Договірне представництво у цивільному процесі: теорія та практика
План
Вступ
1. Характеристика договірного представництва у цивільному процесі та суб’єкти, які можуть його здійснювати в Україні й в іноземних державах.
2. Повноваження представника в суді. Договірне представництво і довіреність: практичний аспект.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
договір представництво цивільний суд довіреність
Соціально-політичні та економічні перетворення, що відбулися в Україні після проголошення незалежності, зумовили посилення активності учасників цивільного обороту. В цих умовах неабиякого значення набувають гарантії реального та повного здійснення прав особи на захист та правову допомогу, закріплені Конституцією України в ст. 59.
У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав і інтересів громадян, що охороняються законом і юридичних осіб реалізовується, зокрема, в формі судового представництва. Так, згідно ч. 1 ст. 38 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПКУ) сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. За ч. 3 ст. 38 ЦПКУ юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники [2].
Одні вчені вважають, що представництво – це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного) спрямована на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, інші – що це правовідношення, в силу якого одна особа виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи [7].
Одним з видів процесуального представництва є договірне представництво. Його значення полягає в тому, що саме завдяки цьому інституту юридичні особи мають можливість повніше здійснювати і забезпечувати свої права та інтереси, зацікавлені особи можуть отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді справи в суді тощо.
1.
Характеристика договірного представництва у цивільному процесі та суб’
єкти які можуть
його здійснювати в Україні й в іноземних державах
Договірне представництво за ступенем обов’язковості є добровільним і факультативним, тобто необов’язковим, але для його виникнення необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва.
Договірне представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, а на думку окремих вчених і з членства в громадській організації та інших підстав [9, С. 161].
Суб’єктами договірного представництва є адвокати, юрисконсульти та інші працівники підприємств, установ, організацій, у справах цих юридичних осіб, окремі громадяни-представники інтересів сторін і третіх осіб у суді – один з співучасників за дорученням інших співучасників та інші особи, які допущені судом до виконання функцій представника [8, С. 73]. Деякі вчені до суб’єктів договірного представництва відносять і уповноважених профспілок та інших громадських організацій [9].
У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбачена ст. 59 Конституції України та ст. 12 ЦПКУ, а організація і порядок її діяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру» (далі ЗУ «Про адвокатуру») та іншими законодавчими актами [1;2;5].
Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники – юрисконсульти, інші співробітники або адвокати [2].
Громадське представництво полягає у тому, що в силу статуту, положення про громадську організацію вона може представляти у суді інтереси членів цієї організації [10, C. 22]. Так, професійні спілки мають право представляти інтереси своїх членів і захищати їх трудові, соціально-економіні права та інтереси [4]. Проте, деякі вчені, зокрема Штефан О.О., не відносить громадське представництво до договірного, і виділяють його в окремий вид представництва сторін і третіх осіб уповноваженими організацій [8, С. 73].
У справах, в яких беруть участь декілька позивачів чи декілька відповідачів, співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників [2].
Процесуальними представниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути також особи, допущені судом на їх прохання до участі в справі.
Не можуть бути договірними представниками в суді:
· особи, які не досягли повноліття;
· особи, які не мають цивільної процесуальної діє- та правоздатності;
· адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушення встановлених законодавством правил, а також особи, щодо яких припинена дія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність або вона анульована;
-Винятки
– крім випадків, коли вони є законними представниками, представниками по справах організацій, де вони працюють, і представниками інтересів співучасників за своєю справою;
· суді, слідчі, прокурори;
-Винятки
– крім випадків, коли вони є законними представниками або представниками суду чи органів прокуратури, які є стороною у справі, або співучасниками у справі.
· секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
-Винятки
– якщо вони діять як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду, органу, що є стороною чи співучасником у справі [8, С. 73].
Для порівняння суб’єктів договірного представництва слід розглянути які суб’єкти діють в договірному представництві іноземних держав. Так, в цивільному процесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюються адвокатами – соліситорами і баристерами. Повноваження соліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між ними, які регулюються нормами договірного права.Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує від соліситора шляхом короткого викладення змісту справи. За виконання доручення баристер одержує гонорар від фірми соліситорів[11, С. 125].
Договірне представництво в цивільному процесі США здійснюється адвокатами. Повноваження адвокатів визначається договором доручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді. В ньому встановлюється обсяг і характер повноважень для представника, інші права і обов'язки сторін договору.Наявність договору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від імені довірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь в конкретній цивільній справі [11, C.125-126].
2.
Повноваження представника в суді. Договірне представництво і довіреність: практичний аспект
Повноваження представника – це те коло прав і обов'язків, які покладаються на нього. При договірному представництві повноваження представника визначаються самою особою, яку представляють. Представництво, яке ґрунтується на договорі доручення, може здійснюватися за довіреністю. Зміст договору доручення і довіреності розкривається в Цивільному кодексі України й науці цивільного права.
