Курсовая работа: Організація овочевого постачальницько збутового кооперативу

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБСЛУГОВУЮЧИХ КООПЕРАТИВІВ

2 ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ КООПЕРАТИВУ

3 ЕКОНОМІКО-ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНІЦІАТИВНОЇ ГРУПИ ПО СТВОРЕННЮ КООПЕРАТИВУ

3.1 Природно-кліматична характеристика зони розміщення господарств

3.2 Виробнича база господарств, що аналізуються

3.3 Аналіз виробного-економічної діяльності підприємств

4 ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧЕВОГО ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКО – ЗБУТОВОГО КООПЕРАТИВУ

4.1 Обґрунтування спільних видів діяльності

4.2 Виробнича база кооперативу та формування його фондів

4.3 Організаційна структура обслуговуючого кооперативу

4.4 Обґрунтування економічних відносин в кооперативі

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Люди практикували кооперування з давніх-давен, розуміючи, що лише на засадах взаємодопомоги і взаємовиручки можна поліпшити своє існування і розвиток суспільства.

Кооперативні ідеї, що прийшли до нас із західної Європи, оживили нетрадиційні цінності національного способу життя. Відтепер створено в Україні правове поле для розбудови нових організаційно-правових структур - сільськогосподарських кооперативів.

Завдяки можливості ознайомлення із світовим і вітчизняним досвідом, поширюється розуміння того, що кооперативи є невід’ємною складовою ринкової економіки, що вони – не лише тип підприємства або форма господарювання, а ідеологія виживання сільськогосподарського товаровиробника за умов ринкової економіки.

Відродження сільськогосподарської кооперації – загальнодержавна проблема, якою перейнялися керівники органів державної виконавчої влади, вчені, політики, спеціалісти і практики сільськогосподарського господарства. Кооперативна ідея є однією з базових ідей аграрної політики держави.

Метою курсової роботи є показати організацію овочевого постачальницько-збутового кооперативу на прикладі чотирьох фермерських господарств, визначити вигідність об’єднання цих господарств в кооператив.

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБСЛУГОВУЮЧИХ КООПЕРАТИВІВ

Організація як процес означає сукупність дій, спрямованих на вдосконалення упорядкованості функціонування елементів певної спільноти.

Під соціально-економічною організацією розуміють групу людей, які вважають себе членами даної групи, мають, як мінімум, одну спільну мету, об’єднують зусилля та координують діяльність для її досягнення. Організація створюється для задоволення таких інтересів її засновників, які самотужки нездатні їх досягти.

Організація створення кооперативу – це здійснення комплексу послідовних, взаємопов’язаних дій групи сільськогосподарських товаровиробників, які усвідомили суть кооперативної ідеї і визначили сферу її реалізації, необхідну їм для посилення своєї влади на ринку, підвищення ефективності виробництва сировини, а й від подальших сфер агробізнесової діяльності - зберігання, переробки, оптової та роздрібної торгівлі товарами, виробленими з власної сировини.

Ідея створення кооперативу може виникнути у однієї або кількох осіб, які сформують ініціативну групу. Ініціаторами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм. Умовою, що забезпечить успішну роботу ініціативної групи, є спільність та однорідність інтересів її учасників.

Ініціатори мають знати, що створення кооперативу практично завжди наштовхується на протидію з боку конкурентів – підприємств, які вже функціонують у переробній, збутовій чи іншій сфері агробізнесу на даній території.

Завдання ініціаторів полягає насамперед у тому, щоб залучити до участі у створенні кооперативу необхідну кількість членів, а якщо виникне потреба, то й асоційованих членів.

Чисельність потенційних членів визначається розміром господарств, типом кооперативу, продуктивністю обладнання, виробничими потужностями наявного майнового комплексу й іншими лімітуючи ми чинниками.

Ініціаторам слід розгорнути серед потенційних членів інформаційно-роз’яснювальну роботу, мета якої – донести до них у доступній формі найповнішу інформацію про те, що таке сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, які його особливості, чим він відрізняється від некооперативних підприємств, які вигоди дає членство в кооперативі.

Для здійснення інформаційно-роз’яснювальної роботи можна використати різноманітні методи.

Інформаційні збори – дають змогу потенційним членам кооперативу відкрито обговорити зазначенні та інші питання із запрошенням консультанта – спеціаліста.

Усна інформація, яку потенційні члени одержать на зборах, може бути доповнена друкованими інформаційними матеріалами.

Важливою умовою успіху у створенні та початку діяльності кооперативу є залучення ініціативною групою на всіх етапах роботи спеціалістів - консультантів юридичного, економічного, фінансового, бухгалтерського та інших профілів.

До обґрунтування ідеї створення кооперативу важливо залучити спеціалістів-технологів, економістів, маркетологів, фінансистів.

На всіх етапах створення і становлення кооперативу важливо мати консультанта з питань організації кооперативів і кооперативної діяльності.

Непрофесійний підхід до формування кооперативу може в кінцевому підсумку або унеможливити втілення кооперативної ідеї в життя, або обумовити створення псевдо кооперативу, який не дасть очікуваного ефекту, що призведе до його самоліквідації.

