Курсовая работа: Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УНІВЕРСІТЕТ

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Теорія держави і права України

на тему: Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи

Запоріжжя

2010

ВСТУП

закон проект розгляд конституція

Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову (ст. 6). Це загальне положення, що втілюється нормою-принципом, враховується i віддзеркалюється у нормативному визначенні Конституцією Верховної Ради України, яка конституюється єдиним органом законодавчої влади в Україні – парламентом (ст. 75). [1]

Головними функціями Верховної Ради є: законодавча; установча (державотворча, організаційна); функція парламентського контролю. [1]

Пріоритетною функцією Верховної Ради є законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії. Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо. [1]

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури. [2]

Верховна Рада України функціонує на підставі Конституції України та нещодавно притятого Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010р.

Актуальність теми «Законодавчий процес та його стадії» полягає в тому, що прийняття законів – це створення власної правової системи, побудованої на національному і міжнародному досвіді становлення і розвитку державності. Кожен закон має відповідати об’єктивним потребам суспільного життя і можливостям для їх задоволення, враховувати пріоритети загально людських цінностей, максимально використовувати досягнення юридичної науки та законодавчої техніки.

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні є можливим лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі.

Метою дослідження даної теми – є дослідження пов’язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу, визначення основних учасників законодавчого процесу.

Завданням теми є дослідження основних стадій законодавчого процесу, передбачених Конституцією та законами України, а саме: законодавча ініціатива, розгляд законопроекту в декількох читаннях «обговорення законопроекту», прийняття закону, опублікування та набрання ним чинності.

Об’єктом дослідження є законодавчий процес – шлях який проходить закон від розробки законопроекту до набрання ним чинності.

Предметом теми є участь органів влади в розробці та обговоренні законопроектів та прийнятті законів.

1. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС І ЙОГО СТАДІЇ

1. Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес. Законодавчий процес - це діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов`язана з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням в дію законів, а також з формуванням єдиної системи законодавства України, яка здійснюється за процедурою, визначеною Конституцією України і законами України. [3]

Стадіями законодавчого процесу є: а) законодавча ініціатива; б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України; в) розгляд проекту закону Верховною Радою України; г) прийняття та введення в дію закону; д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України; є) набрання чинності законом. [4]

Особливою формою здійснення законодавчої діяльності є прийняття закону за народною ініціативою всеукраїнським референдумом. [4]

Суб’єктів законодавчої ініціативи визначає Конституція України та Закон України «Про Регламент Верховної Ради України».

Згідно ст. 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України. [5]

Право законодавчої ініціативи також належить Конституційному Судові України, Верховному Судові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення. [6] Перша стадія законодавчого процесу - законодавча ініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної Ради законопроекту. [6]

Конституція України розрізняє дві групи суб'єктів права законодавчої ініціативи. У першу з них входять суб'єкти, чиє право законодавчої ініціативи не зв'язано якими-небудь компетенційними рамками. В другу ж групу цих суб'єктів входять ті з них, що користуються правом законодавчої ініціативи лише з питань їхнього ведення. [6]

Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: 1) проектів законів, Регламенту Верховної Ради, постанов; 2) проектів інших актів Верховної Ради; 3) пропозицій до законопроектів; 4) поправок до законопроектів. [7]

Згідно до Закону «Про Регламент Верховної Ради України» законопроект, проект іншого акта має бути оформлений відповідно вимог закону про Регламент. Законопроект, проект іншого акта подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом. [8]

Якщо законопроект, проект іншого акта ініційовано кількома народними депутатами,ініціатором його внесення вважається народний депутат,прізвище (підпис) якого на ньому зазначено першим. Ініціатор внесення чи представник суб'єкта права законодавчої ініціативи має право на доповідь законопроекту, проекту іншого акта на пленарному засіданні Верховної Ради та на засіданні головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії з цього питання. Законопроект, щодо якогоВерховною Радою приймалося рішення стосовно вимог до його основних положень, принципів чи критеріїв, повинен відповідати цим вимогам. [8]

Законопроект, у якому пропонується внести зміни до закону (законів), не може поєднуватися зі змінами до Конституції України. Законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта. Кожен законопроект повинен містити положення щодо порядку набрання ним чинності. Якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі "Перехідні положення" цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.[8]

Статтею 91 Закону про Регламент передбачено: законопроект, проект іншого акти вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити: 1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; 2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; 3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту. [8]

У разі внесення законопроекту, проекту іншого акта, реалізація якого впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього додаються фінансово-економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат. До законопроекту про внесення змін до законів додається порівняльна таблиця, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін. [8]

Якщо законопроект, проект іншого акта вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади, до нього додається таке погодження. [8]

Що стосується реєстрація законопроектів, проектів інших актів внесених до Верховної Ради, вони реєструється в Апараті Верховної Ради. Законопроект, внесений з дотриманням всіх вимог закону про Регламент, реєструється в Апараті Верховної Ради в день його внесення.

