Зміст
1. Рольові теорії особистості.
2. Соціологія праці і керування.
1. Рольові теорії особистості
рольова теорія особистість соціологія праця керування
Значним впливом в соціології особистості користується рольова теорія особистості.
Основні положення цієї теорії були сформульовані Г.Кулі, Дж. Мидом, Р. Лінтоном, Т. Парсонсом, Р. Мертоном і ін.
Рольова теорія особистості описує її соціальну поведінку двома основними поняттями «соціальний статус» і «соціальна роль». Розберемо, що означають ці поняття. Кожна людина в своєму житті взаємодіє з безліччю інших індивідів. У просторі соціальних зв'язків і взаємодій вчинки людей, їх відносини один з одним у вирішальній мірі визначаються положенням(позицією), яку вони займають в суспільстві в цілому і в соціальній групі, зокрема. Відповідно до цього положення (позицією) індивід володіє певними функціональними правами і обов'язками у відносинах з іншими індивідами.
Певна позиція, займана індивідом в суспільстві або соціальній групі, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків, називається соціальним статусом
. У статусі фіксується той набір конкретних функцій, який повинен виконувати людина в соціальній групі, суспільстві і тих умов, які повинні бути представлені йому для здійснення цих функцій. Таким чином, поняття соціальний статус характеризує місце особистості в соціальній стратифікації суспільства, в системі громадських взаємодій, її діяльності в різних сферах життя і, нарешті, оцінку діяльності особистості з боку суспільства. Соціальний статус відображається як у внутрішній позиції (у установках, ціннісних орієнтаціях і т.д.), так і в зовнішньому вигляді (одязі, манері поведінки, жаргоні і інших знаках соціальної приналежності).
Проте права і обов'язки людини закріплюються за ним не абсолютно, а відносно прав і обов'язків по відношенню до нього інших людей. Так, наприклад, позиція професора співвідносна з позицією студентів, завідуючого кафедрою, декана, ректора вузу і т.д. У всіх цих випадках професор наділяється своєрідним набором прав і обов'язків. З цього прикладу видно, що кожна людина включена не в один соціальний зв'язок, а є своєрідним перетином великої кількості зв'язків, взаємодій і відносин з іншими людьми з різного приводу, виконуючи кожного разу певні функції. Той же професор є чоловіком, батьком, членом певної партії і т.д.
Таким чином кожна людина має безліч статусів. Оскільки кожної людини характеризує не один, а декілька статусів, Р.Мертон ввів в соціологію поняття «статусний набір», яке застосовується для позначення всієї сукупності статусів даної людини. У цій сукупності найчастіше виділяють ключовий, головний або інтегральний статус, характерний для даного індивіда. Саме по цьому статусу його виділяють ті, що оточують і ототожнюють з цим статусом індивіда. Часто буває так, що головний статус обумовлений посадою або професією людини (директор, банкір). Але не обов'язково посада, професія визначають головний статус людини. Це може бути також расова приналежність (наприклад, негр) і соціальне походження (дворянин) і т.д. Загалом головним для життєдіяльності людини виступає той статус, який визначає цінності і установки, спосіб життя, коло знайомих, манеру поведінки особистості.
У соціології прийнято розрізняти два рівні статусної позиції людини
: соціально-груповий і особистий. Соціально-груповий — це положення індивіда в суспільстві, яке він займає як представник великої соціальної групи (раси, нації, статі, класу, шару, релігії, професії і т.д.). Особистим статусом називається положення індивіда в малій групі (сім'ї, шкільному класі, студентській групі однолітків і т.д.). Соціально-груповий статус залежить від положення тієї або іншої соціальної групи в соціальній стратифікації суспільства. Особистий же статус визначається індивідуальними якостями особи і залежить від того, як її оцінюють і сприймають члени малої групи.
