Курсовая работа: Біологічні особливості індиків та качок

Міністерство аграрної політики України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра спеціальної зоотехнії

Курсова робота

з дисципліни:

Технологія виробництва продукції птахівництва

на тему :

Біологічні особливості індиків та качок

Суми – 2009

План

Вступ

1.Біологічні особливості качок

1.1 Породні групи

1.2 Особливості утримання качок

2.Біологічні особливості індиків

2.1 Породні групи

2.2 Особливості утримання індиків

3.Розрахункова частина

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В основу сучасної промислової технології виробництва яєць і м’яса покладено біологію птиці. У процесі одомашнення з метою досягнення високих господарсько-корисних показників людина змінила природу птиці. До особливостей птиці належать: висока нормальна температура тіла, відсутність зубів, скороспілість і плодючість, розвиток ембріона поза тілом матері, інстинкт насиджування, щорічна зміна оперення, здатність до акліматизації, всеїдність, здатність давати продукцію в штучних умовах і нестись без самців.

За Н.Я. Гридіним, нормальна температура тіла в курей становить 40,5 – 42º, гусей 40 – 41º, цесарок 41 – 42 º і голубів – 40,6 – 42ºС. Висока температура зумовлена енергійним обміном речовин (інтенсивними процесами окислення). Так, птиця на 1 кг живої маси за хвилину вдихає 0,5 – 0,7 л повітря, що в чотири рази більше, ніж у великої рогатої худоби.

Відсутністю зубів пояснюється необхідність систематичного забезпечення птиці гравієм, що сприяє кращому перетиранню кормів у м’язовому шлунку, а звідси і повнішому використанню їх.

Скороспілість і висока плодючість птиці дає змогу в короткий строк мати багато продуктів харчування високої якості. Яйцеві породи курей вже в 5-місячному віці і раніше починають нестися, а м’ясні курчата і каченята у віці 49 – 55 днів досягають забійної маси. Завдяки високій здатності до відтворення, птиця дає багато продукції на одиницю своєї живої маси. При середньорічній несучості 220 – 260 шт. яєць від однієї курки можна мати понад 120 курчат, при вирощуванні яких загальна жива маса становить 180 кг, або 90 кг її живої маси. Тільки маса яєць, знесених за рік, перевищує живу масу курки у 5 – 7 разів.

Розвиток ембріона поза тілом матері дає змогу організувати штучне виведення молодняка сільськогосподарської птиці протягом року за допомогою інкубаторів.

Періодичне виявлення інстинкту насиджування (квоктання) позитивне при природному насиджуванні яєць і негативне при штучному виведенні молодняка. У період квоктання птиця не несе яєць. У зв’язку з цим ведеться постійна робота, спрямована на ліквідацію інстинкту насиджування. Як відомо, в курей породи леггорн і російської білої інстинкт насиджування мінімальний.

Щорічна заміна оперення (линяння) є причиною припинення яйцекладки на тривалий період. Тому ведеться робота по скороченню непродуктивного періоду у птиці, для чого застосовують примусове линяння. Добре розвинена акліматизаційна здатність птиці забезпечує можливість розведення її у всіх кліматичних зонах.

Всеїдність сільськогосподарської птиці є дуже цінною біологічною ознакою, оскільки для годівлі можна використовувати корми рослинного і тваринного походження.

Здатність птиці жити і мати високу продуктивність в умовах необмежених польових вигулів і кліткового утримання дала змогу перевести виробництво продукції птахівництва на промислову основу з високим рівнем механізації та автоматизації технологічних процесів.

Завдяки здатності несучок нестися без самців у промислових підприємствах можна утримувати несучок окремо і тим самим збільшувати поголів’я самок при наявності тих самих виробничих потужностей і збільшувати вихід продукції з одиниці площі приміщень.

Здатність свійської птиці виробляти високоцінні продукти харчування є однією з основних біологічних особливостей. Відомо, що одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні А на 15 – 17%, В2 – 10 – 13%, Д – 13 – 40%. Білок яйця засвоюється людиною майже повністю.

Основна біологічна особливість птиці – розмноження шляхом відкладання яєць. Ця особливість дає можливість штучно виводити молодняк у будь-яких кількостях і будь-яку пору року, уникати сезонності, планувати технологічні групи за строками і кількістю, а племінний матеріал (яйця) зберігати і перевозити на значні відстані. Особливістю процесів злиття чоловічих та жіночих клітин та наступного розвитку ембріонів у птиці є те, що сам процес запліднення проходить у статевій системі самиць (лійці яйцепроводу), а ембріональний розвиток – поза організмом матері. Унікальним є те, що природа створила середовище (яйце), у якому ембріон може розвиватися окремо від материнського організму, використовуючи його поживні речовини.

На процес запліднення природою відведено всього близько 20 хвилин.

Порівняно із ссавцями, птиця відрізняється будовою тіла, внутрішніх органів, поведінкою, має генетичні та фізіологічні особливості. Кістки у птиці тонші, твердіші та міцніші. Трубчасті кістки тонкостінні, без кісткового мозку, містять повітря. Скелет птиці має особливу будову, яка пов’язана з пристосуванням організму до літання.

Шкіра птиці, на відміну від ссавців, більш тонка. З добре розвинутим підшкірним шаром, який утворює складки. Це надає птахам більшої рухомості. У шкірі немає потових і сальних залоз. Лише у ділянці хвостових хребців є невелике скупчення видозмінених сальних залоз, що носить назву куприкової залози.

