Курсовая работа: Місце та значення металургійного комплексу в економіці країни

Місце та значення металургійного комплексу в економіці країни

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика та структура металургійного комплексу України

1.1 Сутність та значення чорної металургії

1.2 Сутність та значення кольорової металургії

Розділ 2. Регіональний розвиток металургійного комплексу в країні

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Обрана тема є актуальною і важливою складовою економічної діяльності будь якої держави світу, звісно Україна не є виключенням. Продукція металургійного комплексу є основою індустріалізації національної економічної системи загалом. Металургійний комплекс забезпечує виробництво таких конструкційних матеріалів, як чавун, сталь, прокат, катанка, видобуток і виплавку алюмінію, золота, титану, марганцю, нікелю, ртуті тощо. На базі конструкційних матеріалів металургійного комплексу розвивається машинобудування, капітальне будівництво, транспорт та інші галузі базових і соціальних виробництв. Металургійний комплекс України представлено підприємствами чорної та кольорової металургії. Чорній металургії належить одне з провідних місць у сучасній економіці України. За даними 2005 року, на неї,припадало 27,3 % вартості продукції основних галузей промисловості країни. В металургії значно розвинуте комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. Серед країн Східної та Центральної Європи Україна володіє чи не найбільшим потенціалом чорної металургії. Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, в складі яких 14 металургійні комбінати і заводи, 3 феросплавні заводи, 16 коксохімічні заводи, 6 трубні заводи, 8 гірничо-збагачувальні комбінати і 3 основних заводи металоконструкцій. Україна практично успадкувала металургійне виробництво, яке розвивали Росія і Радянський Союз. Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т. і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним видобутком коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу.

Сприятливі природні умови, достатні сировинні, енергетичні ресурси не потребували великих капітальних вкладень для розвитку металургії. Практично Україна забезпечувала виробництво дешевого металу, що зумовлювало розвиток виробництв напівфабрикатної продукції загалом. У поділі праці серед країн колишнього Радянського Союзу Україна була постачальником напівфабрикатних та комплектуючих виробів переважно для підприємств Росії. З розвитком металургії стимулювалося виробництво паливно-енергетичних ресурсів і відповідної інфраструктури. Внаслідок такої інвестиційної політики в Україні сформувався комплекс напівфабрикатних виробництв і не набув розвитку комплекс виробництв продукції кінцевого споживання, зокрема соціальних, наукомістких, інвестиційних тощо. Промисловість України та металургійний комплекс були тісно прив’язані до підприємств із виробництва кінцевих товарів Росії та інших республік, що таїло небезпеку кризи за певних економічних змін в радянській системі.

Така проблема виникла з розпадом політичної й економічної радянської системи. Наприклад, Росія після роз’єднання намагалася стримувати економічні контакти деяких своїх підприємств, галузей, зокрема Газпрому, з металургійними підприємствами України, оскільки українські труби великого діаметру на російському ринку були дешевшими від російських. Це призвело до різкого спаду обсягів виплавки металу, випуску труб різного діаметру, прокату та інших металевих виробів на металургійних підприємствах України, стримувало просування українських металургійних товарів і встановлення високого ввізного мита та низької квоти. Високе мито робить українські товари не конкурентноспроможними, а низькі квоти спричиняють зниження обсягів виробництва. У структурі промислової продукції України продукція металургії становить 25%, з яких продукція чорної металургії-23%, кольорової-2% . Це найвища частка серед галузей промислової продукції. За складом металургійний комплекс поділяють на чорну та кольорову металургію.

Розділ 1. Загальна характеристика та структура металургійного комплексу України

В основних напрямках економічного та соціального розвитку України виділяється необхідність збільшення кількості, та покращення якості металів.

Історія людського товариства невідривно пов’язана з розвитком та виробництвом металів. Ще тисячоліття назад, людина навчилась добувати та використовувати самородні метали, а потім сплави міді, бронзи та заліза. До кінця ХVIIIст. було відомо біля двадцяти, а до кінця ХІХ ст. - при мірно п’ятдесят металів. Згідно промислової класифікації метали поділяють на дві основні групи: чорні та кольорові. В давнину залізо добували в спеціальних плавильних ямах (сиродутних горнах). Поступово горн вдосконалився та перетворився в невелику піч шахтного типу (домницю). В ХIVст. був знайдений спосіб переробки чавуну в ковке залізо (кричний процес). Також було знайдено двухстадійний спосіб добування заліза, зберігши свою перевагу до недавнього часу та ставший основою металургійних схем виробництва сталі. Згодом конструкція змінилась, поступово перетворилась на доменну піч. Найбільш важливе вдосконалення в металургії чавуну та сталі відбулося в період ХVIII-XIXст., зміна вугілля коксом (1735 р.), парові повітряні машини (кінець ХVIIIст.), нагрів дуття (1828р.) привели до великих змін в доменному процесі. Проблема переробки чавуну на ливарну сталь була вирішена Бесемером в 1856р. В 1864р. П.Мартеном був розроблений спосіб виробництва сталі в регінетативній відображувальній печі (мартенівський процес).

В кінці XIXст. виник новий комплекс металургії - виробництво якісних сталей в електричних печах. На сьогодні ший час у виробництві сталі переважають киснево-конверторний та електросталеплавильний способи.

Металургійний комплекс України представлено підприємствами чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації нашої країни в територіальному поділі праці країн СНД, Європи та на світовій арені. Металургія є потужнім фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають значення, паливно-сировинні бази чорної металургії – Донецький кам’яновугільний, коксовими марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Кременчуцьким родовищами. В Україні із рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану та хрому.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів – алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші, алюмінієва промисловість використовує в якості сировини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське і Високопільське .

В розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два основних райони. У Донецькому районі знаходиться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод, Артемівський завод по обробці металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат, а також Свердловський завод алюмінієвого прокату.

