висиханні грудки бруду відвалювалися, волосяні пасма завивалися красивими, легкими хвилями або крутими завитками. По довжині волосся сталі досягати плечей. Чубки над лобом були замінені подовжніми або поперечними проділами.
В урочистих випадках надягали довгі парики, скручені крупними паралельними локонами. Іноді завивка замінювалася рядами щільно укладених кісок. При цьому іноді з-під парика випускали власне волосся. Зачіски рясно просочувалися маслами ароматизму, духами, есенціями, клейкими складами. Все чоловіче населення голило бороду, видаляючи волосся з підборіддя спеціальним серповидним приладом з каменя або бронзи. Під час богослужінь, урочистих церемоній, бенкетів відмінним знаком фараона окрім скіпетра і корони була штучна борода — знак володіння землею. Її прикріплювали шнурком до чисто поголеного підборіддя. Бороди робилися, так само як і парики, із зрізаючого волосся і могли бути різної форми: витягнуті у вигляді заплетеної кіски, із завитком на кінці, плоскі, довгасті, скручені паралельними рядами, у формі кубика, лопатки. Бороду прикрашали позолоченою змійкою — уреєм, яка також вважалася символом влади. Жерці — служителі культу звичайно голили голову і особу, надягали парики або громіздкі маски, що зображали морду священної тварини. Знатні придворні і землевласники носили парики або робили короткі стрижки з власного волосся. Численні рабині, що населяли країну, носили зачіски своїх співвітчизників. Але через жаркий клімат багато чоловіків в цілях гігієни повністю збривали волосся, вмощували шкіру голови маслами ароматизму.
Жіночі зачіски у всі часи були значно довшими чоловічих і більш хитромудрі, особливо зачіски цариць і знатних Пані. Характерною межею всіх зачісок була суворість, чіткість ліній, за це вони отримали назву «геометричних». Знатні жінки, як і чоловіки, голили голову і надягали парики. Найтиповішими зачісками на париках були дві: перша — все волосся розділялося подовжнім проділом, щільно облягаючи особа з обох боків, і рівно підстригалися на кінцях; верх парика був плоским. Друга зачіска мала форму кулі. Обидві вони були «геометричними ».
З розвитком єгипетського суспільства жіночі зачіски подовжилися, з'явився «трьохприватний» парик, три бріди якого спускалися на груди і спину, а також величезний парик з крупних скручених хвиль. Форма такого парика була незвичайною — «каплевидній». Волосся в такій зачісці розділялося проділом, хвилі з двох сторін перехоплювалися плоскими металевими стрічками. При цьому вуха залишалися відкритими. Кінці пасм, що спадали на груди, завивалися в крупні улиткообразні локони. Пасмо волосся, що спадає на спину, плоска, складалося з прямого волосся або дрібних кісок. Парики офарблювали в різні кольори — голубий, оранжевий, жовтий.
Зачіски робили і з власного волосся, вільно розпускаючи їх по спині, кінці прикрашали кистями. Іноді волосся завивало дрібними хвилями — така завивка виходила після розчісування дрібних, тонких кісок. Діти, хлопці і дівчата збривали волосся, залишаючи одну або декілька пасм на лівій скроні, які завивалися в локон або запліталися в плоску косу. Кінці волосся перехоплювали шпилькою або кольоровою тасьомкою. Застосовувалися невигідні коси з шовкових кольорових ниток, стрічок або смужок шкіри, шерсті тварин.
Розглянемо декілька єгипетських зачісок, що дійшли до нас в наскальних малюнках храмів і пірамід, скульптурних творах.
Нефертіті і богиня Ісида. Стінний розпис гробниці Нефертіті. Нове царство. На головах двох жінок надіті довгі чорні парики, що складаються з трьох частин, і громіздкі головні убори. Парики щільно облягають голову, спускаючись до брів, збоку тонка маленька пасмочка спускається до середини вуха. Інше волосся зачесало за вуха і важкою густою масою спускаються на груди і спину. Оскільки староєгипетська скульптура вимагала профільного зображення, то можна припустити, що з другого боку також повинне було спускатися широке пасмо. Кінці парика закінчувалися горизонтальними кольоровими смужками. На розписі не видно слідів завивки або кісок на парику, тому можна припустити, що він був зроблений з одноколірного чорного матеріалу. Доповненням і прикрасою до парика служать головні убори: один у вигляді сонячного диска, розташованого між двома високими напівкруглими рогами, що підіймаються посередині голови. Інший головний убір більш нарядний. Він зображає чучело птаха, що простягнув свої крила над головою. Крила, хвіст птаха передані дуже натурально, детально пропрацювати кожне перо. Треба лобом і біля мочки вуха зміцнені прикраси: невеликі головки змій — символа влади. Обидві жінки одягнено в костюм з тонкої тканини.
Статуя царського сина Рахопета і його дружини Нофрет. V династія. Розпис гробниці в Медуме. Середина III тисячоліття до нашої ери. Стародавнє царство. Зображений чоловік і жінка в париках. Парик чоловіка короткий, темний. Волосся обрамляє особу з трьох сторін, при цьому залишаючи вуха відкритими. Можливо, парик зроблений з штучних матеріалів. Зачіска проста; це гладкі, прямі, щільно укладені пасма. Можна припустити, що така зачіска робилася і з природного волосся.
Скульптурна група правителя Уджанхджеса з дружиною. На голові чоловіка короткий парик, він закриває вуха, волосся не досягає плечей. Пасма волосся розходяться по обидві сторони від проділу, на лобі з-під краю парика видно пасма власного волосся. Волосся, брови, очі чорні.
Верхня частина статуї Сенусерта III (Середнє царство). На голові чоловіка смугастий платок-нємеє, звичайний головний убір єгипетських фараонів. Треба лобом урей. Невелика борідка прикріплена за допомогою зав'язок, які проходять по щоках.
Голова цариці (епоха Середнього царства). Час фараонів Сенусерта III — Аменемхета III. Голову цариці прикрашає так званий гаторичний парик, який отримав розповсюдження в епоху Середнього царства. Парик такої форми зображений на голові богині Гатор (Хатор) в капітелях колон. В епоху Середнього царства на скульптурних зображеннях можна бачити два варіанти цього парика. В своєму первинному зображенні парик прикрашає голову цариці Нофрет, дружини Сенусерта II. Парик масивний, спадає спереду на груди двома симетричними спиралеобразно закрученими кінцями. В середині звисаючий кінець парика як би роздувається, товщаючи. Внутрішнє пасмо йде від вуха до вуха, падає не прямо, а криво. Волосяні пасма перехоплені горизонтально лежачими стрічками,— можливо, це обручі з тонкого металу.
5. Зачіски Давньої Греції
Основні види і форми зачісок. Про зачіски Стародавньої Греції можна судити по пам'ятниках скульптури, предметах прикладного мистецтва. Перукарське мистецтво було вже на високому рівні. Процес причісування в стародавніх греків був своєрідним церемоніалом. Рабині-перукарі винні були не тільки швидко і уміло причесати голову клієнта, але і, як в архітектурі, скульптурі, дотримати правила гармонії і естетики. За порушення пропорцій невдалий перукар суворо карався. Причісування, фарбування волосся, завивка вироблялися добре навченими рабинями. Кожний з них виконував тільки одну певну операцію. Ці процедури були трудомісткі і займали масу часу. Можливо, тому в Стародавній Греції були вдосконалені металеві стрижні для завивки волосся, що отримали назву каламис. Ці найпростіші щипці значно відрізнялися своєю формою від щипців нашого часу. Вважається, що в Стародавній Греції з'явилися перші перукарі, які по назві щипців сталі називатися каламістрами. Раби-каламістри цінувалися значно дорожче за звичайних рабів. Вони користувалися розташуванням господарів, їм дозволялись деякі вільності, яких були позбавлені інші рабині, що виконували роботи по будинку. Продавали їх звичайно рідко.
Від природи греки мали пряме, густе чорне волосся. Разом з тим в творах літератури і драматургії нерідко оспівувалися золотокудрі красуні. Можливо, жінки змінювали природний колір волосся, вдаючись до допомоги лужних складів. Для освітлення волосся користувалися рисом, що також дрібно меле, і мукою. В особливо урочистих випадках зачіски обсипалися золотим порошком. З розвитком грецького суспільства зачіска стала визначати соціальне положення людини.
В період архаїки чоловічі зачіски відрізнялися простотою ліній і силуетами були схожі на жіночі. Це були довгі пасма, скручені в спіральні локони, або волосся, заплетене в коси і укладені в красиві низькі пучки. Часто волосся підбиралося під стрічку, яка охоплювала всю голову. Зачіски цього періоду можна побачити на скульптурах з Акрополя. Чоловічі зачіски робилися з довгого, ретельно скрученого волосся, яке спадало на плечі і спину.
Найпоширенішій була зачіска з кіс, заплетених за вухами. Коси в два ряди кільцем обвивали голову. При цьому на лобі волосся укладалося в густий чубок з дрібних кільцеобразних або серповидних локонів. Старогрецькі майстри, володіючи великим смаком і відчуттям гармонії, створювали свої зачіски завжди з урахуванням віку, особливостей особи і фігури. Іншою поширеною чоловічою зачіскою була густа грива з скрученого волосся. Локони розташовувалися красивими вертикальними рядами.
В V — IV століттях до нашої ери ці зачіски поступово зникли. Їх місце зайняли акуратні маленькі зачіски з підстрижених, крупно скручених кучерів. Чіткі лінії локонів змальовували силует голови. Ці зачіски не відрізнялися різноманітністю, всі вони були витончений виконані з короткого волосся. Різними були лише види завивки, оскільки в цей час їй надавалася велика увага. Завивка робилася гарячим і холодним способами. Техніка виконання зачісок весь час удосконалювалася. В зачісках могли поєднуватися різні види локонів — кільцеобразні, спіральні, трубчасті, типу черепиці.
В період розквіту Афінської держави чоловічі зачіски поступово придбавають наліт химерності і зніженої, з'являється деяка жіночність. Прикладом такої складної зачіски може служити зачіска Аполлона Бельведерського скульптора Леохара. Зачіска явилася справжнім витвором мистецтва: вона зроблена з скручених довгих пасм, укладених треба лобом витонченим, легким бантом. Згодом ця зачіска отримала найменування «бант Аполлона», але є ще одна назва — «цикада», оскільки бант з волосся був схожий на легкі крильця цикади.
Існувала безліч інших зачісок, виконаних з скручених локонів і укладених щільними рядами. Велику популярність отримала зачіска з короткого волосся «Олександр Македонський». Волосся підстригалося «драбинками», завивалися вільно і красиво укладалися по голові. У всі часи на додаток до зачіски чоловіка носили великі бороди, що обрамляли нижню щелепу. Бороди акуратно підстригали і підвивали щипцями, додаючи їм різноманітну форму. Але найпоширенішою формою була конічна, при цьому волосся бороди завивалося крупними спіралями або дрібними кільцеобразними локонами на самих кінцях. Часто бороди просочували маслами ароматизму. На бенкетах бороди обсипали мукою з товчених бобів, крейдою, дрібно подрібненими травами. Бороду носили всі грецькі громадяни, що досягли зрілості.
В Стародавній Греції ідеалом краси, прикладом для наслідування вважалася людина досконала в духовному і фізичному розвитку, таким був видатний полководець Олександр Македонський (356—323 рр. до н. е.). Він носив красиву зачіску з легко скрученого напівдовгого волосся з типовим для неї симетричним проділом — фрагісом. Олександр Македонський став зразком для багатьох політиків, за життя його обожнювали в поезії, складали легенди.
Скульптор Лісипп створив численні портрети Олександра — на них його зовнішність передана більш достовірно, чим в інших скульпторів. На мозаїці Олександр Македонський зображений двадцятитрьохрічним хлопцем з
бакенбардами, перехідними в легку смужку бороди. Незабаром він збрив бороду. Олександр Македонський був першим греком, що не носив бороди. Багато чоловіків сталі наслідувати йому. В армії воїнів зобов'язували голитися, щоб позбавити супротивника можливості вистачити за бороду. З того часу збільшилася робота цирульників. З часу правління Олександра Македонського в Греції борід вже не носили — виключення складали філософи, учені.
