Вступ
Перші заходи з охорони окремих елементів біосфери (видів організмів) здійснювалися ще до початку нашої ери в країнах стародавньої культури – Єгипті, Індії, Китаї та ін. Основна маса живої речовини оточує Землю тонким шаром – від декількох міліметрів до десятків метрів. У зв'язку з тим, що живі організми розміщені у тонкому приповерхневому шарі, вони легкодоступні для прямого та опосередкованого впливу людини. Жива речовина біосфери має величезну хімічну активність, зумовлену біологічним обміном речовин. У процесі фотосинтезу за рік наземною та водною рослинністю акумулюється величезна енергія Сонця, пов'язується 35 млрд. т вуглецю, фіксується 44 млрд. т азоту, виділяється декілька десятків мільярдів тон кисню тощо.
До біологічних (біотичних) ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світів. Рослинні ресурси представлені на територіях та акваторіях вищими рослинами, грибами, мохами, лишайниками, водоростями, що використовуються або можуть бути використані для потреб суспільства. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні та водні рослинні ресурси.
Нині досліджено, названо та визначено понад 1,5 млн.. видів рослин і тварин, але вчені вважають, що існують ще 5–10 млн.. недосліджених видів, особливо у тропічних лісах, морях та океанах. Усі види живих істот у сукупності називаються біотою. Найважливішою її властивістю є здатність до самовідновлення на основі обміну речовин. У сприятливих умовах організми біосфери здатні за короткий час заповнити всю планету.
Природні умови України сприяють розвитку багатої та різноманітної флори. Тут росте майже 5 тис. видів рослин природної флори та близько 1 тис. видів культурної та заносної флори, яка розподілена досить нерівномірно. Найбагатша флора Криму та Карпат (майже 2 тис. видів), у Поліссі та лісостеповій зоні налічують лише 1600–1700 видів, а у степу їх ще менше – майже 1 тис. На території України є 45 тис. видів тварин, з яких 17 видів – земноводні, 20 – плазунів, майже 400 – птахи, 200 – риби.
Використання людиною біосфери почалося з моменту її виникнення та безперервно посилювалося зі збільшенням чисельності й потреб людства. Найпоширеніші два види застосування живих організмів та вироблених ними продуктів:
– безпосереднє використання – як їжа, сировина, будівельні матеріали;
– опосередковане – як джерела кисню для дихання та технологічних процесів, зв'язування вуглекислоти, регуляції стоку, захисту полів від дії вітру, естетичних потреб тощо.
Цінність природної біоти для людини розглядають за такими основними напрямами:
– основа сільського та лісового господарств;
– ресурси для медицини;
– пряма користь, яка виявляється в тому, що рослинний покрив є фактором запобігання ерозії, збереження орного шару ґрунту, забезпечення інфільтрації та поповнення запасів ґрунтових вод, зменшення поверхневого стоку, підтримки кругообігу біогенів в екосистемах. Біота безперервно відтворює деревину, диких звірів та птахів, рибу та ін.;
– можливості для відпочинку, задоволення естетичних і наукових потреб;
– комерційний стимулятор спортивного бізнесу, обслуговування туристів тощо.
1. Лісові ресурси, особливості їх використання й охорони в Україні.
Ліси займають майже 1/3 поверхні земної кулі. Деревина – універсальна сировина, з якої можна виготовити понад 15 – 20 тис. виробів. Ліс також має гідрокліматичне, ґрунто – та полезахисне значення. Крім того, дуже важливими є санітарно-гігієнічна, бальнеологічна та рекреаційна функції лісів. Для лісів характерний найвищий рівень утворення біомаси – на сьогодні вони створюють близько 92% усієї біомаси суші. Цінність лісів полягає в тому, що вони є відновлювальними ресурсами і виробляють майже дві третини органічної речовини, що створюється на Землі.
Лісові ресурси
– це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу з найбільшою господарською ефективністю. Усі компоненти лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей застосування об'єднують в такі групи:
– сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора);
– ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові й технічні ресурси недеревної рослинності тощо);
– ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких копитних та ін.);
– багатоаспектні корисні функції лісу та його позитивний вплив на природне середовище.
