Реферат: Педагогічний такт та етика вчителя ЗОШ

Название: Педагогічний такт та етика вчителя ЗОШ
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат

КУРСОВА РОБОТА З ПЕДАГОГІКИ

Педагогічний такт та етика вчителя ЗОШ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Педагогічний такт та етика вчителя………………………….....6

1.1. Дослідження виникнення професійної етики та її види………….….6

1.2. Педагогічний такт як основа професійної діяльності………….……12

1.3. Підходи педагогів щодо трактування педагогічного такту………....16

Розділ 2. Дослідження рівнів…………………………………………..…..19

2.1. Педагогічна майстерність майбутнього вчителя………………….…19

2.2. Діагностика рівня тактовності майбутнього вчителя…………..……25

2.3. Розробка рекомендацій професійної діяльності……………..……….26

Висновки………………………………………………………….…………31

Список використаних джерел…………………………………….………..33

Додатки……………………………………………………………….……..35

ВСТУП

Потреба суспільства передавати свій досвід і знання підростаючим поколінням викликана потребу системи шкільного навчання і породила особливий вид суспільно необхідної діяльності - професійну педагогічну діяльність. Елементи педагогічної етики з'явилися разом з виникненням педагогічної діяльності як особливої суспільної функції.

Принципи моралі визначають ставлення особистості до суспільства і суспільного прогресу, до батьківщини і людей, до праці і суспільної власності, до людини і колективу. Звідси випливає можливість систематичного викладу вимог педагогічної етики в житті та праці вчителя саме в такому плані.

Ця система педагогічної етики повинна показати, в чому полягає особливість ставлення вчителя до суспільства і суспільного прогресу, в чому специфіка вчительського патріотизму і інтернаціоналізму, гуманізму і сумлінного ставлення до праці, колективізму і чесності, правдивості і скромності.

Цілком очевидно, що основні вимоги моралі учителя не можуть не збігатися з вимогами моралі, не бути однаковими з моральними вимогами інших професій.

Проте особливості педагогічної праці породжують деяку специфіку норм моралі, які втілюватимуть в життя той чи інший принцип морального кодексу.

Недолік цієї системи полягає в тому, що вона передбачає розгляд всіх принципів морального кодексу однаковою мірою, в той час як їхня вагомість для учителевої професії неоднакова.

Педагогічну етику можна також викласти в системі взаємин учителя з тими категоріями людей, з якими він стикається в процесі своєї праці і які є об'єктом його педагогічного впливу.

Професійна діяльність учителя являє собою його навчально-педагогічне спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами і

адміністрацією школи, які разом з учителем виконують функцію навчання і виховання. Виклад специфіки стосунків, що складаються між учителем та учнями, розкриває систему вимог педагогічної етики і повніше показує її особливості.

Звичайно, ця структура моральних вимог і норм не може бути цілком вільна від деяких повторень у загальних своїх рисах, наприклад, педагогічний такт потрібен учителю при спілкуванні з кожною категорією людей, з якими він стикається в навчально-виховній діяльності. Однак конкретніші норми педагогічної етики істотно різнитимуться між собою.

Зваживши на переваги, що їх має цей варіант викладу педагогічної етики, ми поклали саме його в основу даної праці.

Якісно новий етап у розвитку етики і питань педагогічної моралі ми знаходимо в працях В. Сухомлинського. Ним неодноразово підкреслювалося, що навчання - це насамперед живі людські відносини між педагогом і дітьми. Значний внесок у розробку теоретичних і практичних питань педагогічної моралі, вивчення рівня моральної свідомості вчителя, пошук шляхів удосконалювання моральних відносин у педагогічному колективі ми знаходимо у працях Гоноболіна[3], Кузьміна[5], Гришина, Согомонова, Сластьонова[21], Чорнокозової[30], Чорнокозова[31].

Отже, актуальність даної проблеми спонукало нас до дослідження стану та рівнів педагогічної етики та такту майбутніх вчителів.

Проблема дослідження: яким чином досліджувати та забезпечувати позитивний вплив культури спілкування і поведінки вчителя на навчально – виховний процес в ЗОШ.

Об’єкт дослідження: культура спілкування сучасного вчителя.

Предмет дослідження: рівень педагогічного такту та етики сучасного вчителя.

Мета дослідження: дослідити рівень педагогічного такту сучасного вчителя.

Гіпотеза дослідження: формування педагогічного такту та етики вчителя сприятиме підвищенню навчально –виховного процесу ЗОШ.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу з проблеми дослідження.

2. Визначити особливості педагогічного такту сучасного вчителя.

3. Дослідити рівень педагогічного такту майстерності вчителя.

4. Розробка рекомендацій.

Методи дослідження: аналіз літератури;

порівняння;

узагальнення;

анкетування;

спостереження.

Розділ І. Педагогічний такт та етика вчителя.

1.1 Дослідження виникнення професійної етики та її види.

Нема жахливішої роботи, ніж учительська

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий. Де серце рветься ...

Але нема щасливішої долі,

Коли людина з твоїх рук, учителю,

Іде у світ - на краплю світ людніє.

(«Дума про вчителя» Ї.Драч)

Професійною етикою в загальному називають кодекси поводження, що забезпечують моральні характер тих взаємин між людьми, що випливають з їхньої професійної діяльності. Особливістю професійної етики є її тісний зв'язок з діяльністю членів конкретної групи і нерозривна єдність із загальною теорією моралі.

Педагогічна етика є самостійним розділом етичної науки і вивчає особливості педагогічної моралі, з'ясовує специфіку реалізації загальних принципів моральності в сфері педагогічної праці, розкриває її функції, специфіку змісту принципів і етичних категорій. Також педагогічною етикою вивчається характер моральної діяльності вчителя і моральних відносин у професійному середовищі, розробляються основи педагогічного етикету, що представляє собою сукупність вироблених у вчительському середовищі специфічних правил спілкування, манер поводження і т.п. людей, що професійно займаються навчанням і вихованням.

