Реферат
Економічний аспект створення та функціонування об'єднань
підприємств в Україні
План
1. Організаційно-правові форми підприємництва
2. Види господарських об’
єднань та їх класифікація
3. Економічна роль об'єднань підприємств
1. Організаційно-правові форми підприємництва
В умовах ринкової економіки, інтеграції України в світовий економічний простір, в країні інтенсивно розвивається процес добровільного об'єднання діяльності підприємств для вирішення виробничих і соціальних завдань, розширюється міжнародне кооперування. Збільшується потреба суб'єктів господарювання в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами і колективному використанні науково-технічного, виробничого, фінансового, інформаційного потенціалу кожного з них.
Об'єктивними причинами формування та функціонування об'єднань підприємств є:
а) необхідність поєднання усіх стадій технологічного процесу, що дає змогу комплексно використовувати сировину і матеріали;
б) кооперування взаємопов'язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт;
в) забезпечення повноти циклу «наука – технічні розробки – інвестиції – виробництво – збут – споживання»;
г) масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що значно скорочує витрати на одиницю продукції, здешевлює її, робить доступною для споживачів.
Створення і функціонування об'єднань підприємств в Україні регламентується відповідною законодавчою базою.
Згідно Закону «Про господарські товариства» [1] об'єднання підприємств можуть діяти як господарські товариства.
Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
В 2007 році даний закон доповнено статтею в якій визначено, що «Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України , цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів».
Цим же Законом змінені визначення та терміни, а саме:
«Установчий договір» на «Засновницький договір»
«Збори учасників» на «Загальні збори учасників»
«Статутний фонд» на «Статутний(складений) капітал»
«Рада товариства (спостережна рада)» на «Наглядова рада акціонерів».
Господарським кодексом України [2] визначено право підприємств на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Цей законодавчий акт визначає організаційно-правові форми об'єднань підприємств, їх статус, регламентує управління об'єднаннями підприємств, визначає їх майнові відносини.
Зокрема, визначено, що господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
2. Види господарських об'єднань та їх класифікація
Асоціація
– договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників, асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацією
визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум
– тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном
визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.
Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Згідно статті 125 цього кодексу підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).
Промислово-фінансова група
є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.
До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.
Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються Законом України «Про промислово-фінансові групи» [3] іншими нормативно-правовими актами.
Особливості діяльності промислово-фінансових груп розглядаються в темі 3 даного навчального посібника.
В Україні можуть утворюватись також асоційовані підприємства. Це група суб'єктів господарювання – юридчних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Однією з форм асоційованих підприємств є об'єднання в формі холдингової компанії.
Холдингова компанія
– відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у держаівній власності). Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України «Про холдингові компанії в Україні» [4].
Більш детально питання утворення, діяльності холдингових компаній розглядаються в темі 4 даного навчального посібника.
Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» [4] визначено правові та економічні засади діяльності технологічних парків, як ще однієї з форм об'єднань, що сприяє впровадженню наукоємних розробок, високих технологій, випуску конкурентоспроможної продукції.
Згідно цього Закону «технологічний парк (технопарк)
– юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції».
Керівним органом технологічного парку є юридична особа – один з учасників технологічного парку, який діє від імені учасників технопарку.
Для технологічних парків створено спеціальний режим інноваційної діяльності, сутність якого полягає в державному сприянні їх інноваційній діяльності шляхом державної фінансової підтримки та цільового субсидіювання проектів.
Для фінансової підтримки проектів технологічних парків запроваджується бюджетна програма підтримки їх діяльності. Кошти цієї програми спрямовуються на:
• повне або часткове (до 50 відсотків) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів;
• повну або часткову компенсацію відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.
Надання субсидій технопаркам здійснюється у вигляді звільнення від ввізного мита при ввезенні устаткування, обладнання, матеріалів, які не виробляються в Україні; у вигляді податкового векселя на суми податкового зобов'язання; суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектів технологічних парків.
Контроль та моніторинг за реалізацією проектів технологічних парків здійснює центральний орган виконавчої влади з питань науки в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Технологічні парки, їх учасники та спільні підприємства здійснюють окремий бухгалтерський та податковий облік операцій, пов'язаних з реалізацією проектів технологічних парків.
Юридичним критерієм поділу об'єднань на види, законодавство України визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Відповідно до цього критерію, розрізняють договірні і статутні об'єднання.
Договірними є асоціації та корпорації, а також технопарки.
Статутними - концерни і консорціуми тощо.
Основним у правовому становищі договірних об'єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об'єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об'єднання. У випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і укладені договори підприємств з об'єднанням і між собою.
Особливості правового становища статутних об'єднань полягають у тому, що:
• засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету міністрів України (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети. Статутні об'єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети. Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізовуються і ліквідовуються відповідними радами народних депутатів чи держадміністраціями.
• статутні об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають засновницьких договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об'єднань;
• особливістю правового становища державних статутних об'єднань є обмежене право виходу підприємств з них. Державні підприємства мають право вийти з державних об'єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.
Договірні і статутні об'єднання класифікуються також залежно від їх організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.
Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств не передбачені Господарським кодексом України.