Особливості дихання у птиці обумовлені наявністю, крім легень, повітряних мішків, які пронизують майже все тіло, з’єднуючись одним кінцем з легенями, а іншим – з трубчастими кістками. Можна сказати, що птиця має подвійне дихання. В середньому свійська птиця за 1 год вдихає близько 1000 см³ кисню з розрахунку на 1кг живої маси.

Сечовий міхур відсутній, нирки виділяють продукт обміну азоту (сечову кислоту) густу білу, малорозчинну у воді речовину – в клоаку. Органи слуху у птиці не мають вушних раковин, але розвинені добре. Птахи чують незначний звук на відстані до 50м. Птиця може розрізняти солодке, гірке, солоне, кисле завдяки органам смаку, які локалізовані в основі язика. Органи нюху розвинені слабо.

Таким чином, враховуючи біологічні особливості птиці можна досягти бажаних результатів при її вирощуванні.

качка індик вирощування продуктивність раціон

1. Біологічні особливості качок

Домашня качка походить від крижня, який у наш час у великій кількості гніздиться і живе у різних географічних зонах земної кулі.

Качка свійська - птах ряду гусеподібних родини качиних. Диких качок було одомашнено приблизно за тисячу років до нашої ери в Європі, Азії, Північній Америці та Південній Америці. Качківництво є одним з найважливіших резервів виробництва м’яса.

За Ч. Дарвіном, у домашніх качок властивості і ознаки, притаманні їх дикому предку, змінилися в порівнянні з іншими видами домашньої птиці значно менше. Від дикого предка домашні качки успадкували всеїдність і здатність порівняно легко адаптуватися до найрізноманітніших умов зовнішнього середовища. В той же час в процесі одомашнення і направленої селекційної роботи качки придбали виключно високі продуктивні якості, що дозволило їм зайняти значне місце в м’ясному виробництві багатьох країн.

Необхідно відзначити, що до останнього часу у селянських господарствах розводили переважно місцевих безпородних качокв умовах близьких до природних - на ставках, озерах, річках з використанням природних кормів водоймищ. У зв'язку з цим населення не прагнуло змінювати методи утримання, оскільки качки економічно себе виправдовують. Вони легко пристосовуються як на обмежених ґрунтових і водних вигулах, так і в приміщеннях на підлозі без вигулів, можуть поїдати сухі розсипчасті і гранульовані корми.

Висока несучість свійських качок у порівнянні з дикими є результатом штучного відбору і підбору, а також створення відповідних умов годівлі, утримання і догляду.

У качки оперення густе з розвиненим пуховим покривом, добре прожирюється секретом куприкових залоз, що забезпечує його водостійкість. Тіло видовжене, шия довга, гнучка, дзьоб плескатий, пальці з’єднані плавальною перетинкою, хвіст короткий. Забарвлення оперення самців і самок різне, а іноді зустрічається і майже однакове. Від качок одержують м’ясо, яйця, пух і пір’я. М’ясо соковите, висококалорійне. Залежно від породи жива маса дорослих самців 3 – 4 кг, самок – 2,5-3,5 кг.

Статева зрілість наступає у 6-7 місяців. М'ясні породи качок несуть до 140-150 яєць за один цикл, а яйценосні - до 200-250 і більше, у той час як дика - всього 6-10 яєць на рік. Наведені дані свідчать про можливість швидкого й ефективного впливу на організм качок. Багаторазове комплектування батьківського стада качками, що були виведені у різні місяці року, відповідні умови утримання і годівлі - фактори, завдяки яким качки можуть нести яйця цілий рік.

Яйцекладка у качок починається у віці 5-6 міс і триває повні півроку в залежності від терміну виведення каченят. При цьому більш продуктивні качки ранньовесняного виведення. По закінченню яйцекладки у них відбувається процес линяння, через 3-4 місяці вони знову починають нести яйця. Яйцекладка у переярих (однорічних) качок більш тривала і менш інтенсивна, ніж у молодих, але молодняк, що був виведений з яєць переярих (однорічних) качок, має вищу життєздатність.

На заплідненість яєць особливо помітний вплив справляє статевеспіввідношення качок і селезнів у стаді. Нормальним навантаженням на одного селезня вважається у важких м'ясних ліній 1:3 - 4, у більш легких - 1:5.

На відміну від суходільної птиці, у качок процес яйцекладки відбувається з 2-3 год. ночі до 10 год. ранку (до 6 год. кількість яєць уже становить 70%, до 8 год. - 95%).

М'ясо качок за своїм хімічним складом відрізняється від м'яса інших видів птиці високим вмістом білка, мінеральних елементів, вітамінів. Використовуючи порівняну невибагливість качок до умов утримання, їх легко розвести і виростити в будь-якій кліматичнійзоні. Від однієї качки пекінської породи за рік отримують 40-50 каченят, які в процесі вирощування до 50-60-денного віку дають не менше 80-100 кг м'яса.

