Реферат: Вільнодумство Стародавнього світу

Нетрадиційна релігійність та Україна.

Нині в Україні набули поширення так звані нові культи або релігії "нового" віку. Ці новоутворення у духовному житті суспільства у 60-і роки виникли й поширилися у СІЛА, а згодом у Західній Європі. Дана нетрадицій­на релігійність небезпідставно може розглядатись як симптоматичний прояв глибоких кризових процесів у масовій свідомості Заходу, як несподівані метаморфо­зи, що їх переживає релігія в сучасному світі. Певним чином ці культи можна розглядати як єдину ідейно-політичну течію, як продукти саме сучасного етапу розвитку суспільства, що породжені спільними при­чинами і мають спільні характерні ознаки й особли­вості.

Тому є потреба в роз'ясненні широкому загалу особливостей подібних культів, їхньої суті й про­явів.

Дивні випадки, пов'язані з вірою в Бога, дедалі частіше почали з'являтися на сторінках преси, зокре­ма американської. Поліцейський з міста Арлінгтона зупиняє машину і вимагає у водія пред'явити доку­менти, але той заявляє, що документів у нього нема, оскільки він з Церкви Армагедона, в якій не визнаю­ться офіційні імена, а дату і місце свого народження вони вказати не можуть, бо вважають себе "вічними створіннями".

Театральний постановник з Нью-Йорка оголошує себе Христом і знаходить багато послідовників. Коли один з них помирає, псевдо-месія протягом трьох мі­сяців молиться над трупом для його воскресіння.

Поліція примушує поховати небіжчика. На знак протесту "Христос" викидається з вікна хмарочоса.

Групи молоді чекають у безлюдних місцях прихо­ду спасителя з космосу, інші практикують колективне бичування з метою вигнання диявола, треті вперто відмовляються від будь-якої медичної допомоги, на­віть від носіння окулярів.

І все частіше такі факти почали втрачати характер винятковості, невинних дивацтв. Як з'ясувалося, за останні 20—30 років у СІЛА утворилось близько 1000 таких організацій, нерідко з найнесподіванішими і екстравагантнішими способами поведінки і діяльнос­ті. Певна подібність між ними дає змогу розглядати їх як конкретні форми єдиного руху, викликаного гли­бокими зрушеннями в світосприйманні населення країни.

У чому ж полягають характерні спільні риси но­вих культів, які дозволяють твердити про невідпо­відність їх традиційним релігійним течіям?

Однією з таких рис є ігнорування "респектабель­них" церков, гучне викриття їх як прислужників "ду­ховного Вавилона". Апеляція до окремих сюжетів та епізодів священних книг використовується скоріше як вихідний матеріал для побудови власних фантасти­чних доктрин, пройнятих нестримним самозвеличен­ням. Іншими словами, культи майже або зовсім не пов'язані з уже існуючими в країні релігійними течія­ми. Другою властивістю є специфічний соціальний склад. Раніше до "месій" і "пророків" головним чи­ном тягнулися люди з найменш забезпечених і осві­чених верств, особливо літні. Останнім часом в куль­тах більшість становлять юнаки і дівчата з білого се­реднього класу, причому, як правило, ті, що мають хорошу освіту.

Серед культів значне місце посідають "східні" групи та їхні різновиди, які нерідко користуються у своїх побудовах "східною" (буддійською, індуїстсь­кою) містикою.

Для цих релігійних утворень є характерним уяв­лення про лідера культу як про особливого, неповторного спасителя, небесного обранця. Так, лідер Цер­кви уніфікації Сан Мен Мун твердить, що він "роз­мовляв з учителями, включаючи Христа, і в мудрості перевершив їх".

Засновник "Сім'ї любові" сповістив своїх послі­довників, що мав спіритичні контакти з Распутіним (1872-1916 рр.), Жанною д'Арк (бл. 1412-1431 рр.) і навіть ухитрився десь в небесах "переспати" з однією духовною істотою жіночого роду, яку він атестував як "богиню". Не відстають від них й інші самозвані "пророки".

Особливістю культів є також прагнення духовно і фізично ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути їх від колишніх цінностей і уподо­бань, паралізувати особисту свідомість, що досягаєть­ся різноманітними засобами психічного впливу. Ха­рактерним для культів є й типовий спонукальний мо­тив у кар'єрі "месії", він вкрай тривіальний: це — гроші. Так, "Місцева церква" тільки за обов'язкові для новообернених платні курси щорічно одержує понад 400 тис. доларів. "Церква живого слова" воло­діє маєтком в 20 млн доларів. Стільки ж одержує "Рух Харе Крішна" від продажу своєї літератури. При цьому керівники культів не гребують навіть експлуа­тацією праці своїх послідовників, позбавляючи їх найнеобхіднішого.

Значне поширення нетрадиційної релігійності має вагомі об'єктивні причини. Становище загострюється також екологічними проблемами. У міжнародному житті є теж безліч проблем, що вимагають роз­в'язання. Проповіді лідерів культів зводяться в кінце­вому підсумку до пророкування кінця світу. Кріш-наїти вважають сучасну епоху "залізним віком". Мун твердить, що космічна боротьба із Сатаною, яка пе­редує наступу "доби завершення Нового Завіту", вже розпочалася. "Божі діти" призначили кінець світу на 1993 р. Сьогодні вчені і політики розмірковують про можливість загибелі людства. Ймовірно, саме тому найбільш екстравагантні й фантастичні заяви подіб­ного роду знаходять відгук у багатьох американців.

Такі настрої передаються і молоді. Доречно зазначи­ти, що "молодіжне" забарвлення культів також має власну причину зумовленості в об'єктивному стано­вищі. Саме молодь передусім стикається з матеріаль­ними труднощами. Ще не цілком сформоване світо­сприйняття юнаків і дівчат найбільш чутливо реагує на соціальну несправедливість. Вони безкомпромісні у відстоюванні своїх ідеалів і водночас найбільш без­захисні у разі краху. Нарешті, чимала частина молоді 60-х років пережила гостре розчарування у наслідках своєї діяльності, що сприяло становленню і розвит­кові нетрадиційних культів.

"Пророки" і "месії" відкидають офіційну ідеоло­гію і традиційні віровчення, постійно викривають хи­би суспільства. Але всі їхні проповіді та викриття не виводять за межі суспільної проблематики, а є, по суті, способом пристосування до неї. "Месіанський" бізнес має масу переваг. Не є обов'язковими академі­чна підготовка або диплом. Немає необхідності в фі­нансових вкладах, а матеріальні вигоди переважа­ють будь-яку реальність. Навряд чи якась інша робо­та, доступна смертному, є престижнішою. Навіть сум­нівне минуле не може служити перешкодою.

