Курсовая работа: Засоби вираження визначеності та невизначеності в сучасній англійській мові у зіставленні з українською

Курсова робота

з англійської мови

Засоби вираження визначеності та невизначеності в сучасній англійській мові у зіставленні з українською

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Засоби вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові

1. Артикль як традиційний засіб вираження визначеності та невизначеності в англійській мові

2. Периферійні засоби вираження категорії визначеності та невизначеності в англійській мові

РОЗДІЛ ІІ. Порівняльна типологія вираження визначеності / невизначеності в англійській та українській мовах

1. Відношення означуване слово – означення – визначеність

2. Вказівні та неозначені займенники як показник визначеності та невизначеності в українській мові

3. Форми прикметників із значенням визначеності

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Загальна характеристика категорії визначеності та невизначеності

Категорія визначеності та невизначеності як граматична категорія так чи інакше характерна для більшості мов. Зміст категорії визначеності / невизначеності вказує на те, чи мислиться певний предмет, що позначається іменником, як такий, що відноситься до певного класу предметів, або ж як предмет, що виділяється з класу однорідних із ним предметів.

Категорія визначеності / невизначеності має в англійській мові граматично виражений характер. Вона виражається за допомогою артиклів: визначеного – the та невизначених – a абоan.

На відміну від англійської мови, де дана граматична категорія є експлікованою, в українській мові немає спеціальних морфологічних форм вираження категорії визначеності / невизначеності, але ми не можемо зовсім виключити це поняття із української мовної системи, бо в українській мові теж маємо справу із позначенням предметів, які відносяться або до узагальненого класу предметів, або виділяються з класу однорідних із ним предметів. Таким чином, можна говорити про те, що граматична категорія визначеності / невизначеності в українській мові є прихованою, імпліцитною.

Обрана тема дослідження є актуальною на сьогоднішній день, оскільки постійно постає питання збереження всіх мовних нюансів у перекладі певних сполучень, і, оскільки категорія визначеності та невизначеності не є тотожною за лексичним вираженням в обох мовах, слід звертати увагу на правильність та чіткість передачі думки під час перекладу в залежності від контексту.

Метою роботи є порівняльний аналіз засобів вираження категорії визначеності та невизначеності в англійській та українській мовах. Дана тема досліджена не повністю, що пояснюється тим, що вираження даної категорії певними засобами відсутнє в українській мові, а тому не було потреби досліджувати дану проблему автономно від англійської мови.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання ряду задач:

- вивчити засоби вираження визначеності / невизначеності в англійській мові;

- знайти відповідники вираження категорії визначеності / невизначеності в українській мові;

- порівняти засоби вираження даної категорії в обох мовах;

- визначити оптимальні підходи до перекладу сполук, еквівалентів яких немає в іншій мові.

У процесі написання роботи використовувалися такі методи дослідження:

- описовий метод (вичленовування номінативних одиниць для аналізу, їх класифікація, функціонування в мовній системі англійської та української мов);

- порівняльний (порівняння засобів вираження граматичної категорії визначеності / невизначеності в обох мовах);

- метод дистрибутивного аналізу (аналіз лексичних одиниць, зміст і особливості перекладу яких залежить від контекстного оточення).

Об’єктом дослідження нашої роботи стала граматична категорія визначеності та невизначеності як засіб позначення певного предмета, який мислиться або узагальнено, як частина певного класу подібних предметів, або конкретно, як одиниця певного класу, яка виділяється певними особливостями.

Предмет дослідження – засоби вираження категорії визначеності та невизначеності – експліцитні в англійській мові та імпліцитні в українській. Проблему артикля як засобу вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові досліджували Б.В. Кашкін, Д.А. Штелінг, С.Г. Ахметова, О. Волкова, Л.І. Гуренко, І.К. Крамський, О. Москальська, J.H. Hawkins. Що ж до української мови, то це питання вивчалося мало, і категорія визначеності / невизначеності лише побіжно згадується українськими лінгвістами, тому обрана тема є перспективною щодо подальшої розробки.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку рекомендованої літератури. У вступі визначається об’єкт, предмет дослідження, формулюється мета та завдання, указується актуальність обраної проблеми та ступінь її розробки вченими-лінгвістами. Перший розділ присвячений засобам вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові, зокрема розглядається артикль як засіб безпосереднього вираження визначеності / невизначеності та периферійні засоби вираження даної категорії. У другому розділі порівнюються способи вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській та українській мовах. У додатках подаються приклади вираження категорії визначеності та невизначеності з книги Роберта Льюїса Стівенсона “TreasureIsland” із перекладом українською мовою.

Робота має практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані під час роботи над перекладами, для порівняння граматичних систем української та англійської мов.

РОЗДІЛ І. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ / НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

1. Артикль як традиційний засіб вираження визначеності та невизначеності в англійській мові

В англійській мові категорія визначеності / невизначеності є відкритою й виражається регулярно за допомогою вибору визначеного або невизначеного артикля. Можна розглядати наявність артикля і, відповідно, наявність відкритої категорії визначеності в мові як свідчення того, що уявлення про визначеність є важливим елементом картини світу для носіїв даної мови.

Категорія визначеності та невизначеності в англійській мові являє собою централізоване поле з цілісним морфологічним ядром, вираженим артиклевою формою імені. Артикль (від лат. articulus – „елемент з’єднання”) – умовна назва показника детермінації, одна із найбільш складних і своєрідних граматичних категорій іменника [23, 26].