Зокрема в світовій практиці функціонують й інші види об'єднань підприємств:
картель
– договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовлюваної продукції [5,6].
Учасники картелю зберігають юридичну і господарську самостійність і здійснюють свою діяльність відповідно до картельного договору.
Різновидом картелю є синдикат. Синдикат
– організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для усіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції [5].
Учасники синдикату втрачають комерційну незалежність, зберігаючи юридичну і виробничу. Концентруючи в єдиних органах збуту визначений вид продукції, синдикат отримує можливість регулювати умови продажу на ринку [6].
Трест
– монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності [5].
Пул
– одна з форм об'єднання на основі картельної угоди, при якій прибуток надходить в загальний фонд і розподіляється згідно з квотами, встановленими учасниками пулу [5]. Пул поширений у сфері виконання проектів. Учасники пулу приходять до взаємовигідних угод про форму передачі патентів і ліцензій.
Стратегічні альянси
– глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності [7,8].
Більш детально діяльність стратегічних альянсів розглянута в темі 11 даного навчального посібника.
Віртуальна мережна організація (ВМО)
(
virtual
organization
)
– мережа організацій, в якій умовно інтегруються підприємства, що безпосередньо випускають продукцію, а також постачальники сировини, матеріалів; суміжники з виробництва компонентів продукції основного виробництва; конкуренти, що випускають аналогічну продукцію, та її споживачі. В ВМО використовуються найновіші досягнення в галузі інформаційно-обчислювальних технологій (локальні мережі ЕОМ, бази даних, електронна пошта, Інтернет, діалогові інформаційні системи та системи комунікацій) [9].
Дана мережна комп'ютерно-інтегрована організаційна структура об'єднує: неоднорідні ресурси, розташовані в різних місцях, об'єднує цілі, культуру, традиції, ресурси, досвід підприємств – партнерів, координуючи їх розвиток.
Ключовою проблемою забезпечення ефективності віртуальних підприємств є управління знаннями, що циркулюють в мережах. Серед віртуальних виділяються два головних класи: віртуальні корпорації та віртуальні товариства.
Кластери
(від англ. cluster– група, скупчення). Таким терміном прийнято називати групу виробничих підприємств і невиробничих організацій, для яких об'єднання є важливим засобом посилення індивідуальної конкурентоспроможності. На відміну від ділових мереж кластери охоплюють значно ширше коло учасників: науково-дослідні інститути, освітні установи, асоціації бізнесу, дистриб'юторські мережі. [10].
На даний момент кластеризація найбільш характерна для економік США, Китаю, Мексики і країн Євросоюзу.
Кластери і ділові мережі дозволяють малим і середнім фірмам комбінувати малосерійне виробництво з великомасштабним підходом.
Кластерні структури дозволяють досягати значних результатів в зниженні вартості трансакцій завдяки тому, що фірми, що входять в кластер, і їх постачальники працюють поряд і частота їх взаємних контактів достатньо висока. У зв'язку з цим, витрати, як на переговорний процес, так і на виконання контрактних зобов'язань, можуть бути значно зменшені.
Будівельний кластер «Поділля» в Хмельницьку став одним з найбільших в Україні за обсягом продукції, що за об'ємом випускається. Він об'єднав близько 30 будівельних підприємств області і допоміг створити до п'яти тисяч нових робочих місць. За короткий період своєї діяльності (з 2000 р.) цей кластер зумів виконати ряд оригінальних будівельних проектів - як по дизайну, так і по використанню в них інноваційних технологій [10,11].
3. Економічна роль об'єднань підприємств
господарський об'єднання правовий статутний договірний
Щодо доцільності створення і функціонування об'єднань підприємств, економічної точки зору, то за даними літературних джерел «економічна роль об'єднань підприємств визначається передусім корпоративним ставленням до власності на майно, тобто таке його використання, яке забезпечує досягнення мети отримання максимального прибутку» [8].
Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах. Створення об'єднань сприяє розвитку прямих довгострокових господарських зв'язків, допомагає налагоджувати більш ритмічну роботу підприємств. Окрім того, мотивом до об'єднання виступає і необхідність фінансової підтримки на стадії модернізації виробництва, перепрофілювання, перепідготовки кадрів, інвестування заходів, в тому числі рекламних, щодо виходу на зовнішній ринок без збільшення кількості працівників адміністрації підприємства.
Іноді підприємству є економічно вигіднішим увійти до об'єднання з науковим центром, ніж залучати на договірній основі до виконання науково-дослідних і пошукових робіт сторонню організацію. Особливо, якщо це стосується довгострокових, проте перспективних і прибуткових у майбутньому проектів.
Робота в межах великого об'єднання сприяє також створенню позитивного іміджу підприємства у ділових колах, дозволяє використовувати його фірмове ім'я на ринках України та за кордоном, що є також важливою обставиною в умовах зростаючої конкуренції.
До узагальнених функцій та компетенції об'єднань підприємств відносять:
• виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);
• вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;
• проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність і т. ін.);
• виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або засновницьким договором;
• захист прав та інтересів підприємств об’єднання;
Виходячи з цих функцій та компетенції об’єднань підприємства, можна з впевненістю констатувати позитивний вплив діяльності об’єднань підприємств на розвиток національної економіки України.
|