Реферат: Концепція податкової реформи
Название: Концепція податкової реформи Раздел: Рефераты по финансам Тип: реферат |
Курсова робота на тему: „Концепція податкової реформи” Розділ 1. Аналіз податкової системи України Розділ 2. Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні Розділ 3. Система податків та зборів, встановлювана в Україні - Податок на доходи фізичних осіб - Податок на прибуток - Податок на додану вартість - Акцизний податок - Збір до Державного соціального фонду - Державне мито - Збір за використання Державної символіки - Ліцензійний збір - Податок на нерухомість - Податок на транспортні засоби - Податок з реклами - Готельний податок - Курортний податок - Збір за паркування автотранспорту - Збір за використання місцевої символіки - Ринковий збірhttp://www.taxes.kiev.ua/Frames/rightprojectver3.html - 3.16 Розділ 4. Підтримка суб'єктів малого підприємництва Розділ 5. Передбачувані наслідки здійснення податкової реформи в Україні Розділ 1. Аналіз податкової системи України Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система – основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів. Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обгрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур. Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи. Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування. Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки. Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави. Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати. Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами: 1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням. 2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень. 3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків. 4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин. 5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі "Про державну податкову службу". Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою. Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію. За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва. Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін. Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка підриває національну економіку. Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави. Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.
В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи. Проведення податкової реформи в Україні повинно грунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування: 1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування; 2) уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів); 3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення; 4) зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків; 5) зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг; 6) збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб; 7) застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України; 8) підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва; 9) стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень; 10) урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах. Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення наступних завдань реформування податкової системи України: 1. Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи, встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору. З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5‑річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні величини ставок акцизного податку. Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не раніше, ніж з початку нового бюджетного року. Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено, що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі, крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія передбачено цим актом. Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України – це необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування всіма суб’єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування. Положення законодавчих актів, які регулюють питання оподаткування, повинні викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної лексики. Поняття та терміни, які визначені в інших галузях законодавства, вживаються в тому ж самому значенні в податковому законодавстві України. Специфічним поняттям та термінам надається повне та однозначне визначення, яке використовується в усіх законодавчих актах, які торкаються системи оподаткування. Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах. Для спрощення процесу обліку та нарахування податків (зборів) і зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і зборів встановлюються однакові податкові та звітні періоди. 2. Формування єдиної податкової правової бази. Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом законодавчої влади – Верховною Радою України. 3. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України. Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої вади та позитивні риси. Непрямі податки впливають на рівень цін, підвищуючи їх, але механізм їх стягнення є відносно простим і забезпечує стабільні надходження в бюджет. Прямі ж податки враховують рівень доходів, впливають на обсяги споживання і таким чином виконують регулюючу роль. 4. Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників податків та скасування безпідставних пільг з оподаткування. Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої галузі промисловості або сфери діяльності. Стимулювання підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам поза системи загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та невиправданих пільг з оподаткування. Такий підхід дасть змогу досягти розширення бази оподаткування і підвищення ділової активності суб’єктів господарювання, адже всі вони будуть працювати в рівних конкурентних умовах. Наслідком скасування пільг буде значне збільшення податкових надходжень до бюджету. Однак, вважається за доцільне залишення деяких пільг і введення системи заохочення стабільно працюючих підприємств, а також стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного прийняття на роботу. За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених верств населення та пріоритетних галузей українського господарства здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників податку з високим рівнем доходів. 5. Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств населення. Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування. Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України. Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи. З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника. 6. Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази. В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти, направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень. Також звільняються від оподаткування кошти, використані на реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктами амортизації, коли така операція здійснюється платником податку за рахунок частини отриманого ним прибутку. Це робиться з метою мотивувати підприємства спрямовувати кошти на розвиток власного виробництва та активізацію капіталовкладень в основні фонди і застосування нових технологій. Передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції національних виробників є використання сучасного обладнання та технологій. З цією метою встановлюються норми, за якими збільшуються ставки амортизації і, відповідно, зменшуються її терміни. 7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва. З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування податку з продаж до певних категорій платників податків. Це дасть змогу зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктами малого підприємництва та зменшить їх податковий тягар. Звільнення представників малого підприємництва від обов’язку ведення докладного обліку витрат, послаблення податкового тиску на них та реалізація політики підтримки суб’єктів малого бізнесу на державному рівні призведе до створення додаткових робочих місць, зростання прошарку середнього класу та загальної стабілізації економіки країни. 8. Розробка нового механізму податкового адміністрування та вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення. Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків, пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку. При застосуванні такого порядку у разі виявлення податковим органом порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті податку (збору), такий податковий орган надсилає платнику податку податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками податкового органу, податковий орган звертається до суду з заявою про стягнення суми податку (збору) та передбачених податковим законодавством фінансових санкцій. В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері оподаткування, у випадку неперевищення якої платник податку буде звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії повинні тлумачитись виключно на користь платника податків. Що стосується внутрішньої структурної побудови системи податкових органів, то для підвищення ефективності здійснення податкового адміністрування вважається за можливе перехід від адміністративно-територіальної побудови структури органів державної податкової служби на регіональному рівні до утворення податкових округів. Побудова структури податкових органів за податковими округами передбачає об’єднання в податковій округи декількох областей, які мають близьке географічне положення, схожі природні умови та подібний рівень розвитку однакових галузей господарства. Правове регулювання податкових відносин базується на таких принципах оподаткування : 1) принцип економічної обгрунтованості – встановлення податків та зборів відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат та доходів бюджету; 2) принцип стабільності – незмінності видів податків та правил їх нарахування і стягнення протягом тривалого періоду; 3) принцип передбачуваності – соціально-економічної обгрунтованості змін податкового законодавства; 4) принцип антиінфляційної спрямованості податків – запобігання інфляції шляхом оптимальних податкових вилучень; 5) принцип рівності – рівного обов’язку платників податків при рівних умовах оцінки та розмірах доходів; 6) принцип стимулювання – формування економічної та правової зацікавленості у здійсненні певної діяльності, виходячи з умов її оподаткування та отримання більш високих доходів; 7) принцип економічності – співмірність витрат, пов’язаних зі стягненням податків, з доходами, одержаними від їх збору. Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції : 1) встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій території України; 2) визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів; 3) встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством; 4) встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів); 5) визначення форм та методів податкового контролю; 6) встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб податкових органів; 7) встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб. В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують: 1) основні засади правового регулювання податкових правовідносин; 2) склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами; 3) систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків (зборів); 4) компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів; 5) коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них; 6) підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів); 7) склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю; 8) види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій; 9) процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про податкові правопорушення; 10) порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.
