Курсовая работа: Облік нематеріальних активів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти обліку нематеріальних активів

1.1 Економічна суть та класифікація нематеріальних активів

1.2 Нормативне забезпечення обліку нематеріальних активів

1.3 Оцінка нематеріальних активів

РОЗДІЛ 2. Методика бухгалтерського обліку нематеріальних активів

2.1 Облік нематеріальних активів відповідно до Інструкції плану рахунків

2.2 Первинний облік нематеріальних активів

2.3 Аналітичний облік нематеріальних активів та узагальнення облікових даних в реєстрах бухгалтерського обліку

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення обліку операцій з нематеріальними активами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Якісно нові вимоги до підвищення ефективності обліку і відображення у звітності фінансових і виробничих активів підприємств визначають всебічне осмислення і введення в практику обліку якісно нового виду активів — нематеріальних активів. Дана категорія певною мірою є новою для господарської практики України, а також маловивченою і не до кінця розробленою. Але, не дивлячись на це, в реальному житті зустрічатися з ними доводиться все частіше: в результаті повсюдного використання комп’ютерних програм, розвитку науки і техніки виникає необхідність у правовому оформленні та бухгалтерському обліку прав на корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг. Багато елементів, пов’язаних з обліком НМА недостатньо законодавчо врегульовані, у зв’язку з чим у бухгалтерів-практиків виникає багато питань. На сьогодні методика і принципи побудови обліку нематеріальних активів є об’єктом пильного вивчення світової економічної науки і практики. Дані питання неодноразово розглядалися на сесії Міжнародної групи експертів ООН з міжнародних стандартів обліку і звітності, і продовжують постійно розроблятися економістами всіх розвинених країн.

Дана курсова робота присвячена дослідженню теоретичних питань методології обліку нематеріальних активів. В рамках даної теми буде розглянуто: - економічну характеристику категорії „нематеріальні активи”; - види нематеріальних активів згідно з класифікацією, поданою в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій від 30.11.99 № 291; - питання аналітичного та синтетичного обліку нематеріальних активів згідно з П(С)БО, документальне оформлення операцій з їх руху та використання на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти обліку нематеріальних активів

1.1 Економічна суть та класифікація нематеріальних активів

До затвердження стандартів бухгалтерського обліку нормативні акти з бухгалтерського обліку обмежувались невичерпними переліками видів нематеріальних активів без визначення їх загального поняття. За визначенням, що наведене у пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8, нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Інакше кажучи, термін “нематеріальні активи” охоплює будь-які (їх коло залишається невичерпним) безтілесні об’єкти цивільного обігу, що можуть бути капіталізовані підприємством, організацією, установою. [1; с.242]

Зазначена у визначенні можливість ідентифікації означає , що актив можна розпізнати як самостійну одиницю. Ідентифікований актив — це актив, який може бути розпізнаний у ряді інших активів, мати свої, лише йому властиві ознаки та характеристики.

Такий актив можна використовувати незалежно або у сукупності з іншими активами, відокремлювати від підприємства (продавати, передавати у користування тощо).

Тобто, по відношенню до конкретного об’єкту нематеріальних активів повинна існувати можливість вилучення його з сукупного майна, зафіксованого на балансі підприємства, відокремлення його від інших активів і розпорядження ним. До складу нематеріальних активів, наприклад, не можуть бути віднесені інтелектуальні та ділові якості людини, її кваліфікацію та здатність до праці, оскільки вони виступають невідокремленою частиною свого носія і не можуть бути використані без нього.

Здатність приносити економічні вигоди — це потенціал, який може сприяти надходженню на підприємство (прямо або непрямо) грошових коштів та їх еквівалентів.

Таким чином можна сказати, що склад нематеріальних активів — це сукупність прав підприємства розпоряджатися об’єктами інтелектуальної та промислової власності та переваг підприємства у порівнянні з іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

Отже, роблячи висновок з цієї частини роботи, потрібно чітко уяснити, що:

1) нематеріальними активами є права на ті або інші об’єкти нематеріального характеру, а не самі об’єкти;

2) права, що визначаються як нематеріальні активи, можуть виникати тільки з договорів (авторській договір, ліцензійний договір, договір закупівлі-продажу тощо),оскільки саме зі змісту договорів випливає, що підприємство набуває тих або інших прав і привілеїв. У цьому випадку дуже важливо, щоб у договорі були чітко визначені умови, при яких особа, що придбає ці права, може ними користуватися;

3) права, що зараховуються на баланс як необоротні нематеріальні активи — це тільки ті права, що забезпечують можливість одержання в майбутньому багатократної економічної вигоди.

Згідно з податковим законодавством нематеріальні активи - це об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку. Таким чином, між бухгалтерським та податковим визначеннями нематеріальних активів існують відмінності. Так, П(С)БО 8 "Нематеріальні активи'', на відміну від податкового законодавства обмежує можливість віднесення активів до складу нематеріальних, тобто нематеріальними можуть бути ті активи, які утримуються з метою використання впродовж періоду більше одного року. Крім того, нематеріальний актив може бути придбаний з метою перепродажу та бути для цілей оподаткування товаром.

Група нематеріальних активів — це сукупність нематеріальних активів однотипних за призначенням та умовами використання.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”. [3; с.247]

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за такими групами:

— права користування природними ресурсами (права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);

— права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

— права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

— права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

— авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

— гудвіл (перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання);

— інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)

Придбаний нематеріальний актив визнається підприємством і відображається в обліку та звітності, якщо він відповідає всім критеріям визнання.

1. Критерії визнання активів взагалі:

— актив контролюється підприємством внаслідок минулих подій;

— існує ймовірність одержання підприємством майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням;

— вартість активу може бути достовірно визначена.

2. Критерії визнання нематеріальних активів:

— немонетарний актив;

— не має матеріальної форми;

— може бути ідентифікований;

— утримується з метою використання протягом періоду більше одного року або операційного циклу, якщо він перевищує один рік для виробництва, торгівлі, адміністративних цілей, надання в оренду іншим особам.