найбільш розповсюджені методи дослідження суспільної думки в області педагогічної етики спрямовані на з'ясування ціннісних орієнтацій

мотиваційної сфери особистості, оцінних суджень опитуваних. Етико-соціологічні методи дозволяють вивчити етичну ерудицію вчителя, ціннісні орієнтації, моральну вихованість і характер колективних взаємин. Можна назвати в числі методів дослідження педагогічної етики: метод "частотних словників", метод етичного практикуму, конвент - аналіз, метод суспільної атестації й ін.

Серед задач курсу педагогічної етики - підняти рівень морально-педагогічної підготовки вчителя й озброїти його знаннями, користаючись якими, протиріччя в навчально-виховному процесі їм можуть бути вирішені більш ефективно. Вивчення педагогічної етики дає матеріал, необхідний для аналізу педагогічного процесу як процесу моральних відносин між його учасниками.

З'ясувати виникнення професійної етики - це простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці і виникненням професії. На ці питання, багато років тому звертали увагу Аристотель, потім Кант, Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства. Уперше матеріалістичне обґрунтування цих проблем дали К.Маркс і Ф. Енгельс.

Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у ХІ-ХЇЇ ст. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових статутах ряду моральних вимог стосовно професії, характеру праці, співучасникам по праці.

Однак ряд професій, що мають життєво важливе значення для всіх членів суспільства, виникли в далекій давнині, і тому, такі професійно-етичні кодекси, як "Клятва Гіппократа", моральні встановлення жреців, що виконували судові функції, відомі набагато раніше.

Поява професійної етики в часі передувало створенню наукових етичних навчань, теорій про неї. Повсякденний досвід, необхідність у

регулюванні взаємин людей тієї чи іншої професії приводили до усвідомлення й оформленню визначених вимог професійної етики. Професійна етика, виникнувши як прояв повсякденної моральної

свідомості, потім уже розвивалася на основі узагальненій практиці поводження представників кожної професійної групи. Ці узагальнення містилися як у писаних так і в неписаних кодексах поводження, так і у формі теоретичних висновків. У такий спосіб це свідчить про перехід від повсякденної свідомості до теоретичної свідомості в сфері професійної моралі. Велику роль у становленні і засвоєнні норм професійної етики грає суспільна думка. Норми професійної моралі не відразу стають загальновизнаними, це буває зв'язано з боротьбою думок. Взаємозв'язок професійної етики і суспільної свідомості існує й у формі традиції.

Філософами античного суспільства у своїх роботах висловлювалися деякі судження з питань педагогічної етики. Наприклад, Демокрит говорив про необхідність погоджувати виховання з природою дитини, про використання дитячої допитливості як основи навчання; про перевагу засобів переконання над засобами примусу; Платон сповідував ідею необхідності підпорядкування дітей волі вихователя і постійного контролю за ними, високої оцінки слухняності і використання методів покарання при непокорі; Аристотель вважав виховання справою державної важливості; але тільки Квінтіліан уперше поставив питання педагогіки на професійному рівні - його рекомендації являли собою узагальнення педагогічного досвіду, застерігали педагога від використання примуса, апелювали до здорового глузду і зацікавленості дитини в процесі навчання та її результатів.

В епоху середньовіччя суспільство не цікавили питання педагогічної етики через домінування релігії в питаннях навчання. В епоху Відродження ці питання одержали свій новий розвиток - у працях Монтеня (звертати увагу на особистісні якості наставника, враховувати "щиросердечні схильності дитини, не вимагати беззаперечного прийняття ідей вчителя учнем), Каменського (акцент на доброзичливому відношенні педагога до тих, якого навчають, критика формально-показового виконання

вчительських обов'язків), Локка (приділяв увагу моральним відносинам між вихователем і вихованцем, виступав проти примуса і покарань., вважав значимим прикладом власного поводження учителя).

Представники французької освіти трактували завдання морального

виховання; формулювали вимоги до морального вигляду вчителя і висували свої етичні концепції, вважаючи рушійною силою прогресу освіту, науку і розум. Як вважав Руссо вчитель повинний бути позбавлений людських пороків і в моральному відношенні стояти вище суспільства. Песталоцці вважав, що щирий педагог повинен вміти в будь-якій дитині знайти і розвити позитивні особистісні якості, пропагував ідеї трудового і морального виховання. Німецькі просвітителі, більш глибоко конкретизували вимоги до вчителя і критикували ізольоване від суспільства виховання. Зокрема , Дістервег сформулював, чіткі вимоги до вчителя.

Різні види професійної етики мають свої традиції, що свідчить про наявність наступності основних етичних норм, вироблених представниками тієї чи іншої професії протягом сторіч.

Кожному роду людської діяльності (наукової, педагогічної, художньої і т.д.) відповідають визначені види професійної етики.

Професійні види етики - це ті специфічні особливості професійної діяльності, що спрямовані безпосередньо на людину в тих чи інших умовах його життя і діяльності в суспільстві, Вивчення видів професійної етики показує різноманіття, різнобічність моральних відносин. Для кожної професії якогось особливого значення набувають ті чи інші професійні моральні норми. Професійні моральні норми - це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.

Основними видами професійної етики є: лікарська етика, педагогічна етика, етика вченого, актора, художника, підприємця, інженера і т.д. Кожен вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні вимоги в області моралі. Так, наприклад, етика вченого припускає в першу чергу такі моральні якості, як наукову сумлінність, особисту чесність, і звичайно ж патріотизм. Судова етика вимагає чесності, справедливості, відвертості, гуманізму (навіть до підсудного при його винності), вірності закону. Професійна етика в умовах військової служби вимагає чіткого виконання службового боргу, мужності,

дисциплінованості, відданості Батьківщини.