1.1 Вплив антропогенних факторів на ліси
Вплив антропогенних факторів на ліси виявляється як прямо (знищення під час вирубки, будівництва, створення водосховищ, відкритих розробок корисних копалин, пожеж тощо), так і опосередковано, тобто внаслідок зміни екологічних умов (у процесі зрошення, осушення, засолення ґрунтів, забруднення середовища шкідливими хімічними речовинами тощо). У господарсько-освоєних лісах порушуються природні лісорослинні умови, відбувається зміна всіх компонентів та зв'язків ландшафтів. Змінюється температурний режим, зменшується на 5–10% відносна вологість, збільшується швидкість вітру.
У процесі вирубки з лісових ґрунтів виноситься величезна кількість азоту, фосфору, кальцію та ін., формуються одновікові, одновидові деревостої, розвиваються лісові монокультури. Під час створення завалів з сухих дерев підвищується пожежна небезпека. Загалом сучасні тенденції в зміні екологічного становища характеризуються погіршенням ґрунтово-кліматичних умов, що стають несприятливішими для розвитку високостовбурних порід дерев.
В Європі до початку періоду землеробства ліси займали віл 70 до 80% території. Із середини XIX ст. і до кінця 80-х років XX ст., коли людина почала активно використовувати викопне паливо, розміри площ лісів на планеті зменшилися на 15%. У лісах Землі часто спостерігаються пожежі, які майже у 97% випадків відбуваються унаслідок дії людини.
Потреби людства перевищили можливості лісів. За останні півстоліття загальна площа лісів істотно скоротилася, і найбільших втрат зазнали країни, що розвиваються. Передбачається зменшення лісів на одну особу з нинішніх 0,56 га до 0,38 у 2050 р.*142
У цій цифрі враховується як зростання чисельності населення, так і перетворення частини лісів на орні землі. У багатьох випадках світові потреби у продуктах лісівництва – папері, лісоматеріалах, дровах – які збільшуються, вже перевищують можливості сталої лісозаготівлі.
У більшості європейських країн кількість лісів, на які не впливала діяльність людей, становить не більше 1%, за винятком Росії та північних країн (північна частина Швеції, Фінляндії та Норвегії). Близько 7% територій лісових угідь в Європі перебуває під охороною, а майже 3% є заповідними територіями, що суворо охороняються.
Україна належить до малолісних і лісодефіцитних країн. За даними державного обліку лісів станом на 2000 p., площа земель лісового фонду України становила 10,8 млн. га, із них укритих лісовою рослинністю – 9,4 млн. га. Лише з 1880 до 1924 р. в Україні було розкорчовано 2 млн. га лісів, її лісистість зменшилася за цей час на 5%. Нині частка вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни становить 15,6% за оптимальної 25–30%, а в більшості степових районів не перевищує 1,9–4,8%. Це значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина – 18%, Франція – 27,8, Румунія – 28,1, Польща – 28,7, Німеччина – 29, США – 32,7, Болгарія – 34,4%). Оптимальною вважається така лісистість, коли ліси, як найскладніше і найпотужніше рослинне угруповання, найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також дають господарству необхідну кількість деревини. За сучасними оцінками, з метою досягнення оптимальних показників лісистості потрібно збільшити розміри площі лісів в Україні щонайменше на 2–2,5 млн.. га*143
. Запаси деревини в Україні становлять майже 1,3 млрд. м3
. За приблизними розрахунками, ліси України здатні створювати близько 100 млн. т органічних речовин на рік, вилучати з атмосфери понад 180 млн. т вуглекислого газу та виділяти 130 млн. т кисню. Зменшення площі лісових насаджень різко відобразилося на їх біопродуктивності як вирішального фактора регулювання біомаси в ландшафтах. Скорочення площі лісів, спалювання деревини, осушення боліт, мінералізація гною, опаду, руйнування гумусу ґрунту спричинило зменшення біомаси і пов'язаних з нею відтворюваних енергетичних ресурсів на 25–30%.
Ліси в Україні розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, у межах Українських Карпат вони займають 40,5% від їх площі, в Кримських горах – 32%, на Поліссі – 26,1%. У лісостеповій зоні цей показник дорівнює в середньому 12,2%, а в степовій – лише 3,8%. До найбільш лісистих областей належать: Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська та Чернівецька.
