МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
На тему Міжнародний інвестиційний процес
Запоріжжя – 2010р.
Актуальність роботи пояснюється появою в Україні сприятливих умов для інвестиційних вкладень у виробництво й відсутністю достатнього досвіду регулювання інвестиційного процесу. Виняткову роль у створенні сприятливого інвестиційного клімату відіграє держава, яка повинна підпорядкувати єдиній меті поточні завдання, фактори і потенціал, обмежуючи або стимулюючи у певні періоди розвиток окремих видів діяльності, галузей, регіонів. Важливим аспектом формування інвестиційного клімату є законодавче узгодження національних правових актів у інвестиційній сфері з міжнародними щодо захисту прав власності іноземних інвесторів.
Об'єктом роботи стали міжнародні інвестиційні процеси, що протікають в сучасних умовах.
Предметом роботи виступають механізми регулювання інвестиційних процесів, що впливають не тільки на формування національного й регіонального інвестиційного клімату, але й на швидкість, характер і форми його розвитку.
Метою роботи є вивчення взаємодії державних і недержавних учасників в інвестиційній сфері, що стає одним з найважливіших елементів формування транснаціональних глобальних мереж.
Мета передбачає рішення наступних завдань:
- теоретичний огляд питання розвитку міжнародних інвестиційних процесів;
- вивчення світового досвіду регулювання інвестиційних потоків
- розгляд факторів, що характеризують інвестиційний клімат;
- огляд можливостей нових учасників міжнародних відносин;
- визначення ролі міжнародних інвестиційних проектів у розвитку країн світу, рішенні проблем держав з перехідною економікою;
- виявлення особливостей інвестиційної стратегії сучасної України.
Методи дослідження: описовий, історичний, теоретичний, аналітичний, прогнозний.
Інвестиційний процес стає найважливішою складовою частиною світових економічних відносин, що зачіпає інтереси все більшого числа країн, як тих, які приймають інвестиції, так і тих, які є їхніми джерелами. Взаємозалежність країн, що розвиваються, регіонів і народів в умовах глобалізації стає не тільки очевидним фактом, але й вимагає нового рівня усвідомлення місця національної держави в міжнародних відносинах і завдань керування на національному й глобальному рівні.
Відродження української економіки й забезпечення її стійкого розвитку неможливо без активізації інвестиційної політики, спрямованої на залучення внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Для підйому національної економіки потрібні інтенсивні вкладення капіталу в економічно ефективні й екологічно чисті технології виробництва з метою випуску нових по якості, конкурентноздатних на світовому ринку товарів. У цьому зв'язку керування інвестиційним процесом стає найважливішим завданням України. Сама проблема регулювання інвестиційним процесом складна й вимагає обліку безлічі факторів, серед яких політичні фактори здобувають особливу актуальність. Одночасно не можна ігнорувати закономірності розвитку світової економіки, участь держави в зовнішньоекономічних і фінансових процесах об'єктивно необхідно, тому що економіка виступає лише частиною комплексу міжнародних відносин.
Україна зацікавлена в залученні інвестицій зі світового ринку капіталів і готова й зацікавлена брати участь у їхньому міжнародному обміні. Створення ефективної системи керування інвестиціями в Україні зажадало від уряду приймати рішення щодо темпів і характеру процесу лібералізації політики регулювання діяльності іноземних інвесторів і участі українського капіталу в інвестиційних проектах за рубежем. Незважаючи на загальну тенденцію лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, українське законодавство передбачає державний контроль і управління допуску іноземних інвесторів в економіку країни, контроль над імпортом державного й приватного капіталу в інші країни. Міжнародний досвід свідчить, що подібним чином надходять і країни з максимально ліберальним економічним режимом. Більше того, міжнародна нормативно правова система також не тільки допускає участь держави в інвестиційному процесі, але й у ряді випадків зобов'язує його до цього.
Виклики глобалізації економічного й політичного характеру об'єктивно вимагають підсилити регулюючу роль держави на ринку інвестицій з метою підтримки розвитку національної економіки й нейтралізації зовнішніх погроз. Можливість витиснення національних підприємств із внутрішнього й зовнішнього ринків стає реальністю.
В умовах кризового розвитку української економіки протистояти негативним впливам на неї зовнішніх суб'єктів світового ринку здатно була тільки держава. Але в умовах загальної лібералізації економічної політики на національному рівні, росту числа двосторонніх і багатобічних міжурядових інвестиційних угод, мова може йти про нову якість державного регулювання, адекватній сучасним реаліям глобалізуючегося миру. В українській інвестиційній політиці варто враховувати той факт, що в умовах, коли цілий ряд країн миру, у тому числі й найбільш розвинених, гостро мають потребу в залученні додаткових капіталів для своєї економіки, зростає конкуренція на світовому ринку інвестицій.
У цьому зв'язку представляється особливо актуальної проблема вивчення політичних аспектів керування інвестиційним процесом на всіх рівнях: і міжнародному, і національному, і на рівні окремої компанії.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Перехід до ринкових методів організації й ведення економіки в Україні зажадав звернутися вітчизняних керівників і підприємців до закордонного досвіду. Це викликало необхідність у перекладі й виданні в країні наукової літератури закордонних авторів таких, як Гарнер Д., Оуен Р., Конвей Р. Варто відзначити також фундаментальна праця редактора авторитетного на Заході Journal of Portfolio Management, що спеціалізується на проблемах інвестиційного менеджменту, Ф. Фабоцці «Керування інвестиціями», присвячений як теорії, так і практиці роботи з інвестиціями. Ф. Фабоцці не тільки приділяє увагу характеристиці фінансових ринків, але й орієнтує свій аналіз на існуючі цілі, тактики й стратегії таких фінансових інститутів, як банки, страхові компанії, інвестиційні й пенсійні фонди й т.д. Крім того, проблема керування ризиком проходить через всю роботу Ф. Фабоцці.
Цікаво відзначити, що не обійшов своєю увагою проблеми економічної глобалізації, у тому числі й проблему світових фінансових ринків відомий американський дипломат і політолог Генрі Кіссінджер у своїй книзі «Чи потрібна Америці зовнішня політика? До дипломатії для XXI століття». Читача може здивувати, що політолог і в минулому дипломат зачіпає, як може здатися, проблеми, що не ставляться до його роду діяльності. У той же час Г.Кіссінджер у шостому розділі «Політика глобалізації» монографії, цілком присвяченої глобальним фінансовим процесам, затверджує, що «навіть стійкі ринкові демократії не приємлють безмежних позбавлень в ім'я ринку і йдуть на ... обмеження ринкових ексцесів на шляхах державного регулювання. Міжнародна фінансова система поки ще не винайшла на цей випадок ніяких «протипожежних коштів».
Дослідження закордонних авторів в основному враховують досвід керування країн з розвитий економікою. У теоретичному відношенні вони дають розуміння основ керування інвестиційною діяльністю. У той же час більшість цих робіт було написано ще до початку активного входження України у світовий ринок. У зв'язку із цим закордонні автори не ставлять багато питань, які доводиться вирішувати інвесторам в Україні.
Реагуючи на кон'юнктуру, українські дослідники вже на початку 90-х років починають розробляти проблеми керування інвестиціями. Часто їхні публікації є результатом спільних досліджень із закордонними центрами, які використають різні закордонні методики в області керування інвестиціями.
Національна специфіка й особливий перехідний період України зажадали вітчизняних досліджень і їхніх публікацій. Останнім часом ведуться дослідження комплексу проблем керування інвестиційним процесом, які відбиті в цілому ряді публікацій. Особливо треба відзначити наступні роботи: Бард B.C. Інвестиційні проблеми економіки, Воронцовський А.В. Інвестиції й фінансування: методи, оцінки й обґрунтування, Ігошкін І.В. Інвестиції: організація керування й фінансування, Костюнін Г.М., Лівенцев Н.Н. Міжнародна практика регулювання іноземних інвестицій, Масленчикова Ю.С., Тронін Ю.Н. Фінансово-промислові корпорації: організація, інвестиції, лізинг, Фарахутдінов І.З. Іноземні інвестиції й міжнародне право, і ін. У відзначеній роботі Н.В. Ігошкіна розглянуті найбільш важливі напрямки інвестування капітальних вкладень у відновлення виробництва й доводиться необхідність створення цілісної системи інвестування виробництва й державного контролю раціональної витрати інвестиційних ресурсів у державі. Робота Н.В. Ігошкіна примітна тим, що в ній аналізуються не тільки теоретичні аспекти інвестиційного процесу, але й питання організації інвестування, у тому числі з урахуванням екологічних аспектів виробничої діяльності. Саме остання обставина визначає орієнтацію підприємств на нові що зберігають і охороняють природні ресурси інноваційні технології.
