Реферат

на

тему:

Виконав :

Гонтар В.В.

2004р.

План

1.Вступ

2.Гідротермальні ресурси.

3.Паливні ресурси.

4.Рудні ресурси.

5.Нерудні ресурси.

6.Список використаної літератури.

1.Вступ

Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що ви­користовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електро - енергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флю­си, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.

Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства. Так, основою енергетики нині є енергетичні, або паливні, ресурси: вугілля, наф­та, природний газ, сланці тощо. Особливо активно людство почало вико­ристовувати ці ресурси у другій половині XX ст.

Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в над­рах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично не відновлювані. Прог­нози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне. Наприклад, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року, запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної сировини та калійних солей при споживанні на сучас­ному рівні має вистачити ще на 100-300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а та­кож азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30-60 років. Якщо враху­вати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних ресурсів відсу­вається на більш тривалий термін.

Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені до­сить нерівномірно. Так, США, Канада, Австралія. Китай, Росія володіють найбільшими запасами металевих корисних копалин. У країнах Близького та Середнього Сходу зосереджено понад 1/2 запасів нафти світу. В надрах країн, що розвиваються, знаходиться 90% кобальту, близько 90 % олова, 75 % бокситів. 60 % міді. Багато країн має запаси світового значення одного або кількох видів корисних копалин.

2.Гідротермальні ресурси.

Під гідро­термальними ресурсами розуміють - прісні і мінеральні природні води.

Водні ресурси складова частина невичерпних природних ресурсів. Це - во­ди суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів.

Вода - одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припа­дає 361 млн км² , або 71 %, загальної площі поверхні Землі. Площа всіх внутрішніх водойм суходолу становить близько 3 % площі земної кулі. Майже 10 % суходолу вкрито льодовиками.

Із загальних запасів води на Землі (1386 км³ ) 96,5 % припадає на води Світо­вого океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 400 тис. км³ , в льодовиках міститься 24 064 тис. км³ , в озерах - 176 тис. км⁹ , в болотах - 11,5 тис. км³ , в річках - 2,12 тис. км³ . Але прісної води тільки 2,5 % усієї води на Землі, до то­го ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002 % загальних запасів прісних вод. У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазон­ка, річки Росії та Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов'язана також із знач­ним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в побуті, зрошення сільськогоспо­дарських земель та використання в промисловості. Процес забруднення вод особли­во інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з за­брудненням вод, мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного по­коління виникла одна з найбільших проблем людства - проблема води, яка охоп­лює і ц комплексне використання та охорону.

Один з найбільших споживачів води - сільське господарство. Так, на вирощування 1 т цукрових буряків витрачається 130-160 м³ води, 1 т пшениці - 800-1200, 1 т бавовни-сирцю - 4000-5000, рису - 5000-7000 м³ . Багато води споживає промисловість. На виробництво 1 т бавовняної тканини витрачається близько 250 м³ води, 1 т аміаку - близько 1000 м³ . До найбільших споживачів води належать також теплові електростанції.

3.Паливні ресурси.

З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні — кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ.

Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% — на буре ву­гілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурсько­му (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії.

Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється — 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд т, природного газу — 135 трлн м³ . Особливе значення мають родовища нафти і газу з вели­чезними запасами — таких у світі близько 50. Більше половини з них знаходиться в країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАБ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвегії.

Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн т. У першу десятку країн добувачів і експортерів урану входять Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія та ін.

4.Рудні ресурси.

Рудні корисні копалинирепрезентовані рудами чорних і кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів. Запаси залізних і марганце­вих руд зосереджені головним чином у Росії, Україні, США, Канаді, Бразилії, Австралії та ін.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

На Сході України знаходяться Криворізький залізорудний і Придніпровський мар­ганцеворудний басейни.Вигідне поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енер­гетичного і технологічного палива, водних ресурсів, вигідні для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порів­няно невеликій території немає в жодній країні світу.

Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції пра­цює на імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну руду імпортують також і деякі європейські країни.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Кри­ворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченсь­ким родовищами.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніп­ропетровської області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на 100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобу­вають відкритим способом (кар'єрним), їх запаси оцінюють у 30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басей­ну становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами нале­жить до найбільших у світі.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на терито­рії Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузь­кою смугою простягнулась з півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, середня частина те­риторії перетинається залізницею Полтава—Кременчук. Розвіда­ні запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвіду­вальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим спосо­бом почалася з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об'єднує декілька родовищ. Він розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4 млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько 600 млн. т. Решта запасів руд має переваж­но вміст заліза 46—48%. В перспективі у районі збільшиться ви­користання значних запасів залізистих кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим спо­собом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені.

Про наявність залізних руд на території Керченського півост­рова було відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський залізорудний район охоплює кілька родо­вищ, які розташовані на північному і східному узбережжі півост­рова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т. Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки марганцю, ва­надію, фосфору, миш'яку.

У зв'язку з цим керченська руда використовується тільки на ком­бінаті «Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.

Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і ви­добутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марган­цевих руд.

Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікополь­ського (запаси понад 1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького (запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують З млрд. т. На даний час експлуатується переважно Нікопольський підрайон.

Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видо­буток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві родовища також в Одеській, Івано-Фран­ківській областях і в Карпатах.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому.

Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської облас­ті. Всі основні родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії України в хромі задоволь­няються поки що за рахунок його імпорту.

Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кіль­кості товарної руди значного розвитку набула гірничорудна про­мисловість. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і відкритим способом.

У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв'язку з інтенсивним використанням пластів багатих руд, розташова­них близько до поверхні, їх запаси на цих горизонтах значно ско­ротилися і виникла потреба різкого збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від 500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант», «Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.

Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами розвивається відкритий спосіб (кар'єрний). Відкритий спосіб має величезні перспективи, оскільки він забезпечує широ­ке використання великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумо­вив створення потужних гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар'єри. Перші виробляють з бідної руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.

На території Криворізького басейну діє більше двох десятків 1 крупних шахт і кар'єрів, працює п'ять ГЗК: Північний, Цент­ральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотуж­ніший серед них — Південний.

До гірничорудної промисловості України належать також Кре­менчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також руд­ники і кар'єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломі­тів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будів­ництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знахо­дяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх знахо­дяться також в районі Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і Ново-Троїцькому ро­довищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В Доне­цькій області також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Часів'ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу не­можливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв'язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.

В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове осво­єння родовищ руд важливих - кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпорте­ром кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресур­сів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У зв'язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він застосовується в усіх галузях народно­го господарства і має велике майбутнє.

Як сировину для виробництва алюмінію можна використову­вати боксити, алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже вся світова алюмінієва промис­ловість, є боксити. Запаси бокситів на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод протягом певного ча­су, але їх запасів недостатньо для збільшення виробництва алю­мінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця не роз­відані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов'ї, Карпатах. Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське). Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алю­мінію є в Приазов'ї і Дніпропетровській області. ^Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він переважно у Він­ницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.

В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за величиною запасів. Найбільшими з них, які мають про­мислове значення, є Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні відкриті в Кіровоградській і Дніп­ропетровській областях, але вони ще не експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з Уралу та Ка­захстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки. Родовища ртуті є також в За­карпатті та Криму. Родовища з промисловими запасами молібде­ну, свинцю і цинку в Україні відсутні, а підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах, які можуть бути основною сировиною для його отримання. В Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях відкриті ро­довища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації. Само­стійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічають­ся тільки в комплексних рудах з іншими металами.

Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплек­су почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. — магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі після Російської Федерації і Казахстану.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобу­ток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкіс­них металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено пе­реважно двома основними факторами — сировинним і енергетич­ним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні ви­діляються два основних райони: Донецький і Придніпровський.

