Курсовая работа: Вплив комунікативних здібностей на соціометричний статус дошкільника

План

Вступ

Розділ І. Особливості впливу комунікативних здібностей на соціометричний статус дошкільника в групі

1.1.Здібності як індивідуально-психологічні особливості людини

1.2. Комунікативна обдарованість: її прояв та розвиток у дошкільному віці

1.3. Поняття соціометріческого статусу

Розділ ІІ. Експериментальна частина

2.1. Обробка результатів за методикою «Метод соціометричних вимірів»

Висновок

Література

Додатки

Вступ

У відповідності до Конвенції про права дитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі...” (стаття 29). Під здібностями розуміються, як правило, такі особливості людини, які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність до її конкретного виду. Зараз обдарованість нерідко визначається як здатність до видатних досягнень у певній соціально-значущій сфері людської діяльності.

Проблема розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку мовленнєвих творчих здібностей вже з дошкільного віку.

Дитинство передусім дошкільне - єдиний період життя, коли творчість дитини може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креатині можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого–педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Більшу частину свого життя особистість проводить в групі. І велике значення займаємого положення в групі. Виходячи з цього виникає питання: чому одні люди легко йдуть на контакт, добре приймаються в групі, інші - навпаки. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожен знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожну націю окремо і населення Землі в цілому.

Питання про розвиток особистості дитини в дитячому садку, про формування його особистісних якостей і психічних процесів, а також про те, наскільки комфортно почуває він себе в групі дитячого садка, нам здалися дуже важливими й актуальними, оскільки група дитячого садка - це перша ланка в системі суспільного виховання й утворення дітей. [1]. Тут дитина проводить 8-12 годин на день, тобто третину свого дитинства. Не тільки від батьків, але й від дитячого садка залежить те, наскільки дитина виявить

Не тільки від батьків, але й від дитячого садка залежить те, наскільки дитина виявиться психологічно підготовленим до школи. Тому вивчення внутрігрупових взаємостосунків, спілкування, спільної діяльності, впливу дошкільної групи на формування особистості дітей, становлення стосунків у дитячому колективі і т.д. - важливі й актуальні проблеми. Розробка всіх цих питань представляє винятковий теоретичний і практичней інтерес. [1]

У той же час психолого-педагогічні дослідження переконливо показують важливу роль спілкування з однолітками у формуванні особистості дитини та її взаємин з іншими дітьми, необхідність знання того, якими повинні бути контакти з ровесниками у дітей різного віку і що має лежати в їх основі. Недостатньо розроблена ця важлива наукова проблема, а також потреби практики виховання дітей роблять актуальним вивчення у дошкільників розвитку змісту потреби у спілкуванні з однолітками як для розуміння природи та особливості комунікативної діяльності з ровесниками у дітей різного віку, так і для розробки науково обгрунтованих методів їх виховання. [3]

Предмет – вплив комунікативних здібностей на соціометричний статус дошкільника в групі.

Мета дослідження – дослідити вплив комунікативних здібностей на соціометричний статус в групі..

Основні задачі:

1) визначення його соціометріческого статусу за допомогою методики «Соціометрія»

Розділ І. Вплив комунікативних здібностей на соціометричний статус дошкільника

1.1 Здібності як індивідуально-психологічні особливості людини

Успішність оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності великою мірою залежать від здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності. Виявляючись в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, здібності, проте, до них не зводяться. Вони виступають лише як можливість розвитку цих необхідних компонентів діяльності і характеризуються динамікою оволодіння останніми — швидкістю, легкістю, глибиною, міцністю.

Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується поліфункціональністю психічних процесів — пізнавальних і психомоторних.

Тому здібності співвідносяться з відповідними психічними функціями — особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах.

Таким чином, здібності — це властивості функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, відзначаються індивідуальною мірою розвитку і виявляються в успішності та своєрідності виконання діяльності.

Відмінності в здібностях різних людей можуть бути якісними і кількісними. Якісні характеристики здібностей — це такі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є обов’язковою умовою успішності конкретної трудової діяльності. Саме від них залежить вибір сфери діяльності. Кількісна оцінка здібностей виявляється в ступені їх розвитку.

Разом з тим в основі однакових досягнень працівників можуть бути поєднання дуже різних здібностей, коли окремі з них виступають компенсаторами недостатньо розвинутих здібностей. Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших розширює можливості вибору професії і самовдосконалення в ній працівника.

Слід також мати на увазі, що одна психологічна якість особистості, навіть коли вона досягає дуже високого рівня розвитку, не може забезпечити високу продуктивність діяльності і бути еквівалентом здібностей. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, яка має певну структуру. Структура ця визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів роботи. У структурі конкретних здібностей виокремлюються провідні і допоміжні, які забезпечують успішність діяльності та її індивідуалізацію.

