Дипломная работа: Техніко–криміналістичне дослідження підроблених документів на право водіння, володіння і користування автотранспортом

Название: Техніко–криміналістичне дослідження підроблених документів на право водіння, володіння і користування автотранспортом
Раздел: Рефераты по транспорту
Тип: дипломная работа

“Техніко – криміналістичне дослідження підроблених документів на право водіння , володіння і користування автотранспортом”

7.060101 “Правознавство”

Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”

Київ-2003

ПЛАН:

Вступ ............................................................................................................. 2

1. Поняття та класифікація документів на право водіння володіння, користуванням автотранспортом ......................................................................... 3

2. Вимоги до вітчизняного та міжнародного посвідчень відіїв

2.1 Вимоги до національного посвідчення водія типу №1 ............................... 7

2.2 Вимоги до національного посвідчення водія типу № 2 ............................... 8

2.3 Вимоги до міжнародного посвідчення водія ................................................ 9

2.4 Пакування, маркування, транспортування і зберігання ............................ 11

3. Захисні елементи даної категорії документів

3.1 Ступені захисту свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу

3.1.1 Ступені захисгу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, шо виготовлене ПК "Україна" у 1995 р. .................................................................. 13

3.1.2 Ступені захисту свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що виготовлене ПК "Україна" у 1996 р. ........................................................ 14

3.2 Ступені захисту посвідчення водія

3.2.1 Ступені захисту посвідчення водія, що виготовлене ПК "Україна" у 1995р. .................................................................................................................... 15

3.2.2 Ступені захисту посвідчення водія, що виготовлене ПК "Україна" у 1996 р. ................................................................................................................... 16

3.3 Ступені захисту тимчасового реєстраційного талона ................................ 17

4. Найбільш поширені способи підробки даної категорії документів та їх ознаки

4.1 Розпізнавання ознак повної підробки документів ...................................... 18

4.2 Роспізнавання ознак часткової підробки документів ................................ 21

5. Методи і технічні засоби дослідження документів на право водіння, володіння і користування автотранспортом ..................................................... 33

Висновок ...........................................................................................................76

Використана література ......................................................................................77

Додатки .....................................................................................................80

В С Т У П

Сьогодні без експертного супроводження навіть неможливо уявити процес розкриття і розслідування злочинів.

Серед традиційних досліджень криміналістичних експертиз особливе місце займає техніко - криміналістичне дослідження документів.

Досить значне місце в криміналістичній експертизі належить дослідженню документів на право водіння , володіння і користування автотранспортом. На цей вид дослідження припадає понад 2 % від загального обсягу всього спектру експертних досліджень.

Крім того, постійний розвиток техніки, застосування новітніх технологій знайшло свіє відображення у поліграфічній, комп’ютерній техніці, що значно позначилось на технології виготовлення даного виду документів.

Враховуючи зазначене вище, кримінальні елементи також “удосконалюють” способи виготовлення водійських документів, впроваджують комп’ютерні системи для підробки цих документів.

Дані факти свідчить про актуальність даного роду дослідження в експертній практиці.

Звичайно, висока ефективність проведення досліджень при техніко-криміналістичному дослідженні документів у процесі розслідування злочину не можливе без поглиблення взаємодії зі службами і підрозділами МВС.

Тому, останні два роки значні зусилля експертно-криміналістичної служби МВС України, поряд із впровадженням сучасних методів досліджень, направлені на удосконалення і розвиток фундаментальних основ експертних досліджень сучасної криміналістичної техніки та інформаційно пошукових систем. Метою цієї роботи є надання інформації про існуючі і найбільш поширені види підроблених документів на право водіння , володіння і користування автотранспортом, ознаки що відображаються у цих документах

1. Поняття та класифікація документів на право водіння володіння, користуванням автотранспортом

Слово «документ» має іноземне походження. Н. В. Терэиев, досліджуючи його етимологію, писав, що воно є похідним від латинського "documentum", що означало в стародавньому Римі усе, що може служити свідченням, уроком, прикладом. Згодом поняття «документ» придбало більш вузьке значення. Їм стали позначати предмет, що містить інформацію в зафіксованому виді і спеціально призначений для її передачі в часі й у просторі з метою збереження і суспільного використання.

Предмети, що у змістовному відношенні, у сучасному розумінні, можна було б віднести до документів, люди почали використовувати на зорі становлення цивілізованого суспільства. Вітчизняний дослідник виникнення і розвитку писемності, В.А. Істрін, вказував на те, що предметні способи передачі повідомлень з'явилися задовго до виникнення первісного листа, наприклад, як предмети, призначені для збереження і передачі інформації, поряд з частинами дерева і кістки зі знаками на них у виді «карбів на пам'ять», настільки ж широке й аналогічне застосування мали шнури з вузлами.

З переходом матриархально - групових відносин у родоплеменні й общинні почав формуватися більш зручний для передачі повідомлень - фразографічний лист, що складався з набору піктографічних зображень. У результаті еволюції піктографічної системи листа в ієрогліфічну, а потім в алфавітну людина одержала можливість фіксувати і передавати за допомогою писемності будь-які свої думки. В міру поширення писемність здобувала роль одного з домінуючих факторів, що визначають рівень духовної і матеріальної культури суспільства. Найважливішим досягненням людства є винахід паперу. Його використання як писемного матеріалу призвело до істотного зниження витрат на виготовлення рукописів, однак не на стільки, щоб вони стали доступними для широких кіл населення. Поширення листа і розвиток грамотності стримувався малопродуктивним рукописним способом нанесення письмових знаків. Перебороти цю перешкоду вдалося до середини XV в. Иоганну Гутенбергу за допомогою винайденого їм друкованого верстата і друкованого процесу (розмноження малюнків і текстів штемпелюванням було відоме задовго до Гутенберга, ще в стародавньому Китаї, заслуга ж останнього полягає у винаході придатного для промислового використання друкованого процесу, у розробці його основних етапів і відповідного технологічного устаткування).

Воістину судьбоносним в історії людства винахід Гутенберга з'явився не випадково. У нього, поряд з технічними передумовами, обумовленими вже досить високим рівнем цехової майстерності, наявністю дешевого писемного матеріалу — паперу, були присутні і суспільно-політичні, що визначили, говорячи сучасною мовою, соціальне замовлення на промисловий спосіб розмноження рукописів і ілюстрацій. До цих передумов відносяться: завершення на більшій частині території Західної Європи процесу утворення держав, ріст чисельності їхнього населення й обумовлена цим потреба в прискоренні темпів у всіх сферах громадського життя. Її інтенсифікація здійснювалася головним чином шляхом поширення культури, грамотності, знань і в цілому всього того, що зараз прийнято називати інформацією. Історик наукового друкарства В. И. Васильєв переконливо обґрунтовує тезу про те, що необхідність у поширенні інформації обумовила «потреба суспільства в масовому виготовленні документів і книг як засобів передачі думки і спілкування».

У Старому Світі в період середньовіччя процес об'єднання народів на основі територіальної, мовної спільності носив усеосяжний характер. Не стали тут виключенням і російські землі. Формування феодального способу виробництва, розвиток ремесел, землеробства, скотарства, промислів і торгівлі, упорядкування між князівських відносин привели в середині XVI в. до утворення Російської централізованої держави. А. Б. Венгеров, вивчаючи питання походження держави і права, вказував на те, що виниклі на основі феодальної організації виробничої діяльності нові форми власності і соціальної диференціації суспільства сприяли появі дуже могутнього шару норм, яким являлося право. У якості одного з істотних знаків права, що відрізняють його від інших соціальних регулюючих норм, автор виділяє формалізм: «Правові норми, як правило фіксуються в письмовому виді в спеціальній формі: збірники законів , прецеденти і так далі. Формалізм складає усю цінність права, захищаючи його від довільної зміни, закріплюючи необхідну суспільству стійкість цього регулятора». Для ствердження формальної сторони права в якості одного з основних, був прийнятий спосіб документування охоронюваних законом істотних відносин. Досліджуючи особливості російської правової системи, як цілісного культурно - історичного феномена В. Н. Синюков, на прикладі державно-правового обеднання Древньої Русі показав, що його становлення було сполучено з заміною звичаїв слов'янських племен письмовою юридичною формою. У результаті на документи була покладена функція речовинних носіїв охоронюваних законом суспільних відносин. Рішення багатьох життєво важливих питань державного і приватного життя безпосередньо стало залежати від факту наявності чи відсутності документів. У цих умовах вони стали предметами злочинів.

Розрізняють два види підробки документів: матеріальний і інтелектуальний. У ч. 3 ст. 327 КК РФ «Підробка, чи виготовлення збут підроблених документів, державних нагород, штампів, печаток, бланків» використовується поняття «підроблений документ». Під цим мається на увазі фальшивий документ, фальсифікований, при цьому, підкреслюють И. Гричанин і Ю. Щиголев, охоплюються випадки як матеріального, так і інтелектуальної підробки. Перший з них прийнято називати підробкою. В. Е. Ляпичев і Г, А. Бєляєва визначають її як дію, у результаті якої шляхом застосування нерегламентованих матеріалів і способів здійснюється зазіхання або тільки на частину реквізитів справжнього документа, у цьому випадку говорять про його часткову підробку, або на усю форму документа в цілому, що означає його повну підробку (на необхідність виділяти серед підроблених документів частково і цілком підроблені вказували А. Л. Жижиленко і С. М. Потапов). Нагадаємо, що реквізитами документа називається сукупність принадлежностей, що визначають значеннєву, змістовну частину документа, якими він забезпечується у встановленому для даного виду документа порядку. До них відносяться: виконані різними способами написи, заголовки, записи й інші зображення, підписи, відбитки печаток і штампів, фотокартки.

Інтелектуальною підробкою називається складання документів з помилкової по змісту інформацією. Важливо, що при їхньому виготовленні використовуються способи і матеріали, регламентовані для документів даного виду. Наявність інтелектуальної підробки не може бути визначено експертним шляхом, тому що досліджуемі документи не мають матеріальних ознак незаконного виготовлення. Звичайно цей вид підробки встановлюється за результатами слідчо-оперативних заходів.

Аналіз літературних джерел, у яких відбита історія походження документів, дозволяє зробити висновок про те, що формування державних інститутів керування, розвитку економічних відносин призводить до росту загальної чисельності і видів документів, з яких на рубежі 80-х рр. минулого сторіччя Л. Н. Вікторова виділяла п'ять основних (не змінюючи назви видів, ми доповнимо їх новими групами документів, поява яких викликана суспільно-політичними й економічними перетвореннями, здійснюваними в нашій країні з початку 90-х гг. минулого сторіччя):

1) грошові документи, що відбивають різні банківські операції

по приходу, перерахуванню і виплаті коштів;

2) документи, зв'язані з оформленням руху матеріальних цінностей — товарно-транспортні накладні, доручення інші подібні з ними по призначенню документи;

3) особисті, іменні документи — паспорта, службові і водійські посвідчення, дипломи, трудові книжки, лікарняні листи, іменні і винікульовані цінні папери й інші документи на пред'явника;

4) довідково - посвідчуючі документи — довідки і виписи, видані громадянам за їхньою вимогою;

5) інші документи — лотерейні, залізничні, авіаційні, грошові квитки, квитки на видовищні заходи, а також касові чеки, рецепти.

Ми думаємо, що в даний час назріла необходимость виділити в самостійну групу з «інших документів» безособові документи, що містять спеціальні засоби захисту від підробки. У неї, наприклад, варто включити грошові квитки Банку росіян іноземну валюту, цінні папери на пред'явника, акцизні спеціальні марки для маркірування підакцизних товарів, водійські документи, сертифікати автентичності.

2. Вимоги до вітчизняного та міжнародного посвідчень відіїв

2.1 Вимоги до національного посвідчення водія типу №1

1. Посвідчення повинно виготовлюватися з паперу та покриватися ламінованою плівкою. Розмір посвідчення повинен становити 105х147 (± 0,5) мм. Зразок посвідчення наведено у додатку № 1.

2. Посвідчення заповнюється згідно з нормативними актами МВС України відповідно до передбачених у ньому реквізитів:

лицевий бік посвідчення

- назва виду документа;

- 1 прізвище;

- 2 ім'я;

- 2 по батькові;

- З дата і місце народження;

- 4 місце проживання;

- місце для фотокартки;

- серія і номер посвідчення;

- 5 назва організації, яка видала посвідчення;

- 6 підпис (проставляється підпис посадової особи РЕП ДАІ МВС України, яка видала посвідчення, а також день, місяць, рік видачі посвідчення. Підпис завіряється печаткою);

- 9 місце печатки;

- 10 підпис власника.

зворотний бік посвідчення

- назва держави;

- 11 категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення, їх класифікація та місце печатки;

- особливі відмітки;

- серія і номер посвідчення;

- реквізити підприємства-виробника.

3. Реквізити та записи реквізитів повинні бути виконані українською мовою.

4. Записи реквізитів 1, 2, 3, 4 повинні дублюватися літерами латинської абетки.

2.2 Вимоги до національного посвідчення водія типу № 2

1. Посвідчення виготовлюється з довговічного пластику. Розмір посвідчення повинен становити 55х86 (± 0,5) мм. Зразок посвідчення наведено у додатку № 2 .

2. Посвідчення заповнюється згідно з нормативними актами МВС України відповідно до передбачених в ньому реквізитів:

лицевий бік посвідчення

- назва виду документа;

- прізвище;

- ім'я;

- по батькові;

- дата і місце народження;

- місце проживання;

- місце для фотокартки;

- видано. У реквізиті зазначається назва МРЕВ ДАІ МВС України, яке видало посвідчення;

- дата видачі;

- голова комісії. Підпис голови комісії;

- підпис власника;

- серія і номер посвідчення.

зворотний бік посвідчення

- назва держави;

- категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення, їх класифікація та місце печатки;

- особливі відмітки;

- серія і номер посвідчення;

- реквізити підприємства-виробника.

3. Реквізити та записи реквізитів повинні бути виконані українською мовою.

4. Записи реквізитів "Прізвище, ім'я, місце проживання" повинні дублюватися літерами латинської абетки.

2.3 Вимоги до міжнародного посвідчення водія

1. Міжнародне посвідчення водія являє собою книжку формату А-6 148х105 (± 0,5) мм, має обкладинку сірого кольору і складається із аркушів білого кольору. Зразок посвідчення наведено у додатку № 3.

2. Лицевий бік першої сторінки обкладинки міжнародного посвідчення водія повинен містити такі реквізити:

- назву держави, що видала посвідчення;

- назву документа;

- назву документа, на підставі якого розроблено це посвідчення (Конвенція про дорожній рух від 8 листопада 1968 року);

- номер міжнародного посвідчення водія;

- дійсне до. Зазначається термін дії міжнародного посвідчення, який не повинен перевищувати трьох років з часу його видачі;

- видане. Зазначається орган, яким було видане міжнародне посвідчення, а також місце та дата його видачі.

- номер національного посвідчення водія. Зазначаються серія, номер та дата видачі національного посвідчення водія;

· назва підрозділу, яким було видане міжнародне посвідчення, і дата його видачі.

Підпис посадової особи та дані завіряються печаткою. Лицевий і внутрішній бік першої сторінки обкладинки друкуються українською мовою.

3. Реквізити наступних сторінок посвідчення — відомості про власника:

— прізвище 1;

— ім'я, по батькові 2;

— місце народження 3;

— дата народження 4;

— місце постійного проживання 5;

— категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення, та їх класифікація;

— умови, що обмежують користування (наприклад, керування тільки в окулярах, дійсне тільки для керування транспортними засобами вагою ... тощо).

Назви реквізитів та текст наступних сторінок посвідчення повинні бути виконані українською, російською, англійською, іспанською, німецькою та французькою мовами (іншими — за необхідністю).

Реквізити та текст реквізитів 1, 2, 3, 4, 5 першої сторінки посвідчення повинні бути надруковані українською мовою.

4. Остання сторінка міжнародного посвідчення (ліва сторінка) повинна містити такі реквізити:

- прізвище 1;

- ім'я, по батькові 2;

- місце народження 3;

- дата народження 4;

- місце постійного проживання 5;

- категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення, та їх класифікація;

- умови, що обмежують користування. Текст реквізитів повинен бути виконаний французькою мовою.

5. Остання сторінка міжнародного посвідчення (права сторінка) повинна друкуватися на внутрішньому боці останньої сторінки обкладинки і мати такі реквізити:

- 1 прізвище;

- 2 ім'я, по батькові;

- З місце народження;

- 4 дата народження;

- 5 місце проживання;

- категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення, та місце для печатки, яка проставляється поряд з категоріями А, В, С, або Е тільки у тому разі, якщо власник має право керувати транспортними засобами зазначеної категорії;

- місце для фотокартки;

- місце печатки;

- місце для підпису власника;

- обмеження. Позбавлення права керування на території країни, на якій зроблено запис.

Назва реквізитів повинна бути виконана французькою мовою. Записи реквізитів 1, 2, 3, 4, 5 повинні бути виконані літерами латинської абетки.

6. Кількість сторінок міжнародного посвідчення залежить від кількості мов, якими воно друкується.

2.4 Пакування, маркування, транспортування і зберігання

1. Для пакування бланків посвідчень використовується папір, картон, ящики з гофрованого картону. Бланки слід пакувати таким чином, щоб запобігти пошкодженням.

2. Пакувальна одиниця обв'язується полімерною стрічкою або іншими обв'язувальними матеріалами і обов'язково обклеюється з усіх боків клейкою стрічкою, яка повинна забезпечити захист від несанкціонованого відкривання (клейка стрічка повинна бути одноразового використання).