У фундаментальному дослідженні Ю.С. Масленченкова і Ю.Н. Троніна «Фінансово-промислові корпорації. Організація, інвестиції, лізинг» комплексно й системно викладений професійна інформація із проектування, організації, керуванню й технології діяльності ФПК. У книзі розглянуті як спеціальні проблеми - формування корпорації у вигляді банківської групи, питання інвестицій у реальне виробництво й корпоративний фінансовий лізинг. У цей час цілком очевидно, що створення потужних вертикально-вертикально-інтегрованих промислових компаній, інтеграція фінансового й промислового капіталів сприяє забезпечити технологічний прорив України і її високу конкурентноздатність на світових ринках. Примітно те, що організація й керування корпоративним фінансовим лізингом і інвестиціями представлена в цій книзі реальною технологією, апробованої на практиці.
Ряд робіт присвячений регіональним аспектам інвестиційного процесу: Гранберг А.Г. Основи регіональної економіки, Інвестиції: регіональний аспект, Розвиток інвестиційної ситуації в регіонах України й ін.
Проблемам керування інвестиціями присвячені роботи Богатіна Ю.В., Швандара В.А. і Базілевича А.І., які, насамперед, мають на меті розглянути проблему керування з погляду специфіки й існуючих завдань української економіки як перехідної моделі, а також розглядаються питання стратегії й тактики діяльності підприємства. Роботи названих авторів цікаві й тим, що розглядають питання, пов'язані з відкриттям і становленням нової підприємницької діяльності, коли особливо важливе розуміння ролі інвестицій і процесу керування ними. Притім, що автори здійснюють докладний аналіз всієї системи інвестиційного процесу, вони прив'язують теорію й закордонну практику до українських реалій. Достоїнством даних робіт є конкретні посилання на відповідні нормативно-правові документи України.
Інвестиційна діяльність властива практично будь-якій фірмі, що діє в просторі з ринковою економікою. Щоб вистояти в конкурентній боротьбі, фірма повинна постійно направляти коштів (свої й позикові) на закупівлю матеріальних цінностей, необхідних для відновлення, розширення й диверсифікованості виробництва. Із цією метою необхідна певна інвестиційна стратегія. А керування інвестиціями є важливою формою ведення бізнесу. Інвестиції можуть бути найрізноманітніші - від вкладень капітальних ресурсів у ремонт вихідні з ладу встаткування до придбання цілих заводів. Перш ніж здійснити інвестицію, фірма повинна оцінити всі її фінансові наслідки. Така оцінка проводиться в рамках планування інвестицій як найважливішої частини процесу керування.
Особливістю діяльності сучасних українських компаній є те, що на відміну від радянського періоду, їм доводиться самостійно виходити на інвестиційні ринки, часто без усякої підтримки держави. У чинність цих обставин виникає потреба в достовірній і якісній інформації, а також виробляються навички співробітництва з інвесторами й керування притягнутими інвестиціям.
Зараз у країні з'явилися публікації, що допомагають вирішити проблему вибору інвестиційного проекту. У них ураховуються політичні умови, що сприяють створенню сприятливого інвестиційного клімату.
Активні дослідження проводять великі консалтингові фірми: «Ernst & Young», «Deloitte & Touche», « Price Water House Cooper's» і ін. Ряд проектів в Україні, особливо пов'язаних з видобутком сировини, ретельно проаналізований великими західними компаніями й уже реалізується в спільній діяльності. Українські фахівці можуть скористатися комп'ютерними коштами для оцінки інвестиційних проектів.
Існує Інститут проблем інвестування, а також є великі галузеві проектні інститути, що займаються розробкою й аналізом проектів модернізації діючих об'єктів, будівництва нових, а також дослідженням державний і регіональних інвестиційних політик. Однак раніше основна увага приділялася технологічним аспектам, а не фінансовим - адже при нормативному підході строк окупності визначався директивно. Тепер же важливо знати, коли проект почне приносити прибуток в умовах мінливого попиту й конкуренції.
Планування інвестицій - це багатоетапний процес, що починається з висування ідей щодо можливих інвестицій і закінчующийся повним аналізом, заснованим на використанні виробленою практикою системи кількісних показників: поточної вартості, окупності, внутрішнього коефіцієнта окупності та ін. Ці етапи докладно, із залученням численних прикладів, представлені в публікації P.P. Холта й СБ. Барнеса. У роботі підкреслюється важливість початкового етапу планування інвестицій, спрямованих на досягнення цілей компанії, - етапу висування ідей, які надалі можуть матеріалізуватися в реальні проекти. Розглянуто загальний підхід до підготовки прогнозу грошових потоків, які породжуються даною інвестицією, даються основні показники, по яких провадиться оцінка якості інвестиції. А також обговорюється важлива проблема адекватності використовуваної в розрахунках інформації вимогам аналізу.
У роботі аналізується інвестиційний процес в умовах глобалізації й регіоналізації миру, роль і місце національної держави, у тому числі й України, в організації й керуванні інвестиційним процесом, розглядається взаємозалежність інвестиційного й інноваційного процесів.
Включення України в сучасне світове господарство неможливо без створення конкурентноздатної економіки й діючого механізму керування інвестиційним процесом у країні. У роботі також розглядаються особливості інвестиційної діяльності української держави, регіонів і окремого суб'єкта ринку.
Збільшення чистого надходження приватного капіталу (цінних паперів і банківських кредитів) з 190 млрд. дол. в 2007 р. (3,2% ВВП країн, що розвиваються) до 228 млрд. дол. в 2008 р. (3,6% ВВП), левина частка якого інвестована в економіку Бразилії, Китаю, Індонезії, Мексики й Росії, є основним чинником збільшення загального чистого надходження капіталу в країни, що розвиваються, із приватних і державних джерел. Чистий надходження приватного капіталу спостерігається у всіх регіонах, що розвиваються, крім Близького Сходу й Північної Африки. У країнах Європи й Центральної Азії, де приватні інвестиції виросли до 63 млрд. дол. з 55 млрд. дол. в 2007 р., цей потік відчувається особливо могутньо.
Однак, незважаючи на загальне збільшення надходження капіталу в країни, що розвиваються, чистий трансферт ресурсів з багатих країн у бідні залишається негативним. Крім того, чистий ріст коштів, виділюваних для надання допомоги країнам, що розвиваються, по офіційних каналах, склав тільки 6 млрд. дол., досягши 58 млрд. дол. в 2007 р. Половину цієї суми становлять не нові кошти для країн, що розвиваються, а кошти на зменшення боргового тягаря й деякі управлінські витрати організацій, що роблять донорську допомогу. Прагнучи позбутися від надмірної залежності від зовнішнього фінансування, що розвиваються країни в цілому демонстрували високе активне сальдо поточного платіжного балансу, що в 2008 р. у сукупності склало 76 млрд. дол., тобто близько 1,1% ВВП. Цей профіцит зосереджений у Росії, Китаєві й Саудівській Аравії. Сьогодні він збігається з помітним нагромадженням золотовалютних запасів у декількох країнах, що розвиваються, що досягли більш ніж 1,2 трлн. дол. Золотовалютні резерви Росії виросли на 30 млрд. дол. і досягли до кінця 2008 р. значення в 77 млрд. дол.
Зсув акценту убік залучення інвестицій в акціонерний капітал на тлі активного сальдо поточного платіжного балансу позитивно позначилося на ситуації із зовнішніми зобов'язаннями в країнах, що розвиваються. До 2008 р. їх сукупний зовнішній борг скоротився до приблизно 37% ВВП у порівнянні з 44% в 2004 р. Незважаючи на збільшення обсягів короткострокового кредитування останнім часом, короткострокова зовнішня заборгованість в 2008 році склала приблизно 15% від загального боргу проти 19% в 2002 р. Крім цього, зі зниженням світових процентних ставок скоротилися й витрати на обслуговування зовнішнього боргу. Співвідношення платежів в обслуговування боргу й експорту в країнах, що розвиваються, знизилося з 19% в 2002 р. до 15% в 2008 р., при цьому багато позичальників скористалися з можливості для реструктуризації заборгованості з обліком процентних ставок, що знизилися.
