1. Поняття господарського об’єднання.
Законодавство про господарські об’єднання.
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон “Про підприємства в Україні” (ст.. 3) надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками (ст.. 3 Закону “Про підприємства в Україні”, ст.. 27 Закону “Про власність”).
Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні організації та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.
По-перше, підприємства консолідуються в групи-об’єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон “Про підприємства в Україні” визначає їх відкритим переліком. Це об’єднання виробничої науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.
Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об’єднання. Договір укладають між собою підприємства – засновники об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність матеріальних інтересів як основа об’єднання – це його економічна ознака.
По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передачі членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств.
Майно такого субота є колективною власністю. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права: об’єднанні не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні н відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об’єднання майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об’єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.
Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як суб’єктів права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічну, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування членами об’єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом “Про підприємства в Україні”, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об’єднання. Правовою формою делегування є договорі або статут об’єднання.
Четвертою ознакою об’єднання є особлива (складна) правосуб’єктність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації) – юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону “Про підприємства в Україні”. Цим об’єднанням відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна членів об’єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єктів права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємств.
Отже, з точки зору правосуб’єктивності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.
Таким чином. господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по перше. Закон “Про підприємства в Україні” (ст. 3), який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання: по друге, Закон “Про власність” яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст.. 21), об’єкти права власності господарського об’єднання (ст. 27); по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства (зв’язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства тощо), а також договори, статути та положення про окремі об’єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об’єднань).
Оскільки, як зазначалося вище створення господарських об’єднань не може суперечить антимонопольному законодавству законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницької діяльності”.
2. Види господарських об’єднань
Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальними ат юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визначень.
Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає мету, або інакше, основу їх створення та діяльність. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів членів об’єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.
Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно од цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання. Договірними згідно із ст.. 3 Закону “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними (не договірними) закон визначає концерни і консорціуми.
Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форм державні, перед державні, змішані.
Наведена класифікація об’єднань не є вичерпаною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватися і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносяться як договірні, так і статутні об’єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст.. 3 Закону “Про підприємства в Україні”. Це можуть бути компанії, виробничі об’єднання, комбінати, трести т інші об’єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія “Авіалінії України” тощо).
Договірні об’єднання, Серед договірних об’єднань цього виду помітне місце займають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств.
Корпорація як договірне об’єднання може створюватися підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об’єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління – це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об’єднання.
Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін тощо, координація не вимагає централізації управління підприємствами – членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування, Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору.
Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання. У випадках виходу зберігають силу взаємні зобов’язання й укладені договори підприємств з об’єднанням і між собою. Це загальне правило.
Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. (дата введення в дію Закону “Про підприємства в Україні”), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу)і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об’єднань. При виході цим суб’єктам надаються права підприємства. За згодою об’єднання має право вийти з його складу підприємство, яке створене об’єднанням (ст.. 27 Закону “Про власність”). Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об’єднань відносять галузі об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.
Статутні об’єднання. Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових будівельних, транспортних торговельних підприємств, наукових організацій. банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців.
Фінансової залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.
До статутних об’єднань відносять також державні корпорації (хоча за законом це договірні об’єднання).
Особливості правового становища статутних об’єднань полягають у тому, що:
*засновниками є власники і уповноважені органи, а н самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів Україні (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузі міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об’єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Держкомвуглеком, Мінзв’язку). Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;
*статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), АН самі члени об’єднань;
*особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств із них, Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення.
Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.
Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).
Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.
3. Функції та компетенції господарського об’єднання
Функції та компетенція господарського об’єднання за загальним правилом визначаються в індивідуальному порядку – тими нормативними актами, якими створюється об’єднання.
Господарському об’єднанню, як правило, притаманні такі функції:
*виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об’єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ні ін.);
*вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;
*проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції) підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей зовнішньоекономічна діяльність тощо);
*виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або установчим договором;
*координаційні;
*захист прав та інтересів підприємств об’єднання тощо.
4. Правовий статус промислово-фінансових груп
Специфічним видом господарських об’єднань є промислово-фінансові групи (ПФГ). Відповідно до п. 7 ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні” порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулювання спеціальним законодавством.
Згідно із зазначеним Законом промило сов-фінансова група становить собою об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державний програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприємства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.
Крім головного підприємства, до складу ПФГ входять її учасники. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно із законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські ат інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.
Учасники ПФГ, серед яких обов’язково є наявність банківської установи, зберігають статус юридичної особи, тоді як ПФГ статусу юридичної особи не має. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
Ініціаторами створення ПФГ виступають підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. Ініціатори на добровільних засадах проводять загальні збори, на яких вони:
*приймають протокольне рішення про намір створення ПФГ;
*приймають Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві кінцевої продукції ПФГ;
*розробляють та затверджують техніко-економічний проект обґрунтування створення ПФГ;
*розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг);
*визначають уповноважену особу ініціаторів створення ПФГ.
генеральна угода про сумісну діяльність підписується керівниками всіх ініціаторів створення ПФГ і засвідчується їхніми печатками.
Генеральна угода включає: назву ПФГ; перелік затверджених в установленому порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; місцезнаходження головного підприємства ПФГ; кандидатуру президента ПФГ; кандидатуру президента ПФГ, його право та обов’язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; взаємні зобов’язання учасників ПФГ; порядок прийняття рішень; порядок виходу зі складу ПФГ; інші умови діяльності ПФГ; які визнають необхідними ініціатори її створення.
Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техніко-економічне обґрунтування створення ПФГ відповідному галузевому міністерству чи відомству, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін повинні скласти висновки стосовно поданих документів.
З метою визначення можливості монополізації ринків у результаті створення ПФГ і складання відповідних висновків Антимонопольний комітет відповідно до встановлених законодавством повноважень може запитати також інші документи перелік і порядок розгляду яких визначається Комітетом.
Уповноважена особа подає на ім’я Прем’єр-міністра України такі документи:
*доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ;
*Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;
*техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ;
*висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольного комітету про доцільність створення ПФГ, стосовно техніко-економічного обґрунтування та Генеральної угоди;
*документ про перерахування до державного бюджету державного мита. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в сто мільйонів доларів США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України у разі створення ПФГ для виробництва ново освоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.
Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні.
Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення приймається у двомісячний термін.
Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про сумісну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.
Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України:
*у зв’язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;
*через неможливість реорганізації ПФГ у випадках, передбачених ст. 6 Закону “Про промислово-фінансові групи в Україні”;
*ініціативи учасників ПФГ.
Постанова Кабінету Міністрів України про ліквідацію ПФГ є підставою для виключення ПФГ з Реєстру промислово-фінансовий груп України.
|