Жіночі зачіски з самого своєї появи були прості. Скромні і чіткі контури пучків і вузлів переважали в зачісках всіх верств жіночого населення. Зачіски періоду архаїки, з туго укладеними пасмами на потилиці, отримали велике розповсюдження; вони покривалися тканиною, іноді на волосся надягали мішечок. Цю зачіску називали «зачіскою гетери»; з часом вона ускладнилася, стала робитися з скрученого волосся з приміненням каркаса. Пучок мав конусоподібну форму. Ця зачіска стала найпоширенішою, мала багато варіантів, отримавши назву «грецький вузол», а згодом, коли вузол кріпився на шиї більш низко,— каримбос. Ця зачіска вважалася класичною в Стародавній Греції, але час і смаки вносили в неї деякі зміни: види завивки були різні, вузол то підводився над шиєю, то опускався. З'явилася зачіска «лампадіон», що нагадувала формою язики полум'я.
В жіночих зачісках, так само як і в чоловічих, обов'язковим вважалося заховання природної лінії лоба. Тому все скручене волосся розділялося подовжнім проділом і начісувалося низько «шторками» на лоб. Жінки, як і чоловіки, носили зачіску типу «бант Аполлона»,— витонченістю і виконанням вона аніскільки не відрізнялася від чоловічої.
Оригінальну, «гарбузообразну» зачіску ввела в моду в середині V століття до нашої ери друга дружина Перікла — Аспасия. Зачіска робилася з скрученого волосся, яке укладалося крупними об'ємними вертикальними часточками від лоба до потилиці, і перев'язувалася двома стрічками.
Гетера Фріна носила зачіску високу — з скрученого волосся, з бантом на темряві. Красуня Фріна позувала відомим художникам, скульпторам. Пракситель створив скульптурний портрет Фріни з білого мармуру.
На початку V століття до нашої ери серед молодих жінок була поширена зачіска з напівдовгих скрученого волосся. Вистригали чубок, що спускався до середини лоба. Доповненням цієї зачіски був тонкий металевий обруч — філе; він не тільки декорував зачіску, але і скріпляв волосся, підтримував скручені пасма на темряві. Перев'язували волосся і позолоченим шкіряним ремінцем. Молоді дівчата носили розбещене волосся.
Зачіски молоді у всі часи були значно коротшими, але процес причісування від цього не скорочувався. Якщо в період архаїки розбещене волосся вважалося ознакою жіночності, молодості, то за пізніх часів (класики і еллінізму) носіння вільного, неприбраного волосся сталі дозволяти тільки жрицям. Для урочистих випадків і бенкетів зачіски робилися по декілька годин, посипалися порошком з трав, насіння, що додавали волоссю золотистий відтінок.
Розглянемо декілька зачісок, зображених на грецьких скульптурах. Розпис на вазі «Пеліке з ластівкою» наочно представляє зачіски чоловіків трьох віків — хлопчика, хлопці і дорослого чоловіка. Судячи по зображенню, зачіски всіх трьох виконані дуже акуратно, волосся треба лобом укладені в рівний, прямий чубок. В чоловіка скручена борода конічної форми.
Скульптури, що зображають спортсменів, дозволяють судити про так звані «спортивні» зачіски. Скульптура Мирона—«Дискобол» (450 р. до н. е.). Зачіска хлопці витончена — волосся коротко підстрижено і скручено. Серпоподібні завитки щільно прилягають один до іншого, на лобі густий, рівний чубок. Скульптура Поликлета—«Дорифор» (близько 440 р. до н. е.). Зачіска цього спортсмена дещо інша: волосся також коротко підстрижено і акуратно скручено, але вони розділені на прямий проділ. Фрагмент скульптури Фідія із західного фронтону храму Зевса («Торс Аполлона», 460—450 рр. до н. е.) виявляє зразок перукарського мистецтва. Волосся скручено, укладені рівними пасмами, кінці пасм скручені в тугі кільцеобразні локони. Кільця рівно обрамляють особу, закриваючи до половини лоб. Вухо залишається відкритим. По всій голові пов'язана тонка стрічка, або, швидше, ремінний шнур,— можливо, під нього забрані довгі волосяні пасма на потилиці.
Жіночі зачіски можуть бути розглянуті на стінному розписі більш пізнього часу «Придворні пані» з Кносського палацу. В трьох пані волосся щільною масою укладені в пучок, який, підносячись на верхівці, знижується до потилиці і поступово переходить в товсте пасмо, що спускається на спину. Над переніссям звисає невеликий штопорообразний локон. Лоб покривають схожі на коми локони, створюючі оригінальний чубок. На щоки біля вух спускаються довгі змієподібні локони. Вся зачіска багато прибрана різного роду прикрасами. На лобі плоска неширока діадема; пучки перевиті нитками намист, орнаментованими прикрасами; на вершині пучка зміцнена металева крихітна башточка, від неї розходяться гірлянди прикрас.
В кінці IV і в І столітті до нашої ери розповсюджується носіння париків. Велика потреба в париках примусила правителів створити на маленькому острові Лесбос спеціальні майстерні для їх виготовлення. Тонко і ретельно виконані вироби стародавніх майстрів перукарського мистецтва швидко стали предметом продажу на ринках не тільки Стародавньої Греції, але і багатьох інших країн. Вартість париків була така велика, що вони купували лише багатими громадянами. Спроможні люди повинні були мати по декілька париків, для різних випадків. Парики розрізнялися не тільки по квітах, але і за часом дня, року.
Найпопулярнішими були світлі парики, що виготовляються з натурального жіночого волосся, потім — парики з попелястим відливом.
6. Зачіски Стародавнього Риму
Основні види і форми зачісок. Перукарське мистецтво в стародавніх римлян, так само як в стародавніх греків, користувалося особливою увагою. Зачіски їх були прості, але згодом римляни перейняли основні силуети в греків, дещо видозмінивши їх. Форма і прикраса зачіски часто залежали від достатку, положення в суспільстві. В цілому ж форми зачісок були однакові для всіх верств населення.
Чоловічі зачіски представляли всілякі фасони стрижок. Але найхарактернішій була зачіска з густим чубком, що закривав весь лоб до брів або до середини лоба. Вся маса волосся підстригалася до мочки вуха і легко підвивалася. На скульптурних портретах періоду Республіки ми не бачимо химерних або складних зачісок. Чоловіки добре підстрижені, багато хто — досить коротко.
Молоді римляни чисто виголювали осіб, в зрілому віці починали носити бороди, але вони були значно менших розмірів, ніж в греків, ассірійців.
За часів Римської імперії чоловічі зачіски сталі більш різноманітними. Вони загубили відбиток аскетизму і суворості, набувши деякі риси химерності і зніженої. Римські громадяни носили зачіски з чубками, з скрученими пасмами. Багаті патриції наслідували зачіскам своїх імператорів. Таким прикладом був Октавіан Серпень (63 р. до н. е.— 14 р. н. е.), римський полководець, римський імператор. В античному світі він вважався ідеальною особою. Скульптори зуміли передати в його портретах палкий темперамент, розум, духовну і фізичну красу, а також нещадну, пихатість. Римляни наслідували йому в зачісці: прямі пасма замість сильно скрученого волосся — повернення до староіталійських форм, зачісок етрусків. Грецькі ідеали були витіснені. «Римськими» зачісками вважалися зачіски, які носили в Італії в III столітті до нашої, ери. Зачіски сталі більш строгими. Імператори Тіберій (Тіберій Клавдій Нерон, 42 р. до н. е.— 37 р. н. е.) і Траян (Марк Ульпій Траян, 53—117 рр. н. е.) носили короткі зачіски, які були різновидами зачіски Серпня. Імператор Тіт Флавій Веспасиан (39—81 рр. н. э.) носив зачіску з напівдовгих волосся, злегка скрученого, зберігаючи вірність римським традиціям. Римський поет Вергилій в зачісці наслідував етрускам. Крупні пасма злегка в'юнкого волосся, що зачесало на лоб, нагадували силует латинської букви S. За часів «солдатських імператорів», що часто мінялися, чоловічі зачіски були з короткого волосся, зустрічалися навіть дуже короткі, типу «їжачок». Плішивість маскували за допомогою невигідного волосся, вживали парики. Зачіски на париках залежали від різних обставин — пори дня, погода. За часів Імперії всі зачіски робилися з скрученого волосся. Прикладом може служити зачіска імператора Марка Аврелія Антонія, що прозвав Каракаллой.
Після довгих років наслідування в зовнішньому вигляді стародавнім грекам римляни зуміли створити свій стиль; так само як і в стародавніх греків, причісування стало важливою церемонією. За виконанням зачіски, її збереженням спостерігали спеціальні рабині — тонсорес і кіпасис. Патриції багато годин проводили за туалетом. Рабині виконували зачіски гарячою завивкою, робили і «мокре» холодне укладання. Стригли особливими серповидними бритвами. Кожний виконував свою операцію. Жіночі зачіски в період Римської республіки робилися з довгого волосся. Волосся, розділене прямим проділом, укладалося ззаду в тугі об'ємні пучки. Робили треба лобом вал, який називали нодус.
Римські матрони мали від природи темне волосся і по римських законах не винні були їх колір змінювати. Зачіски з пучками носили жінки, належні до різних станів. З розширенням зв'язків з іншими країнами з'явилися нові силуети і форми зачісок — типу єгипетських («геометричних»), грецьких вузлів. Зачіски типу грецького вузла набули деякого важкоатлета, вони стали більш щільними, менш нарядними. Зачіски можна розділити на два основні вигляд — з різноманітними плетеннями з кіс і завивкою хвилями. Інші зачіски були варіантами цих двох видів. За часів Імперії законодавцями мод в області зачісок сталі імператора. Тому зачіски умовно стали називати по їх іменах, наприклад типу Домни, типу Береникі, типу Агрипини. Зачіски часів Імперії були настільки вишукані і різноманітні, що знаменитий поет, знавець мод Овідій Назон писав, що легше перерахувати жолуді гіллястого дуба, чим зачіски римлянок. Зачіски міняли кілька разів в день; ця пристрасть була така велика, що навіть на мармурових бюстах і скульптурах робили знімні деталі для зміни зачісок. Зачіски поступово збільшувалися у висоту, тому стали використовувати дротяні каркаси, підкладні вали, спеціальні прикраси з мідного дроту у вигляді витончених діадем для підтримки і зміцнення пасм волосся. Складні, багатоярусні зачіски вимагали великої кількості волосся, тому стали користуватися невигідним волоссям — париками.
Римські жінки носили зачіску, яка складалася із завивки хвилями і кіс, укладених поверх неї з потилиці до лоба. Робили високі, складні зачіски, в яких поєднувалися різного вигляду локони, розташовані ярусами. При цьому на потилиці або низько на шиї з тонких кісок робили плоский пучок, укладали його у вигляді кошика або черепашки, завитка. В період імперії популярна була зачіска тутулус, її носили знатні патриціанки. Волосся завивалося, підводилися треба лобом, кріпилися на раму. Доповненням цієї зачіски були конусоподібні шапочки. Для наречених була особлива зачіска: шести укладених навкруги голови кіс, які перевивалися червоною стрічкою. Поверх зачіски прикріплювали фату жовтого кольору. Але фата не була єдиним головним убором. Наречена могла надіти хустку вогненного кольору чотирикутної форми. З боків і ззаду хустка спадала м'якими складками, залишаючи особу відкритою. На торжествах зачіски прикрашали перлами — він цінувався дорожче за всі камені. Оскільки римським матронам здавалося, що чорний колір волосся грубить, то стали застосовувати освітлювачів.
Розповсюдився звичай носити світлі парики. А найбільш екстравагантні аристократки насмілювалися носити кольорові Парики.
