Тема
Управліннязміннимивитратами
Зміст
Вступ
1. Управлінняматеріальнимивитратами
2. Управліннятрудовимивитратами
3. Управліннявитратами, пов'язанимизексплуатацією виробничого устаткування, машинімеханізмів
Список літератури
Вступ
Змінні, або експлуатаційні, виробничі витрати характеризуються безпосереднім їх зв'язком з обсягами виробництва. Це такі виграти, як матеріальні, трудові, пов'язані з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, інші прямі витрати.
Розрахунок змінних виробничих витрат має особливо важливе значення при прийнятті конкретних управлінських рішень. У цьому також полягає відмінність між постійними та змінними витратами — постійні витрати не змінюються в короткостроковому періоді, яким є повний цикл виробництва, тобто на їх рівень не впливають виробничі рішення в цьому періоді й вони практично не мають впливу на рівень прибутку. Зовсім іншу картину ми спостерігаємо стосовно змінних витрат. Саме від їх рівня в основному й залежить величина фінансового результату діяльності підприємства — прибутку чи збитку.
Регулюванням змінних витрат можна досягати максимуму прибутку, а також приймати ефективні виробничі рішення. Існує такий постулат: якщо ціна на продукцію перевищує або хоча б дорівнює питомим змінним витратам, то вже в цьому разі доцільно продовжувати виробництво в короткостроковому періоді. Основне завдання виробника в цьому періоді — максимізувати прибуток або мінімізувати збиток. Якщо ціна не перевищує питомих сумарних витрат або собівартості одиниці продукції, але є вищою або дорівнює питомим змінним витратам, відбувається мінімізація збитку. По-перше, в цьому разі виробник компенсує свої витрати на оплату праці, по-друге, все перевищення ціни над питомими змінними витратами йде на покриття постійних витрат, зменшуючи прямі збитки від виробництва.
Важливою складовою оперативного управління виробничими витратами є й формування такого виду змінних виробничих витрат, як запаси. До них входять витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, купівельні напівфабрикати, тару і тарні матеріали, які виробник періодично купує (замовляє) й доставляє в господарство. Особливістю цього виду змінних витрат є те, що вони мають тенденцію до зростання пропорційно періоду складування в господарстві чи на приоб'єктному (цеховому) складі. Виходячи з того, що саме змінні виробничі витрати є основними у формуванні прибутку, а витрати на складування й транспортування є досить суттєвими, оперативне управління ними набуває особливого значення.
Зупинимось дещо детальніше на методиці управління кожним із видів змінних витрат.
1. Управлінняматеріальнимивитратами
Управління матеріальними витратами здійснюється у двох площинах (розрізах), а саме: в частині заготівлі і придбання матеріальних ресурсів та в частині їх використання.
Управління на стадії заготівлі і придбання матеріальних ресурсів зводиться до наступних елементів:
- визначення переліку матеріальних ресурсів, які необхідні для здійснення виробничої діяльності;
- обчислення нормативної потреби в матеріальних ресурсах за їх видами (при цьому за основу слід брати науково обґрунтовані діючі виробничі норми витрат);
- вибір раціональних постачальників матеріальних ресурсів та укладення з ними договірних зобов'язань (контрактів, угод тощо);
- поділ матеріальних ресурсів на такі, що потребують складського зберігання, і ті, що матимуть безпосереднє використання, минаючи складські приміщення.
Вищеописані стадії управління виробничими запасами здійснюються задовго до початку виготовлення продукції чи виконання робіт. Поряд з ними до системи управління на стадії заготівлі і придбання матеріальних ресурсів належать такі, що здійснюються в ході виробничого процесу, зокрема:
- безпосередня доставка матеріальних ресурсів на підприємство чи в організацію (вибір виду транспортування, використання раціональних транспортних схем перевезень тощо);
- оптимізація величини поставок матеріальних ресурсів.
Серед усіх зазначених складових елементів системи управління матеріальними ресурсами найбільшу складність являють собою достовірний підрахунок потреби в них та оптимізація величини поставок.
Практичний досвід роботи підприємств та організацій засвідчує, що норми і нормативи, які покладені в основу таких підрахунків, далекі від своєї досконалості. Вони носять усереднений характер і з цієї причини не враховують особливостей діяльності конкретного підприємства чи організації.