Перейдемо до змістовної характеристики окремих культів, але перед цим дамо їхню класифікацію, зо­крема для того, щоб обгрунтувати вибір конкретних релігійних течій як об'єкта критичного розгляду. Умовно дослідники релігій "нового віку" поділяють їх на три великі групи. До першої відносять культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропо­нують унікальну "богоодкровенну" істину, рекламую­чи власний шлях до спасіння людства. Серед них: "Сім'я любові" ("Діти Бога"), "Церква Армагедона", "Місцева церква", "Церква уніфікації" (Об'єднана церква). Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: "Рух Харе Крішна" (Міжнародне товариство свідомо­сті Харе Крішни), "Дзен-буддизм", "Місія божест­венного світла", "Ананда Марга", Віра багаї та ін. Окрему групу репрезентують об'єднання, що займаються переважно "духовними" вправами, психотера­певтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводяться релігійні спекуляції. Тут відокремлюється Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації, Синанон, Біле Братство.

Рекомендуємо розглянути конкретні культи на прикладі Церкви уніфікації, Сайєнтологічної церкви, Руху Харе Крішна та Віри багаї як найзначніших та найвпливовіших сект, що з'явилися й в Україні.

Церква уніфікації. Жодний релігійний культ у СІЛА не збуджує стільки пристрастей і дискусій, як Церква уніфікації. Послідовники цієї церкви (му-ніти — за ім'ям керівника Муна) постійно тиняються на аеродромах, вокзалах і вулицях, продаючи квіти, солодощі, морозиво або жебракуючи, щоб дістати ма­теріальні засоби для "об'єднання людства в єдину божественну сім'ю". Глава церкви Сан Мен Мун дав­но стоїть у ряду знаменитих фігур. Докладніше зупи­нимося на історії цієї особи.

Народився Мун на півночі Кореї 1920 р., одержав освіту в пресвітеріанській місії. Пізніше відвідував церкву п'ятидесятників. У Великодню неділю 1936 р., як твердить Мун, відбулася його зустріч з Ісусом Христом, який признався, що місія, яку він взяв на себе близько 2000 років тому, не вдалася, і Мун по­винен її завершити. Наприкінці 40-х років Муна за­суджено за зґвалтування. Під час Корейської війни його звільнено американськими військами. Він втік до Південної Кореї, де і заснував "Асоціацію святого духа для уніфікації світового християнства" (скороче­но — Церква уніфікації). 1955 р. Мун потрапляє на лаву підсудних за те, що практикував в общині риту­альний секс; проти нього свідчило півтора десятка жінок. З однією із спокушених ним студенток для припинення скандалу він змушений був одружитися.

1973 р. Мун прибув у СІЛА, щоб поширити своє вчення, викладене у книзі "Божественний принцип". Мун вважає сім'ю творінням нечистої сили, оскільки Єва согрішила (в буквальному й побутовому розумін­ні) з сатаною, що прийняв було вигляд змія, і прирекла людський рід на довгі страждання. Христос (другий Адам), як і наші прародичі — Адам і Єва, народже­ний безгрішним, але не встиг виконати свою місію — вступити у шлюб з ідеальною земною жінкою і поро­дити очищених від гріха "досконалих" дітей. Оскільки Мун також безгрішний, то разом зі своєю дружиною він складає справжню сім'ю. Тільки вступивши до неї, людина може врятуватися. А справжні батьки і родичі є представниками сатанинського, гріховного світу. І хоча Мун не бере прямої участі у створенні "досконалого" потомства, він визначає сумісність мо­лодих людей один до одного в сексуальних стосунках і проводить масові шлюби, причому деякі молодята зустрічаються за кілька днів до весілля, а деякі спіл­куються через перекладача. Свою книгу Мун афішує як "Завершений заповіт", що містить відкоригований план спасіння. Проте провідні американські теологи рішуче відкидають причетність вчення Муна до хрис­тиянства та його витоків. Особливо енергійно його критикують іудаїсти, вказуючи на наявність відверто антисемітських висновків у його творі.

Способи і методи мунітів щодо залучення нових членів секти різноманітні. Серед них — спеціальні мі­сіонери, які можуть підійти до людини на вулиці й заговорити з нею про все, що її цікавить, — спорт, політику, релігію, їхня тактика полягає в тому, щоб завоювати увагу й довір'я. Вони здатні загіпнотизува­ти людину, після чого вона поступово втрачає свою особистість і стає психологічно беззахисною. В му­нітів у цьому процесі особливу роль відіграють багатогодинні лекції, коли на слухачів цілеспрямовано діють повторення, монотонність і ритм. Це ті самі фактори, які присутні й у техніці гіпнозу. Методика обробки новачка, впливу на його світовідчуття поля­гає в такому: на нього "навалюються" виснажливі, часто повторювані заходи, що викликають особливий гіпнотичний стан, при якому стираються колишні ін­тереси, тривоги, бажання, цілі — вкрай ослаблюється той психологічний панцир, який раніше захищав лю­дину від некритичного сприйняття чужого впливу.

Особа опиняється серед людей, які впевнено роз­мірковують про вищі істини і прозріння, про заповіт­ні проблеми, що хвилюють її на шляху їхнього розв'язання. Навколо себе вона бачить мунітів з не-змінно сяючими очима, які ніби уособлюють радість прилучення до якихось загальних інтересів, до "вищої мети". Новачку навіюють, що з ним незабаром стане­ться надзвичайне — вирішальний прорив у раніше прихований від нього сенс існування, коли виявить­ся, що все минуле було безбарвне, бездуховне, не­справжнє. Саме за умов психологічної беззахисності й зростаючого натиску виникає відчуття, що немає по­вернення до колишнього світу. Причому техніка за­лучення людей у секту з кожним роком стає дедалі витонченішою; на сьогодні існує цілий штат справж­ніх професіоналів психічного і духовного мані­пулювання.

Є у вченні Муна й особливість, що пояснює його привабливість для молодих американців. Усю "тео­логію" Церкви уніфікації проймає особливий інтерес до суто інтимних стосунків біблійних персонажів, до проблеми "чистоти крові" та її перетасування у на­ступних поколіннях. На ранніх етапах проповід­ницької діяльності Муна ця ідея була висунута, очевид­но, для оправдання його вправ на своїх послідовницях. Однак в "Божественному принципі" ідею очищення крові вже представлено провіденціальною метою людства, як головний інструмент "спасіння", яке до­сягається лише у межах "справжньої сім'ї"". Врятува­тися, переконує дана церква, можуть тільки люди, які перебувають у "справжній сім'ї" та в сексуальній гармо­нії між собою. А цю "гармонію" і "сумісність" здатний визначити лише справжній, фактичний "отець" Мун. Звідси — обряди масових шлюбів, що справляють гли­бокий емоційний вплив і подібні до військових парадів. Так, 1 липня 1982 р. у Нью-Йорку було повінчано 2075 пар. Така вульгарна інтерпретація священного писання виявилась досить ефективною для експлуатації духовних пошуків молодих американців.

