Лісові та рекреаційні ресурси України.

ПЛАН

Вступ....................................................................................................................... 3

Розділ 1. Поняття лісових та рекреаційних ресурсів............................................ 4

1.1 Поняття лісових ресурсів України............................................................... 4

1.2 Поняття рекреаційних ресурсів України..................................................... 8

Розділ 2 . Сучасний стан лісових та рекреаційних ресурсів України................ 11

2.1 Стан лісового комплексу України.............................................................. 11

2.2 Стан рекреаційного комплексу України.................................................... 14

Розділ 3 Перспективи розвитку лісового та рекреаційних комплексів України. 20

Висновок............................................................................................................... 24

Список використаної літератури......................................................................... 26

Додатки................................................................................................................. 27

Вступ.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, обумовили закономірне підвищення інтересу до природного потенціалу розвитку продуктивних сил. Сучасні політичні умови в країні створили передумови для вільного розвитку в регіонах підприємництва, заснованого на використанні природних ресурсів, у тому числі лісових і рекреаційних.

Однак перші роки роботи в нових соціально-економічних умовах показали, що сподівання на очікуваний ефект прояву ринкових механізмів регулювання господарської діяльності в деяких випадках безпідставно, а в деяких - граничить з безвідповідальністю. До останнього, зокрема, відноситься сфера лесокористування, розвиток якої немислимий без елементів державного регулювання. Про це свідчать як результати наукового осмислення подій, що відбуваються, так і досвід тих країн, що перебороли чи успішно переборюють кризові явища у своїй економіці.

Сказане повною мірою справедливо стосовно рекреаційної сфери, бурхливий розвиток якої в останні роки відбиває об'єктивні тенденції соціального розвитку у світі, у нашій країні і практично у всіх її регіонах. Без рекреації тепер неможливо уявити собі економіку ні однієї більш-менш развитої країни чи соціально збалансованого територіально-виробничого комплексу.

Рекреація - це не просто відпочинок, а насамперед відновлення фізичних і духовних сил, витрачених у виробничих процесах. Саме тому в умовах, коли об'єктивні потреби населення в рекреації помітно зростають, особливе значення має проведення визначеної державної політики в цій області, політики, націленої на створення найбільш сприятливих умов і передумов найкращого використання місцевих ресурсів для повноцінного відпочинку людей.

Основна мета даної курсової роботи полягає в дослідженні сучасного стану та перспектив розвитку лісових те рекреаційних ресурсів України.

Предметом курсової роботи є висвітлення існуючих проблем і перспектив розвитку лісової та рекреаційної сфери України.

Об’єктом дослідження є лісові та рекреаційні ресурси України.

Розділ 1. Поняття лісових та рекреаційних ресурсів.

1.1 Поняття лісових ресурсів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим Кодексом України, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України.

Згідно Лісового Кодексу України до лісових ресурсів відноситься: деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать:

· усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

· окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

· вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

· не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові:

· зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

· зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

· зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

· водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

· захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

· санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій та використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Для України характерна невисока залісненість. Структура сільськогосподарського комплексу є наступною:

· лісогосподарський;

· целюлозно – паперовий;

· деревообробний;

· лісохімічний.

Центрами лісопиляння є Бранків, Рожкотів, Вигода, Надвірна у Івано – франківській області, Чернівці і Берегомет у Чернівецькій області, Рахів і Свалява у Закарпатській, Костопіль і Сарки у Рівненській, Ковель та Камінь – Каширський у Волинській, Малин, Овруч та Коростень у Житомирській областях.

Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано – Франківську, Чернівцях.

Целюлозно – паперова промисловість розвинена недостатньо, що є чинником дефіциту паперо – картонних виробів (Львівська, Закарпатська області).

Лісохімічний комплекс об’єднує підприємства, які виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі (Закарпатська та Житомирська області).

За даними останнього чергового державного обліку лісів за станом на 01.I.1999 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн.га, з них 9,4 млн.га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни.