Качківництво має свої біологічні особливості, однією з яких є линяння (ювенальне і вікове). Під час линяння змінюється оперення і поверхневі шари епітелію шкіри. Батьківське стадо качок, укомплектоване молодняком, що був виведений у березні-квітні, линяє, як правило, двічі на рік: перше линяння влітку - у червні-липні, друге - восени. Після закінчення яйцекладки (до осені) повністю поновлюється дрібне і середнє пір’я. Літнє й осіннє линяння з однаковою інтенсивністю (тривалість кожного 60 днів). Качки, на відміну від іншої сільськогосподарської птиці, мають підвищену нервову збудливість, дуже лякливі. Коли у приміщенні, де містяться качки, з'являються гризуни, вони починають метушитись і наносити травму одна одній, тому вночі доцільно вмикати світло з розрахунку 0,4-0,5 Вт на 1м2 площі підлоги, роботи по догляду за птицею слід суворо виконувати за денним розпорядком дня. Порушення і різка зміна режиму догляду і утримання можуть привести до передчасного линяння, зниження і повного припинення яйцекладки.

Качки м’ясного типу мають велику живу вагу, дуже скороспілі. При правильній годівлі і гарному догляді молодняк у віці 60-70 днів досягає 2-2,5 кг і повністю придатний для забою. Від кожної качки впродовж року виводять і вирощують не менше 40 качат. До м’ясного типу належать такі породи: пекінські, сірі, українські, чорні, білогруді, білі московські, ейльсбюрі, руанські.

1.1 Породні групи

Пекінські качки - одна з кращих і найбільш поширених порід, яка має такі характерні особливості: голова велика, широка, подовжена, дзьоб оранжево-жовтий, дещо увігнутий, середніх розмірів, ноги невисокі, товсті, червонувато-оранжевого кольору, поставлені ближче до задньої частини тулуба, шия товста, середньої довжини, оперення біле, тулуб довгий, піднятий, груди широкі, глибокі, спина довга, широка, з нахилом до хвоста.

Пекінські качки скороспілі і гарно відгодовуються, дуже витривалі й добре переносять суворі зими. Жива вага дорослого селезня - 3,5-4, качки - 3-3,5 кг і більше. Яйценосність - 80-120 яєць на рік. Середня вага яйця - 85-90 г.

Сірі українські качки мають міцну статуру і тонкий кістяк, добре розвинені м’язи, щільне і пишне оперення. Одержані три основні різновиди українських качок: сірі, глинясті і білі. Голова у них невелика, злегка витягнута, з блискучими очима і міцним дзьобом; ноги короткі, міцні, широко розставлені, корпус досить широкий, глибокий і довгий. У селезнів голова темно-сірого кольору, з лискучим зеленуватим полиском, дзьоб оливковий, шия темно-бура, нижня частина тулуба світло-сіра, крила сіро-бурі з лискучими синіми дзеркальцями, облямованими з боків чорними і білими смугами. Шия, спина, груди і нижня частина тулуба бурі, крила темно-бурі з синіми дзеркальцями. Жива вага селезнів - 3,5, качок - 2,5-3 кг. Середня яйценосність - 120, максимальна - 250 яєць на рік.

Чорні білогруді качки дуже скороспілі і добре відгодовуються. Тушки качок, забитих у 65-70-денному віці, досягають 2,5 кг. М’ясо їх значно жирніше і краще за м’ясо качок інших порід.

Чорні білогруді качки мають злегка піднятий тулуб з дуже глибокими грудьми. Спина широка, довга, із значним нахилом до хвоста. Хвіст трохи піднятий. Оперення чорне, частіше грудей і живота біла. У селезнів верхня частина шиї з синьо-фіолетовим полиском. Ноги невисокі, помірної товщини, чорні, розташовані значно ближче до задньої частини тулуба. Дзьоб злегка увігнутий, середньої довжини, повністю темний або аспидний. Очі блискучі, досить великі, чорні. Крила розвинені, міцні, щільно прилягають до боків.

Качки типу загального використання характеризуються порівняно високою яйценосністю і гарними м’ясними якостями. До 60-65-денного віку жива вага качат уже становить 1,5-1,6 кг. Кращих з них залишають для поповнення батьківського стада, решту б’ють на м’ясо. Перспективні породи цього типу: орпінгтон, хакі-кемпбелл.

Хакі-кемпбелл. Качки цієї породи виведені в кінці минулого століття в Англії методом складного репродуктивного схрещування, в якому використовували індійських бігунів, руанських і маларадських качок. Качки хакі-кемпбелл характеризуються високою яйценосністю, доброю якістю м’яса. Оперення у цієї породи коричневого кольору (хакі), на спині і крилах воно більш світле. У селезнів колір пір’я голови, шиї і грудей коричнево-бронзовий, на решті тулуба - з буро-пісочним полиском. Жива вага селезнів -2,5-3, качок - 2-2,5 кг. Яйценосність - 150-200 яєць на рік і більше. Качки хакі-кемпбелл дуже рухливі і добре їдять на водоймищах І пасовищах М’ясо відгодованих качок хакі-кемпбелл смачне і ніжне.

Мускусні качки. Зовнішній вигляд мускусних качок дуже оригінальний: корпус довгий і широкий, груди середньої довжини, крила до 34 см, міцні і дуже сильні, шия досить коротка, голова довгаста, над дзьобом і біля нього м’ясні нарости - корали. У селезня ці нарости більші, ніж у качки, і між основою дзьоба та ніздрями є м’ясистаґуля. Під час переляку або хвилювання пір’я на голові цієї породи качок піднімається, створюючи своєрідний чуб, що притаманне тільки їм.