Парики рудого кольору носили в основному куртизанки, танцівниці. Фарбування волосся вимагало особливих лужних складів і спеціальних знань, тому рабині-ортотрікс виконували цю роботу у декілька етапів. Спеціальна каламистра мила, просушувала волосся, навивала на щипці. Інша, псекас, мастила волосся помадою, а третя, кіпасис, укладала їх в певну форму.
Культура Рима періоду Республіки пронизана інтересом до особи, внутрішнього світу людини. Скульптурні портрети правдиво передають риси портретіруємого. Зображали не героїв, а людей. Суворий погляд, суворість, чіткість ліній зачісок властиві всім портретам.
«Плита надгробка» — скульптурне зображення чотирьох чоловік: двох жінок і двох чоловіків. В жінок зачіски з нодусами. Чоловічі зачіски — довгі пасма майже прямого волосся, що спускається низько на лоб.
Великий вплив на формування моди в період Імперії робили скульптурні мармурові портрети імператорів і імператорів.
«Імператор Агрипина» — скульптурне зображення матері імператора Нерона, другої дружини Клавдія. Зачіска витончена, складається з різного виду локонів. Ряд локонів треба лобом, від нього волосся розходиться крупними хвилями. На скронях паралельні ряди круто скручених локонів, укладених чітко об'ємними півкулями. На лобі легкий чубок, що складається з дрібних кілець. За вухами закріплені змієподібні спускові локони, які розподілені по обидві сторони шиї.
«Доміция»: голова імператора прикрашена високою зачіскою. Рамка каркаса дозволяє розташувати волосся у вигляді слимаків густою масою. Лоб з двох сторін закритий витонченими локонами, що додає особі трикутну форму.
«Скульптурний портрет часів імператора Траяна», Зачіска молодої жінки вражає красою, оригінальністю, незвичністю форми. Над головою у вигляді німба підносяться локони, прикріплені на невидимий дротяний каркас, який дає міцність і стійкість зачісці. Крупні скручені локони укладені по кругу, створюючи видимість волосяного кокошника. Волосся потиличної частини заплетено в дрібні, тонкі кіски і укладено в круглий пучок, проколений тонкою довгою шпилькою з круглим навершиєм.
«Скульптурний портрет імператора Юлії Домни». В її зачісці уявлено інший напрям моди — вся зачіска виконана у вигляді хвиль з скрученого волосся. На потилиці низько зміцнений широкий, щільний пучок.
7. Зачіски Середніх віків
Основні види і форми зачісок. Загальні силуети зачісок середньовіччя не відрізнялися особливою різноманітністю як в чоловіків, так і в жінок. Феодальна знать носила ті ж зачіски, що і простий народ. Різницю складали лише головні убори, прикраси.
Чоловіки знатного походження носили напівдовге волосся, наслідуючи зображенням Хріста. Особливо ця зачіска розповсюдилася після хрестових походів. Іншим різновидом зачісок була «пейзанська» стрижка: волосся акуратно підстригалося навкруги голови, завивалися крупними пасмами. Густий чубок закривав весь лоб. Волосся хрестоносців по довжині нагадувало жіночі, оскільки лицарі давали обітницю не стригти під час походів.
Всі чоловіки, що досягли зрілого віку, відрощували бороди. Їх форма часто змінювалася під впливом моди. Бороди носили прямі або округлі, гачкоподібні або роздвоєні. Завивці бороди надавалася велика увага. Пасма завивалися штопорообразно, а на кінцях згущалися в кільце.
Лицарі обов'язково відрощували бороди. Їх розділяли на дві або декілька окремих пасмочок. Кожна з них могла бути перевита золотою ниткою або шнуром, сплетеним з тонких золотих ниток.
Католицькі священики і ченці вистригали на тім'яній частині волосся у вигляді невеликого круга (називалося це тонзурою) і прикривали вистрижену частину маленькою шапочкою.
Жінки незалежно від стану були зобов'язані покривати голову, як того вимагала церква. До заміжжя дівчатам дозволялося носити розбещене по спині волосся, символізуюче чистоту і непорочність. Знатні пані заплітали волосся в скроневі коси, перевиваючи їх широкими стрічками. Іноді коси були дуже довгі завдяки додаванню окремих смужок тканини. Ширина кіс досягала розміру долоні за рахунок багатопрядного плетення. Умовно ці коси називалися «рицарськими».
Чоловічі зачіски племен варварств не відрізнялися складністю. Підкоривши народи різних національностей, вони охоче переймали їх зачіски. Носили напівдовге волосся, вільно падаюче на плечі. Вони могли бути прямими або злегка хвильовими. Серед німецьких племен було поширено тільки довге волосся — як ознака свободи і войовничості. При цьому біля скронь заплітали по тонкій кісці. На портретах, що зображають варварів, зустрічаються чоловіки із зачісками, які силуетом нагадують зачіску «кінський хвіст». При цій зачісці все волосся з усіх боків зачісувалося вгору і туго зав'язувалися на верхівці джгутом. При піднесенні династії Меровінгов (VII в.) чоловічі зачіски робилися з короткого волосся, часто при таких зачісках підголювали потилицю. Молоді люди вважали за краще носити довге волосся. З часом довжина волосся перестала служити знаком відмінності між вільними громадянами і рабинями. Найпоширенішою зачіскою було вільно розбещене волосся, що доходило до середини шиї. З IX століття ця зачіска укорінялася серед всіх верств населення. І лише злочинців в покарання коротко стригли. В IX столітті носили зачіску, яка нагадувала український оселедець. Все волосся, окрім невеликого чубка на верхівці, постійно збривало.
Чоловіки племені галлів носили великі бороди. Але під впливом римської культури з'явився звичай голити бороду, залишаючи, проте, великі вуса. Часто залишали на щоках невеликі клаптики волосся — підусники.
Жіночі зачіски в V—VIII століттях були прості. Волосся вільно розпускало злегка скрученими пасмами по плечах і спині. Під час бенкетів і турнірів голову пов'язували стрічками, надягали вінки з квітів і листя, прикрашали тонкими металевими шнурами або обручами. Деякі жінки заколювали волосяні пасма на потилиці у вільний пучок — «по-римські», при цьому надягали зверху легке покривало або хустку. В кінці VIII — першій половині IX століття, за часів піднесення династії Каролінгов, серед дівчат і жінок з'являється мода на коси. Плетення кіс було різне: в три, чотири, п'ять плетешків — пасм. Таку косу називали многопрядной. Коси заплітали від скронь і від самої верхівки, вони вільно лежали на спині. Часто їх подовжували за рахунок вплетення шовкових стрічок, різнокольорових шнурів, утворюючи свого роду футляр.
8. Зачіски стилю Ренесанс
Основні види і форми зачісок. Чоловічі флорентійські зачіски всіх станів були однакові по силуету. Вони робилися з довгого, пишно скрученого волосся. Найпоширенішим силуетом зачіски став кулястий. Молоді люди завивали волосся в локони і носили їх розбещеними або пишно збитими. Довжина локонів досягала плечей. На лобі вистригав рівний чубок. Іноді волосся розділялося прямим проділом або зачісувалося назад. Завивка була різною — хвилеподібній або дрібній, крутий. Волосся укладалося в широкий вал кінцями всередину. Такий вал іноді обрамляв всю особу, а іноді йшов від скроні до скроні через потилицю. При цьому верхівка голови була гладкою.
В цих зачісках значну роль грала стрижка. Іноді волосся підстригалося «сходами» і круто завивалося на папільотки. Іншим різновидом стрижки було рівне волосся, підстрижене еліпсообразно. Кінці їх підкручувалися всередину. Носили і пряме, нескручене волосся. Як і раніше можна було побачити «пейзанську» стрижку, як в середні століття. Всі ці зачіски міцно зміцнилися в побуті і не мінялися протягом багатьох років. Залишалися вони і після того, як законодавцем мод стала Венеція.
В цей час найпоширенішій стала еліпсообразна зачіска, що отримала назву «колба». В цей же час носять і більш короткі зачіски, прикрашають голову ланцюжками, коштовними каменями. З появою високого коміра зачіски значно коротшають.
Обличчя чисто виголювалися, і лише по досягненні зрілих років чоловіка відпускали бороди і вуса. Догляду за бородою і вусами надавалося особливе значення. Головною умовою краси бороди був її рівномірний колір. Тому волосся на обличчі постійно підфарбовувало. Так, з появою першої сивини бороду повністю обезбарвлювали, додаючи їй білизну, часто з голубим відтінком. Єдиної форми бороди не було. Кожний виходив з індивідуальних смаків. Деякі носили одні лише вуса. Але з 70-х років XV століття сталі носити бакенбарди, яким додавали округлу форму і завивали. Молоді люди носили одні вуса або тільки одні бакенбарди, що досягали середини вуха.
Флорентійські жіночі зачіски вражали хитромудрістю. Повернулися зачіски, забуті за часів середньовіччя. Зачіски в різних областях Італії були різні, але всіх їх об'єднувало одне — довге розбещене волосся. Їх перестали приховувати під головними уборами. Зачіски всіх станів відрізнялися легкими витонченими лініями. Наслідуючи античним зразкам, пані згущали волосся на зразок грецьких вузлів. Але з часом простота ліній була загублена. На зміну їй прийшли витіюватість і витіюватість, вишуканість і декоративність. Зачіски сталі індивідуальні, в них відображався смак і фантазія виконавця. Ці зачіски, що складаються з кіс, локонів, вимагали вже високої майстерності. Складні комбінації з волосся рясно прикрашали стрічками і нитками перлів. На початку XV століття у Флоренції з'являються легені, витончені зачіски. Найпопулярніша з них — «флорентійська коса», типова тільки для флорентійців. Для неї все волосся розділялося прямим проділом, зачісувалися півколами на щоки, на потилиці запліталася коса, рівна по товщині. Її перев'язували стрічками, шнурами, намистами. Косу часто вкладали в своєрідний шкіряний футляр або сітку, яка закінчувалася пензликом. Важливим елементом зачіски були довгі локони, що звисають по обох сторонах особи. Іноді волосся збирало на потилиці в пучок, перев'язували хрестоподібно і розпускали по спині широкої, злегка хвильовим пасмом. В таких зачісках робили прямий проділ, скроневі пасма коротко підстригалися і, злегка підвиті, напускалися на щоки. Всі ці зачіски вимагали дуже густого волосся, і пані вдавалися до штучних кіс, локонів.
Дівчата причісувалися просто, заплітаючи на потилиці одну косу і укладаючи її віночком навкруги голови, або заплітали дві коси, розпускали скручене волосся по плечах. Зачіски прикрашали шовковими стрічками, квітами, низками перлин, срібними лелітками. Іноді носили волосся у витончених срібних сіточках, розшитих перлинами, підв'язували стрічками, джгутами на потилиці. Волосся завивало крупними хвилями.
Заміжні жінки також заплітали волосся в коси, укладаючи їх у вигляді черепашок спіралями над вухами. Часто волосся покривало оксамитовими шапочками, вуалями, сітками із стрічок, оксамитових ниток, плетення. Іноді на зачіски зверху сітки надягали шовковий товстий вал у формі кільця. Об'ємні вали кріпили на високі шапки закруглюючої форми. На деяких портретах можна побачити зачіску з футляром для коси з білого шовку, обмотаним чорною стрічкою навхрест. Футляр був рівним протягом всієї довжини, тому можна припустити, що волосяні пасма, пропущені в нього, не завжди були такої ж довжини, а пустку, що утворилася, заповнювали яким-небудь матеріалом, наприклад шовковими стрічками.
Зачіски італійок мінялися під дією іспанських мод. Сучасник писав, що гладка зачіска дуже підходила до розумних, прекрасних лиць флорентійських патриціанок, додавала їм вид переваги і упевненості в собі. Часто розбещене довге пасмо, перевите стрічками, також називали косою, оскільки волос з-під стрічки видно було мало. Зачіски венеціанських пані були різні, але їх можна було об'єднати в два основні типи: скручені локони, закріплені шпильками, перевиті прикрасами; зачіски з косами, укладеними по-різному.
В кінці XV століття у Венеції отримала широке розповсюдження зачіска з скрученими у вигляді півмісяця пасмами, розташованими треба лобом. Іноді зачіска нагадувала невеликі ріжки на зразок серпа Венери.
