Безробіття у ринковій економіці

ЗМІСТ

Вступ. 3

1.Безробіття в ринковій економіці5

2. Поняття, сутність та види безробіття. 8

2.1 Суть безробіття. 8

2.2 Причини і основні форми безробіття. 10

3. Безробіття як явище соціально-економічного життя суспільства. 22

4 Державна політика зниження природної норми безробіття. 36

Висновки. 38

Список використаних літературних джерел. 41

Вступ

Безробіття - не проста відсутність роботи, це також і соціальна катастрофа, що робить могутній і руйнівний вплив на людей. Це явище позначається на економічному, соціальному і психологічному стані людей. І хоча безробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшість пройшли через це говорить, що пережили відчай, безсилля і розгубленість, особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів. Психологами доведено, що зіткнення з безробіттям негативно позначається на середній тривалості життя, стані здоров'я, довголітті і рівні смертності, пристрасті до алкоголю. Більш того, хочеться особливо відзначити, що скорочуються не тільки доходи сім'ї, але і втрачається самоповага людей, виникають різному ступеню складності захворювання на нервовому грунті і спостерігається відчуття безнадійності в завтрашньому дні. Людина попросту втрачає орієнтир і значення подальшої боротьби за життя. Він просто починає існувати, а не жити. А це, на мій погляд, найгірше, тому що втрачається особа індивіда.

Для багатьох людей відчуття власної гідності безпосередньо пов'язано з тією справою, якою вони зайняті. Тому, знайшовши, що вони є незатребуваними на ринку праці, люди переживають важке психологічне потрясіння, депресію. Депресія, у свою чергу, приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, упадку моральних засад, а також до суспільного і політичного безладдя.

Тому вивчення проблеми безробіття і пошук шляхів її рішення є не просто важливим, але і дуже актуальним зараз питанням.

В своїй роботі я послідовно розгляну поняття і суть безробіття, її причини і види, а також у загальних рисах проблеми безробіття і шляху її рішення в економіці сучасних країн.

1.Безробіття в ринковій економіці

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Класичний підхід . Безробіття викликане надто високою заробітною платою (Рисунок 1.1.):

Рисунок 1.1 Безробіття за класичною теорією

Графік ілюструє ситуацію, коли розмір заробітної плати (W_B ) вищий за рівноважний (W_A ), при якому пропонується стільки робочої сили, скільки потребують підприємці. При рівні зарплати (W_B ) виникає перевищення пропозиції робочої сили (L_В ) над попитом на неї (Lв<sup>`</sup> ), яке і означає розвиток безробіття. Рівень безробіття визначається впливом надлишкової пропозиції робочої сили (L<sub>B</sub> - Lв`). Ціна ро­бочої сили починає знижуватися до досягнення рівноважної (W_A ).

Кейнсіанський підхід

Безробіття виникає через недостатній попит (Рисунок 1.2.):

Рисунок 1.2 Вплив сукупного попиту на рівень безробіття

(2.1.)

Сукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить і попит на робочу силу. За допомогою зниження заробітної плати можна стимулювати значне підвищення зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.

Основні види безробіття

Фрикційне безробіття - тимчасове безробіття, яке пов'язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи.

Структурне безробіття - вивільнення робочої сили під впли­вом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі про­фесії і фахи та пропозицію робочої сили по ним.

Циклічне безробіття - вивільнення робочої сили викликане загальним спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка пов'язана з кризовими явищами в еко­номіці, скороченням сукупного попи­ту, відповідним скороченням зайня­тості та ростом безробіття.

Інституціональне безробіття - вид безробіття, пов'язаний з функціонуванням самих інститутів ринку ро­бочої сили та факторами, які вплива­ють на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по без­робіттю, занижені податки на доходи та інше).

Закон ОУКЕНА .

Закон ОУКЕНА: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує її природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Американський економіст Оукен на основі емпіричних даних виявив стійкий зв'язок між величиною кон'юн­ктурного безробіття та кон'юнктурним розривом:

(3.1.)

Наявність кон'юнктурного безробіття свідчить про повне використання виробничих можливостей країни.

- Відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях.

- Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення.

- Під час кон'юнктурного безробіття — через тривалі періоди бездіяльності — втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати ти чи нові звільнення.

2. Поняття, сутність та види безробіття

2.1 Суть безробіття

Щоб розібратися в єстві безробіття, розглянемо спочатку поняття «безробітний».

Згідно визначенню міжнародних організацій (МАРНОТРАТНИК і Суспільство економічного співробітництва і розвитку) безробітні - це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вже влаштувався, але ще не приступив до роботи. Наприклад, в США згідно із законом безробітними вважаються особи, які: не мали зайнятості протягом тижня опиту; робили зусилля знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів (або зверталися безпосередньо до наймача або до послуг державної служби зайнятості, або до друзів); хто міг працювати протягом тижня опиту; обличчя, тимчасово звільнені, або особи, найняті на нову роботу, які повинні приступити до роботи протягом 30 днів.

В Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня опиту жодної години, у Великобританії - хто не має роботи протягом тижня опиту, шукає роботу протягом цього тижня або не може шукати її через хворобу або хто чекає результатів переговорів про пристрій на роботу.

Українським законом про зайнятість безробітними признаються працездатні громадяни, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи, шукають роботу і готові приступити до неї.

Таким чином, безробіття – це складне багатоаспектне економічне явище, властиве суспільству з ринковою економікою, коли частина працездатного населення не зайнята у виробництві товарів і послуг, не може реалізувати свою робочу силу на ринку праці через відсутність (абсолютного або відносного браку) відповідних робочих місць, унаслідок чого позбавляється заробітної платні як основного джерела необхідних прожитків. В реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення робочої сили над попитом на неї.

Масштаби безробіття (чисельність безробітних) в кожній певний період розвитку економіки залежать від фази ділового циклу, темпів економічного зростання і продуктивності праці, ступені відповідності професійно-кваліфікаційної структури робочої сили існуючому на неї попиту, конкретної демографічної ситуації, державної політики зайнятості. Безробіття посилюється в період економічних криз і подальших депресій.