Перша група критеріїв є загальною для визнання активів відповідно до ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Всі активи підприємство отримує внаслідок минулих подій (придбання, виробництво, отримання в оренду тощо). Операції або події, що очікуються в майбутньому, не приводять до появи активів. Наприклад, намір придбати активи не відповідає визначенню активів і може бути розкритий у примітках до фінансових звітів (п.37.3 ПБО 8).

Контроль над активами та існування ймовірності отримання майбутніх економічних вигод тісно пов’язані з правом власності на актив, але не обмежуються тільки ним. Так нематеріальні активи, якими підприємство користується за договором операційної оренди, будуть відображені за балансом підприємства на рахунку 01 “Орендовані необоротні активи”, а нематеріальні активи, які надійшли за договором фінансової оренди, будуть визнані у складі власних активів підприємства і відображені на балансовому рахунку 12 “Нематеріальні активи”. Такий підхід пояснюється додержанням принципу превалювання сутності над формою. Так, у разі фінансової оренди основні ризики і вигоди від використання активу переходять до орендаря незалежно від того, чи переходить право власності. [3; с.564]

Критерій щодо можливості достовірної оцінки вартості активу застосовується незалежно від того, чи був нематеріальний актив придбаний, отриманий ззовні, чи створений на підприємстві.

Для визнання нематеріальних активів, створених на підприємстві, відповідно до вимог ПБО 8 застосовуються додаткові критерії визнання:

1. Витрати на створення нематеріального активу класифікуються на етапдосліджень та етап розробок.

Дослідження – заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань.

Розробка– застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

2. Витрати на дослідження визнаються витратами під час їх здійснення. Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок у процесі створення нематеріального активу, тоді всі витрати розглядаються як витрати на дослідження.

3. Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі (визнавати) за умови, якщо підприємство має:

— намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

— можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

— інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає переліченим вище критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом. [1; с.238]

1.2 Нормативне забезпечення обліку нематеріальних активів

Нормативне забезпечення обліку нематеріальних активів регулюється:

1. Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 196-XIV.

2. Законом України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93 № 3792-XII.

3.Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 № 168/97-ВР.

4. Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій від 30.11.99 № 291.

5.Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі ” від 05.12.93 № 3691-XII.

6.Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.93 № 3688-ХІІ.

7.Наказом “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку” від 18.10.1999 № 242.

8. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активн”: Затв. наказом Міністерства фінансів України 18 жовтня 1999 р. № 242 і зареєстровано міністерством юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 750/4043 (зі змін. доп.).

9. Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, з наступними змінами і доповненнями.

1.3 Оцінка нематеріальних активів

На сьогодні є три класичні підходи до оцінки нематеріальних активів, а саме: витратний, порівняльний і підхід прибутковості. Найчастіше на підприємствах України використовують перший підхід.

Витратний підхід.

Такі об’єкти інтелектуальної власності, як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення нематеріального активу, як правило, створюються протягом досить тривалого періоду, і витрати на їх формування найчастіше списують за витратними статтями. Незважаючи на це, зібрана наукова бібліотека, наприклад, може становити величезну цінність — подекуди вона може бути найдорожчим активом підприємства, особливо, якщо це підприємство — науковий інститут або вищий навчальний заклад. Активи такого роду оцінюються за методом вартості створення, тобто з погляду витратного підходу.

Витратний підхід застосовується при оцінці вартості нематеріальних активів, якщо неможливо знайти аналоги, а прогнозований прибуток не є стабільним.

Оцінюючи, слід врахувати всі істотні витрати, такі як праця, маркетингові та рекламні витрати, витрати на страхування ризиків, пов'язаних з об'єктами інтелектуальної власності, витрати на вирішення правових конфліктів, на матеріали, витрачені на формування об'єкта інтелектуальної власності, собівартість науково-методичного забезпечення, індивідуалізації власної продукції — логотипа, ліцензій, сертифікатів тощо.

Порівняльний підхід

В економічній літературі цей підхід має ще одну назву — ринковий. Він застосовується, якщо є досить розвинутий ринок продажу нематеріальних активів, що оцінюються. Цей підхід ґрунтується на принципі ринку, що ефективно функціонує, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення.

Підхід прибутковості

При оцінці патентів і ліцензій, торгової марки, франшизи, майнових прав використовується, як правило, третій підхід — підхід прибутковості.

Він ґрунтується на розрахунку економічних вигід, пов'язаних з отриманням прибутку за рахунок нематеріальних активів, не відооражгних на балансі підприємства, які забезпечують прибуток на активи або власний капітал вище середнього рівня.[5; с.158]

Оцінюючи внесок у вигляді майнових прав, вкрай важливо обґрунтовано сформувати вартість внеску. Обґрунтування передбачає:

— або визначення в угоді про передачу майнових прав методу (способу), за допомогою якого було сформовано ціну майнового права (прав);

—або посилання в угоді про передачу майнових прав на висновок компетентного експерта щодо визначення ціни майнового права (прав).

Прийняття національних положень обліку зумовило істотні зміни в організації і методиці ведення бухгалтерського обліку в Україні. Ці положення містять велику кількість термінів, що вперше використовуються у вітчизняній практиці. Не є винятком і П(С)БО 8, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242, у якому використовується новий термін "гудвіл".

Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів робіт, послуг), нових технологій тощо (п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

"Гудвіл — перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання" (п. 4 Загальних положень П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств").