Жительки Неаполя придумали собі особливу зачіску — з хвильового волосся, яке короткими пасмами зачісувалися на щоки; на потилиці пасма підв'язувалися стрічками і каскадом спадали на спину.
Захоплення світлим волоссям привело до того, що у Венеції на дахах сталі будувати маленькі, легені будочки з дощечок без даху. В цих незвичайних спорудах жінки, захищені від очей цікавих, сиділи годинником, випалюючи на сонці змочене різними складами волосся. Для більш рівномірного обезбарвлення волосся розкладало на великі, широкі поля солом'яних капелюхів, які для більшої зручності були без денця. Рецепти фарбування волосся зберігалися в глибокій таємниці. Ними володіли цирульники, які за великі гроші охоче офарблювали волосся.
Венеціанські зачіски, так само як і зачіски флорентійців, витончені і хитромудрі. Багато хто носив зачіску на зразок «колби», тільки пасма були значно довшими. Кінці скрученого волосся підкручували всередину валом або двома. Часто волосся забиралося в сітку, яка спускалася з темряви. Робилися зачіски типу тюрбана, при цьому на темряві укладали високі пучки з джгутів кіс.
Зачіски куртизанок відрізнялися від зачісок знаті і горожанок. Вони складалися з двох товстих джгутів, укладених треба лобом у вигляді бубликів. На лоб спускався густий, сильно скручений чубок з дрібних кучериків або спіралевидних локонів. Волосся з потилиці гладко зачесало.
Розберемо деякі найбільш цікаві італійські зачіски, відтворені на картинах майстрів того часу.
«Портрет Симонетти Веспуччи» П'єро ді Козімо. Раннє Відродження. На голові молодої, красивої дівчини — масивна нарядна зачіска. Все волосся зачесало з високо підголеного лоба назад і заплетені в коси всілякого плетення. Коси і пасма скрученого волосся протягнуті хрестоподібно і укладені петлями на потилиці. Вся зачіска перевита нитками намист, прикрашена шпильками з перловими навершіями і підвісами.
«Портрет Симонетти Веспуччи» Сандро Боттічеллі. Зображена все та ж красуня, але зачіска відрізняється від попередньої майстерністю виконання.
Волосся скручено і укладено красивими легкими пасмами, а крім того, заплетені в багатопрядні коси. На спині — товсте пасмо, перевите хрестоподібно. На потилиці укладений масивний, «простьобаний» стрічками пучок з «колосовидною кіскою», що унизала перлами, на лобі — три великі намистини.
9. Зачіски стилю Бароко
Основні види і форми зачісок. На початку XVII століття продовжує відчуватися вплив іспанських мод. Чоловіки носили зачіски-типу «Анрікатр» в наслідування Генріху IV. Бороди і вуса були доповненням до цих зачісок. В 1620— 1630 роках силует міняється. Коротке волосся починає відрощувати, розповсюджується зачіска з скручених довгих і напівдовгого волосся, що спускається окремими локонами на плечі і спину. На подовження зачісок вплинула також зміна форми комірів. Відкладні коміри дозволили розпустити довгі локони по плечах. З того часу аристократи і придворні носять тільки довге волосся, коротка стрижка забута. Незабаром з'являються різні варіанти «дитячої» зачіски (коли Людовик XIV був дитиною) — однією з них стала зачіска придворного чепуруна герцога Лотарінгського Каденетта. Зачіска була пасмами природного волосся, підстриженого «сходами». Розділені на дві рівні частини, вони обрамляли особу з двох сторін.
На лобі вистригав невеликий рівний чубок. З лівого боку пасма запліталися в тонку кіску, на кінці вона прикрашала бантом і коштовностями. Зачіска «а-ля Каденетт» стала найпопулярнішою серед придворних і дворянства, а також в армії, де проіснувала до XVIII століття і викликала хвилю наслідувань. Одним з варіантів її була зачіска «комета», що отримала таку назву, можливо, тому, що пасмо волосся з одного боку було довшим інших і нагадувало хвіст комети. З'явилися зачіски з «любовними» локонами — одним або двома, зав'язаними на кінці стрічками неодмінно того кольору, який любила пані серця. При цих зачісках носили в лівому вусі сережку з великою перлиною у вигляді краплі.
Зачіски низьких верств населення мало змінилися в порівнянні з середньовіччям. Буржуазія, дрібні ремісники, городяни носили «пейзанські» зачіски, бороди і вуса самої різної форми.
З 1624 року в моду входить пишний завитий парик. Першим володарем такого парика вважається французький абат Рівера, що звернувся до перукарів в 1620 року з незвичайним замовленням. Мистецтво перукарів дозволило удосконалити громіздкі, незручні волосяні вироби, якими були перші парики. Королівський лейб-медик Ерве знайшов спосіб прикріплювати волосся до маленьких шапочок, обтягнутих шовковою тонкою сіткою. Парики набувають форми природних зачісок і міцно входять в життя всіх верств населення. Зачіски на париках поступово змінилися. Завивка здійснювалася гарячим способом, за допомогою пару, що було у той час великою новиною. В більшості випадків це були локони, скручені і укладені горизонтальними рядами, з щільним чубком треба лобом і глибоким подовжнім проділом). Бріди парика, розташовані на грудях, часто перев'язувалися стрічками «фавор» або на кінці зав'язувалися вузлом.
Наймоднішою борідкою цього часу вважається «муш» —маленький пучок волосся під нижньою губою. Ця мода була введена Людовиком XIII. Усунений від справ властолюбним кардиналом Рішельє, він займався від нудьги всякими дурницями. Одного дня він власноручно поголив всіх офіцерів свого полку, залишивши їм на підборідді маленький кущик волосся. З того часу така борода стала називатися «муш» або «а-ля ройял» («по-королівські»). Ця мода збереглася до 60-х років. Бороди середньої величини носило тільки духівництво, учені, аптекарі, лікарі, старі люди.
В XVII столітті у Франції при дворі короля Людовика XIV мода на бороди і вуса різко змінилася. Наслідуючи молодому королю, придворні сталі носити вуса «шевальє». Вони мали форму вузької смужки над верхньою губою, кінці були скручені. В армії вуса носили тільки офіцери. Вуса вважалися символом аристократизму, привілеєм королівських мушкетерів. Ремісники і селяни носили більш широкі бороди і вуса.
Після закінчення Тридцятирічної війни вигляд чоловіків починає втрачати войовничість, придбаваючи риси інфантильності, жіночності. При королівському дворі, що влаштувався у Версалі, створюється штат кваліфікованих художників по зачісці — перукарів. З роками число їх збільшується з п'ятдесяти до декількох стільників. Перукарська справа в другій половині XVII століття досягає розквіту. Мистецтво виготовлення париків стало так абсолютно і невигідні шевелюри такі прекрасні, що до Франції посипалися замовлення на виготовлення париків від всіх франтів Європи, включаючи Росію. Парики сталі предметом комерції, експорту. Прибутки від їх реалізації були вельми значними. Парик алонжевий, тобто подовжений, затверджений як офіційний парик при королівському дворі, коштував 1000 екю, ціна білявих париків з натурального жіночого волосся доходила до двох-трьох тисяч екю. Придворні пані повинні були мати декілька париків різного кольору — каштановий, чорний, сірий, русявий, білявий, білий. Парики носили також буржуазію і ремісники. По розмірах вони були значно коротшими і мало, зачіска була скромнішою, менш помпезній. Відповідно і ціна була значно меншою.
Парики робили з різних матеріалів — натурального волосся, волосся з шерсті тварин, морської трави, волокон кукурудзи і проса. Якщо парики робилися з темного волосся, то їх сильно запудрювали. Якнайбільше для виготовлення париків цінувалися жіночі коси світлих тонів, що привозяться з Фландрії, Бретані. Був виданий спеціальний королівський указ, що забороняв аристократам, за винятком королівського прізвища, використовувати волосся світлого кольору для париків. Тому темне волосся освітляли, вдаючись до допомоги муки, пудри, каоліну. Парик став офіційним головним убором вищого суспільства, не дивлячись на всі незручності, пов'язані з його носінням.
Якщо на початку свого царювання король Людовик XIV, маючи густе волосся, не дуже дотримувався моди на парики і навіть забороняв появу найбільш громіздких, то пізніше, облисівши, він видав указ про загальне носіння париків. Спочатку молодого короля задовольняв невеликий парик до плечей, що складається з простих локонів, потім з'явилися парики із зачісками «грива», «пудель». Вже самі назви говорять про форму париків. Вони представляли собою велику збиту хмару з локонів, оточуючих особу. Пізніше, в 70-х роках XVII століття, завивка міняється. Локони укладаються в строгому порядку, горизонтально, розміри їх збільшуються, треба лобом збивається кок або тупій. Королівський перукар Бінетт зробив такий парик королю з білявого волосся і назвав його «гранд інфоліо».
В 80-х роках в зачісці на парику сталі робити проділ між тупеями, які стали збільшуватися у висоту. В останньому десятиріччі століття бріди парика ще більш подовжилися. Колір париків з віком короля мінявся. Стали носити темні, різних відтінків. Бріди париків мали різну довжину. Дві передні, спадаючі на груди, робилися коротше, а третя, яка розташовувалася на спині, була найдовшою — досягала талії. Завивка кільцеобразна, що втрачає симетрію, укладання довільне. Всі парики мали фактично один силует. Відмінності були тільки в проділі.
З 1700 року проділ став виразним, розділяючи тім'яну частину на дві; на скронях робився напуск, який закривав частину щоки. Цей парик став нагадувати високу дамську зачіску, що увійшла до моди, і називався «де ван а-ля Фонтаж» або «рогатий» —из-за високих тупеїв по сторонах проділу. Іноді з-під парика випускали природні пасма волосся, а щоб вони не дуже відрізнялися від парика, їх підфарбовували. Чубок завивався у вигляді буклі і повинна була органічно поєднуватися з штучним волоссям парика. Можливо, до такого способу вдавалися небагаті люди, оскільки підфарбувати своє волосся було куди дешевше, ніж набути новий парик, що коштував досить дорого.
Людовик XIV настільки звик з'являтися в парику, що додавав його зовнішності помпезний вигляд, що ніколи у присутності сторонніх не знімав його. Розповсюдження париків приводить до того, що за кожним станом була закріплена спеціальним указом певна форма. Духовні особи, абати повинні були користуватися париком круглої форми і невеликого розміру, що отримав назву «абатський»; служителі закону, суддівські, юристы— «іспанським»; буржуазія — невеликими париками з трьома бридами; військові — «бригадирським», який відрізнявся від всіх тим, що ззаду зав'язувався бантом; сановники — париками великих розмірів, чотирикутної форми. Вдавалися до різних хитрувань, щоб не затрачувати великі суми на парики, наприклад використовували шапочки, пришиваючи до них локони.