У прийнятті на реєстрацію законопроекту, проекту іншого акта відмовляється у разі,якщо він поданий з порушенням вимог закону, а також якщо законопроект є альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених Регламентом. [8]

Пропозиції, поправки, висновки до законопроектів подаються до Апарату Верховної Ради або безпосередньо до комітету чи до тимчасової спеціальної комісії, які визначені головними з відповідних законопроектів. [8]

Усі зареєстровані законопроекти, проекти інших актів та супровідні документи вводяться Апаратом Верховної Ради до бази даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради. [8]

Кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, який відповідно до предметів відання комітетів визначається головним з підготовки і попередньогорозгляду законопроекту, проекту іншого акта, а також у комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частини бюджету і виконання закону України про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді та в комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, для підготовки експертного висновку на відповідність оформлення та реєстрації законопроекту, проекту іншого акта вимогам закону, цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання законопроектів Верховна Рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії (стаття 85 Регламенту). [8]

Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект, проект іншого акта і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного комітету додаються висновки комітетів, до предметів відання яких належать питання відповідно бюджету і регламенту, які мають бути подані до головного комітету не пізніш як у 14-денний строк з дня отримання законопроекту, проекту іншого акта для надання висновку. У разі якщо законопроект, проект іншого акта оформлено та/або зареєстровано без дотримання вимог закону,цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, висновок комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, направляється головному комітету та Голові Верховної Ради України для повернення законопроекту,проекту іншого акта суб'єкту права законодавчої ініціативи без його включення до порядку денного сесії та розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. [8]

Діяльність комітетів Верховної Ради України регулює також закон України «Про комітети Верховної Ради» та визначає їх основні функції. Однією з них є законопроектна робота, яка включає організацію розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою, попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених іншими суб’єктами законодавчої ініціативи, доопрацювання та редагування за дорученням Верховної Ради чи з власної ініціативи окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях, визначення завдань щодо розробки законопроектів чи їх структурних частин, узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли внаслідок їх всенародного обговорення. [9]

При розгляді законопроектів комітети вправі надсилати проекти на наукову або науково-технічну експертизу для наукового пошуку або наукового дослідження. [9]

Наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів .

Експертизі мають піддаватися усі найважливіші об’єкти законів та інші правові акти. Всі подані проекти не можуть розглядатися відповідними органами без висновку наукової експертизи .

Голова Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Перший заступник, заступник Голови Верховної Ради України за наявності передбачених цією статтею підстав за пропозицією головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії або Погоджувальної ради повертає внесений законопроект, проект іншого акта суб'єкту права законодавчої ініціативи без його включення до порядку денного сесії та розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. Підстави для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні передбачені частиною 2 статті 94 закону про Регламент. [10]

Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку денного сесії Верховної Ради, Апарат Верховної Ради та головний комітет ведуть справу законопроекту. Справа законопроекту містить документи, внесені в порядку законодавчої ініціативи, документи, підготовлені в процесі розробки, розгляду, доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту Верховною Радою, а також документи, які підготовлені органами Верховної Ради, державними органами, установами і організаціями за зверненням Верховної Ради. [10]

Усі внесені до Верховної Ради законопроекти після їх реєстрації не пізніш як уп'ятиденний строк надаються народним депутатам. Після попереднього розгляду законопроекту у головномукомітеті народним депутатам надаються висновки головного комітету,висновки інших комітетів та інші зазначені в цьому Регламенті документи. [10]

Альтернативний законопроект може бути внесений не пізніш як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання. Альтернативні законопроекти до повторного першого читання можуть бути внесені в 10-денний строк з дня направлення на повторне перше читання законопроекту, щодо якого він є альтернативним. Після прийняття законопроекту в першому читанні внесення альтернативних законопроектів щодо нього не допускається. [10]

