Реферат
на тему:
«Становлення і розвиток Української радянської літератури»
Вступ
Слово художникам акумулятор величезної душевної енергії. Воно світиться тисячами граней, воно грає найневловимішими переливами барв. Як сказав Олесь Гончар, «лише вогонь душі дає енергію книгам».
Художнє слово як зброю соціальної боротьби дожовтневій літературі високо несли письменники-революціонери. Трудящі маси, «месники дужі», приймали на озброєння гостре слово і йшли з ним «одважно до бою».
Особливої сили і значущості твори мистецтва набирають у наші дні. Живопис, література, музика, скульптура, театр, кіно збагачують людину, виховують її. «Великий вклад у збагачення духовного життя трудящих, їх виховання на комуністичних ідеалах носять література і мистецтво соціалістичного реалізму. В основі радянської багатонаціональної художньої інтелігенції – її відданість справі партії, міцний зв'язок з життям народу», – відзначалося в постанові червневого (1983 року) Пленуму ЦК КПРС.
Перо письменника, пензель художника, різець скульптора – надійна зброя комунізму в ідеологічній боротьбі двох світів.
У 1917році героїчний пролетаріат Росії під керівництвом партії більшовиків на чолі з Володимиром Іллічем Леніним піднявся на рішучийштурм буржуазно-поміщицького ладу:
Вікопомний постріл «Аврори» відкрив нову епоху всесвітньої Історії.
У постанові ЦК КПРС «Про 60-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції» підкреслюється: «Перемога Жовтня – головна подія XX століття, яка докорінно змінила хід розвитку всього людства».
Робітничому класові і трудовому селянству під керівництвом Комуністичної партії доводилось утверджувати здобутки Жовтня у складній боротьбі проти внутрішніх і зовнішніх ворогів.
25 (12) грудня 1917 року в Харкові І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Україну Радянською Соціалістичною Республікою. Велика Жовтнева соціалістична революція принесла українському народові подвійне визволення: соціальне і національне. Вона пробудила творчі сили народу, відкрила широкий простір талантам у всіх галузях науки і культури.
Податок нової ери цілком закономірно став і початком нового мистецтва, зокрема літератури.
Краща частина української інтелігенції зустріла Великий Жовтень як зорю визволення рідного народу від вікового гніту. Вона сприймала соціалістичні ідеї і ставала на той шлях, яким повела народ Комуністична партія. На позиції соціалістичної ідеології поступово переходить більша частина дореволюційних письменників. Серед них – Степан Васильченко, Агатангел Кримський, Пилип Капельгородський.
Зародження й становлення української радянської літератури невід'ємної частини всієї багатонаціональної літератури Країни Рад відбувалося в роки громадянської війни.
Молоді творці української радянської літератури прийшли з фронтів громадянської війни, із заводів і фабрик, від плуга і коси, із навчальних закладів. Вони були одночасно і будівниками і співцями соціалістичного ладу.
література мистецтво радянський реалізм
1. Традиції і новаторство в радянській літературі
Культурна спадщина минулих епох засвоювалася критично.
Вказуючи на наявність двох культур у кожній національній культурі, В. І. Ленін наголошував: «…ми з кожної національної культури беремо тільки її демократичні і її соціалістичні елементи, беремо їх тільки і безумовно на противагу буржуазній культурі, буржуазному націоналізмові кожної нації».
Продовження і розвиток кращих традицій дожовтневої класичної літератури і мистецтва – важлива умова новаторських починань радянських митців.
Прогресивні традиції, вироблені класичною літературою, – це, зокрема, служіння народові, реалістичне зображення життєвих явищ, громадянськість, ідейність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, боротьба проти реакційних поглядів і т.д.
Гостре заперечення всього того, що назавжди віджило свій вік, і возвеличення, натхненне оспівування всього нового, народженого великою Жовтневою соціалістичною революцією, – одна з найхарактерніших особливостей радянської багатонаціональної літератури.
Революційне перетворення дійсності – в центрі уваги творів радянських письменників.
Якісно новий зміст радянської літератури зумовлений тими мінами і перетвореннями, які відбулися в нашій країні внаслідок перемоги Великого Жовтня і побудови соціалістичного суспільства.
Новаторство літератури Країни Рад – це насамперед втілення и художній тканині твору марксистсько-ленінської революційної Ідеї, розкриття переваг нового, соціалістичного ладу над капіталістичним. Провідний герой радянської літератури – творець усіх Матеріальних і духовних цінностей: робітник, селянин, інтелігент Нового типу. Художнє зображення розвинутого соціалістичного суспільства як торжества справжнього гуманізму, утвердження комуністичних ідеалів такий зміст радянської літератури. І в цьому її новаторство.
Нові герої, зображення нових відносин між людьми і народам, нової історичної спільності людей – радянського народу – це також відкриття радянської літератури та мистецтва.
Новаторство форми радянської літератури виявляється у невтомному шуканні і знаходженні відповідних змістові нових взаємно-виражальних засобів, у дальшому розвитку прийомів психологічного аналізу і типізації життєвих явищ. Новаторство, таким чином, передбачає збагачення як змісту, і форми літератури.