Здібності, які сприяють досягненню високих результатів у певній сфері діяльності, називаються спеціальними. Прикладом їх можуть бути математичні, літературні, музикальні, підприємницькі, організаторські та інші здібності. Основне завдання особистості в цьому випадку полягає в розвитку цих здібностей, у формуванні вольових якостей для їх реалізації. Спеціальні здібності органічно пов’язані із загальними здібностями. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей, тим кращі внутрішні можливості для розвитку спеціальних здібностей.

Стосовно трудової діяльності прийнято виділяти:

· теоретичні здібності, пов’язані з абстрактно-логічним мисленням;

· практичні здібності, що виявляються в конкретно-практичних діях;

· комунікативні здібності, які забезпечують ефективність спілкування, адекватне сприйняття і оцінку інших людей, соціально-психологічну адаптацію працівника[6].

Рівень розвитку здібностей людини залежить від конкретних умов її життя і діяльності, методів формування знань і умінь, необхідних у тій чи іншій діяльності, а також від наявності природних задатків.

Задатки — це морфологічні та функціональні особливості будови мозку, органів чуттів і рухів, які виступають природними передумовами розвитку здібностей. Природні задатки багатозначні. На основі одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності, залежно від вимог діяльності. Задатки виявляються у схильності до певного виду діяльності, що є першою ознакою прояву здібностей.

Здібності не статичні, а динамічні утворення, формування і розвиток яких відбувається в процесі навчання, праці, спілкування. Розвиток їх проходить комплексно, тобто одночасно вдосконалюються кілька взаємодоповнюючих здібностей.

Виокремлюють два рівні здібностей:

· репродуктивний, який забезпечує успішне засвоєння готових знань, оволодіння трудовими навичками як способами виконання трудових операцій і процесів;

· творчий, який забезпечує створення нового, оригінального.

Репродуктивні і творчі здібності взаємопов’язані і виявляються на різних етапах розвитку. Основним критерієм оцінки здібностей людини в тій чи іншій сфері професійної діяльності є відношення результатів праці до зусиль, затрачених на їх досягнення.

Отже, можна говорити про потенційні здібності людини до певної діяльності, які можуть бути виявлені порівнянням її властивостей з вимогами діяльності, і актуальні здібності, які вже виявилися в процесі виконання відповідної діяльності. Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.

Талант — це таке поєднання здібностей, яке дає людині можливість успішно, самостійно, оригінально виконувати складну трудову діяльність. Як і здібності, він є лише можливістю формування високої професійної майстерності і досягнення значних успіхів у творчості. Реалізація його залежить від конкретних умов, вольових якостей працівника і натхнення у праці. Натхнення супроводжується величезною зосередженістю уваги, мобілізацією пам’яті, уяви, мислення при розв’язанні складних завдань.

Суттєвими факторами розвитку і реалізації здібностей працівника є стійкі професійні інтереси, які стимулюють оволодіння новими знаннями, прийомами і способами діяльності, ефективна мотивація, оцінка та організація роботи як творчого процесу.

Передумовами успішного виконання будь-якої трудової діяльності є не просто сума необхідних властивостей особистості, а певна структура здібностей, їх функціональний склад, своєрідне поєднання сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових компонентів. У різних видах діяльності ці компоненти розвиваються нерівномірно. Найбільшого розвитку вимагають професійно важливі якості, під якими розуміють індивідуальні якості суб’єктів діяльності, які впливають на її ефективне освоєння та виконання.

Оцінка здібностей проводиться на основі вивчення кількісних і якісних показників роботи та порівняння їх з існуючими критеріями. Проте важливіше завчасно прогнозувати здібності людини до успішного виконання тієї чи іншої роботи, що зробить більш обгрунтованим вибір нею професії та підвищить конкурентоспроможність на ринку праці.

Для оцінки успішності діяльності залежно від здібностей застосовують такий критерій, як перенесення високих результатів на нові завдання, схожі з раніше виконуваними не за послідовністю способів дії, а за вимогами до тих же психічних функцій працівника.

Поєднання здібностей характеризує творчий рівень особистості і зумовлює потенціали її розвитку. Важливою умовою реалізації потенціалів особистості є гармонія між людиною і професією.

Кожна людина є носієм свого індивідуального творчого потенціалу. Під творчим потенціалом розуміють сукупність творчих можливостей і здібностей, реалізація яких характеризує розвиток особистості. Творчий потенціал складають такі властивості особистості, як мислення, пам’ять, воля і знання, що знаходяться у певному взаємозв’язку, визначають спрямованість і здатність людини оригінально вирішувати проблеми і вдосконалювати свою діяльність.