Збільшення потоку капіталу відображає поліпшення економічної ситуації у світі. Світовий економічний ріст прискорився з 1,8% в 2007 р. до 2,6% в 2008 р., і згідно із прогнозами до кінця 2009 р. досягне 3,7%. Економічний ріст у всіх країнах, що розвиваються, склав в 2008 р. приблизно 4,8%, а в 2009 р. можливий ріст складе 5,4% і поб'є свій попередній рекорд 2005 р. на рівні 5,2%.
Збільшення прибутковості на тлі низьких процентних ставок привело до серйозного пожвавлення міжнародної інвестиційної активності, заклавши основу для подальшого росту. Пожвавлення на ринку також відображає сильні стимули, створені ослабленням бюджетної й кредитно-грошової політики в розвинених країнах, особливо, у США, де профіцит бюджету на рівні 1,6% ВВП в 2005 р. змінився дефіцитом у розмірі 4,6% в 2008 р. Низькі процентні ставки в багатьох розвинених країнах стимулювали ріст вкладень на ринках держав, що розвиваються, на якому поки не встигло позначитися незначне підвищення довгострокових ставок.
Ситуація на світових товарних ринках розвивалася в одному напрямку з пожвавленням міжнародної економічної активності. Ціни на сировинні товари (за винятком енергоресурсів) у доларах США в 2008 р. перевищили рівень цін 2007 р. у середньому на 10%, а ціни на метали, які традиційно вважаються одним з найбільш надійних показників, до кінця 2008 р. різко виросли - частково за рахунок інтересу з боку інституціональних інвесторів.
В останні роки різко скоротилися обсяги кредитування на комерційних умовах. Двосторонні комерційні позики знизилися з 8,8 млрд. дол. в 2007 р. до 11,8 млрд. дол. в 2008 р. у міру подальшого зсуву переваг донорів на користь грантів, а також продовження виплат Паризькому клубу рядом країн, що розвиваються, по наявних угодах про реструктуризацію заборгованості. Різке падіння обсягів комерційних позик від міжнародних організацій частково пояснюється скороченням антикризових пакетів фінансової допомоги Міжнародного валютного фонду, особливо, у порівнянні із чистим обсягом фінансування, наданого в 2006 р. Разом з тим, зниження позикового фінансування по лінії міжнародних організацій також є результатом погашення позик Всесвітнього банку, зокрема, Китаєм, Індієм і Таїландом.
Намітився новий, що набирає чинність, джерело капіталу для країн, що розвиваються, - грошові перекази від мігрантів, що працюють у благополучних країнах. З 2003 р. ці переводи постійно ростуть, досягши 93 млрд. дол. в 2008 р., що на 20% більше, ніж в 2006 р. Вони є другим по значимості фінансовим потоком у країни, що розвиваються, після прямих іноземних інвестицій, і практично у два рази перевершують суми, що направляють у вигляді допомоги по офіційних каналах. У країнах Європи й Центральної Азії в 2008 р. грошові перекази від працюючих за кордоном виросли до 10,4 млрд. дол.
Країнам, що розвиваються, варто ставитися до переводів як до важливого джерела зовнішнього фінансування й уживати зусилля для поліпшення відповідної інфраструктури, включаючи заходу щодо скорочення вартості перекладів, що продовжує залишатися високої. Можливі варіанти дій містять у собі стимулювання конкуренції між структурами, що обслуговують переводи, підвищення доступності банківських послуг для робітників-мігрантів у країнах роботи і їхніх родин на батьківщині й поліпшення інвестиційного клімату (наприклад, шляхом лібералізації валютних обмежень) у країнах-одержувачах.
У міру зсуву прямих іноземних інвестицій у сектор послуг все більше значення буде здобувати якість місцевого інвестиційного клімату. Надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у країни, що розвиваються, в 2008 р. продовжував знижуватися, як і в попередній рік, склавши в цілому 135 млрд. дол., що на 23% нижче рівня 2006 р. При цьому ситуація в сегменті інвестицій в акціонерний капітал була трохи більше стабільної, чим у міжфірмових запозиченнях і реінвестуванні прибутку. У значній мірі спад пояснюється меншими обсягами ПІІ в секторі послуг, які в чинність значної локалізації й одержання доходу в місцевій валюті, підданої ризику знецінення, особливо чутливі до місцевого інвестиційного клімату й уразливі у випадку фінансової кризи.
Надходження портфельних інвестицій в акціонерний капітал в 2008 р. склав у країнах, що розвиваються, 14 млрд. дол. проти 5 млрд. дол. в 2007 р. завдяки зміцненню росту й пожвавленню на світових фондових ринках. Разом з тим, обсяги таких інвестицій залишаються відносно скромними в порівнянні з іншими джерелами капіталу, відображаючи нестабільність економіки в країнах, що розвиваються, побоювання, пов'язані з питаннями корпоративного керування, обмежені вигоди від диверсифікованості через сильну кореляцію з фондовими ринками розвинених країн, а також той факт, що інвестори продовжують віддавати перевагу "рідним" ринкам. Додаткові фактори, що стримують ріст, містять у собі технологічна недосконалість фондових ринків у країнах, що розвиваються, і сумніву як регулюючі структури.
Завдяки збільшенню темпу росту капіталовкладень до 9% економіка країн регіону в 2008 р. виросла на 5,5%, що вище темпів 2007 р., що склали 4,6%. Незважаючи на темпи, що сповільнилися, розвитку в зоні євро, ріст економіки в країнах Центральної й Східної Європи (крім Туреччини) прискорився з 3% в 2007 р. до 4,1% в 2008 р., у міру того, як кілька країн збільшили свою частку експорту на ринках Європейського Союзу в рамках розширення ЄС на схід і, отже, нових інтеграційних процесів.
Темп росту в Російській Федерації й інших країнах СНД збільшився з 4,7% в 2007 р. до 6,6% в 2008 р. Рушійною силою цього росту з'явилося збільшення витрат на споживання й внутрішні інвестиції, викликані великими нафтовими доходами. Російська економіка виросла в 2008 р. на 7,3%, що вище темпів 2007 р., що склали 4,3%.
Темп інтеграції країн Європи й Центральної Азії в глобальну економіку прискорився, при цьому доходи від експорту збільшилися на 27%, що є найкращим показником у порівнянні з іншими регіонами миру, не говорячи вже про різкий стрибок у порівнянні з темпом росту 2007 р., що становив 9,5%.
На 2009 р. і подальшу перспективу прогнозується продовження стійкого росту в регіоні в цілому. Очікується, що протягом 2009-2009 р. економіка країн Європи й Центральної Азії виросте приблизно на 4,5%, тому що успішна реалізація структурних реформ, пов'язаних із вступом у ЄС, надає більше міцні основи для росту. Для країн СНД прогнозується деяке зниження росту до 5% до 2010-2008 р. через цілком імовірне вповільнення росту цін на нафту.
Чистий ріст приватних запозичень у регіоні сильно усталив свої позиції в 2008 р. і перевищив суми фінансування за рахунок власних коштів уперше з 2004 р. В 2008 р. чиста сума приватних запозичень у регіоні досягла 36 млрд. дол. у порівнянні з 22,7 млрд. дол. в 2007 р. Цей ріст свідчить про поліпшення кредитоспроможності регіону, особливо в країнах, що вступили в ЄС. Середні показники кредитоспроможності в регіоні досягли пікових значень із 2002 р.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) у регіоні різко впали в 2008 р. до оцінки приблизно в 26 млрд. дол. у порівнянні з 33 млрд. дол. в 2007 р. Відбулися лише кілька великих приватизаційних угод, що відображає факт закінчення приватизації в деяких країнах регіону. Однак у Росії спостерігався сплеск прямих іноземних інвестицій у нафтогазовій галузі. Чисті портфельні інвестиції в регіоні виросли незначно, склавши суму 0,7 млрд. дол.
Прогнозується відновлення потоку ПІІв регіоні. У Чехії, Угорщині й Польщі очікується збільшення ПІІ в сфері послуг, тому що конкурентноздатна структура витрат підштовхує інвесторів до організації на території цих країн своїх центральних керувань, науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів. У той же час підприємства легкої промисловості можуть переміститися в країни з менш високими витратами для входу на ринок, такі як Румунія. У майбутні роки прогнозується ріст ПИИ в Росії й Туреччині.