Залежно від того, чи посідає людина певну статусну позицію завдяки успадкованим ознакам або завдяки власним зусиллям, розрізняють ще два види статусів
: наказаний і досягнутий. Наказаний — це означає нав'язаний суспільством, незалежно від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлений статтю, расою, етнічним походженням, соціальним положенням сім'ї, місцем народження та ін. Досягнутий статус визначається зусиллями самої людини, його талантами, наполегливістю, цілеспрямованістю або виявляється слідством успіху і везіння.
Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі. Знаючи соціальний статус даної людини, його соціальні функції, люди чекають від нього, що він володітиме певним набором якостей, здійснювати певний набір дій, які необхідні для виконання його функцій. За визначенням Р.Лінтона, очікувана поведінка, що асоціюється із статусом, який має чоловік, називається соціальною роллю
. Інакше кажучи, соціальна роль — це модель поведінки, орієнтована на даний статус відповідно до очікувань людей. Її також можна визначити як шаблонний тип поведінки, направлений на виконання прав і обов'язків, наказаних конкретному статусу. А це означає, що соціальну роль можна розглядати як статус в русі, статус в його реальному здійсненні.
Очікуванняможуть бути зафіксовані в певних інституціоналізованих соціальних нормах: юридичних документах, інструкціях, положеннях, статутах і т.д., а можуть носити характер звичаїв, вдач, і в тому і в іншому випадку вони визначаються статусом. Так статус викладача вузу — це цілком певні права і обов'язки, більшість з яких зафіксована юридично в Законі про вищу освіту, статути того або іншого вузу. Соціальна ж роль викладача включає і те, як він повинен поводитися із студентами (передавати знання, стежити за дисципліною, оцінювати знання, служити прикладом культурної поведінки і т.д.). Отже, роль викладача в його відношенні із студентами — це очікування внутрішньо пов'язаних один з одним вчинків, рис особистості.
Рольові очікування, перш за все, пов'язані з функціональною доцільністю. У рольових очікуваннях міститься саме стільки якостей, робиться акцент саме на тих рисах, які гарантують виконання даної соціальної функції. Разом з тим, рольові очікування реалізації того або іншого статусу в різних культурах різні і знаходяться відповідно до прийнятої в них системи цінностей. Таким чином час і культура провели відбір найбільш доцільних для кожного даного статусу типових рис особистості і закріпили їх у вигляді зразків, стандартів, норм поведінкиособистості.
У рольовій поведінці, як наголошувалося раніше, значне місце посідають інституціальзовані, формалізовані норми. Однак не слід абсолютизувати їх значення. Якби людина поводилася тільки в рамках формалізованих норм, він діяв би як машина. Реально ж виконання ролі кожною людиною суто індивідуально. І тому зафіксовані в соціальних нормах очікування повинні стати надбанням внутрішнього світу індивіда. Кожен індивід в ході соціалізації виробляє сам уявлення про те, як він повинен поступати у взаємодії з світом інших соціальних статусів.
Т. Парсонс вважав, що будь-яка роль описується п'ятьма основними характеристиками: 1) способом отримання — одні наказують, інші — завойовуються; 2) емоційністю — одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші — розкутості; 3) масштабом — частина ролей сформульована і строго обмежена, інша — розмита; 4) формалізацією — дії в строго встановлених правилах або довільно; 5) мотивацією — на загальне благо, на особистий прибуток і т.д.
Роль вже статусу, до якого вона прив'язана. Кожен статус для своєї реалізації вимагає безліч ролей. Так, наприклад, статус викладача вузу включає і роль вчителя, і роль наставника. Кожна з цих ролей вимагає особливої манери поведінки. Роль вчителя полягає в дотриманні формальних норм і правил: читання лекцій, проведення семінарів, перевірки контрольних робіт, ухваленні заліків і іспитів. Роль наставника в більшій мірі обумовлена неформальними відносинами і виявляється в прагненні допомогти студенту розібратися в життєвих обставинах. І тут викладач виступає в ролі старшого товариша, мудрого порадника і т.д.
Сукупність ролей, витікаючих з кожного статусу, що належить даній людині, називається ролевим набором.
