КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
"РОЗВИТОК І РОЗШИРЕННЯ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ"
Розвиток туризму відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем держави. В багатьох країнах світу саме за рахунок туризму створюються нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни. Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування населення, впровадженню нових засобів поширення інформації тощо. Туризм безпосередньо впливає на соціальне, культурне й економічне життя держави.
У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що дає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток у скарбницю. Не говорячи вже про те, що ця система «годує» дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних із наданням туристичних послуг.
Туризм – одна з найпопулярніших форм активного відпочинку планети. Щорічно десятки мільйонів людей подорожуючи знайомиться з багатствами і красотами, історичними культурними пам’ятками досягненнями в економіці будівництві різних країн і народів. Для багатьох країн (Швейцарія, Греція, Єгипет, Канада, США, Індонезія тощо) туризм дає величезні прибутки. В Україні туризму почали приділяти увагу лише в останні роки.
Україна має значні можливості для динамічного розвитку туристської та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері. Туристичний рух в Україні має давні історичні традиції. Після набуття Україною (1991 рік) незалежності, туристичний рух, і особливо його приватний сектор, почав активно розвиватись. Розвиток в Україні туризму, який на сьогодні перетворився на багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів. Туризм – найдинамічніша галузь у світі, чинник економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод без різниці у расі, статі, мові та релігії. Туризм – економічне джерело створення нових робочих місць та отримання прибутку, розвитку інфраструктури промисловості.
В Україні з її багатою історичною спадщиною і безцінними рекреаційними ресурсами туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Багато діючих у нас туристичних фірм віддають перевагу перевезенням українців за кордон у новомодні курорти Болгарії та до старовинних пам’яток історії Франції, Греції, і лише невелика їх частина працює на запрошення гостей в Україну. У сучасному світі в Україні з її економічними проблемами надходження грошей із сфери туризму могла б стати стабільним джерелом прибутку.
Туризм в Україні, як галузь, як сектор економіки, сектор, що формує позитивний імідж країни, почав розвиватися на початку 90-х років. Створення Державного комітету з туризму стало першою сторінкою в історії вітчизняної сфери надання туристичних послуг. Міжнародний досвід, врахування особливостей національної економіки та ментальності українців допомогли науковцям, законодавцям та фахівцям туристичної галузі наблизитися до цивілізованого рівня ведення цього бізнесу.
Мета курсової роботи полягає в дослідженні теоретичних і практичних аспектів сутності, змісту та особливостей розвитку туризму в Україні.
Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:
-обґрунтування розвитку туризму в Україні;
-дослідити формування туризму в Україні;
-визначити перспективи туризму України як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства;
-дослідити сучасні підходи до розвитку туризму в Україні;
-дослідити розвиток перспективних видів туризму в Україні.
Об’єктом дослідження є публікації з тематики курсової роботи.
Предметом дослідження є розвиток туризму в Україні.
Загальна методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою досліджень є дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, офіційні видання України і Росії. Під час проведення досліджень і при обґрунтуванні їхніх результатів використовувались методи логічного узагальнення та системного підходу.
Теоретична та практична цінність роботи полягає у об’єднанні і узагальненні матеріалів різних видань в одному документі та поглибленні власних знань стосовно предмету дослідження.
Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, що об’єднують 6 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Результати курсової роботи викладено на 30 сторінках. Список використаної літератури включає 17 найменувань.
У джерельній базі дослідження можна виокремити кілька блоків:
а) законодавчі акти та нормативні документи;
б) електронні документи;
в) опубліковані документи та науково-методичні розробки;
г) спеціальні періодичні видання.
Для написання курсової роботи використовувалась вітчизняна література: Хвостенко С. «Туризм на Україні», Федорченко В.К., Дьорова Т.А. «Історія туризму в Україні», Тімець О. «Краєзнавство і туризм», Мальська М., Худо В., Цибух В. «Основи туристичного бізнесу» та зарубіжна література: Котлер Ф., Мейкенз Дж., Маркетинг. Гостеприимство и туризм», які сформували науково-методичний світогляди по предметній області цього дослідження.
1.1 Туристична Україна
Україна дивна по красі країна щедро обдарована природою, де кожен куточок по своєму унікальний: вікові ліси Полісся, гаї Полтавщини і Харківщини, сонячні пляжі Чорного й Азовського морів, незрівнянні вершини Карпат.
Сьогодні вона являє собою відмінне місце, де можна прекрасно провести свій вільний час, познайомитися з історією, культурою і самобутніми традиціями українського народу, оглянути церкви, архітектурні пам'ятники тисячолітньої давнини, побувати на численних курортах і в санаторіях.
Україна – одна з найбільших країн Східної Європи, розташована в басейні ріки Дніпро, що розділяє країну на дві частини. Її загальна площа – 603,7 тис. кв. кілометрів, населення – близько 50 мільйонів. Україна межує на півночі з Білоруссю, на півночі і сході – з Російською Федерацією, на заході – з Польщею, Словаччиною, на південно-заході – з Угорщиною, Румунією і Молдовою. На півдні Україна омивається Чорним і Азовським морями. Довжина берегової лінії в границях України – 1758 кілометрів (чорноморська – 1533 км, азовська – 225). [14с. 10]
Рослинний світ України нараховує близько 30 тисяч видів рослин, з яких понад 400 занесені в Червону книгу.