Головним чинником організації та успішної діяльності кооперативу є економічна потреба, з визначення якої починається обґрунтування необхідності та доцільності групових дій сільськогосподарських товаровиробників на кооперативних засадах. Вона виявляється шляхом:

- проведення обстеження за спеціально розробленою анкетою з метою виявлення причин зменшення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в зоні діяльності майбутнього кооперативу;

- аналізу структури собівартості виробництва основних видів товарної продукції в господарствах даної зони;

- аналізу динаміки цін упродовж кількох років на продукцію у зоні майбутньої діяльності кооперативу;

- аналізу рівня товарності особистих підсобних господарств та інших малоземельних суб’єктів господарювання;

- зіставлення споживчих ринкових і міжгалузевих цін на продукцію в регіональному продуктовому підкомплексі;

- аналізу наявності оптових ринків і доступу до них сільськогосподарських товаровиробників;

- аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських товаровиробників даного регіону;

- аналіз руху продукції на внутрішній та зовнішній ринки від сільськогосподарського товаровиробника та до нього по комерційних маркетингових каналах.

Серед виявлення економічних проблем для початкового створення кооперативу доцільно вибрати ту, вирішення якої можна розпочати з меншим капіталом та з меншою кількістю членів-клієнтів.

Характер вибраної проблеми визначає вибір виду кооперативу та предмету його діяльності. У межах чинного законодавства України кооперативи залежно від виду діяльності поділяються на переробні (ті, що займаються переробкою сільськогосподарської сировини, вони можуть бути і переробно-збутовими), заготівельно-збутові (здійснюють заготівлю, зберігання, перед продажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги), постачальницькі (створюються з метою закупівлі та постачання своїм членам засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам), сервісні (здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу), багатофункціональні (поєднують кілька видів діяльності).

Із зазначених видів кооперативів вибирається той, який дає змогу вирішити виявлену економічну проблему з найбільшим економічним результатом.

Початковим втіленням в життя ідеї створення кооперативу є базовий бізнес-план. Мета його розробки:

- упевнитися самим членам ініціативної групи і переконати потенційних членів-клієнтів кооперативу в економічній доцільності створення кооперативу;

- довести реальність його створення;

- визначити умови, дотримання яких забезпечить нормальне функціонування новоствореного кооперативу;

- накреслити стратегію завоювання сільськогосподарськими товаровиробниками через свій кооператив ніші на місцевому, регіональному чи національному ринках;

- переконати кредиторів, постачальників, інших ділових партнерів у конкуренто і платоспроможності створюваного кооперативу;

- передбачити ризики та способи їх усунення;

Базовий бізнес-план складається на термін, упродовж якого кооператив виходить на проектний рівень освоєння виробничих потужностей. Якщо створення кооперативу пов’язують із залученням кредиту, то враховують також термін виконання кредитних зобов’язань.

Основне джерело формування – це базовий капітал який необхідний для створення кооперативу.

Потреба в капіталі виникає вже в процесі підготовки та здійснення реєстрації кооперативу і пов’язана з витратами на:

- гонорари юристу;

- оплату нотаріального посвідчення установчих та інших документів;

- оплату праці спеціалістів;

- телефонні переговори, тиражування документів, відрядження;

- реєстраційні процедури;

- оплату виготовлення печатки, штампу;

Основна частина капіталу спрямовується на формування матеріально - технічної бази кооперативних формувань(основні фонди).

Наступний напрям використання коштів – поточні витрати (обіговий капітал).

Оборотний капітал може бути отриманий через короткострокові позики (на термін до 1 року). Новостворений кооператив може отримати лише частину своїх оборотних фондів завдяки короткостроковим позикам. Інша частина має покриватися внесками членів кооперативу.

Джерелами отримання короткострокових кредитів можуть бути кредитні спілки, комерційні банки, кошти членів кооперативу.

Важливим джерелом капіталу для новоствореного кооперативу можуть бути внески асоційованих членів.

Згідно з чинним законодавством асоційованим членом кооперативу може стати будь-яка фізична або юридична особа, яка визнає статут кооперативу та вносить пай у його пайовий фонд з метою одержання на свій пай встановлених чинним законодавством та статутом нарахувань. Асоційований член вносить пай за власним бажанням.

Доцільність створення спільними зусиллями сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів може привабити насамперед підприємства тих переробних галузей, які у кризовий період найбільше згорнули виробництво. За їх участю можуть створюватися переробні, переробно-збутові з постачальницькими функціями та багатофункціональні кооперативи.

Участь несільськогосподарських підприємств АПК у створенні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з урахуванням зазначених вище чинників може здійснюватися шляхом:

1) Асоційованого членства;

2) Реорганізації;

3) Ліквідації.

За першим варіантом несільськогосподарське підприємство АПК (молокозавод, комбікормовий завод, елеватор) як юридична особа визначеної організаційно-правової форми бере участь частиною свого майна у створенні сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу як асоційований член.

Другий варіант може використовуватися у разі, коли співвласники несільськогосподарських підприємств є сільськогосподарські товаровиробники, які ініціюють реорганізацію цього підприємства з метою створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Реорганізація підприємства – процес створення на базі існуючого підприємства одного чи декількох підприємств інших організаційно-правових форм шляхом розподілу, виділення, перетворення шляхом злиття або приєднання.