Педагогічна етика розглядає сутність основних категорій

педагогічної моралі і моральних цінностей. Моральними цінностями можна назвати систему представлень про добро і зло, справедливості і честі, що виступають своєрідною оцінкою характеру життєвих явищ, моральних достоїнств і вчинків людей і т.п. До педагогічної діяльності застосовні всі основні моральні поняття, однак окремі поняття відбивають такі риси педагогічних поглядів, діяльності і відносин, що виділяють педагогічну етику у відносно самостійний розділ етики. Серед цих категорій - професійний педагогічний борг, педагогічна справедливість, педагогічна честь і педагогічний авторитет.

Справедливість узагалі характеризує відповідність між достоїнствами людей і їхнім суспільним визнанням, правами й обов'язками; педагогічна справедливість має специфічні риси, представляючи собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках вчинках учнів, їхні відносини до навчання, суспільно корисної діяльності і т.д. Професійна честь у педагогіці - це поняття, що виражає не тільки усвідомлення учителем своєї значимості, але і суспільне визнання, суспільна повага його моральних заслуг і якостей. Високо розвите усвідомлення індивідуальної честі й особистого достоїнства в професії педагога виділяється чітко. Якщо вчителем у своєму поводженні і міжособистісних відносинах порушуються вимоги, пропоновані суспільством до ідеалу педагога, то відповідно їм демонструється зневага до професійної честі і достоїнства. Честь учителя - суспільна оцінка його реальних професійних достоїнств, що виявляються в процесі виконання їм професійного боргу.

Нарешті, педагогічний авторитет учителя - це його моральний статус у колективі учнів і колег, це своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний і шановний учитель регулює поводження вихованців, впливає на їхні переконання. Педагогічний авторитет залежить від попередньої морально-етичної і психолого-педагогічної підготовки

вчителя. Рівень його визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, відношенням до роботи і т.д.

Професійною етикою в загальному називають кодекси поводження, що забезпечують моральні характер тих взаємин між людьми, то випливають з їхньої професійної діяльності. Особливістю професійної етики є її тісний зв'язок з діяльністю членів конкретної групи і нерозривна єдність із загальною теорією моралі.

Перед педагогічною етикою коштує цілий ряд насущних задач (які можуть бути розділені на теоретичні і прикладні), у числі яких дослідження проблем методологічного характеру, з'ясування структури і вивчення процесу формування моральних потреб учителя, розробка специфіки моральних аспектів педагогічної праці, виявлення пропонованих вимог до морального вигляду педагога і т.д.

Практична діяльність учителя не завжди відповідає нормам професійної етики, що викликано складністю і протиріччями педагогічної практики, тому одна з важливих задач педагогічної етики - у вивченні стані моральної свідомості педагога. Для цієї мети необхідно розташовувати досить коректними і науково обґрунтованими методами. Універсальні і найбільш розповсюджені методи дослідження суспільної думки в області педагогічної етики спрямовані на з'ясування ціннісних орієнтацій, мотиваційної сфери особистості, оцінних суджень опитуваних. Етико-соціологічні методи дозволяють вивчити етичну ерудицію вчителя,

ціннісні орієнтації, моральну вихованість і характер колективних взаємин. Можна назвати в числі методів дослідження педагогічної етики: метод "частотних словників", метод етичного практикуму, конвент - аналіз, метод суспільної атестації й ін.

1.2. Педагогічний такт як основа професійної діяльності.

Педагогічний такт - найхарактерніша професійна особливість вчителя. В будь-якій професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій, виявлятись це зможе і в звичках людини, і в його мові, зовнішньому вигляді. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такі.

Саме слово „такт" (від латинського tactus) - це форма людських взаємовідносин. Такт - необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім.

Зараз багато говорять про педагогічну майстерність, основою якої, по-перше, є кругозір вчителя, його ідейні переконання. По-друге, педагогічна майстерність передбачає досконале володіння предмета навчання, знання фактичного матеріалу. По-третє, необхідно володіти методикою навчання і виховання. Педагог повинен уміти передавати свої знання , тобто трансформувати їх, надати їм такого вигляду, щоб вони були цікаві, зрозумілі й доступні учням певного класу і певного розумового розвитку. Педагогічний такт можна рахувати як четвертою особливістю педагогічної майстерності.

Педагогічний такт необхідний і в навчанні і у вихованні. Але у вихованні його роль особлива. У безтактного вчителя учні ще зуміють чогось навчитись, але у вихованні такий вчитель нічого не досягне. Моральні переконання, інтереси, смаки не можна формувати насильно. Для цього необхідно, щоб учні любили похвали свого вчителя.

Використання загального такту в педагогіці, в навчанні і вихованні дітей, являється педагогічним тактом. Тактовну людину характеризують такі риси характеру, як ввічливість, привітність, кмітливість, повага до чужої думки, врівноваженість, почуття гумору. Такі риси особливості повинні бути і у тактовного педагога.

До учнів необхідно відноситись так ввічливо і з повагою, як і до дорослої людини, тальки ще більш уважніше і обережніше.

Педагогічний такт - це професійна якість вчителя. Він являться складовою педагогічної майстерності і набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою. Повага до учнів, бережливе ставлення до їх особистості лежить в основі педагогічного такту.

Такт потрібний вчителю не тільки в його взаєминах з учнями, а й з їхніми батьками, своїми колегами, взагалі з іншими людьми. І скрізь, в різних умовах учитель виступає не тільки як тактовна людина, а й як носій педагогічної професії, що якимось чином позначається на його поведінці.

Ставлення вчителя до інших людей є складовою частиною його педагогічної діяльності і певним чином, прямо або посередньо зачіпає взаємини з учнями і впливає на них.

Вдала форма і міра вчинку потрібні для того, щоб можна було діяти не тільки правильно, а й не порушити добрих взаємин з людьми, не образити їх, не погрішити проти своєї професійної честі — завжди і скрізь нести істину, справедливість і добро.

