Книга: Нотаріат в Україні 2

Міністерство освіти і науки України Національна академія управління

. ■ ■ ■

Академія муніципального управління

Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко

НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

Навчальний посібник

(2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

2008

ББК67.9(4Ук)75 УДК 34(477)

О 01)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18-г від 10.08.2006 р.)

Рекомендовано вченою радою Національної Академії Управління

(Протокол № 3 від 27.04.2006 р.)

Рецензенти:

Я.М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України;

В.В. Луць, доктор юридичних наук, професор, академік Акаде­мії правових наук України;

Р.А. Калюжний, доктор юридичних наук, професор.

Відповідальний редактор: Ю.В. Нікітін, кандидат юридичних наук, доцент.

Науковий редактор: Л.С. Сміян, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник.

Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко
С 50 Нотаріат в Україні: Навчальний посібник (2-е вид., сте-

реотип.)/ Заред. Ю.В. Шкітіна. - К.: КНТ, 2008. - 680 с.

І8ВМ 978-966-373-357-9

Підручник розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів, Закону України «Про нотаріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотарі­альних дій нотаріусами України» та інших нормативно-правових актів України. Структура і зміст підручника визначаються програ­мою навчального курсу «Нотаріат в Україні», який вивчається студентами юридичних факультетів вищих навчальних закладів.

ББК 67.9(4Ук)75

© Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін,
П.Г. Хоменко, 2008
І8ВИ 978-966-373-357-9 © КНТ, 2008

Зміст

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................. 8

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні ............................................................................ 11

11. Поняття і функції нотаріату................................................................................ 11

§ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту.............................. 14

§ 3. Латинський нотаріат............................................. ............................................. 31

ГЛАВА 2. Предмет, система і принципи нотаріального

процесуального права ...................................................................... .35

| 1. Поняття нотаріального процесуального права................................................. 35

| 2. Нотаріальний процес, його зміст та стадії....................................................... .37

і 3. Джерела нотаріального процесуального права ............................................. 39

§ 4. Система нотаріального процесуального права................................................. 43

^: 5. Принципи нотаріального процесуального права.............................................. 44

ГЛАВА 3. Нотаріус ................................................................................................. 47

1.Вимоги до посади нотаріуса................................................................................... 47

2. Стажування нотаріуса........................................................................................... 50

3. Складання кваліфікаційного іспиту...................................................................... 53

4. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю................................ 55

5. Права і обов'язки нотаріуса.................................................................................. 61

6. Етика нотаріуса...................................................................................................... 65

ГЛАВА 4. Організація діяльності нотаріату в Україні ................................... 68

§ 1. Система нотаріальних органів і посадових осіб, на яких

покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії в Україні.................................. 68

§ 2. Організація діяльності державних нотаріальних контор................................. 70

§ 3. Організація роботи приватних нотаріусів ...................................................... 71

§ 4. Організація діяльності державних нотаріальних архівів................................. 76

§ 5. Організація роботи посадових осіб, на яких покладено

обов'язок вчиняти нотаріальні дії . .................................................................. 78

§ 6. Вчинення нотаріальних дій консульськими

установами України........................................................................................... 80

§ 7. Роль органів юстиції щодо регулювання

діяльності нотаріату........................................................................................... 82

§ 8. Організація діяльності Української нотаріальної палати................................ 86

З

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 5. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб

щодо вчинення нотаріальних дій .................................................. 90

§ 1. Поняття компетенції нотаріальних органів...................................................... 90

§ 2. Предметна компетенція нотаріальних органів

та посадових осіб ............................................................................................ 91

§ 3. Територіальна компетенція нотаріальних органів

і посадових осіб.................................................................................................. 97

ГЛАВА 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ............................ 101

§ 1. Поняття нотаріальної дії та загальні правила її вчинення............................. 101

§ 2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій..................................................... 102

§ 3. Порядок встановлення особи громадянина, який звернувся

за вчиненням нотаріальної дії......................................................................... 104

§ 4. Перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності

юридичних осіб, які беруть участь у правочинах,

а також перевірка повноважень представників............................................. 105

§ 5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів...................................... 108

§ 6. Витребування відомостей і документів, необхідних

для вчинення нотаріальних дій....................................................................... 110

§ 7. Вимоги до документів, що подаються для вчинення

нотаріальних дій............................................................................................... 111

§ 8. Заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими

особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні

порушень закону .......................................................................................... 112

§ 9. Відмова у вчиненні нотаріальної дії............................................................... 113

§ 10. Поняття і види нотаріальних актів............................................................... 115

§11. Нотаріальне діловодство ............................................................................. 117

§ 12. Оплата нотаріальних дій................................................................................ 128

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА 7. Загальні правила посвідчення правочинів ................................. 136

§ 1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності........................................... 136

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів . . .139 § 3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження

часткою нерухомого майна в спільній власності.......................................... 146

§ 4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна . . .151 § 5. Посвідчення договорів про відчуження об'єктів

незавершеного будівництва............................................................................ 161

§ 6. Посвідчення правочинів щодо відчуження

земельних ділянок........................................................................................... 163

§ 7. Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів ........................ 173

§ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних

підприємств ................................................................................................... 178

4

Зміст

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) або позички

транспортних засобів....................................................................................... 194

3 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла

для проживання............................................................................................. 202

11. Посвідчення договору застави (іпотеки)....................................................... 205

§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських

товариств....................................................................................................... 217

§ 13. Посвідчення договорів ренти........................................................................ 218

§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду)

та договорів про надання утримання ........................................................ 219

§ 15. Договір управління майном.......................................................................... 224

§ 16. Представництво і довіреність ..................................................................... 227

§ 17. Посвідчення договорів доручення............................................................... 231

§ 18. Шлюбний контракт ...................................................................................... 232

§ 19. Спадковий договір ....................................................................................... 235

§ 20. Посвідчення заповітів ................................................................................. 238

ГЛАВА 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту ........................................ 247

§ 1. Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту............................... 247

§ 2. Порядок видачі свідоцтва виконавцю заповіту............................................. 248

ГЛАВА 9. Видача свідоцтва про право на спадщину ................................... 250

§ 1. Загальні положення про спадкування............................................................. 250

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину........................................ 256

ГЛАВА 10. Охоронні нотаріальні дії ................................................................. 267

§ 1. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце
перебування якої невідоме.............................................................................. 267

§ 2. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

та їх процесуальний порядок.......................................................................... 268

ГЛАВА 11. Видача свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя ....................................................... 276

§ 1 . Поняття і значення видачі свідоцтва про право власності

на частку в спільному майні подружжя......................................................... 276

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя......................................................................... 278

ГЛАВА 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого
майна, а також заставленого майна з публічних торгів
(аукціонів). Видача свідоцтва про придбання майна,
що є предметом іпотеки................................................................ 281

5

Нотаріат в Україні

§ 1. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) . . . .281

§ 2. Видача свідоцтва про придбання майна,

що є предметом іпотеки.................................................................................. 285

ГЛАВА 13. Накладання заборони відчуження нерухомого

та рухомого майна ....................................................................... 287

§ 1 . Поняття і підстави накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна ................................................................... 287

§ 2. Процесуальний порядок накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна...................................................................... 288

ГЛАВА 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них,

справжності підписів і вірності перекладу ............................ 292

§ 1. Засвідчення вірності копій документів та виписок з них.............................. 292

§ 2. Засвідчення справжності підпису на документах ......................................... 295

§ 3. Засвідчення вірності перекладу документів

з однієї мови на іншу...................................................................................... 298

ГЛАВА 15. Нотаріальне посвідчення безспірних

юридичних фактів ....................................................................... 300

§ 1. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту

перебування громадянина в певному місці................................................... 300

§ 2. Посвідчення тотожності громадянина з особою,

зображеною на фотокартці........................................................................... .301

§ 3. Посвідчення факту часу пред'явлення документів....................................... 302

ГЛАВА 16. Передача заяв фізичних та юридичних осіб .............................. 304

§ 1. Поняття і значення передачі заяв фізичних

та юридичних осіб ........................................................................................ 304

§ 2. Процесуальний порядок передачі заяв........................................................... 304

ГЛАВА 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів,

прийняття документів на зберігання ..................................... 307

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів................................... 307

§ 2. Прийняття документів на зберігання............................................................. 312

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів ................................................... 314

§ 1. Поняття і значення виконавчого напису ..................................................... 314

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів ......................................... 315

§ 3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів

за конкретними видами заборгованостей...................................................... 323

Зміст

ГЛАВА 19. Вчинення протестів векселів............................................................. 340

§ 1. Поняття та значення векселя.......................................................................... 340

§ 2. Порядок вчинення протестів векселів ......................................................... 343

ГЛАВА 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення

неоплати чеків................................................................................... 350

§ 1. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків .................................. 350

§ 2. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу,

посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого напису

на чеку.............................................................................................................. 355

ГЛАВА 21. Вчинення морських протестів........................................................... 357

§ 1. Поняття і значення вчинення морських протестів ..................................... 357

§ 2. Процесуальний порядок вчинення морських протестів ............................ 358

ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства

іноземних держав. Міжнародні договори....................................... 362

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав . . . .362 § 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених

для дії за кордоном......................................................................................... 365

Тести......................................................................................................................... 372

Список використаних і рекомендованих джерел.................................................. 381

ДОДАТКИ............................................................................................................... 384

Додаток 1. Етичний кодекс нотаріусів Європи..................................................... 384

Додаток 2. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. . . .389 Додаток 3. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»

від 3 березня 2004 р. № 20/5............................................................. 428

Додаток 4. Наказ «Про затвердження Положення про порядок учинення

нотаріальних дій в дипломатичних представництвах

та консульських установах України» від 27 грудня 2004 р.

№ 142/5/310........................................................................................ 547

Додаток 5. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій посадовими особами

виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських Рад народних депутатів України»

від 25 серпня 1994 р. № 22/5........................................................ . .611

Додаток 6. Наказ «Про затвердження Правил ведення нотаріального

діловодства» від 3 лютого 1994 р. № 6/5 ..................................... 638

Додаток 7. Постанова «Про порядок посвідчення заповітів і доручень,

прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня

1994 р. № 419 .................................................................................. 661

Додаток 8. Наказ «Про затвердження Положення про державний

нотаріальний архів» від 7 лютого 1994 р. № 8/5............................. 673

7

Нотаріат в Україні

Передмова

На сучасному етапі проблеми побудови правової держави, за­безпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадя­нина, імплементації норм міжнародного права ставлять перед суспільством нові складні завдання. Перехід до ринкової форми господарювання, створення нових видів економічної діяльності потребують внесення істотних коректив і правове регулювання у економічних відносин, формування і розвиток нових інститутів, до яких належить і відносно новий, як для України, інститут но­таріату.

Роль нотаріату в правовому забезпеченні економічних відно­син підтверджено світовою практикою. Це пояснюється тим, що діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспіль­ного життя. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охоро­ни і захисту майнових прав та законних інтересів громадян і ор­ганізацій. Активне залучення нотаріату в регулювання еко­номічних відносин створює більшу стійкість і гарантованість у поведінці учасників цивільних правовідносин, дає можливість скоротити кількість правопорушень, ліквідує об'єктивні переду­мови їх вчинення.

На практиці нотаріус є найбільш доступним захисником прав і законних інтересів громадян, здатним юридично закріпити май­нові і особисті немайнові права учасників безспірних правових відносин. Так, статистика свідчить, що кількість нотаріальних дій у 2004 році, в порівнянні з 1990, зросла з 4532 тис. до 17207 тис, тобто майже у 4 рази.

Відбулись суттєві зміни й у ставленні до посади нотаріуса. За ос­таннє десятиріччя престиж професії нотаріуса значно зріс. В цих умовах надзвичайно важливим питанням є підготовка високо­кваліфікованих нотаріусів, з високими моральними якостями і відчуттям особистої відповідальності за свою діяльність.

Все це потребує як посилення правового регулювання госпо­дарських відносин, так і вдосконалення правового регулювання діяльності нотаріальних органів, яка все ще далека від ідеалу. Основна складність у вирішенні цієї проблеми полягає у правиль­ному виборі основних напрямів подальшого вдосконалення діяльності нотаріату в Україні, а це значною мірою залежить від

8

Передмова

готовності суспільства сприйняти новації, що пропонуються у сфері реформування нотаріату і в правовій політиці держави відносно його подальшого розвитку.

Підготовка нового навчального посібника «Нотаріат в Україні» обумовлена низкою, як внутрішніх, так і зовнішніх обставин, до яких слід віднести такі:

По-перше, потребою приведення навчального матеріалу у від­повідність до положень нового Цивільного кодексу від 16 січня 2003 р., Цивільного процесуального кодексу від 18 березня 2004 р., Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 р., Сімейного кодексу від 10 січня 2002 р., Господарського кодексу від 16 січня 2003 р.

Будучи найважливішими джерелами матеріального і процесу­ального права, вони вносять ряд новацій у сферу правового регу­лювання соціально-економічних відносин в Україні і безпосе­редньо стосуються нотаріальної діяльності.

По-друге, після видання останніх підручників минуло близь­ко п'яти років, і за цей час до Закону України «Про нотаріат» за­конодавцем внесено ряд важливих змін та доповнень, зокрема відносно компетенції приватних нотаріусів і деякі інші, а також Міністерством юстиції України прийнята нова редакція Інструкції «Про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2004 р., які потребують відповідного висвітлення в учбовій літературі.

По-третє, у виданих раніше підручниках з нотаріату, на думку автора, недостатньо висвітлена історія розвитку нотаріату в Ук­раїні та в деяких розвинутих європейських країнах, зокрема проблеми правової політики держави щодо нотаріату, його су­часні організаційно-правові основи в контексті порівняльного правового вивчення світового і вітчизняного досвіду, що є дуже важливим на сучасному етапі приведення у відповідність норм нотаріально-процесуального права України до європейських стандартів. Слід також відзначити, що впровадження інституту нотаріату в нашій країні після тривалої перерви має і позитивні моменти — це можливість використовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріального законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із контролем за ним з боку держави.

Структура і зміст посібника визначається програмою навчаль­ного курсу «Нотаріат в Україні» юридичного факультету ВНЗ

9

Нотаріат в Україні

«Національна академія управління». У ньому відображено сучас­ний стан нотаріальних правовідносин, а також досягнення науки і правозастосовчої діяльності нотаріату. Посібник розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів, Закону України «Про но­таріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України» та інших нормативно-правових актів України.

Навчальний посібник призначається для студентів, аспі­рантів, викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, наукових робітників, а також нотаріусів.

Автори висловлюють щиру подяку доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України Я.М. Шев­ченку, доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України В.В. Луцю та доктору юридичних наук, професору Калюжному Р.А. за рецензування рукопису підручни­ка.

10

Глава 1. Нотаріат в Україні

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні

§ 1. Поняття і функції нотаріату

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформова­но єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літера­турі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юри­дичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведе­не поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повно­важення із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття — коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом1.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює ор­ганізаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як систе­ми, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розк­ривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних ор­ганів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України2.

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було вне­сено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 7-8.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 37.

11

Нотаріат в Україні

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститу­тами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:

·нотаріат як система органів і посадових осіб;

·нотаріат як галузь (підгалузь) права;

·нотаріат як галузь законодавства;

·нотаріат як наукова та навчальна дисципліна. Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково

обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні — це правовий інститут, покликаний забезпечувати по-засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шля­хом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона та захист прав і закон­них інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняють­ся нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а також функції но­таріату: охорони та захисту.

Основні функції нотаріату необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань. Як бачимо сучасні теоре­тичні джерела, присвячені інституту нотаріату, в основному виз­начають функції нотаріату залежно від того місця в правовій сис­темі України, куди вони відносять нотаріат. З огляду на це ціка­вою та обґрунтованою є позиція СЯ. Фурси та Є.І. Фурси, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій3.

Функції нотаріату як правоохоронного та правозахисного інституту полягають в такому:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з за­хистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить ве-

3 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 12.

12

Глава 1. Нотаріат в Україні

ликого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують за­хист і охорону важливих прав та інтересів громадян і ор­ганізацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

1. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

2. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для вико­нання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян4. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Но­таріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульо­ваних законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а та­кож тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

3. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчинен­ням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, но­таріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопору­шенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб5.

4. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищен­ня правосвідомості та правової обізнаності громадян вико­нується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчи-

4 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 15.

5 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 10.

13

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається ви­конання державного завдання сприяти громадянам у правильно­му, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юри­дично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законо­творчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність вплива­тиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального проце­суального законодавства, а й норм матеріального права.

§ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

Історичний досвід свідчить, що діяльність нотаріуса нерозрив­но пов'язана із судовою діяльністю, оскільки нотаріуси най­частіше знаходились при судах, реєстрували угоди, виконували роль судових секретарів і самі були претендентами на судові поса­ди. В процесі розвитку цього інституту вирішували низку важли­вих завдань — забезпечення стабільності цивільного обороту, зниження судового навантаження за рахунок зменшення кіль­кості суперечок про нікчемність і заперечність операцій, вирішення конфліктів без втручання суду, на підставі складено­го нотаріусом документа, що підлягає примусовому виконанню. Водночас діяльність нотаріуса служила і для підвищення юри­дичної обізнаності населення, оскільки в процесі цієї діяльності роз'яснювалося значення всіх положень операції і наслідків їх застосування, наміри здійснення нотаріальних дій сторін приво­дилися у відповідність з чинним законодавством.

Виникнення певних зародків нотаріату в період античності та раннього середньовіччя дає підставу дійти висновку про його тісний зв'язок із суспільним устроєм, сімейним, спадковим і ре­човим правом. Істотною передумовою виникнення і розвитку но­таріату була наявність писемності та розвинутих товарно-грошо­вих відносин.

Спершу нотаріат виник як різновид адміністративної діяль­ності; так, тисячоліття тому у Вавилоні, Єгипті, Іудеї існували писарі-канцеляристи, які вели численні прибутково-витратні книги, періодично складали кадастр усіх земель у країні, перепи­сували населення і його майно. Окремі посадові особи, що забез-

14

Глава 1. Нотаріат в Україні

печували формування доказів, в Стародавньому Єгипті назива­лись агорономами, а в Греції — ієромемнеси чи епістати, і були священнослужителями.

Одні з перших форм нотаріату можна знайти і в ста­роєврейській державі. Ґрунтуючись на аналізі прадавніх руко­писів, історики дійшли висновку, що ізраїльтяни познайомилися з писемністю, коли знаходилися в Єгипті, і стали активно вико­ристовувати її в державних справах і в процесі судочинства. Приблизно з середини II тисячоліття до н.е. про книги і державні письмові акти згадується вже як про звичне явище.

За одними джерелами, нотаріат як інститут має давні традиції в історії Греції, де, розвинувшись за законодавством Солона, розквітнув в епоху еллінізму, особливо за часів Птоломея, а пізніше через Єгипет потрапив до Риму, де його подальший роз­виток відбувався під впливом еллінського законодавства, зміцнів у Візантії за допомогою відомих законів Юстиніана та головним чином — завдяки першій главі Книги Єпарха Імператора Лео VI Мудрого, яка становить перший в історії Нотаріальний кодекс.

Але більш традиційно виникнення власне нотаріату відносять до часів Стародавнього Рима в період республіки (приблизно III ст. до н.е.), коли з'являються службові особи, обов'язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в давньо­римському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов'язковим для всіх, хто звертався до судових ус­танов). До таких осіб належали передусім численні писарі, части­на з яких перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об'єднува­тись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрок­ратичною організацією. Поряд із офіційними існували приватні писарі (іноді раби), які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб. Згодом виник ще окремий клас вільних людей — табеліони, які, не перебуваючи на державній службі, також займалися складанням юридичних актів і судових документів для замовників та отримували за це винагороду. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що розташовувались у визначених публічних місцях. Джерела називають їх разом з юрисконсультами і адвокатами, отже, їх суспільний статус був досить високим.

Проте діяльність табеліонів, незважаючи на неухильний наг­ляд державної влади в особі дефензорів, не тотожна сучасній діяльності нотаріату, оскільки вчинювані ними акти не мали

15

Нотаріат в Україні

юридичної вірогідності, а отже не були наділені жодними перева­гами перед звичайними приватними документами.

Спільність із сучасним нотаріатом мав інший інститут римсь­кого права, а саме явка табеліональних документів у суді із зане­сенням їх до протоколу. Такому посвідченню підлягали не лише угоди, вчинення яких у такій формі передбачалося законом (да­рування на великі суми, судові заповіти), а й інші документи за­лежно від волі сторін на це. Окрім засвідчення приватних актів, що надавало їм особливу силу і значення безспірних документів, надавалась також юридична допомога сторонам.

Слід відзначити, що саме слово «нотаріус» походить від ла­тинського поіае — особливі стенографічні знаки, що використо­вуються в листі під диктування.

Табеліони і нотарії (тобто писці) — зародок того величезного інституту, який, отримавши в Італії широку організацію з боку законодавства і нове ім'я «нотаріат», разом з римським правом акцептований і асимільований європейськими державними сис­темами. Тим не менш точно визначити час виникнення цієї уста­нови не є можливим.

Розвинувшись у Римській імперії, інститут табеліонату збе­рігся і після навали варварів — так, деякі законодавчі акти (на­приклад, Едикт Ротарі (643 р.), закон Лиутпранда (713-755 р.) встановлюють обов'язковість дотримання певної письмової фор­ми для найважливіших угод і визначають коло осіб, що здійсню­ють їх складання (так звані канцелярії), та, крім цього, присутні в судових засіданнях, здійснюють ведення протоколів, склада­ють судові рішення і документи про найважливіші угоди, що відбувалися на народних зборах, керуючись у своїй діяльності формулами, виробленими ще під час Римської імперії6.

Нотаріат в Європі. Розвал Римської імперії не викликав суттєвих реформ у внутрішньому устрої раніше підвладних їй зе­мель. Крім того, істотне збільшення цивільного обороту потребу­вало стабільного і безконфліктного характеру відносин, а це мож­ливо досягти тільки шляхом зменшення кількості незаконних і заперечних операцій. В цих умовах найважливішим методом вирішення вказаної проблеми була обов'язкова участь неуперед-женого і юридично грамотного арбітра, що призначається держа­вою, тобто нотаріуса.

6 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе. — X.: Консум., 1999. — С. 6.

16

Глава 1. Нотаріат в Україні

У зв'язку з тим, що в історії Європи тривалим був період цер­ковної юр~:д:::-:пії з певної категорії справ, існував так званий церковний нотаріат. Спочатку (приблизно III ст. н.е.) при єписко­пах, а згодом і при абатах та інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зо­бов'язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Створив­ши інститут нотаріату як установу, яка відповідала потребам церковного управління, церква надає послуги населенню, а та­кож призначає нотаріусів для вирішення питань простих мирян. Таким чином, світський нотаріат мовби одержує легітимність від верховної церковної влади.

Аналіз історії розвитку інституту нотаріату в Європі показує, що ті нотаріальні установи, які склалися під час правління Карла Великого, пустили глибоке коріння та досягли повного розвитку лише в Італії, де вони знайшли сприятливий для себе ґрунт, підго­товлений римським правом; у Франції ж і в Німеччині вони проіснували недовго і вже згодом, після розпаду імперії, прийшли до повного занепаду. Таке становище нотаріату в цих країнах про­довжувалось до того часу, поки в XII ст. Франція, а у XIV ст. — Німеччина не провели рецепцію нотаріального інституту в тому вигляді, в якому він існував в Італії (обов'язкова авторизація но­таріусів; вимоги до кандидатів на посаду: стать, вік, моральні критерії, складання іспиту; організація нотаріальних корпо­рацій, які здійснювали нагляд за діяльністю її членів).

У франкській державі було створено королівську канцелярію, до складу якої входило декілька нотаріусів. Очолював канце­лярію референдарій, а згодом — канцлер. Крім того, при Ка-ролінгах була утворена особлива канцелярія при вищому судово­му органі, члени якої, нотаріуси, крім контрасигнорування ко­ролівських грамот і дипломів, посвідчували також і приватні до­кументи, в результаті чого останні набували характеру публічних актів. Значення їх було настільки великим, що оспо­рювання таких документів заборонялося під страхом смертної кари. На місцях при окремих судових і адміністративних орга­нах також перебували нотаріуси, які вносились у списки імпера­торської канцелярії. Таким чином, провінційний нотаріат із вільної професії перетворився на державну пос аду, що авторизу­валася самим імператором.

Першу ж реформу у французькому нотаріаті провів Людовік IX Святий, який у 1270 р. запровадив 60 посад нотаріусів при Па­ризькій судовій палаті. У 1300 і 1302 рр. Філіп IV Красивий, за-

17

Нотаріат в Україні

лишивши за собою право призначати нотаріусів, розповсюдив цей інститут на всю Францію. Королівським указом 1304 р. ство­рюється реєстр, в який кожен нотаріус повинен був вносити за­повіти, договори, а також розміри зборів за виконані ним дії. При Франциску І і Генріху II (XVI ст.) потреби королівської скарб­ниці викликають зростання кількості нотаріусів шляхом роз­поділу нотаріальних функцій. Нотаріуси складають оригінали документів, табеліони — засвідчують копії з оригіналу і просто копії; охоронці печаток ставлять печатки для надання актам обов'язкової сили, а охоронці записів забезпечують збереження документів. У 1597 р. Генріх IV і в 1706 р. Людовик XIV об'єдну­ють ці різноманітні функції у рамках однієї посади. Розрізняли­ся королівські нотаріуси, компетенція яких розповсюджувалася на судові округи (за винятком нотаріусів Парижа, Орлеана, Мон-пельє, які були повноважними в межах усієї Франції), і сеньйо­ральні, яких призначали сеньйори. В такому вигляді інститут французького нотаріату проіснував до Великої Французької ре­волюції, коли 27 вересня — 6 жовтня 1791 р. був обнародува­ний закон, який разом із скасуванням феодальної системи позба­вив сеньйорів права призначення нотаріусів, відмінив купівлю-продаж посади нотаріуса і встановив єдину для всіх територію діяль­ності — департамент. Закон від 16 березня 1803 р. вважається ос­новоположним законом французького нотаріату7.

У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший но­таріальний статут, який детально регламентував діяльність но­таріусів. Подальший розвиток цього інституту відбувався шля­хом прийняття окремих партикулярних законів для різних місцевостей Німецької імперії, яка на той час була роздробленою. На початку XIX ст. у деяких німецьких державах відбувається рецепція французького права, що мала значний вплив на розви­ток нотаріального інституту. В Німеччині поступово починають з'являтися різноманітні законодавчі акти, зразком для яких був французький закон 1803 р. Аналіз німецьких законів кінця XIX — початку XX ст., які регулювали діяльність нотаріату, свідчить, що вони в багатьох положеннях запозичили основні принципи французького нотаріату (можливість безпосереднього примусо­вого виконання нотаріальних актів, пожиттєвий характер посади

7 Л. Ясінська. Виникнення та розвиток інституту нотаріату / Інтернет видання «Юриспруденція опііпе». — 08.09.2004.

18

Глава 1. Нотаріат в Україні

нотаріуса та ін.). Разом з тим спостерігається відсутність суворої межі між спірною і безспірною юрисдикцією, наслідком чого бу­ло підпорядкування нотаріусів нагляду судових установ і надан­ня останнім деяких нотаріальних функцій8. Вся багатовікова історія нотаріальних органів в Європі підтверджує той факт, що цей інститут, на відміну від спірної судової юрисдикції, розви­вався як безспірна публічна юрисдикція.

Збереження за римським правом його попереднього значення справило могутній вплив на правові системи новостворених об'єднань, а в результаті в країнах Європи отримав свій розвиток і нотаріальний інститут. У зв'язку з цим система організації но­таріальної діяльності, за якої нотаріуси, залишаючись особами вільної професії, здійснювали свої функції як представники дер­жави, отримало назву латинського нотаріату.

До початку XX ст. у законодавстві більшості європейських країн були розроблені єдині принципи у визначенні поняття «но­таріус». У Франції нотаріус є особою вільної професії, за яким держава визнає функції офіційної особи з повноваженнями нада­вати актам і контрактам такий само ступінь довіри, начебто ці до­кументи виходили з державних органів.

Щодо розвитку нотаріату в країнах, де склалася англосак­сонська система права («соттоп 1а\у»), слід зазначити, що певної самостійної структури та системи нотаріальних органів у цих країнах сформовано не було, що пояснюється відмінністю самої правової системи прецедентного права та невеликим значенням письмових доказів — за загальним правилом, для дійсності дого­ворів особливої форми не було потрібно. При цьому не сформува­лося поняття, яке б точно відповідало континентальному «публічному документу». Вчинення нотаріальних дій покладало­ся на суддів та судових чиновників, однак фактично існували і нотаріуси, коло дій яких складає вчинення за бажанням осіб, що звернулися, різного роду актів цивільного права, зберігання оригіналів актів, посвідчення певних обставин і дат.

Також було б доцільним ознайомлення з досвідом становлення нотаріату в таких країнах, як Польща та Румунія.

Нотаріат в Польщі спершу було запозичено з Італії та впровад­жено завдяки впливу католицької церкви ще в XV столітті, коли канцлер Ян Замойський отримав від Ватикану привілей для нав-

8 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе: Учебник. — Харьков: Консум, 1999. — 240 с.

19

Нотаріат в Україні

чання публічних нотаріусів в Замойській академії. Цей рік став відліковою точкою переходу від канонічного права до системи римського нотаріату. Під час численних територіальних змін у різні часи функціонували різні системи нотаріату. Після Другої світової війни за часів Польської Народної Республіки, згідно з законом від 1951 року, нотаріат стає державним органом під наг­лядом міністерства юстиції. В 1989 році в Польщі було прийнято закон про нотаріат, який відмінив дію закону 1951 року, та було впроваджено систему органів нотаріату подібну до тієї, що діє за­раз в Україні. Існували державні нотаріальні контори та но­таріуси, що здійснювали індивідуальну нотаріальну практику. 14 лютого 1991 року було прийнято новий закон, яким було виз­начено дворічний перехідний період до приватного нотаріату9.

Перші форми нотаріальної організації з'явилися на території Румунії у XIII столітті. Якщо ж перейти до наших часів, то відповідно до положень Декрету від 1950 року в Румунії бере поча­ток існування державного нотаріату. Державні нотаріуси були ор­ганізовані як адміністративні органи зі специфічними повноважен­нями безконфліктної процедури. Нотаріальна діяльність координу­валася Міністерством юстиції, а державні нотаріуси були віднесені до державних службовців. З прийняттям же Закону про приватний нотаріат та нотаріальну діяльність було закладено основи для пере­ходу до функціонування єдиного нотаріату на приватних засадах.

«Заміна» ця відбулася миттєво, «за одну ніч», без наявності будь-якого перехідного періоду чи змішаної системи. Якщо 16 лис­топада 1995 року нотаріальна діяльність була в компетенції дер­жави, то наступного дня, 17 листопада, ці функції вже отримали приватні нотаріуси, які, маючи досить широку автономію, однак здійснюють її під егідою Міністерства юстиції10.

Внаслідок цього перетворення поліпшилась якість нотаріаль­них послуг та зросла кількість вчинюваних нотаріальних дій, державний бюджет був звільнений від витрат на утримання офісів державних нотаріатів, в той же час надходження до дер­жавного бюджету, які забезпечує діяльність йотаріусів, значно зросли, а зайнятість у нотаріальній сфері за останні роки зросла майже в 10 разів.

і.*?■;■■".■ ■ >У :■;-.■■■ ■ - - -г '■;. г • , - -'_„

9 Радишевский Б. Організація нотаріату в Польщі // Нотаріат для вас. — 2001.—
№ 5. — С. 16.

10 Становлення вільного нотаріату в Румунії // Нотаріат для вас. — 2001. —
№12.—С.6.

20

Глава 1. Нотаріат в Україні

В Росії деякі функції нотаріату спершу виконували церковні : ; гани. Так. про зберігання різного роду договорів та інших доку­ментів в православних храмах свідчать пам'ятники російського права — Новгородські і Псковські судові грамоти.

Виникнення і становлення нотаріату в Росії свідчить про те, ~ : ::::: найбільш загальні закономірності появи та розвитку, як в інших країнах, тісно пов'язані з розвитком цивільного оборо­ту. Його початкове призначення становить забезпечення потреб суспільства у сприянні громадянам у здійсненні операцій і юри­дичному закріпленні прав. Наділення нотаріуса функціями неза­лежного державного арбітра спричинило визнання за документа­ми, складеними з участю нотаріуса, статусу публічних, тобто та­ких, що мають підвищений ступінь довіри, і внаслідок цього підвищену доказову і виконавчу силу.

Перший етап історії нотаріату дореволюційної Росії розпочав­ся з XV століття, а саме з виникнення інституту так званих «пло-щадних піддячих» — своєрідних професійних писарів, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов'язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином, за умов додержання яких документація й набувала характеру безспірної.

Цей період характеризувався вільним розвитком інституту площадних піддячих під номінальним контролем держави, пов'язаним із призначенням «на площу» указом царя. Особа, що бажала бути площадним піддячим, подавала царю чолобитну з проханням про призначення, при цьому виборні старости по­винні були дати їй моральну та ділову характеристику, а вся кор­порація професійних писарів несла за члена своєї громади круго­ву поруку на випадок заподіяння шкоди від його діяльності11.

У ХУП-ХУПІ ст. державне регулювання нотаріальною спра­вою зазнає численних змін. За часів царювання Петра І інститут площадних піддячих було скасовано і їхнє місце зайняли кріпосні писарі. Документи оформлювались у Палаті кріпосних справ, пізніше — в Юстиц-колегії та у губернаторів12. Однак виявлені чиновниками абсолютна некомпетентність та хабарництво при­мусили Петра І повернути кріпосні справи до ведення площадних піддячих із встановленням суворого нагляду за їх діяльністю та

11 Полтавская Н., Кузнецов В. Нотариат: Курс лекций. — М.: Институт междуна-
родного права и зкономики им. А.С. Грибоедова., 1999. — С. 5.

12 Правовьіе основи деятельности нотариата / Под ред. В.Аргунова. — М.:
Издательство БЕК, 1994. — С. 15.

21

Нотаріат в Україні

повною залежністю від урядових органів. Як бачимо, цей період характеризується також і тим, що формування нотаріальних ор­ганів та порядок вчинення нотаріальних дій визначається окре­мими наказами царя. У 1775 році за наказом Катерини II но­таріальні функції було покладено на суди, а в подальшому неод­норазово передавались різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпосним відділенням. Нормативно-правове регулюван­ня нотаріальної діяльності на цей час має децентралізований, не­системний та суперечливий характер.

Другий етап розпочався одночасно із судовою реформою 1864 ро­ку: приймається Положення, про нотаріальну частину (1866 р.), основною метою якого було відокремлення нотаріальної частини від судової. В Росії виникли дві відособлені нотаріальні установи: кріпосна (якій приділялась особлива увага з боку держави) та власне нотаріальна. Згідно з Положенням, в містах почали засно­вуватись посади нотаріусів, які перебували під віданням судів і призначалися на посади старшими головами судової палати за поданням голів окружних судів. У місцевостях, де присутність нотаріуса визнавалася необхідною, але бажаючих зайняти ва­кансію не було, передбачалося призначення нотаріуса від уряду. Нотаріус, що призначався від уряду, був державним службовцем, користувався такими ж перевагами, і правами як і секретар ок­ружного суду, винагорода йому призначалася на розсуд міністер­ства юстиції13.

Наприкінці XIX ст. у Російській імперії склалися чотири гру­пи органів і посадовців, що мали право вчиняти нотаріальні дії:

5. публічні (городові) нотаріуси;

6. біржові маклери і нотаріуси, корабельні маклери;

7. вузькоспеціалізовані маклери: судноплавних справ, дер­жавного комерційного банку, приватні, слуг і робочого люду, це­хові, ремісничих управ тощо;

8. магістрати, ратуші, думи, митні урядовці, станові приста­ви, торговельні словесні суди.

Заборонялося призначати нотаріусами людей безграмотних. Кандидати на посаду нотаріусів відбиралися з числа урядовців на основі спеціального конкурсу. Після призначення на посаду вони приносили присягу.

При виконанні нотаріальних обов'язків було необхідно:

— встановити особу сторін;

13Козьяков Ю.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас — 1997. — № 3. — С.12

22

Глава 1. Нотаріат в Україні

·перевірити правоздатність і дієздатність сторін;

·перевірити автентичність договору і встановити його відпо-: ^:н:: г; чинному законодавству;

·записати договір у книгу (реєстр);

·стягнути мито і збори;

·на оригіналі договору зробити напис, що містить час засвід­чення і номер у книзі.

Після Лютневої революції 1917 р. нотаріат певний час діяв без будь-яких змін. Тимчасовий уряд, щоправда, намагався заборо­нити операції з нерухомістю і землею, проте під тиском був виму­шений відмовитися від своїх намірів. Загалом, дії, що відносять­ся до компетенції нотаріату в період 1917-1921 рр., виконували залежно від змісту акту різні органи радянської влади на місцях: відділи юстиції, соціального забезпечення, відділи записів актів цивільного стану й ін.

Разом з тим розвиток господарського життя країни вимагав установлення державного контролю за законністю вчинюваних договорів і операцій. У здійсненні такого контролю істотне зна­чення мав нотаріат як особливий інститут у системі органів ра­дянської юстиції. 4 жовтня 1922 р. РНК РРФСР видав Положен­ня про державний нотаріат, на підставі якого в містах були вста­новлені нотаріальні контори на чолі з нотаріусами. Нагляд за діяльністю нотаріусів здійснювала президія губернських рад на­родних суддів, а керівництво нотаріату належало НКЮ РРФСР.

Нотаріат в СРСР — державний орган, на який покладено оформлення і засвідчення операцій і актів, а також посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з законодавством, нотаріат в СРСР мав на меті зміцнення соціалістичної законності, охорону соціалістичної власності й особистої власності громадян, захист особистих і майнових прав громадян, а також прав і закон­них інтересів державних установ, підприємств і суспільних ор­ганізацій.

На нотаріальні органи покладалося здійснення і засвідчення договорів і операцій, здійснення протестів векселів, посвідчення безспірних обставин і реєстрація арештів. Положення про но­таріат 1922 р. заклало основи нотаріату, що функціонував в умо­вах переходу від капіталізму до соціалізму.

Проте 1923 року було введено нове Положення про державний нотаріат, яке значно розширило коло повноважень нотаріальних контор і узгодило ці повноваження з нормами цивільного законо­давства.

23

Нотаріат в Україні

Радянський нотаріат був включений до складу органів юс­тиції. Організація і керівництво нотаріатом була покладена на органи судового управління. В 30-50-ті рр. XX ст. у нотаріальне законодавство часто вносилися зміни, нерідко без відповідних об'єктивних передумов.

До 1926 р. нотаріальна діяльність в СРСР регулювалося зако­нодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ух­вали були видані положення про нотаріат окремо кожною із со­юзних республік.

Нагляд і керівництво нотаріатом здійснювали Міністерство юстиції СРСР, міністерства юстиції союзних республік і їх місцеві органи. Відзначимо, що багато наказів і інструкцій Міністерства юстиції СРСР і Міністерства юстиції УРСР з питань нотаріальної діяльності діють донині в частині, в якій вони не су­перечать Конституції України.

До ведення нотаріальних органів було віднесене: посвідчення операцій, видача виконавчих написів, здійснення протестів, засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах, видача заставних свідоцтв, отримання в депозит предметів зобов'язань, вживання заходів з охорони спадку і вида­ча свідоцтв про спадкоємство, забезпечення доказів, видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою. Як правило, но­таріальні дії вчинялися нотаріусом у нотаріальній конторі. За ме­жами контори нотаріус міг вчиняти нотаріальні дії на підставі прохання сторони в разі неможливості її з'явитися в контору з по­важної причини. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зо­бов'язаний був перевірити законність операції або документа, а також упевнитися в правоздатності і дієздатності осіб, що беруть участь в операції, і власноручності їхнього підпису під докумен­тами. Було визначено, що нотаріуси зобов'язані дотримуватись таємниці відносно вчинюваних ними нотаріальних дій, а довідки щодо нотаріальних дій видаються тільки учасникам операцій, а також на вимогу прокуратури і судових органів.

У сільських місцевостях, де не було нотаріальних контор, де­які нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами. Скарги на дії но­таріусів надходили до народного суду за місцем знаходження но­таріальної контори і розглядались судом у судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб.

24

Глава 1. Нотаріат в Укра

Нотаріальне посвідчення операцій, видача виконавчих і гшсів. засвідчення копій документів й інші нотаріальні дії на^ вали достовірності документам, актам, усували зайві суперечк з =з є з ззг-чували можливість доведення в суді, сприяючи тим < :;:::: забезпеченню соціалістичної законності.

19 липня 1973 р. був прийнятий Закон про державний і гаріат в СРСР. Цей Закон містив норми про задачі та організац нотаріату в СРСР, принципи його діяльності, компетенцію, ; гальні правила здійснення нотаріальних дій і застосування заі нодавства про нотаріат до іноземців і осіб без громадянства. В т період, не дивлячись на велику роботу нотаріусів з надання праї вої допомоги населенню, роль нотаріату в економічному жиг країни була в цілому незначна. За відсутності інституту приваті власності нотаріат виступав як придаток до правової системи д< жави. В більшості випадків його роль зводилася до посвідчення ] великої кількості операцій і оформлення документів про спадої

Нотаріат в Україні. В Київській Русі веденню церкви підляї ли майже всі сімейні справи, в тому числі щодо спадку, опіки, зі вердження духівниць тощо. Для цього при єпископах, як свідчг Номоканон і статути Володимира, Ярослава та інших київськ князів, створювались особливі посади — владики тисяцьк намісники. Деякі з них роз'їжджали по підвідомчим єпископу < ластях і здійснювали там «управу». Крім того, при самому єпискс знаходилися священики і диякони, номофілакси і хартофілакси хранителі книг, грамот і діловодства. Для вирішення цивільн справ, підлеглих церковному суду, при єпископському дв< постійно знаходилися бояри владик і слуги як світські судді і ді; води. В такому вигляді зароджується на Русі нотаріальна дія; ність, багато в чому тісно спаяна з церковною владою.

В Новгородській феодальній республіці посадник і тисяці мали свою печатку, яка прикладалась до договірних, даровани інших новгородських грамот, що свідчить про їх посвідчувальї нотаріальний характер.

«Закон судний людям», виданий Володимиром, разом з йс Статутом містив низку норм з цивільного процесу, в тому чи< про спадок, заповіти, опіку. Зокрема, щоб заповіт мав законну < лу, він повинен бути написаний не менше, ніж при семи свідк* У свідки обиралися люди, що заслуговували на довіру. При сю данні заповіту заповідач повинен знаходитися при повному ] зумі і твердій пам'яті. В заповіті він зобов'язаний вказати дуп приказчиків і опікунів, які б після смерті виконали його волю

25

Нотаріат в Україні

Доки Україна входила до складу Російської імперії, розвиток нотаріального законодавства і діловодства останньої визначав відповідні процеси і в Україні. У Російській імперії у першій по­ловині XIX ст. ще не було поділу влади судової і нотаріальної, по­ки не було реалізовано Положення про нотаріальну частину, зат­верджене 14 квітня 1866 р. В основу проекту були покладені но­таріальні положення трьох держав: Франції від 16 березня 1807 р., Австрії від 21 травня 1855 р. і Баварії від 1861 р. Нотаріат виок­ремлювався з відання судів для здійснення актів та інших несу-дових дій. У містах вводилися посади нотаріусів, котрі признача­лися головою судової палати на підставі конкурсу з числа чинов­ників. Нотаріус мав складати присягу, а також вносити страхову заставу на випадок заподіяння шкоди клієнтові помилковими діями.

Після Жовтневої революції коло повноважень нотаріату зву­зилося, він став державним. У 1921, 1923 та 1928 роках в Україні було прийнято декілька законодавчих актів про нотаріат, які ре­гулювали діяльність державного нотаріату. 25 грудня 1974 року Верховної Радою Української РСР уперше в історії України було прийнято вищий акт державної влади, котрий регулював діяльність нотаріальних органів — Закон УРСР «Про державний нотаріат» (введений у дію з 1 травня 1975 року). Цей Закон роз­ширював коло нотаріальних дій більше ніж до 20 різноманітних видів. Однак нотаріат залишався незначним придатком правової системи країни. Основним видом його діяльності (більше ніж 70% нотаріальних дій) було посвідчення копій документів, у той час як у країнах із розвиненою правовою системою посвідчення копій документів становить 7-10% від усіх нотаріальних дій14.

У нашій країні за роки радянської влади нотаріат утратив своє значення, позаяк було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася люди­ни, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було не престижно: низька заробітна платня, непристосовані для роботи приміщен­ня, відсутність необхідних технічних засобів, одноманітна і нецікава робота.

14Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 7.

Я 6

Глава 1. Нотаріат в Ук

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну фуні важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, значена :;::т;г невпинно зростають із розвитком нашої державност: обумовлюється новими економічними відносинами, виникне: приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особли стосується підприємницької діяльності, пов'язаної з оформлеї і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кіль: угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладни; посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшом гулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріус їхньої відповідальності — адже саме від якості роботи нотаріал органів залежить правильне функціонування цивільного обор* господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних ресів громадян і юридичних осіб.

Нового імпульсу розвиткові правової системи України, в' числі й інституту нотаріату, надало проголошення незалежі України 24 серпня 1991 року. З переходом суспільства до ри вих відносин, законодавчим визнанням рівноправності всіх <] власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів ватизації виникла суспільна необхідність введення інсти приватного нотаріату і, відповідно, законодавчого закріплі положень, які надавали б можливість вирішувати питанню таріальної діяльності без допомоги державних органів. Знач кроком у розвитку нотаріату і його законодавчого закріплс став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 введений з 1 січня 1994 року Закон України «Про нотаріа Цей Закон став одним з істотних етапів проведення широком. табної соціальної реформи в Україні, правової реформи, зокр коли поряд з державними нотаріальними органами було вве, інститут приватного нотаріату.

Український нотаріат розпочав своє незалежне існувг після проголошення незалежної суверенної Української де{ ви. Місце, роль і функції нотаріату були чітко визначені Закс України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».

Проголошення незалежності України як суверенної держ прийняття Конституції України обумовлюють потребу держа утворенні міцної та стабільної системи захисту прав та закон інтересів своїх громадян.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

Нотаріат в Україні

Нотаріат є одним з правозахисник інститутів державної га­рантії дотримання законності прав та інтересів кожної людини.

Український нотаріат розвивається та перетворюється в нап­рямку до професійності, стабільності та фінансової незалежності.

Прийняття Верховною Радою Закону України «Про нотаріат» диктувалося новими економічними умовами, в яких опинилася наша держава, ставши на шлях побудови ринкової економіки. Закон містив чимало нових положень, але основним і рево­люційним було створення інституту приватного нотаріату. Запо-чаткування змін у побудові нової системи нотаріату зумовлюва­лося дедалі відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів у період, ко­ли на систему нотаріату покладалися нові завдання з оформлен­ням договорів приватизації державного майна, коли в цивільно-правовий обіг вводилися нові об'єкти, яких не знало національне цивільне право до періоду перебудови. Обсяг завдань, що покла­дались на державний нотаріат, перевищив усі допустимі норма­тиви на підготовку до вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представники юридичних осіб нерідко не могли вчасно вирішити свої питання через надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріла необхідність доступності нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питання простим збільшенням кількості праців­ників державних нотаріальних контор не уявлялось можливим. Це потребувало значних коштів на утримання приміщень дер­жавних нотаріальних контор і заробітну плату державним но­таріусам. У той період і сформувалась ідея започаткування в Ук­раїні інституту приватного нотаріату.

Останніми роками у системі захисту прав людини і громадяни­на зросла роль нотаріату. На сьогодні діяльність нотаріусів не об­межується поставленням відбитка державної печатки на оформ­люваному документі. Вони посвідчують різноманітні факти, уго­ди, доручення, достовірність підписів на документах, пред'явля­ють чеки до платежу, ведуть справи щодо спадщини громадян, роз'яснюють громадянам та юридичним особам їхні права та обов'язки, а також наслідки несумлінного виконання обумовле­них у документах умов, вчиняють інші дії, які дають змогу гро­мадянам реалізувати свої права і законні інтереси, гарантовані Конституцією України.

Роз'яснення громадянам їхніх прав і обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення не­сумлінного виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса. Адже він має виступати як

28

Глава 1. Нотаріат в Україні

неупереджений радник і поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. За­конодавство України поклало на нотаріусів важливі повноважен­ня щодо посвідчення угод відчуження квартир, житлових бу-глнків, коштовного майна, автотранспорту усіх видів, розширив­ши правові підстави набувачів цього майна; з'явилися угоди, пов'язані з придбанням права власності на землю, землекористу­ванням і землеволодінням; розширено діапазон заставного права та інших угод.

Прагнучи потрапити до європейського простору, Україна по­винна створити такі умови для функціонування нотаріату в країні, за яких професія нотаріуса може стати однією з пріори­тетних юридичних професій. Європейський досвід свідчить, що більшість юридичних послуг у цивільному обороті надається но­таріусами. Вони власною діяльністю формують систему належ­них юридично достовірних доказів у межах безспірних пра­вовідносин, що є надзвичайно важливим для континентальної системи права. Саме нотаріуси відіграють значну роль щодо практики застосування нового законодавства, на них покладена «функція забезпечення життя нових кодексів».

При цьому слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат», а це вже понад десяти років, напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той же час виваженого підхо­ду до організації здійснення нотаріальної діяльності та її держав­ного регулювання.

Україна поступово наближається до стандартів правового суспільства, проте невирішеними залишаються багато нагальних проблем, серед яких і проблеми українського нотаріату. Тра­диційно болючими є питання самоврядування нотаріусів, визна­чення принципів організації та здійснення нотаріальної діяль­ності, її самофінансування, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса, статусу виконуючого обов'язки нотаріуса тощо. Але основна проблема полягає не в тимчасовому паралічі нотаріату, а в неузгодженості норм чинного Закону «Про нотаріат» із Сімейним і Цивільним кодексами. Менш нагальною, але не менш болючою є проблема завершення процесу реформування нотаріату в Україні та запро­вадження єдиного нотаріату відповідно до нових економічних, соціальних і політичних умов суспільства. Практика застосуван­ня Закону засвідчила штучність поділу нотаріату на державних і

29

Нотаріат в Україні

приватних нотаріусів, виявила соціальні й економічні непоро­зуміння в державному регулюванні діяльності приватних но­таріусів, визначенні їхнього статусу, що призвело до судових спорів не тільки в державі, а й за її межами. Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи та про­фесіонала в галузі права, запровадити новий, прозорий про­фесіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України та міжнародно-правовим актам із прав лю­дини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України. Тільки здійснивши такі послідовні кроки з реформування нотаріату, можна створити умови для вступу України до Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Попри все в нотаріату є проблеми, які створюються штучно і не регулюють, а фактично дерегулюють ситуацію навколо цього інституту. Прикладом цього може служити останній лист ДПА та Мін'юсту України «Щодо виконання нотаріусами обов'язків по­даткового агента», виконуючи вимоги якого нотаріус наражаєть­ся на небезпеку порушити інші закони України.

Метою реформування нотаріату повинно бути не вирішення окремих дріб'язкових проблем, а встановлення ефективного по-засудового забезпечення охорони та захисту законних прав й інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, тери­торіальних громад і держави, ґрунтованого на єдиних принци­пах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності. Такий системний підхід до вирішення кола проблем нотаріату може запобігти «монополізації» нотаріальної діяль­ності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної й економічної са­мостійності.

Слід також відзначити і позитивні моменти — можливість ви­користовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріаль­ного законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із конт­ролем за ним з боку держави.

Отже, можна говорити про те, що в Україні на сьогодні існу­ють передумови та підстави для реформування нотаріату. Понад те, оскільки саме нотаріуси «стоять на межі поєднання людини

ЗО

Глава 1. Нотаріат в Украї

га закону», тобто першими формують практику застосування з конодавства, зміни у діяльності нотаріату є доцільними, н обхідними та такими, що сприятимуть становленню громадськ ро суспільства у нашій країні.

§ 3. Латинський нотаріат

Так, головна відмінність нотаріуса від представників інши юридичних професій полягає в його статусі, специфіка якого тому, що він об'єднує приватні та публічні начала. Наприклад організація діяльності нотаріуса здійснюється ним самостійв під його матеріальну відповідальність, але при цьому засвідчеі ним факти і документи набувають офіційного характеру, тобі підтверджені державою. Разом з тим слід мати на увазі, що в д< яких країнах, зокрема, в Україні, Росії, Німеччині, інститут державного нотаріату діють нарівні з приватним нотаріатом.

Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійсню публічну функцію, отримавши від держави частинку його влад (право надавати його документам силу публічного акту), але оі ганізовує свою роботу як особа вільної професії. Також в обігу дефініція «вільний нотаріат», скорочена форма від визначена «нотаріат, що діє у формі вільної професії». Вільний нотаріа практикується в більшості країн світу.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представленні Міжнародним союзом нотаріату (МСН), що об'єднує понад 8і держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних но таріальних організацій. До учасників МСЛН входять країні Південної та Центральної Америки, Японія, Франція, Іспанія Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Германія, Італія Ватикан, Нідерланди, Кот-д'Івуар, Марокко, Сенегал, Туреччи на, Греція, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Поль ща, Словенія та деякі інші.

Латинський нотаріат базується на традиції римського права В країнах, що входять до МСЛН, як і в Україні, діє континен тальна (романо-германська) правова система з її пріоритетом письмового доказу, а нотаріально оформлені документи отриму ють публічне визнання і підвищену доказову силу. При цьому і більшості країн Латинського нотаріату акти нотаріусів мають і виконавчу силу.

31

Нотаріат в Україні

Питанням нотаріату надається багато уваги в Європейсько союзі. Зокрема, в резолюції Європейського парламенту коне тується, що створення єдиного загальноєвропейського ринку і тягло за собою значну активізацію нотаріальної діяльності в уі державах — членах Союзу.

Вільний нотаріат є єдиною формою нотаріату, яка відповц потребам демократичної держави. Він не є частиною адмініст] тивної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів г] мадян і юридичних осіб, маючи особливе повноваження держаї Юридичні гарантії і безпека, що надається нотаріальними про] дурами, не є зайвими формальностями і бар'єрами в цивільно і комерційному обороті, а навпаки, роблять ці відносини захип ними і передбаченими.

Сучасний Латинський нотаріат базується на системі основої лажних принципів, серед яких:

·нотаріус діє від імені держави, але підкоряється тільки і кону;

·функція Латинського нотаріату — служіння державі, я нотаріус здійснює незалежним чином, не входячи в ієрархію д< жавних службовців;

·нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юриді ну допомогу; законність, рівну справедливість і публічну д< товірність приватних актів;

·акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконі чу силу;

·діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрі дикції, при цьому сприяючи попередженню суперечок і конфл: тів;

·як радник нотаріус виявляє справжню волю осіб, що зв< нулись до нього, і відображає її в юридичному акті;

·нотаріус зобов'язаний бути членом централізованої орга: зації — нотаріальної палати; чисельність посад нотаріусів під^ гає квотуванню;

·нотаріус несе повну майнову відповідальність за професії помилки;

·нотаріус зобов'язаний застрахувати професійні ризики;

·нотаріус жорстко зв'язаний не тільки законом, а й норма] професійної етики.

Ці принципи покликані виключити незаконне втручання д( жавних органів і посадовців, підвищити кваліфікацію нотаріус забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій тощо.

32

Глава 1. Нотаріат в Україні

Разом з тим свобода в рамках Латинського нотаріату припус­кає контроль з боку держави, яка делегувала нотаріусам свої пов­новаження у сфері надання приватним актам характеру публічних. Держава, зокрема, регламентує порядок призначення на посаду нотаріуса, бере участь у визначенні кількості но­таріусів, встановлює ставки стягуваного мита і кримінальну відповідальність за істотні порушення в професійній діяльності нотаріуса, контролює дотримання нотаріусами законів та інших правових актів, держава уповноважена ставити питання про поз­бавлення права здійснювати нотаріальну діяльність через систе­му судових органів, вона встановлює ряд інших обмежень, нап­риклад, у занятті нотаріуса іншою діяльністю, у здійсненні но­таріальних дій у рамках нотаріального округу, в рекламі.

Функції нотаріуса, за латинським правом, можуть бути стис­ло описані таким чином:

·встановлення особи громадян, присутніх при укладанні до­говору;

·встановлення легальних повноважень сторін на ведення пе­реговорів;

·дослідження волі сторін;

·тлумачення волі сторін;

·перевірка свободи і відсутність стороннього впливу на волю сторін договору;

·перевірка можливості розпоряджатися предметом договору;

·розгляд відповідності волі сторін і норм чинного законодав­ства;

·перекладання волі сторін в письмову форму, що просто і яс­но виражає її незаперечне юридичне значення;

·редагування юридично правильного документа, відповідно­го за формою і по суті меті сторін договору;

·приведення волі сторін у відповідність з економічною, юри­дичною, соціальною системою для того, щоб її виконання вияви­лося можливим у рамках встановленого юридичного порядку; ця відповідність забезпечується також гласністю легальних актів, при повному дотриманні встановленого порядку;

·діяльність як юридичного радника сторін;

·збереження професійної незалежності.

Заповіді Латинського нотаріату, отримані з докладу еква­дорської делегації нотаріусів на пленарному засіданні 89 Міжна­родного конгресу Латинського Нотаріату в Мексиці в 1965 р., ма­ють неабиякий вплив на діяльність нотаріусів і поважаються нарівні із законодавчо закріпленими правилами:

33

Нотаріат в Україні

9. Поважай своє міністерство.

10. Утримайся, навіть якщо найменший сумнів робить незро­зумілими твої дії.

11. Віддавай належне Правді.

12. Дій обачно.

13. Вивчай із пристрастю.

14. Радься з Честю.

15. Керуйся Справедливістю.

16. Обмежуйся Законом.

17. Працюй з Гідністю.

10. Пам'ятай, що твоя місія полягає в тому, щоб не було супе­
речок між людьми.

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

ГЛАВА 2. Предмет, система і принципи нотаріального процесуального права

§ 1. Поняття нотаріального процесуального права

У суспільстві існує багато різних за своїм змістом відносин, се­ред яких правові відносини займають своє особливе місце. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як пра­вова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин. Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає в тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної по­ведінки різних учасників цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним учасникам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим са­мим взаємними правами і обов'язками, що спрямовує їхню по­ведінку в тих чи інших напрямах. Правове регулювання обумов­лене деякими об'єктивними та суб'єктивними факторами, до яких, крім рівня економічного розвитку суспільства, рівня зрілості та стійкості суспільних відносин, можна віднести рівень визначе­ності предмета, засобів і методів правового регулювання, од­норідність суспільно окремо необхідних відносин, що виникають у різних сферах суспільного життя, та інші критерії. Таким чином, можна зробити висновок про те, що предмет правового регулюван­ня — це сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері суспільного життя, що врегульовані за допомогою правових норм.

Слід відзначити, що в юридичній літературі висловлювалась думка про те, що до нотаріальних правовідносин мають увійти як правовідносини, які безпосередньо належать до нотаріального процесу — нотаріальні процесуальні правовідносини, так і но­таріально-адміністративні правовідносини, що стосуються ор­ганізаційної структури нотаріату, визначають взаємовідносини між нотаріальними органами і регулюються законодавством про нотаріат. Об'єднання цих правовідносин в одне поняття пов'яза­но з тим, що нотаріат є структурою, що не тільки забезпечує вчи­нення нотаріальних дій у визначеному законодавством порядку, а й взаємодіє з іншими державними структурами, забезпечує своє самооновлення.

Таким чином, нотаріальні процесуальні відносини — це суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиняють но-

35

Нотаріат в Україні

таріальні дії, та особами, що звертаються за вчиненням нотаріаль­них дій у порядку, передбаченому законодавством про нотаріат. Нотаріальні процесуальні відносини мають такі ознаки:

— наявність обов'язкового суб'єкта — нотаріуса або інших ор­
ганів чи осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій;

·встановлення меж компетенції нотаріуса, наданих йому державою, що визначаються нормами національного та міжна­родного законодавства;

·правоохоронний та правозахисний характер діяльності но­таріату;

·добровільність вступу в нотаріальні процесуальні відноси­ни, укладання та посвідчення договорів;

·безспірний характер нотаріальних процесуальних відно­син, тобто безспірність юридичних фактів і прав, на яких засно­вується нотаріальне провадження;

·письмова форма реєстрації нотаріальних дій і нотаріально­го діловодства.

Для регулювання відносин у сфері нотаріальної діяльності дер­жава встановлює спеціальні норми, сукупність яких створює га­лузь права — нотаріальне процесуальне право. Отже, нотаріальне процесуальне право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення но­таріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звер­таються за вчиненням цих дій. Нотаріальне процесуальне право має специфічні, притаманні тільки йому предмет і метод. Предме­том нотаріального процесуального права є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між но­таріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій і врегульовані нормами нотаріального процесу. Методом правового регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

При визначенні місця нотаріального процесуального права в системі права України в науці немає єдиної думки, що викликає багато суперечок.

Одні вчені вважають, що нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права і входить до предмета регулювання цивільного процесуального права, виконуючи в несудовіи формі захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Другі вважають, що нотаріальне процесуальне право має схожість із адміністративним процесом, оскільки нотаріальні ор­гани є органами державного управління й організаційній струк-

36

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального..

турі нотаріату властиві деякі ознаки адміністративних пра зозідносин, змістом яких є загальна підпорядкованість осіб, щ< зчиняють нотаріальні дії, Міністерству юстиції України, яке ви конує керівну та контролюючу функції.

Треті відносять нотаріальне процесуальне право до са настійної галузі, оскільки діяльність нотаріальних органів і по .адових осіб має безспірний характер, під час вчинення но гаріальних дій не використовується змагальна форма процесу.

Тому виходячи зі структурної побудови нотаріату і характеру здійснення нотаріальних дій, є всі підстави вважати, що но таріальне процесуальне право є самостійною галуззю права, якг має тісний зв'язок з іншими галузями матеріального і процесу ального права, зокрема цивільним, цивільно-процесуальним сімейним, земельним, житловим та адміністративним правом*

§ 2. Нотаріальний процес, його зміст та стадії

Нотаріальний процес — це діяльність нотаріальних органів врегульована нормами нотаріального процесуального права : здійснована у визначеному процесуальному порядку. Змістои цієї діяльності є сукупність взаємних прав та обов'язків суб'єктії процесу — нотаріальних органів і осіб, які звертаються за вчи ненням нотаріальних дій. Об'єднані нотаріальними правовідно синами, ці суб'єкти здійснюють процесуальні дії, спрямовані ж досягнення відповідної мети.

Метою нотаріального процесу є надання суспільним відноси нам визначеної законом форми, яка має забезпечити захист і охо­рону прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Нотаріальний процес складають ряд послідовних взаємо­пов'язаних стадій, серед яких є і обов'язкові для вчинення кож­ної нотаріальної дії.

Першою стадією нотаріального процесу є порушення но тпаріального провадження. Порушення провадження відбуваєть­ся поданням письмової заяви чи з'явленням особи до нотаріуса зе вчиненням нотаріальної дії. Цю стадію складають також дії з пе­ревірки нотаріусом наявності всіх передумов для вчинення пев­ної нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус розпочинає вчинення нотаріальної дії зі встановлення особи, яка звернулась до но­таріуса, на основі даних паспорту чи інших документів, передба­чених законодавством, перевірки її дієздатності, в необхідних ви­падках — перевірки повноважень представника.

37

Нотаріат в Україні

Друга стадія нотаріального процесу — підготовка до вчинен­ня нотаріальної дії, яка не завжди є обов'язковою. Зміст цієї дії полягає у витребуванні додаткових документів чи одержанні пев­них відомостей від фізичних або юридичних осіб, державних ор­ганів, перевірка, аналіз, правова експертиза поданих для вчинен­ня нотаріальних дій документів.

Третьою стадією нотаріального провадження є вчинення або відмова від вчинення нотаріальної дії. Після проходження двох попередніх стадій на підставі перевірки та оцінки поданих доку­ментів нотаріус приходить до висновку про обставини, які дозво­ляють або не дозволяють йому вчиняти нотаріальну дію. Вчинен­ня нотаріальної дії оформлюється нотаріальним актом (догово­ром, свідоцтвом, іншим нотаріальним документом).

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити в їх вчиненні з підстав, зазначених у ст. 49 Закону України «Про нотаріат», наприклад, якщо вчинення но­таріальної дії суперечить закону, суперечить цілям, вказаним у статуті юридичної особи, неподання необхідних відомостей та до­кументів тощо. Відмова на прохання особи, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, має бути викладена письмово.

Слід відзначити, що деякі нотаріальні дії характеризуються значними часовими межами, що надає їм характеру не одноразо­вої дії, а певного розтягнутого у часі процесу. До таких прикладів належить охорона спадкового майна, прийняття в депозит гро­шових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберіган­ня. Проте не дивлячись на те, скільки процесуальних дій вчиняє нотаріус для здійснення окремої нотаріальної дії, вона все одно складає зміст однієї стадії.

Четвертою стадією є реєстрація вчиненої нотаріальної дії. Згідно зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат», усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Для деяких нотаріаль­них дій обов'язковою є реєстрація в державних реєстрах — Єдино­му реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єди­ному реєстрі прав власності на нерухоме майно, Спадковому реєстрі тощо.

П'ята стадія яка не є обов'язковою, — це оскарження но­таріальних дій або відмова в їх вчиненні. У разі якщо заінтересо­вана особа вважає, що нотаріус неправильно вчинив нотаріальну

38

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

дію або неправильно відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії, во­на вправі подати про це скаргу до суду.