Злиття декількох акціонерних товариств з метою створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можливе за тих самих вихідних умов, що й у разі перетворення окремого акціонерного товариства і припускає таку саму послідовність.

Приєднання – процес, коли одне підприємство приєднується до іншого і до останнього переходять усі майнові права та зобов’язання приєднаного підприємства.

Третій варіант виникає, коли власники підприємства АПК приймають рішення що до його ліквідації і взяття участі майном, що залишилося, у формуванні матеріальної бази вже існуючого кооперативу або кооперативу, що створюється.

2. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ КООПЕРАТИВУ

Сільськогосподарський кооператив – відносно складне організаційне формування, і тому його створення відбувається лише за певних умов і послідовності, яка відповідає характеру цієї демократичної інституції. Наявність такої послідовності і певні закономірності, що виявляються при її впровадженні у життя, дають підставу вважати алгоритм створення кооперативу складовою частиною всієї концепції кооперативного підприємства (рис.1). Специфічність кооперативного підприємства має чітку означеність вже на стадії формування і висунення ідеї створення цієї організації. Справжній кооператив може виникнути лише з ініціативи первинної ланки, тобто тих, хто власне й буде кооперуватися. Безперечним є факт, що кооперацію не можливо насадити “зверху”, вона може реально розвиватися за ініціативою її учасників і тільки “знизу”. Лише таким чином можна забезпечити дотримання фундаментальних принципів кооперації, особливо добровільного членства і демократичного контролю. Безумовно, що до поставленої мети можна просуватися “методом спроб і помилок”, проте існує певна послідовність, яка являє собою найкоротший і найпростіший шлях до створення та становлення кооперативного підприємства. Для детальнішого розкриття цієї послідовності виділимо її п’ять етапів:

1. Висунення кооперативної ініціативи.

2. Техніко-економічне обґрунтування кооперативу.

3. Створення і реєстрація кооперативу.

4. Початок ділових операцій.

5. Зростання і диверсифікація.

На першому етапі відбувається вивчення потреб сільськогосподарських товаровиробників у групових діях. Якщо існує реальна потреба в об’єднанні зусиль і ресурсів для рішення конкретної економічної проблеми, відбувається висунення ідеї створення кооперативу, або, іншими словами, - поява

Рисунок 1. Алгоритм створення кооперативу

кооперативної ініціативи. Виникнення кооперативної ініціативи традиційно пов’язане з допомогою тих, хто досвідченіший в кооперативних справах, хто може дати професійну пораду як розпочати створення кооперативу.

На цьому ж етапі визначається конкретна галузь, рід діяльності або форма виробництва, де групові дії є доцільними. Одночасно формується майбутнє ядро кооперативу – ініціативна група, члени якої з самого початку могли б виконувати організаційну роботу і в перспективі стати засновниками кооперативу, а при позитивній оцінці роботи – увійти до органів керівництва. Важливо вже на початковому етапі оцінити можливих учасників кооперації, проводити неофіційні зустрічі з ними, привернути увагу потенційних членів кооперативу.

Важлива роль відводиться лідеру ініціативної групи, його наявність є визначальним фактором успішної підготовки до створення кооперативу. Лідер має завдання довести ініціативну групу до логічного кінця етапу висунення кооперативної ініціативи – скликання і проведення перших зборів потенційних учасників кооперації, на яких з’являться демократично обрані лідери.

Завершується перший етап скликанням загальних зборів потенційних учасників кооперації. Головним завданням зборів є відповідь на запитання – чи доцільно продовжувати роботу щодо створення кооперативу? При позитивній відповіді на нього, збори обирають організаційний комітет, до якого включають досвідченого консультанта з організаційно-економічних питань. Збори закінчуються постановкою завдань оргкомітету, затвердженням розмірів внесків на проведення організаційної роботи, а також укладанням договору про наміри.

На другому етапі створення кооперативу відбувається його техніко – економічне обґрунтування. Головне завдання етапу довести за допомогою відповідних розрахунків, що створення кооперативу реальне і економічно доцільне. На цьому етапі організаційний комітет розпочинає інформаційну компанію, залучає до себе професійних консультантів, які відіграють важливу роль в процесі планування, а також план створення кооперативу (базовий бізнес-план).

Якщо складені плани задовольняють членів організаційного комітету, усі проблеми підготовчої фази створення кооперативу вирішені, і пакет необхідних документів розроблено, настає час скликати установчі збори кооперативу.

Важливий момент підготовки установчих зборів полягає у розробці проектів засновницьких документів кооперативу ( статуту, установчого договору або протоколу рішень загальних зборів).

Якщо висновки комітету щодо створення кооперативу є позитивними, зборам пропонується їх схвалити, а після цього розпочинається новий етап – створення і реєстрація кооперативу. Документом, що підтверджує рішення установчих зборів про створення кооперативу, є установчий договір або протокол загальних зборів. Його підписанти стають засновниками кооперативу. Обрання установчими зборами керівництва кооперативу є особливо відповідальним моментом процедури його створення.