На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній сировині з Північної Осе­тії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по оброб­ці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м. Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. При­дніпровський район кольорової металургії спирається на потуж­ну енергетичну базу, яку утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алю­мінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує магнієву сиро­вину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на імпорт­них бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для ви­робництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмініє­вий завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.

У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходи­ться Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чис­тих металів і завод твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія Південно-Української атомної електростанції. Вироб­ництво магнію здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

Україна має тісні економічні зв'язки з іншими країнами СНД по забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російсь­кої Федерації надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії — сурма.

5.Нерудні ресурси.

Україна має великі запаси багатьох цінних мінерально-сировинних ресурсів, розміщення яких безпосередньо пов’язане з особливостями геологічного формування та будови її території. Висока геологічна вивченість надр республіки дає змогу з достатньою вірогідністю робити висновок про особливості розміщення мінерально-сировинних ресурсів, глибину та умови їх залягання, запаси, хімічний склад та механічні характеристики, про найбільш імовірні райони пошуку й розвідування нових ресурсів.

По напрямам використання нерудні корисні копалини поділяються на:

1.Сировину для чорної металургії. Сюди відносяться:

· вогнетривкі глини

· флюсові вапняки

· доломіти

2.Сировину для хімічної промисловості:

· сірка

· калійні солі

· кам’яна сіль

· апатит

· фосфорит

3.Сировину для промисловості будівельних матеріалів:

· крейда

· глина

· граніт

· мармур

Україна багата на гірнохимічну сировину. Великі запаси калійних солей зосереджені в:

1.Івано-Франківській області. Родовища:

· Калуське

· Тростянецьке

· Туро-Волинське

2.Львівській області. Родовища:

· Стебниківське

· Бориславське

Калуське,Стебниківське і Сиваські родовища багаті на магнієві солі.

Україна багата ресурсами самородної сірки ,основні запаси якої розміщені у Передкарпатському сірконосному басейні (Львівська та Івано-Франківська області).Сірка зосереджена в багатьох родовищах , які простягаються від Яворова (на заході Львівщини) і йдуть вздовж правобережжя Дністра.Райони Роздола і Новояворівська – головні місця видобутку і переробки сірки. Вона залягає неглибоко від поверхні (до 50 м) і розробляється відкритим способом. На більших глибинах сірку добувають шляхом підземної виплавки. Вміст сірки ,яка залягає у мергелях і вапняках високий (до 30%).

Украіна має великі та унікальні за якістю поклади кухонних солей. Слід сказати ,що за хімічною частиною їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси приурочені до Донбасу ,Придніпровської низовини ,Прикарпаття та Закарпаття ,а також до Криму. Найбільші запаси кам’яної кухонної солі зосереджені на Донбасі ,де у потужних пластах на незначних глибинах (Слов’янськ ,Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості. Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м.Тут видобувається найбільша кількість кухонної солі в Європі.В обмежених обсягах кухонну сіль добувають у Дрогобичі ,Калуші ,Долині (Прикарпаття), Солотвиному (Закарпаття).

В Україні є також незначні родовища фосфоритів – сировини для виробництва добрив (у Придністров’ї в межах Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей; найбільш відоме Незвиське); на північному сході республіки знаходяться Кровельницьке (Сумська обл.); на північному сході Харківської обл. – Ізюмське родовища. У тісному зв’язку з кристалічними відкладами на Житомирщині зосереджені значні скупчення іншої цінної сировини для виробництва фосфатних добрив – апатитів. Їх родовища вивчені ще слабо. Але оцінки свідчать про їх чималі та перспективні для промислової розробки запаси. Перспективним є також родовище апатитів у Приазов’ї.

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних

нерудних матеріалів – флюсових ,вогнетривких і формувальних глин. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Автономній Республіці Крим , а доломіти – у Донецькій , Дніпропетровській і Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин у Донецькій, Дніпропетровській ,Запорізькій і Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській (Овруцьке),Кіровоградській (Малоскеле-ватське) ,Сумській(Банницьке) та Донецькій (Красногорівське) областях. Найбільші родовища формувальних матеріалів є в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Запорозькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну ,запаси якого зосереджені в Житомирській ,Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Каолін використовують в основному для виробництва вогнетривких виробів, у фарфоро-фаянсовій, паперовій і гумовій промисловості.

В Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров’ї(Незвиське), Сумській(Кролевецьке) і Харківській (Ізюмське) областях. Нещодавно відкрито Покровсько-Керченське родовище апатитів.

У республіці нараховується 61 прийняте на баланс родовище крейди, поклади якої оцінюються у 450 млн т. Основні запаси крейди зосереджені у Донецькій обл. (218 млн т). Далі йдуть Сумська, Луганська, Чернігівська, Харківська області.

Високоякісний мармур і мармуроподібний вапняк, туфи розроробляють у Закарпатській області, мармуроподібний вапняк, вапняк і туфи – у Кримській, пісковик – Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській та інших областях.

Значні запаси граніту зосереджені в Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій області.

В Україні є багато родовищ різноманітної сировини для виробництва будівельних матеріалів(наприклад, 36 родовищ цементної сировини, 61 – крейди). Україна багата на родовища облицювального каменю:

· Гранітів

· Мармуру

· Лабрадоритів

· Базальту

Поклади облицювального каменю є в більшості областей, але найцінніші види його залягають у Поліських областях:

· Рівненській

· Житомирській

· Запорізькій

· Закарпатській

· Хмельницькій

У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї і Кривому Розі є запаси кольорового каміння. Трапляються:

· берил

· топаз

· бурштин

· аметист

· агат

· яшма

Бентонові глини залягають у Закарпатській (Гобське), Тернопільській (Пщчаївське) і деяких інших областях.

Слід зазначити ,що Україна має великі можливості для експорту сірки ,калійних солей та іншої сировини.

В цілому Україна добре забезпечена різноманітними мінеральносировинними ресурсами, які широко використовуються в народному господарстві, йдуть на експорт. У республіці склався досить високий рівень задоволення власних потреб у сировині і паливі. По вогнетривких глинах, наприклад, у 1990 р. він становив 105%, сірці – 200%, солі кухонної – 150%, сировині для виробництва скла – 157%, каменю будівельному – 116%, цементній сировині – 100%. Словом, багато цінних мінерально-сировинних ресурсів Україна може експортувати у великих кількостях практично в усі зацікавлені країни.

Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще не використаних ресурсів.

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне освоєння, застосування у виробництві енерго - та ресурсозберігаючих технологій, активне впровадження оборотного (або повторного) використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах послідовно реалізується саме така політи­ка. Найглибшій утилізації (вторинному використанню) підлягають промислові та побутові відходи в Японії, країнах Західної Європи та США. Виробництво з ви­користанням повторних ресурсів чорних та кольорових металів, паперово-кар­тонних виробів, будівельних матеріалів, скла та інших дає значну економію мінеральних, біологічних ресурсів та енергії.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів).

6.Список використаної літератури :

1.Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.: іл.

2.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан, М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища шк., 1998. – 375 с.

3.Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 88 с.

4.Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.

5.Масляк П. О., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 829 с.

6.Україна у цифрах у 1998 році: Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під. Ред. О. Г. Осауленка.

7.Статистичний щорічник України: 1997. – Київ, вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана – 110с.

8.Ю.Долгоруков. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України. // Економіка України. – 1995. - №10 – с.40-45.

9.Металлургическая и горноруднаяпромышленность. – 1998. - №3. – с.1-3.

10.Нечипоренко. Чорна дірка виникла на місці чорної металургії // Голос України. – 1998.- №10 – с.13.

11.Ялковский В. Черныеметаллы. // Обзор укр. рынка. – 1999. – №2. – с.24-32.

12.Демченко. О. Сплав по европейским рекам: Европа уже

не выгоняет взашей украинских ферросплавщиков //

Бизнес. – 1998.- №9. – с.33.