§ 3. Джерела нотаріального процесуального права

Джерела нотаріального процесуального права — це норма­тивні акти, які регулюють організацію і компетенцію нотаріаль­них органів, а також процесуальний порядок вчинення ними но­таріальних дій.

Принципове значення для нотаріату в Україні мають положен­ня Конституції України. Слід зазначити, що в Конституції немає норм, які б безпосередньо стосувались здійснення нотаріальної діяльності, проте вона закріпила низку важливих положень, нап­риклад, щодо непорушності права приватної власності, щодо пра­ва кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що набувається в порядку, визначеному законом, а та­кож користування Для задоволення своїх потреб об'єктами права державної і комунальної власності відповідно до закону.

Основні питання діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом Ук­раїни «Про нотаріат», від 2 вересня 1993 р., що набрав чинності 1 січня 1994 р. Необхідність прийняття нового закону про но­таріат була обумовлена переходом до ринкових відносин, виник­ненням приватної власності, створенням нових видів економічної діяльності тощо.

Законом створено систему приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити державні нотаріальні контори, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престижність професії нотаріуса. Для підвищення професійного рівня нотаріусів встановлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса — стажування в нотаріальній конторі чи у при­ватного нотаріуса, складання кваліфікаційного іспиту, обов'яз­кове одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю. Водночас врегульовано підстави для анулювання свідоцтва, виз­начено права та обов'язки нотаріуса, правові гарантії захисту йо­го прав та інтересів. Також посилено вимоги щодо відповідаль­ності нотаріуса за вчинювані ним нотаріальні дії.

Крім того, нотаріуси під час вчинення нотаріальних дій керу­ються нормами цивільного, цивільно-процесуального, сімейного, земельного, господарського права. Найбільший вплив на но-

39

Нотаріат в Україні

таріальнии процес має цивільне право, норми якого і повинні втілюватись на практиці за допомогою нотаріальної діяльності. Отже, це Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивіль­ний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 р., Земельний ко­декс від 25 жовтня 2001 р., Сімейний кодекс від 10 січня 2002 р., Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року.

Джерелами нотаріального процесуального права є також ок­ремі закони, зокрема Закон УРСР «Про власність» від 7 лютого 1991 р., Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р., Закон України «Про привати­зацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р., Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., Закон України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 р., Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. та ін.

Значну роль у регулюванні діяльності нотаріату відіграють постанови Верховної Ради України, наприклад, «Про тлумачен­ня Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р., «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням госпо­дарської діяльності» від 19 грудня 1992 р. і т.д.

Особливе місце в регулюванні нотаріальної практики мають укази президента України: «Про впорядкування справляння пла­ти за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р., «Про вре­гулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р., «Про Консульський статут України» від 2 квітня 1994 року.

Джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про Поло­ження «Про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» від 22 лю­того 1994 р., Постанову «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про порядок посвідчення заповітів і дору­чень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня 1994 р. та деякі інші підзаконні акти.

До важливих джерел нотаріального процесуального права слід віднести накази Міністерства юстиції України, якими затвер­джені інструкції: «Про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України» від 3 березня 2004 року, «Про порядок вчи­нення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів»

40

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

від 25 серпня 1994 р., «Про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» від 18 серпня 2004 р., «Про ведення Державного реєстру право-чинів» від 18 серпня 2004 р., «Про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» від 29 липня 2004 р., «Про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву» від 9 липня 2002 р., «Про порядок ведення Єдиного реєстру но­таріусів» від 27 травня 1999 р., «Про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних но­таріусів» від 18 лютого 2003 р., Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1994 р., Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій від 15 липня 2003 р., Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 січня 2003 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від б травня 1998 р., про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ від 17 жовтня 2000 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня 1997 р., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяль­ності від 4 березня 1994 р., Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р., Положення про держав­ний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р.

Також слід назвати спільні накази Міністерства юстиції Ук­раїни та Державної податкової адміністрації України від 7 люто­го 2003 р. «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» і Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. «Про затвердження Поло­ження про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України», Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затверд­жений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р.

Джерелами нотаріального процесуального права є також пос­танови Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практи­ку в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчи­ненні» від 31 січня 1992 р.; «Про практику розгляду судами Ук­раїни справ про спадкування» від 24 червня 1983 р., «Про прак­тику застосування судами земельного законодавства при розг­ляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р.

При вчиненні нотаріальних дій застосовуються й акти місце­вих органів влади та управління. На території Автономної Рес-

41

Нотаріат в Україні

публіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права. Так, якщо міжнародними договорами України встановлені інші положення щодо здійснення нотаріальних дій, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, то застосовуються норми міжна­родних договорів.

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначають­ся консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення но­таріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України «Про нотаріат», Консульським статутом Ук­раїни від 2 квітня 1994 р., спільним наказом Міністерства юс­тиції та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., яким затверджено Положення «Про порядок здійснення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах і консульсь­ких установах України», та іншими нормативними актами нашої держави.

Слід відзначити, що Україна, будучи членом Ради Європи та згідно з Указом Президента України від 11 червня 1998 родсу про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Со­юзу, одним із напрямів своєї діяльності вбачає забезпечення пра­вової гармонізації нормативно-правових актів України до вимог ЄС. Тому зближення правових систем європейських країн має значний вплив на формування національного законодавства. Це положення також повинно суттєво впливати і на законодавство про нотаріат, яке наразі не систематизоване, містить багато супе­речностей, застарілих норм. Так, в Україні 1 січня 2004 року на­були чинності Цивільний, Сімейний кодекси, 18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, які містять багато новел та значним чином відображаються на но­таріальній діяльності. Проте й досі в Україні діє Закон України «Про нотаріат» 1993 р. і одночасно нова Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року, норми яких не завжди узгоджуються між собою; крім того, Інструкція є підзаконним актом, який має прийматися на підставі закону та деталізувати його положення, а не суперечити закону. Так, наприклад, ст. 36 Закону не передбачає, що при­ватні нотаріуси можуть посвідчувати договори довічного утри­мання, накладати і знімати заборону відчуження нерухомого

42

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального.

майна та засвідчувати справжність підпису на документах, прш начених для дії за кордоном, посвідчувати доручення для цієї м( ти, а також засвідчувати справжність підпису батьків або опік} на (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини, тоді я Інструкція дозволяє вчиняти такі дії, зрівнюючи їх у цих діях -ержавними нотаріусами.

Наразі назріла необхідність прийняття нового закону про не таріат, що має забезпечити підвищення рівня захисту цивільне правових прав громадян України, юридичних осіб та держави цілому.

Слід зазначити, що законопроект про нотаріат, внесений гру пою народних депутатів України Віктором Мусіякою, Василеї Онопенком, Юрієм Кармазіним та Володимиром Мойсиком, н який вітчизняні нотаріуси покладали великі надії, 23.02.2006 бу ло відхилено Верховною Радою. Цей законопроект було внесено д парламенту ще 12.01.2004 і 18 червня 2005 р. було прийнято за ос нову. Однією з основних ідей проекту, яка якісно відрізняє ЙОГ< від діючого закону «Про нотаріат», є докорінне реформування са ме з точки зору введення єдиного нотаріату. Згідно з ним но таріуси повинні вчиняти всі нотаріальні дії, а їхня діяльність ма< базуватися на принципах самофінансування та саморегуляції.

§ 4. Система нотаріального процесуального права

Система — це певний порядок розміщення або розподілу час тин цілого. З урахуванням цього визначення системою но таріального процесуального права є сукупність норм нотаріаль ного процесуального права, розміщених у певній послідовності що відображає спосіб групування правового матеріалу з метою за безпечення більш глибокого вивчення змісту та трансформаці: нормативно-правової бази, яка регулює нотаріально-правов: відносини в Україні.

Норми нотаріального процесуального права можна поділите на загальні та особливі. Загальні норми становлять загальні частину нотаріального процесуального права, до якої входяті поняття нотаріату та його функцій, законодавство про нотаріат, положення про нотаріальне процесуальне право, його джерела, нотаріальний процес, а також організаційна структура но­таріальних органів, їх компетенція та загальні правила вчинення нотаріальних дій.

43

Нотаріат в Україні

До особливої частини можна віднести порядок вчинення окре­мих нотаріальних дій, а також застосування законодавства інших держав та міжнародних договорів у нотаріальній практиці.

§ 5. Принципи нотаріального процесуального права

Принципи нотаріального процесуального права — це керівні положення, на яких базується нотаріальне процесуальне право, ор­ганізація і здійснення нотаріальної діяльності. Значення прин­ципів полягає у визначенні основних засад організації та діяльності нотаріату як окремого правового інституту, а також у тому, що:

·сукупність принципів нотаріального процесуального права є індивідуалізуючою ознакою саме цієї галузі права;

·вони є взаємопов'язаною і взаємоузгодженою системою, в якій порушення одного з принципів тягне за собою порушення інших;

·вони є основою тлумачення змісту законодавства у сфері но­таріальної діяльності.

Серед принципів нотаріального процесуального права можна назвати такі: законності, обґрунтованості нотаріальних актів, не­упередженості, сприяння громадянам та організаціям у здій­сненні їхніх прав і законних інтересів, дотримання таємниці вчи­нення нотаріальних дій, національної мови.

Принцип законності. У своїй діяльності нотаріуси та посадові особи зобов'язані дотримуватися норм чинного законодавства. Це значить, що, дотримуючись правильного процесуального по­рядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується нормами процесуального і матеріального права.

Крім того, нотаріуси повинні вимагати дотримання законності від усіх осіб, які звертаються до нього за вчиненням нотаріальних дій. Це досягається можливістю відмови нотаріуса від вчинення дій, що суперечать закону або неприйняття документів, оформле­них з порушенням закону. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, виявивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру (абз. 1 ст. 51 ЗУ «Про нотаріат»).

Правовою гарантією реалізації цього принципу є можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні в суді.

Зміст принципу обґрунтованості нотаріальних актів полягає в тому, що дії нотаріуса ґрунтуються на дійсних обставинах,

44

Глава 2. Предмет, система (принципи нотаріального...

підтверджених відповідними необхідними для цього доказами (документами). Так, нотаріус встановлює особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовує дієздатність громадян і перевіряє правоздатність юридичних осіб, а в разі на­явності — повноваження представника фізичної чи юридичної особи. Нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій додаткові відомості та документи, необхідні для вчи­нення нотаріальних дій. При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодав­ством України, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

Правовою гарантією здійснення принципу неупередженості є те, що існують обмеження у праві вчинення нотаріальних дій з метою запобігання необ'єктивності нотаріуса, використання ним свого службового становища для задоволення особистих інте­ресів. До таких обмежень, зокрема, належить заборона нотаріусу вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, а також на ім'я і від імені свого чоловіка, дружини, родичів тощо.

Основоположним принципом діяльності нотаріуса є принцип сприяння громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів. Це сприян­ня може відбуватись шляхом надання роз'яснень заінтересова­ним особам щодо їхніх прав і обов'язків, консультацій правового характеру, попередження про наслідки вчинюваних нотаріаль­них дій тощо. Роз'яснення громадянам їхніх прав і обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення несумлінного виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса. Адже він має виступати як неупереджений радник і поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Та­кож нотаріус на прохання зацікавлених осіб складає проекти заяв або угод, надає копії документів або виписки з них.

Не менш важливу роль відіграє і те, що нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчинен­ням нотаріальних дій. Значення цього принципу полягає в забез­печенні конфіденційності інформації, яку надає нотаріусу особа, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій. Дотримання цього принципу означає, що нотаріус не вправі розголошувати відомості, що стосуються не тільки самої дії, ай факту її здійснення — саме тому довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

45

Нотаріат в Україні

Крім того, дія цього принципу поширюється не тільки на но­таріусів, а й на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відо­мо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (секре­тарі, друкарки, практиканти, стажери тощо). Принцип діє на названих осіб навіть тоді, коли вони вже не працюють у нотарі­альній конторі або вийшли на пенсію.

Чинним законодавством передбачено і певні винятки з цього правила — так, в окремих випадках, документи можуть видава­тись на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з конкретними справами, що знаходяться в їх провадженні, а також на письмову вимогу органів податкової інспекції — можуть видаватись довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягнення державного мита та для цілей оподаткування.

В разі порушення таємниці вчинюваних нотаріальних дій винні особи несуть відповідальність у порядку, встановленому за­конодавством України (відшкодування матеріальної та мораль­ної шкоди).

Під принципом національної мови розуміють те, що но­таріальне провадження здійснюється українською мовою. В не­обхідних випадках для забезпечення дотримання цього принци­пу тексти оформлюваних документів мають бути перекладені особі, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій, нотаріусом або перекладачем.

Слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат» напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той самий час виваженого підходу до здійснення нотаріальної діяль­ності, зокрема в пропозиціях щодо принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, які мають знайти своє закріплення в окремій статті закону: незалежність і неуперед­женість нотаріуса, повна організаційна та економічна са­мостійність, платність, страхування ризику нотаріальної діяль­ності, повна матеріальна відповідальність нотаріуса за заподіяну з його вини шкоду, самоврядування нотаріусів та державне регу­лювання нотаріальної діяльності.

■

46

Глава 3. НотарЦ

ГЛАВА 3. Нотаріус § 1. Вимоги до посади нотаріуса

Першоджерелом слова «нотаріус» є середньовічне латинськ «поіагіиз» — писар, скорописець, секретар. Саме слово «пойагіие сходить до латинського «поіо» — відзначаю, позначаю, пишу, а вс но у свою чергу — до слова «пойа» — знак, відмітка, помітка. У слої нику В.Даля слово «нотаріус» визначено таким чином: «прися» ньій чиновник, свидетельствующий договори, обязательства : другие сделки между частньїми людьми; что маклер для купцов»

Нотаріус — це посадова особа, наділена повноваженнями вчи няти нотаріальні дії, передбачені законом. При здійсненні но таріальної діяльності нотаріус як особа, яка виконує делегован їй державою функції, шляхом надання кваліфікованих юридич них порад забезпечує дотримання єдності інтересів громадян т; держави. Водночас нотаріус несе відповідальність за вчиненню нотаріальних дій відповідно до закону.

Враховуючи те, що нотаріальну діяльність здійснює уповнова жена державою особа від імені держави, яка надала їй такі повно важення, закон встановлює досить жорсткі вимоги щодо допусю до професії нотаріуса, зазначені, зокрема, в ст. З Закону Україні «Про нотаріат».

18. Нотаріусом може бути тільки громадянин України, томз втрата особою громадянства України або виїзд за межі Україні: на постійне проживання є підставою анулювання свідоцтва пре право на заняття нотаріальною діяльністю.

19. Нотаріус повинен мати вищу юридичну освіту, тобто закін чити відповідний факультет університету, академії, інституту. Е минулому посаду нотаріуса дозволялось обіймати і особам, які не мали вищої юридичної освіти, за певних умов (не менше трьох років роботи за спеціальністю юриста, навчання на останніх кур­сах вищого навчального закладу відповідного фаху).

20. Майбутній нотаріус має пройти обов'язкове стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною діяль­ністю, що дозволяє підготувати нові кадри до практичної роботи.

21. Для визначення рівня професійної підготовки осіб, які ма­ють намір займатися нотаріальною діяльністю, наступним етапом є складання кваліфікаційного іспиту.

47

Нотаріат в Україні

22. Після складання іспиту потрібно одержати свідоцтво і право на зайняття нотаріальною діяльністю, яке є підставою і призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації щ ватної нотаріальної діяльності.

23. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, повинна мати судимість. Винесення обвинувального вироку с} щодо нотаріуса також є підставою для анулювання свідоцтва і право на заняття нотаріальною діяльністю.

24. Нотаріус не може перебувати в штаті інших держави: приватних та громадських підприємств і організацій, займаті підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також вико: вати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої законом, а кож викладацьку і наукову у вільний від роботи час. Таким | ном забезпечується принцип незалежності і неупередженості: таріуса, усувається можливість впливу інших осіб на виконаї нотаріусом своїх прямих обов'язків. Законом передбачені вин ки з цього правила (абз. З ст. 4 Закону України «Про нотаріат які стосуються надання права нотаріусам складати проекти у: і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також вати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій та консу тації правового характеру. Ці права безпосередньо стосуюті компетенції нотаріуса і сприяють законному та об'єктивне вчиненню кожної конкретної нотаріальної дії.

Вже досить довго ведуться дебати щодо пропозицій доволі кар нально змінити положення про вимоги для допуску до професії таріуса в Україні, що зумовлено багатьма чинниками. Серед них потреба у більш кваліфікованих спеціалістах, які зможуть ефект но виконувати покладені на нотаріат завдання і функції. Так, про нується, що нотаріусом може бути громадянин України, який:

·має вищу юридичну освіту і отримав освітньо-кваліфікап ний рівень спеціаліста або магістра;

·вільно володіє державною мовою;

·має досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із і помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років.

Порівняння юридичного досвіду України і Голландії свідч: про неоднаковий підхід до вимог до осіб, які прагнуть займат: нотаріальною діяльністю. Цікаво, що Закон про нотаріат у Г ландії діє вже понад 160 років (був прийнятий 1842 р.). З таріуси в Голландії призначаються на посаду королевою, але і державними службовцями. Нотаріус займає посаду довічно, п те може бути відправлений у відставку з підстав, вказаних у

48

Глава 3. Нотаріус

коні. Кандидат в нотаріуси повинен мати ступінь магістра права, причому в університетах існують програми з нотаріального права та відділи нотаріального права на юридичних факультетах. Крім того, кандидат три роки працює в якості помічника нотаріуса.

В Італії професія нотаріуса належить до переліку так званих «захищених професій», що передбачає занесення в особливі реєстри, проведення контролю при допуску до них, контролю їх організації і здійснення. Заняття «захищеною професією» без дотримання всіх умов є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Праця нотаріуса в Італії стоїть на першому місці серед усіх «захищених вільних професій» через своє особливе значення для суспільства. Нотаріус у системі вільного нотаріату є гарантом правового захисту і законності, компетентним і неупередженим радником сторін, він запобігає порушенням закону, спорам і розбіжностям, є помічником держави у зборі податків.

Слід відзначити, що в англо-саксонській правовій системі в ба­гатьох випадках не існує нотаріату як окремого виду діяльності або діяльність нотаріуса суміщається з адвокатською. У Сполуче­них Штатах Америки взагалі не існує окремої професії, ідентич­ної європейському нотаріусу. Американський термін «повагу риЬНс» не має нічого спільного з нотаріатом у нашому розумінні. Ця особа не засвідчує правильності фактів, що містяться в доку­менті, а всього лише свідчить, що саме та чи інша особа підписа­ла документ. У більшості штатів кожен бажаючий старше 18 років може стати «поіагу риЬПс», склавши нескладний тест. Секретар у американському суді, який приводить свідків до присяги та веде за­пис свідчень, теж вважається нотаріусом. Більшість нотаріусів — секретарі у юридичних фірмах, судах, банках та страхових ком­паніях. На відміну від цього професійним і досвідченим юристом, що володіє широкими повноваженнями, є цивільний нотаріус (сгуі1-1а\у поіагу) штату Флорида. У 1998 році штат Флорида, праг­нучи до розвитку міжнародних відносин і зв'язків, почав створення системи цивільного нотаріату, ґрунтуючись на досвіді європейсь­ких держав. Цивільний нотаріус (сМІ-Іа^ повагу) Флориди — це професійний юрист, що практикує як мінімум 5 років і має відповідну репутацію. Для того щоб одержати статус цивільного нотаріуса Флориди, необхідно успішно скласти комплексний дер­жавний іспит і одержати призначення державного департаменту.

В Польщі нотаріуса призначає міністр юстиції за заявою заінтересованої особи та за рекомендацією регіональної ради но-

49

Нотаріат в Україні

таріальної палати. Нотаріусом може бути громадянин Польщі, молодший 26 років, який має вищу юридичну освіту, пройшов ] таріальне стажування, склав нотаріальний іспит та працюі помічником нотаріуса не менше двох років. Винятки встановлі для професорів юриспруденції, суддів, прокурорів та адвокат які працювали на займаній посаді не менше трьох років.

Обов'язком польського нотаріуса є участь у заходах загальї національної Нотаріальної ради та регіональних нотаріальних ] лат. До компетенції нотаріальної палати входить надання харі теристики — рекомендації щодо претендента на посаду нотаріу нагляд за виконанням нотаріусами своїх обов'язків, організаі навчання стажистів нотаріуса та ін. Контроль за діяльністю і таріуса здійснюють органи нотаріального самоврядувані міністерство юстиції через президентів апеляційних судів.

§ 2. Стажування нотаріуса

Як зазначалося вище, обов'язковою умовою для майбутньї нотаріуса є проходження стажування протягом шести місяці: державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. С жування має на меті підготувати осіб, які мають намір займаті нотаріальною практикою, до практичної роботи, адже знан] що вони здобувають у навчальних закладах, мають теоретичв характер. Саме проходження стажування прищеплює колипії студентам юридичних факультетів практичні навички, дає змс вчитись у досвідчених нотаріусів.

Стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юриді ну освіту (університет, академія, інститут). Право на проходж ня стажування мають також особи, які до набрання чинності І коном УРСР «Про освіту» закінчили інші вищі навчальні зак. ди за спеціальністю «Правознавство».

За ст. З Закону України «Про нотаріат», строк стажував становить шість місяців. Слід відзначити, що незалежно від п; чин скороченню він не підлягає; навіть об'єктивні умови, такі хвороба, вагітність, робота за спеціальністю в минулому, д татній рівень підготовки, не впливають на цей термін. Пита* строку стажування останнім часом широко дискутується, оскі ки багато фахівців вважає його недостатнім для підготовки ви копрофесійних спеціалістів, потрібних для нотаріальної дія ності, і тому вимагає його подовження до одного року. У проект

50

Глава 3. Нотаріус

Закону «Про нотаріат», про який вже йшлося, ця вимога взагалі змінюється на «досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із нзої помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років».

На кваліфікаційні комісії при управліннях юстиції покладено : ■:■■; з'язок щодо проведення конкурсного відбору осіб із метою за­рахування їх до резерву на заміщення посади стажиста но­таріуса.

До стажування не допускаються особи, які мають судимість. Крім того, підставами незарахування до резерву за наслідками ?:онкурсного відбору можуть бути: звільнення особи, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, з державної служби за порушення вимог Закону України «Про державну службу» та < Лро боротьбу з корупцією та організованою злочинністю», а та­кож пенсійний вік цієї особи. Відповідно до вимог закону ста­жист не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підпри­ємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану, крім викладацької і наукової, роботу.

Стажист нотаріуса проходить стажування в державній но­таріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом з додержанням законодавства про працю. Стажисти користуються всіма правами і пільгами, встановленими для працівників державних но­таріальних контор і приватних нотаріусів.

Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності.

В обов'язки стажиста входить сумлінне виконання обов'язків, покладених на нього трудовим контрактом, примірною програ­мою для стажування та індивідуальними планами. Він повинен додержуватися трудової дисципліни, правил внутрішнього тру­дового розпорядку.

Під час стажування стажист зобов'язаний вивчити законодав­ство про нотаріат, а також законодавчі акти з різних галузей пра­ва. Одночасно з вивченням нормативних актів стажист повинен знайомитися з практичною діяльністю нотаріату, діловодством, реєстрацією нотаріальних дій.

Для набуття практичного досвіду стажист бере участь у прийомі громадян, перевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проекти договорів, свідоцтв та інших документів; визначає розмір оплати та державного мита; бере участь у інших нотаріальних діях.

51

Нотаріат в Україні

Відповідальність за проведення стажування в державних но таріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальнок конторою або його заступника, а в приватного нотаріуса — не цього нотаріуса.

Безпосередній керівник стажування повинен мати принаймні п'ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Керівництво і контроль за проведенням стажування здійсню­ють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Після закінчення стажування в державній нотаріальній кон­торі керівник стажування складає висновок про результати про­ходження стажування, вказуючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним у процесі стажування практичні навички і знання. Протягом трьох днів після закінчення стажування він подає завідуючому нотаріальною конторою або його заступникові цей висновок для розгляду і затвердження. Слід відзначити, що в за­конодавстві не зазначено, яким чином повинно оформлюватись проходження стажування у приватного нотаріуса, а тому автор вважає, що приватний нотаріус повинен аналогічно складати висновок про результати проходження стажування і затверджу­вати його.

Після одержання висновку особа, яка має намір займатись но­таріальною діяльністю, звертається до кваліфікаційної комісії но­таріату із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспи­ту. Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайняти­ся нотаріальною практикою.

Для вдосконалення порядку стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, на кваліфікаційні комісії, крім прийняття кваліфікаційного іспиту, покладено обов'язки з проведення конкурсного відбору осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Так, не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за пору­шення вимог Законів України «Про державну службу», «Про бо­ротьбу з корупцією та організованою злочинністю».

52

Глава 3. Нотаріус

При конкурсному відборі враховується наявність знань із пи­тань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береть­ся до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з ос­таннього місця роботи. Крім того, враховується і положення ст. З Закону України «Про нотаріат» — стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової. Основною ж умовою є позитивний вис­новок керівника стажування про результати проходження ста­жування, оскільки за негативного висновку комісія має вирішу­вати питання щодо подовження стажування тощо.

На підставі аналізу поданих документів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосов­но кожного учасника конкурсу. Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

§ 3. Складання кваліфікаційного іспиту

-

Після проходження стажування особа, яка має намір займа­тись нотаріальною діяльністю, повинна скласти кваліфікаційний іспит. Для цього особа подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому поряд­ку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати про­ходження стажування.

Кваліфікаційна комісія зобов'язана розглянути одержані до­кументи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів. Заяви осіб, які мають намір займа­тися нотаріальною діяльністю, розглядаються на засіданні кваліфікаційної комісії та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи; представники підприємств, установ, ор­ганізацій, які зацікавлені в розгляді заяви; запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступ­ника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії доку-

53

Нотаріат в Україні

менти. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфіка­ційного іспиту повинно бути вмотивованим, бо таку відмову мож­на оскаржити.

У практиці прийняття кваліфікаційного іспиту вже склалися певні вимоги. Так, під час іспиту в середньому використовується від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10 запи­тань та одне практичне завдання. Аналіз практики складання кваліфікаційних іспитів вказує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспиту в письмовій формі з обов'язковим долу-ченням до протоколу засідання комісії чернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинні фіксуватись у про­токолі засідання. Це, за оскарження рішення комісії, полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість пра­вильно розглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим го­лосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголо­шують заінтересованим особам у день складання ними іспитів. На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяль­ності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше ніж через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищий кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цьо­го рішення.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розг­лядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії но­таріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є пере­шкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія мо­же визнати присутність їх обов'язковою. На засіданні також мо­жуть бути присутніми представники підприємств, установ та ор­ганізацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який по-

54

Глава 3. Нотаріус

передньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою біль­шістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викла­дається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може винести такі рішення:

— залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без
зміни, а скаргу — без задоволення;

·допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією;

·скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і до­пустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа одержує в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняття но­таріальною діяльністю.

■

§ 4. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю —

це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі свідоцтва регулює Положення, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (далі — свідоцтво) може бути видане громадянину України, який має ви­щу юридичну освіту (університет, академія, інститут), пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, та склав кваліфікаційний іспит.

55

Нотаріат в Україні

Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юс­тиції Республіки Крим, обласному, Київському та Севастополь­ському управліннях юстиції, а у випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України — на підставі її рішення.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на ра­хунок Міністерства юстиції України. Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встанов­люється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 черв­ня 1996 р. Зараз встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України «Про нотаріат» працювали в держав­них нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівницт­вом і контролем за діяльністю нотаріату.

Для одержання свідоцтва у Міністерство юстиції України по­дається заява, до якої додається рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, якщо іспит було складено повторно, і документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. При подачі заяви має бути пред'явле­ний документ, що посвідчує особу заявника, а також інші доку­менти, передбачені згаданим Положенням. Заява має бути розг­лянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може ви­нести три рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріаль­ною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має

56

Глава 3. Нотаріус

встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одер­жує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на поса­ду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво реєструється в Журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі пе­решкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Поло­женні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження, зокрема:

·втрата особою громадянства України;

·винесення щодо цієї особи обвинувального вироку, який набрав чинності;

·винесення ухвали про застосування примусових заходів ме­дичного характеру, що набрала законної сили;

·винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­меження дієздатності особи, визнання її недієздатною;

— інші випадки, передбачені законом України «Про нотаріат».
Важливою гарантією захисту прав особи, яка бажає зайнятися

нотаріальною діяльністю, є її право оскаржити відмову у видачі свідоцтва у суді. Така скарга подається до суду в місячний термін від дня одержання відмови і розглядається в порядку проваджен­ня, що виникає, з адміністративно-правових відносин.

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджа­ють видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. З Положення Міністерства юстиції України «Про порядок видачі свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю».

В разі втрати або пошкодження свідоцтва видається його дублікат.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися но­таріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюван­ням такого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це мож­ливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції. Власна ініціатива — це волеви-

57

Нотаріат в Україні

явлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про ану­лювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва Міністерством юстиції України за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України «Про нотаріат») спрямовані на забезпе­чення належного порядку вчинення нотаріальних дій; їх ре­алізація дає можливість усунути від нотаріальної діяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об'єктивні, незалежні від них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Закон прямо передбачає такі підстави анулювання свідоцтва:

а) втрата громадянства України або виїзду за межі України
на постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду,
який набрав чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса приму­
сових заходів медичного характеру, що набрала законної сили.
Це може бути тоді, коли нотаріус учинив суспільно небезпечне
діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворів до
винесення вироку на душевну хворобу;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи
щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав. Нереабілітуючі
підстави — такі підстави, коли винність нотаріуса у вчиненні
злочину підтверджена зібраними у справі Доказами, але через
певні передбачені законом обставини він звільняється від
кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації,
внаслідок чого вчинене діяння втрачає характер суспільно небез­
печного, притягнення нотаріуса до адміністративної відповідаль­
ності, передача матеріалів до товариського суду, закінчення стро­
ку давності притягнення до кримінальної відповідальності, акт
амністії, акт помилування. В усіх цих випадках до уваги береть­
ся той факт, що нотаріус вчинив злочин, але звільняється від
кримінальної відповідальності;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­
меження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса,
визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її
померлою. Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або

58

Глава 3. Нотаріус

наркотичними речовинами і цим ставить себе і свою сім'ю в тяж­ке матеріальне становище, то за рішенням суду він визнається об­межено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неуперед­женість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в дієздатності, може зазнати різних негативних впливів. Визнання нотаріуса недієздатним може відбутись унаслідок душевної хво­роби останнього. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати;

є) неодноразове порушення нотаріусом чинного законодав­ства при вчиненні нотаріальних дій або грубе порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, ор­ганізацій, громадян. Ця підстава є правовою гарантією забезпе­чення законності вчинення нотаріальних дій і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чин­ного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одно­разове грубе порушення закону, що завдало шкоди названим суб'єктам. Тут мова йде про зафіксовані неодноразові порушення закону, про систематичні порушення. Отже, одне порушення за­кону, яке не завдало шкоди інтересам держави, організацій і гро­мадян, не буде підставою для анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдало шкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженням завданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону буде рішення суду про стягнення збитків;

є) невідповідність нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності. Анулювання свідоцтва в зв'язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяль­ності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здо­ров'я нотаріус не може виконувати свої професійні обов'язки;

ж) перебування нотаріуса в штаті інших державних, приват­них та громадських оганізацій, заняття підприємницькою і по­середницькою діяльністю, а також виконання іншої оплачува­ної роботи, крім складання, проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, дачі роз'яснень з питань вчи­нення нотаріальних дій і консультацій правового характеру, за­няття викладацькою і науковою роботою у вільний від роботи час.

59

Нотаріат в Україні

Як вже зазначалось, необхідність забезпечення об'єктивності й не­залежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і вза­галі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимо­ги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших ор­ганізаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об'єктивність вчинюваних но­таріусом дій;

з) порушення вимог щодо додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Додержання таємниці вчинюваних нотаріаль­них дій є одним із принципів діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса. Це не лише пору­шення законності (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»), а й амо­ральний вчинок, оскільки особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому такі обставини, що вони мають бути впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано;

і) вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх ро­дичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом. Остання підстава для анулювання свідоцтва випливає з порушен­ня нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Про нотаріат», яка ре­гулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у їх вчиненні. Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об'єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення цієї статті.

Свідоцтво анулюється Міністерством юстиції України за подан­ням управлінь юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Подання Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юс­тиції обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний термін від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністра­тивно-правових відносин.

60

Глава 3. Нотаріус

§ 5. Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій в урочистій обстановці приносить присягу та­кого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і за­конні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Урочиста присяга тісно пов'язана з етичною стороною діяль­ності нотаріуса. В ній відображені як положення, які знайшли своє закріплення в законодавстві про нотаріат — виконання обов'язків згідно з законом, охорони прав і законних інтересів громадян і організацій, збереження таємниці нотаріальних дій, так і положення морально-етичного плану — сумлінність, совісність, повага до високого звання нотаріуса. Присяга має важ­ливе психологічне значення в становленні нотаріуса як про­фесіонала. Приносячи присягу особа водночас відчуває свою при­належність до певного професійного кола, яке має свої етичні принципи та відчуває моральну відповідальність за її виконання.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звер­нувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов'язаний бу­ти чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально1.

§ 6. Права і обов'язки нотаріуса

Права та обов'язки нотаріуса є реалізацією принципу сприян­ня громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Права нотаріуса в основному закріплені в ст. 4 Закону України «Про нотаріат», проте цей перелік не є вичерпним — чинним за­конодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Так, в ст. 4 зокрема зазначається, що нотаріус має право вит­ребувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку-

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 39.

61

Нотаріат в Україні

менти, необхідні для вчинення нотаріальних дій; складати про­екти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Згідно із ст. 42 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вста­новлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця.

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував уста­новлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод ви­магає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме жодних непередбачених негативних наслідків2.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не пода­ли заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцт­ва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересо­ваних осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народжен­ня і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричини­ти шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб'єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз'яснення з питань вчинення конкретної но­таріальної дії, а також консультації правового характеру. Нап­риклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз'яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов'язкову частку в спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квар­тири, нотаріус, роз'яснивши наслідки посвідчення такого догово­ру, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

2 Радзїєвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 40.

62

Глава 3. Нотаріу*

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які зверта ються до державного нотаріуса.

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. зат верджено «Примірне положення про порядок надання державни ми нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які ні пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послу] технічного характеру», яке отримало великий резонанс в юри дичних колах. Згідно з цим Положенням, надання консультації та роз'яснень з питань чинного законодавства, надання усних письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектії угод та інших документів розглядаються як додаткові послуга правового й технічного характеру.

У Положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг не пов'язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не < здійсненням нотаріусами юридичної практики і не має на меті от­римання прибутку.

Уся плата за надання державними нотаріусами правової допо­моги та послуг технічного характеру використовується на покрит­тя витрат, пов'язаних з організацією надання правової допомоги те послуг технічного характеру, у тому числі на оплату праці додат­ково залучених працівників нотаріату, крім державних служ­бовців. Ці кошти також можуть бути використані на покриття вит­рат, які повною мірою не забезпечені загальним фондом державно­го бюджету на утримання державних нотаріальних установ.

Це Примірне положення, з точки зору практики його застосуван­ня, викликає певні питання. По-перше, незрозумілим є надання но­таріусами додаткових послуг правового характеру, не пов'язаних з вчинюваними нотаріальними діями. По-друге, невідомими є понят­тя та критерії визначення фактичних витрат на забезпечення якісного і термінового обслуговування. Фактично, оплата за ці до­даткові послуги значно перевищує розмір державного мита. І чи не повинен нотаріус виконувати всі нотаріальні дії якісно і терміново?

Звісно, можна було б ще розглядати як додаткові послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг право­вого характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі дер­жавного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб3.

3 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 42

Нотаріат в Україні

Із Закону України «Про нотаріат» також випливає що но­таріуси мають право об'єднуватись у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації. Слід відзначити, що в пе­реважній більшості країн латинського нотаріату об'єднання но­таріусів в спілку є їх обов'язком і має на меті не тільки кращий захист прав і інтересів самих працівників нотаріальних органів, але й осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, вдос­коналення роботи нотаріусів тощо.

Також нотаріус вправі відмовити у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат».

Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, но­таріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі затримати цей документ і направити його на експертизу (ст. 51 ЗУ «Про нотаріат»).

Обов'язки нотаріуса досить повно перелічені в ст. 5 Закону Ук­раїни «Про нотаріат». Так, нотаріуси зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і ор­ганізаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчи­нюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності за­конодавству України або міжнародним договорам.

Слід зазначити, що вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус пови­нен дотримуватись не тільки Закону України «Про нотаріат» та інших норм процесуального права, але й додержуватись норм ма­теріального права.

Нотаріус повинен також працювати у відповідності до прине­сеної присяги, а отже, виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з совістю.

Нотаріус зобов'язаний сприяти фізичним та юридичним осо­бам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Це озна­чає, що він має: правильно встановити дійсне волевиявлення сторін, мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити всі подані документи щодо їх достовірності, допусти­мості й належності; роз'яснити заінтересованим особам їх права й обов'язки, попередити про наслідки вчинюваної нотаріальної дії, щоб запобігти проблемам, які можуть виникнути якщо особи не будуть повністю обізнані з усіма аспектами вчинюваних ними

64

Глава 3. Нотаріус

нотаріальних дій. Так, наприклад, якщо особи звертаються за посвідченням договору дарування будинку, нотаріус зобов'яза­ний встановити чи дійсно волевиявлення цих осіб спрямоване на укладання саме договору дарування, а не наприклад довічного утримання, роз'яснити права та обов'язки сторін за цим догово­ром, необхідність державної реєстрації нерухомого майна, спла­ти державного мита тощо.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична не­обізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації, не-передбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому ду­же важливого значення набуває обов'язок нотаріуса попереджа­ти про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, щоб саме ці обс­тавини не могли бути використані їм на шкоду. Цей обов'язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реаль­ному захистові суб'єктивних прав громадян та організацій4.

Також на нотаріуса покладено обов'язок зі збереження таєм­ниці вчинення нотаріальних дій, що є основоположним принци­пом діяльності нотаріату, який закріплено в ст. 8 Закону України «Про нотаріат». Дотримання нотаріусом цього обовязку має на меті запобігти певним можливим негативним наслідкам, які мо­жуть виникнути для особи у зв'язку з вчиненням нею певної но­таріальної дії. Особливо це стосується таких правочинів як за­повіти та договори дарування.

§ 7. Етика нотаріуса

Право, законність — це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та прин­ципи. Втілення в життя правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності нотаріусів, від дотримання ними вимог професійної етики.

Останнім часом дедалі актуальнішим стає питання етики нота­ріуса. У зв'язку з цим слід згадати ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки «Юридична де­онтологія». Ще у 1988 р. було опубліковано авторським колекти­вом за його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юри­дичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю

Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 42-43.

65

Нотаріат в Україні

інформацію про кваліфікаційні вимоги до юриста, розглянувши професію юриста за такими аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій ви­соких моральних якостей; д) естетична культура юриста.

Діяльність нотаріуса вирізняється серед інших цілою низкою специфічних властивостей, зумовлених роллю, яку вони відігра­ють у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів грома­дян є змістом повсякденної діяльності нотаріусів і разом з тим — їхнім професійним обов'язком. Саме висококваліфіковані но­таріуси, які мають високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долі людей, здатні ефективно впливати на зміцнення законності та правопорядку в державі. Необхідність виконання нотаріусами цих важливих завдань ставить перед ни­ми особливо високі вимоги до особистих якостей. Таким чином, етика нотаріуса охоплює одночасно і загальні моральні принци­пи, і особливі вимоги, властиві цій професії.

Так, важливою умовою кваліфікованого здійснення но­таріусами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та вико­ристання у своїй діяльності загальних моральних принципів. Мо­ральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають го­ловну лінію поведінки.

Насамперед нотаріус має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує, будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому йому мають бути притаманні такі риси, як ви­сока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, праг­нення до самовдосконалення. Характерною ознакою відданості нотаріуса своїй справі є загострене почуття справедливості. Це передусім означає небайдужість до проблем інших людей, оскіль­ки, на відміну від інших громадян, нотаріус як правозахисник спроможний активно й ефективно допомагати людям у захисті їхніх прав та інтересів.

Окремо слід назвати принципи гуманізму, демократизму, за­конності в роботі нотаріуса. Суть цих принципів у сфері юридич­ної діяльності означає:

·сприйняття людини як вищої цінності;

·забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

·повага до особистих якостей;

·рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, вікових, національних та інших ознак, політич­них поглядів тощо.

68

Глава 3. Нотаріус

По-друге, специфічною рисою діяльності нотаріуса є повсяк­денне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, що вимагає знання психології, комунікативність, вміння розібратись у складних обставинах, дохідливо і переконливо роз'яснити суть та наслідки вчинюваних нотаріальних дій. З іншого боку, відповідальність посади нотаріуса містить у собі по­тенційну небезпеку професійної деградації, що виявляється в бю­рократизмі, формалізмі, втраті самоконтролю, безвідповідально­го ставлення до справи, проявів грубості, нелюдяності, породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру до юристів узагалі. Поведінка нотаріуса ж відіграє важливу роль, бо це сто­сується престижу та авторитету його професії.

Таким чином, юрист — це не тільки професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, а й високомораль­на людина, глибоко переконана у винятковому значенні права і законності для суспільства, яка використовує свої повноваження задля захисту прав і законних інтересів громадян.

Слід відзначити, що в професійних колах дискутуються пи­тання законодавчого врегулювання етики нотаріуса, зокрема запровадження окремого кодексу професійної етики нотаріуса та права притягнення нотаріуса до професійної відповідальності. Наприклад, серед підстав для притягнення до такої відповідаль­ності стане невиконання нотаріусом своїх професійних обо­в'язків, передбачених цим законопроектом, безпідставна відмова у вчиненні нотаріальної дії, недотримання Правил професійної етики нотаріуса, створення перешкод працівникам органів юс­тиції в здійсненні ними функцій по забезпеченню державного контролю за роботою нотаріуса.

■ • 67

Нотаріате Україні

ГЛАВА 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

§ 1. Система нотаріальних органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії в Україні

Чинний Закон України «Про нотаріат» передбачає поділ но­таріусів на державних, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, та нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю. При цьому слід наголосити, що запровадження інституту приватного нотаріату з одночасним збереженням державного був викликаний об'єктив­ною необхідністю, що склалася на момент прийняття закону.

Важливими аргументами на користь появи «вільного» но­таріату є зменшення навантаження на державних нотаріусів, зручність для осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, самофінансування нотаріусами своєї нотаріальної діяль­ності, а також можливість утворення ними додаткових робочих місць і сплата податків до бюджету. На жаль, ще існує думка, що поділ нотаріусів на державних та приватних є градацією якості надання ними правової допомоги або що документи, оформлені державними нотаріусами, більш якісні або мають більшу юри­дичну силу порівняно з аналогічними, виконаними приватними нотаріусами. Проте проблемами державного нотаріату залиша­ються невисока заробітна плата, гірше матеріально-технічне за­безпечення і навіть повна відсутність державних нотаріальних контор у певних регіонах через нестачу фахівців, які б мали ба­жання працювати за таких умов. Крім того, внаслідок переходу до ринкових відносин значно зріс документообіг, а отже, і обсяг завдань, що покладаються на нотаріусів України. Через це виник­ло багато ускладнень, зокрема, неможливість вчасно завірити до­кументи, отримати консультації тощо. Держава не могла власни­ми силами збільшити кількість державних нотаріальних контор та залучити більше нотаріусів, оскільки це потребувало значних коштів. Найбільш правильним виходом з цієї ситуації і стало за-початкування в Україні приватного нотаріату.

Зараз існують прибічники ліквідації державних нотаріальних контор, до аргументів яких належить те, що державні но­таріальні контори утримуються за рахунок бюджету, тому їхнє існування — додатковий тягар для бюджету, тоді як приватні но­таріуси здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування. Прихильники ж існування державних нотаріальних контор

68

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

пов'язують їх існування з можливістю незаможних верств насе­лення отримати нотаріальну допомогу.

Проте, слід відзначити, що співіснування державних та приват­них нотаріальних контор доведено часом, і в якості аргументів на користь саме такої системи нотаріальних органів можна привести і позитивний вплив конкуренції між приватними і державними нотаріусами, що має певним чином відображатись на якості і вар­тості послуг, і те, що приватні нотаріуси не оберуть невигідний но­таріальний округ, і недосконалість законодавства, недостатній контроль з боку держави за діяльністю приватних нотаріусів.

Приватна нотаріальна діяльність являє собою зареєстровану у встановленому законом порядку діяльність особи, яка має свідоцтво про право на зайняття такою діяльністю, організовану на засадах самостійності та персональної відповідальності, з посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.

Приватний нотаріус має специфічний статус — він одночасно є посадовою особою, наділеною державною владою, незалежно від того, що він фактично не перебуває на державній службі, та спеціалістом вільної юридичної професії1.

Отже, вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займа­ються приватною нотаріальною практикою (приватні нотаріуси). Слід відзначити, що документи, оформлені державними і приват­ними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

В обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі діють державні нотаріальні архіви, які є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове зберіган­ня нотаріальних документів.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, пе­редбачені статтею 38 Закону України «Про нотаріат», вчиняють­ся уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Крім того, певні нотаріальні дії (посвідчення заповітів і дору­чень), згідно із ст. 40 Закону України «Про нотаріат», можуть вчинятись головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв тощо; капітанами та начальниками експедицій; ко-

1 Нотаріат в Україні: Підручник. За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 85.

. 69

Нотаріат в Україні

мандирами (начальниками) військових частин, об'єднань, уста­нов і закладів; начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами, зазначеними в цій статті.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на кон­сульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Безпосереднє управління державними нотаріальними конто­рами, а також контроль за законністю виконання приватними но­таріусами своїх обов'язків здійснюють Міністерство юстиції Ук­раїни, Головне управління юстиції Ради Міністрів АРК, уп­равління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

У ст. 16 Закону України «Про нотаріат» зазначається, що но­таріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Згідно з цим створена Українсь­ка нотаріальна палата, яка є добровільною громадською ор­ганізацією нотаріусів.

§ 2. Організація діяльності державних нотаріальних контор

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про нотаріат», державні но­таріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор зат­верджуються управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій у межах встановленої для державних нотаріаль­них контор штатної чисельності та фонду заробітної плати.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій. Очолює державну нотаріальну контору завідуючий, який має одного заступника.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Держав­ний нотаріус має печатку із зображенням Державного герба Ук­раїни, найменуванням державної нотаріальної контори і відпо­відним номером.

Державні нотаріальні контори утримуються за рахунок дер­жавного бюджету. За вчинення нотаріальних дій державні но­таріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством, а за надання додаткових послуг право­вого характеру, які не пов'язані з учинюваними нотаріальними

70

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

діями, а також технічного характеру, справляється окрема плат­ня у розмірах, що встановлюються управліннями юстиції.

Державна нотаріальна контора відповідає за заподіяну особі шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, в порядку, передбаченому законодавством України. Но­таріус відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійсню­ється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автоном­ної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

§ 3. Організація роботи приватних нотаріусів

Для організації приватної нотаріальної діяльності потрібно: по-перше, щоб особа, яка має намір займатись нотаріальною діяльністю відповідала вимогам до посади нотаріуса, по-друге — отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяль­ністю, і по-третє — зареєструвала цю діяльність у встановленому чинним законодавством порядку.

Про порядок отримання свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю вже детально говорилось у Розділі 3 цього підручника.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севасто­польським управліннями юстиції за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Реєстрація здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, затвердженого на­казом Міністерства юстиції України від 4 березня 1994 року.

Реєстраційне посвідчення видається органом юстиції у 15-ден-ний термін з моменту подачі заяви та реєструється в Журналі реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції повідомляє подат­кову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

В реєстраційному посвідченні вказується прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, територія діяльності приватного нотаріуса (но­таріальний округ) та адреса розташування його робочого місця.

Приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу. Нотаріальний округ визначається уп-

Нотаріат в Україні

равлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністра­тивно-територіального поділу України. В містах, що мають район­ний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповідного міста. Кількість приватних нотаріусів в окрузі визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населен­ня й інших даних.

Робоче місце приватного нотаріуса є відповідати певним ви­могам. Так, оскільки свідоцтво про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю повинно містити інформацію про розташування робочого місця нотаріуса, це питання має бути вирішене зазда­легідь, до моменту реєстрації органом юстиції. Право нотаріуса на певне приміщення, в якому він збирається розпочинати нотаріаль­ну діяльність, має бути підтверджене відповідними документами про право власності чи користування. Це приміщення повинно знаходитись у межах нотаріального округу.

У разі припинення права власності або права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, но­таріус повинен подати до управління юстиції заяву, у тижневий термін до припинення користування приміщенням. З цього мо­менту його повноваження припиняються. Далі нотаріус зо­бов'язаний у п'ятиденний термін повідомити орган юстиції про внесення змін розташування робочого місця до реєстраційного посвідчення, а орган юстиції в свою чергу повідомляє про це по­датковій інспекції. Нотаріальна діяльність вважається відновле­ною з моменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення. Якщо нотаріус понад трьох разів змінював адресу розташування робочого місця, то орган юстиції зобов'язаний ви­дати йому нове реєстраційне посвідчення під тим самим номером.

Згідно із Положенням про вимоги до робочого місця приватно­го нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, затверд­женим Наказом Міністром юстиції України № 36/5 від 12.06.98, робочим місцем приватного нотаріуса є приміщення, адреса яко­го зазначена в реєстраційному посвідченні. Приватний нотаріус не може мати кілька окремих приміщень. У випадках, передбаче­них законодавством, він може вчиняти дії також поза вказаним приміщенням, але в межах визначеного нотаріального округу.

Приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса, має відповідати вимогам щодо збереження таємниці вчинюваних нотаріальних дій відповідно до статті 8 Закону України «Про нотаріат». Так, нотаріус не вправі працювати в одному приміщенні з особами, діяльність яких не пов'язана з вчиненням нотаріальних дій.

72

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Приміщення має складатися з двох і більше кімнат та бути забез­печене сейфом для збереження печаток, штампів із посвідчуваль-ними написами та спеціальними бланками нотаріальних доку­ментів, металевою шафою для збереження архіву нотаріуса. На вікнах приміщення встановлюються грати, приміщення має бути підключено до засобів сигналізації.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний но­таріус зобов'язаний у тримісячний термін розпочати нотаріаль­ну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юс­тиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульова­но. Також у цей строк для забезпечення відшкодування можли­вої шкоди приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Страхова сума, або страхова застава, встановлюються V розмірі стократної мінімальної заробітної плати.

У разі витрачання коштів на відшкодування заподіяної шкод* приватний нотаріус зобов'язаний протягом одного року поповнг ти страхову заставу до встановленого розміру.

Розмір заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судо вому порядку. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій абс недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному обсязі.

Приватний нотаріус має печатку із зазначенням посади, свог' прізвища, імені та по батькові й округу діяльності.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Оплата додаткових пос­луг правового характеру, Що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за до­мовленістю сторін. При цьому розмір плати за вчинені но­таріальні дії не може бути нижчим за розмір державного мита, що справляється за вчинення відповідних нотаріальних дій дер­жавними нотаріусами.

Законодавство передбачає особливий порядок заміщення при­ватного нотаріуса, якщо він має намір припинити виконання своїх обов'язків на строк більше одного тижня, що включає: обов'язок повідомити про це управління юстиції, можливість ук­ласти угоду з іншим приватйим нотаріусом про своє заміщення та заборону виконання своїх службових обов'язків у період їх вико­нання особою, яка тимчасово його заміщує.

Нотаріат в Україні

Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь­ких державних адміністрацій у випадках:

·подання приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності;

·анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

·коли приватний нотаріус не уклав договір службового стра­хування чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкоду­вання шкоди або не поповнив страхову заставу до встановленого розміру;

·коли приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов'язків протягом двох місяців і не повідомив про це уп­равління юстиції;

·невідповідності приватного нотаріуса займаній посаді -або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місяч­ний строк зобов'язаний передати документи, що стосуються вчи­нених ним нотаріальних дій, у державний нотаріальний архів.

Копія наказу органу юстиції про анулювання реєстраційного посвідчення та припинення приватної нотаріальної діяльності в триденний термін надсилається нотаріусу, про що робиться відмітка в" Журналі реєстрації приватної нотаріальної діяльності, та повідомляється податкова інспекція за місцем перебування робо­чого місця приватного нотаріуса про припинення його діяльності.

Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків здійснюється Міністерством юстиції України, уп­равліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Цей контроль здійснюється, зокрема, шляхом проведення пе­ревірок роботи приватних нотаріусів. Це має на меті забезпечення виконання завдань, що стоять перед приватними нотаріусами, шляхом виявлення помилок та недоліків, поглибленого аналізу причин, які їх породжують, а також надання необхідної допомоги в їх усуненні.

Такі перевірки можуть бути комплексними, тобто всіх нап­рямів діяльності нотаріуса, і цільовими — якщо перевіряють одне або кілька питань діяльності, наприклад, ведення нотаріусом діло­водства, перевірка дотримання вимог щодо робочого місця тощо.

74

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Комплексна перевірка діяльності приватного нотаріуса має провадитись не рідше одного разу на два роки. Таку перевірку проводить начальник відділу або старший консультант відділу нотаріату регіонального управління юстиції. До перевірки мо­жуть бути залучені також представники відділень Української нотаріальної палати, кваліфіковані нотаріуси з інших нотаріаль­них округів. Комплексній перевірці підлягає діяльність приват­ного нотаріуса за весь період з часу попередньої перевірки.

Перед проведенням комплексної перевірки відповідальна особа управління юстиції вивчає матеріали, які стосуються роботи при­ватного нотаріуса — результати попередніх перевірок, вказівки уп­равління юстиції за їх результатами, доповідні записки щодо вико­нання цих вказівок, заяви та скарги на роботу нотаріуса тощо. Під час перевірки перевіряючий аналізує все, що стосується роботи но­таріуса: законність його діяльності, організацію прийому грома­дян, правильність ведення діловодства, здатність надати консуль­тацію з питань застосування чинного законодавства, сертифікацію робочого місця нотаріуса, забезпеченість засобами зв'язку та орг­технікою тощо. Особливу увагу звертають на дотримання но­таріусом принципів таємниці вчинення нотаріальних дій, неупе­редженості та запобігання судовим спорам, а також вимог ст. 9 та 36 Закону «Про нотаріат» щодо обмеження в праві вчинення но­таріальних дій. Обов'язковій перевірці підлягає стан зберігання, витрачання та облік спеціальних бланків нотаріальних документів.

При виявленні порушень чинного законодавства перевіряючі мають з'ясувати обставини, за яких вони були допущені, та вжи­ти всіх необхідних заходів щодо усунення їх причин.

За наслідками проведеної перевірки складається доповідна за­писка на ім'я начальника управління юстиції.

В залежності від наслідків перевірки керівництво управління юстиції приймає рішення. Це може бути заслуховування но­таріуса на засіданні колегії управління юстиції або на оперативній нараді в присутності начальника управління юстиції, обговорен­ня на семінарах нотаріусів області, обговорення на місці тощо.

Термін, який надається нотаріусу для усунення недоліків, визначається залежно від наслідків перевірки, але не повинен пе­ревищувати трьох місяців. На цей термін діяльність нотаріуса може припинятись.

Нотаріус повинен проінформувати про заходи, які були ним вжиті для усунення виявлених перевіркою порушень, у визначе-

75

Нотаріат в Україні

ний управлінням юстиції термін. Якщо нотаріус не вжив перед­бачених чинним законодавством заходів для усунення недоліків у своїй роботі, управління юстиції має право підготувати на розг­ляд Міністерства юстиції подання щодо анулювання виданого йо­му свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

§ 4. Організація діяльності державних нотаріальних архівів

Відповідно до статті 23 Закону України «Про нотаріат» дер­жавні нотаріальні архіви засновуються в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання нотаріальних доку­ментів. Державні нотаріальні архіви мають на меті зберіган­ня, використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та прак­тичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Фондоутворювачами архівів є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сіль­ських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, та посадові особи, які посвідчують заповіти і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених.

Питання організації діяльності та компетенція державного но­таріального архіву визначаються положенням про нього, що зат­верджується Міністерством юстиції України за погодженням з Го­ловним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Архіви створюються і ліквідуються Міністерством юстиції Ук­раїни. Мережа і штати архівів затверджуються Міністерством юстиції Республіки Крим, управліннями юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах встановленої для них штатної чисельності та фонду за­робітної плати. Державний нотаріальний архів очолює завідую­чий, який призначається на посаду і звільняється з неї уп­равлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації. Завідуючим архівом може бути особа, яка відповідає вимогам статті 3 Закону України «Про нотаріат».

Архів є юридичною особою, має печатку із зображенням Дер­жавного герба України та своїм найменуванням.

7«

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Основними завданнями архіву є:

·комплектування документами;

·забезпечення збереження та використання документів, що знаходяться на зберіганні;

·створення і вдосконалення науково-довідкового апарату до документів;

·підготовка та своєчасна передача документів на зберігання до відповідного державного архіву з додержанням правил і вимог Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України;

·підготовка та здійснення заходів щодо підвищення кваліфі­кації нотаріусів з питань, які входять до компетенції архіву.

Архів відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

·складає графіки приймання документів від фондоутворювачів;

·на підставі графіків здійснює приймання документів, пе­редбачених цим Положенням, не пізніше 2-х років після закінчення 10-річного строку їх зберігання у фондоутворювачів;

·забезпечує збереження документів, регулярно проводить перевірки наявності та фізичного стану справ;

·складає науково-довідковий апарат до документів, що зберігаються в архіві;

·проводить експертизу цінності документів, які знаходяться в архіві, що надає методичну допомогу експертним комісіям Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції облас­них, Київської та Севастопольської міських державних адміні­страцій у проведенні експертизи цінності документів;

·здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутво­рювачів, надає їм методичну і практичну допомогу з упорядку­вання документів та підготовки їх до здачі в архів;

·передає у встановленому порядку на державне зберігання документи та науково-довідковий апарат до них;

·веде статистичну звітність за встановленими формами;

·видає дублікати і засвідчує вірність копій і виписок з доку­ментів, які зберігаються в справах архіву, з додержанням вимог статті 8 Закону України «Про нотаріат»;

·веде облік документів, переданих на запити органів, перед­бачених згаданим Законом;

·веде прийом громадян з питань, що входять до компетенції архіву;

·здійснює реєстрацію заповітів, прирівнюваних до нотарі­ально посвідчених, веде алфавітні книги їх обліку.

77

Нотаріат в Україні

Завідуючий архівом:

·організовує діяльність архіву та несе персональну відпові­дальність за виконанням покладених на нього завдань і функцій;

·розподіляє функціональні обов'язки між працівниками ар­хіву;

·видає в межах своєї компетенції накази;

·представляє архів у всіх установах і організаціях;

·організує і бере участь у проведенні нарад, семінарів та інших заходів з підвищення кваліфікації нотаріусів з питань, які входять до компетенції державного нотаріального архіву.

§ 5. Організація роботи посадових осіб, на яких покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії

У відповідності до ст. 37 Закону «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиня­ють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Безпосередньо нотаріальні дії вчиняють посадові особи (голова виконкому, його заступник, секретар), на яких рішенням або розпорядженням виконавчого комітету відповідної ради народ­них депутатів покладено провадження цих дій. Діяльність цих осіб з вчинення нотаріальних дій регулюється Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами вико­навчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних де­путатів України, затвердженою Наказом міністра юстиції Ук­раїни від 25.08.94 № 22/5.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про нотаріат» посадові особи вико­навчих комітетів у своїй діяльності керуються законами Ук­раїни, постановами Верховної Ради України, указами і розпоряд­женнями президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, — законодавством Республіки Крим, наказами міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Вчиняючи •нотаріальні дії, ці посадові особи також повинні ке­руватись тими самими принципами, що і нотаріуси — щодо таємниці вчинення нотаріальних дій, відповідальності за свої дії тощо; вони повинні сприяти громадянам, підприємствам, устано­вам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інте-

78

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

ресів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична не­обізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого коміте­ту сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окре­мих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчу-ваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконав­чого комітету, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріаль­ної дії (вдома, в лікарні, на підприємстві, в установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього (наприклад: «У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: село Жовтневе Переяслав-Хмельницького району Київської об­ласті, вул. Шкільна, 3, кв. 8»).

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі не­обхідності витребування додаткових відомостей або документів від посадових осіб підприємств, установ і організацій або направ­лення документів на експертизу, а також у випадку, коли посадо­ва особа виконавчого комітету на підставі статті 256 Цивільного процесуального кодексу звертається до суду з заявою про визнан­ня громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, недієздатним чи обмежено дієздатним. У цьому разі питання про можливість посвідчення заповіту чи доручення вирішується по­садовою особою виконавчого комітету залежно від результату вирішення справи судом.

Термін, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оскарження права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії повинно бу­ти відкладено на строк не більше десяти днів. Якщо від суду за цей строк не буде одержано повідомлення про надходження зая­ви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження за­яви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення

79

Нотаріат в Україні

нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. При посвідченні заповіту ці правила не застосовуються.

Відповідно до ст. 46 Закону «Про нотаріат» посадові особи ви­конавчого комітету, які вчиняють нотаріальні дії, вправі витре­бувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку­менти, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Відповідні відомості і документи повинні бути подані в строк, вказаний посадовою особою виконавчого комітету, яка вчиняє но­таріальну дію. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про нотаріат» посадова особа ви­конавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиня­ти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників виконавчого комітету. Посадові особи вико­навчих комітетів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені виконавчого комітету. У зазначених випадках но­таріальні дії вчиняються державною нотаріальною конторою, приватним нотаріусом чи у будь-якому виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених правил, є недійсними.

§ 6. Вчинення нотаріальних дій консульськими установами України

Законодавство України передбачає вчинення нотаріальних дій за кордоном консульськими установами, а також дипломатични­ми представництвами України у випадках, передбачених законо­давством. Порядок вчинення нотаріальних дій консульствами ре­гулюється Консульським статутом України та Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представ­ництвах та консульських установах України, затвердженим спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ від 27.12.2004 № 142/5/310. Це Положення розроблене відповідно до Закону України «Про нотаріат», Цивільного тч Сімейного кодексів України, а також глави XI Консульського статуту України.

Безпосереднє вчинення нотаріальних дій покладається на кон­сульських посадових осіб, які працюють у дипломатичних предс­тавництвах та консульських установах України.

ЗО

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Консули відповідно до статті 7 Закону України «Про нотаріат» у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями президен­та України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства закордонних справ України та іншими нормативно-правовими актами.

Консули зобов'язані додержувати таємниць нотаріальних дій та відомостей, одержаних ними у зв'язку з їх учиненням.

Консули зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до Консульського статуту України, Закону України «Про нотаріат», сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснюва­ти права й обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, зберігати в таємниці відомості, одержані ни­ми у зв'язку з учиненням нотаріальних дій, відмовляти у вчи­ненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству Ук­раїни або чинним міжнародним договорам, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Консул не має права вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені своєї (свого) дружини (чоловіка), її (його) родичів по прямій лінії.

Мова нотаріального діловодства визначається відповідно до статті 10 Конституції України та статті 20 Закону Української РСР «Про мови», тобто нотаріальне діловодство ведеться тією самою мовою, що і діловодство консульської установи. Якщо осо­ба, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів ма­ють бути перекладені їй консулом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні дипломатичного представництва та консульської установи. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваних нотаріаль­них дій, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності дипломатичного представництва або консульської установи, у межах консульсько­го округу.

81

Нотаріат в Україні

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням дипло­матичного представництва чи консульської установи України, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні тощо) із зазначенням адреси, а також часу вчинення нотаріальної дії та причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказани­ми приміщеннями.

Нотаріальні дії вчинюються в день пред'явлення всіх не­обхідних для цього документів, сплати консульського збору і відшкодування фактичних витрат.

При цьому вчинення нотаріальної дії може бути відкладене в разі необхідності витребування додаткових відомостей або доку­ментів від фізичних та юридичних осіб чи направлення доку­ментів на експертизу, а також якщо відповідно до закону консул повинен упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб запере­чень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення яких просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії має бути відкладене на термін не більше десяти днів.

Якщо за цей термін від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду через Міністерство закордонних справ України повідомлення про надходження заяви заінтере­сованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення яко­го просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії припиняється до вирішення справи судом.

§ 7. Роль органів юстиції щодо регулювання діяльності нотаріату

Відповідно до чинного законодавства, органами юстиції здійснюється керівництво державними нотаріальними контора­ми і архівами та контроль за діяльністю приватних нотаріусів. У своїй діяльності органи юстиції керуються Положенням про Го­ловне управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та Положенням про районні, районні в

82

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, зат­вердженим наказом Міністерства юстиції України від 30.08 2000 Л'аЗб/5. Так, відповідно до цього положення, до основних завдань управління юстиції належать: організація роботи нотаріату; відповідно до законодавства ведення Державного реєстру застав рухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру правочинів; здійснення контролю за виконанням актів Мін'юсту стосовно нормативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно; методичне керів­ництво правовою роботою в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надан­ня зазначеним органам, а також органам місцевого самовряду­вання методичної допомоги у приведенні їхніх нормативно-пра­вових актів у відповідність до чинного законодавства; здійснен­ня міжнародно-правового співробітництва в межах повнова­жень тощо.

