| Лекція
ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ І РПС УКРАЇНИ
План
1. Регіональна економічна політика України та шляхи її реалізації.
2. Передумови формування та перспективи розбудови спеціальних (вільних) економічних зон.
3. Екологічні проблеми економічного розвитку України.
4. Зовнішні економічні зв’язки України.
Основні поняття
- регіональна політика,
- спеціальні зони,
- спільні підприємства
Література
2. стор. 147-151, 151-155.
3. стор. 240-249, 365-373.
1
. Завданням регіональної політики
є
забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення умов, за яких жителі регіонів зможуть вільно реалізувати свої можливості. Головним завданням регіональної політики є обґрунтування та розробка оптимальної територіальної структури господарського комплексу держави.
В минулому регіональна політика не враховувала особливостей і специфіки окремих територій, що призвело до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі суспільно-господарського комплексу. Центральні керівні органи мало приділяли уваги раціональному використанню місцевих трудових і природних ресурсів. Так, Запорізька область за виробництвом валового суспільного продукту на душу населення випереджає Закарпатську в 1,8 рази. На сьогодні економічний потенціал держави зосереджений головним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Разом з Одеською областю на них припадає майже 60% обсягів промислового виробництва. Така нерівновага загальноекономічних і соціальних індикаторів по регіонах посилює політичну напругу в державі і зумовлює необхідність вжиття заходів, які змогли б забезпечити ефективне державне регулювання процесів регіонального розвитку країни. Тому головна увага у регіональній політиці України на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах.
Реалізація регіональної економічної політики має ґрунтуватися на чіткому законодавчому розподілі повноважень між державними, територіальними і місцевими органами управління. Регулювання повинно забезпечити найбільш повне використання природно-ресурсного та економічного потенціалів, створити умови для прискореного розвитку прогресивних галузей господарства та життєдіяльності населення.
Передусім повинні бути розроблені законодавчі акти, які визначають права й обов’язки регіонів у бюджетній та податковій політиці України. Держава й надалі повинна проводити політику, спрямовану на підвищення фінансової автономії територій за рахунок збільшення частки їх бюджетних надходять на основі власних (закріплених) доходів. Доцільно продовжувати пряме державне інвестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, державне пільгове кредитування і оподаткування, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу. Державна допомога надаватиметься для реструктуризації економіки депресивних регіонів, а також районам із складними природними умовами.
Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми
, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві інтереси. Вже розроблено проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпат, Полісся, Придніпров’я та інших регіонів. Державні регіональні програми розглядаються як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни.
Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах передбачає організацію різних типів спеціальних (вільних) економічних зон. Сьогодні діє режимна зона “Сиваш” на територія Кримської Автономної Республіки, напрацьована техніко-економічна документація щодо створення локальних зон у Львівській, Одеській, Закарпатській, Волинській областях.
Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінами у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами. Зважаючи на це, окреслюються найбільш характерні регіональні проблеми, що потребують невідкладного вирішення.
По-перше, необхідно стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг.
По-друге, потребує вирішення проблема ефективності зайнятості трудових ресурсів в районах з високим рівнем безробіття. Це перш за все стосується західних областей, особливо Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської та індустріально-розвинутих областей – Донецької, Луганської, Харківської.
По-третє, набуває все більшої актуальності проблема надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров’я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор’я, північного Криму. Гіпертрофічний розвиток ресурсо- та енергомістких виробництв призвів до погіршення екологічної ситуації в більшості з них. Особливо небезпечна ситуація склалася у Донецькому і Придніпровському регіонах та у великих містах.
По-четверте, необхідно підвищити відповідальність органів управління за рівень виконання державних регіональних програм. Для цього треба забезпечити їх централізоване фінансування із Державного бюджету.
2. Спеціальна
(вільна
) економічна зона
(англ. special free economic zone) визначається законодавством України як частина території держави, в межах якої встановлюється спеціальних правовий режим економічної діяльності.
