Зовнішньоекономічні зв'язки Росії з закордонними країнами
Зміст
Вступ
1. Особливості інтеграції Росії в систему міжнародних економічних відносин
2. Росія і світова організація торгівлі (СОТ)
3. Економічні відносини Росії з регіональні інтеграційні угруповання
4. Розвиток світових господарських зв'язків Росії
Висновок
Список літератури
Однією з відмінних особливостей світового господарства другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ). Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупованнями, окремими фірмами та організаціями. Удосконалюється і перебудовується механізм реалізації МЕВ. Ці процеси проявляються в поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації фінансово-економічних зв'язків, глобалізації світового господарства, збільшенні відкритості національних економік, їх взаємно доповнення і зближенні, розвитку і зміцненні регіональних міжнародних структур.
Характерно, що всі ці процеси взаємодії, зближення, співробітництва носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає в тому, що прагнення до економічної незалежності, зміцненню національних господарств окремих країн приводить у результаті до все більшої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглибленню міжнародного поділу праці.
Кінець XX - початок XXI століття є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією тих чи інших національних економік у міжнародному поділі праці (МРТ), на міжнародному ринку капіталів, ресурсів.
Процес інтеграції України у світове господарство, її затвердження як рівноправного учасника в системі міжнародних економічних відносин у міжнародному поділі праці знаходиться на самому початку. Незважаючи на формальне розширення на початку 90-х років участі в МЕВ частка Росії у світовій економіці і ступінь її залучення до міжнародного розподілу праці поки не тільки не зростає, а скорочується. Так, наприклад, питома вага російської зовнішньої торгівлі у міжнародній торгівлі, різко знизився на початку 90-х років, в кінці 90-х років становив трохи більше 1%. Структура її експорту носить переважно сировинний характер. На початковій стадії знаходяться процеси легального вивезення капіталу, організації спільних підприємств, вільних економічних зон, міжнародні інтеграційні процеси. Тільки близько однієї чверті російської економіки "зав'язано" на зовнішні ринки. Проблема інтеграції України у світове економічне співтовариство досить складна й різноманітна. Передумовами до її вирішення можуть стати:
проходження Росією основних ступенів розвитку економіки ринкового типу, які свого часу минули економічно більш розвинуті країни;
відновлення порушених зв'язків, економічна інтеграція в рамках СНД (спочатку в рамках будь-якої його частини) і, відповідно, спільне вступ єдиним блоком у світове господарство.
Одночасно з цими процесами повинна здійснюватися вироблення механізму взаємодії з промислово розвиненими, країнами, що розвиваються, міжнародними економічними організаціями, регіональними торгово-економічними блоками і угрупованнями. Очевидно, що все це вимагає чимало часу і зусиль.
Для подолання розриву, що відокремлює Росію від світових лідерів, полегшення тягаря і скорочення часу переходу до ринкової економіки, інтеграції у світове господарство необхідно:
1. Встановлення стабільного політичного режиму.
2. Розвиток і вдосконалення ринкового механізму господарювання, адекватного російських умов.
3. Всебічне залучення та ефективне використання іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату, відповідно до вимог відкритої економіки з російською специфікою.
4. Проведення активної зовнішньоторговельної політики, що поєднує експорто орієнтованість виробництва з імпорто заміщенням.
5. Стимулювання економічного розвитку по шляху науково-технічного прогресу.
На думку багатьох фахівців Росія має низку специфічних рис, переваг, Дозволяють інтегруватися у світове господарство, зайняти належне місце в системі міжнародних економічних відносин.
До цих рис відносять:
1. Розвинену науково-технічну базу.
2. Високий ступінь забезпеченості сировиною та енергоресурсами, їх відносну дешевизну.
3. Високий кадровий потенціал, особливо у сфері точних наук, інженерно-технічній галузі. Формується і нове покоління російських підприємців, управлінців, інших кваліфікованих фахівців.