Існують два основних типи систем вираження детермінації (або артиклевих систем) у мовах світу. У першому типі головну роль відіграє протиставлення так званого референтного й нереферентного статусу імені, у другому типі – протиставлення так званого визначеного й невизначеного статусу. Перший тип притаманний тюркським, іранським, африканським та іншим мовам. Але нас цікавить другий тип системи вираження детермінації, поширений у європейських мовах (і в англійській зокрема). Ця система заснована на протиставленні значень визначеності та невизначеності. Саме по собі це протиставлення є можливим для референтних іменників, воно зводиться дог того, чи вважає та людина, що говорить, даний об’єкт відомим або невідомим адресату. Відповідно показник визначеності при іменнику „Х” має приблизно таке значення:

„Х, і я думаю, що ти в змозі визначити, який саме з-поміж об’єктів, які мають таке позначення, я маю на увазі”.

Наприклад: „The photograph was taken on the last day of our fatal , summer and just a few minutes before we made our second and final attempt to thwart fate ” (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Знімок був зроблений в останній день нашого фатального літа, лише за декілька хвилин до нашої другої й останньої спроби обманути долю .

У цьому випадку той, хто говорить, впевнений у тому, що адресату відомо, про який саме знімок іде мова.

Показник невизначеності при іменнику „Х” має таке значення:

„Х, і я думаю, що ти не знаєш, який з-поміж об’єктів, які мають таку назву, я маю на увазі”.

Наприклад: „A short slim girl passed me at a rapid , high - heeled tripping step ” (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Струнка дівчина невеликого зросту пройшла повз мене швидким кроком на високих підборах .

Як бачимо, саме ці значення часто виражаються за допомогою службових слів, які називаються визначеними чи невизначеними артиклями. Нереферентний статус іменника в таких системах, звичайно, також позначається, однак не за допомогою спеціального показника, а відсутністю артикля (так званий нульовий артикль):

„She wrote poetry ” (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Вона писала вірші .

Отже, артикль – частина мови, що використовується для вираження категорії визначеності / невизначеності.

В англійській мові розрізняють такі типи артиклів:

- визначений артикль – the – вказує на те, що дане слово позначає конкретний предмет (відомий із контексту, єдиний у своєму роді предмет або предмет, який раніше вже згадувався), явище;

- невизначений артикль – a, an – вказує на те, що слово позначає певний предмет, явище, не виділяючи його з числа інших подібних;

- нульовий артикль має таке ж значення, що й невизначений артикль (наприклад, в англійській мові при вживанні іменника у множині).

Артиклі в англійській мові – слова, що вживаються лише з іменниками або зі словами, які перейшли до розряду іменників – субстантивованими частинами мови.

Наряду із вказівними, присвійними й неозначеними займенниками, артиклі передають значення визначеності та невизначеності в англійській мові.

В англійській мові артикль ставиться перед іменником, до якого він відноситься, – препозитивний артикль.

Іменник в англійській мові супроводжується артиклем (the, a / an). Але існують певні суперечності серед мовознавців щодо природи артикля та його значення. Проблема граматичного значення артикля та його місця – одна з найскладніших в англійській граматиці. Проблема місця артикля представлена двома теоріями. Одна з них розглядає сполучення „Артикль + Іменник” як аналітичну форму. За другою теорією артикль відноситься до службової частини мови, а сполучення „Артикль + Іменник” трактується як сполука особливого типу.

Згідно з першою теорією, якщо дане сполучення розглядати як аналітичне, то артикль прирівнюється до допоміжної частини аналітичної форми. На користь цього твердження можна навести наступні доводи:

1. Артикль є морфологічним показником іменника.

2. Артикль не має лексичного значення.

Ці положення серйозні, але не переконливі.

Хоча артикль є морфологічним показником імені (це його основне формальне призначення в мові), усе ж він не складає разом із іменем такої нероздільної одиниці, як наприклад, аналітична форма дієслова. Перш за все, артикль визначає ім’я, між артиклем та іменником існує синтаксичний зв’язок, якого немає між компонентами аналітичної форми.

Артикль можна замінити займенником the – this, that; a / an – some, а допоміжне дієслово в аналітичній формі нічим замінити не можна.

Не маючи лексичного значення, артикль має граматичне значення визначеності / невизначеності.

Таким чином, можна зробити висновок, що артикль є компонентом сполучення й службовою частиною мови.

Артикль як частина мови визначається на основі трьох ознак: форма, функція, значення.

Що до значення, то артикль, як ми вже зазначали, виступає показником категорії визначеності / невизначеності.

Як морфологічний показник артикль є показником іменника, або детермінативом.

Синтаксична функція. Артикль визначає ліву межу атрибутивного сполучення: the leaves

Those leaves .

Артикль може виконувати й анафоричну функцію (виступати своєрідною відсилкою назад) і катафоричну функцію (відсилка вперед). Наприклад: This is a pen . The pen is white (анафора).

Основна семантична функція артикля – актуалізація поняття, здатність передавати значення ідентифікації предмета, позначеного іменником, або значення віднесеності до класу однорідних предметів.

Існують певні спірні питання, із якими стикають дослідники, розглядаючи артикль, зокрема:

- вважати артикль словом чи морфемою;

- якщо це слово, то чи є воно частиною мови;

- кількість артиклів.