Для того, щоб територію (територіально-господарське формування) можна було внести до вільної економічної зони (ВЕЗ), вона повинна відповідати таким критеріям:
- необхідно мати умовну екстериторіальність та індиферентність торговому режиму приймаючої держави;
- створити особливий, пільговий відносно діючого загальнодержавний інвестиційний клімат у складі податкового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльності суб’єктів зони;
- спрямувати всю діяльність зони на активізацію зовнішньоекономічних зв’язків (обмін капіталами, товарами, технологіями тощо);
- забезпечити активізацію підприємницької діяльності; залучити нові технології, розвивати ринкові методи господарювання, і, в остаточному підсумку, - збільшити виробництво і постачання високоякісних товарів та послуг на ринок.
Метою створення ВЕЗ
є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.
Перша в Україні спеціальна (вільна) економічна зона, створена за рішенням Верховної Ради України (Постанова №66/96 ВР від 23 лютого 1996 р.), розташована в Автономній Республіці Крим – Північнопромислова експериментальна зона “Сиваш”. До неї входить територія Красно перекопського району, в тому числі міст Красно перекопська і Армянська (загальна площа 141 тис. га). Загальна чисельність населення регіону 95,3 тис. чол.
Основну частину промислової зони займають Кримський содовий і Перекопський бромний заводи, Кримський виробничий рибокомбінат, два великих хімічних підприємства – Кримське виробниче об’єднання “Титан” і Сиваський аніліно-фарбовий завод. За рахунок цих промислових підприємств формується основна прибуткова частина бюджету міст Красно перекопська і Армянська. Продукція хімічних підприємств конкурентноспроможна в межах країн СНД, а деякі її види – і на світовому ринку.
До числа факторів, які створюють привабливий інвестиційних клімат в регіоні експериментальної зони, відносяться: унікальні запаси ропи (мінеральні ресурси озера Сиваш та місцевих солоних озер) і наявність ряду інших природних ресурсів; значний трудоресурсний потенціал, підготовлений для роботи на підприємствах; наявність виробничого потенціалу хімічної промисловості та інфраструктурної облаштованості території, вигідне транспортно-географічне положення на Перекопському перешийку.
Основу механізму спеціальної (вільної) економічної зони становить економічний режим діяльності її суб’єктів, який, за визначенням, складається з пільгових податкового, митного, валютно-фінансового та організаційно-правового режимів. Пільговий характер митного режиму визначається звільненням сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), що вивозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб’єктів зони, від обкладання візитним митом та податком на додану вартість.
Законодавством України дозволено створювати вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. За функціональними ознаками всі різновиди зон можна віднести до п’яти типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та банківсько-страхові (офшорні).
Для розташування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні можуть бути рекомендовані такі регіони:
- для створення зовнішньоторговельних зон – Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим;
- для виробничих зон – майже всі промислові регіони України;
- для науково-технічних зон – міста Київ, Харків, Одеса, Львів та прилеглі до них території;
- для туристично-рекреаційних зон – Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська області [23, с.].
До найбільш підготовлених проектів ВЕЗ, які можуть бути включені до складу програми розбудови їх впродовж 5-7-и річного періоду, відносяться проекти зовнішньоторговельних зон у Волинській (“Інтерпорт Ковель”), Закарпатській (“Закарпаття” – зона на базі транспортного вузла “Чоп-Батєво”), Одеській (“Порто-Франко”, м.Одеса), Львівській області (“Яворів” на базі автопорту Краківець), туристично-рекреаційних зон у Чернівецькій області (“Буковина”) та інші.
Програма розбудови спеціальних економічних зон має бути розрахована на 5-7-и річний період. Реалізація заходів, передбачених у Програмі, дозволить отримати прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, збереження та модернізації існуючих, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості та доходів населення, додаткових орендних платежів, зборів від страхування. Одночасно передбачається і непрямий (опосередкований) ефект внаслідок активізації підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові народного господарства регіону).
3.
Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.
На Придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення, в тому числі міського – 14%. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі вздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об’єктів.
Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м.Київ.
Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м³ води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м³ на одного жителя.
Майже 2 тис. км становить берегова лінія України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60-120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд м³, або 20 м³ на одного жителя.
Грунти України, незважаючи на її порівняно невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів.
У цілому структура грунтів України характеризується такими даними, %: типові чорноземи – 18, звичайні чорноземи – 27,7, південні чорноземи – 8,9 загальної площі. Отже, майже 55% площі становлять чорноземи, майже 6% - чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні грунти.
Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50% смуг, створених раніше.
Охорона і раціональне використання земель пов’язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, протиселевих, протизсувних об’єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України.
Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопилових об’єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.
Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже 60% всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.
Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.
Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн т сполук сірки.
Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.
Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого – розширювати і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн га, що становить 14% всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20-40%, у Карпатах – понад 40, на Поліссі – понад 25%. У Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%.
Територія України за рівнем забруднення (див. картосхему с.248) поділяють на:
1. Надзвичайно забруднені території
(61 тис. км²). Тут забруднення повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води – у 5-25 разів, грунтів – у 1,5-8,5 рази. До цієї зони належать Придніпров’я, Донбас, східна частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.
2. Дуже забруднені
(116,7 тис. км²) та забруднені
(121,2 тис. км²) – це території, прилеглі до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.
3. Помірно забрудненні території
(144,8 тис. км²) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку: Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області.
4. Умовно чисті території
(49,1 тис. км²) розташовані в Карпатах, Шацькому поозер’ї, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров’я, північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах Харківської і Луганської областей.
Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. У цих районах забруднення грунтів у 10 і більше разів перевищує нормативний фон, води – у 5-45 разів.
Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми. Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов’язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.
4.
Зовнішньоекономічні зв
’
язки
в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.
Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991 р.), “Про вільні економічні зони” (жовтень 1992 р.), “Про іноземні інвестиції” (березень 1993 р.).
Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови – йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Адже відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.
У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб.
Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у формі клірингу. Кліринг – система безготівкових розрахунків, які ґрунтуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань і здійснюються через банки або спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в 1775 р.). Популярною нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну товарами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992 р. і становили тоді майже 50% загального товарообороту. Однак при такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через нееквівалентний вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мастильні матеріали.
Понад 72% наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже ¾ вивозу продукції з України. Значними споживачами залізної і марганцевої руд, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор – в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м’ясо. масло, м’ясні та ряд консервованих продуктів – здебільшого в Росію.
В Україну з інших республік колишнього СРСР найбільше ввозить Росія – 70%. Це – нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.
Білорусь постачає Україні трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан – кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова – продукцію приладобудування, виноробної і консервної промисловості, килими, виноград; республіки Середньої Азії – газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя – нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії – електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибо продукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.
За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. Так, на кінець 1995 р. нашу державу визнали понад 160 країн світу, 132 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. У країнах далекого зарубіжжя ми поставляємо машини, трактори, залізну і марганцеву руди, устаткування для гірничо-шахтових, будівельних, електротехнічних підприємств, засоби автоматизації, обчислювальну техніку, автомобілі, прокатні стани, океанські судна, силові трансформатори, магістральні тепловози та багато іншої продукції.
Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити Україну.
Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, каву, продукцію хімічної і легкої промисловості. Проте необхідно створювати економічні бар’єри (високе мито тощо) для таких товарів, як жувальна гумка, напої, тютюнові вироби, радіотовари, деякі інші товари широкого вжитку тощо. Це зменшить дефіцит платіжного балансу і підніме попит на аналогічну вітчизняну продукцію, стабілізуючи виробництво.
Найтісніші економічні зв’язки підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці карїни переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і металургійної промисловості, тепловози, екскаватори, бульдозери, телевізори, трансформатори, сільськогосподарські машини тощо.
Протягом тривалого часу спостерігається сталість поставок на експорт донецького вугілля, що визначається попитом на нього як у колишніх країнах РЕВ, так і в ряді капіталістичних держав (Італії, Франції, Єгипті). Об’єктивною передумовою попиту на це вугілля на європейському, північно африканському та близькосхідному ринках є практична відсутність на Землі антрацитового палива, яке має високу калорійність, а головне – недимність.
Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та ін. Самородна сірка з України надходить до Чехії, Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.
З країн Східної Європи Україна імпортує машини, верстати, комплексне промислове устаткування для хімічної, меблевої і харчової промисловості, прилади, продукцію хімічної промисловості, рухомий залізничний склад, судна, автомашини, побутові електроприлади, медикаменти тощо.
У сучасних умовах економічні зв’язки України з країнами Східної Європи трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться більш ефективно.
Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія та ін.) отримують з України промислову продукцію і промислову сировину: залізну і марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, скло, металургійне та гірничо-шахтове устаткування, штучні алмази, велосипеди, металообробні верстати, прилади, автонавантажувачі, а також цукор, льоноволокно, олію тощо.
До Великобританії з України надходять прокат чорних металів, чавун, феросплави, металообробні верстати, бензол, цукор, льоноволокно, хміль, а Україні Великобританія постачає різні машини, промислове устаткування, хімічні продукти, вовняні тканини.
До ФРН Україна експортує феросплави, чорні метали, автонавантажувачі, віконне скло, олію тощо. З ФРН Україна імпортує різні машини й промислове устаткування, прокат чорних металів, хімічну продукцію.
До Франції з України вивозять антрацит, помпи, металообробні верстати, фотоапарати, льоноволокно, олію. Франція поставляє Україні потоково-механізовані й автоматизовані лінії зварювання і складання кузовів кабін трактора Т-150. На французьких суднобудівних підприємствах виконують замовлення Чорноморського судноплавства.
Українські машинобудівники виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт, Фінляндії – комплект устаткування для атомної електростанції.
Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну. З цією метою створено українсько-ірансько-азербайджанську компанію, яка збудує цілу систему трубопроводів через Росію в Україну. 45% внеску – України, така сама частка – Ірану, 10% - Азербайджану. Угода розрахована на 15 років, Україна поставлятиме до Ірану машини і обладнання для гірничо-добувної та металургійної промисловості, братиме участь у реконструкції металургійних підприємств, доріг і морських портів.
Останнім часом право на здійснення зовнішньоекономічних операцій надано окремим підприємствам і організаціям, внаслідок чого підвищилася активність їх у зовнішньоекономічній сфері. Зареєстровано більш як 30 тис. учасників зовнішньоекономічних зв’язків.
Створення спільних підприємств – одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. Їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.
У 1995 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 спільних підприємств, Німеччини – 40, Австрії – 22 та рядку інших країн. Найбільше їх у місті Києві (204) та Одеській області (143).
Різними є профілі спільних підприємств. Так, львівське виробниче об’єднання “Конвеєр” і болгарсько-угорське товариство “Інтрасмаш”, а також гомельське виробниче об’єднання “Гідро автоматика” та завод “Данувія” (Угорщина) уклали договір про прямі зв’язки щодо спільного проектування і виробництва автоматизованих транспортно-складських систем і засобів гідро автоматики.
Налагоджуються прямі стосунки Міністерства сільського господарства і продовольства України із зарубіжними фірмами. Заслуговує уваги співробітництво з фірмою BASF (ФРН) у галузі впровадження інтенсивної технології виробництва сої на основі застосування хімічних препаратів фірми. Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв’язків, створення спеціальних зон “вільного підприємництва” на території України (в районі Одеси, у Закарпатті та деяких інших місцях). Вільні економічні зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її економіки на основі створення умов для залучення іноземного капіталу.
Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму – галузі, яка найшвидше дає прибуток. Нині ми приймаємо в себе майже 250 тис. іноземних туристів, що становить лише 0,05% світової кількості. Проте реально ми вже тепер можемо обслуговувати до 5 млн туристів, що може дати майже 1 млрд дол.
Крім того, резервом для надходження валюти до України є плата за транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу. Все це разом може давати 6 млрд. дол. щороку.
Отже, перебудова зовнішньоекономічної діяльності України значною мірою сприятиме її просуванню на світовий ринок та інтегруванню у міжнародну економіку.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які головні завдання регіональної політики на сучасному етапі розвитку і реформування економіки України?
2. Що таке державні регіональні програми і для чого вони розробляються?
3. Які найбільш характерні регіональні проблеми в Україні потребують невідкладного вирішення?
4. Що таке спеціальні (вільні) економічні зони і за яких умов вони створюються?
5. Які переваги економічного розвитку мають вільні економічні зони?
6. В яких регіонах України склалися найвигідніші передумови для формування ВЕЗ?
7. Які фактори обумовлюють привабливий інвестиційний клімат у Північно кримській експериментальній зоні “Сиваш”?
|