| Назва реферату
: Екологічні наслідки військових дій
Розділ
: Екологія
Екологічні наслідки військових дій
ПЛАН
1. Вступ
2.Фактори впливу війн на природу
3. Надзвичайні ситуації воєнного часу. Джерела виникнення та види надзвичайних ситуацій
4. Екологічні наслідки військових дій на прикладі війни в Югославії
4.1. Вплив наслідків військового конфлікту на стан навколишнього природного середовища Югославії
- атмосферне повітря;
- водні ресурси;
- грунти та земельні ресурси;
- біорізномаїття;
- здоров’я населення.
4.2. Вплив наслідків військового конфлікту
в Югославії на стан міжнародної екологічної безпеки
- атмосферне повітря;
- водні ресурси;
- грунти та земельні ресурси;
- транскордонне забруднення
5. Висновок
6. Джерела
Життя нерозривно пов’язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.
Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсів для забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується грунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.
Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.
Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети. У розв’язанні цього завдання важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в новому тисячолітті.
Якщо запитати людину з вулиці, коли війни стали впливати на природу, більшість людей назвуть XX століття, від сили вік XIX. Якби це було так! Історія воєн - це й історія знищення природи.
ФАКТОРИ ВПЛИВУ ВІЙН НА ПРИРОДУ
Опанувавши знаряддя праці, людина виділилась з усіх інших тварин. На жаль, у знаряддя праці із самого початку зарахували не тільки палку-копалку і швейну голку, але і сокиру - перший приклад подвійних технологій, і спис, що є тільки зброєю, тобто знаряддям не праці, а знищення. Ледь виділившись як особливий вид тварин, люди стали негайно конкурувати один з одним за кращу територію з чисто людським звірством, убиваючи усіх собі подібних. Утім, перші сотні тисяч років вони не були оригінальні, лише удосконаливши методи своїх чотириногих сусідів. При цьому міжплемінні, чи точніше міжстадні, війни були дуже екологічними - у цьому відношенні первісні люди були розумнішими сучасних і не рубали гілку, на яку збиралися сісти.
Але поступово засоби виробництва удосконалювалися, і люди, переставши бути цілком залежними від багатств дикої природи, стали воювати не за кормові ресурси, а за території. У цей час природа й стала сильно страждати від людської діяльності.
По-перше, люди стали зміцнювати свої поселення, а найпростішими фортифікаційними спорудженнями є рови, ловчі ями і засідки. Рови руйнували структуру ґрунту, порушували територіальні ділянки її мешканців; крім того, порушення цілості дерну викликало підвищену ерозію ґрунту. Нарешті, рови великої довжини могли порушити шляхи міграції деяких видів тварин. У ловчих ямах, заготовлених гинули тварини, особливо коли ці пастки знаходилися на лісових тропах. На територіях у сотні і тисячі квадратних кілометрів повністю знищувалася вся лісова екосистема.
По-друге, люди стали використовувати природні об'єкти - у першу чергу ліси - як зброю. Найпростіший спосіб - це перетворити певну територію в пастку. Так, Юлій Фронтій, римський історик I століття описує, як чиїсь воїни підрубали дерева в цілому лісі і повалили їх, коли в ліс вступило римське військо. Незважаючи на примітивність цього методу, його застосовували і пізніше. Зараз дерева використовують не для поразки живої сили супротивника - є способи надійніші й ефективніші - а для затримки його в зоні поразки
Інший спосіб - використання природних об'єктів у військових цілях - це використання їх для поразки супротивника. Найпростіші і розповсюджені способи - це отруєння джерел води і пожежі. Перший спосіб найбільш розповсюджений у силу своєї простоти й ефективності. Той же Юлій Фронтій пише, як Клісфен Синионський отруїв воду в джерелі, що харчувало обложені ним Криси.
Те ж саме неодноразово робили і русичі й інші народи. Коли князь Василь Голіцин, фаворит царівни Софії Олексіївни, воював із кримськими татарами, ті забили падаллю усі джерела питної води.
Ще один спосіб - пожежі - також нерідко застосовувався на війні. Особлива пристрасть до цього методу мали жителі степів: воно і зрозуміло - у степу вогонь швидко поширюється на величезні території, і навіть якщо ворог не загине у вогні, його погубить відсутність води, їжі і корму для худоби. Палили, звичайно, і ліси, але це менш ефективно з погляду поразки ворога, і звичайно застосовувалося в інших цілях.
Ще одна причина - величезні поховання, що залишаються на місцях великих битв (наприклад, під час битви на Куликовому полі загинули 120 000 чоловік). При розкладанні величезного числа трупів утворюються отрути, що з дощами чи ґрунтовими водами попадають у водойми, отруюючи їх. Ці ж отрути гублять тварин і на місці поховання. Вони тим більше небезпечні, що їхня дія може початися як відразу, так і через багато років.
Але все перераховане вище - це знищення природних об'єктів як засіб поразки чи наслідок битв (древніх епох). На війні природу й у першу чергу ліси цілеспрямовано знищують. Робиться це з тривіальною метою: позбавити супротивника укриттів і засобів до існування. Найбільш проста і зрозуміла перша мета - адже ліси за всіх часів служили надійним притулком для військ, у першу чергу для нечисленних загонів, що ведуть партизанську війну.
Прикладом подібного відношення до природи може служити т.зв. зелений півмісяць - території, що простираються від дельти Нілу через Палестину і Месопотамію до Індії, а також Балканський півострів. Звичайно, ліси там знищувалися не тільки під час воєн, але й у мирний час у господарських цілях. Однак під час усіх воєн вирубувалися ліси як основа економіки країни. У результаті зараз ці землі перетворилися у своїй більшості в пустелі. Лише в наші роки ліси на цих територіях почали відновлюватися (прикладом подібних робіт може служити Ізраїль, на території якого колись були величезні ліси, що цілком покривали гори, і сильно порубані асирійцями і практично цілком вирубані римлянами). Узагалі треба визнати, що в римлян був великий досвід по знищенню природи. Після розгрому Карфагена вони засипали сіллю всі родючі землі в його околицях, зробивши їх непридатними не тільки для землеробства, але і для росту більшості видів рослин, що з урахуванням близькості Сахари, та й просто жаркого клімату з невеликою кількістю опадів, веде до спустошування земель (що ми і бачимо зараз в околицях Тунісу).
Наступний фактор впливу воєн на природу - переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння. Особливо це стало виявлятися лише в XX столітті, коли ноги мільйонів солдат, колеса й особливо гусениці десятків тисяч машин стали стирати в пил землю, а їхні шуми і відходи забруднювати місцевість на багато кілометрів навколо (причому ще і на широкому фронті, тобто фактично суцільною смугою). Але й у стародавності проходження особливо великої армії, не залишалося для природи непомітним. Геродот пише, що армія Ксеркса, прийшовши в Грецію, досуха випивала ріки й озера, і це у країні, що і так нерідко страждає від нестачі води. Перська армія привела величезну кількість худоби, яка витоптувала і поїдала усю зелень, що особливо шкідливо в горах.
І все-таки найбільший збиток природі був нанесений у війнах XX століття, що цілком природно. Дві найважливіших обставини, що визначили це - нові могутні снаряди і двигуни.