Рецептів, що допомагали б знаходити міру і форму свого

вчинку в кожному окремому випадку,— немає. Правильний

шлях повинно підказати особисте «чуття». ». Розглянемо це на прикладі.

...Учитель неправий щодо учнів. Антипедагогічний вчинок він робить на очах свого колеги. Якщо не стримати його, станеться велика неприємність і для вчителя, і для колективу. Як бути?

Моральне почуття справедливості примушує втрутитися в те, що відбувається. Але втручання відбудеться на очах учнів і вплине на авторитет учителя, який, крім того, може сприйняти допомогу неправильно —обуритись на колегу. Ситуація складна. Мораль підказує: треба навести справедливість. Водночас важливо не принизити, не образити вчителя на очах в учнів. Де вихід?

Врятувати справу в таких умовах допоможе тільки такт. Потрібна така форма і міра вчинку, поведінки, втручання, яка, з одного боку, сприяла б припиненню неправильних дій учителя, а з другого — не ображала б його як особистість, як педагога. 1 от наче ненароком доводиться втручатися в гостру розмову вчителя з учнем, робити вигляд, що ніякого конфлікту не видно, вибачатися і, , розряджаючи атмосферу, дати учневі завдання, а увагу вчителя відволікти якимсь запитанням. Так можна запобігти неправильному вчинку педагога. Учитель не образиться на свого колегу, бо все відбулося ніби само собою.

Мети досягнуто. Небажаного наслідку — образи на товариша за непрохане втручання і підрив його авторитету — не сталося.

Мине час, і за інших обставин, коли вщухнуть пристрасті, можна буде сам на сам з колегою правильно, оцінити те, що відбулося. Вдумливий учитель залишиться вдоволений з того, що його стримали від неправильного кроку. Можливо, він здогадається, що йому непомітно допомогли в складній ситуації.

Тактовний колега допоміг розв'язати суперечність, що виникла, майже безболісно. Він своєчасно припинив конфлікт, не давши можливості довести його до такої гостроти, коли розв'язання було б нелегкою справою. Такий вчинок є виявом чутливості до людей, до учнів.

Потреба в педагогічному такті дуже часто відчувається у взаєминах учителя з учнями, бо педагог з почуття професійного обов'язку змушений реагувати на поведінку дітей, повсякчас оцінювати її і вести боротьбу з негативними вчинками, домагатися дисципліни, засуджувати лінощі, нечесність, недбайливість. 1 все це він повинен робити так, щоб не втратити поваги з боку учнів, зміцнювати дружні взаємини з дитячим колективом. Дуже важливо також зважати на особливості конкретних обставин, індивідуальні риси кожного учня.

Педагогічний такт потрібний для того, щоб не викликати з боку дітей образи і додаткового опору вимогам учителя, щоб роззброїти того, хто чинить опір, і, вплинувши на його совість, зробити з нього спільника в загальній справі.

Ведучи боротьбу проти лінощів, недбайливості, учитель не повинен бути настирливим і надокучливим. Якщо він не впевнений у чесності і щирості учня, то не має права звинувачувати його в недоліках без достатніх підстав. Спрямовуючи вплив колективу на важкого учня, педагог водночас не повинен принижувати гідності дитини перед її товаришами. Коли він карає учня, то не має права виявляти неприязні і ненависті до нього. Ставлячи незадовільну оцінку, не повинен позбавити свого вихованця надії виправити її.

Дотримуючись педагогічного такту, учитель мусить добиватися, щоб вчинки і дії учнів мали не тільки моральний, а й навчально-виховний вплив, обирати таку форму поведінки, завдяки якій можна було б досягти позитивних наслідків в обох сферах діяльності — моральній і виховній. Єдність обох цих аспектів робить вимоги педагогічного такту цілком реальними.

Коли ми говоримо про моральну мету, то маємо на увазі захист учителем добрих і справедливих вчинків, непримиренність до відступів від моралі, боротьбу 3 нечесністю, індивідуалізмом, самолюбством, лінощами та іншими негативними явищами. Звичайно, недостатньо тільки засуджувати аморальність; треба, щоб заходи, яких вживає вчитель, сприяли усуненню недоліків, не порушуючи добрих взаємин з учнями. Боротьба з вадами повинна мати глибоко людський характер.

Такт — це не пригладжування суперечностей, а розв'язання їх у найкращій формі: часом замість критики краще захистити учня. Це сприятиме усуненню хиб і перевихованню.

1.3. Підходи педагогів щодо трактування педагогічного такту.

Однозначного визначення, що таке педагогічний такт не існує. Одні педагоги вважають. Що педагогічний такт це природна здатність вчителя впливати на учнів; другі - це складова частина загальної культури вчителя; треті - це досконале володіння своїм предметом і методикою його викладання. Доля правди є в кожному із цих висловлювань. Не викликає сумнівів, що одним викладачам легше володіти педагогічним тактом, ніж інших, але казати, що це їх вроджена якість було б неправильно. Так само неправильно ототожнювати педагогічний такт із загальною культурою поведінки вчителя чи з його методичною освітою. Педагогічний такт, звичайно, пов'язаний із всіма іншими якостями вчителя, але має і свою специфіку: він правильно визначається як почуття. Таке визначення зробив К.Д.Ушинський, який рахував педагогічний такт психологічним.

Педагогічний такт в широкому розумінні - це професійна якість вчителя, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя.

Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити будь якому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя.

Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями.

Тактовний вчитель, який враховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почуває в їх середовищі вільніше. Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі І взаємній повазі. Тому він може дозволити собі пошуткувати з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя г природнім. Тактовна поведінка з учнями стала його звичкою, невід'ємною рисою його характеру. Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог.

Педагогічний такт як форма взаємовідносин з учнями визначаться багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним. Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення - попереджувати такі ситуації.

Отже, педагогічний такт - це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання.