Що ж у кінцевому підсумку стоїть за специфіч­ною "теорією" і практикою "Церкви уніфікації"? Як і в більшості інших культів, спонукальним мотивом виступають гроші, прагнення будь-якою ціною доби­тися фінансового успіху. Мун урочисто оголошує: "Месія повинен бути найбагатшим. Тільки він здат­ний володіти усім. Поки він цього не досягне, ні він, ні Бог не будуть щасливими". Доречно зазначити, що ця мета досягається передусім за рахунок жорстокої експлуатації рядових віруючих. Один з колишніх по­мічників Муна звинуватив 1979 р. "церкву" в нещад­ній експлуатації людей, твердячи, що тисячі мунітів, які щоденно працюють на вулицях, приносять "от­цю" 200 млн доларів на рік. Керівництво "церкви" з обуренням це заперечило, бо 1978 р. її прибуток, мо­вляв, становив "лише" 20 млн доларів, а 1985 р. — тільки 8 млн доларів. Перевірити всі ці цифри дуже важко, але цілком зрозуміло, що "Церква уніфікації" володіє величезними сумами. Тільки в Нью-Йорку їй належить маєток вартістю 17 млн доларів, а також 10-мільйонна власність у сусідньому Теритауні. Крім цього, секта володіє багатомільйонною нерухомістю в ряді інших штатів. Глава церкви живе у особняку вар­тістю 625 тис. доларів, має дві яхти, а його власний маєток оцінюється в 11 млн доларів. Крім того, в Південній Кореї Мун володіє багатьма підпри­ємствами, в тому числі військовими.

В Україні рух з розповсюдження ідей Сан Мен Муна виник ще в 70-х роках. Своє організаційне оформлення Церква уніфікації розпочала на початку 90-х років. Е громади існують в Києві, Харкові, До­нецьку.

Рух Харе Крішна — один з численних східних культів, що поширилися останнім часом на Заході. Зацікавленість орієнтальною містикою була виклика­на піклуванням про здоров'я, бажанням засвоїти й використати рекомендації щодо дієти, дихання, фізи­чних вправ, методів психологічного контролю і пси­хотерапевтичних процедур.

Пошуки надійних духовних і моральних ціннос­тей, відповідей на питання щодо сенсу людського іс­нування також зумовлюють інтерес до нетрадиційних

східних трактувань. Щоб показати невипадковість звернення до релігійного досвіду Сходу, стисло роз­повімо про дзен-буддизм, привабливий для західного обивателя сумішшю елементів аскези (помірності, ас­кетизму), мистецтва, поезії, чайної церемонії та своє­рідної філософії. Прибічники дзен-буддизму мало ці­кавляться теоретичними філософськими питаннями. Головне для них — медитація, що розглядається як розумова дія, яка приводить психіку людини у стан глибокої зосередженості, що знімає крайню емоційну напругу, уповільнює реакцію, позбавляє медитуючого негативних переживань. Прибічники цього культу по­винні засвоїти своєрідну техніку медитації, що скла­дається з кількох стадій. Першочергова роль відведе­на духовному лідеру, який разом з учнями живе в ко­муні й контролює строге дотримання регламентації життя, проводить медитативні сеанси. Члени общини разом харчуються, спілкуються, тут проголошено рів­ність статей, утверджується цінність сім'ї, але на першому місці повинні стояти общинні інтереси на противагу індивідуалізму, егоїзму, роз'єднаності сус­пільства. Дзен-буддисти не проголошують метою пе­ребудову існуючого суспільства, а прагнуть шляхом масового впровадження містичного медитування змі­нити свідомість людей.

Рух Харе Крішна виявився цілковито незвичним для західної культури з погляду не тільки ідеології, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вули­цях американських міст з'явилися групи людей в ек­зотичному одязі, що співали ритуальних пісень й пританцьовували під звуки флейти, цимбал і бубнів. Чоловіки — з виголеними головами, з косичкою зза­ду, одягнуті в дхоті, жінки — у довгих хустках і сарі. Це були прихильники "Міжнародного товариства сві­домості Крішни" ("Рух Харе Крішна"), заснованого 1966 р. у Нью-Йорку вихідцем з Індії Абхай Ширан Де (1896—1977). Він народився в Калькутті, вивчав у місцевому університеті англійську мову, філософію і економіку. Потім служив у хімічній фірмі, займався торгівлею. 1954 р. залишив дружину і п'ятьох дітей, став ченцем і повністю присвятив себе служінню Крішні. Під чернечим ім'ям Бхактиведанта Свамі Прабхупада 1966 р. він прибув у СІЛА, маючи при собі сім доларів і власний переклад "священного пи­сання крішнаїтів". 1977 р. помер дуже багатою люди­ною, яка користувалась усіма благами життя.

Протиставивши власні погляди західним ціннос­тям і способу життя, Бхактиведанта Свамі Прабхупада здобув багато прибічників серед молодих американців з середнього класу, які становлять в общинах кріш­наїтів більшість. Розглянемо ідеологію крішнаїтів, щоб пояснити феномен їхньої популярності.

Віровчення і культ "Руху Харе Крішна" грунтую­ться на індуїзмі та буддизмі. Рядовий крішнаїт, як правило, далекий від філософсько-релігійних ідей ін­дуїзму. Від нього вимагають лише не вживати нарко­тики, алкоголь і тютюн, бути вегетаріанцем і промов­ляти мантри (молитви) та гімни. Крішнаїтська свідо­мість ніби існує всередині кожної людини, її необхід­но збудити. Спираються крішнаїти на "Бхагавадгіту" ("Пісню бога"), яка є частиною давньоіндійського епосу "Махабхарата" і вважається складеною з висло­влювань Крішни на філософські теми. В ній ствер­джується, що все існуюче — лише видимість, у тому числі й наслідки праці людини, які належать Крішні. Людина повинна виконувати свій обов'язок, але бути байдужою до його кінцевого результату, тоді вона пе­ребуває в єдності з волею Крішни. Це рятує послідо­вника від сансари (мандрівки) і приводить до злиття з божеством. Спеціальне поклоніння Крішні ввів у XV—XVI ст. гуру (вчитель) Чайтанья, який твердив, що необхідно багаторазово повторювати ім'я Бога для того, щоб він надав спасіння. Тоді ж було впровадже­но мантру, що складалася з повторення в різному по­рядку трьох слів: "харе", "крішна", "рама". Цю мант­ру крішнаїт повинен щоденно повторити як мінімум 1728 разів, на що потрібно близько шести з полови­ною годин. Багаторазове повторення мантри нібито приводить людину до екстазу, що вважається звіль­ненням від тіла і поринанням у чистий дух. Посвячений повинен постійно виговорювати, співати — "вібрувати" "священне ім'я бога". Свій дім він пови­нен перетворити в дім Крішни, мати в ньому зобра­ження Крішни, освячене духовним вчителем, постій­но молитися йому всією сім'єю.

Послідовник вчення "свідомості Крішни" пови­нен відмовитися від усіх світських інтересів, суспіль­них обов'язків. Половину свого прибутку він повинен віддати "служінню Крішні і його підлеглим". Катего­рично забороняється їсти і спати більше, ніж необ­хідно. Прагнення до накопичення, навіть розмова про матеріальні предмети, світські інтереси, спілку­вання з людьми, які не цікавляться "свідомістю Крі­шни", сприймаються як серйозне порушення "від­даного служіння". Щоправда, керівники секти ніколи не відмовляються від володіння "мерзенним мета­лом". Щодо організації "Міжнародне товариство сві­домості Крішни", то вона є одним з найбільш багатих центрів нетрадиційних культів. Виторг від продажу книг і перекладів Прабхупади, журналу "Назад до бо­жественності" становить щорічно понад 20 млн дола­рів. Великий прибуток приносять рядові крішнаїти, які цілими днями жебракують на вулицях міст.