Оскільки гудвіл не є самостійним об'єктом майнових прав, він не може бути безпосередньо предметом будь-якої цивільної угоди між сторонами, самостійним предметом внеску на формування відокремленого майна суб'єкта підприємницької діяльності. Гудвіл виникає, коли предметом внеску є цілісний майновий комплекс підприємства. Це відбувається у двох випадках:

1) коли до діючого підприємства приєднується інше підприємство. У такому разі відбувається реорганізація другого підприємства шляхом приєднання до першого, яке отримує на свій баланс всі активи та пасиви приєднаного підприємства. Власник реорганізованого підприємства отримує частку (пай, пакет акцій) першого підприємства на суму, що дорівнює узгодженій сторонами вартості цілісного майнового комплексу приєднаного підприємства. Ця узгоджена вартість складається з вартості чистих активів приєднаного підприємства (активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань) та гудвілу. Якщо вартість придбання цілісного майнового комплексу більша від вартості чистих активів приєднаного підприємства, різниця становить вартість гудвілу. Якщо вартість придбання цілісного майнового комплексу менша від вартості чистих активів приєднаного підприємства, різниця становить вартість негативного гудвілу (від'ємне значення);

2) коли зливаються два (або більше) підприємства. У такому разі відбувається реорганізація кожного з об'єктів злиття, внаслідок чого виникає нове підприємство. Відокремлене майно нового підприємства формується за рахунок внесків власників реорганізованих підприємств у вигляді цілісних майнових комплексів цих підприємств. Розмір і вартість часток власників реорганізованих підприємств у новому підприємстві визначаються сторонами на підставі узгодження вартості кожного з підприємств, що реорганізуються.

Звісно, інститут гудвілу не може бути застосований до бізнесу, що провадиться без утворення юридичної особи, тобто підприємцем — фізичною особою.

Оскільки гудвіл не є самостійним об'єктом цивільних прав, його існування не вимагає будь-якого документального підтвердження. Підставою для відображення вартості гудвілу в обліку є угода про отримання цілісного майнового комплексу підприємства, де вартість його чистих активів не збігається з вартістю придбання.

Невідповідність справедливої вартості придбаних чистих активів розміру оплати за придбання підприємства, якому ці активи належали, пояснюється тим, що ціна підприємства як цілісного майнового комплексу, як правило, дуже відрізняється від суми вартості всіх цих активів, якби вони продавалися поодинці. Ця різниця і є від'ємним гудвілом. Від'ємний гудвіл — це такий самий контрактів, як знос або торгова націнка, і в його бухгалтерському відображенні немає жодних труднощів.

Як підсумок, можна виділити головну ознаку наявності гудвілу і від'ємного гудвілу — це невідповідність сплаченої за придбання підприємства суми сукупній вартості переданих чистих активів, що надійшли на баланс внаслідок здійснення такої покупки. В активах, придбаних поодинці, гудвілу бути не може. Не може бути гудвілу і при здійсненні фінансових інвестицій. [6; с.121]

Також слід пам'ятати, що гудвіл виникає лише при здійсненні витрат, тобто подароване підприємство "не несе з собою" ні гудвілу, ні від'ємного гудвілу на баланс нового власника, хоча фактично подароване підприємство, як правило, має певні переваги або недоліки щодо своєї прибутковості (збитковості) чи ділової репутації. Однак за відсутності факту витрат бухгалтер не може ті чи інші переваги зарахувати як гудвіл, навіть якби дуже цього хотів. Для бухгалтера гудвіл — категорія вартісна.

Основою для визначення достовірної оцінки нематеріального активу є господарські договори (угоди) на його придбання (виготовлення), інші організаційно-розпорядчі та первинні облікові документи.

Придбані або створені нематеріальні активи зараховуються на баланс за первісною вартістю. Порядок визначення первісної вартості нематеріального активу наведено в табл.. 1.1.

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і продовженням терміну їх використання, що буде сприяти збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод. Наприклад, юридичне оформлення права власності на нематеріальний актив є необхідним етапом для його подальшого використання й отримання майбутніх економічних вигод. Тому витрати на юридичні послуги повинні бути враховані (капіталізовані) у первісній вартості зазначеного об’єкту нематеріального активу.

Слід розрізняти три моменти оцінки нематеріальних активів залежно від дати проведення оцінки (табл. 1.2).

Таблиця 1.1 Порядок визначення первісної вартості нематеріального активу відповідно до П(С)БО 8

Таблиця 1.2 Підходи до оцінки нематеріальних активів

Кожне підприємство має право на здійснення переоцінки нематеріальних активів відповідно до справедливої вартості, проте це стосується лише тих активів, які функціонують на активному ринку. Активним є ринок, якому притаманні наступні умови:

– предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;

– будь-який момент можна знайти зацікавлених продавців і покупців;

– інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.

У разі переоцінки одного нематеріального активу слід переоцінювати і всі інші об’єкти даної групи. Якщо підприємством проведена переоцінка нематеріальних активів певної групи, то в подальшому таку переоцінку необхідно здійснювати щорічно.

Техніка підрахунку переоціненої вартості визначається п.21 П(С)БО 8 ”Нематеріальні активи”.

Обов’язковою ознакою нематеріального активу є відсутність матеріальної форми по відношенню до будь-якого об’єкту, що приймається на облік, проте, повинні бути документи, що його ідентифікують, тобто підтверджують існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в тій чи іншій формі. До таких документів відносяться, насамперед, документи, що описують нематеріальний актив або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті чи інші майнові права підприємства. Зарахування нематеріального активу на баланс здійснюється на підставі акту про його отримання, після оформлення картки обліку НМА. В акті, зокрема, мають бути зазначені: - назва підприємства; - назва об’єкту нематеріальних активів; - його коротка характеристика; - структурний підрозділ, у якому даний нематеріальний актив буде використовуватись; - спосіб придбання нематеріального активу; - термін корисного використання; - перелік документації, яка свідчить про придбання (створення) нематеріального активу; - висновок комісії з обґрунтуванням терміну корисного використання НМА; - відомості про матеріальні носії, на яких НМА був отриманий. Права на “ноу-хау” виділені в особливу групу нематеріальних активів, Для того, щоб можна було обліковувати “ноу-хау” як об’єкти нематеріальних активів, необхідна наявність наступних документів: - документів, що підтверджують факт створення цих активів, наприклад кошториси витрат; - актів приймання-передачі для обліку введення об’єктів в експлуатацію; - положення (інструкції) про службові і комерційні таємниці; - наказів про віднесення конкретних об’єктів до “ноу-хау”; - протоколів визначення строків корисного використання об’єктів “ноу-хау”. Для документування операцій з обліку нематеріальних активів використовують типові форми документів для обліку основних засобів, до яких додаються документи, що описують сам об’єкт або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті або інші майнові права підприємства. Наприклад, у випадку придбання будь-яких авторських прав відображення їх в обліку може бути здійснене лише на підставі договору з юридичною або фізичною особою — продавцем цих авторських прав. Документальне оформлення в обліку надходження нематеріальних активів залежить від того, створені вони силами підприємства чи придбані у інших осіб. [2; с.108]

РОЗДІЛ 2. Методика бухгалтерського обліку нематеріальних активів

2.1 Облік нематеріальних активів відповідно до Інструкції плану рахунків

Бухгалтерський облік наявності та руху нематеріальних активів ведеться на інвентарному балансовому рахунку 12 "Нематеріальні активи". Для відображення гудвілу в обліку використовується рахунок 19 "Гудвіл при придбанні".