4. Досить високий показник "індексу людського розвитку". Він враховує ВВП на душу населення, очікувану тривалість життя і рівень освіти. Слід визнати, що з початку 90-х років "індекс людського розвитку" у Росії скоротився майже вдвічі. Якщо в 1990 р. з цього одного з найважливіших показників стану товариства, прийнятому ООН, Росія займала 33-е місце, то в 1996 р. - вже 57-е. Однак це далеко не останнє місце. Набагато гірше з цим показником у Китаї (108-е місце), Єгипті (106-е місце), Туреччини (84 місце). Лідируючі місця займають Канада, США, Японія. Записуючи в актив Росії вищеназвані фактори, слід, однак, пам'ятати, що успіх процесу інтеграції у світове господарство будуть визначати не стільки самі фактори, скільки те, наскільки ефективно вони будуть використовуватися.
Освоюючи світовий ринок, Росія повинна здійснювати виборчу і поетапну політику. Вибірковість полягає в чіткому визначенні власних пріоритетів. Зокрема, у перевазі зусиль з побудови вільної соціальної ринкової економіки усередині країни над зусиллями із зовнішньої відкритості. Необхідна планомірна послідовність у розкритті свого народногосподарського комплексу зовнішнього світу. При цьому зовнішня відкритість не повинна бути самоціллю, а покликана служити створенню ефективного ринкового механізму всередині країни.
Виробляючи стратегію інтеграції у світове господарство, слід враховувати зарубіжний досвід. Японія в повоєнний період, наприклад, виробила таку політику: були виділені три найважливіші галузі економіки - вугільна, металургійна, текстильна; Вони вважалися визначальними у питаннях експорту-імпорту і внутрішньої економічної політики. Очевидно, російська економічна політика також повинна ґрунтуватися на системі пріоритетів, провідних ланках економіки, галузях-локомотивах. Такими пріоритетними галузями російської економіки можуть стати лісопромисловий, нафтогазовий комплекси, а також наукомісткі галузі, галузі високих технологій (у тому числі військових) і деякі інші.
Входження у світове ринкове господарство не буде легким. Промислово розвиненим країнам не потрібен новий сильний конкурент. За своє місце на міжнародному ринку Росії доведеться активно поборотися, одночасно відбиваючи таємні і явні спроби "прибрати Росію до рук" з боку провідних світових держав. У зв'язку з цим досить актуальною для нашої країни на шляху інтеграції у світове господарство стає проблема економічної безпеки.
Забезпечення економічної безпеки полягає у зведенні до мінімуму за все тих збитків, які може бути завдано російській економіці в результаті дії факторів світової господарської кон'юнктури, міжнародної конкуренції, неефективними діями російських економічних суб'єктів на світових ринках.
2.
Росія і світова організація торгівлі (СОТ)
Росія подала заявку на вступ до ГАТТ в червні 1993 р. Після перетворення ГАТТ у Світову торговельну організацію підтвердила свій намір щодо вступу в цю організацію в грудні 1994 року. В даний час Росія має статус спостерігача у СОТ.
Угода про заснування СОТ вимагає від вступає країни прийняття на себе таких же зобов'язань, які вже взяли на себе країни-засновники. "Кожен член організації повинен забезпечувати відповідність своїх законів, нормативних та адміністративних актів його зобов'язаннями, взятими за угодами, що входять до СОТ".
З членства у Світовій організації торгівлі можна витягти ряд переваг.
По-перше, на Росію пошириться принцип режиму найбільшого сприяння. У результаті наша держава зможе скористатися постійно знижуються тарифами інших країн. Вітчизняна продукція не буде потрапляти під дискримінаційні заходи. Росія зможе захищати свої торгові права від неправомірних дій інших країн під егідою процедури вирішення спорів СОТ. За даними Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків Росія за ступенем дискримінації знаходиться на другому місці у світі після Китаю.
За підрахунками фахівців, не будучи членом Всесвітньої торгової організації, Росія щорічно з-за обмежень по допуску російських товарів на світові ринки, втрачає від 1 до 4 млрд. дол.
зовнішньоекономічна торгівля інтеграція росія
По-друге, вступ до Світової організації торгівлі допоможе розробити механізм допуску іноземного капіталу у фінансову сферу Росії.
По-третє, підвищиться роль стимулюючої та оздоровляючої міжнародної конкуренції для російського виробника.
По-четверте, членство в СОТ дозволить отримати митні пільги, полегшить доступ до кредитів, залучить інвесторів, отримання передових технологій.