Число членів "товариства" швидко зростає. 1973 р. воно становило близько 3 тис., а 1982 р. — вже 12 тисяч віруючих, які проживають у релігійних общинах, не враховуючи великої кількості "пара­фіян", що мешкають поза комуною, але щоденно бе­руть участь у її заходах (так, у СІЛА їх налічується на кінець 90-х років близько 100 тисяч). "Рух Харе Крі-шна" має магазини і ресторани дієтичної їжі, велику кількість процвітаючих підприємств, на яких майже безплатно працюють члени "товариства". На шести сільськогосподарських фермах площею від 100 до 1500 акрів також експлуатується праця рядових кріш-наїтів. "Товариство" має 11 будівель в Лос-Анджелесі, 14-поверховий "храм" у центрі Нью-Йорка.

З метою збереження і зміцнення "Міжнародного товариства свідомості Крішни" престарілий Прабху-пада встановив адміністративну Раду з 11 гуру, які управляють крішнаїтами в різних регіонах світу. Всі керівники — американці або європейці, серед них — жодного уродженця Індії. Головою американських крішнаїтів став колишній докторант-історик Колум­бійського університету Кіртананда Свамі. Частину Єв­ропи, в тому числі Східну, веде американський гро­мадянин Роберт Кампаньола, що проживає у ФРН.

В крішнаїтських ашрамах (общинах) панує спе­цифічний деспотизм, не тільки фізичний, "зовніш­ній", а й "духовний", "внутрішній". Віруючий зобо­в'язаний без розмірковувань підкорятися духовному наставникові. Вільного часу протягом доби у нього немає ані хвилини, він постійно зайнятий декламаці­єю мантр, випрошуванням пожертвувань для общи­ни, різними господарськими роботами. Щоб у лю­дини не виникало думок, що відвертають від спілку­вання з богом, її ні на хвилину не залишають одну. Просту вегетаріанську їжу дають два рази на день, для сну відводиться не більш як 4—5 годин на добу.

В Україні перші громади крішнаїтів з'явилися у 80-х роках і діяли спочатку нелегально. Від 1990 р. діяльність Міжнародного Товариства свідомості Крішни легалізовано. А у 1995 р. офіційно зареєстрований Всеукраїнський центр громад свідомості Крішни складається з 32 об'єднань і діє практично в усіх областях України.

Церква сайєнтології. Слово "сайєнтологія" в пере­кладі означає "науковчення". Коротко зупинимося на проблемі співвідношення науки і релігії. Ми звикли вважати їхні співвідношення взаємозапереченням, хоча в дійсності справа набагато складніша. Майже всі сучасні релігії прагнуть використати наукові до­сягнення у власних цілях. Особливо це добре помітно в сфері медицини. В СІЛА неодноразово з'являлися самозвані лікарі духовних і фізичних захворювань, які твердять, що нібито вони досягли гармонії у єднанні розуму і віри, науки і релігії. Так, ще 1875 р. заснова­но церкву Християнської науки. У 20—40-х роках нашого століття поширилося вчення "святого отця", який регулярно інсценував сеанси "чудесного зцілення". Керівник лабораторії психологічних досліджень у Лос-Анджелесі винайшов "прилад" під назвою "аль-фа-вимірювач", який нібито допомагає тому, хто звернеться до нього за допомогою, досягти успіху в житті, позбавитися від стресів, пізнати всі таємниці буття.

Те, що подібні "цілителі" мали певні успіхи, є цілком закономірним, якщо врахувати, що зростають "зі швидкістю злітаючої ракети", за виразом амери­канських експертів, алкоголізм і наркоманія. Кваліфі­кована медична допомога, в тому числі психотерапев­тична, що необхідна при подібних захворюваннях, коштує досить дорого й є доступною далеко не кож­ній людині. От вони й звертаються за допомогою до "наставників" і "цілителів", які навіюють їм віру в благополучний кінець усіх хвороб, а разом і віру в ус­піх, не бентежачись з того, що вірогідність як пер­шого, так і другого більш ніж сумнівна.

Зазначимо, що ідея лікування за допомогою міс­тичних заклинань та магічних дій не змогла б довго утриматися в історії суспільства, якби так чи інакше не підтверджувалася випадками "чудесних зцілень", що вимагає з'ясування їхньої природи. Річ у тому, що практика психотерапії, лікування гіпнозом, наві­юванням, яка сьогодні набула значного поширення і серйозних наукових обгрунтувань, пояснювалася сво­го часу "месмеризмом", тобто псевдонауковими, спі­ритуалістичними доказами. Інакше у XVIII ст. і не могло бути, коли наука про людину робила тільки перші кроки.

Суть психотерапевтичного впливу полягає в тому, щоб пацієнт виступав не як пасивний об'єкт зов­нішнього (фізичного, фармакологічного тощо) впли­ву, а міг би мобілізувати на боротьбу з хворобою всі свої внутрішні сили, глибинні регулятивні можливості центральної нервової системи, не досить вивчені й сьогодні. Ще донедавна гіпнотичне навіювання вияв­лялось найбільш ефективним, якщо воно проводи­лось від імені надприродних сил і утвердження волі всесильного бога, служило "граничною" підвалиною для надії, переконання, віри й уповання.

На цих же підвалинах тримається світогляд "церкви сайєнтології", яка прагне синтезувати дві речі: основи природничо-наукових знань у галузі пси­хології та психотерапії й релігійні уявлення. Це до­зволяє використовувати релігійні забобони і нечітку свідомість людей, обтяжених власними психологіч­ними слабкостями. Водночас сайєнтологічна церква, що виникла внаслідок певних віянь, заслуговує на де­тальніший розгляд притаманних їй властивостей, як одна з найбільших і найвпливовіших організацій не­традиційної релігійності.

Засновник "церкви сайєнтології" Лафаєт Рональд Хаббард народився 1911 р. в американському штаті Небраска. В роки другої світової війни він був мобілі­зований у воєнно-морський флот і брав участь у Філіпінській кампанії. Після демобілізації він пробував свої сили на літературній ниві, опублікувавши кілька фантастичних романів. Однак прибутки від цієї дія­льності не задовольнили колишнього морського офі­цера, і 1949 р. на лекції в Нью-Йорку він, за свід­ченням часопису "Тайме Мегезін", заявив: "Смішно писати, одержуючи пенс за слово. Коли хтось дійсно хоче заробити мільйон доларів, то кращий шлях — заснувати власну релігію".

Десь через рік було опубліковано книгу Л. Р. Хаббарда "Діанетика: наука про душевне здоров'я". Мо­зок представлений у цій книзі як хороша лічильна машина, котрій потрібний правильний детектор, який допомагає виліковувати психози, неврози і підвищу­вати "коефіцієнт інтелектуальності". В книзі роз'яс­нювалося, що діанетика володіє психотерапевтичною технікою, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні захворювання мозку і всі психотера­певтичні хвороби. Одночасно з виходом "Діанетики" Хаббард зумів організувати широку мережу психоте­рапевтичних сеансів, обіцяючи корінне поліпшення і удосконалення духовних здібностей.