Існує дві позиції:

1). Артикль – слово, хоча й службове. На користь цього говорить твердження про те, що є можливість дистантного розташування артикля відносно іменника.

2). Артикль розглядається як морфема іменника.

Деякі лінгвісти (Крістоферсен) розглядають артикль як елемент, що створює певну граматичну категорію іменника, хоча визначається різними лінгвістами по-різному, зокрема, як елемент, що створює категорію детермінації, співвіднесеності, визначеності. Дехто вважає, що артикль прирівнюється до об’єктного займенника, а сполучення „Артикль + Іменник” у такому випадку є атрибутивним сполученням.

У вітчизняній лінгвістиці розповсюдженою є теорія, згідно з якою артикль є самостійним службовим словом, що не утворює аналітичної форми, оскільки довелося б зараховувати до аналітичного сполучення іменника з будь-яким детермінативом (some, any, every, this), здатними замінювати артикль. Не можна розглядати артикль і як синтаксичне сполучення, що дорівнює сполученню „Займенник + Іменник”, оскільки артикль не має самостійного лексичного значення, і, відповідно, самостійної синтаксичної позиції, бо артикль не може вживатися автономно від іменника.

В.В.Бурлакова вважає, що артикль слід розглядати як перехідне явище, яке не може бути віднесене ні до морфології, ні до синтаксису. З одного боку, це маркер іменника, показник його частиномовної приналежності, що зближує артикль з морфемою. З іншого боку, це самостійне слово, яке в силу свого службового статусу не має самостійної синтаксичної позиції [21,53].

Серед інших спірних питань, пов’язаних із артиклем, існує проблема кількості артиклів. Існують два артиклі, але в останні часи привертає до себе увагу теорія трьох артиклів, що включає й „нульовий артикль”. Розглядати артикль як нульовий можливо, якщо визнати артикль не як окреме слово, а як морфему, тобто артикль виступає компонентом іменника. У цьому випадку сполука „Артикль + Іменник” визнається аналітичним словом, компонент якого – слово – вільно переміщується: a question , an important question , a very important question , – і може замінюватися семантично значущим словом: an important question – some important question . Якщо визнати сполуку „Артикль + Іменник” як аналітичну, то сполука іменника з прийменником також необхідно визнати як аналітичну, наприклад, the violence of the storm , що не має сенсу. Таким чином, теорія про третій „нульовий” артикль не має обґрунтування, хоча відсутність артикля – значуще питання.

Невизначений артикль (theIndefiniteArticle) в англійській мові походить від числівника one: one → a, an. Однак, його не завжди можна замінити на числівник one, оскільки така заміна може призвести до непорозумінь. Порівняймо:

You look like an idiot . – You look like one idiot.

It’s a nice day. – It’s one nice day.

Oneвживається, коли хочуть точно висловити свою думку або ж підкреслити одиничність предмету або особи:

One look at his face told me all.

Невизначений артикль має такі значення:

1. Класифікації предмету, особи, явища: It’s a bus (not a car). It’s a teenager novel (not for grown-up). He is an actor (not an artist).

2. Узагальнення – предмет або особа, про яку йдеться мова, не просто класифікується, але й виступає в ролі представника класу предметів, осіб, явищ. Це особливо характерно для прислів’їв та приказок, які виражають якості, характерні для будь-якого предмета чи особи з даного класу, або є своєрідною порадою усім, тобто в даному випадку чітко прочитується значення невизначеності, узагальненості: A hungry man is an angry man .

3. Одиничності, що є очевидним при вираженні міри часу, відстані, ваги тощо: An apple a day keeps the doctor away .

Невизначений артикль зазвичай вживається з іменниками, що позначають предмети, які можна полічити, в однині в синтаксичній функції:

1. Підмета в реченнях із конструкцією there is, there was, there will be:

There is a stamp on the envelope. There will be a good concert next month.

2. Предикатива (іменної частини складеного іменного присудка):

I am a teacher , and she is a writer . Nigel is an optimist, his wife is a pessimist.

Але: Are you pessimists or optimists?

3. Прямого додатка:

He has a big family . Mary wants a husband and some kids.

Іменники, що позначають предмети та явища, що не підлягають рахуванню (збірні, абстрактні), в усіх вище згаданих синтаксичних функціях не мають артикля, оскільки вживаються узагальнено, зі значенням невизначеності:

It’s fine weather today!

There is hot tea in the tea-pot.

There was joy in the children’s eyes.

У таких випадках можемо говорити про нульовий артикль, оскільки зберігається значення невизначеності.

Визначений артикль (theDefiniteArticle) походить в англійській мові від вказівного займенника that і завжди вказує на предмет, особу, явище як визначене. Еквівалентами визначеного артикля в англійській мові виступають присвійні (my, your, his, her, its, our, their) та вказівні займенники (this,that, these, those).

Визначений артикль уживається в тих випадках, коли:

1. Ситуація (те, що ви подумки можете уявити) або контекст (частина зв’язного тексту) вказує на те, що мова йдеться про визначений предмет або особу: The film was great , the actors were wonderful .

2. Предмет згадувався раніше в контексті і може бути названий вдруге за допомогою того ж або іншого іменника: Three little kittens lost their mittens … The three little kittens , they found their mittens . There was a cat on the step . The animal was enjoying the sunshine. Nigel gave me a calendar, but I didn’t like the present at all.

