Введення
Якщо у першій половині XX ст. домінуючим видом діяльності соціологів у багатьох країнах були прикладні соціологічні дослідження, то у 60-80-х рр. в Західній Європі і почасти в США все більше соціологів стало цікавитися розробкою проблем самої соціологічної теорії, пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології, які різнились один від одного специфічним підходом до аналізу об'єкта і предмета соціології, до розуміння метода соціології як науки.
У ХХ ст. популярними стають такі напрями соціології як функціоналізм, позитивізм, символічний інтеракціонізм, структуралізм, етнометодологію та ін. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи, і одночасно, є продуктом оперативної взаємодії (як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплінами).
Метою даної роботи є вивчення структурного функціоналізму як одного з впливових напрямів Західної соціології ХХ ст., відокремлення його засновників, недоліків та особливостей.
1.
Поняття структурного функціоналізму.
Структурний функціоналізм
- методологічний підхід в соціології та соціокультурної антропології, що складається в трактуванні суспільства як соціальної системи, що має свою структуру та механізми взаємодії структурних елементів, кожен з яких виконує власну функцію.
Основоположниками структурного функціоналізму вважаються відомий американський соціолог Толкотт Парсонс, який у своїх дослідженнях спирався на класичні концепції Герберта Спенсера і Еміля Дюркгейма, а також британський соціальний антрополог польського походження Броніслав Маліновський.
Базовою ідеєю структурного функціоналізму є ідея «соціального порядку», тобто іманентне прагнення будь-якої системи підтримати власну рівновагу, узгодити між собою різні її елементи, домогтися згоди між ними. Учень Парсонса - Роберт Мертон - вніс великий внесок в розвиток даного підходу та його адаптації до практики. Зокрема Мертон приділяв велику увагу проблемі дисфункцій.
Основні вихідні положення функціональної теорії стверджують, що:
- соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи
- елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціональна універсальність)
- тому ці елементи є необхідні для системи (функціональна примусовість)
- функції поділяються на явні і латентні (приховані).
2.
Витоки структурного функціоналізму
У витоків структурного функціоналізму стояли перші соціологи: Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм. Вони прагнули до того, щоб створити таку науку про суспільство, яка, подібно фізики або біології, могла б відкривати і обгрунтовувати закони суспільного розвитку. Розглянемо погляди кожного представника окремо.
1)
Огюст Конт
Творець соціології Огюст Конт проголосив головним завданням соціології пошук об'єктивних, не залежних від конкретної людини законів суспільного розвитку.
Конт спирався на методи аналізу природних наук. За аналогією з розділами фізики, Конт поділив соціологію на «соціальну статику» і «соціальну динаміку».
Перша була сфокусована на вивченні того, як частини (структури) суспільства, функціонують, взаємодіють один з одним по відношенню до суспільства в цілому. Перш за все, він розглядав, як функціонують основні інститути суспільства (сім'я, держава, релігія), забезпечуючи соціальну інтеграцію. В кооперації, заснованої на поділі праці, він бачив чинник утвердження «загальної згоди».
Ці ідеї Конта згодом будуть розвинуті вченими, що представляють структурний функціоналізм в соціології та тими, головним чином інститути та організації суспільства.
Соціальна динаміка була присвячена осмисленню проблем соціального розвитку і політики змін. Вчений прагнув створити, за своїми власними словами, «абстрактну історію» без імен і без відношення до конкретних народам.
2)
Герберт Спенсер
Англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер також розглядав суспільство на рівні інститутів і функцій. Соціологія, по Спенсеру, - наука про вивчення структурних та функціональних змін, які проходять суспільства.
Спенсер запропонував досить оригінальну еволюційну теорію суспільства, яка пояснювала соціальні зміни, характер суспільства законом усередненого рівня розвитку його членів. Еволюція, по Спенсеру, передбачає прогресивне зміна, що розвивається за трьома напрямками: від роз'єднаності до інтеграції, від однорідності до диференціації і від невизначеності до визначеності, впорядкованості. Еволюція призводить до одночасних змін у структурі та функціях.
3)
Еміль Дюркгейм
Французький соціолог Еміль Дюркгейм обґрунтував новий погляд на суспільство, його структури і людей - соціальний реалізм. Його суть полягає в тому, що суспільство, хоча і виникає як результат взаємодії індивідів, знаходить самостійну реальність, яка, по-перше, автономна по відношенню до інших видів реальності, по-друге, розвивається за своїми власними законами, по-третє, має місце примат структур і функцій суспільства по відношенню до індивіда і функцій її свідомості і поведінки, тобто індивідуальна реальність вважається вторинною.