1.2 Функція лісу за господарським значенням
За господарським значенням та функціями ліси України поділяються на дві групи:
1) у цій групі (48% площі лісів) розрізняють водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в лісах такої групи заготовляють під час здійснення лісогосподарських заходів – вирубок нагляду і лісовідновлювальних вирубок спілого лісу;
2) ліси, що мають захисне та граничне експлуатаційне призначення (52%).
Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. м3, у тому числі основного користування – 6,7 млн. м3, що задовольняє потреби господарства лише на 25–27% (рис. 11.1). У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні дорівнює 30 млн.. м3
. Забезпеченість лісом населення України становить 0,17 га на людину і є однією з найнижчих у Європі; забезпеченість деревиною становить в середньому 25 м3
на одного жителя країни*144
.
Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом – це процес заготівлі деревини в стиглих та перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється під час догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних із реконструкцією малоцінних лісових насаджень. У ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачається застосування економічних санкцій у тому разі, якщо обсяги головного лісокористування перевищують розрахункову лісосіку.
З 80-х років XX ст. основним напрямом використання лісів України став еколого-суспільний, що охоплює 64,5% загальної площі наявних лісів (6,96 млн. га), підпорядковуючи в основному ліси 1-ї групи, які виконують санітарно-гігієнічні й оздоровчі (18,7%), захисні (30,4%) та водоохоронні (3,6%) функції, а також ліси спеціального цільового призначення (3,1%). Сюди належать й особливо захисні ділянки лісів 2-ї групи (8,7%). Інші ліси – це лісостани 2-ї групи, що належать до групи експлуатаційних. їх розподіл має регіональну специфіку. Наприклад, в індустріальних малолісних Донбасі, промисловому Придніпров'ї, Причорномор'ї та Криму всі ліси виконують переважно еколого-суспільні функції.
Вікова структура лісових насаджень України не може забезпечити сталість, безперервність і рівномірність лісокористування у зв'язку з тим, що в ній переважають молодники та середньовікові деревостани, а площа достигаючих, стиглих та перестійних є меншою, ніж оптимальний рівень. Проте за останні 8 років частка стиглих лісів збільшилася з 6 до 11%*145
.
1.3 Сучасний екологічний стан лісів
ліс збереження ресурс господарський захист
Сучасний екологічний стан лісів України зменшений як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке зростає, унаслідок чого порушуються природна стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень, радіаційного забруднення у зв'язку з аварією на Чорнобильській АБС зазнали 3,5 млн. га лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. У середньому щороку спостерігається 3,5 тис. лісових пожеж на площі 4 тис. га. Порушення природної стійкості лісів зумовлює збільшення вразливості насаджень, зростання загальної площі місць виникнення шкідників і розповсюдження хвороб лісу.
Антропогенний вплив на ліси виявляється в таких основних процесах: 1) вплив на насадження атмосферних забруднювачів; 2) зміна гідрологічного режиму територій; 3) рекреація; 4) пожежі; 5) господарська діяльність тощо. Як наслідок відбувається процес знеліснення.
Термін знеліснення (у результаті вирубки лісів) виник лише в останні десятиріччя, але нині вживається так само широко, як «спустелювання» або «деградація ґрунтів». За визначенням ЮНЕП, знеліснення – повне знищення лісової рослинності та переведення земель в інший тип господарського використання. Серед екологічних наслідків знелісення головними вважаються такі:
– безпосереднє зменшення кількості органічної речовини, зміни кругообігів енергії, води, глобальних біохімічних циклів головних біогенних елементів, тобто зміни хімічного складу атмосфери;
– помітні зміни кліматичних умов на локальному, регіональному та глобальному рівнях;
– зміни біологічного різноманіття рослинного і тваринного світів. Саме біорізноманіття є найважливішим природним ресурсом, глобальним надбанням усього людства та національним надбанням кожної держави. Збереження біорізноманіття, головними формами якого є генетичне, видове та екосистем-не, має ґрунтуватися на сталому (збалансованому) використанні та відновленні біологічних ресурсів.