За останнє сторіччя рослинний світ випробував істотні антропогенні зміни. Природна рослинність збереглася на 20% території, переважно в лісах, на заповідних територіях, схилах ярів і балок, лугах і пасовищах. Особливо сильно змінився рослинний світ степової зони внаслідок збільшення її розораності більш ніж у 10 разів.
Особливе значення для туризму мають ліси, що займають 14,3% території України (8,6 млн. га). За цими показниками Україна є однією із самих найбільш лісистих країн Європи. Однак лісистість різних територій нерівномірна і зменшується з заходу і півночі на схід і південь. [8с. 5]
Тваринний світ України багатий, нараховує понад 44 тисячі видів тварин. Він піддався значним змінам внаслідок антропогенного впливу, викликаного як прямими діями людини (полювання, риболовля, браконьєрство), так і змінами природних умов і навколишнього середовища.
Особливо важливим для розвитку визначених видів туризму є наявність і поширеність мисливських тварин – копитних, хутряних, а також пернатої дичини. У заповідно-мисливських господарствах, що є практично у всіх областях України, організовується полювання на лося, оленя, дикого кабана, зайця, лисицю, диких гусаків, качок і т. п.
По певним ознакам ландшафту на рівнинній частині території України виділяють 3 географічні зони: змішаних лісів (Полісся), лісостепові і степові. Природні комплекси Карпатських і Кримських гір також утворюють специфічні фізико-географічні області. Полісся знаходиться на півночі України в межах південної частини Поліської низовини і займає близько 20% території України. Полісся – найбільший нагромаджувач прісної води в Україні. Найбільше рекреаційне значення мають водні ресурси і ліси. Проте, на визначеній території рекреаційна діяльність обмежена внаслідок забруднення радіонуклідами після аварії на Чорнобильської АЕС. Лісостеп займає близько 34% території країни. Важливе значення для туристичної діяльності мають рекреаційні лісові масиви біля великих міст і водойм. Лісостепова зона сприятлива для організації як активного так і пасивного відпочинку. Степ займає південну і південно-східну частину країни. У межах України це найбільша природна зона, її площа складає близько 49% території. У рекреаційній діяльності використовуються водойми, прибережні смуги, велике значення мають узбережжя Чорного й Азовського морів. Українські Карпати до складу цього природного комплексу входять кілька гірських хребтів, Передкарпатська горбиста рівнина (Прикарпаття) і Закарпатська низовина. Особливості природних умов власне Карпат визначаються гірським рельєфом, великою кількістю річок (найбільші – Дністер, Тиса, Прут, Черемош), гірськими лісами (40% території) і луговими полонинами (35% площі). Поширені дубові, дубово-грабові, смереково-букові, яворові ліси. Відомі води мінеральних джерел Карпат: «Нафтуся», «Лужанская», «Свалява», «Поляна Квасова» і ін. Чудові гірничо-лісові ландшафти, наявність мінеральних вод, стійкий сніговий покрив узимку, м'який клімат – усе це створює прекрасні умови для розвитку оздоровчого і спортивного туризму. Кримські гори простираються уздовж південного узбережжя Кримського півострова на 180 км, ширина їх досягає 50 км. Кримські гори поділяються на 3 природно-географічні області: Передгірну, Головну гряду і Південний берег Криму. Для туристичо-рекреаційної сфери найбільше значення має Південний берег Криму, ширина якого складає всього 10 км. Завдяки цілющому кліматові, мальовничим горам, теплому морю, екзотичній рослинності цей край здавна вважається здравницею.
На туристичній карті України виділяють сім регіонів, сприятливих для розвитку туризму:
1. Карпатський (західний): Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області;
2. Волинсько-Тернопільський (північно-західний або поліський): Волинська, Тернопільська, Хмельницька, Ровенська області;
3. Житомирсько-Вінницький (буферний): Житомирська, Вінницька області;
4. Київський (центральний): Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області;
5. Харківський (північно-східний): Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська області;
6. Дніпровсько-Донецький (південно-східний): Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області;
7. Причорноморський (південний): Одеська, Миколаївська, Херсонська області й Автономна Республіка Крим.
Розвиток туристичної діяльності в цих регіонах визначається наявністю багатих туристичних ресурсів: природно-рекреаційними й історико-культурних укупі з відповідними соціально-економічними умовами.
Україна належить до країн з високою інтенсивністю використання природних ресурсів, що обумовлені їхнім багатством і приступністю разом із постійно зростаючою потребою населення в рекреації. Важливу роль у розвитку туристичної й рекреаційної діяльності грають об'єкти природно-заповідного фонду – місця організації масового відпочинку й екскурсій. В Україні створено 11 національних природних парків, 4 біосферних заповідники, 16 природних заповідників, численні дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва [14 с. 15]. Найбільш відомими є Асканія-Нова (Херсонська область, кінець ХІХ в.), Шацький національний природний парк (Волинська область), дендрологічні парки – «Софієвка» (Черкаська область), «Олександрія» (Київська область), Тростянецький дендропарк (Чернігівська область), а також пам'ятники природи – Скелі Довбуша на Івано-франківщині і Львівщині, Кам'яні Могили в Донецькій і Запорізькій областях, Великий каньйон у Криму.