Предмет соціології Дюркгейма - соціальний факт. Соціальний факт є зовнішнім по відношенню до індивіда. і надає на нього примусове вплив. Соціальні факти можуть бути матеріальними (саме суспільство, його соціальні структури) та нематеріальними (мораль, цінності і норми, колективна свідомість, вірування).
3.
Характеристика структурно-функціоналістських ідей Т. Парсонса
Основоположними поглядами в теорії структурного функціоналізму є погляди Т.Парсонса. Саме тому на їх вивченні слід зупинитись окремо.
Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.
Жодна соціальна система — суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід — не можуть вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми:
- пристосування до оточуючого середовища (адаптація),
-формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання);
-підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція)
- забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність - підтримування зразка).
Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливе сумісне життя людей або суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об'єднує суспільство не економічні відносини, а те, що робить можливим саме існування цих відносин, а саме спільність цінностей людей і взаємне дотримування правил соціальної поведінки, "правил гри" Так Г. Тарсонс виходить на одну із центральних категорій - категорію соціальної дії її специфіка на відміну від фізичної і біологічної дії полягає в:
а) символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін),
б) нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм),
в) волюнтаристичності (що проявляється в залежності соціальної дії від суб'єктивних визначень ситуації).
У запропонованій моделі соціальної дії основними складовими елементами є діяч, ситуація та орієнтація діяча на ситуацію. Діяч (ним може бути як окремий індивід, так і соціальна група) характеризується активністю і здатністю проаналізувати ситуацію, поставити перед собою мету, визначити способи і методи досягнення цієї мети. Ситуація - це різноманітні фізичні, культурні, соціальні фактори, які актуальні для суб'єкта в даний момент і від яких залежить його дія. При цьому партнери за взаємодією є орієнтовані на очікування один від одного і прагнуть одержати схвалення з боку вагомих інших. Остаточно структуру соціальної дії визначають:
• система норм і цінностей, яка в загальних рисах співвідносить мету з ситуацією, обмежуючи вибір, діапазон засобів, можливого і неможливого;
• прийняття індивідуальних рішень щодо шляхів досягнення мети;
• наявні засоби і умови.
Парсонівська модель соціальної дії включає в себе чотири підсистеми соціальну, культурну, особистісну, органічну. Соціальна підсистема забезпечує інтеграцію дій суб'єктів. Культура містить найбільш загальні зразки дій, принципи вибору цілей, цінностей, вірувань, знань, тобто значення, які реалізуються в дії, і засоби прогнозування цих значень. Організм в цій схемі може розглядатися як підсистема, яка забезпечує фізичними і енергетичними ресурсами діяча для взаємодії із середовищем. Тим самим дія набирає впорядкованого характеру і звільняється від внутрішніх суперечностей.
4.
Особливості структурного функціоналізму Р. Мертона
Що стосується Р. Мертона, учня Т. Парсонса, то, прагнучи подолати обмеженість структурно-функціонального аналізу, він сформував власну парадигму, зосередивши увагу на теоретичних і емпіричних можливостях функціонального підходу для більш тонкого пояснення соціальних явищ. Поклавши в основу свого підходу комплексне поняття "функціоналізм", він прагне довести, що взаємозв’язок суспільства в цілому та його окремих частин забезпечується найрізноманітнішими і специфічними функціями, які можуть спостерігатися і багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах Завдання соціолога полягає в тому, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів і об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення і узагальнення наслідки функцій"
Р. Мертон виділяє три ключові умови і вимоги функціонального аналізу, які на його думку, набирають характеру аксіом — "функціональна єдність", "функціональна універсальність" і "функціональна примусовість" "Функціональна єдність" соціологічного аналізу Мертоном визначається не "зверху", не за допомогою будь-якої теорії, а в безмежній глибині соціальних фактів, які завдяки своєї функціональної визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості є універсальними, вони представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їх аналізі. В цілому функціональний аналіз може бути застосований лише до стабільних і стандартизованих об'єктів (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об'єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т. д.) Р. Мертон детально розкриває поняття "функція" Функція - це ті спостережувальні наслідки, які слугують саморегуляції даної системи або пристосуванню й до середовища. Дисфункція - це ті спостережувальні наслідки, які послабляють саморегуляцію даної системи або її пристосованість до середовища. У прояві функції може бути дві форми - "прихована" і явна. В тому випадку, коли внутрішня смислова мотивація співпадає з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. "Прихована" ("латентна") функція цих проявів не має.