Система податків та зборів України – це сукупність передбачених податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків та зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Система податків та зборів в Україні встановлюється виключно Податковим кодексом України. Податок – це обов’язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України. Збором є обов’язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які мають юридичне значення, за надання певних прав, видачу дозволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування системи державного соціального страхування і державного соціального забезпечення. Не є податком або збором платежі, що не встановлені податковим законодавством України, а також платежі у вигляді штрафів та інших майнових стягнень за порушення податкового законодавства. Обов’язок щодо сплати податку (збору) – це обов’язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у строк, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, при чому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником. Передбачається запровадити систему надання податкових кредитів у формі надання відстрочки або розстрочки (зміни терміну сплати податків (зборів). Підставами для отримання відстрочки або розстрочки, зокрема, можуть бути неможливість сплати податку (збору) внаслідок стихійного лиха або інших надзвичайних обставин, загроза банкрутства платника податку, неможливість сплати податку по причині майновий становища фізичної особи. Визначення та встановлення загальнодержавних податків та зборів, а також визначення переліку місцевих податків та зборів відноситься до компетенції Верховної Ради України. Встановлення підстав для сплати місцевих податків і зборів в порядку та розмірі ставок, передбачених податковим законодавством, відноситься до компетенцій органів місцевого самоврядування за наявності об’єктів оподаткування (справляння збору) або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків (зборів). Органи місцевого самоврядування можуть визначати додаткові пільги щодо платників податків по встановленим місцевим податкам лише в межах сум, що надходять до їх бюджетів. Основними джерелами доходів загальнодержавного бюджету мають бути податок на додану вартість та акцизні податки, а основним доходним джерелом місцевих бюджетів – податок на нерухомість. Органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати ефективний контроль за нерухомим майном, повнотою обліку та стягнення цього податку і по необхідності надавати пільги по сплаті податку на нерухомість. Передбачається встановлення переліку податків та зборів, який дозволить побудувати систему оподаткування із раціональним поєднанням прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої позитивні характеристики і недоліки, але в поєднанні забезпечать результативність та дійовість системи оподаткування в цілому. Скасування неефективних і безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах, поєднання податків і зборів одного рівня з однаковою податкову базу, а також відміна недоцільних та невиправданих пільг з оподаткування дозволить побудувати ефективну податкову систему в Україні. До загальнодержавних податків повинні відноситись: 1) податок на доходи фізичних осіб; 2) податок на прибуток; 3) податок на додану вартість; 4) акцизний податок. До переліку загальнодержавних зборів мають входити: 1) збір до Державного соціального фонду; 2) Державне мито; 3) збір за використання Державної символіки; 4) ліцензійний збір. До місцевих податків доцільно включити: 1) податок на нерухомість; 2) податок на транспортні засоби; 3) податок з реклами; 4) готельний податок; 5) курортний податок. До місцевих зборів відноситимуться: 1) збір за паркування автотранспорту; 2) збір за використання місцевої символіки; 3) ринковий збір.
Механізм оподаткування доходів фізичних осіб повинен стати прозорим, порядок нарахування простим і зрозумілім для всіх платників податку, адже цей податок торкається майже всіх верств населення. Особливістю запровадження цього податку має стати перенесення основного навантаження по сплаті податку на тих фізичних осіб, які мають високий рівень доходу, що дозволить мінімізувати податковий тиск на малозабезпечений прошарок населення України. Податок на доходи фізичних осіб повинен виконувати функцію стимулювання споживання населенням – для цього положеннями податкового законодавства України розмір неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб має бути прирівняний до розміру офіційної межи малозабезпеченості, а ставки цього податку знижені. Передбачається, що переважна частина платників будуть сплачувати цей податок за мінімальною ставкою: таким чином буде забезпечено соціальну справедливість та реалізовано принцип економічної обгрунтованості оподаткування. До платників податку на доходи фізичних осіб повинні відноситись фізичні особи: резиденти та нерезиденти України (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), за виключенням нерезидентів, які мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України та чинного законодавства. Об’єктом оподаткування повинен бути сукупний дохід за календарний (звітний) рік, який обчислюється шляхом зменшення суми валового доходу, отриманого платником податку у звітному році, на суму податкових вирахувань, конкретний перелік яких встановлюється податковим законодавством. Передбачається чітке регламентування порядку оподаткування додаткових благ, які надаються працівникам за рахунок роботодавця. Крім цього до переліку доходів платника податку повинні входити доходи, які були отримані платниками податку у вигляді успадкованого майна, подарунків, а також суми процентів, отриманих платником податку в результаті розміщення коштів на поточних (депозитних) рахунках банків. До переліку податкових вирахувань з цього податку, зокрема, передбачається включити суми коштів або вартість майна, які передані платником податку як пожертвування у відділення благодійних та екологічних фондів чи іншим неприбутковим організаціям із встановленням певного обмеження цих пожертвувань. Ставки податку на доходи фізичних осіб встановлюватимуться за прогресивною системою шкали оподаткування в залежності від розміру бази оподаткування за рік: - оподатковуваний дохід (база оподаткування) за звітний рік, сума якого менша ніж розмір 12 місячних неоподатковуваних мінімумів доходів фізичних осіб (н. м.) – не оподатковується; - до доходу від 12 н. м. до 180 н. м. застосовується ставка 10 відсотків; - до доходу від 180 н. м. до 300 н. м. застосовується ставка 15 відсотків; - до доходу понад 300 н. м. застосовується ставка 20 відсотків. На фізичних осіб – платників податку має покладатися обов’язок самостійно визначати податкові зобов’язання, вести облік доходів, податкових вирахувань та сум податку, утриманого податковими агентами (роботодавцями) з доходу, пов’язаного з оплатою праці, та сплаченого до бюджету у вигляді авансових платежів з податку протягом року. До доходів, пов’язаних з оплатою праці, але отриманих платником