Визначення обсягу і моменту закупівлі матеріальних ресурсів залежить від потреби виробництва в сировині і матеріалах, фінансових і складських можливостей та ситуації на ринку закупівель. Існує два варіанти закупівель:
1.Закупівля великих партій через великі проміжки часу - у цьому випадку підприємство має знижки на запаси, що постачаються, і заощаджує витрати на доставку, однак несе значні складські витрати, піддається ризику старіння і псування матеріалів і ризику фінансових втрат у разі зниження цін на матеріальні ресурси за час їхнього тривалого зберігання.
2.Закупівля невеликих партій через невеликі проміжки часу — при цьому зменшуються складські витрати, ризик псування, втрати і старіння товарів, звільняються складські приміщення, але немає переваг за цінами закупівлі і виникає ризик несвоєчасності забезпечення поточного виробництва матеріальним забезпеченням.
Таким чином, дві суперечливі тенденції у забезпеченні матеріальними ресурсами знаходять своє відображення в характері зміни витрат на придбання і збереження матеріалів.
У сучасних умовах господарювання промислові підприємства й підрядні будівельно-монтажні та ремонтно-будівельні організації практично не користуються вищенаведеною методикою визначення оптимальної кількості завезення матеріальних ресурсів у своє господарство, чим саме втрачають реальну можливість впливу на формування оптимального рівня матеріальних витрат на стадії їх заготівлі і придбання
Суть управління матеріальними витратами на стадії їх фактичного використання передбачає
¨ вибір виду оцінки виробничих запасів,
¨ суворий контроль за дотриманням норм використання матеріальних ресурсів,
¨ раціональну організацію нормативного господарства (розробку науково обґрунтованих норм і нормативів матеріальних витрат на одиницю продукції, робіт, конструктивний елемент тощо та своєчасний їх перегляд у зв'язку із зміною умов господарювання, впровадженням досягнень науки і передової практики),
¨ економне і раціональне використання матеріальних ресурсів у поєднанні з матеріальним заохоченням (застосування раціонального розкрою матеріалів, інвентарного методу щодо матеріальних цінностей, відпуск яких здійснюється бездокументально, тощо)
Особливе місце в досягненні ефективного управління матеріальними витратами належить оцінці виробничих запасів, які, залучаючись до виробничого процесу, посідають значну питому вагу в структурі експлуатаційних витрат У практиці роботи вітчизняних підприємств і організацій існує кілька методів оцінки матеріальних запасів Основні з них такі
• оцінка запасів виходячи з їх фактичної вартості за надходженням у господарство та використанням (застосовується в умовах, коли підприємець чітко обліковую виробничі запаси за їх видами та вартістю й може за такою самою вартістю переводити запаси у виробництво),
• оцінка запасів за принципом перше надходження — перший відпуск (запаси, що першими надійшли на склад, першими и списуються за їх відповідною вартістю),
• оцінка матеріальних запасів за їх середньозваженою ціною (собівартістю) виходячи з усіх надходжень за певний період часу, вона проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного періоду (місяця) і вартості одержаних у звітному періоді (місяці) запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного періоду (місяця) і отриманих у звітному періоді (місяці) запасів,
• оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством чи організацією з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися,
• оцінка за цінами продажу (використовується підприємствами роздрібної торгівлі і базується на застосуванні середнього процента торговельної націнки товарів).
Від того, який метод оцінки матеріальних запасів застосовується, залежать собівартість виробленої продукції та прибуток. Це пояснюється тим, що протягом виробничого циклу, наприклад, року, в господарство надходять сировина, основні та допоміжні матеріали, купівельні напівфабрикати, пально-мастильні матеріали, запасні частини, конструкції, деталі та інші матеріали в різні періоди часу й за різними цінами.
Для прикладу вартість нафтопродуктів на початку місяця може бути одна, в середині місяця — інша, а наприкінці — ще інша. За якою ж ціною потрібно списувати його на виробництво. Вибирають той метод оцінки, що є вигіднішим для виробника.
Так, якщо існує тенденція до зниження цін на матеріали, то для виробника, можливо, доцільним буде використання методу, що діє за принципом перше надходження — перший відпуск. Завдяки такому підходу створюються умови для уникнення сплати певної частини податку з прибутку.
При іншій ситуації, тобто в умовах підвищення цін на матеріальні ресурси, можна використовувати метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів чи середньозваженої собівартості.
Однак виробник зобов'язаний вибір методу оцінки запасів фіксувати в наказі про облікову політику підприємства, цим самим ставлячи до відома податкову інспекцію про вибраний метод оцінки запасів и не може його змінювати протягом року.
