Реферат: Правові основи сучасного сімейного виховання

Название: Правові основи сучасного сімейного виховання
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: реферат

Педагогіка:3. Правові основи сучасного сімейного виховання.

Родина і суспільство взаємопов'язані. Сім'я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Тому необхідна постійна турбота держави і суспільства про сім'ю. Водночас родина повинна керуватися не тільки вузько сімейними, а й суспільними інтересами.
В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплене Конституцією України, законодавством про шлюб і сім'ю та цивільним Кодексом України. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються також такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і ратифіковані Верховною Радою України.
У "Конвенції ООН про права дитини" (прийнятій в 1989 році і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року) зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. У сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до самостійного життя у суспільстві і виховати їх в дусі загальнолюдських ідеалів, у дусі миру і власної гідності.
Конвенція включає основні положення про охорону здоров'я дітей, про роль, права і обов'язки батьків по створенню умов для такої охорони. Вона закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб'єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм. Лише поважаючи права дитини, можна виховати в ній повагу до прав інших людей, кожної людини, повагу до закону.
Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводять себе з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров'ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавляють їх батьківських прав, а дітей відправляють на виховання в державні установи.
Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.
З цим всесвітнім документом узгоджені нормативні і законодавчі акти, які регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім'ї у формуванні особистості дитини.
Правові основи сімейного виховання в Україні ґрунтуються на відповідних статтях Конституції і Закону України "Про освіту". Конституція підкреслює, що "сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою" (ст. 51). Вона зобов'язує батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51) і попереджує, що "будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом" (ст. 52).
До матерів і батьків, які не виконують свій обов'язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара - позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінка батьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади.
Одним з основних принципів виховання дітей в сім'ї, що закріплені законодавством, є надання кожному із подружжя рівних прав і обов'язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об'єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей.
Закон України "Про освіту" чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей (ст. 59). Батьки зобов'язані:
- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім'ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв;
- виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни;
- сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти, забезпечувати повноцінну домашню освіту;
- виховувати повагу до законів, основних свобод людини.
Таким чином, Закон "Про освіту" поставив перед родиною
на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя і способу думок батьків, постійного спілкування з дітьми, за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини
Педагогіка:4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.
1. Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства. Родинне виховання є природною і постійно діючою ланкою виховання. У сім'ї закладається основа особистості: її світогляд, національна самобутність, моральність та інші важливі якості і властивості. Тому без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у суспільному вихованні підростаючих поколінь.
2. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця кожної сім'ї у суспільно-державній системі. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.
3. Принцип демократизму означає встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у вихованні дітей. Сьогодні батьки можуть брати участь у вирішенні тих питань, до яких традиційно їх не допускали, - вибору предметів для навчання, визначення обсягів їх вивчення, складання навчальних планів, зміни термінів і тривалості навчальних семестрів і канікул, вибору профілю школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці системи заходів по забезпеченню дисципліни, праці, відпочинку, харчування, медичного обслуговування школярів, системи заохочень і покарань тощо.
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які мають різні назви - батьківські комітети, ради, конгреси, асоціації, асамблеї, президії, клуби і под. Кожне з таких об'єднань має свій статут (положення, регламент, план), яким визначаються головні напрями діяльності, права та обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності сім'ї, школи і громадськості. А там, де перейшли до більш тісної інтеграції шкільного і сімейного виховання, створюються комплекси "школа - родина".
4. Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він спрямовує класного керівника, вчителя, на: а) дії і заходи, які зміцнюють і підвищують авторитет батьків. Єдиновірною нормою взаємин педагогів і батьків є взаємна повага. Обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення задовольняють обидві сторони, розвивають у них почуття власної відповідальності, громадянського обов'язку;
б) прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у вихованні;
в) педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї;
г) життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості.
5. Принцип ретроспективності ( лат. retro - назад, spactare - дивитись) орієнтує на осмислення і використання історичного досвіду виховання в українській родині. Цей досвід повинен використовуватись, насамперед, для виховання поваги і відданості своїм батькам, сім'ї, родині; для шанування культу предків, традицій і звичаїв народу; розуміння і відчуття духовної єдності поколінь; формування національної гідності і честі, основ вселюдської і народної моралі, готовності до праці в умовах ринкових відносин, повноцінного естетичного, фізичного та інтелектуального розвитку.
6. Принцип педагогізації батьків передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучу.
Форми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають індивідуальними і колективними. Провідна роль належить індивідуальним формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання, виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям.
Відвідування сім'ї учня допомагає з'ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня. При цьому важливо дотримуватися двох умов:
1) відвідування сім'ї повинно здійснюватись за запрошенням. Адже не кожен час є зручним для відвідування родини учителем: раптова його поява може збентежити батьків, зайнятих тими чи іншими справами; у них у той час можуть бути родичі, гості; врешті, він може й не застати батьків дома;
2) до відвідування потрібно готуватись. Підготовка полягає у визначенні найцікавішого, найкращого у своїх вихованцях. Це цінне слід осмислити і оцінити так, щоб психологічно тонко і педагогічно правильно прозвучали слова вчителя.
Другою формою встановлення контактів із сім'єю, батьками є пропаганда сімейного виховання. З цією метою класний керівник може використати багатий матеріал журналів "Сім'я", "Світ сім'ї", "Журнал для батьків", "Обдарована дитина" та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.
Встановленню контактів сприяє спілкування батьків і класного керівника у процесі виконання батьками педагогічних доручень. Це може бути керівництво гуртком за інтересами, дитячим клубом, об'єднанням за місцем проживання, спортивною секцією; сприяння у проведенні екскурсій, в організації зустрічей з цікавими людьми; у створенні класної бібліотеки; участь у розвитку і зміцненні матеріальної бази школи, у вирішенні господарських завдань тощо.
До форм індивідуальної роботи належать педагогічні консультації,, в основі яких лежать відповіді на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім'ї; конкретні рекомендації і поради з питань, з якими звернулись до педагога батьки.
До колективних форм роботи з батьками належать:
Батьківська школа, що створюється для переконання всіх батьків у необхідності вивчення основ гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу. Результатом повинно стати стимулювання намагання поповнювати свої знання, оволодіння практичними навичками виховання дітей у сім'ї.
Педагогічний лекторій, метою якого є акцентування уваги батьків на актуальних проблемах виховання. Ця форма забезпечує оволодіння батьками систематичними знаннями основ теорії виховання.
Університет педагогічних знань, який передбачає більш складні, порівняно з попередніми, форми роботи по оволодінню теорією виховання. Навчання передбачає лекційний курс, а також семінарські заняття.
Підсумкові річні науково-практичні конференції батьків з проблем виховання. Визначається найбільш актуальна проблема з питань сімейного виховання, протягом року проводиться її теоретичне і практичне вивчення в школі і сім'ї, наприкінці року підводяться підсумки.
День відкритих дверей або батьківський день - проводиться, як правило, перед початком чверті, семестру з метою привернути увагу батьків до роботи всієї школи, до питань виховання. До цього дня для батьків готується концерт з попередніми виступами шкільного активу, проводиться зустріч в класах, організуються виставки кращих малюнків, учнівських виробів та ін., проводяться спортивні змагання на приз батьківського комітету, перегляд художніх фільмів на теми виховання та інше.
Класні батьківські збори - традиційна форма роботи, що проводиться 1-2 рази на чверть. Проте методика проведення зборів потребує удосконалення. Одним із підходів до організації класних зборів є проблемне формулювання теми зборів (наприклад, "Чи можна запізнитись з вихованням доброти?").
Ефективному проведенню таких зборів може допомогти завчасно складений опитувальник у письмовій формі.