податку за неосновним місцем роботи, застосовуватиметься ставка податку 20 відсотків. При цьому повинно бути встановлено, що платник податку, який протягом року отримував доходи за неосновним місцем роботи, за своїм бажанням за результатами цього року може скласти та подати до податкових органів декларацію про доходи. У разі подання декларації про доходи здійснюється перерахунок податкового зобов’язання за сукупним доходом із застосуванням шкали ставок оподаткування, визначеної вище. За результатами такого перерахунку проводиться відшкодування платнику податку величини перевищення фактично сплаченого протягом року податку над величиною податкового зобов’язання за сукупним доходом. Таким чином будуть створені умови, коли платник податку, який отримує доходи з декількох джерел, буде зацікавлений у веденні обліку таких доходів і податкових вирахувань та у поданні декларації про доходи. Передбачається, що до доходу платника податку включатимуться надходження як в грошовій, так і матеріальній і нематеріальній формах. Доходи, які будуть отримані платником податку в натуральній формі, зараховуватимуться за звичайними цінами, при чому необхідне чітке закріплення в податковому законодавстві поняття "звичайної ціни". Положеннями податкового законодавства необхідно встановити, що під час обчислення суми податку на доходи фізичних осіб за результатами року до складу податкових вирахувань повинні бути віднесені суми всіх інших податків, які така фізична особа сплатила протягом цього звітного року. Передбачається запровадження особливого порядку оподаткування доходу, отриманого фізичною особою від продажу майна, за яким оподатковується різниця між ціною продажу та витратами платника податку, пов’язаними з придбанням та продажем такого майна. Передумовою створення дієздатної системи оподаткування реальних доходів фізичних осіб повинні стати проведення легалізації вартості майна фізичних осіб шляхом одноразового декларування вартості такого майна, належне проведення якого реалізуватиме політику Президента щодо легалізації доходів. Крім цього необхідне проведення чіткого регламентування застосування непрямих методів оцінки доходів фізичних осіб. З метою забезпечення гарантій соціального захисту малозабезпечених верств населення передбачається пільгове оподаткування доходів, отриманих пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи. До об’єкту оподаткування не включатимуться доходи, отримані у вигляді стипендій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника. Податок на прибуток повинен виконувати регулюючу функцію та спонукати до зростання ділової активності суб’єктів підприємництва. При оподаткуванні прибутку застосовуватиметься принцип, за яким для визначення оподатковуваного прибутку платник податку вправі зменшувати дохід на суму податкових вирахувань, до яких можуть бути віднесені всі витрати платника податку, пов’язані із здійсненням його господарської діяльності, за винятком встановленого переліку витрат, які не підлягають вирахуванню. Передбачається віднесення до платників податку на прибуток юридичних осіб, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів та нерезиденти України) та постійних представництв нерезидентів в Україні, за виключенням нерезидентів України, які мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України та чинного законодавства. Стосовно такого виду платників податків, як неприбуткові організації, то необхідно чітке визначення терміну неприбуткові організації, а також встановлення критеріїв віднесення юридичних осіб до цієї категорії. Для неприбуткових організацій встановлюватиметься порядок складання спрощеної звітності та буде передбачено чіткий перелік надходжень, які може отримувати неприбуткова організація і які не відноситимуться до її доходів. При цьому головною умовою можливості застосування особливих положень для неприбуткових організацій має бути заборона ведення такими організаціями комерційної діяльності. Об’єктом оподаткування буде визначено прибуток, який обчислюється шляхом зменшення валового доходу на суму податкових вирахувань. Для платників податку - резидентів України об’єктом оподаткування буде прибуток, отриманий з джерел в Україні та за її межами, а для платників податку - нерезидентів України та постійних представництв нерезидентів в Україні – валовий дохід, отриманий з джерел в Україні або від здійснення діяльності на митній території України Буде встановлено, що до податкових вирахувань не можуть бути віднесені витрати на проведення розважальних заходів та відпочинок, витрати, не пов’язані з господарською діяльністю платника податку, в тому числі витрати на особисті та (або) сімейні потреби, витрати на участь в лотереях та азартних іграх. Крім цього повинно бути встановлено положення, згідно з яким платник податку не зможе відносити до податкових вирахувань суму нарахованої, але фактично не виплаченої заробітної плати. При визначенні моменту виникнення доходів та витрат підприємств передбачається, що буде застосовуватись метод нарахувань в тій формі, в якій він використовується зараз. Моментом віднесення надходжень до доходів або витрат до податкових вирахувань вважатиметься дата події, яка сталася раніше: або зарахування коштів на банківський рахунок чи оприбуткування коштів в касі платника податку, або відвантаження товарів чи оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. При цьому, для уникнення впливу недосконалої платіжної дисципліни на фінансовий стан виробників буде встановлено положення, згідно з яким строк списання безнадійної заборгованості на витрати буде зменшено з 3 років до 6-12 місяців. Ставку податку буде встановлено на рівні 20 відсотків від оподатковуваного прибутку. Для спонукання підприємців до забезпечення стабільної діяльності підприємств передбачається встановлення положення, відповідно до якого платникам податку, які здійснюють свою діяльність як мінімум протягом 3 років та не мали заборгованості по сплаті податків та зборів, буде надано право подавати податкову декларацію за результатами календарного року із щомісячним справлянням авансових платежів з податку на прибуток, розрахованих на підставі результатів минулого року. З метою створення передумов для розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності платник податку буде мати право зменшити базу оподаткування на суму коштів, які направляються ним на реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктом амортизації, за рахунок частини отриманого таким платником податку прибутку. Передбачається також, що до складу податкових вирахувань можна буде відносити кошти, витрачені платником податку на інноваційну діяльність – проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень, проектно-конструкторських, технологічних, пошукових і проектно-пошукових робіт та доведення науково-технічних знань до їх практичного використання. Стимулювання переоснащення основних фондів, а також оновлення матеріально-технічної бази суб’єктів підприємницької діяльності забезпечуватиметься збільшенням