Синтетичний облік нематеріальних активів ведеться на рахунку 12, який призначений для узагальнення інформації про їх наявність і рух. Він має такі субрахунки:

121 — Права користування природними ресурсами;

122 — Права користування майном;

123 — Права на знаки для товарів і послуг;

124 — Права на об’єкти промислової власності;

125 — Авторські і суміжні з ними права;

126 — Гудвіл;

127 — Інші нематеріальні активи .

За дебетом цього рахунку відображається придбання або отримання в результаті розробки (від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, за кредитом - вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством в подальшому економічних вигод від його використання, а також сума уцінки нематеріальних активів. Рахунок є активним, балансовим, призначений для обліку господарських засобів.

Нематеріальні активи надходять на підприємство в результаті їх придбання, створення власними силами, безоплатного отримання або шляхом обміну на інші активи.

Планом рахунків для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 “Капітальні інвестиції”.

За дебетом рахунка 15 “Капітальні інвестиції” відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом — їх зменшення внаслідок прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів.

Для обліку витрат на придбання (створення) нематеріальних необоротних активів використовується субрахунок 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”.

Надходження нематеріальних активів може здійснюватись шляхом:

— придбання;

— розробки;

— внесення засновниками до статутного капіталу;

— безоплатного одержання;

— отримання в обмін на неподібні активи.

Бухгалтерські записи операцій з придбання (створення) нематеріальних активів мають вигляд:

1) відображено придбання нематеріальних активів за сумою договору:

Д-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками”;

На суму ПДВ:

Д-т 641 “Розрахунки за податками”;

К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками”;

На суму ПДВ на умовах авансової оплати:

Д-т 644 “Податковий кредит”;

К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками”;

2) зарахування придбаного об’єкта до складу нематеріальних активів:

Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

3) Відображено понесені витрати на створення нематеріального активу:

Д-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

К-т рахунків різних активів і зобов’язань (65, 66, 23, 20);

Списання витрат на створення об’єктів при зарахуванні їх до складу нематеріальних активів:

Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

4) відображені понесені витрати на модернізацію об’єкта нематеріальних активів:

Д-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

К-т рахунків різних активів і зобов’язань (65, 66, 23, 20);

Списання витрат на модернізацію об’єкта нематеріальних активів:

Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

5) відображені понесені витрати на дослідження (дослідження можливості технічного вдосконалення виробництва).

Д-т 941 “Витрати на дослідження і розробки”;

К-т рахунків різних активів і зобов’язань;

6) відображені внески засновників до статутного капіталу нематеріальними активами:

а) Д-т 46 “Неоплачений капітал”;

К-т 40 “Статутний капітал” — на суму внеску за вартістю, що вказана в установчих документах.

б) Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 46 “Неоплачений капітал” — на суму одержаних від засновників об’єктів нематеріальних активів.

7) відображення в обліку безоплатно одержаних об’єктів нематеріальних активів:

Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 424 “Безоплатно одержані необоротні активи”;

8) відображення в обліку операцій по надходженню нематеріальних активів шляхом обміну на подібні або неподібні активи.

Відображення в обліку обміну подібними активами здійснюються записами:

а) списання зносу переданого нематеріального активу:

Д-т 133 “Знос нематеріальних активів”;

К-т 12 “Нематеріальні активи”;

б) списання залишкової вартості цього самого нематеріального активу:

Д-т 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”

К-т 12 “Нематеріальні активи”;

в) нарахування зобов’язань з ПДВ:

Д-т 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”;

К-т 26 “Розрахунки за податками”;

г) отримання нематеріального активу внаслідок обміну:

Д-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”;

К-т 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”;

д) відображення ПДВ:

Д-т 641 “Розрахунки за податками”;

К-т 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”;

ж) залік заборгованостей за обміном (бартером):

Д-т 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”;

К-т 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”;

з) введення нематеріального активу в експлуатацію:

Д-т 12 “Нематеріальні активи”;

К-т 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”.

Як відомо, неподібними вважаються активи, які мають різну справедливу вартість та різне функціональне призначення, тому при обміні неподібними активами в обліку та звітності під час обміну такими активами треба відображати фінансовий результат від процесу обміну.

Бухгалтерські проводки обміну неподібними активами:

а) списання зносу переданого нематеріального активу:

Д-т 133 “Знос нематеріальних активів”;

К-т 125 “Авторські та суміжні з ними права”;

б) списання залишкової вартості цього самого активу:

Д-т 972 “Собівартість реалізованих необоротних активів”;

К-т 125 “Авторські та суміжні з ними права”;

в) відображення доходу від передачі в обмін нематеріального активу:

Д-т 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”;

К-т 742 “Дохід від реалізації необоротних активів”;

г) нарахування зобов’язання з ПДВ:

Д-т 742 “Дохід від реалізації необоротних активів”;

К-т 641 “Розрахунки за податками”;

ґ) отримання готової продукції в обмін на нематеріальні активи:

Д-т 26 “Готова продукція”;

К-т 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”;

д) відображення ПДВ:

Д-т 641 “Розрахунки за податками”;

К-т 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”;

е) отримання грошових коштів:

Д-т 311 “Поточні рахунки в національній валюті”;