З іншого боку, вступивши до Світової організації торгівлі, Росія в значній мірі повинна, по-перше, лібералізувати свій зовнішньоторговельний режим, реалізуючи принципи вільної торгівлі з країнами-членами СОТ. Це може негативно вплинути на її власне виробництво, підриваючи його і так невисоку конкурентоспроможність.
По-друге, Росія стане ще більш залежною від імпортного продовольства. Лажі між промислово розвиненими країнами виникають протиріччя з приводу взаємних поставок сільськогосподарської продукції. Без підвищення імпортних мит витіснити імпорт з російського продовольчого ринку буде дуже складно.
По-третє, вступ до СОТ може призвести до загибелі достатньо конкурентоспроможною металургійної промисловості Росії внаслідок зниження (згідно з рішеннями Токійського раунду ГАТТ) на 30% митних тарифів на металургійну продукцію.
По-четверте, страховий ринок може бути повністю захоплений іноземними страховиками, що мають значно більший капітал, ніж вітчизняні, і розвинену інфраструктуру.
По-п'яте, наплив дешевого імпорту призведе до закриття ряду виробництв і наростання безробіття.
Слід також зазначити, що до вступу до Світової організації торгівлі Росія на двосторонній основі вже має режим найбільшого сприяння з усіма основними торговельними партнерами, що входять до ГАТТ / СОТ. Приєднання Росії до Світової організації торгівлі має служити засобом для забезпечення її зовнішніх економічних інтересів в умовах глобалізації світової економіки. Головне, щоб це приєднання не перетворилося на самоціль, і Росія не опинилася в підсумку беззахисною перед потужним тиском інших країн-членів цієї організації.
У 90-ті роки Росія зробила суттєві кроки у налагодженні контактів з провідними зарубіжними інтеграційними угрупованнями з різних напрямків економічного співробітництва. Визначальним напрямом російської зовнішньої політики в ці роки були країни Західної Європи і, перш за все, країни Росія і ЄС.
Існують дві основні точки зору на відносини Росії з ЄС. Прихильники однієї вважають цілком необхідним і можливим курс на всебічне зближення з ЄС для того, щоб у перспективі вступити в тісний економічний союз.
Згідно ст.237 Римського договору і ст. "О" Маастрихтського договору будь-яка європейська країна може претендувати на членство в Європейському Союзі. Представники іншої позиції вважають, що приєднання Росії до ЄС означатиме для нього "загибель, втрату керованості, розчинення". Здається, що в найближчій перспективі питання про можливість приєднання Росії до ЄС не актуальне. Набагато більш насущні питання виконання угоди про партнерство і співробітництво між Росією і ЄС, підписаного в середині 1994 р. і ратифікованої в кінці 1996 р. Угода про партнерство та співробітництво (УПС) створює стійкий, побудований на основі міжнародного права, режим економічної взаємодії, що охоплює, в основному, всю торгівлю товарами між Росією і ЄС, транскордонну торгівлю послугами, рух капіталів, заснування та діяльність компаній.
Значення УПС полягає в тому, що в останні роки ЄС перетворився на головного партнера Росії в міжнародному співробітництві. У стратегічному плані ЄС, який володіє потужним торговельно-промисловим і фінансовим потенціалом, і надалі відіграватиме провідну роль у російських зовнішньоекономічних зв'язках. ЄС виступає як серйозний імпортер енергетичних і сировинних товарів, що становлять основу сучасного російського експорту. На його частку припадає 35 відсотків товарообігу Росії.
Відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво для товарів ЄС і Росії встановлюється національний режим. Це означає, що російські товари на ринку ЄС і товари ЄС на ринку Росії не можуть обкладатися податками і зборами більш високими, ніж вітчизняні товари.
Відповідно до Угоди скасовуються кількісні обмеження (квоти) на ввезення в європейські країни російських товарів, за винятком текстилю, сталі, ядерних матеріалів, торгівля якими повинна регулюватися окремими угодами.
Угода зобов'язує Росію і ЄС забезпечувати адекватний та ефективний захист прав на інтелектуальну та промислову власність.