3. Іменник має уточнююче визначення, що може виражатися:

а) підрядним реченням: This is the chance I’ve been waiting for ;

б) прийменниковоюфразою: The house at the end of the street is for sale;

в) словами типу very, right, left, wrong, only, main, last, next, same, previous: He is the only person for the position ;

г) порядковими числівниками: Take the firs t turning to the right. I am reading the second chapter now.

4. Обставина місця, як правило виражається із визначеним артиклем:

Jane spends most of her time either in the kitchen or on the phone.

5. Визначений артикль вживаються із фразами, що позначають тип географічного ландшафту: in the city, in the country, in the mountains, in the countryside, in the plains, in the desert, at the seaside, in the forest, in the taiga, in the jungle: The rain was hammering the land and the forest. I like the English countryside .

2. Периферійні засоби вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові

Визначеність та невизначеність в англійській мові являють собою поле, у центрі якого знаходяться визначений та невизначений артиклі, які несуть максимальне функціональне навантаження і є найбільш спеціалізованим засобами вираження визначеності / невизначеності постійного вживання. Усі інші засоби відносяться до периферії даного поля. Серед них, зокрема, можна згадати такі:

1) займенники з власне значенням невизначеності: one, (a) certain, some, any, much, many, few, a few, little, a little, several.

A little money that I had come my way after my father death, in addition. .. (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Невелика власність, що дісталася мені після смерті мого батька – на додачу...

Займенники some, any та похідні можуть уживатися у реченні як займенниковий іменник або як займенниковий прикметник для позначення невизначеної якості або кількості. Вони можуть поєднуватися з усіма класами іменників як в однині, так і в множині: Some people are clever . Some are not. Something is wrong with my computer. Nothing can stop him. Everything is OK.

Невизначений займенник one вживається на позначення осіб, що мають загальний (безособовий) характер, як слово-замінник іменника, яке уже вживалося в реченні, з метою уникнення його повторення: One should be patient. – Слід бути терплячим . У цьому реченні чітко виражена категорія невизначеності, оскільки не зрозуміло, кому саме слід бути терплячим, тому порада сприймається як загальна порада для будь-кого.

Також невизначений займенник one вживається для вираження невизначеного часу: One day we shall meet again . – Одного дня ми зустрінемося знову. One dark night there came a knock at the door. – Однієї темної ночі у двері постукали.

У сполученні з визначеним артиклем займенник one уживається для вираження значення „той самий”, „єдиний”, тобто у цьому випадку уже маємо справу із вираженням визначеності: Stephen is the one man to help us out . – Стефен – єдина людина, здатна допомогти. This is the one way to avoid the risk . – Це єдина можливість уникнути ризику.

Сполучаючись із дієсловами must, oughtto, can, may, займенник one має узагальнено-безособове значення „треба”, „слід”, „необхідно” і т.д.: One must be careful about what they say . One ought to think better of people. You can never tell what may happen .

2) переддетермінативи, які сполучаються лише з невизначеністю: such (a), many (a), (a) most:

In a word, before such an Amazing Offer, before such a vastness and variety of vistas, I was as helpless Adam at the preview of early oriental history. (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Словом, перед таким сенсаційним офертом, перед таким широкими й різноманітними перспективами я був податливим, як Адам перед...

До більш віддаленої периферії можна віднести такі засоби вираження невизначеності, як:

1) субститути one, something, nothing та ін.

I cannot say he behaved insolently or anything like that. – Не те, щоб він поводив себе нахабно, або що-небудь у цьому роді.

2) займенникові сполучення some, any, many, none + other (також з прийменником of):

They were misshapen , bare - necked , very swarthy and one of them wore dark glasses (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Вони були якогось кривого складу, з голими шиями, чорняві; один із них був у темних окулярах.

В англійській мові визначені та невизначені артиклі також можуть уживатися з власними іменниками. Група дослідників вважає, що артиклі свідчать про перехід власного імені в загальне, інші дослідники говорять про те, що вживання артиклів пов’язане з наявністю описових і лімітивних визначень, необхідністю виділити фразу, аспект, стан об’єкта.

У випадку первинної номінації невизначений артикль показує, що ім’я представлене як таке, що не має екстралінгвістичного фону:

An advertisement in a lewd magazine landed me , one brave day , in the office of a Mlle Edith (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – За оголошенням в непристойному журнальчику одного заповзятого дня я опинився в конторі якоїсь Mlle Edith .

Сполучення визначеного артикля з власним іменем має свою специфіку: актуалізується фон, який містить у собі позитивну або негативну оцінку:

Despite my natural vigor , I am no pugilist , while the short but broad - shouldered Maximovich seemed made of pig iron (NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Незважаючи на природну мою силу, я зовсім не боксер, між тим як низькорослий, але широкоплечий Максимович здавався відлитим із чавуну.

В цілому, визначений артикль указує на стійкі ситуативні характеристики людини, які завдяки їхній стабільності можна розглядати як відомі адресату.

РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ВИЗНАЧЕНОСТІ / НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

1. Відношення означуване слово – означення - визначеність

На противагу англійській в українській мові категорія визначеності / невизначеності не має морфологічного вираження й виражається лексичними засобами. Зрозуміло, що немає необхідності доводити можливість і правомірність порівняльного лінгвістичного дослідження, яке не залежить від генеалогічного принципу. Так, на думку М.С. Трубецького, у той час, як порівняльна граматика мов відомої генеалогічної групи має за мету з’ясувати походження того чи іншого явища, що спостерігається в кожній із цих мов, і, тому, виявляє діахронічний підхід, порівняльне вивчення неспоріднених мов має на меті висвітлення синхронних відношень між фактами мови в порівнянні з аналогічними відношеннями, що існують в іншій мові або в зовсім іншому контексті. Таке дослідження може бути здійснене лише з позицій синхронного аналізу [22, 37]. Тому відсутність граматично вираженої категорії визначеності / невизначеності в українській мові не виключає можливості існування цієї категорії в мові імпліцитно, а тому ця категорія вимагає дослідження у порівнянні з англійською мовою.

Із позицій синхронічного аналізу можні говорити про відношення між означуваним, означенням та визначеністю.

Відношення означуваного до означення, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених синтагматичних відношень. Більшість мов мають єдиний спосіб вираження відношення між означуваним словом та означенням, і у більшості мов цей спосіб не розповсюджуються на відношення між суб’єктом і предикатом.

Поняття визначеного артикля добре відоме в світі європейської культури. Але досвідчені лінгвісти знають, що „ті ж відтінки значення, які в грецькій, німецькій та англійській мовах передаються додаванням визначеного артикля, в інших мовах передаються іншими засобами” [22, 39]. Доречно, таким чином, використовувати термін „визначена форма” (термін М. Трубецького) [22, 39] для всіх іменників, які набувають того відтінку значення, який мають іменники у поєднанні з визначеним артиклем, і не важливо, у результаті чого утворилася ця „визначена форма” – додаванням артикля чи за допомогою якогось іншого морфологічного способу.

Поняття визначеності може виражатися трьома способами:

а) синтагмою (детермінативною), утвореною даним іменником та визначеним артиклем, який розуміємо як слово;

b) спеціальною формою аналізованого іменника (тобто сполученням основи іменника й спеціального афікса);

с) спеціальною формою іншого слова (іменника, прикметника, дієслова), що відноситься до аналізованого іменника, тобто утворену з ним синтагму (детермінативну чи предикативну).

Іноді важко розрізнити способи А та В.Сполучення з двох слів повинно розглядатися в якості такого, якщо його члени розділені вставкою, що складається з інших слів, тоді як афікси можуть відокремлені від основи лише іншими афіксами з формальним значенням. У тих мовах Європи, де визначений артикль існує як відокремлюване слово, він завжди знаходиться в препозиції. Про це говорилося в розділі І даного дослідження. Вивчаючи неєвропейські мови, лінгвісти-європейці проявляють схильність до „тлумачення усіх зовнішніх маркерів категорії визначеності в якості артиклів, якщо вони знаходяться в препозиції, і в якості афіксів, якщо вони в постпозиції” [22, 39]. Очевидно, що це помилкове твердження, якого слід остерігатися.

Що ж до випадку С, то слід підкреслити, що він часто об’єднується з одним із попередніх випадків.

Як і будь-яка граматична категорія, поняття категорії визначеності реально існує лише в опозиції з протилежним поняттям. В усіх мовах, які нею володіють, опозиція визначеності – невизначеності нейтралізується або усувається в деяких позиціях або за деяких умов, які є різними в різних мовах. Не буде, на думку М. Трубецького, перебільшенням стверджувати, що більшість випадків нейтралізації опозиції визначеності – невизначеності пов’язана з функціонуванням системи синтагм – предикативних або детермінативних” [22, 40].

Предикативні синтагми відображають вельми зрозумілі відношення. Для більшості мов опозиція визначеності / невизначеності залишається в повній силі для всіх членів названої синтагми. Але в деяких мовах ця опозиція усувається в іменниках у предикативній функції. Зворотне явище, тобто скасування опозиції визначеності – невизначеності іменників у функції суб’єкта (і її збереження в іменниках у функції предиката), не зафіксоване в жодній із мов світу.

У межах детермінативної синтагми відношення складні й видозмінюються від мови до мови. Дуже часто опозиція визначеності / невизначеності виявляється усуненою в означуваного, а саме в двох групах випадків: коли означення є демонстративом або коли воно є посесивом. Іменник, що уточнюється демонстративами, знаходяться поза опозицією визначеності – невизначеності майже в усіх мовах. Але у старослов’янській мові, риси якої збереглися в сучасній українській мові, де поняття визначеності виражалося спеціальними формами прикметника – випадок С, визначеність могла відрізнятися від невизначеності навіть у сполученні із вказівним займенником (цей випадок детальніше розглянемо трохи нижче). У більшості інших мов те саме має місце для субстантивів, які уточнюються присвійними займенниками, будь-якими посесивами (наприклад, у старослов’янській мові) або деякими типами посесивів (в англійській мові – присвійні займенники й генетиви на –s, що стоять перед позначуваним словом). Але у більшості мов опозиція визначеності – невизначеності існує навіть для субстантивів, що уточнюються присвійними займенниками.

Якщо означення виражене якісним прикметником, означуване слово зберігає опозицію визначеності – невизначеності в усіх відомих мовах. Більше того, у деяких мовах опозицію визначеності – невизначеності мають лише іменники, які уточнюються якісними прикметниками. Цей випадок стосується старослов’янської мови, де опозиція визначеності – невизначеності виражалася спеціальними формами прикметника.