3. 3 одного боку пакувальної одиниці наклеюється паперовий ярлик з такими реквізитами:

- найменування підприємства, яке виготовило бланки;

- номер замовлення;

- найменування замовлення;

- кількість бланків у пачці та номери першого і останнього бланків пакувальної одиниці;

- номер технічних умов;

- відмітка відділу технічного контролю;

- штамп пакувальника;

- дата пакування.

4. Транспортування готової продукції здійснюється на транспорті з охороною.

5. Зберігати бланки необхідно таким чином, щоб запобігти механічним пошкодженням та попаданню вологи.

3. Захисні елементи даної категорії документів.

3.1 Ступені захисту свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу

3.1.1 Ступені захисгу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, шо виготовлене ПК "Україна" у 1995 р.

1. Захисна сітка свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу складається з кіл, у середині яких почергово нанесені Державний герб України та мікро текстом слова "ДАІ". Герб, текст і кола сітки виконані фарбою блакитного кольору.

2. Дві чорні паралельні лінії, що знаходяться у верхній частині бланка з лицьового і зворотного боків, складаються зі слів "ДАІ", що виконані мікро текстом. На початку ліній з лицьового і зворотного боків видимою фарбою чорного кольору нанесено ромб, сторони якого складаються зі слів "ДАІ", виконаних мікро текстом.

3. Невидима фарба, що при освітленні ультрафіолетовим промінням висвітлюється жовтим кольором, застосовується при нанесенні:

· контурів слів "Державтоінспекція України" вздовж лівого лицьового боку і вздовж правого зворотного боку бланка;

· розпізнавального автомобільного знака України "ЦА" на лицьовому і зворотному боках бланка;

· сітки посередині бланка на місці згину.

4. Для нанесення орнаменту і Державного герба України використані видимі фарби рожевого, синього і жовтого кольорів. При освітленні ультрафіолетовим промінням жовтий колір Державного герба України і елементів орнаменту висвітлюється жовтим.

5. Номер свідоцтва про реєстрацію ТЗ при освітленні ультрафіолетовим промінням змінює свій колір з чорного на зелений.

6. На зворотному боці свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у нижній частині бланка повинні бути реквізити підприємства-виробника: ПК "Україна". Зам. 4- 3167. 1995 р.

Зразок розташування ступенів захисту наведено у додатку № 4.

3.1.2 Ступені захисту свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що виготовлене ПК "Україна" у 1996 р.

1. Захисна сітка свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу складається з кіл, у середині яких нанесений Державний герб України. Герб і кола сітки виконані фарбою блакитного кольору.

2. Чорні лінії, що знаходяться у верхній частині бланка з лицьового боку, складаються зі слів "ДАІ", що виконані мікро текстом.

3. Невидима фарба, що при освітленні ультрафіолетовим промінням висвітлюється яскраво-зеленим кольором, застосовується при нанесенні:

· розпізнавального автомобільного знаку України "ІІА" на лицьовому і зворотньому боках бланка;

· сітки посередині бланка на місці згину.

6. На зворотному боці свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у нижній частині бланка повинні бути реквізити підприємства-виробника: ПК "Україна". Зам. 6-3057. 1996.

Зразок розташування наведено у додатку № 5.

Ступені захисту свідоцтв про реєстрацію транспортного

засобу, що видавались під час реєстрації транспортного засобу

МРЕВ ДАЇ з 1993 р., наведені у додатку 6.

3.2 Ступені захисту посвідчення водія

3.2.1 Ступені захисту посвідчення водія, що виготовлене ПК "Україна" у 1995р.

1. Захисна сітка посвідчення водія складається з кіл, у середині яких почергово нанесені Державний герб України та мікротекстом слова "ДАІ". Герб, текст і кола сітки виконані фарбою рожевого кольору.

- контурів слів "ДАІ Україна" вздовж лівого лицьового боку і вздовж правого зворотного боку бланка, а також у верхній і нижній частинах з лицьового і зворотного боків бланка;

- слів "Посвідчення водія" на лицьовому і зворотному боках;

- розпізнавального автомобільного знака України "UA" на лицьовому і зворотному боках бланка у верхній частині бланка;

- сітки посередині бланка на місці згину.

4. Для нанесення орнаменту і державного герба України використані видимі фарби рожевого, синього і жовтого кольорів. При освітленні ультрафіолетовим промінням синій колір фрагментів орнаменту і Державного герба України змінюється на яскраво-зелений.

5. Номер посвідчення водія при освітленні ультрафіолетовим промінням змінює свій колір з чорного на зелений.

6. На зворотному боці посвідчення водія у нижній частині бланка повинні бути реквізити підприємства-виробника: ПК "Україна". Зам. 4-3168. 1995р.

Зразок розташування ступенів захисту наведено у додатку 7.

3.2.2 Ступені захисту посвідчення водія, що виготовлене ПК "Україна" у 1996 р.

1. Захисна сітка посвідчення водія складається з кіл, у середині яких нанесено Державний герб України/ Герб і кола сітки виконані фарбою рожевого кольору.

2. Чорні лінії, що знаходяться у верхній частині бланка з лицьового і зворотного боків, складаються зі слів "ДАІ", що виконані мікро текстом.

- контурів слів "Посвідчення водія" на лицьовому і зворотному боках бланка;

- розпізнавального автомобільного знаку України "UA" на лицьовому і зворотному боках у верхній частині бланка;

- сітки посередині бланка на місці згину.

5. Номер посвідчення водія при освітленні ультрафіолетовим промінням змінює свій колір з чорного на зелений.

6. На зворотному боці посвідчення водія у нижній частині бланка повинні бути реквізити підприємства-виробника - ПК "Україна". Зам. 6-3056. 1996.

Зразок розташування ступенів захисту наведено у додатку 8.

Ступені захисту посвідчень водія, що видавались МРЕВ ДАЇ з 1993 р., наведені, у додатку № 9.

3.3 Ступені захисту тимчасового реєстраційного талона

1. Захисна сітка тимчасового реєстраційного талона нанесена хвилястими лініями, які складаються зі слів "ДАЇ", нанесених мікро текстом, видимою фарбою чорного кольору.

2. Дві чорні паралельні лінії, що знаходяться у верхній частині бланка на зворотному боці, складаються зі слів "ДАЇ", що виконані мікро текстом. На початку цих ліній видимою фарбою чорного кольору нанесено ромб, сторони якого складаються зі слів "ДАЇ", виконаних мікро текстом.

3. На бланка тимчасового реєстраційного талона на лицьовому боці невидима фарба, що при освітленні Ультрафіолетовим промінням висвітлюється жовто-зеленим кольором, застосовується при нанесенні:

- вздовж лівого боку - дорожніх знаків 2.1, 3.21, 5.26, 3.34, 1.7;

- вздовж правого боку - дорожніх знаків 3.1, 3.35, 5.38, 4.7, 4.10;

- контурів семи слів "ДАЇ" на тлі бланка.

4. Номер тимчасового реєстраційного талона, який нанесено на лицьовому боці у нижній частині бланка, при освітленні ультрафіолетовим промінням змінює свій колір на зелений.

5. На зворотному боці тимчасового реєстраційного талона невидимою фарбою нанесено смугу, що при освітленні ультрафіолетовим промінням висвітлюється жовто-зеленим кольором.

6. На зворотному боці тимчасового реєстраційного талона у нижній частині бланка повинні бути реквізити підприємства-виробника: ПК "Україна". Зам. ....... 199..

Зразок розташування ступенів захисту наведено у додатку 10.

4. Найбільш поширені способи підробки даної категорії документів та їх ознаки

Успішна боротьба з крадіжками і угонами автомототранспорту обумовлена глибокими знаннями співробітниками органів внутрішніх справ видів і способів підробки документів на право водіння, володіння і користування їм, а також вмінням розпізнавати ознаки, що вказують на їхню підробку.

Як показує практика, найбільше часто підробляються технічні паспорти, водійські посвідчення і талони попереджень до них, довідки рахунки і доручення на право керування транспортними засобами.

Розрізняють повну підробку документів, коли вони цілком виготовляються підроблювачем, тобто, заповнюються на цілком підробленому бланку, і часткову, коли в справжній документ вносяться які-небудь зміни. Повна підробка зустрічається рідше часткової.

Підробка в документах часто маскується навмисною зміною їхнього зовнішнього вигляду: забруднення поверхні, штучне внесення ознак зносу; нерідко окремі фрагменти документа чи заливаються замазуються різними барвниками. В останньому випадку огляд документів необхідно проводити з особливою старанністю.

4.1 Розпізнавання ознак повної підробки документів

Для виготовлення цілком підроблених бланків документів злочинці застосовують один з наступних способів:

- друк з набору типографського шрифту;

- друк з кліше, виготовлених фотомеханічним шляхом;

- друк з форм плоскої офсетної печатки, отриманих фотомеханічним чи электрографічним способами;

- копіювання засобами электрофотографіі.

Крім перерахованих способів цілком підроблені бланки документів іноді виготовляються світлокопіюванням, а також малюванням від руки всіх їхніх реквізитів: зміст, орнаменти, емблеми і т.д.

При повній підробці бланків документів злочинці імітують, тобто намагаються відтворити захисні засоби (захисну сітку, кольори). Оскільки точне відтворення захисних засобів зв'язано з істотними технічними труднощями, вони виконуються, як правило, спрощеними способами. Наприклад, для кожної ділянки документа, що має визначений колір, використовують окремі кліше, що по черзі відтискуються на папері.

Імітуючи захисну сітку, підроблювачам не завжди вдається цілком відтворити її штрихове (лінійне) зображення. Найчастіше вони обмежуються фарбуванням папера в тон, що відповідає кольору захисної сітки справжнього документа. Іноді для полегшення підробки захисна сітка утвориться не складними звивистими лініями, а спрощеними чи навіть прямими. У будь-якому такому випадку візерунок захисної сітки примітивний і різко відрізняється від малюнка захисної сітки справжнього документа.

При виготовленні кліше з зображенням захисної сітки фотомеханічним способом тонкі лінії, що утворять сітку зливаються внаслідок недосконалості техніки репродукування, зернистості застосованих фотоматеріалів, недосконалості цинкографского процесу.

Вивчаючи документ, насамперед, необхідно звертати особливу увагу на зображення Державного герба (де воно мається), накреслення шрифту, установити, чи не мають вони спрощень у виконанні дрібних деталей.

На наступному етапі вивчається наявність захисних засобів, зокрема, захисної сітки. Захисна сітка досліджується за допомогою лупи при збільшенні 4—7 крат. Необхідно при цьому переконатися, що малюнок захисної сітки відповідає малюнку, регламентованому для даної категорії документів, лінії візерунка на усьому своєму протязі не перериваються, один колір багатобарвної захисної сітки переходить в інший безупинно (фарби на стику двох квітів змішуються й утворять на деякій ділянці додатковий тон). Різка границя між двома квітами без перехідного тону свідчить про підробку документа. Варто перевірити, чи не перетинає захисна сітка границю орнаменту, маючи на увазі, що в справжніх документах сітка доходить до цієї границі, але не перетинає її.

При перевірці водійських посвідчень необхідно звертати увага на зображення Державного герба СРСР і тексту «Водійське посвідчення», розташованих на обкладинці. У справжніх документів ці зображення виходять утисненими, що досягається застосуванням спеціального поліграфічного способу печатки. При цьому крізь тонкий барвистий шар просвічується підкладка — палітурний матеріал червоного кольору. У підроблених водійських посвідченнях ці реквізити найчастіше відтворюються іншими поліграфічними способами, при застосуванні яких або виходять поверхневі зображення без ознак вдавленности, або з їхньою наявністю, але без видимого просвічування підкладки крізь барвистий шар.

Сам покривний палітурний матеріал водійських посвідчень і технічних паспортів також має значення при виявленні підроблених документів. Для виготовлення справжніх бланків технічних паспортів і водійських посвідчень застосовується ледерин червоного кольору (для виготовлення технічних паспортів використовується також і коленкор). Ледерин виготовляється на тканині, покритої товстим шаром ґрунту. На ґрунті виконується муарове тиснення під шкіру. Тихорєцька основа через ґрунт не просвічується. Якщо при перевірці документа з'ясовується, що обкладинка водійського посвідчення покрита не ледерином, а тканиною червоного кольору чи ледерином з яким-небудь іншим тисненням, то це повинно послужити підставою для більш ретельної його перевірки.

Для виготовлення документів установленої форми на право володіння і користування автомототранспортом застосовується папір спеціального складу і якості. Вона не світиться під дією фільтрованого ультрафіолетового випромінювання кварцової аналітичної лампи. У підроблених же документах часто використовується папір, що володіє люмінесценцією яскраво-блакитного кольору.

Про повну підробку документів установленої форми на право водіння чи володіння, користування автомототранспортними засобами свідчать також наступні ознаки :

— нерівномірна відстань між буквами, чи словами, рядками;

— відхилення подовжніх осей букв по вертикалі і скривлення ліній рядків по горизонталі;

— нерівномірна окрашенность букв, зернистість штрихів літер;

— дзеркальне відображення окремих букв;

— злами і кривизна елементів букв;

— наявність граматичних і орфографічних помилок;

— недостатня чіткість дрібних штрихів і чи деталей повна їхня відсутність (часто вони забиті фарбою);

— розриви штрихів букв і ліній;

— наявність на папері бланка дрібних точек—марашек.

4.2 Роспізнавання ознак часткової підробки документів

При частковій підробці документів злочинці різними способами змінюють зміст справжнього документа. У такий спосіб змінюються раніше внесені в документ рукописні записи, що позначають прізвище, ім'я, по батькові, рік і місце народження особу, на ім'я якої вони видані, заміняються фотографії й окремі частини.

У зв'язку з тим, що записи в документах установленої форми виконуються спеціальним чорнилом, що не піддається травленню, вони цілком чи частково видаляються підчищенням. Нові записи дописуються, як правило, тушшю. Якщо ж записи документів (технічних паспортів, довідки-рахівниці, доручення) виконані простим чорнилом чи пастою кулькових ручок, то вони можуть бути витравлені хімічними реактивами або змиті розчинниками.

До часткової підробки документів відноситься також підробка відбитків печаток (штампів).

При підробці відбитків печаток (штампів) злочинці застосовують наступні основні способи: малювання зображення відбитка безпосередньо на документі; копіювання відбитка справжньої печатки на документ, нанесення відбитків за допомогою плоских малювальних друкованих форм; нанесення відбитків за допомогою саморобних цинкографских кліше чи типографського набору.

Ознаками, що вказують на підробку відбитків печаток (штампів), є:

- наявність граматичних помилок у тексті відбитків;

- неоднакові відстані між словами і буквами, словами і лініями рамки (окружностями) відбитка, порушення радіальності чи паралельності подовжніх осей букв;

- наявність скорописних варіантів виконання окремих букв;

- розходження в конфігурації і розмірах однойменних букв і цифр;

- звивистість, злами, здвоєність штрихів;

- наявність слідів попередньої підготовки, домалювання зображення печатки (проколи папера циркулем, нецілком вилучені олівцеві штрихи після їхнього обведення барвником;

- слабка інтенсивність фарбування відбитка;

- розпливчастість штрихів;

- наявність слідів ретуші в лініях рамки відбитків (штампів), окружностей печаток;

- наявність у відбитку чи поруч з ним штрихів стороннього тексту справжнього документа, відкопіювавшихся на підроблений документ;

- відсутність глянцю паперу на ділянці відбитка;

- зриви волокон папера на підробленому документі при відділенні липкої поверхні «проміжної друкованої форми»;

- деформація паперу після висихання раніше зволожених місць на ділянках відкопійованого відбитка;

- різна інтенсивність і кольорова характеристика документа в ультрафіолетових променях.

Знищення окремих, раніше внесених записів (прізвища, імені, по батькові, дати і т.п.), відбитків печаток і штампів у документах виконується, як правило, шляхом підчищення, чи травлення змивання, заміни окремих частин документа.

Підчищення

являє собою механічне видалення рукописних записів чи відбитків печаток і штампів у справжніх документах з метою заміни усього чи якоїсь частини тексту документа, коли після видалення первісних записів проводиться дописка, або просто з метою видалення тексту чи окремих знаків. Підчищення викликає ушкодження поверхневих шарів паперу, скуйовдженість волокон, що розрізняється при вивченні документа за допомогою лупи в однобічному, спрямованому висвітленні, порушення, іноді майже повне знищення захисної сітки, що розрізняється при вивченні документа за допомогою лупи в розсіяному («безтіньовому») висвітленні, зменшення товщини паперу, що виявляється при дослідженні в минаючому світлі. У цих же умовах можна іноді розрізнити збережені сліди штрихів вилученого запису; якщо вона була нанесена олівцем, після її видалення можуть залишитися втиснені сліди штрихів, що звичайно краще розрізняються у виді опуклостей на зворотному боці документа при дослідженні в однобічному висвітленні; якщо текст був написаний чорнилом, від нього зберігаються звичайно незначні ділянки пофарбованих волокон, томущо якась кількість чорнила проникає всередину паперу; ці залишки штрихів у виді окремих крапок можна знайти при дослідженні документа за допомогою лупи в безтіньовому висвітленні. Якщо замість витертого тексту чорнилом наноситься інший текст, то, внаслідок порушення поверхневої проклейки паперу, чорнило утворює распливи, що також є одним з ознак зробленого підчищення.