Закон про Регламент визначає особливості розгляду законопроектів, визначених як невідкладні. Після включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради або в ході його наступного розгляду Верховна Рада може прийняти рішення про визначення законопроекту невідкладним. Верховна Рада може прийняти рішення щодо законопроектів, визначених як невідкладні, про одноразове відхилення від процедури розгляду, передбаченої цим Регламентом, і скоротити строки внесення альтернативних законопроектів, внесення пропозицій і поправок, а також строки надання законопроекту народним депутатам до його розгляду в тому чи іншому читанні. [10]

Законопроект, визначений як невідкладний, після завершення його попереднього розгляду чи доопрацювання включається до порядку денного найближчого пленарного засідання Верховної Ради ірозглядається позачергово. [10]

2 РОЗГЛЯД ПРОЕКТУ ЗАКОНУ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ

Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, встановлених статтею 102 Закону про Регламент. Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає: 1) перше читання – обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання – постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні; 3) третє читання – прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому. [11]

Рішення про проведення повторних перших, других читань законопроектів Верховна Рада може приймати не більше двох разів. [11]

За рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради. [11]

Під час другого і третього читань розглядаються порівняльні таблиці законопроектів, а щодо законопроектів про внесення змін до законів порівняльні таблиці розглядаються і в першому читанні. [11]

Стаття 103 закону про Регламент встановлює порядок проведення експертизи законопроектів За дорученням Голови Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків – Першого заступника Голови Верховної Ради України, заступника Голови Верховної Ради України або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені. [11]

Зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект при підготовці до першого читання в обов'язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань – для проведення юридичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому. [11]

Окремі законопроекти можуть направлятися для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій, а також окремих фахівців. [11]

Експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше 14 днів з дня надходження такого звернення від посадових осіб та органів Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження відсутні. [11]

Висновки, підготовлені за результатами експертизи, направляються головному комітету для врахування при розгляді законопроекту та прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним. [12]

Законом про Регламент також передбачено відкликання законопроектів . Законопроект може бути відкликаний суб'єктом права законодавчої ініціативи, який його вніс, до включення такого законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради. Законопроект, включений до порядку денного сесіїВерховної Ради, до його прийняття Верховною Радою в першому читанні за основу може бути відкликаний за рішенням Верховної Ради і знятий з розгляду. [13]

Порушення питання про відкликання законопроекту здійснюється шляхом подання письмової заяви ініціатором внесення – суб'єктом права законодавчої ініціативи на ім'я Голови Верховної Ради України. [13]

Відкликаний законопроект знімається з розгляду із відповідним зазначенням про це в базі даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради. [13]

Законопроекти, внесені та не прийняті до закінчення строку повноважень Верховної Ради відповідного скликання в першому читанні, вважаються відкликаними. [13]

Законопроект вважається відкликаним,якщо до його прийняття в першому читанні повноваження народного депутата – ініціатора його внесення достроково припинено. [13]

Законопроект, внесений Президентом України або Кабінетом Міністрів України, вважається відкликаним, якщо до його прийняття в першому читанні за основу повноваження Президента України або Кабінету Міністрів України були припинені. Такий законопроект знімається з розгляду із відповідним зазначенням про це в базі даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради. [13]

Що ж стосується розгляду законопроектів, прийнятих Верховною Радою попереднього скликання в першому і наступних читаннях , то Голова Верховної Ради України попереднього скликання подає новообраній Верховній Раді перелік законопроектів, законів, повернутих з пропозиціями Президента України, розгляд яких не було завершено прийняттям остаточного рішення щодо них Верховною Радою попереднього скликання. До переліку додаються звіт про виконану роботу щодо підготовки та розгляду цих питань, а також справи незавершених законопроектів. [13]

Прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому чи наступних читаннях законопроекти, але не прийняті в цілому, готуються і розглядаються Верховною Радою нового скликання за процедурою підготовки до другого читання, встановленою Регламентом. [13]

Відхиленим вважається законопроект, якщо запропоновані рішення на його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів. Таке відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради. [13]

Відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання. Відхилений законопроект знімається з розгляду ізвідповідним зазначенням про це в базі даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради (ст.107 Закону). [13]

Глава 19 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» визначає порядок розгляду законопроектів у першому читанні. [13]

Після включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради підготовка його до першого читання здійснюється головним комітетом. [13]