У сучасній українській, а може і в деяких інших слов’янських мовах, присвійні прикметники, похідні від власних імен, завжди вказують на наявність визначеної особи, тоді як обороти із генетивом імені особи не містять такого відтінку. Наприклад, сполучення викладачева дочка завжди має значення „дочка цього викладача”, тоді як дочка викладача може з таким же успіхом мати й значення „дочка цього викладача”, й „дочка будь-якого викладача”. Це єдиний випадок, коли українська мова виявляє задатки опозиції між поняттями визначеності та невизначеності. При цьому варто зауважити, що мова в даному випадку йдеться про означення в детермінативній синтагмі.

Як бачимо, таким чином, що опозиція визначеності – невизначеності може бути усунена в означуваного або в означенні, але вона може бути обмеженою лише означуваним або тільки визначенням. На думку лінгвістів, було б корисним дослідити ці можливості в контексті усієї граматичної системи кожної з мов [22, 43].

2. Вказівні та неозначені займенники як показник визначеності та невизначеності в українській мові

Відсутність формального невизначеного артикля, рівно як і визначеного артикля, не заважає скритій граматиці української мови виражати, причому досить експліцитно, універсальну категорію визначеності / невизначеності. Основне питання, скоріш за все полягає, в принципах класифікації граматичних засобів: які з них вважати власне граматичними, а які ні. Деякі дослідники говорять про наявність „супрасегментного” артикля в українській мові [12, 345].

Можна виділити кілька шляхів вираження визначеності / невизначеності в українській мові:

1) вираження визначеності / невизначеності за допомогою займенників;

2) вираження визначеності / невизначеності за допомогою членних прикметників.

Виразниками визначеності / невизначеності в українській мові є займенники, а саме, вказівні та неозначені групи займенників, які здатні безпосередньо виражати категорію визначеності та невизначеності. Так, вказівні займенники той, цей, такий тощо виділяють предмет, особу явище з-поміж інших споріднених. У цьому плані українська мова близька до неспорідненої англійської мови, де категорія визначеності виражається визначеним артиклем the, що в свою чергу походить від вказівного займенника that, що перекладається як „той”. У цьому випадку простежуємо спорідненість неспоріднених генеалогічно мов. При перекладі українською мовою англійському іменнику із визначеним артиклем відповідатиме іменник із вказівним займенником цей, той. Наприклад:

I remember the girl . – Я пам’ятаю цю дівчину.

You are the man we are looking for . – Ви та людина, яку ми шукаємо.

Неозначені займенник дехто, дещо, хтось, якийсь, чийсь, будь-який тощо в українській мові вказують на існуючі, але невідомі, неозначені особи чи предмети та їх якості, властивості, ознаки. Тому вони є виразниками невизначеності, що в англійській мові позначається неозначеним артиклем або його відсутністю – нульовим артиклем. Значення неозначеного займенника у контексті не конкретизується, не розкривається. Але під час перекладу, особливо з української мови, слід враховувати той факт, що не завжди неозначеному займеннику в українській мові відповідатиме іменник із невизначеним артиклем в англійській. Невизначені займенники можуть перекладатися як невизначені англійські відповідники. У цьому випадку бачимо тотожність значення, але різне морфологічне оформлення категорії визначеності / невизначеності. Наприклад: Я не нездужаю, нівроку, а щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Тарас Шевченко).

Між українськими мовознавцями немає єдиного погляду щодо віднесення згаданих слів до морфологічного класу. Так, Доленко М.Г., Пацюк І.І., Жовтобрюх М.А. відносять їх до певних розрядів займенників. Це традиційний погляд на природу займенника. Інші лінгвісти – Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. мають дещо іншу думку з цього приводу. На їхню думку, за синтаксичною функцією займенникові слова хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, дехто та ін. відносяться до класу іменників [4, 17]. Їх роль у мовному вжиткові своєрідна. Займенникові іменники не містять конкретної назви предмета, а тільки в контексті мають споріднену з власне іменниками категоріальну предметність, поза контекстом вони не зрозумілі мовцеві. У граматичній системі мови займенники становлять підклас слів узагальнено вказівної семантики. Тому можна зробити висновок, що, якщо неозначені займенники навіть не виділяють в окремий граматичний клас, вони все одно є показником категорії невизначеності, адже ці слова передають неконкретизоване, узагальнене значення, що мають в англійській мові іменники з невизначеним артиклем.

Вказівні ж займенники цей, той, такий, якийсь, деякий тощо, Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М., які є прихильниками вчення І. Вихованця, відносять до категорії прикметників. На їхню думку, ці слова, однак позбавлені семантичної конкретності, бо змістову ознаку можуть передавати лише в контексті. Вони виявляють відповідний ступінь семантичної співвіднесеності з прикметниками, оскільки здатні певною мірою відтворити особливості предмета, названого супроводжувальним іменником [4, 99].