Проте Хаббард не зупиняється на організації ба­нальних лікувальних сеансів, оточуючи їх глибокодум­ними розмірковуваннями й ритуалами, повними по­заземної таємниці. Через чотири роки у Вашингтоні з'являється Основоположна церква, створена послі­довниками Хаббарда, яких західна преса того часу характеризувала як "групу псевдонаукових містичних фанатиків".

Зупинимося на теорії Хаббарда, що являє собою суміш уривчастих відомостей про комп'ютерну техно­логію з поверховим уявленням про буддизм та індуїзм і з практикою східних релігійних наставників (гуру). Згідно з теорією, можна відкрити єдину причину пси­хозів, неврозів, насильств і розладу в соціальному житті, а також — у нежитті. Причина полягає у не­вмінні управляти роботою власного мозку, нерозу­мінні його "божественної сутності". Кожна подія в житті індивіда, згідно з Хаббардом, нібито вкладаєть­ся в мозаїчну структуру головного мозку. Неприємні події, невдачі, страхи, розчарування тощо не вписую­ться повністю в цю структуру, випадають з неї і з-під влади індивіда, але опісля виявляються у формі ірра­ціональної поведінки, що не відповідає ситуації. Лі­кування передбачає виявлення таких подій (вульгари­зована техніка психоаналізу), потім їх локалізацію шляхом виявлення "електропсихометра" або "Е-вимірювача" Хаббарда, їхніх відбитків "енграм" і, нарешті, нормалізацію розумової діяльності, емо­цій, волі.

Створений Хаббардом прилад ("Е-вимірювач") складається з гальванометра, здатного фіксувати еле­ктропровідність шкіри, що змінюється від певного стану індивіда, і батарейки, з'єднаної з двома бля­шанками, що пацієнт бере в руки. Для досягнення мудрості, хорошого здоров'я і найвищої духовної до­сконалості застосовуються сеанси "обробки" або "прослуховування". При цьому людина сідає навпро­ти інструктора і з'єднується з "Е-вимірювачем". Інст­руктор ставить різні запитання, пов'язані з минулим людини, яка на них відповідає. Вважають, що різке відхилення стрілки засвідчує крайнє збудження клі­єнта, викликане "усвідомленням" умов, за яких вона колись дістала психічну травму. Ці відкладені в сві­домості колишні хворобливі досвіди, душевні потря­сіння Хаббард назвав "енграмами". Для їх усунення прослуховувач (інструктор) повторює запитання, доки прилад не покаже, що реакція стала "нормальною" і відповідь не пов'язана з хворобливим станом психіки. Оскільки у житті людини є чимало складностей, то така практика може розтягуватися на багато місяців і навіть років. Сама людина без допомоги сайєнтологіч-ної церкви, мовляв, не здатна ні зрозуміти джерело "енграм", ні позбавитися їх. Вони отруюють її душе­вне здоров'я.

Хаббард постійно твердить, що виходить із суто наукових методів. Однак він жодного разу не зміг представити достовірних доказів. Звичайно, в деяких випадках подібні сеанси, особливо спочатку, справ­ляють благотворний вплив на стан людини: вона від­чуває душевний спокій, позбавляється колишньої нервовості, невиразного неспокою тощо. Тому наше завдання й полягає в тому, щоб пояснити механізм дії подібних процедур. Зазначимо, що маніпуляції по­слідовників Хаббарда відтворюють розроблену 3. Фрейдом теорію психоаналізу, але в граничне спрощеній і вульгаризованій формі. Йдеться про розуміння несві­домого, про душевні травми, про причини неврозів, про вплив дитячих переживань на психіку дорослої людини й т. п. Головне полягає в тому, що Хаббард так чи інакше відтворює принципову схему сеансів психотерапії, практиковану 3. Фрейдом і його послідов­никами: вишукування причин неврозу, виведення ко­лишнього досвіду на рівень свідомого, терапію сло­вом. Тому в тих випадках, коли сеанси клінічно пока­зані для певного захворювання, вони неодмінно справлять благотворний вплив.

1955 р. Хаббард проголосив себе пророком вчення про "тетана", особливого духа, який після смерті лю­дини переселяється до іншого тіла, і про "тета", ду­ховну першооснову руху і розвитку неживої матерії.

Це, безперечно, відкрите опошлення буддизму, його складної релігійної доктрини. З нього Хаббард бере, вульгаризуючи при цьому, одне з центральних поло­жень — уявлення про вічне переселення душ, або ін-карнацію. Використання буддизму пояснюється не тільки тим, що він на той час входив у моду, а й тим, що вчення про інкарнацію дозволило надати триві­альній психотерапевтичній практиці космічні виміри.

Справді, енграми почали тепер вважатися не про­сто психічними травмами, набутими у буденному зем­ному існуванні, а душевними рубцями, надбаними за усі минулі втілення "тетана". Тим самим "Е-ви-мірювач" набуває принципово нового значення — не як скромний інструмент врятування "одноразового" людського існування, а як єдиний спосіб ліквідації в усьому Всесвіті болючих наслідків коловороту "тетанів".

Керівники "Церкви сайєнтології" запрошують ві­руючих особисто випробувати їхню цілющу дію. Вони уникають виступів з критикою інших релігійних те­чій, а від людини, що прилучається до її "лікувальних програм", не вимагають розриву із своєю колишньою вірою. Віротерпимість пояснюється місіонерськими міркуваннями. Віровчення, догматика не відіграють в сайєнтологічній церкві вирішальної ролі, це лише ви­хідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої застосовується витончена психотехніка.

У повсякденній діяльності церква сайєнтології — це воєнізована організація, з ретельно відпрацьова­ною технікою вербування, жорсткою ієрархічною струк­турою, деспотичними порядками, покликаними утри­мувати паству в межах казарменої дисципліни. Вербу­ванням нових "пацієнтів" займаються спеціально підготовлені місіонери. Людині, яку вдається заціка­вити, пропонують на вибір різноманітні програми Церкви. Всі вони платні, перші шість сеансів звичай­но коштують 70 доларів. Дальші "прослуховування" значно підвищуються в ціні. Прибутки приносить продаж "Е-вимірювача" — по 800 марок за одиницю (його собівартість 60 марок) і продаж творів Хаббар-да, що принесло 1979 р. церкві тільки у ФРН

15 млн марок (за повідомленням журналу "Штерн"). Крім того, керівництво "церкви сайєнтології" екс­плуатує своїх рядових членів, примушуючи їх пра­цювати на свою користь безкоштовно або за гроші. В результаті Церква володіє величезними коштами. 1959 р. Хаббард придбав у Англії розкішний маєток, який спочатку належав індійському магараджі, і пе­реніс туди свою штаб-квартиру. 1977 р. за свій буди­нок у Голлівуді він заплатив 5,5 млн доларів; в Кліу-тері (Флоріда) придбав розкішний готель, перетворе­ний у тренувальний центр для інструкторів найви­щого рангу. 1983 р. американський журнал "Тайм" писав, що власність "церкви сайєнтології" становить понад 280 млн доларів.