Мускусні качки відрізняються від інших ще однією характерною особливістю: під час ходіння вони рухають головою вперед-назад, особливо селезні. Очі в качок великі, блискучі, блакитного або сірого кольору, дзьоб середньої довжини і ширини, блідо-тілесного, іноді з блідо-рожевим полиском, або темно-рожевого кольору, хвіст довгий, злегка піднятий, з жорстким пір’ям, ноги відносно короткі, колір їх варіює від блідо-оранжевого і яскраво-жовтого до бурувато-жовтого і темно-свинцевого, навіть чорного. Жива вага дорослих качок сягає 3, селезнів - 6 кг, яйценосність - 70-120 яєць на рік, вага яйця - 70-80 г, тривалість інкубаційного періоду - 34-36 днів. Качки добре відгодовуються, від них отримують смачне, ніжне, нежирне, темного кольору м’ясо, яке нагадує м’ясо диких качок.

1.2 Особливості утримання качок

У промисловому качківництві нині застосовують такі способи вирощування каченят на м’ясо: на глибокій підстилці, сітчастій підлозі, відгодівельних майданчиках та комбінований.

Найефективнішим є вирощування каченят у багатоярусних кліткових батареях. Нині цей спосіб набуває все більшого визнання. Дані численних досліджень свідчать про переваги кліткового вирощування каченят на м’ясо. Розміщення птиці в двох’ярусних батареях дає можливість збільшити виробничу потужність у 1,9-2,1 раза. При цьому жива маса каченят у забійному віці підвищується на 200-300 г, що пов’язано з утриманням каченят невеликими групами, зменшенням кількості рухів, підвищенням засвоєння кормів. Головна перевага полягає у повній механізації виробничих процесів, за винятком посадки каченят. В результаті продуктивність праці підвищується.

Добових каченят у кліткових батареях розміщують за двома способами: розсаджують відразу на всі яруси (щільність посадки — 14 голів/м2 площі сітки) або спочатку на верхній ярус, а потім після двох тижнів — на решту. При першому способі зменшуються затрати ручної праці, а витрати тепла на обігрів всього залу пташника збільшуються.

Загальним є підготовка приміщень до прийняття каченят, методи відбору добового молодняка, вимоги до мікроклімату, забій каченят у 7-8-тижневому віці. Перетримка молодняка призводить до збільшення витрат кормів, зниження категорій тушок та рівня рентабельності виробництва.

Для економії тепла і створення оптимальних умов мікроклімату застосовують комбінований спосіб обігріву добових каченят. Обігрівають електробрудерами та установками типу ІКУФ і «ЛУЧ», що складаються з комплекту комбінованих опромінювачів та щита управління. Кожна конструкція має дві лампи інфрачервоних променів та одну ультрафіолету, які розміщені під відбивачем. За 10-12 год. до посадки каченят установки вмикають на 6-8 год. з наступним провітрюванням приміщення.

Обігрівання лампами ІЧ-опромінення посилює біологічні процеси в організмі, що зумовлює підвищення природних захисних функцій організму каченят.

Оптимальна дія УФ променів позитивно впливає на вітамінний, білковий, вуглеводний, газоенергетичний обміни.

Відносна вологість повітря повинна бути в межах 65% - 75 %, для тижневих каченят допускається 50 %, а 6-7 - тижневих - до 80%.

В перші 2-3 доби практикують постійне освітлення, потім світловий день починають щоденно скорочувати на 45 хв й доводять до 15 год. На такому рівні його залишають до кінця вирощування.

2. Біологічні особливості індиків

Індичка – крупна сільськогосподарська птиця, належить до роду курячих, родини індичок, різновиду північноамериканських. Своє походження вона веде із західної півкулі. Одомашненні індички місцевим населенням США. Дикі види птиці влаштовують гнізда прямо на землі. Навесні самки відкладають 15-20 яєць. Іноді вони виводять індичат і восени. Трапляється, що дикі самці приєднуються до стад свійських індичок. Є дані, що потомство, одержане від схрещування свійських індичок з дикими самцями, відрізняється кращою життєздатністю, витривалістю. Індички мають велику живу масу, міцні ноги, могутні крила, швидко бігають і можуть злітати на високі дерева.

У Європу вперше індички були завезені іспанцями і швидко поширились по всій європейській території. Їх можна розводити майже повсюди, за винятком районів Крайньої Півночі. Вони не примхливі до корму, у літній час добре пасуться. Самки дуже гарні квочки, дбайливо виходжують індичат. Взимку дорослі індички не бояться холоду і при повноцінній годівлі нормально переносять морози.

Індики належать до видів птиці з гарним зором і можуть сприймати ультрафіолетове світло у прилеглій до фіолетової ділянки спектру як видиме світло.

2.1 Породні групи

Бронзові індички. Середня жива маса молодих самців 7-7,5, самок – 4,5-5 кг, несучість – 50-100 яєць. Індички відзначаються високою запліднюваністю яєць, хорошим виводом і життєздатністю молодняку. Птиця красиво оперена: у самців на шиї у верхній частині грудей пір’я чорного кольору, на нижній – з оксамитово-чорним відтінком; пір’я спини чорне з бронзовим полиском; у верхній частині стегна оперення з білим облямуванням; кінці стернового пір’я (хвоста) білі; махове пір’я (крил) – чорне з білими смугами. Особливість оперення самок – пір’я махове, спини і грудей мають біле облямування. Дзьоб у обох статей бурувато-жовтий, біля основи значно темніший; очі темно-карі; плесна у молодої птиці чорні, а у дорослої чорнувато-рожеві. Голова, шкірний наріст та корали у самців червоного кольору, який може переходити в білий і яскраво-синій.