Місце і роль сім’ї у вихованні дітей.

SATURDAY, 07 JULY 2007 20:35 Oleksandr

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки і діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь1.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не­повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих пе­дагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, пе­дагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипеда­гогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм по­ведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному вироб­ництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість жит­лом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мік­роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціально­го досвіду); релактивну (організація вільного часу та від­починку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її бага­то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють вчитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагонадійної сім'ї.

План

1) Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

2) Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

3) Види й методи роботи з батьками учнів

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді­тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома­нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо­ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад­ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра­вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек­ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово­лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю­дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми­лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен­ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово­ду, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер­таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите­ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум­ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі­чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия­чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака­ренко наводить приклади таких видів негативного автори­тету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді­тей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста­ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав­торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви­нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо­нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож­не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори­тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо­му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не­повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до­ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра­во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста­новила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сі­мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од­нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль­ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур­сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать­ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе­реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій­ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління ос­вітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти­ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе­дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо­сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо­вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно­го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переваж­но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб­ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль­ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду­вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба­жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю­ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу­нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру­пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на­слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно­сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро­бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без­посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши­на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та­ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди­тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру­жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви­значення кожному членові сім'ї його обов'язків, контро­лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити­ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін­тересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен­ня до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван­ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва­ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли­хо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя­ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі­сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін­ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит­тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина­ми, алкоголем тощо.

7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, інши­ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко­ління.

8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш­ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо­вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив­ності тощо).

9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа­гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі­шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди­тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Види й методи роботи з батьками учнів

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлен­ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь­кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви­моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч­нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне оз­найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, об­говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо­лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив­чення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвіда­ти родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний жур­нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без оз­найомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекоменду­вати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по­чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систе­матичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за­хисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді­тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін­ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен­ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво­дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про вза­ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме). 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштовано робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за ви­конанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочен­ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не­приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс­курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі

трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа­гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до­повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во­ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ­ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей І поговорити з директором, його заступниками, учи­телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга­нами дитячого самоврядування.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; забезпечує явку батьків на збо­ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро­шення додому, їх оформляють самі учні.

У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі­шеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав­чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон­кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу­стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован­ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці­он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе­ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові­ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді­грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера­тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те­лепередачі.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Для успішного виховання підростаючого важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль­них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлення батьків до поганого, аморального, бачили, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор­гани та інші державні установи.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо­тою гуртків за інтересами, адже серед них е люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв­ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки мо­жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке­рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання приладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь­ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро­боту Ви хотіли б вести в школі? Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра­цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най­активніших, серед яких намічає кандидатів до класного гуртка, яких визначає громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь­кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді­тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник зна­йомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби­рають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма­сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови­нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, свого колективу.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви­конує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин­ку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підприєм­ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль­ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп'ютерною технікою, проведенні ремон­ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується, їх працівники керують гуртками в школі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо­магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро­боті, організації виробничої практики. Підприємства не­рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають­ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до­помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи­стих подій, організації концертів художньої самодіяльно­сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово­дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо­дять народні депутати, педагоги, представники громадсь­ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно­літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс­ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно­літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення умов, що призводять до правопорушень неповнолітні­ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен­ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли­вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри­ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор­ганізовувати педагогічне навчання представників гро­мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро­боти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі­гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характер

У Декларації Генеральної Асамблеї 00Н від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо­вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо­відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право - створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую­чи для цього приміщення, що їм належать .»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре­лігію, той підриває водночас І основи суспільства» (Платон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся­кого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою — колективною ін­станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояс­нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре­жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви­хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе­рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхід­ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат­мосферою, в якій діти зростають і розвиваються».

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо­гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу­щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддавався анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга­нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

Література

1. Бех І.Д. Духовні цінності розвитку особистості / Педагогіка і психологія №4 (14) 1997, науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії пед. наук України. – С.124-129

2. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312с.

3. Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология семейных отношений // Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология для старшекласников: Пособие для педагога. Часть2., 11 класс. – М., 2001 С.82-95.

4. Фіцула М. Виховання почуття відповідальності у дітей в умовах сім’ї // Директор школи. – 1999. - №7. – С.2.

5. Флейк-Хобсон К. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с анг. / Флейк-Хобсон К., Робинсон Б.Е., Скин П. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. – 511с.