ставок амортизації, а відповідно і зменшенням її термінів, та запровадженням лінійного методу нарахування амортизації. Крім цього, для підтримки капіталовкладень в основні фонди буде дозволено автоматичне віднесення до податкових вирахувань фактичних витрат на придбання платником податку основних фондів (в момент їх здійснення), якщо сума таких одноразових витрат протягом року не перевищує розміру 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів фізичних осіб. Податок на додану вартість є одним із основних податків, який забезпечує значні бюджетні надходження. Особливістю цього податку є простота стягнення та унеможливлення ухилення від сплати. Цей податок відповідає тенденціям розвитку податкових систем розвинених країн світу. Але, в ситуації, що склалася на сьогодні, порядку оподаткування доданої вартості притаманні певні недоліки, зокрема однією із існуючих вад є неможливість реального відшкодування з бюджету суми надлишку податкового кредиту над податковими зобов’язаннями. Іншим недоліком існуючого механізму сплати цього податку є неможливість відшкодування платнику податку суми податкового кредиту, яка виникає при імпорті товарів на територію України, у разі, якщо у імпортера існує надлишок податкового кредиту над сумою податкових зобов’язань у звітному періоді. Важливим елементом запроваджуваного порядку нарахування та сплати податку на додану вартість є подолання наведених негативних наслідків його застосування. Платниками податку на додану вартість є юридичні та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які реєструються як платники податку на додану вартість. Зобов’язання зареєструватись як платники податку на додану вартість буде покладено на осіб, у яких обсяг оподатковуваних операцій протягом будь-якого періоду з останніх 12 послідовних календарних місяців перевищуватиме встановлену межу обсягу виручки від реалізації (яку буде збільшено в порівнянні з існуючим зараз обмеженням), а також на всіх новостворених суб’єктів підприємницької діяльності (винятком буде випадок, коли такі суб’єкти застосовують спрощену систему оподаткування). Платниками податку також будуть юридичні та фізичні особи, які здійснюватимуть імпорт товарів (робіт, послуг) на митну територію України, за винятком тих фізичних осіб, які ввозять на митну територію України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України (зокрема, не оподатковуватиметься ввезення товарів загальною вартістю, меншою суми еквівалентної 200 євро, або одиничного неподільного предмета вартістю до 300 євро). Об’єктами оподаткування визначаються: 1) реалізація товарів, проведення робіт та (або) надання послуг на митній території України; 2) імпорт (ввезення, пересилання) товарів (робіт, послуг) на митну територію України для використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави; 3) експорт (вивезення, пересилання) товарів за межі митної території України; 4) реалізація товарів та надання послуг, які безпосередньо пов’язані з міжнародним транспортом та міжнародним обігом товарів. Передбачається встановлення ставки податку на додану вартість на рівні 15 відсотків від бази оподаткування, якою є договірна (контрактна) вартість операцій з реалізації товарів, проведення робіт, надання послуг, а при імпорті товарів – їх митна вартість. Для стимулювання експорту та підтримки національних товаровиробників до операцій експорту застосовуватиметься нульова ставка податку. Суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або поверненню з бюджету, визначатимуться як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, які виникнуть протягом податкового періоду, та сумою податкового кредиту цього ж звітного періоду. При цьому податкове зобов’язання складатиметься із сум податку на додану вартість, які були сплачені платнику податку у податковому періоді у зв’язку з реалізацією товарів, наданням послуг, проведенням робіт. Податковий кредит податкового періоду складатиметься із сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у податковому періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, які підлягають амортизації. Вважається за доцільне використання методу нарахувань при визначенні податкового зобов’язання та податкового кредиту ("за першою подією"). Крім цього, з метою підтримки малого підприємництва буде передбачено можливість звільнення від сплати податку на додану вартість суб’єктів малого підприємництва та сільськогосподарських виробників у разі застосування ними спрощеної системи оподаткування та переходу до сплати єдиного податку або фіксованого сільськогосподарського податку відповідно. В положеннях, які будуть регламентувати порядок сплати податку на додану вартість під час імпорту (ввезення, пересилання) товарів (робіт, послуг) на митну територію України, повинно передбачити в якості засобу заохочення стабільно працюючих підприємств дозвіл не сплачувати податок при імпорті у разі існування надлишку податкового кредиту над сумою податкових зобов’язань, якщо таке підприємство вже працює протягом не менше 3 років та не має заборгованості по сплаті податків та зборів. Акцизний податок – це непрямий податок на окремі види товарів, який включається до ціни таких товарів. Цей податок повинен виконувати своє головне завдання – оподаткування реалізації надприбуткових або шкідливих груп товарів, причому розподіл на групи дозволить спростити систему нарахування. Крім того виділення цих груп є відображенням традицій, що склалися на світовому ринку та сприятиме інтеграції в нього України. В якості платників акцизного податку передбачається визначити юридичних особи та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують вироблені ними або імпортують підакцизні товари. Платниками акцизного податку також будуть фізичні особи, несуб’єкти підприємницької діяльності, які визнаються платниками податку в результаті переміщення підакцизних товарів через митний кордон відповідно до Митного кодексу України. До переліку підакцизних товарів відноситимуться: 1) алкогольні напої; 2) бензин; 3) дизельне пальне; 4) пиво; 5) спирт етиловий неденатурований; 6) транспортні засоби; 7) тютюнові вироби; 8) ювелірні вироби. Об’єктом оподаткування буде визнано обороти з реалізації вироблених платником податку підакцизних товарів та імпорту (ввезення, пересилання) підакцизних товарів на митну територію України. З метою спрощення порядку застосування акцизного податку та контролю за його стягненням, ставки цього податку встановлюватимуться у фіксованих величинах в євро. Причому будуть уніфіковані ставки акцизного податку при імпортуванні підакцизних товарів та при реалізації підакцизних товарів, вироблених на території України. Буде встановлено, що ставок акцизного податку можуть переглядатися та змінюватися за поданням Кабінету Міністрів України. При оподаткуванні акцизним податком оборотів з реалізації підакцизної продукції, яка направляється на виготовлення іншої підакцизної продукції, пропонується запровадження системи заліку сплаченого акцизного податку за такими оборотами.