Жінки деякий час продовжували носити високі зачіски на каркасах різних форм, а також об'ємні вали. З 20-х років із зміною деталей костюма, зокрема форм комірів, зачіска міняється. Збиті зачіски поступаються місцем природним, спрощеним. В зачісках, ношених раніше, залишався відкритим лоб; тепер з'являється короткий чубок з легких, маленьких кучериків — «стружки», або «штопорчики», у вигляді бахроми. Цей грайливий короткий чубок отримав назву «гарсетт» («дівчинка»). Бічні середньої довжини пасма завивалися в пишні локони («туф»). Появу цієї зачіски приписують королеві Марії Медічи, що любила носити подібні чубки. «Широкі» зачіски швидко розповсюдилися по всій Європі. Бічні пасма туго завивали і за допомогою каркаса щільно закріплювали біля щок. В таких зачісках потиличні пасма прибирали в різноманітні пучки з кіс, джгутів, що мали плоску форму. Одночасно розповсюджуються і зачіски з поперечним проділом, які розділяли волосся на дві частини: лобова вистригала коротше, завивалася за допомогою пару на зразок примітивної «шестимісячної» завивки; інша, тім'яна, укладалася в невеликий конусоподібний пучок, прикрашений в підстави стрічками або нитками перлів. З боків звисали локони. «Дитячий період» короля Людовика XIV відобразився на жіночих зачісках так само, як і на чоловічих. Невзірая на вік, всі пані «помолодшали». Вони стали носити прості дитячі зачіски з скручених кучериків по всій голові, а також розбещені по плечах локони, підв'язані стрічкою навкруги голови, звані «аль анфан» («по-дитячому»). «Гарсетти» і «туф» перестають користуватися успіхом в пані. З розповсюдженням чоловічої зачіски типу «а-ля Каденетт» в дамських зачісках теж з'являються окремі «любовні» локони. Це пухнасте скручене пасмо отримало назву «мусташ» — «вус». Кінець її зав'язувався бантом. З середини століття (1650—1660) форма зачісок міняється. Вони відрізняються витонченістю і легкістю. В моду входить зачіска маркізи Севінье, що отримала згодом її ім'я. Вона представляла собою скручені довгі локони, зв'язані пучками над вухами на різній висоті. Лоб обрамляв ледве помітний, легкий чубок. Волосся потилиці покривалося невеликою шапочкою, або чіпцем («бонне»), або капелюшком з пером на зразок іспанського струму, або мереживною наколкою з легкого гофрованого газу, шовку або оксамиту.
Завивка в зачісках була різною, але в зачісці типу «мадам Севінье» вважали за краще «англійські» романтичні локони.
Королева Ганна Австрійська ввела в моду зачіску, що отримала назву «фейєрверк»; в ній королева зображена на багатьох портретах. Волосся спереду укладалося плоско; ззаду, скручені в локони, збиралися високо на потилиці в масивний пучок. На плечі спускалися змієподібні, штопорообразні локони.
В кінці правління Людовика XIII жінки сталі носити компактні зачіски «ан буффон». Тугі локони щільною масою обрамляли особу, грайливий чубок з дрібних, легких завитків закривав велику частину лоба. Волосся на потилиці запліталося в косу і укладалося в плоский щільний пучок у вигляді равлика або раковини. «Буффони» (смішні локони) носили з шиньйонами плоскої форми в зачісці твань «кульбіт». В 1660 року в моду входить нова прическа— «Марія Манчині», названа на ім'я знатної пані, італійки за походженням. Вона полягала в тому, що все волосся над вухами завивалося в дрібні кучерики, збивалися і укладалися двома величезними півкулями на зразок розеток, що прикривали вуха. Тут був прямий проділ, а також один або два змієподібні локони, вільно спадаючих на спину або плечі. В 70-х роках розповсюджується зачіска, створена перукарем-жінкою Мартіной, названа «юрлю-берлю» — вона дещо нагадувала по силуету зачіску типу «Марія Манчині». Відмінність полягала в тому, що в зачісці «юрлю-берлю» локони завивалися та укладалися чіткими рядами, звужуючись до центру голови. Зачіска була широка за рахунок підтримуючих локони стрічкових петель. Можливо, вона була менш поширена, чим інші, оскільки дуже рідко зустрічається на портретах художників того часу. В 80-х роках з'являється нова зачіска, яка користується популярністю протягом подальших тридцяти років. Виникненню її передувала чиста випадковість і екстравагантний характер вісімнадцятирічної мадемуазель Анжеліки де Фонтанж. В неї під час королівської охоти вітер розшарпав зачіску. Метка красуня відірвала підв'язку, прикрашену коштовностями, і зав'язала нею своє прекрасне біляве волосся в пучок на верхівці. Король похвалив імпровізовану зачіску, і всі придворні пані послідували прикладу фаворитки. Але загальне визнання зачіска «фонтанж» отримала після смерті її винахідниці. З'явилася безліч варіантів цієї зачіски, на різний зразок. Зачіска типу «фонтанж» представляла нагромадження високо треба лобом туго скручених локонів, розташованих горизонтальними рядами і поверхово. На лобі завивалося декілька кучериків-штопорів, а на груди спускався один або декілька змієподібних локонів. Герцог Сен-Симон Луї де Рувруа в своїх мемуарах висміяв чергове захоплення пані як безумство, що охопило всі верстви жіночого населення. Він характеризував зачіску як високу, багатоповерхову каркасну споруду з волосся, дроту, маси стрічок і мережив. Своєю висотою зачіска порушувала пропорції фігури, збільшуючи ріст,— особу було в середині.
З часом розміри цієї зачіски зменшилися. Вона стала нижче і компактніше, отримавши назву «зручна». Оскільки локони не могли утриматися на певній висоті, то застосовували дротяні каркаси або прикраси. Зачіска розповсюдилася по всій Європі і навіть в Росії.
Часто плутають зачіску «фонтанж» з чіпцем тієї ж назви. В зачісці волосся завивалося в дрібні локони і укладалося на туго накрохмалені мережива або щільно поверхово. Фантазія модисток в розташуванні рюшів, смужок газу, мережив і винахідливість перукарів в прикріпленні до остову зачіски скручених локонів сприяли появі більше сотні варіантів зачіски «фонтанж», зі всілякими курйозними назвами, які в більшості випадків абсолютно не відповідали ні формі, ні назві. Волосся уквітчувалося і пудрилося. В 1680 року наймоднішої вважалася зачіска типу «палісадник». Швидше, це був головний убір з маси постижів і стрічок.
Для більш тривалого збереження зачісок перукарі використовували розтоплений баранячий жир, яєчні білки, всілякі помади ароматизму і масла. Поступово всі зачіски, переобтяжені прикрасами, перетворилися на головні убори. Це дало можливість іноді використовувати штучні пасма, що наперед пришиваються до чіпців, наколок, струмів. Окрім перерахованих зачісок носили найрізноманітніші їх варіанти, але силует залишався незмінним — локони у вигляді скрученої бахроми над вухами, інше волосся зібрано в тугі пучки на зразок «бубликів» або «кошиків».
Останніми роками царювання короля Людовика XIV стали носити строгі, гладкі зачіски, що розчесали на прямий проділ, з пучками на потилиці. Цю зачіску ввела в моду мадам Ментенон, що славилася своєю набожністю. Зачіска отримала назву «упокорювання». Іноді аристократки відстригали короткі пасма над лобом, завиває їх в крихітні «ріжки», укладаючи кокетливо з кожної сторони лоба, над бровами. Жінки низьких станів носили зачіски з скрученого волосся, повторюючи силуети зачісок аристократок, тільки менш декоровані, виконані менш витіювато. Найбільш поширеними були силуети зачісок «упокорювання» і «фонтанж».
В кінці XVII століття увійшов до моди парик, який назвали «бандо д'амур» («сіті любові»). Цей дамський парик був масою скрученого волосся, розташованого ярусами. В локони були витончений вплетені шовкові стрічки, на лобі з двох сторін розташовувалися кокетливі завитки. Зачіска декорувалася шпильками з алмазними навершіями у вигляді квітів, зірочок, а також нитками дрібних перлів і діадемою.
10. Зачіски стилю Рококо
Основні види і форми зачісок. Зачіски, що виникли в кінці XVII століття, продовжують удосконалюватися, набуваючи нові форми. До 1715 року на них позначається вплив Англії і поява нового стилю з його особливостями. Зачіски на чоловічих париках починають поступово зменшуватися. Алонжевиє парики замінюються більш короткими.
В епоху Регентства (1715—1723), коли замість малолітнього короля Людовика XV правив герцог Пилип Орлеанській, придворні продовжують ще носити зачіски з крупних локонів, укладених паралельними рядами, як в париках типу «бінетт»; парики із зачісками типу «грива» деякий час залишаються в моді. Але з 1730 року парики з такими зачісками носили тільки немолоді придворні. З'являється новинка — завивка «а-ля мутон» («під барана»): при ній волосся розташовувалося дрібними колечками по всій поверхні голови. Зачіска робилася без проділу, з коротких волосяних пасм. Починають з'являтися більш витончені парики, назви яких абсолютно не відповідали ні формі зачісок, ні видам завивки. Носили парики «ля шансельєр» («канцелярські») і інші. Регент Пилип Орлеанській, прихильник Фрідріха Вільгельма І, насаджував моди цього короля — зачіску «ке», яка тут же розповсюдилася серед придворних. Ця зачіска була проста і сильно відрізнялася від зачісок XVII століття легкістю і своєрідністю: підвите волосся зачісувалося назад, зав'язувалися на потилиці в хвіст чорною стрічкою. Пізніше зачіска на парику Людовика XV повторила цю ж форму. Пройшло декілька років, і модники придумали прибирати хвіст з волосся в своєрідний футляр (мішечок). Він робився з чорного оксамиту, мав плоску чотирикутну форму, прикрашав розетками, бантом, пряжкою або маленькими рюшами. Скроневі пасма опускалися нижче лінії вуха і носили назву «крила голуба». Ця зачіска отримала назву «а-ля бурс» («гаманець»), проіснувала до 1760 року, а потім після двадцятирічної перерви знов з'явилася в 1780 року.
Час вносив свої корективи в силуети зачісок. З 1730 року «хвіст» перестали зав'язувати в підстави муаровою стрічкою, а волосяне пасмо сталі поміщати у витончені сіточки, при цьому скручені скроневі пасма зачісувалися назад. Не дивлячись на наявність і інших зачісок, зачіски «ке» і «бурс» залишалися найпопулярнішими. Але з 1730 року нова зачіска, «а-ля катоган» («вузол»), витіснила всі інші види. Це була зачіска з скрученого волосся, стягнутого ззаду, довгі пасма зав'язувалися в товстий вузол, що нагадує кінський хвіст. Скроневі пасма завивалися і укладалися по-різному. Одночасно з «вузлом» починають носити зачіску «а-ля будера» («щурячий хвіст»). Волосся збивалося треба лобом у високий тупій або кок, бічні пасма завивалися і збивалися в одну або дві горизонтальні буклі, щільно закріплені з кожної скроні. Потиличне волосся щільно обмотувалося шкіряними ремінцями, муаровою стрічкою, утворюючи довгий жорсткий стрижень. Потилиця в такій зачісці залишалася гладкою. Зачіску посипали зверху пудрою. Якщо свого волосся не хапало, то прикріплювали наперед зроблений вузький, довгий футляр, в який для стійкості втягали зволікання. Різновидом цієї зачіски була «коса»; силует зачіски залишався той же, але ззаду заплітали косу з трьох, плетешків, кінець зав'язували бантом. Довжина коси була різна: іноді вона досягала лопаток або доходила до талії, але частіше були короткі коси («свинячі хвостики»).
Перукарська справа в XVIII столітті продовжує швидко розвиватися. Як реакція на події в суспільному і культурному житті виникають нові силуети зачісок. Виниклий інтерес до античності (у зв'язку з розкопками Помпеїв) сприяє появі зачіски «грецький тупій», яка створювалася як на природному волоссі, так і на париках. Серед чоловічих зачісок в 1780 року стала також дуже популярна зачіска «ослячий хребет» («ан до де лань»). Вона складалася з витончених бічних букль і коси ззаду. Замість коси робили іноді петлю з джгута. Петлю прикрашали стрічкою, бантом. Зачіску робили з власного волосся, що відростило, і на париках.
Французький журнал «Галерея зачісок» писав, що в 1779 року парики і приставні шевелюри вийдуть з моди і їх будуть носити тільки осіб окремих професій. Не дивлячись на таке пророцтво, з париками розлучалися дуже поволі. Парики мали свої переваги: приховували лисини, що з'явилися, тривалий час зберігали зачіски з скрученого волосся, додавали більш респектабельний вигляд. Але розмежування по станах наступило у формах париків. Так, духівництво носило парик «а-ля мутон мірлетон», військові — «бригадирський», судді — парик «карі», багато хто носив парик «вузол», «нідт» («кубло») або «три молоточки». В зачісці цього парика поєднувалися різні види завивки. Все волосся завивалося крупними локонами і укладалося назад, щільно закриваючи вуха; більш довгі пасма зав'язувалися вузликами зліва і справа; середнє коротке, товсте пасмо завивалося штопором. Це незвичайний парик з рідкісною зачіскою послужив зразком для наслідувань.