Спочатку про снаряди. По-перше, силу нових снарядів визначило те, що нові типи вибухових речовин давали вибухи набагато більшої потужності, чим чорний порох - могутніше раз у 20, або і більше. По-друге, змінилися гармати - вони стали посилати снаряди під набагато більшими кутами, так що снаряди і падали на землю під великим кутом ,і глибоко проникали в ґрунт. По-третє, головним у прогресі артилерії стало збільшення дальності стрільби. Далекобійність знарядь збільшилася настільки, що вони стали вести стрільбу за обрій, по невидимій цілі. Укупі з неминучим збільшенням розсіювання снарядів це привело до стрільби не по цілях, а по площах.
У зв'язку зі зміною бойових порядків військ на зміну розривним бомбам гладкоствольних знарядь прийшли шрапнель і гранати (і артилерійські, і ручні, і гвинтівкові і т.д.). Та й звичайні фугаси дають багато осколків - це ще один вражаючий фактор, що уражає як ворога, так і природу.
До артилерійських знарядь додалася й авіація: бомби теж мають велике розсіювання і проникають глибоко в ґрунт, навіть глибше, ніж снаряди такої ж ваги. При цьому заряд бомб набагато більше, ніж в артснарядах. Крім руйнування ґрунтів і знищення тварин безпосередньо вибухами й осколками снарядів (у широкому змісті цього слова), нові боєприпаси викликають лісові і степові пожежі. До усього цього необхідно додати такі види забруднень, як акустичне; хімічне забруднення, як продуктами вибуху (а усі без винятку сучасні вибухові речовини дають при згорянні, тобто при вибуху, велику кількість отрутних газів) і пороховими газами (які також є вибуховими речовинами), так і продуктами горіння, викликаного вибухами.
Інший клас негативних впливів на навколишнє середовище пов'язаний із застосуванням двигунів. Перші двигуни - ними були парові машини - не наносили особливого збитку, якщо, звичайно, не вважати величезну кількість сажі, що викидається ними. Але наприкінці XIX століття на зміну їм прийшли турбіни і двигуни внутрішнього згоряння, що працюють на нафті. Перші військові двигуни взагалі і нафтові зокрема з'явилися на флоті. І якщо шкода від парових машин, обмежувалась кіптявою так викинутими в море шлаками, що спокійно лежать на дні, то нафтові двигуни не тільки не зменшили кіптяву, але і зробили її більш шкідливою. На суші шкода від моторів у принципі обмежилась лише вихлопами та невеликими (у порівнянні з морем) плямами залитої бензонефтепродуктами землі.
Перераховані вище забруднення не є специфічно військовими, це характерно для всіх суден. Але головною особливістю військових кораблів зокрема, і війни на морі взагалі, є загибель суден. І якщо дерев'яні кораблі вітрильної епохи, йдучи на дно, залишали після себе на поверхні лише кілька центнерів (чи тонн, що не занадто відрізняється по наслідках) друзок і спокійно гнили на дні, даючи їжу молюскам, то нові кораблі залишають величезні плями нафти на поверхні і труять придонну фауну масою отруйних синтетичних речовин.
Тільки за час Другої Світової війни було потоплено більш 10 тис. кораблів і судів. Велика їхня частина мала нафтове опалення.
До цього треба додати ще і те, що як у мирний так і у воєнний час величезні танкери возять по морю нафту і нафтопродукти. І якщо в мирний час їм грозить невелика небезпека, ніж іншим кораблям, то у воєнний час їх топлять у першу чергу, тому що без пального сама грізна техніка перетворюється в металобрухт.
Танкери - сама головна мета усіх видів зброї на морі в Другій Світовий війні. На додаток до цього війна на морі має ще одну специфічну небезпеку для всього живого, пов'язану з особливостями водного середовища. Будь-яка сучасна війна використовує силу вибуху різних речовин. Їхнє основне завдання – надання великої швидкості снарядам (від ракет і артснарядів до їхніх осколків і куль) чи створення вибухової хвилі. Але на суші останній вражаючий фактор є, загалом, другорядним, тому що вибухова хвиля в повітрі, не настільки вже сильна через малу щільність повітря, а по-друге через те, що вона швидко загасає. Зате у воді ударна хвиля володіє нищівною силою.
Страшним варварством вважається промисел риби за допомогою динаміту. В усіх цивілізованих країнах це вважається браконьєрством і заборонено, і малорозвиненим країнам, у яких подібний промисел широко розповсюджений, дуже дістається від екологів з більш благополучних країн. Але якщо варварством вважається вибух однієї шашки в кілька десятків грам, то як назвати десятки і сотні тисяч боєприпасів, що вибухають у воді, із зарядом сотні і тисячі кілограм більш могутніх вибухових речовин ? Хіба що злочином проти всього живого...
У XX столітті усі види озброєнь розвивалися. З'явилися також і нові: танки, авіація, ракети. І хоча їхня сила була непомірно вище, ніж у старих видів, вони також уражали за раз одного чи кілька людей. Найбільш істотним в розвитку озброєнь у XX столітті є те, що з'явилися якісно нові види озброєнь - ті, що називаються зброєю масової поразки. Це хімічна, бактеріологічна й атомна зброя. Про вплив їхнього бойового застосування можна і не говорити - їх наслідки зрозумілі і так. Кількість випробувань хімічної й атомної зброї не йде ні в яке порівняння з кількістю фактів їхнього бойового застосування. Так, атомна зброя застосовувалася лише двічі, а іспитів було більш 2100. Тільки в СРСР їх було проведено близько 740. І на іспитах підривали заряди набагато більшої потужності. Так, на Новій Землі була висаджена воднева бомба потужністю 50 МЕГАТОНН !!! На 400 кілометрів навколо все живе - знищено.
 
При виробництві хімічної й особливо атомної зброї виходить безліч шкідливих і небезпечних речовин, що важко утилізувати і зберігати, та й то вони нерідко не утилізуються і не зберігаються, а просто викидаються. Якщо врахувати, що багато хімічних речовин не розпадаються сотнями років, а радіоактивні - сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди років - то стає зрозумілим, що військова промисловість закладає міну уповільненої дії під генофонд людства.
Виробництво будь-яких виробів вимагає витрат яких-небудь ресурсів, що, природно, беруться з запасів природи. Зброя не є виключенням, до того ж вона, як правило, дуже складна і вимагає безліч усіляких видів сировини.
Про природозберігаючі технології військові взагалі не занадто піклуються, а під час війни тим більше - діє формула якнайбільше, якнайдешевше і якнайшвидше. При такому підході не має сенсу навіть говорити про охорону природи і її багатств.
Прикладом такого підходу може служити, наприклад, бальса, що широко використовувалася в Другій Світовій війні в авіабудуванні. Якщо до війни на неї натикалися на кожному кроці, то після війни в лісах вона стала рідкістю. І таких прикладів можна привести безліч...
Якщо раніше основою усіх воєн служила фізична поразка військ (хоча для цього застосовувалися екологічні методи), то в другій половині 20 століття основою стратегії і тактики воюючих країн з'явилося свідоме руйнування природи на території супротивника - «екоцид». І тут США перші на всій планеті. Розпочавши війну у В'єтнамі, США використовувало його територію як полігон для іспиту зброї масової поразки і нової тактики ведення війни.
Найбільш руйнівними для навколишнього середовища Індокитаю стали наступні прийоми і методи:
1. Масоване безупинне бомбардування. Під час війни на В'єтнам було скинуто більш 21.000.000 авіабомб і випущено більш 230 млн. снарядів загальною вагою 15 млн. т.
2. Різноманітне використання важкої гусеничної техніки – так званих «Римських плугів» якими вирізали 300 метрові лісосмуги уздовж головних доріг.
