| Зміст
1. Роль упаковки в просуванні товару на закордонні ринки
2. Особливості діяльності магазинів безмитної торгівлі
3. Механізм здійснення платежів чеками
Література
1. Роль упаковки в просуванні товару на закордонні ринки
При розробці товарної політики особлива увага приділяється питанням упаковки, у якій товар буде продаватися на іноземних ринках. Упаковка – це оболонка, у якій міститься товар. Вона включає тару, етикетку, вкладиш та маркірування і залежно від цілей товарної та комунікаційної політики виконує такі функції:
- збереження товару ізахисту його при транспортуванні;
- забезпечення зручності транспортування і використання;
- інформаційну;
- рекламну;
- комунікаційну – демонструє марку, склад, напрямок використання;
- сегментації ринку — може спеціально розроблятися для різних сегментів ринку;
- обліку товару;
- оптимізації завантаження рухомого складу транспорту;
- раціоналізації складування і завантажувально-розвантажувальних робіт;
- псевдомодифікації товару — деякі підприємства, змінюючи упаковку, представляють товар як новий.
У міжнародній торгівлі сторони домовляються про засоби упаковки, які гарантують цілісність товару, його доставку за призначенням у погоджені терміни. Вибір конкретної упаковки визначається декількома чинниками, зокрема чутливістю упакованого товару, видами можливих ушкоджень у процесі транспортування, складування, міжнародними нормативними актами, окремими розпорядженнями щодо транспортування, перевантаження, складування тих або інших видів товарів у країні-імпортері, країнах, через які товари перевозяться транзитом, базисними умовами постачання. Упаковка має також відповідати вимогам законодавства країни призначення вантажу.
Упаковка як носій інформації має давати чітку і повну інформацію про вид, найменування, марку товару, його виробника (країну, підприємство), кількість або вагу виробів, колір, способи поводження з товаром під час перевезення, перевантаження, зберігання, іноді ціну, термін придатності, а також відрізняти цей товар від товарів конкурентів.
У рекламних цілях упаковка повинна мати привабливий вигляд, такий, що запам'ятовується, давати можливість ототожнювати цей товар з країною-експортером, конкретним іноземним виробником, надавати товару певного "іміджу", що відповідає рівню ціни продажу. Упаковка є візитною карткою країни, конкретного виробника, продавця, засобом формування попиту і його стимулювання. Ілюстрація і текст упаковки мають бути такими, що легко впізнаються, чіткими, однозначними, цілком відповідати змісту товару, не викликати у потенційного іноземного покупця будь-яких помилкових вражень. У деяких випадках зазначаються особливості застосування товарної продукції (температура зберігання, прання, чищення, прасування, напруга електрики тощо), оскільки в деяких країнах існують додаткові або скориговані міжнародні норми.
Упаковка часто використовується для обліку виробів на складі, на транспорті, місці експедирування, відвантаження або приймання вантажу, тому що знаючи загальне число тари, кількість або вагу продукції в одиниці заповненої тари, нескладно визначити кількість або масу товару.
У процесі транспортування, використовуючи дані про вагу, габарити заповнювання упаковки, здійснюють раціональне укладання для оптимального використання площі, об'єму рухомого складу (вагона, платформи, контейнера тощо).
У складському господарстві упаковка забезпечує зручність роботі, дає змогу вирішувати питання раціонального укладання товарів на стелажі, штабелі, на піддонах, а також ефективно здійснювати вантажно-розвантажувальні операції за допомогою засобів механізації.
Упаковка оплачується за домовленістю сторін. Існує декілька варіантів, зокрема включення вартості упаковки в ціну товару, визначення самостійної і незалежної від товару вартості, встановлення вартості у відсотках від ціни конкретного експортно-імпортного товару.
При створенні експортної упаковки як засобу зберігання товару необхідно враховувати:
1) кліматичні умови в країні, а також під час транспортування товару;
2) спосіб поводження з товаром;
3) час знаходження у сфері обігу (йдеться про те, що товар на світовому ринку може пройти через більше число посередників, ніж на внутрішньому);
4) як швидко товар потрапить до споживача, а отже, скільки часу товар може перебувати на складах.
Для визначення властивостей упаковки істотними є такі моменти: розмір упаковки, її вартість, місцеві звичаї щодо кольору упаковки, вимоги законодавства, освітній рівень населення.