В останній четверті XVIII століття французи запозичили англійські зачіски, а також носять і зачіски типу «їжак», «щітка», «крила голуба». Роблять їх з власного волосся. В зачісці «крила голуба» і «гаманець» поєднувалися елементи двох різних зачісок. Зачіски «їжак» і «щітка» були майже схожі, оскільки обидві вони вимагали волосся, що стирчить вгору. «Крила голуба» робилися з підстрижених на скронях пасм, підвитих і зв'язаних ззаду стрічкою.
Ці зачіски носили тільки вищі стани. Ремісники, дрібні буржуазії, селяни вважали за краще робити короткі зачіски типу «під дужку», іноді зав'язували позаду пасма волосся стрічкою. Обличчя чисто виголювали; в народі ще збереглися бороди різної форми, але всі вони були середньої величини.
Жіночі зачіски у Франції в першій половині XVIII століття продовжували залишатися громіздкими і важкоатлетами. В більшості випадків вони повторювали силуети популярної зачіски «а-ля Фонтанж», але ця зачіска була вдосконалена і тому отримала нову назву — «фонтанж коммод» («зручна»). Високі зачіски прикрашали масою мережив, стрічок, коштовностей. Дружини буржуазії носили більш скромні зачіски — «а-ля кульбіт», «а-ля мутон»,— наслідуючи строгим вдачам англійських жінок.
З 1725 року входять в моду маленькі зачіски, при цьому волосся сильно пудрило. Можливо, через це одна із зачісок отримала назву «малої пудреної». Легкі завитки волосся, схожі на невеликі раковини, укладалися широким вінком навкруги голови, залишаючи потилицю гладкою. Таку зачіску носила графиня Коссель, фаворитка курфюрста саксонського Серпня II, тому у Франції «малу пудрену» зачіску називали також «зачіскою графині Коссель». Ця зачіска, з двома змієподібними локонами, що спускалися на груди, була самою жіночною за весь період стилю рококо. Її дещо удосконалила королева Марія Лещинськая, що вийшла заміж за Людовика XV в 1725 року. Полька за походженням, вона багато часу уділяла моді і її розвитку.
Тепер зачіска стала називатися «полонез»; вона прикрашала пером і брошкою.
В 30-е роки XVIII століття з'являється новий силует зачіски — «яйцевидний». Волосся збивалося вгору від лоба, зачісувалися гладко. Щільні ряди паралельно укладених букль йшли від вуха до вуха через тім'я. На потилиці зміцнювався плоский шиньйон. Іноді біля вуха завивали і спускали на плечі один або два довгі локони. Зачіску уквітчували. В середині XVIII століття з'являється зачіска «талі» («завивка») —взбитые скручене волосся, укладене високо треба лобом. Вона мала різні варіанти. Починають носити зачіски типу «вінець», «діадема» —по формі цих головних уборів. Волосся укладалося у вигляді торсад («торсад» — по-французьки «джгут») і кіс, скручених пасм, перевивалися нитками. З другої половини століття зачіски стають вищими. Ця мода витіснила колишні, більш скромні зачіски часів раннього рококо. В 60—70-е роки зачіски представляють собою цілі волосяні споруди в півметра висотою, що зводяться майстерними парикмахерами-куаферами протягом декількох годин.
В Парижі готували спеціальних куаферів в Академії перукарського мистецтва, створеній куафером короля Людовика XV — метром Легро. В цей час з'являються всі нові зачіски як результат суперництва куаферів між собою. Назви зачісок були різні («таємниця», «таємна», «сентиментальна», «сумна»).
В 1780 року куафер Леонар придумав для королеви Марії-Антуанети складну зачіску, прикрашену хвилями шифону, перами, коштовностями. Для того щоб її виконати, потрібно було вдатися до допомоги каркаса. Опора обпліталася волоссям, маскуючи залізні або дерев'яні прути. На такі високі зачіски використовували до десятка шиньйонів, прикріплюючи їх по поясах, на які розділялася вся зачіска. Часто каркаси заповнювали батистовими хусточками або тонким папером, щоб особливо не обважнювати зачіску. Зачіски робилися індивідуально; протягом одного року журнал мод запропонував своїм читачкам близько чотирьох тисяч фасонів зачісок. Зачіски прикрашали не тільки стрічками і перами, але і бутафорськими виробами. Пані нагорі зачіски зміцнювали фігурки людей, чучела тварин, квіти і плоди. Назви зачісок мінялися так само швидко, як і самі силуети. Так, з нагоди морської битви з'явилася зачіска «фрегат». В 1775 року тупій збільшився, але через рік його величина подвоїлася. Зачіска вимагала великої кількості шпильок, помади, пудри, тому зберегти її старалися як можна довше, не розбираючи декілька днів, навіть тижнів. Під час сну користувалися спеціальними підголовниками, які давали можливість тримати зачіску на вазі. Куафер Леонар винайшов механізм, який дозволяв зачісці скорочуватися, щоб пані могла користуватися каретой,— інакше треба було знімати верх карети.
Останніми роками XVIII століття із зміною костюма дещо видозмінюється зачіска. Вона стає більш приземистою, типу зачіски «принцеси Ламбаль», асиметричної. Мода на буклі відходить — волосся завиває і розчісують, прикрас стало меншим. В 80-е роки пудра виходить з моди. Білі парики поступилися місцем рудим, золотистим, каштановим. Рум'яна зникають, на лицях з'являються білила. В цей же час входить в моду невеликий парик, скручений крупними локонами, з плоским шиньйоном на потилиці. «Анфан» («дитя», «дитина») — так називалася нова зачіска, придумана королевою Марією-Антуанетою. Високі «куафюри» зникли, всі придворні пані наділи парики з пустотливими локонами. В кінці правління короля Людовика XVI увійшли до моди англійські зачіски; вони були невеликих розмірів і досить низькі. З 1786 року починають носити зачіски типу «їжак», «щітка» — при цьому ззаду робили довгу петлю з волосся або стрічки.
11. Зачіски епохи Директорії
В період Директорії (1795—1799) з'являються екстравагантні, карикатурні зачіски, що складаються з маси скрученого волосся, з потилиці зачесали наперед. З боків, на скронях, запліталося по одній тонкій кісці, вони ззаду з'єднувалися і перев'язувалися. Такі зачіски носили чепуруни — так звані мюскадени і інкруаябли (від фр. «мюскаден» — «чепурун», «інкруаябль» — «неймовірний», «занадто модний»). Вони дуже барвисто уявлені на карикатурах Карла Берні. Молоді люди, повернулися з еміграції, що походили з буржуазії і городян, не відрізнялися ні родовитістю, ні освітою. Разом з тим вони всіляко хотіли протиставити себе революційному народу. До них приєдналася «золота молодь», яка також намагалася створити щось нове в моді. За часів Директорії революційні традиції поступаються місцем помірності. З-за кордону повертаються переслідувані роялісти, спадкоємцям страчених повертають землі і конфісковане майно. Молоді люди влаштовують зборища, клуби, «бали жертв», учасниками яких могли бути тільки потерпілі від революції. Всі ці заходи носили «присмак смерті». Наприклад, під час танців, запрошуючи пані або відводячи її на місце, кавалер відважував їй уклін різким рухом голови, наслідуючи конвульсіям страченого. Особливо витончені чепуруни використовували цей мотив і в зачісці, що отримала назву «жертва». При ній виголювалася велика частина потилиці, як осудженим на гільйотину. Її зважилися носити навіть деякі пані. Доповненням до цієї зачіски були червоні стрічки або намиста на шиї, що щільно її облягали, які імітували слід сокири. Поступово окрім цих ризикованих зачісок з'являються парики невеликих розмірів з світлого волосся. З'являються зачіски «собачі і котячі вуха» — на противагу короткій стрижці революціонерів. Довгі, злегка підвиті пасма волосся недбало спадали з скронь, нагадуючи вуха спанієля. «Золота молодь» починає вводити в моду зачіски XVIII століття — типу «їжак», «щітка»: волосся при цих зачісках повинне було стирчати вгору, ззаду заплітали косу або зав'язували вузол, петлю з волосся перев'язували чорною стрічкою або прикрашали розеткою.
Чоловіки чисто виголювали особу, з'явилася мода на бакенбарди- «фаворити»: вони були як би продовженням зачіски, неширокою смугою спускаючись уздовж щок. Їх завивали, акуратно підстригали. Бороди і вуса носили дуже рідко. В народі носили невеликі бороди, додаючи їм форму підкови, «жабо», «еспаньйолки». В наполеонівській армії офіцери і солдати носили зачіски з короткою стрижкою. Офіцери носили вуса і бакенбарди різних форм і розмірів.
Жіночі зачіски періоду Директорії наслідують античній моді. Перукарі вивчають зачіски грецьких і римських красунь, малюнки, скульптурні портрети старовини. Виникають варіанти зачісок з короткими локонами «під Тіта», пучками, косами.
Найсміливіші модниці ризикували навіть носити зачіску «а-ля соваж» («дикунка»). Вона нагадувала зачіску «інкруаябль»: довгі пасма волосся безладно спадали на плечі і груди. Аристократки продовжували носити парики з високими зачісками, але вони дещо змінилися в порівнянні з модами часів королеви Марії-Антуанети. Зникли скручені буклі, тепер волосся збивалося легкою піною, укладалися легкими хмарами треба лобом і скронями. Вниз, на шию, спускали один або два локони з кожної сторони. Додаванням до зачісок були шарфи. Розповсюдилася зачіска з дрібно скручених кучериків типу «а-ля мутон» Стало модно міняти парики залежно від часу дня. Так, вранці надягали хлоп'ячий білявий парик, вдень, на прогулянку або для візитів,— рудий або каштановий, а увечері — чорний. Якщо волосся для зачіски не хапало, використовували штучні. Красуня мадам Тальєн, іспанка за походженням, вводить в моду парик білого кольору, що відтіняв її прекрасні темні очі. Вона часто придумувала різні зачіски з короткими стрижками, вдаючись до париків, що причесали «під Тіта».
Марсельні модниці сталі носити зачіску з природного волосся «а-ля Суворов» на честь прославленого російського полководця Олександра Васильовича Суворова. «Мервьєз» (дивні, дивні, чарівниці), як їх називали в народі, були незвичайно винахідливі в зачісках. Це вони наважилися першими носити такі зачіски, як «жертва», «дикунка», «під шибеника». Жінки з народу продовжували дотримуватися строгих вдач. Носили прості зачіски з косами і пучками, укладеними на потилиці або на темряві, покривши їх чіпцем. Іноді коси зміцнювали над вухами.
12. Зачіски стилю Ампір
Основні види і форми зачісок. Чоловічі зачіски з часів Директорії змінилися мало, то було все те ж коротко обстрижене скручене волосся, красиво укладене. Найпопулярнішими були зачіски типу «тітус» і «каракалла». Парики із зачісками типу «гаманець», «вузол», «щурячий хвіст» більше не з'являлися. Волосся знов знайшло природний колір, оскільки пудра вийшла з моди. Разнообразілісь зачіски проділами — прямим, бічним, крізним. Доповненням зачісок сталі невеликі бакенбарды— «фаворити», «акулячі плавники». При них іноді носили невеликі вуса. Бороди носили украй рідко, і те типу «еспаньйолки», «жабо».
Жіночі зачіски стилю ампір в корінні відрізнялися від зачісок XVIII століття. Античні зачіски, які з'явилися за часів Великої французької революції 1789 року і Директорії, продовжували користуватися популярністю. Їх доповнювали «єгипетські» зачіски, що розповсюдилися серед пані вищого суспільства після єгипетського походу Наполеона. Вони були значно усучаснені. Перукарі дотримували загальний силует, а в іншому жінки покладалися на власну фантазію. Прославлені красуні, світські «леви» цього часу мадам Тальен і мадам Рекамье вводили в моду всі нові придумані ними зачіски. З 1801 року серед жінок розповсюджуються зачіски з коротких, скручених в локони волосся, яке було схоже на чоловічі зачіски «тітус» і «каракалла».