Неабияке значення в управлінні втратами посідає матеріальне заохочення працівників. У першу чергу це стосується робітників, які використовують матеріальні ресурси в якості предметів праці. На кожному підприємстві чи в організації має бути розроблена спеціальна система преміювання за економію виробничих запасів, у якій знайшли б своє відображення показники та умови стимулювання.
У сучасних умовах це один з найбільш радикальних засобів досягнення поставленої мети.
2. Управліннятрудовимивитратами
Трудові витрати на сьогодні за своєю питомою вагою у собівартості продукції посідають 2 - 3 місце, що також вимагає необхідності значної уваги до них у процесі управління витратами. До трудових витрат, як відомо, належать витрати на основну і додаткову заробітну плату виробничих робітників (пряма заробітна плата). Суть управління вказаними витратами зводиться до таких складників:
- раціональна організація праці (забезпечення фронтом робіт впродовж усього робочого дня кожного робітника, приведення у відповідність певних видів робіт з урахуванням їх складності до рівня кваліфікації робітників тощо),
- своєчасний перегляд норм і нормативів трудозатрат,
- контроль за дотриманням встановлених розцінок (в умовах відрядної форми оплати праці), а також за кількістю фактично відпрацьованого часу (в умовах використання погодинної форми оплати праці),
- ліквідація або недопущення втрат робочого часу з вини адміністрації та витрат, пов'язаних з виправленням браку, допущеного не з вини робітників,
- підвищення продуктивності праці,
- регулярний оперативний контроль за правильністю нарахування загальної суми заробітку бригади (в умовах бригадної організації праці) та достовірним розподілом його між членами бригади.
Кожен із наведених аспектів системи управління трудовими витратами є цілком реальним для практичного застосування. Досвід роботи вітчизняних підприємств і організацій вказує на те, що на багатьох з них дещо робиться у цьому плані. Проте лише комплексне їх використання може забезпечити ефективність управлінського процесу.
Неабияке значення в процесі управління трудовими витратами посідає стимулювання (мотивація), тобто така дія на свідомість людей, яка сприяє формуванню мотиву, що підштовхує до реалізації певних цілей і завдань.
Розрізняють моральні й матеріальні стимули.
Для сьогодення моральне стимулювання практично немає такої ролі і значення як матеріальне.
Система матеріального стимулювання має забезпечити підвищення ефективності пращ певної групи працівників. Характерно, що вона має бути побудована так, щоб преміальні виплати залежали від продуктивності, якості, економії матеріальних ресурсів, тобто показників, які у кінцевому результаті забезпечують зниження затрат. Кожний працівник може і повинен відчувати тісний взаємозв'язок між результатами своєї праці та розміром (величиною) премії.
Існує, зокрема, три ключових правила, яких необхідно дотримуватись при побудові системи матеріального стимулювання:
o система має забезпечити кожному працівнику можливість брати участь у підвищенні ефективності роботи,
o розмір преміальних виплат доцільно поставити у залежність від тих факторів, на які даний працівник здатний здійснювати безпосередній вплив,
o у розробці системи повинні брати участь представники всіх зацікавлених груп.
Ефективна дія стимулюючої системи забезпечується дотриманням таких принципів:
- чітка постановка мети (однозначне визначення результатів, на досягнення яких направлено стимулювання, рівня і складу затрат, на зниження яких здатний здійснити вплив працівник),
- застосування продуманих, обґрунтованих і прийнятних критеріїв виміру та оцінки,
- жорсткий взаємозв'язок заохочення і результату за обсягом і в часі,
- використання в міру напружених нормативів, контроль за ними і наявність механізму їх перегляду,
- дотримання «порогу чуттєвості» системи стимулювання
Залежно від того, яке місце працівник посідає у виробничому процесі і які його можливості в частині зниження затрат, можуть застосовуватися різні системи стимулювання гнучка оплата праці, участь у доході підрозділу (підприємства, організації) чи прибутках
3. Управліннявитратами, пов'язанимизексплуатацієювиробничого устаткування, машинімеханізмів
Витрати на утримання і експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів поряд із матеріальними та трудовими належать до змінних витрат. Однак характерною їх особливістю, яка відрізняє їх від вищерозглянутих, є те, що, на відміну від них, даний вид витрат належить до комплексних, тобто складається із цілою ряду різнорідних елементів витрат. Дана обставина якраз і ускладнює процес управління витратами. Управляти необхідно кожним із складових елементів, які включаються до витрат на утримання і експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів.