Збір до Державного соціального фонду об’єднує відрахування в державні позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття. Замість трьох відрахувань вводиться один збір, який сплачується за єдиними правилами та у єдині терміни. Об’єктами справляння збору до Державного соціального фонду визначаються: 1) для платників збору – юридичних осіб – винагороди у грошовій та (або) натуральній формі, які нараховані на користь працівників незалежно від джерел фінансування, у тому числі винагороди за договорами цивільно-правового характеру, предметом яких є виконання робіт, надання послуг; 2) для платників збору – фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності – сума оподатковуваного прибутку; 3) для платників збору – фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності – сукупний оподатковуваний дохід, визначений відповідно до положень про податок на доходи фізичних осіб. Відрахування здійснюватимуться за наступними ставками: для юридичних осіб – за ставкою 30 відсотків, для фізичних осіб – 1,5 відсотка від об’єкту справляння збору. Платниками Державного мита визначатимуться фізичні та юридичні особи. Мито справляється за вчинення дій в інтересах осіб на території України та за видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами та особами. Порядок справляння Державного мита не зазнає змін в порівнянні з існуючим порядком стягнення державного мита. Встановлюються диференційовані ставки державного мита, розмір яких повинен бути переглянутий у відповідності з розміром витрат на проведення відповідних юридично значимих дій. Передбачається, що Державне мито буде справлятися за здійснення судових та нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадянського стану, видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за реєстрацію емісії цінних паперів та видачу приватизаційних паперів, здійснення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та проведення інших видів державної реєстрації, а також за вчинення інших цивільно-правових дій.
Цей збір в основному виконує регулюючу функцію – взагалі його введення направлено на забезпечення захисту Державної символіки України та попередження зловживань з її використанням. Сплата цього податку не буде залежати від фінансових можливостей виробників продукції та інших суб’єктів господарювання. Платниками збору за використання Державної символіки повинні бути названі юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари із зображенням Державної символіки, за винятком випадків, коли такі товари вироблені на замовлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх функцій, коли придбання вказаних товарів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Збір за використання Державної символіки стягуватиметься з юридичних осіб – платників збору в розмірі 0,5 відсотка вартості реалізованої продукції з використання Державної символіки. Цей збір виконує відразу дві функції: регулювання здійснення надто прибуткових видів діяльності та забезпечення функціонування органів, які виконують контроль за цими видами діяльності. Виходячи з того, що певні види діяльності є небезпечними або створюють несприятливі умови для оточуючого середовища, існує об’єктивна необхідність проведення постійного контролю за здійсненням цих видів діяльності та додержанням ліцензійних вимог в інтересах суспільства. Платники ліцензійного збору – це юридичні та фізичні особи, які отримують в уповноважених державних органах спеціальний дозвіл (ліцензію) на право здійснення встановленого переліку видів діяльності. Об’єктом справляння збору визначається придбання права на здійснення певних видів діяльності, що ліцензуються. Ставки ліцензійного збору необхідно встановлювати окремо щодо кожного виду діяльності, який ліцензується, та повинні затверджуватись Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Ефективність застосування податку на нерухомість засвідчує світовий досвід. Нерухоме майно являється зручним об’єктом для оподаткування та контролю за ним навіть в умовах, які склалися в теперішній час в Україні, адже існують вимоги щодо документального затвердження права власності на таке майно. Платниками податку на нерухомість будуть названі фізичні та юридичні особи: 1) власники земельних ділянок, а також землекористувачі, крім орендарів; 2) власники будівель та споруд, крім будівель і споруд, переданих у фінансовий лізинг; 3) орендарі нерухомого майна, переданого у фінансовий лізинг. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, будівлі та споруди. Необхідно встановити диференційовані ставки податку на нерухомість від 0,5 відсотка до 1 відсотка вартості об’єкту оподаткування в залежності від місця розташування нерухомості і того, як вона використовується. Крім цього передбачається визначення мінімальної вартості нерухомості, яка не буде об’єктом оподаткування податком на нерухомість. Стосовно оподаткування землі виникають труднощі із його здійсненням, адже в Україні не існує ефективної системи оцінки вартості земельних ділянок і не завжди можливе її точне визначення. Тому передбачається запровадження одного з двох варіантів встановлення механізму оподаткування земельних ділянок. Перший з варіантів передбачає диференційований підхід до визначення бази податку – вартості землі в залежності від розташування земельної ділянки. Другий – справляння податку в фіксованому розмірі в тих місцях, де неможливо чітко визначитись з вартістю землі. Цей податок являється традиційним податком, який стягується з осіб, що мають у своїй власності транспортні засоби. Застосування податку є цілком справедливим, тому що при цьому оподатковуються суб’єкти, які мають можливість придбати транспортний засіб. Цей податок виконує відшкодувальну роль, адже покриває збитки, які наносять транспортні засоби оточуючому середовищу в результаті їх використання, і в той же час цей податок забезпечує утримання дорожнього господарства в державі. Платниками податку на транспортні засоби є юридичні особи та їх структурні підрозділи і фізичні особи, включаючи фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які володіють зареєстрованими в Україні згідно з чинним законодавством транспортними засобами, що є об’єктами оподаткування. Не є платниками податку на транспортні засоби підприємства автомобільного транспорту загального користування та установи та організації, які фінансуються з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також військові частини, заклади, установи і організації Збройних Сил України. До об’єктів оподаткування доцільно віднести наступні транспортні засоби: 1) трактори колісні (крім гусеничних); 2) автобуси; 3) автомобілі легкові, вантажопасажирські, з електродвигуном, вантажні; 4) наземні самохідні машини і механізми; 5) мотоцикли (мопеди); 6) яхти (судна) парусні з допоміжним двигуном або без нього; 7) човни і яхти моторні, водні мотоцикли і катери, інші плав засоби; 8) судна круїзні, екскурсійні і аналогічні судна, призначені в основному для перевезення пасажирів, пороми всіх типів; 9) судна рефрижераторні, риболовні, плавучі бази, інші плавучі засоби для переробки та консервування рибних продуктів, інші вантажні та вантажопасажирські судна; 10) танкери; 11) повітряні судна (гелікоптери, літаки). Порядок оподатковування власників транспортних засобів необхідно залишити тим же, що діє на сьогодні, але слід встановити мінімум вартості транспортних засобів, які не будуть об’єктами оподаткування. Ставки податку на транспортні засоби встановлюватимуться в євро диференційовано в залежності від технічних характеристик об’єктів оподаткування (наприклад, об’єм циліндрів, потужність двигуна, довжина корпусу, валова місткість або злітна маса транспортного засобу). Суб’єкти