Етикетка, яка є елементом упаковки, має:
• допомогти покупцеві впізнати товар;
• сприяти одержанню максимального задоволення від споживання товару;
• спонукати покупця до повторної покупки товару.
З огляду на сказане вище етикетка має бути написана на мові країни, де продається товар, за винятком тих випадків, коли мова постачальника відіграє роль у підтримці іміджу (наприклад, для французьких парфумів). У деяких випадках для скорочення витрат компанія поміщає на етикетці звернення до покупця кількома мовами, що дозволяє продавати товар у різних країнах. Це доцільно, коли транснаціональний імідж позитивно впливає на споживача, однак у ряді випадків доцільно витратити додаткові кошти на створення індивідуальної етикетки для кожної країни, щоб підкреслити національний імідж виробника.
При визначенні розміру упаковки слід враховувати, що розвинуті країни перейшли на упаковки великих розмірів для товарів першої необхідності. Це дозволяє споживачам заощаджувати час на відвідування магазинів. Однак у країнах, що розвиваються, з причини низьких доходів населення часто віддає перевагу упаковці невеликих розмірів за нижчою ціною.
Деякі товари можуть потребувати індивідуальної поштучної упаковки, наприклад сигари, жувальна гумка, цукерки тощо. Практично у всіх країнах діє законодавство у сфері упаковки з метою захисту інтересів покупців. У ФРН, Австрії і Швейцарії розроблені загальні норми, які стосуються упаковки. Так, у ФРН Товариство раціоналізації упаковки розробило норми щодо упаковки товарів широкого вжитку, відповідно до яких:
- текст і ілюстрації на упаковці мають бути чіткими і визначати зміст товару;
- інформація про вагу і кількість упакованого товару має розташовуватися на видному місці;
- кількість одиниць товару в упаковці по можливості має бути округлена;
- ціна на упаковці має бути чіткою і добре видною.
Також обов'язковою є наявність на упаковці терміну реалізації і дати виготовлення товару. Крім того, існують рекомендації для продавців – знижувати витрати на упаковку, використовувати упаковку, яка легко переробляється. Ці заходи необхідні у зв'язку з ускладненням екологічної обстановки й економії матеріальних і природних ресурсів. У деяких країнах заборонено на упаковці використовувати іноземні мови без перекладу на національну мову.
Деякі товари, особливо першої необхідності, потребують стандартної упаковки, щоб бути упізнаними в усьому світі. При експорті товарів у країни, що розвиваються, варто мати на увазі, що в деяких із них дуже велика кількість населення не вміє читати. Тому краще помістити на упаковці малюнки, що пояснюють використання товару, а не просто текст.
Таким чином, перед тим, як продавати товар за кордон, необхідно ретельно продумати його упаковку, вивчити відповідне законодавство і нормативні акти в країнах, через які буде проходити товар, і країни-отримувача. Вид упаковки залежить також від виду транспорту, яким будуть перевозити товар. Найбільш міцна упаковка використовується при транспортуванні товару морським транспортом. Вона має захищати товари від високої вологості, корозії тощо.
Крім того, у зв'язку з загальною механізацією навантажувальних робіт широкого застосування набули пакети або піддони. Існують спеціальні міжнародні норми, що регламентують їх розміри і міцність. Всі західноєвропейські країни мають єдині стандартні європіддони, що значно полегшує транспортування.
У міжнародній торгівлі інформація про кожен вид виробу, що належить до широкої і різноманітної товарної маси, має бути доведена до реальних потенційних закордонних покупців. На практиці сформувався відповідний засіб інформації про товар – маркірування (навантажувальна розмітка), тобто нанесення на продукцію, упаковку, бирку умовних малюнків, символічних, цифрових, буквених, буквено-цифрових знаків.
Маркірування виконує такі основні завдання:
1. Ідентифікує вантаж для перевізників, одержувачів, інших суб'єктів міжнародного ринку, що беруть участь у транспортуванні.
2. Визначає відповідний порядок для забезпечення правильної доставки і збереження вантажу.
3. Попереджає про небезпеку, яку вантаж може становити у випадку неналежного з ним поводження.
Маркірування має включати загальні дані про товар: найменування країни-імпортера, виготовлювача, відправника (постачальника), одержувача, пункт відправлення і призначення, номер контракту, порядок перевезення, перевантаження, зберігання ("Не кантувати", "Верх", "Низ", "Обережно" тощо), вагу нетто, вагу брутто, окремі попереджувальні знаки, пов'язані з безпекою, обережністю.