21 січня 1994 р. в Україні уведено в дію Лісовий кодекс, завдання якого полягають у регулюванні правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посиленні їх корисних властивостей, задоволенні потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання. Згідно з цим документом, ліс – сукупність землі, рослинності (в якій переважають дерева і чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що взаємопов'язані в розвитку, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України за призначенням і місце-розташуванням виконують такі функції: екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні); естетичні, виховні та ін. Вони мають обмежене експлуатаційне значення, підлягають державному облікові й охороні.
Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду України поділяються на:
– лісові: а) вкриті лісовою рослинністю; б) не вкриті лісовою рослинністю, підлягають залісненню (згарища, рідколісся, пустирі);
– нелісові: а) зайняті спорудами ведення лісового господарства, трасами ЛБП, підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.
Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Лісові ресурси – деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються з метою задоволення потреб населення і виробництва. За значенням розрізняють лісові ресурси державного і місцевого значень.
1.4 Лісове законодавство України
Лісове законодавство України окремим розділом передбачає охорону і захист лісів. Отже, всі ліси України підлягають охороні та захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Захист й охорона лісів мають включати певні основні групи заходів.
Насамперед правильне ведення й інтенсифікація лісового господарства, що ґрунтується на нормуванні вирубок і повному використанні лісової продукції. Норми вирубок мають визначатися для кожного регіону з урахуванням лісистості та фактичної можливості їх лісопромислового освоєння, щоб не спричинити збезлісення одних регіонів й утворення перестійних лісів – в інших. Одним із найважливіших завдань захисту лісу є розробка оптимального відсотка лісистості диференційовано для різних природних зон.
З метою підвищення продуктивності лісів і поліпшення їх якості змінюють лісорослинні умови: осушують заболочені території, покращують дренаж та здійснюють інші лісотехнічні заходи. Дуже важливе значення має боротьба з лісовими пожежами й охорона лісів від хвороб і шкідників. Наприклад, у 2000 р. унаслідок лісових пожеж завдано збитків лісовому господарству на загальну суму 1,4 млн. грн. Окрім того, потрібно змінювати порідний склад лісів для ефективнішого використання потенційної родючості лісових ґрунтів, тобто упроваджувати породи, що швидко ростуть, відновлювати ліси на вирубках та проводити інші заходи. Отже, висока інтенсивність лісового господарства – це сукупність заходів і лісогосподарських робіт, що послідовно здійснюються протягом тривалого періоду – від вирубки природних лісів до вирубки лісів, які виростила людина.
Для збереження та підвищення продуктивності, відтворення, охорони й захисту лісів, а також поліпшення культури ведення лісового господарства проводиться лісовпорядкування. Його основні завдання полягають у:
– визначенні меж територій лісогосподарських підприємств, лісових ресурсів, порідного та вікового складу лісів, розрахункових лісосік головного користування;
– виявленні ділянок, де потрібно проводити рубки догляду та санітарні рубки;
– уточненні розмірів територій, на яких здійснюватимуть відновлення лісів і лісорозведення; визначенні способів відтворення лісів;
– уточненні поділу лісів на групи і категорії захищеності. Основними формами відновлення лісу є такі:
– лісовідновлення природне – з використанням комплексу лісівничих заходів;
– штучне – висів насіння або висаджування сіянців та саджанців, вирощених у лісових розсадниках;
– комбіноване лісовідновлення – на одній території поєднуються природне і штучне відновлення.
2. Проблеми використання та збереження ресурсів недеревної рослинності в Україні
Окрім лісів, раціонально використовуватися й охоронятися мають ресурси недеревної рослинності. Наприклад, трав'янисті рослинні ресурси України представлені рослинністю боліт, плавнів, прісноводних і морських акваторій, солонців і солончаків, степовою рослинністю. Вони характеризуються багатством видів, які є цінними кормовими (46% від загальної кількості видів), лікарськими (23%), технічними (12%), декоративними (72%), харчовими (12%), медоносними та іншими рослинами. Щороку вони виробляють майже 22 тис. т органічної речовини. Трав'янисті рослинні ресурси України представлені рослинністю:
– боліт (0,60 млн. га);
– плавнів (0,96 млн. га);
– прісноводних (1,50 млн. га) і морських (0,80 млн. га) акваторій;
– солонців і солончаків (0,58 млн. га);
– степовою рослинністю (0,38 млн. га).