Необхідно мати на увазі, що потертість паперу документа може виникнути не тільки в результаті підчищення з метою видалення тексту, але і внаслідок природного зносу документа. Однак у ряді випадків особа, що зробили зміну тексту в документі шляхом підчищення і дописки окремих записів, з метою маскування утворених порушень поверхні паперу в ділянках, що піддавалися підчищенню, роблять витирання всієї поверхні документа з наступним наведенням усього тексту. Тому в ушкоджених, потертих документах іноді дуже важко знайти сліди підчищення, і вирішити питання про те, чи піддавався змінам текст такого документа може тільки експертиза.

Якщо досліджуемий документ, виконаний олівцем у двох чи декількох екземплярах («під копірку»), необхідно ретельно вивчити його зворотний бік, на ній можуть бути відображені разом з іншим текстом вилучені підчищенням частини записів. Крім того, якщо в наявності мається кілька екземплярів документа, варто порівняти рукописні тексти, що знаходяться в них, і, якщо в одному чи двох з них отсутствует частина записів, що мається в інших екземплярах, піддати ретельному огляду як ці фрагменти записів на одних екземплярах, так і відповідні вільні від тексту ділянки паперу в інших екземплярах, тому що дані записи або дописані в одних, або вилучені в інших екземплярах. На наявність підчищення вказують наступні ознаки:

— скуйовдженість волокон папера і матовість її поверхні;

— ушкодження ліній захисної сітки, графления, а також штрихи письмових знаків, що знаходяться поруч з ділянкою підчищення;

— распливи барвника в штрихах;

— наявність часток барвної речовини, що не відносяться до наявних записів чи утворюючих елементи (частини) яких-небудь письмових знаків.

Для виявлення підчищення документів варто оглянути при різних положеннях до джерела світла (у косопадающих променях і на просвіт).

Травлення і змивання — це руйнування і знебарвлення барвної речовини штрихів рукописного тексту під дією хімічних реактивів.

Травлення, як і підчищення, виробляється або з метою знищення частин тексту, або з метою заміни тексту іншим. Для витравлювання тексту, застосовуються розчини окислювачів, кислот, лугів і інші реактиви. Штрихи отримані за допомогою графиті олівців, чорної туші і документні чорнила знищити шляхом травлення неможливо, оскільки графіт і сажа не вступають у хімічні реакції і не розчиняються звичайними розчинниками. Тексти ж, написані фіолетовим, синіми і зеленим чорнилом виготовленими з органічних барвників, можуть бути вилучені чи знебарвлені шляхом утравлювання відносно легко. Ознаками, що вказують на зроблене травлення є:

а) наявність буруватих чи коричнюватих плям у ділянках які підлягали травленню або затеков країв документа;

б) зміна характеру поверхні паперу у місцях подвергшихся травленню, знищення глянцю, розпушеність і, як наслідок — наявність роспливів у штрихах нового тексту;

в) зміна кольорового відтінку паперу;

г) зміна кольору захисної сітки;

д) якщо документ виготовлений на папері з фіолетовим чи голубим лінуванням, в місцях травлення линовка буває знищена, через нестійкість барвника, така ліновка знебарвлюється навіть легше, ніж чорнильний текст.

Травленню піддається, як правило, не весь документ цілком; навіть при знищенні всього рукописного тексту звичайно прагнуть зберегти удостоверительные знаки — відбитки печатки, штампа, а також підпису, і залишають ці ділянки документа не обробленими травлячими речовинами. Тому варто порівняти ділянки паперу документа, що не піддавалися травленню, з ділянками передбачуваного травлення.

Якщо травлення зроблене не дуже ретельно, то при вивченні документа в умовах дифузійного (безтіньового) висвітлення іноді розрізняються сліди витравленого тексту у вигляді штрихів блідого коричнюватого чи буруватого кольору; якщо первісний текст був написаний гострим пером, при дослідженні в однобічно спрямованому висвітленні можна розрізнити сліди штрихів у виді боріздок.

Якщо документ після травлення не був промитий, то штрихи тексту, написаного замість витравленого, змінюють колір і навіть частково знебарвлюються під дією залишків травлячих речовин на папері; так, якщо первісний текст, написаний фіолетовим чорнилом, травився кислотами, то штрихи нового тексту, написаного також фіолетовим чорнилом, здобувають синюватий чи синювато-сірий відтінок і тим відрізняються від частин первісного тексту, що не піддавалися травленню. Точно також, якщо травленню піддавалися якісь окремі записи, то штрихи тексту, суміжного з ділянками травлення, можуть змінити своє первісне фарбування.

Іноді текст документів піддається змиванню речовинами розчинами. У таких випадках на документі може не залишитися яких-небудь слідів цих речовин, наприклад, води, спирту та інш. Якщо змивання проводилося одеколоном, документ здобуває довго не зникаючий запах. У той же час поверхня паперу в місцях, у яких проводилося змивання, втрачає блиск, на ній виявляються распливи; в місцях, подвергшихся змиванню, можуть бути помітні залишки штрихів.

Дописка — полягає в зміні первісного змісту документа шляхом додавання до первісних записів окремих слів, чи букв штрихів.

Шляхом дописки найчастіше змінюються прізвище, ім'я, по батькові обличчя, на ім'я якого виданий документ, а також цифрові запису (рік народження, дати, номера двигуна і кузова автомобіля і т.п.).

Дописка окремих цифр, букв, чи слів фраз до незміненого первісного тексту іноді може бути виявлена при вивченні змісту всього тексту документа, якщо особа, що виконала дописку, допустила непогодженість у різних частинах документа. Так, наприклад, дописавши одиницю в цифровому позначенні суми, забувають дописати слово «сто» у сумі чи прописом навпаки.

Часто дописку видає неприродне місце розташування дописаних частин тексту щодо первісного;

Дописана перед попереднім числом цифра може виявитися розташованою поза графою, у той час, як у правій частині графи залишається досить вільного місця; дописаний текст, як правило, виконується більш стиснуто, інтервали між словами і рядками зменшуються. Якщо проводиться дописка між останнім рядком первісного тексту і підписом, біля якого знаходиться відбиток печатки, дописаний рядок часто розташовується в обхід відбитка і підпису дугою; крім того, при необхідності вмістити текст в один рядок, розміри і розміщення букв зменшуються до кінця рядка і закінчення її часте загинається догори чи донизу.

Якщо штрихи передбачуваної дописки перетинаються з текстом, чи підписом відбитком печатки, хронологічний порядок їхнього нанесення може бути визначений експертизою. Якщо через документ проходять складки, необхідно досліджувати перетинання штрихів зі складками; наявність роспливів чорнила по складці в одних штрихах при відсутності їх в інші вказує на дописку частини тексту після виникнення складок.

При огляді документа необхідно звертати увага на всякі сторонні штрихи в місці розташування тексту;

у деяких випадках в таких документах, як товарні рахунки, накладні, відомості записи можуть бути дописані по нанесеним раніше лапкам чи прочерку.

Якщо дописка зроблена тим же чорнилом чи олівцем, якими написаний основний текст, дописані штрихи не відрізняються фарбуванням від іншого тексту; якщо ж дописка зроблена іншим чорнилом, хоча б і подібного кольору, дописана частина тексту може відрізнятися або інтенсивністю фарбування штрихів, або їхнім колірним відтінком, у залежності від концентрації барвника в чорнилі або від домішок сторонніх барвників чи наявності забруднень у чорнилі; зазначені розходження можуть бути виявлені при дослідженні за допомогою лупи як у відбитому («безтіньовому»), так і в минаючому світлі. Розходження у фарбуванні штрихів фіолетового чорнила виявляється при дослідженні документа за допомогою червоного світлофільтра. Якщо концентрація барвника в чорнилі надмірно велика, він кристалізується в штрихах на папері і штрихи здобувають характерний блиск, добре видимий при спостереженні в однобічному висвітленні; наявність блиску в одних штрихах і відсутність в інші вказує на розходження в концентрації барвника в чорнилі, і отже, на дописку частини тексту.

Дописки в текстах, виконаних олівцем, можна знайти завдяки розходженню в складі пишучого стрижня олівця, що обумовлює розходження в інтенсивності фарбування штрихів первісного і дописаного тексту, а іноді, якщо тексти написані копіювальними чи кольоровими олівцями, розходження в їхньому колірному відтінку. Крім того, дописка може бути зроблена на іншій підкладці, чим та, котра була під документом у момент написання основного тексту; це розходження може відбитися на макроструктурі штрихів (наприклад, якщо текст був написаний на гладкій поверхні, а при дописці документ знаходився на предметі з неоднорідною, зернистою чи рубчастою поверхнею, розходження в макроструктурі штрихів виявляється очевидним), а також на виникненні втисненого сліду (якщо основна частина тексту написана на твердій підкладці, а дописка зроблена на м'якої, то при дослідженні оборотної частини документа в однобічному висвітленні виявляються лише рельєфні сліди дописки).

У документах, текст яких виповнюється через копіювальний папір у декількох екземплярах, звичайно на зворотному боці першого екземпляра утворяться рельєфні сліди штрихів, забруднені барвною речовиною копіювального паперу; якщо дописка тексту виробляється тільки в цьому екземплярі, копіювальний папір не підкладається під документ і сліди дописаних штрихів на звороті виявляються не пофарбованими, на відміну від первісних, і рельєф їх менш вираженим; якщо при дописці застосовується більш свіжий чи, навпаки, більш зношений копіювальний папір, рельєфні сліди на звороті першого екземпляра можуть відрізнятися більшим чи меншим ступенем забруднення; відповідно, у копії документа штрихи дописаного тексту будуть відрізнятися більш яскравим чи більш блідим фарбуванням від первісних.

При наявності крім першого екземпляра, копії чи декількох копій, необхідно порівняти як зміст текстів, так і відносне їхнє розташування. Якщо основні тексти різних екземплярів документа написані одночасно («під копірку»), наявність в одному чи декількох екземплярах записів, відсутніх в інших екземплярах, саме по собі свідчить про дописку (при тій умові, якщо у відповідних ділянках інших екземплярів відсутні ознаки видалення тексту). Якщо ж дописка зроблена у всіх екземплярах, то дописані фрагменти тексту, як правило, відрізняються своїм місцем розташування щодо основного тексту; іноді дописка виробляється хоча і за допомогою копіювального папера, але не одночасно на всіх екземплярах, тоді дописані частини тексту в різних екземплярах відрізняються друг від друга як накресленням і розмірами знаків, так і їхнім відносним місцем розташування. Таким чином, якщо передбачається дописка в документах, виписаних у декількох екземплярах, необхідно зробити зіставлення текстів усіх наявних екземплярів, а також оглянути їхній зворотний бік, на якій можуть залишитися сліди від копіювального паперу в місцях дописаного тексту.

Додруковування тексту в документах, надрукованих на пишучій машині, виявляється по зміненій лінії нижніх закінчень знаків, відхиленню місця розташування знаків по вертикалі; якщо додрукування зроблене на іншій пишучій машині, можуть бути виявлені розходження в розмірах і конфігурації шрифту й у величині кроку головного механізму машини, а також у колірному відтінку барвної речовини стрічки й в інтенсивності фарбування відбитків знаків, що залежить від ступеня зношеності стрічки чи копіювального паперу .

Якщо при дописці окремих слів і знаків у рукописному тексті відбувається зменшення інтервалів, зміна розмірів і розміщення знаків, то в машинописному тексті додрукування обумовлює більш явні порушення в розташуванні тексту, тому що додруковування навіть одного знака в тексті приводить до відсутності інтервалу між словами, або до порушення лінії полів, а додруковування тексту між рядками — до відсутності інтервалу між рядками. При вивченні машинописних документів, у яких передбачається додруковування тексту, необхідно установити, чи немає в ньому сторонніх крапок і чи не здвоєні наявні в тексті крапки, тому що перевірка правильності місця розташування вкладеного вдруге в машину документа найчастіше виробляється шляхом нанесення крапки

Ознаками, що вказують на дописку, можуть бути:

— розходження по кольору, відтінку барвної речовини штрихів і інтенсивності фарбування первісних і дописаних фрагментів;

— наявність здвоєних штрихів, у результаті повторного обведення рукописного тексту;

— розходження в ширині, блиску, ступені распливів барвника, вдавленности штрихів;

— нерівномірні відстані між словами й окремими буквами.

При огляді документа, виконаного машинописним способом, наприклад, доручення на право водіння автомототранспортним засобом, необхідно звертати увагу на розходження в розмірах і малюнках однойменних буквених і цифрових знаків, величин інтервалів між буквами і рядками, наявність відхилень окремих записів чи їхніх фрагментів від лінії рядка по горизонталі, а також порушення в розміщенні букв чи знаків у рядках (у тексті вони повинні розташовуватися суворо друг під другом, утворити вертикальні стовпчики).

На підробку документа, виконаного машинописним способом, може вказувати також така ознака, як наявність повторних відбитків знаків зробленого з метою точного припасування розміру тексту, що додруковується, до наявному (повторно найчастіше друкується останній знак).

Виявлення ознак дописки зв'язано з вивченням змісту рукописних записів, порядку їхнього розміщення відносно один одного, до ліній графління і краям документа. Для їхнього виявлення доцільно застосовувати прилади збільшення, досліджуючи документ у різних положеннях відносно до джерела світла.

Заміна фотокартки у водійських посвідченнях може бути повної чи частковий.

Ознаками, що вказують на повну заміну фотокартки - є :

— відсутність відбитка печатки на фотокартці;

— розбіжність на фотокартці і бланку посвідчення радіусів окружностей відбитків печаток, їхнього взаємного розташування, кольору барвника;

— наявність проколу циркулем на бланку документа центральної частини відбитка печатки;

— розходження в змісті тексту відбитків печатки на фотокартці і документі;

— грубе домальовування частини відбитка печатки на фотокартці.

— відсутність поверхневого шару папера на ділянці, що прилягає до місця розташування фотокартки;

— распливи барвника в штрихах рукописного тексту, наявність матових плям;

— відсутність проміжку між частинами відбитків печатки на бланку документа і фотографії (частина відбитка печатки на бланку закрита фотографією);

— здвоєність штрихів відбитків печаток;

— невідповідність характеру штрихів справжнього і підробленого рельєфних відбитків печатки (утиснені штрихи, нанесені пуансоном, мають рівні краї, рівномірні глибину і ширину дна, борозенки ж, нанесені випадковими предметами, як правило, більш вузькі, зі звивистими краями, нерівномірними глибиною і шириною дна).

Установити факт заміни частини фотокартки можна по наступним ознаках:

— наявність наскрізного розрізу, складок, подряпин і інших ушкоджень емульсійного шару на фотокартці;

— розбіжність змонтованих частин фотокарток по лінії розрізу і щільності зображень, а також товщині підкладки.

Названі ознаки можуть бути виявлені при візуальному огляді фотокартки і всього документа при розсіяному і косопадающем висвітленні.

Ознаками заміни аркушів у документі є:

— розходження по кольорі линовки захисної сітки;

— розбіжність штрихів записів, линовки, малюнка захисної сітки й інших зображень на границі склеювання;

— зайві проколи від дротових дужок, що застосовуються для зшивання аркушів документа;

— откопировавшийся на сусідніх сторінках документа текст, що знаходився на вилученій сторінці;

— розходження в розмірах уставленого листа з аркушами документа.

Домальовування окремих штрихів

У ряді випадків зміни в тексті виробляються без знищення первісних букв чи цифр, шляхом домальовування штрихів до первісного знака, супроводжуваної, звичайно, наведенням первісних чи всіх штрихів знака, а іноді і суміжних, що не піддавалися змінам знаків. Використовуючи штрихи первісних цифрових знаків, до них домальовують інші штрихи для того, щоб додати їм вид необхідної цифри. Так, цифру «I», домалювавши до її основного штриха вертикальний і горизонтальний штрихи, змінюють на «4», чи, домалювавши у верхній і середній частині горизонтальні елементи, на цифру «7»; домалювавши до одиниці овал у верхній її частині і горизонтальний елемент у нижнього закінчення змінюють одиницю на «2»; «ПРО» змінюють на «б», «9», «8», «2» домалювавши відповідні штрихи до верхньої чи нижньої її частини.

Змінені в такий спосіб цифри характеризуються неправильним співвідношенням розмірів і незвичайним відносним розташуванням елементів; так, якщо «ПРО» змінюється на «б» чи «8», те нижній овал цих цифр виявляється непомірно великим, а верхні частини розташовуються значно вище рядки; якщо вона ж змінюється на «9» чи «2», те при занадто великому овалі, нижня її частина розташовується нижче рядка. При цьому в змінених цифрах можна спостерігати штучне з'єднання елементів (наприклад, виконані окремими рухами овали в цифрі «8», переробленої з «ПРО»).

Для розпізнавання дійсності зроблених записів у зазначених документах необхідно також звертати увагу на орган, установу, що його видала, і використовувати наявні довідники:

— серій і номерів водійських посвідчень, виділених МВС, УВС;

— утрачених технічних паспортів;

— про серії і номери бланків технічних паспортів на автомототранспортные засобу, спрямовані в МВС, УВС;

— утраченої довідки-рахівниці на автомототранспортні засоби;

В обов'язковому порядку використовувати для перевірки всіх документів лупи 4—7 крат, УЛД-41, КК-1.

Ознаки виконання документу за допомогою офсетного друку :

- рівномірне поверхне накладення фарбної речовини в штрихах навеликим шаром;

- відсутність натиску на папері;

- однакова товщина шару фарби в штрихах;

- наявність марашок на пробільних елементах у вигляді штрихів, крапок

- нерівні чіткі контури штрихів;

- розриви штрихів.