Відповідно до цих завдань управління юстиції:

— за дорученням Мін'юсту України організовує, забезпечує
та контролює виконання міжнародних договорів України з пи­
тань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних
справах;

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх
діяльність і вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює конт­
роль за законністю вчинення нотаріальних дій державними і
приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечує робо­
ту кваліфікаційної комісії нотаріату;

·забезпечує і контролює діяльність нотаріального архіву що­до зберігання нотаріальних документів;

·організовує та контролює стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

·визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріаль­ну діяльність, вносить зміни до реєстраційного посвідчення та анулює його, контролює дотримання вимог щодо організації ро­бочого місця приватного нотаріуса;

·подає до Мін'юсту України пропозиції щодо визначення граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних ок­ругах області;

·припиняє діяльність нотаріусів, готує обґрунтовані подан­ня на розгляд Мін'юсту України щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

83

Нотаріат в Україні

— затверджує розміри оплати за надання державними но­
таріусами додаткових платних послуг правового і технічного ха­
рактеру та забезпечує організаційне керівництво цією роботою;

— контролює обіг спеціальних бланків та захисних знаків но­
таріальних документів, готує подання до Мін'юсту України щодо
необхідності виготовлення печаток нотаріусів відповідно до
зразків, затверджених Мін'юстом України;

·контролює своєчасність та правильність внесення но­таріусами записів до Єдиних реєстрів, що діють у системі но­таріату;

·проводить аналітично-методичну роботу, вивчає, узагаль­нює та скеровує нотаріальну практику, готує для нотаріусів роз'яснення щодо застосування чинного законодавства з питань вчинення нотаріальних дій.

При управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, об­ласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату, завданням якої є визначення рівня професійної підготовленості осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльністю. Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржене у Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції Ук­раїни. Вища кваліфікаційна комісія та кваліфікаційні комісії діють відповідно до Положення про кваліфікаційну комісію но­таріату, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 28 грудня 1993 р. № 22/5 та Положення про Вищу кваліфіка­ційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. № 114.

Слід зазначити, що 14 березня 2006 р. Кабінетом Міністрів Ук­раїни прийнято Постанову «Про внесення змін до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» за № 281, якою було внесено зміни і доповнення до Положення про Вищу кваліфіка­ційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р. № 114. Ухвалою Печерського районного суду від 30.05.2006 дію нових норм було припинено.

Кваліфікаційні комісії утворюються при Міністерстві юстиції Республіки Крим, управліннях юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань приймає кваліфікаційний іспит в осіб, які пройшли стажування в дер­жавній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, за ре­зультатами якого приймає рішення про можливість чи немож­ливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

84

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Термін дії повноважень Комісії становить п'ять років від дня іроведення її першого засідання.

До складу Комісії входять три нотаріуси, два представники від Зжцої кваліфікаційної комісії нотаріату та два представники Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­тономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севасто­польського міських управлінь юстиції.

Склад Комісії затверджується наказом Міністерства юстиції України. Комісія проводить свої засідання у разі потреби. Перше засідання проводиться у 20-денний строк після затвердження складу Комісії.

Засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її членів.

Член Комісії має право:

·ознайомлюватися з матеріалами, поданими на її розгляд;

·брати участь у вивченні матеріалів справи та перевірці;

·заявляти клопотання, наводити свої мотиви, висловлювати міркування з питань, що розглядаються;

·брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування;

·висловлювати окрему думку з оформленням її у письмово­му вигляді.

Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечен­ня діяльності Комісії здійснює Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, об­ласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції.

Вища кваліфікаційна комісія нотаріату утворюється при Мін'юсті. Основними завданнями Комісії є:

·розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій но­таріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севасто­польському міських управліннях юстиції;

·визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір провадити нотаріальну діяльність;

·проведення конкурсного відбору осіб, які виявили бажання стажуватися в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, та конкурсу на реєстрацію приватної нотаріальної діяльності серед осіб, які мають намір її провадити;

·встановлення критеріїв щодо додержання Присяги но­таріуса;

·підготовка методики проведення перевірки додержання Присяги нотаріуса.

85

Нотаріат в Україні

Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

·розглядає заяви осіб, які мають намір провадити нотаріаль­ну діяльність;

·призначає керівника стажування осіб, які пройшли конкурс­ний відбір;

·розробляє та затверджує програми стажування;

— вирішує питання щодо складання на засіданні Комісії
кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу на рішення
кваліфікаційної комісії нотаріату;

— розробляє та затверджує програми підвищення кваліфіка­
ції нотаріусів, їх помічників (консультантів);

—- бере участь в організації та проведенні курсів підвищення кваліфікації нотаріусів, їх помічників (консультантів);

·вносить за результатами перевірки додержання Присяги нотаріуса міністрові юстиції подання щодо вжиття заходів до но­таріусів, у тому числі щодо зупинення їхньої діяльності, анулю­вання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, та проводить у разі потреби атестацію нотаріусів;

·за дорученням Мін'юсту розглядає скарги на дії нотаріусів;

— здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Строк дії повноважень Комісії становить п'ять років від дня

проведення її першого засідання.

До складу Комісії входять чотири нотаріуси та три представ­ники Мін'юсту.

Комісія проводить свої засідання у разі потреби. Перше засідання проводиться у 15-д енний строк після затвердження складу Комісії.

Засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її членів.

Комісія має право відповідно до своїх повноважень одержува­ти на свій запит необхідну інформацію від нотаріусів, органів юс­тиції, інших підприємств, установ і організацій.

Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечен­ня діяльності Комісії здійснює Міністерство юстиції.

§ 8. Організація діяльності Української нотаріальної палати

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації. Об'єднання нотаріусів

86

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

представляють їхні інтереси у державних та інших органах, за­хищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну і видавничу роботу, можуть створювати спеціальні ронди і діють відповідно до своїх статутів.

Зараз в Україні діє така добровільна громадська організація но­таріусів — Українська нотаріальна палата. Вона створена 22 квітня 1993 року на конференції державних нотаріусів і зареєстрована Міністерством юстиції України 8 червня того ж року як доб­ровільне громадське об'єднання нотаріусів. Нині УНП об'єднує близько 4000 державних і приватних нотаріусів. У всіх областях створені регіональні відділення. УНП є колективним членом Спілки юристів України.

УНП прийнята в якості спостерігача до світової організації но­таріусів — Міжнародного Союзу Латинського Нотаріату, який об'єднує нотаріати 80 країн.

Українська нотаріальна палата здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженому Установчою конференцією но­таріусів України 22 квітня 1993 р.

Українська нотаріальна палата була створена з метою об'єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх за­конних професійних, соціальних та інших інтересів, а також для сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів, удоскона­лення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам, та охорони інтересів громадян та організацій, яким було заподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. До­сить важливим на сьогодні є сприяння Палати розвиткові міжна­родних зв'язків, обміну досвідом, співробітництва з міжнародни­ми організаціями нотаріату.

Для забезпечення реалізації основних завдань Української но­таріальної палати в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються її відділення, які є юри­дичними особами.

Центральними органами Української нотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, Рада Ук­раїнської нотаріальної палати (виконавчий орган), ревізійна комісія, Комісія з питань професійної етики. На чолі Української нотаріальної палати стоїть президент, який обирається біль­шістю голосів делегатів, які беруть участь у роботі Конференції.

Українська нотаріальна палата заснована на принципах індивідуального та колективного членства. Так, індивідуальни­ми членами можуть бути нотаріуси та інші працівники но-

87

Нотаріат в Україні

таріальних органів, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота яких пов'язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективними членами можуть бути об'єднання та організації, які мають спільні цілі з Українською нотаріальною палатою. Так, в окремих регіонах нотаріуси об'єдналися в асоціації, гільдії, які є колективними членами Палати.

На виконання покладених на неї завдань Українська но­таріальна палата наділена певними повноваженнями, а саме: по­давати до державних і місцевих органів влади та управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти нау­ковій розробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичні рекомендації з пи­тань вчинення нотаріальних дій; сприяти підвищенню кваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність тощо.

Палата видає журнал «Нотаріат для вас» і «Бюлетень но­таріальної практики», в яких публікуються матеріали, призна­чені для нотаріусів. Існує сайт нотаріальної палати в Інтернеті —-• мгїт.раіаііа.поіагіаі.огії.иа.

У розмові з кореспондентами «Юридичної газети» від 16.02.2006, президент Української нотаріальної палати Людмила Павлова відзначила, що нагальними проблемами Палати є проведення заходів з удосконалення роботи ради та регіональних відділень Палати щодо виконання статутних вимог, захисту прав та інте­ресів членів Палати і всіх нотаріусів України. До таких заходів можна віднести участь у розробці проекту Закону України «Про нотаріат», з прийняттям якого нотаріат України став би єдиним, без поділу нотаріусів на державних і приватних, з не­однаковими повноваженнями, умовами роботи і оплати праці, щоб новий закон надійно захищав права громадян, а також права, професійні та соціальні інтереси нотаріусів.

Значної уваги потребують питання структуризації Палати, аналізу діяльності її відділень, внесення необхідних змін до Ста­туту та положень про відділення УНП, забезпечення належного контролю за виконанням рішень конференцій та ради, вдоскона­лення заходів щодо підвищення професіоналізму нотаріусів, їхніх помічників і стажистів, підготовка нової концепції видав­ничої діяльності Палати.

88

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Одним з головних напрямів роботи ради є розробка проекту Ко­дексу професійної етики нотаріусів України, який регулюватиме не тільки правила поведінки нотаріуса як фахівця, а й його відно­сини з клієнтами, підлеглими, колегами та іншими правниками і багато інших питань. Кожен нотаріус має усвідомлювати не­обхідність неухильного додержання норм професійної етики.

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

§ 1. Поняття компетенції нотаріальних органів

Термін «компетенція» походить від латинського «сотреіепііа», під яким розуміють коло повноважень, набуті знання, досвід, яке в свою чергу походить від «сотреіо» — відповідаю, підхожу.

Компетенція нотаріальних органів — коло повноважень но­таріальних органів відповідно до чинного законодавства. Слід заз­начити, що до повноважень нотаріуса входить не тільки вчинення певної нотаріальної дії, а й коло прав та обов'язків, наданих но­таріусу чи відповідній посадовій особі законом. Це може бути вит­ребування від підприємств, установ, організацій необхідних доку­ментів, встановлення особи громадянина і перевірка його дієздат­ності, встановлення дійсного волевиявлення сторін при посвід­ченні правочинів, за певних обставин — відкладання чи зупинен­ня вчинення нотаріальної дії, правові консультації тощо.

Таким чином, поняття компетенції нотаріальних органів є до­сить містким поняттям, що включає в себе коло нотаріальних дій, визначених п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, а також сукупність прав та обов'язків щодо вчинення таких дій.

Проте видзначимо, що законодавство про нотаріат не містить норм, що встановлюють загальні правила підвідомчості справ ок­ремим нотаріальним органам. У чинному Законі «Про нотаріат» прямо перелічуються нотаріальні дії, які в сукупності складають компетенцію нотаріальних органів. Нотаріальні органи мають право на вчинення лише тих дій, що віднесені цим законом до їх компетенції. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє но­таріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона підлягає вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою осо­бою. Також треба зазначити, що в чинному Законі України «Про нотаріат» для переліку таких нотаріальних дій вживається по­няття «повноваження» (розділ II Закону).

Оскільки нотаріальну діяльність здійснює уповноважена дер­жавою особа, якій делеговані певні повноваження на вчинення но­таріальних дій, дотримання положень щодо компетенції гарантує насамперед належний захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримання принципів законності, об'єктивності та неупередженості при здійсненні таких повноважень.

90

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

Компетенцію нотаріальних органів можна поділити на два види:

·предметну компетенцію, яка є розмежуванням між но­таріальними органами кола нотаріальних дій. Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадови­ми особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про но­таріат»;

·територіальну компетенцію, що пов'язана з розмежуван­ням нотаріальних дій з урахуванням території їх вчинення (но­таріальні округи).

§ 2. Предметна компетенція нотаріальних органів та посадових осіб

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат», у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії:

·посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.);

·уживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

·установлюється опіка над майном фізичної особи, яка виз­нана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебу­вання якої не відоме;

·видаються свідоцтва про право на спадщину;

·видаються свідоцтва про право власності на частку в спіль­ному майні подружжя;

·видаються свідоцтва проч посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів;

·видаються свідоцтва виконавцям заповіту;

·оголошуються секретні заповіти;

·видаються свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів);

·видаються дублікати документів, що зберігаються у спра­вах держнотконтори, приватного нотаріуса;

·накладається заборона відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, зе­мельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майно­вих прав;

·засвідчується вірність копій (фотокопій) документів і випи­сок з них;

Нотаріат в Україні

·засвідчується справжність підпису на документах;

·засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

·посвідчується факт, що фізична особа є живою;

·посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці;

·посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зображе­ною на фотокартці;

·посвідчується час пред'явлення документів;

·передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізич­ним і юридичним особам;

·приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;

·вчиняються виконавчі написи;

·вчиняються протести векселів;

·пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

·вчиняються морські протести;

·приймаються на зберігання документи;

·засвідчується справжність електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з елект­ронними документами).

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій, оскільки цей пе­релік не є вичерпним. Так, у міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення таких нотаріальних дій, що невідомі українському законодавству. Це, зокрема, розкривання та оголошення заповіту, складеного за фор­мою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача, а також забезпечення до­казів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав1.

Слід зазначити, що у вчиненні нотаріальних дій приватні і державні нотаріуси мають рівні права та однакові обов'язки; во­ни вчиняють нотаріальні дії від імені держави, і документи, скла­дені приватними нотаріусами, мають таку саму юридичну силу, як і документи, складені державним нотаріусом.

Приватний нотаріус має право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє всі інші но­таріальні дії, що вчиняються в державних нотаріальних конто­рах, за окремими винятками. Нова Інструкція про вчинення но-

1 Ст. 102 Закону України «Про нотаріат».

92

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

■ііщіїї іьних дій нотаріусами України знову звужує компетенцію приватних нотаріусів порівняно з державними нотаріусами, не­зважаючи на сучасну тенденцію до уніфікації компетенції дер­жавних та приватних нотаріальних органів. Так, згідно з п. З заз-I вченої Інструкції, приватні нотаріуси не мають права:

·видавати свідоцтва про право на спадщину;

·видавати свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

·вживати заходів до охорони спадкового майна;

·видавати свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання.

Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах вида­ють дублікати документів і засвідчують вірність копій (фото­копій) і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів, а також скасовують заповіти, довіреності, розривають (припиняють дію) договорів довічного утримання, ренти, спадко­вих та інших договорів, знімають заборону відчуження.

У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, поса­дові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії:

·вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

·накладають та знімають заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи ви­конавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії:

·посвідчують заповіти;

·посвідчують доручення;

·засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

— засвідчують справжність підпису на документах.
Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських Рад народних депутатів можуть вчиняти тільки ці дії, а також не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.

Слід зазначити, що цим посадовим особам надані повноважен­ня щодо вчинення найбільш поширених і водночас нескладних нотаріальних дій, які вони вчиняють за відсутності в певних місцевостях державних чи приватних нотаріусів. Тому віднесен-

93

Нотаріат в Україні

. -■ . ' ■ -

ня саме таких дій до їхньої компетенції вважається виправданим і ефективним інструментом захисту прав та інтересів громадян. Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії:

·посвідчують правочини (договори, заповіти, доручення то­що), крім іпотечних договорів, договорів про відчуження та зас­таву житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, га­ражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знахо­диться в Україні;

·вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

·видають свідоцтва про право на спадщину;

·видають свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя;

·засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

·засвідчують справжність підпису на документах;

·засвідчується справжність електронного цифрового підпису на електронних документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами);

·засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

·посвідчують факт, що громадянин є живим;

— посвідчують факт знаходження громадянина в певному
місці;

·посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

·посвідчують час пред'явлення документів;

·приймають у депозит грошові суми і цінні папери;

·вчиняють виконавчі написи;

·приймають на зберігання документи;

·вчиняють морські протести.

Той факт, що консульські установи діють на території інших держав, у деяких випадках обмежує їх компетенцію порівняно з компетенцією інших нотаріальних органів. Тому вони не мають права на вчинення деяких нотаріальних дій, а саме: посвідчення договорів про відчуження нерухомості, що знаходиться в Ук­раїні, накладання заборон на відчуження нерухомості тощо. Проте консульські установи України мають право вчиняти певні нотаріальні дії відносно іноземних громадян як у випадку, коли договори укладались на території України, так і коли договори укладались на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь наша держава.

94

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, гло вчиняються консульськими установами України. Так, відпо­відно до Консульського статуту (ст. 44), консульські установи Ук­раїни мають право забезпечувати докази. Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дип­ломатичних представництвах та консульських установах Ук­раїни, на прохання фізичних чи юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, консули мають право витребува­ти від установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення цих нотаріальних дій, складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії (фотокопії) документів та витягів з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій.

Також Консульський статут України та Положення про поря­док учинення нотаріальних дій у дипломатичних представницт­вах та консульських установах України передбачають такі особ­ливості, щодо вчинення нотаріальних дій:

·консул вживає заходів щодо охорони майна, яке залишило­ся після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсу­ватися, а також через надмірну дорожнечу зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 Статуту);

·консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 Статуту);

·консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, пінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів щодо його охорони, а за необхідності може його реалізувати : вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 Статуту);

·консул негайно передає до Міністерства закордонних справ -•"країни всі відомі йому дані про спадщину і можливих спад­коємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 Статуту);

·консул приймає від капітана морського судна заяву про за­гибель або пошкодження судна, а також на його прохання скла­дає акт про морський протест (ст. 79 Статуту);

·консул вживає заходів щодо збереження (забезпечення) речо-злгх доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна 1'їт. 85 Статуту), а також щодо засобів автомобільного, залізнично-Г-: транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 Статуту).

95

Нотаріат в Україні

З метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів гро­мадян законом передбачається право окремих посадових осіб посвідчувати заповіти та доручення, що прирівнюються до но­таріально посвідчених. Вчинення цих нотаріальних дій може бу­ти зумовлено їх терміновістю, відсутністю можливості звернутись до органів нотаріату або специфікою місцезнаходження особи, яка бажає вчинити таку нотаріальну дію (у місцях позбавлення волі, в експедиції чи в плаванні), за відсутності поблизу нотаріуса.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про нотаріат», до нотаріаль­но посвідчених документів прирівнюються:

·заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікар­нях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, ліку­вальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

·заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плава­ють під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

·заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арк­тичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені на­чальниками цих експедицій;

·заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-ліку­вальних закладів;

·заповіти та доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-нав­чальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, — також заповіти та доручення робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослуж­бовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, об'єднань, установ і закладів;

·заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях поз­бавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

При цьому законодавство передбачає певні правила щодо посвідчення таких правочинів. Так, посадові особи, перелічені з цій статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику

96

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

"освідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту Ук­раїни або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх у державний нотаріальний архів чи державну но­таріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання у відповідний державний но­таріальний архів з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання за­повідача невідоме, заповіт направляється до державного но­таріального архіву м. Києва.

Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, зазна­ченими у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених.

§ 3. Територіальна компетенція нотаріальних органів і посадових осіб

Визначення компетенції нотаріального органу не закінчуєть­ся на з'ясуванні загального кола нотаріальних дій, віднесених до його повноважень. Необхідно також визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, при­ватний нотаріус чи посадова особа мають право вчиняти конкрет­ну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція — це розмежування кола но­таріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням тери­торії їх діяльності.

За загальним правилом територіальної компетенції, но­таріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадо-

97

Нотаріат в Україні

вою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів на всій території України (ст. 41 Закону України «Про нотаріат»).

Проте існує ряд винятків, прямо передбачених законодав­ством України, які можна згрупувати таким чином:

25. Згідно зі ст. 9 Закону, нотаріуси та посадові особи викон­комів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти но­таріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників цієї нотаріальної контори, працівників, що пе­ребувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників цього виконавчого комітету, а також на ім'я і від імені цього виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

26. За місцезнаходженням майна державними нотаріусами чи посадовими особам виконкомів вживаються заходи щодо охорони спадкового майна (ст. 60 Закону); видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно на підставі спільної письмової заяви подружжя (ст. 70 Закону); оформляється свідоцтво про придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки); видаєть­ся свідоцтво про придбання житлових будинків з прилюдних торгів (ст. 72 Закону); накладається заборона відчуження жи­тлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншо­го нерухомого майна (ст. 73 Закону); видається свідоцтво про придбання арештованого або заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) — п. 244 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України; посвідчується договір орен­ди земельної ділянки (п. 118 Інструкції); посвідчуються договори управління нерухомим майном (п. 122 Інструкції); провадиться посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капіталь­ної споруди (їх окремих частин) — п. 105 Інструкції та ін.

27. За місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про пра­во на спадщину майна, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави (ст. 66. Закону); видається свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них; приймаються претензії від кредиторів спад­кодавця (п. 189 Інструкції); укладається договір на управління спадщиною (п. 195 Інструкції); видається свідоцтво виконавця

98

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

заповіту (п. 200 Інструкції), а також припиняється чинність пов­новажень виконавця заповіту (п. 204 Інструкції); подається пись­мова заява про прийняття спадщини чи відмову від неї спад­коємцем тощо.

28. За місцем виконання зобов'язання провадиться прийняття нотаріусом в депозит грошових сум і цінних паперів (ст. 85 Закону).

29. За місцезнаходженням платника нотаріуси приймають для пред'явлення до платежу чеки (ст. 93 Закону), а також вчиняють­ся виконавчі написи на чеках (п. 293 Інструкції).

30. Посвідчення договорів про безоплатну передачу в приватну власність громадян не завершених будівництвом будинків садиб­ного типу, що споруджувалися (споруджуються) за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, здійснюється нотаріусом за місцем переселення (п. 76 Інструкції).

7. За місцем проведення аукціону здійснюється видача
свідоцтва про придбання заставленого майна, яке складається
лише з рухомого майна (п. 244 Інструкції).

31. Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильо­вані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої осо­би); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, про­тест про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірни­ком векселя — за місцезнаходженням платника; протест про не-передавання оригіналу векселя законному держателю копії век­селя — за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя — за місцезнаходжен­ням векселедавця (п. 295 Інструкції).

32. Згідно з п. 91 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, посвідчення договорів про відчу­ження або заставу космічних об'єктів здійснюється за місцем їх реєстрації.

10. Посвідчення договорів про відчуження або заставу житло­
вого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земель­
ної ділянки, іншого нерухомого майна, посвідчення договорів
іпотеки здійснюється за місцезнаходженням цього майна або за
місцезнаходженням однієї зі сторін правочину (ст. 55 Закону
України «Про нотаріат»).

99

Нотаріат в Україні

Крім того, якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство Ук­раїни, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаче­ної законодавством України, то нотаріуси вчиняють цю но­таріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 103 Закону).

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ГЛАВА 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій § 1. Поняття нотаріальної дії та загальні правила її вчинення

У чинному нотаріальному законодавстві не дано визначення гоняття нотаріальної дії, хоча цей термін широко використо­вується. Під нотаріальною дією автор пропонує розуміти посвідчення безспірних прав та фактів, що мають юридичне зна­чення, а також вчинення інших дій, спрямованих на позасудову охорону прав і інтересів осіб, що належать до повноважень но­таріальних органів. Окрім того, нотаріальна дія є окремою дією нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, вчинення якої не є підприємницькою діяльністю, не має на меті одержання прибутку та здійснюється в інтересах особи, яка звернулась за її вчиненням.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на такі ка­тегорії осіб: державні (у державних нотаріальних конторах та архівах) та приватні нотаріуси; посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів; консульські установи України. Нотаріуси та інші посадові особи вчиняють нотаріальні дії в порядку та з дотриманням правил, встановлених чинним законодавством, а також норм міжнарод­ного права та міждержавних угод. Правила вчинення та реєстрації нотаріальних дій, юридична сила актів є однаковими для державних та приватних нотаріусів. Звичайно, окремі но­таріальні дії різняться сукупністю вимог до їх вчинення, але існують певні загальні правила нотаріального провадження, до яких слід віднести:

33. місце і строки вчинення нотаріальних дій;

34. встановлення особи громадянина, який звернувся за вчи­ненням нотаріальної дії;

35. перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридич­них осіб, що беруть участь в угодах, а також перевірка повнова­жень представників;

36. підписання нотаріально посвідчуваних документів;

37. витребування відомостей і документів, необхідних для вчи­нення нотаріальних дій;

6) вимоги до документів, що подаються для вчинення но­
таріальних дій;

7) заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими
особами, які вчиняють нотаріальні дії при виявленні порушень
закону;

101

Нотаріат в Україні

38. відмова у вчинення нотаріальних дій;

39. оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні;

40. нотаріальне діловодство;

41. оплата нотаріальних дій.

Вчинена нотаріальна дія є безспірним фактом, що не потребує додаткового доказу в суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, якщо рішенням суду, що вступило в законну силу, не було встановлено іншого.

§ 2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій

Місце вчинення нотаріальних дій. Нотаріальні дії можуть вчи­нятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винят­ком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, зазначених у Законі України «Про нотаріат» та інших актах законодавства (до уваги беруться правила предметної і територіальної компетенції).

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні нотаріальної конто­ри (бюро), в державному нотаріальному архіві, приміщенні вико­навчого комітету сільської, селищної, міської ради народних де­путатів.

В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями (ст. 41 Закону України «Про но­таріат»), але в межах діяльності нотаріуса — нотаріального окру­гу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за ме­жами свого нотаріального округу.

Нотаріальний округ — територія, в межах якої приватний но­таріус здійснює нотаріальну діяльність і має нотаріальне бюро (контору).

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністратив­но-територіального устрою України. В містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. Перелік но­таріальних округів, а також кількість нотаріусів у кожному но­таріальному окрузі затверджує Міністерство юстиції України.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням но­таріальної контори (бюро), державного нотаріального архіву, приміщенням, що є місцем роботи приватного нотаріуса, про це зазначається в тексті посвідчувального напису або на документі,

102

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

що видається нотаріусом, із зазначенням фактичної адреси та

причин що призвели до вчинення нотаріальної дії поза зазначе-ними приміщеннями.

Потреба у вчиненні нотаріальних дій поза приміщенням дер-жавної нотаріальної контори (нотаріального архіву), приміщен­ням, що є місцем роботи приватного нотаріуса виникає в більшості випадків з поважних причин, до яких можна віднести захворюван­ня, інвалідність, похилий вік особи, яка звертається до нотаріуса. На практиці таким чином найчастіше посвідчуються заповіти, до­говори довічного утримання, дарування, довіреності. Слід відзна­чити, що в такому випадку нотаріусу відшкодовуються фактичні транспортні витрати, здійснені ним для виїзду у визначене місце.

Строки вчинення нотаріальних дій. За загальним правилом, нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх не­обхідних документів. Однак за певних обставин можливе відкла­дання чи зупинення вчинення нотаріальної дії.

Відкладання нотаріальної дії можливе з ініціативи нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, а також з ініціативи заінтересованих осіб.

Підставами для відкладення вчинення нотаріальної дії з ініціативи нотаріуса є:

42. Необхідність витребувати додаткові відомості або докумен­ти від громадян, посадових осіб, підприємств, установ і ор­ганізацій. У такий спосіб нотаріуси сприяють додержанню прин-ципів законності та об'єктивності вчинення нотаріальної дії, до­помагають громадянам та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та законних інтересів. У деяких випадках подання не­обхідних документів вимагається нотаріусом від громадянина, що звертається за вчиненням нотаріальної дії, що іноді усклад­нюється рядом обставин.

43. Направлення документів на експертизу, якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо достовірності документів.

44. Необхідність упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії, наприклад, коли відповідно до закону нотаріус повинен отримати згоду інших співвласників на відчуження одним зі співвласників своєї частки майна.

В будь-якому випадку строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, не може перевищувати одного місяця.

За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчи-

103

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії має бути відкладено на строк не більше де­сяти днів. Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлен­ня про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена. У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчен­ня якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріаль­ної дії зупиняється до вирішення справи судом і набуття чинності рішення суду.

Крім того, законодавством можуть бути встановлені й інші
підстави для відкладання і зупинення нотаріальних дій.

§ 3. Порядок встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії

Не допускається вчинення нотаріальної дії у відсутності осіб —• її учасників або їх повноважних представників. Обов'язковим правилом є те, що нотаріуси при вчиненні нотаріальної дії вста­новлюють особу громадянина, його представника або представни­ка підприємства, установи, організації, що звернулися за вчинен­ням нотаріальної дії.

Встановлення особи громадянина здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (ст. 69 Закону України «Про нотаріат»). Перелік цих документів вказаний у п. 10 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України. Це, зокрема:

45. Паспорти — громадянина України, для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий, а також національний паспорт іноземця чи документ, що його заступає, із зазначенням закон­ності перебування в Україні (віза).

46. Посвідчення особи — водія, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення особи моряка, посвідчення, ви­дане за місцем роботи громадянина, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, довідка про звільнення з місць позбавлення волі. Але посвідчен­ня особи моряка не може бути використане для встановлення осо­би при укладанні цивільно-правових угод, банківських опе­раціях, оформленні доручень для представництва.

Встановлення особи громадян, що не досягли 16-річного віку, здійснюється за свідоцтвом про народження і підтвердженням одного з батьків, що ця особа є його дитиною.

104

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Якщо нотаріальна дія вчиняється представником за доручен­ням фізичної чи юридичної особи, нотаріус перевіряє і особу представника.

У випадках коли за громадянина, який внаслідок фізичної ва­ди, хвороби чи з інших причин не може поставити свій підпис під угодою, заявою або іншим документом, підписується інший гро­мадянин, нотаріус повинен встановити особу обох громадян.

Якщо поданий нотаріусу документ не дає можливості зробити висновок щодо тотожності громадянина з особою, зображеною в цьому документі, громадянин, який звертається за вчиненням нотаріальної дії, має право запросити свідків. При неможливості залучення свідків або у разі необхідності перевірки дійсності по­даного документа, даних, що в ньому містяться, чи інших обста­вин нотаріус має право направити запит до відповідних уповнова­жених органів.

§ 4. Перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності

юридичних осіб, які беруть участь у правочинах,

а також перевірка повноважень представників

При посвідченні правочинів перевіряється цивільна дієздат­ність фізичних осіб, які є сторонами правочину.

Щоб правоздатний громадянин міг своїми Власними діями ви­користати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен ро­зуміти значення своїх дій та керувати ними. Це можливо лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавля­ють людину можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює таку категорію, як дієздатність.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює зна­чення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а та­кож здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'яз­ки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч. 1 ст. ЗО Цивільного кодексу України).

Набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після до­сягнення 18-річного віку, а у випадках коли законом допускаєть­ся вступ до шлюбу до досягнення повноліття, — з моменту одру­ження такої особи.

105

Нотаріат в Україні

З'ясування цивільної дієздатності фізичних осіб здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Малолітні особи (до 14 років — ст. 31 ЦК України) мають част­кову дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побу­тові правочини. В усіх інших випадках за малолітніх правочини укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікуни. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітні (від 14 до 18 років — ст. 32 ЦК України) мають неповну цивільну дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатись заробітною платою та стипендією (але можуть бути обмежені в користуванні ними), вносити і розпоряджатися вкладами до кредитних установ, ав­торськими та винахідницькими правами; володіти, користува­тись і розпоряджатись майном трудового чи селянського господар­ства як члени цих господарств; засновувати молодіжні, гро­мадські організації тощо. Вони несуть цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам. Інші угоди укладаються неповнолітніми лише за згоди їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Тобто нотаріус, перевіряючи дієздатність, повинен перевірити вік громадян, що звернулись за посвідченням угоди, шляхом пе­ревірки документів, в яких вказано вік цих осіб.

Щодо повнолітніх громадян, то в разі виникнення у нотаріуса сумніву щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, він має право відклас­ти вчинення нотаріальної дії для з'ясування цієї обставини. Як­що рішення суду щодо визнання цієї особи недієздатною або об­межено дієздатною відсутнє, нотаріус повідомляє про свій сумнів уповноважені органи. У випадку якщо така справа вже поруше­на, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до винесення су­дом рішення у справі, а якщо справу не було порушено протягом 10 днів, — вчиняє нотаріальну дію.

За ст. 39 нового ЦК, фізична особа є недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказа­не правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавле­ний цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Визнання громадя­нина недієздатним можливе лише в судовому порядку.

106

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Якщо громадянина визнано недієздатним, орган опіки та піклування призначає над ним опікуна. Опікун укладає угоди від імені фізичної особи, визнаної недієздатною і стає учасником цивільно-правових відносин. При цьому набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать фізичній особі, яка визна­на недієздатною (ст. 39 нового ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення, не тяг­нуть за собою будь-яких правових наслідків. Зокрема у ч. 2 ст. 41 нового ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, яка зобов'язана здійснювати за ним наг­ляд (ст. 1184 ЦК), за виключенням певних випадків.

За певних умов (одужання, значне поліпшення здоров'я) гро­мадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду.

Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в поряд­ку, передбачених законом (ч. 2 ст. ЗО ЦК). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про змен­шення обсягу дієздатності, який мала фізична особа.

Суд може обмежите цивільну дієздатність фізичної особи у ви­падку зловживання нею спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичним речовинами тощо, чим вона ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'яза­на утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклуван­ня в інтересах забезпечення матеріального становища самої обме­жено дієздатної особи і членів її сім'ї. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо роз­порядження майном чи іншими доходами та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивіль­на дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника.

В усіх вищезазначених випадках нотаріус повинен перевірити законність повноважень представників малолітніх, непов­нолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб. Нотаріусом встановлюється особа представника, а також перевіряється дієздатність представника відповідно до вимог статті 68 Закону.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

107

Нотаріат в Україні

Під правоздатністю юридичної особи розуміють її здатність ма­ти цивільні права та обов'язки; юридична особа набуває цивіль­них прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (див. ст. 91—92 ЦК). Тому при вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний.оз-найомитись з установчими або іншими документами (установчим договором, статутом, установчим актом, розпорядчим актом орга­ну державної влади, місцевого самоврядування тощо) юридичної особи для того, щоб перевірити, чи відповідає нотаріальна дія пра­вам, наданим цій юридичній особі установчими або іншими доку­ментами.

При вчиненні нотаріальної дії представником юридичної осо­би нотаріус перевіряє законність повноважень представника, що мають підтверджуватись відповідною довіреністю.

Нотаріус не вимагає довіреності від керівника такої юридич­ної особи, якщо статут чи інший установчий документ надає йо­му право укладати договори; від нього вимагається лише доку­мент, що посвідчує його службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, но­таріус витребує документ, що підтверджує повноваження цього органу і розподіл обов'язків між його членами (статут, установ­чий договір і т.ін.)

За наявності сумнівів щодо особи чи органу, що виступають у якості представника, а також щодо цивільної дієздатності та пра­воздатності особи чи органу, нотаріус має право зробити запит до уповноваженого органу, установи чи особи.

Нотаріус не приймає документи, оформлені з порушенням ви­мог чинного законодавства. При наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він може витребувати від власника, ор­ганів, які здійснюють реєстрацію відповідних юридичних осіб, ор­ганів державної податкової служби, інших уповноважених ор­ганів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи.

§ 5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів

При посвідченні правочинів та вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

За загальним правилом, підписання правочинів, заяв та інших документів здійснюється в присутності нотаріуса або упов-

108

Глава 6, Загальні правила вчинення нотаріальних дій

н зваженої посадової особи, а якщо документ був підписаний без їхньої участі, — громадянин повинен особисто підтвердити, що ~е його підпис.

Якщо громадянин унаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інший гро­мадянин. При цьому нотаріус встановлює особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, і особу громадяни­на, який за нього підписується. Про причини, з яких даний гро­мадянин не міг підписати документ власноруч, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за такого громадянина не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус зачитує йому текст не­обхідного документа (про що робиться відповідна помітка); якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, який звер­нувся до нотаріуса, письменний, він сам читає і підписує доку­мент; якщо неписьменний — при вчиненні нотаріальної дії по­винна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з ним, пояснити зміст і наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а та­кож засвідчити своїм підписом, що зміст правочину відповідає волі такого громадянина.

Згідно з чинним законодавством, нотаріус може не вимагати з'явлення кожного разу відомих йому посадових осіб юридичних осіб, якщо він має зразки підписів цих осіб, одержані при особисто­му зверненні, і справжність їхнього підпису не викликає сумніву.

Не дозволяється застосування зразків підписів при посвід­ченні правочинів, тексти яких викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Застосування електронного цифрового підпису (Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-ІУ) на правочинах здійснюється нотаріусом при наявності технічних можливостей роботи з електронними документами на підставі по­передньої письмової згоди підписувача на застосування елект­ронного цифрового підпису. Заява повинна містити перелік пра­вочинів, на яких застосовуватиметься електронний цифровий підпис. У разі застосування електронного цифрового підпису но­таріус повинен встановити особу підписувача та перевірити його

109

Нотаріат в Україні

дієздатність, а також обсяг правоздатності юридичної особи та повноважень її представника.

Перевірка цілісності електронного документа здійснюється шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Як оригінал електронного документа не може бути застосова­не свідоцтво про право на спадщину; документ, який, відповідно до законодавства, може бути створений лише в одному оригіналь­ному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів та інших випадків, передбачених законом.

Чинність і належність відкритого ключа підписувачу пе­ревіряється за допомогою посиленого сертифіката ключа, вида­ного акредитованим центром сертифікації ключів. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сер­тифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа (стаття 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис»). Посилений сертифікат ключа може бути як в елект­ронній формі, так і у формі документа на папері.

При посвідченні правочинів нотаріусом у текстах правочинів також мають зазначатись: для фізичних осіб — ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників по­датків, для юридичних осіб — ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підтвердження наявності ідентифікаційного номера (коду) но­таріусу подається відповідна завірена уповноваженою особою довідка або (витяг), фотокопія якої (го) долучається до примірни­ка правочину, який залишається у справах нотаріуса.

§ 6. Витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси витребовують від фізичних та юридичних осіб відо­мості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Витребування документів здійснюється у випадку реальної не­обхідності для дотримання вимог законності та обґрунтованості вчинення нотаріальних дій нотаріусом. При цьому такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, вказаний но­таріусом. Проте цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладання, зупинення нотаріальної дії або відмови в її вчиненні.

110

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Отримана на запит відповідь становить нотаріальну таємницю і зберігається в архіві нотаріуса, який здійснював запит.

У разі неможливості отримання необхідних відомостей та (або) документів нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

§ 7. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій

За загальним правилом, усі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи подаються нотаріусу громадянином, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. До цих документів пред'являється низка вимог з тим, щоб їх справжність не викликала сумніву.

Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, по­винні бути скріплені у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, з печаткою нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Тексти нотаріально оформлюваних правочинів, копій доку­ментів і виписок з них, тексти перекладів тощо повинні бути на­писані ясно і чітко, числа і строки, що стосуються змісту посвідчувальних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб — без скорочень і з зазна­ченням їх адрес. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, у тому числі представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, із зазначенням дати їх народження та місця проживан­ня. За участю іноземних громадян зазначається також і їхнє гро­мадянство. У необхідних випадках зазначаються номери ра­хунків юридичних осіб у банках (інших кредитних установах).

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій доку­менти, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем. Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в докумен­тах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути підтверджені підписом уповноваженої на те особи і печаткою відповідної установи, підприємства чи організації, або особи, що видала документ. Крім цього, виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб і їх, і попередній варіант можна було розібрати.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, в яких неможливо прочитати все в первісному написанні — нап­риклад, залиті чорнилом, потерті тощо.

111

Нотаріат в Україні

Не приймаються порвані документи, а також ті, які викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не прошнурова­ні, не пронумеровані і кількість не завірена підписом уповнова­женої на те посадової особи та печаткою.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), зас­терігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису до підпису нотаріуса і проставлення печатки.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно, складений з порушен­ням вимог чинного законодавства, нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. За бажанням заінтересованої особи документ мо­же бути складений нотаріусом.

§ 8. Заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими

особами, які вчиняють нотаріальні дії,

при виявленні порушень закону

Нотаріуси та посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, ви­явивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону фізичними або посадовими особами, повідомляють про це для вживання необхідних заходів відповідні державні органи та інші юридичні особи.

Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, но­таріус вправі затримати цей документ і направити його до експерт­ної установи для проведення відповідного дослідження, оплата якого здійснюється в установленому порядку.

Про направлення документа до експертної установи нотаріус виносить постанову, в якій зазначаються:

47. Дата винесення постанови..

48. Прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найме­нування та адреса державної нотаріальної контори або наймену­вання нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса.

49. Найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я він виданий.

50. Крім (ПІБ, місце проживання) подано документ для вчинен­ня нотаріальної дії.

112

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

51. Обставини, які викликали необхідність направлення доку­мента для проведення дослідження.

52. Куди (якій експертній установі) направляється документ для проведення дослідження.

53. Питання, поставлені для вирішення експерта.

На прохання заінтересованих осіб видається довідка про зат­римання документа із зазначенням його найменування, номеру, дати і суб'єкта видання.

§ 9. Відмова у вчиненні нотаріальної дії

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити у їх вчиненні, що є гарантією дотримання законності. Підстави для відмови, зазначені в ст. 49 Закону Ук­раїни «Про нотаріат», можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать підстави, які взагалі унеможлив­люють вчинення нотаріальної дії. Це випадки, коли:

54. вчинення дії не входить до компетенції нотаріальних ор­ганів взагалі;

55. вчинення дії суперечить закону;

56. для вчинення нотаріальної дії подані документи, що супере­чать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

57. угода, що укладається від імені юридичної особи, супере­чить цілям, вказаним в її статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності.

До другої групи можна віднести підстави, які не дають можли­вості вчинити необхідну дію в даний момент, але після їх усунен­ня, вчинення нотаріальної дії стає можливим. Це, зокрема:

58. звернення за вчиненням нотаріальної дії, що не входить до компетенції даного нотаріуса чи посадової особи;

59. неподання відомостей та документів, необхідних для вчи­нення нотаріальної дії;

60. коли нотаріус має сумнів у тому, що фізична особа, яка звер­нулась за вчиненням нотаріальної дії, розуміє значення, зміст, правові наслідки цієї дії (наприклад, знаходиться у стані афекту, алкогольного сп'яніння тощо) або діє під примусом;

61. коли з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних пов­новажень.

113

Нотаріат в Україні

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Відмова у вчиненні нотаріальної дії оформлюється шляхом винесення у триденний строк відповідної постанови, в якій вказуються:

62. Дата винесення постанови.

63. Прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найме­нування та адреса нотаріальної контори (бюро), приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.

64. ШБ фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотарі­альної дії, місце ЇЇ проживання або найменування і місцезнаход­ження юридичної особи.

65. Зміст нотаріальної дії, за вчиненням якої особа звернулася до нотаріуса.

66. Мотиви відмови, з посиланням на чинне законодавство.

6. Порядок і строки оскарження відмови з посиланням на
цивільне процесуальне законодавство.

Нотаріус не має права на безпідставну відмову у вчиненні но­таріальної дії.

Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть бути оскаржені в суді.

Скарги на дії консульської установи України розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України) і по­даються на ім'я диппредставника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ. Такі скарги розглядають­ся в порядку, встановленому Консульським статутом України.

Право подати скаргу на нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії мають особи, щодо яких або за дорученням яких вчиняється нотаріальна дія, громадяни та організації, що брали безпосередню участь у вчиненні цієї нотаріальної дії, або якщо во­на зачіпає їхні інтереси; право на порушення справи має і проку­рор, який подає заяву про захист прав та інтересів інших осіб.

Скарги на нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріаль­ної дії слід відрізняти від скарг на дії нотаріуса чи посадової осо­би, що не належать до сутності нотаріальних функцій та розгля­даються в порядку адміністративного провадження. Спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається су­дом у порядку позовного провадження.

114

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

§10. Поняття і види нотаріальних актів

Нотаріус чи інша посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, видають або посвідчують документи, що є підтвердженням вчинення конкретної нотаріальної дії. Ця діяльність охоплюєть­ся поняттям «нотаріальні акти»1, хоча цей термін і не вживаєть­ся в законодавстві про нотаріат. Отже, нотаріальний акт — це підтвердження вчинення нотаріальної дії.

Так, при посвідченні угод, засвідченні вірності копій доку­ментів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних доку­ментах нотаріуси вчиняють посвідчувальні написи.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний чітко і ясно, без підчисток, вільні місця — прокреслені, дописки та інші вип­равлення — застережені. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватись спеціальні штампи з текстом напису.

Посвідчувальний напис може бути розміщений як на лицьово­му боці оформлюваного документа, так і на його звороті. Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформлю­ваному документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Тоді аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним написом прошнуровуються або скріплюються у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, та пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса і скріплюється його печаткою; допускається також підклейка аркуша. При цьому нотаріус повинен простави­ти печатку таким чином, щоб частина її відбитка була на підклеєному аркуші.

Для напису про засвідчення вірності копії (фотокопії) доку­мента, а також для напису на дублікаті документа прикріплення і підклейка аркушів не допускаються.

Про вчинення виконавчого напису свідчить власне виконав­чий напис, що вчиняється нотаріусами на документах, які вста­новлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщуєть­ся на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до до­кумента спеціальному бланку.

" Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 89.

115

Нотаріат в Україні

При вчиненні протестів векселів і посвідченні неоплати чеків відповідні відмітки та написи виконуються на цих документах.

На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що громадянин є живим, перебування його у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів видаються відповідні свідоцтва, форми яких затверджуються Міністерством юстиції України.

У разі втрати документа, посвідченого або виданого но­таріусом чи посадовою особою, у випадках і в порядку, встановле­ному законодавством, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого документа здійснюється держав­ним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників до­кументів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою осо­бою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на­родних депутатів, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого коміте­ту за місцем його зберігання. Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна контора видають також дублікати за­повітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб.

Дублікат документа має містити весь текст документа. На дублікаті документа нотаріус робить відмітку про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката робиться відмітка на примірнику докумен­та, який зберігається в справах нотаріуса.

Прийняття в депозит нотаріуса грошових сум і цінних паперів підтверджується видачею квитанції.

Вчинення морського протесту відповідно до чинного законода­вства оформлюється актом про морський протест.

Протест векселів підтверджується актом про протест векселя про неоплату, у неакцепті — про недатування акцепту.

Про здійснення охоронних заходів щодо спадкового чи іншого майна складається опис майна.

У передбачених законом випадках на підтвердження здійснен­ня сплати державного мита або податку з доходів громадян осо­бам, які здійснили таку оплату, видаються платіжні документи. У цьому разі нотаріус у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записує найменування документа, його номер, дату та наймену­вання установи банку, в якому здійснено платіж. Фотокопія платіжного документа долучається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.

116

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

§11. Нотаріальне діловодство

■' ■

У системі органів нотаріату нотаріальне діловодство займає особливе місце, що зумовлено його завданням. Чітка і правильна організація діловодства в нотаріальних конторах має важливе значення для організації якісного й оперативного обслуговуван­ня населення, додержання вимог законодавства щодо законності, обґрунтованості та оперативності роботи нотаріуса, сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і закон­них інтересів, дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальне діловодство є об'ємним поняттям, що охоплює коло питань, пов'язаних з веденням документування управлін­ської діяльності установ державного нотаріату, прийманням, розглядом і реєстрацією кореспонденції, складанням і оформлен­ням службових документів, контролем за виконанням доку­ментів, складанням номенклатури та формуванням справ, а та­кож постачанням, зберіганням та обліком спеціальних бланків нотаріальних документів тощо.

Нотаріальне діловодство регулюється Правилами ведення но­таріального діловодства, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р. № 6/5. Ці Правила встанов­люють єдиний для державних і приватних нотаріусів порядок ве­дення нотаріального діловодства, складання та оформлення службових документів. Порядок складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов'язаних із вчиненням нотаріальних дій, регулюється Інструкцією про поря­док вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і вказівка­ми по заповненню форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах.

Відповідальність за правильну організацію і ведення но­таріального діловодства несе приватний нотаріус, а в державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах — завідуючі, які їх очолюють. У державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві, де є кілька працівників, ве­дення діловодства й архіву наказом завідуючого може покладати­ся на одного з цих працівників, що відображається в його поса­довій інструкції.

Ведення діловодства й архіву приватного нотаріуса може бути покладено ним на особу, яка працює в нього за трудовим договором.

117

Нотаріат в Україні

При звільненні або переведенні на іншу роботу нотаріуса чи осо­би, на яку покладено ведення діловодства, архівні справи, а також справи і документи, що знаходяться в діловодстві, передаються особі, яка призначається, про що складається відповідний акт.

Мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 За­кону Української РСР «Про мови в Українській РСР».

Діловодство по заявах та скаргах громадян у державних но­таріальних конторах і державних нотаріальних архівах ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на призначе­них для цього осіб.

Складання та оформлення службових документів.

Для складання службових документів використовується тіль­ки папір форматів А4 (210 х 297) та А5 (148 х 210).

Службові документи оформляються на бланках установ і при­ватних нотаріусів. Бланки виготовляються відповідно до вимог нормативної документації.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 22 січня 1998 р. та Положенням про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів, запро­ваджено спеціальні бланки нотаріальних документів нового зраз­ка, які є необхідною складовою діловодства в нотаріальних орга­нах. Ці бланки використовуються лише нотаріусами і призна­чені, з одного боку, для оперативності роботи нотаріусів, а з іншо­го, — для запобігання підробці документів.

На спеціальних бланках виконуються всі примірники доку­ментів, за винятком примірника, який залишається у справах нотаріуса або державного нотаріального архіву. На цьому примірнику нотаріус указує серію та номери використаних на но­таріальну дію спеціальних бланків. Серія та номер використано­го бланка зазначаються також у реєстрі для реєстрації нотаріаль­них дій у графі «Зміст нотаріальної дії».

На спеціальних бланках викладаються примірники:

·правочинів, для яких чинним законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму (крім засновницьких договорів та установчих актів);

·правочинів, для яких чинним законодавством не передбаче­но обов'язкової нотаріальної форми, але які посвідчуються за ба­жанням сторін;

·договорів про розірвання всіх вищезгаданих правочинів, а також про внесення змін та доповнень до нотаріально посвідче­них правочинів;

118

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

·свідоцтв про встановлення опіки над майном фізичної осо­би, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме;

·свідоцтв про право на спадщину;

·свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя;

·свідоцтв про придбання майна з публічних торгів (аукці­онів);

·свідоцтв виконавця заповіту;

·свідоцтв про посвідчення фактів;

·свідоцтв про посвідчення та прийняття на зберігання сек­ретних заповітів;

— свідоцтв про прийняття на зберігання документів;

— свідоцтв про передачу заяв фізичних і юридичних осіб
іншим фізичним і юридичним особам;

·актів про морські протести та протести векселів;

·дублікатів документів.

Зазначені нотаріальні дії, виконані без використання спеціального бланка, не є чинними.

На прохання заінтересованих осіб використання спеціальних бланків нотаріусами допускається також і при вчиненні но­таріальних дій, щодо яких їх використання не є обов'язковим.

У разі якщо нотаріус засвідчує правильність перекладу доку­мента з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку.

У разі якщо текст нотаріального документа викладено на трьох і більше сторінках, на бланках викладаються перша і остання сторінки тексту документа.

Спеціальні бланки не використовуються: при вжитті заходів до охорони спадкового майна; установленні опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою; установленні опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідо­ме; при укладанні договору про управління спадщиною; при прийнятті в депозит грошових сум і цінних паперів. Засвідчення нотаріусом справжності підпису перекладача на перекладі, засвідчення вірності копій (фотокопій) з документів та виписок з них теж можуть здійснюватися без використання спеціальних бланків.

Щодо інших документів, то слід відзначити, що кожний вид документа повинен мати визначений комплекс реквізитів і стабільний порядок їх розміщення. Найменування виду доку-

119

Нотаріат в Україні

мента (за винятком листів) вказується на бланку. До кожного до­кумента, що друкується на папері формату А4, незалежно від йо­го призначення складається заголовок, який повинен бути макси­мально стислим, точно відображати зміст документа та відповіда­ти на запитання «Про що документ».

Документ адресується установі, її структурному підрозділу або конкретній посадовій особі. Поштова адреса кореспондента вка­зується повністю після назви установи, якій надсилається доку­мент. При адресуванні документа громадянину спочатку зазна­чається поштова адреса, а потім ініціали та прізвище одержувача.

Датою документа є дата його підписання або затвердження. Дата на документі проставляється трьома парами арабських цифр (10.12.93), які розділяються крапками. Якщо початковий номер місяця або числа складається з однієї цифри, то перед нею ставиться нуль. Наприклад, 3 січня 1994 р. слід писати: 03.01.94. Допускається також така послідовність написання да­ти: рік, потім місяць і число місяця. Наприклад: 1994.01.15.

У текстах документів, що містять відомості фінансового ха­рактеру, допускається застосування словесно-цифрового способу оформлення дат: 15 січня 1994 р. Якщо документ складено не на бланку, дата проставляється нижче підпису, ліворуч.

До складу підпису входять: найменування посади особи, яка підписує документ (повне, якщо документ оформлено не на блан­ку, і скорочене — на документі, складеному на бланку), особис­тий підпис та його розшифровка.

У випадках, передбачених чинним законодавством, свій підпис на документах нотаріус скріплює відповідною печаткою. Відби­ток печатки проставляється таким чином, щоб він охоплював час­тину найменування посади особи, яка підписала документ.

Якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться в його тексті, то в додатку слід вказати лише кількість аркушів і число примірників, наприклад: «Додаток на 5 арк. у 2 прим.».

Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріплено­му до документа спеціальному бланку. При вчиненні протестів векселів і посвідченні неоплати чеків відповідні відмітки та на­писи виконуються на цих документах.

При складанні документів організаційно-розпорядчого харак­теру також слід керуватись правилами ведення діловодства. Так,

120

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

зокрема, на кожному документі повинно бути вказане його най­менування (наказ, розпорядження, довідка, звіт), а також заго­ловок, який має бути досить лаконічним і відображати зміст і призначення документа. В документі обов'язково проставляєть­ся дата; він підписується відповідною особою, від якої він вихо­дить, із зазначенням її посади та проставленням печатки.

Слід відзначити, що документи, на підставі яких вчинено но­таріальну дію, долучаються до примірника правочину, свідоцтва про право на спадщину та ін., і залишаються у справах нотаріуса.

Оригінали документів (наприклад, акти цивільного стану про народження, шлюб, смерть) повертаються особам, що їх подали, а в нотаріуса залишаються їх копії (фотокопії).

Копії (фотокопії) подаються заінтересованими особами або на їхнє прохання виготовляються нотаріусом чи іншим працівни­ком нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з нотаріусом. На таких копіях нотаріус робить напис «З оригіналом згідно», ставить дату і свій підпис, які скріплює печаткою.

Документи, що посвідчують фізичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, їхніх представників або представ­ників юридичних осіб, повертаються особам, що їх подали, у реєстрі записуються найменування документа, його номер, дата видачі й найменування установи, яка видала документ.

Якщо фізична особа звернулася за засвідченням правильності копій (фотокопій) документа чи виписок з документа, нотаріус ус­тановлює її особу і робить у реєстрі відмітку «Особу встановлено».

Не залишаються у справах нотаріуса:

— документи, які стверджують право власності фізичних чи юридичних осіб на житловий будинок (частину будинку), будівлю, садибу, квартиру, садовий будинок, гараж, земельну ділянку чи їх частини, інше нерухоме майно (свідоцтво про право власності на житло, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, дер­жавні акти про право власності на землю, договори купівлі-прода-жу, дарування, міни житлового будинку (частини будинку), будівлі, садиби, квартири, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, у тому числі зареєстровані на біржі, договори про виділення в натурі частки з нерухомого май­на, договори про поділ нерухомого майна та ін.), — якщо посвідчується договір про заставу, оренду тощо майна чи найму (позички) житла, відчуження власником (власниками) частини

121

Нотаріат в Україні

належного йому (їм) майна, а також якщо учасники спільної часткової власності мають один спільний правовстановлюваль-ний документ на згадане майно і один з них відчужує належну йому частку (чи частку від частки); договори про відчуження не закінчених будівництвом житлових будинків, будівель (їх час­тин) або інших споруд; договори про порядок установлення чи зміну розміру ідеальних часток у спільній частковій власності, а також договори про порядок володіння та користування спіль­ним майном.

При посвідченні договорів про відчуження частки майна (або частки від частки) на правовстановлювальних документах, що по­вертаються відчужувачам, робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад: «Продано 1/4 частину цього будинку за до­говором, посвідченим 15 лютого 1993 року за реєстром № 1231», дата, підпис нотаріуса, що скріплюються печаткою нотаріуса; сертифікат про право на земельну частку (пай), трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства, яке містилося на території, що зазнала радіоак­тивного забруднення, — при посвідченні договорів відчуження земельної частки (паю);

·охоронні свідоцтва — при посвідченні договорів піднайму; свідоцтва про реєстрацію, технічні паспорти, реєстраційні тало­ни, чеки, довідки-рахунки магазину на автотранспортні засоби, інші самохідні машини і механізми — при посвідченні договорів про їх відчуження, заставу, оренду, позичку, при видачі свідоцт­ва про право на спадщину чи про право власності на неї;

·документи, що стверджують факт передачі майна з правом його застави.

Про наявність зазначених документів робиться відмітка в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій одночасно з реєстрацією нотаріальної дії, для вчинення якої вимагався один з таких доку­ментів, або відмітка на примірниках правочинів, на заявах про видачу свідоцтв про право на спадщину і свідоцтв про право влас­ності або на інших документах, що долучаються до нотаріально оформлених документів, після чого вони повертаються особі, яка їх подала. Відмітка, в якій зазначаються назва документа, ким, коли, за яким номером та на чиє ім'я він виданий, підписується нотаріусом.

Усі вчинені нотаріальні дії реєструються в реєстрі нотаріаль­них дій, форми яких затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.94 № 7/5. Згідно з цим наказом, розрізняють

122

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

хва види реєстрів: власне для реєстрації нотаріальних дій (форма 1) і для реєстрації заборон відчуження житлових будинків, квар­тир, дач, садових ділянок та іншого нерухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судовими і слідчими органа­ми (форма 2).

У кожного нотаріуса в конторі є власний реєстр під певним індексом, що не змінюється протягом усього строку його роботи в цій конторі. Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх про­нумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути завірена підписом посадової особи Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, уповноваженої на те начальниками цих управлінь. Підпис поса­дової особи скріплюється гербовою печаткою відповідного уп­равління юстиції.

Запис нотаріальної дії у реєстр провадиться нотаріусом чи консультантом державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом, тільки після того, як посвідчувальний напис на документі або документ, що видається нотаріусом, ним підписані. Запис олівцем у реєстрі не допускається.

Кожен нотаріус веде окремий реєстр. У державній нотаріальній конторі, де працюють кілька нотаріусів, реєстрам присвоюються індекси, які збігаються з номером печатки державного нотаріуса. У цьому разі номери на документах, оформлюваних державним но­таріусом, позначаються таким чином: № 1-1, № 1-2, № 2-1 таін., де перша цифра означає індекс реєстру, а друга — порядковий но­мер запису.

В державній нотаріальній конторі та у приватного нотаріуса можуть бути декілька реєстрів, в кожному з яких реєструють ок­ремий вид нотаріальних дій.

У цьому разі номери на документах, записаних у такі реєстри, позначаються таким чином: № 1-К-10 (тобто, запис за номером десятим зроблено в першому реєстрі для реєстрації засвідчення правильності копій документів у багатоскладовій державній но­таріальній конторі); № З-В-5 (запис за номерок п'ятим у третьо­му реєстрі для реєстрації виконавчих написів у багатоскладовій державній нотаріальній конторі); № Д-4 (запис за номером чет­вертим у реєстрі для запису довіреностей в односкладовій дер­жавній нотаріальній конторі чи в приватного нотаріуса).

123

Нотаріат в Україні

Дописки та виправлення, зроблені в реєстрі для реєстрації но­таріальних дій, повинні бути застережені нотаріусом і скріплені його підписом.

Реєстрації підлягають усі документи, що находять до контори та потребують виконання. Не підлягають реєстрації такі доку­менти:

67. Листи, що надійшли в копії, до відома.

68. Повідомлення про засідання, наради, збори і порядок денний.

69. Графіки, наради, заявки, рознарядки.

70. Інформація, надіслана до відома.

71. Навчальні плани, програми.

72. Рекламні повідомлення, плакати, програми нарад, конфе­ренцій.

73. Тарифи, прейскуранти.

74. Поздоровчі листи і запрошення.

75. Друковані видання (книги, журнали, бюлетені).

76. Місячні, квартальні, піврічні звіти.

77. Форми статистичної звітності.

Кожна вчинена нотаріусом нотаріальна дія реєструється за окремим порядковим номером. Цей самий номер вказується на нотаріально оформленому документі (якщо їх декілька екземп­лярів, то на кожному з них) та в посвідчувальних написах. Запис у реєстрі повинен містити порядковий номер з початку року, що дає можливість виключити порушення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій, зокрема здійснення їх заднім чис­лом. У реєстрі відображається дата вчинення нотаріальної дії, ПІБ, місце проживання фізичної особи або повне найменування та місцезнаходження юридичної особи, що звернулась за вчинен­ням цієї нотаріальної дії, або їх представники, документ, що посвідчує особу, підтверджує повноваження представника. Далі вказується зміст нотаріальної дії і розмір стягненого державного мита або плати за нотаріальну дію, а також розписка про одер­жання нотаріально оформленого документа.

Відомості про вчинення окремих видів нотаріальних дій підлягають реєстрації в Єдиних реєстрах, перелік та порядок ве­дення яких установлюються Міністерством юстиції України.

У реєстр для реєстрації нотаріальних дій вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію саме після підписання нотаріусом документа та проставлення на ньому печатки.

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту реєстрації її в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

124

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Для обліку документів та контролю за їх виконанням у но­таріальній конторі ведуть такі книги і журнали:

·алфавітну книгу обліку заповітів;

·книгу обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадково­го майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої не відоме;

·книгу обліку цінностей;

·книгу обліку і реєстрації спадкових справ;

·алфавітну книгу спадкових справ;

·книгу обліку договорів на управління спадщиною;

·алфавітну книгу обліку заборон відчуження і арештів майна;

·опис справ постійного зберігання;

·опис справ тимчасового зберігання;

·опис справ за відповідні роки;

·журнал реєстрації вхідних документів;

·журнал реєстрації вихідних документів;

·журнал реєстрації власних наказів (розпоряджень);

·розносну книгу для місцевої кореспонденції;

·контрольну картотеку чи теку;

·книгу скарг і пропозицій.

Контроль за виконанням документів. У державних нотаріаль­них конторах, державних нотаріальних архівах на контроль бе­руться документи, що надійшли від Міністерства юстиції Ук­раїни, Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, з вказівкою (проханням) повідомити про резуль­тати їх розгляду.

Завідуючим державною нотаріальною конторою, державним нотаріальним архівом можуть бути поставленні на контроль й інші документи.

Контроль за виконанням документів може вестись на реєстраційно-контрольних картках або за допомогою спеціальної контрольної теки (в установах державного нотаріату з обмеже­ною кількістю працюючих).

Окремо слід сказати про ведення номенклатури справ у но­таріальній конторі, яка ведеться з метою більш чіткої організації діяльності нотаріальної контори та зручності діловодства. Номен­клатура справ (нарядів) державної нотаріальної контори, дер­жавного нотаріального архіву, приватного нотаріуса складається на підставі примірних номенклатур, що затверджуються Міні-

125

Нотаріат в Україні

стерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

До номенклатури повинні бути включені всі справи (наряди), які ведуться нотаріусами, а також реєстри, книги, журнали.

Номенклатура справ (нарядів) державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса затверджується завідуючим нотаріальною конторою, приватним нотаріусом і узгоджується з відповідним державним нотаріальним архівом. Про складену номенклатуру справ (нарядів) приватник нотаріус повинен також повідомити відповідну державну архівну установу.

Наприкінці кожного року номенклатура уточнюється і знову вводиться з 1 січня наступного року. Якщо протягом року виник­не необхідність у заведенні справ (нарядів), не передбачених но­менклатурою, вони додатково вносяться до номенклатури, для чого в номенклатурі передбачаються резервні номери.

В кінці року номенклатура обов'язково закривається підсум­ковим записом, в якому зазначається кількість і категорії фак­тично заведених за рік справ. Підсумковий запис скріплює своїм підписом особа, відповідальна за ведення діловодства, чи приват­ний нотаріус.

Цей примірник номенклатури справ (нарядів) є обліковим до­кументом для справ тимчасового зберігання і зберігається в архіві державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса, державному нотаріальному архіві постійно.

Всі виконані документи групуються у справи (наряди).

На відміну від інших документів, заяви про прийняття спад­щини, про видачу свідоцтва про право на спадщину чи про відмо­ву від спадщини, про оплату витрат за рахунок спадкового май­на, про вжиття заходів до охорони спадкового майна, по яких вжиті ці заходи, а також претензії кредиторів одразу ж форму­ються в окремі спадкові справи, кожна з яких одержує індекс, що відповідає номенклатурі справ (нарядів), потім реєструється в книзі обліку спадкових справ і їм присвоюється номер, що відповідає порядковому номеру в цій книзі.