Стратегічними напрямками розвитку металургійного комплексу України має стати підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокату, трубного, і метисного виробництва для забезпечення поліпшення якісних і сортаментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних метало споживаючих галузей і підвищення ефективності експортного потенціалу.

1.1 Сутність та значення чорної металургії

Комплекс чорної металургії є однією з провідних галузей промисловості України. За оцінками експертів, чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі праці країн Східної та Центральної Європи. За обсягом виробництва чорних металів серед країн Західної Європи Україна поступається лише Німеччині. У структурі українського експорту чорні метали посідають провідне місце.

Комплекс виробництв чорної металургії охоплює:

- видобуток залізної, марганцевої руд, вапняків, глин, коксівного вугілля, флюсів;

- збагачення руд, виробництво агломерату, коксу;

- виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату, катанки, труб;

- виробництво феросплавів, виплавку електросталі та сплавів, виробництво профільного прокату, порошкової металургії;

- використання відходів металургії: виробництво будівельних матеріалів, азотних добрив, пластмас та ін.

До металургійного комплексу належать виробництво гірничого та металургійного устаткування,вогнетривів, цементу тощо.

Територіальна організація чорної металургії залежить від багатьох економічних і природних факторів. У розташуванні підприємств чорної металургії особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які припадає приблизно 85-90% витрат. Більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів.

Протягом останніх десятиріч посилилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища, бо завод потужністю 5-6 млн. т. чавуну на рік, розрахований на 40 років роботи, повинен мати рудну базу не менше за 0,5 млрд. т. Істотне значення має районотвірна функція чорної металургії. До типових супутників належать теплова енергетика, метало містке машинобудування, хімічна промисловість.

Поступово змінилася структура (технологія) виробництва сталі. До найбільш передових і поширених методів виробництва сталі належать киснево-конвертерний, електросталеплавильний і метод прямого відновлення заліза. впроваджується порошкова металургія, а також, технологія одержання заліза з руд за методом прямого відновлення – безкоксова (або бездомна) металургія. Металізовані окатиші мають високий відсоток вмісту заліза, і на їхній основі можливе пряме відновлення, обмиваючи доменні печі. Запровадження розливання сталі (у низці країн воно становить 10-20% виробництва) з бігом часу зробить зайвими прокатні стани, блюмінги й слябінги.

Надзвичайно важливою передмовою розвитку чорної металургії є забезпеченість необхідними запасами залізних руд. Загальні ресурси залізних руд у світі наближаються до 1трлн т., але було висунуті нові вимоги до концентрації запасів, до особливостей їхнього економіко-географічного розташування, до можливостей відкритого видобутку. Змінюються вимоги й до якості руди.

Перевага віддається великим за покладами, але бідним за вмістом заліза родовищам, наприклад в Росії або родовища у США, Канаді, Австралії. Нерівномірність забезпечення рудною сировиною є важливою передумовою географічного поділу праці у чорній та кольоровій металургії.

Україна експортує 45 млн. т. руди і займає сьоме місце в світі після Індії, Росії, США та Китаю. 90% залізної рули транспортується морем. Є великі територіальні відмінності між видобутком залізної руди та центрами чорної металургії, хоча чорна металургія належить до матеріаломістких галузей промисловості. Швеція видобуває 7% руди, а виплавляє 1% чавуну та 1,5% сталі. Натомість Англія, США, Німеччина мають набагато більшу питому вагу за виплавлянням металу, ніж за видобутком залізної руди. Це зумовлено не тільки різною забезпеченістю їх залізною рудою та коксівним вугіллям, але й різним ступенем розвитку в них машинобудування й споживання металу.

Найпоширеніша форма організації виробництва в чорній металургії – комбінати. Особливо ефективне тут комбінування металургійної переробки з коксуванням вугілля. Більшість коксу випускають металургійні комбінати з повним циклом виробництва. Сучасні металургійні комбінати за внутрішніми технологічними зв’язками належать до підприємств металургійно-енергохімічного профілю.

Крім підприємств повного циклу в чорній металургії є такі, що спеціалізуються на виплавлені чавуну і сталі або тільки сталі й прокату. Підприємства, які не мають чавунного виробництва, належать до переробної металургії. Особливе місце займають підприємства, що виробляють феросплави, окремо виділяються «мала металургія», яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавлені сталі й прокату.

Металургія повного циклу, переробна й «мала металургія» значно відрізняються між собою за розміщенням.

При розміщенні металургії повного циклу визначальним чинником є сировина і паливо. Які за часткою витрат на виплавляння чавуну становлять 30-850%, у тому числі 50% витрат припадає на кокс. Для виплавляння 1т чавуну потрібно 1,2 - 1,5т вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5т флюсованих вапняків і 30м води. Поєднання транспортно-географічного розміщення сировинних і паливних баз, джерел водопостачання та допоміжних матеріалів забезпечує ефективне функціонування металургійного підприємства.

У переробній металургії використовують переважно металевий брухт. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, вона тяжіє до місць споживання готової продукції. Застосування найновіших технологій у металургійних цехах машинобудівних підприємств робить їх незалежними від паливного чинника. «Мала металургія» орієнтується на винятково великі машинобудівні центри, що спеціалізуються на виробництві металургійної продукції.

Специфічні риси розміщення характерні для металургійних підприємств, що виробляють феросплави (сплави заліза з леговими металами) та електросталі, котрі виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних заводах. Дешева енергія і наявність легуючих металів – основний чинник розміщення спеціалізованих заводів. Виробництво електросталей зорієнтоване на райони з достатньою кількістю електроенергії та металевого брухту.