1.2 Комунікативна обдарованість: її прояв та розвиток у дошкільному віці

Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.

Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття обдарована дитина ” застосовувати поняття ознаки обдарованості дитини ”.

Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений.

Спеціальні дослідження доводять: кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється емоційне захоплення ” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.

Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше дитяче товариство ” (А.Сова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піроженко, Г.Арушанової, можна віднести:

· стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками;

· ініціативність спілкування;

· самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми;

· особистісне проникнення у зміст бесіди;

· емоційно-оціночне реагування;

· мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню)[10].

Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування:

· етичні бесіди,

· читання художньої літератури,

· ігри,

· доручення,

· створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.

Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи:

· системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості;

· природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей. Реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу;

· ампліфікація (збагачення) дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності;

· суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов;

· культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу;

· оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.

Значущою характеристикою принципів особистісно-орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проб лематизацію. В останні роки популярності набуває підхід з різними рівнями ” (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу.

Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.

1.3 Поняття соціометріческого статусу

Поняття "соціометрічний статус" ввів Я. Морено, розуміючи під ним - положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових та інтелектуальних зв'язків членів цієї групи.

Статус - становище людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах решти учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально - психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.

Внутрішня установка людини в системі внутрішньо відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, то, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися [9]

Кожен конкретний учасник групи оцінює інших і оцінюється ними. Згодом виникають переваги і встановлюється шаблон відігнаного. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного. Вивчення показує, що шаблони домінування не обов'язково беруть порядок рангів, як в «порядку клювання» серед курчат. А домінує над Б, який домінує над В і Г, а В і Г домінують над А. Чим триваліший період контакту, тим виразніше оформляються такі шаблони. У кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.

Соціометрічний статус характеризує індивідуальні властивості особистості в якості члена групи [16]. Це кількість виборів (уподобань) яке отримує кожен член групи за результатами соціометріческого опитування. Позитивней Соціометрічний статус характеризує лідерські позиції члена групи [7].

Лідери - це люди або соціальні ролі, здатні надавати більше ніж інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в структурі комунікаційної групи, і виявляти ними ініціативи більш ефективні, ніж ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які прямують за наміченим ними шляхи і виконують їх рекомендації. Їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, в збереженні її традицій і звичаїв, і вони вселяють у інших членів групи впевненість у досягненні поставлених перед ними цілей.

Функціями лідерів є функція фахівця в конкретній області (експерта), тривало ініціюючого структуру відповідно стоїть перед нею завдання і функція фахівця в області міжособистісних відносин, що регулює психологічний мікроклімат у групі. Негативний Соціометрічний статус характеризує дезорганизуючи тенденції в поведінці члена групи. Спеціальною методикою вимірювання соціометрічного статусу є Соціометрія [7].

У процесі вибору можуть виявлятися такі внутрішньо-освіти, як вінців (виникають всякий раз, коли існує обопільний вибір) і тріади (можуть виникати коли всі три людини подобаються один одному, коли один залучає двох інших, які не особливо подобаються один одному, або коли дві людини залежать від третього, який експлуатує їх). Морено говорить також про утвореннях, зірок, які складаються з природного лідера та його послідовників [16].

Значення статусу для людини велике, отже й важливість вивчення даного феномена переоцінити не можна. Неофіційні кодекси, що існують у багатьох закритих групах ефективні тому, що дії більшості людей спрямовані на збереження або підвищення свого особистого статусу в групі.

Люди дуже чутливі до думок тих, кого вони знають як індивідів, і, щоб зберегти їхню довіру, вони приносять значні жертви, іноді ризикуючи накликати на себе обурення офіційних осіб або навіть смерть (людина не має права зробити нічого такого, що не відповідало б персоніфікації , яку створили про нього інші, бо будь-яке порушення викличе зміна взаємовідносин).

Представлення кожної людини про самого себе підтримується переважно реакціями людей, яких він знає особисто. Кожне переживання людини якимось чином пов'язане з іншими людьми, і його Я-концепція чітко вплетена в цю тканину взаємин.

Питання про статус, який займає дитина в системі міжособистісних відносин, і фактори, що його визначають, досліджувався вітчизняними та зарубіжними психологами.

Так в роботі Walker (2004) описано дослідження поведінки дітей 4-5 років (близько 200 дітей) в залежності від їх соціометріческого статусу.