В соціальному плані безробіття, будучи пов'язана з неможливістю реалізації одного з основоположних прав людини – права на працю, оцінюється однозначно негативно. Саме таку позицію займає Міжнародна Організація Праці (МАРНОТРАТНИК), яка в цілях досягнення більш повної зайнятості проголошує принципи активної політики на ринку праці і всесвітньо сприяє їх реальному здійсненню. Своє негативне відношення до безробіття виказав римський тато Іоанн Павло II. В одній з своїх проповідей, присвячених проблемам соціального розвитку і прав людини, він заявив: «безробіття – це не тільки відсутність у людини грошей, це один з видів його духовної смерті». І з цим, на мій погляд, сьогодні важко не згодитися. Безробіття загострює соціальну напруженість в суспільстві, сприяє зростанню злочинності, наркоманії, хвороб.

Для успішної боротьби з безробіттям необхідно виявити основні причини, що викликають появу і розповсюдження цього соціально-економічного явища. [№1, 190-197ст.]

2.2 Причини і основні форми безробіття

Безробіття як економічна категорія є віддзеркаленням складності процесу узгодження пропозиції робочої сили з попитом на неї. Цей процес, якщо його розглядати в масштабах країни напряму залежить від того, на скільки обширна територія і як розрізняються в ній природно-кліматичні умови, яка структура економіки і яке місце займає в цій структурі промисловість, якими галузями і типами підприємств (за чисельністю персоналу) вона переважно відрекомендована. Серед інших чинників в тому або іншому ступені завжди фігурують національні традиції, але головну роль грає політичний пристрій суспільства. Саме від останнього залежить, в якому ступені при узгодженні пропозиції і попиту враховується специфіка найманої праці. Адже він не тільки, як правило, основне або істотне джерело доходу, але одночасно і спосіб реалізації певних життєвих установок і інтересів людини, у тому числі і в області професійної кар'єри. Нарешті, особливо важлива стадія економічного розвитку. Одна справа, коли народне господарство функціонує економічної системи, що в рамках встояла, і зовсім інше, коли здійснюється перехід, як це відбувається зараз в Україні, до принципової іншої системи. Аналогічно різниться ситуація залежно від того, чи спостерігаються в економіці застій, деякий спад і тим більше криза або на обличчя під'їм виробництва.

Таким чином, безробіття – це об'єктивно існуючий супутник найманої праці незалежно від того, признається економіка ринкової чи ні і, відповідно, проводяться або немає офіційна оцінка чисельності і реєстрація безробітних.

Непропорційно високий рівень середньої заробітної платні по відношенню до продуктивності праці є лише однією з причин виникнення безробіття. Існують і інші причини, деякі з яких мають пряме відношення до Україні. Перш за все слід зазначити, що в умовах ринкової економіки ринок праці прибуває в постійному русі.

Одні підприємства скорочують штати, інші – збільшують. Люди йдуть на пенсію або покидають роботу з інших причин (Наприклад, жінки йдуть в декретну відпустку). На їх місце приходять нові працівники, скажімо, випускники учбових закладів. Рух ринку праці по-різному впливає на рівень безробіття.

Навіть за нормальних діб багато людей тимчасово не працевлаштовано (тому що пішли з однієї роботи і займаються пошуками іншої) або ж вперше шукають роботу. В ринкових умовах, коли рівень зарплати і пільг сильно залежить від підприємства, люди не поспішають, підшукуючи собі гідну роботу, і не завжди погоджуються на першу пропозицію трудовлаштування, що попалася. незайнятість такого роду може досягати 2-3% загального рівня безробіття.

Серед конкретних причин, що обумовлюють скорочення зайнятості працездатного населення в Україні, можна відзначити наступні:

Перша причина корениться в тому, що характерною межею радянської економіки була надмірна чисельність виробничого (у тому числі допоміжного і управлінського) персоналу підприємств. В літературі вже давно наголошувався той факт, що на радянських підприємствах, порівняно з аналогічними за профілем і об'ємом виробництва в західних країнах, було зайнято в два-три рази більше працівників. Наявність надмірного персоналу гальмувала упровадження нової техніки і працезберігючих технологій, перешкоджало зростанню продуктивності праці. З другого боку, необхідність оплачувати зайвих працівників невиправдано завищувала витрати виробництва з витікаючим звідси ослабленням конкурентоспроможності вироблюваних товарів. Наявність надмірної кількості робочих місць означала штучний дефіцит робочої сили, а він підривав дисципліну праці, провокував придушення у них стимулу до кращої роботи.

В основі такої ситуації лежало, по-перше, те, що економічні відомства і директори радянських підприємств керувалися укоріненим догматом економічної теорії про принципову несумісність соціалізму і безробіття; по-друге, те, що надлишок робочої сили виявлявся практично корисний для відбування підприємством різних адміністративно звалюваних на нього повинностей, що не відносяться до характеру його діяльності: участь в збиранні врожаю, в забезпеченні збереження продукції на базах, в будівництві об'єктів соцкультпобуту, в прибиранні вулиць і т.п. Нарешті, - і це, напевно, головне, - надлишок персоналу можна було з успіхом використовувати для традиційних авралів по виконанню плану в самому кінці місяця, кварталу або року. Іншими словами, довгі роки існувало стійке і вельми масове приховане безробіття.

Директори державних підприємств нерідко і до цього дня схильні миритися з наявністю надмірного персоналу. Інша справа - приватні власники, які беруть під контроль підприємства в результаті їх приватизації: вони прагнуть мати оптимальну кількість працівників, тобто можливе менше. Таким чином, ця причина безробіття полягає в тому, що сам факт переходу до приватної власності і ринкових принципів господарювання означає виштовхування в ряди безробітних значних мас людей, які були безробітними і раніше, але у формі не відкритої, як зараз, а прихованої.

По-друге, перехід до ринкових критеріїв оцінки господарювання підприємств знаходить неспроможність багато кого з них, оскільки вони не можуть пристосуватися до реального попиту по видах продукції, її асортименті, якості, ціні. Такі підприємства навряд чи реально приватизовувати звичайним способом (кому потрібні акції банкротів?), їх доведеться заздалегідь санувати, а потім вже цілком продавати фізичним або юридичним приватним особам, згідним і здатним розплатитися з боргами і здійснити виробничі інвестиції. Очевидно, що ці нові власники ризикнуть стати такими лише маючи повну свободу звільнення від вантажу непотрібного персоналу. А це - ще один канал, що поповнює безробіття.