Вказівні займенники той, цей, такий, маючи високий ступінь абстрактності, заміщують прикметникові форми широкого семантичного діапазону, безвідносно до їх змісту. Наприклад: „Ой, лишенько! Як той бідний Василько проб’ється додому в таку негоду” (М. Коцюбинський). У даному випадку хочемо дещо не погодитися із таким твердженням дослідників, оскільки вказівні займенники, на нашу думку, виділяють певний об’єкт з ряду подібних, вказуючи на певну, характерну лише для нього, рису, особливість. Про це говорить уже сама назва „вказівні займенники”, тобто займенники цього класу вказують на конкретну особу, предмет. Коли ми говоримо „ та дівчина”, „ця книга”, „такий приклад”, то маємо на увазі конкретну дівчину, книгу або приклад і розраховуємо на те, що співрозмовник теж володіє цією інформацією і розумію, про кого або про що саме йдеться мова.

До класу граматичних засобів, які виражають невизначеність, можемо віднести й числівник один , який може вживатися в контексті в значенні якийсь. Наприклад: В свитині латаній дрижала одна людина (Тараса Шевченко) (мається на увазі – дрижала якась людина). У цьому випадку теж бачимо схожість із англійською мовою, у якій неозначений займенник розвинувся з числівника один – one. І в наведеному прикладі під час перекладу англійською мовою словосполучення „одна людина” слід перекладати „aperson”, хоча вище зазначалося, що в англійській мові не завжди невизначений займенник можна замінити числівником one, бо це може призвести до неправильного трактування тексту.

Виходячи з вище наведених фактів, можна розглядати числівник один як слабкий артикль або протоартикль на різних етапах драматизації.

3. Форми прикметників із значенням визначеності

Визначеність / невизначеність у деяких мовах може виражатися специфічними формами прикметників. У мовах, що походять від балтослов’янської групи, наприклад, у старослов’янській мові, що пізніше розвинулася в українську, існує таке явище, як займенникові прикметники (визначені, членні прикметники). Такі прикметники утворюються шляхом додавання до звичайних простих прикметників особових займенників третьої особи, що складають з цими прикметниками єдине слово. При цьому при відмінюванні відмінювалися обидві частини, як сам прикметник, так і займенник. Такі прикметники вживалися для того, щоб виділити предмет із ряду подібних, підкреслити визначеність даного предмету, таким чином, вживання таких форм прикметників аналогічно вживанню визначеного артикля. Тому, можемо говорити про те, що категорія визначеності / невизначеності існувала на ранніх етапах формування мови і на сучасному етапі залишилася у вигляді відтінків у лексичному значенні певних слів.

Так, погляньмо на займенникові прикметники в старо- та церковнослов’янських мовах:

· высокъ домъ — высокій (высок+и) домъ

· глубока р ь ка — глубокая (глубока+я) р ь ка

У подібних прикладах „И” та „Я” – давні старослов’янські займенники, які відповідають сучасним „він”, „вона”.

Подібним було й використання прикметників. Зокрема, при перекладі на слов’янську мову з грецької Біблії та богослужебних книг грецькі обороти, де прикметники вживалися з артиклем, передавалися, зазвичай, займенниковими прикметниками. Однак, уже в церковнослов’янській мові цього співвідношення не завжди дотримувалися. У сучасній українській мові подібні форми хоча й збереглися (повні й короткі прикметники), однак значною мірою втратили значення визначеності / невизначеності й різняться більшою мірою в стилістичному відношенні.

Хоча прикметники й втратили певною мірою здатність виражати визначеність / невизначеність, усе ж деякі форми прикметників зберігають значення визначеності, тому питання походження повної та неповної форм прикметників у сучасній мові заслуговує на увагу.

У старослов’янській мові розмежовували іменні (не членні) та займенникові (членні) прикметники.

Іменні прикметники закінчувалися в жіночому роді на –а, -ја, у чоловічому роді – на –о, -јо. Наприклад: НОВЪ, СИНЬ, НОВА, СИН [ЈА].

Іменні (нечленні) прикметники повністю втрачають відмінювання, і в сучасній українській мові зберігається лише неповна форма називного відмінку однини чоловічого роду присвійних та небагатьох якісних прикметників: сестрин, братів . Слід зазначити, що присвійні прикметники в більшості випадків мають значення визначеності.

Частина іменних форм якісних прикметників, набувши в народнопісенному жанрі образно-поетичного забарвлення (ясен місяць, дрібен дощик), увійшла до арсеналу художніх засобів і сучасної української поезії.

Займенникові (членні) прикметники (ДОБРЫИ, ДОБРА[JA]), їх творення та відмінювання розглядалися вище в цьому розділі. Такі прикметники носили характер визначеності, конкретизували позначений предмет, явище, особу.

У сучасній українській літературній мові, як зазначають дослідники, вживання нестягнених форм прикметників паралельно зі стягненими зумовлюється певними стилістичними мотивами [11, 175]: Як в північ самую глухую Еней лиш тільки став дрімать, побачив хмару золотую (І. Котляревський).

Отже, як бачимо, категорія визначеності / невизначеності імпліцитно притаманна українській мові, оскільки ще в прамові фіксувалися граматичні форми, що позначали визначеність або невизначеність.

Під час роботи над перекладом слід враховувати цю категорію, щоб уникнути розбіжності у значенні в різних мовах.

ВИСНОВКИ

Отже, категорія визначеності та невизначеності характерна для більшості мов. Вона може виражатися як експліцитно, як наприклад в англійській мові – за допомогою визначеного та невизначеного артиклів, так і імпліцитно. Такою категорією виступає категорія визначеності та невизначеності в українській мові, де немає спеціальних морфологічних форм вираження цієї категорії. Важливо враховувати відмінності вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській та українській мовах під час перекладу, щоб точно передати відтінки лексичного значення тексту, що підлягає перекладу.