К-т 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”;

є) відображення заліку взаємної заборгованості з обміну:

Д-т 972 “Собівартість реалізованих необоротних активів”;

К-т 125 “Авторські та суміжні з ними права”;

ї) визначення фінансового результату:

Д-т 793 “Результати іншої звичайної діяльності”;

К-т 972 “Собівартість реалізованих необоротних активів”;

Д-т 742 “Дохід від реалізації необоротних активів”;

К-т 793 “Результат іншої звичайної діяльності”.[3; с.558]

2.2 Первинний облік нематеріальних активів

Обов'язковою підставою відображення в бухгалтерському обліку будь-якого об'єкту нематеріальних активів на підприємстві слугують правильно оформлені первинні документи. Для документування операцій з обліку нематеріальних активів використовуються типові форми документів (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1 Типові форми документів

Основною ознакою нематеріального активу є відсутність матеріальної форми об'єкта, проте повинні бути документи, які підтверджують існування цього об'єкта та права підприємства на його використання (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2 Документування операцій з нематеріальними активами

2.3 Аналітичний облік нематеріальних активів та узагальнення облікових даних в реєстрах бухгалтерського обліку

На підставі первинних документів дані про рух нематеріальних активів протягом звітного періоду відображаються в облікових регістрах і використовуються для заповнення Головної книги та форм звітності.

Для узагальнення інформації про наявність та рух нематеріальних активів та їх знос призначений Журнал 4 (за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 35). У даному журналі відображається:

1) вибуття нематеріальних активів внаслідок їх продажу, безоплатної передачі, неможливості отримання підприємством економічних вигод від їх використання або невідповідності критеріям визнання активом, а також сума уцінки, яка відображається за кредитом відповідних рахунків бухгалтерського обліку;

2) сума нарахованої амортизації, а також сума збільшення зносу внаслідок дооцінки та зменшення корисної вартості;

3) вартість негативного гудвілу, що виникає в результаті придбання;

4) капітальні інвестиції щодо введення в дію нематеріальних активів, вибуття внаслідок продажу тощо.

У фінансовій звітності повинна міститися вся інформація щодо наявності нематеріальних активів, здатних впливати на рішення, що приймаються на їх основі. Ця умова забезпечується завдяки дії принципу повного висвітлення.

Відображення даних з рахунку 12 “Нематеріальні активи” та 19 “Гудвіл при придбанні” в облікових регістрах і фінансовій звітності наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Розкриття інформації про нематеріальні активи та гудвіл

Аналітичний облік нематеріальних активів та зносу цих активів ведеться за кожним об’єктом окремо в картках обліку з розподілом на власні та отримані на умовах фінансової оренди, виробничі та невиробничі об’єкти.

Аналітичний облік капітальних інвестицій у нематеріальні активи ведеться у Відомості 4.1 за дебетом рахунку 15. Також у цій відомості відображаються витрати на модернізацію, модифікацію нематеріальних активів, які призводять до збільшення первісно очікуваних від їх використання майбутніх економічних вигод.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться у Відомості 4.3, в яку з регістрів аналітичного обліку за попередній рік переносяться дані на початок звітного року. Протягом звітного року щомісяця на підставі первинних облікових документів записуються дані про придбані, отримані, створені нематеріальні активи, про переоцінку, зменшення і відновлення корисності нематеріальних активів, про їх вибуття. На кінець кожного місяця визначається сальдо нематеріальних активів та їх амортизації.

Інформація, відображена в облікових регістрах та Головній книзі, в кінці звітного періоду узагальнюючим підсумком переноситься до фінансової звітності. У Балансі (ф. № 1) вартість об'єктів нематеріальних активів відображається в першому розділі в рядках: 011 - первісна вартість, 012 -сума зносу, 010 - залишкова вартість (первісна мінус накопичена сума зносу), 065 (вписуваний рядок) - сума негативного гудвілу (вираховується).

При розкритті інформації в Примітках до річної фінансової звітності щодо кожної групи нематеріальних активів (з окремим відокремленням інформації про створені підприємством нематеріальні активи) наводиться наступна інформація:

— вартість (первісна або переоцінена), за якою нематеріальні активи відображені в балансі;

— методи нарахування амортизації діапазон термінів корисного використання нематеріальних активів;

— наявність та рух нематеріальних активів у звітному році;

— вартість нематеріальних активів, відносно яких існують обмеження права власності; вартість переданих в заставу нематеріальних активів; сума угод на придбання в майбутньому нематеріальних активів; загальна сума витрат на дослідження та розробки, включена до складу витрат звітного періоду; первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки нематеріальних активів, отриманих за рахунок цільових асигнувань.

Типові проблеми відображення в обліку та звітності нематеріальних активів розглянуто в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Типові проблеми відображення в обліку та звітності нематеріальних активів

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення обліку операцій з нематеріальними активами

Дослідження теорії та практики бухгалтерського обліку свідчать про складність визнання гудвілу активом внаслідок його невідповідності принципу контрольованості. Відхилення від цього принципу за стандартами МСФЗ [1] стосуються лише придбаного гудвілу в разі об'єднання або купівлі-продажу бізнесу.

МСФЗ (1РК8) 3 визначає гудвіл за його характером як майбутні економічні вигоди, що утворюють активи, які не піддаються індивідуальній ідентифікації й окремому визнанню, однак не з погляду оцінки самого гудвілу. Неможливість достовірного економічного визначення отриманих вигід і конкурентних переваг від нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу, проблеми їх ідентифікації, помилки в оцінці таких активів призводять до завищення або негативного значення гудвілу. Принагідно зазначимо, що негативний гудвіл, який в українській практиці приватизації набув невиправданого поширення, найчастіше є наслідком неврахування нематеріальних чинників цінності підприємства через те, що вони за діючими правилами обліку не відображені в ньому і списані на витрати. Це призводить до невідповідностей і невиправданих втрат, загальні збитки від яких в Україні оцінюють на рівні $800 млрд доларів.