По-третє, багато держпідприємств сприйняли лібералізацію цін як можливість їх безконтрольного підвищення з тим, щоб не тільки покрити свої надмірні витрати, але і значно збільшити дохід (прибуток і зарплату). На перших порах це широко вдавалося. Проте таке положення не може зберігатися довго. Незабаром безконтрольне зростання цін обернулося бумерангом багатократного дорожчання сировини, енергоносіїв, що комплектують, і кінець кінцем - кризою неплатежів по всіх технологічних ланцюжках. Він уразив не тільки потенційних банкротів, але і багато підприємств, продукція яких потрібна суспільству, навіть гостро необхідна, але не може бути сплачена її споживачами. Ця криза - ще один чинник, що живить безробіття.

По-четверте, ринкові реформи ведуть до успіху тільки якщо супроводжуються глибокою структурною перебудовою. Така перебудова охоплює не тільки мікроекономіку (реструктуризацію конкретних підприємств), але і макроекономіку: веде до концентрації ресурсів на розвитку тільки тих галузей, які мають реальні перспективи успіху в умовах жорсткої ринкової конкуренції, і, відповідно, до згортання таких галузей, продукція яких не користується попитом. Очевидно, що в Україні, для економіки якій характерні глибокі диспропорції, перш за все величезне розбухання групи А, базою форсованого зростання ВПК, що служила, така перебудова породить масове структурне безробіття.

По-п'яте, разом з приведеними вище чинниками масового безробіття в наших умовах діють і репродукуючі безробіття специфічні чинники. Маються на увазі розриви господарських зв'язків, що склалися, між колишніми союзними республіками СРСР (нині незалежними державами), а також між Росією і країнами Східної Європи. Ці розриви різко погіршили положення підприємств і по матеріально-технічному постачанню, і по збуту продукції, що знову-таки не може не живити безробіття. Кажучи про специфічні для колишнього СРСР чинники, не можна обійти і відомий факт наявності явно гіпертрофованого ВПК. Нормалізація його питомої ваги в економіці служить вельми відчутним чинником в зменшенні загальної кількості робочих місць, тим паче, що рішення проблем конверсії військових підприємств виявилося на практиці справою далеко не простим і не швидким. Тому недивно, що на сьогодні безробіття прийняло найгостріші форми саме в районах концентрації військових заводів.

Підводячи підсумки, можна сказати, що нинішнє безробіття за своєю суттю мало нагадує безробіття в її класичному розумінні, коли характер безробіття зв'язаний, перш за все, з перевиробництвом різних товарів і послуг, падінням попиту на них. Наша країна знаходиться в умовах хронічного перевиробництва практично більшості життєво необхідних населенню товарів і послуг. І видимий їх достаток визначається відносно невеликим попитом, пов'язаним з низьким життєвим рівнем переважної частини населення і наповненням місцевих ринків товарами зарубіжного виробництва. Рівень безробіття, з одного боку, безпосередньо відображає масштаби і глибину кризових явищ в тому або іншому регіоні, а з іншою – надає визначаюче дію на загострення социално-політичної напруженості і, отже, вимагає першорядного обліку при розробці державної регіональної політики. Крім того слід взяти до уваги і деякі важливі особливості українського ринку праці, для якої характерні:

- відстала макроструктура зайнятості, представлена високою часткою працівників в матеріальній сфері, особливо в сельсклм господарстві і добувній промисловості, і низкою – у сфері послуг;

- низька якість робочої сили у зв'язку з більш низькою, ніж в розвинених країнах, професійно-кваліфікаційним рівнем;

- остутствие гнучкості робочої сили, визначуване психологічною непідготовленістю до постійної зміни і розширення трудової діяльності. В умовах, коли втрачає значення довічна спеціальність і кваліфікація, працівник вимушений постійно міняти робоче місце;

- непристосованість більшої частини населення до міжтериторіальної міграції, оскільки свобода переміщення обмежена відсутністю ринку житла, інститутом прописки і т.д. Все це створює стійку сегментацію ринків праці і зумовлює вогнища масового безробіття.

Ефективність боротьби з безробіттям напряму залежить від успішного усунення зухвалих її причин, відповідно до яких в економічній науці прийнято виділяти декілька видів безробіття. Наприклад, безробіття може бути добровільним і вимушеним. Добровільна виникає в результаті звільнення працівника за власним бажанням, в основному з особистих причин. Це можуть бути незадоволеність рівнем оплати праці, умовами роботи або інші обставини, по яких працівник звільняється навіть всупереч волі працедавця. Вимушене безробіття є слідством скорочення потреби в робочій силі у зв'язку з несприятливою діловою кон'юнктурою, структурними змінами в продукції, технологіях виробництва, що випускається. Вона виникає також унаслідок відсутності сировини, енергії, комплектуючих, підприємства, що привело до зупинки, породжується новими умовами функціонування підприємств і формами найму, а так само вимушеним переселенням.

Розрізняють також повне, часткове, явне і приховане безробіття. При повному безробітті населення, група або окрема людина взагалі не мають роботи і відповідного заробітку; часткова , строго кажучи, відповідає неповній зайнятості, тобто ситуації, при якій людина не по своїй волі трудиться неповний робочий день або тиждень, одержуючи відповідно меншу частину доходу. Явне безробіття – це безробіття у відкритій формі, обов'язково реєстрована органами служби зайнятості, на відміну від прихованої, масштаби якої визначаються виключно непрямими методами, у тому числі за допомогою експертних оцінок. Саме приховане безробіття представляє особливу небезпеку для Україні. Суть її в тому, що в умовах неповного використовування ресурсів підприємства, викликаного економічною кризою, компанія не звільняє працівників, а переводить їх або на скорочений режим робочого часу (неповний робочий тиждень або робочий день), або відправляють у вимушені неоплачені відпустки. Формально таких працівників не можна визнати за безробітні, проте фактично вони є такими.

Тут виділяють як би три форми прихованого безробіття:

· зайва чисельність працівників на підприємствах і в організаціях, одержуючих повну заробітну платню;

· зайнятість неповного робочого часу при відповідній зарплаті;

· адміністративні відпустки без збереження або із збереженням змісту.