Розгляд законопроекту при підготовці його до першого читання здійснюється в порядку, передбаченому для попереднього розгляду законопроектів. (стаття 93 Регламенту). [13]

До повторного першого читання законопроекту пропозиції до законопроекту вносяться в 10-денний строк після дня попереднього першого читання цього законопроекту (ст. 109 Закону) [13]

Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення від процедури, визначеної цим Регламентом, може перенести розгляд законопроекту, продовжити встановлені у цій статті строки або скоротити їхне більш як наполовину.Скорочення строку не допускається при розгляді проекту кодексу чи іншого законопроекту, кількість статей, пунктів якого понад 100. [13]

До повторного першого читання законопроекту вносяться пропозиції лише щодо його основних положень, принципів, критеріїв. [13]

Стаття 110 Закону встановлює особливості розгляду альтернативних законопроектів . При розгляді альтернативних законопроектів головний комітет може рекомендувати Верховній Раді взяти за основу один із них або підготувати інший законопроект, який вноситься на розгляд Верховної Ради народними депутатами - членами цього комітету. [13]

При підготовці законопроекту до першого читання головний комітет може викласти в ньому альтернативні варіанти спірних положень. [13]

Верховна Рада розглядає альтернативні законопроекти на пленарному засіданні одночасно з основним законопроектом.

За наслідками підготовки законопроекту до розгляду в першому читанні головний комітет ухвалює висновок, який має містити: 1) пропозицію про прийняття Верховною Радою щодо відповідного законопроекту (кожного з альтернативних законопроектів у разі їх внесення) одного з рішень, передбачених статтею 114 цього Регламенту, та обґрунтування такої пропозиції; 2) пропозицію щодо перенесення розгляду законопроекту (в разі необхідності). [13]

У разі розгляду альтернативних законопроектів головний комітет може внести пропозицію про попереднє визначення Верховною Радою основних положень, принципів, критеріїв та структурних частин законопроекту, на яких має ґрунтуватися відповідний законопроект. [13]

У разі якщо законопроект потребує фінансово-економічного обґрунтування, до висновку головного комітетуобов'язково додається висновок комітету, до предмета відання якого належать питаннябюджету, щодо повноти та достовірності такого обґрунтування. Головний комітет може також долучити одержані висновки Кабінету Міністрів України та інших комітетів з цього питання. [13]

Якщо у висновках комітетів, яким Верховною Радою було доручено попередній розгляд законопроекту, є розбіжності, головний комітет вживає заходів щодо їх врегулювання. Питання, стосовно яких комітетами не досягнуто згоди, вносяться на розгляд Верховної Ради. [13]

Висновок, підготовлений головним комітетом до першого читання законопроекту, висновки відповідних комітетів та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за сім днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. [13]

Розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення законопроектів (стаття 30 Регламенту). [13]

При розгляді законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про обговорення проекту за скороченою процедурою. Однак Обговорення за скороченою процедурою не опускається при розгляді проектів кодексів та інших законопроектів, у яких кількість статей, пунктів понад 100. [13]

Після завершення обговорення законопроекту в першому читанні проводиться голосування щодо прийняття одного з рішень, передбачених статтею 114 Регламенту. [13]

Згідно ст. 114 Закону «Про Регламент» рішення за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні. За наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: 1) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини; 4) опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання.

Верховна Рада після прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому, за умови дотримання вимог Регламенту (частина четверта статті 102).

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне з рішень, зазначених у пунктах 1, 3, 4 частини першої статті 114, не підтримано необхідною кількістю голосів народних депутатів. Здійснення таким чином відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання як рішення Верховної Ради і має наслідки, передбачені Регламентом (частина друга статті 107). [13]

Законопроект на повторне перше читання подається у визначений Верховною Радою строк, але не пізніше 30 днів після дня його попереднього розгляду, у новій редакції, підготовленій головним комітетом та/або суб'єктом права законодавчої ініціативи, з висновками головного та інших комітетів і розглядається в порядку, передбаченому Регламентом (статті 112, 113). [13]

Строки подання на повторне перше читання законопроекту, щодо якого прийнято рішення про всенародне обговорення, визначаються окремою постановою Верховної Ради.