Радянська література – література нового суспільного й естетичного ідеалу, нового творчого методу.
Наша література в цілому новаторська за своєю суттю, за своїм духом і суспільним призначенням. Коріння новаторства – в самій природі радянського суспільства, в реалістичному погляді на світ людину.
Багатонаціональна і єдина за своїм соціалістичним змістом та Інтернаціональним пафосом література Країни Рад незвичайно розширила межі художньої творчості, тим самим збагатила світову літературу не лише новими темами й образами, а й новими зображальними засобами. Отже, радянська література – якісно новий, вищий етап розвитку світової прогресивної літератури. Радянська література є найпередовішою літературою світу. Вона оптимістична, життєствердна, бо життєствердними є наші погляди, наша марксистсько-ленінська філософія, наші комуністичні ідеали. Традиції і новаторство – дві діалектично взаємозв'язані між собою сторони літературного процесу.
2. Ленінський принцип партійності літератури
На третьому пролетарському етапі визвольний руху революційні маси очолила Комуністична партія. В цей період було теоретично обґрунтовано принцип партійності мистецтва як вищої форми народності, як найголовнішого вияву інтересів трудящих.
Основи вчення про партійність художньої творчості заклали Карл Маркс і Фрідріх Енгельсу нових історичних умовах боротьби пролетаріату їх погляди розвинув В. І. Ленін. В одній із перших своїх праць «Економічний зміст народництва і критика його в книзі п. Струве» вождь революції підкреслив, що «матеріалізм включає в себе, так би мовити, партійність, зобов'язуючи при всякій оцінці події прямо і відкрито ставати на точку зору певної суспільної групи» 1
Саме в розпал першої російської революції в легальній більшовицькій газеті «Новая жизнь» публікується стаття В. І. Леніна «Партійна організація і партійна література», В ній дається найповніше теоретичне обґрунтування принципу комуністичної партійності літератури і мистецтва. Визначаючи, в чому полягає принцип партійності літератури, Володимир Ілліч пише: «Літературна справа повинна стати частиною загальнопролетарської справи, «коліщатком і гвинтиком» одного-єдиного, великого соціал-демократичного механізму, що приводиться в рух усім свідомим авангардом всього робітничого класу».
Стаття В. І. Леніна була спрямована проти буржуазно-інтелігентських уявлень про художника і його місце в суспільстві. До яких тільки демагогічних фраз не вдавалися буржуазні ідеологи, намагаючись прикрити антинародну спрямованість реакційної літератури і мистецтва! Викриваючи лицемірство буржуазних ідеологів, які кричать про «абсолютну свободу» творчості, «надкласовість», «позапартійність» і т.д., В.І. Ленін доводить: «Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна. Свобода буржуазного письменника, художника, актриси є лише замаскована (або лицемірно маскована) залежність від грошового мішка, від підкупу, від утримання». Отже, в класовому суспільстві немає і не може бути літератури, яка стоїть над класами, літератури позапартійної.
Лицемірно-фальшивій, продажній буржуазній літературі В.І. Ленін протиставляє «дійсно-вільну, відкрито зв'язану з пролетаріатом літературу». Літературна справа робітничого класу повинна стати складовою частиною організованої, планомірної партійної роботи – такий найвищий ідейно-політичний принцип.
Ленінський принцип комуністичної; партійності активно сприяє Піїту справжнього таланту, надихає митця на сміливі художні відкриття.
Основні ознаки соціалістичного реалізму викристалізовувались ще до Великого «Жовтня. Особлива роль у його формуванні належить Максиму Горькому. Елементи соціалістичного реалізму помітні у творчості Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших найпередовіших представників реалістичної літератури початку XX ст. В їх повістях, новелах, поезіях зображені нові герої, типові характери, народжені пролетарським революційним рухом. Основні риси методу соціалістичного реалізму були сформульовані у статуті, схваленому Першим Всесоюзним з'їздом письменників (1934). згідно до ніж досягнень теорії літератури, на основі практики радянської багатонаціональної літератури, IV з'їзд письменників СРСР (1967) вніс до попередніх визначень деякі уточнення «Випробуваним творчим методом
Комуністична партійність, історизм, правдивість, народність^ такі основні принципи соціалістичного реалізму.
Утвердження ідей інтернаціоналізму одна з найхарактерніших особливостей радянської літератури.
Гуманістичний зміст нашої літератури втілився передусім у створеному нею образі нової людини.
Соціалістичний реалізм відкрив перед письменниками, скульпторами, композиторами, художниками, кінематографістами невичерпні можливості вільного прояву індивідуальний шлях у творчості.
Соціалістичний реалізм – магістральний напрям розвитку світової прогресивно-художньої культури.
Українська література розвивається в непорушній єдності з літературами братніх радянських народів.
Література
1. Леніи В.І. Повне зібрання творів, т. 1, с. 390.
2.Про 60-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції: Постанова ЦК КПРС від ЗІ січня 1977 року. К, 1977, с. 3.
|