Більш ніж 500 населених пунктів мають 900-літню історію, 4500 селам України – понад 300 років. Історичні міста і села – наше національне багатство. В Україні 147 тисяч пам'ятників культури, історії, археології, містобудування й архітектури, палацово-паркового мистецтва, а також понад 300 музеїв. Створено 7 національних історико-культурних заповідників. Найціннішими є пам'ятники епохи держави «Київська Русь» (ІХ-ХІІ ст.) – 80% пам'ятників цього періоду зосереджено саме на території України. Найвідоміші пам'ятники України – Києво-Печерська лавра, Софійський собор і історичний центр м. Львова – внесені в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Багату історико-культурну спадщину являють собою Андріївська і Кирилівська церкви в Києві; пам'ятники історії, зв'язані з історико-культурною спадщиною запорізького козацтва, а також періоду національно-визвольної боротьби українського народу 1648–1654 р. і другої світової війни; музеї архітектури і побуту під відкритим небом у Києві; Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові і т.п. Значний інтерес у багатьох туристів викликають пам'ятники архітектури різних епох і стилів: пам'ятники оборонної архітектури (міцності в Луцьку, Меджібожі, Кам'янець-Подільську, Хотині, Білгород-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині і Чернігівщині; пам'ятники дерев'яної культової і цивільної архітектури в Карпатах.
Туризм упродовж усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце в світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, кількістю зайнятих, обсягом експорту послуг, в якості джерела доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним з важливих індикаторів якості життя.
Процес прискореного розвитку туризму є результатом науково-технічного прогресу, зростання пізнавальних, оздоровчих потреб людей і необхідності в міжнародних ділових контактах. Наявність багатого історико-культурного і природно-рекреаційного потенціалу дало багатьом країнам, окремі з яких навіть не відносяться до високорозвинених, завоювати серйозні позиції на світовому туристичному ринку.
Матеріальною основою туризму в Україні та вагомою структурною складовою її економіки стає рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси.
Територія України має унікальні передумови формування рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й зумовило формування значної кількості багатьох видів природних ресурсів. Наявність кількох природно-кліматичних зон та розташування в межах водозаборів трьох морів – Чорного, Азовського та Балтійського – сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного покриву та гідрографічної мережі.
Найбільш цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, є земельні та мінерально-сировинні. Але це не знижує значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і рослинного світу у формуванні рекреаційно-туристичного комплексу держави.
Однак, наявні природно-рекреаційні ресурси ще не гарантують безумовний успіх формування ринку туристичної діяльності. В кінцевому рахунку визначальним фактором є рівень соціально-економічного розвитку і, зокрема, туристичної інфраструктури та належно сформованого економіко-правового механізму в країні.
Рекреаційно-туристичний комплекс України може розглядатися у двох аспектах: з однієї сторони, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва, обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другої – як складова частина соціальної інфраструктури територій різного рівня, що являє собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.
Рекреаційно-туристичний комплекс виділяється ознаками самостійного об'єкта: спеціалізованою матеріально-технічною базою; специфічними природно-антропогенними ресурсами; унікальністю продукування послуг і власною технологією обслуговування; формуванням принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільною значимістю, в тому числі економічною, соціальною, екологічною та політичною. Практично, туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини [7 с. 27].
Україна для формування ринку туристичної діяльності має всі об'єктивні передумови: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Загальна площа придатних для туризму і відпочинку природних ландшафтів становить 9,4 млн. га. На території нашої держави налічується понад 125 тис. пам'яток археології, архітектури, містобудування, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського морів, багатосторонні зв'язки з багатьма країнами тощо.
Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. Про ефективність заходів державного стимулювання туризму свідчить той факт, що в останні чотири роки збільшувалась кількість наших співвітчизників, які відпочивали і оздоровлювались за туристичними путівками.
Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено рядом причин, серед яких: невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму тощо.
Поки що в українському туризмі переважають чисто комерційні започаткування, що не відповідають економічним можливостям держави: виїзний туризм супроводжується вивозом із України мільйонів доларів щорічно, що не компенсується в'їзним туризмом.
На міжнародному ринку країнами активного туризму прийнято вважати такі, де кількість іноземних туристів перевищує кількість виїздів власних громадян за кордон. Перевищення доходів від іноземних туристів над видатками власних громадян за кордоном визначається як активний платіжний баланс з позитивним сальдо. Отже, очевидно, що розвиток українського туризму має передбачати доступність туристських послуг широким верствам населення, а також захист національних інтересів України.
Причина несприятливої ситуації на сьогоднішньому внутрішньому ринку туристичних послуг в Україні зумовлена їх дефіцитом і низькою якістю. В умовах сьогодення не більше 8% працюючого населення можуть претендувати на послуги високої якості, в тому числі і в туризмі [9с. 8].