У спадкову справу підшиваються усі документи, пов'язані з оформленням спадщини за вказаною заявою. Якщо спадкову справу не закінчено провадженням у поточному році, вона пере­ходить на наступний рік під тим самим номером і перереєстрації не підлягає.

Групувати в справи (наряди) слід документи одного діловод­ного року. В середині справи (наряду) документи систематизу-

126

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

жугься в хронологічному порядку, причому документ-відповідь повинен розміщуватися після документа-запиту. Звіти повинні зміщуватися в справі (наряді) того року, до якого вони відносять­ся за своїм змістом незалежно від часу їх складання.

Не допускається включення до справи (наряду) документів, що не відносяться до неї, а також чернеток і проектів документів.

Вилучення і видача будь-яких документів зі справ (нарядів), як правило, не дозволяється.

Закінчені провадженням справи (наряди) тимчасового (понад 10 років) і постійного зберігання після закінчення строку їх зберігання в державній нотаріальній конторі чи у приватного но­таріуса повинні здаватись до державного нотаріального архіву для наступного зберігання і використання. Справи (наряди) із строком зберігання до 10 років у державний нотаріальний архів не здаються.

Реєстри, справи (наряди) поточного діловодства і закінчені провадженням до передачі їх в державний нотаріальний архів або на знищення повинні зберігатися у шафах, столах, що замикають­ся і запобігають впливу на документи сонячного світла, пилу.

По закінченні року посадова особа, яка відповідає за діловод­ство в державній нотаріальній конторі, приватний нотаріус про­вадить підготовку справ до архівного зберігання й уточнює систе­матизацію документів у справах, проводить оформлення справ (нарядів). Справи тимчасового і постійного зберігання вміщують­ся в тверду обкладинку, документи перекладаються в хроно­логічному порядку і прошиваються. Аркуші справ нумеруються.

В кінці правил (наряду) на чистому аркуші робиться засвідчу-вальний напис, наприклад: «У справі (наряді) прошито та прону­меровано 15 (п'ятнадцять) аркушів. Відповідальний за архів — підпис, дата».

Документи зі строком зберігання до 10 років у справи (наряди) не підшиваються.

На справи тимчасового і постійного зберігання складаються окремі описи. Опис складається з річних розділів і являє собою перелік назв справ (нарядів) з включенням необхідних відомос­тей про їх склад і зміст. Описи справ складаються у 4-х примірни­ках за встановленою формою.

В кінці опису робиться підсумковий запис, в якому вказуєть­ся (цифрами і словами) кількість справ, що внесені до опису, а та­кож обумовлюються особливості нумерації справ у описі. Закінчення опису обов'язково погоджується з державним но­таріальним архівом.

127

Нотаріат в Україні

Одночасно з підготовкою документів до зберігання впрова­диться відбір документів, що підлягають знищенню. Відбір доку­ментів для знищення оформляється актом.

У ході підготовки документів до наступного зберігання в дер­жавному нотаріальному архіві постійно діючою експертною комісією провадиться експертиза наукової та практичної цінності документів і вирішується питання про відбір їх для включення до складу Національного архівного фонду чи знищення.

Відповідно до затверджених описів державна нотаріальна кон­тора, приватний нотаріус зобов'язані у встановлений строк здати в державний нотаріальний архів справи (наряди), внесені до опису.

Знищення документів провадиться після того, як описи на справи (наряди) тимчасового та постійного зберігання затвердже­но державним нотаріальним архівом.

§12. Оплата нотаріальних дій

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові осо­би, які уповноважені вчиняти нотаріальні дії, справляють:

·державне мито, що стягується за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітета­ми сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а та­кож за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

·плату за надання державними нотаріусами додаткових пос­луг правового характеру, не пов'язаних з вчиненими нотаріаль­ними діями, а також технічного характеру, встановлену уп­равліннями юстиції Ради Міністрів АРК, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 19 Зако­ну України «Про нотаріат»);

—- оплату нотаріальних дій, вчинених приватними нотаріуса­ми за домовленістю між нотаріусом і особою, що звернулась за здійсненням нотаріальних дій. Згідно з п. 1 Указу президента Ук­раїни «Про упорядкування стягування плати за здійснення но­таріальних дій» від 10 липня 1998 р., цей розмір не може бути меншим за розмір ставок державного мита, стягнутого державни­ми нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії;

— оплату додаткових послуг правового характеру, наданих
приватними нотаріусами, стягнуту за домовленістю (ст. 31 Зако­
ну України «Про нотаріат»);

128

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

— оплату фактичних витрат, пов'язаних з виїздом державно­го нотаріуса (посадової особи виконкому) за межі нотаріальної контори (виконкому) для здійснення нотаріальних дій (п. 4 ст. З Декрету) та інші витрати (пункти 152, 190, 276 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Державне мито справляється за вчинення нотаріальних дій у таких розмірах: (табл. 1).

Таблиця 1. Сплата державного мита за вчинення деяких нотаріальних дій

129

Нотаріат в Україні

Продовження табл. 1

130

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Продовження табл. 1

131

Нотаріат в Україні

Закінчення табл. 1

Чинне законодавство передбачає, що ряд осіб мають пільги по сплаті державного мита. Так, ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» встановлює, що від сплати державного мита звільняються:

1) громадяни — за видачу їм свідоцтв про право на спадщину:

на майно осіб, які загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних чи громадських обов'язків або з виконанням обов'язку громадянина щодо вряту­вання життя людей, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катаст­рофою;

на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;

на житловий будинок, пай у житлово-будівельному коопера­тиві, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі про­тягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;

132

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці гро­мадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працювати­муть у сільській місцевості;

на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних уста­новах, на страхові суми за договорами особистого й майнового ітрахування, облігації державних позик та інші цінні папери, су­ми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

на майно осіб фермерського господарства, якщо вони є члена­ми цього господарства;

78. громадяни — за видачу або посвідчення правильності копій документів, необхідних для призначення й одержання державної допомоги і пенсій, а також у справах опіки й усиновлення (удо­черіння);

79. громадяни — за посвідчення їх заповітів і договорів дару­вання майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій;

80. неповнолітні — за видачу їм свідоцтва про право на спад­щину;

5) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих
внаслідок Чорнобильської катастрофи;

81. громадяни, віднесені до категорії З постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відсе-лення чи самостійного переселення або постійно працюють на те­риторії зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантова­ного добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року мешкали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гаранто­ваного добровільного відселення — не менше трьох років;

громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і прожива­ють або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

82. інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (парти­занів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

83. інваліди І та II груп;

133

Нотаріат в Україні

84. фінансові органи і державні податкові інспекції — за вида­чу їм свідоцтв і дублікатів свідоцтв про право держави на спад­щину і документів, необхідних для одержання цих свідоцтв, за здійснення державними нотаріальними конторами виконавчих написів про стягнення податків, платежів, зборів і недоїмок;

85. Національний банк України і його установи, за винятком госпрозрахункових;

86. Пенсійний фонд України, його підприємства, установи і організації;

87. Фонд соціального захисту інвалідів і його відділення;

88. місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місце­вих рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства, що придбавають житлові будинки з надвірними будівлями (крім м. Києва і курорт­них місцевостей), квартири для громадян, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактив­ному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, і власники цих будинків і квартир.

Окрім цього, згідно зі ст. 5 Декрету, місцевим радам народних депутатів надається право встановлювати додаткові пільги для окремих платників по сплаті держмита, що зараховується до місцевого бюджету, а Міністерству фінансів — по сплаті держми­та, що зараховується до Держбюджету.

Згідно з Примірним положенням про порядок надання дер­жавними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані з вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру, державні нотаріуси можуть надава­ти додаткові послуги правового та технічного характеру, які за своїм змістом є правовою допомогою та послугами з технічного виготовлення документів і не мають на меті отримання прибутку.

Правова допомога надається шляхом роз'яснень з питань чин­ного законодавства, консультацій правового характеру, усних та письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів правочинів та інших документів, а також надання консультацій та послуг з нарахування доходів (прибутків) при посвідченні до­говорів купівлі-продажу, міни нерухомого та рухомого майна.

Перед наданням правової допомоги, а також послуг технічно­го характеру нотаріус зобов'язаний дати роз'яснення щодо умов їх оплати.

134

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в розмірах, які встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення якісного та термінового обс­луговування громадян, підприємств, організацій та установ. Пе­релік таких послуг та розмір плати за них установлюються Голов­ним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласними, Київським чи Севасто­польським міськими управліннями юстиції.

Плата за надання правової допомоги та послуг технічного ха­рактеру здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства у встановленому чинним законодавством порядку.

Від сплати за надання правової допомоги звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни; інваліди 1-ї та 2-ї груп; гро­мадяни — за надання їм правової допомоги, необхідної для приз­начення та одержання державної допомоги та пенсій; фонди підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (рес­публіканський, обласні, міський) — за надання їм правової допо­моги при посвідченні договорів іпотеки.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій, а також за надання послуг технічного характеру справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ста­вок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Оплата додаткових послуг правово­го характеру, що надаються приватними нотаріусами і не нале­жать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домов­леністю сторін.

135

Нотаріат в Україні

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА ГЛАВА 7. Загальні правила посвідчення правочинів

§ 1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності

Слід відзначити, що термін «правочин», який вживається в новому ЦК України, введений як суто український термін на заміну раніше вживаному «угода». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків1. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, тобто конкретною обставиною реальної дійсності, з якою норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має низку ознак, зокрема він являє собою вольовий акт, тобто вольову дію особи, спрямовану на настання певного цивільно-правового ре­зультату; є правомірним (породжує ті наслідки, яких прагнуть сто­рони і які відповідають вимогам законності); має певну мету, зара­ди якої вчиняється, і яка має бути досяжною та законною.

Окремо слід сказати про вимоги, які висуваються до правочи­ну для того, щоб він був визнаний дійсним. Це, зокрема:

89. законність змісту правочину — зміст правочину не може су­перечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

90. наявність у суб'єкта правочину — фізичної особи — необ­хідного обсягу цивільної дієздатності, а для юридичної особи — відповідності вчинюваного правочину цілям діяльності, установ­чим документам або правовому статусу;

3) свобода волевиявлення учасника правочину і його від­
повідність внутрішній волі — особа має бути вільна від чинників,
що впливали б на свободу її волевиявлення (обман, примус);

91. відповідність форми правочину вимогам закону — вчинен­ня правочину відповідно в усній, простій письмовій чи в но­таріально посвідчуваній формі, оскільки у певних випадках не­додержання форми правочину тягне за собою його недійсність;

92. відповідна спрямованість правочину — мета вчинення пра­вочину має відповідати вимогам законності та досяжності;

1 Цивільне право України: Підручник. Т.2 / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін Юре, 2003. — С. 227.

136

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

6) захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи не­працездатних дітей — правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.

Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односто­ронніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двосто­роннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосто­ронніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприк­лад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.

Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути прос­тою та нотаріально посвідченою.

Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.

Відтак, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

·договори про відчуження (купівля-продаж, міна, даруван­ня, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) не­рухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК Ук­раїни);

·іпотечні договори, договори про заставу транспортних за­собів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);

·договори про спільну часткову власність на земельну ділян­ку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права влас­ності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у на­турі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних діля­нок власникам земельних часток (паїв)»);

·договори купівлі-продажу (приватизації) державного май­на, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України

137

Нотаріат в Україні

«Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

·договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про при­пинення права утримання взамін набуття права на нерухоме май­но або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні догово­ри; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме май­но (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

·договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);

·договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);

·договори про створення акціонерних товариств, якщо това­риства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

·договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

·договори про зміну черговості одержання права на спадку­вання (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);

·довіреності на укладання правочинів, що потребують но­таріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правила­ми допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

·інші правочини, для яких чинним законодавством передба­чена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток то­що; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Та­ке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріаль­но посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіря­ються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними до­кументи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що вини­кають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочи-

138

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ну. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов'язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зро­зумілими та визначеними.

Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вима­гати від іншої сторони угоди виконання зобов'язань у безспірно-му порядку2.

Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказу­вання в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчи­нення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчи­нення правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.

Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати до­говору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись не­добросовісна сторона.

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тіль­ки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відпо­відності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову квалі­фікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні, теорія і практика: навч. посібник для студ. Вищ. навч. закл. — К.: А.С.К, 2001. — С. 295

139

Нотаріат в Україні

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

·вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — як­що його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямо­вані на використання власності всупереч закону, одержання гро­мадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим пра­вилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

·односторонні правочини та договори, укладені з недодер­жанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім ви­падків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);

·вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);

·вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклуваль­ників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);

·вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздат­ності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

·вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);

·вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);

·вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);

·вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);

·що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);

·вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, об­ману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);

·вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

·фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншо­го правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги за­кону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто не

140

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об'єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридични­ми особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради Ук­раїни «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у влас­ності громадян, громадських об'єднань, міжнародних ор­ганізацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок на­буття права власності громадянами. До майна, забороненого до обігу, тобто такого, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належить:

93. Зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбава-ються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

94. Вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного па­лива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його ви­робництва.

95. Бойові отруйні речовини.

96. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

97. Протиградні установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
Обмеженими в обігу є такі предмети:

— вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя — з дозволу
органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які до-
сягли 21-річного віку;

— вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка­
рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) — з
дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб,
які досягли 25-річного віку;

— газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре­
човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут­
рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річ-
ного віку;

141

Нотаріат в Україні

·об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ят­ки історії та культури — з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);

·радіоактивні речовини — з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності вис­новку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов'яз­ковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.

Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.

Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з'ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз'яснити сторонам його умови, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз'яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій уне­можливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.

Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов'язано не тільки з мож­ливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідаль­ністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус пови­нен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить зако­ну. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Наступним моментом укладання правочину є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності; перевірка пра­воздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників. З'ясування цих питань відбувається в порядку, передбаченому у Законі України «Про нотаріат», про що вже

142

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

йшлося у главі 6. Слід лише відзначити, що правочини за ма­лолітніх та недієздатних осіб укладають їхні батьки (усинови­телі) чи опікуни (ст. 67 ЦК), а неповнолітні і обмежено дієздатні особи мають отримати згоду батьків (усиновителів) чи піклуваль­ників. Нотаріус повинен вимагати дозвіл органу опіки і піклу­вання на право опікуна укладати, а піклувальника — давати зго­ду на вчинення від імені підопічного певних правочинів, зокрема договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціаль­ної реєстрації.

Справжність підпису батьків, усиновителів або піклу­вальників на заяві про їхню згоду на посвідчення угод від імені осіб повинна бути засвідчена нотаріально або підприємством, в якому вони працюють, або іншими юридичними особами (устано­вами, де вони навчаються, ЖЕКом, за місцем їхнього проживан­ня тощо). Батьки, усиновителі або піклувальники можуть осо­бисто подати заяву нотаріусу.

Якщо за посвідченням правочину звертається юридична осо­ба, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки доку­ментів, про які вже йшлось у попередній главі, — статуту, уста­новчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіна­лом доручення і робить висновок про обсяг повноважень пред­ставника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіаль­ний орган — витребується документ, що підтверджує його повно­важення.

Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокре­ма, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.

Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевірив­ши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторо­нами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на про­хання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірни­ках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

143

Нотаріат в Україні

Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підпи­сання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учас­никами угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридич­них осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з'явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при осо­бистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.

Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з'явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спіль­ною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вка­зує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.

В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова за­ява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному поряд­ку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персо­нально (ШБ громадянина, назва юридичної особи) він погод­жується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, стро­ки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.

Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встанови­ти час і підстави набуття майна, яке відчужується чи застав­ляється, а чоловік або дружина особи, на ім'я якої це майно за-

144

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

реєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім'я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати за­яву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з'явитися до но­таріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім'я якої це майно зареєстровано.

Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватно­го нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у спра­вах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.

Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках пра­вочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації но­таріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (фор­ма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.

У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться на­пис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і

145

Нотаріат в Україні

засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його ви­могу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчу­ження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання бу­ло цим органом зареєстровано.

У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріаль­них дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.

Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвід­ченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його но­таріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі не­обхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.

Разом з тим право власності на нерухоме майно, право влас­ності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).

§ 3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Право спільної власності регулюється розділом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст. 355-367 ЦК України. П. 51 Інструкції про порядок вчинен-

146

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ня нотаріальних дій нотаріусами України визначає поняття спільної часткової власності як власності двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто можна зробити висновок, що спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами. Характерною ознакою спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкта. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земель­них ділянок, придбанні у власність на підставі цивільно-право­вих угод та порядку спадкування земельної ділянки двома чи більше особами за рішенням суду. Саме множинність суб'єктів цих відносин зумовлює особливості правового регулювання роз­порядження ними своїм правом для узгодження їхньої поведінки.

Учасники спільної часткової власності мають частку в праві власності на спільне майно, що означає не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку у праві на все майно (ідеальна частка). Розмір таких часток визначається з урахуванням ба­гатьох обставин, зокрема вкладу співвласників у це майно, у йо­го придбання, спорудження, виготовлення тощо. Якщо ж співвласники домовились про умови та порядок поділу спільного майна, може бути визначена реальна частка — частка в натурі, що закріплюється за конкретним власником.

Об'єктами спільної часткової власності можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.

Суб'єктами права спільної часткової власності (співвласника­ми) можуть бути юридичні та фізичні особи, територіальні грома­ди, а також держава.

Особливістю здійснення права спільної часткової власності є право переважної купівлі — встановлене законом право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласни­ками.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласни­ками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спіль­ною частковою власністю.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділян­кою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну част-

147

Нотаріат в Україні

кову власність на земельну ділянку, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, або судовим рішенням у разі недосягнення згоди.

У разі якщо один з учасників спільної часткової власності про­дає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, но­таріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової влас­ності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.

Передача співвласником свого переважного права купівлі част­ки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, згідно із статтею 84 Закону України «Про нотаріат», або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснен­ня права переважної купівлі частки майна, що продається (із заз­наченням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової влас­ності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному блан­ку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).

Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.

При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.

При посвідченні договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження час­тини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила цього пункту не застосовуються.

148

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Якщо решта учасників спільної часткової власності відмо­виться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна — протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одер­жання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного май­на сторонній особі.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмови­лись одержати надіслані на їхню адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину має свідчити зроб­лена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтверд­ження цього має бути поданий документ відповідного компетент­ного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо). Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права пере­важної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом строку, встановленого цим пунктом Інструкції, не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначе­ного місячного (десятиденного) терміну.

У разі посвідчення угоди купівлі-продажу частки спільного майна за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов, подання доказів повторного повідомлення учасників спіль­ної часткової власності не вимагається.

Про відчуження частки майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлювальному документі.

У тексті договору про відчуження частки майна вказуються арифметичні (у простих дробах) частини.

У договорі про відчуження власником частки майна за бажан­ням сторін може бути встановлено порядок володіння та користу­вання конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного зі співвласників.

У договорі про відчуження одним з учасників спільної частко­вої власності належної йому частки майна порядок володіння та

149

Нотаріат в Україні

користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування май­ном або за їхньою письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конк­ретними його частинами).

Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа (при укладанні договору щодо порядку володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).

Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випад­ку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами.

При посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, яке підлягає обов'язковій реєстрації, вимагається пра-вовстановлювальний документ та, у встановлених чинним зако­нодавством випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Право-встановлювальний документ після його огляду повертається власникові, а в тексті угоди зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала.

Учасники спільної часткової власності вправі укладати догово­ри про визначення розміру часток, зміну розміру часток, якщо в правовстановлювальному документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу). Укладання таких угод є необхідним у випадках, передба­чених законом (стаття 67 Сімейного кодексу України, статті 88, 133 Земельного кодексу України тощо).

Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід'ємною частиною правовстановлювального документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлювального документа або робить на цьому доку­менті службову відмітку щодо посвідчення договору про визна­чення, зміну розміру часток.

150

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Договори про виділення частки в натурі з майна (поділ), що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі доку­ментів, що підтверджують право власності на таке майно. Крім то­го, нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в населених пунктах, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування або інший документ, оформлений у порядку, встановленому чинним зако­нодавством, у якому визначені ідеальна частка, її вартість та розмір, висновок щодо технічної можливості виділення цієї част­ки в натурі (поділ) на місцевості, а також найменування та площа приміщень, з яких складається частка.

Одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі, садиби або споруди но­таріусом посвідчується договір про виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього поряд з іншими документами нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Укладання договору про виділення частки в натурі (поділ) припиняє спільну часткову власність. У посвідчувальному на­писі нотаріусом зазначається про необхідність реєстрації прав за цим договором у порядку, встановленому чинним законодав­ством.

Договір про визначення, зміну розміру часток, виділення частки в натурі (поділ) підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації, про що зазначається в посвідчу­вальному написі.

Спори між учасниками спільної часткової власності щодо виз­начення, зміни розміру часток, а також виділення частки спіль­ного майна в натурі (поділ), вирішуються в судовому порядку.

§ 4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна

Розмежування речей на рухомі та нерухомі в українському за­конодавстві спричинено величезним значенням, яке має для суспільства нерухоме майно, а отже, необхідністю введення пев­них обмежень у праві приватної власності на нього. Проте чинне законодавство досі не дає чіткого визначення поняття нерухо­мості, а лише перелік такого майна.

151

Нотаріат в Україні

Основною ознакою розмежування нерухомих і рухомих речей є їх зв'язок із землею3; так, відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать зе­мельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими є речі, які можна вільно пе­реміщувати у просторі.

До обмежень у праві власності на нерухоме майно слід віднес­ти більш складний порядок набуття, переходу і припинення пра­ва власності на таке майно у вигляді встановлення обов'язкового нотаріального посвідчення і державної реєстрації права власності та правочинів, пов'язаних з нерухомим майном.

Під поняттям «відчуження нерухомості» слід розуміти здій­снення правочинів, спрямованих на передачу права власності від однієї особи до іншої.

Враховуючи значні відмінності у реєстрації та порядку но­таріального посвідчення угод про відчуження нерухомих речей, у цьому параграфі буде розглянутий порядок відчуження таких об'єктів нерухомості, як житлові будинки, квартири, садові бу­динки, дачі, гаражі тощо. В цьому випадку перелічені об'єкти об'єднує, зокрема, те, що вони підлягають обов'язковій дер­жавній реєстрації. Спільним для них є також те, що під час їх відчуження нотаріус вимагає однотипні документи, перевіряє од­накові відомості.

Однією з особливостей посвідчення правочинів з нерухомим майном є те, що ця нотаріальна дія провадиться за місцем знаход­ження такого майна угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

При посвідченні правочинів з нерухомим майном, як і при посвідченні будь-яких правочинів, нотаріус перевіряє таке.

По-перше, нотаріус перевіряє відповідність правочину вимо­гам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін.

По-друге, нотаріус повинен встановити особу громадян, обсяг їхньої дієздатності, наявність відповідних дозволів, перевірити правоздатність юридичних осіб, повноваження представників та розглянути інші необхідні документи, про що вже детально йшлося в § 2 цієї глави.

3 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К.: Ін юре, 2003. — Т. 1. —Ст. 111.

152

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

По-третє, нотаріус повинен перевірити документи, які підтверд­жують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію та перевірити відсутність заборон на відчуження не­рухомого майна.

В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України зазначається: при нотаріальному посвідченні правочин про відчуження житлового будинку, а також іншого не­рухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подан­ня документів, які підтверджують право власності (довірчої влас­ності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством ви­падках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Згідно з п. 65 цієї Інструкції, право власності на житловий бу­динок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджене, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів:

·нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, по­жертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;

·спадковим договором;

·свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;

·свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

·свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна;

·свідоцтвом про право на спадщину;

·свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;

·договором про поділ спадкового майна;

·договором про припинення права на утримання за умови на­буття права на нерухоме майно;

·договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;

·договором про виділення частки в натурі (поділ);

·іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпо-текодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено пе­редачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;

·рішенням суду;

·договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за на­явності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Проте цей перелік документів не є вичерпним. Зокрема, в Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності

153

Нотаріат в Україні

на нерухоме майно, затвердженому Наказом Міністерства юс­тиції від 7 лютого 2002 р. № 7/5, містяться й інші правовстанов-лювальні документи, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна:

·свідоцтва про право власності, видані органами привати­зації наймачам квартир у державному житловому фонді;

·договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у по­датковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржо­вих чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання;

·рішення судів, третейських судів про визнання права влас­ності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту пра­ва власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безха­зяйного нерухомого майна до комунальної власності;

·акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель;

·витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперати­ву і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове ко­ристування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему кварти­ру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію;

·рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору;

·мирова угода, затверджена ухвалою суду;

·рішення засновника про створення державної (національ­ної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в про­цесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передаван-ня нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації;

— свідоцтва про право власності, видані Державним уп­
равлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам,
що беруть участь разом з Державним управлінням справами в
будівництві нового житла.

Ці правовстановлювальні документи не зазначені в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але їх власники також визнаються законними власниками неру­хомості, а отже вони також можуть подаватись нотаріусу. Воче­видь, нотаріусу при вчиненні нотаріальної дії слід уважно віднес­тись до таких документів і рекомендувати їх обмін в БТІ на свідоцтва на спеціальних бланках (передбачено наказом

154

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Отже, коли до нотаріуса звертаються за посвідченням угоди щодо відчуження нерухомого майна, яке розглядається, нотаріус зобов'язаний витребувати один з названих вище документів, що підтверджують право власності на це майно.

У ст. 182 ЦК України зазначається, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнен­ня, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Дер­жавна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухо­мості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зо­бов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В наш час існує складна система реєстрації прав на нерухомість. Так, маємо Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр угод, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, які веде Мін'юст, а реєстраторами на місцях виступають Бюро технічної інвентари­зації (БТІ) та державні й приватні нотаріуси. Земельний кадастр ве­де Державний комітет по земельним ресурсам і його представницт­ва на місцях. В основному державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні покладається на державні ко­мунальні підприємства — БТІ. Така реєстрація є обов'язковою для всіх власників незалежно від форми власності. Реєстрації підляга­ють тільки ті об'єкти, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Бюро технічної інвентаризації реєструють:

·житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами;

·вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків);

·квартири багатоквартирних будинків.

Основною проблемою української системи державної реєстра­ції на теперішній час є відсутність єдиної системи реєстрації прав на нерухомість. Так, не дивлячись на прийняття 3 серпня 2004 р. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень» (далі — Закон), що має на меті ство-

155

Нотаріат в Україні

рити більш ефективну систему і порядок державної реєстрації прав на нерухомість, система органів державної реєстрації ще не створена, хоча він вже діє.

Відповідно до положень нового закону, державна реєстрація прав полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх об­межень (далі — Державний реєстр) — це єдина державна інфор­маційна система, яка містить відомості про речові права на неру­хоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні ха­рактеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд то­що), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

У ст. 4 Закону зазначається, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що зна­ходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, дер­жави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

А) речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­
дарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більше ніж
один рік.

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом;

3) обмеження речових прав.

Систему органів державної реєстрації прав складатимуть центральний орган виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпроз-

156

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

рахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження неру­хомого майна, а саме в містах Києві та Севастополі, місті обласно­го підпорядкування, районі. На підтвердження зареєстрованого речового права видається відповідний документ (свідоцтво тощо).

Окремо потрібно розглянути реєстрацію правочинів щодо не­рухомості. Так, відповідно до ст. 210 ЦК, правочин підлягає дер­жавній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. До таких випадків належать: договір купівлі-продажу, міни земель­ної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири чи іншого нерухомого майна (ст. 657, 716 ЦК), договір передачі нерухомості під виплату ренти (ст. 723 ЦК), договір довічного утримання з передачею нерухомості (ст. 745 ЦК), до­говір найму (оренди) будівлі чи іншої капітальної споруди на строк більше року (ст. 794, 828 ЦК) і договір управління нерухо­мим майном (ст. 1031 ЦК). Причому такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державний реєстр правочинів веде Мін'юст, а реєстраторами на місцях вис­тупають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Проте виникає така проблема: Державний реєстр правочинів створений, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», і повинен діяти до прийняття відповідного закону, тобто Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ме­ханізм дії якого досі не відпрацьований. Також не ясно, чи підля­гатимуть реєстрації тільки вищеназвані договори, чи усі догово­ри з нерухомістю, що, до речі, не передбачено у ЦК. Зараз реєстрацією правочинів з нерухомістю також займається БТІ.

Таким чином, відповідний документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, повинен бути зареєстрований у по­рядку, передбаченому законом. Про те, на підставі якого з доку­ментів нотаріусом встановлено право власності відчужувача на об'єкт нерухомості, зазначається в тексті правочину; в посвідчу-вальному написі нотаріус також вказує, що він перевірив, кому належить відчужувана нерухомість.

По-четверте, згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні правочинів про відчуження або заставу житлово-

157

Нотаріат в Україні

го будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність об­тяжень майна.

Так, наразі діє Положення про Єдиний реєстр заборон відчу­ження об'єктів нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 9.06.1999 р. Проте в Законі Ук­раїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме май­но та їх обмежень» передбачається створення Державного реєстру прав, який би включав Державний реєстр іпотек і Єди­ний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстрацію в яких нині проводять нотаріуси.

В новому законі під обмеженням речових прав на нерухоме майно (обтяженням нерухомого майна) розуміють обмеження або заборону розпорядження нерухомим майном, встановлену відповідно до правочину, закону або актів органів державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав проводиться в день отримання відповідних документів місцевим органом дер­жавної реєстрації прав. Датою і часом державної реєстрації обме­жень вважається дата і час обліку заяви в місцевому органі дер­жавної реєстрації прав.

Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передба­чено договором або законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно, як передбачено Законом, проводиться на основі таких до­кументів:

·договору застави (іпотеки) нерухомого майна;

·ухвали суду про забезпечення позову;

·рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно;

·рішення суду про визнання власника нерухомого майна банкрутом;

·постанови органів досудового слідства, державного вико­навця про накладання арешту на нерухоме майно;

·накладання заборони на відчуження нерухомого майна но­таріусом;

·накладання заборони на відчуження нерухомого майна по­садовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, місь­кої ради в населених пунктах, де немає нотаріусів;

·інших актів органів державної влади чи місцевого самовря­дування, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону.

158

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Нотаріус витребує витяг з Єдиного реєстру заборон відчужен­ня об'єктів нерухомого майна, що створений відповідно до Поло­ження про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомо­го майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України зід 9.06.1999 р. № 31/5 (в майбутньому ці дані будуть включені до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень). Такі витяги видаються тільки на запит державних чи приватних нотаріусів і свідчать про наявність чи відсутність обмежень та (або) арештів. Надання витягу з Реєстру заборон здійснюється реєстратором на підставі «Заяви про надання витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» (див. розділ II Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Ця довідка дійсна про­тягом трьох місяців з дня видачі, проте в інтересах обох сторін — отримати її напередодні укладання договору.

За наявності заборони правочин щодо відчуження майна, об-тяженого боргом, посвідчується за згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. В такому випадку нотаріус вима­гає від кредитора відповідну довідку (заяву).

При посвідченні правочинів щодо відчуження об'єкта неру­хомого майна, серед співвласників якого є неповнолітні діти, їхні батьки (усиновителі) чи опікуни або представляють їхні інтереси (до досягнення 14-річного віку), або дають свою згоду на підпи­сання ними договору (від 15 до 18 років). У будь-якому разі для посвідчення договорів потрібен письмовий дозвіл органу опіки та піклування, на території якого розташований об'єкт нерухомого майна. При цьому до органів опіки належать відповідні відділи і управління, районні державні адміністрації, виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів. Відсутність такого дозволу на відчуження нерухомого майна, що розглядається, мо­же бути підставою для визнання правочину недійсним у разі ви­никнення судового спору.

Якщо органи опіки та піклування при цьому зобов'язують батьків, піклувальників або опікунів внести суму за продане не­рухоме майно на банківський рахунок неповнолітньої чи недієздатної особи, нотаріус повинен перевірити виконання цієї вимоги і вказати про це в тексті договору.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя. Ця згода оформлюється або при особистому з'явленні особи до нотаріуса,

159

Нотаріат в Україні

який посвідчує угоду, або подається заявою, в якій справжність підпису засвідчена в установленому порядку. Підпис на заяві про згоду на відчуження нерухомості завіряється у нотаріуса.

По-п'яте, крім правовстановлювального документа на об'єкти нерухомого майна, що розглядаються, нотаріус вимагає довідку-характеристику з БТІ, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самовря­дування з викладенням характеристики відчужуваного нерухо­мого майна (передбачено Наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме май­но та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме май­но на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Подання довідки-характеристики є обов'язковим для посвід­чення правочинів з відчуження майна, що розглядається. Вона видається конкретній особі (власнику чи співвласнику майна) і містить інформацію про адресу та реєстраційний номер визначе­ного об'єкта власності, назви юридичних осіб чи ШБ фізичних осіб, що зареєстровані власниками об'єкта нерухомого майна, по­силання на документи, які підтверджують їхнє право власності, часткову участь кожного співвласника у спільній власності, а та­кож посиланням на мету, з якою ця особа просила видати до­кумент. Довідка-характеристика також вміщує технічну харак­теристику нерухомості, зокрема, найменування усіх будівель і споруд, їх літерування, матеріали стін кожної будівлі та споруди, розміри житлової та нежитлової площі, вартість цього об'єкта за даними інвентаризації, в тому числі з урахуванням діючої індек­сації на процент зношеності. Основні відомості щодо об'єкта не­рухомого майна, яке відчужується, нотаріус зазначає в договорі як відомості, що ідентифікують об'єкт.

Довідка-характеристика підписується посадовою особою, яка її склала, керівником БТІ та скріплюється печаткою бюро. Термін дії довідки-характеристики становить три місяці з дня її видачі.

Значення відомостей, що містяться у довідці-характеристиці, полягає у тому, що на їх основі нотаріус визначає, чи немає в ць­ому об'єкті самовільних переобладнань, прибудов тощо. Так, як­що розміри загальної та житлової площі або перелік господарсь­ких будівель і споруд, наведені в довідці-характеристиці, не збіга­ються з інформацією у правовстановлюючому документі, то на підставі цього можна зробити висновок про самовільне зведення споруди, перебудову.

160

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Якщо власник майна, що розглядається, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування жит­лового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в жит­лове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердже­ного проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з гру­бим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус ви­магає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звес­ти господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї ме­ти, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житло­вого будинку та іншого нерухомого майна.

Не слід плутати довідку-характеристику з технічним паспортом на нерухоме майно, який містить план об'єкта нерухомості, розміри житлових і нежитлових приміщень та інші характеристи­ки. Надання технічного паспорта не є обов'язковим для посвідчен­ня правочинів про відчуження цих об'єктів нерухомого майна.

У разі відчуження всього об'єкта нерухомого майна правовста-новлюючий документ, довідка-характеристика і довідка про відсутність заборони на відчуження нерухомого майна залиша­ються у провадженні нотаріуса за конкретним договором.

§ 5. Посвідчення договорів про відчуження об'єктів незавершеного будівництва

Якщо до нотаріуса звертаються за посвідченням договору відчуження житлового будинку, будівництво якого не закінчене, то вчинення цієї нотаріальної дії має свої особливості. Так, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівницт­ва. Якщо це передбачено договором або законом, право власності на таке майно може виникати з моменту прийняття його до експлуатації.

161

Нотаріат в Україні

Право власності на зазначене майно виникає з моменту дер­жавної реєстрації, якщо це передбачено законом.

До завершення будівництва особа вважається власником лише матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Ці матеріали та обладнання можуть бути предметом відчуження за умови надання нотаріусу відповідних правовстанов-лювальних документів.

При посвідченні договорів відчуження недобудованого неру­хомого майна нотаріус як правовстановлювальний документ ви­магає подання рішення суду, що набрало законної сили, про виз­нання права власності на недобудоване нерухоме майно.

При посвідченні договорів про відчуження такого майна но­таріус перевіряє ті самі обставини і вимагає ті самі документи, що й при відчуженні житлового будинку, споруди, квартири, дачі, садового будинку, іншого нерухомого майна, завершеного будівництвом, крім витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно чи довідки, виданої відповідними органами місцевого са­моврядування у місцевості, де інвентаризація не проведена.

Основними документами в цьому випадку є згода виконкому місцевої ради чи відповідної місцевої державної адміністрації на таке відчуження та довідка органу БТІ, в якій повинні міститись відомості про вартість будівельних робіт і матеріалів та відсоток готовності будівлі.

У тексті договору про відчуження окремо зазначається про те, що всі обов'язки, передбачені договором про будівництво жи­тлового будинку за правом приватної власності переходять до на­бувача. Примірник договору про будівництво житлового будинку за правом приватної власності використовується як правовста-новлюючий документ; приєднується до примірника договору про відчуження, що видається набувачу.

Нотаріус відмовляє у посвідченні договору відчуження об'єкта незавершеного будівництва, придбаного шляхом приватизації, а також земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт (стаття 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів неза­вершеного будівництва»). При цьому нотаріус роз'яснює сторонам, що договір про відчуження може бути посвідчений після завершен­ня будівництва, введення об'єкта в експлуатацію та отримання в установленому порядку свідоцтва про право власності на цей об'єкт нерухомого майна.

162

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

І 6, Посвідчення правочинів щодо відчуження земельних ДІЛЯНОК

Основними нормативними актами, які регулюють земельні від­носини в Україні, є Конституція України, Земельний кодекс Ук­існий від 1 січня 2002 року, Цивільний кодекс України від 16 січня 1.03 року, закони України «Про особисте селянське господарство» еіл 15 травня 2003 року, «Про фермерське господарство» від 19 черв­ня 2003 року, «Проіпотеку» від 5 червня 2003 року», «Про порядок знділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року, укази президен­та України, зокрема «Про порядок паювання земель, що передані в колективну власність сільськогосподарським підприємствам та :рганізаціям» від 8 серпня 1995 року тощо.

У п. 1 ст. 373 Цивільного кодексу зазначено, що земля є основ­ним національним багатством, яке перебуває під особливою охо­роною держави. Конституція України закріплює право власності ;.нфаїнського народу на землю та інші природні ресурси.

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на земель­ну ділянку (землю) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установле­ними межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. За Цивільним кодексом, право власності на земель­ну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розпов­сюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житло­вих, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю в Україні є: фізичні осо­би, юридичні особи (на землі приватної власності), держава (че­рез відповідні органи державної влади — на землі державної власності,) територіальні громади (безпосередньо або через орга­ни місцевого самоврядування — на землі комунальної власності). Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право влас­ності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації мо­жуть бути суб'єктами права власності на землю у випадках, вста­новлених законодавством.

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на землю на підставі:

163

Нотаріат в Україні

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян провадиться у разі:

·приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис­туванні громадян;

·одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­жавних, комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій;

·одержання земельних ділянок із земель державної і кому­нальної власності в межах норм безоплатної приватизації (п. З ст. 116 ЗК України).

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського приз­начення для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту
або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веден­
ням товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими документами яких
передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набу­вати право власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти не­
рухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Слід відзначити, що існують певні обмеження у праві власності іноземців та осіб без громадянства на землю в Україні. Так, вони

164

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

можуть набувати права власності на земельні ділянки несільсько­господарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за ме­жами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомо­го майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть мати у приватній власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прий­няті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81 ЗК України).

Юридичні особи, засновані громадянами України або юридич­ними особами України, можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного
фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на

земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів неру­
хомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійс­
ненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів не­
рухомого майна.

Іноземні юридичні особи не можуть мати у приватній влас­ності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщи­ну іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (ст. 82 ЗК України).

Землі, які належать на праві власності територіальним грома­дам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Земельний кодекс України також закріплює перелік земель, що не можуть передаватись у приватну власність. До них нале­жать землі загального користування населених пунктів (майда­ни, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери,

165

Нотаріат в Україні

бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації від­ходів тощо), землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених законодавством, земельні ділянки, які ви­користовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. До зе­мель державної власності, які не можуть передаватись у кому­нальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соці­
ально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та істори-
ко-культурними об'єктами, що мають національне та загально­
державне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення

діяльності Верховної Ради України, президента України, Кабіне­ту Міністрів України, інших органів державної влади, Націо­нальної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язко­
вого) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внас­
лідок Чорнобильської катастрофи;

є) земельні ділянки, які закріплені за державними профе­сійно-технічними навчальними закладами;

є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними зак­ладами державної форми власності;

ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статут­них фондах яких державі належать частки (акції, паї).

До земель державної власності, що не можуть передаватись у приватну власність, крім перелічених вище, належать також землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених за­конодавством.

166

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

На практиці поширеними є ситуації, коли кілька осіб об'єдну­ють свої земельні ділянки в єдиний об'єкт права власності, в ре­зультаті чого виникають відносини багатосуб'єктної приналеж­ності землі. Такі відносини називають правом спільної власності. Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визна­ченням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особа­ми за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, за рішенням суду. Земельний кодекс (п. 2 ст. 89) закріплює вичерпний перелік ви­падків спільної сумісної власності. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

·подружжя;

·членів фермерського господарства, якщо інше не передбаче­но угодою між ними;

·співвласників житлового будинку.

Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню, з чого можна зробити висновок, що в решті випадків при об'єднанні особами своїх земельних ділянок вони стають учасниками спіль­ної часткової власності на землю. При цьому в законодавстві не вказується гранична чисельність суб'єктів права спільної влас­ності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 4 ст. 89 Земельного кодексу співвласники зе­мельної ділянки, що знаходиться у спільній сумісний власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частини.

Згідно з п. 2 ст. 127 ЗК України, продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, кон­курс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. А відповідно до ст. 128, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, та комуналь­ної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Продаж громадянам і юридичним осо-

167

Нотаріат в Україні

бам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підля­гають приватизації, здійснюється державними органами прива­тизації у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні зе­мельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації. У заяві зазна­чаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додається:

а) державний акт на право постійного користування землею
або договір оренди землі;

б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі
відсутності державного акта;

в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­
ності.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева держав­на адміністрація або сільська, селищна, міська рада, державний орган приватизації у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в прода­жу із зазначенням причин відмови. Особам, які подали заяви (кло­потання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не пере­буває у їхньому користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше ЗО днів після розроблення землевпорядною ор­ганізацією проекту відведення земельної ділянки.

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення
щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена
справа про банкрутство або припинення його діяльності.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місце­вої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності дер­жави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розта-

168

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

шовані об'єкти, що підлягають приватизації, іноземним держа­вам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за дорученням Кабінету Міністрів Ук­раїни та за погодженням з Верховною Радою України. Продаж зе­мельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності дер­жави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

Іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, пода­ють клопотання до Кабінету Міністрів України.

Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів АРК, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрадії або сільської, селищної, міської ради і державного органу прива­тизації. До клопотання додається договір оренди землі, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійно­го представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюють­ся сільськими, селищними, міськими радами після отримання по­годження Кабінету Міністрів України. Розгляд клопотання і про­даж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підляга­ють приватизації, здійснюються державними органами привати­зації після отримання погодження Верховної Ради України.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Діюче законодавство визначає перелік правочинів щодо відчу­ження земельних ділянок, для яких встановлено нотаріальну фор­му посвідчення і які підлягають державній реєстрації. Це, зокрема:

·придбання земельних ділянок, що перебувають у колек­тивній або приватній власності;

·відчуження земельних ділянок, переданих громадянам у приватну власність для ведення особистого підсобного господар-

169

Нотаріат в Україні

ства, будівництва та обслуговування житлового будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва;

·придбання громадянами у місцевих рад земельних ділянок у власність для ведення сільського (фермерського) господарства понад площу, що передається безоплатно;

·договори купівлі-продажу, дарування, міни права на зе­мельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

·договори купівлі-продажу земельних ділянок несільсько-господарського призначення для здійснення підприємницької діяльності між відповідними державними адміністраціями, ви­конавчими комітетами, громадянами та юридичними особами України, у статутному фонді яких відсутня будь-яка частка май­на, що знаходиться в загальнодержавній власності;

·договори купівлі-продажу ділянок несільськогосподарсько-го призначення, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсерво­вані об'єкти, приватизовані (відчужені) відповідно до законодав­ства України.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», правочини щодо відчуження земельних ділянок посвідчуються за їх місце­знаходженням.

При посвідченні правочинів щодо відчуження земельних діля­нок нотаріус повинен перевірити певні документи щодо права власності на земельну ділянку .

По-перше, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу, право влас­ності та право постійного користування на земельну ділянку ви­никає після одержання її власником або користувачем докумен­та, що посвідчує право власності чи право постійного користуван­ня земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Таким до­кументом є державний акт, що видається сільськими, селищни­ми, міськими і районними радами. Форми державних актів зат­верджуються Кабінетом Міністрів України. Посвідчуючи догово­ри відчуження землі, нотаріус повинен ретельно ознайомитись з підставами видачі такого акта.

При вчиненні цієї нотаріальної дії нотаріусу слід мати на увазі, що громадяни набувають право власності на землю також з інших правочинів, зокрема, успадковують, отримують в дар то­що. Документи, що посвідчують ці правочини, свідчать про на­буття права власності на земельну ділянку. Проте документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, є держав-

170

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ний акт і тому його потрібно отримати і зареєструвати у визначе­ному законом порядку у відповідній раді.

По-друге, посвідчуючи такий правочин, нотаріус витребує довідку про грошову оцінку землі. Це потрібно, оскільки продаж зе­мельних ділянок здійснюється за ціною, що встановлюється угодою сторін, але вона не може бути нижчою за грошову оцінку землі.

З аналізу статті 2 Закону України «Про оцінку земель» вба­чається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок вико­ристовується для визначення розміру земельного податку, держав­ного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогоспо­дарського виробництва, а також при розробці показників та ме­ханізмів економічного стимулювання раціонального використан­ня та охорони земель.

У випадках визначення вартості об'єкта оцінки при здій­сненні інших цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них проводиться експертна грошова оцінка.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділян­ки оформляються як витяг з технічної документації з норматив­ної грошової оцінки земель і видаються відповідним органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів.

Вимоги щодо експертної грошової оцінки земельних ділянок урегульовані Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1531, та Порядком проведення експертної гро­шової оцінки земельних ділянок, затвердженим Наказом Держав­ного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.2003 № 2.4

По-третє, при посвідченні договору про відчуження земельної ділянки як самостійного об'єкта цивільних правовідносин но­таріус перевіряє відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру. Перехід права влас­ності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус зазначає в тексті договору.

При посвідченні договору викупу земельної ділянки (у разі відсутності на ній житлового будинку, споруди та іншого нерухо­мого майна, насаджень), що перебуває у приватній власності, для суспільних потреб нотаріус вимагає подання відповідного рішення

4 Див. Лист Мін'юсту України від 04.02.2004 за № 31-12/197.

171

Нотаріат в Україні

органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Для посвідчення уго­ди про передачу права власності на земельну ділянку нотаріусу, крім документів, що підтверджують право власності на таку ділянку, подаються заява власника земельної ділянки та рішен­ня органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про згоду на одержання права власності на таку земельну ділянку.

При посвідченні договорів" купівлі-продажу земельних діля­нок державної та комунальної власності органами місцевого са­моврядування та органами виконавчої влади до їх розмежування нотаріуси як правовстановлювальні документи приймають:

·у межах населених пунктів — рішення відповідних органів місцевого самоврядування, погоджені з відповідними органами виконавчої влади;

·за межами населених пунктів — розпорядження органів ви­конавчої влади, прийняті за погодженням з відповідними органа­ми місцевого самоврядування.

Для посвідчення договору купівлі-продажу земельних діля­нок державної чи комунальної власності після визначення їх теж у натурі (на місцевості), нотаріусу, крім державного акта про пра­во власності, подається рішення відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Таке рішення (роз­порядження) має відображати протокол про проведений аукціон (конкурс). У разі якщо інформація, що міститься у рішенні (роз­порядженні), є недостатньою для посвідчення договору, но­таріусу подається належним чином оформлений протокол про проведений аукціон (конкурс).

Вимога щодо обов'язковості продажу земельних ділянок держав­ної та комунальної власності на конкурентних засадах не розповсюд­жується на право викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Договір про обмін земельними ділянками, які виділені даним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних'часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробницт­ва, освідчується нотаріусом за згодою всіх співвласників таких земельних ділянок. Договір посвідчується між власниками, один з яких виявив бажання використовувати належну йому земельцу ділянку самостійно. Предметом договору можуть бути земельні ділянки, які відносяться до різних земельних масивів.

172

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Угоди про перехід права власності повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина,
назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця роз­
ташування, площі, цільового призначення, складу угідь, право­
вого режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну
ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо ви­
користання земельної ділянки за цільовим призначенням (заста­
ва, оренда, сервітути тощо);

є) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважа­ються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Нотаріально посвідчена угода про перехід права власності на земельну ділянку та документ про оплату є підставами оформлен­ня відповідного державного акта про право власності на цю ділянку та її державної реєстрації.

§ 7. Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів

Посвідчення договорів відчуження, оренди або позички транс­портних засобів є однією з найбільш розповсюджених нотаріаль­них дій.

Правовими засадами посвідчення договорів відчуження транс­портних засобів є статті 657, 719,799 і 828 Цивільного кодексу, та п. 35,105, 137-142 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають:

·договори найму (оренди) транспортних засобів за участю фізичної особи (ст. 799 ЦК України);

·договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (828 ЦК України).

Слід зазначити, що договори купівлі-продажу транспортних засобів, згідно з діючим законодавством, не підлягають обов'яз-

173

Нотаріат в Україні

ковому нотаріальному посвідченню, однак, згідно із ст. 54 Зако­ну України «Про нотаріат» та п. 35 Інструкції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, за бажанням сторін нотаріусами посвідчуються й інші правочини, для яких за­конодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми.

Особливості цієї нотаріальної дії полягають у тому, що вона може виконуватись як державними, так і приватними нотаріуса­ми незалежно від місця реєстрації транспортних засобів.

Такі договори посвідчують за умови подання документів, які підтверджують:

98. право власності відчужувачів на це майно;

99. його реєстрацію;

100. відсутність обмежень, які впливають на можливість відчу­ження транспортних засобів.

Право власності на транспортні засоби і законність їх придбан­ня можуть бути підтверджені такими документами:

·договорами й іншими документами, укладеними у встанов­леному порядку, які встановлюють право власності на транс­портні засоби, в тому числі укладені на товарних біржах;

·рішеннями суду з вказівкою юридичних та фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, його марки, моделі, а також ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів;

— довідками органів соціального захисту населення, що
виділив автомобіль з ручним управлінням чи мотоколяску;

·актами прийому-передачі транспортного засобу, виданими підприємством-виробником чи підприємствами, які займались переобладнанням транспортного засобу;

·довідками-рахунками встановленої форми, виданої суб'єк­том підприємницької діяльності, що має спеціальний дозвіл (ліцензію);

·свідоцтвом митного органу про реєстрацію транспортного засобу чи вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери (вантажна митна декларація).

На продані транспортні засоби видається сервісна книжка, інструкція про порядок експлуатації, товарний (касовий) чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі-продажу, а також довідка-рахунок, що є підставою для реєстрації транспорт­ного засобу в органах ДАІ. У разі відсутності сервісної книжки покупцю видається довідка про проведення передпродажної підготовки транспортних засобів. При продажу транспортних за­собів увезених з-за кордону, в довідках-рахунках обов'язково ро-

174

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

биться запис «У митному відношенні оформлено». Вантажна митна декларація, дата, номер, завіряється печаткою митниці.

Обов'язковість державної реєстрації певних видів транспорт­них засобів встановлена Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, в якому зазначено, що державну реєстрацію і облік автомобілів, автобусів усіх типів і марок, мотоциклів і інших самохідних машин покладено на органи Державто-інспекції Міністерства внутрішніх справ. Нотаріуси не мають права відчужувати незареєстровані транспортні засоби.

Так, згідно з п. 138 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку (підрозділах ДАІ, органами Держтехнагляду тощо), нотаріус пе­ревіряє наявність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засо­бу (технічному паспорті) відмітки про зняття його з обліку.

Діючим законодавством встановлені деякі обмеження та особливості відчуження транспортних засобів, що зводяться до такого:

По-перше, це стосується відчуження транспортних засобів, що належать неповнолітнім. Так, згідно з п. З ст. 25 ЦК, у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права і обов'язки може пов'язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку. Зокрема, п. 2 ст. 32 ЦК передбачає, що на вчи­нення неповнолітньою особою (від 14 до 18 років) правочину що­до транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. При приналежності транспортного засобу особі, що має неповну цивільну дієздатність, в обліковій картці та книзі обліку таких транспортних засобів також вказується ПІБ батьків неповнолітнього чи їх опікунів і ставиться відмітка про заборону зняття з обліку транспортного засобу без їхньої зго­ди і дозволу органу опіки і піклування.

Після досягнення 18-річного віку всі обмеження відносно реєстрації, зняття з обліку транспортного засобу, що встановлю­ються для неповнолітніх, знімаються.

Транспортні засоби, керування якими дозволяється з 16-річ-ного віку, можуть бути зняті з обліку за бажанням їх неповно­літнього власника після досягнення вказаного віку.

По-друге, існують спеціальні положення щодо відчуження придбаного інвалідами транспорту, які містяться в Постанові

175

Нотаріат в Україні

— _

Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку забезпе­чення інвалідів автомобілями» від 08.09.97 № 999. Згідно з цією Постановою, інваліди, що безплатно або на пільгових умовах от­римали автомобілі від відповідних органів соціального захисту України, не можуть їх продавати, дарувати чи передавати іншим особам. Органи ДАІ у свідоцтві про реєстрацію транспортного за­собу роблять таку помітку: «Автомобіль видано органами соціального захисту населення безплатно без права продажу, пе­редачі або дарування іншій особі» або «Автомобіль продано орга­нами соціального захисту населення на пільгових умовах без пра­ва продажу, передачі або дарування іншій особі».

По-третє, діючі правила митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються через митну територію України, містять перелік випадків, коли на ввезені в Україну транспортні засоби накладаються митні обмеження.

Так, порядок відчуження транспортних засобів, увезених на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезен­ня, передбачене спільним листом Міністерства юстиції України від 23.11.1992 № 10-90-426 та Державного митного комітету Ук­раїни від 21.12.1992 № 01/3236, громадянин, який бажає офор­мити договір відчуження такого транспортного засобу, має пода­ти до митного органу документи, що підтверджують його право власності на це майно. Такими документами можуть бути: іно­земний технічний паспорт, технічний талон, якщо ввезений транспортний засіб тимчасово зареєстровано в органах Держав-тоінспекції, чек магазину, договір дарування, купівлі-продажу тощо, на яких працівник митного органу робить запис про те, що митниця не заперечує проти відчуження транспортного засобу та засвідчує його особистою печаткою. За наявності такого запису нотаріус може посвідчити такий договір, зазначивши в тексті до­говору те, що для реєстрації транспортного засобу в органах Дер-жавтоінспекції необхідно одержати дозвіл митниці.5

По-четверте, при посвідченні договорів дарування транспорт­них засобів, інших самохідних машин і механізмів, що є спіль­ною власністю подружжя, вимагається згода другого з подружжя з дотриманням вимог, викладених в пунктах 44-45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Наступним документом, що витребується нотаріусом для посвідчення договору відчуження автотранспорту, є акт експерт-

5 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвеької. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 155-156.

176

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ної оцінки. Посвідчуючи договір відчуження транспортного засо­бу, нотаріус стягує державне мито, розмір якого чітко встановле­ний законодавством. Так, декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р., до якого Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 11 липня 1995 р. № 297 було внесено зміни, регламентує, що за посвідчен­ня договорів відчуження транспортних засобів, інших са­мохідних машин і механізмів дітям, одному з подружжя, бать­кам стягується державне мито в розмірі 1% суми договору, але не нижче дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму. У разі відчуження транспортних засобів іншим особам стягується державне мито в розмірі 5% суми дого­вору, не нижчої від дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму.

Приватний нотаріус, вчиняючи такі самі нотаріальні дії, стя­гує плату. Згідно з Указом Президента «Про впорядкування справ­ляти плату за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р. № 762/98, розмір плати, яку справляє приватний нотаріус, не мо­же бути меншим за розмір державного мита, що справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.6

По-п'яте, при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів нотаріусу подаєть­ся висновок експерта про вартість транспортного засобу, який діє протягом двох місяців з дня проведення експертизи (Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затвер­джена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15 (із змінами і доповненнями), зареєстрована у Міністерстві юстиції України 19.05.1993 за № 50).

Експертиза вартості транспортного засобу має бути виконана фахівцем, якого занесено до Державного реєстру судових екс­пертів або Державного реєстру оцінювачів.

Договори про відчуження повітряних суден7, катерів, яхт, мо­торних човнів посвідчуються з дотриманням загальних вимог цієї Інструкції щодо посвідчення договорів відчуження автотран­спорту.

Таким чином, основними документами, на підставі яких про­водиться посвідчення нотаріусом договорів відчуження, найму

6 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 156-157.

Див. Повітряний кодекс України (Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274).

177

Нотаріат в Україні

або позички транспортного засобу, є заява власника, документи, що посвідчують його особу та встановлюють правомірність прид­бання транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспорт­ного засобу та акт експертної оцінки.

§ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних підприємств

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна та відчуження приватизовано­го майна (ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»). Як окрема юри­дична категорія вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»).

Приватизація майна державних підприємств України — це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, рес­публіканській (АРК) і комунальній власності, на користь фізич­них та недержавних юридичних осіб.

З юридичної точки зору, приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна. Дані оплатні та част­ково оплатні угоди, згідно з законодавством про приватизацію, є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст і порядок укладання та виконання цих договорів регулюють­ся головним чином законодавчими актами про приватизацію. Це — комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

Головні цілі приватизації визначаються державною програ­мою приватизації, серед них — зміна відносин власності на засо­би виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання, створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціально орієнтованої економіки, струк­турна перебудова економіки.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

·законності;

·державного регулювання та контролю;

·надання громадянам України пріоритетного права на прид­бання державного майна;

178

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

— надання пільг для придбання державного майна членам
трудових колективів підприємств, що приватизуються;

·забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

·продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивіду­альних особливостей виключно за кошти;

— пріоритетного права трудових колективів на придбання
майна своїх підприємств;

·створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

·додержання антимонопольного законодавства;

·повного, своєчасного та достовірного інформування громадян ~гро порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

·врахування особливостей приватизації об'єктів зв'язку, аг­ропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, не­завершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;

·застосування переважно конкурентних способів у разі: при­ватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств.

Дія Закону «Про приватизацію державного майна» не поши­рюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та жит­лового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призна­чення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-право­вих форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають у дер­жавній власності, у майні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до законодавства та уста­новчих документів спільних підприємств.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

— майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших
підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами,
якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушуєть­
ся технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації
підприємства, зі структури якого вони виділяються;

179

Нотаріат в Україні

— об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

— акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо­
дарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодер­жавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяль­ності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають за­гальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх
функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну
незалежність, та об'єкти права власності українського народу,
майно, що становить матеріальну основу суверенітету України,
зокрема:

— майно органів виконавчої влади та органів місцевого самов­
рядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо яко­
го цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби
безпеки України, Державної прикордонної служби України, пра­
воохоронних і митних органів;

— надра, корисні копалини загальнодержавного значення,
водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права
власності українського народу;

— майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісороз­
ведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

— сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з
експертизи сортів рослин;

·золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;

·емісійна система, майнові комплекси підприємств і уста­нов, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

·радіотелевізійні передавальні центри, а також об'єкти, що забезпечують зв'язком органи законодавчої та виконавчої влади;

·державні радіоканали та телевізійні канали;

·засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку;

·інші об'єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток,
збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу,
духовних цінностей, зокрема:

180

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;

·архіви;

·майнові комплекси установ Національної академії наук Ук­раїни з основних напрямів досліджень;

·об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;

·об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гаран­
тує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого ви­
готовлення, використання або реалізації небезпечної продукції,
послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

·майнові комплекси підприємств з виготовлення та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служ­би безпеки України;

·майнові комплекси підприємств з випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

— майнові комплекси підприємств, що забезпечують
діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

·захисні споруди цивільної оборони;

·полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в ціло­
му, зокрема:

— структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечу­
ють постійне розміщення і зберігання державних резервів і

мобілізаційних запасів;
- '

·пенітенціарні заклади;

·майнові комплекси підприємств геологічної, картографіч­ної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища;

— об'єкти державних систем стандартизації, метрології та
сертифікації продукції;

·майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

·автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підпри­ємств;

181

Нотаріат в Україні

·майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробни­цтво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, ди­зель-поїзди, вагони);

·майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

·метрополітен, міський електротранспорт;

·майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) уп­равління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

·атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідро­меліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

·магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубо­провідний транспорт, що обслуговують потреби держави в ціло­му, підземні нафто- та газосховища;

·транспортні засоби спеціального призначення, що забезпе­чують виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих;

·об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з пос­тачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

— майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприй­
мальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують
розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібо­
приймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до ста­
тутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України»;

·майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

·акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, при­чальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, за­хисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та во-довідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідро­графічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

— водосховища і водогосподарські канали комплексного
призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідро­
технічні захисні споруди;

— майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

— крематорії, кладовища.

182

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

З метою технічного переозброєння та відновлення виробницт­ва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єдиним (цілісним) майновим комплексом, може корпоратизуватись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51 відсотка акцій. Окремими законами Ук­раїни визначається порядок корпоратизації та приватизації за­значених підприємств.

Об'єкти паливно-енергетичного комплексу, за винятком тих, які не підлягають приватизації відповідно до цього Закону, при­ватизуються у порядку, встановленому окремим законом про особливості приватизації майна підприємств паливно-енергетич­ного комплексу.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизу­ються майнові комплекси:

·підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів Ук­раїни, визнаних такими у встановленому порядку;

·підприємств військово-промислового комплексу, що підля­гають конверсії згідно з відповідною програмою;

·підприємств, приватизація яких здійснюється із залучен­ням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

·інших об'єктів, віднесених Державною програмою прива­тизації до групи Г.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за по­данням Кабінету Міністрів України.

Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця прива­тизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташо­вані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду дер­жавного майна України, Верховної Ради АРК. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менше ніж 10 років.

Якщо в нежитлових приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснова­них на оренді державного майна підприємств, то в разі прийнят­тя рішення про приватизацію одного чи кількох з них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цьо­го будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, опера­тивного управління або на договірних засадах.

183

Нотаріат в Україні

Суб'єктами приватизації є:

·державні органи приватизації;

·покупці (їхні представники);

·посередники.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та пред­ставництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних ор­ганів приватизації в Україні.

Посадові особи державних органів приватизації несуть кримі­нальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відпові­дальність за неправомірні дії щодо майна, яке приватизується, у порядку, встановленому законодавством.

Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених за­конодавством України та установчими документами цих підпри­ємств.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна Ук­раїни, і повноважень, делегованих Верховною Радою Автономної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить АРК. Органи приватизації в АРК у питаннях приватизації май­на, що належить республіці, є підзвітними та підконтрольними Верховній Раді АРК.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють ор­гани, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені ор­гани діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підкон­трольними.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

·громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадя­нства;

·юридичні особи, зареєстровані на території України; юри­дичні особи інших держав.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створю­вати господарські товариства, в тому числі з членів трудового ко­лективу, в порядку, встановленому законодавством України.

Господарське товариство членів трудового колективу підпри­ємства, що приватизується, засновується на підставі рішення за­гальних зборів, у яких брало участь понад 50 відсотків праців­ників підприємства або їх уповноважених представників.

184

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Не можуть бути покупцями:

·юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

·органи державної влади;

·працівники державних органів приватизації.

Порядок проведення малої приватизації регламентується За­коном України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

Цим Законом визначено галузі, які підлягають першочерговій дриватизації: це переробна і місцева промисловість, промис­ловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське хар­чування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуа-гаційне і ремонтне господарство.

Об'єктами малої приватизації є:

1) цілісні майнові комплекси невеликих державних підпри­
ємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

101. окреме індивідуально визначене майно;

об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. У випадках, коли до складу підприємств входять структурні

підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

Будівлі (споруди, приміщення) приватизуються разом з розта­шованими з ними об'єктами приватизації, крім випадків відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, та як­що на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради АРК чи місцевої ради відповідно­го рівня. Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій окремі частини становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

За наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщен­ня), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом ви­купу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються в ус­тановленому порядку власникам приватизованих об'єктів в орен­ду на строк не менше ніж десять років.

Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснова-

185

Нотаріате Україні

них на оренді державного майна підприємств, то у разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох із них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього бу­динку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, опера­тивного управління або на договірних засадах.

Не підлягають приватизації визначені в установленому поряд­ку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключ­но громадян, які мають пільги, згідно з чинним законодавством.

Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побуто­вого призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, та які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні про­фесійні (виробничі) колективи можуть бути в установленому по­рядку вилучені з переліку об'єктів малої приватизації за рішен­ням Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв у районах та містах, Фонду майна Ав­тономної Республіки Крим та його представництв, а також за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце­вих Рад відповідного рівня.

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шля­хом:

—- викупу;

·продажу на аукціоні;

·продажу за конкурсом.

Продаж об'єктів на аукціоні — спосіб приватизації, коли влас­ником об'єкта стає покупець, який запропонував в ході аукціону максимальну ціну. При продажу об'єктів за конкурсом власни­ком об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови по­дальшої його експлуатації (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс).

Викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації не про­даних на аукціоні чи за конкурсом, включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Закону України «Про оренду державного майна».

Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та предс-

186

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

тавництва, а також органи приватизації, створені місцевими Ра­лами. Продавцями об'єктів приватизації, що перебувають у влас­ності АРК, є органи по управлінню її майном, створювані Верхов­ною Радою АРК.

Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи у випадках і в порядку, передбаченому Зако­ном України «Про приватизацію державного майна».

Не можуть бути покупцями:

·юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

·органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

·працівники органів приватизації та інші особи, яким відпо­відно до чинного законодавства заборонено займатися підприєм­ницькою діяльністю.

Об'єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених коштів.

У разі придбання об'єкта малої приватизації за рахунок гро­шових коштів покупці — фізичні особи подають до державного органу приватизації декларацію про доходи. Оплата придбаних об'єктів малої приватизації здійсняється за рахунок привати­заційних паперів та у національній валюті.

Покупці вправі використовувати для придбання об'єктів ма­лої приватизації грошові кошти лише шляхом їх безготівкового перерахування з відкритих ними у банках України рахунків.

Порядок приватизації державного майна передбачає:

102. Опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі.

103. Прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми при­ватизації та створення комісії з приватизації.

104. Опублікування інформації про прийняття рішення про при­ватизацію об'єкта.

105. Проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації).

106. Затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підпри­ємства здійснюється його підготовка до приватизації, строк якої не має перевищувати двох місяців.

187

Нотаріат в Україні

У процесі підготовки об'єкта до приватизації за рішенням ор­ганів приватизації проводиться оцінка його вартості відповідно до Методики оцінки вартості майна при приватизації, затвердже­ної постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 р. № 961, у відповідних інформаційних бюлетенях, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами привати­зації, публікується інформація про об'єкт малої приватизації.

Акт оцінки вартості об'єкта приватизації, здійсненої відпо­відно до названої Методики, затверджує керівник органу прива­тизації, він є правовим документом, що визначає початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які ба­жають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із за­явою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайня­тості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначен­ням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її вне­сення, а також декларацію про доходи для покупців — фізичних осіб.

Заяви про приватизацію подаються до державних органів при­ватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом дер­жавного майна України.

Процес відчуження передбачає різні способи приватизації, з яких слід виділити ті, що потребують нотаріальної форми посвідчення договору, а саме:

·продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;

·продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у госпо­дарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодос­тупність та конкуренцію покупців;

·продажу на конкурсній основі цілісного майнового комп­лексу державного підприємства, що приватизується, або конт­рольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів;

·викупу майна державного підприємства згідно з альтерна­тивним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підпри­ємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

188

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочини

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні за конкурсом здійснюється за наявності не менше ніж двох покупців.

Фонд державного майна України, Верховна Рада АРК та місцеві ради народних депутатів мають право встановлювати до­даткові умови участі покупців у конкурсі.

Для реєстрації учасників аукціону, конкурсу покупці сплачу­ють встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподаткову­ваного мінімуму доходів, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків від початкової ціни об'єкта. Після закінчення аукціону, конкурсу такі кошти у розмірі 10 відсотків від початко­вої ціни продажу об'єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об'єкт приватизації, вказані грошові кошти зараховуються в ус­тановленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об'єкт.

Якщо покупець висловлює бажання брати участь у купівлі кількох об'єктів, то для реєстрації його як учасника аукціону, конкурсу грошові кошти вносяться у розмірі, що визначається на основі суми початкової ціни.

Відомості про учасників аукціону, конкурсу заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта, який підлягає приватизації, і повинні містити:

107. порядковий номер (відповідно до реєстрації);

108. прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи);

109. номер рахунку, назву та адресу банківської установи, до якої зроблено внески.

Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають розголо­шенню до визначення остаточного переможця.

Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні — три дні до початку аукціону, для участі у конкурсі — сім днів до по­чатку проведення конкурсу.

Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою, яка діє відповідно до угоди з орга­ном приватизації.

Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором) шляхом публічного оголошення пропозицій щодо ціни об'єкта приватизації. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення ціни не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з

189

Нотаріат в Україні

ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна нас­тупна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна пере­вищувати попередню не менше ніж на 10 відсотків від початкової ціни продажу об'єктів.

Якщо протягом трьох хвилин після оголошення початкової ціни продажу покупці не висловлюють бажання придбати об'єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з органом приватизації, має право знизити ціну об'єкта, але не більше ніж на 10 відсотків. Якщо після такого зниження об'єкт не вдається продати, торги припиняються.

У разі повторного проведення конкурсу, аукціону початкова ціна може бути зменшена, але не більше ніж на ЗО відсотків.

Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься по­чаткова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна прода­жу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала пра­во на придбання об'єкта). Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбан­ня об'єкта й у триденний термін надсилається відповідному орга­ну приватизації та затверджується ним.

Відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Комісія створюється із спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої ради та представника трудового колективу об'єкта, що привати­зується. Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чо-* ловік. Голова комісії призначається відповідним органом при­ватизації.

Умови та термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія. До умов конкурсу відносяться зобов'язання покупця щодо:

·здійснення програм технічного переозброєння виробництва;

·впровадження прогресивних технологій;

·виконання вимог антимонопольного законодавства;

-— умов утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

— здійснення заходів щодо захисту навколишнього природно­
го середовища, дотримання екологічних норм чи досягнення
найкращих екологічних наслідків експлуатації об'єкта.

Умови конкурсу затверджує відповідний орган приватизації. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії план приватизації об'єкта, який повинен включати:

190

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·назву і місцезнаходження об'єкта;

·відомості про покупця;

·запропоновану покупцем ціну придбання об'єкта;

·зобов'язання щодо виконання умов конкурсу;

— додаткові зобов'язання щодо подальшої експлуатації
об'єкта.

Конкурс здійснюється двома етапами. На першому оголо­шується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протя­гом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропо­зиції, то попередній переможець оголошується остаточним пере­можцем. За наявності інших пропозицій провадиться повторне засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу і визначає остаточного переможця.

Господарське товариство, до складу якого увійшло не менше ніж 50 відсотків працівників підприємства, що приватизується, і яке бере участь у конкурсі, за інших рівних умов має пріоритет­не право на його придбання.

Засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення про вибір попереднього та остаточного переможця конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії.

Ціна продажу визначається у ході конкурсного розгляду. Про­даж об'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 70 від­сотків від його початкової ціни.

Після закінчення засідання конкурсною комісією складається протокол, в якому зазначаються такі відомості:

·умови конкурсу;

·пропозиції учасників конкурсу;

·обґрунтування вибору переможця конкурсу;

·відомості про учасників конкурсу.

Протокол підписується усіма членами конкурсної комісії та у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається відповідному органу приватизації.

Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

Продаж на аукціоні за конкурсом із застосуванням привати­заційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому цим За­коном, з урахуванням таких особливостей:

— право участі в аукціоні або конкурсі мають громадяни Ук­
раїни, створені ними господарські товариства, у порядку, визна­
ченому Фондом державного майна України, а також фінансові

191

Нотаріат в Україні

посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з ЧИННІШ законодавством;

·платіжними засобами є приватизаційні папери та грошам кошти;

·продажу підлягають тільки об'єкти, включені до переліїлг об'єктів, продаж яких здійснюється на аукціоні за конкурсом.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання су­дом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Заява пре визнання угод недійсними подається будь-ким з учасникіз аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

Орган приватизації складає переліки об'єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про пов­торний їх продаж на аукціоні, за конкурсом або про їх привати­зацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), ліквідацію об'єкта тощо.

Об'єкт приватизації може бути запропонований для продажу на аукціоні, за конкурсом не більше двох разів, якщо власник майна або уповноважений ним орган не прийме іншого рішення. В разі повторного проведення аукціону, конкурсу можлива зміна умов продажу, включаючи початкову ціну.

В цьому разі початкову ціну може бути зменшено до початку торгів не більше ніж на 50 відсотків.

Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, який укладається не пізніше ніж у п'яти­денний термін з дня затвердження органом приватизації резуль­татів аукціону, конкурсу.

Договір складається за загальними правилами і включає такі відомості:

·назву підприємства, його адресу;

·відомості про продавця та покупця;

·остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

·взаємні зобов'язання продавця і покупця;

·номери їх розрахункових рахунків;

·назви і адреси банківських установ;

·умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визна­чені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та

192

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

правові наслідки їх невиконання. У разі несвоєчасного внесення інвестицій покупець сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості невнесених у строк інвестицій за кожний день прострочення. При недотриманні покупцем зо­бов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кіль­кості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства), по­купець сплачує штраф у розмірі дванадцятикратної суми се­редньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служ­би зайнятості за місцем знаходження приватизаційного об'єкта.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок .як опла­ту за придбаний об'єкт приватизації.

Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом ЗО календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на ЗО календарних днів за умови оплати не менше ніж 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

Визначений законом процес нотаріального посвідчення дого­ворів приватизації спрямований на забезпечення законності в цих відносинах та максимального захисту прав та законних інте­ресів її учасників. Як і інші нотаріальні дії він передбачає вста­новлення особи, що звертається до нотаріуса, або її представника, перевірку їх дієздатності, правоздатності юридичних осіб, з'ясу­вання справжніх намірів сторін, роз'яснення їм змісту договору та його юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону, складання проектів договору і т.ін.

Особливу увагу нотаріусам при складанні проектів договорів або посвідченні договорів, наданих сторонами, необхідно приділити перевірці того, щоб до умов договору купівлі-продажу увійшли передбачені бізнес-планом чи планом приватизації взаємні зобов'язання продавця і покупця, які були визначені ^-мовами аукціону, конкурсу чи викупу.

193

Нотаріат в Україні

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої

капітальної споруди (їх окремих частин)

або позички транспортних засобів

-

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зо­бов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму (оренди) є двостороннім догово­ром, оскільки кожна з сторін цього договору набуває прав і обов'язків по відношенню один до одного, а також консенсуаль-ним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторо­нами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Згідно зі ст. 761 ЦК, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Предметом договору найму може бути річ, визначена індивіду­альними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодно­разовому використанні (неспоживна річ), а також майнові права.

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у корис­тування негайно або у строк, встановлений договором найму. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встанов­лено договором, він визначається з урахуванням споживної якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Пла­та за користування майном може вноситись за вибором сторін у грошовій чи натуральній формі, що також встановлюється дого­вором найму. Плата за користування майном вноситься щомісяч­но, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну, індексацію розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилась.

Договір укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Догово­ром або законом може бути встановлено інший строк для попе­редження про відмову від договору найму, укладеного на невиз­начений строк.

194

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму і особливості найму окремих

видів майна. Так, ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» встановлює, що об'єктом такого договору може бути майно цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів. Ця сама стаття встановлює певні обмеження, зокрема, яке майно не може бути предметом оренди, а саме: цілісні майнові комплекси дер­жавних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Особливості оренди водних об'єктів регулюються Водним ко­дексом України.

Щодо особливостей передачі військового майна в оренду юри­дичним і фізичним особами, то Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлює, що вона здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням не­обхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілі­заційної готовності. Порядок і умови проведення конкурсів виз­начаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають договори оренди (найму):

·земельної ділянки;

·будівель або інших капітальних споруд;

·транспортних засобів.

Відносини щодо найму (оренди)_земельної ділянки регулю­ються ст. 792 ЦК України, Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України.

За договором найму (оренди) земельної ділянки одна сторона (наймодавець) зобов'язується передати другій стороні (найма­чеві) земельну ділянку на встановлений договором строк у во­лодіння та користування за плату. Земельна ділянка може пере­даватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про оренду землі», об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ,

195

Нотаріат в Україні

міст та держави. Орендодавцями земельних ділянок є їх власни­ки або уповноважені ними особи. Земельні ділянки можуть пере­даватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користуван­ня іншій особі (суборенда).

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або до­говором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних пот­
реб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­
лини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні
властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених зако­
ном;

ґ) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначен­
ням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок
та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади
та органам місцевого самоврядування дані про стан і використан­
ня земель та інших природних ресурсів у порядку, встановлено­
му законом;

є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

196

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекорис­тувачів.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні зсоби України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у кому­нальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що пе­ребувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у ме­жах їх повноважень.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням, організаціям, а також іноземним державам, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його частиною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років — за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років — в обов'язковому порядку.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлю­ються за угодою сторін у договорі оренди. У разі визнання догово­ру оренди земельної ділянки недійсним одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, поділяється, використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого зазначеним Законом.

Орендна плата за землю може встановлюватися у таких фор­мах:

·грошовій;

·натуральній (за визначеною кількістю чи частиною про­дукції, що одержується з орендованої земельної ділянки);

·відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання заз­начених форм або визначити інші форми плати. Орендна плата за

197

Нотаріат в Україні

земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Згідно з п. 118 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, договір оренди земельної ділянки укла­дається в письмовій формі і на бажання однієї із сторін може бу­ти посвідчений нотаріально за місцезнаходженням земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки на строк більше п'яти років підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки за п. 119 Інструкції є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір зе­мельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, строк, порядок внесення і перегляду та відповідальність за її несплату); цільове призначен­ня, умови використання і збереження стану земельної ділянки; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови по­вернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка ризикує випадковим пошкодженням або знищен­ням об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з вищезазначених істотних умов, а також порушення у ньому положень Закону Ук­раїни «Про оренду землі» є підставою для відмови у посвідченні договору оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі орен­ди однієї з істотних умов є також підставою для відмови у дер­жавній реєстрації договору оренди, згідно зі ст. 18 ЗУ «Про орен­ду землі», яка встановлює, що укладений договір оренди земель­ної ділянки підлягає державній реєстрації. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі». Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та заз­наченням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один за­реєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

·план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

·кадастровий план земельної ділянки з відображенням обме­жень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

·акт приймання-передавання об'єкта оренди;

198

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місце­вості);

·проект відведення земельної ділянки у випадках, передба­чених законом України «Про оренду землі».

Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі», невід'єм­ною частиною договору оренди земельної ділянки є план земельної уілянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням — на строк до 5 років — за бажанням однієї з сторін, на довший -трок — обов'язково.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки пере-іання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди. Надання в оренду земельної ділянки (без зміни її цільового приз­начення), межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроб­лення проекту її відведення.

Нотаріус при укладанні договору роз'яснює сторонам зміст статті 18 Закону України «Про оренду землі», про що зазначаєть­ся у тексті договору.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користуван­ня іншій особі (суборенда).

При посвідченні договору нотаріус роз'ясняє сторонам, що до­говір оренди (суборенди) земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації, про що зазначає в посвідчуваль-ному написі. У разі якщо орендодавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, нотаріус зо­бов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого догово­ру податковому органу за основним місцем проживання платни­ка податку — орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

Договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди повинен відповідати загальним положенням про найм (оренду). Однак За­коном можуть бути передбачені особливості укладання та вико­нання такого договору. Так, згідно зі ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин) завжди укладається у письмовій формі строком на 1 рік і більше та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 794 ЦК України, договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди, ук­ладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Нотаріат в Україні

Передання та повернення будівлі чи іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами, і з цього моменту почи­нається чи припиняється обчислення строку договору найму, як­що інше не встановлено договором.

Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної спо­руди (їх окремої частини) наймачеві надається право користуван­ня земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також пра­во користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі чи споруди, у розмірі, необхідному для мети найму.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транс­портні засоби. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм разом з екіпажем, який здійснює його обслуговування. Це називається фрахтуванням.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регу­люється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрахтування встановлюються окремими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного за­собу підлягає нотаріальному посвідченню, коли учасником цього договору є фізична особа.

Для укладання договору найму транспортного засобу фізична особа повинна мати повну дієздатність (18 років). Особа віком 14-18 років для вчинення такого правочину має отримати нотаріально завірену згоду батьків чи піклувальників, а також дозвіл органу опіки і піклування.

Для укладення цього правочину сторони повинні надати но­таріусу такі документи:

·договір найму в двох екземплярах;

·паспорти та ідентифікаційні коди сторін;

·нотаріально завірену заяву другого з подружжя про згоду на укладання такого договору (орендаря і орендодавця);

— копії свідоцтв про шлюб (орендаря і орендодавця);
— інші документи, передбачені законом.

Наймач самостійно здійснює використання транспортного за­собу в своїй діяльності і має право без згоди наймодавця уклада­ти від свого імені договори перевезення, а також інші договори, відповідно до призначення транспортного засобу, і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодовувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкод­женням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося

200

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

не з його вини. Також існує умова страхування транспортного за­собу, яка є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпа­жем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудові відносини з наймодавцем.

Договори найму або позички будівлі, іншої капітальної спору­ди (їх окремих частин), крім договорів найму (оренди) житла для проживання, строком на один рік і більше, а також договори най­му (оренди) або позички транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При цьому слід мати на увазі, що договори лізингу транспорт­ного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню і освідчуються нотаріусами з дотри­манням загальних правил освідчення договорів найму (оренди) з урахуванням особливостей, встановлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про лізинг».

Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) провадиться за місце­знаходженням указаного майна.

Договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

При посвідченні зазначених договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) нотаріус роз'яснює сторонам необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відповідна відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо наймодавцем у дого­ворі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяль­ності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвід­чення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку — орендодавця за формою та в спосіб, установлені Кабінетом Міністрів України.

При посвідченні договору про найм або позичку будівель, інших споруд (їх частин), належних фізичним та юридичним осо­бам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підключені до Реєстру прав власності, довідку-характеристику БТІ, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування і (для огляду) пра-вовстановлювальний документ про належність наймодавцю (по­зикодавцю) майна, що здається в найм (позичку).

201

Нотаріат в Україні

При посвідченні договору найму (оренди) або позички транс­портного засобу нотаріус вимагає для огляду документ, що підтверджує право власності фізичної та юридичної особи на цей транспортний засіб.

При укладанні згаданих договорів наймодавець (орендода­вець, позикодавець) зобов'язаний повідомити наймача (орендато­ра, користувача) про всі права третіх осіб на майно, що передаєть­ся у найм (оренду, позичку). Про права третіх осіб на таке майно зазначається у тексті договору.

Договори піднайму або договір позички майна, які є предме­том уже укладеного договору позички, посвідчуються нотаріуса­ми за наявності згоди наймодавця (позикодавця) про передачу майна в піднайм (наступну позичку).

Строк дії договору піднайму (наступної позички) не може пе­ревищувати строку договору найму (позички).

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — наймача (орендаря, користувача) за заявою наймодавця (орендо­давця, позикодавця) договір найму (оренди, позички) припиняє свою дію, про що нотаріус робить відповідний напис на всіх примірниках договору. Факт смерті наймача (орендаря, користу­вача) підтверджується свідоцтвом чи довідкою цивільного стану громадян про смерть, факт ліквідації юридичної особи підтверд­жується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Повідомлення нотаріуса про припинення дії договору найму (позички) видається наймодавцю (позикодавцю) для передачі йо­го реєструвальному органові.

§ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання

Окремі особливості має договір найму (оренди) житла, за яким одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зо­бов'язується передати другій стороні (наймачу) житло для про­живання у ньому на певний строк за плату.

Сторонами у договорі найму є наймодавець і наймач, які мо­жуть бути як фізичними, так і юридичними особами. Проте юри­дична особа як наймач може використовувати приміщення лише для проживання в ньому фізичних осіб, у чому і полягає харак­терна ознака договору. Це житло не може використовуватись для здійснення підприємницької діяльності.

202

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Суттєвими умовами договору є предмет, ціна та строк.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, : кр-ема квартира або її частина, житловий будинок або його час­тина. Не можуть бути самостійним предметом договору найму ннтлового приміщення не придатні для проживання (підвали та :н. І, також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), гкі здаються в найм тільки разом з житловим приміщенням.

У договорі обов'язково повинні бути зазначені його ціна та гтрок.

Так, ст. 820 ЦК передбачає, що максимальний розмір плати може бути встановлений законом, і в цьому випадку розмір пла-:::. встановлений договором, не може перевищувати його. Зако­нодавче регулювання плати за користування житлом встанов­люється лише при наймі державного та комунального житла.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений до­говором, а за відсутності строку — договір вважається укладеним на п'ять років. ЦК України також визначає поняття короткостро­кового договору найму, строком менше ніж на 1 рік (п. 2 ст. 821).

Ст. 816-818 ЦК надають наймачу право проживати у помеш­канні разом з іншими особами, які можуть бути постійними чи тимчасовими мешканцями. У тексті договору обов'язково зазна­чаються особи, які проживатимуть разом із наймачем, оскільки зони також набувають прав та обов'язків щодо користування найманим житловим приміщенням.

Також наймач має право здавати житло у піднайм. За догово­ром піднайму, наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним приміщення у користування піднаймачу. При цьому піднаймач не набуває самостійного права користування житлом, його права тісно пов'язані з правами най­мача. Строк договору піднайму не може перевищувати строку до­говору найму. У разі дострокового припинення договору найму зін припиняється разом із договором піднайму. Розмір плати за користування житлом піднаймачем встановлюється в договорі піднайму.

При посвідченні, за бажанням сторін, договору найму (оренди) житла для проживання (квартири, її частини, житлового будин­ку, його частини), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підклю­чені до Реєстру прав власності, — довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не

203

Нотаріат в Україні

проведена, — довідку відповідного органу місцевого самовряду­вання і, для огляду, правовстановлювальний документ про на­лежність наймодавцю житла, що здається в найм (оренду). Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб, прізвища, ім'я, по батькові яких повинні бути зазначені в тексті договору.

Договори найму (піднайму) житлових приміщень, у тому числі заброньованих у встановленому порядку (ст. 73-75 Житло­вого кодексу УРСР), посвідчуються нотаріусом за наявності:

·письмової згоди наймодавця про здачу житла в піднайм;

·письмової згоди членів сім'ї наймача, що проживають ра­зом з ним, про здачу житлового приміщення.

При здаванні в піднайм житлового приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібна також згода цих наймачів та членів їхніх сімей, за винятком випадків здачі жит­лового приміщення в піднайм у зв'язку з тимчасовим виїздом цієї сім'ї (стаття 91 Житлового кодексу УРСР). При посвідченні дого­вору піднайму заброньованого житлового приміщення (стаття 75 Житлового кодексу УРСР) нотаріус, крім того, вимагає охоронне свідоцтво (броню).

Житло для проживання здається в найм (піднайм) на визначе­ний строк (у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем). При посвідченні договору най­му (оренди) без зазначення строку його дії нотаріус повинен роз'яснити сторонам, що такий договір вважається укладеним на п'ять років (стаття 821 Цивільного кодексу України).

Посвідчуючи договори про здачу в найм квартир у будинках житлово-будівельних кооперативів чи про здачу житла в піднайм (державний чи громадський житловий фонд), нотаріус, крім то­го, роз'яснює сторонам зміст статті 94 Житлового кодексу УРСР, про що зазначається в тексті договору найму (піднайму).

При посвідченні згаданих договорів нотаріус роз'яснює сторо­нам необхідність їх реєстрації у відповідних органах, про що ро­биться відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо най-модавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підпри­ємницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку — орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

204

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів §11. Посвідчення договору застави (іпотеки)

Застава посідає одне з чільних місць у системі засобів забезпе­чення зобов'язань. Заставні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу, виконання зо­бов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Зміст цих відносин полягає у тому, що в разі невиконання боржником (зас­таводавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (зас-таводержатель) має право одержати компенсацію з вартості зас­тавленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не передбачено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Вона має похідний характер по відношенню до основного зо­бов'язання. Застава може забезпечувати тільки дійсні вимоги, які не суперечать законодавству і за якими не минув строк позив­ної давності, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньо­му за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заста­вою таких вимог.

Згідно зі ст. 576 ЦК України, предметом застави, тобто тим, що заставляється, може бути майно, яке заставодавець має право відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Майном, яке стане власністю заставодавця після укладання договору зас­тави, можуть бути цінні папери та майнові права. Предметом зас­тави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави також не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом, зокрема об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена зако­ном. Предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Це мо­же бути житловий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини — у осіб, основною діяльністю яких є господар­ство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на

205

Нотаріат в Україні

будівництво будинку, а також речі, призначені для носіння, та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні. Згідно із ст. 5 Закону Ук­раїни «Про приватизаційні папери», не можуть використовува­тись як предмети застави приватизаційні папери для забезпечен­ня платежів або кредитів. Якщо майно знаходиться у загальній спільній власності, то воно може бути передано під заставу тіль­ки за згодою всіх співволодільців.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором, та здійснювати­ся шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносамен­ту, складського посвідчення, варанта тощо) кредиторові.

Майно може перебувати у спільній власності, а може бути у спільній частковій власності (частки, паї). Так, у першому випад­ку майно передається у заставу тільки за згодою всіх співвлас­ників, а в другому варіанті може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Ризик випадкової загибелНіредмета застави несе власник зас­тавленого майна, якщо інше не передбачено законом чи догово­ром. Законом чи договором передбачається перебування застав­леного майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. Заставодержатель зобов'язаний страхувати пере­дане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено за­коном чи договором.

Сторонами у заставних відносинах є заставодавець (боржник) та заставодержатель (кредитор). Заставодавцем та заставодержа-телем можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава. В ролі заставодавця виступає боржник, а також може виступати третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій названі особи передали річ або майнове право з правом їх застави.

Державне підприємство, за яким майно закріплена на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цьо­го майна, за винятком цілісного майнового комплексу підпри­ємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпорати-

206

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

зації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із зас­новником цього товариства у порядку, передбаченому для дер­жавних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна дер­жавного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійсню­ється з дозволу відповідного органу приватизації.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві госпо­дарського відання, здійснюється після отримання у встановлено­му законодавством порядку згоди органу державної влади чи ор­гану місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Договір застави можуть укладати фізичні, юридичні особи, а також держава. Він повинен укладатися у письмовій формі.

Але з цього загального правила є виключення. Так, застава не­рухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів здійснюється із застосуванням нотаріального посвідчення дого­вору застави. Посвідчення відбувається у нотаріальних органах щодо нерухомого майна — за місцем знаходження, щодо транс­портних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації. Це не є вичерпним списком об'єктів, при заставі яких договір но­таріально посвідчується. Законодавство України може передба­чати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього, нотаріально посвідченим повинен бути договір заста­ви, коли цього вимагає одна із сторін.

Недодержання форми договору застави тягне за собою визнан­ня такого договору недійсним. У цьому випадку кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Причому щодо угод, які потребують но­таріального посвідчення, то у випадку, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріально­го посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається.

207

Нотаріат в Україні

Існує таке поняття, як момент виникнення права застави. Право застави — це той момент, з якого починає діяти договір про заставу. Це право виникає з моменту укладання договору заста­ви, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо пред­мет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходи­тись у заставодержателя, право застави виникає в момент пере­дачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, — то з моменту його укладання. У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.

Договір застави вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Істотні умови визначає Закон України «Про заставу» від 2 жовт­ня 1992 р. Згідно із ст. 12 цього Закону, в договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які умови, відносно яких за зая­вою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

До того ж у певних випадках вимагається державна реєстра­ція застав. Згідно із п. 2 ст. 577 ЦК, державній реєстрації підля­гає застава нерухомого майна у випадках та у порядку, передба­чених законом. Ця стаття стосується також і реєстрації рухомого майна, яке заставляється. Застава рухомого майна може бути за­реєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Відомості, які за­несені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Порядок введення Державного реєстру визначається Кабіне­том Міністрів України. Для реєстрації подається:

·заява заставодавцем чи заставодержателем, в якій містить­ся така інформація:

·найменування (прізвище, ім'я, по батькові), адреса та но­мер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;

·загальний опис предмета застави, який визначається сторо­нами;

·підпис заявника.

З вищесказаного можна виділити дві проблеми:

208

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

110. так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про заставу» не зобов'язує, а лише надає право зареєструвати заставу рухомого майна, а оскіль­ки послуги платні, то бажання, звичайно, у багатьох відпадає;

111. інформація, яка міститься у заяві, є неповною, тому що не включає підставу виникнення застави. А як сказано в ч. 4 ст. 15, лержателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у ч. 1 ст. 15 Закону, а та­кож вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіря­ти її точність. Заяву, як сказано в законі, можуть подавати заста-водержатель або заставодавець. Заставодержатель, виходячи з цього врегулювання, має можливість зловживання щодо заставо­давця. Так, заставодавець може виявити через певний час своє майно заставленим, не знаючи цього. Тому виникає потреба більш детально врегулювати ці відносини з урахуванням наведе­них питань.

Відповідно до Закону України «Про заставу», заставодержа­тель зареєстрованої у Державному реєстрі застави отримує пере­важне право на задоволення своїх вимог у порівнянні з заставо-держателями не зареєстрованих застав та застав, зареєстрованих пізніше.

Діюче законодавство передбачає такі види застави: іпотека, застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майно­вих прав, застава цінних паперів. Всі ці види втілюють в собі як загальні риси застави, так і мають свої особливості щодо предмета застави, форми та змісту договору, прав та обов'язків сторін тощо.

Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання неру­хомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпоте-кодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невико­нання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встанов­леному Законом України «Про іпотеку» (ст. 1 Закону).

Іпотека є одним з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором, оскільки надійно захищає права останнього та встановлює високий пріоритет для вимог іпотекодержателя.

Одночасно з визначенням предмета іпотеки законодавець пок­ладає на нотаріуса обов'язок у дотриманні форми та визначенні певних положень іпотечного договору, який відтепер повинен включати в себе певні чітко визначені законом істотні умови, без яких він вважається неукладеним.

209

Нотаріат в Україні

Такими умовами є:

1. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — юридичних осіб відомості про:

·для резидентів — найменування, місцезнаходження та іден­тифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

·для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу.

Як відомо, найменування підприємства існує в повній та ско­роченій формах. При нотаріальному посвідченні іпотечних дого­ворів нотаріусу слід застосовувати повну назву юридичної особи для полегшення її подальшої ідентифікації при реалізації догово­ру іпотеки.

Місцезнаходженням підприємства є його юридична адреса, яка і повинна зазначатися в тексті договору. У випадку порушен­ня підприємством (боржником) умов договору, який забезпечено іпотекою, в іпотекодержателя виникає проблема, на яку адресу надсилати боржнику претензію про порушення умов договору. Для уникнення проблеми можливо зазначення в тексті іпотечно­го договору поряд із юридичною — фактичної адреси розташу­вання юридичної особи, оскільки не поодинокі випадки, коли в якості юридичної адреси підприємства використовується домаш­ня адреса одного з його засновників — фізичної особи.

^2. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — фізичних осіб відомості про:

·для громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адре­су постійного місця проживання та індивідуальний іден­тифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — плат­ників податків та інших обов'язкових платежів;

·для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України.

Адресою постійного проживання громадян України є адреса, яка зазначена в її паспорті і за якою особа зареєстрована. Пробле­му, пов'язану з відсутністю фізичної особи за місцем постійного проживання, можливо вирішити шляхом зазначення в договорі фактичного місця проживання фізичної особи.

3. Зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок йо­го виконання.

Як правило, змістом зобов'язання є те, що саме забезпечує іпо­течний договір. Це може бути будь-яке зобов'язання, передбаче-

210

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

не чинним цивільним законодавством, таке як повернення гро­шей, здійснення або утримання від здійснення певних дій тощо.

4. Опис предмета договору іпотеки, достатній для його іден­тифікації, та (або) його реєстраційні дані, а також будь-які інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досяг­нуто згоди (спосіб реалізації заставленого майна, проведення ау­диторської перевірки, страхування предмета застави, накладан­ня заборони відчуження тощо).

Під описом предмета іпотеки слід вважати зазначення в тексті договору його характерних рис та відомостей про нього, за якими можлива його ідентифікація. Ними можуть бути: адреса розта­шування, поверх, кількірть кімнат, загальна та житлова площа тощо.

Слід відзначити, що з розвитком іпотечного законодавства відбуваються зміни і з нотаріальним порядком оформлення іпо­течних правовідносин, адже нотаріальний процес невід'ємно пов'язаний з укладанням іпотечних договорів.

З прийняттям нової Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України визначено порядок но­таріального посвідчення іпотечних договорів.

Так, договори іпотеки нерухомого майна (житлового будинку, садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо) підлягають обов'язково­му нотаріальному посвідченню. Новою нормою Інструкції є те, що правовий режим нерухомого майна поширюється також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. При цьому посвідчення вказаних договорів іпо­теки провадиться виключно за місцезнаходженням цього нерухо­мого майна.

Договори іпотеки посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдино­го реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та пе­ревірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру застав рухомого майна. З метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за ра­хунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями Пос­тановою «Про затвердження тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», від 31 березня 2004 року № 410, на нотаріусів покладається обов'язок додаткової перевірки відомостей про об­тяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою,

211

Нотаріат в Україні

відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулюван­ня, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.

Вказана перевірка повинна здійснюватись за даними Держав­ного реєстру іпотек, держателем якого є Міністерство юстиції Ук­раїни. Слід відзначити, що при укладанні іпотечного договору но­таріус одночасно накладає заборону на відчуження предмета іпо­теки і вносить відомості про це до Державного реєстру заборон відчужень нерухомого майна

Посвідчення договору іпотеки майна або майнових прав, що перебувають у податковій заставі, не допускається.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування, в якій викладена характеристика вказаних об'єктів договору іпотеки.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторо­нам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволен­ня забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору. Сторони іпотечного дого­вору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпо­течного договору або шляхом укладання окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог шо­текодержателя, який підлягає нотаріальному освідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким та­кож уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може перед­бачати:

·передачу інотекодержателю права власності на предмет іпо­теки рахунок виконання основного зобов'язання;

·право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який пе­редбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

212

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на пере­дане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані у встановленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок вико­нання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної кон­тори (приватного нотаріуса).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним до­говором може бути забудовник — особа, яка організовує споруд­ження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця неру­хомість після завершення будівництва. При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому за­коном порядку обтяження прав власника на збудовану неру­хомість. У разі зміни в процесі будівництва характеристик неру­хомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва й одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечно­го договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для пере­реєстрації заборони відчуження.

Окремим видом є застава товарів в обороті або у переробці. Цей вид застави має свої ознаки:

112. предмет застави залишається у заставодавця;

113. заставодавець має право змінювати склад і натуральну фор­му предмета застави;

114. предметом застави є не індивідуально визначена річ, а річ, визначена родовими ознаками;

115. визначається загальна вартість та місцезнаходження пред­мета застави;

116. при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані зас­таводавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відновлен-

213

Нотаріат в Україні

ня набувачу, або передачі на пошту для пересилки набувачу, а на­буті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

Дуже важливу роль грає місцезнаходження, бо майно, яке на­лежить заставодавцеві, але знаходиться в іншому місці, ніж заз­начено в договорі, не може бути предметом застави. А якщо майно знаходиться в зазначеному договором місці, яке відповідає родо­вим ознакам, та в рамках певної вартості, тоді воно стає предме­том застави. Якщо ж не буде точно визначено місцезнаходження предмета застави, то від цього опиняється у невигідному стано­вищі заставодавець, оскільки все майно заставодавця, яке підпа­датиме під родові ознаки та загальну вартість (незалежно від місця знаходження), буде предметом застави.

Предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Договір застави товарів в обороті або у переробці повинен виз­начати вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави.

Слід відзначити, що в договорі дуже важливим є зазначення точних кількісних та якісних характеристик предмета застави. Також потрібно визначити, яким майном може бути замінений предмет застави. Невизначення цього шкодить інтересам заста-водержателя, адже замість бажаного майна він може отримати інше. В договорі потрібно також зазначити загальну вартість предмета застави.

Заставодавець має право володіти, користуватись та розпоряд­жатись предметом застави.

Під закладом слід розуміти заставу рухомого майна, за якої майно, що складає предмет застави, передається у володіння зас-таводержателя або за його наказом. Якщо при іпотеці або при зас­таві товарів в обороті або переробці предмет застави залишається у заставодавця, то заклад є таким видом застави, за якого він пе­реходить у володіння заставо держателя. Майно, яке може бути предметом закладу, обмежується рухомим.

Особливістю закладу є те, що заставо держатель (крім того, що він володіє закладеним майном) має право користуватися пред­метом закладу, якщо це прямо передбачено договором. Якщо при користуванні були набуті доходи, то вони спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зара­ховуються в рахунок погашення процентів по боргу, забезпечено-

214

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

уі. __

ігу закладові зобов'язань чи самого боргу. Але якщо заставодер-ізатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином, зас|гаводавець має право в будь-який час вимагати припи­нення застави та (або) достроково виконати забезпечене законом зобов'язання.

Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення зартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати зміни предмета закладу, а при відмові заставо­держателя виконати цю вимогу — звернути стягнення на пред­мет закладу.

За втрату або нестачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пош­кодження — в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставле­ного майна.

Застава цінних паперів регулюється ст. 53 Закону України «Про заставу», в якій зазначається, що якщо законом чи догово­ром не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного папе­ру, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вру­чення заставодержателю індосованого цінного паперу.

Застава цінного паперу, який не передається шляхом індоса­менту, здійснюється за угоди заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазна­ченого в цінному папері права є предметом договору застави тіль­ки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зо­бов'язання.

Застава цінних паперів на пред'явника підкоряється прави­лам, які стосуються застави товарів в обороті або переробці.

Особливість цінних паперів як предмета застави полягає в тому, що, з одного боку, особа має право власності на цінні папери, а з іншого, — на права, що випливають з цінних паперів. Тому влас­ник паперу може передавати в заставу як сам цінний папір, так і майнові права, що випливають з нього (право на одержання дивідендів за акціями, що належать заставодавцю тощо). Однією з характерних рис цінного паперу є можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

215

Нотаріат в Україні

Застава майнових прав є одним з видів застави, передбачених Розділом V Закону України «Про заставу». Особливістю цього ви­ду застави є те, що він не містить речово-правового аспекту пра­вової природи застави, оскільки майнові права не є матеріальни­ми за своєю суттю. Застава майнових прав є подібною цесії, тобто уступці вимоги: ніби заставодавець (квазіцедент) уступає право вимоги заставодателю (квазіцесіонарію).

Заставодавець може укласти договір застави як належних йо­му на момент укладання договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є предметом, так і тих, що можуть виникнути в май­бутньому. Треба сказати про те, що не можуть бути заставлені права вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимо­ги, застава яких забороняється законом.

Якщо право вимоги є дійсним протягом певного строку, то та­ке право може бути предметом застави протягом усього строку.

Якщо права вимоги не мають грошової оцінки, то вартість предмета застави визначається угодою сторін.

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, освідчують­ся нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, (та у передбачених за­конодавством випадках) державної реєстрації прав на це майно.

Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майно­вих прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними держав­ного реєстру застав рухомого майна.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укла­данням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазна­чені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Визначивши справжні наміри сторін і те, що угода відповідає чинному законодавству в усіх своїх положеннях, установивши осо­бу громадян, їхню дієздатність і правоздатність юридичних осіб — учасників угоди, оглянувши всі витребувані документи на майно, якщо воно є предметом угоди, нотаріуоскладає проект угоди. Текст угоди викладається не менше ніж у двох примірниках. Примірни­ки, що видаються сторонам, викладаються на бланках суворої звітності. Один примірник залишається у справах нотаріуса.

Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчуваль-ного напису. Всі форми посвідчувальних написів викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних

216

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочишв

:2:лоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних до­кументах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що нале­жать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, опус­кається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, пе­реданих в спільну іпотеку.

У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчуєть-ся. У такому випадку відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) переда­вального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, встановленому Зако­ном України «Про іпотеку».

§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських товариств

Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України, для ство­рення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють ус­тановчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановле­ний інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасни­ками статут або засновницький договір між учасниками.

Порядок державної реєстрації суб'єктів господарської діяль­ності містить перелік вимог, серед яких слід назвати нижчезазна-чені. Особливість цієї нотаріальної дії полягає в тому, що посвідчення установчих документів здійснюється разом з засвідченням справжності підписів засновників (учасників) това­риства тощо.

1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підпри­ємців». Вказаним законом регулюються відносини, які виника-

217

Нотаріат в Україні

ють у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізич­них осіб — підприємців, встановлюються вимоги до оформлення документів, що подаються для здійснення такої реєстрації.

Згідно з Законом, установчі документи юридичної особи, а та­кож зміни до них викладаються письмово, прошиваються, про­нумеровуються та підписуються засновниками (учасниками). Справжність підписів засновників (учасників) на установчих до­кументах повинна бути засвідчена нотаріально.

Порядок засвідчення нотаріусами справжності підпису на до­кументах встановлений розділом 28 Інструкції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України. Усі документи, справжність підписів на яких засвідчується нотаріально, по­винні бути підписані у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підпи­саний ним.

Установчі документи, безспірно, є договорами, а тому оформ­лення їх вимагає дотримання усіх правил посвідчення договорів.

§ 13. Посвідчення договорів ренти

Згідно із статтею 731 Цивільного кодексу України, за догово­ром ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цьо­го зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту в формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроко­во (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір рен­ти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передачі майна застосовуються загальні по­ложення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоп­латно, — положення про договір дарування. У цьому разі прави­ла статті 362 ЦК України не застосовуються.

При посвідченні договору ренти нотаріус дотримується основ­них правил посвідчення правочинів. Так, першим кроком буде встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину, а також дотримання сторонами при

218

Глава 7, Загальні правила посвідчення правочишв

"-: ладанні правочину вимог законності. Тобто нотаріус встанов­лює, яких наслідків бажають досягти сторони при вчиненні пра­вочину, чи не помилилися вони в суті правочину, наприклад, чи не бажають сторони насправді укласти договір довічного утри­мання (догляду), чи не має місце обман.

Сторонами у договорі ренти можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Нотаріус повинен встановити особу громадян, пе­ревірити їхню дієздатність; перевірити правоздатність юридич­них осіб, повноважень представників, а також ознайомитись з до­кументами, що встановлюють право власності на це майно, якщо це є обов'язковим.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам умови договору, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з нь­ого, зокрема за ст. 731-743 ЦК.

Текст договору ренти обов'язково повинен містити: наймену­вання сторін за договором; предмет договору; умови, на яких майно передається під виплату ренти; форму та розмір ренти; строки виплати ренти; відповідальність платника за прострочен­ня ренти; право платника безстрокової ренти на відмову від дого­вору ренти; право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти; ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що передається під виплату ренти.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за письмовою згодою одержувача ренти.

У цьому випадку в тексті договору відчуження майна, яке пе­редане під виплату ренти, крім істотних умов договору відчужен­ня, обов'язково зазначається про перехід обов'язків платника рен­ти до нового набувача, а також інші істотні умови договору ренти.

Договори ренти посвідчуються нотаріусами з дотриманням за­гальних правил посвідчення договорів відчуження, а договір про передачу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання

Основною метою договору довічного утримання є можливість особи, яка за віком, станом здоров'я або з інших причин потребує постійного піклування або додаткового матеріального забезпе­чення, що не можна отримати від держави, за рахунок власного майна. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жит-

219

Нотаріат в Україні

ловий будинок, квартиру або їх частку, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується за­безпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

Деякі вчені навіть намагаються віднести цей договір до дого­ворів з надання послуг, а не з відчуження майна, оскільки більш важливим у цьому випадку є саме догляд, піклування, опікуван­ня, тобто певні послуги, що надаються однією особою іншій, а не матеріальні виплати. Саме тому майже немає вимог щодо ма­теріальної забезпеченості набувача. Найчастіше особа, що укла­дає договір довічного утримання, з різних причин зацікавлена у певному догляді. Такий догляд не можна виразити в певному гро­шовому еквіваленті, а тому особи, які бажають укласти цей до­говір, мають досягти домовленості щодо обсягу послуг, що нада­ватимуться відчужувачу.

Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утриман­ня належить до числа договорів, для яких встановлено обов'язко­ву письмову форму та які підлягають нотаріальному посвідченню.

Посвідчення договорів довічного утримання належить до вик­лючної компетенції державних нотаріусів і здійснюється ними з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчу­ження. Зокрема, договір довічного утримання, за яким набува­чеві передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що нале­жить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути посвідчений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення по­рядку користування цим майном між співвласниками.

Нотаріус повинен роз'яснити сторонам зміст посвідчуваної угоди, права і обов'язки сторін за чинним цивільним законодав­ством, зокрема положення статей 744—758 ЦК України, а також встановити, чи відповідають дані умови дійсним намірам сторін.

Укладання договору довічного утримання має свої особли­вості. Так, при посвідченні таких договорів не застосовуються по­ложення статті 362 ЦК України щодо повідомлення інших учас­ників спільної часткової власності про відчуження своєї частки.

На відміну від раніше діючого цивільного законодавства відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бу­ти фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набува­чем майна за договором довічного утримання (догляду) може бу­ти повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками

1 220

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності. їхній обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утриманні також може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Слід відзначити, що набувач стає власником майна після смерті відчужувача, а якщо це майно підлягає обов'язковій дер­жавній реєстрації, — то після такої реєстрації. До смерті відчужу­вача набувач не має право продавати, дарувати, міняти таке май­но, укладати щодо нього договір застави, передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. На майно, передане на­бувачу, не може бути звернено стягнення протягом життя відчу­жувача. Втрата або знищення майна не є підставою для припинен­ня чи зменшення обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем.

У тексті договору довічного утримання (догляду) обов'язково зазначається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужу-вачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догля­ду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, та визна­чається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка вста­новлюється за згодою сторін. Якщо такої згоди не було досягну­то, договір не може бути посвідчено. У випадку якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені в договорі, спір має вирішуватись на засадах справедливості та розумності.

Набувач повинен в разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утри­мання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). В такому разі в тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, в якій відчужувач або третя особа мають право проживати.

При посвідченні договору довічного утримання (догляду) нак­ладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

Договір може бути змінений, а саме:

·з появою необхідності зміни обсягу чи виду послуг, що на­даються набувачем з істотних підстав (при погіршенні стану здо­ров'я відчужувача тощо);

·у разі неможливості подальшого виконання фізичною осо­бою своїх обов'язків за договором з підстав, що мають істотне зна-

221

Нотаріат в Україні

чення, набувач може передати їх іншій особі за згодою відчужу-вача. Відмова відчужувача від передання обов'язків набувача іншій особі може бути оскаржена до суду (ст. 752 ЦК);

— набувач та відчужувач можуть домовитись про заміну речі,
яка є предметом договору на іншу річ, причому обсяг обов'язків
за домовленістю сторін може бути змінений або залишений
незмінним (ст. 753 ЦК).

Розірвання договору довічного утримання можливе:

·на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі з невиконання чи неналежного вико­нання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини;

·на вимогу набувача, у зв'язку з неможливістю подальшого виконання своїх обов'язків з підстав, що мають істотне значення (наприклад, неможливість надавати відчужувачу і далі передба­чений договором догляд чи матеріальне утримання);

·за згодою сторін.

Зміна або розірвання договору довічного утримання оформ­ляється шляхом складання окремого договору, який додається до примірника основного договору, що міститься в справах но­таріуса. Такий договір підписується сторонами і посвідчується нотаріусом.* На всіх примірниках основного договору робиться відмітка про його зміну або розірвання, в якій зазначаються но­мер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання. Відмітка підписується нотаріусом і скріплюється йо­го печаткою. Про зміну або розірвання договору робиться запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, де зареєстровано основ­ний договір.

На підставі договору про розірвання договору довічного утри­мання (догляду) або внесення до нього-змін щодо заміни речі, яка була передана за договором, на іншу річ, переходу прав та обов'язків за цим договором до спадкоємців (правонаступників) набувача майна, нотаріус вносить відповідні зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчу­жувача.

Щодо анулювання договору, на практиці можуть виникати два такі випадки. По-перше, в разі смерті фізичної особи — набу­вача за договором довічного утримання (догляду) обов'язки набу­вача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передано відчужувачем.

222

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

При відсутності у набувача спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання (догляду) нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робить відповідний напис посиланням на стат­тю 757 ЦК України. Факт смерті набувача підтверджується свідоцтвом державного органу реєстрації актів цивільного стану про смерть.

При цьому відчужувачу повертається приєднаний до примір­ника договору довічного утримання (догляду) первинний право-встановлювальний документ на майно або його дублікат, який міститься у справах нотаріуса. Разом з листом нотаріуса про при­пинення дії договору довічного утримання (догляду) цей правовс-тановлювальний документ (або його дублікат) подається відпо­відному реєструвальному органу для перереєстрації. Відчужувач набуває право власності на майно, що було предметом договору.

По-друге, уразі ліквідації юридичної особи — набувача обов'яз­ки за договором довічного утримання переходять до правонаступ­ників такої юридичної особи, яким це майно відійшло. Якщо пра­вонаступники відсутні або відмовились від договору, нотаріус на підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та ор­ганізацій України та письмової заяви відчужувача припиняє дію договору довічного тримання (догляду) та повертає відчужувачу первинний правовстановлювальний документ.

На всіх примірниках договору нотаріус робить відповідний на­пис про припинення дії договору з посиланням на статтю 758 Ци­вільного кодексу України.

Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки вип­лати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При посвідченні договорів про надання утримання нотаріус повинен додержуватись правил статей 75-78, 82 Сімейного ко­дексу України, в яких зазначається, що подружжя, а також осо­би, шлюб між якими було розірвано, вправі укласти договір про припинення утримання взамін набуття права власності на жит­ловий будинок, квартиру, інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

У разі розірвання договору про утримання у зв'язку з одер­жанням одноразової грошової виплати обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса до посвідчення договору.

223

Нотаріат в Україні

§15. Договір управління майном

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Власнику (установнику управління) залишається лише право власності без повноважень.

Договір управління майном належить до реальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна уп­равителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені розмір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У дого­ворі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей договір є строковим (ст. 1036 ЦК України). Договір уп­равління майном може бути як на користь його учасників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

Договір управління майном має деякі спільні риси з договором доручення, проте, на відміну від нього, договір управління майном передбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені. Разом з цим управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те, що він не є власником, а діє на підставі договору.

Сторонами договору управління майном є установник уп­равління — кредитор і управитель (боржник), а у випадках, пе­редбачених договором, — третя особа — вигодонабувач. Установ­ником управління завжди є власник майна. Ним не можуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (ма­лолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми власності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридичних осіб).

Первісний установник управління — власник переданого май­на може бути у певних випадках замінений іншою особою. Нап­риклад, у разі смерті установника і спадкування його майна спад­коємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є предметом договору управління від установника управління до іншої особи, не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком коли право власності на майно переходить через звер­нення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України)8.

8 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін юре, 2003, — Т. 2, — С. 1.75.

224

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Управління майном є одним із видів підприємницької діяль­ності, спрямованим на отримання прибутку. У зв'язку з цим уп­равителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'язки з управління майном. Але у випадках, визначених за­коном, йому дозволено передати свої повноваження іншій особі — заміснику (ст. 1041 ЦК України). Замісник вчиняє від імені уп­равителя дії, необхідні для управління майном.

Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління. Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя майном.

Предметом договору управління майном можуть бути підпри­ємства як єдині майнові комплекси, нерухомі речі, цінні папери, майнові права та інше майно. Самостійним предметом уп­равління майном не можуть бути грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом (ст. 1030 ЦК України).

Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є необхідність його відокремлення від іншого майна установника уп­равління і від майна управителя. З цією метою майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього має вестися окремий облік (ст. 1030 ЦК України)9.

У ЦК України детально зазначені істотні умови договору уп­равління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов'язко­во мають досягнути згоди. Істотними умовами цього договору є:

·перелік майна, що передається в управління;

·розмір і форма плати за управління майном. Важливим є також і строк договору, але законодавець не

відносить його до істотних умов. Строк управління повинен вста­новлюватись у договорі управління. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦК України).

Договори управління нерухомим майном підлягають но­таріальному посвідченню і посвідчуються нотаріусами за місце­знаходженням нерухомого майна.

Установником управління може бути лише власник майна, яке передається в управління.

9 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін Юре, 2003.— Т. 2. —С. 176.

225

Нотаріат в Україні

У разі якщо власником майна, яке передається в управління, є фізична особа, місцеперебування якої невідоме, або особа, виз­нана безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування за останнім відомим постійним місцем про­живання такої особи. У цьому разі для посвідчення договору но­таріусу подається рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або документ, який дає змогу стверджувати, що місцеперебування особи невідоме, рішення відповідного органу виконавчої влади про встановлення правління майном, яке нале­жить таким особам із зазначенням усіх істотних умов, які не­обхідно включити до договору, довіреність про повноваження представника органу виконавчої влади або органу опіки та піклу­вання на підписання договору управління майном.

Управителем майна за договором управління може бути суб'єкт підприємницької діяльності. На підтвердження цього но­таріусу подається відповідне свідоцтво та (або) витяг з Державно­го реєстру фізичних осіб — для фізичних осіб, витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України — для юридичних осіб. Дані про документи, що підтверджують статус осіб як суб'єктів підприємницької діяльності, указуються но­таріусом у тексті договору. Засвідчені в установленому порядку фотокопії цих документів долучаються до примірника договору, що залишається у правах нотаріуса.

Не можуть бути управителями майна за договором управління вигодонабувач (особа, яка має право за умовами договору набува­ти вигоди від майна, переданого в управління), органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

Припинення дії договору управління майном за бажанням сторін здійснюється на підставі укладеного між ними відповідно­го договору. У цьому випадку сторонами договору нотаріусу по­вертається примірник договору управління майном, який до­лучається до примірника договору, що зберігається у справах нотаріуса.

У разі відмови однієї із сторін від договору управління майном (відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором, відмови управителя або установника управління від договору уп­равління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійсню­вати правління майном) до припинення його дії нотаріусу пода­ються докази про повідомлення іншої сторони договору про намір припинити дію договору. У такому випадку дія договору припи-

226

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

еяється після спливу трьох місяців з дня одержання другою сто­роною відповідного повідомлення. Повідомлення другої сторони :фо відмову від договору може бути вчинено шляхом передачі за-лзи за правилами пункту 275 цієї Інструкції.

Якщо від договору управління майном відмовляється установ­ник управління з іншої причини, ніж неможливість управителем здійснювати управління майном, припинення дії договору відбу­вається лише за письмовою згодою управителя за умови виплати йому плати, передбаченої договором.

Одержавши повідомлення однієї із сторін або рішення суду про закінчення строку дії договору, про загибель майна, переда­ного в управління, про смерть фізичної особи — вигодонабувача або ліквідацію юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором (у разі якщо особа вигодонабувача збігається з особою установника управління (власника майна)), визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмежен­ня його цивільної дієздатності або смерті, визнання установника управління банкрутом, нотаріус на підставі відповідних доку­ментів припиняє договір управління майном, про що робить відповідні відмітки на всіх примірниках договору та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

§ 16. Представництво і довіреність

Протягом останніх десяти років в Україні активно формував­ся принципово новий інститут права власності, в якому цент­ральне місце посів Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року, який закріпив право кожного володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю та результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності. Проте існують певні обставини, через які особа, не може здійснювати певні дії — в силу закону або через фізичні вади. Тоді задля реалізації свого права потрібна особа, яка б представляла її. Отже, потреба у представництві ви­никає тоді, коли особа яку представляють в силу закону (наприк­лад, відсутність дієздатності) або через конкретні життєві обста­вини (наприклад, тривала відсутність за місцем проживання, тяжка хвороба, відрядження, зайнятість), не може особисто здійснювати свої права і обов'язки. Крім цього, до послуг предс­тавників звертаються для того, щоб використати спеціальні знан­ня і досвід, заощадити час і кошти тощо.

227

Нотаріат в Україні

Під представництвом в цивільному праві розуміється пра-вовідношення, в силу якого правочини вчиняються однією осо­бою (представником) від імені іншої особи, яку представляють. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту орга­ну юридичної особи та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Згідно із ст. 244 ЦК України, довіреність — це письмовий до­кумент, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учинити повіреному.

Посвідчення довіреностей — одна з найбільш поширених но­таріальних дій. Довіреності посвідчуються державними та при­ватними нотаріусами та посадовими особами, вказаними у ст. 37 та 40 Закону «Про нотаріат» на всій території України.

До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

·довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знахо­дяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступ­никами з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

·довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних зак­ладів, де немає державних нотаріальних контор та інших ор­ганів, що вчиняють нотаріальні дії, — також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей війсь­ковослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, об'єднань, установ і закладів;

·довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (слідчому ізоляторі), посвідчені начальниками місць позбавлен­ня волі.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізич­ної або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними повноваженнями, які належить вчинити представ­нику. Взагалі слід відзначити, що, згідно з п. 4 ст. 209 ЦК, за ба­жанням фізичної чи юридичної особи, яка звертається до но­таріуса, будь-яка довіреність може бути посвідчена в нотаріаль­ному порядку.

- Однак чинне законодавство містить перелік довіреностей, для яких встановлено обов'язкову нотаріальну форму. Так, довіреність на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та громадських

228

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

організацій, повинна бути нотаріально посвідченою. Згідно з п. 2 ст. 245 ЦК, довіреності, видані в порядку передоручення, також повинні бути посвідчені нотаріально. Крім цього, нотаріальної форми вимагають довіреності фізичних осіб на здійснення пред­ставництва в суді.

Чинне законодавство містить певні вимоги до форми посвідчу-ваної довіреності. Зокрема, в тексті довіреності повинні бути такі реквізити: місце і дата складання (підписання) довіреності; ПІБ фізичної особи, або повне найменування юридичної особи, місце проживання або місцезнаходження представника і особи, яку представляють; у необхідних випадках — посади представника та особи яку представляють.

Оскільки довіреність є строковою угодою, відсутність у ній по­силання на дату вчинення робить таку довіреність нікчемною.

Строк самої довіреності повинен зазначатись у ній. Якщо він не зазначений, довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може пе­ревищувати строку довіреності, на підставі якої вона видана.

Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає но­таріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережена така можливість, або після подання доказів то­го, що представник за основною довіреністю вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. В такому випадку особа, яка отримала довіреність за передору­ченням (замісник), стає представником довірителя. Про здійснен­ня передоручення представник повинен сповістити довірителя і подати йому необхідні відомості про особу, якій він передає пов­новаження.

Довіритель має право в будь-який час скасувати передоручен­ня. З припиненням представництва за довіреністю передоручен­ня теж втрачає чинність.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, не опус­кається передавання повіреній особі права на передоручення.

Довіреність, видана в порядку передоручення, не може місти­ти більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання особи, якій видана основ­на довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках — і їх службове становище.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності,

229

Нотаріат в Україні

що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватно­го нотаріуса. При наступному посвідченні довіреності, виданої за передорученням у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основної довіреності не залишається.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний встановити особу громадянина, який до нього звернувся, пе­ревірити його дієздатність, встановити правоздатність юридич­ної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізич­ної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. Довіреність на право розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, та її скасування підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідче­них у нотаріальному порядку, відповідно до вимог положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку.

Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, но­таріусом не посвідчується.

Далі нотаріус складає проект довіреності в двох примірниках, один з яких буде видано довірителю для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її скла­дання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найме­нування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходжен­ня юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіренос­тях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в ад­вокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Довіреність підписується довіряючим особисто. Якщо грома­дянин через поважні причини не може особисто підписати довіреність, то за його проханням і в присутності нотаріуса (або особи, яка посвідчує довіреність) цей документ може бути підпи­саний іншим громадянином. При цьому обов'язково встанов­люється особа громадянина і перевіряється його дієздатність. У випадку якщо довіряємий неграмотний, довіреність зачитується йому вголос.

230

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Цивільним кодексом передбачено, що видавати довіреності без обмежень можуть тільки дієздатні особи. Якщо громадянин, згідно з діючим законодавством, укладає шлюб до досягнення ним 18-літнього віку, він також має право видавати будь-яку дові­реність. Довіреності від імені малолітніх, неповнолітніх, а також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, посвідчуються з дотриманням вимог пункту 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігаєть­ся, справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку, реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою додається до примірника, що зберігається у спра­вах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Повідомлення особою, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом шляхом передавання відповідної заяви.

§17. Посвідчення договорів доручення

Для забезпечення вчинення правочинів від імені та за рахунок однієї сторони (довірителя) укладається договір доручення, який за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим і згідно з яким друга сторона (повірений) зобов'язується вчинити певні юридичні дії, які призводять до створення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків довірителя.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язуєть­ся від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) виконати певні юридичні дії. У правовій літературі той, хто видає доручен­ня, називається довірителем, а представник називається повіре­ною особою. І довірителем, і представником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Подібна термінологія використо­вується і в довіреності. Проте довіреність не тотожна договору до­ручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є

231

Нотаріат в Україні

підставою видачі довіреності. В основі довіреності може бути і до­говір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

У договорі доручення або виданій на підставі договору довіре­ності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учи­нити повіреному. Дії, які належить учинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 Цивільного кодексу України).

Крім того, договором доручення може бути встановлено вик­лючне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, а також строк дії до­ручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне пра­во повіреного.

У договорі доручення на укладання договору дарування обов'язково вказується ім'я обдаровуваного. Якщо ця вимога не виконана, договір доручення є нікчемним.

Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Він має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором доручення або як­що повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя. У випадку коли можливість вчинення дій замісником повіреного не передбачена або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника.

Права та обов'язки повіреного і довірителя встановлені стат­тями 1006 і 1007 ЦК України.

Договір доручення припиняється на загальних підставах при­пинення договору, а також у разі визнання довірителя або повіре­ного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності, відмови довірителя чи повіреного від договору, а також у разі їх смерті.

§ 18. Шлюбний контракт

Шлюбний договір — це правочин, який укладають за власним бажанням особи, що беруть шлюб, і яким регулюються майнові відносини між подружжям, зокрема визначаються їхні майнові права і обов'язки як батьків. Шлюбний контракт є одним із спо­собів регулювання названих відносин подружжя.

232

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Закон вимагає обов'язкового укладання шлюбного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. У разі недодер­жання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору та­кий договір є нікчемним. Посвідчення цього договору належить до предметної компетенції як державного, так і приватного но­таріусів.

Порядок заключення шлюбного договору та його посвідчення регулюються статтями 92-103 Сімейного кодексу України та пунктами 127-136 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України.

Згідно зі ст. 92 СК, шлюбний договір може бути укладено, на відміну від раніше діючого законодавства, особами, які подали за­яву на реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям — то у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору (ст. 95 СК України).

Що може включатись до шлюбного контракту? До прийняття нового сімейного кодексу навіть у спеціальній літературі існувала така точка зору, що в шлюбний договір можна записати будь-що за умови згоди іншого з подружжя. Така думка є помилковою.

Особливостями шлюбного контракту є те, що, по-перше, шлюб­ний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми (п. З ст. 93 СК України).

По-друге, шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити од­ного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне станови­ще (п. 4 ст. 93 СК України).

По-третє, за таким договором не може передаватись у влас­ність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (п. 5 ст. 93 СК України).

Згідно зі статтями 96-99 Сімейного кодексу України, до шлюбного контракту можуть бути включені такі питання:

·загальний строк його дії, а також строки тривалості окре­мих прав та обов'язків;

·чинність договору або його окремих умов і після припинен­ня шлюбу;

·порядок зміни його умов;

1 — майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарова­ного подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу;

233

Нотаріат в Україні

— положення про визнання майна, набутого ними за час шлю­
бу, таким, що вважатиметься їхнью спільною частковою влас­
ністю або особистою приватною власністю кожного з них;

·можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу;

·використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

·можливість надання утримання одному з подружжя неза­лежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з под­ружжя у в'язку з одержанням ним майнової (грошової) компен­сації;

·може регулюватися порядок користування одним із под­ружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подруж­жя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів, а також звільнення житлово­го приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

·умови, розмір та строки виплати аліментів у разі розірван­ня шлюбу.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть домовитись про включення до нього будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не супере­чать моральним засадам суспільства.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов'яз­ковому нотаріальному посвідченню.

У п. З ст. 100 Сімейного кодексу зазначено, що на вимогу одно­го з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, що мають істотне зна­чення. Також на вимогу одного з подружжя або іншої особи, пра­ва та інтереси якої цим договором порушені, може ставитись пи­тання про визнання цього контракту недійсним за рішенням су­ду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюб­ний договір може бути і розірваний на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Право сторін на звернення до суду за захистом їхніх прав і за­конних інтересів роз'яснюється нотаріусом і може бути зазначе­не в тексті шлюбного контракту.

234

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Слід зазначити, що місце вчинення цієї нотаріальної дії не до­сить чітко визначене законодавством. Договір укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус зобов'язаний вста­новити особу, перевірити дієздатність осіб, які виступають сторо­нами договору. Треба сказати, що Сімейним кодексом шлюбний вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства, шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їхніх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується но­таріусом з дотриманням вимог законодавства. При цьому обов'язковою є наявність згоди органів опіки та піклування, тому що предметом договору є майнові права та обов'язки подружжя.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст посвідчува-ного договору, права і обов'язки сторін за ним, можливість зміни його умов та розірвання, а також звернення до суду за захистом у разі порушення його умов однією зі сторін.

Договір укладається у трьох примірниках, один з яких зали­шається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвід-чувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину.

§ 19. Спадковий договір

Цивільний кодекс України 2003 року передбачає новий для України різновид договорів — спадковий договір (ст. 1302-1308 ЦК). Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпоряджен­ня другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває пра­во власності на майно відчужувача.

У прямому розумінні, цей договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сто­рони пов'язані зі смертю іншої. В основному, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання. Основна відмінність між ними полягає в часі виникнення у набувача пра­ва власності на майно: за договором довічного утримання це пра­во виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідче-

235

Нотаріат в Україні

ного договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача. Особливість спадкового догово­ру також полягає у тому, що зобов'язання, покладене на набува­ча, може здійснитись і до, і після відкриття спадщини.

