Курсовая работа: Екологічна оцінка впливу діяльності ЗАТ "Юрія" м. Черкаси на довкілля

Міністерство освіти і науки України

Черкаський Державний Технологічний Університет

Будівельний факультет

Кафедра екології

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Техноекологія»

на тему: «Екологічна оцінка впливу діяльності ЗАТ «Юрія» м. Черкаси

на довкілля»

Виконала

студ. гр.ЕК-76

Литвинова Анна

Керівник

ст. викладач Жицька Л.І.

Черкаси 2010

РЕФЕРАТ

Курсова робота:47сторінок, 8 таблиць, 3 рисунки, 21 джерело, 2 плакати.

Мета роботи: Дослідження впливу ЗАТ«Юрія» на довкілля.

Завдання роботи: дослідити та проаналізувати вплив роботи ЗАТ «Юрія» на екологічну ситуацію міста Черкаси, розрахувати категорію небезпечності та межі санітарно-захисної зони підприємства, розглянути можливі шляхи зменшення цього впливу.

В роботі системно розглянуто характеристику джерел забруднення на підприємстві, проаналізовано основні забруднення, що утворюються в процесі виробництва.

Ключові слова:

ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ, МОЛОЧНЕ ВИРОБНИЦТВО, СТУПІНЬ ЗАБРУДНЕННЯ, ДЖЕРЕЛА ВИКИДІВ, ЗАБРУДНЮЮЧІ РЕЧОВИНИ, ДВООКИС АЗОТУ, АМІАК, КАТЕГОРІЯ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ, САНІТАРНО-ЗАХИСНА ЗОНА.

ЗМІСТ

Вступ

1 Аналітичний огляд літератури

1.1 Умови, фактори, розвиток розміщення підприємств харчової промисловості

1.2 Технічна оснащеність харчової промисловості

1.3 Сучасний стан розвитку галузей харчової промисловості

1.4 Проблеми харчової галузі України

1.4.1 Застаріле обладнання

1.4.2 Економічні проблеми галузі

1.4.3 Екологічні проблеми

1.5 Основні шляхи у вирішенні проблем харчової промисловості

1.6 Зміни у форм власності

2 Екологічна оцінка впливу діяльності ЗАТ «Юрія» м. Черкаси на довкілля

2.1 Загальні відомості про підприємство

2.2 Характеристика джерел забруднення на підприємстві

2.3 Аналіз основних забруднень, що утворюються в процесі виробництва

2.4 Розрахунок плати за забруднення та категорії небезпечності підприємства

Висновки

Перелік посилань

ВСТУП

Молочна промисловість належить до провідних у харчовій і переробній промисловості та формує достатньо привабливий за обсягами ринок. Це пов'язано з тим, що продукція молочної галузі займає важливе місце у споживанні. Частка витрат на молочні продукти становить 15% від загальних витрат на харчування (це четверте місце після витрат на хлібобулочні, м'ясні, борошняні та макаронні вироби).

Молокопромисловий комплекс - один з найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і економічні умови.

Приблизно третина поголів’я великої рогатої худоби України потрібно на поголів’я коров (в 1991 г. - 8.4 млн голов, з них 60 % - тваринні молочного напряму). Найбільш розповсюджені червона степова і чорно-пегая породи. Вони дадуть найвисокі надої молока. В 1991 г. Середньорічні надої молока в цілому по Україні склали 2941 кг. В Україні 2/3 молока виробляють спеціалізовані господарства. В зоні більших міст, наприклад, на них потрібно більш 4/5 всього виробленого молока. В молочній промисловості виділяють такі галузі: маслобійню, цільно-молочну, сируварну і консервну. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька виглядів молочної продукції, хоча в цілому молоко промисловий комплекс України має маслобойную спеціалізацію.

Згідно з даним Держкомстату, в Україні в останні роки лише близько 40% від усього виробленого молока підлягало промисловій переробці. Шляхом експертних розрахунків на виробництво молокопродуктів українська молочна промисловість повинна була використати близько 50% від загального виробництва.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для – харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

Нові економічні умови формування ринкових відносин в умовах зміни глобальної структури управління, принципів господарювання і взаємодії в перехідний період призвели до того, що значна частина вітчизняних підприємств у результаті загальноекономічної кризи в Україні стали неконкурентноздатними.

Актуальність теми. Закрите акціонерне товариство «Юрія» знаходиться в числі 15 найбільших молочних підприємств України. Воно знаходиться в межах міста Черкаси. Підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, мають низькі ступені захисту, перероробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря

Для покращення екологічного стану міста необхідно визначити клас небезпеки підприємства.