Слід зауважити, що рослинність жодної природної зони не зазнала такого катастрофічного впливу людини, як рослинність степів, особливо за останні 150–200 років, коли зовнішній вигляд цієї ландшафтної зони значно змінився. Вплив господарської діяльності людини на степовий травостій протягом тисячоліть здійснювався таким чином: 1) випас худоби; 2) повне знищення цілинної рослинності під час орання; 3) сінокіс; 4) будівництво міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей та ін. Результатом зникнення природного рослинного покриву степу стало висушування ґрунтів та зменшення поверхневого і підземного стоків. Річковий стік у степовій зоні унаслідок розорювання зменшився на 10–20%.
З огляду на це, серед основних заходів, спрямованих на збереження та відновлення рослинності степів, вирізняють такі:
– вивчення біологічного кругообігу степових формацій;
– виявлення можливостей практичного використання степової флори;
– створення природоохоронних територій на ділянках цілинного степу та ін.
Окрім рослинності степів, охороняються й раціонально використовуються луки і пасовища, болотні масиви, як важливі гідрологічні та кліматичні регулятори, а також дикорослі види рослин (рис. 11.2). У господарських цілях застосовується лише незначна частина величезної кількості видів дикорослих рослин. Основними напрямами використання їх є: виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів. За останні 20–30 років кількість видів дикорослих рослин значно зменшилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими. На радіаційно-забруднених територіях України росте значна частина трав'янистих фіторесурсів, серед них – 25% валових запасів лікарських рослин; тут зосереджено від 30 до 35% запасів харчових і 15–20% пряно-ароматичних, а також майже 40% кормових трав'янистих ресурсів. Втрати від зменшення обсягів експорту лікарських рослин в Україні становлять близько 15–20 млн. грн.
У 1999 р. був прийнятий Закон України «Про рослинний світ», в якому визначено, що об'єкти рослинного світу – це дикорослі та інші судинні рослини несільськогосподарського призначення, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку й утворені ними природні угруповання; а природні рослинні ресурси – об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та ін.
Природні рослинні ресурси за екологічною, господарською, науковою, оздоровчою та рекреаційною цінністю поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать*147
:
– об'єкти рослинного світу в межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та морської економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів); природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення;
– лісові ресурси державного значення;
– рідкісні рослини, види яких занесені до Червоної книги України;
– рідкісні й типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України,
До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать усі ті самі види рослин, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.
Інтегрований захист рослин
– комплексне застосування методів з метою довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу, дії корисних організмів, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, що забезпечують надійний захист рослин та екологічну рівновагу довкілля. Засоби захисту рослин – це препарати, в яких міститься одна або декілька діючих речовин, вони використовуються для захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих їх частин*148
.
Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські ботаніки першими у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.
У 2002 р. затвердили Положення «Про Зелену книгу України», за яким встановлюється порядок ведення цієї книги, визначаються категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України.
2.1 Зелена книга України.
Зелена книга України є державним документом, в якому зібрані відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова біологічного різноманіття. До Зеленої книги України вносять:
– цінні з наукового погляду природні рослинні угруповання, насамперед, ті, в яких домінують рідкісні, реліктові або ендемічні види (таких в Україні нараховується 127);
– види, розташовані на території України на межі свого ареалу;
– зональні, найтиповіші для України угруповання.
Природні рослинні угруповання, що потребують внесення до Зеленої книги України, поділяють на такі категорії:
– корінні рослинні угруповання, в складі котрих переважають види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові й ендемічні види рослин;
– корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що ростуть на межі свого ареалу та мають тенденцію до зменшення життєвого потенціалу;
– рослинні угруповання, не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти), що потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
– рослинні угруповання, взаємопов'язані з видами тваринного світу, які зникають;
– рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних або стихійних факторів.
У межах природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на їх стан і загрожує збереженню. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України забезпечує офіційне видання та поширення Зеленої книги України не рідше одного разу на 10 років.