господарювання, рекламуючи свої товари та послуги, певним чином нав’язують їх споживачам та спонукають до придбання саме цих товарів та послуг. Держава повинна виконувати функцію контролю захисту прав споживачів, забезпечувати надання правдивої інформації під час здійснення реклами та підтримувати добросовісну конкуренцію і додержання антимонопольного законодавства. Таким чином надходження від податку з реклами компенсують державі витрати на забезпечення діяльності органів, за якими закріплені наведені вище контрольні функції. Платниками податку з реклами є юридичні особи та фізичні особи. Об’єктом оподаткування визначається реалізація рекламних послуг щодо виготовлення та розміщення зовнішньої реклами, реклами на телебачені, радіо та в засобах друкованої масової інформації. Максимальна ставка податку не повинна перевищувати 2 відсотків від вартості реалізації рекламних послуг. Запровадження готельного податку на місцевому рівні є обгрунтованим, тому що його застосування в курортних місцевостях та місцях зосередження туристичного бізнесу дозволяє відшкодовувати витрати місцевих органів на підтримання комунального господарства такої місцевості. Платниками готельного податку є готелі, пансіонати, мотелі, кемпінги та інші заклади, які розташовані на території міста (району) та надають послуги по тимчасовому проживанню за плату клієнтам. Максимальний розмір ставки податку не повинен перевищувати 5 відсотків добової вартості наданого тимчасово житла. Введення цього податку носить аналогічний готельному податку відшкодувальний характер. Місцевості, які віднесені до курортних зон та піддаються сезонним напливам туристів та відвідувачів, потребують додаткового фінансування комунального господарства. Цей податок також сприятиме розвитку та підтримці курортних зон і туристичної галузі в Україні. Необхідно встановити, що платниками курортного податку є фізичні особи, які прибувають у курортну місцевість, на якій відповідними органами місцевого самоврядування встановлено курортний податок. Об’єктом оподаткування за цим податком виступає надання послуг щодо розміщення осіб, які прибувають до курортної місцевості. За базу обчислення курортного податку прийматиметься термін перебування у курортній місцевості. Термін перебування вираховується в добах. Максимальний розмір ставок податку визначається у гривнях за добу і не повинен перевищувати 0,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб.
Збір за паркування автотранспорту має цільове призначення – фінансування обладнання місць, спеціально відведених для паркування транспортних засобів, та забезпечення їх утримання і охорони. Платниками збору за паркування автотранспорту повинні бути юридичні та фізичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об’єктом справляння збору визначається надання послуг з паркування одиниці автотранспорту у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. За базу обчислення збору приймається час, протягом якого здійснювалося паркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях на земельних ділянках, що є державною власністю. Максимальний розмір ставки збору не має перевищувати 1,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб в спеціально обладнаних місцях і 0,7 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб – у відведених місцях за паркування одиниці автотранспорту.
Підставою для встановлення збору за використання місцевої символіки є забезпечення її захисту від несанкціонованого використання на місцевому рівні, що є аналогічним введенню збору за використання Державної символіки. Платниками збору за використання місцевої символіки визначатимуться юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари із зображенням місцевої символіки, за винятком випадків, коли такі товари вироблені на замовлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх функцій, коли придбання вказаних товарів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Збір за використання місцевої символіки буде стягуватись з юридичних осіб в розмірі, що не перевищує 1 відсотка вартості реалізованої продукції з використанням місцевої символіки. Запровадження ринкового збору має на меті створення умов ринкової торгівлі сільськогосподарською, промисловою та іншою продукцію на спеціально відведених для цього майданчиках (ринках), забезпечення відшкодування витрат на обладнання, утримання та охорону цих майданчиків. Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків. Платниками ринкового збору виступають юридичні та фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари в спеціально відведених та обладнаних для цього ринках. Ринковий збір повинен справлятися платниками збору до початку реалізації продукції за кожний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 15 відсотків розміру офіційної межі малозабезпеченості для фізичних осіб і розміру трьох офіційних меж малозабезпеченості для юридичних осіб диференційовано в залежності від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару), що на ньому реалізується.
Розвиток малого бізнесу – важлива передумова економічного розвитку України. Що більше малих підприємств буде функціонувати, то більшого різноманіття, більшої конкуренції та кількості інновацій можна досягти. Суспільство виграє від розвитку малого бізнесу, оскільки цей вид підприємництва: 1) спрямовує енергію людей на створення прибутку та здобуття багатства для підвищення рівня власного добробуту; 2) створює додаткові робочі місця, а отже, пом’якшує наслідки від реструктуризації великих державних підприємств; 3) підвищує ефективність розміщення людських ресурсів, даючи людям змогу реалізувати їхні підприємницькі здібності. Одне з основних завдань податкової реформи – здійснення такої політики, яка би забезпечила створення сприятливого середовища для здійснення діяльності малими підприємствами, а також скасувала зовнішні та внутрішні обмеження щодо розвитку підприємств. Для реалізації цього завдання потрібні спеціальні податкові режими для суб’єктів малого підприємництва, які дозволять максимально спростити облік та контроль за оподаткуванням цих суб’єктів і забезпечать стабільні надходження до бюджету на відміну від існуючої ситуації. Крім того, деякі види діяльності, такі як гральний бізнес, адвокатська, аудиторська та нотаріальна діяльність не дозволяють внаслідок своєї специфіки точно визначити базу оподаткування для існуючих податків. Тому для них доцільно використовувати спрощену систему оподаткування із застосуванням податкового патенту. З метою уникнення невиправданого податкового навантаження на господарюючих суб’єктів із незначними обсягами реалізації та зменшення витрат на контроль за правильністю справляння податків суб’єктами малого підприємництва, будуть застосовувані деякі особливі умови оподаткування цих категорій платників податків. Передбачається використання таких методів підтримки розвитку суб’єктів малого підприємництва: 1. Збільшення мінімального обсягу оподатковуваних операцій за податком на додану вартість до встановлюваної податковим законодавством межі обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Таким чином, малі підприємства, обсяг реалізації яких не перевищує визначену межу, не являтимуться платниками податку на додану вартість. При цьому встановлена межа обсягу виручки буде одночасно єдиним критерієм для віднесення підприємства до категорії суб’єктів малого підприємництва. 