Учитель повинен бути мислителем, передбачати можливі наслідки своїх слів і вчинків, правильно оцінювати їх, щоб, змінивши форму поведінки, послабити небажані і шкідливі для педагогічного процесу впливи. Він, розв'язуючи складні питання взаємин у колективі, повинен відкидати будь-які догматичні підходи. Найкращим інколи може бути несподіване, оригінальне, неповторне рішення,

Такт — це також уміння стримувати свої почуття, якщо вони стоять на перешкоді загальній справі, не показувати неприязні.

Отже, щоб бути тактовним, треба навчитися керувати своїми почуттями, створювати такий психологічний стан, щоб можна було

критично ставитись до себе, бути чуйним до учнів і навколишніх людей.

Психологи встановили залежність між психічним станом вчителя, з одного боку, і його здібністю бути тактовним під час уроку — з другого. Емоційна збудливість ускладнює встановлення ділового контакту і може викликати порушення такту. І навпаки, емоційне пожвавлення і спокійна врівноваженість являють собою дуже сприятливу передумову для такту .

Нетактовність учителя є результатом багатьох причин, що пов'язані з його невмінням зрозуміти іншу людину, поставити себе на її місце, уявити її думки та почуття.

Найпоширенішими формами нетактовності є;

а) завдавання душевних ран людям шляхом підриву їхнього авторитету, створення атмосфери непорозуміння, відчуження і неприязні в межах формальної правильності;

б)застосування будь-яких засобів впливу на учня як наслідок безсилля вчителя, його невміння використати доцільніші, моральні методи;

в)формальний підхід до учня, нерозуміння мотивів його дій,
необґрунтована оцінка вчинків;

г)будь-які дії, що пов'язані з виявом неприязні до учня,
наслідком чого є неправильні вчинки дітей. Н. К. Крупська, говорячи
про нетактовність учителя щодо учнів, писала, що немає більшого
злочину, як підшивати діям дітей погані мотиви;

д)однобічність оцінки вчинку, небажання осмислити дії.

Розділ 2. Дослідження рівнів.

2.1. Педагогічна майстерність майбутнього вчителя.

Зараз багато говорять про педагогічну майстерність. І це закономірно.

Отже, педагогічна майстерність того ЧИ іншого вчителя ніби вичерпується його ідейністю, знаннями і методичною підготовкою. І це було б так, коли б знання й моральні норми механічно переливалися з голови вчителя в голови учнів. Але, як відомо, навчально-виховний процес — справа не тільки одного вчителя. Цей процес двосторонній. У ньому беруть участь і вчителі, і учні.

Педагогічна майстерність — це не тільки висока і всебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння добитися, щоб колене його слово дійшло до учнів, було повністю ними сприйняте, пережите і засвоєне. А досягти цього, не володіючи педагогічним тактом, учитель не зможе, «хоч би як вивчав він теорію педагогіки» (К. Д. Ушинський). Коли говорити про педагогічний талант, про педагогічне мистецтво, то, мабуть, насамперед треба мати на увазі вміння підійти до дітей, уміння встановити з ними контакт. Не кожному це вдається.

Грубість і педагогічна майстерність — поняття несумісні. Звичайно, безтактний учитель може добре викласти програмний матеріал, але оволодіти думками і почуттями учнів він не зможе. Для цього потрібний педагогічний такт. Та й, крім того, майстер педагогічної справи повинен збагачувати пам'ять і досвід учнів відповідними знаннями, формувати в них необхідні моральні якості, має бути не тільки хорошим викладачем програмного матеріалу, а й добрим вихователем учнів. Це загальновідоме положення, але ми не завжди виходимо з нього в оцінці роботи вчителя.

Майстерністьвияв найвищої форми активності особистості вчителя упрофесійній діяльності, активності, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання.

За рахунок яких внутрішніх резервів, якого опертя в особистості, яких її властивостей досягають успіхів у вихованні.

Для того щоб здійснювати рефлексивне керівництво розвитком учнів,

учитель має бути здатним керувати собою і через себе - всіма

компонентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, результат) на підставі зворотного зв'язку: усвідомлення мети діяльності і результатів її досягнення; бачення внутрішньої картини світу дітей і того, як вони сприймають дії педагога.; вибір оптимальних засобів впливу і коригування педагогічної позиції на підставі аналізу результатів відповіднодо поставлених завдань, Спрямованість на дитину як прагнення співучасті у її розвитку дат змогу обрати мсту і спонукає до пошуку способів її реалізації -

педагогічних технологій і техніки, Усвідомлення мети й результату

організованого процесу розвитку зумовлює потребу у знаннях, і тоді сплав гуманістичної спрямованості та професійної компетентності стає міцною підвалиною для саморозвитку педагога, даючи можливість осмислювати суперечності між обраною програмоювиховання і реальним процесом її здійснення. Саме це є внутрішнім стимулом самовиховання вчителя, прагненням набути необхідних умінь, поглибити знання.

Втрата вчителем здатності регулювати педагогічний процес призводить до гальмування гармонійного розвитку його взаємодії з учнями, І тоді Уявляється орієнтація лиже на зовнішній контроль, а не на самоконтроль, що паралізує органічність у поведінці вчителя.

Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень
педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як
вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо
психологічний механізм успішної діяльності). Коли ж ми прагнемо
усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність - це

комплекс властивостей особистості, що забезпечує

самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. В цьому визначенні слід наголосити на таких особливостях:

1)педагогічна майстерність у структурі особистості — це система здатна до самоорганізації, системотвірним чинником є гуманістична спрямованість;

2) підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що само- організовується);

3)педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

4)техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності.

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов'язані, їм властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.

Отже, щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мсту, він повинен мата певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього - і розвиток учня.

Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика
майстерності. Що становить спрямованість особистості? ідеали, інтереси,
ціннісні орієнтації. Гуманістична спрямованістьспрямованість наособистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних .цінностей, моральних норм поведінки і стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної

дійсності, ЇЇ мети, змісту, засобів, суб'єктів, Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою зажати

зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, до вищим є рівень майстерності то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонують талановиті вчителі, нерідко натрапляє на опір представників усталених поглядів.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя

багатоаспектна її становлять ціннісні орієнтації; на себе – самоутвердження(щоб вбачали в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на
засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма,

заходи, способи їх пред’явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних

умовах - адаптація); на мету педагогічної діяльності(на допомогу

школяреві в розвитку - гуманістична стратегія). Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбутнім, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання
у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з погляду не

лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності іструктурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких ти є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність.

Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він виглядає, а з іншого -до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до

уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів певного віку, класу, власні можливості. Отже, зміст

професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних

знань с їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій; що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно-забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам. «Головне в житті, не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд».

Генеральна здібність, цю об'єднує всі провідні, на нашу думку, найточніше визначена Н. Кузьміною. Це чутливість до людини, яка зростає, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність -професійна здатність педагога, що

характеризується потребою успілкуванні, готовністю легко вступати в

контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й мати задоволення від спілкування;

2)перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність,педагогічна інтуїція, здатність сприймані й розуміти іншу людину);

3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу
особистість;

4) емоційна стабільність - здатність володіти собою, зберігати

самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

5)оптимістичне прогнозування - передбачення розвитку особистості

з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6)креативність - здатність до творчості., спроможність генерувати

незвичні ідеї, відходитивід традиційних схем, швидкорозв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оціните залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Сфера видиву, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передуєш на
нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна
стабільність особистості дають змогу володітиситуацією. Визначаючи
оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно - педагогічних,
здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі
спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на
позитивне у становленні особистості будь-якої людини, «Вчитель не має права
сказати учневі: «Ніколи...» - це слова народної вчительки Т. Гончарової,

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується: професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знання і готовність до дії; розвинуті

знання стають інструментом для самоаналізу і виявлення резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошук результату, адекватного задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером стосунків з учнями), оптимальність у виборі засобів, творчість (за змістом діяльності),

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень, У вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше — це володіннязнаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є невисокою.

Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально - виховний процес на уроці, Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вищому навчальному закладі.

Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Педагог самостійно планує й організовує свою діяльністьна тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом, до організації професійної діяльності. Вчитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

2.2. Діагностика рівня тактовності майбутнього вчителя.

Дослідження проходило на базі ІІІ-го та V-го курсів філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету.

Респондентами нашого дослідження виступили 36 студентів. Питання які були запропоновані студентам орієнтовані на скільки вони можуть себе контролювати. В результаті тестування було встановлено,що із 36 студентів:

•66% студентів цілком у стані побудувати лінію поведінки так, як вони вважають за потрібне. Навколишні сприймають їх саме так, як вони того бажають, але якщо дуже постараєтеся заглянути до них в душу поглубже, то знайдете, що їхня хваленапрямота не так вже й необхідна, просто вона відповідає їхнійціннісній системі.

• 8% респондентів свідомо обрали образ замкнутої людини.
Усі їхні слова ретельно зважені, а вчинки добре продумані. Але ці
студенти позбавляють себе чималої частки радості в житті, не
дозволяючи собі бути самим собою. Хоча люди їх і поважають, але
побоюються і цураються, адже занадто мало у них звичайних
людських слабостей.

• і тільки 26% студентів чудово себе контролюють, здатні
прийняти на себе будь-яку роль, але вони, швидше за все, грають
на сцені, а не живуть. Ці люди природжені дипломати. Вони
відмінно уявляють, яке враження зробить їхня поведінка на
навколишніх, і поводяться так, як диктує ситуація. Навіть у самих
невигідних обставинах вони здатні не упустити мінімальний шанс.

При аналізі наступного тесту «Наскільки ви тактовні» були отримані такі результати;

• 11% опитуваних студентів зовсім байдуже, як почувають
інші. Це - не кращий шлях до налагодження контактів, особливо
цей недолік стосується представників педагогічної професії;

• Вцілому 50% студентів відверті люди. На них можна покластися у скрутну хвилину. Завжди прийдуть на допомогу свому товаришу, і не тільки;

• 39% респондентів легко знаходять нових друзів і завдяки
своїй люб'язності стосовно інших рідко виявляються об'єктом
нападу.

2.3. Розробка рекомендацій професійної діяльності.

Педагогічний такт як форма взаємин з учнями визначається багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок.

У різних учителів він може мати різні форми і прояви. Це залежатиме від вікових особливостей учителя, особливостей його темпераменту, характеру, уподобань тощо. Педагогічний такт кожного окремого вчителя індивідуалізований. Конкретна математична задача розв'язується одним способом, рідко — кількома, а конкретний конфлікт з учнями може розв'язуватись багатьма способами. Педагогічний такт кожного вчителя не вкладається в певні схеми та формули, придатні для розв'язання цілого ряду подібних випадків. Поведінка вчителя з учнями багато залежить від його вміння зорієнтуватись у конкретній ситуації, виділити в ній те особливе, чого не було в інших ситуаціях. Не менш важливим є вміння вчителя передбачити можливу реакцію учнів на поведінку в конкретному випадку, а реакція учнів великою мірою залежить від тих взаємин, які вже склалися між ними і вчителем.

Один і той же засіб впливу на учнів в одного вчителя дасть значний ефект, а в іншого — викличе зворотну реакцію. Навіть одна й та сама фраза в устах одного вчителя може прозвучати для учнів як легка іронія, а в устах іншого — як глузлива насмішка. Але, незважаючи на це, можнавиділити і назвати окремі психологічні й педагогічні умови, які сприяють розвиткові педагогічного такту в кожного вчителя, незалежно відйого індивідуальних особливостей.