МСФЗ (ІРК8) 3 забороняє визнання активом внутрішньогенерованого підприємством гудвілу, оскільки різниця між ринковою вартістю підприємства й балансовою вартістю його ідентифікованих чистих активів у будь-який момент залежить від низки чинників, які впливають на вартість підприємства. Така різниця не визначає вартість контрольованих підприємством нематеріальних невідчутних активів у складі інтелектуального капіталу: інформації, знань, інтелекту працівників тощо, вартість яких може багаторазово перевищувати балансову вартість підприємства. Натомість вона показує внутрішню здат-ність бізнесу до стабільного отримання вигоди у майбутньому, однак такі ресурси, що становлять внутрішній гудвіл, наразі не визнають активами.

Отож у бухгалтерських звітах немає можливості формувати релевантну інформацію про невідчутні нематеріальні активи, оскільки більшість таких активів не відображені у балансі й інвестиції у них відносять до витрат, що призводить до консервативної оцінки та заниження вартості активів, доходів і поточної вартості підприємства. Внаслідок цього виникає потреба в удосконаленні бухгалтерської звітності за аспектами її здатності формувати зрозумілу, надійну і своєчасну інформацію про нематеріальні невідчутні активи. Відповідно до їх економічної сутності необхідно здійснювати періодичні розрахунки включно з розрахунком гудвілу для визначення ефективності діяльності підприємства як своєрідного індикатора резерву безпечності, оцінку перспектив розвитку й прийняття раціональних інвестиційних фінансових рішень щодо забезпечення майбутніх конкурентних переваг і отримання екстраординарних доходів, визначати ефективність управлінських рішень, здійснювати оцінку вартості інтелектуального капіталу, контроль прогнозованих економічних вигід від використання нематеріальних активів тощо.

Невизнання традиційною моделлю обліку інтелектуальних активів та інвестицій, необхідних для розвитку підприємства, як основи потенційних економічних вигід призводить до втрати суттєвої частини бухгалтерської інформації щодо характеристики ринкової вартості підприємства, яка не тотожна балансовій вартості та зазнає постійних змін. Це виявляє непридатність застосування таких методів визначення реальної вартості підприємства, як балансова й залишкова вартість у процесі приватизації, що пов'язано із нездатністю традиційної моделі обліку до врахування якісно нового виду капіталу - інтелектуального як за обсягом, так і за структурою витрат на розробку, створення й розвиток інтелектуальних активів.

Аналіз літературних джерел з проблеми оцінки вартості гудвілу і невідчутних нематеріальних активів як його складової, яким присвячені праці О. Бутнік-Сіверського, А. Колота, П. Крайнєва, В. Олейко, В. Палія, А. Чухна та ін., засвідчив необхідність теоретичних пошуків щодо обґрунтування питань оцінки об'єктів “нематеріальної” економіки, у якій інформація, знання, дослідження, здійснювані підприємством, відносять до категорії внутрішньо створених нематеріальних активів як основи внутрішньо-генерованого підприємством гудвілу. Однак на сьогодні немає як вимірників інтелектуального капіталу та інтелектуальних ресурсів за аналогією з іншими матеріальними ресурсами, так і надійних способів вимірювання колективних знань персоналу, досвіду, навичок, накопиченої й обробленої інформації тощо

Гудвілом у разі придбання згідно з П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств” [2] вважають перевищення частки придбання понад справедливу вартість ідентифікованих активів і зобов'язань на дату купівлі-продажу. Справедливою вартістю є вартість підприємства, визначена за передпродажною оцінкою.

Поширена думка про те, що саме гудвіл є правдивим відтворенням вартості підприємства (компанії), оскільки він відтворює недооцінені інтелектуальні активи, які об'єктивно не можуть бути відображені у бухгалтерській звітності. Наразі оцінка гудвілу може бути визнана суб'єктивною величиною, оскільки не дає відомостей про підприємство (компанію) для потенційних її користувачів і не може бути об'єктивним показником вартості навіть у разі здійснення купівлі-продажу бізнесу за встановленою вартістю гудвілу між добре поінформованими сторонами, коли йдеться про гудвіл як різницю між балансовою і ринковою оцінками капіталу бізнесу. Остання з них виявляється також непостійною величиною, яка залежить від мінливих чинників ринкової кон'юнктури та ціни, що здатний заплатити покупець.

Алгоритм гудвілу передбачає, що за результатами конкретної угоди визначають різницю між ринковою і бухгалтерською оцінками капіталу підприємства як майнового комплексу, тобто виявляють вартість нематеріальних, набутих упродовж багатьох років вигід і нематеріальних чинників (активів), не відображених у балансовій вартості підприємства. Відтак основою гудвілу є майбутні вигоди за моделлю запровадження інтелектуального капіталу бізнесу. Отже, відпрацювання правил ідентифікації та відтворення активів такого капіталу в бухгалтерському обліку потребує дослідження економічної природи внутрішнього гудвілу за нематеріальними складовими, що утворюють вартість підприємства, тобто перегляду та вдосконалення бухгалтерської концепції гудвілу.

Невиправдане перевищення гудвілу інколи уподібнюють спекулятивній складовій угод купівлі-продажу підприємства як майнового комплексу. Спосіб визначення його реальної вартості за бухгалтерським балансом залишає різні невизначеності насамперед унаслідок конкуренції пропозиції або помилкових оцінок гудвілу в процесі укладання угоди купівлі-продажу. Зокрема, російське ПБУ 14 містить суперечливе тлумачення позитивної ділової репутації підприємства як підстави для збільшення вартості в очікуванні майбутніх вигід та негативної ділової репутації для її зниження, що свідчить про невиправданий підхід до бухгалтерської балансової вартості як єдино достовірної.

Важко заперечити ймовірність продажу підприємства за завищеною спекулятивною вартістю, який можливий як виняток за окремою угодою і не може поширюватися на всі подібні операції, оскільки спекулятивна діяльність орієнтована на миттєве отримання прибутку, не передбачає тривалого накопичення економічних переваг, процесу створення бізнесу, запровадження новацій тощо, хоча у будь-якому разі така спекулятивна складова підриває довіру до ринку й ринкової вартості.