При проведенні і надалі радикальних реформ на підприємствах приховане безробіття неминуче переходитиме у відкриту. Інтенсивність цього процесу тим вище, ніж більше банкрутств, ліквідацій і реорганізацій відбувається під впливом заходів, направлених на фінансовий той, що збалансував економіки, які припускають зменшення дотацій підприємствам, а значить і збільшення числа працівників, що вивільняються.

Однією з найпоширеніших класифікацій є розділення безробіття на фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття існує навіть в країнах, що переживають бурхливий економічний розквіт. Її причина полягає в тому, що працівнику, звільненому з свого підприємства або що покинув його по своїй волі, потрібен якийсь час для того, щоб знайти нове робоче місце. Воно повинне влаштувати його і по роду діяльності, і по рівню оплати. Навіть якщо на ринку праці такі місця є, знайти їх вдається звичайно не відразу.

Одні люди відчувають себе здатними виконувати складнішу і високооплачувану роботу і шукають її, інші переконуються, що не відповідають вимогам на своєму робочому місці і повинні пошукати роботу з оплатою нижче. У вільному ринковому суспільстві завжди є певна кількість людей, які з різних причин шукають для себе більш відповідну роботу. Крім того, на ринку праці завжди існують безробітні, які шукають роботу вперше (молодь, жінки, що виростили дітей, і ін.). Такі люди також враховуються при визначенні рівня фрикційного безробіття.

Зростання фрикційного безробіття може викликати ряд причин:

- непоінформованість людей про можливість знайти роботу по своїй спеціальності і з рівнем оплати, що влаштовує, в конкретних фірмах;

- чинники, об'єктивно знижуючі мобільність робочої сили. Наприклад, людина не знайшла роботу в своєму місті, але не може переселитися в інше місто, де така робота є, через нерозвиненість ринку житла або відсутності прописки. Така ситуація характерна для Україні, що невигідно відрізняє вітчизняний ринок праці від ринку праці західних країн;

- особливості національного характеру і способу життя. Фрикційне безробіття вище в тих країнах, громадяни яких вважають за краще жити все життя в одному і тому ж населеному пункті, тобто відрізняються зниженою мобільністю. При такому способі життя (характерному і для багатьох Українан) скорочуються перетечи робочої сили між регіонами.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і в якійсь мірі навіть бажаної. Чому бажаної? Тому що багато робітників, добровільно що виявилися «між роботами», переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний об'єм національного продукту. Таким чином, фрикційне безробіття просто неминуче в нормально організованій економіці.

Фрикційне безробіття непомітне переходить в іншу категорію, яка називається структурним безробіттям. Структурне безробіття пов'язано із змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з'являються нові товари, які витісняють старі, не користуються попитом. В зв'язку з цим підприємства переглядають структуру своїх ресурсів і, зокрема, ресурсів праці. Як правило, упровадження нових технологій приводить або до звільнення частини робочої сили, або до перенавчання персоналу.

Зрозуміло, що структура виробництва не може залишатися незмінною. В результаті науково-технічного прогресу, технологічних змін, міняється і структура попиту на робочу силу. Потреба в одних видах професій скорочується, а інші спеціальності зникають зовсім. Зате з'являється попит на нові професії, що раніше не існували.

Таке безробіття вже куди болючіше для людей, ніж фрикційна. Виникнення структурного безробіття означає, що багатьом людям доведеться освоювати нові професії, уникнути структурного безробіття неможливо. Це зв'язано з тим, що технічний прогрес весь час народжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (в даний час такі галузі пов'язані як правило з комп'ютерними технологіями, так з'явилися такі професії, як веб-дизайнер, системний адміністратор і багато інших). В результаті сильно міняється структура попиту на робочу силу. А люди з непотрібними більш в колишній кількості професіями опиняються не біля справ, поповнюючи ряди безробітних.

Так, наприклад, разом з комп'ютерами з-за кордону прийшло нове «покоління» програмних продуктів, що дозволяють спілкуватися з машиною без посередника – програміста. Щоб зберегти або одержати роботу, програмістам старої школи довелося терміново перенавчатися, опановувати новими мовами програмування і новими пакетами програм.

Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, якщо загальне число вільних місць не поступається числу людей, що шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, то це означає, що в країні виникла третя, найнеприємніша форма безробіття - циклічна. Циклічне безробіття властиве країнам, що переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Труднощі переживає більшість фірм країни, а тому масові звільнення починаються майже одночасно і повсюдно. У результаті загальне число вільних робочих місць в країні виявляється менше числа безробітних. У фазах пожвавлення і підйому з'являються нові робочі місця, і безробіття розсмоктується. Проте циклічне безробіття в умовах перехідної економіки має ряд істотних особливостей. В економіці перехідних суспільств циклічне безробіття фактично перетворюється на перманентне безробіття періоду постійного згортання виробництва. Більш того, поступове, тимчасове пожвавлення економіки в набагато меншому ступені приводить до розсмоктування безробіття, чим це можна було чекати.

Причини цього достатньо зрозумілі: модель «шокової терапії», що приводить до глобального спаду, дозволяє суперечності економічного зростання перш за все за рахунок трудящих. Поступово, звичайно, створюються форми суспільних робіт або інші механізми парирування найжорсткіших наслідків безробіття. Проте циклічне безробіття, пов'язане із стійкою тенденцією до спаду економіки, є головною формою безробіття в перехідній економіці. Фактично таке стабільне безробіття може бути названо швидше застійним , ніж циклічної.

Застійне безробіття як найтиповіша форма безробіття перехідної економіки усугубляє тим, що традиції минулого багато в чому приводять до надій значної частини працівників на можливість рішення своїх проблем в майбутньому за рахунок підтримки держави, але не за рахунок власної активності.

Ще один з видів безробіття - сезонне безробіття , яке породжується тимчасовим характером виконання тих або інших видів діяльності і функціонування галузей господарства. До них відносяться сільськогосподарські роботи, рибальство, збір ягід, сплав лісу, охота, часткове будівництво і деякі інші види діяльності. В цьому випадку окремі громадяни і навіть цілі підприємства можуть інтенсивно працювати декілька тижнів або місяців в році, різко скорочуючи свою діяльність в решту часу. В період напруженої роботи відбувається масовий набір кадрів, а в період згортання робіт - масові звільнення. Цей вид безробіття по окремих характеристиках відповідає циклічному безробіттю, по інших - фрикційної, оскільки вона носить добровільний характер. Прогноз показників сезонного безробіття можна визначити з великим ступенем точності, оскільки вона повторюється з року в рік, і, відповідно, є можливість підготуватися до рішення проблем, викликаних нею.