Загальний запас деревної маси в лісах України — 1736,0 млн. м³ . Середній запас деревної маси на 1 га вкритих лісом земель — 185 м³ , запас на 1 га стиглих і перестійних деревостанів — 237 м³ , середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель — 3,8 м³ ./p

Ліси 1 групи становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) відноситься до лісів 2 групи. Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні — 43,3, м’яколистяні — 13,6, інші деревні породи — 0,5, чагарники — 0,4%.

Три чверті лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, в тому числі на сосну, що найбільш поширена на Поліссі – 35%. Майже 40% запасів деревини – твердолистяні породи (дуб, бук, граб). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополь. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

За площею лісів та запасами деревини Україна відноситься до лісодефіцитних країн.

1.2 Поняття рекреаційних ресурсів України.

Рекреація (відновлення) - поняття, що охоплює усі види відпочинку, у тому числі санаторно-курортне лікування і туризм. Для короткочасного (щоденного, щотижневого) відпочинку використовуються, зокрема , парки і лісопарки, музеї, стадіони, зони відпочинку; для тривалого відпочинку - санаторії, будинку відпочинку, пансіонати, турбази, мотелі, кемпінги, будинки мисливця і рибалку, поїзди здоров'я, а також екскурсії на інших видах транспорту.

До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб - лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних. Для проведення активного відпочинку використовуються також природні національні парки й окремі заповідники, а також території з пам'ятниками природи, історико-архітектурними й іншими визначними пам'ятками.

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Відомий на весь світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити, що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще один за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, що вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Широко відомі своїми цілющими мінеральними водами Прикарпаття та Полтавська область.

Кожен регіон має визначену структуру свого рекреаційного комплексу. На прикладі Прикарпатського та Закарпатського регіонів розглянемо структуру рекреаційного комплексу українських Карпат.

Для виявлення сучасного стану, перспектив розвитку і територіальної організації українських Карпат у головних рисах розглянемо історію її формування під кутом зору виникнення і становлення галузевих компонентів ядра системи, тобто галузей курортного, туристичного господарства, сфери відпочинку.

Становлення деяких галузевих елементів рекреаційної системи Карпат відбувалося ще в капіталістичний період кінця ХІХ- поч. ХХст., однак процес формування системи відбувався цілком у радянський період. На початку ХХ ст. уже склалися і отримали популярність такі широко відомі нині бальнеологічні центри, як Трускавець, Моршин, Любень Великий, Черче, Немирів, Шкло і т.д., відомі були також лікувально-оздоровчі місцевості в долинах рік Пруту, Опора, Дністра й ін. невеликі водолікарні починають функціонувати в Закарпатті: Ужгороді, Галявині, Квасах і т.д.

Приблизно в цей же час починає розвиватися в Карпатах туризм, утворяться туристські суспільства, клуби, уперше був виданий путівник по Чорногорі. У цілому туристське господарство почало розвиватися в післявоєнні роки. Сюди з'їжджалися люди з усього Радянського Союзу.

Сьогодні структура рекреаційного комплексу регіону складається із санаторно-курортного лікування (39%), туризму (38%) і оздоровчого відпочинку (23%). З огляду на нерівномірність природно-ресурсних баз, у регіоні можна виділити три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі райони і Гірничо-Карпатський туристсько-оздоровчий район.

По сьогоднішнім даним у регіоні існує 62 санаторію, 17 лікувальних пансіонатів, у яких нараховується близько 25 тис. місць. Курорти ефективно використовуються для лікування захворювань кровообігу, легенів, опорно-рухової системи і нервової системи.

Найвідомішим курортом є Трускавець, що спеціалізується на лікуванні нервової системи, обміну речовин, різного роду отруєнь. Тут щорічно обслуговується більш 300 тис. чол. Другим по потужності і популярності є курорт Моршин, що у рік обслуговує більш 75 тис. чол. Так само відомі: Сходнинське, Келечин, Гірська Тиса і т.д.

Крім безпосереднього використання мінеральних вод, на курортах у лікувальних і оздоровчо-профілактичних цілях, здійснюється так само промисловий розлив мінеральних вод: "нафтуся", "олеська", "бориславська", "трускавецька" і ін.