1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Умови, фактори, розвиток розміщення підприємств харчової промисловості

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для – харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення. В цей скрутний час більшості громадян країн вимушені економити кожну копійку власного заробітку, а так як наша харчова промисловість вимушена конкурувати із сусідніми країнами – де продукти харчування дешевші, але в своїй більшості щоб зекономити в України поставляються неякісні продукти, або взагалі ті в яких вийшов строк реалізації, нерідко товари підробляються, а через несовершенну і невідпрацьоване законодавство дуже важко відсліжувати такі товари, і тому покупці купують цю продукцію ставлячи власну харчову промисловість у глухий кут. Тому харчова промисловість – немаючи можливості через те, що продукти нерозкуповуються, розплатитися з постачальниками, а також закупити, нову сировину. Беручи кредити для розрахунків, вона також ставить себе в залежність, а той навіть втрати право власності на власне підприємство [1].

Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості – сільськогосподарське виробництво. В кожного сільгоспвиробника велика заборгованість у держбюджет, через що їх рахунки у банках закриваються, вони не мають змоги розплатитися з постачальниками – запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів – також попадають у залежність, від бізнесменів, і вимушені віддавати продукцію по мінімальній ціні, ледве покриваючи власні витрати. І навіть ціні за якими закупається продукти сільгоспвиробництва державою – також далекі від світових [1].

Але й у такій скрутній обстановці харчова промисловість функціонує – шукаючи шляхи подолання проблем – інвесторів, із-за кордону і у власній державі, запроваджуючі нові технології і устаткування тощо.

Молокопромисловий комплекс — один з найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і економічні умови [2].

Приблизно третина поголів’я великої рогатої худоби України потрібно на поголівя’ коров (в 1991 г. — 8.4 млн голов, з них 60 % — тваринні молочного напряму). Найбільш розповсюджені червона степова і чорно-пегая породи. Вони дадуть найвисокі надої молока. В 1991 г. Середньорічні надої молока в цілому по Україні склали 2941 кг.В Україні 2/3 молока виробляють спеціалізовані господарства. В зоні більших міст, наприклад, на них потрібно більш 4/5 всього виробленого молока.В молочній промисловості виділяють такі галузі: маслобойню, цельно-молочну, сироварну і консервную. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька виглядів молочної продукції, хоча в цілому молокопромислову комплекс України має маслобойную спеціалізацію.

Масло виробляється в усіх областях України, але більше всього — в Чернігівській, Вінницької і Київської (біля 30 тис. т. в рік) [3].

1.2 Технічна оснащеність харчової промисловості

Харчова промисловість — одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції— 16,3, а продукції агропромислового комплексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % за­гального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63 % загального обсягу роздрібного това­рообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний по­тенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках. Уже 2000 року в світовому територіальному поділі праці щодо виробництва основних харчових продуктів у розрахунку на душу населення Україна посідала провідні місця: перше по ви­робництву на душу населення цукру, картоплі, яєць; друге -молока, овочевих та баштанних культур, четверте — зерна та риби; п'яте — по виробництву м'яса [4].

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Україні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження до бюджету та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо [5].

1.3 Сучасний стан розвитку галузей харчової промисловості

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова промисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, населення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товарами. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то­варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності [6].

Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартеризація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироблено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва скоротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви­робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.

Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівняно з 1996 роком скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м’яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням поголів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів).

Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.

Лише 20% худоби, птиці ймолока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту реалізовано без попередньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком­плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’ясо- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що негативно вплинуло на собівартість та ціни.

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації — головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів [6].

1 . 4 Проблеми харчової галузі України

1.4.1 Застаріле обладнання

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за середньорічного спаду 14%.

Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхідніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раціоні населення зменшилася в середньому майже на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпродукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшилася питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів перевищує 70%. Зменшилося також споживанння продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.

В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.

Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випуску продукції майже в 2 рази [4].

Спад попиту на продукти спричинений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції.

У 1995 році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (порівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільськогосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .

Головною причиною зменшення обсягів виробництва є підвищення вартості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними товаровиробниками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаблення виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей щодо інвестування і прискорення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, встановилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щороку), скорочення багаторічних насаджень, тобто господарства існують пе­реважно за рахунок "проїдання" запасів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.

Таблиця 1.1. - Вирбництво молочної продукції , млн т

На внутрішньому ринку продовольства України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за період з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і кооперативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6 [4].