Слід помітити, що повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Економісти рахують фрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучої, отже, «повна зайнятість» визначається як зайнятість, що становить менш 100% робочої сили. Точніше кажучи, рівень безробіття при повній зайнятості рівний сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами рівень безробіття при повній зайнятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття рівне нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається також природним рівнем безробіття , який виникає, коли кількість шукаючих роботу рівно числу вільних робочих місць.

Природне безробіття має два важливі аспекти: по-перше, цей термін не означає, що економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тим самим реалізує свій виробничий потенціал, а по-друге, природний рівень безробіття не є постійним, піддававшися частому перегляду унаслідок інституційних змін.

В даний час за норму приймається рівень природного безробіття в 1,5-3%. В той же час для Росси взагалі не можна встановити який-небудь допустимий, прийнятний рівень безробіття і, перш за все, через низький рівень життя населення, коли неможливість трудовлаштування або відхід з роботи різко понизить доходи.

Незайнятість в межах природного безробіття обов'язково вимагає частини ресурсів суспільства на посібники з безробіття, організацію бірж праці, перепідготовку, проведення і фінансування суспільних робіт, розробку і реалізацію програм соціальної підтримки різних груп безробітних і т.д. В умовах економічної і політичної нестабільності в суспільстві політика зайнятості повинна бути направлена на те, щоб не допустити масового безробіття, і одним з головних аспектів цієї політики винне стати формування ефективного ринку праці. [№12, 345-348ст.]

3. Безробіття як явище соціально-економічного життя суспільства

Циклічність розвитку економіки, періодичне повторення економічних криз породжують у суспільстві такі негативні явища, як безробіття та інфляцію, що суттєво впливають на становище членів суспільства, зумовлюють гострі соціальні проблеми.

Безробіття тісно пов'язане із зайнятістю. У сучасному суспільстві громадяни мають право на працю, що декларується конституціями майже усіх країн світу. Кожна особа має право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, примусова праця забороняється. Реалізація права на працю пов'язана із зайнятістю. Це діяльність осіб, спрямована на задоволення особистих та суспільних потреб через одержання від неї доходу, яка суворо регламентується законодавством. В Україні правові норми у сфері зайнятості встановлені у Конституції, Законі «Про зайнятість населення» та інших законодавчих і нормативних актах.

Зайнятість пов'язана з такими поняттями, як працездатне та непрацездатне населення, економічно активне населення і безробіття. Усе населення будь-якої країни поділяється на працездатне і непрацездатне. До працездатних належать особи певної вікової групи, що не мають протипоказань до участі у трудовій діяльності, незалежно від того, беруть вони участь у суспільному виробництві чи ні. Склад працездатного населення визначається у кожній країні законодавством. В Україні це чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки віком від 16 до 55 років. До нього не належать особи, які мають фізичні чи інші вади, що виключають можливість участі у праці. Це непрацюючі інваліди першої та другої груп, та непрацюючі особи, які одержують пенсію на пільгових умовах. Оскільки не всі працездатні займаються трудовою діяльністю, виділяють економічно активне і економічно неактивне населення. До складу економічно неактивного населення входять такі групи:

1) учні, студенти і курсанти, що навчаються стаціонарно в навчальних закладах;

2) пенсіонери;

3) особи, зайняті веденням домашнього господарства, в т. ч. ті, хто здійснює догляд за дітьми та хворими;

4) ті, хто втратив надію на роботу і перестав її шукати;

5) особи, яким немає необхідності працювати (незалежно від джерела їх доходу).

Економічно активне населення (у західній економічній літературі нерідко використовується термін «робоча сила») — це та частина працездатного населення, яка пропонує свою здатність до праці для виробництва товарів та послуг (табл. 11). Вона включає осіб, що зайняті в економіці, та тих, хто не має роботи в даний момент, але бажає її отримати, тобто шукає роботу. До цієї категорії належать усі наймані працівники, що мають роботу, зайняті власною справою та військовослужбовці. Це — зайняте населення. Другу групу складають працездатні особи, які не мають роботи або заняття, що приносять доход, шукають роботу і готові до неї приступити та навчаються за направленням служби зайнятості.

Основу економічно активного населення становить зайняте населення. Саме воно здійснює економічну діяльність, створює товари та послуги. Залежно від статусу у системі трудових відносин у складі зайнятого населення виділяють дві групи: ті, які працюють за наймом і ті, які самостійно забезпечують себе роботою. В Україні серед зайнятого населення у 2001 р. працюючі за наймом складали понад 90 %. Серед працюючих не за наймом майже 4/5 складали самозайняті.

Другою складовою економічно активного населення є безробіття. Це таке соціально-економічне явище, коли працездатне населення не може знайти роботу. Відповідно до методології Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи. Частку безробітних визначають як різницю між; кількістю економічно активного та кількістю зайнятого населення. Облік безробітних здійснюється шляхом обстеження домогосподарств, реєстрації безробітних або обліку виплат по безробіттю. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, до безробітних відносять осіб, зареєстрованих у державних органах зайнятості як таких, що шукають роботу і в даний момент її не мають. У нашій країні, згідно із законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу по безробіттю надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, який шукає роботу. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.

Безробіття має складну структуру. Воно включає тих, хто втратив роботу в результаті звільнення; тих, хто добровільно залишив роботу; осіб, які прийшли на ринок праці після тривалої перерви у роботі, та тих, хто вперше вийшов на ринок праці. Визначається як загальна кількість безробітних, так і рівень безробіття, яке є відношенням кількості зареєстрованих безробітних або виявлених у процесі обстеження безробітних до економічно активного населення. Так, в Україні у 2001 р. безробітних було 2,5 млн, а економічно активного населення — 21,3 млн осіб. Рівень безробіття склав 11,8 % (2,5 : 21,3 х 100). Цей показник називають ще нормою безробіття.

Щодо суті та причин безробіття серед економістів немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія пов'язує безробіття з процесами нагромадження капіталу, що супроводжується відносним скороченням потреби у робочій силі, у результаті чого частина працездатного населення не може застосувати свою робочу силу.