Державна реєстрація кооперативу затверджує етап його створення. Після отримання відповідного документу кооператив виходить на етап розпочинання ділових операцій. На цьому етапі відбувається розподіл управлінських функцій між правлінням кооперативу і виконавчою дирекцією. Життєво важливим для кооперативу на даному етапі є забезпечення необхідного фінансування. Найпріоритетнішим джерелом фінансування є пайові внески його членів.

Кооперативи, які мають занадто обмеженні “стартові кошти”, часто розпочинають свою діяльність на основі договорів оренди. Це значно дешевше, ніж придбання засобів виробництва, і скорочує час підготовки до розпочинання господарської діяльності.

Якщо в кооперативі намітилася тенденція зростання індивідуальних паїв його членів і всього пайового капіталу в цілому, - це є ознакою, що кооператив готовий до нового етапу свого розвитку-зростання і диверсифікації.

Для кооперативів існують три основні варіанти подальшого зростання:

1. Внутрішнє зростання шляхом будівництва власних потужностей, розширення і диверсифікації діяльності;

2. зовнішнє зростання через об’єднання або придбання вже існуючого підприємства;

3. Укладання альянсів з іншими організаціями, зберігаючи свою самостійність.

Отже процес створення, становлення і економічного розвитку кооперативу має певні характерні риси. Проте його алгоритм не є постулатом, розрахованим на догматичне копіювання. До розбудови свого підприємства, розробки стратегії його виживання кооператори повинні підходити творчо. Незмінним має залишатися лише призначення самого кооперативу: через об’єднання зусиль усіх досягти блага для кожного.

3. ЕКОНОМІКО – ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНІЦІАТИВНОЇ ГРУПИ ПО ТСВОРЕННЮ КООПЕРАТИВУ

3.1 ПРИРОДНО – КЛІМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНИ РОЗМІЩЕННЯ ГОСПОДАРСТВ

Фермерські господарства розташовані в місті Мелітополь Запорізької області.

Кліматичні умови зони, в якій знаходяться господарства, характеризується зниженою кількістю опадів, нерівномірним випаданням їх по періодам року, високим температурним режимом, низькою відносною вологістю повітря особливо в критичні періоди росту і розвитку рослин. Сума температур більше ніж 10 градусів Цельсія, склала на рік 3250 градусів Цельсія. Хід середньомісячних температур протягом року по багаторічним даним слідуючий:

Таблиця. – Середня температура повітря по місяцям

Найбільш холодними місяцями є січень та лютий, найбільш теплими – липень та серпень. Абсолютний річний мінімум температури повітря припадає на січень, максимум на червень. Тривалість без морозного періоду – 165 днів.

Землі фермерських господарств мають потенційну родючість. Основні їх шляхи її використання – найбільш раціональні прийоми в системі просапних сівозмін, накопичення та правильне використання.

Аналізуючи таблицю 3.1 видно, що площа закріплених за фермерськими господарствами земель помітно відрізняється одна від одної. Від загальної площі закріплених земель за першим фермерським господарством 100% зайнято під сільськогосподарські угіддя, зокрема під рілля. У другому фермерському господарстві всього земель 130 га, 96,15% зайнято під сільськогосподарські угіддя, лише 3,85% займають землі несільськогосподарського призначення. У третьому господарстві загальна площа становить 280 га, 270 га з них використовують на сільськогосподарські потреби і лише 10 га несільськогосподарського призначення. Четверте фермерське господарство має найбільшу загальну земельну площу – 720 га, 99,3% використовують під сільськогосподарські угіддя, з них 98,6% під рілля, 0,7% під пасовища, а також 0,7% займають землі несільськогосподарського призначення.

Таблиця 3.1 – Склад та структура земельних угідь фермерських господарств

Згідно з Земельним кодексом України землею можна володіти, користуватися й одержувати її на умовах оренди. У постійне володіння одержують землю для ведення сільськогосподарського виробництва. Усі, хто володіє землею, є землевласниками.

Розподіл земель фермерських господарств в залежності від їх відношення до власності розглянемо нижче у таблиці 3.2.

Всі сільськогосподарські угіддя фермерських господарств взято в оренду, вони складають відповідно в фермерському господарстві першому, другому, третьому і четвертому: 670 га, 130 га, 280 га, 720 га. Всі, хто користується землею на умовах оренди, називаються орендарями. Умови і строки оренди визначаються за згодою сторін і закріплюються в договорі.

Таблиця 3.2 – Розподіл земель фермерських господарств в залежності від їх відношення до власності, 2004р.

3.2 ВИРОБНИЧА БАЗА ГОСПОДАРСТВ, ЩО АНАЛІЗУЮТЬСЯ

Розглянемо склад і структуру товарної продукції фермерських господарств в 2004 р., яка детально вказана в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 – Структура товарної продукції фермерських господарств на 2004 р.