Як видно з таблиці 1.1 технічний рівень металургійного виробництва в країні ще невисокий . Так, частка виробництва електросталі й конверторної сталі становить 60% від загального виплавку, тоді як у країнах « сімки » - 100% . частка прокату у виплавці сталі за останнє десятиріччя зросла і становить понад 77%, а в Японії, Франції, ФРН – понад 80% .

Таблиця 1.1

Виробництво продукції чорної металургії в Україні по роках

Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, коксом, іншими допоміжними матеріалами та неповністю марганцем. Загальні запаси залізних руд становлять 27,4 млрд. т і складаються з багатих залізистих кварцитів (1,9 млрд. т ), бідних (24,1 млрд. т) і бурих залізняків (1,4 млрд. т) в Україні видобуто 69,5млн. т залізної і марганцевої руди. Більшість залізної руди Кривбасу (75%) видобувається відкритим способом. Крім багатих залізних руд із вмістом заліза 50-60%, тут освоюються великі запаси порівняно бідних руд і залізних кварцитів із вмістом заліза 28-35%. Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному та Інгулецькому гірничо-збагачувальних комбінатах. Збагачена залізна руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза до 62% і надходить на агломераційні фабрики, а з них – у домени. Понад 20млн т збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи європейської частини Росії, в Словаччину, Угорщину, Польщу.

Сучасний рівень розвитку чорної металургії забезпечує власні потреби України, а також може задовольнити потреби ряду економічних районів європейської частини Росії, Молдови, Білорусі та інших зарубіжних країн. Діапазон виробництва готової продукції досить широкий і дозволяє переважно потреб машинобудування й металообробної промисловості України.

Металургійні заводи України розміщені в Донецькому і Придніпровському економічних районах, де вони зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії – Придніпровському, Донецькому та Приазовському. Експорт української продукції чорної металургії до країн колишнього Союзу пов’язаний з певними труднощами, хоч для вирішення цієї проблеми створено міжнародне об’єднання вугілля і металу України, Росії та СНД. Крім того, ряд країн-монополістів металургійної промисловості перешкоджають виходу України на міжнародний ринок, ведуть проти неї антидемпінгову політику, обмежують величину квот на продаж металу.

Основні завдання розвитку чорної металургії країни – реконструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь рентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, нових видів продукції, особливо легованої та інших видів сталі, пропорційне співвідношення між виробництвом сталі і прокату, зменшення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес, збільшувати частку агломерату та окотків у залізорудній частині шахти при виплавлянні переробного чавуну, реконструйовувати й модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обласних, придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу, спеціальних видів труб, у т. ч. багатошарових для газопроводів, освіти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Поки що недостатніми є обсяги виробництва термозагартованого, а також сортового конструкційного прокату. Мають бути розширений випуск і сортамент полегшених балок та швелерів, складних за розміром спеціальних профілів для машинобудування, застосування яких дає змогу значно зекономити метал.

Сучасному машинобудуванню України особливо потрібні холоднокатаний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, стальна холоднокатана стрічка, високоякісні метизи, порошки з легових сталей і сплавів, а також металокераміки.

Останніми роками у світовій практиці склалися тенденція будівництва невеликих заводів з неповним циклом потужністю 50 -500 тис. т, оснащених електропечами, машинами неперервного розливу сталі і сортовими станами. Такі заводи є перспективними в Україні (подібний завод діє у м. Василькові Київській області), оскільки працюють на ресурсах металевого брухту і задовольняють попит споживачів на різні ефективні види прокату.

Згідно з розробленою «Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року», видобуток залізної руди має становити 70 млн. т, передбачується підвищення вмісту заліза в концентраті, зменшення енерговитрат. Дещо збільшиться виробництво коксу, чавуну і сталі з 2000 руку. Буде виведено з експлуатації деякі застарілі потужності, впроваджено безперервну розливку сталі, а також нержавіючої листової і трансформаторної сталі, нафтопровідних труб малого діаметра.

Удвічі зросте виробництво труб великого діаметра переважно для експортних потреб. З цією метою на заводах ім. К. Лібкхента і ім. Комінтерну в Дніпропетровську буде створено виробництво труб нафтового сортаменту та оцинкованих водогазопровідних труб, на Харцизькому заводі – труб середнього діаметра із зовнішнім поліетиленовим покриттям для магістральних газопроводів.

Разом з тим у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці (в гірничодобувному виробництві), що пов’язано з поглибленням гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. Упродовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов’язано з охороною навколишнього середовища. Успішне розв’язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

1.2 Сутність та значення кольорової металургії

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокату кольорових металів, переробку втор сировини і видобуток кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвинена слабше ніж чорна, і представлена окремими галузями. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева.

Нові й новітні галузі промисловості – передусім машинобудування – неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу, радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка. Кольорові метали поширені і в старих галузях машинобудування, і в побуті; мають вони й стратегічне значення. Отже, кольорові метали надзвичайно потрібні для високо розвинутого народного господарства.

Характерними для кольорової металургії є комплексне використання рудної сировини та висока здатність її комбінуватися з іншими галузями промисловості. Однак руд кольорових металів на планеті мало й поділенні вони за територією дуже нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини.

Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо з руд кольорових металів можна одержати кілька супутніх корисних компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, Арсен, сірку тощо). Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в руді, що рідко перевищує 5 -10%. Рудам кольорових металів властива складна форма залягання.

Такі фактори накладають свій відбиток на розвиток й розміщення галузей кольорової металургії. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у промислово розвинутих країнах. Це порушує рівновагу в розвитку кольорової металургії у світі. Під час розміщення підприємств кольорової металургії необхідно врахувати як сировинний фактор на стадії видобутку та збагачення, так і енергетичний під час виплавки металу. Територіально ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва орієнтуються на родовища, а виплавка металу здійснюється порч енергетичної бази.