Бронзові широкогруді. Жива маса дорослих самців – 15-16, самок – 8-9 кг. Оптимальний вік забою для самців 161-167 днів при досягненні живої маси 13-14 кг, для самок - відповідно 154-160 днів при 7-7,5 кг. Несучість – 55-60 яєць. Дана порода відповідає сучасним вимогам інтенсивного індиківництва, але не пристосована до пасовищного утримування. Її широко використовують при створенні високопродуктивних порід, ліній та кросів індичок.

Північнокавказькі бронзові. Порода створена схрещуванням місцевих індичок з бронзовими широкогрудими. Ця птиця має свої характерні ознаки: тулуб подовженої форми, груди глибокі, невеликі, злегка оперена голова, високі ноги; дуже рухлива. Середня жива маса самців – 13-14, самок – 6,5-7 кг, несучість – 75-80 яєць. Для них притаманні досить висока запліднюваність яєць (90-95%) і виведення молодняку (80% і більше).

Білі широкогруді. Індички цієї породи одержали найбільше поширення. Вони характеризуються кращими м’ясними якостями, скороспілістю, вищою несучістю. Серед білих широкогрудих індичок виділені три основні різновиди: важкі, середні і легкі. Вони відрізняються головним чином за м’ясною скороспілістю і відтворювальними якостями. Жива маса дорослих самців важких ліній і кросів становить 22-25 кг, самок – 10-11 кг; середніх – відповідно 15-17 і 6-7 кг, легких ліній і кросів – 8-9 і 4,5-5,5 кг. Яйцекладка починається у віці 260 днів і триває 6-7 місяців. За цей період отримують 100-120 яєць масою 80-90 г.

Московські бронзові і білі. Ці дві породні групи мають міцний склад тіла, високу яйценосність і гарні відтворювальні здатності. Період яйценосності починається у віці 270 днів. За рік отримують 80-100 яєць від однієї індички. Середня маса яєць 85 г. жива маса дорослих індичок складає 7,5 кг, індиків – 13 кг.

Пальові. Виведені шляхом відбору з місцевих індиків Грузії. Тулуб широкий; голова невелика; груди широкі, глибокі, випуклі; спина широка; крила розвинені добре; хвіст довгий; ноги міцні; оперення пальово-коричневе. Середня маса індиків – 12 кг, індичок – 6 кг. Яйценосність – 40-50 яєць масою 80 г. статева зрілість настає у віці 8-10 місяців.

2.2Особливості утримання індиків

В конкретних умовах виробництва застосовують різні способи вирощування індиченят на м'ясо. На деяких фермах неспеціалізованих господарств індиченят вирощують до 20-денного віку в кліткових батареях, з 3- до 9-тижневого віку — в акліматизаторах з обмеженими вигулами, після чого до 21—26-тижневого віку в літніх таборах.

У спеціалізованих господарствах і на фермах по виробництву м'яса індиків поширений спосіб, при якому індиченят до 6—9-тижневого віку вирощують у кліткових батареях, потім на підлозі в пташниках-відгодівельниках з соляріями чи обмеженими вигулами. Тривалість вирощування— 17—21 тиждень.

У промисловому індиківництві застосовують інтенсивне вирощування індиченят з добового віку і до кінця у пташниках з механізацією основних виробничих процесів, регульованими мікрокліматом та світловим режимом. Розрізняють три варіанти цього способу вирощування індиченят: на підлозі, у клітках без пересадок, а також комбіноване, коли індиченят першого віку (1—3, 1—8 тижнів) вирощують у пташниках з утриманням на підлозі.

Інтенсивність росту самок і самців індиченят неоднакова, відмінності починають проявлятися з 2-місячного віку. У самок інтенсивний ріст в основному закінчується до 17-тижневого віку, у самців триває 21—26-тижнів. З урахуванням цієї біологічної закономірності у сучасній технології виробництва м'яса індиків успішно застосовують роздільне за статтю вирощування молодняка.

Для вирощування індиченят на м'ясо комплектують кондиційну групу молодняка одного віку, який сортують не пізніше 10—12 год. після виймання з інкубатора. Основні ознаки його: жива маса індиченяти не менше 48 г (середній крос) і 50 г (важкий крос), пух рівний, блискучий, крила притиснуті до тулуба, індиченята рухливі, добре стоять на ногах, живіт м'який, підтягнутий, пуповина зарубцьована, клоака рожева, чиста. На вирощування приймають також індиченят з невеликим збільшенням живота, рихлим пухом, з не зовсім зарубцьованою пуповиною. Особин слабких, малорухливих, з опущеними крилами, великим внутрішньоутробним жовтком, нерівномірним пухом, що злипся, а також явних калік вибраковують і відправляють на утилізацію. Якщо в господарстві застосовують роздільне вирощування, то при сортуванні індиченят розподіляють за статтю.