3. Розсіювання гербіцидів і інших хімікатів для знищення лісів і с/г посівів. За 10 років їх використали 72,4 млн. літрів.
По суті, це була перша повномасштабна хімічна війна.
Під час війни на Балканському півострові країнами НАТО були випробувані нові боєприпаси зі збідненим ураном. Це вкрай негативно позначилося на природі Югославії.
НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ВОЄННОГО ЧАСУ. ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ ТА ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.
Війна завжди була для людей одним із найбільших лих на протязі всієї історії. Вона знищувала значні людські і матеріальні ресурси, приводила за собою інші лиха, гальмувала розвиток людства. З кожним роком сила зброї ставала все сильнішою і сильнішою, а наслідки її використання все жахливішими. Зараз, на рубежі тисячоліть, людство має ядерну зброю, яка може знищити все живе на планеті.
Звісно першим і самим небезпечним джерелом є зброя. На даний час ми можемо виділити такі види зброї:
зброя масового ураження, яка в свою чергу розділяється на а)ядерну, б)хімічну, в)біологічну. Вся ця зброя веде до масового ураження населення на великих територіях, а при ядерному ударі і до значних руйнацій.
звичайна зброя, яка застосовується при локальних і широкомасштабних бойових діях. Розрізняють багато видів звичайної зброї, але вся вона застосовується для знищення людей та матеріальних об’єктів. Наприклад, при застосуванні системи залпового вогню на площі близько 13 га будуть знищені всі споруди і майже 82% живої сили ворога.
засоби радіоелектронної боротьби, які не ведуть до знищення споруд, але надзвичайно шкідливі для людини.
Іншим джерелом небезпеки є надзвичайна антисанітарна обстановка під час ведення бойових дій. Перш за все це велика кількість трупів, які не завжди можна поховати (наприклад у містах ведення інтенсивних бойових дій), по-друге порушується нормальна робота комунальних служб міст, що призводить до погіршення якості води, перебоїв каналізаційної системи і т.п. Також завжди спостерігається зріст популяції гризунів і інших тварин, які завжди є переносниками хвороб. Також відчувається недостатнє медичне обслуговування, нестача медичних препаратів (більшість іде на фронт). Отже створюється сприятлива ситуація для виникнення епідемій, особливо в теплі місяці. Також багато людей можуть потерпати від звичайних хвороб які не зможуть ефективно лікуватися в умовах воєнного часу.
Третьою складовою є складна екологічна та техногенна обстановка. Треба враховувати, що сучасна війна не обходиться без значних руйнувань, які самі по собі являють загрозу життю людини і зазвичай супроводжуються пожежами.
Але ще більшу небезпеку несуть в собі підприємства, які й за мирних умов були джерелом небезпеки і шкідливих викидів. Хімічні підприємства, АЕС, нафтопереробні заводи у разі їх часткового або повного руйнування викличуть техногенну катастрофу і будуть становити значну небезпеку для життєдіяльності людей у районі розташування.
В сучасних умовах при виникненні широкомасштабної війни не викликає сумнівів використання зброї масового ураження і перш за все ядерної зброї.
Ядерна зброя має декілька факторів ураження: світловий удар, тепловий удар, ударна хвиля та променеве ураження. Кожен з них становить велику небезпеку для життя і здоров’я людини. Світловий удар приводить до сліпоти, загорання одежі і предметів навколишньої обстановки, тепловий доповнює цей ефект. Ударна хвиля руйнує будівлі і споруди, а послідуюче радіоактивне ураження робить перебування на зараженій території небезпечним для здоров’я та життя. Ядерний удар характеризується великим радіусом дії (120 км для бомби середньої потужності), великими втратами серед людей (90% в радіусі 100 км) і ще більшою кількістю опромінених. Після нього територія непридатна для проживання, а виникаючі пожежі розносять за вітром радіоактивні елементи. Звісно, при ураженні проводяться евакуаційні заходи. Проводяться роботи по розбору завалів і локалізації та тушіння ядерних пожеж. Район ураження локалізується і очеплюється для запобігання розповсюдження радіоактивного забруднення.
Також можливе широке використання хімічної зброї, в основному газів і отруйних речовин для зараження водних ресурсів. Хімічні бойові речовини уражають слизові оболонки людей, очі та відкриті ділянки шкіри і маючи в основному нервово-паралітичну дію приводять до їх смерті. При невиконанні заходів індивідуального захисту можливий великий процент втрат людей. Також слід зауважити, що строк дії цих речовин досить довгий і вони уражають тварин та рослини. Так при застосуванні бойового газу SD-12 залишається тільки випалена земля і пусті споруди. Окремо стоять отруйні речовини, якими забруднюють джерела води, як важливі стратегічні об’єкти. При такому диверсійному акті великі міста можуть залишитися без достатньої кількості водних ресурсів.
Потрібно швидко ліквідувати загрозу для життя людей, локалізувати і очистити зони забруднення води, не допустити розповсюдження отруєння на великі території.
Ще складніше ліквідувати наслідки дії біологічної зброї. Звичайно, біологічна зброя застосовується в вигляді штамів різних хвороботворних бактерій, за часту генетично змінених, які прищеплюються гризунам, комахам, рослинам для викликання епідемій і ураження живої сили противника і підриву його тилів. Ознаки біологічної атаки виявити зразу складно. Тому важливо проводити попереджуючий контроль, а при перших ознаках біологічної атаки оголошується карантин і всі сили кидаються на виявлення збудників хвороби та їх переносників. Проводиться дезинфекція місць зараження, дератизація, відлов бродячих тварин, похоронення трупів. Можливе отруєння водних ресурсів бактеріями. В такому разі повинне бути забезпечене постачання незараженою водою з зовнішнього периметру. Складність заключається в тому, що наслідки біоатак можуть накластися на епідемії воєнного часу.
При використанні звичайних видів зброї відбуваються значні руйнування оточуючого середовища та загибель великої кількості людей. При бомбардуванні і веденні бойових дій сучасною зброєю виникають пожежі, які представляють значну загрозу життю та здоров’ю людей, особливо при застосуванні спеціальних запальних боєприпасів з напалмом та іншими горючими речовинами. Необхідно зразу ж після нанесення удару виявити, локалізувати та погасити пожежі до того, як ті завдали шкоди майну, людям і оточуючому середовищу.
Особливу увагу слід приділяти техногенним катастрофам які можуть виникнути від руйнування у ході бойових дій екологічно небезпечних об’єктів. Наприклад: бойові дії йдуть поблизу міста. Для послаблення обороноздатності міста противних знищує ГЕС. Наслідки катастрофічні – затоплені багато районів, перервані комунікації, знищені або в непрацездатному стані багато підприємств, відсутня електрична енергія і звісно, значні людські жертви. Іншим прикладом може стати знищення під час бомбардування великого хімічного підприємства з виробництва небезпечних для людей хімічних речовин (тієї ж хімічної зброї). Можна тільки уявити до яких жертв це приведе. Ще більш не передбачуваними будуть наслідки удару по АЕС. Треба взяти до уваги, що противник завжди намагатиметься знищити або захопити важливі стратегічні об’єкти, як то електростанції, великі промислові підприємства і т.п. Варто сказати, що першочерговим завданням для військ є недопущення цього, але війна є війна. і тому необхідно мінімізувати наслідки будь-яких таких ситуацій.