Це спрямовується технологічними особливостями виробництва кольорових металів. Для одержання 1 т чорної міді треба 100 т руди, 800 кВт год. електроенергії, 2 т палива, 500м води. Натомість продукування цинку, алюмінію характеризується високою електромісткістю: на 1 т алюмінію йде 2 т глинозему, близько 18 тис. кВт год. електроенергії, 120м води, 0,2 т палива. Тому алюмінієві й електролітичні цинкові заводи розташовуються біля потужних енергетичних джерел.

Для зниження собівартості виробництва алюмінію, наприклад доцільно поєднувати його з випуском соди, поташу, цементу, а титано-магнієве виробництво з випуском титанових білил, смол, соляної кислоти, хлору.

Розміщення підприємств кольорової металургії залежить від сировинного та енергетичного чинників. До джерел сировинного та енергетичного чинників. До джерел сировини тяжіють підприємства з вт плавлення ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове виробництво розміщують у місцях отримання дешевої електроенергії.

Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе для підприємств кольорової металургії, але таке трапляється вкрай рідко. Низький вміст корисної речовини у рудах кольорових металів призводить до того, що порожню породу при перевезеннях припадає 80-90%. Отже, переробляти руди кольорових металів на великій відстані від їхніх родовищ нерентабельно. Тому руди збагачуються на місці видобутку, а чорновий метал виплавляється або там само, або у районах з дешевою електроенергією чи паливом. Рафінування – одержання чистого металу – здійснюється у промислове розвинутих країнах.

Отож, первісна переробка або збагачення руд кольорових металів здійснюється у країнах, що розвиваються, а вторинна переробка або одержання готового металу зосереджена у промислово розвинутих країнах. Щоправда, протягом останніх років у низці країн, що розвиваються створюється власна переробна промисловість.

Кольорова металургія як багатогалузева промисловість включає: основні кольорові метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, ртуть, сурму), шляхетні (золото, срібло, платину), легуючі (хром, титан, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), рідкі й розпорошені метали (кадмій, індій, телур, галій, селен, германій, цирконій тощо).

В Україні набуло розвитку виробництво рідкісних металів на базі найбільшого в Європі родовища рідкісних металів та супутніх їм рідкісноземельних елементів. На базі родовища працює Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат. Він до теперішнього часу зберігає монопольне становище за поставками цирконового, рутилового та ільменітового концентратів і сполук цирконію.

Налагоджено виробництво кольорових металів – цирконію, кобальту, ніобію. На черзі й наше золото. Поклади золотоносних руд геологи знайшли, для збільшення виробництва кольорових металів на діючих виробничих потужностях потрібно створити потужності з випуску нових видів продукції, які раніше не вироблялись в Україні.

У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, яка охоплює виробництво глинозему та алюмінію.

Алюміній належить до найбільш легких і «молодих» металів. Промислове виробництво алюмінію почалось після 1886 р., коли було відкрито електролізний спосіб розщеплення глинозему на кисень та алюміній. Доти він належав до коштовних металів і був дорожчим за золото. Таку розкіш, як алюмінієві ґудзики, могли дозволити собі лише дуже заможні вельможі, а алюмінієвими ложками користувалися тільки коронні особи. 1855р. на Всесвітній виставці у Парижі показували зливок алюмінію з пишною назвою «срібло з глини».

Фізико-хімічні властивості алюмінію широко використовуються у промисловості. У світовому виробництві відомо понад 500 тис. виробів з алюмінію та його сплавів. Алюміній займає помітне місце в електротехніці, чорній металургії, авіабудуванні, електропромисловості, електроніці, харчовій, військовій та багатьох інших галузях промисловості, а також у побуті. У земній корі алюмінію майже у 4 рази більше, ніж заліза, у 55 разів більше, ніж свинцю, у 100 разів більше, ніж золота. У природі алюміній – найпоширеніший метал, проте промислова концентрація глинозему зустрічається рідко.

У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, яка охоплю виробництво глинозему та алюмінію. Випуск цієї продукції становить майже 20% усього виробництва кольорової металургії у державі. Поряд з основною продукцією алюмінієва промисловість випускає кристалічний кремній, алюмінієво-кремнієві сплави (силуміни), содові продукти, мінеральні добрива, цемент, оксид ванадію, металевий галій. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське і Смілянське родовища. Перспективними є родовища бокситів на півдні Дніпропетровської області, в Карпатах, Приазов’ї. Алюмінієвою сировиною є також нефеліни, алуніти, каоліни та глини, запаси яких практично невичерпані. В Україні є значні запаси нефелінових порід, що можуть бути сировинною базою великої алюмінієвої промисловості.

Крім алюмінію, з нефелі нових порід можна одержувати содопродукти, скло, цементні та інші продукти. Все це робить можливим, з точки зору сировинних ресурсів, створення в Приазов’ї нової алюмінієвої промисловості.

У світі виділяють 4 бокситових провінції: Середземноморську, Гвінейську, Австралійську та Карибську . Родовища бокситів є приблизно у 40 країнах світу. Проте вони дуже нерівномірно поділені по території планети. Найпотужніші ресурси бокситів мають Папуа-Нова Гвінея, Австралія, Бразилія, Камерун, Ямайка, Індія, Росія, Казахстан, Гайана, Супінам, Китай, США, на які припадає 9/10 світової сировини.

З алунітів економічно вигідно одержувати алюміній лише за умови комплексного використання є в Закарпатській області.

Алюмінієва промисловість України має новий великий глиноземний завод, збудований у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький завод і завод алюмінієвих сплавів у Свердловську.

Міделиварна промисловість. Мідь належить до важких металів і відома здавна. Ще перші цивілізації відомі «бронзова доба». Бурхливий розвиток міделиварної промисловості починається зі зростанням електроенергетики. Тому найбільшим споживачем міді є електротехнічна промисловість. Міді і її з цинком (латунь), оловом (бронза) застосовуються у багатьох галузях народного господарства.