1.4.2 Економічні проблеми галузі

Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвиненою економікою.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринкової) економіки. Перша грунтувалася на державній формі власності на основні засоби виробництва. Друга — переважно на трьох формах власності (приватній, колективній, державній).

Підприємства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулюватимуться ринкові відносини переважно економічними методами [7].

Необхідність державного регулювання ринку продуктів харчування зумовлюється також порушенням паритету обміну, що склався між містом і селом. Нині мінова вартість сільськогосподарської продукції у 1,5—2 рази нижча від мінової вартості промислових товарів.

Потреба державного регулювання ринку зумовлюється й характером перерозподілу капіталу. У більшості випадків нині великі цінності наживаються не працею, а приходять до їх власників ніби самі по собі (завдяки службовому положенню, родинним і дружнім зв'язкам тощо) інезалежно від яких-небудь планів. Це бездіяльнежиття робить людей часто не тільки недосвідченими, але й нездатними до тієї розумової діяльності, яка необхідна для того, щоб передбачити тих або інших заходів регулювання их відносин [8].

Перехід до ринкової економіки докорінно змінює мету й завдання виробництва. Якщо головною метою виробництва за часів адміністративно-командної було виконанняння плану, то в умовах функціонування ринкових відносин — одержання максимального прибутку на капітал.

Захист споживачів продукції забезпечується також системою контролю за якістю продукції, встановленням обов'язкових стандартів якості. Спеціалісти-контролери за два тижні до початку збирання врожаю зобов'язані відбирати на місці вирощування культур проби продукції для лабораторного аналізу на рівень забрудненості радіонуклідами, нітратами і пестицидами. Повторному контролю повинна піддаватися кожна партія продукції безпосередньо при надходженні на ринок.

Одним із важливих заходів захисту споживачів є регулювання рівня цін на продукти, яке може здійснювати держава, нагромаджуючи їх запас і доставляючи потім на ринок при зростанні попиту.

На внутрішньому ринку продовольства України продовжується зростання цін. Проте темпи підвищення їх істотно різняться по окремих продуктах, зокрема: за період із серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчі вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищі — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби. Якщо індекс паритету цін у державній і кооперативній торгівлі (порівняно із хлібом пшеничним ізборошна І сорту) становив по олії 7,9%, яблуках — 8,9, цибулі — 14,9, цукру — 19,6, картоплі — 20,3%, то по хлібу житньому — 100,8%, молоку — 9, кондитерських виробах — 82—94, м'ясу і м'ясопродуктах — 52—84%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається меншими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. У цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6% [9].

Таким чином, стратегія формування ринку продовольства повинна грунтуватися на врахуванні купівельної здатності населення, на можливостях зміцнення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, всебічне стимулювання експорту та обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відносин.

Проте, незважаючи на складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне переоснащення виробництва, впроваджують нові вид високоякісної продукції в сучасній упаковці. Торік після реконструкції на Немирівському молокозаводі став до ладу сироробний цех, на Гніванському — встановлено технологічну лінію виготовлення йогурту з фруктовими наповнювачами; на Шосткинському молокозаводі введені в дію обладнання для виробництва йогурту, майонезе згущеного молока з цукром, на Сумському — морозива вафельних стаканчиках. Технічне переоснащення Одеського дріжджового заводу дало змогу збільшити випуск хлібопекарських дріжджів на 10 % [10].

1.4.3 Екологічні проблеми

Поруч із вище перерахованими проблемами харчової промисловості важливе місце посідає екологічні проблеми. Ця проблема має дві сторони:

- по-перше підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, тому що вони знаходяться, як праило, та мають низькі ступені захисту, перероробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря (харчова промисловість потребує великої кількості тепла для переробки);

- та з другого боку від харчової промисловості чекають високоякісних екологічночистих продуктів, для виготовлення яких потрібна екологічночиста сировина – що є великою проблемою для вітчизняного сільскогосподарського виробництва [11].

Тож виходить, що по-перше підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на поля та для зрошення і розчинені у ній речовини нагромаджуються у грунті.

Тому необхідне створення досконалої досконалих систм екологічного захисту є не тільки екологічною, але й економічною необхідністю тому що без створення надійних систем екологічних систем захисту виробництва продуктів харчової промисловості неможливе вирощування екологічно чистої сировини для виробництва продуктівхарчової промисловості. Ми маємо замкнуте коло, вирватися з якого можливе лише через створення надійних екологіних систем захуисту від шкідливих викидів у повітря та очищення стічних вод [12].