Важливе значення для оздоровлення місцевого населення мають санаторії-профілакторії (їхній у регіоні 70), бази відпочинку (120), табору відпочинку для дітей (більш1300). У 10 будинках відпочинку на 2,5 тис. місць приходиться близько 50 тис. оздоровлюющихся щорічно.

Тут розміщено 53 туристичних баз, готелів, кемпінгів. Можна виділити такі як "Буковина", "Черемош", "Чернівці", "Джерела Карпат" і багато ін.

У Карпатському рекреаційному регіоні освоєно більш 10 гірськолижних територій, у яких діє кілька десятків гірськолижних підйомників. До них відносяться: Ясена, Рахов, Славське, Подобовец, Ворохта й ін.

У регіоні утворилося кілька найважливіших туристсько-екскурсійних вузлів. Це такі міста як Львів, Ужгород, Мукачеве, Яремча, Коломия, Вижниця й ін. Через регіон проходить кілька міжнародних маршрутів.

Розділ 2 . Сучасний стан лісових та рекреаційних ресурсів України.

2 .1 Стан лісового комплексу України.

Власними лісовими ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише на третину. Інтенсивність лісокористування в деяких регіонах України значно перевищує гранично допустимі норми.

Як видно з графіка (рис. 1), вирубування лісів за роками велось набагато інтенсивніше, ніж його відтворення, а це вже стало відчутним щодо негативних екологічних процесів, які відбуваються в природі. Працівникам лісових господарств відомо, що для відновлення дорослого лісу потрібно 100-120 років. Отже, необхідно урівноважувати кількість вирубувань лісових площ з їх відтворенням. Тільки протягом 1991-1995 рр. кількість вирубувань лісу і відновлення дещо було зрівняно на площі приблизно 180 тис. га..

Необхідно постійно проводити дослідження лісу та математично обґрунтовувати дослідження для розробки програм по збереженню довкілля в Україні на основі такого висновку: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї чи іншої продукції, або ж від кількості самої валової продукції. Розробка такого типу прогнозів дає можливість знизити антропогенне навантаження на природу.

У державному лісовому фонді України зосереджено 1700 млн.куб.м. деревини, з яких 1110,5 млн.куб.м. мають експлуатаційне значення. У лісах держави виростають високоцінні древостани хвойних, твердолиственних і м’яколиственних деревних порід, що поряд з виконанням кліматорегулюючих функцій є основою для задоволення потреб суспільства в промисловій продукції з деревини і товарах широкого вжитку.

Через недосконалість державної стратегії щодо пріоритетного використання власних лісосировинних ресурсів, як загальнонародної власності, в інтересах вітчизняного товаровиробництва, значна частина високоякісних сортів дуба, бука, ясена, клена-явора, вільхи й інших, котрі є основою для виробництва личкувальних матеріалів і високомистецької продукції, щорічно в значних обсягах експортується за границі митної території України.

Одержуючи дешеву лісосировину, закордонні товаровиробники, з огляду на недостатні з боку України регулятивні заходи, в останні роки буквально наводнили вітчизняний ринок імпортними товарами з деревини. По оперативним даним імпорт лише меблевої продукції за 2005 рік склав 533 млн.грн. чи понад 64 відсоток від загального обсягу виробництва по Україні.

Такий підхід до вітчизняного товаровиробництва приводить до того, що деревообробні і меблеві підприємства, переробляючи деревину нижчих сортів, несуть значні технологічні, енергетичні і цінові збитки, що робить їхню продукцію неконкурентоспроможною на товарних ринках, з іншого боку- держава несе невиправдані соціально-економічні витрати.

Подолання негативних тенденцій і забезпечення динамічного розвитку лісової, деревообробної і меблевої промисловості країни і потреб суспільства в конкурентноздатній промисловій продукції з деревини і товарах широкого вжитку неможливі без вирішення ряду загальногалузевих проблем:

· недосконалість податкової системи;

· непомірне навантаження на фонд оплати праці;

· неефективність кредитно-грошової системи;

· неконтролюємість імпорту товарів з деревини;

· неврегульованість експорту круглих неопрацьованих лісоматеріалів;

· несумлінна конкуренція;

· невизначеності користування земельними ділянками лісового фонду на умовах оренди;

· випереджальне зростання тарифів на енергетичні ресурси і залізничні перевезення.