Проаналізуємо таблицю 3.3. Виручка від реалізації продукції рослинництва фермерських господарств суттєво відрізняється одна від одної, тобто виручка від реалізації ФГ1 складає 1153,85 тис.грн., з них 23,83% припадає на озиму пшеницю, 5,63% на ярий ячмінь та 70,54% на овочеві культури. У ФГ2 також переважає овочева продукція, тобто виручка від її реалізації склала 117,47 тис.грн., а це на 88,14 тис.грн., більше ніж виручка від ярого ячменю, а також на 65,46 тис.грн., більше ніж від озимої пшениці. ФГ3 також спеціалізується на виробництві овочів, виручка від реалізації склала 171,9 тис.грн., озимої пшениці 160,71 тис.грн., ярого ячменю – 160,14 тис.грн. Виручка від реалізації продукції загалом у ФГ4 склала 1045,42 тис.грн., на частку овочів приходиться 39,4%, озимої пшениці – 43,8%, ярого ячменю 16,8%.

Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві та духовному житті суспільства. До них також віднесена і та частина населення, яка не бере участь, але може брати участь у виробництві продукції або наданні будь-яких послуг. Трудові ресурси доцільно класифікувати на потенціальні (тобто наявні) та фактичні (реально працюючі). Такий поділ трудових ресурсів має практичне значення щодо виявлення сезонно і постійно не використовуваних запасів праці.

Склад та структура трудових ресурсів фермерських господарств розглянемо у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 – Склад та структура трудових ресурсів фермерських господарств на 2004 р.

Розглянувши таблицю 3.4 – можна зробити такі висновки: Середня чисельність зайнятих робітників в першому фермерському господарстві – 20чол. Найбільшу кількість займають наймані робітники – 85%, 15% члени господарства. У ФГ2 зайняті в діяльності лише 6 чоловік, найманих робітників 4, членів господарства 2 чол. Найбільша кількість людей зайнятих в діяльності фермерського господарства – 33 чол., членів господарства 3 чол., а остання кількість – 30 чол. наймані робітники з них постійні – 15 чол., сезонні – 15 чол., приходиться на долю ФГ4.

Фонди – сукупність усіх елементів матеріально-технічної бази сільського господарства в грошовому виразі. За своїм економічним значенням вони поділяються на виробничі (вартість машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих будівель, робочої та продуктивної худоби, багаторічних насаджень та ін.) і невиробничі (вартість об’єктів житлового, побутового і комунального господарства, підприємств освіти і культури, охорони здоров’я, фізкультури, торгівлі, тощо)

Розглянемо нижче таблицю 3.5 – склад та структура основних фондів фермерських господарств.

Таблиця 3.5 – Склад та структура основних фондів фермерських господарств за 2004 рік.

Розглянувши таблицю 3.5 можна зробити певні висновки. Найбільша вартість основних фондів у ФГ4 вона складає 190 тис.грн., з них на будівлі та споруди – 70%, інструментальні прилади та інвентар – 4,2%, на обладнання – 15,3%, транспортні засоби – 10,5%.

Таблиця 3.6 – Показники інтенсифікації виробництва продукції в селянських фермерських господарствах

В таблиці 3.6 чітко видно, що найкраще функціонує ФГ1 їх прибуток складає 39,67 тис. грн., на 100 га сільськогосподарських угідь, валової продукції в спів ставних цінах 699,18 тис. грн., валової продукції по собівартості 223,6 тис. грн. це порівняно з ФГ3 непоганий результат.

Таблиця 3.7 – Показники економічної діяльності фермерських господарств за 2004 рік

Розглянувши таблицю 3.7 бачимо, найбільше валової продукції в співставних цінах отримано на одного робітника – 540,2 тис. грн. , товарної продукції – 2541,33 тис. грн. у ФГ2, а найбільший прибуток на одного робітника 12,66 тис. грн. у ФГ1.

Як видно в ФГ1 було отримано на 1 грн. витрат на виробництво 0,18 грн. прибутку, 15,09 грн. товарної продукції, а також 3,13 грн. валової продукції в спів ставних цінах.

3.3 АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Овочевий постачальницько-збутовий кооператив – має мету збільшити прибутки своїх членів від виробництва овочів, а також зміцнити їх позицію на ринку.

Овочевий кооператив – це не тільки засіб для подолання труднощів, з якими зустрічаються товаровиробники; кооператив – це також засіб зміцнення позицій товаровиробника на ринку та формування нової організації овочевого сектора, яка дозволить товаровиробники повністю отримувати результати своєї праці.

Овочеві кооперативи досягнуть своєї мети за умов, якщо вони використовуватимуть внутрішні механізми та стратегії розвитку:

- Участь членів в економічній діяльності кооперативу.

Чим більше зобов’язання членів тим ефективніша робота кооперативу та вагоміші переваги, які члени отримують від своєї участі в діяльності кооперативу;

- Професіоналізм.

Поступовий розвиток діяльності кооперативу на ринку дозволить набути досвіду і бути здатним на наступному етапі мати професійну команду, яка працюватиме під суворим контролем;

- Матеріальна база.

На початку своєї діяльності кооператив буде працювати з тими засобами, які він може собі дозволити – можливо, орендовані приміщення. Поступово члени поліпшать своє фінансове становище завдяки отриманим послугам.

- Зростання кооперативу.

Поступова реалізація кооперативних принципів, розвиток професіоналізму в овочевому бізнесі, зміцнення матеріальної бази та збільшення розміру кооперативу – основні фактори успішного розвитку кооперації в овочевому секторі.