Л. Хаббард нібито володіє особистим майном у 7 млн доларів. Одним з його придбань е флотилія океанських кораблів. Лідери сайєнтології заявляють про більш ніж 4 млн своїх послідовників, про 22 цер­кви і 100 місій у 33 країнах. Близько мільйона послі­довників є прямими членами церкви, вони регулярно роблять внески, відвідують різноманітні курси і "класи", поширюють книги і брошури Хаббарда, вступають у контакти з її центрами, сподіваючись надолужити здоров'я, купують сайєнтологічну літературу, корис­туються препаратами на зразок таблеток діанезину, які нібито підвищують життєвий тонус.

У січні 1986 р. Л. Р. Хаббард помер, але історія однієї з найчисленніпшх і найскандальніших сект нашого часу на цьому не закінчилась. Його нащадки, які, прагнучи слави й наживи, продовжують експлуа­тувати створену ним організацію, — типовий продукт кризових процесів, що відбуваються у сучасному сус­пільстві. Саме це спричиняє діяльність прихильників сайєнтології і в Україні, котрі поки що організаційно не визначилися.

Щось подібне до сайєнтології лягло в основу руху фанатичних послідовників "Білого братства", або так званого вчення "Юсмалос", що передбачає Божест­венну програму фохатизації Землі (фохата — світлова енергія кванта). Автор-конструктор всього цього — киянин Юрій Кривоногов, він же пророк Юоан Свамі, твердить, що це "наука про Світло, про устрій Світу, всієї Системи Світобудови, про Любов Господ­ню, про Перетворення і фохатизацію людства..." Мо­вляв, вчення включає: "уявлення про Верховну Особу Бога, новий часовий виток, у який входить планета Земля; перевтілення Божественних Монад; прийдеш­нє; тонкий ангельський світ; перетворення землян; розкриття Закону Вічності; мікроструктуру аури лю­дини; діагностику стану душі й тіла; езотеризм Кос-мічно-Божественної програми Юсмалос" тощо. Для обернених у віру Кривоногова людей сучасне суспіль­ство взагалі не існує, бо, за настановою їхнього "пророка", складається лише з "хулителів-безбож-ників", які тільки й думають, щоб швидше знищити найсвітліше божество юсмаліан — Марію Деві Хрис-тос. Марія Деві — в миру М. Цвигун — лікар-терапевт за фахом, приєдналася до вчення, залишив­ши сім'ю і ставши дружиною Ю. Кривоногова. Вони зібрали до 2-х тисяч активних членів братства, які почали проводити діяльність антисуспільного спря­мування. Вона була припинена правоохоронними органами, а після суду керівників братства було за­суджено.

Віра багаї — релігія послідовників Багаулли, ім'я якого перекладається як "Слава Господа". Виникну­вши 1844 р. в Ірані, ця релігія сьогодні об'єднує до семи мільйонів чоловік, котрі живуть у 232 країнах і за географічною поширеністю посідає друге місце у світі після християнства. Багаїстську літературу пере­кладено приблизно на 800 мов світу.

Засновником основних положень Віри багаї вва­жається ширазький торговець Алі Мухаммед, який 22 травня 1844 р. створив так звану Декларацію Баба, де проголосив початок нової ери в історії людства. Сло­во "Баб" на арабській значить "ворота", тобто Баб заявив про себе як про ворота нової ери світу і все­світнього братства. Його місія — випередити появу іншого, більш вагомого Посланця, який об'єднає всі на­роди й установить на Землі справедливий і вічний мир.

Через сорок днів у Баба з'явилися послідовники, які почали поширювати його вчення по Персії, підго­товляючи людей до приходу того, кого відкриє Бог. Послідовниками Баба стають кілька відомих вчених і авторитетних релігійних діячів. Це викликало не­задоволення правлячої верхівки, яка почала пере­слідувати бабітів. Самого Баба було страчено 9 ли­пня 1850 р.

Через два роки після страти Баба у бабітів з'я­вився лідер під ім'ям Багаулла. Він народився 1817 р. в одній з найвідоміших сімей Тегерана. З дитинства Багаулла був оточений багатством, комфортом і роз­кішшю. Як твердять його прихильники, свої надзви­чайні знання він одержав від природи, а не від вчите­лів і книг. Дуже любив птахів, дерева, квіти і віддавав перевагу життю за містом, а не в палаці. Багаулла ви­трачав гроші не на задоволення, а на допомогу бід­ним. Його дружина також походила з багатого роду, але подвір'я їхнього палацу завжди було відкрите для бідних. Історія життя і проповідницької діяльності засновника Віри багаї стверджує, що бідні люди про­звали Багауллу і його дружину "Батьком і Матір'ю бідних".

Багаулла активно підтримував бабітів і за це вре­шті-решт опинився у в'язниці. Саме там йому було явище, яке відкрило йому, що він — "Той, Кого відкриє Бог", той "Посланець", про прихід якого про­рокував Баб.

Публічне проголошення, що Багаулла є Помазан-ником усіх релігій, що Віра його належить всьому людству, що новий день займається над історією ци­вілізації, було зроблено вже після його звільнення у Багдаді, в саду Різван, протягом дванадцяти днів, з 21 квітня по 2 травня 1863 р. Цей період увійшов в істо­рію як свято Різван, яке кожний рік відзначається прихильниками багаїзму у всьому світі на перший, третій і дев'ятий день травня.

Подальший шлях Багаулли знав як злети, так і падіння, як визнання його вчення, так і неприйняття.

Після того як 29 березня 1892 р. Багаулла помер, залишивши після себе більше 100 книг, головною з яких є "Кітаб-і-Агдас" ("Найсвятіша Книга", бл. 1872 р.), його послідовникам було проголошено духовний заповіт. В ньому старший син Помазанни-ка — Абдул-Баха — призначався Головою Віри багаї і єдиним інтерпретатором вчення Багаулли. Абдул-Баха займався активним місіонерством у всіх куточках сві­ту. В вересні 1911 р. відбувся його перший виступ у лондонській церкві Сіті Темпль. Протягом наступ­них років Абдул-Баха мандрує по Європі й Амери­ці, пропагуючи вчення Багаї. З його ім'ям по­в'язується боротьба за збереження єдності вчення Багаї, з початком побудови адміністративної струк­тури Багаї.

Певну оригінальність мають віровчення і культ Багаї. В них центральне положення займає принцип єдності людства. В ході свого соціального розвитку людство проходить різні стадії, подібно до того, як людське тіло проходить різні етапи фізичного розвит­ку. За стародавніх часів люди жили ізольованими сі­мейними групами. Згодом ці групи перетворилися на племінні одиниці, з яких вийшли міста-держави, а потім і нації. Світова єдність, вчить Багаулла, є останньою стадією соціального розвитку людства на його шляху до зрілості.