Частка витрат, пов'язаних з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, досить висока у тих підприємств і організацій, де процес виготовлення продукції чи виконання робіт достатньо механізований. Для промислових підприємств — це масові і серійні виробництва з конвеєрними лініями, а для будівельної сфери — це спеціалізовані управління, на балансі яких є багато одиниць будівельної техніки (управління механізації, управління екскавації, управління малої механізації тощо). Це вказує на необхідність посиленої уваги працівників апарату управління наведених організацій до процесів формування витрат з метою їх зниження.
Слід зазначити, що адміністрація тих підприємств і організацій, у яких витрати на експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів досить вагомі і у структурі виробничої собівартості посідають друге чи навіть третє місце, немає однакового впливу на окремі елементи витрат, що входять до їх складу. З цієї причини процес управління даними витратами дещо ускладнюється.
Як відомо, до витрат, пов'язаних з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, належать:
•витрати на пально-мастильні матеріали, електроенергію та інші матеріали і запасні частини, що використовуються під час їх експлуатації, ремонтів, технічного огляду та технічного обслуговування,
•витрати на оплату праці робітникам, які зайняті їх управлінням, обслуговуванням, проведенням ремонтів, технічних оглядів і технічних обслуговувань,
•обов'язкові нарахування на заробітну плату вищезазначених категорій працюючих,
•знос виробничого устаткування, машин і механізмів, майстерень, гаражів та інших споруд, які обслуговують техніку, інших необоротних матеріальних активів, які використовуються при утриманні і обслуговуванні устаткування, машин і механізмів,
•сума нарахованих відсотків за користування орендованим виробничим устаткуванням, машинами і механізмами,
•витрати на перебазування машин і механізмів з об'єкта на об'єкт (мають місце у будівельному виробництві),
•інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів.
З наведеного переліку витрат апарат управління може мати вплив на величину матеріальних витрат, трудових, а на такі, як знос основних засобів, відрахування на соціальні заходи безпосереднього впливу мати не може. Це зумовлено тим, що норми зносу (амортизації) встановлюються на державному рівні і залежать лише від групи, до якої відноситься об’єкт основних засобів. Безперечно, адміністрація на конкретний звітний період (календарний рік) може вибрати будь-який із рекомендованих методів нарахування амортизації (зносу) і, таким чином, впливати на величину (рівень) цих витрат. Проте впродовж цього звітного періоду змінювати методику нарахування зносу (амортизації) вона не в змозі, оскільки це передбачено в наказі про облікову політику підприємства чи організації.
Існує п'ять найбільш поширених методів нарахування амортизації Розглянемо досить коротко суть кожного з них.
Перший — це пропорційний, або метод рівномірного, прямолінійного списання вартості фондів. За цим методом вартість фондів, незалежно від їх виду, рівномірно враховується в собівартості продукції протягом усього періоду їх експлуатації (шляхом ділення вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів).
Другий метод нарахування амортизації — метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвійного балансового списання). Суть його полягає в тому, що постійна норма амортизації використовується протягом періоду експлуатації фондів, але вартість фондів на початок року весь час перераховується за мінусом суми зношення (амортизації). При цьому ліквідаційна вартість фондів не вираховується з їх початкової вартості, а амортизація нараховується до того моменту, доки залишиться сума фондів, що дорівнює їх ліквідаційній вартості. Після цього амортизація взагалі не нараховується. Цей метод передбачає застосування подвійної або й вищої норми амортизації порівняно з тією, що використовується при пропорційному методі.
Третій метод нарахування амортизації – метод зменшення залишкової вартості. При цій системі нарахування амортизації річна її сума визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
Четвертий метод нарахування амортизації — кумулятивний або суми чисел. За аналогією з пропорційним методом він передбачає встановлення ліквідаційної вартості фондів і суми зносу за весь період їх використання (різниця між початковою й ліквідаційною вартістю). Річна сума амортизації при цьому визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.
П'ятий метод — виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство чи організація очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Отже, виробник може вибирати прийнятний для нього метод нарахування амортизації. Найпростішим для використання, безперечно, є пропорційний метод. Однак з економічної точки зору доцільнішим є один із методів прискореної амортизації, що дає змогу швидше обновлювати основні засоби.
Не може адміністрація втручатись й у нормативи відрахувань на соціальні заходи, так як і це є прерогативою держави. Єдине, що можна зробити у цьому випадку, так це здійснювати ефективне управління витратами на оплату праці, домагатися зниження вказаних витрат і на цій основі — зниження абсолютного розміру відрахувань на соціальні заходи (за умови незмінності відсотків нарахувань).