Таблиця 3.8 – Динаміка структури посівних площ сільськогосподарських культур фермерських господарств

Аналізуючи таблицю 3.8 бачимо, що найбільша посівна площа у ФГ4 вона складає 700 га . Площа посіву овочей – 100га, найбільшу площу посіву має озима пшениця 410 га, під ярий ячмінь приходиться 190га.

Найголовніше завдання розвитку зернового господарства є неухильне, стабільне підвищення урожайності. При цьому досягається збільшення виробництва продукції та підвищення її ефективності. Успішний розвиток овочевого виробництва й високоефективне функціонування інших галузей.

Таблиця 3.9 – Динаміка урожайності культур фермерських господарств району

Аналіз даних свідчить: найбільша урожайність овочів в ФГ4 – 95,4ц/га. Також можна помітити, що урожайність озимої пшениці та ярого ячменю відповідно 38,1 ц/га та 40,2 ц/га більша у ФГ3.

Таблиця 3.10 – Динаміка виробництва продукції в фермерських господарствах за 2004 рік у ц

Дані таблиці свідчать, що виробництво продукції овочів найбільша в ФГ1 – 20350 ц , але виробництво зернових зокрема озимої пшениці та ярого ячменю відповідно 11357 ц, 4045 ц більше у ФГ4.

За рахунок цього більша вартість виробленої продукції, це можна помітити, розглянувши наступну таблицю 3.11.

Таблиця 3.11 – Динаміка вартості виробленої продукції в спів ставних цінах по фермерським господарствам

Як видно з таблиці 3.11 найбільша вартість овочевої продукції у ФГ1 – 4162,19 тис. грн. Вартість озимої пшениці – 492,21 тис. грн., ярого ячменю – 181,78 тис. грн. найбільша у ФГ4.

Далі розглянемо товарність продукції.

Таблиця 3.12 – Динаміка товарності продукції фермерських господарств

Аналізуючи таблицю 3.12 бачимо, що найбільша кількість товарної продукції овочів в ФГ1, вона складає 20350 ц. Найбільша кількість товарної продукції озимої пшениці у ФГ4 – 8597,25 ц., ярого ячменю у ФГ3 – 3794,88ц.

Таблиця 3.13 – Динаміка цін на рослинницьку продукцію фермерських господарств на 2004 рік у грн./ц

За даними таблиці 3.13 можна зробити такі висновки: найбільша ціна на озиму пшеницю і яровий ячмінь відповідно 53,3 і 58,8 грн./ц у ФГ4, а найбільша ціна на овочі – 52 грн./ц – у ФГ3.

В економічному розумінні собівартість – грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Собівартість – один із найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідно воно є в конкретних природно – економічних умовах господарювання.

Таблиця 3.14 – Динаміка повної собівартості продукції фермерів за 2004 рік у грн./ц

Аналізуючи таблицю 3.14 бачимо, що у ФГ2 найнижча собівартість озимої пшениці – 34,4 грн./ц, ярового ячменю – 38,8 грн./ц. Але у ФГ1 найнижча собівартість овочів – 31,1 грн./ц, а найвища у ФГ2 – 38,4.

Прибуток – це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами це вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартості виробничо – споживчих ресурсів і робочої сили.

Рентабельність – поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якою підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт та послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Як видно з таблиці 3.15 найвищий прибуток, отриманий від реалізації озимої пшениці 27,51 тис.грн. у ФГ4, також в цьому фермерському господарстві отримано найвищий прибуток – 31,76 тис.грн. від реалізації ярого ячменю. Проте у ФГ1 отримано від виробництва овочів найбільший прибуток вартістю 246,57 тис.грн.

Таблиця 3.15 – Динаміка прибутку та рівня рентабельності виробництва окремих видів продукції фермерських господарств за 2004 рік

4. ОРГАНІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ

4.1 ОБГРУНТУВАННЯ СПІЛЬНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ

Враховуючи важливість виробництва овочевих культур, труднощі, з якими зустрічаються виробники, а також переваги які вони можуть отримати від діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, зрозумілі по чому кількість з них створюють овочеві кооперативи або мають намір їх створити. Завдяки можливості спільно постачати овочі, члени постачають їх після очищування та доробки за цінами, що в чотири рази перевищували ті, що були зразу після збирання урожаю.

Будь-який овочевий кооператив має мету збільшити прибутки своїх членів від виробництва овочів, а також зміцнити їх позицію на ринку.

Якщо кооператив має на меті збувати овочі, йому потрібна відповідна матеріальна база для складування.

Підготовку до збуту продукції потрібно проводити вчасно, а найголовніше дуже ретельно. Треба взяти до уваги наступне:

- очікувані результати : потужність, зазначена в паспортних даних та очікувана якість продукції;

- наявна якість інфраструктури (вимоги щодо електроенергії);

- ціна, термін оплати або можливість кредиту, витрати на встановлення потужностей;

- поточні витрати: електроенергія, матеріально-технічне забезпечення, необхідна робоча сила;

- можливість майбутнього розширення діяльності: кооператив завжди має тенденцію росту, і тому при виборі обладнання та приміщень важливо оцінити можливості для подальшого нарощування діяльності.