Головний комітет та/або суб'єкт права законодавчої ініціативи, які відповідно до рішення Верховної Ради підготували законопроект на повторне перше читання, мають право на доповідь. [13]

Перейдемо до розгляду порядку законопроектів у другому читанні. Пропозиції та поправки до законопроекту, який готується до другого читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), який прийнятий Верховною Радою за основу. Такі пропозиції та поправки вносяться в 14-денний строк після дня прийняття законопроекту за основу. До повторного другого читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в 10-денний строк після дня попереднього другого читання і лише до тих статей, їх частин, пунктів, речень законопроекту, що не були прийняті в другому читанні. Пропозиції та поправки до законопроектів, розгляд яких не було завершено Верховною Радою попереднього скликання (частина друга статті 106 цього Регламенту), вносяться в 14-денний строк після дня включення їх до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради. [13]

Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення від закріплених у цьому Регламенті положень може продовжити встановлені у цій статті строки або скоротити їх не більш як наполовину. Скорочення не допускається при розгляді проекту кодексу чи іншого законопроекту, кількість статей, пунктів якого понад 100. [13]

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. [13]

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради. Якщо законопроект завізований із зауваженнями, вони додаються до супровідних документів, які надаються народним депутатам разом із законопроектом. [13]

Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити: 1) текст законопроекту, прийнятого за основу; 2) усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення – суб'єктів права законодавчої ініціативи; 3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок; 4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні. [13]

Якщо з тих чи інших причин не всі пропозиції, поправки включені до порівняльної таблиці, головним комітетом готується і подається додаткова порівняльна таблиця. [13]

Якщо головний комітет не прийняв рішення щодо тієї чи іншої пропозиції чи поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту законопроекту в цій частині залишається комітетом в редакції першого читання. [13]

Пропозиція, внесена у встановленому порядку до другого читання, залишається без розгляду і до порівняльної таблиці, передбаченої частиною першою цієї статті, не включається на підставі висновку комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що внесена пропозиція суперечить вимогам Конституції України. Такийвисновок надається комітетом, до предмета відання якого належатьпитання конституційного права, за зверненням головного комітету у 14-денний строк з дня отримання звернення. [13]

У разі якщо до законопроекту, підготовленого до другого читання чи повторного другого читання, не надійшло пропозицій та поправок, такий законопроект подається без порівняльної таблиці. [13]

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті. [13]

Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про розгляд законопроекту розділами, частинами з проведенням щодо них самостійного обговорення і голосування. Таке процедурне рішення може прийматися після обговорення за скороченою процедурою. [13]

До початку чи у ході обговорення законопроекту в другому читанні може бути внесена пропозиція про обговорення і голосування спочатку тих структурних частин законопроекту, які містять основні, вирішальні або зумовлюючі положення щодо його інших відповідних структурних частин. Така пропозиція обговорюється за скороченою процедурою, після чого приймається процедурне рішення. У разі внесення Погоджувальною радою пропозицій щодо послідовності розгляду структурнихчастин законопроекту така пропозиція ставиться на голосування без обговорення до початку розгляду законопроекту. [13]

Під часрозгляду законопроекту в другому читанні проводиться обговорення кожної статті в порядку її нумерації в запропонованій головним комітетом редакції, якщо не прийнято рішення про розгляд законопроекту в іншому порядку відповідно до статті 119 Регламенту. [13]

За наполяганням ініціатора внесення – суб'єкта права законодавчої ініціативи може бути проведено обговорення відхилених головним комітетом пропозицій, поправок, що стосуються цих статей.

За наполяганням народних депутатів може бути проведено обговорення врахованої головним комітетом пропозиції, поправки з наступним голосуванням щодо її прийняття, виключення в цілому чи її частини. У такому ж порядку може бути порушено питання про розгляд пропозиції, поправки до відповідного тексту статті законопроекту, прийнятого в першому читанні, але відсутньої у запропонованій головним комітетом редакції. [13]

Право на роз'яснення пропозицій і поправок мають ініціатори їх внесення – суб'єкти права законодавчої ініціативи. Якщо до однієї статті або її частини є декілька пропозицій, які виключають одна одну, їх обговорення проводиться одночасно з послідовним, у порядку черговості їх внесення, наданням слова ініціаторам їх внесення. Додаткова порівняльна таблиця дозаконопроекту розглядається одночасно з основною порівняльною таблицею.