Нині мають місце ознаки пожвавлення формування внутрішнього туристичного ринку та розвитку туристичної діяльності в Україні. Однак, сучасний туристичний ринок потребує нового підходу до організації будь-якого виду туристичної діяльності, в тому числі екскурсійної.
Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні – різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови.
2.1 Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства
На розвиток туризму в світі здійснюють вплив науково-технічний прогрес, підвищення якості життя населення, збільшення тривалості вільного часу, відпусток, економічна і політична стабільність і ряд інших чинників.
Для розвитку в'їзного туризму в Україні існують об'єктивні дуже сприятливі перспективи: відвертість для масового туризму, великий природний і культурний потенціал, привабливий, остаточно не поділений і дуже перспективний ринок.
Майбутнє перспективне розвитку туризму багато в чому залежать від політичної стабільності в Україні та світі. Туризм може розвиватися тільки в мирних умовах. Війни, депресії, спади в економіці та цивільні розбіжності перешкоджають розвитку туризму. Страх туриста за свою безпеку – серйозний стримуючий чинник при виборі подорожі. Турист повинен бути упевнений в своїй безпеці під час поїздки. Тому розвиток туризму спонукає державу розвивати сферу здоров"я та безпеки суспільства.
Десятиліття глибоких змін і перетворень, що значно змінили політичні, соціально-економічні умови і духовне життя нашої країни запам'ятається тим, що визначена нова система цінностей і покладено початок вироблення стратегії розвитку України в новому тисячолітті. Народжується нове, орієнтоване на здоров'я суспільство, яке вимагає від кожної людини володіння сучасними знаннями, професійними навиками, культурою мирного існування.
Здоров'я населення є ключовою проблемою нашої країни. її витоки лежать, практично, у всіх сферах життя і діяльності держави і найбільш яскраво виявляються в кризовому стані систем охорони здоров'я і соціального захисту населення, стрімкого зростання споживання алкоголю і наркотичних речовин. Наслідками цього глибокого системного процесу є різке скорочення народжуваності та середньої тривалості життя, погіршення здоров'я людей, деформація демографічного і соціального складу суспільства, підрив трудових ресурсів як основи розвитку виробництва, ослаблення фундаментального осередку суспільства – родини. Такий розвиток демографічних процесів обумовлює зниження етичного, духовного і творчого потенціалу суспільства. Проте необхідно відзначити, що, не дивлячись на серйозність вказаних проблем, фактично не зроблено жодних серйозних дій. В результаті, ми спостерігаємо розвиток процесу деградації та руйнування генофонду народів України. Так, наші державні керівники по охороні здоров'я наводять дані про те, що за останні п'ять років, зросло число насильницьких смертей – від нещасних випадків, отруєнь, травм – в 1,8 разу, від отруєнь алкоголем в 2,7 разу. У доповідях про розвиток людського потенціалу в Україні за 2004 рік наведені наступні факти: знижується кількість реєстрованих браків, зростає кількість розлучень; зростає частка позашлюбних народжень; продовжує знижуватися чисельність населення; змінилася система цінностей і пріоритетів українців (охорона здоров'я і, тим більше, здоровий спосіб життя займають одне з останніх місць, наприклад, мати можливість забезпечити дітям хорошу освіту віддають перевагу 31,8%, проти 1,7% що віддають перевагу можливості вести здоровий спосіб життя) [9 с. 10].
В цілях виходу з цієї складної ситуації, забезпечення національної безпеки, захисту культурної, духовно-етичної спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя нові доктрини здорового способу життя повинні включати такі найважливіші складові, як: освіченість, турботу про власне здоров'я, потребу в творчій праці, духовність і чисте навколишнє середовище. Саме розвитку цих цінностей, а особливо – поліпшенню здоров’я і безпеки суспільства сприяє розвиток туризму.
Таким чином, здоровий спосіб життя представлений як цілісна система життєвих цінностей людини. При цьому фіксується активна життєва позиція суспільства по відношенню до свого здоров’я. Об'єднання зусиль суспільних і державних владних структур дають перші реальні результати – робота по формуванню здорового способу життя увійшла до повсякденного життя освітніх установ, трудових колективів. Нам необхідно забезпечити збереження свого великого культурного надбання, історичної спадщини. Вирішенню цієї проблеми також сприяє туризм. Особливої уваги вимагає пропаганда національних культур народів України і розповсюдження досвіду роботи з пропаганди діяльності творчих, громадських колективів дітей, молоді, національних общин на благо людини, народу і держави.
Україна особливо гостро усвідомлює значущість широкомасштабного підйому державних і суспільних зусиль в питаннях зміцнення і збереження здоров'я населення, і туризму як основи формування економічного і соціального потенціалу регіону. Різкий міграційний відтік, що почався в 90-х роках, помітно знизив чисельність працездатного населення нашої держави. Сьогодні на території нашої держави проживає 47 млн. чоловік.
Здорове середовище перебування – не лише могутнє джерело духовності народу, умови продуктивності праці, але і найнадійніший природний захист генофонду народу від усіх дестабілізуючих чинників. Слід зазначити, що в нашій державі вже прийнятий ряд законодавчих актів і програм у області охорони здоров'я населення. До них відносяться: Закон України: «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів», цільові програми: «Радіаційна безпека: моніторинг навколишнього середовища і здоров'я населення», Державна екологічна політика та інші.