У міжнародній торгівлі всі написи з маркірування виконуються на мові країни-імпортера, а в країнах Західної Європи одержало поширення літерне позначення на чотирьох, в окремих випадках шести, мовах. Розрізняють такі види маркірування:
1. Товарне – найменування товару, номер ДСТ, ТУ, дата випуску, заводська марка, номер замовлення.
2. Відправницьке – пункти відправлення і призначення, найменування відправників і одержувачів, маса брутто і нетто.
3. Транспортне – число місць у партії, порядковий номер вантажного місця в партії.
4. Спеціальне – попереджувальні написи і знаки, що вказують на спосіб поводження з вантажем при транспортуванні, перевантаженні, зберіганні.
Товарне, відправницьке і спеціальне маркірування наносяться вантажовідправником, а транспортне – перевізником або його агентом.
2. Особливості діяльності магазинів безмитної торгівлі
Магазин безмитної торгівлі, як зазначалось вище, це – митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для споживання на митній території України, перебувають та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання.
Порядок відкриття і ліквідації магазинів безмитної торгівлі та правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1089.
Відповідно до зазначеного Порядку магазин безмитної торгівлі відкривається на підставі дозволу, який суб'єктові підприємницької діяльності – власникові чи орендареві призначеного для магазину приміщення або суб'єктові, що має намір спорудити відповідне приміщення у пункті пропуску на митному кордоні України, в інших зонах митного контролю, визначених митними органами.
Суб'єкт підприємницької діяльності подає митному органу та органу охорони державного кордону, в зоні діяльності яких планується відкрити магазин безмитної торгівлі, заяву про надання дозволу на відкриття магазину за формою, встановленою спільним наказом Держмитслужби та Держкомкордону. До заяви додаються такі документи:
- копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів;
- довідка банку (банків) про розрахунковий та валютний рахунок заявника;
- план пункту пропуску через митний кордон України з позначенням місця, де планується відкрити магазин безмитної торгівлі;
- попередню письмову згоду власника приміщення, розташованого в зоні митного контролю, на укладення договору оренди (у разі, якщо
передбачається оренда приміщення);
- план приміщення магазину безмитної торгівлі.
У разі прийняття попереднього рішення про можливість відкриття магазину безмитної торгівлі заявник подає митному органу, в зоні діяльності якого планується відкрити магазин, документи, що підтверджують:
- право власності на приміщення або на користування ним;
- згоду начальника органу охорони державного кордону на відкриття магазину безмитної торгівлі;
- наявність дозволу відповідного органу в разі спорудження магазину;
- відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів.
Якщо документи відповідають вимогам митного режиму та перетинання державного кордону, видається дозвіл на відкриття магазину безмитної торгівлі строком на три роки. У видачі дозволу може бути відмовлено у разі:
- невідповідності приміщення вимогам Митного кодексу України;
- відсутності необхідних документів або коли у документах містяться неправдиві відомості;
- якщо розташування такого магазину в пункті пропуску через державний кордон ускладнюватиме забезпечення режиму, встановленого законодавством у цих пунктах.
Дозвіл не може передаватися іншому суб'єкту підприємницької діяльності. Для продовження строку дії дозволу власником (керівником) магазину безмитної торгівлі подається заява митному органу та органу охорони державного кордону, в зоні діяльності яких відкрито магазин безмитної торгівлі.
Дозвіл може бути анульований або дія його призупинена на строк до трьох місяців у разі:
- прийняття власником (керівником) магазину рішень, які призвели до порушень вимог нормативно-правових актів;
- порушення митних правил або податкового законодавства;
- порушення встановленого режиму в пункті пропуску через державний кордон;
- порушення правил продажу товарів магазинами безмитної торгівлі.
Дозвіл анулюється в разі:
— невиконання вимог, зазначених у рішенні про зупинення дії дозволу;
— порушення умов, зазначених у Митному кодексі України, якщо раніше вже застосовувалося зупинення дії дозволу;
— зміни митного режиму в пункті пропуску через митний кордон.
Магазин безмитної торгівлі може бути ліквідовано у разі:
— прийняття рішення власником (керівником) магазину;
— прийняття рішення про зміну місця розташування пункту пропуску через митний кордон;
— прийняття спільного рішення Держмитслужби та Держкомкордону про анулювання дозволу.