Якщо своєчасно внесену пропозицію, поправку не було надано народним депутатам, це не перешкоджає її обговоренню і голосуванню на цьому ж пленарному засіданні Верховної Ради. Зміст пропозиції чи поправки оголошується головуючим на пленарному засіданні або ініціатором її внесення – суб'єктом права законодавчої ініціативи. [13]

Стаття 121 Закону про Регламент визначає особливості голосування при розгляді законопроектів у другому читанні. Верховна Рада проводить голосування по кожній пропозиції, поправці, відхиленій головним комітетом, якщо на цьому наполягає ініціатор внесення – суб'єкт права законодавчої ініціативи. [13]

Після завершення розгляду пропозицій,поправок,що надійшли до відповідної статтізаконопроекту, Верховна Рада проводить голосування щодо статті в цілому. [13]

У разі якщо не надійшло пропозицій і поправок до статей або немає зауважень до запропонованого головним комітетом тексту законопроекту і народні депутати, пропозиції чи поправки яких відхилені головним комітетом, не наполягають на їх голосуванні, головуючий на пленарному засіданні може об'єднати голосування в цілому щодо декількох таких послідовно розміщених статей. Їх текст підлягає оголошенню, якщо на цьому наполягає хоча б один народний депутат. У разі якщо жоден із внесених на друге читання варіантів статті голосуванням не підтримано, стаття вважається відхиленою. [13]

Після завершення постатейногорозгляду законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради. [13]

Голосування законопроекту в цілому не проводиться, якщо внаслідок неприйняття Верховною Радою тих чи інших статей законопроекту або суттєвої зміни запропонованої головним комітетом редакції окремих структурних частинзаконопроекту в тексті виникають суперечності чи прогалини, які виключають можливість застосування норм законопроекту після його остаточного прийняття та набрання ним чинності. [13]

Якщо законопроект не поділяється на статті, пункти, то на голосування ставляться окремо назва законопроекту, його текст та законопроект у цілому. [13]

До проведення голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому Верховна Рада може доручити головному комітету чи утвореній Верховною Радою редакційній групі внести редакційні уточнення з урахуванням поправок, внесених безпосередньо на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгляду законопроекту. [13]

Згідно ст. 123 за результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада приймає рішення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2) відхилення законопроекту;

3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітетуна доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

У разі прийняття рішення,передбаченого пунктом 4 частини першої статті 123, Верховна Рада визначає частини, розділи, глави, статті, частини статей, що підлягають доопрацюванню. [13]

Законопроект вважається відхиленим,якщо жодне із запропонованих у пунктах 1, 3 – 5 частини першої цієї статті рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів. [13]

Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних структурних підрозділівАпарату Верховної Ради, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому. [13]

Розгляд законопроектів у повторному другому читанні передбачений ст.124 Закону про Регламент.

На повторне друге читання законопроект подається головним комітетом у вигляді порівняльної таблиці. [13]

На повторне друге читання головний комітет подає лише пропозиції, поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції, поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на попереднє друге читання. [13]

Якщо на повторне друге читання повернено лише окремі структурні частини законопроекту, порівняльна таблиця готується лише щодо цих структурних частин. [13]

Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою другого читання (статті 119-123 Регламенту). [13]

Глава 21 Закону про Регламент передбачає розгляд законопроектів у третьому читанні. До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання. [13]

До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті. [13]

Законопроект, підготовлений до третього читання, разом із висновком головного комітету та іншими супровідними документами щодо нього надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду. [13]

Законопроект, підготовлений до третього читання, має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради. Якщо законопроект завізований із зауваженнями, вони додаються до супровідних документів, які надаються народним депутатам разом із законопроектом. [13]

Для розгляду законопроекту в третьому читанні головним комітетом подається порівняльна таблиця, яка містить остаточну редакцію законопроекту і складається відповідно до вимог Регламенту (стаття 118). [13]

Одночасно із законопроектом, підготовленим до третього читання, головним комітетом подаються: 1) перелік законів, до яких у зв'язку з прийняттям цього закону необхідно внести зміни (за їх наявності); 2) одержаний головним комітетом, у разі необхідності, від Кабінету Міністрів України план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення в дію закону після прийняття законопроекту; 3) проекти актів Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається, або є необхідним для введення відповідного закону в дію, якщо Верховною Радою приймалося рішення про необхідність розробки таких проектів актів. [13]

Стаття 128. встановлює порядок розгляду законопроектів у третьому читанні.