Одним з першочергових пріоритетів Державної екологічної політики є вживання державних заходів з охорони генофонду народів нашої держави. Робота в цьому напрямі заснована на концепції охорони генофонду народів України, розробленої із залученням наукового потенціалу НАН України та інших державних інститутів. Виділені медико-генетичний, екологічний, інтелектуальний і соціальний аспекти охорони генофонду, як найбільш актуальні та перспективні в плані вживання практичних заходів.
Настав час кардинально змінити своє ставлення до здоров'я: кожна людина повинна сама творити своє здоров'я, а туризм сприяє виробленню непереборної потреби в зміцненні та збереженні власного здоров'я як несучої конструкції здорового суспільства.
Закони і нормативні акти визначають, що гігієнічне виховання і навчання громадян, направлене на підвищення їх санітарної культури, профілактику захворювань, розповсюдження знань про здоровий спосіб життя, про охорону навколишнього середовища, є обов'язковим. Закони також визначають стратегію і систему заходів у області профілактики інфекційних захворювань, на поліпшення якості та структури харчування, як одного з основних чинників, що визначають здоров'я населення тощо.
Стратегічною метою розвитку туристської індустрії України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентоздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.
Порівнюючи світовий досвід в організації туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою. В той же період в Україну приїхало іноземних туристів: 620 тис. чол. – в 1994 році, 2,5 млн. чол. – в 1996 році. Така деформація балансів туристських потоків спричинила значний відплив валютних коштів за кордон [17с. 65].
В 2001–2003 рр. намітились позитивні зрушення у збільшенні туристських потоків в'їзного туризму в Україні, що в свою чергу ставить більш високі вимоги до формування туристської інфраструктури (готельного і ресторанного господарства, транспорту, зв'язку тощо).
Так, кількість в'їзних туристів, які відвідали країну в 2001 р., становила близько 7 млн. чол., в 2002 р. – 10,5 млн., в 2003 р. – 12,5 млн. В той же час треба відмітити, що виїзний туризм залишився досить значним, більшим за в'їзний і становив у 2001 р. – 14,8 млн. чол., в 2002 р. – 14,7 млн. чол., в 2003 р. – 17,79 млн. чол. Така тенденція співвідношення в'їзного і виїзного туризму в Україні не є позитивною в організації туризму [17 с. 68].
У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у країні та є важливим елементом її загальної стратегії. Значна роль туризму полягає в розвитку зовнішньої діяльності – це один із напрямків участі України в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави у фінансових і політичних колах світу.
Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє собою: джерело валютних надходжень до бюджету; засіб здійснення структурних зрушень в господарстві країни за рахунок появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок цього зменшення безробіття в цілому та особливо в регіонах зі слабо розвинутою промисловістю.
Зміни в житті світового суспільства, викликані соціально-економічними факторами і технічним прогресом у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час і зріс обсяг вільного часу. Але в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась інтенсивність ритму життя і праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних орієнтацій, зростає потреба у вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби суспільства, і в той же час він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє собою цілу індустрію, що включає в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок туризму.
На наш погляд туризм в Україні повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС. Перші кроки в цьому напряму вже зроблені, оскільки вирішується питання щодо безвізового в'їзду до України під час проведення «Євробачення-2005». Розглядається також питання про проведення в Україні та Польщі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Підготовка до цих заходів вимагає вкладання бюджетних та інвестиційних коштів у розвиток інфраструктури готельно-ресторанного бізнесу як в м. Києві, так і в Україні в цілому.
3.1 Стан та перспективи розвитку ділового та яхтового туризму в Україні
Останнім часом в усьому світі прискореними темпами розвивається діловий туризм, оскільки він є найбільш прибутковим і має величезне значення для приймаючої країни з економічної точки зору. Діловий туризм – це подорожі, що здійснюються з метою участі в конгресах, зборах, семінарах і інших важливих заходах. Залежно від мети ділові подорожі можуть включати зустрічі і конференції, торгові виставки і ярмарки, а також подорожі (заохочувальні).
Якщо класифікувати зустрічі з урахуванням цілей індустрії ділового туризму, то можна виділити наступні форми: конгрес (формальна зустріч делегатів, що звичайно належать до певної сфери, для обговорення питань), конференція (формальний обмін думками на зустрічі), самміт (та ж конференція за участю високих посадовців), з’їзд (зустріч людей, що мають загальні цілі, наприклад збори делегатів політичних партій), симпозіум (захід, що супроводжується бесідами в невимушеній обстановці, або формальна зустріч, коли фахівці роблять короткі повідомлення на певну тему) і семінар (лекція, що супроводжується обміном думок учасників).
Звичайно, всі ці зустрічі можуть бути різноманітними, оскільки перед ними стоять і різні завдання. Наприклад комерційні або некомерційні, короткі або довгострокові, численні або нечисленні. У міжнародній термінології організація зустрічей і конференцій носить назву «конгресова діяльність».
Поняття ділового туризму включає наступні види діяльності:
· ділові зустрічі,
· переговори,
· інсентив-заходи,
· конференції,
· виставки.