Особливою статтею слід виділити загрозу виникнення епідемій у зв’язку з антисанітарними умовами. Як було сказано вище. не завжди є можливість поховати останки загиблих під час воєнних дій, що приводить до значного зростання ризику спалаху інфекційних захворювань. До того ж бродячі тварини, гризуни та комахи які мають контакт з тілами можуть стати переносниками інфекцій. В умовах війни та неможливості дотримуватися правил гігієни спостерігається розквіт вошів, блох та інших паразитів, які є переносниками такої небезпечної інфекції як тиф, чесотка і т.п. Також вода та продукти можуть бути заражені різними бактеріями у зв’язку з попаданям у них тіл та продуктів життєдіяльності зі збудниками інфекцій. Особливо небезпечною ситуація стає в теплі пори року, коли всі мікроорганізми розмножуються надзвичайно швидко.
З вищенаведеного випливають такі висновки:
в період війни небезпека для життя і здоров’я людини значно підвищується, незалежно чи в тилу чи на фронті
сучасне тилове забезпечення включає в себе цілу низку заходів, які необхідно виконувати в повному об’ємі для досягнення максимальної безпеки для людини, оточуючого середовища
мінімізація наслідків екстремальних ситуацій, описаних вище, залежить від злагоджених дій військ та цивільного населення.
Але основним являється те, що краще не доходити до війн!
ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ НА ПРИКЛАДІ ВІЙНИ В ЮГОСЛАВІЇ
Стан навколишнього середовища та сучасна геополітична ситуація в світі змушують приділяти дедалі більшу увагу проблемі вивчення екологічних наслідків воєнних конфліктів.
У ході воєнних дій (операція «Союзницька сила»), що тривали 79 діб, літаки НАТО здійснили, за різними оцінками, від 31 тис. до 60 тис. бойових вильотів. В авіаударах було використано близько 10 тис. ракет і більш ніж 79 тис. т бомб, включаючи понад 35000 заборонених міжнародними конвенціями касетних і графітових бомб. Сотні ракет були випущені у відповідь засобами ППО Югославії. За експертними оцінками, НАТО використало в Югославії від 30 до 100 т збідненого урану. Тисячі тонн вибухових речовин, які НАТОвські літаки скинули на Югославію, у тротиловому еквіваленті дорівнюють кільком Хіросимам.
Уряд Югославії оцінює збиток, завданий НАТО країні, в 100 млрд дол. США. Довкіллю держави, за оцінкою Інституту навколишнього середовища Югославії, завдано збитку, який оцінюється у 3 млрд дол. США. Ці дані наводить спеціальна дослідницька комісія, що акумулювала інформацію з усіх районів Югославії (за винятком Косово). При цьому використовувалася власна методика оцінки збитку, оскільки подібної стандартизованої методології поки що не існує.
У даному розділі здійснена спроба дослідження впливу воєнного конфлікту в Югославії, що тривав близько 2,5 місяців, на екологію регіону. Проведено аналіз існуючих літературних джерел і звітів роботи Регіонального екологічного центру для країн Центральної і Східної Європи (РЕЦ), а також міжнародної гуманітарної місії «Фокус» за участю Росії, Греції, Швейцарії та Австрії.
Вплив наслідків військового конфлікту на стан навколишнього природного середовища Югославії
Всього на території Югославії зруйновано 995 об’єктів (з них 20 заводів і фабрик, що використовували у виробництві сильнодіючі хімічні речовини), багато складів із пальним і хімікатами, електростанцій, зокрема: нафтохімічний завод «Петрохімія», завод по виробництву азотних добрив і нафтопереробний завод у Панчево; нафтопереробний завод у Нові Саді; фабрика хімічних речовин у Стремчице; сховище ракетного пального в Липовіце; підприємство по виробництву хлоридів у Бариче; хімічний комбінат в Обреноваце.
У кожному з них знаходилося від 10 до 50 тис. т продуктів виробництва. Часткова або повна їхня руйнація в результаті авіаударів призвела до масових викидів токсикантів широкого спектра, а також до масштабних і тривалих пожеж, що супроводжували ці руйнації, наслідком яких стали колосальне забруднення і порушення грунтового покрову, забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, порушення біопопуляцій і шляхів їхньої міграції, а також руйнація озонового шару.
Атмосферне повітря
Удари по югославських підприємствах нафтопромислового, хімічного і вугільного комплексів супроводжувалися залповими викидами сотень тонн сильнодіючих отруйних речовин в атмосферу. Великомасштабні пожежі були постійними джерелами забруднення на території Югославії, що призвело до викиду в атмосферу стійких органічних забруднювачів – діоксинів, фуранів, етиленхлориду, вінілхлориду, хлоринів і фенолів, бенз-a-пірену, сполук свинцю і ртуті, що мають високі канцерогенні та мутагенні властивості. Забруднення атмосфери поширилося на величезні території та викликало тривале забруднення грунту, сільськогосподарських і лісових угідь.
Так, у Панчево стався викид понад 1000 т вінілхлоридмономеру. Його концентрація у повітрі поблизу нафтохімічного заводу перевищувала максимально допустимий рівень у 10 600 разів. У результаті значних пожеж утворилася хмара довжиною близько 20 км, шириною близько 1,5 км і висотою до 3 км, що фіксувалася протягом 10 днів. Концентрація сажі і хлорвуглеводів перевищувала допустимі рівні в 8-10 разів. Збільшилися концентрації окису азоту – 10 мг/м3, а також фосгену – 2 частини на мільйон. Обсяг продуктів неповного згоряння нафти та її похідних в атмосфері перевищив 1000 млн м3 [44]. Через 2 місяці після бомбардувань хімічні дослідження повітря показали збільшення токсичних речовин: парів ртуті – до 0,5 мг/м3, амонію – 49 мг/м3, бензолу 0,19-0,3 мг/м3.
Коли горіли нафтопереробні заводи в Панчево і Нові Сад, бензопіриновий стовп піднісся на висоту 3 тис. метрів. У повітрі зафіксовані такі речовини: вуглеводень – концентрація у 10 зразках становила від 5 до 220 мг/м3, бензин – від 5 до 158 мг/м3, толуол у 4 зразках – від 5 до 30 мг/м3, гексан – 28 мг/м3, ацетон 22 мг/м3.
Після бомбардувань Приштіни (нафтосховище «Драгодані») концентрація вуглеводнів досягала 10 мг/м3, бензину – 5 мг/м3, бензолу – 0,2 мг/м3, толуолу близько 10 мг/м3, концентрація паливних парів 1,54-4,3 мг/м3.
Воєнні дії завдали значної шкоди озоновому шару. Відомо, що руйнація озонового шару відбувається через вплив ультрафіолетової радіації, космічних променів, деяких газів: сполук азоту, хлору і брому, фторхлорвуглеводнів (фреонів). Свій внесок у цей процес додає реактивна авіація, що викидає в атмосферу сполуки азоту і сірки. Під час воєнних дій у Югославії авіація НАТО робила по 400-500 літако-вильотів щодня. Ніде і ніколи до цього інтенсивність польотів у верхніх шарах атмосфери не була настільки високою. Крім того, дії авіації супроводжувалися численними пожежами, зокрема на нафтопереробних і хімічних заводах. У результаті викидів авіації, а також пожежі створюються хімічні сполуки, які руйнують озоновий шар.
Водні ресурси
На нафтопереробному заводі в Панчево стався викид в Дунай понад 1400 т етилендихлориду (ethylene dichloride), майже 1 тис. т 33% соляної кислоти, близько 3 тис. т 40% гідроокису натрію, десятки тонн хлорного розчину. Було заборонено виловлювання риби нижче за течією від Панчево. У пробах води фіксувалися: аміак – 154 мг/л, амоній – 0,8 мг/л, сечовина – 0,3 мг/л.