Сторонами за цим договором, згідно зі ст. 1303 ЦК, можуть бути:

·відчужувач — подружжя, один із подружжя, інша особа;

·набувач — фізична або юридична особи.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому до­говорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майново­го, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Тобто набуття права власності на майно відчужува­ча пов'язується зі здійсненням певної дії на його користь або, оче­видно і на користь іншої особи. Важко сказати, про які саме дії майнового чи немайнового характеру може йти мова, а також чо­му в законі йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Ці питання залишаються неврегульованими законодавцем, оскільки вини­кає простір для порушень. При цьому не можна сказати, що Ко­декс передбачає виконання набувачем одноразового акта (дії). Можна зробити висновок, що, за аналогією з договором довічно­го утримання, за спадковим договором набувач буде зобов'яза­ний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужу­вача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом. Проте, на відміну від договору довічного утримання, в законі зазначається, що дії набувача можуть мати і немайновий характер.

За ст. 1306 ЦК, якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що нале­жить подружжю на праві спільної сумісної власності або приват­ної власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути також передбачено, що у разі смерті од­ного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тіль­ки після смерті останнього — до набувача за договором. Слід відзначити, що після смерті як першого, так і другого з подруж­жя спадщина щодо них не відкривається (норми спадкового пра­ва не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадку­вання тощо). Заповіт щодо майна, вказаного в спадковому дого­ворі, є нікчемним.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужу­вач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий конт­роль після його смерті. Тобто це положення поширюється на

236

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

здійснення визначених договором дій, які мали бути вчинені після смерті відчужувача.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду — на вимогу відчужувача, у разі невиконання на­бувачем його розпоряджень або на вимогу набувача — у разі не­можливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

Згідно зі ст. 1304 ЦК, спадковий договір укладається в пись­мовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При посвідченні спадкових договорів нотаріуси повинні дот­римуватись загальних правил посвідчення правочинів.

Так, нотаріус має визначити справжні наміри сторін, зокрема, чи не помилились вони в сутності правочину, відповідність пра-вочину чинному законодавству, наприклад, чи не суперечить зо­бов'язання вимогам закону та моральним засадам суспільства. Установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоз­датність юридичних осіб, перевіривши повноваження представ­ників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розг­лядає проект угоди, що подається сторонами. Угода викладаєть­ся не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням правил посвідчення до­говорів відчуження. Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього до­кумента, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про не­обхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

При посвідченні спадкових договорів не застосовуються пра­вила щодо згоди інших учасників спільної часткової власності на відчуження належної одному учаснику частки в спільній влас­ності сторонній особі.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус нак­ладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що ро­биться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчу­жувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.

237

Нотаріат в Україні

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадко­вого договору, що зберігається у справах нотаріуса. На поверну­тому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'яз­ку зі смертю відчужувача за спадковим договором.

У разі смерті фізичної особи — набувача або ліквідації юридич­ної особи — набувача за спадковим договором нотаріус за письмо­вою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження май­на, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Поло­женням про Спадковий реєстр.

§ 20. Посвідчення заповітів

Законодавство України гарантує кожному громадянину на ви­падок своєї смерті право залишити все своє майно або його части­ну одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України — як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а са­ме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спад­коємцю).

Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та осо­бисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинен­ня заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити за­повіт, що є проявом принципу свободи заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спад­коємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних

238

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

і ілносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спад­коємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визнача­ючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за зако­ном. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), пра­вило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо за­повідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як пра­ва, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК Ук­раїни), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпоряджен­ня, до яких належать:

117. заповідальний відказ (легат) — покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);

118. покладання на спадкоємця деяких обов'язків — зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);

119. визначення умови отримання спадщини — обумовити ви­никнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);

239

Нотаріат в Україні

120. підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого — підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, заз­начений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не пра­вило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);

121. встановлення сервітуту — надати право конкретно визна­ченій особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);

122. призначення виконавця заповіту — призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одер­жання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язко­ву частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).

ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить под­ружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спад­коємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті од­ного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.

Введення спільного заповіту подружжя як новели законодав­ства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усува­ються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто за­лишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього бу­де накладено заборону відчуження.

Одним з основних принципів спадкового права є таємниця за­повіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт,

240

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

гвідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість за­повідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасуван­ня або зміни (ст. 1255 ЦК України).

З метою більш повного захисту інтересів заповідача, збере­ження таємниці заповіту законодавством передбачається мож­ливість складання секретного заповіту, який посвідчується но­таріусом без ознайомлення з його змістом.

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою.

Заповіт може бути посвідчений в будь-якій нотаріальній кон­торі, у приватного нотаріуса, в тому числі і за місцем перебуван­ня заповідача, якщо він за станом здоров'я не може прибути для посвідчення заповіту до нотаріуса. В останньому випадку на за­повіті робиться відповідна відмітка. Для забезпечення прав гро­мадян, які не мають змоги звернутись до нотаріуса через його відсутність в даному населеному пункті, або за інших умов (пере­бування в плаванні, у лікарні, в експедиції, в місці позбавлення волі тощо), заповіт може бути посвідчений посадовими чи служ­бовими особами, зазначеними в ст. ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Заповіт громадянина, який перебуває за кордоном, посвідчують посадові особи консульських установ в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством.

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвід­чення заповіту через представників не допускається.

Для посвідчення заповіту висуваються ті самі вимоги, що і для посвідчення будь-яких інших правочинів. Так, насамперед вста­новлюється особа громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту. Особа встановлюється за паспортом або іншими доку­ментами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадя­нина. Перевіряється вік і дієздатність громадянина.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається по­дання доказів, які підтверджують його право на майно, що за­повідається.

Заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначен­ням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або

241

Нотаріат в Україні

за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютер, друкарська машинка).

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів влас­норучно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підпи­саний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. За заповітом майно може бу­ти заповідане тільки у власність, крім того, заповідач може пок­ласти на спадкоємця сервітут або обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона су­перечить закону або моральним засадам суспільства. До заповіту може бути включено розпорядження немаинового характеру (наприклад, розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажан­ня призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямо­ваних на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповіда­ча не викликало незрозумілостеи чи суперечок після відкриття спадщини.

Особи, які мають право посвідчувати заповіти, зобов'язуються роз'яснити заповідачу основні положення законодавства про спад­кування та його права. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'яза­ний роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 ЦК щодо нікчем­ності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Особа, яка не може сама написати заповіт, має право зверну­тися за допомогою до нотаріуса. Для всебічного забезпечення інтересів заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочи­таний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам не лише написати, а й підписати свій за­повіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Крім то­го, в ст. 1253 ЦК зазначається, що заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача. Заповіт обов'язково посвідчується за участю не менше ніж двох свідків у зазначеному вище випадку, а також у разі його посвідчення посадовими і службовими особами, передбаченими ст. 40 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1252 ЦК України.

Відповідно до ч. З ст. 1253 ЦК України, свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не мо­жуть бути:

242

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·нотаріус;

·особи, на користь яких складено заповіт;

·члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

·особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють

значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавлени­ми щодо спадку.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підпи­си на ньому.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізич­ною особою за правилами, передбаченими законодавством про но­таріат. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секрет­ний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. Но­таріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайомлюючись з їх змістом. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний на­пис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізви­ще, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прий­няття на зберігання цього заповіту.

Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного за­повіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується но­таріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.

Нотаріус повинен роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус мо­же видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одер­жання повідомлення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту.

* 243

Нотаріат в Україні

Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідом­ляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце прожи­вання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засо­бах масової інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки.

У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання про­токолу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з'явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкова­них засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, на­явність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверта, в якому знаходився заповіт, а також відтворюється весь текст заповіту. Якщо неможливо визначити справжню волю заповідача, нотаріусом у протоколі відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення (чи не-досягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту. У* тексті протоколу відображається попередження но­таріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секретного заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту.

Секретний заповіт після його оголошення залишається в спра­вах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса). Свідоцтво про оголошення секретного заповіту, в якому відтво­рюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складе­но заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь декількох осіб, за їхнім бажанням, свідоцтво може бути видано окремо кожному з них.

Якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з'явить­ся, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з'явилися. У разі з'явлення заінтересованої особи після оголо­шення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.

Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо розпорядження майном після

244

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

жого смерті, нотаріус роз'яснює заінтересованим особам їхнє Пра­зі) на тлумачення тексту заповіту. Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус відмовляє у ви­дачі свідоцтва про оголошення секретного заповіту та роз'яснює право на звернення до суду.

Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом .тттще на письмову вимогу суду. У такому випадку у справах но­таріуса залишається фотокопія цього заповіту.

Відповідно до п. 165 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, завідувач державним но­таріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт. При надходженні на зберігання секретних за­повітів завідувач державним нотаріальним архівом також пе­ревіряє цілісність конверта, в якому знаходиться заповіт, та на­явність печатки нотаріуса. Якщо конверт, в якому зберігається секретний заповіт, пошкоджений або на ньому відсутня печатка нотаріуса, завідувач державним нотаріальним архівом повідом­ляє про це заповідача і нотаріуса, який посвідчив заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту законові стало відомо но­таріусу, якому заповіт надійшов у відповідності до статті 40 Зако­ну України «Про нотаріат», він повідомляє про виявлені не­доліки заповідача, посадову особу, яка посвідчила заповіт, та дер­жавний нотаріальний архів, до якого заповіт передається на зберігання. Про невідповідність заповіту законові повинно бути повідомлено заповідачу і посадовій особі, яка посвідчила заповіт, не пізніше наступного дня після одержання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється но­таріусом на загальних підставах або тими самими посадовими особами, які його посвідчили.

Заповіти, у тому числі секретні, посвідчені нотаріусом, за­повіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Секретні заповіти зберігаються в окремому пакеті (папці з клапанами) в залізних шафах чи сейфах. Не допускається підши­вання секретних заповітів до їх оголошення в окремі наряди.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше скла­дений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (при-

245

Нотаріат в Україні

ватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що він має, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасо­вується заявою) додається до примірника, що зберігається у спра­вах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві.

Справжність підпису на заяві про скасування або зміну за­повіту має бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену но­таріальну дію державний нотаріальний архів, нотаріуса чи орган місцевого самоврядування, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Зазначене стосується і нотаріуса, який одер­жав на зберігання для передавання заповіт, посвідчений однією з посадових осіб, перелічених у статті 40 Закону «Про нотаріат».

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одер­жанні заяви про скасування секретного заповіту, а також за наяв­ності нового секретного заповіту роблять про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, то напис про скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника свідоцтва, що зберігається у справах державної но­таріальної контори (приватного нотаріуса), у державному но­таріальному архіві.

У разі скасування секретного заповіту за заявою заповідача нотаріус повертає заповідачу підписаний ним конверт, в якому зберігається секретний заповіт.

Справжність підпису заповідача на заяві про скасування сек­ретного заповіту має бути нотаріально засвідчена.

Заповіт подружжя може бути скасований кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя.

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, встановленому положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Мін'юсту України.

При внесенні відомостей до Спадкового реєстру нотаріус обов'язково зазначає вид посвідченого заповіту (секретний, за­повіт подружжя).

246

Глава 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту ГЛАВА 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту § 1. Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту

Особливим розпорядженням заповідач може призначити ви­конавця заповіту — фізичну або юридичну особу як із числа спад­коємців, так і з тих, які не є спадкоємцями.1 Виконавцем за­повіту може бути тільки особа з повною цивільною дієздатністю.

Слід відзначити, що виконавець заповіту може також бути призначений за ініціативою спадкоємців чи нотаріусом. Згідно зі ст. 1287 ЦК, спадкоємці мають право пред'явити позов про усунен­ня виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання золі заповідача. У випадку коли заповідач не призначив виконав­ця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилась від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконав­ця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу. Якщо вони не можуть досягти згоди з цього питання, вико­навець на вимогу одного з них може бути призначений судом.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту, якщо вико­навець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від йо­го виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців, ви­конавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1289 ЦК України, особа може бути призначена ви­конавцем заповіту лише за її згодою.

Виконавець заповіту має коло обов'язків, серед яких:

123. вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

124. вжиття заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказо-одержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

125. вимагання від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

126. управління спадщиною;

127. забезпечення одержання кожним із спадкоємців частки спад­щини, яка визначена у заповіті;

128. забезпечення одержання частки спадщині особами, які ма­ють право на обов'язкову частку у спадщині.

Також виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити вико­нання спадкоємцем дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.

" Цивільне право України. Підручник в 2-х т. // За заг. ред. Я.М. Шевченко. — Київ: Ін Юре, 2003. — Т.1. — С. 384.

247

Нотаріат в Україні

Виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх пов­новажень. Так, заповідач має право визначити у заповіті те майно (в натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержа­ти зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору — судом.

Виконавець заповіту також має право вимагати від спад­коємців відшкодування витрат, які були ним зроблені для охоро­ни спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, що ви­магає ретельного контролю з боку зацікавлених осіб. Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спад­коємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні або обмежено дієздатні особи, контроль здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування. За їх вимогою виконавець заповіту повинен звітувати про дії, вчи­нені ним для виконання заповіту.

Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам звіт про виконання своїх повнова­жень (ст. 1292 ЦК).

Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця за­повіту, якщо вони є незаконними або порушують інтереси спад­коємців.

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Проте ви­конавець заповіту має право відмовитись від здійснення своїх повноважень і зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту не може відмовитись від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.

§ 2. Порядок видачі свідоцтва виконавцю заповіту

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються свідоцтвом, яке видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини за зая­вою особи, яка заповідачем або спадкоємцями заповідача призна-

248

Глава 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту

чена виконавцем заповіту. Цей документ дає можливість вико­навцю заповіту здійснювати покладені на нього обов'язки, нап­риклад, виконувати дії щодо охорони чи управління спадковим майном, звертатись до боржників спадкодавця і є офіційним підтвердженням його повноважень.

Як вже згадувалось раніше, у випадку коли заповідач не приз­начив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмо­вився від виконання заповіту чи був усунений від його виконан­ня, нотаріус призначає виконавця заповіту та видає йому свідоцтво. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, вико­нання заповіту може бути доручено будь-кому з них. У цьому разі нотаріусу подається письмова згода цих осіб на призначення од­ного з них виконавцем заповіту. У разі якщо заповіт складено на користь однієї особи, в її інтересах виконавцем заповіту може бу­ти призначено особу не з числа спадкоємців.

Особа може бути призначена нотаріусом виконавцем заповіту лише за її письмовою згодою, яка може бути виражена у тексті самого заповіту або додана до нього. Заяву про згоду бути вико­навцем заповіту особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після її відкриття.

У тексті свідоцтва виконавця заповіту нотаріус обов'язково зазначає всі повноваження виконавця заповіту, передбачені стат­тею 1290 Цивільного кодексу України.

Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про вида­чу свідоцтва виконавця заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування.

Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється но­таріусом за місцем відкриття спадщини за письмовою згодою спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб (органів), які ма­ють право здійснювати контроль за виконанням заповіту.

Після повернення виконавцем заповіту виданого йому свідоцтва нотаріус робить відмітку про припинення чинності пов­новажень виконавця на примірнику свідоцтва, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, на примірнику свідоцтва, повернутого виконавцем, та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, у книзі обліку спадкових справ.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спад­кової справи. Заяви та примірники свідоцтва підшиваються в спадкову справу.

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 9. Видача свідоцтва про право на спадщину § 1. Загальні положення про спадкування

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спад­кодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до цього визна­чення, спадщину можна визначити як сукупність прав та обов'язків спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншим особам.

Спадкування має деякі особливості:

129. Спадкоємцям можуть перейти лише ті права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України);

130. Права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступ­ників у комплексі, з урахуванням як всіх прав, так і всіх обтя­жень. Отже, якщо спадкодавець залишив борги або його майно було заставлене, до його правонаступників переходять обов'язки щодо погашення цих зобов'язань Так, ст. 1231 ЦК визначає, що спадкоємці можуть успадкувати обов'язок відшкодувати майно­ву та моральну шкоду, які були завдані спадкодавцем;

131. Деякі права та обов'язки за своїм характером не можуть увійти до складу спадщини — це права та обов'язки, що безпосе­редньо пов'язані з особистістю спадкодавця. Згідно зі ст. 1219 ЦК України, до них, зокрема, належать:

132. особисті немайнові права;

133. право на участь у товариствах та право членства в об'єднан­нях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установ­чими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я;

134. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

135. права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не мо­жуть бути виконані іншою особою.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс значно розши­рив перелік майна, яке може бути успадковане. Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», об'єктами права влас­ності громадян, які можна спадкувати, є житлові будинки, квар­тири, дачі. Садові будинки, предмети домашнього господарства,

250

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

здмнуктивна робоча худоба, предмети особистого користування, ансельні ділянки, насадження на земельних ділянках, засоби ви-зссництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові су-■2. цінні папери (акції, облігації, сертифікати, депозити, чеки, векселі тощо), а також інше майно споживчого і виробничого зггіїзначення.

Крім того, ст. 1225-1230 ЦК визначено особливості спадку­вання права на земельну ділянку, частки у праві спільної

пісної власності, сум заробітної плати, пенсії, стипендії, ".ментів, інших соціальних виплат, права на вклад у банку фінансовій установі), права на одержання страхових виплат трахового відшкодування), права на відшкодування збитків, хоральної шкоди та сплату неустойки. Згідно з ст. 23 Закону Ук­раїни «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., май­но та земельні ділянки фермерського господарства можуть успад-новуватиеь відповідно до закону. Проте якщо успадкування здійснюється двома чи більше особами, земельна ділянка не зідлягає поділу, якщо в результаті поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менша за мінімальний розмір, встановлений для певного регіону. Відповідно до п. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р., право влас­ності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим.

До об'єктів немайнового характеру, що можуть бути успадковані, слід також віднести права у сфері інтелектуальної власності — ав­торське право, право на наукове відкриття, винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок. Об'єктами спадкування є право на одержання винагороди, авторського свідоцтва, патенту тощо.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.

Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що є жи­вими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спад­щини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади. Основна особливість полягає в тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як за законом, так і за заповітом, тоді коли інші особи можуть набути право на спадкування за за­повітом. Окремо слід сказати про відумерлість спадщини: за ст. 1277 ЦК, територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття

251

Нотаріат в Україні

спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи за правилами черговості.

Так, у ст. 1258 ЦК зазначається, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна чер­га одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприй­няття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості, зазначених у ст. 1259 ЦК України.

Новий Цивільний кодекс України значно розширив коло спад­коємців за законом. Це здійснюється як збільшенням кількості черг спадкоємців, так і збільшенням кількості осіб, які мають право спадкування за правом представлення.

Отже, закон передбачає п'ять черг спадкоємців (ст. 1261-1265 ЦК України).

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодав­ця — діти, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1260 ЦК України, у разі спадкування за зако­ном усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з іншого, прирівнюються до родичів за походжен­ням. Тому усиновлений спадкує після усиновлювача і навпаки, на загальних підставах, як спадкоємці першої черги. Усиновлений не спадкує за законом після смерті рідних батьків та інших ро­дичів за висхідною лінією, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті.

Д° ДРУГОЇ черги відносяться рідні брати та сестри спадкодав­ця, його баба та дід як з боку матері, так і з боку батька. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його рідними братом чи сестрою, то у разі їх смерті він має право на спадкування-як спадкоємець другої чер­ги. У разі смерті усиновленого, його баба, дід, брат, сестра, з яки­ми був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах, тобто як спадкоємці другої черги.

У третю чергу спадкоємців за законом входять рідні дядьки та тітки спадкодавця.

В четверту чергу право на спадкування мають особи, які про­живали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'яти років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування мають інші родичі спадко­давця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі

252

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, причому народження його самого не зараховується до цього числа.

Також у п'яту чергу право на спадкування за законом отриму­ють утриманці спадкодавця — неповнолітні чи непрацездатні особи, які не були членами його сім'ї, але не менше ніж п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс відмовляється від імперативності правила черговості, що означає можливість її зміни. По-перше, спадкоємці можуть домовитись про зміну чер­говості, уклавши відповідний договір після відкриття спадщини. По-друге, зміна черговості може відбутись за рішенням суду у ви­падку, коли фізична особа, яка є спадкоємцем за законом більш далекої черги, може отримати право на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги. При цьому суд може керуватись та­кими обставинами, як надання допомоги, матеріального забезпе­чення тощо цією особою спадкодавцеві, який через похилий вік, хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Існує також поняття спадкування за правом представлення. Так, ст. 1266 ЦК України визначає, що внуки, правнуки спадко­давця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спад­щини, яка належала б за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадко­давця, якби вони були живими. Племінники спадкодавця спад­кують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім ма­тері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були жи­вими. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту част­ку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмежень ступеня споріднення.

Закон визначає також випадки усунення спадкоємців від пра­ва на спадкування (ст. 1224 ЦК України), яке стосується осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Проте це поло-

253

Нотаріат в Україні

ження не застосовується, якщо спадкодавець, знаючи про замах, все ж призначив їх своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування також особи, які умисно пе­решкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшен­ню їхньої частки у спадщині.

Взагалі не мають права на спадкування батьки, які були поз­бавлені батьківських прав, а також батьки (усиновлювачі) та пов­нолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялись від виконан­ня обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо це встановлено судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухилялася від надання допо­моги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Не мають права спадкування особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішен­ням суду, крім випадку, коли другий з подружжя, який його пере­жив та не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Держава та інші особи публічного права, за загальним прави­лом, не можуть бути спадкоємцями фізичної особи. Тільки у ви­падку, коли особа не має спадкоємців за заповітом і за законом, або вони усунені від права на спадкування, не прийняли спадщи­ну, відмовились від її прийняття, спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самовряду­вання, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є, відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України, якщо протя­гом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них, причому конкретна година смерті кожної не має значення. Так, якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але не одночасно, спадщина відкривається щодо обох разом. Таким чином, той з подружжя, який помер пер­шим, не стає спадкодавцем другого і навпаки. У разі смерті цих осіб одна після одної протягом різних діб, навіть з невеликим роз­ривом у часі, спадщина відкривається на загальних підставах. Особа, яка померла останньою, вважається померлою після

254

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

відкриття спадщини, і якщо вона не встигла її прийняти, право на прийняття її частки у спадщині переходить до спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одно­часно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й ок­ремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). В цьому випадку час настання смерті осіб припускається, тому ця норма застосовується, коли конкретний час смерті осіб визначити не­можливо. Якщо відомо, що одна з них пережила іншу і померла пізніше (в іншу добу), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спад­кодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місце­знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за зідсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної части­ни рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Місцемпроживання фізичної осо­би віком до 14 років визнається місце проживання її батьків (уси-новлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здо­ров'я. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка вико­нує щодо неї функції опікуна. Місцем відкриття спадщини для військовослужбовців строкової служби, осіб, які померли в місцях позбавлення волі, чи для осіб, які навчаються в іншому місці, буде місце їхнього постійного проживання до призову, винесення виро­ку чи вступу до навчального закладу. Щодо громадян України, які достійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, в якій вони постійно проживали. В цьому випадку свідоцт­во про право на спадщину може видаватись посадовою особою кон­сульської установи, якщо інше не передбачено законодавством країни, в якій постійно проживав померлий громадянин.

Згідно зі ст. 1268 ЦК, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому не допускається прийняття спадщини за умови чи із застережен­ням. За загальним правилом, для прийняття спадщини встанов­люється строк у шість місяців з часу її відкриття.

Спадкоємець за заповітом чи за законом також може відмови­тись від прийняття спадщини. Заява про відмову подається до пп таріальної контори за місцем відкриття спадщини.

255

Нотаріат в Україні

Ст. 1278 ЦК України встановлює, що частки кожного спад­коємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сан не розподілив спадщину між ними.

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Право на спадщину має бути оформлене у відповідному поряд­ку, встановленому законодавством, який залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття — наприклад, продовжувати користуватись цими речами.

Згідно з ЦК України, обов'язок спадкоємця звернутись за свідоцтвом про право на спадщину виникає при прийнятті ним спадщини, у складі якої є нерухоме майно. Право власності на не­рухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України), яка здійснюється на основі такого свідоцтва.

Таким чином, можна зробити висновок, що в усіх інших ви­падках отримання свідоцтва є правом, а не обов'язком спадкодав­ця. Проте якщо до складу спадщини входить майно, яке підлягає реєстрації або знаходиться у інших осіб, спадкоємець, який прийняв спадщину, повинен звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки воно підтверд­жує право спадкоємця на ці речі. На майно, яке не підлягає дер­жавній реєстрації, незважаючи на його вартість, нотаріальне оформлення права не вимагається, але може бути здійснено за ба­жанням спадкоємця.

Видача свідоцтва про право на спадщину відбувається за вик­лючним правилом предметної і територіальної компетенції, тоб­то свідоцтво видається лише в державній нотаріальній конторі і лише за місцем відкриття спадщини (п. 205 Інструкції про поря­док вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за зако­ном перевіряє:

·факт смерті спадкодавця;

·час і місце відкриття спадщини;

·наявність підстав для закликання до спадкоємства за зако­ном осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва;

— склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про
право на спадщину.

256

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково і змагаються відповідні документи.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються :зідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть :дадкодавця.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадко­давцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; їздії актових записів; записи в паспортах про другого з подруж­жя; копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлен­ня факту родинних та інших відносин.

Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням :уду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебу­вання непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.

Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряєть­ся за паспортом, свідоцтвом органу цивільного стану про народ-зення; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я, — за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом хедико-соціальної експертизи.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені мож­ливості подати документи, що підтверджують наявність підстав идя закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути га письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спад-пглну і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин зі :дадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Та­ка згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, пдпис спадкоємців на якій має бути засвідчений.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом ор­гану реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, іекщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання; записом у будинковій книзі про постійне про­бивання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме — документом (витягом з Реєстру прав власності та ін.) гро місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька й їх місцез­находження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаход­ження одного із об'єктів цього майна за вибором спадкоємців. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про державну

257

Нотаріат в Україні

реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав влас­ності на цінні папери тощо.

У разі відсутності у спадкоємців зазначених документів но­таріус вимагає копію рішення суду, що набрало законної сили, про становлення місця відкриття спадщини.

Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені ст. 1298 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 Цивільного кодексу України, — не раніше зазначених у цих статтях строків. Строк у шість місяців передбачений для пе­ревірки всіх обставин щодо права спадкування, повідомлення усіх спадкоємців за законом і за заповітом, визначення складу спадщи­ни, поділу майна на частки тощо. Перед видачею свідоцтва нотаріус повинен перевірити час відкриття спадщини, оскільки свідоцтво не може бути видане раніше встановленого законом строку.

При переході майна за правом спадкоємства за заповітом до інших учасників цивільних відносин свідоцтво про право на спадщину видається цим особам. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодними стро­ками не обмежена.

За наявності виконавця заповіту нотаріус перевіряє обсяг здійснених ним повноважень. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом здійснюється після припинення нотарі­усом повноважень виконавця заповіту.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщи­ни. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем мо­жуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного орга­ну місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосе­редньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодав­цем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встанов­лення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодав­цем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверд­жують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщи-

258

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

ну, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини. Такі заяви спадкоємців мають бути викла­дені у письмовій формі і подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві має бути засвідчена.

Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у ме-зсах встановленого судом строку прийняти спадщину шляхом по­дання нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви.

Нотаріус також перевіряє правильність визначення кола спадкоємців, які мають право на спадщину, та наявність їхньої згоди на прийняття спадщини.

Згідно із п. 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, згода на прийняття спадщини або зідмова від прийняття мають бути оформлені у вигляді письмової заяви, яка подається спадкоємцем особисто до нотаріальної кон­тори за місцем відкриття спадщини. Справжність підпису на та­ких заявах має бути нотаріально засвідченою. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяв про їх відкликання, складених від ■вені спадкоємців їхніми представниками, що діють на підставі довіреностей.

Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, пивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, за відсутності заяви від їхнього імені про відмову від спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї, може відкликати її протягом строку, встановле­ного для прийняття спадщини.

Слід також зазначити, що, згідно з положеннями п. 208 інструкції, прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце дише щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмови­тись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважаєть-

259

Нотаріат в Україні

ся таким, що прийняв усю спадщину. Відмова ж спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині іншо­го спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за за­коном або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру пе­ревіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі наявності спадкового договору нотаріус вимагає подан­ня йому примірника цього договору, якщо з витягу з Єдиного реєстру не буде вбачатися предмет спадкового договору.

Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спад­коємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначен­ням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщині інших спадкоємців. При цьому в кожному свідоцтві може зазначатися все спадкове майно, крім нерухомого.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухо­ме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухомість (ст. 1297 ЦК Ук­раїни).

Якщо спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спад­коємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кож­ного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом не усім спадкоємцям і не на все спадкове майно, у тексті його за­значається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті реабілітованого може бути видане нотаріусом на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке має місти­ти відомості про склад спадкового майна. За наявності такого рішення документи, які б стверджували належність успадкова­ного майна померлому, не вимагаються.

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у вста­новленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітовано­го (відшкодування його вартості).

Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесен­ня цього рішення. Факт смерті спадкодавця — громадянина, ре-

260

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

абілітованого у встановленому порядку, а також належність до ко­ла спадкоємців першої черги щодо майна реабілітованого (відшко­дування його вартості) — визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке по­винно містити перелік документів, що стверджують відповідні факти1.

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за за­повітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Пе­ревірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового до­говору здійснюється за допомогою Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спад­кових договорів та спадкових справ.

Якщо спадкоємець за заповітом бажає, щоб у свідоцтві про пра­во на спадщину були зазначені родинні чи інші відносини із спад­кодавцем, нотаріус вимагає подання документів, які б стверджу­вали про ці відносини.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (сек­ретним заповітом) оригінал чи дублікат заповіту (свідоцтва про оголошення секретного заповіту), поданий спадкоємцем, зали­шається у справах нотаріуса.

За бажанням спадкоємця до свідоцтва про право на спадщину за заповітом може бути додана нотаріально засвідчена копія (фо­токопія) заповіту (копія (фотокопія) свідоцтва про оголошення секретного заповіту) або його дубліката.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підля­гає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовста-новлювальних документів про належність цього майна спадко­давцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього май­на, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів.

У разі наявності заборони нотаріус повідомляє кредитора (відповідний орган державної податкової адміністрації) про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

1 Див.: Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій а Україні» // Відо­мості Верховної Ради УРСР. — 1991. № 22. — Т. 262; 1992. — № 32. — Ст. 456; Постанову Верховної Ради України від 24.12.1993 «Про тлумачення Закону Ук­раїни «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 88.

261

Нотаріат в Україні

Якщо на згадане вище майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину зат­римується до зняття арешту.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус ви­магає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, де інвентаризація не проводи­лась, — і довідку відповідного органу місцевого самоврядування.

У тому випадку, коли правовстановлювальний документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототра-нспортний засіб, іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи свідоцтво, договір комерційної концесії тощо), нотаріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику цього свідоцтва, який залишається у правах нотаріуса. Допускається приєднання до матеріалів спадкової справи, засвідчених в уста­новленому порядку, фотокопій правовстановлювальних доку­ментів на майно, які повертаються спадкоємцям.

Свідоцтво про право на спадщину, на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов'язкового) або зони гаранто­ваного добровільного відселення, а також фізичних осіб, що са­мостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійно­го переселення були членами колективних або інших сільсько­господарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, може бути видане нотаріусом на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчено­го витягу з неї2 за наявності в ній відповідного запису.

Доказом факту евакуації фізичних осіб із зони відчуження, відселення або їх самостійного переселення та членства в колек­тивному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке розташовувалося на території, що зазнала радіоактивного забруд­нення, є довідки, видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення, або рішення суду, яке набрало законної сили, про їх:

2 Див. Закон України від 05.06.2003 № 899-ГУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

262

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

·евакуацію, відселення чи самостійне переселення з тери­торій, що зазнали радіоактивного забруднення;

·членство в колективному або іншому сільськогосподарсько­му підприємстві, яке розташовувалося на території, що зазнала радіоактивного забруднення3.

Спадкування майна фермерського господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про фермерське господарство».

У разі успадкування спадкоємцями прав та обов'язків набува­ча майна за договором довічного утримання (догляду) у тексті свідоцтва зазначається, що воно є невід'ємною частиною догово­ру довічного утримання (догляду) і підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій уста­нові), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє за­повідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Свідоцтво про право на спадщину на страхову виплату (страхо-зе відшкодування), щодо якого страхувальник не зробив спеці­альної вказівки страховій установі, після смерті страхувальника зидається спадкоємцям на загальних підставах.

Якщо страхувальник у договорі особистого страхування приз­начив особу, до якої має перейти право на одержання страхової зиплати у разі його смерті, свідоцтво про право на спадщину но­таріусом не видається.

Нотаріус на прохання спадкоємців померлого вправі робити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про на­явність на ім'я померлого вкладів, страхових виплат. Відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат» банки (фінансові ус­танови), страхові установи повинні подати відомості в строк, вка­заний нотаріусом.

Нотаріус роз'яснює спадкоємцям, що свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, має бути зареєстро­ване у відповідному органі.

Нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за за­коном чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки по­мерлого у спільному майні.

Див. Постанову Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 № 1651 «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)».

263

Нотаріат в Україні

Якщо у спільному майні подружжя правовстановлювальнин документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмової згоди на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні.

Нотаріус повідомляє (надсилає копію свідоцтва про право на спадщину) про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я малолітньої, неповнолітньої дитини або недієздатного спад­коємця чи спадкоємця, цивільна дієздатність якого обмежена, орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину другому з под­ружжя на майно, що є предметом спадкового договору, нотаріус повідомляє набувача цього майна.

Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються нас­тупні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спад­коємці, а письмовою згодою між спадкоємцями спадщина підля­гає перерозподілу, у цьому випадку нотаріус після повернення по­передніх свідоцтв видає нові свідоцтва про право на спадщину.

Нові свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусом також за рішенням суду про внесення змін до раніше виданих свідоцтв про право на спадщину або на підставі письмової згоди всіх спадкоємців про внесення змін до раніше виданих свідоцтв.

Зміна розміру частки у спадщині проводиться за згодою спад­коємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтв про право на спадщину. У разі недосягнення згоди зміна розміру часток здійснюється у судовому порядку.

Зміна розміру часток у складі спадкового нерухомого майна або транспортних засобів оформляється нотаріально посвідченим договором спадкоємців.

Зміна черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування провадиться після відкриття спадщини до видачі свідоцтв про право на спадщину.

Зміна черговості оформляється договором між заінтересовани­ми спадкоємцями. Згода на укладання цього договору від спад­коємців, які не беруть участь у ньому, не вимагається.

Цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бе­ре у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'яз­кову частку в спадщині.

264

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У разі недосягнення згоди поділ прова­литься у судовому порядку відповідно до часток, належних кож­ному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється договором спад­коємців, а за відсутності згоди — судовим рішенням.

У договорі про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускаєть­ся грошова компенсація, якщо вартість майна різна.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину підля­гають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів, спад­кових договорів та спадкових справ у порядку, передбаченому лоложенням про Спадковий реєстр.

Нотаріусом ведеться книга обліку спадкових справ та ал­фавітна книга спадкових справ.

У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини; заява про відкликання заяви про прий­няття спадщини; заява про видачу свідоцтв про право на спад­щину, про відмову від спадщини; заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини; заява спадкоємця на одержання час­тини вкладу спадкодавця банку (фінансовій установі); пре­тензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів до охоро­ни спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи; заяви про відкриття спадщини та укладання договору на управління спадщиною; заява про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; заява виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх пов­новажень; заява відказоодержувача про відмову від за­повідального відказування тощо. На підставі однієї із перера­хованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім'я померлого.

Нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього акту но­таріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомен­дуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, в разі потреби — вимагає цю справу для подальшого провадження.

Усі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і креди­торів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під са­мостійними номерами та в хронологічному порядку.

На всіх заявах зазначаються час їх надходження та номер спадкової справи.

265

Нотаріат в Україні

У спадкову справу підшиваються документи, які були витре­бувані від спадкоємців, юридичних осіб, подані іншими, крім спадкоємців, фізичними особами, а також примірник договору на управління спадщиною, договору про зміну черговості одер­жання права на спадкування, примірник договору про зміну розміру частки спадщині, свідоцтва виконавця заповіту, свідоцт­ва про право на спадщину тощо.

Відомості про спадкові справи підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, передбаченому поло­женням про Спадковий реєстр.

• • • ■ -

Глава 10. Охоронні нотаріальні дії ГЛАВА 10. Охоронні нотаріальні дії

§ 1. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана

безвісно відсутньою, а також фізичної особи,

місце перебування якої невідоме

Розділ 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регулює порядок становлення опіки над жайном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також -зичної особи, місце перебування якої невідоме.

Слід відзначити, що під терміном «безвісна відсутність» ро-::іють відсутність особи протягом 1 року в місці її постійного ~ оживання, без відомостей про її місце перебування.

Нотаріус на підставі рішення суду про визнання фізичної осо-: г безвісно відсутньою за останнім місцем проживання такої осо-ш здійснює опис належного їй майна, призначає опікуна майна та передає йому майно на зберігання. На підтвердження цього ванту опікуну нотаріусом видається свідоцтво.

Опікун над майном приймає виконання цивільних обов'язків «а її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим "гайном в її інтересах та здійснює інші дії, передбачені цивільним іеконодавством.

Опіка над майном триває до скасування рішення суду про виз­нання фізичної особи безвісно відсутньою.

У разі оголошення фізичної особи померлою нотаріус припи­няє опіку над майном та вживає заходів до охорони спадкового иаіша.

До винесення судом рішення про визнання фізичної особи їезвісно відсутньою нотаріус на підставі заяви заінтересованої •соби або органу опіки та піклування за останнім відомим місцем гооживання такої особи може здійснити опис належного їй май-£а, призначити опікуна майна та передати йому майно на жерігання.

Опіку над майном нотаріус припиняє на підставі заяви, пода­ної фізичною особою, місце перебування якої було невідоме, або ю скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно їіл сутньою

Складання опису майна, призначення опікунів над цим май-юя, виключення майна з опису здійснюється за правилами, «ггановленими для вжиття заходів до охорони спадкового майна.

267

Нотаріат в Україні

§ 2. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та їх процесуальний порядок

Однією з найбільш трудомістких та складних нотаріальних дій є забезпечення нотаріусом охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна полягає у вжитті нотаріусом пев­них заходів для запобігання псування чи знищення цього майна. В п. 1 ст. 1283 Цивільного кодексу України зазначається, що охо­рона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збере­ження його до прийняття спадщини спадкоємцями.

Слід відзначити, такі заходи вживаються через те, що між днем смерті спадкодавця і днем, коли будуть виконані всі не­обхідні вимоги для прийняття спадкового майна, проходить пев­ний проміжок часу. Цей час використовується на встановлення всіх спадкоємців, визначення черговості спадкування, знаход­ження всього майна, що є у власності спадкодавця тощо. Якщо майно спадкодавця знаходиться в невизначеному положенні, мо­же виникнути загроза його псування, розкрадання або знищен­ня. Саме тому на державні нотаріальні контори, посадових осіб виконкомів місцевих рад, а також посадових осіб консульських установ покладено вжиття заходів до охорони спадкового май­на. Приватний нотаріус не має права вчиняти таку нотаріальну дію, що пов'язано з тим, що ця нотаріальна дія є дуже складною і носить комплексний характер, оскільки на її вчинення потрібні повноваження, якими володіють лише державні нотаріуси і виз­начені законом посадові особи.

Доцільно розділити нотаріальне провадження щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна на 3 етапи, а саме:

Підготовчий етап. Нотаріу за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або виконавця заповіту або за своєю влас­ною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад. Ці заходи вживаються ним безпосередньо або шляхом надання доручення іншому дер­жавному нотаріусу чи посадовим особам органів місцевого самов­рядування за місцезнаходженням майна.

За повідомленням спадкоємців, виконавців заповіту або з власної ініціативи заходи щодо охорони спадкового майна мо­жуть вживатися нотаріусами за місцезнаходженням цього май­на з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Глава 10. Охоронні нотаріальні дії

При цьому місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна або його основної частини. Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навча­лися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного учбового закладу.

У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між країною та такою державою відповідного договору про право­ву допомогу. При наявності такого договору застосовується за­гальне правило спадкоємства майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкоємство не­рухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться1.

Доручення нотаріусів або посадових осіб органів місцевого са­моврядування та повідомлення спадкоємців, виконавців заповіту про наявність майна, яке залишилось після померлих, реєструєть­ся в книзі обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка виз­нана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце­перебування якої невідоме.

Заходи до охорони спадкового майна нотаріус вживає не пізніше наступного дня з дати надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони.

Перед ужиттям заходів до охорони спадкового майна нотаріус пе­ревіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру.

Нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спад­коємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного ого­лошення або повідомлення про це у пресі.

У разі призначення спадкодавцем виконавця заповіту заходи щодо повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини вжива­ються виконавцем заповіту.

1 Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р., ратифікована ВР України 10.11.1994 р.

269

Нотаріат в Україні

Згідно з п. 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальна і дій нотаріусами України, нотаріус за місцем відкриття спадщиЕн в строк, встановлений статтею 1281 Цивільного кодексу Українг. приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або ви­конавця заповіту.

Існують певні особливості щодо вчинення цієї нотаріальної дії консульськими установами України. Так, уповноважена посадова особа консульства негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо їй стане відомо про спадщину, котра відкрила­ся на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 Консульського статуту). Консул вживає заходів щодо охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберіган­ня такого майна консул має право продати майно і надіслати вилу­чені гроші за належністю (ст. 36 Статуту). Також консул має пра­во приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які зна­ходяться в Україні (ст. 37 Статуту).

Другий етап — опис спадкового майна, призначення його охо­ронця та передання майна йому на зберігання.

Опис спадкового майна провадиться нотаріусом за участю за­інтересованих осіб, якщо вони того бажають, не менше ніж двох свідків, а також обов'язково — виконавця заповіту.

В акті опису мають бути зазначені:

·дата надходження доручення або заяви (повідомлення) про вжиття заходів до охорони спадкового майна;

·дата проведення опису;

·ПІБ і адреси осіб, які беруть участь в описі;

·ПІБ спадкодавця;

1—■ час його смерті та місцезнаходження майна, що описується;

·чи було опечатане приміщення до прибуття нотаріуса і ким (ПІБ, посада);

·чи не була порушена пломба або печатка;

·докладна характеристика (назва, розмір, номер, рік випус­ку, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих у ньому предметів та відсоток їх зносу.

До акта опису включається все майно, яке є в будинку (квар­тирі) померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм

270

Глава 10. Охоронні нотаріальні дії

окремих речей заносяться до акта опису, а заінтересованим осо­бам роз'яснюється порядок звернення до суду з позовом про вик-лзочення цього майна з акта опису.

Оцінка описаних предметів (з урахуванням їх зносу) прова­диться нотаріусом та особами, які брали участь в описі спадково­го майна, а житлових будинків — виходячи з відновної чи стра­хової (у місцевостях, де інвентаризація не проведена) оцінки. У разі незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити спеціаліста-експерта або оцінювача. Оплата праці спеціалістів (експертів, оцінювачів) здійснюється спадкоємцями.

На кожній сторінці акта опису підводиться підсумок кіль­кості речей (предметів) та їх вартості, а після закінчення опису — загальний підсумок кількості речей (предметів) і їх вартості.

Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька днів, приміщення кожний раз опечатується нотаріусом. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступ­ному розпечатуванні приміщення.

У кінці акта опису зазначається ШБ, рік народження охорон­ця, якому передано на зберігання майно, найменування докумен­та, який посвідчує його особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї особи.

Охоронцем спадкового майна може бути призначено осіб з чис­ла спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місцеперебування яких невідоме, або інших осіб, визначених спадкоємцями. За наявності виконавця заповіту він призначається охоронцем усього спадкового майна як заповідано­го, так і не заповіданого. За бажанням спадкоємців за законом, у разі наявності виконавця заповіту, нотаріус може призначити охоронцем майна, що спадкується за законом, із числа інших осіб.

Акт опису складається не менше ніж у трьох примірниках. Усі примірники підписуються нотаріусом, заінтересованими особа­ми, свідками та охоронцем, якому передано на зберігання спад­кове майно. Один примірник акта опису видається охоронцю спадкового майна.

Відповідно до п. 191 Інструкції, у випадку якщо вжити за­ходів щодо охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, які Проживали зі спадкодавцем, заперечують про­ти опису, не пред'являють майна для опису, майно вивезене то­що), нотаріус складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках — фінансовий орган або прокурора.

271

Нотаріат в Україні

Для певних видів спадкового майна існують свої особливості.

Так, якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, які у зв'язку зі зносом не мають ніякої цінності, нотаріус за згодою спадкоємців або фінансового органу, якщо опис провадиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису такі речі, а за окре­мим описом передає їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.

Якщо серед спадкового майна виявляться продукти харчуван­ня, нотаріус передає їх спадкоємцям. Якщо опис провадиться без участі спадкоємців, продукти довгострокового терміну зберіган­ня передаються відповідним організаціям для реалізації. Переда­вання провадиться за окремим актом, який підписує, крім но­таріуса та свідків, спадкоємець або представник організації, яким передані продукти.

Грошові суми та цінні папери, які залишилися після померло­го, на прохання спадкоємців чи інших заінтересованих осіб за ок­ремим описом здаються не пізніше наступного після проведення опису дня в депозит нотаріусу, де перебувають до видачі спад­коємцям або передавання відповідному фінансовому органу в разі визнання спадщини відумерлою та переходу майна у власність територіальної громади.

Срібло і монетарні метали (золото та метали іридієво-плати­нової групи) у будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і ви­ражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати та ін.), вироби із срібла монетар­них металів, дорогоцінного каміння, а також дорогоцінне каміння і перли на прохання спадкоємців чи інших заінтересова­них осіб здаються на зберігання до відповідної банківської уста­нови не пізніше наступного після проведення опису дня.

Зберігання спадкового майна у депозиті нотаріуса чи у банку здійснюється за рахунок спадкоємців або інших заінтересованих осіб.

Зазначені цінності, прийняті на зберігання нотаріусом зазна­ченими вище способами, реєструються в книзі обліку цінностей.

Якщо в складі описаного майна виявляться цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове зна­чення, ці документи за окремим описом здаються на відповідаль­не зберігання спадкоємцям чи іншим особам або відповідним ус­тановам (інституту, музею тощо). За неможливості передати пе-

272

Глава 10. Охоронні нотаріальні дії

рераховане вище на відповідальне зберігання нотаріус опечатує документи або сховище з документами.

Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини і засоби вибуху, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряд­жені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії (газові пістоле­ти, револьвери і патрони до них) передаються органу внутрішніх справ за окремим описом.

При виявленні у складі спадкового майна об'єктів, які перебу­вають на державному обліку як пам'ятки історії і культури, но­таріус повідомляє про це відповідні органи охорони пам'яток історії та культури2.

Згідно з п. 194 Інструкції, у разі виключення спадкового май­на з акта опису на останньому робиться спеціальний напис, у яко­му за підписом нотаріуса, а також інших осіб, що підписали акт опису, вказується перелік вилучених предметів. Цей напис скріплюється печаткою нотаріуса.

Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, ог­ляду, учинення інших фактичних чи юридичних дій для підтри­мання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самовряду­вання, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи (наприклад, представника територіальної громади), після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця, складає договір на управління спадщиною.

Договір на управління спадщиною укладається за місцем відкриття спадщини з дотриманням вимог частини другої статті 212 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ска-сувальна обставина). Це означає, що повноваження особи на уп­равління спадщиною припиняються з надходженням до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спад­коємців, про вжиття заходів до охорони спадкового майна тощо.

Згідно з пп. 2 і 3 ст. 1285 ЦК України, особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій,

~ Див.: Постанову Верховної Ради України від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. Ст. 517; Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і засто­сування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівливої дії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 № 706 // ЗП. — 1994. — № 1. — Ст. 17.

273

Нотаріат в Україні

спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Ця особа також має право на плату за виконання своїх повноважень.

Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а заноситься до книги обліку та­ких договорів.

На підставі заяви заінтересованої особи про відкриття спадщи­ни та договору на управління спадщиною нотаріус заводить спад­кову справу.

Нотаріус попереджає охоронця та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність у разі розтрати або його приховування, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Третій етап — припинення охорони спадкового майна, що три­ває до прийняття спадщини спадкоємцями, а якщо її не прийнято — до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців з часу відкриття спадщини.

Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до нотаріуса надійде за­ява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (ч. З ст. 1270 ЦК), і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного троку для прийняття спадщини зали­шилось менше трьох місяців.

У цьому разі охорона спадкового майна продовжується до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо вона ними не прийнята — до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо части­на шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спад­щини, менше трьох місяців.

Заходи охорони спадкового майна припиняє нотаріус або поса­дова особа органу місцевого самоврядування, які їх вживали. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спад­кового майна різні, про припинення охорони спадкового майна по­передньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Про припинення охорони спадкового майна нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців та виконавця заповіту.

З припиненням заходів до охорони спадкового майна повнова­ження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті.

274

Глава 10. Охоронні нотаріальні дії

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу-їєеня їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, ож відмови від її прийняття укладений договір діє до ухва­лення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

Окремо слід виділити випадки, в яких нотаріус до закінчення греку прийняття спадщини може видати спадкоємцеві певні су-« зі спадкового майна.

Так, нотаріус може видати спадкоємцеві за його заявою дозвіл ш одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій 2'тганові) на покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час йс-го хвороби. Ці витрати підтверджують, наприклад, довідки ме-дачних установ щодо необхідності догляду, певних медичних ірепаратів тощо, а також щодо часу, протягом якого хворий пот­ребував догляду чи лікування, хто його доглядав.

Видача зі спадкового майна грошей на поховання спадкодавця ш зже відбуватись і до поховання спадкодавця на підставі свідоцт­ва про смерть та з підтвердженням здійснення таких витрат іізловідними документами: рахунків кладовищ, крематоріїв, «сагазинів ритуальних товарів тощо.

Третьою підставою для одержання грошей зі спадкового майна І здійснення витрат на утримання осіб, які перебували на утри­манні спадкодавця. Це — непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше 1 року (жінки, що досягли 55-річного, чоловіки, що досягли 60-річного віку, інваліди усіх груп, :соби, що не досягли 16, а ті, що навчаються, — 18 років), за умо­ви, що утримання з боку спадкодавця було повним і становило постійне і основне джерело засобів до існування.

Нотаріусом зі спадкового майна за заявою спадкоємця можуть відшкодовуватися витрати, пов'язані з повідомленням спад­коємців про відкриття спадщини, та інші витрати, викликані об­ставинами, які мають істотне значення (наприклад, відшкодуван­ня шкоди, заподіяної спадкодавцем, виплата зарплат особам, які працювали на спадкодавця — наприклад, хатній робітниці, догля­дальниці, водію). Один примірник дозволу нотаріуса на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі) зали­шається у справах нотаріуса і підшивається до спадкової справи.

275

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 11. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя

§ 1. Поняття і значення видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя

Згідно з п. З ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набу­те подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною влас­ністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 21 Сімейного кодексу України визначає поняття шлюбу як «сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану».

Згідно з Сімейним кодексом України, майно, набуте подруж­жям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господа­рства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто незалежно від того, на кого саме видано документ, який встановлює право власності, воно на­лежить рівною мірою обом з подружжя, за умови його придбання під час перебування у зареєстрованих у встановленому законом порядку шлюбних відносинах.

Подружжя має рівні права у здійсненні права власності щодо такого майна, володіє і користується ним спільно. Розпоряджан­ня майном, за загальним правилом, здійснюється за взаємною згодою, а у випадку вчинення правочинів щодо розпорядження майном, яке підлягає нотаріальному посвідченню та (або) дер­жавній реєстрації, згода має бути висловлена письмово і но­таріально посвідчена. У разі ж вчинення одним з подружжя пра-вочину щодо розпорядження іншим майном вважається, що він вчинений за згодою другого з подружжя (ст. 63, 65 СК України). Подружжя може також домовитися між собою про порядок ко­ристування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ст. 66 СК України).

Згідно зі ст. 61 СК, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які вик­лючені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші дохо­ди, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету

Глава 11. Видача свідоцтва про право власності на частку...

■ю знесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) ус-| ішову. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах ані, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які бу-3: одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної ізісності подружжя. Речі для професійних занять (музичні -Еісрументи, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані ж. час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної

іісної власності подружжя.

Спільне майно подружжя може бути поділене за домовленістю

в ними.

В деяких випадках, наприклад, при розлученні, за наявності їа:вання одного з подружжя розпоряджатись своєю часткою май­на на власний розсуд (укласти договір купівлі-продажу, міни, да­тування, довічного утримання (догляду), застави), для уникнен­ня спорів між спадкоємцями тощо, виникає необхідність поділи­ти таке майно та виділити його в натурі. Так, дружина і чоловік снють право розділити майно за взаємною згодою. В цьому ви­року частки є рівними, якщо інше не встановлено договором чи -.іконом, а також за рішенням суду.

Якщо виникає спір щодо поділу такого майна, суд може иттступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що жають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про ма­теріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив гттільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішен­ням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, І «що з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні пов­нолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одер-I жують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духов­ного розвитку та лікування.

Згідно зі ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спіль­ної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подруж-зя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна : тугому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, до­пускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених повільним законодавством України.

277

Нотаріат в Україні

Поділ майна та розмір частки в спільному майні подружжя закріплюються саме нотаріусом шляхом видачі свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Особливість цієї нотаріальної дії полягає у тому, що вона може вчинятися і під час перебування осіб у зареєстрованому шлюбі, і після його розірвання, і в разі смерті одного з подружжя.

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вчиняється як державними нотаріальними кон­торами, так і приватними нотаріусами і посадовими особами консульських установ. Територіальна компетенція щодо держав­них нотаріальних контор і приватних нотаріусів визначається за­лежно від характеру самого майна. Так, якщо об'єктом власності є нерухомість — житловий будинок, квартира, дача, садовий бу­динок, гараж, земельна ділянка та інше нерухоме майно, вчинен­ня цієї нотаріальної дії відбувається за місцезнаходженням цьо­го майна (ст. 70 Закону України «Про нотаріат»). Відносно іншо­го майна свідоцтво може бути видане будь-яким нотаріусом.

Для видачі свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя, за життя обох з подружжя, необхідно пе­ревірити такі обставини:

1. Відсутність спору про поділ майна, розмір часток та оформ­
лення права власності на частку кожного з подружжя, оскільки
правовідносини в нотаріальному процесі мають саме безспірний
характер.

Про наявність згоди між подружжям та відсутність такого спору свідчить їхня спільна письмова заява, що подається но­таріусу. Заява повинна містити відомості про перебування в за­реєстрованому шлюбі, про розмір часток кожного з подружжя в спільному майні, відомості про конкретне майно, щодо якого має бути видане свідоцтво, статус цього майна, причини, через які подружжя бажає оформити свідоцтво тощо.

2. При видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який
посвідчує шлюбні відносини, у тому числі такі, що згодом були
розірвані в порядку, встановленому чинним законодавством
(свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті
про реєстрацію шлюбу тощо). На примірнику свідоцтва, що зали-

278

Глава 11. Видача свідоцтва про право власності на частку...

мається в справах державної нотаріальної контори чи у приват­ного нотаріуса, робиться відмітка, в якій зазначаються наймену-їіння поданого для огляду документа, його номер, дата та найме­нування юридичної особи, що його видала.

3. Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно, нке є спільною сумісною власністю подружжя і є наявним на день влдачі свідоцтва. Тому нотаріус повинен встановити час набуття права власності на майно, а також чи є воно спільною сумісною власністю подружжя.

Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації (нерухомість, транспортні засоби), нотаріус вимагає подання документів, які підтверджу­ють право власності подружжя на таке майно.

При видачі свідоцтва про право власності на житловий буди­нок, квартиру та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, не інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування, в якій викладена характеристика будівлі, на яку видається свідоцтво.

За наявності заборони відчуження житлового будинку, квар­тири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на майно, обтя-жене боргом, видається у разі згоди на те кредитора (відповідно­го податкового органу).

Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, перераховане вище, робиться відмітка на правовстановлювально-му документі.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні, набутому за час шлюбу, може видаватись одному або кожному з подружжя як під час перебування в шлюбі, так і після розірван­ня шлюбу.

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво мо­же бути видане на половину спільного майна і має на меті встанов­лення обсягу спадщини, яка перейде до спадкоємців одного з под­ружжя. Оскільки ця нотаріальна дія тісно пов'язана з відносина­ми, що виникають з приводу спадкуванням, місцем видачі свідоц­тва буде місце відкриття спадщини. Видача свідоцтва відноситься до компетенції державних нотаріусів (ст. 71 ЗУ «Про нотаріат»).

279

Нотаріат в Україні

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спад­щину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна под­ружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, про­сить видати свідоцтво про право власності, а також роз'яснюєть­ся право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємця­ми майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які при­були до нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишив­ся живим. Така відмітка підписується спадкоємцями.

Якщо серед спадкоємців є особи, над якими встановлена опіка і піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органів опіки і піклування, який оформляється згідно з чинним законодавством.

При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя в разі смерті одного з них нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, ті самі документи і перевіряє ті самі обс­тавини, що і для видачі свідоцтва за життя обох з подружжя (доку­менти про право власності на те майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і є наявним на день видачі свідоцтва, свідоцт­во про шлюб, про розірвання шлюбу тощо). На примірнику свідоцтва, що залишається в правах державної нотаріальної кон­тори чи у приватного нотаріуса, робиться відмітка, в якій зазна­чаються найменування поданого для огляду документа, його но­мер, дата та найменування юридичної особи, що його видала.

Якщо до складу спільного майна подружжя входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус перевіряє правовстановлювальні до­кументи про належність цього майна та відсутність заборони або арешту, в тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Нотаріус також повинен дотримуватись інших вимог, встановлених Інструкцією про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Видаючи свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, до складу якого входить майно, що підлягає державній реєстрації, нотаріус роз'яснює про необхідність пода­ти це свідоцтво для державної реєстрації у відповідний орган.

280

Глава 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого...

ГЛАВА 12. Видача свідоцтва про придбання

арештованого нерухомого майна, а також

заставленого майна з публічних торгів (аукціонів).

Видача свідоцтва про придбання майна,

що є предметом іпотеки

§ 1. Видача свідоцтва про придбання арештованого

нерухомого майна, а також заставленого майна

з публічних торгів (аукціонів)

Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів має на меті засвідчити безспірнии факт виникнення права зласності на нерухоме майно, а також підтвердити, що виникнення цього права є наслідком саме придбання з прилюдних торгів.

Для набувача основним є підтвердження безспірного факту — набуття права власності на нерухоме майно саме цим набувачем.

Також слід зазначити, що, відповідно до частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі-про-дажу на біржах, конкурсах, аукціонах, (публічних торгах), дого-зору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів зас­тосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-про­дажу або не випливає з їх суті. Договори, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених, у зв'язку з чим необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці уго­ди укладаються.

Таким чином, договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

Особливості цієї нотаріальної дії визначаються характером придбання майна — внаслідок проведення прилюдних торгів. Продаж нерухомого майна його власником при цьому є примусо­вим, в порядку звернення стягнення на це майно. Це може ста­тись унаслідок невиконання основного зобов'язання, забезпече­ного нерухомістю як предмета застави чи притримання. Так, згідно з ст. ст. 591 та 597 ЦК України, реалізація предмета заста-зи чи притримання, на який звернено стягнення, провадиться шляхом продажу з публічних торгів. Продаж заставленого або притримуваного майна забезпечує захист інтересів кредитора, виконання зобов'язання

Нотаріат в Україні

Також особливість видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів полягає у тому, що від нотаріуса не вима­гається перевіряти факт належності нерухомого майна колишньому власнику, витребувати правовстановлюючі документи, відомості про факт реєстрації майна органами виконавчої влади, довідку-ха-рактеристику органів БТІ та інші документи, як при відчуженні нерухомого майна. Оскільки продаж є примусовим, всі необхідні відомості та документи вже витребувані попереднім проваджен­ням судових органів чи державним виконавцем і залишаються у їх провадженні. При цьому нотаріус має право зробити запити до наз­ваних органів щодо правовстановлюючих документів.

Стосовно нотаріального посвідчення договорів купівлі-прода-жу нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, приму­совий продаж активів платника податків, у тому числі об'єктів нерухомого майна, що перебувають у податковій заставі, у раху­нок погашення його податкового боргу здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 цього За­кону, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду). Підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 зазначеного Закону встановлено, що такий продаж здійснюється за кошти виключно на цільових аукціонах, які ор­ганізовуються за поданням відповідного податкового органу на біржах. У тому разі, коли на території району або міста, де знахо­дяться активи платника податків, що продаються, відсутня то­варна біржа, визначена центральним податковим органом, подат­ковий орган організовує окремий позабіржовий аукціон.

У випадках реалізації нерухомого майна через товарну біржу податковим органом (наприклад, реалізація нерухомого майна, яке перейшло у власність держави, згідно із Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 25.08.98 № 1340 «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що перехо­дить у власність держави, і розпорядження ним»), угода, за за­гальним правилом, повинна бути укладена у письмовій но­таріальній формі.

У разі реалізації нерухомості, на яку накладений арешт дер­жавним виконавцем, слід зазначити, що на прилюдних торгах, аукціонах державною виконавчою службою оформляється акт, а саме після повного розрахунку покупця за придбану нерухомість на підставі протоколу про реалізацію та документів, що підтверд-

282

Глава 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого..

жують розрахунок за придбану нерухомість, державний викона зець складає акт про реалізацію нерухомого майна.

Затверджений начальником (заступником начальника) відділз державної виконавчої служби акт державний виконавець видає покупцеві, а копії акта надсилає стягувачеві та боржникові.

Акт є підставою для подальшого оформлення покупцем правг власності на це майно, тобто на підставі копії цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна.

Таким чином, придбання на прилюдних торгах, аукціонах не­рухомого майна, на яке накладено арешт, не передбачає укладан­ня договору купівлі-продажу, а оформляється шляхом видачі но­таріусом на підставі акта про реалізацію нерухомого майна свідоцтва про придбання нерухомого майна.

Процесуальний порядок видачі свідоцтва регулюється ст. 72 Закону України «Про нотаріат» та пп. 244-249 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Так, слід зазначити, що вказану нотаріальну дію вправі вчи­няти лише державні та приватні нотаріуси, а в компетенцію інших посадових осіб ця нотаріальна дія не входить. Для видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів нотаріус повинен перевірити наявність таких юридичних фактів, які дають йому право видати таке свідоцтво:

136. За правилами територіальної компетенції, придбання ареш­тованого або заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) оформляється нотаріусом за місцем знаходження такого майна. Видача свідоцтва про придбання заставленого майна, яке скла­дається лише з рухомого майна, здійснюється за місцем прове­дення аукціону (п. 244 Інструкції).

137. Нотаріус повинен перевірити відповідність оформлення по­даних документів чинному законодавству.

Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з пуб­лічних торгів видається нотаріусом на підставі складеного держав­ним виконавцем акта про проведені публічні торги, затвердженого начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

В акті про проведені прилюдні торги має бути зазначено:

·ким, коли і де проводилися публічні торги;

·коротка характеристика реалізованого майна;

·прізвище, ім'я, по батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця;

·сума, внесена переможцем торгів за придбане майно;

·прізвище, ім'я, по батькові (назва юридичної особи) борж­ника, його адреса;

283

Нотаріат в Україні

— дані про правовстановлювальні документи, що підтверджу­
вали право власності боржника на майно: назва правовстановлю-
вального документа, ким виданий, посвідчений (для нотаріусів
указувати прізвище, ім'я, по батькові, назву нотаріальної конто­
ри, нотаріального округу), дата видачі, посвідчення, номер за
реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації.

Свідоцтво про придбання заставленого майна на аукціоні ви­дається нотаріусом на підставі акта (копії затвердженого суддею акта) про проведений аукціон. Складений організатором аук­ціону акт про проведений аукціон подається на затвердження но­таріусу, який вчинив виконавчий напис про необхідність звер­нення стягнення на заставлене майно або який прийняв рішення.

Акт про проведення аукціону, що подається нотаріусу на зат­вердження, має містити інформацію:

·ким, коли і де проводився аукціон;

·перелік і коротку характеристику реалізованого майна;

·початкову й остаточну ціну реалізації майна;

·прізвище, ім'я, по батькові (назва юридичної особи) борж­ника, його адресу;

·прізвище, ім'я, по батькові (назва юридичної особи), адресу покупця;

— суму, внесену переможцем аукціону за придбане майно.
До акта додається список учасників аукціону.

Крім того, у випадку реалізації на аукціоні майна, що підля­гає реєстрації, в акті зазначаються: дані про правовстановлю­вальні документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлювального документа, ким вида­ний, посвідчений (для нотаріусів указувати прізвище, ім'я, по батькові, назву нотаріальної контори, нотаріального округу), да­та видачі, посвідчення, номер за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації.

Сам документ також повинен відповідати вимогам до доку­ментів, які подаються для вчинення нотаріальної дії (відповідний стан, форма, скріплення, підписання документа, наявність печат­ки тощо).

Нотаріус також перевіряє відповідність процесуального по­рядку проведення прилюдних торгів вимогам законодавства.

Слід відзначити, що набувачем майна може бути як покупець, який придбав нерухоме майно на прилюдних торгах, так і стягу-вач за умови, що він виявив бажання залишити за собою це май­но у разі, якщо торги не відбулися.

Державний виконавець видає покупцеві копію акта про про­даж будинку з прилюдних торгів (аукціону) лише після сплати

284

Глава 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого...