4.2 ВИРОБНИЧА БАЗА КООПЕРАТИВУ ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО ФОНДІВ

Матеріально-технічне забезпечення – ще одна проблема виробників овочів.

Той факт, що збутовий овочевий кооператив займатиметься постачанням матеріально-технічних ресурсів, є дуже логічним. Між цими двома видами діяльності існує тісний зв’язок:

- сільськогосподарські товаровиробники звикли купувати матеріально-технічні ресурси під урожай;

- ринок, на якому здійснюються ці два види діяльності, є майже одним і тим же. Вони потребують однакових комерційних навичок.

- матеріальна база необхідна для видів діяльності. Кооператив може взяти склад для пального разом зі складським приміщенням;

- для перевезень овочів, добрив чи насіння можна використовувати один і той же транспорт.

Таблиця 4.1 – Матеріально-технічна база сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

Розглянувши таблицю 4.1 бачимо, що витрати за місяць складають 1310,7 грн., відповідно за рік 15728,4 грн. На обладнання приходиться 200грн. за місяць і 2700 грн. за рік, витрати на машини за місяць складають – 103,3 грн., за рік – 8439,6 грн., трактори за місяць – 187,4 грн., за рік 2248,8грн., витрати на холодильники за місяць – 220 грн., за рік – 2640 грн.

4.3 ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ

Розробка організаційної структури кооперативу має свої особливості зумовлені специфікою його формування. Обслуговуючий кооператив є інтегрованою організаційною структурою, елементи якої взаємопов’язані, взаємозалежні й утворюють цілісну сукупність. При цьому члени кооперативу, які виступають системоутворювальним елементом, зберігають свою юридичну та економічну самостійність. Інші елементи є структурними підрозділами, які забезпечують кооперовану діяльність (переробляють, нагромаджують, зберігають, надають товарного виду продукції згідно з замовленнями членів кооперативу).

Рисунок 4.1 Організаційна структура постачальницько-збутового кооперативу

За рахунок оптимізації організаційної структури кооперативу досягається ефективність його функціонування, оптимізація в свою чергу, забезпечується врахуванням виду кооперативу, його спеціалізації, розмірів, специфіки технології, ступеня залежності від зовнішнього середовища.

Якщо створюється постачальницько-збутовий кооператив, то обов’язковими елементами його організаційної структури є обладнання, машини, трактори, холодильники.

4.4 ОБГРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В КООПЕРАТИВІ

Економічні відносини між членами кооперативу та кооперативом регулюють Правила внутрішньої господарської діяльності та Статут. Кожен член кооперативу подає заявку (або укладає договір з кооперативом) на здійснення операцій (постачання чи збут) через кооператив залежно від обсягів операцій розраховують пайові внески. При цьому в Правилах має бути встановлено жорсткі штрафні санкції в разі невиконання членами кооперативу своїх зобов’язань.

Члени зобов’язуються постачати в кооператив більшу частину виробленої ними продукції. Мають бути встановлені критерії, за якими ця частина розраховується.

Кінцева ціна, яку виробник отримує за продукцію (попередня ціна + кооперативні виплати) або за якою сплачує за послуги та товари (попередня ціна – кооперативні виплати), дорівнює собівартості. Вона підраховується лише наприкінці року.

Вступні внески мають фіксований розмір (однакова сума для всіх членів) і спрямовані витрати, а також на поповнення резервного фонду.

Пайові внески призначенні для придбання необхідних основних засобів та фінансування обігових коштів. Вони є пропорційними до участі кожного члену в діяльності кооперативу.

Пайові внески можна робити у грошовій формі чи сільськогосподарською продукцією або майном, необхідним кооперативу. Пайові внески дозволяється сплачувати частинами.

Таблиця 4.2 – Розрахунок пайових внесків кооперативу

Як видно з таблиці 4.2 загальний розмір пайового фонду 46670 грн., найбільша сума приходиться на ФГ1 – 19274,7 грн., а найменша 4200,3 грн.-ФГ2. Розмір первісного внеску складає 800 грн.

У збутовому кооперативі овочі реалізуються відповідно до зобов’язань членів щодо збуту своєї продукції через кооператив.

Члену кооперативу надається право самостійно визначити період продажу продукції. Після збору урожаю члени подають наказ про реалізацію відповідно своїх зобов’язань.

Таблиця 4.3 – розрахунок кількості продукції, яку планується реалізувати через кооператив

Якщо членам потрібно продати через кооператив більше овочів, ніж передбачено зобов’язаннями, вони повинні подати додаткові замовлення на збут. Після подання замовлення кооператив починає реалізацію і веде відповідний облік.

Аналізуючи таблицю 4.3 бачимо, що загальна кількість товарної продукції складає 43851,77 ц., найбільша приходиться на фермерське господарство перше - 16548 ц., найменша на ФГ3 – 2874,46 ц.

У збутовому кооперативі договори купівлі-продажу овочів повинні укладатися між кооперативом і покупцем. Кооператив отримує кошти на свій банківський рахунок і після цього розраховується з членами за системою попередніх цін та кооперативних виплат.