При бомбардуванні нафтопереробного заводу в Нові Саді у води Дунаю було скинуто понад 100 т аміаку. Концентрація нафтопродуктів у воді на різних ділянках досягала 37-198,24 мг/л замість максимально допустимих 10 мг/л. А в колекторному каналі поблизу Нові Сад зафіксована концентрація вуглеводнів до 9 мг/л.
Внаслідок зруйнування значної кількості нафтохімічних та інших промислових об’єктів на території Югославії зафіксовано забруднення поверхневих і підземних вод, спричинених аварійними викидами екологічно шкідливих технологічних матеріалів. Небезпечні екотоксикологічні, токсикологічні та канцерогенні речовини (вінілхлоридмономери, хлор, окиси хлору, аміак, окиси азоту, нафта і нафтопродукти, діоксини, дихлоретан, ртуть, поліциклічні ароматичні вуглеводні, поліхлорировані біфенили та інші продукти вторинних і некерованих хімічних реакцій) опинилися в річках країни.
З водами Дунаю токсиканти можуть досягти Румунії, Болгарії, України та Чорного моря. Наслідки цього забруднення матимуть тривалий і далеко не локальний характер, оскільки йдеться про канцерогенні, мутагенні й тератогенні речовини.
Забруднення, що спричинює зниження якості питної води, загрожує екосистемам водойм. Екологи констатують багатократне збільшення у воді вмісту цинку, міді, хрому, свинцю, кадмію та інших отруйних речовин. Концентрація хімічних компонентів перевищує гранично допустиму в десятки разів.
Підземні води забезпечують 90% потреб Сербії, тому потенційне їхнє забруднення є дуже небезпечним, а самоочищення обмеженим, забруднювачі ж легко можуть досягти рівня підземних вод.
На думку відомого югославського вченого Момира Коматина, автора 12 книжок і понад 260 наукових есе про грунтові води Югославії, одним із екологічно небезпечних наслідків бомбардувань об’єктів нафтохімічної індустрії є значне забруднення грунтових вод Сербії, що сполучені з Чорним морем.
Грунти та земельні ресурси
Результати проведених досліджень екологічного стану Союзної Республіки Югославії показали, що найбільш значні забруднення зафіксовані в районах, що зазнали масованих авіаударів – промислові зони Белграда, Нові-Сада, Крагуєваца, Ніша, Панчево, Чачака, Кралєво, Валєво, Приштіни, Вранє, Крушумлії, Косовсько-Митровіци, Крушеваца, Кули, Гнилане, Сремсько-Митровіци.
Панчево. На нафтохімічному підприємстві «Petrochimical» розлилося близько 8 т ртуті, площа забрудненої поверхні – 20 тис. м2, об’єм забрудненого грунту – 4 тис. м3. Наявність ртуті в грунті ускладнилася присутністю етандихлориду. Змішування цих речовин, особливо при підвищеній температурі (пожежі), призводить до створення високотоксичних ртутних сполучень (Cl-CH2-CH2-Hg-CH2-CH2-Cl) і Hg(С2Н2). Ці сполуки більш інтенсивно випаровуються і можуть полімеризуватися в грунті у вигляді структури типу Cl-CH2-Ch2-[Hg-CH2-CH2]n-Cl, що накопичуються у високій концентрації в грунті і можуть просочитися в грунтові води. Там же було зареєстроване підвищення концентрації свинцю (до 19-43,5 мг/кг). У зразках грунту поблизу зруйнованих цехів концентрація нафтопродуктів досягла 64,5 мг/кг; двоокису етилену – до 16 мг/кг; нафти – 0,06 мг/кг; міді – 0,3 мг/кг; цинку – від 1,0 мг/кг до 2,3 мг/кг. Глибина забруднення – до 0,2 м (орієнтований об’єм забрудненого грунту – до 40 тис. м3). Лише нафтою і нафтопродуктами забруднена поверхня грунту на площі 16 тис. м2. На підприємстві по виробництву добрив було розлито і згоріло до 150 т сирої нафти. Забруднена ділянка – до 3 тис. м2, об’єм особливо забрудненого грунту – до 1 тис. м3. На нафтоочисному заводі розлито 80 тис. тонн нафти та нафтопродуктів. За оцінками експертів, майже 80% від загального обсягу згоріло і 20% потрапило в грунт (бензин, дизель, мазут, сира нафта тощо). Об’єм забрудненого грунту становить 40 тис. м3.
Ніш. При зруйнуванні трансформаторної станції розлилося майже 10 т нафти, об’єм забрудненого грунту складає 1 тис. м3.
Кралєво. У результаті бомбардувань нафтосховищ розлито і згоріло до 515 т нафтопродуктів. Забруднено нафтопродуктами майже 10 тис. м2 (на глибині до 0,2 м), об’єм сильно забруднених грунтів досягає 2 тис. м3.
Нові Сад. На нафтопереробному заводі відбувся викид 75 тис. т нафти, при цьому згоріло до 90 % від загальної маси. Забруднено майже 40 тис. м3 грунту. У районі нафтопереробного заводу забруднено 1700 тис. м2, сильно забруднено – до 200 тис. м2 (у деяких зразках грунту концентрація вуглеводів до 7,2-14 мг/кг, піралену – 4,9 мг/кг, етиленгліколю до 16,3 мг/кг. Вміст цинку у всіх досліджуваних зразках перевищував 1 мг/кг.
Приштіна. У результаті зруйнування нафтосховища «Драгодані» об’єм забрудненого грунту становить 40 тис. м3.
Сомбор. Забруднена ділянка досягла 5 тис. м2, найбільше забруднення – до 1500 м2, глибина забруднення 8-15 см, об’єм забрудненого нафтопродуктами грунту – 100 м3.
Смедерово. Відбувся викид з частковим вигоранням 25 тис. т нафти, площа забрудненого грунту – 3 тис. м2, глибина проникнення 4-12 см, об’єм – 300 м3.
Селище Великі Грлжені. У селищі (50 км від Белграда) була розташована одна з найзначніших на Балканах теплостанцій. Унаслідок її руйнації 153 т нафти було розлито і згоріло.
У результаті конфлікту на території Югославії зазнали значного забруднення хімічними речовинами принаймні 2,5 млн га сільськогосподарських угідь та інших територій [12, 40]. Крім того, в пожежах, викликаних бомбардуваннями НАТО, на всій території Югославії згоріло понад 250 га лісу. Внаслідок військових дій кілька тисяч гектарів орної землі механічно ушкоджені. Зруйнований верхній родючий шар грунту деградує. У результаті бомбардувань і артобстрілів виникли глибокі кратери в гумусному шарі. Відповідно до оцінок, бомба вагою 240 кг створює кратер діаметром 8 м і глибиною до 4 м. У кратері й у безпосередній близькості від нього грунт стає непридатний для сільськогосподарських робіт. Природна регенерація грунту відбувається дуже повільно. За 100 років гумусний шар грунту нарощується тільки на 0,5-2 см. Для відновлення родючого шару товщиною 20 см необхідно 1500-7400 років.
Біорізномаїття
Війна негативно вплинула і на стан тваринного та рослинного світу країни. Югославія має територію 102173 км2 і різноманітний пейзаж, багатий тваринний та рослинний світ, що охоплює весь європейський біом (біотичне співтовариство, яке є великою регіональною або субконтинентальною системою, характеризується яким-небудь основним типом рослинності, іншими особливостями ландшафту) – або 5 з 12 біомів, існуючих на Землі.