З ст. 44 ЦПКУ випливає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа [2]. А якщо особа, що представляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності[7; 10].
Згідно ст. 42 ЦПКУ довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання [2].
Як вже було визначено повноваження адвоката в суді посвідчуються договором, ордером адвокатського об’єднання або свідоцтвом і довіреністю. На практиці у суді часто виникає сумнів стосовно права адвоката, який діє на підставі ордера.
Так, В. Судаков наводить випадки, коли суддя відмовив адвокату, який представляв інтереси позивача на підставі ордера в можливості давати пояснення. Відмова була аргументована тим, що адвокат при пред’явлення ордера, а не довіреності, здійснює захист інтересів клієнта не в повному обсязі і може виступати тільки у дебатах[12]. В іншому випадку за наявності у справі і ордера, і довіреності суд оголосив перерву для того, щоб адвокат визначився, на підставі якого документу він представлятиме інтереси відповідача [14, С. 92].
Проте сумніви у процесуальному становищі адвоката зникли у зв’язку з прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанціх». У п. 9 постанови роз’яснено, що повноваження представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчені документами, зазначеними у ч. 1-3 ст. 42 ЦПКУ, а повноваження адвоката також і ордером, який видається відповідним адвокатським об’єднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти від імені особи, яку він представляє усі процесуальні дії, які має право вчиняти ця особа [6].
На практиці адвокатські об’єднання на свій розсуд визначають порядок видачі ордерів на підставі договору з довірителем. Склалася така ситуація, що в окремих адвокатських об’єднання діє спрощений порядок видачі ордерів, коли адвокат на підставі усного чи письмового договору сам виписує ордер на представництво особи, яка до нього звернулася [13, С. 46]. Ці питання потрібно врегулювати у ЗУ «Про адвокатуру» і, крім того, необхідно встановити єдиний порядок видачі ордерів.
У судовій практиці також виникають проблеми у зв’язку з договірним представництвом в цивільному процесі, що здійснюється адвокатами, які діють індивідуально. Так, такі адвокати не можуть вступити в цивільний процес на підставі ордера, оскільки ЦПКУ надає право видати ордер тільки адвокатським об’єднанням [2]. З цього приводу С.Ф. Сафуцький та Я.П. Зейкан вважають доцільним повернути усталену форму довіреності, аргументуючи це тим, що практика застосування останньої вже склалася [13, С. 47].
Подібна проблема виникає і тоді, коли на підставі ордера в судовий процес вступають представники фірм, господарських товариств, які за правовим статусом не є адвокатськими об’єднаннями. В цьому випадку, ордер, виданий такими підприємствами, не може бути визнаний належним документом для представництва у суді [13, С. 47].
Підставами припинення дії довіреності при договірному представництві є такі ж підстави, що і для припинення при загальноцивільному представництві.
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони [2].
Висновки
Провівши дослідження можна сформувати наступні висновки:
· Представництво у суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважається у літературі;
· До договірних представників висуваються наступні вимоги: вони повинні бути повнолітніми, мати цивільну процесуальну дієздатність, мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва, не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді;
· За ознаками осіб, які здійснюють договірне представництво і за підставами виникнення можна виокремити три підвиди договірного представництва:
- Перший підвид – представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підстави – договір доручення; довіреність; ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням; усна заява фізичної особи, яка заноситься до журналу судового засідання.
- Другий підвид – юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Підстави – довіреність (документ про повноваження). Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень.
- Третій підвид – окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб у суді. Підстави – договір доручення, статут, положення з прикладенням печатки підприємства, установи, організації. До таких осіб належать: працівники підприємств, установ, організацій – по справах цих юридичних осіб; один зі співучасників за дорученням інших співучасників; інші особи, які допущені судом, який розглядає справу, як представники по справі.
· У ході роботи були розглянуті суб’єкти договірного представництва іноземних країн;
· В науковій роботі проаналізовані ситуації, які виникають на практиці при посвідченні повноважень адвоката довіреністю та ордером адвокатського об’єднання.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141
2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492
3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356
4. Кодекс законів про працю // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – № 50. – ст. 375
5. Про адвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 62
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»
7. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. – Харків, 2007. – 576 с.
8. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./ О.О. Штефан. – К.: Юрінком Інтер, 2009 . – 360 с.
9. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. Юрид. спец. вищих. навч. закл. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.
10. Луць В.В. Цивільне право. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. – 122 с.
11. Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. – Київ. – 1993. – 124-127 с.
12. Судаков В. Ордерное доверие к адвокату / В. Судаков // Юридическая практика. – № 355 (41). – 11.10.2004
13. Сафулько С.Ф., Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 11. – С. 45-48
14. Дрейзіна Д., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у цивільному судочинстві // Юридична України. – 2008. – № 6. – С. 92-95
|