Робота магазину безмитної торгівлі організовується таким чином, щоб забезпечити надходження, зберігання та продаж товарів відповідно до вимог Митного кодексу України, законодавства з питань оподаткування і митного оформлення, інших нормативно-правових актів. Магазин безмитної торгівлі здійснює реалізацію товарів за готівку в національній або іноземній валюті, кредитними картками та чеками фізичним особам, а також у безготівковій формі – юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю.
Магазини безмитної торгівлі мають право реалізовувати в установленому порядку продовольчі та непродовольчі товари всіх видів вітчизняного та іноземного виробництва та проводити підготовку товарів до продажу, їх пакування, демонстрацію, перепакування.
Магазинами безмитної торгівлі реалізуються товари у пунктах пропуску на митному кордоні України або на транспортних засобах, що виконують міжнародні рейси, фізичним особам, які від'їжджають за кордон, за умови пред'явлення ними документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю або належного їм проїзного документа на транспортний засіб, який прямує за межі України. Факт продажу товару підтверджується касовим або товарним чеком з послідовною нумерацією (у двох примірниках), у якому мають зазначатися номер рейсу або реквізити документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю, ідентифікаційний код товару і його вартість. Оригінал чека видається пасажирові, який придбав товар, а копія зберігається у магазині безмитної торгівлі протягом не менш як трьох років.
Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі завчасно інформує відповідну посадову особу митного органу про запланований час надходження товарів. У разі, якщо між переліком товарів у документах, що подаються митному органу для декларування, і кількістю товарів, що фактично надійшли на склад магазину безмитної торгівлі, виявлено розбіжність, власник (керівник) магазину безмитної торгівлі:
- разом з відповідною посадовою особою митного органу проводить опис товарів, яких не вистачає або кількість яких виявилася більшою, ніж зазначено у документах;
- складає відповідний акт (у трьох примірниках), який підписується власником (керівником) магазину та посадовою особою митного органу;
- виконує інші дії, передбачені митним законодавством.
Товари, що реалізуються магазином безмитної торгівлі, повинні мати відповідне маркування, яке дає змогу їх легко ідентифікувати. Вид і метод маркування товарів затверджується керівником митного органу, в зоні діяльності якого відкрито магазин. Посадові особи митного органу під час виконання службових обов'язків мають право доступу до приміщень магазину безмитної торгівлі у будь-який час.
На складі магазину безмитної торгівлі дозволяється здійснювати розпакування, пакування, перепакування та здійснювані операції, пов'язані із забезпеченням зберігання товарів і підготовкою їх до продажу. Товари мають зберігатися на складі магазину безмитної торгівлі таким чином, щоб посадова особа митного органу могла провести їх перевірку.
Продаж товарів із допоміжних приміщень та зі складу, за зразками, попереднім замовленням та в розстрочку, а також використання приміщень магазину безмитної торгівлі для зберігання та реалізації товарів, що не пройшли митного оформлення, не дозволяється. Усі надходження товарів зі складу до торговельного залу магазину безмитної торгівлі реєструються за формою, погодженою з митним органом.
Приміщення магазину безмитної торгівлі має відповідати вимогам Митного кодексу України та іншим нормативно-правовим актам щодо регулювання питання роздрібної торгівлі, а також бути обладнаним засобами, які дають змогу забезпечити:
• накладення митного забезпечення на всі місця доступу до приміщення магазину;
• неможливість надходження або продаж товарів поза митним контролем;
• надійне функціонування охоронної та пожежної сигналізації;
• телефонний зв'язок посадової особи митного органу, яка здійснює митний контроль у магазині.
У неробочий час магазину безмитної торгівлі товари зберігаються в приміщенні магазину з обов'язковим накладенням митного забезпечення на двері та інші місця доступу. При цьому наявність пломб, печаток та інших видів забезпечення з реквізитами власника у місцях доступу до магазину є обов'язковою разом із забезпеченнями митного органу.
Магазин безмитної торгівлі відчиняється та зачиняється у присутності посадової особи митного органу. Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі забезпечує належні умови для роботи посадової особи митного органу, персоналу магазину, а також вживає заходів для дотримання вимог, установлених законодавством про безпеку праці.
Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі зобов'язаний щомісяця проводити декларування товарів, реалізованих у магазині, шляхом заповнення митної декларації. Порядок заповнення митної декларації, декларування зазначених товарів та їх митного оформлення встановлюються Держмитслужбою.