Рослини найбільш беззахисні перед діяльністю людини, тому їх охорона є комплексним міжнародним завданням. Нині під загрозою зникнення на Землі перебуває майже 20–25 тис. видів рослин, багато з них ростуть в Україні. Лише в повоєнні роки у Донеччині та Криму зникло понад 40 видів рослин, у Карпатах – близько 20.
3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України
Біомаса тварин становить лише 2% усього живого на нашій планеті, але у зв'язку з високим рівнем енергетичних процесів, величезною різноманітністю та значною рухливістю значення фауни в біосфері дуже велике. Нині налічується майже 2 млн. видів тварин (рослин у 5 разів менше). Найчисленнішою групою є безхребетні. Наприклад, у 1 га ґрунту лісу середніх широт живе 2,5 млн. особин дощового черв'яка, 6 млн. комах, 1 млн. молюсків. На кожну людину планети припадає одних лише комах і мух не менше 200 млн., а в тайзі є райони, де на кожному гектарі живе майже 5 кг комарів.
Тварини потрібні для нормального функціонування географічної оболонки. Найважливішу роль відіграє найчисленніший та найрізноманітніший клас тварин – комахи, які виконують функції запилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь у процесі формування ґрунту, розкладання тваринних залишків, впливають на склад повітря, вод і ґрунтів. Безхребетні становлять 95–99% біомаси тварин на Землі, їх значення в кругообігу речовин і трансформації енергії величезне.
На сьогодні на території України відомо майже 45 тис. видів тварин, серед яких понад 700 видів – це хребетні, а інші – безхребетні (рис. 11.4). Універсальна цінність тварин виявляється у таких їх функціях:
– середовище твірна, сутність якої полягає в підтримці тваринами цілісності природного середовища шляхом кругообігів речовини й енергії. За участю тварин формуються хімічний склад ґрунтових вод, багато осадових гірських порід (вапняки, крейда, фосфорити тощо), ґрунти, а також поділяються плоди і насіння, здійснюється самоочищення навколишнього середовища;
– ресурсна – це ресурси тваринного світу, як і всі біологічні ресурси, що є відновлювальними лише кількісно, а не якісно, тобто втрачені види не відновлюються. Особливо вирізняються генетичні ресурси, тобто обсяг спадкової інформації, що міститься в живих організмах. їх використовує людина за допомогою селекції та генної інженерії; – естетична.
Антропогенний вплив на тварин здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення, 2) опосередковано в результаті зміни умов їх існування – це розорювання великих територій суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення довкілля (ґрунтів, рослинності, водойм, повітря). Руйнування людиною місць мешкання тварин (біотопів) призвело до того, що на сьогодні під загрозою знищення перебувають близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. Окрім повного вимирання, поширеним явищем стало часткове вимирання, тобто різке зменшення чисельності виду або його зникнення в окремих країнах та регіонах.
Серед ресурсів тваринного світу України, які є об'єктами спеціального використання (промислу), вирізняють дві великі групи:
1) хребетні тварини – риби, мисливські птахи і ссавці;
2) морські молюски та ракоподібні.
На частку водних тварин припадає понад 95% усієї біомаси тварин, що добуваються в Україні. Виснаження ресурсів тваринного світу пов'язане не зі зниженням продуктивності всіх промислових видів без винятку, а зі зменшенням продуктивності й навіть зникненням найцінніших промислових видів. Особливо помітні зміни у фауні риб – групі хребетних, – що зазнає в Україні максимального антропогенного пресингу. Наприклад, із 196 видів, котрі мешкають у водоймах, 74 належить до категорії зникаючих, вони також потребують негайної охорони. Нині замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні. Основу ресурсів мисливських ссавців України становлять 5 видів, на які припадає майже 90% усієї біомаси мисливських звірів: заєць сірий (10 тис. т), дикий кабан (6,7 тис. т), козуля (понад 4 тис. т), благородний олень (3,4 тис. т), лось (3,7 тис т).
Охорона ресурсів рослинного і тваринного світів здійснюється декількома шляхами. Найвідоміша пасивна охорона видів та їх груп, котрі можуть безпосередньо та опосередковано знищуватися. До пасивної охорони належать:
– правила експлуатації ресурсів біосфери (правила рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);
– регулювання обсягу заготівок, який не має перевищувати щорічного приросту популяцій;
– охорона умов життєдіяльності видів (для риб – якості води, для промислових тварин – якості мисливських угідь, для лісів – якості атмосфери, рівня ґрунтових вод тощо).