Міді у природі порівняно багато. Понад 240 мінералів містять мідь, проте тільки 18 мають промислове значення. Власне, мідь у руді рідко перевищує 1-2% (у давнину розроблялися мідні руди з умістом міді до 20%), і тому ці руди потребують збагачення.

Понад 50 держав має мідну руду. Виділяють 4 мідних пояси: Урало-Казахстанський (Росія й Казахстан), Тихоокеанський (Китай, США, Мексика, Чилі, Перу), Австралійський та район Великих Африканських розломів (Заїр, Замбія, ПАР).

Виробництво міді складається зі збагачення, випалу зі спіканням концентрату, литва та бесемерування. Це й зумовлює розміщення підприємств з видобутку, виробництва та споживання міді.

Виробництво міді потребує великої кількості тепла й енергії і тому воно орієнтоване на паливно-енергетичну промисловість в основному економічно розвинених країн: США, Японії, ФРН, Канади, Росії. Хоча високий попит на цей метал дав змогу розширити його виробництво в Чилі, Китаї та Польщі. Крім того, мідь відіграє величезну роль у найновітніших галузях машинобудування, які розвинуті виключно в індустріальній групі країн. Це Велика Британія, Франція, Італія та інші держави, які не мають мідної руди, проте ведуть перед у споживанні міді.

Свинцево-цинкова промисловість. Свинець і цинк належать до важких металів синювато-білого кольору. Свинець – м’який, плавиться при температурі 327Ċ, а цинк – крихкий метал, плавиться при температурі 419Ċ. Свинець і цинк легко сплавляються з іншими металами.

Ці властивості свинцю й цинку широко використовуються у народному господарстві. Свинець застосовується в електротехнічній промисловості (виробництво кабелю), акумуляторному виробництві, виробництві фарб (свинцеві білила), медичній промисловості, військовій техніці (шрапнель, осердя в кулях), виготовленні контейнерів для зберігання радіоактивних матеріалів тощо. Основні галузі використання свинцю: виробництво акумуляторів – 30%, тетраетил свинцю моторного палива – 20%, кабелю – 10%, білил – 8%, припаїв – 7%, боєприпасів – 3%. Решта 22% йде на виготовлення захисних пристроїв від радіації, друкарських сплавів, використовується у медичній та хімічній промисловості.

Природні сполуки свинцю й цинку досить розповсюдженні на нашій планеті. Відомо понад 300 свинцевих мінералів та 50 мінералів цинку. Проте їхня концентрація у мінералах невелика. Крім того, свинець і цинк часто зустрічаються разом, у вигляді поліметалевих руд, що потребують збагачення з поділом компонентів (флотацією).

Розвідані поклади свинцю й цинку є у 50 державах, найбільші з них розташовані у Росії, Казахстані, Китаї, США, Канаді, Австралії, Перу, Мексиці, ФРН, КНДР, Болгарії.

Свинець видобувається, виплавляється й використовується понад 2000 років. Інтенсивне виробництво цинку почалося з другої половини XIX ст. Основний видобуток, виплавляння й споживання цих металів зосередженні у кількох країнах. На розвинені країни, що серед них США, Японія, ФНР, Італія, Великій Британія, припадає 65 – 70 % споживання. Основними експертами цинку і свинцю та їхніх концентратів є Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія. Основними експортерами цих металів та їхніх концентратів є Казахстан, Росія, Узбекистан, Австралія, Канада, Перу, Мексика, Болгарія.

В Україні цинк виплавляється у Костянтинівні. Поклади поліметалічних руд виявлені у Нагольному Кряжі (Донбас).

Олов’яна промисловість. Олово належить до важких металів сріблясто-білого кольору. Температура плавлення - 232Ċ. Воно широко використовується у промисловості й побуті. Основні напрями застосування: виробництво білої жерсті, що потрібна для консервної промисловості (банки для харчових продуктів), та для лудження. У різних галузях машинобудування використовуються сплави олова з міддю (бронза) та з цинком (латунь).

Промислова концентрація олова у природі трапляється рідко. Відомо 18 мінералів, що містять олово, проте єдиним промисловим мінералом є олов’яний камінь. Виділяють 2 олов’яні пояси: Тихоокеанський (Росія, Китай, Монголія, В’єтнам, Малайзія, Таїланд, Індонезія, М’янма, Болівія) та Африканський (Заїр, Уганда, Нігерія).

Олово видобувається у 13 країнах, на долю чотирьох з них – Китаю, Індонезії, Перу, та Бразилії – у 2004р. припадало 74% світового видобутку. Виділяється також Болівія, Австралія, Малайзія, Росія.

Ртутна промисловість. Ртуть – єдиний метал, що перебуває у рідкому стані за нормальної температури. Головними її споживачами є електротехнічна, радіотехнічна, хімічна медична та військова промисловість. У природі відомо 25 ртутновмісних мінералів, але промислове значення має лише кіновар.

Рудні вияви ртуті поширені у багатьох країнах, проте лише 15 держав мають промислові поклади цього металу, серед яких Україна, Іспанія, Італія, Китай, Румунія. Значні родовища є також у США, Мексиці, Канаді. Промисловий видобуток ртуті здійснюється переважно в Україні (район Микитівки), Росії, Китаї, Іспанії, Італії, Мексиці. Звідси цей метал експортують до США, Японії, ФРН, Великої Британії, Франції.

Сурм’яна промисловість. Сурма – сріблясто-білий, крихкий метал, що легко розтирається на порошок. У чистому вигляді металева сурма застосовувалась рідко (переважно у мистецькому литві). Натомість додавання сурми до м’яких металів підвищує їхню твердість, що широко використовується у хімічній, електротехнічній та багатьох інших галузях народного господарства.