Класична політична економія не вбачала у безробітті серйозної економічної проблеми, її представники виходили з того, що безробіття є тимчасовим явищем, пов'язаним із рівнем заробітної плати. Останню вони вважали гнучкою, що автоматично урівноважувала попит на працю з її пропозицією. Якщо заробітна плата була високою, що призводило до появи безробіття, то конкуренція між безробітними на ринку праці спричинювала її зниження до рівня, коли на ринку праці встановлювалась рівновага і забезпечувалася повна зайнятість.

Однак криза 1929—1933 pp. зумовила новий підхід до трактування причини безробіття, започаткований Д. Кейнсом і його послідовниками. Вони вважали, що безробіття — не тимчасове явище. І пов'язане воно, в кінцевому підсумку, з обмеженістю сукупного попиту. Наймані робітники успішно протистоять зниженню грошової заробітної плати, бо безробітні з різних причин не мають змоги активно впливати на її рівень, зумовлений колективними договорами. До того ж зниження заробітної плати означає зменшення доходів працюючих, що зрештою, зменшує сукупний попит і призводить до скорочення обсягів виробництва, а отже, збільшує безробіття. Тому впливати на безробіття можна лише через сукупний попит, його регулювання. Але це, як показала практика, не розв'язуючи проблеми безробіття, призводить до інфляції.

Тому, починаючи з 80-х років минулого століття, такий підхід був підданий критиці і виникла нова трактовка суті і причин безробіття. Прибічники її виходять з того, що неможливо забезпечити абсолютно повну зайнятість. У зв'язку з цим вводиться поняття природного безробіття, або природної норми безробіття. До нього включається так зване фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене переходом з однієї роботи на іншу або пошуком нової роботи. Тобто, це безробіття під час пошуку роботи. Його вважають рівним кількості вакансій з тих самих професій на місцевому ринку праці. Таке безробіття неминуче.

Структурне безробіття — це безробіття, при якому є вільні робочі місця, але вони не можуть бути зайняті безробітними через невідповідність їх кваліфікації вакантним робочим місцям. Така невідповідність, насамперед, зумовлюється структурними змінами в економіці.

Отже, фрикційне та структурне безробіття і утворюють те, що засновник монетаризму Мілтон Фрідмен назвав природним безробіттям. Сам термін невдалий, бо складається враження, що це безробіття зумовлене силами природи, тоді як його причини — соціально-економічні. Деякі економісти пропонують назвати його неінфляцій-ним рівнем безробіття. Таке безробіття, на думку неокласиків, не можна усунути жодними засобами. До того ж воно відіграє в економіці позитивну роль, бо, по-перше, є резервом готової робочої сили у випадку зростання попиту на неї, а, по-друге, служить стимулом підтримання трудової дисципліни і чинником стримування підвищення заробітної плати.

З природним безробіттям пов'язана повна зайнятість. Якщо безробіття обмежується його природним рівнем, то в економіці забезпечується повна зайнятість. При перевищенні цього рівня зайнятість стає неповною, виникає безробіття, що називається циклічним. Це безробіття зумовлене спадом в економічному циклі, коли зайнятість у зв'язку з цим зменшується. Реальний обсяг національного продукту, що виробляється при повній зайнятості, називається виробничим потенціалом економіки, або потенційним обсягом виробництва.

Таким чином, за сучасних умов більшість економістів схиляється до думки про негнучкість безробіття у ринковій економіці. Його види різноманітні. Крім розглянутих фрикційного, структурного та циклічного безробіття виділяють такі види, як добровільне і вимушене, приховане і застійне, технологічне, сезонне, відкрите та очікуване безробіття.

Добровільне безробіття — це безробіття, пов'язане з пошуком роботи, яка б відповідала запитам особи, що її шукає. Воно виникає тоді, коли працівник добровільно відмовляється від роботи, переважно у зв'язку з тим, що його не влаштовує пропонований рівень заробітної плати або умови праці. З підвищенням рівня освіти робочої сили цей вид безробіття має тенденцію до збільшення.

Вимушене безробіття пов'язане з низькою еластичністю заробітної плати. Коли вона висока, пропозиція праці буде високою і частина працівників стане вимушено безробітними. До вимушеного безробіття належить і циклічне безробіття, коли працівників звільняють з роботи за умов циклічного спаду. Певною мірою до вимушеного належить і структурне безробіття, оскільки відбувається скорочення робочих місць і працівники, що їх займали, за попередньою професією не можуть влаштуватися на роботу.

Приховане безробіття включає людей, які працюють неповний робочий день або тиждень, маючи бажання працювати у повну силу, а також працівників, які втративши роботу, не стають на офіційний облік безробітних або припиняють пошук роботи. Особливо поширений цей вид безробіття в аграрному секторі економіки.

Застійне безробіття охоплює частину працівників, які мають випадкові заробітки без постійної зайнятості. Це, як правило, некваліфіковані працівники. Особливо значна частка таких безробітних у слаборозвинутих країнах. Безробіття, що є результатом запровадження в процесі економічного зростання працезберігаючих технологій, називається технологічним. Сезонне безробіття пов'язане із сезонним характером економічної діяльності в деяких галузях виробництва. До них, насамперед, належать сільське господарство, будівництво та туризм.

Стосовно країн, що розвиваються, використовується термін відкритого безробіття. Він означає ситуацію, за якої особа визнає, що у неї немає роботи, та реєструється у відповідних органах зайнятості. Цей термін використовується, щоб відрізнити повністю безробітних від тих, хто може розглядатись як безробітний через низьку продуктивність.

Безробіття — складне соціально-політичне явище, що негативно впливає як на економіку, так і на соціальну сферу суспільства. Негативний вплив на економіку пов'язаний із тим, що із діючих виключається частина такого чинника виробництва, як праця. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, а суспільство несе втрати через недобір продукції. Американський економіст А. Оукен виявив емпіричний зв'язок між. циклічними змінами ВВП і безробіттям. Він полягає у тому, що підвищення рівня безробіття на 1 % понад його природну норму призводить до того, що реальний обсяг ВВП зменшується порівняно з потенційно можливим на 2—2,5 %. Ця залежність отримала назву закону Оукена.