1 . 5 Основні шляхи у вирішенні проблем харчової промисловості

Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової (120 млн. доларів) та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерні товариства: "Дніпропетровський олійноек-стракційний завод", "Роси Буковини", "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька шоколадна фабрика), "Реємтсма Київ-тютюнова фабрика", "Рейнолдс тобакко-Львів", "Цукринка-2" (на базі Коровинецько-го цукрового заводу), "Чумак" (на базі Каховської харчосмакової фабрики), "Бен'є Україна" (на базі Миколаївського молкомбінату) [13].

У харчовій промисловості розроблено бізнес-плани, які задовольняють вимоги ЮНІДО, визначено підприємства, найбільш привабливі для інвесторів. У травні цього року в рамках щорічних зборів ЄБРР проведено круглий стіл щодо презентації інвестиційних можливостей у харчову промисловість. Було представлено ЗО інвестиційних проектів. Це — початок великої творчої роботи, яку слід проводити для залучення інвестицій [14].

Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів — головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи господарювання.

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщення діючих виробництв, а також необхідний приріст потужностей.

Фінансування й державне кредитування капітального будівництва в харчовій промисловості регламентують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а також інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури [16].

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3 %, в м'ясну і молочну — на 68,7, у рибну — на 94 %.

За останні роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина — недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9 відсотка до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку ринку продовольства, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і розвитку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді буде ефективною, коли ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання [14].

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці. формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами [15].

Найбільш специфічні особливості харчової промисловості такі:

- практично харчова промисловість характеризується як не одна галузь, матеріалом продукції, що виробляється, та її величезною різноманітністю;

- для ряду її підгалузей (цукрова, консервна, виноробна, олійно-жирова їй характерне сезонне виробництво, яке призводить до нерівномірного використання виробничих потужностей:

- необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчуванні і організацій їх споживання, і на невеликій відстані від сировинної бази ;

- значна залежність якості ряду продуктів від тривалості переробки сировини;

- строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;

- велика залежність від тари та упаковки продуктів;

- високі вимоги до якості продукції (свіжість, наявність вітамінів, смакові естетичність та ін.);

- часта змінність асортименту з багатьох продуктів;

- велика залежність якості продукції від якісних характеристик сировини;

- по ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості сировини Усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм господарювання в період ринкових відносин [15].

Для стабілізації становища в ряді галузей харчове промисловості необхідно:

- оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестиції та кредитів;

- забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;

- продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

- створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;

- запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії алкогольних напоїв;

- відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;

- активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції [15].

1 . 6 Зміни у форм власності

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширення набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних капіталовкладень, які, однак, при теперішній економічній кризі держава йому надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей еко­номіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.

Специфічною особливістю окремих галузей промисловості є необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчування у місцях розташування сировинних зон. У процесі приватизації підприємств цих галузей важливо забезпечити збереження їх спеціалізації та виробничих зв'язків, що склалися протягом тривалого періода їх діяльності. Тому виправданим є надання права працівникам господарств сировинних зон брати участь у приватизації таких державних підприємств на тих же умовах, й членам зайнятих на них трудових колективів.

Слід зазначити, що акціонування в переробних галузях харчової промисловості гальмується через відсутність чіткого законодавства з цього питання. Верховна Рада України, як відомо, прийняла Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» Ряд положень цього закону суперечить або не узгоджується з рядом діючих законодавчих актів. Тому Президент України наклав вето на цей Закон до приведення окремих його положень у відповідність з чинним законодавством [8].

Згідно з законодавчими актами України у харчовій промисловості є об'єкти, які не підлягають приватизації. Серед них підприємства спиртової, лікеро-горілчаної, соляної промисловості та деякі інші. Крім того, треба зауважити, що, залишаючись неприватизованими, ці підприємства можуть переходити на оренду і працювати, як орендні підп­риємства, оскільки засоби виробництва є власністю держави. В цьому випадку оренда виступає не тільки одним з проміжних шляхів до роздержавлення та приватизації, а й важливою організаційною формою господарювання для підприємств тих галузей, які І не підлягають приватизації [16].

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що розвиток акціонування, малого підприємництва та орендних відносин у відповідних переробних галузях АПК є і важливим напрямом підвищення їх ефективності в сучасних умовах.

