ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. Ю. ФЕДЬКОВИЧА
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
П Р А В О В І В І Д Н О С И Н И:
поняття, склад, елементи, види.
(курсова робота)
Студента ІI курсу
очної форми навчання
Сатоніна В.І.
Ч Е Р Н І В Ц І - 1999
ПЛАН
ВСТУП.
І. Правові відносини:
а) загальна характеристика правових відносин;
б) ознаки.
ІІ. Складові елементи правових відносин:
а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
б) об’єкти правових відносин, види об’єктів;
в) суб’кти права і юридичні обов’язки.
ІІІ. Види.
ВИСНОВОК
Список літератури.
І. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ:
а) загальна характеристика правових відносин.
В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні, юридичні, культурні, духовні та інші. Отже ______ суспільство є сукупністю відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин, виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.
Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.
Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність, упорядкованість, стійкість ___ напрямок. Хз учасники наділяються правосуб’єктністю, юридичними правами і обов’язками. Ці відносини стають підконтрольними і управляючими.
Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи інші, встановлюючи відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує необхідні суспільні корисні варіанти поведінки суб’єктів, сужаючи чи розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей.
Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не протерічять волі держави.
Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту, а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості.
Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Державашляхом видачі законів може лише усокрити розвиток відомих відносин.
Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. «Право само по собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини.... Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання».
Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний, незалежний від випадковостей суспільний зв’зок.
По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її матеріальних та духовних потреб в нерозривному зв’язку з конкретними інтересами суспільства.
Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб’єктів права і юридичних обов’язків, які гарантуються державою.
б) ознаки
Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого вида суспільних відносин містяться в слідуючому:
Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обовєязками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
3. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
3.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.
4.Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.
5. Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.
«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа.... навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»
В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки.
Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих відносинах.
Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.
КНИГА
Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.
ІІ. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:
а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язківу суб’єктів. Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок, прекратити дані відносини. в цьому разі держва встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.
Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:
1. суб’єктів правових відносин;
2. об’єктів правових відносин;
3. змістовні правові відносини.
1. Суб’єкти правових відносин
- це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.
Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності , дійєздатність.
Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її її народження і припиняється зі смертю.
В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактівпро права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.
Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське уложення, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:
а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити;
б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;
в) невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.
Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків.
Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.
Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.
Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.
Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опекуни і т.п.
Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.
Суб’єктами права можуть бути:
1. Фізичні особи:
а) громадяни даної держави;
б) іноземні громдяни;
в) біпатриди;
г) апатриди.
2. Організації та об’днання:
а) громадські організації;
б) підприємтва;
в) державні установи;
г) установи та їх посадові особи.
3. Соціальні спілки:
а) держава вцілому;
б) народна нація;
в) адмінстративно-територіальні одиниці;
г) трудові колективи.
В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з ним в правовідносини.
Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх вининкнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.
Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.
2. Об’єкти правових відносин
дуже різноманітні ними можуть бути:
-матеріальні, духовні та інші блага, за вийнятком предметів вилучених з цивільного обігу;ї
-також особа може вступати вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;
-поведінка учасників правових відносин може бути напрвалена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факта належності в них того або іншого юридичного права.
Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють вцілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.
Отже об’єкт правових відносин визнається не те, що направлені дії сторін, а фактично їх волдя як об’кт дії з боку держави.
Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже ____ діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.
Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:
1.Матеріальні балга:
а) засоби виробництва.
2. Немайнові особисті блага:
а) життя;
б) свобода.
Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин
3.Продукти харчової творчості:
а) твори літератури;
б) наукові твори.
Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.
4. Гроші та цінні папери:
а) облігації;
б) гроші.
5. Наслідок поведінки суб’єктів:
а) ремонт побутової техніки;
б) будівництво будинку.
|