Одним з найбільш значимих факторів, що сприяли пожвавленню надходження приватного капіталу, є зниження кредитних ризиків у країнах, що розвиваються. Деякою мірою воно відображає більше сприятливу зовнішню кон'юнктуру для країн, що розвиваються, що дозволяє їм користуватися перевагами високих цін на сировинні товари й динамічний ріст світової торгівлі, значна частина якої доводиться на операції між країнами, що розвиваються.
Разом з тим, у багатьох країнах за останні роки відбулися значні внутрішні зміни, включаючи перехід до ринкових механізмів і відкриття національних ринків для міжнародних інвестицій і торгівлі. Бюджетна політика в цілому стала більше обачної, хоча здатність ряду країн підтримувати тягар державного боргу продовжує викликати побоювання. Все більше поширення одержують гнучкі системи валютних курсів, що знижують можливість переростання валютної кризи в борговий і стимулюючі більше уважне ставлення до ризиків, пов'язаним з курсовою незбалансованістю. Темпи інфляції стабілізувалися на відносно невисокому рівні. Крім цього, у багатьох країнах відзначається істотне підвищення продуктивності.
Більше сприятлива оцінка кредитних ризиків інвесторами стимулювала серйозне скорочення спредів по облігаціях.
Незважаючи на очевидне зниження кредитних ризиків, не виключено, що звуження спредів випередило динаміку фундаментальних позитивних зрушень, що залишає певний простір для можливої корекції в майбутньому.
Проте, заспокоюватися не коштує. Подальше підвищення процентних ставок у деяких розвинених країнах може сповільнити надходження капіталу. Не можна також виключати можливість певної корекції спредів. Крім цього, негативний вплив на рух капіталу може зробити поновлення коливань на фінансових ринках.
Черги криз починаючи із середини 1990-х рр. виявила ряд уразливих місць на боргових ринках країн, що розвиваються. На частку держав, що зштовхнулися з такими кризами, у цілому доводиться майже 60% коштовних паперів, що перебувають в обігу боргових, що розвиваються країн. Позичальникам із цих країн варто враховувати уроки останнього років і проявляти обережність у тім, що стосується додаткових зовнішніх запозичень. Особлива увага необхідно приділяти адекватному хеджуванню зобов'язань в іноземній валюті. Крім цього, позичальникам необхідно уважно стежити за можливими коливаннями в пропозиції фінансових ресурсів, особливо, у світлі росту, що відновився, короткострокового фінансування.
Країнам, що розвиваються, також необхідно проводити обачну макроекономічну політику й неухильно продовжувати необхідні реформи для забезпечення стабільного росту, закріплення успіхів у зниженні кредитних ризиків і збереження довіри інвесторів і кредиторів, що особливо важливо для ряду країн, з огляду на політичний тиск у контексті майбутніх виборів.
Ріст приватних інвестицій відкриває широкі можливості для країн, що розвиваються, у плані збільшення вкладень в інфраструктуру, допомагає фінансуванню торгівлі й стимулює безперервний цикл стабільного потоку капіталу, економічного росту й зниження бідності.
Проблему залучення іноземних інвестицій необхідно розв'язувати як складову загальної проблеми активізації інвестиційного процесу. Будь-яка країна, що розвивається, має стратегічні цілі управління економікою — нарощування і структурна перебудова виробничих потужностей підприємств, оновлення, збільшення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту народу, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку. Досягнення цих цілей потребує чималих інвестиційних ресурсів, оптимізації напрямів їх вигідного і актуального вкладення та ефективного використання. Інвестиції слід розглядати також як чинник зростання надходжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів, зміцнення фінансової системи та ін.
Основними чинниками, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі становлення державності і економіки України, є вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави і стримування іноземних інвесторів від вкладень в економіку країни.
Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування з надмірним її тиском на доходи товаровиробника та недосконалу амортизаційну політику впродовж минулих років не зростали необхідні обсяги прибутку підприємств й амортизаційних відрахувань, що мали б стати основними джерелами власних інвестиційних ресурсів підприємств. Не забезпечувала зростання обсягу інвестицій в національну економіку діяльність банківської системи, фондового ринку. Недостатнім для розв'язання проблем залучення фінансових ресурсів було бюджетне фінансування і державне інвестиційне кредитування на пільгових умовах.
Суб'єкти господарської діяльності у країні, на жаль, ще не зацікавлені в нагромадженні ресурсів з подальшим вкладенням їх у виробничу і науково-технічну сфери, оскільки у цих сферах вкладення мали низький рівень прибутковості, і це відбувається на тлі гострого дефіциту у підприємств власних обігових коштів.
Для поліпшення фінансового становища підприємств вищі органи державної влади систематично роблять спроби регулювати інвестиційний процес в Україні, законодавчо сприяти іноземним інвестиціям тощо. Однак запроваджувані заходи впродовж останніх п'яти років не дали бажаних результатів.
З метою подальшого поліпшення інвестиційного клімату, збільшення надходжень інвестицій в економіку України Указом Президента України Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" визначено комплекс заходів, що мають сприяти активізації інвестиційної діяльності.
Цим Указом, зокрема, визначено, що забезпечення зростання надходжень інвестицій в економіку України є одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.
З метою реалізації завдань цього напряму Указом Президента визначено вжиття низки заходів. До них належить поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів в Україні для збільшення обсягів інвестицій в економіку України, насамперед у пріоритетні галузі. У зв'язку з цим необхідно створити сприятливі умови для всіх форм власності на інвестиції, зокрема для приватних інвестицій (приватних підприємств і фізичних осіб), державних інвестицій (вкладення капіталу центральними та місцевими органами влади й управліннями бюджетних, позабюджетних фондів і позикових коштів), іноземних інвестицій (іноземних громадян, юридичних осіб і держав), спільних інвестицій (юридичних і фізичних осіб України та інших держав). Зазначимо, що, на наш погляд, мають бути створені для інвесторів сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як це прийнято декларувати науковцями, депутатами, журналістами. Критерієм сприятливості умов для інвестування обов'язково має бути прибуток від капіталовкладення. Саме норма прибутку та вигідний і гарантований строк його отримання повинні визначати доцільність капіталовкладення у певну сферу господарської діяльності — це найважливіша умова ринкової економіки.
Держава має контролювати лише суми і своєчасність сплати обов'язкових платежів учасниками інвестиційного процесу. За державою залишаються функції законодавчого сприяння інвестиційному процесу, визначення пріоритетних для інвестування сфер (галузей або видів господарської діяльності, економічних зон тощо) і спрямування потоку інвестицій через їх стимулювання у такі пріоритетні сфери.
Стосовно пріоритетних галузей та видів господарської діяльності зазначимо наступне. У літературі, пресі, на засіданнях Верховної Ради України часто висуваються пропозиції щодо необхідності вкладення коштів у високорентабельні виробництва та скорочення витрат на підтримку збиткових і низькорентабельних виробництв. На наш погляд, високорентабельні виробництва також можуть отримувати виробничі ресурси (сировину, матеріали, напівфабрикати) і від низькорентабельних. Різні підприємства (високо- і низькорентабельні) взаємозалежні в постачанні сировини, матеріалів, напівфабрикатів, у розрахунках за надані матеріальні ресурси, товари, прагнуть отримати виробничі ресурси високої якості, за нижчими цінами тощо. Низькорентабельні підприємства також повинні створювати виробничо-технологічну базу, залучати інвестиції, щоб задовольняти вимоги покупців, бути конкурентоспроможними.
Суспільне виробництво країни характеризується складними економічними зв'язками. Для ефективного зростання виробництва одночасно мають розвиватись усі його сфери. Тому закономірно, щоб інвестиційний процес, на наш погляд, був не вибірковий, а суцільний. Також не повинно бути різних дискримінацій стосовно інвесторів будь-яких сфер.
У зазначеному Указі йдеться про недопущення порушень прав інвесторів і сприяння їм у відновленні порушених прав. На наш погляд, такі порушення здебільшого зумовлені зарегламентованістю, чисельними обмеженнями, складною системою оподаткування господарської діяльності підприємств. Тому необхідно сприяти інвестуванню насамперед через установлення вільних партнерських відносин між інвесторами та інвестованими суб'єктами господарювання.
Розмір інвестицій має бути вільним від державних регламентацій і визначатися угодою між суб'єктами інвестиційного процесу. У згадуваному Указі акцентується увага на забезпеченні відкритості, прозорості та послідовності процесу приватизації державного майна для сприяння залученню інвестиційних ресурсів. На жаль, бюрократизм і корупція у сфері приватизації, що породжені недосконалим законодавством, стримують інвестиційну активність навіть у привабливих для інвесторів галузях економіки.