До інших причин помилкової оцінки гудвілу можна віднести обмеженість засобів бухгалтерського обліку навіть щодо обліку матеріальних активів, насамперед із застосуванням для зменшення трудомісткості процесу обліку таких інструментів, як облік за історичними цінами; методів амортизації основних засобів; списання матеріальних виробничих запасів тощо, застосування яких обумовлює розбіжності між їх вартістю у балансі підприємства й реальною ринковою за тотожний період. Крім того, деякі засоби переоцінки активів або їх обліку за справедливою (відновлюваною) ринковою вартістю також повністю не вирішують проблеми скорочення похибок балансової оцінки активів, доповнених ще й суб'єктивними помилками працівників бухгалтерського обліку.

Сьогодні найсуттєвішими недоліками оціночної діяльності є неприйняття на баланс або некоректне відтворення у бухгалтерському обліку деяких компонентів інтелектуального капіталу. Переважна їх частина визначає цінності й ринкову вартість підприємства, що створюється на основі не стільки поточної, скільки потенційної суб'єктивної корисності таких компонентів у складі інтелектуального капіталу. Останній відтворює напрацьований потенціал організації щодо ведення бізнесу, переваг технологій, застосування інформації та знань, культури, зв'язків, репутації як сукупності властивостей, що розглядаються не як певні економічні субстанції, а визнані безпосередньою виробничою силою і вимагають обліку прикладними економічними дисциплінами.

Відтак перетворення інформації та знань на істотні чинники виробництва суб'єктів господарювання пов'язане з якісними характеристиками і кількісним переважанням витрат на процеси інформатизації: капітальні вкладення (інвестиції у нерухомість, обладнання, інші активи) з розрахунку на ймовірні прибутки від їх здійснення і витрати на дослідження, розробки, навчання, створення баз даних, що в обліку переважно відносять до корпоративних витрат включно із господарськими, на заробітну плату, сировину і матеріали, рекламу тощо. Різниця між капіталовкладеннями і згаданими витратами не завжди очевидна, тим більше, що в сучасній економіці підприємства на обладнання для збирання, обробки інформації, формування баз даних витрачають більше коштів, ніж на виробниче обладнання, і таке вкладання коштів у запровадження інформаційних систем забезпечує більшу продуктивність праці. Проте в структурі таких капітальних вкладень і витрат вкрай проблематично визначити витрати на інформацію, створення/використання знань, навичок і досвіду персоналу, культури, іміджу, бренда підприємства тощо. Безперечно, інформаційні технології та застосування комп'ютерного аналізу й процесів моделювання відкривають нові можливості та сфери їх застосування.

Однак економічна оцінка інформатизації бізнесу й використання знань (поряд із безперечними досягненнями щодо збільшення продуктивності, запровадження нових видів діяльності, створення нової продукції, скорочення витрат, удосконалення і підвищення культури обслуговування, розширення клієнтури за рахунок клієнтів конкурентів) супроводжувалися виникненням “парадоксу продуктивності”. Адже інколи сприйняття отриманих результатів щодо запровадження інформаційних систем визнавалося нульовим внаслідок неправильних підходів до виявлення різноманітних вигід, якими можуть бути відмова від складування надмірних або зайвих товар¬но-матеріальних запасів, якісне оновлення виконання старих функцій, створення нових, більш цінних порівняно з попередніми товарів і послуг, економії площ, удосконалення моделювання, пошуку продукції на складах, у магазинах, аптеках тощо.

Наразі інформація про потреби є основою суспільного виробництва і основною властивістю виробничої діяльності. Інформаційний зміст продуктів виробництва включно з об'єктами капіталу органічно пов'язаний із інформаційним потенціалом праці. Водночас інформація та знання постають нематеріальними активами у складі інтелектуального капіталу. Вони наділені специфічними властивостями, що не споживаються у виробничому процесі, можуть використовуватися у необмеженій кількості відтворювальних циклів, споживання інформації тотожне формуванню нового знання, що має враховуватися в оцінці її вартості.

Інформація об'єктивно пов'язана з витратами на отримання пакета даних, цінність її суб'єктивна й обумовлена важливістю для отримувача, тому коливання цін на одну й ту саму інформацію, що використана на розвиток бізнесу різними користувачами, може бути настільки великим, що ставить під сумнів можливість застосування для її оцінки традиційних ринкових індикаторів.

Натомість можливості оцінки інформації та отриманих на її основі знань, як і ймовірних результатів від їх запровадження та інших нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу, ускладнені багатоманітністю проявів інформації в економічних процесах, інформаційних зв'язках і взаємодіях, явищах, продуктах виробництва, благах капітального характеру й компонентах, що утворюють капітал. Вплив інформації на економічні параметри діяльності ускладнено двоїстістю характеру .і природи самої інформації, що існує об'єктивно, однак реалізується через суб'єктивне людське сприйняття, засвоєння, усвідомлення. Отже, змістовне значення інформації є ідеальним об'єктом, який не може існувати без матеріального носія.

На сьогодні рівень розвитку продуктивних сил суспільства, чинник виробництва, що утворюють капітал, визначаються рівнем загальнонаукових і спеціальних фахових знань, а також рівнем розвитку способів і методів їх інформаційної актуалізації.

З інформатизацією й інтелектуалізацією суспільного розвитку в різноманітних видах діяльності утверджується новий спосіб мислення щодо діяльності підприємств і побудови їх біз'нес-процесів на основі використання інтелектуальних активів. Для цього необхідна методологія визначення вартості бізнесу на основі аналізу й обліку нематеріатьних активів у складі інтелектуального капіталу. Вирішити це питання можна застосуванням єдиного процесу моніторингу вартості бізнесу, формуванням його методологічного інструментарію за ланцюгом основних факторів (моделі факторів) створення вартості, тобто параметрів діяльності, відтворених показниками, що визначають вартість бізнесу: поточні фінансові результати, мета діяльності (місія), корпоративна стратегія підприємства, щоб у загальній вартості бізнесу були враховані вартість нематеріальних активів, створених на основі застосування знань та інформаційних продуктів.