На території Югославії знаходяться 51,16% європейського різновиду риб і 67,61% різновидів ссавців. Понад 10% території Югославії – це природні території, що перебувають під охороною: 9 національних і 20 регіональних парків, 122 природних заказника. Практично всі вони постраждали від бомбових ударів і отруєння грунту, води і повітря різноманітними хімікатами, що спричинило деградацію популяцій тварин і рослин. Порушено природні міграційні шляхи. За прогнозами фахівців, у забрудненому Дунаї загине 30-40% ікринок риби.
Нині неможливо точно оцінити наслідки для екосистем і біорізномаїття, проте, очевидно, що воєнні дії значно збільшили ризик зникнення численних різновидів тварин і рослинного світу.
Здоров’я населення
Пожежі, що утворилися під час бомбардування хімічних об’єктів та нафтопереробних заводів, супроводжувалися викидами в повітря значної кількості продуктів горіння, токсичність яких у кілька разів перевищує токсичність самих продуктів хімічних виробництв.
Так, токсичність діоксину у кілька разів перевищує токсичність бойових отруйних речовин, цианідів, стрихніну та кураре. Проте основною властивістю цих сполук є їхня здатність накопичуватися у навколишньому середовищі та живих організмах. Діоксини навіть у малих концентраціях завдають шкоди імунній системі організму. В більш високих концентраціях вони викликають мутагенний, ембріотоксичний, тератогенний ефекти, негативно впливаючи на генофонд населення, тваринний та рослинний світ.
Бенз-a-пірен, який утворюється при низькотемпературних процесах горіння нафтопродуктів, є сильним канцерогеном.
Поверхневі та підземні води забруднені нафтою, вінілхлоридмономерами, дихлоретаном, кислотами, важкими металами, ПБФ. Одного літра ПБФ досить для забруднення одного мільярда літрів води. Всі ці забруднювачі безсумнівно стануть важливою складовою подальших біогеохімічних циклів із непередбаченими наслідками. Тому недооцінювати потенційний збиток довкіллю та здоров’ю населення, спричинений забрудненням цими продуктами, неприпустимо.
Особливої уваги заслуговує оцінка впливу на довкілля Югославії використаного НАТО озброєння зі збідненим ураном. Проведені експертні дослідження показали, що військами НАТО в Югославії було використано від 30 до 100 т збідненого урану.
Уран – найдешевший з важких металів і, мабуть, найефективніший, з військової точки зору: спалахуючи, він пропалює танкову броню, пробиває перекриття будівель, випалює злітні смуги аеродромів. Практично до 70% усієї маси збідненого урану, що знаходиться в снаряді, вигорає і перетворюється під час вибуху на аерозоль радіотоксичних окислів урану (U3O8, UO2) із частками від 0,5 до 5 мкм, які можуть переноситися вітром на відстань до кількох сотень кілометрів.
Частки цього пилу, які під час дихання, з водою або їжею потрапляють усередину живого організму, є радіаційно і токсично небезпечними. У середньому 33% виникаючого аерозолю розчинні у воді. Допустима концентрація нерозчинного урану, що вдихається, значно нижча ніж розчинного, тому що розчинний уран досить швидко виводиться з організму із сечею, а нерозчинні частки залишаються в тканинах протягом тривалого часу.
Збіднений уран, накопичуючись у легенях, печінці й нирках, спричиняє виникнення ракових захворювань, різноманітні ураження внутрішніх органів, а також зміни в наступних поколіннях на генетичному рівні. Радіоактивність збідненого урану може викликати ракові захворювання через роки після ураження організму, хімічна ж токсичність виявляється досить швидко, вже через кілька тижнів або місяців після ураження. Нирки є найвразливішим органом людини, внаслідок чого людина хворіє на ацидоз (знижена збуджуваність, дезорієнтація, підвищена втома), або алколозис (підвищена збуджуваність, довільні судороги, знервованість).
Таким чином, перед цивільним населенням постає значний ризик внаслідок забруднення територій, де війська НАТО використовували боєприпаси зі збідненим ураном. Так, ретроспективне дослідження 1425 уражених осіб віком від 19 до 50 років виявило високий процент випадків захворювання раком крові, легенів, кісток, мозку, шлунку, печінки, спостерігалися дефекти народження, невиношування плоду.
Діоксид урану фіксувався у тканинах пацієнтів навіть через 8 років після конфлікту в Іраку. Пентагон приховує інформацію про радіологічну і хімічну небезпеку зброї зі збідненим ураном, не зважаючи на дуже серйозну загрозу. Відповідно до повідомлень на конференції, що відбулася у грудні 1998 р. у Багдаді, понад 5% немовлят, народжених у групі 1425 досліджуваних пацієнтів, учасників бойових дій, народилися з уродженими аномаліями, а понад 2% – мертвонародженими. Значно частіше почали зустрічатися випадки викиднів і пухлинних захворювань на півдні Іраку. Надзвичайно високий відсоток народжуваності дітей з дефектами в сімействах ветеранів Війни Затоки. При обстеженні 251 сімейств ветеранів у Міссісіпі [49] майже 67% їхніх дітей, народжених після війни, мають серйозні дефекти (відсутність очей, вух, пальці, що зрослися, хвороби крові тощо). В усьому Іраку (особливо у південній його частині) зафіксовано шестиразове підвищення онкологічних захворювань [46]. І це при тому, що щільність населення в іракських пустелях – два чоловіки на квадратний кілометр, а в Центральній Європі – до 200 тобто для Югославії існує ймовірність збільшення кількості онкологічних захворювань порівняно з Іраком.
Британські й американські учасники війни у Перській затоці також постраждали в результаті використання снарядів зі збідненим ураном: у багатьох із них також були виявлені різноманітні форми раку. У травневому (1999) номері американського медичного часопису (Сlinic and Diagnostic Laboratory Immunology, by American Society of Microbiology) наведено результати трирічних досліджень білків крові американських ветеранів 1991 р. Більш як у половини з них було знайдено незвичайні ділянки ДНК у 22-й хромосомі. У жодного з досліджуваних чоловіків – не ветеранів того ж віку цих нових ділянок не знайдено. Ці дані – перший етіологічний (встановлюючий причинно-наслідковий зв’язок) доказ якогось невідомого досі ураження, пов’язаного з генотоксичним впливом збідненого урану, що істотно підтверджує колишні епідеміологічні (по поширенню синдрому) дослідження.
Вплив наслідків військового конфлікту в Югославії
на стан міжнародної екологічної безпеки
Ніколи ще до цього в історії воєнних конфліктів не застосовувалися такі масовані бомбардування промислових і хімічних об’єктів, як це спостерігалося в Югославії.
Атмосферне повітря
Цілком очевидно, що наслідки воєнних дій у Югославії не обмежуються її державними кордонами. Як повідомили грецькі фахівці, НАТОвські бомби забруднили атмосферу семи країн. Зафіксовано підвищення рівня токсичних речовин в атмосфері Греції, Албанії, Македонії, Італії, Австрії, Угорщини. Хмари, що переносять забруднювачі, було зафіксовано над Бухарестом і навіть у Фінляндії.
Екологи відзначають, що хмари бензопірину і сажі вже спостерігалися над значною частиною Болгарії, Румунії, Сербії, в кількох районах Західної України, Білорусі, Польщі та Прибалтики, а в північній Греції та Македонії забруднення повітря діоксином перевищувало допустимі рівні у 15-20 разів. Концентрації діоксинів і фуранів, ПБФ у північній частині Греції протягом 6-10 квітня 1999 р. становили 10-25 пг/м3 (найвищою вона була 8 квітня), і 18-20 квітня – 12-20 пг/м3, що пов’язано з операцією «Союзницька сила».