В зв’язку з технічним прогресом та появою нових технічних засобів документи на право водіння , володіння і користування автотранспортом можуть підроблюватися за допомогою лазерного прінтера який має слідуючі ознаки:

- відсутність натиску на папері;

- формування зображення з дуже дрібних крапок 4 кольорів (жовтого, синього, пурпурного, чорного);

- барвна речовина лежить на поверхні дуже щільним шаром і виглядає як глянцева ;

- по краям штрихів може бути помічене спікання барвного порошку;

- висока роздрібна здатність – 1200х1200 dpi;

- на пробільних ділянках відсутні марашки;

- барвна речовина не розчиняеться у воді та спирті;

- стійкі дефекти в одноіменних знаках.

Ознаки виконання документу за допомогою термосублімаційних (термодифузійних) прінтерів :

- Зображення знаків складаеться із горизонтальних елементів;

- Відсутність натиску на папері;

- Барвна речовина лежить на поверхні рівномірно і достатньо щільним шаром;

- Специфічні розриви всіх знаків у вигляді білої смуги;

- Зображення мае глянцевий вигляд ;

- Може бути присутня хвилястість знаків у зв’язку зі зношеністю електродіодів;

- Дефекти в знаках.

Ознаки виконання документу за допомогою матричного (голчастого) прінтера :

- Наявність натиску на папері;

- наявність мозаїчного друку , тобто зображення формуеться з точок ;

- індивідуальне розташування відбитків растр- елементів;

- стійкий прояв дефектів в одноіменних знаках;

- індивідуальна конфігурація відбитку кожної голки;

Ознаки виконання документу за допомогою струметевого прінтера :

- Зображення формуеться з крапель;

- Відсутній натиск на папері ;

- Відсутній рельеф;

- У штрихах можуть спостерігатися незабарвлені ділянки у вигляді світлої крапки – місця куди не потрапила необхідна крапля чорнила;

- Барвна речовина в штрихах знаків є водорозчинною або спирторозчинною;

Ознаки виконання документу за допомогою апарату типу “Ксерокс”:

- Рельєфне нанесення барвника;

- Відсутність натиску на папері;

- Оплавленість барвника;

- Глінеці на поверхні зображення ;

- Марашки на пробільних ділянках;

- Масштаб зображення близький до 1х1;

- Сліди від фактури приймаючого коврика;

- Сліди від границь оригіналу;

- Здвоєні стрічки по коліях через несправність механізму приводу циліндру;

- Дефекти у вигляді темних крапок , смужок шо виникають через дефекти селенового шару барабану фоторецептора;

- Підпали у вигляді різної ширини смужок зі зворотньої сторони копії(несправність механізму термічного закріплення зображення).

5. Методи і технічні засоби дослідження документів на право водіння, володіння і користування автотранспортом

При дослідженні документів виявлення і вивчення особливостей і ознак проводиться шляхом спостереження, тобто зорового сприйняття. Але при звичайних умовах спостереження і неозброєним оком, природно, неможливо розрізнити дрібні і найдрібніші деталі, наприклад штрихи, знайти незначні розходження, у кольорі штрихів і т.п. Тим часом у ряді випадків подібні ознаки свідчать про підробки чи інші важливі особливості документа. Для їхнього виявлення необхідно використовувати належні науково-технічні засоби і прийоми, розроблені криміналістикою.

У наявній криміналістичній літературі зведення про науково-технічні засоби і прийоми дослідження документів звичайно викладаються при розгляді питань про ті чи інші види підробок документів: дослідження у косопадающем світлі при розгляді ознак підчищення, дослідження в ультрафіолетових променях при розгляді травлення, тайнопису і т.п.

Однак, оскільки за допомогою того самого прийому можна знайти різні ознаки й особливості, представляється більш доцільним побудувати виклад по іншій системі, а саме по характері науково-технічних засобів і прийомів, почавши з більш простих і умовно розділивши їх на наступні групи:

- дослідження у косопадающем і минаючому світлі;

- дослідження зі збільшенням;

- дослідження у променях визначеної зони спектра;

- виміри і порівняння при дослідженні.

Сказане не означає, що ці науково-технічні засоби і прийоми використовуються в ході огляду тільки в зазначеній послідовності. У залежності від характеру й особливостей документів, що оглядаються, науково-технічні засоби і прийоми можуть використовуватися в різній послідовності й у різних комбінаціях один з одним, При цьому потрібно мати на увазі, що в процесі криміналістичної експертизи документів використовується ще цілий ряд науково-технічних засобів і методів, що дають великі можливості виявлення і дослідження ознак і особливостей. Тому в належних випадках слідчому потрібно направляти документи на криміналістичну експертизу, навіть якщо при огляді не будуть отримані відповідні позитивні результати.

Дослідження документів у косопадающем і проникаючому світлі.

Як показує сама назва, косопадающий світло — це світло, що падає на освітлювану поверхню збоку, під гострим кутом. Цей прийом називається також дослідженням при бічному чи тіньовому висвітленні.

Ефект косопадающего світла може виходити при поміщенні документа, що досліджується, під відповідним кутом до будь-якого джерела світла, наприклад до вікна. Але краще користатися не розсіяним, а направленим висвітленням, яке можна одержати за допомогою спеціального освітлювача (ОИ-7, ОИ-9 і ін.), а при його відсутності за допомогою настільної лампи чи рефлектором фотозбільшувача типу В-2.

У косопадаючому світлі можна знайти сліди підчищення у виді так званого разволокнения поверхні паперу на визначеній, обмеженій ділянці документа : виступаючі частки волокон папера дають різкі тіні на ділянці підчищення, а в цілому, якщо дивитися з деякої відстані, місце підчищення виглядає небагато матовим але порівнянню з іншою поверхнею документа.

Іноді злочинці, прагнучи усунути разволокнение поверхні папера, що неминуче виникає при підчищенні, пригладжують поверхню папера на ділянці підчищення краєм нігтя, металевою паличкою з закругленим краєм і т.п. У цих випадках при огляді в косопадающем світлі можуть бути розличимі на визначеній ділянці документа дрібні, неправильно розташовані смуги.

При огляді в косопадаючому світлі можна знайти розходження між олівцевими штрихами, а також відрізнити штрихи олівця від штрихів, виконаних через копіювальний папір. Штрихи різних по сорті і твердості олівців можуть блищати по - різному, а барвник копіювального папера взагалі не дає блиску. Можливо, також знайти розходження в блиску чорнильних штрихів. Такого роду розходження можуть свідчити про дописки, а також переробки букв чи цифр.

Для виявлення різниці в блиску штрихів необхідно спостерігати документ із боку, протилежному місцю перебування освітлювача, приблизно під тим же кутом, під яким направляється світло.

При огляді в косопадаючому світлі можна знайти так називані рельєфні сліди перекопіювання чи підпису якого-небудь напису, зробленої шляхом тиску. При такому способі підробки злочинець бере який-небудь старий документ із наявної на ньому справжнім підписом, накладає його на документ, що підробляється, так, щоб підпис довівся проти потрібної ділянки, і потім з натиском обводить справжній підпис гостро відточеним і твердим олівцем, тупим кінцем швейної голки і т.п. У результаті на документі, що підробляється, утворяться втиснені сліди у виді тонких борозенок, що повторюють будівлю справжнього підпису, що потім обводяться олівцем чи чорнилом. При огляді в розсіяному світлі ці сліди перекопировки звичайно не видні.

При огляді в косопадаючому світлі зворотного боку документа можна знайти розходження в ступені виразності рельєфу штрихів. Це може свідчити про дописку, що вироблялася іншим по твердості пишучим чи приладом з іншим натиском, чим ті, що застосовувалися при виконанні основного тексту, про те, що дописка зроблена тоді, коли документ лежав на інший по твердості чи рельєфу підкладці.

У ряді випадків при огляді документів у косопадающем світлі можна прочитати вицвілі («згаслі») тексти, а також тайнопис. Це буває можливо завдяки тому, що папір у місцях перебування безбарвних штрихів трохи інакше відбиває косопадаюче світло, чим папір на інших ділянках, завдяки тому, що в косопадающем світлі виявляються рельєфні сліди пишучого приладу.

Проводячи дослідження у косопадаючому світлі, варто мати на увазі, що світло не повинне бути занадто яскравим. Якщо огляд вироблявся за допомогою збільшувача В-2 , то для регулювання яскравості світла, якщо немає реостата чи автотрансформатора, можна використовувати діафрагму об'єктива чи помістити в кадрове вікно збільшувача папір відповідної щільності.

Дослідження у проникаючому світлі (на просвіт)

Сама назва показує, що документ оглядається, будучи поміщеним між оком і джерелом світла, так, що світло проходить через документ. Якщо документ має неоднакові по товщині і щільності ділянки, то в минаючому світлі будуть видні світлі плями того чи іншого розміру і конфігурації.

Огляд у проникаючому світлі можна працювати, користаючись будь-яким джерелом світла, але кращі результати виходять при використанні джерела спрямованого світла, наприклад настільної лампи з рефлектором. Якщо лампа виявиться занадто яркою, то під документ, що оглядається, варто підкласти лист чистого білого папера потрібної щільності. Крім того, щоб не стомлювати очі, бажано зробити так називану маску: у листі чи картону щільного чорного папера вирізувати круглий отвір діаметром 5—10 див і, підкладаючи цю маску під документ, що оглядається, оглядати, послідовно потрібні ділянки його.

У проникаючому світлі можна знайти сліди підчищення у виді світлих плям на визначених ділянках документа, що утворилися в результаті истончения паперу при підчищенні. Світлі аналогічні плями можуть бути виявлені, якщо документ піддавався травленню. Вони виникають у результаті руйнування проклейки паперу при використанні деяких травлячих речовин.

Комбінуючи в потрібних випадках огляд у минаючому й у косопадающем світлі, можна точно установити факт підчищення. У деяких випадках представляється можливим судити також про форму розмірах штрихів, вилучених шляхом підчищення, а звідси і про те, які саме букви чи цифри виявилися знищеними.

Огляд у минаючому світлі застосовується при порівнянні між собою двох екземплярів того самого документа для з'ясування, чи дійсно вони виконувалися одночасно, чи не внесені в який-небудь з них додаткові записи.

Наклавши документи, що оглядаються, один на іншій, варто спробувати сполучити тексти, починаючи з якого-небудь визначеного чи слова знака. Якщо всі наявні записи цілком сполучаться, можна вважати, що обидва екземпляри виконані одночасно через копіювальний папір. Якщо які-небудь окремі записи, чи цифри написи не сполучаються, виходить, такі були написані після виконання первісного тексту документа або виконані шляхом переробки раніше наявних написів. Однак потрібно враховувати можливість розбіжності записів у результаті зрушення папера й інших причин, що залежать від умов, у яких виписувався документ. Крім того, мали місце випадки, коли злочинці при виконанні дописок ретельно сполучали документи, іноді заздалегідь виконуючи на них особливі знаки (крапки, хрестики). Тому відсутність несполучення записів не завжди доводить відсутність дописок.

Дослідження документів зі збільшенням

Огляд за допомогою лупи застосовується для виявлення дрібних деталей і особливостей, нерозрізнених чи недостатньо чітко помітних неозброєним оком.

Найпростіша лупа являє собою лінзу (звичайно двоопуклу), що дає порівняно невелике збільшення (до 10 разів).

Неозброєним оком можна розрізнити лінію товщиною близько 0,1 мм чи коло (крапку) такого ж діаметра. Оскільки, наприклад, ширина штрихів у рукописі, виконаної чорнилом, дорівнює усього, як правило, 0,2— 0,4 мм, а розміри елементів структури й окремих особливостей штриха менш 0,1 мм, те неозброєним оком неможливо розрізнити окремі дрібні деталі.

Чим більше збільшення лупи, тим більше дрібні деталі можна розрізнити з її допомогою. Але чим більше збільшення, тим менше поле зору лупи, тобто розміри ділянки, що спостерігається.(12.стр. 45)

Для огляду документів, крім 4- і 7-кратної лупи, що знаходяться в слідчій валізі, слідчому бажано мати лупу із широким полем зору. Звичайно кратність такої лупи дорівнює 2 - 2,5. При відсутності такої лупи її може замінити одна з лінз конденсора фотозбільшувача (типу В-2 чи іншого).

Оглядаючи за допомогою лупи рукопис, можна знайти ознаки повільності і зупинок рухів пишучого приладу у виді звивистості, зламів, стовщень штрихів, расплывов чорнила й ін. Ознаки повільності рухів можуть указувати на чи дописку переробку чи букви цифри, а також на підробку підпису. За допомогою лупи можна знайти також здвоєні. штрихи, що свідчать об чи переробки обведенню тих чи інших знаків, а також дрібні особливості, що свідчать про виконання штрихів різними пишучими приладами.

При огляді текстів доцільно спочатку користатися лупою із широким полем зору, а потім, у міру необхідності, лупою 4-кратного і лупою 7-кратного збільшення.

Огляд за допомогою мікроскопа виробляється з метою виявлення особливо дрібних ознак, що нерозрізнені за допомогою лупи.

Мікроскоп являє собою відносно складний оптичний прилад, основною деталлю якого є тубус у виді порожньої металевої трубки, на кінцях якої кріпляться спеціальний об'єктив і окуляр. Кратність збільшення звичайних мікроскопів визначається добутком кратності об'єктива на кратність окуляра й у залежності від типів застосованих об'єктива й окуляра звичайно лежить у межах 20—1000 крат.

Для огляду документів звичайно цілком достатньо збільшення в межах 20—40 разів, тому для цих цілей можна використовувати найбільш прості і недорогі типи мікроскопів.

Цілком задовільні результати при дослідженні документів дає так називаний дитячий мікроскоп, у якого кратність збільшення дорівнює 35. Такий мікроскоп постачений відносно длиннофокусным об'єктивом (близько 45 мм), що дозволяє розглядати документ при світлі звичайної електричної лампи, не прибігаючи до спеціальних освітлювальних пристосувань, необхідним для роботи зі складними мікроскопами.

Огляд за допомогою мікроскопа дає можливість вирішити важливі задачі, наприклад, виявити дрібні особливості будівлі штрихів, способи початку і закінчення рухів при виконанні знаків, знайти ознаки штучного приєднання букв, йди цифр і т.д., що дозволяє судити про дописки й інші підробки.

Якщо текст виконується чорнилом уже після утворення складки на листі папера, наприклад, використовується який-небудь старий бланк, то в місцях перетинання штрихів зі складкою можна знайти распливи чорнила.

При огляді під мікроскопом місць взаємного перетинання чорнильних штрихів можна знайти распливи чорнила, одного штриха по іншому. Ця ознака в сукупності з іншими дає можливість судити про послідовність нанесення пересічних штрихів. Наприклад, іноді виникає питання, чи не був підпис виконаний раніше написання тексту. Якщо штрихи підпису і тексту де-небудь перетинаються, установлення перебування їхній чи знизу зверху дозволяє вирішити вищевказане питання. При огляді під мікроскопом олівцевих штрихів можна по кількості і характеру відкладення графіту судити про відносну твердість олівців. Розходження у твердості їх може свідчити про дописку яких-небудь чи букв інших знаків.

Дослідження документів у променях визначеної зони спектра

Промені визначеної зони спектра - це види променистої енергії, що розрізняються між собою по частоті електромагнітних чи коливань довжині хвилі відповідно на невидимі інфрачервоні промені, крайні червоні промені, промені видимого світла (червоні, жовті, зелені і т.д.) і невидимі ультрафіолетові промені - див. схему, мал. 2.

Рис. 2. Схема шкали спектра електромагнітних хвиль.

При огляді і дослідженні документів з метою виявлення ознак і особливостей, невидимих при спостереженні в звичайному білому світлі, якимись можуть бути ознаки різних підробок, травлення, тайнопису й ін., можна використовувати огляд у фільтрованих променях видимого світла, огляд у крайніх червоних променях і огляд в ультрафіолетових променях.(6.стр. 12)

Огляд документів у фільтрованих променях видимого світла може бути названий також візуальним кольоророзрізненням і ґрунтується на наступному.

Як відомо, пучок білого світла (світла сонця, електролампи і т.п.) неоднорідний. Він складається з променів з різною довжиною хвилі, тобто з променів різного кольору. Предмети навколишнього нас світу або самі випромінюють промені тієї чи іншої довжини хвилі (самосвітні), або деякою мірою відбивають падаючі на них промені. Потім промені, потрапляючи на сітківку людського ока, роблять у залежності від кількості і якості енергії відчуття ахроматичних квітів (білий, сірий, чорний) чи хроматичних квітів (червоний, жовтогарячий, жовтий і т.д ).

Усі хроматичні кольори розрізняються по трьох основних ознаках: колірному чи тону відтінку, що залежить від довжини хвилі променів, насиченості (ступеня виразності колірного тону) і світлоті чи відносної яскравості.

Любою пофарбований чи предмет ділянка поверхні видна, тобто відрізнимо від навколишнього чи інших предметів у силу так називаного чи контрасту розходження колірного тону, чи насиченості яскравості.

Звичайно в житті колірні відчуття викликаються не монохроматичними променями спектра, характеризуемимі однією визначеною довжиною хвилі, а сукупністю променів різних довжин хвиль. Але людина бачить предмет не як безліч різнобарвних крапок, а як пофарбований у якийсь визначений колір. Інакше кажучи, людське око бачить один, резолютуючий колір.

Це порозумівається законами змішання квітів. Механічне (вычитательное) змішання квітів має місце тоді, коли в результаті змішання різних речовин (фарб) поверхня предмета одержує здатність відбивати одні і поглинати інші з падаючих на неї променів світла. В залежності від ступеня поглинання і відображення різних променів поверхня сприймається відповідно як червона, зелена і т.д. Причому якщо поглинаються чи відбиваються в однаковому ступені всі промені з падаючого пучка білого світла, то поверхня має колір ахроматичний: чорний, сірий чи білий.