Після єгипетського походу Наполеона серед пані вищого суспільства розповсюдилися «єгипетські» зачіски «а-ля Клеопатра». З виникненням інтересу до античності починають носити «грецькі», «римські» зачіски. Особливою популярністю користуються жіночні, витончені зачіски з скрученого волосся «а-ля грек», «а-ля Корінна», «а-ля Фріна», «а-ля Аспазія», а також складні, химерні зачіски римських імператорів: «а-ля Дамба», «а-ля Сабіна», «а-ля Лівія». Особливістю цих зачісок була віртуозна техніка виконання завивки. Поєднання різних видів локонів — плоских, круглих, спіральних, трубчастих — дозволяло створити на голові справжній витвір мистецтва.
Пізніше волосся в зачісках подовжилося. З'явилася зачіска «а-ля Нінон», скопійована з портрета куртизанки XVII століття Нінон де Ланкло: волосся на лобі скручено в легкий чубок, треба лобом чіткий горизонтальний проділ. На скронях більш крупні локони до плечей, на потилиці тугий, плоский шиньйон, прикрашений страусиним пером.
Зачіски стилю ампір сприяли розвитку перукарського мистецтва, оскільки створювалися з безлічі різноманітних видів локонів, які отримали назви від своєї форми: трубчасті, стрічкові, спіралеобразні, типу стружки, плоскі, круглі, тирбумени, тирбушони.
Обов'язковим елементом «античних» зачісок XIX століття став пучок або майстерно зроблений шиньйон, який прикріплявся за допомогою шпильок, гребенів або сіток. Іноді підколювали каркас конусоподібної форми. В 1810 року перукар Палат вводить в моду жіночу зачіску пірамідальної форми. З 1811 року в моду входять буклі, які розташовувалися треба лобом, концентруючись в невеликі півкулі. З 1813 року починають з'являтися високі зачіски — серед них виділяли «китайську», по назві модної опери «Китайський землероб». Волосся гладко зачісувалося вгору і сколювалося в довгастий пучок, на зразок півнячого гребеня, в підстави пучок перевивався стрічкою, тонкі, невеликі локони доповнювали зачіску.
Всі зачіски початку XIX століття наочно демонструють майстерність перукарів, їх високий смак, фантазію. Це час в історії зачісок вважається періодом блискучого показу високих професійних навиків, техніки в області стрижок, завивки і укладань.
З 1820 року з'являється новий силует зачіски, що отримав подальше розповсюдження в 30-е роки. Її характерною деталлю був проділ — зигзагоподібний, прямий, бічний. Відсутність чубків зробила зачіски більш строгими, доповненням сталі пучки локонів, розташовані над вухами, високий пучок з кіс кріпився на верхівці. Коли природного волосся для зачіски не хапало, вдавалися до використовування шиньйонів, які наперед завивалися і укладалися.
Розберемо декілька зачісок більш детально. «Портрет мадам Рекамье» Франсуа Жерара: красива жінка предстає перед нами в легені, майже прозорому одіянні античного зразка, напівлежачи на витонченій кушетці. Зачіска нагадує по силуету грецьку: волосся забрано вгору в невеликий пучок і сколено золотою довгою шпилькою. Треба лобом зачіска розділена прямим проділом, з кожного боку утворюються невеликі «шторки», що прикривають лоб, типа «грецького лампадіона».
На портреті Луї Давида зображена та ж жінка. Але зачіска зовсім інша. Волосся коротко підстрижено, скручені окремими дрібними пасмами. На лобі чорна стрічка, з-під якої вибиваються тонкі пасма, укладені в легкий чубок типу «тітус».
13. Зачіски стилю Бідермайер
Основні види і форми зачісок. Лінії чоловічих і жіночих зачісок в 30—40-е роки зберігаються колишніми, з невеликими змінами. Чоловіки продовжують носити короткі зачіски «а-ля Тітус» і «а-ля Каракалла» (мал. 153, 154 і 155). Але після війни 1812 року розповсюдилися зачіски з напівдовгих волосся — «а-ля мужик». Спочатку поборниками довгих романтичних локонів були молоді художники, музиканти, літератори, що наслідували знаменитому піаністу Ференцу Листу. Після його блискучого турне по Європі розповсюдилася зачіска з напівдовгих волосся. Але їй слідували не всі. Студентам заборонялося носити довге волосся. Начальство строго стежило за дотриманням цього правила. Більш немолоді чоловіки продовжували носити зачіски з коротким волоссям «подих вітру». Але мода вносила і в них свої доповнення у вигляді різноманітних проділів. Так з'явилися зачіски з проділом від лоба до потилиці посередині або збоку. Проділ розділяв волосся на дві сторони. В 30—40-е роки з'являється косий проділ в зачісці. Волосся збивалося коками треба лобом або з боків проділу у вигляді чубка, з скронь зачісувалися вперед. В кінці 40-х років волосся в зачісках значно подовжується, закриваючи вуха, доходять до коміра. Їх злегка підвивають крупними хвилями. Ця романтична зачіска була данню захоплення середньовічними романами Вальтера Скотта. Борід в цей час не носили. Власті категорично забороняли відрощувати бороди урядовцям і студентам. Той, хто бажав уславитися «добромисним», незважаючи на моду, повинен був голити особу і коротко підстригати волосся. Проте мода на бакенбарди збереглася. Їх носили з короткими стрижками. Особливою популярністю користувалися «фаворити». З 30-х років розміри бакенбард дещо збільшуються. На вуса у Франції почалося гоніння з часів буржуазної революції 1789 року. Так, в армії були проведені спеціальні реформи, що дозволяли або забороняючі носити вуса солдатам і офіцерам. Ці реформи досить часто мінялися.
Після липневих подій 1830 року розповсюджується мода серед молоді на бороди, з 1848 року вона стає загальною. Бороди і вуса в цей період сталі своєрідним виразом політичних поглядів: демократично набудовані чоловіки наслідували вигляду Гарібальді. Із закінченням революційних хвилювань до борід сталі відноситися негативно, тому мода на «повні» бороди переходить в середній стан. В подальші роки наступає повна свобода щодо борід і вусів. Продовжують носити різноманітні бакенбарди. Вони явилися як би продовженням зачіски.
Романтична течія найбільш повно відобразилося в жіночих зачісках 1820—1840 років. Знову починають застосовуватися невигідні коси, буклі, локони, пучки. Витіюваті зачіски сталі одній з головних частин жіночого туалету.
В цей період модна жіноча зачіска «а-ля мадонна», «а-ля Малібран», на ім'я знаменитої французької співачки. Обидві зачіски були з гладкого волосся, їх доповнювали прикраси — фероньєрка, шнур з аграфом, який поміщали посередині лоба. Спостерігалося три напрями в зачісках: перше — буклі, зібрані у великі пучки, нерівно розташовані на скронях; друге — пучки волосся, об'ємні косі буклі треба лобом, перехрест з волосяних смуг посередині лоба; третє — довге скручене волосся на англійський зразок, три-чотири локони по обох сторонах особи. Остання зачіска стала користуватися щонайбільшим успіхом.
Зачіски для балів були високими і низькими, спостерігалася суміш грецького силуету із зачіскою «мадам Севінье». Локони біля вух падали до середини шиї. Розповсюджується зачіска «негліже» — в наслідування героям творів письменників-романтиків, передусім відомого романа Ф.Р. Шатобріана «Рене».
Французький перукар Круазат в 40-х роках видав п'ятитомний твір, що детально висловлював прийоми причісування, досвід в створенні нових моделей. З'явилася зачіска, в якій все волосся збирало на скронях у вигляді півкулі.
Увійшли до моди зачіски з великими скроневими пучками і петлями на верхівці, для яких використовували штучні локони. Зачіска піднялася вгору у вигляді петель і бантів з волосся, залишаючи відкритим потилиця. Така зачіска робилася з різного виду локонів і була сильно переобтяжена деталями (мал. 156, 157, 158 і 159). Ці зачіски отримали назву стилю — бідермайер. В перших подібних зачісках волосся на скронях укладалося в буклі, створюючі пучки. При цьому симетрія, як правило, порушувалася. Могло бути і так, що з одного боку особи була щільна маса локонів, що нагадує кетяг винограду, а з іншою — декілька косих букль. Такі зачіски робилися для парадних виходів, балів і свят. Поступово щільні пучки з букль змінилися пухнастими хмарами дрібних, збитих локонів, що отримали назву «навіяний сніг» або «збиті вершки». Різновидом цієї хмари були тугі дрібні локони типу стружки. Обов'язковим для цієї зачіски була наявність проділів — одного або двох, зигзагоподібних або паралельних. Пучки на верхівках відповідно модному силуету повинні були підійматися як можна вище. Тому в їх конструкції використовували каркаси.
Слідує особливо відзначити форми цих пучків. Вони представляють собою, як правило, великі повітряні петлі з кіс, торсад, гладких, зачесали пасм у вигляді волосяних бантів. Іноді зачіска включала всі ці елементи, які, не дивлячись на уявне безладдя, створювали гармонію. Велика кількість деталей вимагала великої кількості волосся. Недивно, що постижерські вироби придбавають все велику популярність.
В 1830—1840 роках жінки носили довге розбещене волосся, скручене в спадаючі на плечі локони. Ця зачіска називалася «покаяние»,— деяка недбалість вважалася жіночною. В 1834 року новинкою сезону стала зачіска «а-ля Гортензія Манчині», що складається з напівдовгих локонів, що звисають по обидві сторони особи. З часом вони стають довшими. Цю зачіску прикрашали перами страуса, павича, марабу.
В 30-е роки входить в моду зачіска «а-ля шінуа» («по-китайські»). Зачіска повторювала силуети китайських жіночих зачісок. Волосся треба лобом і скронях підіймалися вгору і укладалися в щільні вали, ззаду зв'язувалися в пучок. Вся зачіска декорувалася довгими шпильками і квітами.
В 40-х роках з'являється мода на довгі локоны— «англези» (в Англії вони проіснували значно довше, ніж в Європі, майже до 50-х років). Англійські локони вже не лежать пишною хмарою, а звисають вниз і, закриваючи вуха, досягають плечей. Пучок на верхівці став щільним, плоскої форми. Така зачіска отримала назву «плакуча верба». Локонів могло бути дещо або цілий каскад.
З середини 40-х років з'являється нова зачіска. Для неї характерна гладка форма і повна відсутність волосяних нетель і яких-небудь локонів. Волосся, розділене прямим проділом, гладко зачісувалося на вуха, потім відводилося назад. Кінці їх ховалися в тім'яному пучку. Зачіска стає набагато строго. Бічні локони зникають. Їм на зміну приходять гладкі пасма, що зачесали на вуха у вигляді півкіл, або пасма, що лежать нижче за вуха і що залишають їх відкритими.
Іноді ці пасма замінюють тонкими косами, укладеними у вигляді бубликів. Пучок поступово переміщається з верхівки на потилицю, втрачаючи свою масивність і стаючи більш плоским, у вигляді раковини.
Пані носили зачіски «баранячий ріг» і «а-ля агнес Сорель». Остання була надзвичайно витончена, жіночна, призначалася для балів, прийомів, театру. Зачіска розділялася прямим проділом, обидві половини гладко зачісувалися. На потилиці укладали об'ємний пучок, вузол з джгута або кіс. Зачіска декорувалася стрічкою в колір туалету.
14. Зачіски 20-го століття
Основні види і форми зачісок. В порівнянні з кінцем XIX століття чоловічі зачіски змінилися дуже мало. Всі так само носили короткі стрижки з різними проділами — бічним, прямим. Зачіска «а-ля Капуль» протрималася близько двох десятиріч. Тепер волосся підвивалося, укладалися за допомогою діаманта. Всі зачіски вражали своєю пригладженою, акуратністю. Зустрічалися зачіски з полуваліками, вірніше, зачосами на одну сторону. Доповненням зачісок були бороди і вуса. Бороди мали форми еспаньйолок. Деякі носили великі бороди. Вуса часто підвивалися, кінцям додавали вид кільця або стріли.