Виходячи з даного дослідження майбутні працівники освіти повинні самоудосконалювати, а саме: спостережливість за учнями, уважність до них, довір'я, справедливість, витримку, самовладання та ін.

Спостережливість. Це одна з найважливіших професійних якостей педагога. Спостережливість потрібна йому так само, як і письменникові чи акторові. Вона робить учителя володарем дум учнів. Спостережливий учитель може глибоко заглянути у внутрішній світ своїх вихованців, зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індивідуальні особливості.

Спостережливий учитель майже точно може визначити, наскільки учні готові виконати його вимогу, встановити їхню силу опору і ступінь їхньої податливості. На уроці спостережливий учитель бачить, наприклад, хто з учнів виконав завдання, а хто не виконав, хто слухає пояснення нового матеріалу, а хто тільки вдає, що слухає, і т. д. Такий учитель зуміє залучити до роботи всіх учнів класу, не вдаючись до засобів примусу, допоможе кожному з учнів виявити власну активність і власну ініціативу.

У процесі активного спостереження за учнями вчитель може скористатись усними й письмовими відповідями учнів на окремі запитання, даними спеціальних бесід з ними тощо.

Можна знайти багато способів швидше і глибше познайомитися з учнями. Важливо зробити це вчасно, щоб учні не подумали, що ви не спостережливі.

Уважність. Учні, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них учитель, особливо тоді, коли вони люблять і поважають його. їх можуть образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива оцінка тощо, а й проста неуважність до них, небажання їх вислухати, зважити наїхні прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Відомо, що деякі з них навмисне порушують дисципліну, щоб тільки

привернути до себе увагу вчителя.

У якій би формі неуважність до учнів не виявилась, вона завжди негативно позначається на їхніх стосунках з учителем.

Довір'я.Педагогічний такт передбачає наявність в учителя повного довір'я до внутрішніх сил учнів. Кожний з них незалежно від здібностей повинен бути впевнений, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання і старанності. До учнів і в навчанні, і у вихованні слід підходити, за висловом А, С. Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, хай навіть і з риском помилитись.

Діти ще не можуть самі правильно оцінювати своїх сих і можливостей. Вони вивчають себе за оцінками дорослих, зокрема за оцінками вчителів, яким вони довіряють більше, ніж собі. Тому вчитель повинен бути дуже обережним в оцінці їхніх здібностей. Не слід, звичайно, перебільшувати здібностей учнів, але особливо не рекомендується применшувати їх.

У досвідчених учителів довір я до учнів є одним з найважливіших засобів заохочення їх до праці. Тактовний учитель утримується навіть від натяків, що він не вірить у сили кого-небудь з учнів. Усяка робота без віри в її успіх стає важким тягарем для її виконавця. Повноцінною і ефективною вона ніколи не може бути.

Віру в свої сили й можливості треба так само виховувати в учнів, як і всі інші їх якості. Віра в успіх — це вже половина виконаної роботи.

Досвідчені вчителі, щоб вселити чи підтримати в окремих учнів віру в свої сили, вдаються до прийому деякого навмисного перебільшення їх перших успіхів. Різними методами, непомітними для учнів, вони створюють таку ситуацію, в якій учні відчувають реальність своїх зусиль, переживають радість від своїх успіхів.

Справедливість.На запитання, які риси вони найбільше цінять у своїх любимих учителів, учні найчастіше відповідають справедливість.

Справедливому вчителеві учні можуть простити і деяку його офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі величезний. Учитель повинен не тільки бути справедливим до учнів, а и уміти показати їм свою справедливість, переконати їх у цьому. «Вихованець,— говорить А. С. Макаренко,— сприймає вашу душу і ваші думки не тому, що знає, що у вас в душі відбувається, а тому, що бачить вас, слухає вас».

Несправедливість учителя до учнів може виявитись у непослідовності чи непостійності у вимогах і в оцінних судженнях. Про вчителя, який непослідовний у своїх вимогах, учні не без підстав говорять: «Він сам не знає, чого хоче», «Він уже забув, про що вчора говорив», «Почуємо, що він завтра скаже» і т. п. Непослідовність учителя спочатку дивує учнів, потім дратує їх, виводить з рівноваги, і, зрештою, вони перестають його слухати або навіть роблять йому наперекір. Усяку непослідовність учителя учні сприймають як безхарактерність, і це породжує в них зневажливе, а інколи навіть презирливе ставлення до нього.

Учні простять педагогові будь-яку його помилку, коли він буде щирий з ними. А нещирість учителя, у чому вона не виявлялася б, учні сприймають як несправедливість; це вносить відчуженість між учителем і учнями й може закінчитись повним розривом між ними.

Витримка і самовладання. Для педагогічного такту вчителя велике, а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка і самовладання. Звичайно, це не означає, що вчитель повинен завжди, що б там не сталося, бути якимось незворушливим, абсолютно спокійним.

Витримка і самовладання повинні перейти в навички і звички педагога. Молоді недосвідчені педагоги часто пояснюють свої «спалахи» станом своєї нервової системи, що здебільшого не відповідає дійсності.

Досвідченівчителі, хоч нерви в них не міцніші, ніж у молодих, не втрачають самовладання. Справа, очевидно, не в нервах, а у великій відповідальності за доручену справу, та в звичці стримуватися, володіти собою. Самовладання і витримка набуваються так само, як і інші вміння та навички. Не навчившись володіти собою, учитель не зуміє додержувати педагогічного такту.

Педагогічний такт учителя передбачає наявність у нього психологічних знань. Раніше ніж стати практиком, писав К. Д. Ушинський, педагог повинен багато вчитись, думати про мету, предмет і методи своєї праці. «Заняття психологією і читання психологічних творів, спрямовуючи думку людини на процес її власної душі, може дуже сприяти розвитку в неї психологічного такту».

висновки

1. В даний час зростає значення професійної етики в регулюванні різних видів трудової діяльності. Це зв'язано з прагненням постійно удосконалювати професійні норми стосовно до суспільних відносин; що змінюються.