Споживання їжі з діоксином призводить до генетичних відхилень мозку, інших спадкових захворювань.
У повіті Тіміш (Румунія), що на заході країни, вміст двоокису сірки, азотної й аміачної кислот у повітрі перевищував допустимі норми у 10 разів.
У повітряному басейні Болгарії не зареєстровано істотних відхилень від норм. Болгарія має спільний кордон з Югославією, але не з Косово, отже, проблема біженців не виникала. І лише географічне розташування країни (нижня течія Дунаю), роза вітрів, що превалює (Болгарія знаходиться на навітряній стороні), можуть призвести до несприятливих екологічних наслідків.
У повітрі Македонії виявлено підвищення радіоактивності у 8 разів (у порівнянні зі звичайними концентраціями). Але ці величини визнано в межах допустимого максимуму за стандартами Європейського Союзу.
На відміну від ядерних вибухів, які одразу завдають масові ураження та збитки, використання зброї зі збідненим ураном призводить до довгострокового негативного впливу на людину і навколишнє середовище. Але офіційний представник міжнародних миротворчих сил КФОР, відповідаючи на запитання про використання союзниками збідненого урану, сказав: «Ми не маємо права публікувати інформацію щодо того, коли і де було застосовано бомби зі збідненим ураном».
Все це означає, що життя людини й інших живих істот на величезному просторі Південної Європи тривалий час знаходитиметься під загрозою (період піврозпаду збідненого урану – 4,5 млрд років). Оскільки північно-західні вітри найбільше властиві для регіону Югославії, то забруднення збідненим ураном можуть зазнати Угорщина, Німеччина, Хорватія, Боснія, Албанія, Македонія і Греція. Після початку бомбардувань Югославії літаками НАТО радіація в повітряному просторі Македонії збільшилася у вісім разів. Зокрема, за повідомленнями Державного інституту захисту здоров’я країни, вміст урану в повітрі над Скоп’є досяг майже 2 мілібекерелей на кубометр. Македонські вчені передали проби і дані досліджень вмісту урану в повітрі колегам з Національного центру по радіобіології й радіаційному захисту Болгарії. Софійські фахівці також підтвердили підвищений вміст урану в цих пробах, хоча сьогодні загальний гамма-фон у їхній країні перебуває в допустимих межах.
Водні ресурси
Забруднення річок у Югославії негативно вплинуло на стан екологічних систем сусідніх країн, що знаходяться в низов’ях їхньої течії. Найбільш небезпечні екологічні наслідки можуть бути зафіксовані в Румунії, Болгарії та Україні – країнах, що розташовані нижче за течією Дунаю.
Румунські екологи вважають, що екологія Дунаю перебуває в критичному стані через натовські бомбардування Югославії. На ділянці Дунаю від Молдови Веке до Залізних Воріт-1 вміст важких металів і фенолу у воді зріс удвічі, цинку – у 55 разів. У водах Дунаю нафта фіксувалася в допустимих концентраціях, фенол часто перевищував допустимі концентрації, важкі метали (мідь, хром, кадмій) вдвічі перевищили максимально допустимі концентрації.
Забруднення вод, що впадають у Чорне, Егейське та Адріатичне моря, може призвести до їхнього загального забруднення. Улови італійських рибалок із початку бомбардувань Югославії зменшилися на 70%. Завдана їм шкода така велика, що уряд Італії був змушений терміново виділити компенсацію рибній галузі країни у розмірі 40 млн дол. США.
Внаслідок того, що в Македонії знайшли притулок понад 250 тис. біженців з Косово, основною загрозою для водних ресурсів країни стали стічні води з їхніх таборів. За час біженської кризи кількість стічних вод з таборів досягла 663900 м3. Більшість таборів для біженців розміщено у захисній зоні карстового гідроресурсу Рашче. Рашче є джерельною частиною Жеденського підземного басейну, що оцінюється приблизно у 3270 х 106 м3 води. Це джерело питної води має неоціненне значення для міста Скоп’є та навколишніх населених пунктів, що загострювало і без того напружену ситуацію.
Величезна кількість біженців, що оселилися в Албанії, мала значні проблеми з водою. Недостатнє очищення стічних вод, а іноді і його повна відсутність у таборах біженців виявилися ще однією загрозою здоров’ю населення й екології.
Грунти та земельні ресурси
Екологічні наслідки бомбардувань НАТО по території Югославії завдали всьому Балканському регіону й прилеглим країнам непоправних економічних збитків на найближчі 15-20 років. Вважається, що вже найближчим часом постане необхідність ретельного контролю сільськогосподарських продуктів, вироблених не тільки в Югославії, але й у сусідніх країнах.
У результаті забруднення атмосфери і «кислотних дощів» тільки в Румунії (повіт Тіміш) завдано збитків зерновим і овочевим культурам, фруктовим садам на площі понад 30 тис. га.
На початку червня 1999 р. над територією Угорщини на Національний парк Хортобад несправний НАТОвський літак-заправник злив 43 т пального.
Для Македонії основною ідентифікованою загрозою є порушення грунтів таборами біженців. Внаслідок Косовської кризи Республіка Македонія на своїй території розмістила понад 250 тис. біженців з Косово, хоча за своїми можливостями спроможна була влаштувати лише 20 тис. Македонія під час кризи у Косово перевищила свої можливості майже у 12,5 раза. Біженці у країні становили понад 12,5% від населення держави, яке дорівнює близько 2 млн чоловік. Для прийому біженців у Македонії було споруджено табори: Блаце, Стенковец, Радуша, Бояне, Непроштено, Сенокос і Чегране, загальною площею 98,1 га. Існування таборів для біженців мали опосередкований вплив на довкілля країни.
Оскільки Албанія має дуже мало сільськогосподарських угідь, одним із основних чинників негативного впливу Косовського конфлікту було будівництво таборів біженців на орних землях. У результаті сотні гектарів грунту виведені зі сфери господарської діяльності. Значний приплив біженців завдав відчутних збитків територіям, що охороняються, у західній частині Албанії вздовж Адріатичного узбережжя. Контроль трансграничного забруднення практично не здійснювався, оскільки відсутні сучасні засоби виміру. Табори біженців завдали шкоди родючим грунтам, національним паркам, заповідним територіям.
Транскордонне забруднення
На відміну від аерозольної міграції токсинів, існує ще так звана інверсійна міграція. При масштабних і тривалих пожежах стовп гарячого повітря проникає в стратосферу. Затиснута між двома холодними шарами повітря парогазова суміш може тривалий час переміщуватися і заздалегідь передбачити, в якому місці земної кулі відбудеться її осідання на грунт, практично неможливо.
Ще один серйозний наслідок війни в Югославії – це зменшення вмісту озону в атмосфері на 8-10% порівняно з 1998 р. Кількісний аналіз даних супутника Earth Probe/TOMS показав, що з початку квітня 1999 р. над районом Косово з’явилося утворення, що умовно називають озоновою «міні-дірою». За супутниковими даними, у цьому районі у 1998 р. ніяких ознак такого утворення не було. Озонова діра, за спостереженнями спеціалістів, переміщується, в основному, на схід, але її переміщення в інших напрямках також допускається. Тому розглянуте екологічно небезпечне явище може загрожувати всім країнам Північної півкулі.