Закон оптичного (слагательного) змішання кольорів визначає, що для кожного хроматичного кольору є свій колір, від змішання з яким виходить відчуття ахроматичного кольору: чорного, сірого чи білого. Ці два кольори називаються додатковими друг до друга.

Ще Ньютоном «повний ряд кольорів» спектра зображувався у виді кола, доведеного на малюнку. Пари додаткових квітів по цьому колу лежать приблизно в діаметрально протилежних крапках: до червоного додатковий - зелено - голубой, до фіолетового - жовто-зелений і т.д.

На використанні закону оптичного змішання квітів і ґрунтується візуальне цветоразличение.

Світлочутливість людського ока чи здатність розрізняти кольору, обмежена визначеними межами. Якщо, наприклад, контраст між яким-небудь пофарбованим знаком і навколишнім фоном по колірному тоні, насиченості і яскравості менше межі світлочутливості ока, то, природно, неозброєним оком не можна відрізнити цей знак від тла. Але, застосовуючи промені, додаткові до кольору чи знака до кольору тла, можна «погасити» той чи інший колір, тобто зробити його темним і таким шляхом підсилити контраст між знаком і тлом. Точно так само можна підсилити колірний контраст між двома знаками (штрихами) і таким шляхом знайти розходження їх у кольорі (відтінку).

Для досягнення цих цілей огляд документів у фільтрованих променях видимого світла може вироблятися двома способами. Перший полягає в тому, що документ при звичайному висвітленні (денному чи електричному) розглядається через світлофільтр потрібного кольору і щільності. Другий спосіб, називаний оглядом у монохроматичному світлі, полягає в тім, що документ оглядається в затемненому приміщенні при висвітленні його променями визначеного кольору (синіми, червоними й ін.) за допомогою электртрофонаря, чи фотозбільшувача іншого освітлювача, у який поставлений світлофільтр потрібного кольору і щільності.

Огляд через світлофільтр практично може вироблятися в будь-яких умовах, у тому числі і при огляді документів на місці обшуку, виїмки і т.п. Але необхідно враховувати, що цей спосіб не завжди дає гарні результати через дію, що заважає, не фільтрованого світла й інших причин.(4.стр.45)

Огляд при висвітленні документа променями визначеного чи кольору огляд у монохроматичному світлі дає, як правило, кращі результати в порівнянні з оглядом через світлофільтр, але можливий, як зазначено, лише в затемненому приміщенні і при наявності спеціально пристосованого освітлювача. Але проте в належних випадках, якщо огляд через світлофільтр не дав потрібних результатів, варто осязательно зробити також огляд у монохроматичному світлі. В обох випадках можуть бути використані будь-які світлофільтри : зі спеціально пофарбованого скла, целулоїду й ін., а також рідкі світлофільтри у виді скляних судин із плоскопараллельными стінками, наповнені водяним розчином відповідного барвника.

При відсутності світлофільтрів їх нескладно виготовити самому. Для цього можна рекомендувати наступний спосіб:

- невиявлену чи фотопластинку фотоплівку потрібного розміру треба отфиксировать у звичайному фіксажі до досягнення повної прозорості, потім добре промити у воді (у проточної—30—40 хв., у непротічної—1,5—2 година.) і після цього відразу покласти у водяний розчин відповідної анілінової фарби. Можна взяти звичайну фарбу, застосовувану в домашнім господарстві для фарбування різних тканин, розчинивши її так, як це передбачено в способі її вживання. Для одержання різних відтінків і плотностей, пластинку варто тримати в розчині фарби різний час : від 30 хв. до декількох годин. За цей час наявний на пластинці (плівці) желатиновий шар просочиться фарбою й одержить потрібний колір і щільність. На закінчення пофарбовану пластинку (плівку) варто сполоснути чистою водою і висушити.

Таким способом можна виготовити світлофільтри будь-якого кольору, відтінку і щільності, що, хоча і будуть уступати те своїм якостям стандартним світлофільтрам, однак цілком придатні для огляду документів.

Аналогічним образом варто надходити й у випадках, коли потрібно виявити ознаки дописки у виді розрізнила відтінку штрихів основного тексту і передбачуваної дописки. Наприклад, фіолетове чорнило можуть мати блакитнуватий і синюватий відтінок, що нерозрізнено в звичайному висвітленні, але може бути виявлене за допомогою жовтогарячого світлофільтра.

Блакитний світлофільтр не дає різниці в сприйнятті різних кольорів. Він лише трохи підвищує загальну контрастність що спостерігається, у зв'язку, з чим може використовуватися при огляді і дослідженні погано видимих олівцевих записів і т.п.

У ряді випадків для виявлення тих чи інших ознак і особливостей має значення також щільність використовуваного світлофільтра. У зв'язку з цим бажано мати по трьох світлофільтра кожного кольору: щільний, середньої щільності і слабкий, котрі варто підбирати в кожнім випадку досвідченим шляхом.

Також необхідно мати у виді, що приведені дані дають лише загальні дані для підбора світлофільтрів. У конкретних випадках можна зштовхнутися зі змішаними квітами чи штрихів чи поверхонь з різними відтінками. Тому для одержання надійних результатів буде бажано використовувати кілька світлофільтрів, також підбираючи їх досвідченим шляхом з обліком викладених вище зведень.

У необхідних випадках, якщо ні огляд через світлофільтр, ні огляд у монохроматичному світлі не дають визначених результатів, варто застосовувати в комплексі обоє ці способу. Наприклад, для виявлення фіолетових штрихів у деяких випадках може бути використаний огляд у зеленому світлі і через жовтогарячий світлофільтр (чи навпаки). Але при цьому колір світлофільтра не повинний бути додатковим до кольору променів, що висвітлюють, інакше вся поверхня будет.представлятися темної.

Для прочитання записів, закритих чи плямою закреслених, також можна .скористатися оглядом через світлофільтр і в монохроматичному чи світлі описаною комбінацією цих способів. В останньому випадку бажано висвітлювати документ променями такого ж кольору, як і колір плями, і розглядати через світлофільтр кольору, додаткового до кольору штрихів схованої за ним запису.

Дослідження у крайніх червоних променях

Відомо, що інфрачервоні промені, мають здатність проникати через ряд барвників і речовин, непрозорих для видимих променів. Тому вони використовуються для прочитання залитих чи закреслених записів, виявлення так званих штрихів попередньої чи підготовки копировки, застосованої при підробці підпису.

Але інфрачервоні промені невидимі людським оком, і тому дотепер подібні задачі в криміналістиці вирішувалися шляхом фотографування документів в інфрачервоних променях.

В даний час розроблені спеціальні прилади, так звані электроннооптичні чи інфрачервоні перетворювачі. Ці прилади на основі принципу перетворення променистої енергії в енергію електронного потоку перетворюють невидиме зображення, утворене інфрачервоними променями на, фото катоді видиме зображення на світному флуоресціюючому екрані.

Але подібні прилади досить складні і коштовні, і широке використання їх у слідчій практиці поки ще неможливо.

Однак досвіди показали, що промені з довжиною хвилі приблизно 750—800, тобто що є як би проміжними, що включають частину довгохвильових червоних і короткохвильових інфрачервоних променів, сприймаються людським оком.

Ці промені, умовно називані крайніми червоними променями, володіють, аналогічно інфрачервоним променям, здатністю проникати через ряд барвників і речовин, непрозорих для видимих променів. Звичайно, що проникаюча здатність крайніх червоних променів нижче, ніж інфрачервоних, але вона все-таки достатня для того, щоб шляхом огляду в крайніх червоних променях знайти олівцеві записи, закриті плямою чорнила, викликати сліди перекопировки підписів і ,т.п.

Для цей документ оглядається в затемненому приміщенні при висвітленні його крайніми червоними променями. Для кращого виявлення відповідних ознак і особливостей бажана деяка адаптація ока до крайніх червоних променів, протягом 1—2 хв. Бажано також оглядати документ через чи окуляри лупу із широким полем зору.

Як джерело червоних променів можна використовувати будь-як могутнє джерело спрямованого світла, постачений світлофільтром типу ИКС-1 чи КС'-19. Зокрема, можна скористатися звичайним фотозбільшувачем У-2, поставивши в нього досить могутню лампу (приблизно, 200уу)(3.стр 43).

Але найбільш зручними і портативними джерелами крайніх червоних променів виявилися лампи типу СМ-19. Ці лампи випускаються промисловістю як джерела ультрафіолетових променів для висвітлення покритих спеціальними люмінісцуючими складниками шкал приладів. Лампи СМ-19 пропонувалися для використання в криміналістиці як джерела ультрафіолетових променів, але досвіди показали, що в цій якості вони не дають достатнього ефекту.

Лампи СМ-19 являють собою звичайні лампи накалювання в колбі з так називаного чорного увіолевого скла, що харчуються постійним чи перемінним електричним струмом напругою 26 v і потужністю 25 W.

Чорне увіолеве скло - є пофарбованим у масі особливим сортом скла, не проникних променів видимого світла, а проникним, з одного боку, ультрафіолетові промені, а з іншої, крайні червоні й інфрачервоні промені з довжиною хвилі від 700 і більш одиниць. Оскільки нитка розжарення звичайної електролампи дає практично дуже незначна кількість ультрафіолетових променів, ультрафіолетове випромінювання ламп СМ-19 досить лише для порушення світіння окремих сильно люмінісцуюих речовин. Тому в криміналістиці вони більш зручні як джерела крайніх червоних променів.

Прилад з лампами СМ-19 для огляду документів і інших речовинних доказів має алюмінієвий корпус (круглий чи прямокутний), у якому на пластмасовій підставі, прикритій відбивачем у виді алюмінієвої пластини, розміщені лампи СМ-19, з'єднані послідовно: на напругу в мережі 127 v - 5 ламп, на напругу 220 v - 8 ламп. Оскільки прилад під час роботи сильно нагрівається, він повинний бути укомплектований дерев'яною ручкою.

Прилад включається безпосередньо в освітлювальну мережу напругою 127 чи 220 v, без яких-небудь чи трансформаторів інших пристосувань.

Огляд документів за допомогою приладу з лампами СМ-19 варто робити в затемненому приміщенні, при максимальному наближенні приладу до документа, що оглядається, направляючи світло на потрібну ділянку.

Наші досвіди показали, що за допомогою зазначеного приладу можна прочитати напису, виконані олівцем, через копіювальний папір чи синім чорнилом і залиті фіолетовим чорнилом, виявити штрихи так називаної попередньої підготовки чи перекопировки підписів, що знаходяться під штрихами обведення .

У разі потреби виявлене при огляді в крайніх червоних променях може бути сфотографоване без застосування яких-небудь фільтрів і спеціальних фотопластинок.

Зрозуміло, крайні червоні промені дають менше можливостей, чим інфрачервоні, і лампи СМ-19 не можуть цілком замінити электронно - оптичний перетворювач чи фотографування в інфрачервоних променях. Але іноді огляд документів у крайніх червоних променях виявлявся дуже результативним.

Дослідження в ультрафіолетових променях

Цей прийом застосовується з метою визначення чи однорідності різнорідності матеріалів документа (папера, іноді чорнила, олівців, клеячи, штемпельної фарби), для виявлення слідів травлення, прочитання витравлених чи вицвілих записів, тайнопису. Ультрафіолетові промені займають у спектрі електромагнітних хвиль ділянка між рентгенівськими і видимими променями. Це промені з довжинами хвиль від 5 до 400

Під дією енергії ультрафіолетових променів, який висвітлюється який-небудь об'єкт, атоми останнього збуджуються, одержуючи додаткову кількість енергії. Збуджені атоми, прагнучи повернутися в первісний стан, віддають цю енергію в навколишній простір, за певних умов також у виді потоку променистої енергії, тобто світіння, що називається люмінесценцією, чи фотолюмінесценцією холодним світінням.

Оскільки частина енергії збудливих променів губиться, промені люмінесцентного світіння мають меншу енергію і більшу довжину хвилі, чим промені, що викликали люмінесценцію. Інакше кажучи, речовини, освітлювані ультрафіолетовими променями, світяться .видимими променями з довжиною хвилі більш 400 одиниць синіми, блакитними, зеленими і т, д.

Колір і яскравість люмінесценції виявляються різними в залежності від складу люминесцирующего речовини, його стану, чи наявності відсутності визначених домішок і т.п. Деякі речовини, що здаються однаковими при звичайному висвітленні, люминесцируют по-різному (наприклад, визначені сорти чи папера клеячи, однакові по зовнішньому вигляді, але різні по складу).

Ряд речовин безбарвних і, отже, невидимих при звичайному висвітленні має здатність яскраво люминесцировать при висвітленні ультрафіолетовими променями. До них відносяться різні кислоти й інші реактиви, використовувані злочинцями для травлення записів і виконання тайнопису.

Люмінесценція може викликатися не тільки ультрафіолетовими, але й іншими променями, у тому числі видимими - синіми, зеленими і т.д.

Для одержання люмінесценції за допомогою синіх променів у літературі пропонувався прилад, названий люминоокопом. У цьому приладі встановлена лампа накалювання потужністю 275 W, світло якої направляється на об'єкт, що оглядається, через синій світлофільтр типу СС-12. Розглядається об'єкт через жовтий світлофільтр типу ЖС-18, що затримує сині промені й усуває їхню дію, що заважає. Досвіди показали, що подібні прилади не дають цілком задовільних результатів: добре люминесцируют лише деякі речовини, а інші дають або дуже слабке світіння, або взагалі не люминесцируют.

Найбільш зручним для порушення видимої люмінесценції є ультрафіолетові промені з довжиною хвилі близько 365 одиниць.

Найбільш розповсюдженими джерелами ультрафіолетових променів є так називані ртутно-кварцові пальники (типу ПРК і ін.). Вони являють собою різної форми трубки, виготовлені з чи кварцу спеціального скла (звичайне скло недостатнє пропускає ультрафіолетові промені), наповнені парами ртуті. У кінці трубок упаяні електроди, на які подається постійний чи перемінний струм напругою 127 чи 220 v. Дуговий розряд у парах ртуті дає світловий потік з великою кількістю ультрафіолетових променів.

Ртутно-кварцові пальники застосовуються в ряді спеціальних приладів, у тому числі в портативних медичних кварцових лампах, змонтованих у валізі. У деяких криміналістичних експертних установах і кабінетах криміналістики такі медичні лампи пристосували для огляду в ультрафіолетових променях документів і інших речовинних доказів. Однак подібні установки володіють поруч недоліків: вони важкі, громіздкі і при роботі сильно нагріваються. Останнє приводить до необхідності установлювати світлофільтри на відомому віддаленні від пальника за допомогою особливих чи рамок улаштовувати спеціальні охолодні системи, що робить всю установку ще більш громіздкої.

В даний час широко застосовуються так називані люмінесцентні лампи. Вони улаштовані в такий спосіб: колба лампи у виді скляної трубки наповнена сумішшю пар ртуті, чи аргоном іншим інертним газом, на внутрішню поверхню колби нанесений шар спеціальних світних речовин, так званих люмінофорів, а в кінці її упаяні електроди. При проходженні електричного струму між електродами виникає розряд і пари ртуті починають світитися. При цьому світіння пар ртуті, а також лоток заряджених часток-електронів, що виникає в розряді, збуджують люмінофор, що знаходиться на стінках трубки, і той починає яскраво світитися. Підбираючи різні умови розряду і різні люмінофори, можна одержати самі різні види випромінювання.

На основі цього принципу розроблена так називана газорозрядна лампа типу УФО-4А - комбіноване джерело світла, що випромінює як видимі промені, так і значна кількість ультрафіолетових променів з довжиною хвилі в основному 365 одиниць.

Лампа УФО-4А випускається промисловістю і призначена для спеціальних цілей, зокрема, для висвітлення приладів керування, шкали яких покриті світними складами.

Щоб виділити тільки ультрафіолетові промені, лампа міститься в спеціальний світильник АРУФОШ-50, що має рефлектор, виготовлений з металу, у який уставлений світлофільтр УФС-3 (з чорного увіолевого скла, не проникних променів видимого світла).

Лампа розрахована на харчування постійним струмом напругою 26—28 v, але може працювати і при харчуванні перемінним струмом тієї ж напруги, даючи випромінювання трохи меншої інтенсивності, але цілком достатнє для порушення люмінесценції.

Освітлювач харчується від електромережі перемінного струму 127 чи 220 v за допомогою спеціального трансформатора.

Освітлювач має дуже невеликі розміри і важить всего 170 м, а трансформатор до нього—580 р. Досвіди показали, що за допомогою зазначеної лампи можна виявити дописку, зроблену чорнилом, якщо в них маються особливі домішки, що володіють здатністю до люмінесценції (звичайно фіолетове анілінове чорнило в ультрафіолетових променях не люминесцируют). За допомогою цієї лампи без праці виявлялися також сліди травлення і залишки витравлених штрихів, по яких удавалося відновити текст, вилучений шляхом травлення. При огляді в ультрафіолетових променях записки, що один з ув'язнених намагався передати своєму знайомий, удалося знайти тайнопис, виконаний між рядками видимого тексту записки. Ультрафіолетові промені можуть зробити допомога також при огляді погано видимих чи записів відбитків печаток.

Виміри і порівняння при дослідженні документів

Виміру мають важливе значення при огляді машинописних текстів, відбитків штампів, печаток, а іноді і при огляді рукописів з метою виявлення дописок, уставок.

При слідчому огляді документів важливі не стільки абсолютні, скільки відносні розміри, тобто чи збіги розходження відповідних величин.