Наслідки безробіття виявляються і у його впливі на інфляцію. Цей зв'язок вперше був виявлений англійським економістом Е. Філліпсом у 1958 р. і одержав назву «крива Філліпса». Суть його у тому, що підвищення цін супроводжується зменшенням рівня безробіття і навпаки. Цей висновок використовувався в економічній політиці для регулювання безробіття шляхом підвищення цін. Однак пізніше представники монетаризму показали, що цей зв'язок характерний лише для короткострокового періо'ду, а в довгостроковому періоді зміна цін на рівень безробіття не впливає і крива стає вертикальною.

Негативні наслідки безробіття виявляються і в соціальній сфері. Насамперед, його зростання спричинює зменшення доходів людей найманої праці, погіршення їх матеріального становища. Зростають і моральні втрати. Люди, які втратили роботу, нерідко втрачають і життєві інтереси, що виявляється у збільшенні психічних захворювань і випадків суїциду, поширенні алкоголізму і наркоманії. Дослідження вчених показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. Загальним наслідком цих негативних явищ є зростання страху та втрата людської гідності. А масове безробіття може призвести до соціальних катаклізмів, про що свідчить приклад Німеччини 30-х років і Чілі — початку 70-х років минулого століття. І не випадково відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Семюелсон вважає безробіття головною соціальною бідою ринкової економіки.

Такий вплив безробіття на соціально-економічне життя суспільства зумовлює потребу у заходах щодо його регулювання, або політику зайнятості. Вона включає систему заходів, що здійснюються державою щодо регулювання зайнятості і надання потерпілим від безробіття певної допомоги — збільшення робочих місць, скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня, обмеження пропозиції на ринку праці тощо. В Україні подібні заходи здійснює Державна служба зайнятості.

Друга група заходів стосується соціальної підтримки безробітних. Основним серед них є страхування по безробіттю. У більшості розвинутих країн формуються фонди страхування по безробіттю (в Україні це Державний фонд зайнятості населення). Кошти до цих фондів надходять за рахунок внесків підприємців, самих працівників та держави. Розміри допомоги нараховуються за двома методами: як фіксовані виплати або як відсоток до заробітної плати, яку безробітний отримував на останньому місці роботи. В Україні, згідно з чинним законодавством, особам, які зареєстровані безробітними у службі зайнятості, матеріальна підтримка надається у вигляді виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, тощо. Розмір допомоги по безробіттю коливається у межах 75— 50 % середньої заробітної плати, яку безробітний одержував на останньому місці роботи. В усіх випадках він не повинен бути меншим за мінімальну заробітну плату.

Нещодавно прийнятий Закон «Про державне соціальне страхування на випадок безробіття», яким регулюється соціальний захист частково безробітних. А їх лише у 2001 р. нараховувалося майже 2,2 млн осіб. Обмеженість фінансових ресурсів не тільки зумовлює малий розмір допомоги по безробіттю, а й не дає змоги забезпечити нею всіх, хто потрапив до категорії безробітних. Потреба у розв'язанні цієї проблеми загострюється тим, що в Україні переважна частина безробітних офіційно такими не зареєстрована. Так, у 2001 р. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив 3,7 %, тоді як, за розрахунками Міжнародної організації праці, він становить 11,8 %.

Сутність і причини безробіття. Протилежною стороною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIXст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920—1929 pp. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. осіб, а в 30-х роках — до 20% найманої праці.

Теорія безробіття Т. Мальтуса. Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вбачав у біологічному законі, властивому всім живим істотам, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль НТП, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Мальтуса не підтвердила практика.

Технологічна теорія безробіття. Виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Кейнсіанська теорія безробіття. Є найпоширенішою в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у зростанні інвестицій відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія. Пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою — НТР, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Розрізняють: 1) поточне, 2) аграрне і 3) застійне перенаселення. Поточне перенаселення породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безробіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями); структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції); регіональне. У розвинутих країнах світу майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн осіб на початку XXIст. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років -7%. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію знайти її. У США таких осіб майже 2 млн. Лише у США за 1946—1966 pp. особи найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних сягає понад 800 млн осіб. В Україні у 1994—2000 pp. налічувалося майже 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% від сукупної робочої сили. Наведені дані свідчать про дію капіталістичного закону народонаселення. Його особливістю є зростання інших загонів резервної армії праці — працівників сфери освіти, охорони здоров'я, сфер нематеріального виробництва.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки система професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недостатня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.

4 Державна політика зниження природної норми безробіття

Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшен­ня масштабів фрикційного і структурного без­робіття. Державні служби зайнятості поширю­ють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки сприяють переходові працівників із депресивних галузей економіки в прогресивні.

Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвину­тих країнах використовують страхування на випадок безробіття. Працівники, які втратили роботу, мають право впродовж певного періоду отримувати частину свого попереднього заробітку. Хоча конкретні умови виплат допомоги з безробіття змінюються, а їхні рівень і період виплат у різних країнах неоднакові, більшість еко­номістів уважає, що страхування з безробіття підвищує його при­родну норму. Безробітні, котрі отримують допомогу, не так активно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, які їх не приваблю­ють. Унаслідок цих змін у поведінці безробітних коефіцієнт праце­влаштування знижується.

Однак та обставина, що страхування з безробіття підвищує його природну норму, аж ніяк не дає підстав для висновку про неба­жаність такої політики. Позитивним наслідком соціальних програм є те, що вони створюють у найманих працівників упевненість в от­риманні доходу в майбутньому. Загалом у макроекономічній теорії точиться гостра дискусія навколо питання оцінки вартості й вигід від різних систем страхування на випадок безробіття.

У країнах, що розвиваються, одним із найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Окремі країни, що розвиваються, розро­били і запровадили програми планування сім'ї, що дало їм змогу до­сягти певного прогресу в зниженні темпів приросту населення. Ці програми містять різні складові, зокрема навчання попередження вагітності, забезпечення доступності контрацептивів для всього на­селення, використання стимулів і заборон для скорочення кількості дітей у сім'ї. У різних країнах ефективність таких програм неоднако­ва. Найбільшого успіху у зниженні народжуваності домігся Китай.

Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у «третьо­му світі» є проведення державної політики, яка стимулює викори­стання трудомістких технологій, що передбачають залучення вели­кої кількості робочої сили. Скорочення безробіття у країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво в сільсько­му господарстві та дрібній промисловості. Для цього потрібно ска­сувати соціальні ціни на продукти харчування, які нерідко запровад­жують ці країни, та не допускати завищення курсу національної валюти. Крім того, необхідно розвивати інфраструктуру в сільсько­му господарстві, особливо дороги, комунальні послуги, сфери освіти й охорони здоров'я.