У третьому читанні розглядаються і приймаються рішення щодо поправок (внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей в тексті законопроекту), поданих після прийняття законопроекту в другому читанні.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами – членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному Регламентом (стаття 131). [13]

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

У разі прийняття рішення, зазначеного в пункті 3 частини першої цієї статті, винесення законопроекту на всеукраїнський референдум та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму. [13]

У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті рішень, законопроект вважається відхиленим. [13]

Закон про державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до нього змін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростає сума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення в дію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повинні містити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настануть у зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. Верховна Рада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову. Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і не повинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюється згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів .

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. [14]

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. [14]

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту. [14]

3. ПРИЙНЯТТЯ ТА ВВЕДЕННЯ В ДІЮ ЗАКОНУ

Опублікування і введення в дію законів «промульгація» – це завершальна стадія право творення в законодавчому процесі. Під нею розуміють санкціонування Президентом прийнятого Верховною Радою закону шляхом власноручного підписання і його офіційного обнародування. Промульгація містить такі основні моменти:

а) підписання закону Президентом;

б) прийняття його до виконання;

в) офіційне оприлюднення (обнародування, оприлюднення);

г) набрання законом чинності.

Тільки після процедури промульгації закон, як правило, набуває обов’язкової сили для всіх суб’єктів правовідносин, які він регулює. [15]

Стаття 94 Конституції визначає, що закон підписує Голова Верховної ради і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно до пунктів 29 і 30 ст. 106 Конституції глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, або має право відкладального вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради. [16]

Після одержання закону Президент протягом 15 днів може вивчати його, залучати до цього вчених, спеціалістів, експертів, проводити консультації с компетентними особами і органами. Уразі згоди з текстом Закону Президент підписує цей закон, що є фактом прийняття його до виконання, офіційного та організаційного оприлюднення. Вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений також закон який Президент протягом 15 днів не повернув на повторний розгляд Верховної Ради. [17]

Офіційним оприлюдненням вважається публікація закону у «Відомостях Верховної Ради України» протягом 30 днів, а також у газеті «голос України» протягом 5 днів з дня його підписання Президентом. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом але не раніше з дня його опублікування. Закони та постанови Верховної Ради можуть бути опубліковані в інших органах друку, обнародувані по телебаченню, радіо, переданні телеграфом, розіслані відповідними засобами зв’язку державним органам, установа та організаціям. Верховна Рада сприяє їх опублікуванню у перекладі на інші мови, якими користується більшість населення відповідних місцевостей. [17]

У тих випадках, коли Президент як глава держави, гарант державного суверенітету, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, після вивчення закону дійшов висновку про необхідність скористатися своїм конституційним правом вето, такий закон разом з постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються Президентом для повторного розгляду до Верховної Ради. Відхиляючи закон, Президент надсилає до Верховної Ради також сформульовані і мотивовані пропозиції щодо закону в цілому і до окремих його статей. [17]

Вето Президента скасовує результати голосування за закон в цілому. Повторний розгляд закону, повернутого Президентом, є невідкладним. Пропозиції Президента розглядаються спочатку в профільних комітетах парламенту, а потім на його пленарному засіданні. [17]

Верховна Рада може погодитись з пропозиціями Президента. В такому разі для їх прийняття необхідна проста більшість голосів від конституційного складу парламенту. Якщо аргументи Президента не знайшли підтримки в парламенті, вони повинні бути подолані шляхом голосування не менше як двома третинами голосів. В такому разі Президент зобов’язаний промульгувати цей закон, тобто підписати та офіційно оприлюднити його протягом десяти днів. [17]

Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленарному засіданні Верховної Ради при наступному повторному розгляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим. [17]

Тлумачення законів є однією із стадій законодавчого процесу, яке фактично започатковує втілення правової норми в життя. Стаття 147 Конституції України визначає, що питання відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Конституції і законів України вирішує Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Закон України «Про Конституційний Суд України» визначає коло суб’єктів, форми звернень та підстави для відкриття стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернень до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення .

В тому разі, що Конституційний Суд дійде висновку, що є потреба в офіційному тлумаченні, в резолютивній частині свого рішення по справі він офіційно тлумачить положення Конституції чи законів, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. [18]

Конституційний суд України може також з власної ініціативи розглянути й вирішити питання щодо неконституційності того чи іншого закону повністю або в окремій його частині. Якщо при його тлумаченні були виявлені ознаки невідповідності Конституції України. В такому разі правові норми оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. [18]

Серцевину законодавчої діяльності будь-якої країни становить законодавчий процес. Він передбачений Конституцією та законами України і являє собою порядок здійснення законодавчих функцій та реалізації законодавчих повноважень. [19]