З Америки прийшла мода на гладко поголені обличчя. Але деякі продовжували носити вуса у вигляді «щітки». Для додання форми використовували всілякі косметичні засоби — фіксатори, фабру, креми.
Жіночі зачіски початку століття робилися переважно з довгого волосся і хитромудро укладалися. В 1905—1908 роках носять зачіски типу «тюрбан», «крило орля», «шолом», «еглон». Всі вони робилися з скрученого волосся способом гарячої завивки щипцями Марселя.
В 1904 року німецький перукар Карл Неслер винайшов довгострокову завивку. «Шестимісячна» завивка, або, як її ще називають, перманент, стала найбільш поширеною. Вона увійшла до моди в перші десятиріччя XX століття, продовжує користуватися популярністю і в даний час. Вона може бути електричною і паровою, при цьому існують два способи завивки — горизонтальний і вертикальний.
З 1909 по 1925 роки видні перукарі багатьох країн намагалися за допомогою хімічних складів, інструментів отримати штучну завивку, яка мало чим відрізнялася б від природної. Досліди Неслера увінчалися успіхом. Вслід за ним позитивні результати отримали Майер, Шифф, Ежен, Лямер, Уеллс.
В 1909—1914 роках розповсюджуються зачіски типу «конуса» — скручене волосся розташовувалося широкими хвилями. Велика кількість перукарських салонів, видання журналів по перукарській справі і зачісці сприяють розповсюдженню всіляких варіантів зачісок типу «фентезі». Головною і обов'язковою умовою була наявність ондуляції. Зачіски, переобтяжені різними елементами, вимагали штучних доповнень у вигляді постижів. Виникають зачіски змішаних стилів, але це переважно бальні зачіски, для урочистих випадків. Носять зачіски типу «грецький вузол», «Марія-Антуанета», «бандо», «сахарет». Перукарям вимагалося велика майстерність і уміння, для того щоб створити будь-яку з перерахованих зачісок.
В 1916 року в Німеччині була організована виставка мод, на якій нарівні з моделей костюмів, капелюхів, аксесуарів були уявлені зразки перукарського мистецтва, інструменти і пристосування перукарів.
Перша світова війна 1914—1918 років сильно вплинула на жіночі зачіски. Увійшла до моди коротка стрижка. Причиною її появи стала участь жінок у війні як сестер милосердя. Важкі військові умови не давали можливості залицятися за волоссям, тому їх зрізали — рівно або в кружок по шиї, при цьому довжина волосся була різною. В 1915—1916 роках мода на стрижку широко розповсюдилася серед жінок в тилу.
Завдяки короткій стрижці жіночі головки нагадують хлоп'ячі. Ця нова зачіска стала як би уособленням нового чину життя, відмови від пасивності і зніженої. Відомий французький кінорежисер Жан Ренуар описує в спогадах моду 1915 року під час своєї зустрічі з дружиною брата, акторкою Верою Сержіна: «...Нарешті з'явилася Віра. В неї були коротко підстрижене волосся і спідниця, що доходить якраз по коліна. Цей туалет показався тим більш дивним, що відвідувачка була в траурі — вона приїхала повідомити мене про смерть моєї матері. Новий, ніколи раніше не бачений вигляд Віри настільки мене уразив, що я не відразу зрозумів сенс фатальної звістки. Ми пам'ятали дівчат з довгим волоссям. Поняття жіночої краси було для нас пов'язано із зачісками, і раптом ми опинилися перед новою Євою: за декілька місяців вона звільнилася від символів своєї залежності. Наша рабиня, наша половина зробилася нашою рівнею, нашим товаришем. Виявилося достатньо скороминущої моди — декількох рухів ножицями, головне, відкриття, що жінка може займатися справами, що вважалися до того виключно долею сеньйора і господина,— щоб було назавжди зруйновано соціальну будівлю, що терплячий зводиться чоловіками протягом тисячоліть». Зачіски з короткою стрижкою швидко розповсюдилися по всій Франції, Німеччині, Росії.
І якщо раніше коротке волосся вважалося ознакою «неблагонадійності», то тепер це стало звичайним явищем. Найпопулярнішими стали зачіски «буби-копф», «а-ля гарсон» («під хлопчика»). Мода на коротке волосся серед жінок викликала необхідність появи нових силуетів зачісок. З'являються зачіски з чубком до брів, з косим проділом. Цим зачіскам, типу «Доллі-систер», було призначено довге життя. Відомі естрадні танцівниці, сестри-близнята, носили волосся, гладко зачесали, що доходить до середини щоки, лоб закривав довгий прямий чубок. Ці маленькі, витончені зачіски нагадували геометричні силуети зачісок Давнього Єгипту.
Існувала маса варіантів «буби-копф»,— деякі з них робилися з дрібно скрученого волосся. Поступово ця зачіска переходить в більш коротку — типу «фокстрот», «полька», «танго». Захоплення танцями дало назву цим і багатьом іншим зачіскам. Коротка стрижка була нерівномірною: переднє волосся залишало довше, потиличні стригли мисом, «нанівець», карі. Передні і бічні пасма завивали хвилями, укладали півколом на щоки, на лоб. Поширені були прямі і бічні проділи, велика скручена чуприна, пейси з одного боку. Мода на коротку стрижку не означала повної відмови від зачісок з довгого волосся. Носили зачіски з гладкого волосся на прямий ряд, зв'язані вузлом або заколені в пучок на шиї, потилиці, наслідуючи відомій балерині Клео де Мерод.
15. Зачіски слов'янських народів
Загальна характеристика. В VI столітті на обширних територіях на схід від німецьких племен жили слов'яни. Вони селилися по берегах річок Дунаю, Лаби, Волги, Дону (землі Центральної і Східної Європи). З часом, в VII столітті, великі слов'янські племена розділилися на три групи — західних, східних і південних слов'ян. Східні слов'яни сталі предками народів, які населяють Радянське государство,— російського, українського, білоруського. До західних слов'ян відносяться чехи, поляки, словаки. На південні - серби, хорвати, болгари, словенські, македонці, боснійці. Археологічні розкопки дали можливість ознайомитися з побутом наших предків.
Історики і письменники античного миру, що бували в селищах слов'ян, описали їх заняття, чин життя. До VI століття стародавні слов'яни знаходилися на первіснообщинному ступені розвитку. З VI століття починають складатися феодальні відносини.
В IX столітті в результаті об'єднання декількох племен виникла Київська Русь. Ця стародавня держава була найбільшою зі всіх держав Європи. Широкі зв'язки по родинних лініях, торгові взаємини зробили цю ранньофеодальну державу високорозвинутою.
Київська Русь жила інтенсивним життям: будувалися дерев'яні міста, розвивалися ремесла. Існували спеціальні об'єднання по професіях - цехи гончарів, теслярів, металургів, ювелірів, златоковалів. Особливо прославилися на весь світ російські умільці своїми майстерними роботами по зерну, перегородчатої емалі. Одруження князя Володимира на сестрі візантійського імператора сприяло проникненню нової релігії - християнства, яка стала офіційною з 988 р. Київ прикрашав новими спорудами, був споруджений собор Софія Київська, що не має собі рівних по красі і величності. В першій половині XI століття, в період правління Ярослава Мудрого, в Київській Русі були встановлені школи, встановлений початок книгодрукуванню, письмово оформлені російські закони, що отримали назву «Російської правди». Київська Русь знала писемність, яка існувала ще до ухвалення християнства. Багато була усна творчість. На Русі склалося особливе відношення до античності. Грецька і римська міфологія була зрозуміла слов'янам, що пережили язичество.
Із зміцненням феодалізму почали визначатися класи — феодали і селяни. Непосильні податки на користь церкви, князівської сім'ї, утиски землевласників, природні біди, засухи, неврожаї загострювали відносини між класами. Але виступи народу кожного разу жорстоко пригнічувалися дружинниками київського князя. Нашестя монголо-татар на якийсь час припинила розвиток економіки і культури.
На предметах матеріальної культури, що збереглися можна побачити зображення чоловіків і жінок Київської Русі. Чоловіки були високого зростання, міцні, широкогруді, з мужніми лицями, біляві і блакитноокі. Жінки — високі, стрункі, з довгими косами.
Основні види і форми зачісок. Судячи по зображеннях, на зачіски населення і головні убори зробила великий вплив християнська релігія.
Зачіски слов'ян були прості і однотипні для всіх верств населення, будь то князь, князівські дружинники або дворова челядь, ремісники, селяни.
Типовою зачіскою чоловічого населення була зачіска «під гребінку» і «під горщик» - волосся середньої довжини акуратно підстригалося по кругу. Ця зачіска отримала таку назву тому, що під час стрижки на голову надягали глиняний горщик і кінці волосся, що стирчать з-під нього, зістригали. Немолоді і старі люди носили волосся значно довше, до плечей. Пасма волосся злегка підвивалися і спадали на плечі вільними локонами. На старовинних книжкових мініатюрах і фресках зустрічається зачіска, що нагадує український оселедець. Це довге пасмо волосся, що звисає з одного боку. Можливо, це була зачіска князів. Лист з мініатюрою одній з якнайдавніших рукописних книг, «Ізборник Святослава» (1073), зберіг вигляд сім'ї київського князя. Опис візантійського історика Льва Диякона доповнює портрети великого князя Святослава Ігоревича. Історик характеризував князя як люту, похмуру людину, але з привабливою зовнішністю. Зачіска князя складалася з довгого жмута волосся на голеній голові. Жмут розділявся на два пасма, які звисали з обох боків особи. Борода, що доповнювала зачіску, була рідкісна, зате вуса — густі і довгі. У вусі була сережка з коштовними каменями.
Чоловіки відпускали бороди по досягненні повноліття. Довгі? бороди носили тільки старі люди.
Жіночі зачіски тривалий час, не дивлячись на вплив ззовні, зберігали свій національний колорит. Всі вони були прості і, так само як і чоловічі зачіски, не розмежовувалися по станах, що багато в чому пояснювалося строгою християнською мораллю. Слідуючи правилам церкви, слов'янські жінки повністю приховували цю природну прикрасу. Правда, зачіски дівчат і жінок все ж таки мали деякі відмінності. Якщо дівчатам дозволялося носити косу, заплетену низько на потилиці, прикрашену косником або стрічкою, то заміжнім жінкам належало ховати волосся під головний убір. В день весілля подружки нареченої під спів протяжних, сумних пісень з плачем розплітали дівочу косу, щоб переплести її на дві скроневі коси, укласти короною навкруги голови. Потім волосся щільно закривало повійником, щоб сторонні чоловіки і навіть члени сім'ї чоловічої статі не могли побачити волосся. В Стародавній Русі існував вираз «опростоволосити жінку», тобто завдати образи, відкривши її волосся.
Головні убори, прикраси, косметика. Одяг населення зберігав довгий час національні форми. Чоловіки носили сорочки, штани. Князі, дружина надягали кольчуги, що захищали від стріл ворога. Носили довгі плащі. Одяг був з грубої шерсті і східних тканин. Розкіш могла поєднуватися з простими матеріалами.
Жіночі наряди в основному були довгими, їх шили з важких тканин. Головні убори носили все. Чоловіки надягали ковпаки всіляких форм з різних матеріалів — сукна, парчі, шерсті, шкіри, оксамиту. Багаті обробляли їх хутром. Головні убори князів і дружинників прикрашали коштовностями. Воїни носили шоломи з легкого металу або шкіри. Поширеною формою була «цибулина». Жіночі головні убори, так само як і зачіски, ділилися на дівочі і жіночі. Дівчата носили стрічки, пов'язки, кокошники, обручі. Жінки надягали убрус, повійник, шапочки з оксамиту з опуш’ю. Княгині носили корону поверх хусток, вуалей. Прикраси були тільки на головних уборах, оскільки зачіски були приховані. Чоловіки носили золоті обручі, ремені, розшиті перлами, сріблом.
Обличчя фарбували рослинними фарбами — буряком, сажею, вугіллям.
|