У роботі Braza було показано, що в соціальних взаємовідносинах дітей найбільші відмінності виявляють два показники: лідерство і готовність слідувати за лідером , тобто бути відома. Непряме підтвердження ролі дорослого у встановленні Соціометрічного статусу дитини було отримано в дослідженнях Krantz.

Виявилося, що Соціометрічний статус дитини-дошкільника позитивно корелює зі ступенем його участі в просоціальной діяльності. Просоціальна активність детей дошкільного веку цілком організується і підтримується дорослим, тому дані Krantz свідчать на користь впливу оцінок дорослого на соціометріческій статус дитини-дошкільника. Також виявилося, що дети, залучені до соціальної взаємодії, можуть передбачити свій соціометрічний статус точніше дітей, не беруть участь у просоціальной діяльності.

Цікаві дані були отримані в дослідженні Sandstrom і Coie, в якому вивчалася зв'язок між соціометрічним статусом і агресивністю.

З вітчизняних психологів питаннями статусу займалися Т. А. Репина, Я. Л. Коломінскій, В. В. Абраменкова.

Розділ ІІ. Експериментальна частина

У дослідженні брала участь група дітей старшого дошкільного віку (5-6 років; 2004 року народження). Це підготовча група одного садочка. Кількість випробуваних - 25 дітей (16 дівчаток і 9 хлопчиків). Всі діти відвідують цю групу не менше одного року. У вересні 2010 року вони йдуть у перший клас.

В цілому діти розвинені як в психічному, так і фізичному плані: добре розвинені зорове, слухове, дотикове сприйняття, у дітей великий запас слів, розвинене мислення, рухи скоординовані на заняттях і в повсякденному житті діти активні, не скуті, відчувають себе упевнено. Діти дуже допитливі: ставлять багато питань. Дуже люблять спостерігати за природними явищами; товариські, доброзичливі. В цілому група дісциплінірованна, уважна і доброзичлива по відношенню один до одного і до тих, що оточують.

У констатуючому експерименті була проведена діагностична методика

Для реалізації завдань дослідження нами були обрані кілька методик.

Перша з них, методика діагностики міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин (соціометрія) Дж. Морено. Метою застосування даної методики було виявлення «соціометрічних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляється лідер групи і «неприйнятий».

Визначити статус дитини у групі дитячого саду.

Матеріали та обладнання: листи протоколів, ручка.

Процедура проведення методики Щоб знизити ймовірність випадкового вибору, використовувалася параметрична процедура соціометріі. Дітям пропонувалося вибирати по одній людині на кожне питання. Перед тестуванням у дітей проводилася костюмованим гра з макетом корабля, а так само тематичне музичне заняття по «морський» тематиці. Заняття проводили вихователь та музичний працівник у рамках навчальної програми. У зв'язку з цим, питання для соціометріі були обрані на тему «Корабель».

Спочатку всій групі дітей пропонували сісти зручно і згадати минуле заняття: що тоді робили, як грали; потім закрити очі і уявити море - як воно шумить, якого кольору і т. д. Після цього кожній дитині індивідуально задавались питання. Дітей запитували:

1) «Якщо б ти був капітаном корабля, кого з групи ти взяв би собі в помічники?

2)« Кого б ти не взяв в плавання в команду?»

3)« Кого ти запросив би на корабель в якості гостя?»

4)« Кого ти б залишив на березі? »

2.1 Обробка результатів за методикою «Метод соціометричних вимірів»

Обробка результатів з даної методики полягає у підрахунку позитивних і негативних голосів, відданих за кожного випробуваного. На підставі цього підрахунку виділяються групи дітей з отриманим статусом, дані заносяться в соціоіматріцу (додаток 4), малюється соціограмма (додаток 5), підраховується соціометріческій індекс.

Після підрахунку голосів за кожну дитину, були виділені наступні групи:

• Популярні ( «зірки») - діти, які отримали найбільшу кількість позитивних відповідей (> 4).

• бажані (обрані) - діти, які отримали 3-4 позитивних відповіді або просто по одному позитивному ответу.

• ігноровані - діти, які не отримали жодного відгуку - вони залишаються непоміченими.

• знедолених - діти, які отримали, в общем, найбільшу кількість негативних відгуків. Дані за методикою зібрані в таблиці 3.

Таблиця 3

Одного з випробуваних неможливо віднести до якої-небудь групи, тому що він отримав 2 позитивних і негативних 2 вибору.

Індекс соціометрічного статусу Індекс соціометрічного статусу для кожного члена групи знаходиться в зведеній таблиці - додаток 2.