Поняття «ролевий набір» описує всі види і все різноманіття шаблонів поведінки (ролей), закріплених за одним статусом. Кожна особа володіє лише їй властивим набором ролей. Унікальність поєднання соціальних ролей слід розглядати як один з аспектів індивідуальності особи, її духовних властивостей і якостей.
Люди різною мірою ототожнюють себе з своїми статусами і відповідними їм ролями. Іноді вони буквально зливаються з своєю роллю і автоматично переносять стереотип своєї поведінки з одного статусу на іншій. Так, жінка, що посідає посаду начальника на роботі, приходивши додому продовжує спілкуватися начальницьким тоном з чоловіком і іншими близькими. Максимальне злиття індивіда з роллю називається ролевою індентифікацієй.
Але не зі всіма ролями людина ототожнює себе однаково. Дослідження показують, що з особистозначимими ролями (пов'язаними найчастіше з головним статусом) ідентифікація також здійснюється частіше. Інші ролі є нічого незначимими для людини. Нерідко спостерігається також дистанціювання від ролі, коли людина свідомо поводиться всупереч вимогам норм і очікуванням людей. Якщо людина не грає ролі відповідно до очікувань, то він вступає в певний конфлікт з групою або суспільством. Наприклад, батьки повинні піклуватися про дітей, близький друг повинен бути небайдужим до наших проблем. Якщо батько не проявляє такої турботи, то суспільство його засуджує, якщо ми звертаємося по допомогу або співчуття до близького друга і не одержуємо їх від нього, то ми ображаємося і можемо навіть порвати з ним відносини.
Даний конфлікт індивіда з групою, суспільством або іншими індивідами слід відрізняти від ролевого конфлікту, який обумовлюється зіткненням вимог двох або декількох несумісних ролей, витікаючих з даного статусу. Так, наприклад, молода людина може опинитися в ситуації ролевого конфлікту в тих випадках, коли йому доводиться мати справу з ролевими очікуваннями його однолітків, вчителів, батьків і т.д. Так, наприклад, відбулося якесь серйозне порушення дисципліни — розбито шибку в класі. Від конкретного учня вимагають, щоб він сказав, хто порушник. Однолітки чекають, що він промовчить, скаже «не знаю», «не бачив» і т.д. І роль товариша вимагає, щоб він не доніс на порушника. Вчитель же вимагає, щоб він назвав цього порушника, і роль учня вимагає, щоб він підкорявся цій вимозі і назвав порушника. Існує декілька способів подолання ролевого конфлікту. Один з них полягає в тому, що деякі ролі визнаються важливішими, ніж інші, і їх виконанню надається пріоритетне значення.
2. Соціологія праці і керування
Соціологія праці і керування — одна із спеціальних соціологічна теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, (наприклад, філософія, історія, політекономія, психологія, фізіологія, ергономіка і т.д.) у тому числі соціологічних.
Об'єктом соціології праці і керування є праця як суспільно значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.
Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття. Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та керування.
Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.
Соціальна сутність праці:
- Праця є способом освоєння природи людиною, оскільки праця - процес, який відбувається між людиною і природою, у якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою та природою.
- Праця є засобом формування і розвитку особистості, оскільки людина, впливаючи на природу, використовуючи її для задоволення своїх потреб, змінює й свою власну природу, розвиває здібності та нахили, формує себе як особистість.
- Праця є визначальним чинником формування соціальної структури суспільства, оскільки люди у процесі трудової діяльності об'єднуються, утворюючи певні соціально-професійні, соціально-психологічні та інші групи.
Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.
Соціологія праці і керування
— це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціально трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі:
- соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін;
- соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;
- соціально-трудові відносини, тобто відносини рівності та нерівності між: працівниками та соціальними групами;
- соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов'язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю.
Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні. Коли ж йдеться про майбутніх фахівців, що вивчають соціологію праці й управління як науку "непрофільну", то, на нашу думку, можна "поєднати" предмети вивчення соціології праці і соціології управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси і відносини, то друга — управління ними.