За основними напрямками співпраці, обумовленим в угоді, ЄС буде надавати Росії підтримку через ТАСІС - провідну програму надання субсидій колишнім республікам СРСР і Монголії. Загальний обсяг коштів, наданих Росії в 1991-1995 рр. в рамках ТАСІС, склав майже 800 млн. екю (тобто понад 1 млрд. дол.). У цілому Угода відкриває широкі можливості по зближенню Росії і ЄС, і її включенню у світове господарство. Однак потрібно чимало обопільних зусиль, щоб у повному обсязі реалізувати ці можливості.
ЄС, формуючи свою політику по відношенню до Росії, розглядає її як важливу і самостійну силу в майбутній архітектурі Європи. ЄС зобов'язується сприяти незворотності їх економічних реформ, її інтеграції у світову економіку на основі ринкових законів, якнайшвидшому прийняттю в СОТ та інші міжнародні економічні організації.
Напрямки та особливості цієї співпраці будуть багато в чому залежати як від розвитку та трансформації самого ЄС, так і від розгортання процесів інтеграції в рамках СНД. На думку російських фахівців головним питанням в економічних взаєминах Росії і ЄС в найближчому десятилітті стане створення зони вільної торгівлі та розробка механізму її функціонування.
Орієнтуючи свою зовнішньоекономічну політику на всемірне співробітництво з ЄС, Росія із середини 90-х років починає все більше уваги приділяти розвитку економічних відносин з іншими регіональними інтеграційними угрупованнями. І, перш за все, з Азіатсько-тихоокеанським регіоном, з АТЕС. У фізико-географічному відношенні приналежність Росії до АТР незаперечна.
Із загального обсягу всередині регіонального товарообміну в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, оцінюваного приблизно в 2 трлн. дол, на частку Росії припадає близько 1%. Це не узгоджується з її статусом великої азіатсько-тихоокеанської держави, не відповідає потенціалу її економіки. Європейська орієнтованість країни заважала побачити на Сході нові реалії майбутнього світу.
Російські урядові, ділові, наукові кола беруть участь у такій формі інтеграційної діяльності, як розробка і здійснення багатосторонніх проектів. Це, наприклад, проект ПРООН з розвитку району річки Туманною на стику кордонів Росії, Китаю і КНДР, проект розвитку економічної зони Японського моря, проекти будівництва магістральних газопроводів, ліній передач і теле комунікацій, що проходять через території декількох країн, що вже розпочате силами міжнародних консорціумів освоєння нафтогазових ресурсів о. Сахалін і ін. Для російських східних регіонів дедалі важливішим стає регулювання міжнародної трудової міграції. У перспективі Росія повинна активізуватися на фінансовому ринку Азіатсько-тихоокеанського регіону.
Таким чином, Росія фактично бере участь в різних формах інтеграційного процесу в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, але ще досить слабо впливає на організацію і регулювання цього процесу.
Інтеграція в АТР в рамках АТЕС може здійснюватися для Росії за більш зручним правилами, ніж інтеграційні процеси з ЄС. При гіпотетичному вступі до ЄС Росія зобов'язана буде виконувати всі вимоги Союзу, вироблені без неї. АТЕС - молода, зростаюча угруповання. У ній допускається діяльність на основі індивідуальних планів країн, критерії членства також не універсальні. Тому, інтегруючись в Азіатсько-тихоокеанський регіон, Росія зберігає можливості відстоювати свої пріоритети, захищати інтереси при побудові інтеграційних механізмів.
У галузі міжнародного економічного співробітництва Росія стоїть перед непростим вибором. Йти прискореним шляхом по шляху все більш тісних зв'язків із західноєвропейською інтеграційної угрупованням, не забуваючи зростаючу перспективність економічної інтеграції в Східній Азії, або ж на першому плані має бути процес реінтеграції колишніх республік Радянського Союзу, відновлення порваних зв'язків з колишніми країнами СЕВ. Нинішня зовнішньоекономічна політика Росії значною мірою свідчить про спроби поєднання цих двох підходів. Наскільки такі дії виявляться успішними, покаже найближче майбутнє.
Нагальні завдання національного розвитку і реформування економіки диктують необхідність розширення і поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків Росії. Ці зв'язки повинні сприяти максимальному використанню переваг міжнародного поділу праці. Курс на максимально можливе використання МРТ покликаний привести до диверсифікації зовнішніх економічних зв'язків.