ним усієї суми за придбаний на торгах будинок. Копія цього акта повинна бути затверджена суддею.

Чинне законодавство містить положення про те, що торги (аукціон) можуть бути визнані судом такими, що не відбулися, ізо також повинен перевіряти нотаріус. Підставами для цього є відсутність покупців або наявність лише одного покупця, відсутність пропозицій з надбавки до первісної ціни, несплата на­лежної з покупця суми тощо. Відомості про ці факти повинні міститись у наданій нотаріусу копії акта.

Згідно з п. 247 Інструкції, якщо публічні торги (аукціон) ого­лошено такими, що не відбулися, нотаріус видає відповідне :зідоцтво про придбання такого майна стягувачеві на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта із зазначенням того, що публічні торги (аукціон) не відбулися. Стя-тувач може протягом трьох днів заявити про те, що він залишає будинок за собою. У такому разі стягувачеві видається держав­ний акт за встановленими правилами.

Після перевірки усіх відомостей нотаріус видає свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна або заставленого майна з публічних торгів (аукціонів).

У свідоцтві, зокрема, вказується: ШБ, місце проживання набу-зача майна або найменування та місцезнаходження набувача — юридичної особи, характеристика майна, відомості про особу, якій воно належало і на підставі яких документів, сума, за яку майно було придбано з торгів.

Якщо майно (свідоцтво) підлягає обов'язковій державній реєстрації, нотаріус зазначає про це в тексті свідоцтва із зазна­ченням органу, який здійснює таку реєстрацію.

Копія затвердженого суддею акту про продаж та один з примірників свідоцтва залишаються у справах нотаріуса.

§ 2. Видача свідоцтва про придбання майна, що є предметом іпотеки

Іпотека — спосіб забезпечення зобов'язання, застава нерухо­мого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої зсоби.

Так, згідно з п. 103 Інструкції, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного поговору або шляхом укладання окремого договору між іпотеко-

285

Нотаріат в Україні

давцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодер-жателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким та­кож уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може перед­бачати:

·передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпо­теки в рахунок виконання основного зобов'язання;

·право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпо­теки.

Продаж предмета іпотеки здійснюється з прилюдних торгів.

Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, здійснюється нотаріусом за місцем знаход­ження такого майна на підставі копії складеного державним ви­конавцем акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником (заступником начальника) органу державної вико­навчої служби.

В акті про реалізацію предмета іпотеки має бути зазначено:

·що реалізація предмета іпотеки відбулась із дотриманням вимог Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»;

·ким, коли і де проводилася реалізація предмета іпотеки;

·характеристика реалізованого предмета іпотеки за даними служби, яка реєструє права власності на нерухомість;

·прізвище, ім'я, по батькові (назва юридичної особи), адреса покупця;

·сума коштів, внесена за придбане нерухоме майно;

·прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи) борж­ника, його адреса;

·відомості про документ, на підставі якого право власності на предмет іпотеки належало іпотекодавцю.

Ст. 72 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що придбання житлового будинку з прилюдних торгів оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням будинку шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання житлового будинку. Якщо торги не відбулися, свідоцт­во про придбання житлового будинку видається стягувачеві.

Свідоцтва про придбання нерухомого майна видаються на підставі відповідної копії акта про придбання нерухомого майна.

286

Глава 13. Накладання заборони відчуження нерухомого...

ГЛАВА 13. Накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна

§ 1. Поняття і підстави накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна

Накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого май­на — це нотаріальна дія, спрямована на обмеження чи заборону вільного розпорядження нерухомим та рухомим майном. Сутність цієї нотаріальної дії полягає у забезпеченні охорони визнаних прав інших осіб на нерухоме чи рухоме майно від незаконного його відчуження власником. Так, коли на майно накладено заборону відчуження, власник не може розпорядитись ним (продати, пода­рувати, заставити тощо). Заборона відчуження нерухомого та ру­хомого майна захищає саме осіб, які також мають право на це май­но, наприклад, кредиторів боржника, заставодержателя, ма­лолітніх дітей, відчужувача за договором довічного утримання.

Слід відзначити, що згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», що­до заборони відчуження законодавцем вводиться новий термін — обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухо­мого майна), тобто обмеження або заборона розпорядження неру­хомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самовряду­вання, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, виз­начених законом, та започатковується єдиний Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п. 250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус за місцезнаходженням нерухомого майна, а також у випадках, передбачених законодавством, за місцем реєстрації рухомого майна накладає заборону їх відчуження:

138. за повідомленням банку (фінансової установи), іншої юри­дичної особи про видачу фізичній особі позики на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю житлового будинку, квартири;

139. при посвідченні договору застави, ренти житлового будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділян­ки, іншого нерухомого майна, якщо це передбачено договором;

140. при посвідченні договору довічного утримання (догляду);

141. при посвідченні договору дарування з обов'язком передати майно у майбутньому, якщо це передбачено договором;

142. при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою (строком на п'ять років);

287

Нотаріат в Україні

143. при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя;

144. при одержанні повідомлення про набрання чинності рішен­ням суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

145. при посвідченні спадкового договору;

146. за постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

147. в усіх інших випадках, передбачених законом.

До таких випадків можна віднести винесення ухвали суду про забезпечення позову; ріпіення суду про звернення стягнення на нерухоме майно; рішення суду про визнання власника нерухомо­го майна банкрутом; постанови органів досудового слідства, дер­жавного виконавця про накладання арешту на нерухоме майно; інших актів органів державної влади чи місцевого самоврядуван­ня, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону (п. 1 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень»).

Таким чином, внесення запису до Реєстру заборон відомостей про накладання (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухо­мого майна відбувається на підставі:

·накладання державною нотаріальною конторою або приват­ним нотаріусом заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна;

·накладання (зняття) заборони відчуження на об'єкти неру­хомого майна посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради;

·накладання судами і слідчими органами арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту);

·інших актів органів державної влади чи місцевого самовря­дування, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону.

§ 2. Процесуальний порядок накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна

Провадження по накладанню заборони відчуження нерухомо­го та рухомого майна можна поділити на два етапи:

148. Нотаріус накладає заборону відчуження нерухомого та ру­хомого майна шляхом вчинення відповідного напису.

149. Нотаріус вносить відомості про накладання (зняття) заборо­ни відчуження на об'єкти нерухомого майна до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

288

Глава 13. Накладання заборони відчуження нерухомого...

Накладання заборони відчуження житлового будинку, %дівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншо­го нерухомого майна здійснюється нотаріусом за їх місцезнаход­женням чи за місцем розташування земельної ділянки. Накла-хання заборони відчуясення рухомого майна відбувається за місцем його реєстрації.

Для накладання заборони відчуження рухомого майна но­таріус витребує документи, які є підставою для вчинення цієї но­таріальної дії — повідомлення установи банку, іншої юридичної зеоби про видачу позички, рішення чи ухвали суду, договір заста-зи, іпотеки, довічного утримання, ренти, свідоцтво про право на спадщину чи інші документи відповідно до закону.

Накладання заборони провадиться шляхом вчинення напису про це на повідомленні установи банку, іншої юридичної особи про видачу позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю житлового будинку, квартири та на повідомленні про набрання чинності рішенням суду про позбавлення батьків дити­ни батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Один примірник повідомлення з написом нотаріуса про над­ходження заборони надсилається відповідній установі банку або іншій юридичній особі, що видали позичку, відповідному органу опіки та піклування, за місцем проживання дитини, а другий — залишається у справах нотаріуса.

Накладання заборони за спадковим договором, договором рен­ти, довічного утримання (догляду), застави житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, зе­мельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, провадиться шляхом відповідного напису про це на договорі або свідоцтві про право на спадщину.

Накладання заборони при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя, прова­диться нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Накладання заборони реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому самому реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів, органів державної по­даткової адміністрації, а також органів державної виконавчої служби про накладання арешту на нерухоме майно. Про накла­дені заборони та арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

289

Нотаріат в Україні

Накладені заборони та арешти підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів неру­хомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Накладені заборони та арешти рухомого майна підлягають обов'язковій реєстрації у Державному реєстрі застав рухомого майна.

Нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення:

·банку, іншої юридичної особи про погашення позики;

·про припинення договору застави;

·про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпо-текодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки;

·про зняття арешту державного виконавця;

·про припинення чи розірвання договору ренти, довічного утримання (догляду);

·про скасування рішення суду про оголошення фізичної осо­би померлою або закінчення п'ятирічного строку з часу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, оголошеної по­мерлою;

·про смерть другого з подружжя, що склали спільний за­повіт;

·про скасування рішення суду про позбавлення батьків дити­ни батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

·про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір;

·про відчуження майна, переданого під виплату ренти;

·в інших випадках, передбачених законом.

У випадках, передбачених частиною першою статті 537 Цивільного кодексу України, нотаріус може зняти заборону відчуження заставленого майна за заявою боржника, якщо він надасть нотаріусу докази відсутності кредитора (його представ­ника) у місці виконання зобов'язання або ухилення кредитора (його представника) від прийняття виконання чи в разі іншого прострочення з їхнього боку, а також внесе в депозит нотаріуса належні з нього кредиторові гроші або цінні папери.

Як доказ зазначеного нотаріусу боржником подаються: копія зобов'язання, копія договору застави, квитанція про внесення в

290

Глава 13. Накладання заборони відчуження нерухомого...

лепозит нотаріуса належних кредиторові грошових коштів або пінних паперів, які свідчили б про повне і безумовне виконання зобов'язання, копія повідомлення нотаріуса кредиторові про вне--єння боргу в депозит, копія заяви боржника, переданої но­таріусом кредиторові, щодо вчинення цим кредитором не-збхідних дій із зняття заборони відчуження тощо.

Про зняття заборони у цих випадках нотаріус письмово повідомляє кредитора.

Про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчи­ми органами та органами державної виконавчої служби накладе­ного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі Ібліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Повідом­лення судових або слідчих органів та органів державної виконав­чої служби про зняття арешту залишається у справах нотаріаль­ної контори.

У разі смерті набувача за договором довічного утримання (дог­ляду) і переходу права власності на майно, що було передане за ним договором до його спадкоємців, нотаріус здійснює пере­реєстрацію заборони відчуження майна на ім'я нового власника, яка реєструється в реєстрі для реєстрації заборон. Така пере­реєстрація може бути здійснена за повідомленням нотаріуса, який видав свідоцтво про право на спадщину.

У цьому самому реєстрі (у графі 10) і на всіх примірниках до­говору довічного утримання, а також у алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів майна (у графі 4) нотаріус робить відповідну відмітку про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям набувача і про здійснену перереєстрацію заборони відчуження майна на нового власника.

Відомості про здійснену перереєстрацію підлягають обов'яз­ковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Перереєстрації заборони відчуження в разі припинення юри­дичної особи — набувача з визначенням правонаступників, до яких переходять права та обов'язки за договором довічного утри­мання, або у разі ліквідації юридичної особи — набувача, коли права та обов'язки за цим договором переходять до її засновника (учасника), здійснюються на підставі витягу з Єдиного державно­го реєстру підприємств та організацій України.

За правилами цього пункту нотаріус здійснює перереєстрацію заборони відчуження у разі укладання договору про внесення змін і доповнень до іпотечного договору.

291

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 14. Засвідчення вірності копій документів

і виписок з них, справжності підписів

і вірності перекладу

§ 1. Засвідчення вірності копій документів та виписок з них

Слід відзначити, що серед усього переліку нотаріальних дій однією з найбільш поширених є засвідчення вірності копій доку­ментів та виписок з них. Ця нотаріальна дія має суттєве значення для охорони прав і законних інтересів громадян, оскільки но­таріальне засвідчення копій і виписок з документів фактично усуває всі сумніви в їх вірності, тобто у відсутності розходжень з оригіналом.

Ви могли зіштовхнутись з ситуацією, коли виникає потреба у засвідченні вірності копій документів та виписок з них, наприк­лад, при поданні одних і тих самих документів до кількох учбо­вих установ, а також у випадках, якщо оригінал документа буде потрібен у майбутньому чи існує небезпека його втрати. Це сто­сується документів, що видаються органами РАГСу, навчальни­ми закладами, органами системи охорони здоров'я, документів щодо трудового стажу та інших документів, які стосуються май­нових та особистих прав громадян.

Треба сказати, що якщо закон не передбачає обов'язкову но­таріальну форму засвідчення вірності копії документа, то її зо­бов'язані засвідчити відповідні підприємства, організації та уста­нови. Проте за бажанням громадяни мають право звернутися за засвідченням копії документа, який не потребує обов'язкової но­таріальної форми засвідчення, до нотаріуса.

Згідно із ст. 75 Закону України «Про нотаріат», а також п. 255 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріуси засвідчують вірність копій (фотокопій) доку­ментів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта, доку­ментів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень та інших документів, зніман­ня копії з яких не допускається.

Не допускається засвідчення вірності копії (фотокопії) з доку­мента, на підставі якого відповідні установи видають оригінал до­кумента (довідки про народження дитини, довідки про смерть), а

292

- лава 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них...

також засвідчення вірності копії (фотокопії) з додатка без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості).

Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчуєть-:я у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою :»собою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на­родних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.

Засвідчувати вірність копій документів, крім нотаріусів, ма­ють право державні та громадські організації, установи, підпри­ємства на прохання громадян. Такі документи повинні виходити від цих підприємств, організацій та установ і стосуватися прав та законних інтересів громадян, які звернулися до них з прохан­ням. Копії документів видаються на бланках відповідних підприємств, організацій та установ. Вірність копії засвідчується підписом керівника чи уповноваженої на те службової особи та печаткою, причому на копії зазначається дата її видачі та робить­ся відмітка, що оригінал знаходиться на цьому підприємстві, ус­танові, організації. Також вони на прохання громадян можуть видавати копії документів, які знаходяться у них, але виходять від інших підприємств, установ та організацій, в разі неможли­вості одержати ці копії від останніх. Якщо такі документи було виконано на бланках, під час виготовлення копії відтворюються відповідні реквізити бланків.

Засвідчення копій (фотокопій) офіційних документів, які ви­даються органами реєстрації актів громадянського стану і надалі використовуватимуться за кордоном, нотаріусами здійснюється лише після попередньої легалізації оригіналів цих документів або проставляння апостиля1.

Згідно зі ст. 76. Закону України «Про нотаріат», вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

Вірність копії (фотокопії) з копії (фотокопії) документа може бути засвідчена, якщо вірність копії (фотокопії) засвідчена в но-

1 Див.: Інструкцію про порядок консульської легалізації офіційних доку­ментів в Україні і за кордоном, затверджену наказом Міністерства закордон­них справ України від 04.06.2002 №113, а також Правила проставляння апос­тиля, затверджені спільним Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства юстиції України від 05.12.2003 № 237/803/151/5.

293

Нотаріат в Україні

таріальному порядку або якщо ця копія (фотокопія) видана юри­дичною особою, що видала оригінал документа. В останньому ви­падку копія документа має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладанням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться в справах юридичної особи, яка видала документ.

Вірність копії (фотокопії) з копії рішення суду (витяг з нього) може бути засвідчена нотаріусом за наявності відмітки про те, що це рішення набрало законної сили і що оригінал рішення знахо­диться в суді з зазначенням номера справи.

Вірність витягу може бути засвідчена лише у тому випадку, коли його зроблено з документа, в якому міститься рішення кіль­кох не пов'язаних між собою питань. Витяг має відтворювати повний текст частини документа з певного питання.

При виготовленні витягу з багатосторінкового документа обов'язково відтворюється текст першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність витя­гу з якого засвідчується.

Відповідно до чинного законодавства, перелічені нотаріальні дії можуть вчиняти державні нотаріальні контори та приватні но­таріуси. У населених пунктах, де немає нотаріусів, засвідчувати вірність копій документа мають право посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад (окрім документів, призначених для дії за кордоном). За кордоном ці нотаріальні дії вчиняються консульськими установами.

Засвідчувати вірність копії документа можна в будь-якій но­таріальній конторі, в цьому випадку діє загальне правило тери­торіальної компетенції.

За вчиненням такої нотаріальної дії до нотаріуса може зверну­тись як сам власник документа, так і за його дорученням інша особа. Нотаріус в обов'язковому порядку встановлює особу грома­дянина, який звернувся за засвідченням вірності копії чи витягу. При цьому для встановлення особи можуть використовуватися не тільки паспорт і документи, що його замінюють, а й інші доку­менти, які посвідчують особу: службові посвідчення, посвідчення водія, інваліда тощо.

Нотаріус повинен перевірити наявність усіх умов для засвід­чення копії чи витягу, про які йшлося раніше, а потім, згідно з п. 259 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України, при засвідченні вірності копії (фотокопії) або витягу з документа нотаріус зобов'язаний звірити їх з оригіналом документа.

294

Глава 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них...

При цьому слід мати на увазі, що усі бланки, печатки, штампи повинні мати однакове найменування підприємства, установи чи організації, які видали документ, зміст самого тексту має певним чином відповідати сфері діяльності установи, від якої він вихо­дить, дата видачі документа не може передувати даті виготовлен­ня бланка, а дата виготовлення бланка і дата видачі документа також не можуть передувати подіям, зафіксованим у документі.

Засвідчення вірності копії документа проводиться вчиненням посвідчувального напису у вигляді штампів з текстом відповідно­го напису. Посвідчувальний напис повинен бути виконаний ясно, чітко, без підчисток і виправлень.

У написі також робиться відмітка про наявність чи відсутність застережених виправлень та інших особливостей оригіналу доку­мента, в кінці посвідчувального напису.

Слід зазначити, що в копії (витягу) не заповнені до кінця ряд­ки та інші вільні місця прокреслюються, за винятком доку­ментів, призначених для дії за кордоном, у яких прокреслення не допускається.

Після того як нотаріус підпише посвідчувальний напис, про­вадиться реєстрація нотаріальної дії в реєстрі.

При цьому засвідчувати можна будь-яку кількість копій чи витягів за проханням особи, яка звернулась за вчиненням такої нотаріальної дії.

Якщо нотаріус порушить установлений законом порядок засвідчення або допустить перекручення тексту оригіналу, він нестиме передбачену законом відповідальність, а засвідчена копія чи витяг з документа визнаються недійсними в судовому порядку.

§ 2. Засвідчення справжності підпису на документах

Відповідно до положень ст. 78 Закону України «Про нотаріат», нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

При цьому слід мати на увазі, що нотаріус або посадова особа виконкому не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

295

Нотаріат в Україні

Метою засвідчення справжності підпису є підтвердження підписання певного документа саме тією особою, від імені якої він виходить.

У п. 262 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України зазначається, що нотаріус не може засвідчува­ти справжність підпису фізичної особи на документі, в якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить ли­ше відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Справжність підпису на зазначених документах може бу­ти засвідчена у випадку, якщо вони призначені для подання до компетентних органів іншої держави.

Коло документів, на яких потрібно засвідчувати справжність підпису є досить широким, на практиці найчастіше засвідчуються різноманітні заяви, пов'язані з сімейними правовідносинами (зго­да на розлучення, усиновлення, на вступ до шлюбу неповнолітньої дочки, про прийняття спадщини чи відмову від неї тощо). Значне місце також посідають заяви, пов'язані з цивільними правовідно­синами — згода другого з подружжя на відчуження нерухомого майна чи автомобіля, відмова одного співвласника від права привілеєвої купівлі частки іншого, скасування заповіту і т.ін. Справжність підпису засвідчується і на статутах юридичних ор­ганізацій, установчих документах господарських товариств.

Слід відзначити, що нотаріальне засвідчення справжності підписів передбачено, зокрема, Законом «Про державну реєс­трацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», у разі проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. У цьому випадку нотаріусами засвідчується справжність підписів голови ліквідаційної комісії або уповноваженої ним особи на ліквідаційному балансі (стаття 36 Закону). Засвідчення справжності підписів на реєстраційних картках, ліквідаційних балансах, розподільчих балансах та уста­новчих документах здійснюється нотаріусами без використання спеціальних бланків документів.

Окрім того, для внесення до Єдиного державного реєстру запи­су про рішення фізичної особи — підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності така фізична особа подає реєстратору відповідну заяву, справжність підпису на якій по­винна бути засвідчена нотаріально (стаття 47 Закону).

Обов'язковому засвідченню підлягає справжність підпису під текстом перекладу з однієї мови на іншу, якщо такий переклад здійснив перекладач, а не сам нотаріус.

296

~лава 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них...

За наявності технічних можливостей роботи з електронними гокументами нотаріус засвідчує справжність електронного циф­рового підпису на таких документах за правилами, передбачени­ми законодавством, та вчиняє посвідчувальний напис.

За засвідченням справжності підпису на документі можна ззернутись як до державної нотаріальної контори, так і до приват­ного нотаріуса, а також до посадових осіб виконкомів — у місце­востях, де немає нотаріусів. За кордоном засвідчення справжності підпису здійснюють консульські установи.

Нотаріус повинен уважно ознайомитись з документом, що по­дається для засвідчення справжності підпису, перевірити відсутність перешкод для вчинення такої нотаріальної дії. Потім він встановлює особу громадянина, який звернувся за засвідчен­ням. Громадянин може поставити свій підпис під документом у присутності нотаріуса або підтвердити, що поставлений підпис належить саме йому.

В окремих випадках на угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зро­бити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших по­важних причин. У цьому випадку нотаріус установлює особу як то­го, хто підписався, так і того, за кого ця особа підписалася. Про причини, з яких фізична особа, заінтересована у вчиненні но­таріальної дії, не могла підписати документ, зазначається в посвідчувальному написі.

Договір не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

У п. 263 згаданої Інструкції зазначається, що при засвідченні зразків підписів посадових осіб юридичних осіб на картках, що подаються до Національного банку України, комерційних банків (у тому числі Ощадного банку України, інших комерційних банків різних видів і форм власності) з метою відкриття ра­хунків, нотаріус перевіряє обсяг правоздатності юридичної осо­би, справжність підписів посадових осіб та їхні повноваження на право підпису.

На підтвердження повноважень на право підпису нотаріусу подається наказ про призначення на посаду, протокол про обран­ня посадової особи, довіреність на ім'я керівника, видана вищим органом управління юридичної особи тощо.

Після перевірки всіх обставин нотаріус вчиняє посвідчуваль­ний напис відповідного зразка.

Нотаріат в Україні

§ 3. Засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу

Все більшого поширення в зв'язку з розвитком міжнародних відносин України з іншими державами набуває така нотаріальна дія, як засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу. Багато наших громадян працює, проживає або навчається за кордоном, до України прибуває все більше іноземців, що й спричинило виникнення потреби перекладу документів з ук­раїнської мови на іноземну і навпаки.

Слід зазначити, що при засвідченні вірності перекладу, до до­кументів, щодо яких свідчиться вірність перекладу, пред'явля­ються такі самі вимоги, як і при засвідченні вірності копій. Зок­рема, вони не повинні суперечити закону за сутністю і формою, мати юридичне значення, не містити відомостей, що порочать честь і гідність людини тощо.

Згідно зі ст. 79 Закону України «Про нотаріат», нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, як­що він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), перек­лад документа може бути зроблено перекладачем. В останньому випадку нотаріус засвідчує не вірність перекладу, а справжність підпису перекладача під ним. При цьому перекладач поряд з до­кументом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

У разі якщо нотаріус засвідчує правильність перекладу доку­мента з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку. У разі якщо текст нотаріального докумен­та викладено на трьох і більше сторінках, на бланках виклада­ються перша й остання сторінки тексту документа. Зазначені но­таріальні дії, виконані без використання спеціального бланка, є нечинними.

Засвідчення нотаріусом справжності підпису перекладача на перекладі можуть здійснюватися без використання спеціальних бланків.

Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди, засвідчення вірності копії та ін.) одночасно вчиняється й перек­лад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівому боці, а переклад — на правому. Переклад має бути зробле-

298

. іава 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них...

=ж& з усього тексту документа, що перекладається, і закінчувати-:я підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії ар­куші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Документи, складені за кордоном, що виходять з відповідних органів влади чи складені за їх участю, приймаються нотаріуса­ми для вчинення перекладу і засвідчення вірності копії докумен­та лише за наявності на документі відмітки про його легалізацію органами Міністерства закордонних справ України.

Під легалізацією розуміється засвідчення консулами або кон­сульським управлінням МЗС України тієї обставини, що доку­мент відповідає законодавству країни, якою був виданий, і що підписи іноземних посадових осіб на документі не викликають сумніву в їх справжності. Прийняття документів без легалізації можливе, якщо це передбачено в угоді України з іноземною країною.

■

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 15. Нотаріальне посвідчення безспірних юридичних фактів

На прохання громадян державні нотаріальні контори, при­ватні нотаріуси, консульські установи посвідчують такі безспірні юридичні факти:

·фізична особа є живою;

·перебування її в певному місці;

·тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фото­картці;

·час пред'явлення документів.

Необхідність встановлення даних фактів торкається прав та інтересів не тільки самої фізичної особи, а й осіб, з якими вона пе­ребуває у правових відносинах. їх встановлення тягне певні юри­дичні наслідки і сприяє виникненню, припиненню чи продов­женню реалізації суб'єктивних прав та обов'язків громадян1. ■ -. - •;. * *« > • -к-;: 5 т-..; - ; —•-- * оВ-' і ' и. •-.

§ 1. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту перебування громадянина в певному місці

Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує факт, що фізич­на особа є живою. Встановлення цього факту може бути виклика­не правовою невизначеністю пенсійних, аліментних, майнових та інших відносин, наприклад у випадках, коли існує сумнів, що особа жива, при сплаті аліментів, утримання, боргу, відкриття спадщини чи виплаті пенсій або інших платежів з-за кордону, по­милкове визнання громадянина померлим. Те, що громадянин є живим, посвідчується з метою усунення такої невизначеності.

Посвідчення факту, що фізична особа є живою, провадиться як при явці фізичної особи до нотаріуса, так і поза приміщенням, що є робочим місцем нотаріуса.

Для порушення провадження нотаріусу достатньо усної заяви громадянина. Останнім подається документ, що посвідчує особу, і після бесіди з таким громадянином нотаріус вчиняє цю но­таріальну дію.

Посвідчення факту, що малолітня або недієздатна фізична особа є живою, провадиться на прохання його законних представ­ників (батьків, усиновителів, опікуна).

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 267.

300

Глава 15. Нотаріальне посвідчення безспірних юридичних фактів

Щодо неповнолітньої дитини, фізичної особи, цивільна діє-і-^а.гність якої обмежена, цей факт посвідчується на їхнє прохання та за згодою на це законних представників (батьків, усиновителів, видувальників), викладеній з дотриманням вимог законодавства.

На підтвердження зазначеної обставини нотаріус видає заінте­ресованим особам свідоцтво, в якому вказуються точна адреса і час "'■свідчення факту, а у разі вчинення цієї нотаріальної дії поза приміщенням нотаріальної контори чи поза робочим місцем при­ватного нотаріуса, останній вказує, що він посвідчив факт особис­то. Якщо факт посвідчується у лікувальній чи іншій установі — вказується також повне найменування установи. Щодо малолітньої, неповнолітньої, недієздатної або обмежено дієздатної особи — також зазначається, хто з законних представників видав дозвіл на посвідчення факту або у супроводі кого особа з'явилась до нотаріуса.

Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує факт перебу­вання її в певному місці.

Значення вчинення цієї нотаріальної дії полягає у закріпленні факту перебування громадянина в певний час і в певному місці для встановлення конкретних, важливих для нього обставин. На практиці найчастіше виникає необхідність засвідчити цей факт для скасування рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім.

Процесуальний порядок засвідчення факту перебування особи в певному місці збігається з порядком посвідчення факту, що гро­мадянин є живим.

На підтвердження факту перебування фізичної особи в певно­му місці нотаріус видає заінтересованим особам відповідне свідоцтво.

§ 2. Посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці

Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує її тотожність з особою, зображеною на поданій нею фотокартці. Така нотаріаль­на дія набуває все більшого поширення. Так, при прийомі на ро­боту, вступі до деяких військово-морських закладів, вчиненні дій за кордоном громадяни потребують документ, що встановлював би їх тотожність з особою, зображеною на фотокартці.

Нотаріус, упевнившись у тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці, видає їй відповідне свідоцтво.

301

Нотаріат в Україні

На примірнику свідоцтва про тотожність фізичної особи з осо­бою, зображеною на фотокартці, вміщується фотокартка, яка розташовується у верхньому лівому куті свідоцтва, скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою. При цьому печатка має розміщуватися частково на фотокартці, а частково - на свідоцтві.

§ 3. Посвідчення факту часу пред'явлення документів

Слід зазначити, що ця нотаріальна дія до цих пір не мала вели­кого поширення. Проте цінність інформації в сучасних умовах, інформатизація багатьох процесів, прискорення доступу до інфор­мації ця дія використовується для посвідчення факту певного часу пред'явлення документів, що містять пропозиції, винаходи, ав­торські права і т.ін. — для захисту від розкрадання наукових ідей, винаходів, відкриттів, захисту від промислового шпіонажу і недоб­росовісної конкуренції. Посвідчення факту певного часу пред'яв­лення документів можливе і в інших випадках, зокрема при пот­ребі засвідчити першість у подачі певних відомостей або наявність певних документів на певний час у певному місці. Отож, такими документами буде документація, наприклад, описи або розробки винаходів, раціоналізаторських пропозицій, авторські праці та на­укові розробки, фонограми, відеограми, комп'ютерні програми на твердому носії та їх описи - для захисту від піратства, плагіату, підробки тощо. Це дозволяє підтвердити пріоритет такого винахо­ду чи навіть факт авторства, одержати патент, забезпечити охоро­ну своїх авторських прав у судовому порядку.

Посвідчення факту часу пред'явлення документів полягає у вчиненні нотаріусом посвідчувального напису на поданому доку­менті, що підтверджує його подання у певний час.

Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус дотримується за­гальних правил вчинення нотаріальних дій, зокрема встановити особу, що звернулась за вчиненням цієї нотаріальної дії на основі паспорту чи інших документів, передбачених законодавством, пе­ревірити її дієздатність, у необхідних випадках перевірити повно­важення представників.

Нотаріус посвідчує час пред'явлення йому документа шляхом вчинення посвідчувального напису встановленого зразка безпосе­редньо на документі. У написі зазначається особа, що подала до­кумент, час його пред'явлення, найменування нотаріальної кон­тори чи робочого місця приватного нотаріуса, її адресу.

302

Глава 15. Нотаріальне посвідчення безспірних юридичних фактів

Документ подається нотаріусу у двох примірниках, після вчи­нення посвідчувальних написів на обох один екземпляр повер­гається особі, що звернулась за посвідченням, а другий залишаєть­ся у справах нотаріуса. У необхідних випадках нотаріус може сам знготовити копію документа.

Якщо документ викладено на декількох сторінках, нотаріус зобов'язаний прошити його у спосіб, що унеможливлює його роз'єднання, пронумерувати сторінки, скріпити кожну підписом : печаткою.

Якщо для посвідчення подаються кілька документів, посвідчу-зальний напис вчиняється на кожному з них, вони реєструються в реєстрі нотаріальних дій окремо і державне мито сплачується осо­бою за кожен з них окремо.

і>іі" ' V-; - _ V . .гЬ . • -:г «... "

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 16. Передача заяв фізичних та юридичних осіб § І. Поняття і значення передачі заяв фізичних та юридичних осіб

Однією з найпоширеніших нотаріальних дій є передача заяв фізичних та юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам, необхідність у вчиненні якої виникає за наявності потреби довести до відома певних осіб важливі відомості. Це може бути інформація, що має певне правове значення і може служити доказом під час су­дового розгляду тієї чи іншої справи в суді. Так, заяви можуть місти­ти відомості щодо здійснення права власності на нерухоме майно, повідомлення про розлучення, поділ спільного майна, порушення авторських чи інших прав, пропозиції, попередження тощо. Випад­ки, в яких громадяни можуть звертатись за вчиненням цієї но­таріальної дії, практично необмежені. Це зумовлено тими перева­гами, що дає передача заяв через органи нотаріату, зокрема уне­можливлює посилання на неповідомлення певної особи про наміри заявника, неотримання попереджень чи пропозицій у випадках, ко­ли вони є обов'язковими, стає доказом, який неможливо оспорити.

Проте слід відзначити, що законодавство України висуває певні умови, яких слід дотримуватися для вчинення цієї но­таріальної дії. Першою умовою є додержання законності. Зміст заяви не повинен суперечити законам України, інакше заява не буде дійсною і не матиме юридичних наслідків для заявника. Як­що заява є неправомірною, нотаріус повинен пояснити особі, що звернулась за вчиненням цієї дії, вимоги закону, наслідки її дій. В більшості випадків особи, що звернулись за вчиненням но­таріальної дії, не діють зловмисно, а просто не усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності.

Нотаріус передає заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам, якщо еони не містять відомос­тей, що порочать честь і гідність людини. Тобто другою умовою є також відповідність заяви моральним засадам суспільства.

Також до умов вчинення цієї нотаріальної дії слід віднести дотримання процесуального порядку передачі заяв.

§ 2. Процесуальний порядок передачі заяв

Передача заяв від одних осіб до інших вчиняється тільки дер­жавними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами,

304

Глава 16. Передача заяв фізичних та юридичних осіб

посадові особи консульських установ та виконкомів місцевих рад правом на це не наділені.

Щодо територіальної компетенції, то звернутись за вчинен­ням цієї нотаріальної дії можна до будь-якої нотаріальної конто­ри або приватного нотаріуса (загальне правило територіальної компетенції).

Згідно з п. 275 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заяви подаються нотаріусу належним чином оформленими.

Заяви складаються з дотриманням вимог до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій, тобто належним чи­ном оформлені (написані ясно і чітко, без підчисток, дописок, закреслень чи інших незастережених виправлень тощо), а якщо вони викладені на двох і більше окремих аркушах, — скріплені належним чином, із зазначенням кількості скріплених аркушів.

Заява обов'язково повинна містити такі відомості:

·ШБ, місце проживання заявника та особи, до якої звернута заява або назви і місцезнаходження юридичних осіб (без скоро­чень). У необхідних випадках зазначаються номери рахунків юридичних осіб у банках (інших кредитних установах);

·дату складання, а також у багатьох випадках обов'язковим є зазначення строку на відповідь.

Якщо документ, що підлягає передачі, викладений неправиль­но чи неграмотно, складений з порушенням вимог чинного зако­нодавства, нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. На бажання зацікавленої особи документ може бути складений нотаріусом.

Заяви передаються нотаріусу не менше ніж у двох примірни­ках, один з яких передається поштою зі зворотним повідомлен­ням або особисто адресатам. Інший примірник залишається у справах нотаріуса; на ньому проставляється реєстраційний но­мер, за яким зареєстровано цю нотаріальну дію, і відмітка про сплату державного мита (плати).

У разі пересилання заяви поштою до неї долучається суп­ровідний лист нотаріуса, копія якого залишається у його спра­вах, разом з квитанцією пошти про прийняття заяви і повідом­лення про вручення заяви адресату.

Якщо нотаріус особисто передає заяву адресату, він бере роз­писку про одержання заяви, яка вчиняється на примірнику, що зберігається у нотаріуса. В розписці вказується ШБ або повне найменування адресата, найменування документа, час його одер-

305

Нотаріат в Україні

жання. У випадку передачі заяви представнику юридичної особи в розписці зазначаються його посада та ПІБ. Розписка скріплюється підписом особи, що прийняла заяву, а у необхідних випадках — печаткою юридичної особи.

Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів, наприклад, факсимільного апарату, комп'ютерних мереж тощо. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, що її подала.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви чи з вико­ристанням інших технічних засобів, оплачуються заявником.

Відповідно до п. 276 Інструкції, на прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передання заяви, яке є доказом передачі заяви конкретного змісту фізичним чи юридичним особам.

Свідоцтво видається особі, яка подала заяву, не раніше вказа­ного в ній строку на відповідь та за наявності повідомлення пош­ти про вручення заяви адресату у певний час або відповіді адреса­та. У ньому викладається зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Нотаріус складає свідоцтво у вигляді окремого документа або на зворотному боці заяви, у двох примірниках. Один примірник видається заявнику, а інший залишається у справах нотаріуса.

У свідоцтві повинні міститись відомості про час отримання за­яви нотаріусом, її зміст, час вручення адресату, його відмову від прийняття заяви або неможливість передачі йому заяви з інших причин, час отримання відповіді на заяву та її зміст або відсут­ність відповіді.

Передавання заяви та видача свідоцтва про передання заяви є самостійними нотаріальними діями і реєструються в реєстрі но­таріальних дій під окремими номерами.

і \ і*. .- *. . ' -.'-'_<

306

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів...

ГЛАВА 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберігання

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

До компетенції нотаріусів відноситься вчинення такої нотаріаль­ної дії, як прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.

Слово «депозит» походить від латинського «йерозі1;ит» — річ, віддана на зберігання, відкладена. Депозит у нотаріальній прак­тиці є передачею на зберігання матеріальних цінностей, які при настанні певних умов підлягають поверненню або передачі іншій особі. Найбільш поширеним є передання гропіей і цінних паперів на депозитні рахунки нотаріуса при неможливості з якихось при­чин повернути їх кредитору.

Підстави, коли виконання грошового зобов'язання проводить­ся внесенням боргу в депозит, визначаються ст. 537 ЦК України. Ця стаття закріплює право боржника виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредитору гропіей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі:

·відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

·ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прий­няття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

·відсутності представника недієздатного кредитора.

При цьому кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Як справедливо відмічають деякі автори, внесенням боргу в депозит боржник намагається уникнути відповідальності за прострочення боргу, коли така загроза існує з незалежних від ньо­го обставин (кредитор навмисно ухиляється від прийняття вико­нання зобов'язань чи має місце інше прострочення з його боку). В такому випадку боржник зацікавлений у виконанні свого зо­бов'язання через внесення боргу в депозит, щоб у майбутньому не бути звинуваченим у його невиконанні і запобігти настанню нега­тивних наслідків.

Внесення грошових коштів у депозит нотаріуса вважається виконанням зобов'язання. Причому строком фактичного вико­нання зобов'язання вважається день внесення грошових сум чи цінних паперів у депозит незалежно від того, чи одержить їх кре­дитор, чи їх в разі недотримання строку буде перераховано в дохід бюджету.

307

Нотаріат в Україні

Вчинення цієї нотаріальної дії належить до компетенції як державних нотаріальних контор, так і приватних нотаріусів. Також приймати в депозит гроші та цінні папери мають право консульські установи України, якщо боржником і кредитором (або одним з них) є українські громадяни чи юридичні особи.

Вчинення цієї нотаріальної дії проводиться за місцем вико­нання зобов'язань. Згідно із ст. 532 ЦК України, місце виконан­ня зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у дого­ворі, виконання провадиться:

·за зобов'язаннями про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

·за зобов'язаннями про передання товару (майна), що вини­кає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання това­ру (майна) перевізникові;

·за зобов'язаннями про передання товару (майна), що вини­кає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредито­рові на момент виникнення зобов'язання;

·за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кре­дитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезна­ходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходження) кредитора з віднесенням на кредитора всіх втрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

·за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місце­знаходженням) боржника.

Зобов'язання також може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Приймання грошових сум або цінних паперів у депозит для пе­редавання кредитору здійснюється за заявою заінтересованої особи.

Заява має містити відомості:

·щодо особи, від якої прийнято внесок у депозит, а також щодо особи, для передавання якій його внесено, а саме:

·для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та но­мер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

308

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів,.

·для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження т< ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстр підприємств та організацій України, реквізити поточного рахун ку, відкритого в установі банку (якщо місцезнаходження аб( інші відомості щодо особи, для передавання якій робиться вне сок, невідомі, то в заяві вказуються останні відомі особі, що звер нулася до нотаріуса, відомості);

·щодо мети чи виконання якого зобов'язання зроблено внесок

·щодо причин, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо.

За бажанням особи до заяви можуть бути включені обґрунту­вання та розрахунок, згідно з яким робиться внесок. У разі прий­няття в депозит цінних паперів, випущених у документарній формі, у заяві зазначається їх сумарна номінальна вартість.

Прийняття в депозит грошей або цінних паперів проводиться з дотриманням загальних правил вчинення нотаріальних дій. Так, провадження цієї дії починається з встановлення особи боржника на основі даних паспорту чи інших документів, перед­бачених законодавством, перевірки його дієздатності та право­здатності юридичних осіб, що беруть участь в угодах, а також пе­ревірки повноважень представників.

Слід відзначити, що приймаючи в депозит грошові суми чи цінні папери, нотаріус не повинен перевіряти правочини, що ста­ли підставою для виникнення зобов'язання, чи витребувати у боржника документи, що підтверджують факт наявності самого зобов'язання.

Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок встановленого зразка. При цьому права частина квитанції (квитанція) видається особі, яка внесла грошову суму в депозит, а ліва її частина (корінець кви­танції) залишається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

У квитанції вказують:

·відомості щодо особи, від якої прийняті в депозит грошові суми, а також щодо особи, для якої вони вносяться (депонента):

·для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та но­мер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

·для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств

309

Нотаріат в Україні

та організацій України, реквізити поточного рахунку, відкрито­го в установі банку (якщо місцезнаходження депонента невідоме, то нотаріусом у квитанції вказуються останні дані, які відомі особі, що звернулася за внесенням у депозит грошових сум);

·з якою метою чи для виконання якого зобов'язання внесено суму в депозит;

·розмір грошової суми, внесеної у депозит;

·сума справленого державного мита або плати за вчинену но­таріальну дію.

На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з яко­го випливає внесення грошових сум або цінних паперів у депозит.

Внесення особою грошових сум у депозит приватного но­таріуса провадиться шляхом переказу готівки через банки або підприємства поштового зв'язку чи безготівковим перерахуван­ням сум з рахунку особи на окремий поточний рахунок приватно­го нотаріуса. Для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депо­зитних сум.

Нотаріусом у депозит приймаються цінні папери, випущені в документарній формі. Нотаріус складає їх опис у трьох примірниках, кожен з яких підписується особою, що вносить цінні папери в депозит. Прийняті в депозит цінні папери в опеча­таних пакетах, на яких позначається їх сумарна номінальна вартість та в які вкладається один примірник опису, здаються на зберігання до банку.

В описі вказуються: найменування та місцезнаходження дер­жавної нотаріальної контори або ПІБ та нотаріальний округ при­ватного нотаріуса, кількість, вид, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів.

Цінні папери, що надійшли в депозит, здаються нотаріусом до банківської установи не рідше 1 разу на 5 днів.

При прийнятті в депозит цінних паперів на зворотному боці квитанції і корінця квитанції зазначаються вид цінних паперів, їх кількість та сумарна номінальна вартість.

У разі прийняття у депозит для передачі за належністю грошо­вих сум або цінних паперів державними нотаріусами справляєть­ся державне мито в розмірі, установленому чинним законодав­ством; приватними нотаріусами справляється плата відповідно до статті 31 Закону України «Про нотаріат» та статті 1 Указу пре-

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів...

зидента України від 10 липня 1998 року № 762 «Про впорядкуван­ня справляння плати за вчинення нотаріальних дій». Документ, що свідчить про сплату державного мита, наклеюється на корінці кви­танції. Особа, що внесла в депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноважений представник розписується на корінці кви­танції. Витрати, пов'язані з наданням банківськими установами послуг із зберігання цінних паперів, відшкодовуються депонентом.

Якщо під час вжиття заходів до охорони спадкового майна дер­жавним нотаріусом будуть виявлені грошові суми (цінні папери), що залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні ра­хунки для обліку депозитних сум державної нотаріальної конто­ри, про що виписується відповідна квитанція. Квитанція підши­вається до спадкової справи, а її корінець залишається в справах державної нотаріальної контори. У цьому разі в квитанції зазна­чаються: ПІБ державного нотаріуса, що вживав заходів до охоро­ни спадкового майна; прізвище, ім'я, по батькові та останнє місце проживання спадкодавця; розмір грошових коштів або су­марна номінальна вартість цінних паперів, внесених державним нотаріусом у депозит. На звороті корінця квитанції вказується номер спадкової справи, в якій зберігається квитанція.

Облік депозитних операцій здійснюється державними но­таріальними конторами та приватними нотаріусами у книзі обліку депозитних операцій та книзі обліку особових рахунків депонентів.

Книги обліку депозитних операцій, обліку особових рахунків депонентів мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою та підписом посадової особи Головного управління юс­тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них. Квитанційні книжки обліковуються за правилами обліку документів суворої звітності.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні гро­шові суми або цінні папери.

Якщо боржник не вказав адресу кредитора і нотаріусу ця адре­са невідома, боржник попереджається, що повідомлення креди­тора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.

Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, допускається лише за письмовою згодою на це особи,

311

Нотаріат в Україні

на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за рішен­ням суду. Видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, яку подає депонент. Вимога про повер­нення грошових сум і цінних паперів і згода на їх повернення по­винні бути висловлені в письмовій формі.

На заяві нотаріусом здійснюється службова відмітка про вста­новлення особи депонента, реквізити документа, на підставі яко­го особу було встановлено, та вказується документ, що підтверд­жує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, довіреність тощо).

Видача банками грошових сум депонентам провадиться на підставі платіжних доручень приватних нотаріусів шляхом без­готівкового перерахування на рахунок депонента або переказу коштів для виплати депоненту готівкою в банку. Копія платіжно­го доручення, на підставі якого перераховано грошові суми, зали­шається в справах державної нотаріальної контори або приватно­го нотаріуса.

Про одержання від нотаріуса цінних паперів депонент розпи­сується на заяві.

Невитребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, що підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом 3 років і після закінчення встановлених термінів їх зберігання підлягають перерахуванню до Державного бюджету Ук­раїни в порядку, установленому чинним законодавством України.

§ 2. Прийняття документів на зберігання

Згідно з п. 308 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси за заявами юридичних осіб та громадян приймають на зберігання документи. Прийняття на зберігання документів вчиняється на прохання зацікавленої осо­би, наприклад, якщо вона позбавлена можливості зберігати певні документи за своїм місцем проживання чи місцезнаходженням. Документи, що приймаються на зберігання, можуть стосуватись дуже важливих для такої особи питань, зокрема це можуть бути документи про освіту, працю, нагороди, участь у діяльності гро­мадських організацій, документи, видані органами РАГСу, доку­менти щодо права власності на нерухоме майно, ділове чи навіть приватне листування тощо.

312

Глава 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів...

Приймати на зберігання документи вправі державні но­таріальні контори, приватні нотаріуси та посадові особи кон­сульських установ. Процесуальний порядок вчинення цієї но­таріальної дії регулюється п. 308-312 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та п. 3.19. Поло­ження про порядок учинення нотаріальних дій у дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Нотаріус здійснює прийняття документів за описом, що скла­дається в двох примірниках і підписується особою, яка здала до­кументи на зберігання, та нотаріусом.

Опис повинен містити: ПІБ та адресу особи, яка здала доку­менти, найменування документа (документів), що здається на зберігання, реквізити документа — на чиє ім'я і ким його видано, номер документа, дата видачі, а також строк зберігання цього до­кумента у нотаріуса. Слід зазначити, що нотаріус також зо­бов'язаний встановити стан документа чи його вади, наприклад, старість, потертість, рвані краї, плями тощо та зазначити про це в описі, оскільки він несе відповідальність за його збереження в первісному вигляді.

Опис підписується особою, яка здає документи на зберігання, і нотаріусом та скріплюється печаткою нотаріуса. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка зда­ла документи на зберігання.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності но­таріуса. Упаковка має бути скріплена печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання.

Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою нотаріуса.

Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до якого до­дається примірник опису, якщо такий провадився.

Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису.

У випадку втрати свідоцтва, а також якщо особа здала не тіль­ки свої документи, а й документи, що належать іншій особі, вони видаються лише за рішенням суду.

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів § 1. Поняття і значення виконавчого напису

Згідно зі ст. 509 та 526 ЦК України та інших актів цивільного законодавства, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Виходячи з положень цивільного за­конодавства, можна зробити висновок, що поняття належного ви­конання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належно­го предмета та належним способом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватись шляхом звер­нення кредитора до суду за правовим захистом його порушених прав і законних інтересів. Однак для стягнення грошових сум, передачі або витребування від боржника майна закон передбачає можливість, на відміну від ускладненої судової процедури, інший шлях — виконання зобов'язань у примусовому порядку через вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про приму­сове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на доку­ментах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить поняття «безспірності певної заборгованості». Вчинення виконавчого на­пису — це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання1. Цей правовий інсти­тут забезпечує інтереси як кредитора, полегшуючи і прискорю­ючи здійснення його прав за відсутності спору, так і боржника шляхом відмови у вчиненні виконавчого напису, якщо вникає спір, який повинен вирішуватись у суді.

В юридичній літературі щодо визначення поняття «виконав­
чий напис» існує кілька точок зору. Деякі автори під виконавчим
написом розуміють «розпорядження нотаріального органу про
примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових
сум або передачу чи повернення майна кредитору...»2. Та
більшість авторів схиляються до думки, що оскільки такий но­
таріальний орган, як нотаріальний архів, не вправі здійснювати
г-\п-./- .--V •-:;-;■■■-■-.. г■.-■->■:, МИ а;

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 283.

2 Там само. — С. 186.

314

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

виконавчий напис, то ця нотаріальна дія є розпорядженням саме нотаріуса. Така позиція авторів вважається найбільш прийнят­ною і заслуговує на підтримку3.

На думку інших, «правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією із сторін угоди, а процесуально-правовим — надання оригіналам доку­ментів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили4. Про­те з цією думкою важко погодитися, адже позиція авторів не вра­ховує, що виконавчий напис вчиняється не тільки на стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, а й, нап­риклад, на стягнення податкової заборгованості з фізичних осіб, заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, військовозобов'язаних після закінчення зборів тощо, тобто коли взаємовідносини стягувача та боржника ґрунтуються не на договірних, а на інших підставах.

■

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів

Для вчинення виконавчого напису нотаріусу необхідно здійсни­ти перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Першою умовою є перевірка нотаріусом того, чи належить ця справа до Переліку безспірних заборгованостей, який є вичерп­ним і не підлягає розширеному тлумаченню. Наявність цієї умо­ви перевіряється шляхом ознайомлення та звірення зі змістом діючих постанов Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стяг­нення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», від 11 листопада 1999 р. № 2075 «Про внесення доповнень до переліку документів, за яки­ми стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» і від 24 квітня 2000 р. № 693 «Про внесення доповнень до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». В цілому, цими постано-

3 Довідник нотаріуса / А.М. Ерух, Ю.М. Козьяков, Н.В. Круковес. — К.: Істина,
2000. — Вип. 2: Запитання і відповіді \ відп. ред. С.Р. Станік. — С 139.

4 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посібник
для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — С. 444.

315

Нотаріат в Україні

вами із 25 кількість таких заборгованостей зменшена до 11, деякі з них, за вимогою часу, змінили свою назву, з'явились і нові:

·стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими уго­дами;

·стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

·стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'яза­них з авторським правом;

·стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх заміню­ють, за утримання дітей у закладах освіти;

·стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх заміню­ють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

·стягнення за диспашею;

·стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільне­них з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчен­ня зборів;

·повернення об'єкта лізингу;

·стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

·стягнення за чеками;

·стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Так, наприклад, пункти 19, 20 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 лип­ня 1998 р. № 997, передбачають можливість стягнення за виконав­чим написом нотаріуса суми заборгованості, а також обумовленої договором пені у разі прострочення покупцем або підприємством (установою, організацією) сплати трьох чергових платежів за това­ри, придбані у розстрочку.

Зокрема, зазначено, що якщо покупцем або підприємством (установою, організацією) допущено прострочення сплати трьох чергових платежів, вся сума заборгованості, а також обумовлена договором пеня, можуть бути стягнені у примусовому порядку незалежно від настання строку чергових платежів шляхом отри­мання виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Друга умова стосується перевірки всіх поданих для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зо­бов'язання та його безспірність або іншу відповідальність борж­ника перед стягувачем. Встановлення цієї умови також прово­диться шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після найменування вказуються документи, які не-

316

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

обхідно пред'явити для вчинення виконавчого напису по кожній заборгованості.

Слід зазначити, що питання, пов'язане з визначенням «спірної» та «безспірної» заборгованості викликає певні складнощі, які сто­суються насамперед, поняття та критеріїв оцінки цих термінів.

На жаль, юридичне тлумачення словосполучення «безспірна заборгованість» коментується недостатньо чітко. Якщо розгляда­ти його складові окремо, то термін «безспірний», наприклад, оз­начає «який не викликає заперечень; безперечний, загальновиз­наний»5.- Під терміном «заборгованість» слід розуміти суму фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягають пога­шенню, поверненню у визначений строк. Якщо до цього строку заборгованість не погашена, вона стає простроченою6.

На наш погляд, деякі автори достатньо обґрунтовано вважа­ють, що в основу розмежування «спірної» та «безспірної» заборго­ваності покладено не власне ставлення боржника до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а об'єктивна ознака, тобто такий фактичний склад і характер правовідносин, який, за загальним правилом, виключає можливість оспорювання заборгованості, тобто безспірність стягнення заборгованості не визначається но­таріусом чи стягувачем, а передбачається Переліком7. Це є одним з принципових положень і воно рівною мірою відноситься не тільки до боржника, а й до кредиторів, які, маючи свій власний інтерес (наприклад, з метою прискорення процедури стягнення заборгованості та ін.), можуть приховати від нотаріуса таку інфор­мацію, а боржник у свою чергу, маючи заперечення, взагалі поз­бавлений можливості вплинути на хід подій, оскільки нотаріаль­на дія вчинятиметься лише на підставі документів, поданих кре­дитором. Про час і місце вчинення виконавчого напису боржник, зрозуміло, не повідомляється і для з'ясування його можливих за­перечень проти вимог кредитора нотаріусом не викликається.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на оригіналах доку­ментів, які встановлюють безспірну заборгованість або іншу відповідальність боржника перед стягувачем.

Крім того, за деякими стягненнями потрібно надати докумен­ти, які підтверджують, що боржника попередили про не-

5 Великий тлумачний словник української мови / Уклад. В.Т. Бусел. — К., 2002.

6 Райзберг Б.А., Лозовський Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современннй зкономичес-
кий словарь: 2-е издание. — М., 1998. — С. 106.

7 Юдельсон К.С., Кац А.К. Научно-практический комментарий к положенню о го-
сударственном нотариате. — М., 1970. — С. 176-177.

317

Нотаріат в Україні

обхідність погашення заборгованості в певний термін. Таке попе­редження має на меті спонукати боржника до добровільного пога­шення заборгованості, а також запобігти примусовому виконан­ню за відсутності у добросовісного боржника намірів ухилитися від виконання зобов'язання.

За відсутності будь-якого з необхідних документів виконав­чий напис не вчиняється.

Третя умова стосується перевірки того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

Ця умова перевіряється на підставі представлених доку­ментів, що вказані в Переліку, і які підтверджують існування зо­бов'язання і безспірність заборгованості. За наявності спору між сторонами нотаріус відмовляється вчиняти виконавчий напис та роз'яснює сторонам порядок стягнення заборгованості у судово­му порядку.

Дані про наявність спору можуть бути вказані й у представле­них документах.

Четвертою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням ви­конавчого напису у встановлені строки. Перебіг строку позовної давності для вчинення виконавчого напису починається з дня ви­никнення права вимоги. Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сторонами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначе­ного угодою.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одно­го року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, за­коном встановлено інший строк давності, виконавчий напис ви­дається в межах цього строку. Спеціальні строки позовної дав­ності передбачені ст. 258 Цивільного кодексу України. Наприк­лад, скорочений строк позовної давності тривалістю один рік встановлено для стягнення пені (неустойки, штрафу). Це озна­чає, що якщо стягувач звернувся до нотаріуса за одержанням ви­конавчого нагшсу пізніше одного року з моменту прострочення платежу, але в межах установленого законом строку позовної давності, пеня нараховується і стягується тільки за один рік, що передував дню вчинення виконавчого напису. Порядок нараху­вання пені по кожному простроченому платежу окремий (на-

318

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

приклад, за договором оренди із розрахунку 0,1% за кожний прострочений день). Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сто­ронами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначено­го угодою.

Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Проте нотаріус зобов'язаний роз'яснити стягувачу, що пропуск строку позовної давності не поз­бавляє права на звернення до суду з позовом про його поновлення.

При вчиненні виконавчого напису нотаріуси повинні врахову­вати, що законодавством України можуть бути встановлені ви­падки заборони звернення стягнень на окремі види майна.

Так, у ч. 2 статті 754 Цивільного кодексу України зазначено, що на майно, передане набувачу за договором довічного утриман­ня (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і нале­жить державному чи комунальному підприємству або підпри­ємству, понад 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюєть­ся з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України «Наслідки порушення договору позичальником», де визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зо­бов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родови­ми ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві незалежно від сплати відсотків, належних- йому відповідно до статті 1048 ЦК. Якщо договором встановлений обов'язок пози­чальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК.

Отже, при виникненні звернення щодо вчинення виконавчого напису стосовно окремих видів майна нотаріус повинен впевни­тись, що ця дія не підпадає під заборону звернення стягнення.

Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів регулю­ється ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пп. 282-293

319

Нотаріат в Україні

Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій» від 03.03.2004. № 2015.

Згідно з діючим законодавством, вчиняти виконавчі написи на території України вправі нотаріуси незалежно від місця знаход­ження стягувача і боржника. Право на вчинення виконавчих на­писів мають також консульські установи, які вчиняють написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їх консульського округу та за умови їх вчинення тільки щодо громадян України, що постійно прожива­ють в Україні.

Для вчинення виконавчих написів стягувачем або уповнова­женим представником будь-якому нотаріусу незалежно від місця виконання вимоги і знаходження стягувача та боржника (за ви­нятком виконавчих написів на чеках) подається заява. Від імені підприємства, установи, організації заява подається за підписом осіб, уповноважених на це їх статутом (положенням).

Подання документів та одержання виконавчого напису прова­диться безпосередньо стягувачем або його представником.

Заява подається у письмові формі, у ній повинні бути зазна­чені всі необхідні відомості про стягувача і боржника — їх ПІБ (назви), адреси, дата і місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи, номери рахунків у банках чи кредитних установах, код ЄДРПОУ для юридичної особи, строк, в який має бути проведено стягнення, інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або майна, що підлягає витребуванню, включаючи пеню, штрафи, відсотки тощо.

Зазначимо, що, згідно з п. 283 Інструкції «Про порядок вчи­нення нотаріальних дій», заява може містити також іншу інфор­мацію, необхідну для вчинення виконавчого напису, і якщо но­таріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Як уже відмічалось, виконавчий напис вчиняється на ори­гіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестовані векселі та ін.), але при цьому до­пускаються певні винятки із загального правила, які обумовлені певними особливостями вчинення цієї нотаріальної дії. Так, згідно з п. 288 вищевказаної Інструкції виконавчий напис може бути зроблений на копії документа або на виписці з особистого ра­хунку боржника, або викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку, якщо він не вміщується на до-

320

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

зуженті, що встановлює заборгованість. Це може бути виклика­на :. зокрема, необхідністю провести стягнення частинами і в дея-?і2з інших випадках.

При цьому на оригіналі документа, що встановлює заборго­ваність, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазна­чається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром лля реєстрації нотаріальних дій (наприклад, при стягненні заборго­ваності з орендної плати на підставі пункту 9 Переліку, на оригіналі договору оренди зазначається: «25 січня 2003 р. по реєстру за № 245 зчинено виконавчий напис на стягнення заборгованості з орендної плати за грудень 2002 р. в розмірі 540 (п'ятсот сорок) гривень».

У державній нотаріальній конторі (приватного нотаріуса) за­лишається копія документа, що встановлює заборгованість, або виписка з особового рахунку боржника і копія виконавчого напи­су (пункт 290 Інструкції). Проте з тих міркувань, що у випадку втрати виконавчого напису кредитор вправі звернутися до но­таріуса за одержанням його дубліката, доцільно викладати текст виконавчого напису на окремому аркуші паперу, котрий приєднується до документа, що встановлює заборгованість, і разом з ним та іншими необхідними документами залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. При кожному наступному зверненні за вчиненням виконавчого напису за одним і тим самим зобов'язанням повторне подання копії доку­мента, що встановлює заборгованість, чинним законодавством не вимагається. Як зазначено в пункті 290 Інструкції, у цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників виписки з особового рахунку та оригіналу зобов'язання. При цьому один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов'язання поверта­ються стягувачу.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у вико­навчому написі повинні зазначатися:

·дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

·найменування та адреса стягувача;

·найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

·строк, за який провадиться стягнення;

·суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підляга­ють витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі нале­жать до стягнення;

321

Нотаріат в Україні

·розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягува-чем;

·або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

·зазначення статті Закону «Про нотаріат», п. 287 Інструкції та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконав­чий напис;

— номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.
Виконавчий напис має штамп і скріплюється підписом та гер­
бовою печаткою нотаріуса.

Отже, узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що виконавчий напис є основним позасудовим засобом примусового виконання зобов'язань, який дозволяє кредитору при дотри­манні певних формальних вимог здійснити швидке поновлення своїх прав у разі невиконання боржником своїх зобов'язань.

Указом президента України від 10 липня 1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріаль­них дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчи­нення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Таким чи­ном, відповідно до вимог ч. 1 ст. 42 Закону України «Про но­таріат», приватний нотаріус може вчиняти будь-яку нотаріальну дію за умови, що розмір авансованої плати має бути не меншим за відповідну ставку державного мита. Будь-яких пільг для окре­мих категорій громадян чи юридичних осіб нотаріус не надає.

Ставка державного мита за вчинення виконавчого напису пе­редбачена підпунктом «о» пункту 3 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне ми­то» і складає 1% суми, що стягується, або 1% вартості майна, яке підлягає витребуванню, але не менше 3 і не більше 100 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому сума, яка стя­гується, включає в себе як суму основного боргу, так і суму неус­тойки (штраф, пеня), передбаченої умовами договору.

Розмір ставки державного мита за вчинення виконавчого на­пису, за вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до пла­тежу і посвідчення неоплати чеків, передбачений підпунктом «м», складає 0,3% неоподатковуваного мінімуму.

За загальним правилом, державне мито, сплачене стягувачем за вчинення виконавчого напису, за рахунок боржника не відшко­довується. Проте якщо стягувач у встановленому порядку звіль­няється від сплати державного мита, відповідно до пункту 56

322

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

Інструкції про порядок обчислення та справляння державного 5ента, затвердженої наказом Головної державної податкової мшекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, належна до сплати :ума державного мита стягується з боржника разом з боргом за виконавчим написом.

§ 3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів за конкретними видами заборгованостей

Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами

Нотаріуси, як зазначено в ст. 54 Закону України «Про нотаріат», посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'яз­кову нотаріальну форму.

Обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, підляга­ють такі договори:

·купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією із сторін є громадянин (ст. 227 Цивільного кодексу), міни житлово­го будинку (ст. 242 Цивільного кодексу);

·застави нерухомого майна, транспортних засобів, косміч­них об'єктів (ст. 13 Закону України «Про заставу»);

·купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 2 7 Зако­ну України «Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

·договори про відчуження земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності (ст. 18 Земельного кодексу України, ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок»);

·договори оренди землі (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»);

·договори купівлі-продажу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення се­лянського (фермерського) господарства або особистого підсобного господарства (п. 5 Порядку викупу земельних ділянок громадя­нами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для веден­ня селянського (фермерського) або особистого підсобного госпо­дарства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 118) та ін.

Як відомо, за бажанням сторін посвідчуються також інші уго­ди, для яких законодавством обов'язкової нотаріальної форми не

323

Нотаріат в Україні

встановлено. Такими угодами можуть бути договори позики, зас­тави товарів в обороті або переробці, розподілу спадкового майна з виплатою одним спадкоємцем іншому грошової компенсації, схову, кредитні договори тощо. Однак оскільки ці угоди не мають обов'язкової нотаріальної форми, вони не можуть бути віднесені до переліку документів, за якими стягнення заборгованості про­водиться в безспірному порядку.

Підставою для вчинення виконавчого напису нотаріусом є:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, щодо якої законо­
давством встановлено обов'язкову нотаріальну форму;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості
боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Слід передусім зазначити, що стягнення заборгованості, згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення за­боргованості проводиться у безспірному порядку на підставі вико­навчих написів нотаріусів», може мати місце тільки за нотаріаль­но посвідченими угодами, за умови, що такі угоди передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Звичайно, для того щоб пересвідчитися, що термін сплати боржником грошових сум, передачі або повернення майна за та­кою угодою вже минув і у кредитора виникло право вимоги, но­таріус повинен витребувати оригінал нотаріально посвідченої угоди і ретельно вивчити її зміст.

Під документами, що підтверджують безспірність заборгова­ності боржника та встановлюють прострочення виконання зо­бов'язання, можуть розумітись заява (претензія) або будь-який інший подібний за юридичною конструкцією документ, в якому водночас йдеться про прострочення виконання зобов'язання, на­водиться розрахунок боргу тощо, якщо такий документ переда­ний боржникові безпосередньо кредитором, надісланий йому поштою зі зворотним повідомленням або переданий через но­таріуса в порядку, передбаченому ст. 84 Закону України «Про но­таріат» (застосування останнього варіанта найбільш виправдане).

На думку окремих авторів, безспірність заборгованості може встановлюватися тільки боржником. Тому єдиною умовою вчи­нення виконавчого напису має бути волевиявлення зобов'язаної особи, висловлене нею у нотаріально посвідченій угоді при її ук­ладанні, а не віднесення законодавством та виконавчими органа­ми певних зобов'язань до безспірних.