На наш погляд, участь у приватизаційних процесах має бути доступною і для малих підприємств, і для венчурних фірм та ін. Будь-які форми господарювання мають бути включені у приватизаційні, інвестиційні процеси, відповідно поінформовані тощо.
Згідно з Указом необхідно приділяти більше уваги інформаційному та організаційному забезпеченню залучення інвестицій. Ми вважаємо, що ці питання державного значення, але не настільки, щоб ними глобально займалися вищі органи державної влади, зокрема Кабінет Міністрів України. За умов зняття бюрократичних обмежень суб'єкти інвестування безпосередньо або через інвестиційну інфраструктуру без допомоги інерційного бюрократичного апарату краще зуміють знайти вигідного інвестора, вирішити з ним свої фінансові відносини. У сучасних умовах формування інвестиційного законодавства саме органи державної влади повинні вирішувати згадані інформаційно-організаційні питання.
Для сприяння інвестиційному процесу з боку державних структур Кабінету Міністрів України, центральним та місцевим органам виконавчої влади в Указі Президента України рекомендовано:
- не допускати внесення проектів нормативно-правових актів, видання нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності, які можуть призвести до погіршення умов здійснення інвестиційної діяльності, звуження змісту та обсягу визначених законами прав інвесторів (на наш погляд, виконання цього пункту потребує грамотного законотворчого обґрунтування, не лобіювання в угоду олігархів, монополістів окремих положень законодавчих актів);
- залучати інвесторів до обговорення проектів нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності та враховувати під час опрацювання таких проектів їхні пропозиції (на наш погляд, це має здійснюватись і без Указу Президента України, тобто ініціюватися інвестиційною інфраструктурою).
У цьому Указі, зокрема, рекомендується органам місцевого самоврядування під час розроблення та погодження проектів і прийняття власних актів дотримуватися зазначених загальних принципів нормативного регулювання інвестиційної діяльності, тобто не допускати внесення на розгляд і видання таких проектів нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності, що можуть призвести до погіршення умов здійснення інвестиційної діяльності, звуження змісту та обсягу визначених законами прав інвесторів. Ці питання особливо актуальні, оскільки інвестиції реалізуються на конкретних територіях, де безпосередньо здійснюються вкладення коштів, майнових або інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької або іншої діяльності.
Кабінету Міністрів України також доручено у тримісячний строк розробити та затвердити довгострокову програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні. У цій програмі рекомендується, зокрема, передбачити:
- удосконалення процедур погодження органами виконавчої влади рішень з питань реалізації інвестиційних проектів, процедур досудового вирішення спорів, пов'язаних з інвестиційними проектами (на наш погляд, процедуру погодження треба значно спростити, оскільки інвестиційний процес не повинен бути перевантажений бюрократичними правилами);
- стимулювання укладання угод про розподіл продукції, концесії, лізинг;
- здійснення заходів щодо активізації інвестиційної діяльності банків, фінансових установ;
- надання державної підтримки розвитку інфраструктури депресивних територій.
У зв'язку з цим окремо зауважимо про необхідність саме на державному рівні розробки механізму збільшення обсягів інвестиційних ресурсів комерційних банків, особливо таких, що використовуються для реалізації довгострокових інвестиційних проектів. Проблема довгострокових інвестицій практично в Україні не розв'язана. Ще раз нагадаємо, що довгострокові інвестиції забезпечують майбутнє перетворення економіки держави, тому необхідно своєчасно закласти їх основу.
Як відомо, з метою активізації інвестиційної діяльності в Україні законодавчо визначено порядок функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. З метою підвищення ефективності їх функціонування Указом Президента України доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк проаналізувати ефективність функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку та за результатами цього аналізу розробити заходи щодо активізації інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності.
В Указі визначено, що здійснювані заходи щодо активізації інвестиційної діяльності, зокрема, стосуються:
- оптимізації в установленому порядку переліку пріоритетних видів економічної діяльності у спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку;
- підготовки пропозицій щодо переорієнтації податкових пільг з метою стимулювання залучення додаткових інвестицій у пріоритетні галузі економіки України та виконання програм соціально-економічного розвитку регіонів;
- удосконалення порядку ввезення на пільгових умовах на митну територію України товарів для потреб реалізації інвестиційних проектів і контролю за цільовим використанням таких товарів;
- удосконалення порядку обчислення одержаного від реалізації інвестиційних проектів прибутку, що звільняється від оподаткування;
- пріоритетного інвестування у напрямі створення, поліпшення і впровадження наукомістких та імпортозамінних технологій. Належної виконавчої уваги заслуговують і доручення Президента Кабінету Міністрів України стосовно забезпечення запровадження в установленому порядку форм статистичної звітності з метою оперативного одержання інформації про внесення інвестицій та їх припинення, зупинення інвестиційної діяльності, постійно діючої виставки кращих регіональних інвестиційних проектів. Справді, отримання і накопичення інформації про інвестиційну діяльність має велике державне значення, оскільки така інформація необхідна для державних органів і наукових закладів для формування управлінської інформації.
Крім того, у плані організації з боку держави інформування інвесторів Указом Президента передбачається вжиття інших заходів відповідного характеру:
1) Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям необхідно забезпечити доведення через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Internet до потенційних інвесторів таку інформацію:
- про правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні;
- про інвестиційні проекти, що пропонуються до реалізації;
- про ситуацію щодо надходження інвестицій в економіку України, а також про реалізацію інвестиційних проектів;
2) Міністерству закордонних справ України регулярно інформувати фінансові та ділові кола іноземних держав про можливості здійснення інвестиційної діяльності в Україні.
Для впровадження заходів щодо сприяння інвестиціям на рівні місцевих органів влади Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації мають розробити у тримісячний строк та подати в установленому порядку на затвердження програми збільшення обсягів залучення інвестицій для економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
З метою підтримання законності, згідно з Указом Президента, Генеральна прокуратура України повинна своєчасно і відповідно до чинного законодавства реагувати на факти порушення законних прав інвесторів та встановленого порядку здійснення інвестиційної діяльності.
Для конкретизації змісту реальних заходів виходячи з потреби виконання Указу Президента слід визначити напрями інвестиційної політики та її завдання. Установлено, що пріоритетними для інвестування у 2004-2008 pp. є паливно-енергетичний комплекс, машинобудування (літако-, судно-, танкобудування), авіакосмічний комплекс, сільськогосподарський комплекс (створення автоматизованої сільськогосподарської техніки, газифікація сільських населених пунктів, будівництво шляхів), харчова промисловість (зокрема, організація виробництва дитячого харчування, упровадження технологій випуску конкурентоспроможних на світовому ринку продуктів харчування, у тому числі м'ясних, свіжої плодоовочевої та ягідної продукції).
З метою активізації здійснення техніко-технологічних перетворень виробництв таких експортоспроможних галузей, як машинобудування, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, окремих галузей сільського господарства та харчової промисловості необхідно вжити стимулюючих заходів щодо інтенсивнішого залучення грошових ресурсів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Зразу ж зауважимо стосовно спрямованості положень інвестиційної політики, що переважати в обсягах інвестицій все-таки мають вітчизняні інвестори.
Виходячи з потреб досягнення очікуваних результатів інвестування у пріоритетні галузі та вимог Указу Президента України, на наш погляд, слід вважати, що основні напрями інвестиційної політики на найближчі роки визначатимуться принциповими чинниками, що стосуються джерел і спрямування інвестицій:
- активізація інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання за рахунок власних і особливо залучених ресурсів;
- створення сприятливого інвестиційного клімату для всіх порядних і перспективних інвесторів;
- сприяння зростанню власних інвестиційних ресурсів у фінансово бідних підприємств;
- мобілізація всіх законних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів та підвищення рівня ефективності їх використання;
- посилення мотивів до накопичення громадянами грошових ресурсів і стимулювання їх інвестиційного використання в реальному секторі економіки;
- спрямування грошових ресурсів кредитно-фінансової сфери в інвестування реального сектору економіки;
- пріоритетне стимулювання інвестицій в основний наукомісткий капітал, особливо підприємств базових галузей;
- сприяння зростанню обсягів залучення іноземних інвестицій, особливо у формі техніки і технологій, для значного покращення матеріально-технологічної бази підприємств України.