Світова єдність стосується кожного, жодна люди­на не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої йде людство, є єдністю у її розмаї, в межах якої, як вчить Багаулла, будь-яка група людей може знайти найкращий вираз своїх прагнень та ідеалів. В той же час кожна група, кожний народ можуть вико­ристовувати здобутки, спадщину й ідеали інших.

Єдність світу буде досягнута, коли кожна окрема людина визнає єдність людства як центральний духо­вний принцип сьогодення. Ця єдність не буде введе­на якоюсь могутньою групою зверху, а поступово розвиватиметься в людській свідомості доти, доки люди не визнають, що "світ — єдина країна і всі лю­ди — її громадяни" (Багаулла).

Послідовники Віри багаї вірять, що всі великі ре­лігії світу божественні за походженням. Всі вони були повідомлені Богом в його Об'явленнях, в різних міс­цях і в різний час. Жодна епоха, вважають багаї, не ; залишалася без керівництва Бога, який керує через ' своїх Посланців, їх поява на Землі — подія настільки : рідкісна, що людству відомо лише кілька імен: Кріш-[ на, Мойсей, Зороастр, Будда, Ісус, Мухаммед, Баб, Багаулла. Кожний з них створив релігію і надихнув до розвитку самостійну цивілізацію. Сучасний при-: хильник багаї описав єдність Пророків так: "Вчен­ня Мойсея як бутон, вчення Христа — квітка, вчен­ня Багаулли — плід. Як квітка не вбиває бутон, так і плід не губить квітку. Вони не руйнують, не проти­стоять одне одному... Кожне нове Одкровення є вті­ленням попереднього. Вони лише різні стадії єдиної Релігії".

І Багаї шанують засновників всіх світових релігій і вважають Святі книги цих релігій священними. Багаулла вважається ними останнім за часом Пророком Бога на Землі. Його місія — реалізувати єдність релі­гій світу. Віра, вчить він, є найперший фактор миру і дійсного прогресу людства. Між нею і наукою існує ; гармонія. Істинна віра і істинна наука не суперечать одна одній. Перша — необхідний помічник у духовному зростанні, а друга — засіб матеріального прогресу. Сучасники піддавали знущанню і запереченню не лише засновників релігій, а й піонерів науки. То­му, за Багауллою, істинна цивілізація стане можли­вою лише тоді, коли людство усвідомить необхідність як релігії, так і науки.

На думку багаї, кожна людина має право вирішу­вати самостійно, звертатися чи ні їй до Бога. Усякій індивідуальності притаманна найвища духовна при­рода, яку необхідно розвивати для того, щоб пізнати Бога і любити Його. Але кожна людина має й іншу природу — фізичну, тваринну; Багаулла вчить, що тіло людини повинно підпорядковуватися її душі. Найвища радість людини — в духовному, а не фізичному задоволенні. Якщо людина весь Час робить по­гане, то це означає, що її тваринна натура розвинута в ній більше, ніж духовна. Такій людині необхідно з допомогою інших, більш духовних людей, розвивати свою вищу натуру.

Духовне, душа не розпадається зі смертю людини, як її тіло. Вона, звільнившись від тіла, продовжує свій розвиток і шлях до Бога. "Рай" і "Пекло" — в Вірі багаї певні стани, серед яких перший — це на­ближення до Бога, а другий — відхід від Нього.

З основних положень віровчення випливають і моральні принципи Віри багаї. Вони вимагають від віруючого справ, а не слів. Багаулла не сприймає ас-кетизму і дозволяє людині використовувати всі жит­тєві блага, які надані Богом. Головний моральний принцип цієї релігії — побудувати власне життя на основі Віри багаї і демонструвати цей приклад іншим людям. Якщо ж людина не захоче слухати багаї, то за неї необхідно тільки молитися, залишивши її на вла­сному шляху до Бога.

У Вірі багаї відсутні професійні служителі культу. Кожний багаї є вчителем своєї релігії і вважає за свій обов'язок розповсюджувати вчення. Звідси інше най­важливіше положення Багаулли — необхідність за­гальної початкової освіти: всі чоловіки і жінки по­винні бути освіченими. До того ж має сенс набувати знання тих мистецтв, наук, ремесел, які можуть при­нести людям користь і покращити життя на Землі. На незнанні дуже часто базуються забобони і марновірс­тва. Оскільки люди різняться між собою здібностями і талантами, освіта повинна переслідувати ціль повного розвитку природних даних людини з тим, щоб досяг­ти творчого співробітництва між ними. Тло такого співробітництва може бути лише духовне, але Багаул­ла вказує і на деякі конкретні кроки, які необхідно здійснити на шляху до загального мирного розвитку: ліквідація контрасту багатства і бідності як в середині націй, так і між ними; створення світової спільноти і світового парламенту на основі справедливої участі всіх народів; створення світового федеративного уряду; забезпечення загальних прав народів і відсіч агре­сії; встановлення міжнародної світової мови, яку, по­руч з рідною, будуть вивчати в школі; вибір єдиної системи світового письма, встановлення загальної грошової системи тощо.

Багато уваги в етичній доктрині Віри багаї при­діляється проблемам сім'ї та вихованню дітей. До за­борон на аскетизм, професійне відправлення культу Багаулла додав заборону на вживання алкоголю, нар­котиків, азартні ігри позашлюбні зв'язки, крадіжки, гомосексуалізм, жорстоку поведінку з тваринами, а також заборону обдурювати, сповідати гріхи, крема­цію, жебрацтво, професійне невступання в шлюб, злослів'я, работоргівлю, вбивства і поцілунки рук. Цим він, на думку багаї, приніс з собою закони Нової Ери, а також скасував деякі з них, що стали на заваді єдності людства і розвитку цивілізації.

Певну цікавість викликають свята, обряди і звичаї Віри багаї. Одна з найяскравіших рис, притаманних життю багаї, — гаряче бажання поділитися своєю вь рою з усяким її шукаючим. Іншою унікальною особ­ливістю цього життя є Адміністративний Порядок, що дозволяє кожному чоловікові, жінці, дитині стати частиною єдиної Всесвітньої общини багаї і взяти участь в розповсюдженні Віри на місцевому, націо­нальному і всесвітньому рівнях (так звані піонери).

Згідно з духовним заповітом Абдул-Бахи, його стар­шого онука, Шогі Еффенді призначено Охоронцем Ві­ри багаї. Він повернувся до місця, де жив і був похова­ний Абдул-Баха, де знаходяться склеп Багаулли і могила Баба. Тут Охоронець повинен був захистити Віру від розподілу і розколів, які в минулому вичерпали духовні сили багатьох віровчень. При Оборонстві Шогі Еффенді Віра багаї стала розповсюджуватися в нових країнах; багаїстська література була перекладена на багато мов світу. Його літературна спадщина включає в себе історію першого століття ери багаї обсягом 181 тис. слів; надру­ковані листи —; це ще близько 300 тис. слів тексту, Шогі Еффенді написав тисячі листів окремим особам, групам, комітетам, місцевим і національним Духовним Радам.

Просвітницька діяльність першого і єдиного Охоронця Віри багаї була перервана раптовою смертю у відносно ранньому віці. Його вдова написала найбільш вичерпану працю про чоловіка — книгу "Безцінний скарб", що нараховує 450 стор.