Особливо це стосується високотехнологічних підприємств, ринкова вартість яких перевищує у кілька, іноді десятки раз балансову вартість. Відтак гудвіл, що виявляється домінантою забезпечення ринкової вартості підприємства подібно до нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу не може бути визначеним за допомогою калькулювання вартісних показників, оскільки донині вітчизняними і міжнародними стандартами обліку не визнаються активами більшість складових його формування П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”), які списують на витрати звітного періоду - дослідження, підготовку а перепідготовку кадрів, підвищення ділової репутації, створення торгової марки тощо.

Фактично ресурси гудвілу не визнаються активами за чинними правилами обліку, зокрема:

1) ділова репутація, яка не ідентифікується контрольованим активом (оскільки її вартість важко визначити);

2) знання і кваліфікація працівників включно із першокласним менеджментом, які невіддільні від їх носіїв (складно визначати економічні вигоди від їх використання);

3) назви фірм, марок, клієнтів, бази даних тощо (витрати на їх створення розглядають у складі витрат на розвиток підприємства).

Отже, неможливість достовірно визначити розрахункову величину гудвілу як різницю між ринковою та балансовою вартістю призводить до втрати релевантності бухгалтерської інформації. Якщо в недалекому минулому така розбіжність не перевищувала кількох відсотків вартості, не було потреби докладно обґрунтовувати, достатнім вважалося відтворення її у статті «гудвіл», що не впливало на достовірність бухгалтерського обліку і прийняття на його основі управлінських рішень. Нині зростання оціночної вартості гудвілу, пов'язане із неврахуванням у бухгалтерському обліку більшої частини інтелектуального капіталу бізнесу, свідчить про кризу концепції гудвілу.

Неправильна оцінка окремих об'єктів обліку нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу спотворює інтерпретацію результатів господарської діяльності, що знаходить відображення у неправильних управлінських рішеннях щодо вартості гудвілу.

Отже, система обліку потребує суттєвої трансформації щодо нематеріальних невідчутних активів у складі інтелектуального капіталу з огляду на те, що облік таких активів найбільш уразливий стосовно визначення їх поточної та майбутньої дохідності.

ВИСНОВОК

У даній роботі наведене теоретичне узагальнення вітчизняної методології обліку нематеріальних активів, які на сьогодні залишаються достатньо новим і маловивченим аспектом облікової практики. Головні висновки з даної роботи полягають у наступному:

1. Важливим є розуміння, що нематеріальні активи як економічна і облікова категорія характеризується такими основними взаємообумовленими і взаємопов’язаними компонентами, як: - відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури; - корисність в реалізації цілей по виробництву продукції (наданню послуг, виконанню робіт і в управлінні самою фірмою (підприємством); - перспективність отримання прибутку не тільки в даний момент часу, але і в майбутніх періодах господарської діяльності.

2. Призначення активів, які можуть увійти до складу нематеріальних, достатньо широке. Їх список набагато ширший за перелік, вказаний у п. 5 П(С)БО 8 та Інструкції № 291. Тим більше, що Планом рахунків передбачений рахунок 127 „Інші нематеріальні активи”, з приводу якого ще ніхто не визначився.

3. Доводиться визнати, що об’єкти нематеріальних активів на сьогоднішньому етапі розвитку облікової реформи потребують грамотно проведеної класифікації. Так, розподіл нематеріальних активів по групах, який подається у п. 5 П(С)БО 8, не відповідає чинним Указу Президента України від 22.06.94 № 324/94, Постанові КМУ від 22.05.2001 № 543 та ін.

4. Виходячи з вищесказаного і спираючись на теоретичний аналіз можна істотно розширити склад активів, які включаються в баланс як нематеріальні, згідно з вимогами міжнародних стандартів. 5. Розходження в оцінці нематеріальних активів між П(С)БО і міжнародною практикою полягає щодо включення витрат на сплату процентів в первинну вартість нематеріальних активів. Зокрема, за міжнародною практикою бухгалтерського обліку в собівартість нематеріальних активів повинні включатися будь-які виграти на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Серед вітчизняних науковців досі ведуться дискусії з приводу доцільності такого включення.

6. Порівняння методики відображення операцій з нематеріальними активами в Україні за новим Планом рахунків і країнах з розвиненою ринковою економікою засвідчує істотні відмінності національного рахівництва на рахунку 12 „Нематеріальні активи” і Міжнародних стандартів, які передбачають ведення обліку на рахунках нематеріальних активів за їх видами: „Промислова власність”, „Інтелектуальна власність”, „Права користування природними ресурсами” тощо.

7. Невизначеність отримання економічної вигоди за рахунок використання нематеріальних активів і особливість їх моральної амортизації диктує необхідність перегляду вітчизняної методології нарахування амортизації для забезпечення об’єктивності інформації бухгалтерського обліку та фінансової звітності і правильності прийняття рішень щодо використання нематеріальних активів. Напрямками такого перегляду можуть бути: - розширення переліку методів амортизації, які можуть використовуватись підприємствами, зокрема шляхом включення у П(С)БО загальновживаних у світовій обліковій практиці методів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Ж.: Рута, 2009. — 912с.

2. Гарасим П.М. Курс фінансового обліку: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2007. — 566 с.

3. Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. — К.: Лібра, 2001. — 840 с.

4. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996.

5. Коблянська О.І.Фінансовий облік.— К.: Знання, 2004. — 473 с.

6. Ловінська Л.Г., Жилкіна Л.В. Бухгалтерський облік. — К.: КНЕУ, 2002. — 370 с.

7. Наказ “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку” від 18.10.1999 № 24.

8. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. ч. 5. — Л.: Промдрук ДСД “Лугань”, 2000. — 336 с.

9. Сук Л.К., Сук П.Л. Бухгалтерський облік. — К.: Знання, 2008. — 507 с.

10. Хом’як Р.Л. Бухгалтерський облік в Україні. — Л.: Інтелект-Захід, 2003. — 820 с.