Виміру при огляді документів зручно робити за допомогою лінійки, виготовленої з прозорого матеріалу: целулоїду, плексигласу і т.п. Можна користатися косинцем-транспортиром, що мається в слідчій валізі, а також офіцерською лінійкою, що мається в оперативній сумці працівника міліції.

Порівняння при слідчому огляді документів необхідні, якщо потрібно попередня ідентифікація, тобто встановлення, чи даної печаткою нанесений відбиток, чи даним обличчям нанесені текст і т.п. Оскільки дозвіл подібних питань має, як труїло, тільки орієнтований характер, вірніше були б такі формулювання: могли даною печаткою бути нанесений відбиток, чи міг даним обличчям бути нанесені текст і т.п.

Дозвіл цих питань виробляється на підставі результатів візуального порівняння фрагмента документа, що оглядається, і відповідних зразків: зразків відбитків печаток, зразків почерку і підпису, зразків шрифтів друкарських машинок і т.п.

Як зразки можуть бути використані відповідні документи, виконані раніше, у звичайній обстановці, що мають належні відбитки, тексти, виконані даним обличчям (так називані вільні зразки), чи документи, спеціально виготовлені для цілей порівняння (так називані експериментальні зразки). У деяких випадках як зразки почерку і підписи можуть бути використані власноручні пояснення даного обличчя, заяви і т.п. (так називані умовно вільні зразки).

Порівняння виробляється по ідентифікаційних ознаках, що розділяється на загальні і частки.

Порівняння повинне вироблятися з урахуванням основних положень криміналістичної ідентифікації, що можуть бути сформульовані в такий спосіб:

1. Ідентифікуємий об'єкт повинний мати виразно виражену індивідуальну характеристику, тобто визначеною сукупністю ідентифікаційних ознак.

Даремно намагатися установити, наприклад, ким виконаний один який-небудь окремий чи штрих знак простої побудови.

2. Порівняльний об'єкт (зразок) повинний бути безперечного походження, тобто повинно бути, безперечно, що це рукопис таке-те обличчя, шрифт таке-те друкарської машинки і

В іншому випадку буде мати місце не порівняння зі зразком, а порівняння між собою двох що оглядаються (идентифицируемых) об'єктів. Це в ряді випадків необхідно при розслідуванні кримінальних справ, але жадає від виробляючого огляд і порівняння особливої старанності й обережності у висновках.

3. Ідентифікуємий об'єкт і порівняльний об'єкт (зразок) повинні бути порівнянні між собою.

Важко, а в ряді випадків і неможливо порівнювати між собою рукопис, виконаний чорнилом, з рукописом, виконаної олівцем, і т.п.

4. Повинні бути зрівняні усі виявлені ідентифікаційні ознаки як по окремості, так і в сукупності, з обліком їхнього можливого взаємозв'язку і взаємозалежності, і повинні бути оцінені усі виявлені при цьому збіги і розходження.

Кожному слідчому потрібно враховувати, що порівняння з метою попередньої ідентифікації є складним процесом, вимагає визначених навичок і достатнього досвіду. Відомі випадки, коли поверхневе, неповне чи порівняння неправильна оцінка виявлених збігів і розходжень приводили до неправильних висновків, і це негативно позначалося на розслідуванні кримінальних справ.

При порівнянні обов'язково потрібно використовувати огляд за допомогою лупи, а в необхідних випадках і інші прийоми і засоби огляду з числа описаних вище.

Для порівняння відносних розмірів і форм відбитків печаток (штампів), машинописних і рукописних знаків зручна так називана габаритна сітка.

Габаритну сітку можна зробити в такий спосіб. Узявши потрібного розміру фотоплівку, не проявляючи, відфіксувати її в звичайному фіксажі, потім промити і висушити. На отриманий таким шляхом лист прозорої плівки нанести з боку желатинового шару червоною тушшю за допомогою рейсфедера ряд ліній, що утворять різні фігури:

- Прямокутники;

- Трикутники;

- трапеції;

- кола.

Наклавши габаритну сітку на відбиток печатки, можна легко визначити, яка його форма і наскільки вона правильна, які його розміри, наскільки рівномірно розташовані букви й інші знаки. Якщо необхідно порівняти два відбитки, бажано мати двох габаритних сіток і, наклавши їх на кожен відбиток, зіставити отримані результати. Аналогічним образом габаритна сітка використовується і при огляді інших частин документа,

У залежності від виду, характеру й особливостей документів, що оглядаються, і відповідно до виникшого у слідчого питаннями описані прийоми можуть застосовуватися в тієї чи іншої послідовності.

Так, наприклад, для виявлення ознак підчищення можна комбінувати огляд у косопадающем світлі й огляд за допомогою лупи. Застосування лупи можна комбінувати з оглядом у фільтрованих променях і т.д. У необхідних випадках відразу ж можна зробити потрібні виміри.

Дослідження матеріалів документа

Матеріали документа - це папір (іноді картон) і речовина, якою виконані штрихи букв, відбитки печаток і т.д.

Матеріали документів вивчаються відповідно до основних задач огляду з метою одержання відповідей на наступні питання:

1. На чому і чим виконаний документ.

2. Чи відповідають матеріали документа один одному, а також змісту і формі документа з урахуванням установлених стандартів чи правил.

3. Чи немає в матеріалах документа ознак і особливостей, що можуть свідчити про підробку чи документа про інших важливим у справі фактах.

Папір писальний, на якій найчастіше виповнюються документи ділового і приватного переписування, розрізняється по сортах (№ 0 — вищий сорт, № 1 м № 2), по кольорі (біла, блакитна, ясно-рожева, ясно-зелена і т.д.), по характері поверхні (матова, лощеная, тиснута «під полотнину» і ін.), по линовке й інших ознаках.

При слідчому огляді документів звичайно відзначаються колір паперу і характер линовки, якщо вона мається, розміри документа в сантиметрах.

Потрібно помітити, що характер линовки і розміри листа паперу можуть мати важливе значення (наприклад, при розшуку особи, яким міг бути виконаний документ).

Бувають випадки, коли деякі документи виповнюються на креслярському, обгортковому папері чи на картоні. Визначення їх загальновідоме.

Паспорти, метрики, деякі види посвідчень і т.п. виготовляються на спеціальному документному папері великої міцності, що відрізняється, розтяжністю, непрозорістю і гарною проклейкою. Здебільшого документні папери забезпечуються водяними знаками чи особою захисною сіткою. Іноді бувають підфарбовані в блакитнуватий чи синюватий кольори.

Вивчаючи папір, на якій виконаний документ, що оглядається, необхідно враховувати результати вивчення змісту і форми документа. У деяких випадках, наприклад, явна невідповідність виду документа чи виду сорту паперу, на якій він виконаний, може свідчити про підробку. Бажано в потрібних випадках порівняти документ, що оглядається, з належним зразком у виді іншого чи документа відповідного листа папера.

Коли документ виконаний не на простому листі паперу, а на якому-небудь бланку, то варто з'ясувати, на якому папері виготовлені бланк і який спосіб він виготовлений: видрукуваний типографським шляхом, на друкарській машинці чи розграфлений від руки. Потрібно звернути увагу на вид бланка, чи наявність відсутність указівки форми бланка, вихідні дані друкарні і т.п. У необхідних випадках бажано зіставити даний бланк із належним зразком. Якщо при цьому виникають сумніву, наприклад, у тім, чи дійсно бланк виготовлений типографським шляхом, потрібно його ретельний огляд .

Якщо документ виконаний на зворотному боці якого-небудь чи бланка документа, варто поцікавитися, якого саме. Те ж саме відноситься до документа, виконаному на шматку від чи газети листі, вирваному з книги.

Потім необхідно звернути увагу на розміри листа паперу, на якому виконаний документ, і характер країв цього листа. Це особливо важливо у випадках, коли розміри виявляються нестандартними. Відомі випадки, коли злочинці для виготовлення підроблених документів використовували, наприклад, частина листа папера зі справжнім підписом, відірваний від якогось іншого документа.

По особливостях лінії відриву, можливо, установити ціле вроздріб, тобто визначити, що лист папера, на якому виконаний документ, що оглядається, складав раніше одне ціле з таке-те виявленим документом (чи частиною документа, листа паперу і т.п.) і був відірваний від нього.

Потрібно ретельно вивчити в косопадающем і минаючому світлі за допомогою лупи і т.п. поверхню документа, як з лицьового, так і зі зворотного боку, особливо якщо є підстави припускати підробку в документах.

Нерідко злочинці прибігають до такого способу підробки документів, як підчищення.

Підчищення полягає в механічному видаленні буквених чи цифрових записів шляхом тертя канцелярською чи гумкою скобления гострим предметом (бритвою, ножем і т.п.).

На ділянках, що піддавалися підчищенні, при огляді в косопадающем світлі виявляється разволокнение чи, як іноді говорять, "скуйовдженість" волокон паперу. При огляді в минаючому світлі на ділянках, що піддавалися підчищенні, можна спостерігати світлі плями, що утворилися в результаті зменшення товщини листа. Іноді спостерігається ушкодження линовки, захисної чи сітки ліній графления. При листі чорнилом на ділянках, що піддавалися підчищенні, утворяться распливи чорнила. У ряді випадків удається знайти залишки штрихів, не цілком вилучених при підчищенні, що використовуються для відновлення знищених записів.

При підробці документів, найчастіше особистих, злочинці застосовують травлення, тобто знебарвлення штрихів визначених чи записів усього тексту різними хімічними реактивами. Потім на цих місцях виконуються нові записи.

На ділянках, що піддавалися травленню, можна спостерігати фарбування папера в жовтуватий колір. При огляді в косопадающем світлі ділянки, що піддавалися травленню, здаються матовими в порівнянні з іншими ділянками папера. При огляді в минаючому світлі можна спостерігати світлі плями на ділянках, що піддавалися травленню, що утворяться в результаті руйнування проклейки папера. Іноді штрихи записів не цілком знебарвлюються при травленні, і їхні залишки вдається знайти при огляді.

При листі чорнилом на ділянках паперу, що піддавалися травленню, чорнильні штрихи часто розпливаються.

Як правило, усі травлячі речовини , або люмінісцують (світяться) в ультрафіолетових променях, або, навпаки, гасять люмінесценцію папера. Тому при огляді в ультрафіолетових променях ділянки, що піддавалися травленню, виглядають або світлими на темному фоні, або темними на світлому фоні люмінісцуючого паперу; нерідко виявляється люмінесценція штрихів записів, які піддалися дії травлячих речовин.

В усіх випадках виявлення при огляді в звичайному чи висвітленні в косопадающем світлі яких-небудь плям, смуг і т.п., походження яких неясно, варто ретельно вивчити відповідні ділянки поверхні документа за допомогою світлофільтрів і в ультрафіолетових променях.

При підробці особистих документів часто мають місце переклеювання фотокарток. Вони можуть бути повними і частковими. При повному переклеюванні фотокартка, що малася на документі, віддаляється цілком і на її місце наклеюється інша. При частковому переклеюванні злочинець обережно розрізає чи бритвою гострим ножем наявну на документі фотокартку, звичайно по краї відбитка печатки і видаляє тільки частину фотокартки, залишаючи на документі іншу її частину з відбитком печатки (звичайно правий нижній кут). Потім фотокартка потрібного обличчя попередньо теж обрізається і приклеюється упритул до що залишилася .на документі частини фотознімка.

Фотокартку потрібно оглянути в косопадающем світлі, щоб з'ясувати, немає чи вищевказаної лінії відрізу. При огляді відбитка печатки треба перевірити, немає чи різниці в кольорі й інтенсивності барвника у відбитку на фотокартці й іншій частині документа, чи збігаються відповідні лінії рамок, немає чи ознак домальовування і т.п., про що говориться нижче.

При огляді в ультрафіолетових променях можна спостерігати люмінесценцію клею; різні сорти клею (наприклад, декстриновий і силікатний) люмінісцують по-різному. Наявність на документі клею різних сортів є одним з ознак переклеювання фотокартки. Іноді доцільно обережно відокремити один куточок фотокартки (бажано лівий верхній) і при огляді в ультрафіолетових променях перевірити, немає чи розходжень у кольорі і яскравості люмінесценції клею на звороті фотокартки і на папері під нею.

При вивченні матеріалів документів важливо звертати увагу і на інші особливості: складки, забруднення, сліди прошивання і т.п., що можуть свідчити про визначені обставини виконання, чи пересилання збереження документів.

Забруднення іноді є результатом спроби сховати сліди підробки, зокрема сліди підчищення.

Надійної методики встановлення абсолютного «віку» документів не існує. Однак по ряду ознак, у тому числі виявляються при огляді, можна судити про відносний час виконання документа. Іноді вдається установити, виконаний текст до чи після утворення складки на підставі вивчення особливостей штрихів у місці перетинання зі складкою, про що говориться нижче.

При огляді і дослідженні документів поряд з вивченням паперу потрібно вивчити штрихи текстів, записів і інших накреслень з погляду встановлення речовини, яким вони виконані. (9.стр.23)

Рукописні тексти, підписи й інші різні накреслення можуть виконуватися олівцями, чорнилом і за допомогою копіювального папера.

Всі олівці розділяються на:

1) графітні — шкільні, канцелярські, креслярські і малювальні;

2) кольорові — також шкільні, канцелярські, креслярські і малювальні;

3) копіювальні - графітні і кольорові.

Пишучий стрижень олівця називається міною. Графітна міна виготовляється з графіту і каоліну;

Кольорова міна виготовляється із суміші каоліну і ретельно здрібнених мінеральних фарб; копіювальна міна виготовляється з графіту, тальку й анілінових фарб, частіше метилфиолета.

Практично при огляді документів можна розрізнити штрихи, виконані олівцями графітними, кольоровими і копіювальними. Останні мають звичайно характерний синювато-фіолетовий відтінок, краще помітний при огляді в косопадающем світлі. Анілінова фарба, що міститься в копіювальних олівцях, добре копіюється на злегка зволожений фільтрувальний папір. Штрихи, виконані зволоженим копіювальним чи олівцем по зволоженій поверхні, мають характерний «чорнильний» вид.

Олівці розрізняються також по ступені твердості, обумовленої на спеціальних приладах. Ступінь твердості позначається буквами і цифрами від «7Т» (самий твердий креслярський) до «6М» (самий м'який креслярський). При слідчому огляді документів визначити ступінь твердості олівця, яким були виконані штрихи, практично неможливо. При вивченні за допомогою лупи і мікроскопа, про що говорилося вище, можна в Окремих випадках судити про відносну твердість олівців, якими виконані пересічні чи поруч розташовані штрихи.

По ширині штрихів судити про тип олівця практично неможливо: олівці графітні шкільні мають товщину стрижня 1,8—3,0 мм, канцелярські від 1,0 до 3,6 мм, креслярські—1,6—3,2 мм, малювальні— 1,6—3,6 мм.

Чорнило, як відомо, являють собою водяний розчин барвного речовини з додаванням загустителей, антисептиків і т.п. і можуть бути фіолетового, зеленого, синього і червоного кольорів. Чорнило для автоматичних ручок відрізняються тим, що швидко висихають. Тому виконані ними штрихи мають більш чіткі краї, особливо при листі на папері з невисоким ступенем проклейки. Крім того, вони майже не блищать при огляді в косопадающем чи світлі блищать значно менш, ніж штрихи, виконані звичайним чорнилом. Останні можуть блищати по-різному в залежності від ступеня густоти, наявності яких-небудь чи домішок забруднень. Розходження в ступені блиску чорнила в одному документі може в деяких випадках свідчити про дописку.

В окремих випадках при огляді у фільтрованих променях може бути виявлена різниця у відтінках штрихів, що також свідчить про дописки.

При листі чорнилом використовуються різні пера:

пера першого класу — гострі;

пера другого класу— із загнутим носиком;

пера третього із широким носиком.

Пера для автоматичних ручок виготовляються з нержавіючої сталі й інших металів, кінчик пера зміцнюється твердим сплавом.

В окремих випадках на основі вивчення штрихів за допомогою лупи, мікроскопа в косопадающем світлі і т.п., з урахуванням ступеня блиску і характеру країв штрихів можна приблизно визначити, якої перо,м був написаний текст.

Копії накладних, рахунків і т.п. документів виготовляються звичайно через копіювальний папір.

Штрихи, виконані барвником копіювального папера, не блищать у косо падаючому світлі на відміну від штрихів, виконаних олівцем. Крім того, при огляді за допомогою лупи можна знайти, що барвник копіювального папера лягає на документ як би шарами, покриваючи як виступаючі волокна, так і проміжки між ними. Графить олівця розташовується невеликими брилами по волокнах папера відповідно до напрямку руху олівця.

У звичайних випадках відрізнити написане олівцем від написаного через копіювальний папір не складає особливої праці.

Про особливості огляду документів, видрукуваних на друкарській чи машинці типографським шляхом, говориться нижче у відповідних розділах.

При вивченні матеріалів документів важливо оцінити усе виявлене в сукупності і з урахуванням змісту і форми документів, що оглядаються.

У службових документах рукописні тексти виповнюються, як правило, чорнилом чи копіювальним олівцем. Підпису в службових документах повинні бути виконані чорнилом. У деяких документах, наприклад довідках і відносинах, підписі іноді виконуються кольоровим олівцем, а в таких документах, як накладні,— копіювальним олівцем.

Невідповідність матеріалів документа його змісту і формі може свідчити про його чи підробку про якісь особливі умови його виконання, що також має немаловажне значення при розслідуванні справи. Особливо ретельно варто вивчати документи, виконані через копіювальний папір, звертаючи увагу на характер натискань і особливості почерку.