В англійській мові категорія визначеності / невизначеності є відкритою й виражається регулярно за допомогою вибору визначеного або невизначеного артикля. На основі існування граматичної категорії визначеності / невизначеності можна зробити висновок, що уявлення про визначеність є важливим елементом картини світу для носіїв англійської мови. В англійській мові, отже, традиційним засобом вираження визначеності та невизначеності є артикль – визначений чи невизначений. У роботі розглядаються різні погляди дослідників на природу артикля, його значення та кількість, основні випадки вживання. Окрім визначеного та невизначеного артиклів в англійській мові категорія визначеності / невизначеності може виражатися різними формами займенників. Цей тип вираження граматичної категорії ми відносимо до периферії вираження визначеності / невизначеності.

Хоча в українській мові категорія визначеності та невизначеності має імпліцитний характер й виражається лексичними значеннями, слід розглядати цю категорію з точки зору порівняльного аналізу. На основі порівняльного аналізу категорії визначеності та невизначеності в англійській та українській мовах виявляються спільні риси в неспоріднених генеалогічно мовах.

В українській мові категорія визначеності та невизначеності виражається окремими групами займенників, а також специфічним формами прикметників. На інтуїтивному рівні категорія визначеності / невизначеності є характерною для української мови, про що свідчать приклади вираження визначеності та невизначеності ще в старослов’янській мові, із якої пізніше розвинулася українська.

Усі нюанси вираження визначеності та невизначеності в англійській та українській мові слід враховувати при перекладі з однієї мови на іншу з метою передачі відтінків лексичного й граматичного значення мови, що перекладається.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ахметова С.Г. Артикль как выражение понятийной категории дейксиса в современном английском языке. – Алма-Ата, 1982.

2. Ахметова С.Г. Син тактика и прагматика английского артикля // АКД. – М., 1989.

3. Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. – М., 1973.

4. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

5. Ветошкина А.Н. Употребление артикля с неисчисляемыми абстрактными существительными в современном английском языке // АКД. – М., 1974.

6. Волкова Е.И. Английский артикль в условиях усложненного текста. – Воронеж, 1979.

7. Воронцова Г.Н. Об артикле в английском языке // Иностранные языки в высшей школе / Тематический сборник. Выпуск ІІІ. – М.,1964.

8. Гуренко Л.И. Неопределенный артикль – маркер единичной расчлененности значения существительного под влиянием контекста // АКД. – Одесса, 1978.

9. Доленко М.Т., Пацюк І.І., Кащук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища шк., 1987. – 351 с.

10. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. шк., 1984. – 255 с.

11. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища шк., 1980. – 319 с.

12. Категория определенности / неопределенности в славянских и балканских языках. – М.: Наука, 1979.

13. Кашкин В.Б. Континуально-дискретный принцип в универсальной функциональной грамматике. – АДД / Санкт-Петербургский гос. ун-т. СПб., 1996. – С. 35-36.

14. Кашкин Б.В. Текстовые функции неопределенного артикля // Вестник СпбГУ, серия 2. – 1997. – №1.

15. Кашкин В.Б. Функциональная типология (Неопределенный артикль). – Воронеж, 2001.

16. Левицкая Т.Р., Фитерман А.М. Почему нужны грамматический трансформации при переводе // Тетради переводчика. – Ученый записки №8. – 1971.

17. Ревзин И.И. Структура языка как моделирующей системы. – К.: Наука, 1978.

18. Рейман Е.А. Английский артикль. Коммуникативная функция. – Л., 1988.

19. Слюсарева Н.А. Проблемы функциональной морфологии современного английского языка. – М., 1986.

20. Танабаева З.К. Языковые средства смысловой организации текста // АКД. – М., 1980.

21. Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. – Л., 1987.

22. Трубецкой Н.С. Отношение между определяемым, определением и определенностью // Трубецкой Н.С. Избранные труды по филологии. – М., 1987. – С. 37-43.

23. Штелинг Д.А. Английский артикль и его роль в грамматике текста // ИявШ. – 1978. – №6.

24. Blokh M.Y. A Course in Theoretical English Grammar. – M., 2000.

25. Curme G.O. A grammar of the English language. – London, 1931.

26. Hawkins J.H. Definiteness and indefiniteness. A study in reference and grammatically prediction. – London, 1978.

27. Ilyish B. the Structure of Modern English. – M., 1965.

28. Leech G., Svartvik J. A Communicative Grammar of English. – M., 1983.

29. Nabokov V. The Annotated Lolita. – England: Penguin books.

30. Stevenson Robert Louis. Treasure Island. – Oxford university press.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Класифікація засобів вираження визначеності / невизначеності

* Процентне відношення частоти вживання визначених та невизначених артиклів та інших засобів вираження категорії визначеності / невизначеності підраховані на основі додатку 2.

Додаток 2

Способи вираження визначеності та невизначеності в англійській та українській мовах

Додаток 3

Уживання артиклів в англійських заголовках

В англійській мові в заголовках інколи опускаються визначені артиклі, хоча значення визначеності в заголовках, зрозуміло, зберігається. Але це явище у художній літературі фіксується не так часто, частіше артиклі опускаються в заголовках преси. Проаналізувавши заголовки у книзі Роберта Стівенсона, бачимо, що переважають заголовки із артиклями.