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм власності. Станом на 1 січня 1998 року в системі Мінагропрому повністю приватизована олійножирова, миловарна, тютюнова, кондитерська, пивобезалкогольна, молочноконсервна, парфумерно-косметична, макаронна галузі, зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності), підприємства корпорації - "Дитяче харчування". Змінили також форму власності 98 % підприємств молочної галузі, 93 -цукрової та 86 % бурякорадгоспів, 88 — м'ясної галузі 78% підприємств Держкомрибгоспу.

Формування соціальне орієнтованої економіки вимагає вирішення стратегічного завдання — створення в Україні потужної харчової індустрії для забезпечення нормальної життєдіяльності населення, відновлення й збереження його здоров'я, вдосконалення сільськогосподарського виробництва, соціальної переорієнтації базових галузей промисловості країни, наповнення фінансами державного бюджету. Виходячи з цього, розвитої харчової промисловості має бути пріоритетним напрямком економічної політики держави. Необхідні зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення його ефективності, стане на дійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень [8].

2 ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ «ЮРІЯ» М. ЧЕРКАСИ НА ДОВКІЛЛЯ

2.1 Загальні відомості про підприємство

Закрите акціонерне товариство «Юрія» є правонаступником Черкаського міськмолокозаводу, який був збудований у грудні 1964 року. В середині 1990-х завод був приватизований і отримав нове ім’я ЗАТ «Юрія».

Сьогодні ЗАТ «Юрія» знаходиться в числі 15 найбільших молочних підприємств України. У 2006 році це підприємство зайняло 1 місце в Україні за приростом чистого прибутку – 60,54%. У штаті компанії працює більш 600 професіоналів. Підприємство технічно обладнане для виробництва молочної продукції високої якості в більших об’ємах і широкому асортименті: масло селянське вагове та фасоване, сир плавлений "Янтар", сир жирний м’який "Дніпровський", молоко пастеризоване, кефір, ряжанка, йогурт, ацидофілін, сметана, сливки, сир жирний кисломолочний, сирки 8% и глазуровані [17].

Рисун о к 2.1 - Карта-схема розміщення ЗАТ «Юрія»

Створена розгалужена система збуту продукції на території України – Черкаська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Вінницька, Херсонська, Полтавська, Чернівецька області та АР Крим.

До 2012 році компанія планує увійти в п’ятірку лідерів молочної промисловості України.

У 1996 зареєстрована торгова марка «Волошкове поле» - одна з перших торгівельних марок серед виробників молочної продукції України, яка неодноразово отримувала різні нагороди та медалі на багатьох дегустаційних конкурсах. За останні два роки ТМ «Волошкове поле» оновила свою пропозицію асортиментного ряду на 40% такими групами, як десертна, йогурт на, функціональна.

Основою для проведення робіт є договір, що заключний між замовником ЗАТ «Юрія» і організацією-виконувачем «Інтернаукпром».

Виконання робіт по інвентаризації проводилось відповідно «Інструкції про вміст і порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві» Мінекобезпеки України.1996 р [17].

Основними виробничими відділеннями підприємства для випуску молочної продукції є:

- приймальне відділення;

- апаратний цех, де відбувається сепарування молока на сметану, масло, пастеризація сумішей;

- цех розфасовки продукції;

- цех виробництва масла;

- цех вироблення морозива.

Для миття устаткування відділень використовуються розчини каустичної соди, кальційованої соди, азотної кислоти. Приготування миючих розчинів, подача насосним устаткуванням у виробничі відділи, мойка автоцистерн, ємність в приймальному відділенні, апаратному цеху супроводжується виділенням гідрокси натрію, карбоната натрію, азотної кислоти і двоокису азоту.

У відділенні виробництва казеїну в процесі сушіння відпрацьоване запилене повітря, що виходить із сушильної установки після очистки в прямоточному циклоні викидається в атмосферу. Також частково запилене повітря викидається при пневмонавантаженні казеїну із сушильної установки в циклон-накопичувач.

Для випікання вафельних стаканчиків в якості палива використовують природній газ. При згорянні газу в агрегаті для випікання в атмосферу викидається оксид вуглецю, оксиди азоту, при приготуванні в процесі випікання виділяються: пил борошна, оксиди азоту.

Таблиця 2.1.- Перелік забруднюючих речовин, щодо яких проводяться прямі вимірювання

Паропостачання підприємства відбувається котельнею з 2-ма котлами VSP-8, що працюють на природному газі. При спалюванні природного газу в
атмосферу викидаються оксиди азоту, оксид вуглецю.