В сучасних умовах інвестиційна сфера значною мірою зазнає впливу ринкових факторів. Ринкове реформування української економіки супроводжується поступовим усуненням держави і місцевих органів державної влади від безпосередньої інвестиційної діяльності, що знаходить відображення у невпинному скороченні централізованого фінансування капіталовкладень. Наслідком цього процесу є обмеження простору прямого державного управління та адміністрування в інвестиційній сфері. Це цілком закономірно і відповідає інтересам інвесторів, зацікавлених у послабленні бюрократичного тиску. Одночасно вони справедливо очікують від державних органів створення сприятливих умов для самофінансування інвестицій та підтримки інвестиційної діяльності.
Аналогічні вимоги висуваються як міжнародним, так і вітчизняним ринком інвестиційних капіталів. Область виступає на ньому в ролі покупця і перебуває в стані жорсткої конкуренції з багатьма іншими претендентами на інвестиції, а самі інвестори використовують широкий набір критеріїв для вибору регіону вкладення капіталів. Якщо інвестору, з точки зору процесу інвестування чи кінцевих результатів реалізації інвестиції, будуть запропоновані вигідніші ніж в області умови інвестування, то він буде обминати область і прямувати до кращих умов. Спрямувати його в область можливо лише шляхом створення не гірших, ніж у конкурентів, умов надходження і реалізації інвестицій. А це в компетенції місцевих органів державної влади.
Таким чином, внутрішні і зовнішні фактори вимагають якісних змін у ролі місцевих органів державної влади в інвестиційному процесі. При цьому з’являються нові підходи та напрямки в інвестиційному процесі, назріває необхідність застосування інших методів державного регулювання інвестицій. Вони полягають сьогодні в переході від бюрократичного адміністрування до обслуговування інвестиційного процесу, цілеспрямованого формування сприятливого і конкурентоспроможного інвестиційного клімату, підтримки підприємництва та інвестиційної діяльності. В цьому плані роль місцевих органів влади незмірно зростає у порівнянні з передринковим періодом.
Ефективна державна інвестиційна політика передбачає також використання державних інвестицій як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Особлива увага надається інвестиційним проектам зі змішаними інвестиціями – з використанням державної частки інвестицій як гарантій цільового спрямування інвестиційних ресурсів. А крім того, в умовах економічної кризи товаровиробники не можуть самостійно здійснювати інвестування в масштабах, необхідних для структурних змін і технічного переобладнання виробництва. Розв’язання цієї проблеми також є важливим завданням органів державної влади.
Хоч для приватизованих підприємств державне регулювання їх інвестиційного забезпечення порівняно з державним сектором має певні відмінності, однак державний і недержавний сектори функціонують у загальній інвестиційній сфері і певному інвестиційному кліматі, який створюється, насамперед, за допомогою регулювання шляхом законодавчо-нормативного забезпечення, організаційних заходів щодо гарантування і страхування ризиків, прямого державного фінансування інвестиційних програм.
На нинішньому етапі місцеві органи влади мають сконцентрувати свою діяльність на вирішенні проблем, що відповідають інвестиційним потребам регіонів і вимогам іноземних інвесторів, та мають вирішальне значення для формування сприятливого і конкурентоспроможного інвестиційного клімату та забезпечення інтересів області.
а) забезпечення політичної та економічної стабільності
Міжнародний досвід свідчить, що країни, які найбільш успішно залучають і реалізують іноземні інвестиції, мають стабільні та надійні умови господарювання. Вони дозволяють іноземному інвестору чітко визначити ризики і спрогнозувати рівень доходності, планувати роботу на перспективу.
Нині в області, в основному, подолано економічну кризу, стабілізовано промислове виробництво.
Серед елементів політичної нестабільності особливо негативно сприймаються політизація економіки і протиріччя між виконавчою та законодавчою владою. Хоч зазначених проблем в області практично не існує, треба мати на увазі, що вони не тільки можуть підривати довіру іноземних інвесторів до інвестування в області, але й завдавати немалої шкоди престижу області. Важливо забезпечити відсутність політичних протиріч між центром та регіоном - це також важлива запорука привабливості інвестиційного ринку області.
б) надання інвесторам перспектив довгострокового співробітництва
На національному рівні мова йде про розробку і затвердження довгострокової стратегії економічного розвитку держави на основі ринкових реформ, інвестиційної, промислової, науково-технічної, зовнішньоекономічної, банківської та валютно-фінансової діяльності, що необхідно інвестору для оцінки перспектив співробітництва. Він бажає знати, куди рухається держава і куди з огляду на перспективу доцільно вкладати капітали.
На рівні області йдеться про розробку і затвердження перспективних програм з питань соціально-економічного розвитку області, інших обласних програм. Це зробило б інвестиційний ринок області більш прозорим і зрозумілим для інвестора. Однак тут необхідно звернути особливу увагу на якість підготовки та виконання програм, оскільки програми, які не виконуються, справлятимуть негативний вплив на інвестиційний клімат.
в) створення сприятливого нормативно-правового поля для надходження і реалізації іноземних інвестицій
Законодавча і нормативно-правова діяльність є в абсолютній компетенції держави і, в межах конституційних повноважень, місцевих органів державної влади. Маючи на меті залучення інвестицій, вони відповідальні за формування таких умов роботи інвесторів, які забезпечили б зростання надходжень вітчизняного та іноземного капіталу. У цьому плані найбільшу вагу мають:
- стабільність, прозорість, і зрозумілість інвестиційного законодавства для всіх учасників інвестиційного процесу;
- врахування в законах і нормативно-правових актах інтересів інвесторів;
- гарантування і страхування інвестицій і власності інвесторів;
- юридичне та інституціональне забезпечення надходження і реалізації інвестицій, а також прав власності інвестора;
- державна та регіональна підтримка інвестиційних проектів на основі надання певних пільг.
Врахування зазначених вимог до інвестиційних ринків сприяло б формуванню сприятливого і конкурентоспроможного нормативно-правового поля для діяльності інвесторів в області.
г) реформування економіки і створення ринкових механізмів залучення та реалізації інвестицій
Попередній досвід показав, що масове надходження інвестицій, зокрема іноземних, неможливо заохотити без проведення глибоких ринкових перетворень. Балансування між минулим і майбутнім знекровлює економіку і стає перешкодою на шляху іноземного інвестування.
Ні нормативно-правова база, якою б вона не була досконалою, ні гарантії та пільги, ні широкі перспективи для співробітництва чи інші чинники не будуть достатньо спрацьовувати, поки приватний іноземний інвестор не отримає в партнери приватного українського власника і, хоча б мінімальні, права власності на землю під об’єктом інвестування. Невирішення цих проблем є однією з головних причин вичікувальної позиції потенційних іноземних інвесторів стосовно інвестування в Україну.
Поряд із завершенням приватизації великих підприємств вирішення цих основоположних проблем закладає основи для залучення інвестицій до реалізації великих проектів, здатних якісно змінити ситуацію на внутрішньому інвестиційному ринку.
Багато належить зробити також у впорядкуванні системи функціонування СВЕЗ (спеціальні вільні економічні зони) та територій пріоритетного розвитку. Процес правового забезпечення їх функціонування неефективний. Необхідно вжити ряд заходів для того, щоб цей процес був прозорим і базувався на чітких критеріях, зрозумілих для потенційних його учасників.
Дуже важливо, щоб державна підтримка інвестиційного процесу була спрямована на розвиток високоефективних сегментів та галузей народного господарства. Світовий досвід показує, що швидкий розвиток деяких країн (зокрема, Південно-Східної Азії) пояснюється саме ефективною промисловою політикою. Основною метою такої політики є створення конкурентоспроможних комплексів, які зацікавили б потенційних інвесторів і були зорієнтовані на збут продукції, завоювання та утримання нових ринків.
Розраховуючи на збільшення інвестицій місцеві органи державної влади зобов'язані шукати і знаходити вирішення проблем, що перешкоджають їх надходженню.
Поряд з проблемами, що мають бути вирішеними на загальнодержавному рівні, для області є дуже важливими приватизація комунальної власності, формування основ випуску муніципальних позик, створення міського (муніципального) інвестиційного банку в м.Івано-Франківську.
д) стимулювання активності за допомогою пільг
На нинішньому етапі становлення економіки області достатня інвестиційна активність неможлива без виваженої діяльності державних органів у регулюванні інвестиційного процесу шляхом надання пільг. Не може влаштовувати ситуація, коли інвестиційний клімат погіршується через тиск додаткових фінансових навантажень на підприємця. Тому необхідно проаналізувати питому вагу місцевих податків, зборів та нарахувань у обсягах надходжень до бюджетів міст та районів, внести на розгляд органів місцевого самоврядування пропозиції щодо надання відповідних пільг у випадках реалізації суб’єктами підприємництва перспективних інвестиційних проектів, нарощування обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць тощо.