У земній корі сурми обмаль: її містять 75 мінералів. Проте не всі вони мають промислове значення. Більша частина світових покладів сурми зосереджена у п’ятьох країнах : Китаї, Росії, Болівії, Мексиці, ПАР.

Сурму видобувають у понад 20 країнах, але 91% видобутку припадає на Китай, Росію, Болівію та ПАР.

За видобутком нікелю лідирують Росія, Канада, Індонезія, Нова Каледонія, Австралія. Основний споживач сировини – машинобудування та електроніка. В Україні він видобувається у Побужжі.

Титан – це легкий особливо міцний метал, який використовується в авіа космічній промисловості та інших галузях господарства. За його видобутком лідирують Австралія, ПАР, Канада, Норвегія. Головні користувачі – економічно розвинені країни Західної Європи, США, Японія, Росія. Україна має одні з найбільших запасів титанових руд. Виплавляють титан у Запоріжжі, Іранську, Красноперекопську.

Срібло належить до благородних металів . його видобуток у 2004р. становив 18,3 тис. т. Лідери Мексика (2,8 тис. т), Перу (2,7 тис. т), Австралія (2,1 тис. т), США (1,6), КНР (1,5), Чилі (1,3), Канада (1,2), Польща (1,2), Казахстан (0,8), Росія (0,6).

Попит на срібло у світі постійно зростає, хоч видобуток останні три роки знизився. Основним споживачем срібла є електротехніка, стоматологія, фотографія; срібло використовується для виготовлення акумуляторних батарейок, каталізаторів.

Надалі очікується розширення видобутку срібла за рахунок родовищ у Австралії, Індонезії, США та Китаї.

Золото. Це перший метал котрий навчилися видобувати й використовувати людина. Воно належить до найважчих металів. Температура його плавлення - 1063 Ċ. Золото не окислюється, не розчиняється у лугах і кислотах, за винятком царської водки (суміш азотної та соляної кислоти), й вирізняється високою тепло – та електропровідністю. Його застосування випливає з унікальних фізико-хімічних властивостей.

В усьому світі налічується близько 100 тис. т золота: 36 тис.т – у централізованих скарбницях, що належать урядам, центральним банкам і міжнародним організаціям, 20 тис. т – зливки й монети у приватному володінні, 44 тис. т – ювелірні вироби тощо.

Останнім часом золото дедалі більше використовується у промисловості: у сплавах воно застосовується у ракетній техніці, атомній та авіаційній промисловості, електротехніці, радіотехніці, приладобудуванні та ін.

Золото належить до рідкісних елементів земної кори. Його поклади відомі майже в усіх країнах світу, але про запаси можна висновувати лише за непрямими показниками, передусім – за рівнем видобутку. До найбагатших країн за покладами золота належать ПАР, Росія, Танзанія, Намібія, США, Мексика, Бразилія, Колумбія, Гана, Канада, Австралія, Індія. Проте більше як 90% видобутку золота припадає на шість країн – ПАР, Росію, Канаду, США, Австралію, Китай.

Світовий видобуток золота за останні роки знизився, а ціна за 1 трійку унцію становила: 1992р. – 343,95 дол., 1993р. – 359,82 дол., 2002 р. – 282 дол. Світовий видобуток золота у 2001р. становив 2604т. Лідирують ПАР, США, Австралія, Індонезія, Китай, Росія.

За рахунок своїх покладів золота Україна зможе видобути 15т золота на рік. Для цього потрібні 800 млн. дол. інвестицій. В Україні налагоджено випуск золота, а також платини та срібла із вторинної сировини на Південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську й об’єднанні «Свема» у Шостці.

До кольорової металургії часто відносять і видобуток коштовних каменів. Світові запаси алмазів ювелірного значення оцінюються у 580 млн. каратів. Найбільші запаси зосереджені в Конго (150млн каратів), Ботсвані (130), Австралії (90), ПАР (70), КНР (10). Світовий видобуток алмазів технічного призначення становить 55,6 млн. каратів. Лідирують Австралія, Конго, Росія, ПАР, Ботсвана. Родовища природних алмазів відкриті у 35 країнах. Однак частка натурального каміння у світовому споживанні не перевищує 10%. 90% припадає на синтетичні алмази, заводи з виробництва яких є у 15 країнах світу.

Розділ 2. Регіональний розвиток металургійного комплексу в країні

Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут містяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії – Донецький кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами. В Україні із рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (в Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнеупорів і флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає понад половину всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформувався один із найбільших металургійних районів світу.

За останній рік в Україні видобуто 50,7 млн. т залізної і 3,2 млн. т марганцевої руди. Більшість залізної руди Крив басу (75%) видобувається відкритим способом. Крім багатих залізних руд із вмістом заліза 50-67%, тут освоюються великі запаси порівняно бідних руд і залізистих кварцитів із вмістом заліза 28-35%. Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому Гірничо-збагачувальних комбінатах. Збагачена залізна руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза до 62% і надходить на агломераційні фабрики, а з них – у домни. Понад 20 млн. т збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи європейської частини Росії, в Словаччину, Угорщину, Польщу.

На Керченський залізорудний басейн припадає 4,2% загального видобутку руди України. Його запаси становлять 1,4 млрд. т руди із вмістом заліза 30-40%. До Комиш-Бурунського залізорудного комбінату належать чотири кар’єри для видобутку залізної руди, збагачувальна й агломераційна фабрики та допоміжні підприємства. Основні споживачі керченських залізних руд – металургійні заводи Маріуполя.

Освоюється Кременчуцький залізорудний район, запаси руд у якого становлять 4,5 млрд. т. Тут працює Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат. Також освоюється Білозерське родовище потужністю 2,5 млрд. Т руди, а вміст заліза у високоякісних рудах сягає 70%.