2.2 Стан рекреаційного комплексу України.

Станом на 01.01.2006 в Україні функціонувало 10189 оздоровчих закладів, у тому числі 729 санаторіїв, 164 будинки відпочинку, 2585 баз відпочинку, 246 пансіонатів, 33 кемпінги, 114 турбаз, 6318 таборів. Серед них 26,6% оздоровчих закладів мають пляжі, зокрема 17,7% морські пляжі. Близько 66% оздоровчих закладів з пляжами і 100% з морськими пляжами припадає на південний регіон України — АР Крим, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Херсонську і Миколаївську області. Оздоровчі заклади з морськими пляжами концентруються переважно в АР Крим (31%), Миколаївській (19), Одеській і Донецькій (по 15%) областях.

В курортно-рекреаційних зонах України було 723 міських пляжів, в тому числі 126 морських. Найбільша кількість міських річкових пляжів зосереджена на території Харківської (34%) і Донецької (11) областей, а міських морських пляжів — на території АР Крим (64) і Одеської області (16%). Санітарне та епідемічне благополуччя контингентів населення, що відпочиває і лікується у курортно-оздоровчих закладах, передусім, залежить від забезпечення їх питною водою, яка за хімічними і мікробіологічними показниками має відповідати чинним гігієнічним нормативам.

Проведені санепідслужбою МОЗ України лабораторні дослідження питної води, яку використовують в оздоровчих закладах, показали значне відхилення її якості від нормативної (в середньому за хімічними показниками — 11,2% проб, за санітарно-мікробіологічними — 6,9% проб).

В порівнянні з 2004р., коли середній відсоток відхилень за хімічними показниками становив 10,6% проб, а за мікробіологічними — 7,6% проб, у 2005р. суттєвого поліпшення якості питної води в оздоровчих закладах не спостерігалося. При цьому найбільш значні відхилення якості питної води від нормативів за хімічними показниками були на базах відпочинку (15,5%), у таборах (11,2%), санаторіях для дорослих і дітей (8,4 і 8,3%), у кемпінгах і турбазах (у межах 7,8-7,9%), найменші — в будинках відпочинку для дорослих з дітьми (5,4%) і пансіонатах (5,8%). За мікробіологічними показниками найбільші відхилення від нормативів зареєстровано на турбазах (8,9-12,7%) і базах відпочинку, будинках відпочинку для дорослих (8,8-9,8%), найменші — в кемпінгах (0,8%) та будинках відпочинку для дорослих (1,6%).

Найбільші відхилення від нормативів проб питної води за хімічними показниками були в Дніпропетровській (27,6%), Запорізькій (27,1), Житомирській (24,6), Волинській (24,5) областях та в Севастополі (19,1%). Якість питної води за відповідними відхиленнями санітарно-мікробіологічних показників від нормативів була найнесприятливішою у Закарпатській (15,4%), Запорізькій (15,1), Одеській (13,7), Рівненській (13,6) та Чернігівській (13,1%) областях.

Як і в попередні роки, несприятлива ситуація щодо забезпечення нормативної якості питної води в оздоровчих закладах залишається і в 1998 р. в Дніпропетровській, Запорізькій, Закарпатській та Одеській областях. Важливим показником епідемічного благополуччя оздоровчих закладів і курортно-рекреаційних зон є стан відкритих водоймищ, які використовуються для культурно-рекреаційних потреб. За даними санітарно-мікробіологічних досліджень санепідслужби, відсоток проб води відкритих водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів, що мають відхилення від чинних нормативів, коливався в 1998р. у межах від 4,3% до 50,6% і становив у середньому 14,4%.