Наприкінці року фінансові результати, які можуть бути віднесені до кооперативних виплат, залежатимуть не тільки від операційних витрат кооперативу, а й від реалізаційних цін.

Таблиця 4.4 – Визначення вартості послуг сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

За даними таблиці 4.4 видно, що за період роботи кооперативу сума витрат на утримання основних засобів – 15728,4 тис. грн., на заробітну плату з нарахуванням – 30941,6 тис. грн., тому загальна кількість витрат склала – 46670 тис. грн. Питома вага витрат заробітної плати з нарахуванням – 66,3%, утримання основних засобів – 37,7%.

Таблиця 4.5 – Порівняльна оцінка діяльності фермерських господарств району до та після вступу в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив

Аналізуючи таблицю 4.5 можемо зробити такі висновки: найкращі результати після вступу в кооператив у ФГ4.

Як бачимо рівень рентабельності до вступу 47,8 % але після вступу в кооператив – 63,2%, це дуже добрий результат. Прибуток збільшився від 194,9тис. грн. до вступу, до 204,6 тис. грн. після. Собівартість реалізованої продукції помітно зменшилась від 407,4 тис. грн. до 323,6 тис. грн., це сталось за рахунок зменшення собівартості 1 ц – від 37,8 грн. до 35,32 грн. Ціна реалізації збільшилась після вступу – 69 грн./ц., за рахунок цього збільшилась виручка від реалізації – 632,2 тис. грн., після вступу, тоді як до вступу у кооператив вона складала 478,6 тис. грн.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ця курсова робота написана на прикладі чотирьох фермерських господарств.

Землі господарств мають потенційну родючість, найбільша площа сільськогосподарських угідь приходиться на ФГ4.

Найбільша виручка від реалізації овочів у ФГ1 вона складає 1092,17тис.грн.

Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному та духовному житті суспільства.

Найбільша кількість працівників, зайнятих в діяльності фермерського господарства в ФГ4 – 33 чол., найманих робітників 90,9%, члени господарства 9,1%.

Фонди – сукупність усіх елементів матеріально-технічної бази сільського господарства в грошовому виразі. Найбільша вартість основних фондів у ФГ4 вона складає 190 тис. грн.

Будь-який кооператив має мету: збільшити прибутки своїх членів від виробництва, а також зміцнити їх позицію на ринку.

Якщо кооператив має на меті збувати продукцію, йому потрібна відповідна матеріально-технічна база.

Матеріально-технічне забезпечення – ще одна проблема виробників овочів.

Витрати за рік на матеріально-технічне забезпечення складають 15728,4грн.

Ще однією головною рисою є обґрунтування економічних взаємовідносин в кооперативі.

Члени зобов’язуються постачати в кооператив більшу частину виробленої ними продукції. Мають бути встановлені критерії, за якими ця частина розраховується.

Також треба не забувати про внески членів. Існують дві форми внесків до кооперативу: вступний і пайовий.

Вступні внески ідуть на відшкодування витрат, а також на поповнення резервного фонду.

Пайові внески призначені для придбання необхідних основних засобів та фінансування обігових коштів.

Розмір пайового фонду по всіх господарствах склав 46670 грн., найбільший розмір в ФГ4 він складає 18668 грн.

У збутовому кооперативі овочі реалізуються відповідно до зобов’язань членів, щодо збуту своєї продукції через кооператив.

Найбільша кількість товарної продукції 16648 ц. у ФГ1.

Наприкінці року фінансові результати, залежатимуть не тільки від реалізаційних цін, але й від операційних витрат.

Сума витрат за період роботи кооперативу 46670 тис. грн., 30650тис.грн., приходиться на заробітну плату, та 16020 тис. грн., на утримання основних засобів.

Якщо розглянути окремо фермерські господарства до та після вступу в кооператив, можна зробити висновки що фермерські господарства після вступу в кооператив функціонують набагато краще і навіть ФГ2, яке за показниками отримувало збиток – 19,15 тис. грн., почало отримувати прибуток 63,7 тис. грн., тобто почало працювати рентабельно, що потрібно було довести.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу – К: Логос 1999.

2. Зіновчук В.В. Місце і роль кооперативів в агро бізнесі країн Європейського Союзу // Економіка АПК № 2, 2000.

3. Береговий В.М. Основні методологічні положення формування внутрішньо кооперативних відносин // Економіка АПК №3, 2000.

4. Валентинов В.Л. Методологічні аспекти дослідження розвитку сільськогосподарської кооперації // Економіка АПК №9, 2000.

5. Волик А.М. Розвиток виробничої та обслуговуючої сільськогосподарської кооперації в Україні // Економіка АПК №4, 2000.

6. Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України та США – К: Логос, 1996.

7. Кристальний О.В. Трансформація колективних сільськогосподарських підприємств у кооперативні формування // Економіка АПК №3,2000.

8. Могильний О.М. Кооперація фермерських господарств як засіб гармонізації їх інтересів // Проблеми кооперації в сільському господарстві – Л.,1995.

9. Молдаван Л.В. Роль сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у процесі реорганізації КСП.-К: Тасі, 2000.

10.Гончаренко В.В. Кооперативні організації: економічна природа і проблеми відродження в Україні. – К: 1993.