Аналізуючи чинне законодавство, законодавчий процес можна охарактеризувати як суворо регламентовану процедуру прийняття закону, починаючи із законодавчої ініціативи і завершуючи опублікуванням прийнятого закону. [19]

У парламентах різних країн світу законодавчий процес здійснюється у найрізноманітніших формах, що, насамперед, зумовлено політичною системою, правовою свідомістю, правовою культурою суспільства, політичною та економічною ситуацією в країні, складом парламенту та іншими факторами. Разом з тим, законодавчі процедури мають чимало спільного. Так, стадії законодавчого процесу можна назвати «аналогічними» майже в усіх сучасних державах, діяльність яких ґрунтується на принципах розподілу влад, верховенства права, демократизму тощо. [19]

Законодавчий процес включає в себе декілька пов’язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу. Вони здійснюються послідовно, в установленому порядку, і діяльність по створенню законів повинна пройти всі ці етапи. [19]

Законодавчий процес складається з таких основних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту в декількох читаннях (обговорення законопроекту); прийняття закону; опублікування та набрання ним чинності. [19]

Законодавчий процес в Україні повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти найповнішому вираженню в законах волі народу, виробленню найбільш правильних і доцільних форм законодавчого регулювання суспільних відносин. [19]

Основними учасниками законодавчого процесу є визначені Конституцією України суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади. Крім того, учасниками законодавчого процесу на різних етапах можуть бути підрозділи законодавчого органу влади (комітети, погоджувальні комісії, структурні підрозділи апарату, які здійснюють правову та лінгвістичну експертизи), різні державні, наукові та громадські організації, які готують проекти законів чи піддають їх експертизі. [19]

Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинного законодавства в ініціативному порядку мають право всі громадяни України та юридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи визначене в ст. 93 Конституції України – це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. [19]

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні можливе лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі. Аналіз узагальнень дає можливість зробити відповідні висновки і сформулювати необхідні пропозиції. Саме цілеспрямоване застосування науки про державу та право, яка зокрема покликана забезпечити плодотворну законотворчу діяльність в Україні, дозволити отримати систематизовану суму знань про державно-правові явища, процеси тенденції і закономірності, які характеризують нинішнє становлення і розвиток нашого суспільства, правових основ його функціонування. [20]

Без відповідного наукового досліду неможливо за короткі строки домогтися ефективності законотворчого процесу, високої юридичної якості законодавчих актів. Відсутність у ряді випадків такого підходу призводить до негативних наслідків. [20]

Після проголошення незалежності, за минулий період Верховною Радою було прийнято безліч важливих законодавчих актів в галузі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального, цивільно-процесуального та кримінально-процесуального законодавства. [20]

Однак на даний час існує велике коло питань, які потребують законодавчого врегулювання. А отже потрібно на вищому рівні (а саме суб’єктам законодавчого процесу) проаналізувати дані питання та прийняти відповідні закони, які б усунули наявні прогалини в законодавстві. [20]

Саме налагоджена робота та тісний взаємозв’язок учасників законодавчого процесу надасть можливість вдосконалити національну правову систему, враховуючи національний та міжнародний досвід. [20]

Питання створення розвинутого власного законодавства особливо є актуальним для України в обстановці посилення інтеграційних процесів в Європі. Постають й питання, із зближенням національного законодавства із законодавством пострадянських країн. Адже у специфіці правового регулювання суспільних відносин є чимало спільного. [20]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України. – 1999. – № 6 – С. 26 – 27.

2. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Атіка, 2007. – 568 с. – С. 289 – 290.

3. Касынюк Л.А. Основы конституционного права Украины. – Х.: «Одиссей», 2003. – 256 с. – С. 68 – 69.

4. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 191 – 192.

5. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. //Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10.

6. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с. – С. 308.

7. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 192.

8. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. /Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10 – 11.

9. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 30.

10. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. /Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 11 – 12.

11. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. /Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 12.

12. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.

13. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. /Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – Ст. 12.

14. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

15. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи// Право України . – 1999. – № 6. – С. 29.

16. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

17. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України . – 1999. – № 6. – С. 29 – 30.

18. Закон України « Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

19. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 29.

20. Опришко В. Законотворчому процесу – наукове забезпечення // Право України. – 1996. – № 5. – С. 52 – 53.

Додаток 1

Стадії законодавчого процесу

Додаток 2

Взаємодія Верховної Ради і Президента під час прийняття законів