Політика стимулювання сукупного попиту як знаряддя змен­шення безробіття не діє у країнах, що розвиваються, бо попит у них не є найгострішою проблемою. Проблеми в цих країнах виникають у сфері пропозиції. Тут не вистачає капіталу й сировини, погано розвинені засоби зв'язку, транспорт, водогін і каналізація, немає потрібної кількості підприємців, новаторів, інженерів і менеджерів, обізнаних з технікою. Цим країнам потрібна така макроекономічна політика, яка ефективно мобілізує внутрішні резерви.

Висновки

Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Шлях виходу із кризи визначається, перш за все, стратегією розвитку держави і межею соціальної терпимості суспільства. Найбільш складним у перехідний період є підтримка довіри населення до проведеним реформам.

Для кардинального вирішення проблем безробіття потрібно докорінно змінювати політику зайнятості. І особливо федеральний закон. Не можна сьогодні пасивно стримувати безробіття. Тільки цілеспрямоване активну підвищення рівня зайнятості населення на діючих і на знову створюваних високоефективних наукомістких робочих місцях допоможе вивести українську економіку з глухого кута, дати простір розвитку ринкових і соціальних перспектив не на папері, а на ділі.

Проблема безробіття є однією з фундаментальних в розвитку і функціонуванні людського суспільства. Безробіття – явище, властиве стадії товарного виробництва. Перехід до ринку неминуче викликає значне зростання рівня безробіття, про що свідчить, зокрема, досвід східноєвропейських країн, що пройшли або проходячих шлях становлення ринкових відносин. Це ж підтверджує і практика суспільних перетворень в Україні.

Безробіття зумовлюють різні чинники: науково-технічний прогрес обумовлює скорочення, перш за все, працівників ручної праці; структурні зміни в економіці викликають зменшення числа зайнятих в окремих галузях виробництва; підвищення продуктивності праці також веде до зменшення числа зайнятих; скороченню живої праці сприяє дія закону економії часу. В умовах загострення економічних проблем закриваються також деякі виробництва, що забруднюють оточуючу середовище. Все це об'єктивні чинники, що мають місце у всіх країнах незалежно від їх економічної системи.

Безробіття, як свідчать багато соціологічних і соціально-психологічних досліджень, має виключно негативні соціальні наслідки для суспільства в цілому, окремих його груп і шарів, для сімей, для кожної людини. Серед всіх цих наслідків збільшення смертності від серцевих захворювань, зростання числа самогубств і вбивств, чисельності пацієнтів в психіатричних лікарнях, погіршення відносин в сім'ї, зростання злочинності і т. д, адже люди гостро переживають незатребуваність своїх знань, виробничого досвіду, перехід від однієї соціальної групи в іншу. У зв'язку з цим дослідженнями зафіксовані основні психологічні якості безробітного: невисокий рівень соціальної сміливості, поступливість, конформність, песимізм і обережність в поведінці, недовірливість або скептицизм, стійкий маргінальний емоційний стан. На мій погляд, головним в соціальній політиці є (тобто повинно бути) попередження масового безробіття, що забезпечується перш за все нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком.

Органам служби зайнятості всіх рівнів необхідне широке розгортання роботи профорієнтації з молоддю для підготовки її до трудової діяльності в умовах ринку праці, що розвивається, адже саме нам, кому в майбутньому доведеться узяти на себе кермо влади державою, і потрібно буде вирішувати проблеми, що стали невідкладними вже на сьогоднішній день.

Необхідно розширювати мережу учбових центрів професійного навчання, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників і безробітних громадян, що вивільняються. Державна програма вже прийнята і почала діяти. Але вона ще не достатньо сильна, і потребує активної державної підтримки. Турбота держави про досягнення в країні якнайповнішої і ефективної зайнятості, як важливої соціальної гарантії для економічно активного населення, є найважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формування якого постійно удосконалюватиметься стосовно нових умов розвитку багатоукладної економіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальної політики. Таким чином, комлексний підхід до системи зайнятості, заходів її регулювання і соціального захисту населення, на мій погляд, дозволить пом'якшити соціальну напруженість у сфері трудових відносин.

Список використаних літературних джерел

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.

2. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес,2004. – 615 с.

3. Баличенко В.В. Загальна економічна теорія – Харків «Фоліо». 2004.- 418с

4. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. – К.: Альтернативи, 2003. – 610 с.

5. Департамент економічної стратегії. Місячний макроекономічний огляд. – 2008. - №7(32). – 8 с.

6. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – Київ: Знання прес. – 2003. – 581 с.

7. Кіровський П.Р. «Політекономія». – Львів «Гайдамаки», 2002. – 342с

8. Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці: сутність, причини і взаємозв’язок з макроекономічними показниками // Економіка, фінанси, право. – 2002. – №7. – С.9-12

9. Кучукова Н.С. Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності // „Гроші і кредит”, №5, 2006. – С. 22-25.

10. Лудаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., «Перо», 2004. – 360с.

11. Лушин С.І. Звідкіля взялась інфляція? // ”Фінанси”, №9, 2005. – С. 9-10.

12. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб./А.Ф. Мельник, Т.Л. Желюк, О.В. Длугопольський, О.В. Панухник; Наук. ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання, 2008. – 699 с.

13. Монетарний огляд за ІІ квартал 2008р. Департамент монетарної політики Національного Банку України. – 2008р. – 9 с.

14. Найман М. Теоретична політична економія і макроекономічна теорія: зайнятість, інфляція, платіжний баланс. – Мюнхен: Франц Вален. – 1996. – 369 с.

15. Основи економічної теорії. За ред. С.В.Мочерного. Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 2003. с

16. Панчишин С. Макроекономіка:Навчальний посібник-К.:Либідь, 2002- 616с

17. Про соціально-економічне становище України за січень – липень 2008 р. Державний комітет статистики м. Київ – 114 с.

18. Ростиш В. С. Ринок праці та зайнятість. — К. «КНЕУ», 2003 р. – 540c

19. Чабан А.І. Політична економія. Конспект лекцій. – К: МІУ., 2004. с.55-62

20. Офіційний сайт Держкомстату. / www.ukrstat.gov.ua