В інфраструктурі ділового туризму одне з центральних місць займають готелі і бізнес-центри, при цьому ділові мандрівники потребують інших умов проживання і послуг, які не потрібні «звичайним туристам».
Організація ділових поїздок – дуже складна справа. Проте вже чимало українських фірм займаються цим бізнесом. Зростає їхній професіоналізм, напрацьовується досвід. Цей факт разом із зростанням міжнародних контактів вітчизняних бізнесменів дає надію на повноцінний розвиток цього виду туризму вже в недалекому майбутньому.
Актуальність проблеми створення інфраструктури ділового туризму в Україні випливає з того, що вона буде значно сприяти всебічному розвитку міст зокрема і держави загалом. Сьогодні існує нагальна необхідність модернізації засобів розміщення для ділових відвідувачів України. Майже всі готелі, що мають в своєму розпорядженні сучасний рівень комфорту – найвищого бізнес-класу. За висновками дослідження міжнародних ділових організацій столиця і інші міста України виявляються далеко не на висоті за якістю ділової інфраструктури. Менше 20% українських готелів сьогодні відповідають вимогам світових стандартів за рівнем комфорту [15].
Світова індустрія водного туризму і парусний спорт інтенсивно розвивається і сьогодні має багато мільярдні обороти. Цей вид туризму особливо характерний для морських і річкових міст. У всьому світі в приморських курортних і річкових містах існують прекрасні яхт-клуби. Десятки крейсерських яхт борознять прибережні та річкові води. Розташований в центральній частині України Київ має прекрасне і вигідне географічне положення. М'який клімат, сприятливі природні умови і ресурси Києва можуть бути привабливими як для туристів, так і для відпочиваючих. Всі ці чинники створили унікальні для регіону можливості для розвитку престижного у всьому світі яхтового і водного туризму. Виходячи з цього, слід взяти до уваги важливість і перспективу подальшого розвитку яхтового туризму в Києві та екологічну рівновагу підвищення економічного і культурного інтересу країн Європи до України.
В Україні відвіку займаються яхт-спортом. Яхтобудування та водний туризм, як і гонки на яхтах мають багаторічні традиції. У нових умовах настав час Україні вирішити питання про створення наукової концепції розвитку сучасної індустрії яхтового туризму, яка б створювала сприятливі умови для розвитку туризму і процвітання культурної спадщини України. Дана концепція повинна включати створення сучасних яхт-центрів для розвитку інфраструктури водного туризму, парусного спорту та яхтинг-індустрії, загальноприйнятих в міжнародній практиці. Створення елементів яхтового та яхт-клубного сервісу, розвиток українського яхтового і малого суднобудування, створення сучасних яхт-клубів («марін») – спеціалізованих установ (портів), що виконують завдання підвищення рівня обслуговування і сервісу в районах масового відпочинку на воді.
На мою думку, для розвитку такого специфічного виду бізнесу як яхт-туризм необхідно привернути компетентних фахівців, які докладуть всі зусилля для створення могутнього центру яхтингу в Україні.
Одним з напрямків усталеного розвитку туристської індустрії, що спрямований на охорону та розвиток української природи та культурно-історичної спадщини, на сприяння міжетнічній толерантності та залучення людей до активної участі у вирішенні власних фінансових проблем, сприяння працевлаштуванню безробітних, а також подолання характерного для України сезонного характеру туристського продукту є розвиток сільського туризму. Україна має великі можливості, багатство ресурсів та всі передумови для його розвитку.
Тенденції до відродження інтересу до самобутньої народної культури, що виявляються в останні роки не лише в нашій країні, але і на Заході, мають не лише враховуватися, але і братися за основу при розробці цього виду туризму. В його основу може бути покладений культурний та народно-етнографічний аспект. Розвиток сільського або «зеленого» туризму, який розглядається як форма відпочинку міського населення та як форма діяльності селян, що надають відпочиваючим житло та харчування, дуже важливий для держави.
Становлення в Україні сільського туризму сприятиме підйому внутрішнього туризму, а також підйому життєвого рівня сільського населення, гармонізації соціального та громадського життя, відродженню інтересу до рідної країни, вирішенню питань збереження історико-культурної спадщини і захисту навколишнього середовища.
На сьогодні єдиного поняття того, що таке сільський туризм не існує. Розглянемо наступну класифікацію різних типів сільського туризму.
Сільський туризм включає подорож і транзитне переміщення через сільську місцевість на машині, велосипеді, човні, верхи, а також проживання в сільських будинках. Сільський туризм пов'язаний як з відвідуванням сільської місцевості, так і з зацікавленістю науково-дослідною діяльністю, з відвідуванням релігійних місць і центрів (цей термін найбільш популярний у Франції). Аграрний туризм включає все, що пов'язане із сільськогосподарською діяльністю, з певними подіями, святами, музеями, присвяченими виробництву сільськогосподарських продуктів і з традиціями та звичаями даного регіону (цей термін більш вузький, ніж попередній, застосовується переважно в Голландії і Німеччині). Фермерський туризм включає усі форми туризму, безпосередньо пов'язані з певною фермою, незалежно від проживання, відвідування ферми проїздом із зупинкою в ній на обід, деяких розваг тощо.