2. Професійна етика, суспільства не може представляти абсолютну істину в поводженні людей. Кожне покоління повинне вирішувати їх знову і знову самостійно. Але нові розробки повинні спиратися на моральний запас, створений попередніми поколіннями.

3. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним.

4. У різних вчителів він може мати різні форми. Це залежить від вікових особливостей вчителя, особливостей його темпераменту, характеру і т.д.

5. Безтактний вчитель, замість того шоб зосереджувати увагу учнів, починає акцентувати увагу на кожному випадку неуважності. Такий вчитель ніби спеціально ходить по класі, приглядається до чого можна причепитись. „Ти куди дивишся? Де твої руки? Що ти там ховаєш? Дай мені!" - такими зауваженнями він весь час перериває свій урок. Такий педагог уважний, але не тактовний.

6. Безтактні вчителі не вміють слухати учнів. Одні з них не дають учням висловлювати власну думку, підказують їм, заставляють нервувати, інші весь час мовчать, намагаються нічим не видати свого відношення до відповіді.

7. Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення попереджувати такі ситуації.

8. Отже, педагогічний такт - це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання.

9. Респонденти свідомо обрали образ замкнутої людини.
Усі їхні слова ретельно зважені, а вчинки добре продумані. Але вони позбавляють себе чималої частки радості в житті, не
дозволяючи собі бути самим собою. Хоча люди їх і поважають. Вони легко знаходять нових друзів і завдяки своїй люб'язності стосовно інших рідко виявляються об'єктом нападу.

Сьогодні, коли має місце випереджальний розвиток технічних аспектів і відставання культурного, дуже важливо зрозуміти , що для стабілізації суспільства необхідними етичними знаннями є подальший розвиток педагогічного такту та етики сучасного вчителя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балсун С. Вчительські манери: сутність та вимоги до них // Рідна шк.-
200].-№8.-С.64-65

2. Впровадження методики формування оптимального педагогічного
клімату в шкільну практику: Навч.-мет. посіб. /ї. Грабовська, Л.Жуковська, Т. Левченко та інш.-К.:МАУП, 2000. -96с.

3. Гонлоболин Ф.Н. Книга об учителе. М.: Просвещение, 1965.-260с.

4.Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить. - К., 1992-
С:38-43, 173-182, 187-200.

5. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя. Психологическая
структура деятельности учителя и форм ирование его личности. ,изд.
Ленина.Укр.1976.-СЛ5

6. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя- Москва, 1985. -С.98-
121. 146-154.

7. Марисик М.М. Формування культурознавчої компетенції
майбутнього вчителя словесника.// Магіст.робота.

8. Митюров Б.Н. Педагогічна майстерність учителя. К.: Рад. шк., 1966-
128с.

9. Мужчина и школа./ Заметки о воспитании и воспитателе/
Сухомлинський В.А. о нем./- в кн..;Григорьев К. Не могли иначе: очерки, ЗССЕ, до кум. Повести.-К.: Рад. Письменник 1983.-360с.

10. Маланк Ю.Л. Педагогічний такт - ознака майстерності вчителя.-
//Поч..шк.-1980.-№10.-С.74-79.

11. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред.
Ю.Н.Кулюткина, Г.С.Сухобской. - М, 1981

12. Наумчик В.Н., Савченко Е.А. Зтика педагога.:-Мн.: Універсітзцкае,
1999.-216с.

13. Основьт педагогического мастерства / Под. ред. И.Зязюна. - Москва:
Просвещение, 1989,-С.86

14. Особиста культура вихователя як основна умова ефективності
освітньовиховного процесу // Позакласний час. №ї 1-2. - 2002.-С.43-51

15. Пінчук Т.Д. Етика взаємин вчителів і учнів.-К.: Знання, 1978.-45с.

16. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко,
Т.Ф.Кривонос та ін., За ред. І.А. Зязюн. - К.: Вища школа, 1997. - 349 с.

17. Синиця 1.0. Педагогічний такт і майстерність учителя.-К.: Рад.шк.,
198!.-319с.

18. . Синиця І.Е. Педагогічний такт і майстерність вчителя: Пер. з рос. -
К.: Педагогіка, 1983. - 248 с.

19. Синиця Ї.О. Про педагогічний таю вчителя. К., Учпедгиз : Рад. шк.
1963.-188с.

20.Скульский Р.П. Учиться бьіть учителем.-М: Педагогіка, 1986.- 144с.

21. Сластенин В.А. Педагогика: Учеб. пособ. для студ. вьтш. уч. завед.
/В.А.. Сластенин, И.Ф. Исаев, Е.Н. Шиянов.-3-е изд..стереот.-М.:ИЦ
Академия. 2004.- 576с.

22. Сухомлинський В.О.: Вибрані твори в 5-ти томах, - Т.5. Статті.
К.:Радянська школа, 1997.

23. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором.-К.:Рад.
шк., 1988.-284с.

24. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю //Вибрані твори: У 5 т - Т.2.-
К.Д976..-С.425-432

25. Тевлін В. Резерви підвищення професійної майстерності вчителів
/УЗавуч.-2004.-№11-с.З-6.

26. Техніка мови вчителя та гігієна його голосу. Методичний лист/ К.,
Рад. шк., 1971.-23с.

27. Федоренко І.Т. Педагогічний такт.-//Рад. шк.- 1981.-№1.4.С.23-26.

28. Хоружа Л. Етична компетентність вчителя, як основа реалізації
гуманістичної освіти //Шлях освіти.-2003.-№3.-С.27-33

29. Чернокозов И.И. Профессиоиальная зтика учителя: Кн. для учителя .
2-е язд., дополи .-К.: Рад. шк., 1988.-224с.

30. Чернокозова В.М. та Чернокозов 1.1. Етика вчителя. Педагогічна
етика. К.:Рад. шк, 1968-224с.