Економічні інтереси Росії настільки складні і різноманітні, що належним чином їх можна забезпечити, лише розвиваючи співробітництво з самими різними державами і групами країн. Зовнішньоекономічні зв'язки. Росії з країнами, що розвиваються постають як необхідна ланка в механізмі її зовнішніх відносин з країнами світу. Тим більше, що потенціал російських торгово-економічних зв'язків з багатьма країнами, що розвиваються в значній мірі не затребуваний.
Розширення економічного співробітництва Росії з країнами, що розвиваються тісно пов'язане зі зміцненням і розвитком експортного сектора на основі диверсифікації та облагородження його структури. Світовий досвід свідчить, що реальні напрямки участі кожної країни в міжнародному поділі праці формуються лише через експортну орієнтацію. При цьому експортно орієнтованість країни сприяє створенню і підтримці перш за все тих виробництв і структур, які вже володіють порівняльними перевагами чи можуть їх знайти згодом. А це, у свою чергу, сприяє більш повному і ефективному використанню національних економічних ресурсів.
Сформована взаємно доповнюваність економік Росії і низки країн, що розвиваються, порівняно невисока вимогливість їх ринків, взаємні інтереси і інші чинники перетворюють ці країни за багатьма позиціями в найбільш ймовірних споживачів російської продукції. У свою чергу, багато країн розглядають товарообмін з Росією як додатковий і альтернативне джерело в торговельно-економічних зв'язках із Заходом.
За оцінкою російських фахівців, саме ринок держав, що розвиваються може стати базою для нарощування, облагородження структури та диверсифікації російського експорту як в плані розширення географії експорту, так і його реального товарного виконання.
Найбільш сприятливі перспективи для розширення російського експорту в групі "нових індустріальних країн". При цьому можливе нарощування як експорту сировини, так і готових виробів. Особливо великі потенційні можливості для експорту в країни, що розвиваються продукції обробної промисловості Росії, в тому числі машин і устаткування. Непрямим підтвердженням може бути істотна збільшення попиту на всі види сировини і готових виробів в країнах, що розвиваються. Їхні сукупні закупівлі на світовому ринку в 70-80-ті роки зросли по сировині в 10 разів, а по промислових виробів більш, ніж у 10 разів. Імпорт машин і устаткування ріс ще більш високими темпами.
Важливим напрямком російського експорту в країни, що розвиваються повинен стати вивезення високотехнологічного комплектного обладнання та пов'язаних з ним послуг, ліцензій, наукових ідей для їх спільного практичного втілення та ін. Цей напрямок експорту Росії має бути орієнтоване на "нові індустріальні країни". З середини 90-х років Росія активізує процеси технічного сприяння країнам, що розвиваються. Основний обсяг робіт припав на Китай, Іран, Індію, Марокко, Кубу. У цих країнах введені в дію ряд енергетичних, металургійних і інших промислових об'єктів.
Традиційним напрямком експорту Росії в країни, що розвиваються повинні залишитися постачання озброєнь і військової техніки. Відхід з цього ринку Росії може бути на руку тільки її конкурентам на міжнародному ринку озброєнь з промислово розвинених країн.
У 80-ті роки обсяг експорту радянської зброї формально досягав суми 15-20 млрд. дол. Однак реально в казну надходило близько 2 млрд. дол. У середині 90-х років на експорті озброєння і військової техніки Росія отримувала до 3 млрд. дол. (на 1,1 млрд. дол. більше, ніж на початку 90-х років). Для порівняння: обсяг експорту зброї з США становить прімерно10 млрд. дол. на рік.
Важливу роль у нарощуванні російського експорту в країни, що розвиваються за всіма товарними групами, а насамперед по промислових виробів, повинні зіграти інвестиції, спрямовані на створення і розвиток виробництв, орієнтованих на місцеві ринки, а також на експорт у треті країни. Мабуть, своє слово в цьому плані повинні сказати що набирають силу в останні роки російські фінансово-промислові групи. Важливо вказати і на регіональну спрямованість російських інвестицій: в першу чергу вони повинні направлятися в так звані полюси економічного зростання, в зони зі сприятливим інвестиційним кліматом (експортно-виробничі зони, різного роду вільні економічні зони).
Орієнтуючись на експортну експансію в країни, що розвиваються, слід не забувати, що існують значні можливості для розширення імпорту з них сировини, продовольства, споживчих товарів, техніки і технології і, звичайно, капіталу.