У магазинах безмитної торгівлі мають розміщуватися на видному місці оголошення (рекламні листки) про те, що:
- продаж товарів здійснюється лише за умови подання громадянами відповідних документів;
- заборонено продаж алкогольних напоїв пасажирам віком до 21 року та тютюнових виробів віком до 18 років;
- касові чеки на товари мають обов'язково зберігатися разом з проїзним документом до відправлення транспортного засобу в рейс або до виїзду з пункту пропуску через митний кордон України.
Власником (керівником) магазину безмитної торгівлі один раз на квартал проводиться інвентаризація. Митний орган у разі потреби має право проводити інвентаризацію товарів у приміщенні магазину в будь-який час його роботи.
3. Механізм здійснення платежів чеками
В ЗЕД інколи використовується також чекова форма розрахунків, яка реалізується шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку здійснити із наявних коштів чекодавця виплату певної суми чекоотримувачу чи перерахування цієї суми на його рахунок. Чек може передаватись однією особою іншій шляхом внесення в нього передавального напису (індосаменту).
Чек – це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред'явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання гарантій платежу. Як засіб платежу в зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках з неторговельних операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання.
Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове покриття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, включаючи суми, які надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.
Слід пам'ятати, що чек є приватним зобов'язанням і не має сили законного платіжного засобу. Видача чека ще не є погашенням боргу, для цього чек має бути перетворений у гроші або в зобов'язання банку сплатити гроші. Кредитор, який отримав чек в оплату боргу, повинен його перевірити і приймати тільки в тому випадку, якщо він впевнений, що чек може бути перетворений у гроші. При цьому банк, на який виписаний чек, не несе відповідальності перед отримувачем чека за його оплату, а виступає як агент чекодавця, який має депозит в банку і відповідає тільки перед чекодавцем за оплату правильно оформленого чека в межах наявних на рахунку коштів.
Форми чеків і їх обіг регламентує національне законодавство і норми міжнародного права – Женевська конвенція 1931 p., що встановила "Однотипний закон про чеки". Країни, які не входять до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними правовими нормами. Відповідно до міжнародного права при вирішенні суперечностей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек.
Чек має строго визначену форму письмового документа; його виписують на спеціальному бланкові, виданому чекодавцю банком. Текст чека має містити такі основні елементи:
1. Назва "чек" тією мовою, на якій він виписується.
2. Просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити зазначену в чеку суму, зазначену прописом.
3. Найменування платника, яким є банк, де чекодавець має свій поточний чи інші рахунки.
4. Місце платежу (найчастіше збігається з місцем розташування банку).
5. Дата та місце виписування чека.
6. Підпис чекодавця.
Жодні поправки чи виправлення на чекові не допускаються. Відсутність у ньому якогось із зазначених елементів позбавляє цей документ сили чека.
Згідно з Женевською конвенцією термін подання чека до оплати у країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Європи – двадцяти, а в міжконтинентальному платіжному обороті – сімдесяти дням. Ці терміни діють з дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.
Розрізняють такі види чеків:
1. Іменний — чек на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією — передавальним написом із застереженням "Не наказу", завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права.
2. Ордерний — виписаний на користь певної особи чи за її наказом. Передається за допомогою індосаменту із застереженням "Наказу" чи без нього. Цей вид чека широко використовують у міжнародному платіжному обороті.
3. Чек на пред'явника. Виписують пред'явникові, він може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надає його своєму партнерові за кордоном, який при отриманні чека виставляє його обслуговуючому банкові для кредитування свого рахунку. У такий спосіб, за допомогою чека на пред'явника, чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж платіж банківським переказом. Тому чеки на пред'явника також широко використовують у міжнародному обороті.
4. Банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування підприємства-чекодавця, ним виступає банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспондентові за кордоном. У міжнародному платіжному обороті найчастіше використовують банківські ордерні чеки.
Розрізняють авізовані та неавізовані банківські чеки. Перші містять в тексті вказівку на те, як банк-платник може отримати покриття за чеком, або банк-чекодавець окремим листом (авізо) направляє банку-платнику покриття (кредитове авізо), або сповіщає про те, в який банк це покриття направлене. Авізовані банківські чеки можуть замінювати банківські перекази. Неавізовані чеки для одержання платежу вимагають інкасації, тобто представлення для оплати вказаному в чеку банку-платнику безпосередньо або через інший банк.