Предмет науки визначено так, що він "поєднує" п'ять складових: соціальні верстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соціальне управління ними. Проілюструємо визначені аспекти соціології праці та управління, пов'язавши їх з найактуальнішими проблемами сьогодення, що вивчає дана наука.
Суб'єкти праці - це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.
Отже, соціологія праці і керування вивчає
багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.
Соціально-трудові відносинице відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
Зайнятість -діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих ісуспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття -соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.
Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.).
До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким чином, проблеми виникнення та вирішення соціальних конфліктів на виробництві. це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія праці та управління.
Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тільки методом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі.
Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості. Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами.
Сутність соціального керування
в трудовому колективі реалізується в функціях таких напрямів:
- формування й оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури;
- створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх потенціальних і духовних благ;
- виховання і розвиток соціально значущих якостей працівника;
- дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого комплексу і прогнозування на їх базі подальшого його оптимального розвитку.
Будучи найбільш загальним підходом до управління суспільством, економікою (формування критеріїв та показників соціального розвитку, виділення соціальних проблем, які виникають у процесі розвитку, розроблення і застосування ефективних методів їх вирішення), соціологія праці та управління вивчає методологічні та методичні аспекти вирішення таких проблем:
- як вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;
- використання різноманітної інформації в процесі управління;Ф певних методів та стилів керівництва;
- ефективність самоврядування і виробничої демократії та ін.
При розгляді взаємозв'язку соціології праці та управління з іншими науками про працю виникає ще одна важлива й актуальна проблема. Йдеться про менеджмент, його розгортання та впровадження в умовах переходу нашої країни до ринку. Причому тут ми маємо на увазі не своєрідну "моду" на менеджмент, а реальне співвідношення соціології праці та управління і менеджменту, предмети яких, безумовно, у деяких аспектах збігаються.
Соціологія праці і керування йде попереду менеджменту, вивчає найбільш глибокі загальні тенденції, притаманні розвитку соціальних інститутів, соціально-трудових відносин і процесів, найважливіші методологічні принципи і методи їх регулювання. Менеджмент, використовуючи ці підходи, поєднуючи їх з підходами економічними, організаційними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і застосовує на практиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.
Зробимо висновки.
Соціологія праці і керування - галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних спільнот, інститутів у сфері праці, соціально-трудових відносин та процесів та управління ними.
Соціологія праці і керування тісно взаємодіє з такими науками про працю, як економіка праці трудове право, інженерна психологія, наукова організація праці, фізіологія та психологія праці, гігієна праці, промислова соціологія, економічна соціологія, соціологія організацій, соціологія трудового колективу та ін., але предмет соціологія праці та управління не перекривається предметами ніяких інших дисциплін; він тільки перехрещується, взаємодіє з ними.
Соціологія праці і керування є найважливішою соціологічною основою, підвалиною менеджменту – міждисциплінарної дисципліни, яка комплексно вивчає проблеми управління виробництвом, поєднуючи соціологічні, економічні, організаційні, політичні, правові, психологічні та інші підходи. на відміну від менеджменту, соціологія праці і керування розглядає не тільки проблеми управління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування і розвитку соціальних утворень у сфері праці й пов’язані з ними процесами та явищами. Причому проблеми управління виробництвом вона розглядає, виходячи з найбільш широкого соціального змісту, використовуючи принципи, методи, закономірності соціального управління.
Список літератури
1. А.А. Радугин. Социология. Курс лекций. М.: Центр, 1997.
2. А.И. Кравченко. Социология: учебник для студентов. М.: Логос, 1999.
3. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. – К.: Каравела, 2000.
4. Гурьянов С.Т. Социология управления. М., 1995.
5. Дикарева А.А., Мирская М.Й. Социология труда: Учебн. пособие. М., 1996.
6. Полторак В.А. Соціологія: основи соціології парці та управління. К., 1992.
|