При допоміжному виробництві на підприємстві проводяться:

- електродугова зварка і газова різка металу, виліляються оксиди заліза, марганець та його сполуки, оксиди хрому, фтористий водень, оксид вуглецю, оксиди азоту ;

- обробка деревини на деревообробних станках – пил деревний;

- при наливі, зберіганні в резервуарах нафтопродуктів, заправці механізмів виділяються бензин, вуглець [18].

Техніко-економічні показники роботи підприємства представлені в таблиці 2.2.

Розташування джерел викидів представлено на карті-схемі підприємства.

В перспективі на 2002-2003 рр. збільшується об’єм випуску продукції і розширення виробництва в порівнянні з програмою 2002 р. не намічається.

Промплощадка ЗАТ «Юрія» межує:

- на півночі, північному сході – з територією школи №32, жилою забудовою;

- на півдні, південному сході – з вулиці Вербовецького, жилою забудовою;

- на півдні, південному заході – з вулиці Ватутіна;

- на заході – з вулиці Чехова, промисловою забудовою.

Ситуаційний план розміщення ЗАТ «Юрія» представлений на рисунку 2.1.

Таблиця 2.2.- Техніко-економічні показники роботи підприємства

2.2 Характеристика джерел забруднення на підприємстві

У відповідності з класифікацією раціональне розміщення та локалізація джерел забруднення відноситься до організаційно - технічних методів захисту навколишнього природного середовища [18].

При розміщенні нових та реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів необхідно забезпечувати дотримання нормативів шкідливих

впливів на атмосферне повітря, а при плануванні розміщення та розвитку міст та інших населених пунктів повинні враховуватися стан, прогноз зміни та завдання по охороні атмосферного повітря від шкідливих впливів.

При розробці технічних заходів по попередженню та зменшенню забруднення промисловими викидами необхідно приймати до уваги фон забруднення, який створюють сусідні підприємства, природно-кліматичні та атмосферні умови, рельєф місцевості та умови провітрювання, які пов'язані з плануванням та забудовою площадки.

Степінь забруднення повітря біля земної поверхні викидами промислових підприємств обумовлюється не тільки кількістю шкідливих речовин, які викидаються, але і їх розподіленням в просторі та часі, а також параметрами виходу пилогазоповітряної суміші.

Для того щоб концентрація шкідливих речовин в приземному шарі атмосфери не перевищувала гранично допустиму максимальну разову концентрацію, пилогазові викиди піддаються розсіюванню в атмосфері через високі труби. При досить високій димовій трубі забруднення досягають приземного шару атмосфери на значній відстані від труби, коли вони вже встигають розсіятися в атмосферному повітрі до допустимих концентрацій.

Слід відмітити, що це не самий кращий спосіб захисту повітряного басейну від промислових забруднень, так як він розрахований на самоочищуваність біосфери. В цьому випадку знижується рівень забруднення повітряного басейну біля підприємства, тобто в локальному, а не в глобальному масштабі, оскільки шкідливі речовини, які накопичуються в атмосфері рано чи пізно опускаються в приземний шар атмосфери і попадають на земну поверхню [18].

Ступінь розбавлення викиду атмосферним повітрям знаходиться в прямій залежності від відстані, яку цей викид пройшов до даної точки. Шкідливі речовини, які присутні в викиді, розповсюджуються в напрямку вітру в межах сектора, який обмежений досить малим кутом розкриття факела біля виходу із труби. На відстані від 4 до 20 висот труби (Н) факел доторкується землі і деформується, при цьому максимальна концентрація шкідливих речовин в приземному шарі спостерігається на відстані (10 .40) Н. Таким чином, можна виділити три зони забруднення приземного шару атмосфери:

1) зона перекиду факела викиду, яка характеризується відносно невисоким вмістом шкідливих речовин в приземному шарі;

2) зона максимального забруднення приземного шару;

3) зона поступового зниження рівня забруднення.

Максимальна концентрація шкідливих речовин пропорційна масі шкідливих речовин, які викидаються за одиницю часу, і протилежна квадрату підвищення точки викиду над земною поверхнею.

Ступінь шкідливості забруднення приземного шару атмосферного повітря викидами шкідливих речовин, визначаються по максимальній розрахованій величині приземної концентрації шкідливих речовин (мг/м3), яка може встановлюватись на деякій відстані від місця викиду, і яка відповідає найбільш несприятливим метеорологічним умовам. При одночасній присутності в атмосферному повітрі декількох шкідливих речовин, які мають властивість сумації дії, повинні виконуватись конкретні умови для кожної точки місцевості.