Ефективність управління витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, досягається у разі дотримання таких умов господарювання:
1)приведення до оптимального складу існуючого верстатного (машинного) парку,
2)забезпечення раціонального режиму роботи (максимальне завантаження наявного устаткування, забезпечення фронтом робіт будівельних машин і механізмів),
3)збільшення (підвищення) коефіцієнтів змінності, оновлення активної частини основних виробничих фондів, використання техніки за часом і потужністю (у будівельному виробництві),
4)застосування раціональних транспортних схем перевезень вантажів машинами і механізмами,
5)регулярний перегляд норм і нормативів витрачання матеріальних і трудових ресурсів на одиницю роботи виробничого устаткування, машин і механізмів.
Значна частка у витратах на експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів припадає на ремонтні роботи й технічні обслуговування. З метою забезпечення раціонального управління вказаними витратами необхідно запровадити на кожному підприємстві та в організації систему планово-попереджувальних ремонтів (ППР). При цьому функціональним обов'язком працівників апарату управління стане регулярний контроль за відхиленнями від попередньо складених кошторисів витрат на технічні обслуговування та ремонтні роботи.
Суть системи ППР полягає у тому, що усі наявні в організації чи на підприємстві машини, механізми та виробниче устаткування беруть участь у наперед сформованому графіку проведення технічних обслуговувань та різних видах ремонтів (поточному, середньому, капітальному). Базою для його складання служать нормативні терміни роботи кожного виду устаткування, машин і механізмів до моменту проведення відповідних оглядів чи інших видів профілактичних робіт. На підставі складених річних графіків бухгалтерія здійснює формування кошторисів витрат по кожному з видів робіт. Таким чином ще задовго до початку здійснення витрат на ремонтні роботи працівники апарату управління мають змогу ефективного управління ними.
Надзвичайно важливого значення у цій справі набуває стан нормативного господарства конкретного підприємства чи організації. Воно повинно бути адаптоване до умов діяльності відповідної фірми. Відтак регулярний оперативний контроль за відхиленнями від установлених норм і нормативів забезпечить належну ефективність управління витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів.
З метою покращання управління витратами, пов'язаними з експлуатацією машин і механізмів, доцільно розробляти їх планову собівартість або планово-розрахункову чи відпускну ціну в розрахунку на одну машино-годину чи машино-зміну роботи. Зіставлення фактичних витрат з плановими дасть змогу проводити аналіз відхилень і на цій основі здійснювати заходи щодо недопущення перевитрат та ліквідації інших недоліків.
Методика розрахунку планової собівартості машино-зміни (машино-години) роботи машин і механізмів зводиться до наступного:
1)по кожному виду техніки (машині чи механізму) визначається попередньо нормативна кількість машино-змін роботи у рік;
2)здійснюється підрахунок витрат, які можна безпосередньо вирахувати в розрахунку на одну машино-зміну (машино-годину) по кожній одиниці техніки (оплата праці машиністів та механізаторів тощо);
3)по кожній одиниці техніки обчислюється річна сума тих витрат, які не можна вирахувати у розрахунку на одну машино-зміну чи машино-годину їх роботи (амортизація, витрати на технічні обслуговування і ремонтні роботи, перебазування та переобладнання тощо);
4)визначається величина витрат у розрахунку на одну машино-зміну шляхом ділення річної їх суми на нормативну кількість машино-змін роботи у рік по тих витратах, які неможливо зразу обчислити на одну машино-зміну (амортизація, витрати на технічні обслуговування і ремонтні роботи, перебазування та переобладнання тощо);
5)проводиться зведений підрахунок витрат по кожному виду техніки у постатейному розрізі у розрахунку на одну машино-зміну або ж на одну машино-годину (шляхом ділення суми витрат, які припадають на одну машино-зміну, на тривалість робочої зміни).
У разі необхідності визначення відпускної ціни машино-зміни чи машино-години роботи певного виду машин чи механізмів потрібно до загальної величини планової собівартості додати частку адміністративних витрат (попередньо визначену у відсотках до прийнятої бази), плановий розмір рентабельності та діючу на момент розрахунку величину податку на додану вартість (обчислену у відсотках до відпускної ціни без даного податку).
матеріальний трудовий витрата
Список літератури
1. Давидович І.Є. Управління витратами: навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
2. Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект. – Тернопіль: Астон, 2005.
3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
4. Трубочкина М.И. Управление затратами предприятия. – М.: ИНФРА – М, 2006.
|