Потребує переосмислення й ідеологія пільгування іноземних інвестицій. Система надання однакових пільг для всіх іноземних інвесторів не стільки сприяє залученню іноземних інвестицій, скільки дискримінує вітчизняного інвестора і товаровиробника та створює основу для організації фіктивних СП та фірм з фіктивним іноземним капіталом. Вона є основою негативного галузевого розподілу і неефективного використання іноземних інвестицій.
Враховуючи світовий досвід, було б доцільним запровадити адресну систему надання пільг для реалізації конкретних інвестиційних проектів, регіональних програм, виробництв тощо. Адресне надання пільг дозволить керувати напрямками використання іноземних інвестицій і забезпечить реалізацію конкретних проектів в конкретних галузях і регіонах. Перевага адресної системи полягає ще й в тому, що вона уже наперед дозволяє підрахувати економічну ефективність застосування тих чи інших пільг та контролювати їхнє використання протягом усього ходу реалізації проекту або програми. Адресна система пільг розширює можливості регіонів у здійсненні інвестиційної політики.
Пільги можуть включати податкові пільги, пільги у формі фінансової допомоги, пільги нефінансовго характеру. Серед останніх можна назвати такі, як підготовка територій під забудову, надання об’єктів інвестування, землі, інфраструктури в оренду чи користування за пільговими цінами, надання пріоритетного права участі у виконанні регіональних замовлень і контрактів, сприяння у реалізації проектів, надання консультативних послуг, забезпечення необхідною інформацією, виконання маркетингових досліджень, сприяння у підготовці кадрів тощо.
Доцільно розробити чітку систему регіональних критеріїв надання пільг інвесторам. Вона могла б базуватись на ролі інвестиції у створенні нових робочих місць та імпортозамінюючих виробництв, запровадженні перспективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, формуванні конкурентоспроможного експортного потенціалу, раціональному використанні місцевої сировини, розвитку наукоємних виробництв тощо. Поєднання адресної системи пільг та критеріїв їх надання дозволило б краще знаходити баланс інтересів і реалізовувати проекти, економічно вигідні всім сторонам.
е) активізація внутрішнього інвестиційного процесу
Досвід посткомуністичних країн Європи показує, що серйозний іноземний капітал починає надходити в економіку тоді, коли починає набирати обороти інвестиційний процес за рахунок національного капіталу.
В умовах перехідної економіки України нагромадження національного капіталу має здійснюватися на основі об’єднаних зусиль державного і приватного секторів економіки та населення. Проте сьогодні всі потенційні учасники інвестиційного процесу існують і діють розрізнено. Незважаючи на актуальність проблеми, механізми залучення приватного капіталу та коштів населення ще далеко не відпрацьовані ні на загальнодержавному, ні на місцевому рівнях. Банківський капітал та кошти населення опинилися на узбіччі інвестиційного процесу як в країні, так і в області. Кредит практично перестав виконувати функцію утворення капіталу. Тому державна політика на цьому напрямку має передбачати ряд заходів щодо здешевлення кредитів, які надають вітчизняні комерційні банки. Це тривала і копітка робота, якій передує вирішення низки непростих проблем.
Значна частина інвестицій іде на відтворення спожитого основного капіталу. Головна роль тут належить фонду амортизаційних відрахувань. Важливим моментом державної політики у цій сфері є виведення соціальної сфери з-під амортизаційних нарахувань. Це важливо як для державних, так і, особливо, для приватизованих підприємств. Адже на балансі підприємств утримується значна кількість об’єктів соціальної сфери, відрахування на утримання якої лягають на собівартість та ціну продукції. Діяльність місцевих владних органів області має бути спрямована на звільнення амортизації як джерела інвестування від необґрунтованих економічною доцільністю нарахувань.
Державні органи також не можуть залишатись осторонь від проблеми заборгованості між підприємствами України. Значні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості негативно впливають на інвестиційний процес, оскільки при цьому вільні позичкові кошти, які доцільно використовувати для інвестування, використовуються на поповнення обігових коштів підприємств.
В обставинах, що склалися, необхідні жорсткі інструменти переведення в інвестиції реального сектора значної частини резервів, накопичених у фінансовій сфері. Такими інструментами будуть інвестиційні банки або банки розвитку. Головною формою їх діяльності має стати довготерміновий кредит. Такі банки зможуть реально залучати капітали у виробництво за допомогою такого інструменту, як цінні папери.
Надзвичайно важливо, якщо органи місцевої влади задекларують і дотримуватимуться у своїй діяльності принципу непогіршення умов для здійснення суб’єктами господарювання підприємницької діяльності.
є) інвестицій інфраструктурне обслуговування
На міжнародному ринку інвестиційних капіталів одним з найефективніших засобів в конкурентній боротьбі за інвестиції стало надання інфраструктурних послуг, які забезпечують інвесторам зниження витрат, що не належать до прямих витрат в реалізації конкретних інвестиційних проектів.
Серед цих послуг особливе місце посідає інформаційне забезпечення інвестиційного процесу як одного із найдієвіших інструментів державного сприяння інвестиціям.
Незважаючи на здійснювану за останній час роботу, інформаційне забезпечення інвестиційної діяльності в області потребує поліпшення. Нагальною є проблема підтримки місцевими органами державної влади розвитку інформаційної інфраструктури, включаючи створення відповідних банків даних, налагодження постійного моніторингу зовнішніх, національного і регіональних інвестиційних ринків, збору, обробки та актуалізації інформації щодо законодавства, підприємств, зацікавлених у залученні інвестицій. Інформаційна інфраструктура буде також запорукою прийняття своєчасних і виважених рішень органами державної та місцевої влади.
Процес залучення і реалізації інвестицій, особливо іноземних, супроводжується зростанням вимог до якості інвестиційних проектів, що пропонуються інвестору. Іноземні інвестори та кредитори постійно звертають увагу на гостроту цієї проблеми, яка рішуче висувається на передній план боротьби за іноземні інвестиції. Іноземні та вітчизняні інвестори й підприємці очікують від місцевих органів державної влади організаційної, юридичної і фінансової підтримки для розширення мережі консультативних фірм та спеціалізованих фірм з інвестиційного проектування та управління проектами (менеджери та адміністратори проектів).
Серед засобів конкуренції в боротьбі за іноземні інвестиції особливої ваги набирають інфраструктурні послуги, що забезпечують проживання та діяльність іноземців у країні інвестування. Необхідна розробка виваженої, економічно обґрунтованої політики щодо цін і тарифів на комунальні послуги та послуги телекомунікацій, орендних ставок за користування офісними і виробничими приміщеннями тощо.
Важливим завданням держави та каталізатором прискорення надходженняу капіталу є створення надійної страхової системи, забезпечення її виходу на міжнародні страхові ринки, залучення великих страхових компаній на вітчизняний ринок з метою страхування та перестрахування інвестиційних ризиків комерційного та некомерційного характеру. Без такої системи суттєво пожвавити процес залучення інвестицій, особливо іноземних, неможливо. А для цього необхідно забезпечити підготовку відповідних висококваліфікованих кадрів.
Необхідно зауважити, що більшість питань інфраструктурного забезпечення перебуває у компетенції місцевих органів державної влади, їх вирішення демонструє інвестору зацікавленість в його інвестиціях.
ж) посилення міжнародного співробітництва і формування міжнародного інвестиційного іміджу області
Ситуація на міжнародному ринку інвестиційних капіталів та орієнтація на більш активне залучення іноземних інвестицій в економіку області вимагає від місцевих органів державної влади посилення співробітництва з відповідними міністерствами та установами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями, банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями, налагодження постійного діалогу з інвесторами всередині країни та за її межами. Враховуючи, що в області реалізується порівняно небагато проектів в рамках програм міжнародної технічної допомоги, налагодження більш тісних робочих контактів з міжнародними та іноземними організаціями, що займаються цими питаннями, та підготовка для них конкретних проектів стають нагальними.