В окремих випадках можуть використовуватися сертифіковані банком чеки, які є одним із способів засвідчення надійності платника. Вітчизняне законодавство, як і Уніфікований чековий закон, не визнають акцепт чека платником. Здійснений на чеку напис про акцепт вважається ненаписаним. Чекові закони в низці країн допускають акцепт чека банком-платником, який, як правило, відіграє роль посвідчення банком-платником наявності покриття за цим чеком, а іноді і зобов'язання банку, що акцептував чек, блокувати це покриття до моменту платежу за чеком або закінчення строку його пред'явлення до оплати. Таким чином, сертифікацією банк засвідчує на чеку підпис, наявність на рахунку платника коштів у банку і виписану суму, яку він зобов'язується виплатити при пред'явленні чека.
5. Фірмовий (комерційний) чек – документ, виписаний клієнтом банку (чекодавцем) на пред'явника (одержувача). Цей чек відрізняється від інших тим, що приймається тільки на інкасо від бенефіціара і передачі не підлягає. Оплата за такими чеками проводиться за рахунок коштів чекодавця. При прийомі банком від клієнта чека на інкасо з нього береться застава.
Є дві форми оплати чеків, які практикуються в іноземних банках, — "cash" і "collection". При оплаті "cash" іноземний банк негайно (3-14 днів) зараховує всю необхідну суму на покриття відправлених йому чеків, а потім перевіряє можливості платежу, зв'язуючись з банками-платниками, на які виписані чеки. При оплаті "collection" іноземний банк кредитує рахунок банку тільки після всіх можливих перевірок, що гарантують остаточне зарахування.
Оплата "cash" здійснюється без стягнення комісії банку. А при прийнятті чеків від клієнтів для направлення їх в іноземні банки-кореспонденти на інкасо, як правило, в одному випадку в одну відправку включається така кількість чеків, щоб комісія банку (її розмір від номіналу чека) окупила витрати на відправку чеків і принесла дохід.
Якщо при передачі чека не передбачено отримання готівки, то використовують кросування та розрахункові чеки. Прикметна ознака кросованого чека – дві паралельні лінії (загальне перекреслення), нанесене по діагоналі на його лицьовому боці.
Одна особа може передавати чек іншій шляхом внесення у нього передавального напису – індосаменту, який роблять на зворотному боці чека або на доданому до чека листі (алонжі) і підписується особою, котра зробила цей напис (індосантом). Передавальний напис (індосамент) має бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передачу прав за чеком іншій особі, а також передбачає відповідальність індосанта перед усіма наступними власниками чека.
Оформлений індосаментом чек має бути вручений індосантом індосаторові. Індосамент може бути (так само, як і чек) іменним, ордерним, бланковим. Якщо ж індосамент містить слова "на інкасо", "валюта на отримання", "в депозит", "як довіреному" або рівнозначні вирази, то такий індосамент називається передорученим.
Міжнародна банківська практика виробила універсальний текст передорученого чекового індосаменту, коли замість зазначення в індосаменті найменування банку, якому доручається інкасація із написанням зазначених вище слів, проставляється штамп з таким текстом: "платіж чеком", "негоціація чека", "гарантія платежу за чеком".
Алгоритм розрахунків за допомогою чеків такий. Імпортер, разом із платіжним дорученням для депонування коштів, подає до свого банку заяву на отримання чекової книжки. Банк імпортера, отримавши відповідні документи, надає останньому чекову книжку. Постачальник (експортер) відвантажує товари (роботи, послуги) покупцю (імпортеру), за що отримує чек на суму поставленого товару, який далі передає до банку експортера для здійснення оплати. Банк експортера, перевіривши справжність чека і відповідність його вимогам, надсилає вимогу банку імпортера переказати зазначену суму грошей. Після виконання вимоги банком імпортера банк експортера надсилає письмове повідомлення своєму клієнту про зарахування коштів на його рахунок.
Незважаючи на відносну простоту чекових розрахунків, ця форма поки що не набула належного поширення в практиці розрахунків за зовнішньоторговельними угодами.
Література
упаковка безмитна торгівля чек зовнішньоекономічний
1. Закон України від 16.04.91 р. № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність”, зі змінами.
2. Дідківський Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.
3. Солошенко Л. Зовнішньоекономічна діяльність: організація та документальне оформлення. – Х.: Фактор, 2001.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Ю.В. Макогона. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006.
5. Кадуріна Л.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посіб. – Київ, “Слово”, 2003.
6. Зовнішньоекономічна діяльність / За ред. д.е.н., проф. І.В. Багрової. – Київ, Центр навчальної літератури, 2004.
|