Отже, можна узагальнити, сільський туризм – це туристська діяльність, що пов'язана із сільським середовищем, сільським будинком і заняттями, що ставлять до центру уваги природу і людину. Сільський туризм відноситься до альтернативного або маломасштабного туризму. Він є одним зі шляхів відходу від спустошливої практики масового (індустріального) туризму, матеріальна база і туристський продукт якого характеризуються жорсткою стандартизованістю, та який цілком орієнтований на економічні цілі й великою мірою нехтує екологічними, соціальними і моральними цінностями. Сільський туризм на відміну від масового не справляє шкідливого впливу на довкілля – природне та культурне і, у той же час, робить істотний внесок у регіональний розвиток. Сільський туризм є одним із способів переходу туристської індустрії до усталеного розвитку і переосмислення природних і культурних цінностей сучасного світу. Він дозволяє використовувати існуючий житловий фонд, скорочує інвестиційні витрати і запобігає надмірному використанню лісових і пасовищних площ. Низька щільність туристських потоків в сільських регіонах дає можливість більш рівномірно розподілити туристські об'єкти на території, що лише на користь довкіллю, але й приносить додаткові доходи місцевому населенню.
Сільський туризм, як відпочинок у сільській місцевості, не лише данина моді, але й необхідність, внаслідок забруднення міського середовища, динамічного і напруженого ритму життя в містах, що, природньо, будить в людях бажання спокою і самоти посеред чистого природного середовища. Він дає людині можливість звернутися до витоків народу, до древнього природного середовища і культурної спадщини, що стали його колискою, а крім того, дозволяє задовольнити такі специфічні захоплення, як вивчення історичної, культурної, етнографічної, а також архітектурної спадщини, звичаїв та ремесел, що характерні для даного регіону, ознайомлення з місцевим народним одягом, збирання фольклору, вивчення місцевої мови або діалекту, аматорська фотографія, збір трав і мінералів. Особливо характерна для сільського туризму участь у сільськогосподарських роботах – овочівництві, бджільництві, збиранні винограду, фруктів, трав та грибів, квітництві. Характерно також і ознайомлення з місцевою кухнею. Головну роль в сільському туризмі відіграє господар – він надає більшість послуг, забезпечує домашньою їжею, виконує функції селянина. Саме від нього туристи пізнають народні ремесла, фольклор, побут і духовний світ місцевих жителів. Від уміння, культури, доброзичливості господаря залежить ступінь задоволеності туристів відпочинком на селі. Слід також зазначити, що спеціалізована діяльність в сільському туризмі може бути розділена на основну (проживання і харчування) і допоміжну (все інше, що заповнює перебування туристів) [12 с. 53].
До основних видів рекреаційно-туристської діяльності в сільському середовищі відносяться наступні: дачний відпочинок і проживання в оригінальних чи адаптованих під автентичний стиль будівлях; агротуризм, здійснюваний як у селах, так і на вільних від забудови землях; спортивна рекреація – головним чином полювання і риболовля; пізнавальний туризм – вивчення аграрної тематики і народної культури, а також природних визначних пам'яток, народних ремесел, природних пам'яток тощо; рекреація, орієнтована на природу – походи наміченими маршрутами, прогулянки, збирання рослин, плодів, грибів тощо.
Інтерес до сільського туризму в світі повсюдний. Разом з тим, кожна країна прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму. Слід зазначити, що сільський туризм може розвиватися не скрізь, а лише в регіонах, не охоплених діяльністю, що забруднює оточуюче середовище. Крім того, для розвитку сільського туризму в певному регіоні необхідне поєднання трьох елементів: первинні – природні і сільськогосподарські компоненти в регіоні (ці елементи, власне, і залучають туристів (наприклад, озера, придатні для купання); вторинні – все, що необхідно для проживання туристів у цьому регіоні (кемпінги, фермерські садиби, магазини); додаткові – все, що робить проживання туристів більш зручним і комфортним. Крім того, слід зазначити, що культурні цінності сільського середовища (побут, духовний світ, фольклор тощо) не менш за природне середовище залучають туристів.
У курсовій роботі наведене теоретичне узагальнення і дослідження розвитку та розширення туризму в Україні.
Основні наукові і практичні результати курсової роботи полягають у наступному:
1. Матеріальною основою туристичного ринку в Україні та вагомою структурною складовою її економіки стає рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси. Територія України має унікальні передумови формування рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й зумовило формування значної кількості багатьох видів природних ресурсів.
2. З метою перетворення України в туристичну державу світового рівня необхідно забезпечити чітку організацію самого туризму, створити і зміцнити матеріально-технічну базу, залучити до неї досвідчені та кваліфіковані кадри.
3. До головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-туристичного комплексу і формування ринку туристичних послуг в Україні можна віднести:
- забезпечення загальнодержавної та регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як
- державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;
- – створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;
- забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;
- – розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності;
- – підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.
Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.