Індиченята, на відміну від інших видів сільськогосподарської птиці, дуже вимогливі до умов годівлі та утримання. Тому успішне вирощування їх можливе лише за суворого дотримання вимог технологічних нормативів щільності посадки, температури, вологості, оптимального обміну повітря, повноцінної годівлі й забезпечення водою. У перші дні вирощування молодняка навіть невеликі відхилення температурного режиму від оптимального негативно впливають на його ріст і збереження. Щільність посадки індиченят на кінець вирощування повинна бути на 1 м2 площі підлоги: середній крос — 4, важкий — 3 голови.

При високій температурі в індиченят спостерігається задишка, вони п'ють багато води, опускають крила, лежать на підлозі, при низькій — скупчуються, майже не підходять до годівниць та напувалок. Навіть короткочасне зниження температури може призвести до масової загибелі молодняка від удушення під час скупчення. Особливо ретельний контроль за дотриманням режиму повинен бути вночі, оскільки саме в цей час вони можуть загинути від скупчення.

Оптимальний температурний режим встановлюють залежно від віку та методу вирощування індиченят. При утриманні на підлозі необхідно контролювати температуру в приміщенні та під брудерами

Відносна вологість повітря для індиченят у перші три дні вирощування повинна бути в межах 70—75 %, в наступні — 60—70%. Обмін повітря забезпечується примусовою вентиляцією. Залежно від зовнішньої температури у теплу пору року в приміщення подають на 1 кг живої маси 5 м3/год свіжого повітря, у холодну — 0,6. Швидкість руху повітря в зоні розміщення птиці у теплу пору року —0,2—0,6 м/с, у холодну— 0,01—0,5. Для індиченят старшого віку (9 тижнів) допускається підвищення швидкості руху повітря до 1,5 м/с. Збільшення швидкості руху повітря у пташнику понад норму (особливо в холодну пору року), може призвести до простудних захворювань індиченят.

Тривалість світлового дня для м'ясних індиченят встановлюють з урахуванням їх віку: 1-3-добових — 24 год, 4-20-ти добових— 17, 21-56— 14, 57 діб і старше — 8 год. Інтенсивність освітлення пташника для молодняка 1—3-добового віку —50 лк, 4-20 – 30лк, 21-56 – 15 лк, 57 діб і старше — до 5 лк. На ніч вмикають контрольне освітлення (0,2 Вт на 1 м2 площі) з тим, щоб індиченята не скупчувались і знаходили годівниці й напувалки. Недотримання світлового режиму, зокрема тривале й інтенсивне освітлення, може бути причиною масових розкльовів.

Організовуючи годівлю м'ясних індиченят, необхідно враховувати їх біологічні особливості, які полягають у тому, що індиченята не відразу після виведення починають клювати корм, чутливіші до його зміни та вимогливіші до якості. Індиченят на м'ясо бажано вирощувати роздільно: самок — не більше 16, самців — не більше 23 тижнів. Висока інтенсивність росту індиченят зумовлює підвищену потребу в обмінній енергії, сирому протеїні, вітамінах та інших біологічно активних речовинах.

Важливо, щоб після розміщення індиченят у секціях вони відразу могли поїдати корм. Тому перед посадкою індиченят годівниці заповнюють комбікормом. До 5-добового віку для годівлі індиченят застосовують годівниці-деки, з 6- до 40-добового — жолобкові годівниці, а потім — бункерні. При інтенсивному вирощуванні індиченят на м'ясо високої ефективності досягають, використовуючи гранульовані комбікорми. Перші два тижні комбікорм згодовують у вигляді крупки, а потім до 8-тижневого віку — гранульований з розміром гранул 1,5—3 мм, з 9—17-тижневого— 3,5—5 мм. У перші дні вирощування корм роздають 5—6 разів на добу, у старшому віці — 2—З рази, а при використанні автогодівниць—1—2 рази. Комбікорм у годівницях повинен бути постійно, щоб індиченята могли поїдати його досхочу. Годівниці заповнюють на одну третину висоти, щоб корм не розсипався.

Фронт годівлі на одну голову молодняка для середнього кросу не менше 4см, важкого – 5; фронт напування – 2см. До 5-7-добового віку індиченят напувають з вакуумних напувалок, а потім із жолобкових проточних.

З 15-денного віку їм двічі на тиждень засипають гравій -3% від денної даванки комбікорму, що сприяє кращому перетиранню корму.

У перший день індиченятам згодовують крутозварені подрібнені яйця, а також пшеничну чи кукурудзяну крупу.

3.Розрахункова частина

1. Розраховуємо продуктивність на середню несучку:

(100% - 97,5%) : 2 = 1,25%

97,5% + 1,25% = 98,75%≈98,8% - збереженість курей за пів року

30000*98,8:100=29640 гол.

2. Розраховуємо потужність птахоферми:

29640*232=6876480 шт. яєць

3. Розраховуємо потребу добових несучок:

30000*1,7=51000 гол.

4. Враховуючи, що із закладених яєць виводиться 50% курочок і 50% півнів, нам необхідно отримати 51000*2=102000 гол. курчат

5. Оскільки вихід курчат становить 81%, то необхідно

102000 гол. – 81%

Х гол. – 100%

Х=102000*100:81=125926 шт. яєць

6. Так, як вихід племінних яєць 76%, то необхідно

125926 – 76%

Х – 100%

Х=125926*100:76=165692 шт. яєць

7. Для отримання 165692 шт. яєць при яйценосності батьківського стада 242 шт. яєць нам необхідно:

165692:242=685 гол. курей несучок батьківського стада.