В Україні сприятливі умови для освоєння прогнозованих запасів залізних руд (понад 20 млрд. т), здебільшого залізистих кварцитів, є в Дніпропетровській, Полтавській, Запорізькій, Кіровоградській, Одеській і Вінницькій областях.

Марганцеворудною базою чорної металургії України є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну. Видобуток руди здійснюється тут відкритим(2/3) і шахтним способами. На збагачувальних фабриках вміст марганцю у руді доводять до 50-60%.

У Токманському районі (Запорізька область) освоюються родовища марганцевої руди, споруджено першу чергу найбільшого в Україні Таврійського гірничо-збагачувального комбінату. Перспективним є також Інгулецьке родовище на Дніпропетровщині, загальні ресурси якого становлять 500-600 млн. т із вмістом у руді 8-33% марганцю, різко зменшився видобуток марганцевих руд, призупинене освоєння нових родовищ, що спричинилося до згортання їх експорту до Росії та ряду європейських держав.

У металургійних центрах Донбасу й Придніпров’я (Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Стаханов, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ) розміщені великі коксохімічні комбінати. Проте більш як половину коксу дають коксохімічні комбінати Донбасу, де діють 13 із 18 коксохімічних підприємств України. Кокс використовують в якості технічного палива для виплавляння чавуну, а коксівний газ – як висококалорійне паливо для металургійних агрегатів і сировину в хімічній промисловості.

Флюси й вогнетривкі глини використовуються в металургійному галузевому комплексі. Вогнетривкі глини видобувають у Часів’ярському, Новорайському та Веселинівському родовищах (Донецька область), високоякісні флюсові вапняки й доломіти – в Донецькій (Докучаєвськ, Комсомольськ, Первомайськ ), Дніпропетровській областях і АР Крим. Вогнетривкі матеріали застосовують для виробництва вогнетривкої цегли, будівництва домн, флюси – для виплавлення металу й вилучення шкідливих сполук із залізної руди. Щорічні потреби чорної металургії у флюсах та вогнетривких глинах становлять кілька мільйонів тонн. Потужні заводи вогнетривких глин розміщені в Донбасі й Придніпров’ї. Україна має величезні запаси каоліну, найбільші родовища якого розвідані в Дніпропетровській (Просянівське), Вінницькій (Глуховецьке), Донецькій (Володимирське) та Черкаській (Новоселицьке) областях.

Історично склалося так, що металургійні заводи України розміщені в Донбасі, Приазов’ї поблизу джерел палива, а також у Придніпров’ї - біля родовищ залізних руд і марганцю та джерел водопостачання – Дніпра. Ці чинники враховуються і тепер. Проте у зв’язку з впливом бідних залізних руд на розміщення концентрації металургійного виробництва в Придніпров’ї зростає роль сировинного чинника. Розміщення більшості металургійних заводів безпосередньо біля Дніпра, між джерелами сировини й палива, сприяє кращій територіальній організації виробництва чорних металів.

Більшість металургійних підприємств України мають повний цикл виробництва і щороку можуть виплавляти від 1 до 10 млн. т сталі.

Металургійні заводи України розміщені в Донецькому і Придніпровському економічних районах, де вони зосередженні у трьох галузевих районах чорної металургії – придніпровському, Донецькому та Приазовському. У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною комплексотворною, на її основі сформувалися великі промислові центри й вузли з металургійними підприємствами, що виробляють майже половину вироблюваних в Україні чорних металів і мають виражену спеціалізацію та стійкі зв’язки між собою та споживачами металу. Тут розміщено 14 металургійних заводів.

До Дніпропетровського металургійного вузла входять металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська й Ново московська, які виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту, бляху, мостові конструкції, сплави та іншу продукцію.

Запорізький металургійний вузол об’єднує металургійні завод повно циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний «Дніпроспецсталь» і феросплавний. «Запоріжсталь» випускає чушковий чавун, тонку гарячо- й холоднокатну листову сталь, стальні виплавки, трансформаторну сталь, білу бляху, гнуті профілі прокату, холоднокатаний стальний лист для автомобільної промисловості тощо; «Дніпроспецсталь» - сталі для машинобудівної промисловості.

Криворізький металургійний вузол включає найбільші в Україні кар’єри, шахти, 5 гірничо-збагачувальних комбінатів, кілька аглофабрик, металургійний завод, Південно трубний і феросплавні заводи Нікополя та його марганцеворудну промисловість.

До Кременчуцького вузла чорної металургії, який ще формується, належить Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, що працює для потреб металургії Придніпров’я і Донбасу.

У складі Донецького металургійного району є 13 металургійних заводів, кілька потужних коксохімічних підприємств, які виробляють більше половини коксу України. По два металургійних заводи є в Донецьку, Макіївці, Алчевську й Харцизьку; по одному – в Єнакієвому, краматорську, Костянтинівці, Луганську й Алмазному. Вони виробляють майже половину чавуну і близько третини продукції металургійної промисловості України.

У Донецькому металургійному районі сформовано три металургійні вузли: Донецько-Макіївський і Алчевсько-Алмазнявськийй.

Єнакіївський вузол має металургійний завод, який неодноразово реконструювався і поповнився новими доменними печами, мартенами, прокатними станами, конверторним цехом.

До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська область) входять металургійні заводи (Алчевський та Алмазнянський) і чавуноливарний та феросплавний заводи у м. Стаханові. Алчевський завод після реконструкції став одним з найбільших.

У Донецькій області діють Харцизький, Краматорський і Костянтинівський металургійні заводи.

До Приазовського району чорної металургії віднесено заводи Маріуполя. Камиш-Бурунський ГЗК у Криму, металургійний завод ім.. Войкова у Керчі. Маріупольський завод «Азовсталь» випускає чавун, сталь і прокат на офлюсованому агломераті з руд Криворіжжя. Чорна металургія Приазов’я забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства і тісно пов’язана з коксохімією, виробництвом добрив та будівельних матеріалів.