2. Застосування спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, яка поширюватиметься на фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та на юридичних осіб, у яких обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує встановленої для реєстрації в якості платника ПДВ межі. Така спрощена система оподаткування передбачає можливість сплати названими особами єдиного податку, одним з варіантів якого може виступати податок з продаж. Ставка єдиного податку для юридичних осіб встановлюватиметься в розмірі 6 відсотків від обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому платники єдиного податку юридичні особи не будуть платниками податку на прибуток, податку на додану вартість та збору до Державного соціального фонду. Щодо фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю та на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування, то правом встановлювати ставку єдиного податку для них буде наділено місцеві органи самоврядування за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності в межах від 1 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за календарний місяць. Ці суб’єкти малого підприємництва будуть звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість та збору до Державного соціального фонду. 3. Запровадження спрощеної системи оподаткування із використанням податкового патенту, право на застосування якого матимуть особи, виключним видом діяльності яких є здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, здійснення адвокатської, аудиторської або нотаріальної діяльності. Передбачається встановити, що податковий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право платника податку на особливий порядок оподаткування, при якому власника податкового патенту буде звільнено від сплати податку на додану вартість та збору до Державного соціального фонду, а також податку на доходи фізичних осіб (щодо фізичних осіб, які придбали податковий патент, в частині доходу від даного виду діяльності) та податку на прибуток (щодо юридичних осіб, власників податкового патенту). 4. Встановлення фіксованого сільськогосподарського податку, до платників якого будуть віднесені юридичні та фізичні особи, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, причому сума, одержана ними від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, повинна перевищувати 70 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Сільськогосподарські виробники - юридичні особи звільнятимуться від сплати податку на прибуток, податку на додану вартість, податку на нерухомість та збору до Державного соціального фонду. Щодо фізичних осіб, які підпадають під визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку, то вони відповідно будуть звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, податку на нерухомість та збору до Державного соціального фонду. Об’єктом оподаткування при сплаті фіксованого сільськогосподарського податку буде виступати сільськогосподарські угіддя, передані платнику фіксованого сільськогосподарського податку у власність або надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського податку встановлюватиметься у проценті від вартості сільськогосподарських угідь. Для стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного прийняття на роботу передбачається встановлення пільг з оподаткування тим суб’єктам малого підприємництва та сільськогосподарським виробникам - юридичним особам, у яких за результатами року буде відмічено зростання середньоспискової кількості працівників і які при цьому не матимуть заборгованості з виплати заробітної плати. З метою спрощення процедури відкриття підприємств передбачається встановити, що новостворені підприємства за бажанням можуть не реєструватись в якості платника податку на додану вартість до тих пір, поки їх обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищуватиме встанволеної податковим законодавством межі. При цьому на такі підприємства буде покладено обов’язок ведення обліку продаж та витрат. Щодо дії положень податкового законодавства України на території вільних економічних зон, створених, або які будуть створені, згідно із законодавством України, необхідно передбачити особливий порядок їх застосування на таких територіях в межах спеціальних податкових режимів. При цьому, з метою уникнення диспропорцій в системі оподаткування доданої вартості в межах країни, а також для унеможливлення зловживань суб’єкти, які здійснюють свою діяльність на території вільних економічних зон, не повинні звільнятись від сплати податку на додану вартість, акцизних податків та мита. Такі суб’єкти можуть бути звільнені від сплати податку на прибуток та користатися пільговим режимом сплати інших податків. З метою створення передумов найефективнішого використання капіталу суб’єктами вільних економічних зон необхідно закріпити перелік критеріїв та мінімальних вимог, які виставлятимуться потенційним суб’єктам таких вільних економічних зон (мінімальна кількість наданих робочих місць, мінімальний обсяг здійснених інвестицій на території певної вільної економічної зони). Якщо протягом встановленого терміну підприємство, яке здійснює свою діяльність на території вільної економічної зони, не виконало встановлених вимог, то всі пільги, якими воно скористувалося під час здійснення такої діяльності, повинні бути перераховані в звичайному порядку, встановленому податковим законодавством.
Проведення реформи податкової системи України відповідає загальносвітовому напрямку розвитку систем оподаткування, носить економічний характер та створює умови для виховування дисципліни сплати податків як у фізичних осіб, так і у підприємств. Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні не передбачають революційних змін в сфері оподаткування, а базуються на існуючій системі оподаткування із одночасним запровадженням кардинально нових "правил гри" в сфері справляння податків. В результаті здійснення податкової реформи в Україні створюється податкова система з наступними базовими положеннями: 1. Податковий кодекс України буде єдиним нормативним документом, який регулюватиме відносини з приводу сплати податків. Він міститиме чіткі визначення всіх елементів податків та зборів, встановлюватиме права та обов’язки платників податків та податкових органів. Простота та зрозумілість норм (порівняно з діючим законодавством) дозволить уникнути подвійного тлумачення норм, протиріч та непорозумінь в застосуванні Податкового кодексу України на практиці. Це з одного боку, полегшить становище платників податків, а з іншого, призведе до можливості чіткого виконання податковими органами своїх контролюючих функцій. 2. Складовими елементами української системи оподаткування залишаться загальновизнані в світі податок на прибуток та податок на додану вартість (за цими податками буде встановлено найбільш оптимальний розмір ставок: 20 і 15 відсотків відповідно). Зміни податкового законодавства України не передбачають розвалу існуючої системи, до якої звикли платники податків. Вони запроваджують нові підходи до порядку обчислення та стягнення податків, які зроблять систему оподаткування раціональною та ефективною. Встановлення ставки податку на додану вартість на рівні 15 відсотків відповідатиме вимогам гармонізації податкового законодавства, які висуваються шостою директивою ЄС. Крім цього, такий розмір ставки сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських імпортерів та експортерів. 3. Окрім податку на прибуток та податку на додану вартість, в системі податків і зборів залишаються лише ефективні обов’язкові платежі та скасовується решта необгрунтованих стягнень, за якими витрати на їх контроль перевищують рівень надходжень. Так, серед загальнодержавних встановлюються 4 податки (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток, податок на додану вартість і акцизний податок) та 4 збори (збір до Державного соціального фонду, державне мито, збір за використання Державної символіки та ліцензійний збір). До місцевих податків відносяться податок на нерухомість, податок з реклами, податок на транспортні засоби, готельний податок та курортний податок. Місцевими зборами є збір за паркування автотранспорту, збір за використання місцевої символіки та ринковий збір. 4. Для основних податків та зборів буде встановлено однаковий податковий та звітний період, який дорівнює кварталу. Це дозволить зменшити витрати на адміністрування податків та призведе до спрощення ведення обліку. 