У той же час кожен член групи, будучи частиною цілого (групи), своєю поведінкою впливає на властивості цілого. Реалізація цього впливу протікає через різні соціально - психологічні форми взаємовпливу. Суб'єктивну міру цього впливу підкреслює величина соціометрічного статусу. Але особистість може впливати на інших двояко - або позитивно, або негативно. Тому прийнято говорити також про позитивний і про негативний статус. Статус вимірює також потенційну здатність людини до лідерства. [10]

Оскільки ми проводили одноактних соціометрію, ми не можемо говорити про динаміку взаємин в групі, а тільки про зрізі, одномоментної «фотографії» соціометрічної структури групи.

Потрібен подальше спостереження та вивчення причин низького статусу у деяких дітей в обстежувана групі (знедолених і Ігноровані).

Низький статус (Ігноровані) у випробуваних 6, 9, 13 може бути пов'язаний з їх відсутністю в групі в той день.

Висновок

У дослідженні брала участь старша група дитячої дошкільної установи (25 дітей: 16 дівчаток і 9 хлопчиків, 2000 року народження).

Всі результати, які ми отримали в даній роботі, і висновки, які були зроблені, має значення тільки для досліджуваної групи дітей.

На основі вище сказаного можна сказати, що якщо в дитини є певний рівень самооцінки, то, відповідно від цього і залежить рівень комунікативних здібностей. А ці поняття дуже тісно пов’язанні між собою у повсякденному житті.

Література

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1999.

2. Абрамова Г.С. Практикум по возрастной психологии. - М., 1999.

3. Бадмаев Б.У. Психология в работе учителя: В 2 кн. - М., 2000.

4. Бадмаев Б.У. Психология: как ее изучить и усвоить. М., 1997.

5. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1983.

6. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968.

7. Головаха Е.Й., Панина Н.В. Психология человеческого понимания. -К., 1989.

8. Детская практическая психология. Под редакцией проф. Марцинковской Т. Д. Москва, 2001г.

9. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л., 1985.

10. Заброцький М.М. Основи вікової психології. - Тернопіль, 2001.

11. Зимняя Й.А. Педагогическая психология. - М., 2000.

12. Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения // Вопросы психологии. – 1986. - №5. – С.23-45.

13. Карпова Н.Л. Международная конференция по психологии общения // Вопросы психологии. – 2001. - №1. – С.143-144.

14. Ковалев А.Г. Курс лекций по социальной психологии. - М., 1972.

15. Ковяко О.В. Влияние социальной среды на развитие коммуникативной одаренности старших дошкольников // Псіхалогія. – 1998. – №1.

16. Коллектив. Личность. Общение: Словарь соціально-психологических понятий /Под ред. Е.С. Кузьмина, В.Е. Семенова. - Л., 1987.

17. Коломинский Я.Л. Психология детского коллектива. – Мн., 1984.

18. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Психология детей шестилетнего возраста. – Мн., 1999.

19. Лисина М.И. Проблемы отногенеза общения. – М., 1980.

20. Лопатина О.Г. Роль оценочных высказываний в процессе общения детей в детском саду и семье. // Разнообразие форм воспитания и обучения дошкольников в психолого–педагогическом аспекте: сборник научных трудов. Москва 1990г.

21. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Методологія, методи, програми, процедури. - Київ, 1998.

22. Методы социальной психологии. Под редакцией проф. Кузьмина Е. С, канд. психол. наук Семенова В. Е.

23. Обозов М.Н. Психология межличностных отношений. -К., 1990.

24. Петровский А.В. Опыт построения социально-психологической концепции групповой активности // Вопросы психологии. – 1975. - №5. – С.77-78.

25. Практикум по возрастной и педагогической психологи /Под ред. Л.И. Щербакова. -М., 1987.

26. Практикум по возрастной и педагогической психологии. Автор-составитель Данилова Е. Е. Под редакцией Дубровиной И. В. Москва, 1999г.

27. Психологическая диагностика детей и подростков /Под ред. К.М. Гуревича, Е.М. Борисовой. - М., 1995.

28. Психология и педагогіка /Под ред. А.А. Радуги на. - М., 1997.

29. Репина Т. А. Социально-психологическая характеристика группы детского сада. Москва, 1988г.

30. Смирнова Е. О., Холмогорова В. М. Межличностные отношения дошкольников. Диагностика, проблемы, коррекция. Москва, 2005г.

31. Счастная А.М. Сравнительный анализ межличностного взаимодействия детей шестилетнего возраста в условиях подготовительных групп и классов.// Генетические проблемы социальной психологии. Под ред. Коломинского Я.Л. Москва 1985г.

32. Терещук Р. К. Общение и избирательное взаимоотношение дошкольников. Кишинев, 1989.

Додаток 1

Додаток 2