Завжди варто намагатися знайти оригінали, тобто перші екземпляри, подібних документів. Якщо передбачається підробка шляхом перекопировки, то важливо відшукати доці позначки, з яких могла бути зроблена перекопировка, ретельно оглянути їхній і направити в належних випадках на криміналістичну експертизу.

При вивченні матеріалів документа необхідно також звертати увага на особливості штрихів, зокрема особливості перетинання штрихів з чи складками перетинання штрихів між собою. По цих особливостях в окремих випадках можна судити про послідовність виконання фрагментів чи документа про тім, був написаний текст до чи після утворення складки.

При утворенні складки волокна папера в місці згину частково ламаються і фарбуються. У тих випадках, коли текст виповнювався до складання папера, у місці перетинання штрихів і складки можна побачити при огляді за допомогою лупи і мікроскопа світлу лінію на штриху, що виникає внаслідок отскакивания барвника при згинанні і розгинанні папера. Якщо ж, навпаки, текст писали після утворення складки, то в місці перетинання складки чорнильними штрихами можна спостерігати расплывы чорнила, відхилення лінії штриха, що перетинає, іноді невелика перерва штриха, що утвориться при проскакуванні пера через складку. В олівцевих штрихах можна спостерігати трохи більше відкладення графіту на складці, чим в іншій частині штриха, а також аналогічні описаним відхилення і перерви штриха.

При перетинанні між собою чорнильних штрихів у деяких випадках можна спостерігати в мікроскоп своєрідні расплывы чорнила пізніше написаного штриха по раніше написаному .

Звичайно, до своїх висновків у подібних випадках слідчий повинний відноситися дуже критично, оскільки ці ознаки можуть чи змінюватися маскуватися в залежності від різних причин і умов чи виконання збереження документів.

Дуже важливо при вивченні матеріалів документа звернути увагу на залиті чи закреслені ділянки і постаратися шляхом огляду у фільтрованих чи в край-1їх червоних променях прочитати те, що закреслено чи сховане плямою чорнила і т.п.

Питання про підробки приватних документів шляхом підчищень, переробок, дописок звичайно не виникає.

Але, проте, при огляді документів у ряді випадків важливо звертати увагу на те, чи маються в них дописки і виправлення, які й у якій кількості. По цих особливостях можна судити про тім, чи є документ чи чернеткою закінченим листом. Наявність численних закреслювань, дописок, уставок, переробок характерно для чернеток

Необхідно враховувати, що можуть бути випадки, коли виконавець листа, написавши ім'я обличчя, причетного до здійснення злочину, чи згадавши про визначені обставини, потім закреслює написане чи підчищає його. Відновлення закресленого чи підчищеного тексту може мати в таких випадках важливе значення для розслідування.

У таких випадках необхідно оглянути документ у крайніх червоних чи променях застосувати інші прийоми з числа описаних вище. Якщо при огляді документа виникне припущення про наявність тайнопису, документ варто оглянути в ультрафіолетових променях.

На закінчення зупинимося на особливостях огляду розірваних і спалених документів.

При виявленні частин розірваних документів випливає, по «можливості, оглянути їхній відразу, на місці, перевіривши при цьому, чи є вони частинами одного чи декількох і яких саме документів.

Для цього клаптики розірваних документів варто розкласти на чистому чи склі чистому листі білого папера і спочатку підібрати друг до друга по сорті папера, характеру линовки, змісту наявних текстів і по загальній конфігурації ліній відриву. Потім ці клаптики підбираються друг до друга по особливостях ліній відриву, для чого в необхідних випадках використовується лупа, і потім зібраний з них документ оглядається відповідно до загальних правил огляду документів.

Якщо зібрати документ із розірваних частин на місці їхнього виявлення неможливо, то ці частини варто скласти в конверт, заклеїти його й опечатати, про що зробити належну оцінку в протоколі огляду місця події, протоколі обшуку і т.п. Надалі документ складається й оглядається по доставлянні в кабінет слідчого, також відповідно до загальних правил огляду документів

При виявленні залишків спалених (обвуглілих) документів, як рекомендується в літературі, потрібно відразу обробити їх зволожити водяною парою за допомогою струменя пари з чайника, а потім помістити в судину (тарілку) з чи водою «сумішшю води і гліцерину (20%). Узявши чисте скло (від змитої фотопластинки і т.п.), помістити його в ту ж судину під залишки, що плавають, спаленого документа і, піднімаючи скло, дуже обережно розмістити на ньому і розправити ці спалені залишки. Після цього скло з поміщеними на ньому спаленими залишками документа вийняти із судини, дати небагато просохнути і накрити зверху іншим таким же склом; скла по краям.оклеить (окантувати) смужками папера дли тканини.

Описана операція вимагає досить багато часу і дуже великої обережності, тому робити її на місці виявлення документів не завжди представляється можливим.

Думаємо, що випливає, обережно підсунувши під згорілі залишки документа лист чистого папера, на ньому підняти їхній і помістити в приготовлену коробку з чи ватою чистим папером, достатнього розміру. Коробці закрити кришкою і, по можливості уникаючи різких струсів, доставити в криміналістичну чи лабораторію в кабінет криміналістики, де піддати спалені залишки документа відповідній обробці.

В даний час запропонована обробка розірваних чи спалених документів розчинами спеціальних речовин (полімерів).

Після цього буває можливо прочитати текст документа, використовуючи прийоми огляду до косопадающем світлі, у фільтрованих променях видимого світла, а іноді в ультрафіолетових променях.

У деяких випадках тексти на незначно обгорілих документах розрізняються і без спеціальної обробки. У складних же випадках документи після обробки, в окантованому між стеклами виді потрібно нацькувати для криміналістичного дослідження у відповідне установу. Там же, якщо буде потрібно, повинне вироблятися і збирання частин документа, якщо він перед спаленням був розірваний, і т.п.

Огляд і дослідження відбитків печаток і штампів

Відбитки печаток і штампів мають важливе значення, насамперед як удостоверительные знаки, що свідчать про істинність документа. При підробках документів злочинцям часто буває неможливо використовувати належні чи печатки штампи і вони прибігають або до виконання відбитків іншими печатками (штампами), оказавшимися в їхньому розпорядженні, або до рисовке зображень відбитків, виконанню їх кустарними кліше і т.п.

При огляді і дослідженні відбитків печаток (штампів) на документі звичайно .буває потрібно. з'ясувати наступні питання:

1. Який відбиток мається на документі — гербової чи іншої печатки, кутового чи іншого штампа, якому установі (організації і т.д.) належить печатка (штамп).

2. Чи дійсно це відбиток печатки (штампа), а не зображення, намальоване від чи руки виконане іншим способом.

3. Чи даною печаткою (штампом) був залишений відбиток.

4. По яких ознаках можна розшукати печатка (штамп), що був нанесений відбиток.

При рішенні цих питань, насамперед, виявляються і вивчаються загальні ознаки: вид і форма відбитка (зображення), зміст написів і вид знаків (емблем), кількість слів і знаків у написах, загальні розміри відбитка, розміри окремих частин, букв і інших знаків, а також приватні ознаки.

Маються наступні види відбитків печаток і штампів на документах:

1. Пофарбовані відбитки гумових печаток (штампів), виконані за допомогою типографської (штемпельної) фарби, чорнила чи спеціальної мастики (.іноді називаються відбитками мастичных печаток).

2. Відбитки металевих печаток на сургучі.

3. Рельєфні (утиснені) відбитки металевих печаток, виконані за допомогою особливих пристосувань, без Красин, на фотокартках у паспортах, посвідченнях і т.п.

4. Відбитки поштових календарних штемпелів, виконані металевими штемпелями за допомогою фарби.

Відбитки печаток бувають у формі кола, чи трикутника багатокутника. Відбитки штампів звичайно мають форму прямокутника, відбитки поштових календарних штемпелів — форму кола.

Гербові печатки звичайно мають круглу форму.

У центрі міститься зображення герба СРСР чи союзної республіки (якщо організація республіканського підпорядкування), а по окружності між зовнішніми і внутрішніми лініями рамок розташовуються написи.

У написах дається повне найменування установи (організації) із указівкою підпорядкованості останнього — міністерство СРСР чи союзної республіки, обласне керування, районна Рада і т.п. У печатках установ союзних республік написи звичайно даються на двох мовах: російській і державній мові союзної республіки.

Крім гербових, мається велика кількість інших печаток, що відрізняються значною розмаїтістю. Зокрема, печатці правлінь колгоспів і інших громадських організацій у центрі мають зображень не герба, а якої-небудь емблеми (умовного малюнка):

снопа колось, трактора і т.п.

У багатьох установах маються печатки для внутрішнього користування. У центрі таких печаток розташовується напис (в одну чи кілька рядків), що вказує на цільове призначення печатки («Для пакетів», «Для довідок» і т.п.) чи означаюча найменування структурного підрозділу організації («Господарське керування», «Центральна бухгалтерія» і т.п.).

Зі штампів особливо важливе значення мають кутові. Вони названі так тому, що відбиток такого штампа займає кутову частину документа. У кутовому штампі вказуються найменування організації, що видала документ, і її адреса. Як правило, у них передбачені спеціальні рядки, на яких проставляються дата видачі документа і його реєстраційний номер. Тексти в кутових штампах розташовуються в кілька рядків і притім симетрично. Іноді над текстом міститься зображення чи герба якої-небудь емблеми.

Інші штампи служать звичайно для того, щоб засвідчити визначений факт. Так, наприклад, маються штампи про прописку і виписку, про прийом на роботу і про звільнення з роботи, що ставляться в паспортах; на грошових і господарських документах - відбитки штампів «оплачене», «оприбутковане».

Якщо відбитки печаток (штампів) погано помітні, то для .прочитання написів потрібно оглянути їх за допомогою чи лупи у фільтрованих променях видимого світла.

Прочитання написів і аналіз їхнього змісту з урахуванням обставин справи і характеру документів, що оглядаються, може дати слідч зведення про факти, дуже важливих для розслідування.

При огляді печаток і штампів винятково важливо уважно вивчити приватні ознаки, до яких відносяться : особливості будівлі букв і інших знаків, особливості їхній взаиморасположения, наявність і характер зламів і інших дефектів у буквах, цифрах, зображеннях гербів, емблем, лініях рамок.

У відбитках мастичных печаток (штампів) барвник розташовується на ділянках, що відповідають опуклим елементам печаток. Якщо ж знаки тексту і лінії рамки виявляються світлими, а проміжки між ними пофарбованими, це один з ознак того, що відбиток залишений металевою печаткою за допомогою чорнила чи фарби.

У відбитках фабрично виготовлених печаток (штампів) форми однойменних букв однакові, а розташування букв і знаків відносно один одного, стосовно окружності і ліній рамок рівномірне і симетричне.

При рисовке зображення від руки букви і лінії мають різко відмежовані краї. На окремих ділянках можуть бути виявлені сліди ретуші у виді дрібних штрихів, що додаються для того, щоб підрівняти окремі лінії. Форми букв і інших знаків при рисовке виходять звичайно спрощеними. Однойменні букви неоднакові те формі і розмірам. Букви і знаки розташовуються не цілком рівномірно відносно один одного і ліній рамок

Злочинці нерідко користаються кустарно виготовленими кліше: намальованими від руки на листі папера, вирізаними на шматку гуми й ін.

При використанні кліше, намальованого на папері, картоні, у відбитку можуть проявитися ознаки рисовки, зазначені вище.

Для кліше, вирізаного з чи гуми іншого матеріалу, характерні спрощені форми знаків, розбіжність форм однойменних букв, наявність звивин і зламів в окремих лініях

При переклеюванні фотокарток у паспортах і інших документах злочинці домальовують від руки частина зображення відбитка печатки на куті приклеєної фотокартки. При огляді документів у таких випадках варто звернути особливу увагу на відповідність букв, розташованих на фотокартці, однойменним буквам, розташованим на іншій частині відбитка, перевірити, чи збігаються подовжні осі букв і цифр із радіусами окружності печатки. Крім того, важливо перевірити, немає чи пропусків у зображеннях окремих елементів відбитка на фотокартці.

Іноді при підробці відбитка злочинці закривають визначену частину справжньої печатки (наприклад номер організації) шматочком папера і потім на відповідному ділянці відбитка домальовують потрібне чи позначення виконують його за допомогою якого-небудь кліше.

Зустрічаються випадки і перекопировки відбитків печаток зі справжніх документів

При так називаної простий перекопировке відбиток виходить дзеркальним, тобто праві елементи букв, цифр і інших знаків виявляються ліворуч і навпаки. Це неважко знайти при огляді, а дзеркально звернений текст можна прочитати за допомогою дзеркала

При перекопировке відбитків печаток за допомогою проміжного кліше відбиток спочатку копіюється на зволожений лист папера, а з його на документ, що підробляється. Як правило, на проміжне кліше за допомогою чи пера тонкої киснув крапки додається барвник. Тому у відбитку виявляються ознаки рисовки, аналогічні описаної вище

Зустрічаються також випадки підробки відбитків печаток шляхом монтажу.

Наприклад, відбиток наноситься справжньою печаткою для пакетів, напис у центрі якої попередньо закривається листком чи папера просто не покривається барвником. Потім у центр відбитка впечатывается зображення герба звичайно зі зворотного боку старої мідний пятикопеечной монети зразка 1924 року. У подібних випадках, по-перше, зображення герба відрізняється, як правило, меншою чіткістю в порівнянні з зображеннями букв і ліній рамок, по-друге, зображення герба звичайно виявляється не точно в центрі відбитка, а трохи зрушено убік і не цілком симетрично щодо тексту, розташованого по окружності

Якщо виникають сумніву в тім, що відбиток виконаний належною печаткою, варто порівняти його зі зразком.

Як зразки можуть бути використані відбитки, раніше виконані справжньою печаткою (штампом) на яких-небудь інших документах (вільні зразки).

Поряд з вільними використовуються експериментальні зразки, тобто відбитки, спеціально приготовлені для огляду і порівняльного дослідження.

Експериментальні відбитки варто наносити на лист чистого білого папера, покладений на пружну підкладку (складену газету, пачку аркушів папера). Печатка з нанесеної на неї фарбою кілька разів прикладається до папера до 'одержання чотирьох – п'яти відбитків, що чітко відображає ознаки печатки. Кожен експериментальний відбиток щоб уникнути яких-небудь непорозумінь бажано перекреслити двома-трьома лініями за допомогою чорнила.

Щоб не закрити цими лініями які-небудь особливості, в одному відбитку їх випливає 'провести через одні слів (букви), у через інші.

Порівняння спочатку виробляється по загальних ознаках. Якщо при цьому не виявляється істотних розходжень, переходять до порівняння по приватних ознаках.

Рекомендується послідовно порівнювати кожну букву, цифру, інший знак. Порівнявши вихідну букву по всім стосовним до неї приватним ознакам, переходять до сусіднього, дотримуючи визначеного напрямку (наприклад, по годинній стрілці, якщо відбитки круглі) .

Достатньою підставою для визначеного висновку є стійкий збіг (чи розходження) такого комплексу ознак, що практично неповторна

Злочинці при переклеюванні фотокарток іноді підробляють відбитки рельєфної печатки. Вони виконуються, як правило, від руки з 'допомогою якого-небудь інструмента, наприклад, металевого стрижня з розплющеним кінцем.

При таких підробках спостерігаються нерівності ліній окружності печатки, а також букв, нерівномірна глибина рельєфу, іноді здвоєність ліній.

При огляді і попереднім дослідженні документів у цих випадках важливо порівняти між собою зображення букв, що маються на фотокартці, із зображеннями однойменних букв в іншій частині відбиток....

Не завжди буває відома конкретна печатка, який міг бути нанесений відбиток на документі, що оглядається. Іноді приходиться вживати заходів до розшуку її, При цьому бувають корисні результати огляду.

Основне значення тут має зміст тексту відбитка, оскільки воно прямо вказує, якому підприємству, чи установі організації повинна належати печатка.

Ускладнення виникають тоді, коли відбиток неповний, неясний чи які-небудь позначення в ньому не надруковані, або вилучені і цілком прочитати текст не вдається. У таких випадках випливає по виявлених частинах тексту визначити, хоча б приблизно, коло установ, яким може належати печатка (визначений район, відомство і т.п.). Потім потрібно виявити і вивчити окремі, особливо характерні ознаки: особливості побудови окремих букв і знаків, ті чи інші дефекти і т.д.

На основі цих ознак при огляді відбитків печаток передбачуваних установ варто відібрати такі, котрі подібні з наявним відбитком. Після цього може бути проведене детальне порівняння відібраних відбитків з досліджуваними відбитками по загальних і приватних ознаках так, як це описано вище.

Дослідження документів виготовлених поліграфічним способом

Велика частина водійських документів, що вилучаються в останній час, виготовлена поліграфічним способом. Як показує практика, найбільше часто підробляються технічні паспорти, водійські посвідчення і талони попереджень до них, довідки-рахунка, а також доручення на право керування транспортними засобами. У зв'язку з цим зросла кількість досліджень в експертно-криміналістичних підрозділах органів внутрішніх справ.

Кінцевою метою експертного дослідження водійських документів є ответ.на питання постанови, а також з'ясування обставин, що мають значення для справи, із приводу яких питання не були поставлені слідчим .

У залежності від обставин справи експерту можуть бути поставлені наступні питання :

1. Чи виготовлені представлені водійські документи виробництвом Госзнак?

2. Якщо водійські документи виготовлені виробництвом Госзнак, то в результаті чого виникли наявні зміни?