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з яких було рішення центральних органів колишнього правління, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров’я.

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничодобувної промисловості – основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал її зменшується через технічну відсталість. Киснево-конверторним способом виплавляють сталі біля 44%, методом безперервного розливу – лише 10%, тоді як середньосвітовий рівень становить 95%. Через це втрати металу сягають 11% на 1 т прокату. Значним є зношення обладнання у галузі(65%), ще лишається собівартість виробництва чавуну, значною – частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому на 25% вищі за світові.

Експорт української продукції чорної металургії до країн колишнього союзу пов'язаний з певними труднощами, хоч для вирішення цієї проблеми створено міжнародне об’єднання вугілля і металу України, Росії. Крім того, ряд країн-монополістів металургійної промисловості перешкоджають ринок, ведуть проти виходу України на міжнародний ринок, ведуть проти неї антидемпінгову політику, обмежують величину квот на продаж металу.

Висновок

металургійний комплекс економічний регіональний

Основні завдання розвитку чорної металургії країни – реконструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь найрентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, нових видів продукції, особливо легованої та інших видів сталі, пропорційне співвідношення між виробництвом сталі і прокату, зменшення обсягів випуску високо кремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес, збільшувати частки агломерату та окотків у залізорудній частині шахти при виплавлянні переробного чавуну, реконструювати й модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обсадних, придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу, спеціальних видів труб, у т.ч. багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Поки що недостатніми є обсяги виробництва термозагартованого, а також сортового конструкційного прокату. Мають буди розширені випуск і сортамент полегшених балок та швелерів, складних за розміром спеціальних профілів для машинобудування, застосування яких дає змогу значно зекономити метал.

Сучасному машинобудуванню України особливо потрібні холоднокатаний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, стальна холоднокатана стрічка, високоякісні метизи, порошки з легованих сталей і сплавів, а також металокераміки.

Останніми роками у світовій практиці склалася тенденція будівництва невеликих заводів з неповним циклом потужністю 50 – 500 тис. т, оснащених електропечами, машинами неперервного розливу сталі і сортовими станами. Такі заводи є перспективними в Україні, оскільки працюють на ресурсах металевого брухту і задовольняють попит споживачів на різні ефективні види прокату.

Згідно з розробленою «Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року», видобуток залізної руди має становити 70 млн. т, передбачається підвищення вмісту заліза в концентраті, зменшення енерговитрат. Дещо збільшиться виробництво коксу, чавуну і сталі – відповідно до 21, 22 і27 млн. т. Буде виведено з експлуатації деякі застарілі потужності, впроваджено безперервну розливку сталі, а також нержавіючої листової і трансформаторної сталі, нафтопровідних труб малого діаметра.

Удвічі зросте виробництво труб великого діаметра переважно для експортних потреб. З цією метою на заводах ім. К. Лібкнехта і ім. Комінтерну в Дніпропетровську буде створено виробництво труб нафтового сортаменту та оцинкованих водогазопровідних труб, на Харцизькому заводі – труб середнього діаметра із зовнішнім поліетиленовим покриттям для магістральних газопроводів.

Разом з тим у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці, що пов’язано з поглибленням гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. У продовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів.

Також важливе значення має скорочення на випуск металу завдяки впровадженню більш прогресивних технологій. Так, докорінні зміни мають відбутися у сталеплавильному виробництві, де запропоновано повністю замінити нині мартенівський спосіб на киснево-конверторний та електропічний.

Зазначенні заходи дають змогу вирішити ряд інших проблем. Серед них - значне поліпшення екологічної обстановки в регіонах з розвиненим металургійним виробництвом, особливо поблизу підприємств, на яких будуть виведені з експлуатації доменні цехи та коксохімічні заводи. Важливою проблемою, яка значною мірою вирішається в результаті структурної перебудови, є скорочення потреби у паливі і електроенергії, причому перше має відбуватися не тільки у зв’язку зі скороченням обсягу виробництва, а й завдяки зниженню в галузі на 13 – 14 % питомих витрат палива. Майже вдвічі може зменшитися потреба в найдорожчому і дефіцитному виді палива – коксі. Зменшення потреби в ньому дасть можливість вивести з експлуатації ряд коксохімічних підприємств і скоротити потужності Алчевського та деяких інших коксохімічних заводів. Все це особливо сприятиме поліпшенню екологічної обстановки у зазначених регіонах.

Проте розглянуті заходи реструктуризації чорної металургії в Україні можуть бути досягнуті при дотриманні ряду можливих умов. Однією з них є розробка комплексної програми розвитку металургійного виробництва і метало споживчих галузей (насамперед машинобудування). Це є необхідним тому, що в Україні не виробляється багато видів продукції машинобудівного комплексу, що може загальмувати проведення структурної перебудови у металургійному виробництві. Другою умовою реалізації заходів щодо реструктуризації є необхідність значних коштів, що може бути забезпечено з допомогою державних субсидій та пільгових умов кредитування, залучення іноземних інвестицій, інших джерел фінансування.

Складовою розвитку кольорової металургії є заготівля і переробка брухту та видів кольорових металів, що вважається класичним прикладом електро-, паливно-, працезберігаючої технології. Використання річного обсягу заготівлі брухту і відходів кольорових металів рівнозначне видобутковій переробці десятків мільйонів тонн мідної, свинцево-цинкової, алюмінієвої та інших видів мінеральної сировини.

В Україні набуло розвитку виробництво рідкісних металів на базі найбільшого в Європі родовища рідкісних металів та супутніх їм рідкісноземельних елементів. На базі цього родовища працює Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат. Він до теперішнього часу зберігає монопольне становище за поставками цирконового, рутилового та ільменітового концентратів і сполук цирконію.