Головну суть свого підходу Р.Мертон виразив комплексним поняттям "функціональність". Відповідно до цього поняття взаємозв'язок суспільства в цілому і його окремих частинах забезпечується найрізноманітнішими й специ-фічними їхніми функціями, які можуть спостерігатися й багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах. Завдання соціолога полягає в тім, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів й об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення й узагальнення наслідку функцій". Для спостереження й вивчення функцій Р.Мертон пропонує методологічний інструмент, що називає "теорії середнього радіуса дії". Суть їх він формулює так: "Це теорії, що перебувають у проміжному просторі між частками, але теж необхідними робочими гіпотезами, у безлічі виникаючими в ході повсякденних досліджень, і всеохватними систематичними спробами розвити єдину теорію, що буде пояснювати всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін".
Ця теорія була покликана категоріально оформити сполучний міст між конкретними дослідженнями й загальсоціологічною теорією. Теорія принципово використається для внутрішньої організації емпіричних досліджень. Вона виступає посередником між загальними теоріями соціальних систем, які занадто віддалені від особливих проявів класів тих або інших типів соціальної поведінки, для того щоб "пояснювати те, що бачимо, і давати деталізовані, упорядковані характеристики особливостей, які взагалі не узагальнені". Саме тут, на середньому рівні, як підкреслює Р.Мертон, соціологія виконує свою основну роль у суспільстві, тому що це "саме та соціальна наука, що оперує теоріями середнього радіуса охоплення, концентруючи ми в собі фактори реального керування соціальними процесами з обліком конкретних емпіричних досліджень. Автор концепції докладно розкриває різні сторони поняття "функція". Функція - це "ті спостережувані наслідки, які служать саморегуляції даної системи або пристосуванню її до середовища". У прояві функції може бути дві форми - явна й схована. У тому випадку, коли внутрішня значеннєва мотивація збігається з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. Схована ("латентна" ) функція цих проявів не має. Поряд з поняттям функції Мертон увів поняття "дисфункції", тобто заявив про можливості відхилення системи від прийнятої нормативної моделі, що, у свою чергу, повинне залучити за собою або новий етап пристосуванні системи до існуючого порядку, або певна зміна системи норм. Поняттю дисфункції Мертон приділяє настільки ж багато уваги, що й самої функції. Звертання до нього носить концептуальний характер.
Справа в тому, що Парсонс розглядав відхилення в поводженні й системі як виключення, що може й повинне бути нейтралізоване системою соціального контролю.
5.
5. Структурно-функціональний аналіз як метод соціального дослідження
Цей метод систематизований і докладно описаний Р. Мертоном. У парадигмі (системі форм) структурно-функціонального аналізу сформульовані такі основні поняття:
— «функції» — наслідки діяльності, що сприяють адаптації системи;
— «дисфункції» — несприятливі наслідки;
— «явні функції» — усвідомлені наслідки;
— «латентні функції» — неусвідомлені наслідки;
— «функціональні вимоги» — вимоги, виконання яких необхідне для нормальної життєдіяльності системи;
— «функціональні альтернативи» — еквівалентні структури, здатні виконувати однакові функції. У структурно-функціональному аналізі розрізняють два основних підходи:
— структурний, що здійснюється від аналізу різних структур до виявлення виконуваних ним функцій;
— функціональний, який застосовується за умов формування певної сукупності функціональних вимог і наявності структур, що здійснюють ці функції. У західній соціології структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім'ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 50 — 60-х років функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних систем, де вони втрачають однозначність; за позаісторичний (статичний) розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватно описати і проаналізувати конфлікти.
Висновок
Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології та західної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.
За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу. Велики внесок у розвиток цього напряму зробили Огюст Конт, Еміль Дюркгейм та Герберт Спенсер.
Функціоналізм або структурно-функціональний аналіз інтерпретує суспільство як цілісну систему діючих людей, стабільне існування якого забезпечується необхідним набором функцій.
Структурно-функціональний аналіз суспільства як системи має великі евристичні можливості. Але він зустрічає і великі труднощі. У рамках такого підходу, потребуючого визнання за кожною соціальною освіти, здійснення корисної для суспільства функції, важко пояснити причину кризису, конфліктів розпаду системи. Суспільство у функціоналізмі розглядається як стабільна і статична система.
Перелік використаної літератури
1. Американская социологическая мысль. Международный Университет Бизнеса и Управления. Москва, 1996.
2. Буржуазная социология на сходе ХХ века. Критика новейших тенденций, М.: Наука, 1986.
3. Городяненко. В.І. Соціологія. Підручник. Київ, вид. «Академія», 2003.
4. Громов И., Мацкевич А.. Семёнов В. Западная социология. Спб., 1997, гл. I, § 1, часть II.
5. История социологии. Минск, 1993.
|