5. Стабільність податкової системи України зокрема забезпечуватиметься встановленням конкретних ставок оподаткування по всім податкам та зборам. В податковому законодавстві України будуть відсутні положення, які давали б можливість встановлювати ставки податків іншими нормативно-правовими актами, що не належать до податкового права. До того ж буде введений 5‑річний мораторій на внесення змін до податкового законодавства України, які торкатимуться основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Стосовно набрання чинності актів законодавства, буде встановлено, що після закінчення 5‑річного мораторію на внесення змін до податкового законодавства України нормативно-правові акти, які регулюватимуть податкові правовідносини, прийматимуться не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року та набиратимуть чинності не раніше ніж з початку нового бюджетного року. 6. Податкове законодавство України встановить новий порядок стягнення з платників податків та зборів сум податкової заборгованості. Буде застосуватися виключно судовий порядок. При застосуванні цього порядку, у разі виявлення податковим органом порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті податку або збору, такий податковий орган надсилатиме платнику податку податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками податкового органу, податковий орган зможе звернутися до суду із заявою про стягнення суми податку та передбачених податковим законодавством України фінансових санкцій. 7. Важливим елементом порядку адміністрування буде відсутність права податкових органів на безспірне стягнення коштів з рахунків платників податку. Крім впорядкування взаємовідносин між податковим органом і платником податку, це дозволить уникнути створення банківської картотеки. 8. При оподаткуванні доходів фізичних осіб неоподаткований мінімум буде прирівняний до офіційної межи малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України. Таким чином держава перестане оподатковувати суму доходу громадян, яка складає життєво необхідний рівень. 9. За податком на доходи фізичних осіб буде встановлено три ставки: 10 відсотків – на дохід від 12 місячних неоподатковуваних мінімумів доходів фізичних осіб (н. м.) до 180 н. м. на рік; 15 відсотків – на дохід від 180 н. м. до 300 н. м. на рік та 20 відсотків – на дохід, що перевищує 300 н. м. на рік. Таким чином буде реалізовано принцип рівності платників податків і створиться ситуація, за якої, на відміну від теперішнього стану, платити податок будуть всі. Основна частка навантаження по сплаті цього податку буде припадати на заможні верстви населення. Зниження ставки та встановлення неоподатковуваного мінімуму на рівні межі малозабезпеченості стимулюватиме зростання обсягу споживання населення та реалізує регулюючу функцію цього податку. 10. Запровадження механізму оподаткування доходу фізичної особи, отриманого нею від продажу рухомого та нерухомого майна, за яким цей дохід обчислюватиметься як різниця між ціною продажу та витратами платника податку, пов’язаними з придбанням та продажем такого майна, забезпечить основи для створення реального ринку нерухомості в Україні. Це також потягне за собою легалізацію вартісного майна громадян та створення початкових умов для реалізації механізму оподаткування нерухомості, адже при подальшому продажу майна виникає необхідність документального підтвердження фактичних витрат, здійснених під час придбання цього майна. Тому фізичні особи опиняться в умовах, коли доцільнішим для них буде легальне документування реальної вартості майна, що їм належить. 11. Стосовно податку на прибуток буде встановлено, що до складу податкових вирахувань відносяться суми коштів, які спрямовуються підприємством на здійснення інноваційної діяльності, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Крім цього cума оподаткованого прибутку зменшується на суми, направлені на реінвестування, тобто придбання основних засобів за рахунок частини отриманого прибутку. Таким чином закладаються передумови для розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності, реалізується регулююча функція податку на прибуток, завдяки якій держава впливає на ділову активність суб’єктів підприємництва. 12. Передбачається скасування податкових пільг, які безпідставно надаються окремими галузям, підприємствам, категоріям платників податків. Метою скасування пільг є зрівняння умов оподаткування для всіх платників та розширення податкової бази, наслідком чого будуть створення обставин для здорової конкуренції і значне збільшення податкових надходжень до бюджету. Розвиток приоритетних галузей буде фінансуватись шляхом надання прямих цільових дотацій підприємствам даних галузей та сфер діяльності. Така цілеспрямована підтримка буде ефективнішою за масове надання пільг, адже перед тим, як виділити грошові кошти на розвиток якогось певного підприємства, буде проведений аналіз плану використання цих коштів, а після виділення буде забезпечуватись поточний аналіз їх використання. Застосування такого загальновизнаного в розвинутих країнах механізму підтримки буде спонукати підприємства до швидкого і найраціональнішого використання отриманих коштів. Запропоновані зміни в податковому законодавстві України забезпечують комплексний підхід до вирішення наболілих проблем оподаткування і закладають фундамент для створення цивілізованих відносин з приводу стягнення податків в Україні. Основні засади та шляхи здійснення податкового реформування створюють умови, коли сплата податків становиться більш вигідною і дешевою, ніж ухилення від неї. При цьому прогнозується зростання обсягу надходжень в бюджет за рахунок інтенсивного розвитку легального сектору економіки та зменшення її тіньової частини. За умов податкової системи, яка встановлюється в результаті проведення реформи системи оподаткування в Україні, підприємство буде віддавати державі у вигляді податків та зборів близько 20-35 відсотків утворюваної на ньому доданої вартості. Таким чином, плата за ризик ухилення від оподаткування набагато перевищить витрати платника податків на ведення легітимної підприємницької діяльності. Цей рівень рекомендується для встановлення як провідними вітчизняними так і іноземними експертами з питань оподаткування. Для поступової адаптації та переходу до застосування і виконання положень нового податкового законодавства України органами виконавчої влади повинно бути забезпечене широке ознайомлення громадськості з новою законодавчою базою та відпрацювання механізму контролю за належним справлянням податків за запропонованими нормами. Результатом застосування норм та положень, які запроваджуються внаслідок податкової реформи, буде стимулювання господарюючих суб’єктів до зниження частки збиткових виробництв, а також до підвищення прибутковості виробництва – основного чинника, що забезпечує умови для саморозвитку, активізації інвестиційної діяльності. Реалізація визначених завдань реформування податкової системи та прийняття Податкового кодексу України дозволить створити основи для стабілізації економіко-політичної ситуації, сформувати умови для ефективної реалізації бюджетної політики в державі, що в кінцевому результаті спричинить зростання національного багатства України і добробуту її громадян. |