3. Чи маються які-небудь зміни (підчищення, травлення, дописка, переклеювання фотографії) у реквізитах водійських документів?

4. Якщо водійські документи виконані не виробництвом Гознак, то яким способом вони виготовлені?

5. Які найбільш характерні ознаки даних водительских.документів?

6. Які матеріали застосовувалися при виготовленні даних водійських документів?

7. Які пристосування й устаткування використовувалися для виготовлення даних водійських документів?

8. Одним чи обличчям виконані рукописні записи в представлених водійських документах?

9. З одних чи друкованих форм виготовлені представлені водійські документи?

10. Чи однакові представлені водійські документи по способі виготовлення і застосованим 'матеріалам?

11. Чи використовувалися представлені об'єкти (папір, фарби, клен, покривний палітурний матеріал, фотоформи, друковані форми й ін.) для виготовлення даних водійських документів?

12. Яким способом нанесені зображення відбитків мастичных печаток і штампів у представлених водійських документах?

13. Чи досліджувалися раніше аналогічні водійські документи?

Розрізняють повну і часткову підробку документів. При повній підробці документ виконаний на цілком підробленому бланку, виготовленому поліграфічним чи способом із застосуванням інших технічних засобів. При частковій підробці в реквізити справжнього документа внесені які-небудь зміни (підчищення, травлення, дописка, переклеювання фотографії).

Нерідко слідчий утрудняється визначити вид підробки (повна чи часткова). У таких випадках він ставить усі перераховані вище питання. Якщо ж цього не зроблено, експерт у процесі дослідження зобов'язаний розширити коло поставлених питань. Такий підхід до дослідження гарантує найбільш повне виявлення обставин злочину .

Основні задачі техніко-криміналістичної експертизи водійських документів зводяться до встановлення способу підробки, визначенню матеріалів і пристосувань, що застосовувалися при їхньому виготовленні, а також проведенню порівняльного дослідження з метою встановлення джерела походження.

Часткова підробка водійських документів виконується вручну з використанням загальнодоступних засобів і матеріалів. Цей вид підробки не дозволяє досягти задовільних результатів, і його неважко розпізнати традиційними криміналістичними методами.

Значно сутужніше відрізнити від справжніх цілком підроблені водійські посвідчення і талони попереджень, виготовлені поліграфічним способом. Для їхнього виготовлення використовуються різні матеріали (папір, картон, фарби, клей, покривний палітурний матеріал, тому при дослідженні застосовуються не тільки криміналістичні, але і фізико-хімічні методи.

Криміналістичним дослідженням установлюється наступне:

- наявність, взаємне розташування і точність графічного відтворення реквізитів документів;

- наявність і відповідність нормативам відбитків печаток і штампів;

- відповідність нормативам підписів і терміну дії документів;

- факт заміни фотокартки;

- наявність підчищення, травлення, дописки, підклеювання фрагментів документа;

- порушення ламинирующего шаруючи і захисної сітки;

- спосіб поліграфічного відтворення реквізитів;

- вид друкованих форм;

- конструктивні особливості устаткування.

Фізико-хімічними методами досліджуються матеріали документа:

- папір;

- фарби;

- речовини, що клеять;

- покривний палітурний матеріал;

- захисний чи лак плівка.

Насамперед визначається спосіб виготовлення водійських документів і їхня відповідність представленим зразкам. При цьому повинні застосовуватися лише неруйнують методи дослідження, щоб документ не втратив свого доказового значення.

Якщо попереднім дослідженням установлено, що документи виготовлені не виробництвом Гознак, то перед експертом ставиться задача визначити параметри використаних матеріалів. При рішенні цієї задачі можуть застосовуватися різні методи дослідження матеріалів (у тому числі і що руйнують): якісний і кількісний хімічний аналіз, тонкошарова і газожидкостная хроматографія, спектрофотометрія, емісійний спектральний аналіз, хромато-масс-спектрометрия й ін.

Для виготовлення цілком підроблених бланків водійських документів звичайно застосовується один з наступних способів (чи їхня комбінація) :

1. офсетна печатка з фотомеханічних друкованих форм ;

2. офсетна печатка з электро4ютографических друкованих форм;

3. високий друк з фотомеханічних форм (цинкографских кліше);

4. високий друк з типографського набору .

Крім перерахованих способів цілком підроблені бланки водійських документів іноді виготовляються малюванням усіх реквізитів від руки .

При огляді і попередньому дослідженні документів і бланків, видрукуваних типографським способом, важливо з'ясувати наступні питання:

1. Які зовнішній вигляд документа (бланка) і дані про друкарню, у якій він був надрукований.

2. Чи не підроблений документ шляхом малювання чи від руки, іншим способом.

3. Чи видрукувані документи (два чи більш) з одного набору.

Перш ніж перейти до методики вирішення цих питань, необхідно коротко ознайомитися з деякими загальними зведеннями про документи і бланки, видрукуваних типографським способом.

Бланки накладних, нарядів, посвідчень і інших документів, з якими найчастіше приходиться зіштовхуватися в слідчій практиці, звичайно друкуються способом так названого високого друку. Це означає, що в друкованій формі друкуючі елементи, тобто букви й інші знаки, піднімаються над загальним рівнем форми, фарбою покриваються тільки ці узвишшя і на папері виходять пофарбовані, злегка утиснені відбитки.

При високому друці документ друкується чи з набору так званого стереотипу цільної пластини з рельєфним зображенням знаків, виготовленої з відповідного набору шляхом виливки, чи електролізу пресування.

Типографський набір складається з так званих літер і пробільного матеріалу. Літера являє собою прямокутний металевий брусочок, на якому мається голівка — опукле зображення відповідного знака. Торцева частина голівки, при печатці покривається фарбою і залишає відбиток на папері, називається вічком. Вічко не займає всієї площі голівки, і вільні краї її називаються заплічками.

Комплекти літер, чи шрифти, розрізняються по малюнку (так називаній гарнітурі), чи по накресленню характеру вічка і по розмірах (кеглю).

Малюнок, чи гарнітура, шрифту розрізняється по характері так званих зарубок — поперечних чи ліній іншої форми елементів, якими закінчуються основні штрихи букв, і по контрасту співвідношення ширини основних і сполучних штрихів. Мається трохи гарнітур шрифту, наприклад, так називана, літературна (чи латинська), звичайна, «рубана» (без зарубок і з однаковою товщиною основних і сполучних штрихів) і ін.

По накресленню вічка шрифти розділяються в залежності від так називаної «насиченості» (відносини ширини штрихів до ширини внутрібуквених просвітів) на світлі (штрих у 2—4 рази тонше просвіту), напівжирні і жирні; у залежності від нахилу - на прямі, курсивні і похилі; у залежності від відстані між основними на нормальні, вузькі і широкі; у залежності від так називаного заповнення штрихів — на шрифти нормальні, контурні, відтіночні і штриховані.

Кегль, чи величина, шрифту виміряється по довжині голівки літери в типографських пунктах. Один пункт дорівнює 0,376 мм, 48 пунктів складають квадрат, рівний приблизно 18 мм.

Бувають шрифти і великі розміри, але вони не мають спеціальних назв, позначаються лише розміром у пунктах.

До складального матеріалу відносяться також різні знаки, зокрема:

лінійки розрізняються відповідно шрифту по кеглі, а також по довжині і по вічку. Кегль, тобто ширина підстави, буває від 1 до 48 пунктів, довжина - від 6 пунктів до 7 квадратів (близько 12,6 див). Можуть зустрічатися лінійки і більшої довжини, у такому випадку відрубуються ділянки потрібного розміру, наслідком чого є характерні нерівні кінці. По вічку лінійки розділяються на тонкі, напівжирні, жирні, подвійні, рантові (широка і паралельно їй тонка лінія), ассюре - п'ять тонких рівнобіжних ліній, пунктирні;

дужки бувають круглі, прямі, фігурні; лапки бувають прості (") і так називані французькі — кутові (»).

Пробільний матеріал являє собою металеві брусочки без голівок розміром 54 пункту (близько 20 мм), служать для заповнення проміжків між словами і рядками.

Шпації служать для заповнення проміжків між словами і являють собою брусочки, розміром відповідні кеглю застосовуваного шрифту. Якщо ширина шпаций дорівнює їхній висоті, вони називаються круглими; якщо ширина вдвічі менше висот-напівкруглими.

Нормальний пробіл між словами повинний дорівнювати половині кегля даного шрифту, т. е повинний бути виконаний напівкруглими шпациями. Однак для того щоб усі рядки набору мали однакову довжину з дотриманням при цьому правил переносів частин слів і інших граматичних вимог, у наборі передбачені так називані виключки, за допомогою яких забезпечується потрібна довжина рядка шляхом збільшення проміжків між словами. Тому в правильно набраному тексті лінії закінчення рядків завжди рівні, а проміжки між словами не завжди рівні.

Міжлітерні просвіти виникають при звичайному наборі за рахунок бічних заплічок літер. При так називаному наборі в розрядку, застосовуваному для виділення якого-небудь слова, межбуквенные просвіти збільшуються за рахунок шпаций, звичайно двухпунктовых. Міжслівні пробіли в цих випадках також збільшуються на товщину шпації з кожної сторони слова.

Шпони — металеві брусочки начебто лінійок, застосовувані для заповнення пробілів між рядками при необхідності їхнього збільшення звичайно мають ширину від 1 до 4 чи пунктів від 6 до 16 пунктів (так звані реглети).

Для заповнення великих пробілів, наприклад, на початку чи кінці тексту використовуються так називані бабашки і марзани, що мають вид металевих брусочків розмірами відповідно в '/2Х1;1Х;XI квадрат і т.д. до 2Х12 квадратів.

У документах, видрукуваних типографським способом, маються так називані вихідні дані друкарні. Якщо документ надрукований на одній сторінці, вихідні дані звичайно розміщаються внизу під текстом, відокремлюючи від нього лінійкою, якщо документ має кілька сторінок, то вихідні дані звичайно містяться на останній сторінці, теж відокремлюючи лінійкою, іноді на звороті першої сторінки. У вихідних даних, як правило, указуються чи найменування умовна позначка друкарні, номер замовлення і тираж видання. У відповідних випадках указуються також умовні номери, що позначають дозвіл на друкування даних документів, дату надрукування і деякі інші дані.

Підробки документів (бланків), видрукуваних типографським способом, бувають наступних основних видів:

малювання від руки, виготовлення за допомогою кустарних друкованих форм, друкування з кустарного кліше.

При огляді чи документів бланків насамперед варто звернути увагу на так званий натиск, тобто ступінь виразності рельєфних слідів у результаті тиску при печатці. Для цього варто оглядати документ у косопадающем світлі з лицьового і зворотного боку.

Якщо документ (бланк) намальований від руки, то натиск відсутній, а в буквах і знаках при огляді за допомогою лупи спостерігаються ознаки малювання : гострі краї і кути в буквах, наявність окремих дрібних штрихів (ретуш), різні розміри букв і проміжки між ними, неоднаковість форм однойменних букв і ін.

Необхідно враховувати, що типографська фарба на відміну від чорнила, окремих сортів гаси, акварельних фарб і деяких інших барвників не розчиняється у воді. Якщо на окремий штрих документа, що оглядається, нанести краплю води і при розтиранні її, наприклад, за допомогою тонкої скляної палички барвник почне розпливатися, виходить, документ виконаний не типографською фарбою і, отже, не видрукуваний типографським способом.

При огляді і дослідженні потрібно звертати увагу на наступне.

Нерівномірність натиску може свідчити про те, що текст друкувався кустарним способом, за допомогою ручного преса, чи на машині без достатньої приправки друкованої форми. При цьому спостерігається нерівномірна окрашенность буквених знаків у тексті, пропечатка заплічок окремих літер.

Для печатки з кустарних форм характерна наявність букв різного малюнку хоча б і одного кегля, а також не відповідність кеглю шрифту лінійки, дужки й інші деталі, що є звичайно результатом відсутності потрібних елементів у розпорядженні підроблювача. Можуть бути виявлені й іншого порушення технічних правил набору: неправильні виключки, нерівномірність абзацних відступів, застосування різних по вічку лінійок, різних за формою чи дужок лапк і т.д.

Важливою ознакою є також нерівність лінії чи шрифту лінії рядка, утвореної нижніми краями букв у рядку, як говорять, «шрифт не тримає лінію».

Якщо натиск слабко виражений і проглядається лише на лінійках і так званих отточиях (крайніх крапках) букв по краях тексту, це може свідчити про те, що текст друкувався не з набору стандартного стереотипу, а з кліше. При цьому варто звернути особливу увагу на величини междусловных і міжрядкових пробілів і на міжлітерні просвіти, чи відповідають вони тому чи іншому числу пунктів і наскільки рівномірні між собою, а також чи рівні лінії закінчень рядків і чи правильно зроблені виключки.

Для рішення подібних питань потрібно порівняти документи по наступним ознаках :

1. Загальний вид набору визначається загальною довжиною рядків (.набір на 5 квадратів, на 7 квадратів і т.п.), висотою сторінки, розташуванням заголовків, граф і інших частин тексту, загальною величиною просвітів між частинами тексту, розташуванням і змістом вихідних дані друкарні.

2. Вид шрифту оцінюється по його гарнітурі, накресленню і кеглю.

3. Особливості шрифту — використання окремих літер іншої чи гарнітури іншого накреслення, хоча й однаковому кеглі, використання різних по виду додаткових знаків (дужок, лапк) і лінійок, особливості будівлі знаків (нерівності штрихів, характер і розміри зарубок, дефекти, наприклад, стовщення деяких штрихів, заокруглення їхніх кінців, обломи деталей, частіше зарубок).

4. Особливості набору, характер выключки рядків і, відповідно, відносна величина междусловных пробілів; нерівності лінії шрифту, зрушення окремих знаків, відносна величина міжрядкових пробілів, розташування лінійок і ін.

5. Особливості верстки, характер взаиморасположения окремих чи рядків частин тексту, розміри абзацних відступів, особливості постановки лінійок при графлении, непаралельность окремих рядків і ін.

При огляді документных книжок варто враховувати характер і особливості брошировки: правильність обрізки країв, а також фальцювання (складання) видрукуваних аркушів, характер і особливості чи склейки зшивки.

У деяких випадках може виникнути питання, чи надрукований документ у визначеній друкарні. При цьому варто мати на увазі, що в друкарнях протягом трьох місяців зберігаються, як правило, коректури відбитки з наборів, що можуть бути використані як порівняльні матеріали. Але потрібно враховувати, що коректури відтискуються на ручному верстаті (пресі), тому при порівнянні їхній з відбитками, зробленими на друкарській машинці, можуть збігтися не всі ознаки.

Зразками для порівняння можуть служити також інші екземпляри аналогічних документів, безперечно видрукуваних у даній друкарні.

Якщо набір уже розсипаний і весь літери, використані для надрукування даного документа, розкладені у відповідні каси, то відшукати їх практично неможливо. В окремих випадках можна лише установити, що той чи інший знак на документі видрукуваний з визначеної літери. Зрозуміло, якщо в злочинця при обшуку був виявлений весь шрифт, що складається, як правило, з невеликої кількості літер, то ідентифікація його цілком можлива.

Для остаточного рішення всіх зазначених питань необхідно, як правило, спеціальне дослідження не тільки шрифтів, але і відповідних друкованих машин, для чого потрібно призначення комплексної криміналістичної технічної експертизи.

На закінчення необхідно нагадати відомі правила звертання з документами — джерелами доказів:

1. Не можна робити на документах які-небудь записи, чи оцінки або інакше змінювати зовнішній вигляд документів.

2. Не можна застосовувати які-небудь хімічні і термічні методи для виявлення чи тайнопису погано видимих записів для виявлення дописок і переправлянь і ін.

3. Не можна м'яти і складати документи, при необхідності можна складати лише по старим, наявним на них складкам.

4. Не можна старі чи розірвані документи наклеювати на аркуші папера; при необхідності шматки таких документів потрібно відповідно скласти і помістити між двома чистими стеклами потрібного розміру (стеклами від змитих фотопластинок і т.п.), що оклеить по краях (окантувати) смужками чи папера тканини.

5. Не можна документи, що можуть бути речовинними доказами, вшивати в справу, а варто помістити їх в ушиті в справу конверти потрібного розміру з необхідними написами.

ВИСНОВОК :

Тема даної дипломної роботи на даний момент є важливою і актуальною в зв’язку зі збільшенням кількості підробок документів , грошових знаків , цінних паперів , що негативним чином впливає на стан правопорядку та законності в Україні.

Підробки документів на право водіння, володіння і користуванням автотранспортом є одною з причин які призводять до збільшення кількості порушень правил дорожнього руху, які в свою чергу до травмування або навіть загибелі багатьох людей. На даний момент досконалої методики дослідження підроблених документів не існує. Це обумовлює необхідність розробки нових методик та технічних засобів, а також вивчення передового досвіду інших країн в дослідженні підроблених документів , грошей і цінних паперів.

Відсутність ефективних технологій і методик та техніки за допомогою якої проводиться дослідження документів на право водіння, володіння і користуванням автотранспортом ускладнює роботу експертів – криміналістів та негативно впливає на розкриття злочинів пов’язаних із підробкою даної категорії документів.

В своїй дипломній роботі я приводив існуючі способи підробки , методи їх дослідження пристрої і установки за допомогою яких проводиться це дослідження.

Були наведені думки провідних вчених з цих питань , але слід відмітити наявність великої кількості прогалин які обумовлені стрімким розвитком науково-технологічного прогресу який сприяє появі нових видів техніки за допомогою якої здійснюється підробка документів на право водіння, володіння і користуванням автотранспортом.