Згідно з положеннями віровчення багаї, Охоро­нець Віри повинен призначити свого наступника з числа своїх нащадків. Оскільки дітей у Шогі Еффенді не було і не знайшлося людини, яка відповідала б ви­соким моральним вимогам, у 1963 р. створено вибор­чий орган — Всесвітній Дім Справедливості. Після вивчення священних текстів було оголошено, що "Того, Кого відкриє Бог", вже не буде. З того часу усі питання вирішуються Всесвітнім Домом Спра­ведливості — верховним і центральним органом Віри, який знаходиться на горі Кармель у місті Хайфа (Ізраїль).

1968 р. ВДС оголосив про створення Континен­тальних Колегій Радників — по три для Африки і обох Америк, по одній для Європи і Австралії, які зобов'язувалися працювати з Національними Духов­ними Радами. Обиралися вони на національних з'їз­дах під час свята Різван. В спокійній і молитовній об­становці учасники виборів таємно заповнювали бюле­тень без усякого зовнішнього тиску, впевнені у пра­вильності власного вибору. Хто б не був обраний, всі учасники голосування неодмінно щиро приймають обранця.

Багаїстські консультації одночасно є процесом духовного злиття їхніх учасників і практичним мето­дом прийняття рішень, адаптованим до здібності лю­дини до спільних дій. 'З допомогою принципу пого­джування, уміння проводити консультації багаї умож­ливлюють пошуки істини, необхідної для розв'язання тяжких завдань, висувають нові ідеї. Свобода вислов­лювати власні погляди відповідно до своєї совісті є істотною рисою багаїстських зборів, але її повинні використовувати помірковано, ввічливо і без прини­ження іншої думки.

У багаїстському календарі 19 місяців по 19 днів в кожнім; всього це дає 361 день, і тому між 18 і 19 мі­сяцями розміщуються 4 або 5 "вставних" дні. Баб на­звав місяці відповідно до епітетів Бога. Щодо багаїстської доби, то вона починається і закінчується із за­ходом сонця.

У багаїстському році 9 свят, під час яких припи­няється усяка робота. Три з них встановлені на па­м'ять про Декларацію Багаулли, один — на пам'ять про Декларацію Баба. Два інших присвячені дням на­родження Баба і Багаулли, ще два встановлені в пам'ять про їх кончину. Дев'яте свято — Новий рік.

На початку кожного місяця багаїстами проводять­ся досить незвичні збори, які мають, головним чи­ном, адміністративний характер. В цей час місцева Духовна Рада радиться з своєю общиною, знайомить її з планами, вислуховує побажання з питань, що ма­ють загальний інтерес. Ці збори називають святом Дев'ятнадцятого дня, який складається з трьох час­тин. У першій частині співають, читають і декламу­ють обрані місця з Писань багаї. У другій частині зві­тують про діяльність Духовної Ради та її комітетів, а також комірника, після чого всі переходять до трапе­зи, яка, залежно від ситуації, може складатися з склянки води або солідного обіду.

У зв'язку з швидким поширенням Віри багаї по всьому світі передбачається будівництво в усіх конти­нентах Будинків Поклоніння, які будуть репрезенту­вати міжнародну спільноту багаї. Вона вбачає себе як неурядову організацію, що тісно співпрацює з ООН на шляху забезпечення миру на Землі, прав людини і повного економічного та соціального розвитку наро­дів нашої планети.

Громада багаї організована в 1990 р. і в Україні. У 1999 р. Національні Духовні Збори багаї України були зареєстровані, а проповідницька діяльність зво­диться до просвітительської роботи через залучення як своїх, так і закордонних місіонерів. Багаї прово­дять зустрічі, лекції, консультації, збори, на яких розповсюджують історію і теорію Віри багаї, відповідну віровчальну літературу і популярні видан­ня. Віруючі багаї, яких нараховується біля 10000 проживають майже в усіх областях України. Най­більші громади в містах Київ та Дніпропетровськ.

Отже, розглянуті історія і сучасність релігійних об'єднань в Україні дають можливість дійти висновку щодо їх багатоконфесійності. І тому нині, в умовах незалежної, демократичної держави відкрилися спри­ятливі можливості для дієвого екуменізму різних цер­ков і релігійних об'єднань. Мета його в Україні по­лягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, ут­вердження соборності українських земель сприяти українській громадськості в активній участі в розбу­дові економічного, політичного і духовного процві­тання українського народу, відкинувши внутріконфесійні чвари, релігійну нетерпимість до представників інших релігій або індиферентних щодо релігії неві­руючих людей.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Балагушкин Е. Г. Критика современннх нетрадиционних религий. Истоки, сущность, влияние на молодежь. — М., 1983.

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1989.

Бхакти Веданта Сват Пробхунада. Бхагавад-гита — как она єсть. — Л., 1991.

Велесова книга: Легенди: Міти. Думи. Скрижалі буття укра­їнського народу. — К., 1995. — Кн. 1—4.

Григулевич Й. Р. Пророки "новой истиньї". — М., 1983.

Губаржевський І. Основи українського православ'я. — Чи­каго, 1970.

Гуревич П. С. Нетрадиционнне религий на Западе й восточ-ньіе религиознме культи. — М., 1985.

Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церк­ви. — Вінніпег, 1970.

Жаль К., Вьідрин Д. Куда ведет пилигрим. — К., 1988. Запровадження християнства на Русі. — К., 1988. Зубарь В. М., Павленко Ю. В. Херсонес Таврический й рас-пространение христианства на Руси. — К., 1988.

Іларіон, митрополит (проф. Іван Огієнко). Українська церк­ва: нариси з історії української церкви (у 2-х т.). — Вінніпег, 1982.

Ісаїв П. Звідки Русь-Україна прийняла християнство? — Фі­ладельфія, 1992.

Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць. — К., 1997.

Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.

Історія релігій в Україні: у 10 т. — К., 1997. — Т. 2.

Історія християнської церкви на Україні (релігіезнавчий до­відковий нарис). — К., 1992.

Коструба Т. Нариси з історії церкви України X— XIII століття. — Торонто, 1955.

Кто созидает будущее? Размншления о двадцатом столе-тии. — Международное Сообщество Багаи, 1999.

Липківський В. Відродження церкви в Україні. 1917—1930. — Торонто, 1972.

Л. Рон Хаббард, Саентология. Основи мисли. — М., 1998.

Огієнко /. /. Українська церква. — К., 1993.

Павленко Ю, В. Передісторія давніх русів у світовому конте­ксті. - К., 1994.

Плічковський Н. Нарис історії української православної церк­ви. — Сидней, 1985—1988.

Поспеловский Д. В. Русская православная церковь в XX веке. - М., 1995.

Рыбаков Б. А. Язичество Древней Руси. — М., 1987.

Українська церква між Сходом і Заходом. — К., 1996.

Харишин М. В. Історія підпорядкування Української право­славної церкви Московському патріархату. — К_, 1995.

Харьковщенко Є. А. Софійність Київського християнства. — К., Наук, думка, 1998.

Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. — Рим, 1965. - Т. 1,

Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. — К., 1999.