Поряд з розвитком ділових контактів і активним пошуком інвестиційних ресурсів важливим напрямком цієї багатопланової роботи повинно стати цілеспрямоване формування інвестиційного іміджу області. Для активізації цього напрямку діяльності ще необхідно вирішити цілий ряд організаційних, фінансових та інших питань інформаційно-рекламного забезпечення. Однією з важливих складових процесу приваблення інвестицій різного виду відіграє створення сприятливого інвестиційного іміджу регіону в ЗМІ, що отримало в світовій практиці назву "ринку хороших новин". Образ динамічної, з добре розвинутим потенціалом економіки регіону, інформація про залучені інвестиції, про розробку та реалізацію інвестиційних проектів, участь в них міжнародних фінансових організацій – все це може принести відповідні економічні результати позитивного характеру.
Цілеспрямована робота із ЗМІ, інформаційними агентствами повинна сформувати позитивний образ регіону, його економічного потенціалу і перспектив. Одночасно необхідно створити інфраструктуру розповсюдження інформації про фінансовий стан регіону. Таким чином, мова йде про використання інструментів комунікаційної політики.
Важливим етапом підвищення авторитету області серед ділових кіл могло б стати створення при голові обласної державної адміністрації координаційної ради з питань інвестицій. Важливим її завданням була б підтримка діалогу облдержадміністрації з інвесторами з метою усунення перешкод на шляху залучення і реалізації інвестицій та формування сприятливого іміджу Івано-Франківщини, що привертало б увагу інвесторів.
з) удосконалення управління і організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу
Незважаючи на зміни на внутрішньому і зовнішньому інвестиційних ринках та на внутрішню природу інвестицій, які уникають державного адміністрування, система управління інвестиційним процесом в Україні продовжує залишатися адміністративно-бюрократичною.
Спрощення та впорядкування державного адміністрування, створення умов для ринкового саморегулювання інвестиційного процесу є вкрай необхідним. У цьому полягає сьогодні одне з головних завдань. Вирішення цієї проблеми буде сприяти також підриву основ корупції.
Реформа управління інвестиційним процесом - одна з найважливіших підвалин створення сприятливого інвестиційного клімату в області.
и) захист приватних і майнових інтересів інвесторів
Очікуване зростання надходжень інвестицій, зокрема,іноземних, в економіку області буде супроводжуватись зростанням кількості представників ділових кіл та їх приватного майна в області. У зв’язку з цим можуть постати специфічні проблеми захисту приватних і майнових прав громадян від посягань держави, корумпованих та кримінальних елементів. Тому відсутність таких проблем, а також оперативне їх вирішення, також суттєво впливає на формування сприятливого інвестиційного клімату в області, сприяє зростанню довіри інвестора до державної влади.
Такий підхід до обслуговування інвестиційного процесу і формування сприятливого інвестиційного клімату відповідає довгостроковим інтересам області в роботі з інвесторами. Роль місцевих органів державної влади на інвестиційному ринку узгоджується також з формами їхньої участі в реалізації інвестиційних проектів. Підписання інвестиційних контрактів, створення спільних підприємств, пайова участь разом з інвестором у капіталі приватизованих комунальних підприємств - все це сприяє тісній взаємодії партнерів і зумовлює взаємне пристосування до умов, що висуваються внутрішнім та зовнішнім інвестиційними ринками.
іноземний інвестиція міжнародний
Висновки
З 1980-х років у глобальній інфраструктурі відбулися безпрецедентні зміни, включаючи технологічну революцію в телекомунікаційному секторі, дерегулюванне й розвиток конкуренції на зрілих ринках, а також лібералізацію в країнах, що розвиваються. Сформувалося загальне розуміння важливості приватної власності й фінансування в електроенергетиці, транспорті, водному господарстві й телекомунікаціях. Зрозуміло й те, що державні підприємства інфраструктури будуть продовжувати відігравати серйозну роль у якості її будівельників, власників і операторів, принаймні, у найближчі кілька років. З огляду на це, основне завдання укладається в створенні стабільних умов для інвестицій, а також кредитоспроможних державних і часток підприємств у секторі інфраструктури, здатних залучати кошти на глобальних ринках капіталу.
Для успішного залучення коштів на фінансування інфраструктурних потреб країн, що розвиваються, на глобальних і місцевих ринках капіталу необхідно вирішити три питання. По-перше, потрібно створити міцну інституціональну базу для захисту прав кредиторів, включаючи діючі договірні положення, надійні механізми забезпечення виконання зобов'язань і ефективні кошти судового захисту. У других, необхідні ріст, зрілість і стабільність місцевих ринків капіталу, оскільки саме вони забезпечують довгострокове фінансування в місцевій валюті й хеджування від валютних ризиків. По-третє, повинні бути початі нові зусилля по підвищенню кредитоспроможності державних підприємств інфраструктури для сприяння їхнього доступу на ринки капіталу й зниження ризикованості прямих інвестицій у проекти на основі партнерства державного й частки секторів.
В умовах глобалізації різко підсилюється вплив політичного регулювання на формування потреби, як національних економік, так і в цілому держав у взаємній адаптації, яку можна здійснити тільки при погоджених діях держав і наднаціональних інститутів, у тому числі й в інвестиційній сфері.
Процес економізаційної політики, що проявляє на всіх рівнях міжнародної системи, найбільше наочно реалізується в глобальному масштабі, а нові учасники міжнародних відносин, пов'язані з економікою, привносять у світову політику досвід гнучкого реагування на кризові ситуації.
Інтеграційні кроки є продуктивними лише при наявності розвинених і розгалужених зв'язків між суб'єктами міжнародних відносин і економічної діяльності, а також сумісності етичних, соціальних і політичних традицій і близьких стратегій соціально-економічного розвитку, у яких ураховується й інвестиційний аспект.
Глобальна фінансова стабільність або глобальна фінансова нестабільність виступають у ролі фактору розвитку тих країн, які не залучені в глобальний і регіональні ринки капіталу.
Намітилися контури універсального міжнародного підходу в сферах надання послуг, захисту прав інтелектуальної власності, страхування, урегулювання споровши й інших, що мають значимість для керування інвестиційною діяльністю й створення сприятливого інвестиційного клімату, що свідчить про розширення глобального правового простору й виступає як необхідна умова формування механізму глобального керування.
Механізми глобального керування можуть функціонувати лише з урахуванням революційних змін способів комунікації й появи інноваційних систем, які розширюють простір і обсяги інвестиційних потоків, включаючи інвесторів різного масштабу, що стають учасниками не тільки економічних відносин, але й учасниками світової політики, віртуально не пов'язаними з державами.
Українська специфіка участі у світовому інвестиційному процесі дотепер визначається відсутністю необхідного для відкритої економіки досвіду регулювання зовнішніх запозичень. Придбання цього досвіду, його вивчення й розширення сфери застосування може бути реалізоване в зовнішньоекономічній і зовнішньополітичної діяльності України для підвищення її активності в процесах глобального керування.
1. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч.пос. - 2-ге вид., доп. - К.: МАУП, 2004.
2. Просович О.П. Понятійний апарат економіки інвестицій в Україні // Вісник НУ "Львівська політехніка". Випуск №425. Проблеми економіки та управління. - Львів. - 2004.
3. Мойсеєнко І.П. Прийняття інвестиційних рішень в умовах розвитку підприємства // Вісник НУ "Львівська політехніка". Випуск №448. Проблеми економіки та управління. - Львів. - 2005.
4. Гоголь Г.П. Можливість та шляхи залучення інвестицій // Менеджмент і міжнародне підприємництво: Збірник матеріалів Міжнародної науково-прикладної конференції, Львів, 2004.
5. Козик В.В., Бажанова А.І. Чинники інвестиційного процесу // Вісник НУ "Львівська політехніка". Випуск №448. Проблеми економіки та управління. - Львів. - 2005.
6. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2005.
7. Державне регулювання економіки/І.Михасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залога//Під ред.І.Михасюка. - Львів: Укр. технології, 2002.
8. Кардаш В.І. Рівень державної підтримки галузі як додатковий показник, що визначає її інвестиційну привабливість // Вісник ДУ "Львівська політехніка". Випуск №369. Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів. - 2002.
9. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. - К.: АТІКА, 2002.
10. Бондар В. Сучасний стан і розвиток інвестиційного процесу в Україні // Вісник НБУ. - 1997. - №12.
11. Економіка та менеджмент. - Львів: Державний університет "Львівська політехніка", 1996.
12. Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2005.
13. Робертсон Дж. Аудит / Пер. з анг. - М.: КРМG, Аудиторская фирма Контакт, 1993.
14. Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент в предприятиях и комерческих организациях. Управление денежным оборотом. - М.: Финансы и статистика, 1993.
15. Устенко О.Л. Теория экономического риска. - К.: МАУП, 1997.
|