Рельєф місцевості відіграє велику роль при розсіюванні шкідливих викидів. Навіть при наявності на місцевості порівняно невисоких підвищень вони суттєво міняють мікроклімат та характер розсіювання забруднюючих речовин. На пересічній місцевості розповсюдження шкідливих домішок носить нерівномірний характер і в понижених місцях утворюються зони, які погано провітрюються, в них значно вища концентрація шкідливих речовин. Напрямок та сила вітрових потоків в приземному шарі атмосфери на горбистій місцевості може значно відрізнятись від вітрових потоків у вільній атмосфері над підвищеннями.

При будівництві промислових об'єктів в районах із складним рельєфом місцевості необхідно проводити обстеження мікрокліматичних умов в районі де планується будівництво. Якщо промисловий об'єкт потрібно будувати в долині, то його не можна розміщувати на одній лінії з населеним пунктом (по направленню вітрів, найбільш характерних напрямків). Жила забудова не повинна бути вище промислової площадки підприємства, в іншому разі переваги високих труб для розсіювання промислових викидів практично зводяться до нуля. При порівняно спокійному рельєфі місцевості промислові підприємства розміщують на рівному підвищеному місці, яке добре продувається вітрами [18].

По можливості їх слід розміщувати в спеціально відведеній для цього промисловій зоні, за межею населених пунктів.

Технологія виробництва продукції, що використовується на підприємстві, відповідає вітчизняному технологічному рівню в області виробництва молочної продукції.

Пилеочисне обладнання, що використовується при правильній експлуатації забезпечує дотримання нормативів допустимих викидів.

Карта-схема розміщення джерел викидів представлена на рисунку 2.1.

Рисун о к 2.2 - Карта-схема розміщення джерел викидів ЗАТ «Юрія»

Як видно з рисунка основними стаціонарними джерелами викидів є виробничі корпуси, деревообробний цех, зварювальне відділення, Дільниця зарядки акумуляторів та майстерня по ремонту фреонових холодильників.

Перелік джерел виділення існуючих на підприємстві забруднень представлено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. - Перелік джерел викидів, етапів технологічної праці та їх параметрів

В таблиці 2.3. більш точно описані джерела виділення забруднюючих речовин в процесі виробництва та основні етапи технологічного процесу.2.3 Аналіз основних забруднень, що утворюються в процесі виробництва

Характеристика забруднень речовин, що утворюються в процесі виробництва та перелік джерел викидів, етапів технологічної праці та їх параметрів представлені подано в таблицях 2.3. та 2.4. відповідно.

Кількість працюючих котлів при максимальній потужності заводу – 2.

Висота димової труби – 23м. Діаметр уст’я труби – 800 м.

Перелік основних забруднюючих речовин представлено в таблиці.

Таблиця 2.4. - Характеристика забруднюючих речовин, що утворюються в процесі виробництва

Як видно з таблиці 2.4. до основних забруднюючих речовин, що утворюються в процесі виробництва відносять: оксид вуглецю,двоокис азоту, аміак, пил сухого молока, пил борошна, азотна кислота, гідроксид натрію, карбонат натрію, синтетичний миючий засіб, синтетичний миючий засіб, хлор, сірчана кислота, оксиди заліза, марганець та його сполуки, оксиди хрому, фтористий водень, бензин, аерозоль лакофарбового матеріалу, сольвент, уайт-спіріт, дифторхлорметан/фреон-22/.

2.4 Розрахунок плати за забруднення та категорії небезпечності підприємства

Розрахунок валових викидів забруднюючих речовин, що утворюються на підприємстві представлена в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. – Перелік забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря (базовий рік)

Як видно з таблиці 2.5. загальний збиток підприємства за плату за забруднення становить 1285,57 гривень на рік.

Розрахунок категорії небезпечності підприємства представлено в таблиці 2.6.

Для визначення категорії небезпечності підприємства використовують дані про викиди забруднюючих речовин в атмосферу, згідно статистичній звітності за формою: 2 ТП повітря. Розрахунки виконують відповідно до рекомендацій щодо поділу підприємств на категорії небезпечності в залежності від маси і видового складу забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря [20].

Таблиця 2.6. –Розрахунок категорії небезпечності підприємства

Визначаємо долю кожного з напрямків вітру (тобто його повторюваність при круговій розі вітрів протягом року).

Ро = 12,5

Р – середньорічна повторюваність вітрів кожного ромба

Lo – розрахункова межа СЗЗ підприємства без урахування поправки на розу вітрів

Визначаємо відношення Р/Ро [19 ].