Дуже забруднена вода в зонах пляжів у Донецькій та Одеській областях, де функціонує 25,4% усіх оздоровчих закладів з пляжами України і 29,7% закладів з морськими пляжами. Відсоток проб з відхиленнями від нормативів за санітарно-мікробіологічними показниками становив у середньому 29% у Одеській, 21,3% — у Донецькій областях. Максимальні значення цих показників спостерігалися у воді пляжів турбаз для дорослих (75,9%), кемпінгів (69,2), санаторіїв для дітей (30,8%) Одеської області і санаторіїв для дорослих (48,2%), таборів (23,4%) Донецької області.

Стан водоймищ у зонах курортно-рекреаційного використання Запорізької, Херсонської і Миколаївської областей, де сконцентровано 19,8% усіх оздоровчих закладів з пляжами і 37,4% закладів з морськими пляжами, характеризується більш сприятливою, ніж у цілому по Україні ситуацією і тенденцією до зниження відсотків наднормативних проб порівняно з 2004р. Перевищення нормативів за мікробіологічними показниками було тут у середньому в 12,7% досліджених проб води в зонах пляжів Запорізької області, в 8,1% проб — в Херсонській і в 3,2% проб — в Миколаївській областях.

В областях західного регіону (Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській), де функціонує лише 0,4% оздоровчих закладів з пляжами від їх загальної кількості по Україні, спостерігається, як і в 1997р., дуже високий рівень бактеріального забруднення води водоймищ у зонах їх рекреаційного використання. Середній відсоток проб з перевищенням нормативів за санітарно-мікробіологічними показниками відповідно становив 50,6%, 44,3% та 32,7%.

До цього рівня наближаються і показники бактеріального забруднення води водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів Луганської (36,5% проб) і Кіровоградської (25,9% проб) областей. В більшості інших областей ці показники близькі до середнього по Україні й дещо перевищують його (Чернігівська область, м. Київ), або значно менші відповідного показника (Київська, Вінницька, Дніпропетровська, Полтавська, Житомирська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська) і особливо низькі у Волинській і Миколаївській областях, м. Севастополь.

У порівнянні з 2004р. середній по Україні відсоток наднормативних за санітарно-мікробіологічними показниками проб води відкритих водоймищ у зонах пляжів оздоровчих закладів суттєво не змінився — 14,4% у 2005р. проти 14,1% у 2004р. При цьому зниження рівня бактеріального забруднення було в Донецькій, Вінницькій, Дніпропетровській, Львівській, Запорізькій, Миколаївській, Рівненській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях та в містах Севастополь і Київ; підвищення — в Івано-Франківській, Одеській, Чернігівській, Київській, Луганській, Полтавській, Сумській і Харківській областях та в АР Крим.

За результатами лабораторного контролю, який постійно здійснює санепідслужба МОЗ України протягом літнього оздоровчого періоду, насамперед у семи приморських регіонах (АР Крим, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська і Херсонська області та Севастополь), якість морської і річкової води в місцях культурно-оздоровчого користування у 2005р. не відповідала гігієнічним нормативам за санітарно-мікробіологічними показниками в 18,7% досліджених проб, у тому числі в 16,3% проб води морських пляжів і в 26,5% проб річкових пляжів.

Найбільш несприятливу ситуацію щодо якості води морських пляжів зареєстровано в Одеській і Донецькій областях (відповідно 32,9% і 32,1% наднормативних проб). Особливу занепокоєність викликають пляжі Азовського узбережжя Донецької області, що підпадають під інтенсивний вплив скидів господарсько-побутових і промислових стічних вод високо урбанізованого промислового регіону, де були виявлені збудники холери, а також пляжі Чорноморського узбережжя в районах Одеси, Кілії та Феодосії. Дещо менше мікробне забруднення води морських пляжів було в АР Крим (12,3% проб) і значно менше — в Миколаївській (6,1), Запорізькій (2,3) та Херсонській (0,9) областях і Севастополі (3,8% проб).