Проблеми, пов'язані з імпортом із країн, що розвиваються, вирішуються способами, давно здійснюваними промислово розвиненими країнами. Перш за все, збільшення виробництва потрібної нам продукції шляхом створення в країнах, що розвиваються власних або спільних підприємств за участю місцевого капіталу. Другий шлях - раціоналізація імпорту шляхом переключення його з країн, що мають з Росією позитивний торговий баланс, на країни, які мають такий баланс від'ємний.
Досвід 90-х років показує, що в країнах, що розвиваються, перш за все в НІС, є можливість купувати широкий асортимент промислових виробів: одягу, взуття, товарів повсякденного попиту, електроніки та ін. Крім того, саме НІС Південно-Східної Азії можуть розглядатися як важливий джерело майбутніх капіталу потоків в економіку Росії. В Азіатсько-тихоокеанському регіоні зосереджено 60 відсотків світового інвестиційного потенціалу. Але частка азіатських інвестицій становила лише 1,5 відсотка у всьому обсязі капіталовкладень у Росію.
Азіатські банкіри давно придивляються до російських можливостям. Члени Асоціації банків Азії виявили цікавість до 20 інвестиційним проектам в Росії, зокрема, у нафтопереробній, лісової промисловості та енергетиці. При успішному ході справ динаміка нарощування капітальних вкладень буде щорічно зростати.
Помітну роль у розширенні економічних зв'язків з країнами, що розвиваються має відіграти двох - і багатостороннє науково-виробниче співробітництво, в процесі якого створюються матеріальні передумови для нарощування російського виробництва та експорту. Така співпраця особливо з групою "нових індустріальних країн", країн Перської затоки, з Китаєм та ін
Важливим чинником у розвитку економічного співробітництва з країнами, що розвиваються є їхній зовнішній борг СРСР, успадкований Росією, що перевищує за деякими оцінками 130 млрд. дол. Усвідомлюючи практичну неможливість повернення значної частини цього боргу ні в найближчій, ні у віддаленій перспективі, потрібно знаходити відповідні компроміси для повернення цього боргу товарами, послугами, різного роду поступками з боку країн, що розвиваються.
Для мобілізації можливостей і розвитку вже наявного потенціалу економічних зв'язків з країнами, що розвиваються потрібна науково обґрунтована стратегічна лінія, підкріплювана конкретними практичними кроками щодо її реалізації.
Процес інтеграції України у світове господарство, її затвердження як рівноправного учасника в системі міжнародних економічних відносин у міжнародному поділі праці знаходиться на самому початку.
Проблема інтеграції України у світове економічне співтовариство досить складна й різноманітна. Передумовами до її вирішення можуть стати:
проходження Росією основних ступенів розвитку економіки ринкового типу, які свого часу минули економічно більш розвинуті країни;
відновлення порушених зв'язків, економічна інтеграція в рамках СНД (спочатку в рамках будь-якої його частини) і, відповідно, спільне вступ єдиним блоком у світове господарство.
Одночасно з цими процесами повинна здійснюватися вироблення механізму взаємодії з промислово розвиненими, країнами, що розвиваються, міжнародними економічними організаціями, регіональними торгово-економічними блоками і угрупованнями. Очевидно, що все це вимагає чимало часу і зусиль.
1. Гранберг А.Г. Основи регіональної економіки: Підручник для вузів. М.: ГУ ВШЕ, 2000.
2. Лексин В.М. Швецов О.М. Держава та регіони: теорія і практика державного регулювання територіального розвитку. М.: УРСС, 1997.
3. Орешин В.П., Потапов Л.В. Управління регіональною економікою. М.: ТЕИС, 2003.
4. Регіональна економіка / За ред. Т.Г. Морозової. М.: ЮНИТИ, 1998.
5. Проблеми територіального розвитку. Словник-довідник. Укладачі А.П. Сисоєв і І.В. Усов. М.: ТЕИС, 2003.
6. Регіональна економіка: Підручник / За ред. В.І. Відяпіна і Р31 М.В. Степанова. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 666 с.
7. Фетисов Г.Г., Орешин В.П. Регіональна економіка і управління: Підручник. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 416 с.
|