Якщо пасивної охорони недостатньо, здійснюють комплекс відтворювальних заходів. Важливе значення має охорона умов життя видів від корінного змінення та знищення, а також охорона спадковості всього живого на Землі від впливу забруднювальних мутагенних факторів, серед яких особливо небезпечними є радіоактивні речовини, що можуть акумулюватися в організмах.
3.1 Закон «Про охорону і використання тваринного світу»
Ще за часів СРСР в Україні було прийнято Закон «Про охорону і використання тваринного світу» (1981 р.), а у 2001 р. ухвалили Закон України «Про тваринний світ», за яким передбачається збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження та шляхів їхньої міграції. До об'єктів тваринного світу, на які поширюється дія цього нормативного документа, належать:
1) дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні і безхребетні, в усьому їх видовому та популяційному різноманітті й на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки), що перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах або в неволі;
2) частини диких тварин – роги, шкіра та ін.;
3) продукти життєдіяльності диких тварин – мед, віск та ін.
Всі вони належать до природних ресурсів загальнодержавного значення. Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності, але охороняються державою незалежно від права власності на них. Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу.
3.2 Закон «Про Червону книгу України»
У 2002 р. (раніше у 1982 та 1992 pp.) в Україні прийняли Закон «Про Червону книгу України». Червона книга України – офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення. Об'єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення й особливо охороняються на всій території країни. Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання Червоної книги не рідше одного разу на 10 років.
Рідкісні та зникаючі види у Червоній книзі України поділяються на 7 категорій залежно від стану й ступеня загрози їх зникнення:
– зниклі – це види, про які після неодноразових пошуків у типових місцях їх поширення немає жодної інформації про наявність їх у природі або спеціально створених умовах;
– зниклі в природі – види, що зникли в природі, але збереглися в спеціально створених умовах;
– зникаючі види перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
– вразливі, котрі в майбутньому можуть належати до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, які негативно впливають на стан їх популяцій;
– рідкісні види – їх популяції невеликі та їм загрожує небезпека;
– неоцінені – можуть належати до категорії зникаючих, уразливих або рідкісних, але ще не віднесені до неї;
– недостатньо відомі, їх не можна віднести до жодної з перерахованих категорій у зв'язку з браком необхідної повної й достовірної інформації.
На сьогодні до Червоної книги України занесено 382 види рідкісних тварин і тих, які перебувають під загрозою знищення, що становить 1,1% від їхньої загальної кількості. За період після першого видання Червоної книги України кількість «червонокнижних» видів збільшилася у 4,5 рази. Протягом XX ст. із території України зникло 6 видів ссавців, багато перебуває на межі вимирання. За останні 50 років особливо постраждали рибні ресурси: замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні.
Висновок
За роки після Чорнобильської катастрофи в зоні відчуження на відкритих угіддях відбувається природне поновлення листяних і хвойних деревних порід. Припинення господарської діяльності та полювання в зоні відчуження Чорнобильської АЕС сприяли відновленню чисельності ссавців, наприклад, рисі, а, можливо, навіть хохулі звичайної. Як окремий приклад позитивних змін усеєвропейського значення, можна навести дані про стан «червонокнижних» видів у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, де зафіксовано, що майже 23 види рослин і щонайменше 38 видів тварин цієї категорії наявні і перебувають у задовільному стані. Зауважено, що збільшилася кількість водних «червонокнижних» рослин – водяного горіха, альдрованди, сальвінії, а також хижих птахів і ссавців; покращується стан видів, на які впливала низка негативних факторів, зокрема, викошування і випалювання трав, розорювання ґрунтів, застосування пестицидів тощо. Прогноз стосовно розвитку фауністичних комплексів зони відчуження загалом оптимістичний.