Мікробне забруднення води річкових пляжів в усіх областях, за винятком Херсонської, дуже високе і значно перевищує відповідні показники морських пляжів. Відсоток проб з відхиленнями за мікробіологічними показниками становив 69,6 —в Одеській, 43,2 — у Миколаївській, 37,4 — у Донецькій, 31,9 — у Запорізькій і 9,8 — у Херсонській областях. Серед причин незадовільного стану води морського та річкового узбережжя в зонах культурно-оздоровчого користування найбільш значущими є високі антропогенні навантаження (особливо в зонах морських пляжів), незадовільний санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан пляжів, скиди господарсько-побутових і виробничих стічних вод у водоймища з порушенням гігієнічних вимог до їх випуску, погіршення якості води за несприятливих погодних умов (зливи, шторми).

З метою попередження несприятливого впливу забруднення водоймищ курортно-рекреаційного користування на здоров'я населення санепідслужба проводила організаційні і санітарні заходи щодо функціонування пляжів. У літній оздоровчий період (липень-серпень) у приморських регіонах діяло в середньому 85,1% пляжів. Щотижня закривалось від 20 до 70 пляжів. За весь оздоровчий період залишилися закритими всі морські пляжі Одеси (Аркадія, Дельфін, Відрада, Ланжерон, Лузанівка, Чорноморка, 10, 13, 16 станції Великого Фонтану), річкові пляжі Донецька, Маріуполя, Запоріжжя, Миколаєва.

Причинами закриття пляжів у літній оздоровчий сезон були незадовільний санітарно-гігієнічний та санітарно-технічний стан пляжів, аварійні скиди стічних вод у море, невідповідність якості води санітарно-гігієнічним нормам та погіршення її якості за несприятливих погодних умов. У Запорізькій та Херсонській областях близько 15% пляжів не було відкрито зовсім через економічний стан. Означені проблеми свідчать про необхідність розробки державних комплексних заходів для захисту та ефективного використання курортно-рекреаційних ресурсів морського і річкового узбережжя, визначення зон проведення першочергових профілактичних заходів.

Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології провів дослідження родовищ мінеральних вод у промислово-розвинених регіонах України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська і Харківська області), що дало можливість оцінити їх стан, виявити перспективні курортно-рекреаційні райони. Сучасний стан родовищ мінеральних вод, що видобуваються для промислового розливу, бальнеолікування, їх якісні характеристики слід оцінювати як задовільні, що відповідають діючим нормативам. Внаслідок непродуманої експлуатації відбулися деякі зміни у хімічному складі підземних вод. На підставі комплексної оцінки родовищ мінеральних вод на території кожної області виділено райони, які є перспективними для розвитку курортно-рекреаційної мережі. В Дніпропетровській області — Новомосковська курортно-рекреаційна зона, що географічно займає Новомосковський та частку Павлоградського району. В Донецькій області — Слов'янсько-Слов'яногорський, Велико-Анадольський, Приазовський райони, в Запорізькій області — Приазовський курортний район на відстань до 50 км від узбережжя Азовського моря. В Луганській області — Айдарський район, виділений вздовж долини ріки Айдар; Станично-Луганський район — у межах правобережжя ріки Сіверський Донець; Сіверсько-Донецький район — у межах лісових масивів ріки Сіверський Донець, Красна (від Краснореченська до с. Смолянинове). В Харківській області — Харківський та Зміївський райони.

Новий підхід до оцінки курортних ресурсів дав можливість у межах відомих курортів та курортно-рекреаційних місцевостей виявити нові типи мінеральних вод, раніше там невідомі. На курорті «Хмільник» на території Дорожньої лікарні № 2 досліджено мінеральні води з високим вмістом органічних речовин, які показані при гастроентерологічних та гепатобіліарних захворюваннях. Аналогічні води виявлено у гірському Криму АР Крим — мінеральна вода «Савлух-Су». Використання цих вод з лікувальною метою розширює спектр медичних показників відомих курортів.

З метою розвитку рекреаційних зон в Україні у 1999 було прийнято Закон України „Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу „Курортополіс Трускавець””.