8. Так, як передбачається 3-х кратне комплектування нам необхідно:

165692:3=55231 шт. яєць для однієї інкубації

9. Оскільки збереженість батьківського стада 95% за рік, а за пів року 97,5% нам необхідно:

685 – 97,5%

Х – 100%

Х=685*100:97,5=703 гол. курей несучок

10. Враховуючи, що статеве навантаження 1:10 на одного півня, нам необхідно 703:10=70 півнів

Отже всього нам необхідно 703+70=773 гол. батьківського стада.

Дані заносимо у таблицю

Таблиця

11. Розраховуємо потребу в приміщеннях:

1) для курок несучок

Місткість одного пташника 10000 гол., отже

30000:10000=3 пташника

2) для ремонтного молодняку:

51000:10000=5,1≈6 пташників

Оскільки яєчних курчат вирощують для ремонту 150 днів, а дезінфекцію проводять протягом 32 днів, то цикл використання триває 150+32 =182 дні

Отже за рік це приміщення можна використати 365:182=2 рази.

Тоді 6:2=3 пташника

3) для батьківського стада:

773:10000=0,08=1 пташник

12. Складаємо структуру раціонів:

Таблиця. Раціон для молодняка

Таблиця. Раціон для ремонтного стада

Таблиця. Раціон для батьківського стада

13. Обґрунтування використання кормів в раціонах

Кукурудза – необхідна, цінна за поживністю культура для годівлі птиці. Це високоенергетична культура: на 100 г корму припадає 330 ккал обмінної енергії, 9 г сирого протеїну.

Ячмінь – добре засвоюється птицею, особливо у подрібненому вигляді. На 100 г ячменю з плівками припадає 267 ккал обмінної енергії і 11,1 г сирого протеїну.

Висівки пшеничні – добре засвоюваний корм, що містить у 100 г 183 ккал обмінної енергії і 15,2 г сирого протеїну. При малій концентрації енергії є цінним джерелом протеїну, особливо в низькокалорійних кормах.

Соєвий шрот – рослинний корм, що багатий протеїнами. В ньому багато вітамінів групи В і Е, мікроелементів кальцію і фосфору. В 100 г шроту міститься 250 ккал обмінної енергії і 42 г сирого протеїну.

Дріжджі кормові за своїм амінокислотним складом близькі до кормів рослинного походження. Є цінним джерелом вітамінів групи В. У раціон їх вводять до 7%. В 100 г дріжджів міститься 42,3 г сирого протеїну і 275 ккал обмінної енергії.

Рибне борошно містить 60 - 65 % сирого протеїну, вітаміни А і D, мікроелементи: кальцій, фосфор і натрій. Його вводять в раціон 3- 7 %

Крейду і сіль вводять, щоб збагатити раціон мінеральними речовинами, які необхідні для формування скелету (кістяку) та нормального розвитку організму.

14. Розраховуємо потребу в кормах на вирощення партії птиці

1) потреба в кормах батьківського стада

Для 773 гол. батьківського стада необхідно:

773 гол*0,13кг*365 днів=36678,9 кг=366,8 ц

2) потреба в кормах ремонтного стада

51000 гол. *0,13кг*150 днів=994500кг=9945 ц

15. Розраховуємо потребу в окремих кормах:

1) для батьківського стада:

Кукурудза: 366,8 ц – 100%

Х ц – 38%

Х= 366,8*38:100=139,4 ц

Аналогічно розраховуємо потребу в решті кормів

Ячмінь – 101ц

Шрот соєвий – 57,3ц

Кормові дріжджі – 16,8 ц

М’ясо-кісткове борошно – 16,8 ц

Крейда – 13,5 ц

Сіль – 3,4 ц

2)для ремонтного стада:

Кукурудза – 1541,5ц

Ячмінь – 3828,8ц

Пшениця – 2486,3ц

Шрот соняшниковий – 298,4 ц

Дріжджі кормові – 298,4 ц

Рибне борошно – 348,1 ц

Висівки пшеничні – 397,8 ц

Черепашки – 69,6 ц

Крейда – 576,8 ц

Сіль - 99,5 ц

3)для молодняка:

Кукурудза – 3729,4ц

Ячмінь – 1193,4 ц

Шрот соєвий – 1491,8 ц

Дріжджі кормові – 298,4ц

Рибне борошно – 397,8 ц

М’ясо-кісткове борошно – 397,8 ц

Висівки пшеничні – 298,4 ц

Пшениця – 1989ц

Крейда – 99,5ц

Сіль – 49,7 ц

Розраховуємо загальну потребу в кормах:

Кукурудза – 5410,3ц

Ячмінь –5123,2ц

Пшениця – 4475,3ц

Шрот соєвий – 1549,1ц

Шрот соняшниковий – 298,4ц

Рибне борошно – 745,9ц

Висівки пшеничні - 696,2ц

Кормові дріжджі – 613,6ц

М’ясо-кісткове борошно – 414,6

Крейда – 689,8ц

Черепашки – 69,6ц

Сіль – 152,6 ц

Розраховуємо посівні площі під зернові культури:

Врожайність кукурудзи – 40ц/га

1га – 4т

Х га – 541,03т

Х=135,3 га кукурудзи

Врожайність пшениці 30 ц/га

1 га – 3 т

Х га – 447,53т

Х=149,2 га пшениці

Врожайність ячменю 35ц/га

1 га – 3,5т

Х га – 512,32т

Х=146,4 га ячменю

16.Складаємо програму вентиляції для пташників

1) Розрахуємо загальну живу масу птиці

Для ремонтного молодняку на одне приміщення, де знаходиться 10000 гол. живою масою 1,5 кг

10000 гол. *1,5кг=15000 кг

Для батьківського стада живою масою 1,7 кг

773 гол.*1,7кг=1314,1 кг

2) Розрахуємо потребу вентиляції на теплий період при повній потужності

Для ремонтного молодняку на одне приміщення

15000*7,7 м³/год=115500м³/год

Для батьківського стада:

1314,1* 6,8 м³/год=8936 м³/год

Враховуючи, що вентилятори пташника не можуть працювати на повну потужність, потрібно збільшити значення на 10%

Для ремонтного молодняку на одне приміщення

115500м³/год*1,1=127050 м³/год

Для батьківського стада

8936 м³/год*1,1=9830 м³/год

3) Розраховуємо кількість вентиляторів:

Потужність одного вентилятора 12000 м³/год

Для ремонтного молодняку на одне приміщення

127050 м³/год: 12000 м³/год=10,6=11 шт.

Оскільки всього 6 пташників, то необхідно всього 11*6=66 шт.

Для батьківського стада:

9830 м³/год:12000 м³/год=0,81=1шт.

Отже загальна кількість вентиляторів 66+1=67 шт.

17. Розраховуємо потребу в освітленні

1) Розраховуємо площі пташників

Ремонтного молодняку

На 1м² - 18 гол.

Х м² - 10000 гол.

Х = 10000:18=555,5≈556 м²

За нормами питома потужність освітлення у пташниках має становити

5 Вт/м²

Тоді загальна потужність освітлення:

556 м² *5 Вт/м²=2780 Вт

Світлоточок буде (60 Вт ламп):

2780 Вт : 60 Вт=46,3≈47шт. для одного пташника

Для 6 пташників необхідно: 47*6=282 шт.

Батьківського стада

На 1 м² - 16 гол.

Х м² - 773 гол.

Х =773:16=48,3 м²

Загальна потужність освітлення: 48,3 м² *5 Вт/м²=241,5 Вт

Для цього необхідно 60 Вт ламп: 241,5: 60=4 шт.

Всього необхідно: 282+4=286 шт. ламп

Розпорядок роботи на птахофабриці.

Прийняття зміни, заправлення дезбар’єрів…………………….800-805

Огляд птиці і перевірка вентиляційної установки…………….805-815

Очищення напувалок……………………………………………815-830

Годівля молодняку………………………………………………830-910

Миття напувалок………………………………………………… 910-950

Прибирання приміщень…………………………………………950-1130

Підготовка кормів і годівля молодняку………………………..1130-1200

Перерва на обід………………………………………………….1200-1300

Огляд птиці і відбір ослабленого молодняку…………………1300-1330

Прибирання приміщень………………………………………...1330-1530

Прибирання тамбурів і біля приміщень……………………….1530-1620

Годівля птиці…………………………………………………….1620-1650

Прибирання робочого місця……………………………………1650-1700

Передача зміни…………………………………………………..1700-…

Список використаної літератури

1. Абакумов В.П., Спиридонов А.Ф., Тардатьян Г.А. Интенсивное производство мяса уток – М.: Колос, 1980

2. Кадура М.І., Пономарьова Ж.В., Шищенко Є.П. Виробництво качиного м’яса на інтенсивній основі – К.: «Урожай», 1988

3. Ковацкий Н.С. Новое в промышленном утководстве – М.: Агропромиздат, 1988

4. Коровин Р.Н., Байдевлятов А.Б., Бессарабов Б.Ф. Советы птицеводам – К.: «Урожай», 1997

5. Кочиш И.И., Смирнов Б.В., Смирнов С.Б. Фермерское птицеводство – М.: Колос, 2007

6. Остапенко В.І. Секрети птахівництва в приватному господарстві – Львів, 2001

7.Острівний І.М., Батюжевський Ю.Н., Шелюг Л.К. Птахівництво – К.: «Вища школа», 1981

8. Пигарев Н.В., Столяр Т.А. Технология производства продуктов птицеводства и их переработка: учебник – М.: Агропромиздат, 1991

9. Сікачина В.І., Оненко В.І. Вирощування і розведення качок – К., 2002

10. Сметнёв С.И. Птицеводство – М.: Колос, 1987

11. Справочная литература. Куры, гуси, утки и индейки: Разведение, выращивание – Д.: Донеччина, 2000

12. Царенко О.М., Достоєвський П.П., Байдевлятов А.Б. та ін. Підвищення ефективності вирощування гусей та качок у фермерських і присадибних птахівничих господарствах України – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1999

13. Царенко О.М., Достоєвський П.П., Байдевлятов А.Б. та ін. Підвищення ефективності вирощування індичок, цесарок, фазанів, перепелів та м’ясних голубів у фермерських і присадибних птахівничих господарствах України – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1999

Періодичні видання:

14. Научно-производственный журнал: Птицеводство, 2009

15. Науково-виробничий журнал: Сучасне птахівництво,2007

16. Спеціалізований журнал з питань птахівництва: Ефективне птахівництво, 2007/2008