Категорії небезпечності підприємства (КНП) визначається в залежності від суми валового показника КНР і межі СЗЗ підприємства в залежності від категорії небезпечності визначають таким чином:

1. КНП≥ 106 (1000м)

2. 106 >КНП ≥ 104 (500м)

3. 104 КНП ≥ 103 (300м)

4. 103 КНП ≥ 101 (100м)

5. КНП < 101 (50 м) [21].

Таблиця 2.7 – Розрахунок ширини санітарно захисної зони підприємства (СЗЗ)

Рисунок 2.3. – Роза вітрів

Згідно з таблицями 2.6 та 2.7 підприємство відноситься до ІІІ категорії небезпеки ширина санітарної зони якого становить 300 м. Всі вимоги СЗЗ дотримані. Небезпеки для оточуючого середовища та для здоров’я людини немає.

ВИСНОВОК

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для – харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова промисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за середньорічного спаду 14%.

Головною причиною зменшення обсягів виробництва є підвищення вартості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними товаровиробниками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаблення виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей щодо інвестування і прискорення науково-технічного прогресу.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринкової) економіки. Перша грунтувалася на державній формі власності на основні засоби виробництва. Друга — переважно на трьох формах власності (приватній, колективній, державній).

Підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на поля та для зрошення і розчинені у ній речовини нагромаджуються у грунті.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширення набувають акціонерні товариства. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей еко­номіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.

Проте, незважаючи на складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне переоснащення виробництва, впроваджують нові вид високоякісної продукції в сучасній упаковці.

До основних забруднюючих речовин, що утворюються в процесі виробництва відносять: оксид вуглецю,двоокис азоту, аміак, пил сухого молока, пил борошна, азотна кислота, гідроксид натрію, карбонат натрію, синтетичний миючий засіб, синтетичний миючий засіб, хлор, сірчана кислота, оксиди заліза, марганець та його сполуки, оксиди хрому, фтористий водень, бензин, аерозоль лакофарбового матеріалу, сольвент, уайт-спіріт, дифторхлорметан/фреон-22/.

Загальний збиток підприємства за плату за забруднення становить 1285,57 гривень на рік.

Підприємство відноситься до ІІІ категорії небезпеки ширина санітарної зони якого становить 300 м. Всі вимоги СЗЗ дотримані. Небезпеки для оточуючого середовища та для здоров’я людини немає.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.http://ua.textreferat.com/referat-9218-6.html

2.Шишченко П., Масляк П. Географія України. К., 1993.

3.Заставний Ф.Д. Географія України. — Львів: Світ, 1990

4. http:/www.infmed.ru

5. http://ua.textreferat.com/referat-9240-16.html

6. Социально-экономическая география Украины / Пер. с укр. Под ред. О.Шаблия. – Львов: Свит, 1995

7. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Сновженко Т.С. Економіка України. –Львів: ЛБК, 1997

8.http://pidruchniki.com.ua/00000000/ekonomika/zagalni_naukovi_zasadi_ekonomichnoyi_politiki

9. http://pidruchniki.com.ua/ekonomika/ekonomichna_teoriya_-_mocherniy_sv

10. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/

catid,127/id,3613/

11. В.М. Устименко. Методологічні аспекти визначення екологічних ризиків // екологічний вісник. - 2006. - №4. - с.2 - 5.

12. Торочешников Н.С., Радионов А.И., Кельцев Н.В., Клушин В.Н. Техника защиты окружающей среды. - М.: Химия, 1981. - 386 с.

13. Челноков А.А., Ющенко Л.Ф. Основы промышленной экологии. — М., 2001

14. http://ua.textreferat.com/referat-5375-3.html

15. Кучерявий В. П. - Урбоекологія: Підручник.

16. Екологія і закон: Екологічне законодавство України.

У 2-х кн. / Відповідальний редактор док юридичних наук, професор, заслужений юрист України, академік УЕАН В.І.Андрейцев. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - кн. 1 - 704с., кн. 2 - 576с.

17. http://www.voloshkovepole.com.ua/ua/articles/2

18. Екологія міста: Либера К.: Навчальний посібник. 2000. – 464 с.

19. Методика расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий. ОНД-86.Л., Гидро-метеоиздат, 1987. - 94 с.

20. Беспамятнов Г.П., Кротов Ю.А. Предельно допустимые концентрации вредных веществ в окружающей среде: Справочник. – Химия, 1985. – 460 с.

21. В.С. Джиригей. Екологія та охорона навколишнього середовища. - К.: Т-во ”Знания“, КОО, 2006. - 319 с.