Метою створення СКЕЗ „Курортополіс Трускавець” є стимулювання інноваційної і інвестиційної діяльності, спрямованої на проведення економічного експерименту в компактній соціально-економічній територіально-галузевій системі зі стимулюванням інноваційної діяльності в сфері лікування і рекреації, інвестиційної активності в напрямах, що забезпечують розвиток санаторно-курортного комплексу, комунального господарства та сервісної інфраструктури (торгівля, громадське харчування, туризм, організація відпочинку, зв'язок, транспортне і готельне обслуговування) курорту і піднесення його до світових стандартів оздоровчих курортних комплексів. Перелік біосферних рекреаційних зон України наведено у додатку А.

Розділ 3 Перспективи розвитку лісового та рекреаційних комплексів України.

Громадська думка в Україні за останні роки трансформується в напрямку розуміння того, що сировинні функції лісу в Україні по суспільному значенню суттєво поступаються середовиществорюючим. Разом з цим в Україні змінюється нормативна база в напрямку зміни пріоритетів ведення лісового господарства. Так, Лісовим Кодексом України, прийнятим в 1994 році, визначається, що «ліси в Україні є головним засобом підтримки сприятливих для життя людей умов навколишнього середовища. Вони мають обмежене експлуатаційне значення та виконують не стільки сировинні, скільки середовиществорюючі та середовищезахисні функції: водоохоронні санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховальні та інші».

Природні рекреаційні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 відсотка території країни. Враховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7 відсотка території країни.

Найбільш захищеними є природні рекреаційні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2000 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4 відсотків території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів.

На сьогодні флора України нараховує понад 25 тисяч видів рослин, фауна - майже 45 тисяч видів тварин. Негативні антропогенні чинники впливу на довкілля призвели до зникнення великої кількості біологічних видів та до загрози існуванню для багатьох з існуючих. Це призвело до того, що до Червоної книги України занесено 541 вид рослин та 382 види тварин, до Зеленої книги України - 127 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань. Поступово зменшується чисельність майже всіх видів хижих птахів, а також водолюбних птахів, куроподібних, журавлиноподібних, ссавців, риб, комах.

Негативні зміни у морській флорі і фауні зумовлені вселенням небезпечних немісцевих їх видів. Серед рослин рідкісними стають зозулинцеві, тонконогі, айстрові, лілійні, амарилісові, півникові. До кінця цього століття до Червоної книги України можуть бути занесені ще 20 видів ссавців та ряд інших видів тварин і рослин. Понад 20 відсотків популяцій дикорослих лікарських, технічних видів рослин внаслідок безконтрольного використання перебувають на межі виснаження.

Спостерігається тенденція до швидкого поширення вірусних інфекцій у біоценозах України, ураженість вірусами ряду об'єктів рослинного та тваринного світу.

Для збереження лісових ресурсів і природних рекреаційних зон у 1994 році Верховною Радою України була прийнята Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україн.і Основною метою прийняття Програми є збільшення площі земель країни з природними рекреаційними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття.

Відповідно до Програми перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні , затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Проте його частка в загальній площі території України, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам, стратегії планування території країни, крім того, внаслідок розвитку в Україні переважно сировинно-видобувних - найбільш екологічно небезпечних - галузей промисловості та надмірної розораності ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними ландшафтами, що ускладнює, а інколи й унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.

Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними рекреаційними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечуються:

· вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;

· вилученням із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;

· наданням переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;

· встановленням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів;

· збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон;

необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля.

Реалізація Програми розрахована на період до 2015 року, який поділяється на два етапи - 2000-2005 та 2006-2015 роки. У додатку Б наведено основні заходи, що передбачається здійснити, згідно цієї програми, для збереження лісових та природних рекреаційних ресурсів України.

Проблеми екології лісу, збереження лісових ресурсів та моніторингу лісових екосистем є одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень, дослідженням цих проблем в Україні займається Український НДІ лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького (УкрНДІЛГА). Наукове забезпечення цього напрямку здійснюють лабораторія екології ландшафтів і агролісомеліорації та лабораторія лісового моніторингу і сертифікації.