Наведені дані свідчать про те, що екологічною «жертвою» дій блоку НАТО стала не тільки Югославія, але і ряд суміжно-прилеглих країн. Географічне розташування цих країн визначило ступінь їхнього водного, повітряного і грунтового забруднення. Небезпечну, більшою чи меншою мірою, екологічну ситуацію, що створилася, можна пом’якшити лише при негайному проведенні санації та похованні зібраних токсикантів. Інакше наслідки війни матимуть тривалий згубний вплив як на людей, так і на навколишнє середовище.
На жаль, існуюча нині інформація, необхідна для проведення детального аналізу загроз та оцінок ризиків, на які наражається населення, що мешкає на забруднених територіях внаслідок бомбардувань Югославії, є неповною, суперечливою і, можливо, однобічною.
Проте, проведений аналіз щодо ведення військових дій та результатів їхнього впливу на екологію Югославії та сусідніх з нею держав дозволив зробити деякі висновки.
Нанесення бомбових ударів по екологічно небезпечних об’єктах Югославії державами НАТО супроводжувалося порушенням положень Концепції про вплив на навколишнє середовище 1977 р., а також цілої низки інших міжнародних конвенцій і міжнародних декларацій, які обмежують завдання збитків довкіллю внаслідок військових дій (Всесвітня хартія природи 1982 р., Стокгольмська декларація щодо охорони навколишнього середовища 1972 р., Конвенція про Всесвітній спадок 1972 р., Додатковий протокол І до Женевської конвенції 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних військових конфліктів).
Застосування будь-якого типу зброї (навіть тієї, що не має чітко вираженої «екологічної» спрямованості) може призвести до руйнації екології регіону, де відбувається конфлікт.
Цілеспрямоване бомбардування екологічно небезпечних об’єктів, у наслідок яких були знищені промислові зони Белграда, Нові-Сада, Крагуєваца, Ніша, Панчево, Чачака, Кралєво, Валєво, Приштіни, Вранє, Крушумлії, Косовсько-Митровіци, Крушеваца, Кули, Гнилане, Сремсько-Митровіци та інших міст, і зростаючі при цьому масштаби ураження довкілля призводить до того, що локальні воєнні дії переходять у фазу масштабної екологічної війни.
Екологічні катастрофи воєнного характеру мають негативні наслідки не тільки для країни, на яку напали, а також для країн, що не беруть участі у конфлікті, і нарешті, для самого агресора.
Очевидно, що нині гостро постала необхідність розробки окремого положення в Концепції екологічної безпеки України, яка є складовою національної безпеки. В ній необхідно визначити способи та форми взаємовідносин держав при розв’язанні конфліктних ситуацій, зокрема у випадку застосування зброї.
При цьому захист природного середовища існування, як військового об’єкта, має стати важливим завданням для Збройних сил України.
ВИСНОВОК
З найдавніших часів війни негативно впливали на навколишній світ і на нас самих. В міру розвитку людського суспільства і технічного прогресу війни ставали усе більш запеклими, і все більше впливали на природу. Спочатку втрати природи в силу малих можливостей людини були невеликі, але поступово вони стали спочатку помітними, а потім і катастрофічними.
В міру розвитку суспільства армії росли - від декількох озброєних кийками первісних мисливців до багатомільйонних армій XX століття, і найбільш здорові чоловіки гинули чи ставали каліками, а потомство давали чоловіки хворі, що не годились для війни. Супутниками війни є епідемії, що не є корисними для здоров'я кожної людини окремо і всього людства в цілому.
З усього вищесказаного можна виділити кілька поколінь воєн. Війни першого покоління, не дивлячись на примітивність використовуваних озброєнь, способів їхньої підготовки і ведення, уже були засобом здійснення політики панівних класів. Знищення людини людиною носило характер природної необхідності. Більше двох тисяч років людство існувало на ідеї Геракліта про те, що війна - творець, початок усіх речей, а Аристотель вважав війну нормальним засобом для придбання власності. Очевидно ці доводи і були покладені в основу того, що війни придбали регулярну стійку функцію народного життя, хоча важко погодитися з подібними доводами як щодо історичних часів, так і в наш час.
Форми і способи ведення воєн другого покоління були обумовлені результатом розвитку матеріального виробництва, появою пороху і гладкоствольної зброї.
Нарізна стрілецька зброя і нарізна артилерія, що володіють великою дальністю, скорострільністю і точністю привели до появи воєн третього покоління (до 1 світової війни включно).
Прийняття на озброєння автоматичної зброї, танків, бойових літаків, поява нових могутніх транспортних засобів і технічних засобів зв'язку вплинули на становлення і подальший розвиток воєн четвертого покоління, що не припиняються і зараз. Концепція воєн цього покоління, основою якої є дії сухопутних військ, вже існує майже 80 років.
Продовженням науково - технічної революції останніх 40 - 50 років у військовій справі стала ракетно-ядерна зброя, що є базою воєн п'ятого покоління, які за винятком атомного бомбардування двох міст Японії наприкінці Другої Світової війни в 1945 році, на щастя, ще не виникали.
 
Сучасний світ складний, багатогранний та суперечливий. В той же час він об’єктивно стає все більш взаємозалежним, все більш цілісним: інтенсивно проходить інтернаціоналізація діяльності, росте потяг до різностороннього співробітництва, розширюється інтерес до наукових і культурних цінностей різних країн і народів. Тепер зрозуміло, що безпека кожного народу невід’ємна від безпеки всього людства. Все це вимагає нового політичного мислення, конструктивних підходів до вирішення проблем міжнародного миру і безпеки, активного будівництва нових міжнародних відносин.
Наша планета, яка стала настільки неспокійною і вразливою у військовому відношенні, представляє собою єдине вогнище цивілізації, зокрема в найближчих окраїнах Всесвіту. Зберегти цю цивілізацію, забезпечити можливості її подальшого розвитку – важке, але невідкладне завдання, яке випало на долю нинішнього покоління. Воно не може залишити сучасну людину байдужою до подій, які відбуваються в світі, залучаючи у свій кругообіг все більше людей на всіх континентах Землі.
Збереження миру, зміцнення принципів рівноправного міжнародного співробітництва – основа успішного вирішення екологічної проблеми, яка тісно пов’язана з багатьма глобальними проблемами у розвитку людської цивілізації, і в першу чергу з проблемою війни і миру.
ДЖЕРЕЛА
А.А.Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999
Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001
Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997
4. “Гражданская оборона», Москва 1989г., учебное пособие для офицеров запаса
5. Кириленко В.И. «Подготовка офицеров запаса», Москва 1988г.
Балканы: как только ветер переменится – пойдут кислотные дожди 14.06.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
6. Белград: лидеры НАТО обрекли детей Югославии на вечные болезни, 12.10.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
7. Белград: Югославия намерена добиваться компенсации, 16.06.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
8. Брюссель: натовские бомбардировки нанесли окружающей среде Югославии ущерб, оцениваемый в 3 млрд долларов, 14.10.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
9. Бухарест: «кислотные дожди»,02.06.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
10. Бухарест: экология Дуная находится в критическом состоянии в результате бомбардировок Югославии, 12.05.99, http://www.battery.ru/search.phtml.
11. Шарий Володимир. Висновки з балканської війни // Міжнародна безпека. – 1999. – № 1, жовтень, http://www.niss.gov.ua/Tasko/018.htm.
12. Документи Посольства Республіки Македонії в м. Києві.
13. Документи Посольства Союзної Республіки Югославія в м. Києві.
|