У процесі вивчення рідкісних видів тварин України також помічено, що є тенденція до суттєвого і вже майже сталого зменшення чисельності й видового багатства хижих тварин – консументів вищих порядків, серед яких багато ссавців. На робочих нарадах у Києві експерти Європейської економічної комісії підсумували, що орієнтовно 9% судинних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів і 29,4% амфібій перебувають у складному становищі. Передбачається, що за умов збереження темпів зростання «червоних списків» у арифметичній прогресії, до третього видання Червоної книги України потраплять до 5% фауни та дві третини хребетних тварин*153
.
Отже, охорона тварин полягає у здійсненні таких основних груп заходів:
– заходи з охорони тварин від безпосереднього необмеженого знищення, в тому числі обмеження обсягу та засобів добування промислових видів. З метою правильного ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з популяції певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцій, за якої життєздатність певних видів зберігається на високому рівні та забезпечується отримання максимальної продукції;
– заходи з охорони тварин від різних опосередкованих впливів, до яких належать охорона місць проживання видів та боротьба зі шкідливими видами. Це пов'язано з великим ступенем антропогенної перетвореності сучасних ландшафтів – знищенням лісів, оранням, меліорацією, забрудненням. Порушення місць помешкань тварин відбувається також у результаті стихійних лих. У такому разі їх виловлюють і випускають у безпечні місця. Під час боротьби зі шкідливими видами слід пам'ятати, що в природі немає абсолютно шкідливих та абсолютно корисних тварин; кожен вид взаємопов'язаний з іншими через ланцюги живлення, які можуть порушитися у процесі знищення будь-якого виду. Ці питання не можна вирішувати однозначно на користь знищення шкідливих видів, наприклад, хижаків; потрібно регулювати їх чисельність.
– заходи, спрямовані на перетворення фауни – акліматизація, одомашнювання. Акліматизація – це заселення певних регіонів новими видами. Реакліматизація (інтродукція) – заселення певних регіонів видами, які мешкали тут раніше. Цей процес має здійснюватися на науковій основі. Крім того, фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнювання, наприклад, пушні звірі, лосі, сайгаки та ін.
Сучасний екологічний стан лісів України зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке збільшується та порушує природну стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Порушення природної стійкості лісів спричинює збільшення вразливості насаджень і зростання загальної площі осередків шкідників і хвороб лісу.
Окрім лісів, раціонально використовуються й охороняються також ресурси недеревної рослинності України, представлені рослинністю боліт, плавнів, прісноводних і морських акваторій, солонців і солончаків, степовою рослинністю. Вони характеризуються багатством видів і є цінними кормовими, лікарськими, технічними, декоративними, харчовими, медоносними рослинами, які щороку виробляють майже 22 тис. т органічної речовини. Але недеревна рослинність в Україні також зазнала і зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результаті інтенсивного випасання худоби, знищення цілинної рослинності під час орання, будівництва міст, спорудження промислових об'єктів, транспортних магістралей тощо зовнішній вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змінився.
У зв'язку з цим у 1998 р. був прийнятий Закон України «Про захист рослин», за яким регулюються відносини стосовно захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також визначаються права й обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Крім цього, у 1999 р. ухвалили Закон України «Про рослинний світ». Українські ботаніки першими в світі порушили питання про необхідність охорони рослинних угруповань та розробили методологічну основу їхньої реєстрації у вигляді Зеленої книги. Перша Зелена книга України була видана у 1987 р. Положення про цю книгу, затверджене 2002 р., встановлює порядок її ведення, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України. Незважаючи на те, що об'єкти тваринного світу в Україні можуть мати різні форми власності, вони перебувають під охороною держави незалежно від права власності на них. При цьому охорона тваринного світу передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Варто також зауважити, що за роки незалежності України прийнято низку законів і постанов, що є суттєвим кроком на шляху створення юридичних засад з метою припинення подальшої деградації рослинного і тваринного світу України та сприяння його відтворенню.
Список використаної літератури
1. Данилишин БМ., Дорогунцов С.І., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 1999. – 716 с.
2. Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 р. та пріоритетні завдання на 2004 p. – К., 2004. – 36 с.
3. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квітня. – №68 (818).
4. Мельник Л.Т. Екологічна економіка. – Суми: Університет, книга, 2003. – 346 с.
5. Реймерс Я.Ф., Яблоков А.М. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. – М.: Наука 1982. – 144 с.
6. Стан світу – 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтел-сфера, 2000. – 285 с.
|