У 1996-1997 р.р. в рамках програми США з підтримки досліджень в країнах (US Country Studies Program) науковці лабораторії провели пілотну фазу досліджень щодо можливого впливу глобальної зміни клімату на ліси України. Дослідження показали, що при реалізації різних сценаріїв зміни клімату на території України, будуть спостерігатися як негативні, так і позитивні зміни у лісах. Негативні зміни будуть пов’язані, в першу чергу, з різкою зміною умов росту лісів внаслідок зміни температурного режиму і кількості опадів, збільшенням частоти та інтенсивності пошкодження дерев хворобами та шкідниками, збільшенням кількості лісових пожеж. Позитивні зміни (збільшення приросту) можливі внаслідок збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері та, як наслідок, збільшення інтенсивності росту лісових рослин.

Висновок.

З врахуванням викладеного вище матеріалу можна зробити висновок, що регіони України мають різну структуру природно-ресурсних багатств із перевагою тих чи інших компонентів, що і визначає величину інтегрального показника їхнього потенціалу

Унікальні природні умови Криму і Карпат забезпечують наявність величезного рекреаційного потенціалу відповідних регіонів. Домінуючими в складі даного виду ресурсів є санаторно-курортні ресурси, якими славиться Південь України. У Карпатському регіоні зосереджені рекреаційні ресурси лікувальної властивості: мінеральні води (Львівська область) і лікувальні бруди (Івано-Франківська і Тернопільська області).

Ключове значення і, отже, найбільша вага при економічній оцінці, у структурній ієрархії регіонального природно-ресурсного потенціалу мають запаси таких ресурсів:

· мінеральних,

· земельних,

· водяних,

· лісових,

· рекреаційних.

Тому найбільш високі інтегральні показники природно-ресурсного потенціалу характерні для регіонів, що володіють значними запасами перерахованих природних багатств.

Найменш об'ємним природно-ресурсним потенціалом володіють Центрально-Український і Волинський регіони, показники яких відповідно складають 6% і 3,5%. Замикаюча позиція цих регіонів порозумівається розташуванням досить незначних запасів усіх видів ресурсів на їхнє території, крім земельних.

Величина природно-ресурсного потенціалу є необхідною, але недостатньою умовою для ефективного соціально-економічного розвитку регіону. Рух по траєкторії стійкого регіонального розвитку, що визначається економічним, соціальної й екологічним векторами, детерминировано реалізацією комплексних потенційних можливостей регіону. Їхню величину можна розглядати як геоекономічний потенціал регіону, домінуючим структурним елементом якого є природно-ресурсний потенціал.

Список використаної літератури.

1. Лісовий Кодекс України // Відомості Верховної Ради , 1994 року, № 35

2. Закон України „Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу „Курортополіс Трускавець””. // Відомості Верховної Ради , 2004, №9

3. Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України” // Відомості Верховної Ради , 2000, № 47.

4. Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні від 22 вересня 1994// Відомості Верховної Ради , 1994, № 28

5. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів, Екотехніка, 1994.

6. Мішогло Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. – К., Поступ, 1997.

7. Розміщення продуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. – К., Діло,1997.

8. Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.

9. Богатко О.Г. Вплив лісів на клімат в Україні // Україна Молода, 19 січня 2005.

10. Гаспарян А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2006, №5

11. Гонгало П.Ф. Проблеми відтворення ресурсного комплексу України. // Економіка і Екологія, 2004, №15

12. Кішко П.К. Деревообробна промисловість України: проблеми та перспективи розвитку // Бізнес, 2006, №3.

13. Куроїдов О.Н. Навколишнє середовище та розвиток рекреаційного комплексу України // Україна Молода, 7 листопада 2000.

14. Михайлов В.А. Антропогенний вплив на навколишнє середовище. // Економіка і Екологія, 2004, №15

15. Прутко К.К. Україна – ресурсний придаток ? // Зірка надії, 26 травня 2004.

Додатки.

Додаток А

Перелік біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків України.

Додаток Б

Програма відновлення лісових та рекреаційних ресурсів України.