4. Україна особливо гостро усвідомлює значущість широкомасштабного підйому державних і суспільних зусиль в питаннях зміцнення і збереження здоров'я населення, і туризму як основи формування економічного і соціального потенціалу регіону. Кожна людина повинна сама творити своє здоров'я, а туризм сприяє виробленню непереборної потреби в зміцненні та збереженні власного здоров'я як несучої конструкції здорового суспільства.
5. Останнім часом в усьому світі прискореними темпами розвивається діловий туризм, оскільки він є найбільш прибутковим і має величезне значення для приймаючої країни з економічної точки зору. Діловий туризм – це подорожі, що здійснюються з метою участі в конгресах, зборах, семінарах і інших важливих заходах. Актуальність проблеми створення інфраструктури ділового туризму в Україні випливає з того, що вона буде значно сприяти всебічному розвитку міст зокрема і держави загалом. Багато вітчизняних готелів в своїй рекламі стверджують, що вони здатні надати всі послуги, необхідні діловим туристам. Сьогодні існує нагальна необхідність модернізації засобів розміщення для ділових відвідувачів України. Майже всі готелі, що мають в своєму розпорядженні сучасний рівень комфорту – найвищого бізнес-класу. За висновками дослідження міжнародних ділових організацій столиця і інші міста України виявляються далеко не на висоті за якістю ділової інфраструктури. Менше 20% українських готелів сьогодні відповідають вимогам світових стандартів за рівнем комфорту.
6. В Україні відвіку займаються яхт-спортом. Яхтобудування та водний туризм, як і гонки на яхтах мають багаторічні традиції. У нових умовах настав час Україні вирішити питання про створення наукової концепції розвитку сучасної індустрії яхтового туризму, яка б створювала сприятливі умови для розвитку туризму і процвітання культурної спадщини України. Дана концепція повинна включати створення сучасних яхт-центрів для розвитку інфраструктури водного туризму, парусного спорту та яхтинг-індустрії, загальноприйнятих в міжнародній практиці.
7. Одним з напрямків усталеного розвитку туристської індустрії, що спрямований на охорону та розвиток української природи та культурно-історичної спадщини, на сприяння міжетнічній толерантності та залучення людей до активної участі у вирішенні власних фінансових проблем, сприяння працевлаштуванню безробітних, а також подолання характерного для України сезонного характеру туристського продукту є розвиток сільського туризму. Україна має великі можливості, багатство ресурсів та всі передумови для його розвитку.
8. Створення в Україні високорентабельної сфери сільського туризму, здатної виробляти та реалізовувати якісний, конкурентоздатний в умовах міжнародного туристського ринку продукт, дозволить:
– збільшити туристський потенціал країни;
– зберегти та забезпечити раціональне використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів; – забезпечити доступність туристських ресурсів для всіх шарів населення та максимально задовольнити потреби у туристських послугах;
– стимулювати зайнятість сільського населення;
– підвищити ефективність взаємодії державних та приватних структур в сфері сільського туризму;
– а також сприятиме розвиткові малого та середнього підприємництва на селі, а отже буде на користь державі.
1. Закон України «Про туризм»: За станом на 20 січня 2003 р. / Верховна Рада України. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 20 с.
2. «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»: Указ Президента України // Сайт Президента України.
3. Агафонова Л., Агафонова О. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. – К.: Знання України, 2002. – 352 с.
4. Бичко І. В. Українська культура: Історія і сучасність: Навч. посібник – Львів: Світ, 1994. – 326 с.
5. Вакуленко В., Валентюк І., Грибан В., Коротис С., Коротич С., Кравченко Н. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський досвід / Українська Академія держ. управління при Президентові України Центр досліджень адміністративної реформи / Ю. Лебединський (заг. ред.). – К.: К.І.С., 2003. – 176 с.
6. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання: Монографія. – К.: Віпол, 2000. – 376 с.
7. Виноградська А.М. Зростання авторитету України туристичної // Український промисловець, 2000. – №4. – с. 26–31.
8. Генсірук С.А., Нижник М.С. Географія лісових ресурсів України. – Львів: Світ, 1995. – 123
с.
9. Головашенко О.В. Туризм як соціальне явище і його розвиток в Україні // Нова парадигма: Альманах наукових праць. Випуск 17. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2000. – С. 6–10.
10. Головашенко О.В. Соціальні функції і види туризму в перехідному суспільстві // Нова парадигма: Альманах наукових праць. Випуск 18. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2000. – С. 23 – 27.
11. Котлер Ф., Мейкенз Дж., Маркетинг. Гостеприимство и туризм, Учебник для вузов /пер. с англ. Под ред. Р.Б. Ноздревой – М.: ЮНИТИ, 1998.787 с.
12. Мальська М., Худо В., Цибух В. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 272
с.
13. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Станом на 1 трав. 2002 р. / Київський ун-т туризму, економіки і права / В. Федорченко (ред.), Л. Малюга (упоряд.). – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 640 с.
14. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. – К.: ВД «К-М Академія»; 1999. – 568
с.
15. Тімець О. Краєзнавство і туризм. – К.: Знання, 1999. – 120
с.
16. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. – К.: «Вища школа», 2002 – 195c.
17. Хвостенко С. Туризм на Україні. – К.: «Здоров’я», 1976. – 120
с.
|