324

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

У практиці нотаріусів виникають питання про можливість зчлнення виконавчого напису про звернення стягнення на зас­тавлене за договором застави майно і задоволення за рахунок цьо­го майна лише нарахованих за кредитним договором відсотків. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактич­ного задоволення, в тому числі відсотки, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утри­мання заставленого майна, а також витрати на здійснення забез­печеної заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Право на звернення стягнення на предмет застави заставодер­жатель набуває у разі, якщо в момент настання терміну виконан­ня зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 20 Закону України «Про заставу»).

Стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом

Правовою підставою стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом, є нормативно-правові акти України, які регулюють порядок відрахувань творчими спілками України за використання творів літератури і мистецтва, та п. З Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення за­боргованості проводиться у безспірному порядку на підставі ви­конавчих написів нотаріусів».

Документи, що встановлюють заборгованість підприємств, ус­танов, організацій за відрахуваннями (через Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності) творчим спілкам України за використання творів літератури і мистецтва:

1) Літературному фонду Національної спілки письменників України:

а) видавництв та видавничих організацій за відрахуваннями у
розмірі 10 відсотків загальної суми винагороди, нарахованої ав­
торам за оригінальні та перекладні твори художньої літератури;

б) театрів (стаціонарних, пересувних), а також і підприємств,
установ, організацій, що надають за договорами майданчики для

325

Нотаріат в Україні

проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які здійснюють гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми валового збору (або суми за договором);

в) театрів та інших організацій за відрахуваннями за вистави
малих драматичних форм (скетчі, одноактні водевілі), а також
культурно-освітніх закладів за відрахуваннями за твори всіх
жанрів у розмірі 0,5 відсотка суми валового збору (або суми за до­
говором);

г) підприємств, що займаються видавничою діяльністю та ти­
ражуванням літературних творів, за відрахуваннями за викорис­
тання усіх видів літературних творів; за відрахуваннями за вико­
ристання усіх видів літературно-художніх творів вітчизняних і
зарубіжних авторів, що не охороняються авторським правом, у
розмірі 2 відсотків суми реалізації.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

2) Музичному фонду України:

а) організацій, які виплачують авторську винагороду за
публічне виконання музичних творів, підприємств, установ, ор­
ганізацій, що надають за договорами майданчики для проведен­
ня вистав і концертів колективам і виконавцям, які здійснюють
гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у розмірі 2
відсотків суми валового збору, одержаного від продажу квитків,
або суми гарантованої оплати згідно з договором, а також видо­
вищних підприємств за такими само відрахуваннями за музичні
вистави (опера, оперета, балет тощо) та естрадні концерти;

б) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у роз­
мірі 1 відсотка суми валового збору (виручки від реалізації),
одержаного за використання музичних творів, що випускаються
в записі на магнітній плівці, компактних касетах, платівках і ла­
зерних дисках;

в) видавництв та видавничих організацій, друкованих засобів
масової інформації за відрахуваннями у розмірі 10 відсотків за­
гальної суми авторської винагороди, нарахованої за видання му­
зичних і музикознавчих творів.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою підприємства, установи, організації, редакції газети (жур­налу) розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

326

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

3) Національній спілці театральних діячів України: театрів
і стаціонарних і пересувних) за відрахуваннями у розмірі 1 відсот­
ка суми валового збору з театральних постановок.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печат­кою театру розрахунковий лист із зазначенням розміру заборго­ваності;

4) Журналістському фонду України: телерадіоорганізацій,
ДШАУ, Українського незалежного інформаційного агентства
«Новини», регіональних інформаційних агентств та друкованих
засобів масової інформації, видавництв та видавничих організацій
за відрахуваннями у розмірі 6 відсотків загальної суми авторської
винагороди, нарахованої за суспільно-політичні, публіцистичні,
науково-популярні твори, інформаційний та ілюстративний ма­
теріал (крім гонорару, з якого провадяться відрахування до фондів
інших творчих спілок).

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою телерадіоорганізації, інформаційного агентства, видавни­цтва, видавничої організації, друкованого засобу масової інфор­мації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

5) Національній спілці кінематографістів України: кіновидо-
вищних закладів (крім розташованих у сільській місцевості) за
відрахуваннями у розмірі 1 відсотка суми валового збору, одер­
жаного за розповсюдження і демонстрування фільмів.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою кіновидовищного закладу розрахунковий лист із зазна­ченням розміру заборгованості;

6) Національній спілці художників України:

а) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у роз­
мірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або за­
робітної плати, нарахованої художникам (живописцям, скульп­
торам, графікам, оформлювачам, декораторам, художникам, які
створюють твори декоративно-прикладного мистецтва, зайнятим
у промисловості художникам-конструкторам, модельєрам, ма­
кетникам, художникам театру і кіно та іншим) за виконані ними
художні роботи (як за оригінальні твори, так і за роботи з
копіювання й тиражування);

б) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації художніх творів на комісійних засадах.

327

Нотаріат в Україні

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист Із зазначенням розміру заборгованості;

7) Національній спілці майстрів народного мистецтва України:

а) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у
розмірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або за­
робітної плати, нарахованої творчим майстрам, художникам на­
родного мистецтва і працівникам з тиражування художніх ви­
робів (ткацтво, вишивка, килимарство, гончарство, різьбярство,
художні вироби з металу, каменю, дерева, соломки, народне ма­
лярство і декоративний розпис тощо);

б) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації творів народного мистецтва на комісійних
засадах на виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою підприємства, установи і організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

8) Фотофонду України:

а) телерадіоорганізацій, ДІНАУ, Українського незалежного
інформаційного агентства «Новини», регіональних інфор­
маційних агентств та друкованих засобів масової інформації, ви­
давництв та видавничих організацій, а також інших підприємств,
установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 4 відсотків ав­
торської винагороди або заробітної плати фотохудожникам, фо­
тографам і фотолаборантам за використання творів фотомистецт-
ва в усіх видах видань, художнє оформлення фотовидань;

б) промислових підприємств і служб сервісу за відрахування­
ми у розмірі 2 відсотків заробітної плати, нарахованої фотогра­
фам і фотолаборантам, як за використання оригінальних творів,
так і за їх копіювання й тиражування;

в) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації творів фотомистецтва на комісійних за­
садах.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та пе­чаткою підприємства, установи і організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості.

Розміри вищевказаних відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва вста-

328

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

новлені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 1992 р. № 108. Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звуко­запису та здачу примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотвор­чого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоратив­но-прикладного мистецтва та порядок їх застосування затверд­жені Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (ро­ялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав». Оскільки постановою передбачені лише мінімальні ставки авторської винагороди, то конкретний розмір винагороди, поря­док і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору та його автором або особою, яка володіє пра­вами на цей твір, чи організацією, що управляє майновими пра­вами авторів на колективній основі в межах одержаних від них повноважень. Зауважимо, що передбачені постановою ставки ав­торської винагороди застосовуються у разі, коли інше не визначе­не авторським договором і розмір винагороди не є предметом спо­ру між заінтересованими особами.

Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх заміняють, за утримання дітей у закладах освіти

Підставою для вчинення виконавчого напису за пунктом 4 Пе­реліку є документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей, які потребують трива­лого лікування, у дошкільних закладах освіти, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, дитячих будинках (див. Закон України від 11 липня 2001 р. «Про дошкільну освіту»).

Для одержання виконавчого напису нотаріусу має бути пода­ний засвідчений стягувачем витяг з особового рахунка батька або особи, що його замінює (чи довідка стягувача), з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручен­ня письмового попередження.

Нотаріуси повинні враховувати при вирішенні питання про вчинення виконавчого напису такі умови. По-перше, заборго­ваність має утворюватися за утримання саме тих дітей, які потре­бують тривалого лікування, і, по-друге, таке лікування має про­водитися в конкретно визначених закладах освіти, якими є дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-

329

Нотаріат в Україні

інтернати, дитячі будинки, для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, тривалого лікування та реа­білітації. Саме представники таких закладів мають право зверта­тись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Як зазначено в Постанові Кабінету Міністрів України від 26 серп­ня 2002 р. № 1243 «Про невідкладні питання діяльності дошкіль­них та інтернатних навчальних закладів», розмір плати для батьків або осіб, які їх замінюють, за харчування дітей в держав­них і комунальних дошкільних навчальних закладах встанов­люється один раз на рік відповідно до ст. 35 Закону «Про дошкіль­ну освіту».

Порядок встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчаль­них закладах затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2002 р. № 667. Цей нормативний доку­мент, зокрема, передбачає, що батьки або особи, які їх заміню­ють, вносять плату за харчування дітей у державному та кому­нальному дошкільному закладі в розмірі, що не перевищує 50 відсотків у міській місцевості та ЗО відсотків у сільській місце­вості від вартості харчування на день.

Розмір плати за поданням дошкільного навчального закладу встановлюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або підприємства, організації та установи, які пере­бувають у державній (комунальній) формі власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади, один раз на рік з ура­хуванням матеріального стану сім'ї та режиму роботи закладу.

Необхідно підкреслити, що, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 26 січня 2002 р., звільняються від плати за харчування дітей у конкретних закладах освіти, а саме: са­наторних дошкільних навчальних закладах (групах) для дітей з ма­лими і затухаючими формами туберкульозу, спеціальних дошкіль­них навчальних закладах (групах) для дітей, які потребують ко­рекції фізичного або розумового розвитку, батьки або особи, що їх заміняють. Отже, у разі звернення представників зазначених зак­ладів за вчиненням виконавчого напису нотаріус повинен ретельно вивчити подані документи та з'ясувати всі ці обставини.

При цьому, відповідно до пункту 3.4 Наказу Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2002 р., плата за утриман­ня вихованців у загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах не справляється, а звідси випливає, що і виникнення такої забор­гованості неможливе.

330

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх заміняють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про органи і служби у :гравах неповнолітніх та спеціальні установи для непов­нолітніх» , здійснення соціального захисту і профілактики право­порушень серед неповнолітніх в числі інших органів і установ, зокрема, покладається на:

·школи соціальної реабілітації і професійні училища соці­альної реабілітації органів освіти;

·центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх зак­ладів охорони здоров'я;

·приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ тощо.

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної ре­абілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання. Згідно з чинним законодавством, до цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направля­ються за рішенням суду неповнолітні від 11 до 14 років, а до про­фесійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх створю­ються для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних учи­лищ соціальної реабілітації.

Цим же Законом (ст. 13) передбачається участь батьків (усино­вителів або опікунів (піклувальників) у частковому відшкоду­ванні витрат на утримання неповнолітніх у приймальниках-роз-подільниках для неповнолітніх, загальноосвітніх школах і про­фесійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про ор­ганізацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859, розмір плати за утримання учнів у загально­освітній школі соціальної реабілітації та професійному училищі соціальної реабілітації, яка справляється з батьків, дорівнює 20 відсоткам коштів, що припадають на одного члена сім'ї.

331

Нотаріат в Україні

Вчинення виконавчих написів на стягнення зазначеного виду заборгованості проводиться на підставі пункту 5 Переліку. При цьому нотаріусу необхідно врахувати, що:

·виконавчий напис вчиняється на стягнення заборгованості за утримання неповнолітніх виключно в загальноосвітніх шко­лах і професійних училищах соціальної реабілітації;

·стягнення заборгованості може мати місце як з батьків не­повнолітніх, так і з осіб, що їх замінюють;

·виконавчий напис на стягнення заборгованості за утриман­ня неповнолітніх у приймальниках-розподільниках для непов­нолітніх, центрах медико-соціальної реабілітації не вчиняється;

·заборгованість не виникає за утримання дітей-сиріт і дітей, що залишились без піклування батьків або осіб, які їх заміню­ють, а також з багатодітних, малозабезпечених сімей, оскільки вони всі перебувають на повному державному утриманні;

Документами, що встановлюють заборгованість для цього ви­ду виконавчих написів, є:

а) копія документа про розмір щомісячної плати батьків або
осіб, які їх замінюють (оскільки мова йде про звичайну копію, но­
таріусу доцільно витребувати її, належним чином оформлену,
тобто засвідчену стягувачем);

б) засвідчений стягувачем витяг з особового рахунку батьків
або осіб, які їх замінюють (чи довідку стягувача), з відміткою про
непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручен­
ня письмового попередження.

Стягнення заборгованості з військовослужбовців,

звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних

після закінчення зборів

Для одержання виконавчого напису нотаріусу подається лише довідка командира (начальника) військової частини про суму за­боргованості, що підлягає стягненню.

Відповідно до вимог пункту Постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку доку­ментів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та Положення «Про матеріальну відповідальність військовослуж­бовців за шкоду, заподіяну державі», затвердженого Постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 р., виконавчі написи ви­даються на стягнення заборгованості з військовослужбовців і

332

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

військовозобов'язаних, призваних на збори, за умови їх звільне ня та притягнення до матеріальної відповідальності.

До матеріальної відповідальності можуть бути притягну військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язаі винні у заподіянні шкоди державі під час виконання ними слу; бових обов'язків, передбачених актами законодавства, військ вими статутами, порадниками та іншими нормативними актам

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана рс краданням, пошкодженням, втратою або незаконним викорв танням військового майна, погіршенням або зниженням йо цінності, що спричинило додаткові витрати для військових ча тин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальнз закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріал них цінностей або надлишкові витрати (пункт 2 Положення).

Для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру винних осіб за фактом її заподіяння призначається розслідува ня. За результатами розслідування, за умови, що вину військове лужбовця або призваного на збори військовозобов'язано повністю доведено, командир (начальник) військової частини : пізніше ніж у місячний термін із дня закінчення розслідування в дає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності ви ної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

При вчиненні виконавчого напису на підставі пункту 7 П реліку нотаріус повинен з'ясувати цілу низку обставин, зокрема

— чи належить військовослужбовець, військовозобов'язаний, числа осіб, на яких поширюється дія вищевказаного Положення;

— чи є дії військовослужбовця або призваного на збори війс ковозобов'язаного, що призвели до заподіяння ним шкоди де жаві, підставою для притягнення його до матеріальної відпої дальності (перелік підстав передбачений у пунктах 10-15 Пол

— чи призначалося розслідування за фактом заподіяння м теріальної шкоди та чи видавався наказ про стягнення з винн особи відповідної суми (пункт 17 Положення);

— чи не порушено місячний термін з дня закінчення розслід вання, після якого стягнення може бути проведено у судовому п рядку;

— чи ознайомився притягнутий до матеріальної відповідай ності з матеріалами розслідування (пункт 22 Положення);

— чи виконував військовослужбовець або військовозобов'яз ний, призваний на збори, службові обов'язки, передбачені акт

333Нотаріат в Україні

ми законодавства, військовими статутами, порадниками, інструк­ціями та іншими нормативними актами на час заподіяння шкоди та притягнення до матеріальної відповідальності (пункт 31 Поло­ження) та деякі інші питання.

Зазначимо, що правові підстави для постановки вищеназва­них питань випливають із пункту 7 Переліку і для їх з'ясування необхідна наявність такого документа, як довідка командира (на­чальника) військової частини про суму заборгованості, що підля­гає стягненню.

Довідка, що подається нотаріусу, повинна містити також всі необхідні для її видачі реквізити та бути підписаною особисто ко­мандиром (начальником) військової частини.

Повернення об'єкта лізингу

Під лізингом розуміється підприємницька діяльність, яка по­лягає в тому, що лізингодавець як суб'єкт лізингу передає у вик­лючне користування лізингоодержувачу на визначений строк майно, яке може бути власністю або набувається ним за доручен­ням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продав­ця майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ст. 1 Закону України від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»).

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює пра­вовідносини між суб'єктами лізингу, і залежно від особливостей здійснення лізингових операцій може бути двох видів — опера­тивний чи фінансовий.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладан­ня якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізин­гу, визначеної на день укладання договору. В підпункті 1.18.1 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибут­ку підприємств» в редакції Закону від 22 травня 1997 р. наводить­ся таке визначення оперативного лізингу (оренди): це господарсь­ка операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орен­додавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

334

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладан­ня якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізин­гу, визначеної в день укладання договору. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 1.18.2 ст. 1) під фінансовим лізингом розуміє господарську операцію фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, згідно зі ст. 8 цього За­кону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та во­лодіння об'єктом лізингу.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути прямим, не­прямим, зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме май­но, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до за­конодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, об­числювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене для вільного обігу на ринку і щодо якого немає обме­жень на передачу його в лізинг (оренду), при цьому якщо вище­вказане майно є в державній власності, воно може бути предме­том лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює уп­равління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід звернути увагу на деякі обмеження щодо використання певного майна як об'єктів лізингу, передбачені чинним законода­вством. Зокрема, об'єктами лізингу, згідно зі ст. 807 ЦК України, не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а та­кож інші речі, встановлені законом:

— цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних
підрозділів (філій, цехів, дільниць);

·нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше ок­реме й індивідуально визначене майно підприємств;

·майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);

— цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх
структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, пов'язану з
обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів;

335

Нотаріат в Україні

·цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

·цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяль­ність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів і прекурсорів.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та ви­магати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, як­що лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить понад ЗО днів.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 10 Закону, лізингодавець може передати право власності на об'єкт лізингу іншій юридичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності). Договір лізингу зберігає силу щодо нового власника. Виконавчий напис на повер­нення об'єкта лізингу в цьому випадку вчиняється на вимогу но­вого власника. Разом з іншими документами нотаріусу має бути подана угода, за якою до іншої особи перейшло право власності на об'єкт лізингу.

Нотаріуси повинні відмовляти у вчиненні виконавчого напису й у тих випадках, якщо між сторонами договору лізингу існує спір, пов'язаний із поверненням об'єкта лізингу. Справи з таких спорів підвідомчі господарським судам на загальних підставах.

Для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунку, направленого
лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вру­
чення письмового повідомлення.

Для договору лізингу законом передбачається проста письмо­ва форма, причому укладатися він може як у формі багатосторон­ньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача і продав­ця об'єкта лізингу, так і двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. З огляду на просту письмову форму дого­вору лізингу нотаріуси мають перевіряти його зміст на відповід­ність вимогам законодавства України.

Виконавчий напис на повернення об'єкта лізингу вчиняється на оригіналі договору лізингу. У справах нотаріуса залишається копія договору та виконавчого напису.

Крім оригіналу договору лізингу, нотаріусу подається засвід­чена лізингодавцем копія рахунку, направленого лізингоодержу­вачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмо­вого повідомлення. Нотаріус має перевірити відповідність даних,

336

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

викладених у копії рахунку, даним договору лізингу. Копія рахун­ку, скріплена печаткою лізингодавця, має містити дані про вартість об'єкта лізингу, періодичність сплати лізингових платежів, їх розмір, кількість несплачених платежів, їх розмір та період. Якщо договір лізингу не посвідчувався в нотаріальному порядку, реко­мендується перевіряти належність об'єкта лізингу лізингодавцю шляхом витребування виписки з балансової відомості.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче про­вадження».

Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку

Вексель, опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в порядку, передба­ченому пунктом 293 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України.

Для надання опротестованому векселеві сили виконавчого до­кумента щодо нього має бути вчинено виконавчий напис.

Можливість вчинення такого виконавчого напису передбачена пунктом 11 Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172.

Як зазначено у цьому документі, а також виходячи із Реко­мендацій Міністерства юстиції України «Окремі питання век­сельного обігу при застосуванні в нотаріальній практиці Ук­раїни» , для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються:

а) заява від векселедержателя про вчинення виконавчого на­
пису (із зазначенням того, що на момент звернення до нотаріуса
вексель не був оплачений (погашений);

б) оригінал опротестованого векселя;

в) акт про протест векселя.

Подача будь-яких інших документів, які б свідчили про додат­кове повідомлення боржника про необхідність погашення вексе­ля тощо, чинним законодавством не передбачена.

Виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом не раніше опротестування векселя і не пізніше строків позовної давності, зазначених у ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Так, згідно із зазначеною статтею, позовні вимоги, які випли­вають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу.

337

Нотаріат в Україні

Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються після закінчення одного року з дня протесту, здійсненого у визначений строк або з дня строку плате­жу, у разі застереження про оборот без витрат.

Перерва строків позовної давності має силу лише щодо того, проти кого було вчинено дію, яка перериває давність.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі боргового доку­мента, яким у такому випадку є опротестований вексель. При цьо­му у випадку, коли текст виконавчого напису не вміщується на бланку векселя (що, як правило, і відбувається), то він може бути розпочатий на векселі і продовжений чи навіть викладений повністю на прикріпленому (приклеєному або підшитому) спеціальному бланку нотаріальних документів (наказ Міністер­ства юстиції України від 9 серпня 2000 року № 33/5 «Про внесен­ня змін і доповнень до нормативно-правових актів Міністерства юстиції України»).

Основним фактом, з яким законодавець передусім пов'язує вчинення виконавчого напису за векселем, є факт попереднього опротестування векселя. При цьому чинне законодавство не містить будь-яких обмежень щодо того, в чому саме такий век­сель опротестовувався. Таким чином, не можна вважати законо­давчо обґрунтованими дії окремих учасників вексельного обігу, котрі оскаржують виконавчий напис щодо векселя, опротестова­ного, наприклад, у неакцепті векселя.

Акт про протест векселя передається кредитору разом з вчине­ним виконавчим написом. У справах нотаріуса залишається копія акту, засвідчена з дотриманням вимог п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та засвідчена таким самим чином копія векселя з викладеним на ній текстом виконавчого напису.

Процедура вчинення виконавчих написів про стягнення забор­гованості за векселями, опротестованими в установленому поряд­ку (в тому числі процедура звернення до нотаріуса), здійснюється за загальними правилами і не містить якихось особливостей, крім наведених вище.

Стягнення за чеками

Для одержання виконавчого напису подаються чеки, несплата яких посвідчена нотаріусом.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 Закону України «Про нотаріат» і п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, у разі неспла-

ооо

Глава 18. Вчинення виконавчих написів

ти чека нотаріус посвідчує несплату шляхом напису на ньому за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одно­часно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чеко­давцеві про несплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами за місцезнаходженням платника в строки, визначені чинним за­конодавством України про чеки. Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.

' 0!;':

- , . . ' ~. .

- •.; ■ :-

• . -■■■..■

■

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 19. Вчинення протестів векселів § 1. Поняття та значення векселя

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть ви­користовувати у своїй діяльності такий вид цінних паперів, як вексель. Значення векселя у кредитно-розрахункових відноси­нах між підприємствами полягає у тому, що вексель історично виник як універсальний інструмент оформлення розстрочки пла­тежу при здійсненні торговельних угод. У сучасних умовах особ­ливого значення набуває проблема пошуку фінансових інстру­ментів, які були б в змозі вирішити проблему неплатежів. Так, існуючу проблему повернення боргів — довготривалий, вартісний і непевний процес можна вирішити шляхом упровадження ме­ханізмів вексельного обігу.

Законодавство України про обіг векселів складається із Же­невської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований за­кон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням певних застережень, із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, із Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказ-них векселів та простих векселів, до яких приєдналась Україна; Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» та інших актів законодавства України. Велике значення має Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП, який визначив особливості обігу векселів в Україні, поняття та сутність простих і переказних векселів, здійснення операцій з ними та виконання вексельних зобов'язань у господарській діяльності.

Мінфін України своїм листом від 02.10.1991 р. № 04-304/8-4481 «Про порядок випуску і обігу векселів» підтвердив, що вексель за своєю сутністю є засобом комерційним, він використовується у взаєморозрахунках товаровиробників як у національних госпо­дарств, так і на міжнародному рівні, та підтримав необхідність регулювання вексельного обігу в Україні.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зо­бов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Основними рисами векселя, які склалися в міжнародній прак­тиці і були прийняті на Женевській конвенції 1930 року, вважа­ються:

340

Глава 19. Вчинення протестів векселів

·абстрактний характер зобов'язання, визначеного векселем, — текст векселя не повинен містити посилання на угоду, яка є при­чиною видачі векселя; невиконання зобов'язань за основною уго­дою не може призвести до невиконання зобов'язань за векселем та інше;

·безумовний характер зобов'язань за векселем — він містить простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити певну суму. Вексель посвідчує абстрактне зобов'язання платни­ка про сплату певної грошової суми, проти якого не можуть бути пред'явлені заперечення. Включення до векселя будь-якої умо­ви, що ставить під сумнів абстрактність і безумовність вексе­ля, тягне за собою його недійсність за чинним законодавством України;

·безспірний характер зобов'язань за векселем, якщо він є справжнім;

·вексель — це письмовий документ, що має суворо встанов­лені обов'язкові реквізити;

·вимагати платежу за векселем може той, хто володіє цим документом (держатель векселя);

·при порушенні встановлених термінів сплати векселя не­обхідно здійснити нотаріальний протест.

Для розуміння суті векселя потрібно визначити такі терміни:

Векселедержатель (ремітент) — перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.

Векселедавець (трасант) — боржник, особа, що виписує век­сель, в якому міститься вимога до іншої особи сплатити суму, пе­редбачену у векселі.

Платник (трасат) — особа, до якої векселедавець звертає свій наказ про платіж за векселем.

Простий вексель (соло-вексель) — це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплати­ти певну суму векселедержателю.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, що має простий і нічим не обумовлений наказ векселедавця третій особі (трасату) сплатити певну суму отримувачу або за його наказом.

Відмінність між простим і переказним векселями полягає в тому, що за переказним векселем платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — здійснити його акцепт. Тому переказний вексель має форму наказу векселе­давця (трасанта) платнику (трасату) сплатити за векселем.

341

Нотаріат в Україні

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом відповідальність за його оплату. Проте трасант не є основним боржником за векселем, його відпові­дальність носить вторинний характер, тому вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ремітенту (наступному держателю векселя) належить вик­лючне право вимагати від трасанта сплати за векселем у випадку відмови платника від акцепту або сплати векселя. Але це право може бути використане лише за дотримання ремітентом таких умов: своєчасного пред'явлення векселя акцепту або платежу та здійснення протесту у випадку неакцепту або неплатежу.

Акцепт — напис на лицьовому боці векселя, який виражає згоду платника сплатити за переказним векселем в строк. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як пов­ним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми).

Акцептант — особа, що взяла на себе зобов'язання платника по пред'явленому переказному векселю. Завдяки акцепту плат­ник стає головним боржником за векселем. З того моменту, як ак­цептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання по цьому векселю стає безвідкличним.

Індосамент — провідний засіб передачі векселя, особливий пе­редаточний напис, що здійснюється на оборотному боці векселя або на додатковому аркуші — алонжі. Переуступка (дія передачі) векселя за допомогою передавальних написів називається індосу-ванням, або індосацією векселя. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, то він залишається таким до погашення. Жодні застереження на векселі не обмежують його переуступку (передачу), зроблена після видачі векселя, або позавексельна уго­да сторін, не може вплинути на коливання оборотності векселя. Індосамент — одностороння угода суб'єкта вексельних відносин, що поступився своїми правами за векселем і передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем. Аби індосамент міг викона­ти свою функцію, потрібно, щоб усі індосаменти у векселі являли собою безперервну низку переходу прав від однієї особи до іншої, починаючи з ремітента (або трасанта) і продовжуючи індосамен­тами наступних держателів векселів. Для неперервності дос­татньо зовнішньої тотожності між підписом індосанта та ім'ям попереднього утримувача. Особа, яка переуступає вексель шля­хом вчинення передавального напису, називається індосантом. Індосатор — особа, на користь якої здійснюється індосамент. Індосант бере на себе відповідальність перед будь-яким наступ-

342

Глава 19. Вчинення протестів векселів

ним векселедержателем в результаті реалізації індосаменту (як­що немає спеціального застереження).

Аваль — вексельне доручительство, за допомогою якого платіж за векселем може бути забезпечений повністю або частково. Аваль дається на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші та підписується авалістом (юридичною особою, тобто керівником і го­ловним бухгалтером). Аваліст і особа, за яку він поручається, не­суть взаємну відповідальність. Аваліст відповідає за оплату вексе­ля, навіть якщо зобов'язання виявиться недійсним.

Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений термін головним вексельним боржником — ак­цептантом. Обов'язковою передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для оплати боржнику йо­го законним держателем.

Згідно зі ст. 33 та 77 Уніфікованого закону, переказний і прос­тий векселі можуть підлягати оплаті в строк:

·за пред'явленням;

·у певний термін від пред'явлення;

·у певний термін від складання;

·на визначену дату.

Переказний чи простий вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що належить до оплати за пред'явленням. Це дає право векселедержателю простого чи пе-реказного векселя вимагати його оплати протягом одного року з дня його складання, однак цей термін може бути продовжено чи скорочено.

Прості та переказні векселі, які мають строк платежу на виз­начену дату, у певний термін від складання чи пред'явлення по­винні бути подані до оплати або в день, коли вони повинні бути оплачені, або в один з двох наступних робочих днів.

§ 2. Порядок вчинення протестів векселів

Неоплата векселя тягне за собою наслідки у вигляді вексельно­го протесту — офіційно засвідченої вимоги платежу та повідом­лення про його неодержання. Опротестування нотаріусом вексе­ля означає, що зобов'язання про сплату певної грошової суми не здійснено, а тому підлягає примусовому виконанню державним виконавцем. Боржник може також не сплатити частину своїх зо­бов'язань, що також є протестом, та пред'явити позов до будь-якої

343

Нотаріат в Україні

зобов'язаної особи в розмірі неоплаченої суми (окрім випадку неплатоспроможності платника).

Опротестування векселя оформлюється актом протесту.

Актом протесту може оформлюватись:

·відмова платника від оплати векселя (протест про неоплату);

·відмова платника від акцепту (протест про неакцепт);

— відмова платника (акцептанта) проставити дату акцепту
(протест векселя про недатування акцепту).

При цьому слід мати на увазі, що протест про неакцепт та про­тест про недатування акцепту вчиняються лише щодо переказно-го векселя.

Для вчинення протесту нотаріус повинен здійснити перевірку пев­них умов, за наявності яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

По-перше, нотаріус перевіряє достовірність векселя — чи є по­даний документ векселем. Вимоги до форми векселя як цінного паперу, що засвідчує наявність грошового зобов'язання, встанов­люються статтями 1 і 75 Уніфікованого закону, який передбачає наявність конкретних обов'язкових реквізитів.

Простий вексель містить такі реквізити:

·найменування — «вексель»;

·просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

·зазначення строку платежу;

·зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

·найменування того, кому чи за наказом кого платіж пови­нен бути здійснений;

·дата та місце складання векселя;

· підпис того, хто видає документ (векселедавця). Переказний вексель має такі обов'язкові реквізити:

·найменування — «вексель»;

·зазначення строку платежу;

·зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

·дату та місце складання векселя;

·підпис того, хто видає документ (векселедавця);

— просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити визначе­
ну суму.

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким теж знаходиться на території України, складається дер­жавною мовою. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні», векселі (переказні і прості) складаються у докумен­тарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від

344

Глава 19. Вчинення протестів векселів

підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджу­ються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездо-кументарну форму (знерухомлені).

Вексельний бланк може заповнюватись друкованим і недрукова-ним способами; сума платежу за векселем обов'язково пишеться цифрами та літерами. Вексель підписується: від імені юридичних осіб — власноручно керівником і головним бухгалтером (чи уповно­важеними ними особами) та скріплюється печаткою; від імені фізич­них осіб — власноручно зазначеною фізичною особою (або уповнова­женою нею особою) і скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Найменування трасанта, або векселедавця, інших зобов'яза­них за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Можливість визнання векселя недійсним передбачена ст. 2 і 33 Уніфікованого закону. До дефектів, що тягнуть за собою недійс­ність векселя, відносять:

Дефекти форми — відсутність будь-яких з перерахованих рекві­зитів, зазначення одночасно місця, в якому належить здійснити платіж, та місця складання векселя, інші строки, ніж передбачені законодавством.

Винятком є окремі випадкі, конкретно обумовлені в законо­давстві. Це, зокрема:

·якщо у векселі не зазначено строк платежу, він розгля­дається як такий, що підлягає оплаті за вимогою;

·якщо у векселі відсутнє зазначення конкретного місця пла­тежу, місцем платежу вважається адреса, вказана поряд з найме­нуванням платника (у переказному векселі) чи місце складання документа (у простому векселі);

·якщо у векселі не вказано місце його складання, він вва­жається складеним у місці, вказаному поряд з найменуванням векселедавця (див. ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91).

Як відмічають спеціалісти, на практиці особливих труднощів з оформленням векселів не виникає, оскільки з серпня 1992 р. пе­редбачено обов'язкове використання спеціальних вексельних бланків, в яких наявний ряд реквізитів. Тому невідповідність векселя формальним ознакам — досить рідкісне явище1.

1 Зубарев К. Действительность вексельних обязательств // Юридическая прак­тика, 2003. № 14. 8 апреля — С. 11.

345

Нотаріат в Україні

У нотаріальній практиці частіше зустрічаються дефекти ви­дачі векселів. До таких порушень слід віднести:

·випадки видачі безтоварного векселя;

·підписання векселя особою, що перевищує свої повнова­ження, або неуповноваженою особою;

·підписання векселя векселедавцем всупереч його вільному волевиявленню та ін.

Так, ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» перед­бачає, що видавати прості і переказні векселі можна лише за фак­тично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У ви­падках видачі безтоварного векселя нотаріус вправі відмовити у здійсненні протесту векселя і може рекомендувати зацікавленим особам звернутись до суду з позовом про визнання видачі векселя недійсною. Досить розповсюдженими є випадки, коли вексель від імені векселедавця підписаний особою, що перевищує свої повно­важення, або неуповноваженою особою, наприклад, коли вексель підписано керівником підприємства чи організації, який відсто­ронений від виконання службових повноважень. Відповідно до чинного законодавства, для підприємства, від імені якого був ви­даний такий вексель, це не може створювати правових наслідків. Аналогічна ситуація виникає при видачі векселя особою, що не має вексельної правоздатності, чи при видачі векселя, що містить підроблені підписи, а також у випадку недобросовісного придбан­ня чи нечесного володіння векселем особою, яка легітимується в якості кредитора за змістом самого векселя.

Визнання векселя недійсним з зазначених вище підстав тягне за собою певні правові наслідки, а саме відсутність юридичної значимості всіх операцій з ним, неможливість вимагати його оп­лати і неможливість його подальшого обігу.

По-друге, нотаріуси повинні визначити, чи має особа, яка звер­нулась за вчиненням даної нотаріальної дії, право на опротесту- вання векселя, і проти кого конкретний вексель протестується. Видавати прості та переказні векселі можна лише для оформлен­ня грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані ро­боти, надані послуги. На момент видачі переказного векселя осо­ба, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого век­селя повинні мати перед трасантом та(або) особою, якій чи за на­казом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого повинна бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

По-третє, нотаріуси повинні здійснити перевірку дотримання суб'єктами вексельного обігу вимог нормативних актів відносно

346

Глава 19. Вчинення протестів векселів

місця вчинення протесту векселів. Так, згідно з п. 295 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій», протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження плат­ника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто век­селі, які підлягають оплаті у третьої особи); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, протест про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю вексе­ля, протест про неакцепт за другим примірником векселя, про­тест про неплатіж за другим примірником векселя — за місцезна­ходженням платника; протест про непередавання оригіналу век­селя законному держателю копії векселя — за місцезнаходжен­ням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у простав­ленні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя — за місцезнаходженням векселедавця.

По-четверте, однією з особливостей вексельного законодавства є спеціальні строки, які застосовуються виключно до правовідно­син, що виникають з вимоги платежу по векселю, і які перевіряє нотаріус.

У випадку неотримання платежу по векселю векселедержатель має право завернутись до нотаріуса (чи до суду) з вимогою стягну­ти належні йому грошові кошти у примусовому порядку. Це пра­во обмежується часовими межами, а саме періодом часу, протягом якого вексель повинен бути пред'явлений до оплати і пропуск якого позбавляє векселедержателя можливості отримати кошти за векселем. Період часу, відведений законодавством для здійснення дій з захисту матеріального права особи по векселю в нотаріальному порядку, називається вексельною давністю.

Протести векселів про неоплату, неакцепт або недатування ак­цепту вчиняються нотаріусами у строки, передбачені ст. 33, 70 та 77 Уніфікованого вексельного закону, ст. 92 Закону України «Про нотаріат», п. З ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Ук­раїні» та п. 296-299 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріаль­них дій».

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються но­таріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12 години наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про не­акцепт протягом строків, встановлених для пред'явлення до ак­цепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12 години нас­тупного після цього строку дня.

347

Нотаріат в Україні

Векселі для вчинення протесту про непред'явлення примірни­ка векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, про­тест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя, протест про непереда-вання оригіналу векселя законному держателю копії векселя, протест про відмову у проставлянні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя приймаються нотаріуса­ми в строки, установлені ст. 44 Уніфікованого закону про пере-казні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською кон­венцією 1930 року.

При вчиненні протестів векселів нотаріус повинен враховува­ти, що за акцепт і платіж відповідає векселедавець (ст. 9 Уніфіко­ваного закону).

Згідно з п. 299 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріаль­них дій», протести векселів вчиняються у випадках:

·відмови платника оплатити вексель за письмовою заявою векселедержателя з проханням вчинити протест поданого векселя;

·відмови платника акцептувати вексель;

·неявки платника до нотаріуса.

Опротестування векселя вчиняється в двох екземплярах, один з яких видається векселедержателю чи уповноваженій особі, а дру­гий залишається у нотаріуса. У нотаріуса залишаються також зая­ва особи як підстава вчинення протесту, вексель та опис векселя.

Після прийняття векселя до опротестування нотаріус починає роботу з ним. Так, у день прийняття векселя до протесту нотаріус пред'являє зобов'язаній особі вимогу про здійснення відповідних дій (оплати, акцепту, проставлення дати акцепту). Ця вимога по­дається шляхом повідомлення платника (або доміциліанта) но­таріусом особисто або через засоби зв'язку. Залежно від дій осо­би, проти якої здійснюється ця нотаріальна дія, можливі декіль­ка варіантів подальшої роботи нотаріуса.

Якщо зобов'язання було дійсно виконане, про що особа повідом­ляє нотаріуса, опротестування векселя припиняється. Вексель з відповідними відмітками про одержання усіх приналежних сум повертається особі, яка його оплатила.

Якщо платник виконав вимогу про проставляння акцепту, вексель повертається векселедержателю без вчинення протесту.

Якщо платник (доміциліант) відмовився оплатити або акцеп­тувати вексель або якщо він не з'явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест, робить відповідний запис у реєстрі, а та­кож ставить відмітку встановленої форми про протест про неоп-лату або неакцепт на самому векселі.

348

Глава 19. Вчинення протестів векселів

Без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя про­тест векселя вчиняється, якщо місцезнаходження платника невідоме. Нотаріус робить відповідну відмітку про це в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій.

Діюче законодавство України залежно від того, хто є суб'єк­том вексельного обігу, встановлює такі строки давності: 3 роки, 2 роки, 6 місяців.

Так, відповідно до ст. 70 Уніфікованого вексельного закону, позовні вимоги, що витікають з переказного векселя проти ак­цептанта, погашаються зі спливом трьох років з дня настання строку платежу. Позовні вимоги векселедержателя проти індо­сантів і проти векселедавця погашаються зі спливом 1 року з дня протесту, здійсненого у встановлений строк, чи з дня настання строку платежу, у випадку оговорення про обіг без витрат. По­зовні вимоги індосантів один до одного погашаються зі спливом 6 місяців, рахуючи від дня, в який індосант оплатив вексель, або з дня пред'явлення до нього позову.

349

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення неоплати чеків

§ І. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків

В Україні встановлено таку форму безготівкового розрахунку, як розрахунок чеками, які набули значного поширення в Україні порівняно нещодавно, проте широко відомі у міжнародній практиці.

Питання про використання чеків при здійсненні розрахункових операцій висвітлені, в основному, в нормативних актах Національ­ного банку України, зокрема, в Інструкції про безготівкові розра­хунки в Україні, затвердженій Постановою Правління Національ­ного банку України № 22 від 21 квітня 2004 р., а щодо здійснення операцій з чеками в іноземній валюті, — в Положенні про поря­док здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженому Постановою Правління Національного банку України № 520 від 29 грудня 2000 р.

Розрахунковий чек — це паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазна­ченої в чеку суми коштів протягом установленого строку.

Таким чином, учасниками цих відносин є чекодавець, чеко-держатель і банк-емітент. Чекодавцем може бути фізична чи юридична особа, що власне здійснює платіж у формі чека, чеко-держатпелем є фізична чи юридична особа, що є одержувачем коштів за цим чеком. Банком-емітпентом, або платником, висту­пає банк, який видав чек (чекову книжку) підприємству або гро­мадянину, що відкрив у ньому відповідний рахунок.

Розрахунковий чек має містити такі реквізити:

·назву «розрахунковий чек»;

·назву (для фізичних осіб — ПІБ, реквізити паспорта, або до­кумента, що його замінює) власника чекової книжки та номер йо­го рахунка;

·назву банку-емітента і його номер МФО;

·ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єди­ним держанням реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння Державною податковою адміністрацією;

·назву чекодержателя;

·доручення банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та прописом;

350

Глава 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення...

·призначення платежу;

·число, місяць і рік складання чека (місяць пишеться пропи­сом, дата видачі чека має відповідати даті його реальної видачі);

·місце складання чека;

·підпис чекодавця;

·печатка чекодавця (для юридичної особи).

Чеки, які подаються чекодержателем у банк (установу) до сплати, мають містити всі визначені реквізити. Якщо ж реквізи­ти відсутні, чек вважається недійсним, повертається чекодержа-теля та не приймається банком (установою) на інкасо (банківська операція, за допомогою якої банк одержує кошти від платника, що призначені для виплати за чеком чекодержателя). Проте як­що у чеку не міститься окремої вказівки на місце його складання, він вважається складеним у місці знаходження чекодавця.

Слід відзначити, що бланки чеків виготовляються банками за зразком, затвердженим Національним банком України. При цьо­му банк вміщує в бланк такі реквізити: найменування, місцезна­ходження, код банку чекодавця, установу, в якій міститься його кореспондентський рахунок, номер рахунка; найменування че­кодавця, номер його рахунка; граничну суму (ліміт) чекової книжки. Таким чином, заповнюючи чек, чекодавець вписує в ньо­го суму, що підлягає платежу (цифрами та прописом), наймену­вання отримувача, причину перерахування коштів, дату і місце складання документа.

Положення про порядок здійснення операцій із чеками в іно­земній валюті на території України передбачає використання двох видів чеків: іменних та дорожніх.

Дорожній чек — паперовий розрахунковий документ, що ви­ражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжна­родних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зо­бов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чеко-держателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначено­му місці під час продажу.

Іменний чек — паперовий розрахунковий документ, що вира­жений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи — нерезидента або фізичної особи — нерезиден­та, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

. •- -Нотаріат в Україні

Іменні чеки виписуються на певну особу із застереженням «не наказу» чи рівнозначним застереженням (наприклад, «сплатіть (кому) не наказу» чи «сплатіть тільки (йому)»). Іменний чек не підлягає передаванню, за винятком випадків, що передбачені чинним законодавством України.

При цьому чекодавцем виступає юридична особа — нерези­дент або фізична особа — нерезидент, що видає чек, а чекодержа-телем (отримувачем, власником) — будь-яка фізична або юри­дична особа, яка має право отримати кошти за чеком.

Чеки, які подаються чекодержателем у банк (установу) до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:

а) іменний чек:

назву документа — «чек», що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписа­ний у таких країнах, як Велика Британія, СІЛА, Канада, Австралія, Німеччина та ін.);

розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;

назву та реквізити емітента та платника;

назву для юридичної особи або прізвище, ім'я для фізичної особи чекодержателя, на користь якої здійснюється платіж;

зазначення валюти та суми чека;

дату складання та номер чека;

підпис особи, яка видає чек (чекодавець).

Чеки на пред'явника банком (установою) не приймаються. Термін дії іменного чека зазначено на чеку, якщо ж такий напис відсутній, то термін дії чека становить 6 місяців з дня його ви­дачі. Не виключено, що законодавство країни чекодавця може передбачити й інший термін дії чека, наприклад, напис на чеку «УОГО АРТЕК ОМЕ УЕАК» свідчить про те, що чек дійсний про­тягом одного року. Законодавство країни чекодавця може перед­бачати й інший термін дії чека.

б) дорожній чек:

назву документа — «дорожній чек» («ітауеіегз спедие»);

назву компанії емітента, що випустила чек: Аніегісап Ехргезв, Уіза, Тпотаз Соок, СШ Согр., Вапк оі Атегіса, Злуізб Вакегз Тгауеіегз Спефїев тощо;

підписи уповноважених осіб компанії емітента;

номінал та назву іноземної валюти;

серію та номер;

місце для підпису особи, що має намір купити чек;

місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.

352

Глава 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення...

Термін дії дорожніх чеків не обмежений. Дата та місце запов­нення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека.

Дорожні чеки емітуються в певному номіналі.

Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть викорис­товуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одер­жанні готівкових коштів за чеком.

Чек заповнюється як від руки, так і за допомогою технічних засобів. Використання факсиміле дозволяється при підписуванні чеків, що призначені для виплати пенсій (перекази пенсій іно­земних держав резидентам України) або в інших випадках, що передбачені законодавством країни чекодавця.

Чек не може бути акцептований. Напис на чеку про акцепт уважається недійсним.

Будь-яке зазначення про відстоки, що міститься на чеку, вва­жається недійсним і не приймається банком (установою) до вико­нання.

У разі написання суми чека і словами, і цифрами, при вияв­ленні розбіжностей між цими позначеннями чек є дійсним на су­му, що зазначена словами. У разі написання суми чека кілька разів словами або цифрами, при виявленні розбіжностей між ци­ми позначеннями чек дійсний лише на меншу суму, що зазначе­на словами.

Слід зазначити, що, згідно з українським законодавством, за­бороняється передача чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій особі, підписання незаповнених бланків, а також розрахунки чеками між фізичними особами.

Розрахункові чеки виготовляються у вигляді чекових книжок по 10, 20, 25 чеків або як окремі бланки — для фізичних осіб для здійснення одноразових операцій. Строк дії чекової книжки встановлено в один рік, а чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, три місяці з дати його видачі. Строк дії чекової книжки може бути подовжений за погодженням з банком емітентом (наприклад, якщо на рахунку залишились кошти, всі чеки не були використані), про що робиться відповідна відмітка на обкладинці чекової книжки з підписом головного бухгалтера та печаткою банку.

На обкладинці чекової книжки банком проставляється гра­нична сума (ліміт), що відповідає сумі коштів на відповідному

353

Нотаріат в Україні

рахунку чекодавця, які можуть бути ним використані для сплати шляхом видачі чека. Крім цього, на кожному окремому чеку банк може проставити граничну суму, на яку його може бути виписа­но. Таким чином, чекодавець буде зобов'язаний видавати чеки не тільки з огляду на загальну граничну суму, а й з дотриманням ліміту на кожний чек.

Розмір ліміту зазначається цифрами та словами, завіряється підписом уповноваженої особи банку та печаткою.

Розрахунковий чек із чекової книжки передається до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, якщо чек ви­писано на території України (день виписки розрахункового чека не враховується).

Щодо чеків в іноземній валюті, слід відзначити, що відпові­дальність чекодавця перед чекодержателем за сплату іменного чека настає лише в разі пред'явлення чека до сплати в банк (уста­нову) у встановлений строк.

Чеки сплачуються за пред'явленням за рахунок коштів чеко­давця. Банк (установа) на території України приймає від чеко­держателя іменні чеки до сплати лише на інкасо. Приймання чеків на інкасо до банку (установи) для одержання платежу вва­жається пред'явленням чека до сплати (платежу).

Відкликання іменного чека чекодавцем до закінчення терміну дії чека до пред'явлення, якщо цей строк зазначено в чеку, не дозволяється. Недієздатність та смерть чекодавця, що сталися після пред'явлення чека, не впливають на дійсність чека.

Чек має пред'являтися до банку (установи) України, назва якого зазначена в чеку. У разі відсутності такої відмітки чек приймається до сплати в будь-якому банку (установі).

Зарахування коштів та видача готівки за інкасованим чеком здійснюються банками (установами) після одержання відшкоду­вання за чеком від платника. їх зарахування на рахунок чекодер­жателя або на рахунок банку (установи), з якого здійснюється виплата коштів за чеком чекодержателю, якщо останній не має рахунку в банку (установі), здійснюється не пізніше ніж на третій банківський день після надходження їх на кореспондент­ський рахунок банку (установи).

Про відмову платника від сплати чека на чеку має ставитися відповідна відмітка про це із зазначенням дати пред'явлення че­ка до сплати, а також причина відмови. Факт відмови має засвідчуватися платником до закінчення строку сплати чека.

354

Глава 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення...

§ 2. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу,

посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого

напису на чеку

Вирішуючи питання щодо вчинення такої нотаріальної дії, як пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків, но­таріуси мають враховувати таке:

·розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою, інакше документ не має сили чека;

·розрахунковий чек може заповнюватися від руки (кулько­вою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів;

·місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазнача­тися словами;

·використання факсиміле, а також виправлення та запов­нення розрахункового чека в кілька прийомів не дозволяється;

·розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком розрахункових чеків, що видаються фізичними особами);

·банки (установи) не несуть відповідальності перед чекодав­цями за оплату з їх рахунків чеків, підписаних особами, не упов­новаженими на це чекодавцем.

Місце вчинення цієї нотаріальної дії чітко визначено в законі — за місцезнаходженням платника. При цьому платниками є відповідні кредитні установи.

Відповідно до п. 303 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, нотаріус за місцезнаход­женням платника приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки — після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12 го­дини наступного після цього строку дня. Нотаріус у той самий день пред'являє чек банку до оплати. У разі неоплати чека но­таріус посвідчує неоплату чека шляхом напису на чеку за вста­новленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються також за місцезнаход­женням платника за наявності напису платника про те, що чек

355

Нотаріат в Україні

був пред'явлений до оплати з зазначенням дня пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряєть­ся своєчасність пред'явлення чека до оплати (стаття 93 Закону України «Про нотаріат»).

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами з дотриманням загальних правил вчинення виконавчих написів.

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.

V -у--,■■.--■_■■-' ■■_■■_ ■-. С'і^- ••* ■' .**■ , ': -

4!»;-- ші:-.-!:х-щ:^ухі

Глава 21. Вчинення морських протестів

ГЛАВА 21. Вчинення морських протестів § 1. Поняття і значення вчинення морських протестів

Вчинення морських протестів є одним із способів забезпечен­ня доказів, необхідних у випадку ведення справи в суді. При цьо­му морський протест не є підставою для звільнення судновласни­ка від відповідальності, але цей акт буде важливим документом, який підтверджує певні юридичні факти, що мають значення при вирішенні справи, пов'язаної з пред'явленням судновласнику матеріальних вимог.

Порядок подачі й оформлення морського протесту регламен­тується ст. 94—95 Закону України «Про нотаріат», пп. 304-307 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та Кодексом Торговельного мореплавства України.

Морський протест — це оформлена у встановленому порядку письмова заява капітана судна з метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласника у тих випадках, коли під час плавання чи стоянки судна мали місце події, що ма­ють характер непереборної сили (форс-мажор), які можуть бути підставою для пред'явлення до судновласника майнових вимог. Такі події, як підводні рифи і течії, шторм, ураган, зіткнення су­ден, різкі перепади температур та інші, пов'язані зі специфікою судноплавства, можуть заподіяти шкоду та завдати збитків суд­новласнику.

Шкода може бути заподіяна:

150. особі — подія, що трапилась на морі, спричинила загибель, каліцтво або ушкодила здоров'ю членів екіпажу чи пасажирів;

151. самому судну — внаслідок події було завдано шкоди самому судну; може бути причиною пошкодження чи втрати вантажу цьо­го судна;

152. вантажу судна — повна чи часткова втрата вантажу, його псування чи пошкодження;

153. майну третіх осіб — ушкодження чи знищення іншого суд­на чи його вантажу, причалів та інших портових споруд, рибо­ловного спорядження, платформ, що знаходяться в морі, тощо.

Значення морського протесту виявляється в тому, що він слу­жить інтересам насамперед судновласника. Морський протест встановлює презумпцію невинуватості судновласника, тобто вва­жається, що він не є винним у події, що сталася. Складання акту про морський протест не означає, що відповідальність судновлас-

357

Нотаріат в Україні

ника виключається, він лише перекладає тягар доказування на іншу сторону при виникненні спору, створюючи для судновлас­ника вигідніше процесуальне становище. Так, нотаріус чи інша посадова особа не оцінюють самі обставини, викладені в заяві. Ці факти вважаються достовірними і можуть бути спростовані лише в порядку судового розгляду. У випадку якщо морський протест не буде заявлено, судновласнику доведеться в загальному поряд­ку доводити ті обставини, які могли б знайти своє повне відобра­ження в акті про морський протест.

Слід зазначити, що для вчинення морського протесту не-бов'язково мати фактичні дані про нанесення шкоди, капітану досить мати припущення щодо можливості виникнення збитків від певної події, що теж пов'язано з особливостями мореплавства.

При цьому заявлення морського протесту можливе лише у ви­падку завдання шкоди іншим фізичним чи юридичним особам (вантажовласнику, порту, окремим громадянам). Якщо ж подією завдано збитків лише самому судновласнику, підстав для заяви про морський протест немає.

Отже, якщо в період плавання чи стоянки в порту трапилася подія, яка може бути підставою для пред'явлення судновласни­кові майнових вимог, капітан судна з метою забезпечення доказів на захист інтересів судновласника робить в установленій законом формі заяву про морський протест.

§ 2. Процесуальний порядок вчинення морських протестів

Відповідно до законодавства України, вчиняти морські протести можуть державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси, а та­кож консульські установи України. Відповідно до положень п. 306 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заява про морський протест має бути подана нотаріусу або особисто посадовій особі консульської установи в порту Ук­раїни в строки, установлені чинним законодавством України. Відлік строку починається залежно від того, де сталася подія.

Якщо подія сталася під час плавання, то відрахування строку у 24 години починається з моменту прибуття судна в порт. Час цьо­го прибуття посвідчується довідкою капітана порту.

В разі корабельної аварії чи затоплення судна строк у 24 годи­ни відраховується від моменту прибуття в порт капітана разом з екіпажем або частиною екіпажа. Цей момент теж посвідчується капітаном порту.

Глава 21. Вчинення морських протестів

Якщо ж подія сталася в порту, заява про морський протест по­винна бути зроблена протягом 24 годин з моменту події. Якщо подія має тривалий характер (ураган, пожежа, посадка судна на мілину), то строк відраховується з моменту закінчення події.

Подання заяви про морський протест у визначений законода­вством час має велике значення для визначення фактичних об­ставин, що мали місце. Проте законодавством передбачено, що в окремих випадках заявити морський протест можна і після за­вершення встановленого законом строку. В такому разі в заяві по­винні бути викладені причини, з яких її не було подано своєчасно. Визнання цих причин поважними чи неповажними належить до компетенції нотаріуса чи посадової особи консульської установи.

Заява про морський протест подається в порту України, неза­лежно від того, чи він є проміжним чи кінцевим пунктом рейсу. Якщо під час рейсу відбулося кілька подій, які можуть бути підставою для подання морських протестів, заява може бути по­дана з кожної події окремо в найближчих портах.

Заява про морський протест може бути подана:

·капітанами морських суден — вантажних, пасажирських, змішаного плавання (річково-морських) під час плавання моря­ми, ріками, озерами, іншими морськими шляхами;

·капітанами суден внутрішнього плавання, якщо вони пере­возять вантаж морем, або річками, озерами, іншими водними шляхами із заходом в іноземні порти, а також у випадку зіткнен­ня в морях чи інших водах з морськими суднами чи рятування су­ден внутрішнього плавання морськими суднами;

·командири (капітани) військових кораблів України, якщо вони рятували інші судна, що знаходились у небезпеці;

·капітани іноземних суден — своєму консульству чи ук­раїнському нотаріальному органу;

·особи, які заступають капітана у разі його хвороби чи смерті, відповідно до Статуту служби на суднах морського флоту;

— інші керівники суден, прирівнювані до капітанів.
Подання заяви про морський протест належить відобразити в

судовому журналі. Всі відомості, викладені в заяві про морський протест, повинні точно відповідати записам судового журналу.

Заява про морський протест повинна містити певні передба­чені законом реквізити: дату і час подання заяви, ШБ, громадян­ство, місце проживання капітана судна, назву судна, прапор, на­лежність і порт приписки судна, порт відправлення і порт приз­начення. Заява про морський протест має містити в собі опис

359

Нотаріат в Україні

подій, що сталися, і заходів, вжитих капітаном для забезпечення охорони довіреного йому майна. На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, нотаріусу в межах строків, установлених чинним законодавством, повинно бути по­дано на огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу, а також інші документи, наприклад, довідку про час прибуття судна в порт. У випадку втрати суднового жур­налу акт про морський протест може бути складено з використан­ням інших доказів — наприклад, заяви капітана судна з деталь­ним викладенням усіх фактів, показань свідків, членів екіпажу або рятувальників.

Заява підписується капітаном і скріплюється печаткою судна. Усі виправлення, зроблені в заяві, застерігаються та засвідчують­ся капітаном.

У статті 95 Закону України «Про нотаріат», а також у п. 307 Інструкції зазначається, що нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і, за можливості, не менше чотирьох свідків з числа членів суднової команди, в тому числі двох, що належать до осіб командного складу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і печаткою. Акт про морський протест, як і будь-який офіційний документ, має певні реквізити:

·дату складання акта про морський протест;

·ШБ нотаріуса, найменування нотаріальної контори;

·час прибуття судна в порт і час подання заяви про морський протест;

·прізвище, ім'я, по батькові капітана, його громадянство та місце проживання;

·назву і прапор судна, його належність, власника, порт при­писки;

·зміст заяви капітана (опис події та вжиті заходи);

·ШБ, службове становище і місце проживання допитаних свідків, а також зміст їхніх показань;

·зміст опитування капітана;

·номер акта у реєстрі нотаріальних дій та дату;

·про розмір державного мита, що було стягнено.

Показання підписуються кожним із опитаних. Слід відзначи­ти, що показання свідків мають велике значення для достовірно­го встановлення усіх обставин події, тому нотаріус опитує по можливості усіх свідків, які є в наявності. За проханням капіта­на можливе опитування більшої кількості свідків, ніж передбаче-

360

Глава 21. Вчинення морських протестів

но Інструкцією. Відсутність показань свідків може призвести до зменшення актом про морський протест його доказової сили або до недійсності акту.

Акт про морський протест складається в двох екземплярах. Один примірник акта видається капітанові або уповноваженій ним особі, а другий разом із заявою капітана і витягом з судново­го журналу залишається у справах нотаріуса. За клопотанням капітана можлива видача кількох ідентичних примірників акта, кожний з яких реєструється і оплачується окремо.

Певні особливості має процесуальний порядок складання акта про морський протест за заявою капітана іноземного судна. Так, якщо нотаріус не володіє відповідною іноземною мовою, акт складається за участю ліцензованого перекладача. При цьому в акті про морський протест додатково вказується ПІБ переклада­ча та його місце проживання, а також долучається особисто підписана ним заява про переклад з однієї мови на іншу показань капітана і свідків та самого акта про морський протест.

Як і в будь-якій нотаріальній дії, відмову в прийнятті заяви про морський протест чи в складанні акта про морський протест, а також невірне вчинення протесту може бути оскаржено в суді.

:т-. і '• .і. "і иь .:■.. ■-,•-•■•■ :

-; - - ' >•- .,-""-

.. -■ •. -■ • ч

361

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства 'поземних держав. Міжнародні договори

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнарод­них договорів застосовують норми іноземного права.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ГУ, чинні міжнародні догово­ри України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то засто­совуються правила міжнародного договору.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Ра­да міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи держав­ної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами Ук­раїни, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких до­говорів для України, за виконанням іншими сторонами міжна­родних договорів їх зобов'язань.

Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок надання право­вої допомоги. У разі віднесення міжнародним договором про пра­вову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не пе­редбачених законодавством України, нотаріуси вчиняють такі дії в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Міжнародні договори, що містять норми, які стосуються но­таріальних дій, бувають двох видів — двосторонні договори про надання правової допомоги з цивільних, сімейних і криміналь­них справ та консульські конвенції.

Нині в Україні діють міжнародні угоди та консульська кон­венція, що укладались між СРСР та іншими державами, які за­раз змінили свій статус, але незалежні держави, що виникли на їх територіях, заявили про своє правонаступництво щодо міжна­родних договорів. Ці угоди на підставі 24-ї Віденської конвенції 1978 р. залишились чинними і для України, оскільки не супере­чать національному законодавству.

362

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — члена­ми СНД 22 січня 1993 р.

Також до них відносяться міжнародні договори, укладені Ук­раїною після проголошення її суверенітету — між Україною та Республікою Грузія, між Україною та КНР, між Україною та Рес­публікою Польща тощо.

Зазначеними договорами і конвенціями врегульовано, зокре­ма, питання оформлення спадкових справ, вжиття заходів з охо­рони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації тощо.

Особливого значення ці норми набувають при вчиненні но­таріусом нотаріальних дій щодо іноземних громадян чи осіб без громадянства. Так, коли при участі в нотаріальному процесі іно­земних громадян чи осіб без громадянства нотаріус повинен насам­перед з'ясувати, чи існує в країні походження такої особи міжна­родний договір з Україною, який містить положення щодо вчинен­ня нотаріальних дій. За наявності такого документа нотаріус пови­нен з'ясувати, чи різняться його норми з нормами національного законодавства про нотаріат. Якщо цим договором встановлено інші правила, ніж передбачені у законодавстві України, но­таріусом застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає певні особливості вчинення ок­ремих нотаріальних дій за участю іноземців.

Зокрема, чинне законодавство України не обмежує права спад­кування для іноземців, і вони користуються всіма правами грома­дян України. Іноземний громадянин може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом.

Вирішуючи спадкові справи після смерті іноземного громадя­нина, нотаріус повинен визначитись, до компетенції якої країни належить видача документа, що підтверджує право на спадкове майао, і встановити, матеріальний закон якої країни при цьому застосовуватиметься. Це питання вирішується за умови наяв­ності договору про правову допомогу з країною, громадянином якої є померлий.

За наявності договору провадження у справах про спадщину рухомого майна ведуть установи юстиції країни, громадянином якої спадкодавець був на момент смерті, а щодо спадкування не­рухомого майна — провадження ведуть установи юстиції тієї країни, на території якої знаходиться це майно.

363

Нотаріат в Україні

Договорами також установлено, що спадкування нерухомого майна регулюється законодавством країни, на території якої зна­ходиться нерухоме майно, а спадкування рухомого майна — за­конодавством країни, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті чи на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Якщо все рухоме майно, яке залишилося після смерті спадко­давця — громадянина іноземної держави, знаходиться на тери­торії України, то свідоцтво про право на спадщину за згодою всіх спадкоємців і дотримання інших умов видається українською но­таріальною конторою.

Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця — іно­земного громадянина знаходилося на території іноземної країни, то місцем відкриття спадщини буде територія цієї країни. Але якщо при цьому на території України знаходиться частина спад­кового майна, то державні нотаріальні контори України мають право видати свідоцтво про право на спадщину того майна, яке знаходиться в Україні.

За наявності міжнародного договору під час вжиття заходів з охорони спадкового майна слід керуватися нормами міжнародно­го договору. Майже всі договори про правову допомогу містять норми, що регулюють вчинення цієї дії.

Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі якщо на тери­торії України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або кон­сульське представництво держави, громадянином якої є померлий.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (див. розділи 20—22 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадяни­ном якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути пере-

364

і лава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

дано нотаріусом дипломатичному або консульському представниц­тву цієї держави за його вимогою.

У випадку коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача по­дається нотаріусу для розкривання й оголошення, нотаріус ого­лошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкри­тим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші не­доліки).

Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Як­що заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі заз­начені вище дії нотаріус провадить одноособово.

До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

§ 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених для дії за кордоном

... V -:. • '"-

Згідно зі ст. 98 Закону України «Про нотаріат» та п. 313 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні на­писи за формою, передбаченою іноземним законодавством.

Основною умовою оформлення документів, призначених для дії за кордоном, є те, що нотаріуси приймають такі документи і вчиняють на них посвідчувальні написи тільки в тому разі, якщо вони не суперечать законодавству України.

Українські нотаріальні органи мають право вчиняти оформ­лення щодо таких документів:

·засвідчувати вірність копій документів і перекладів доку­ментів;

·посвідчувати доручення на ведення спадкових справ у судах та адміністративних органах, на управління та розпорядження майном, одержання гонорарів, аліментів, пенсій та інших періо­дичних платежів, на вчинення торговельних операцій;

365

Нотаріат в Україні

·видавати свідоцтво про те, що громадянин живий і перебу­ває в певному місці;

·вчиняти морський протест за заявою капітана іноземного судна;

·видавати свідоцтво про право на спадщину;

·засвідчувати справжність підпису на різних видах заяв;

·забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в орга­нах іноземних держав.

Слід зазначити, що багато з документів, що застосовуються на території іноземних країн, можуть бути досить своєрідними, ма­ти іншу термінологію, зміст і значення, ніж ті, що застосовують­ся в Україні. На практиці, зокрема, трапляються такі документи:

афідевіт — урочиста письмова заява, в якій затверджуються факти родинних, шлюбних та інших відносин і яка приймається судовими інстанціями в якості доказу;

декларація — теж заява, складена відповідно до вимог інозем­ного законодавства;

сертифікат — документ, що підтверджує певний факт, свідоцтво, довідка;

повноваження — за нашою термінологією — доручення;

дід (оіеей) — одностороння угода з передачі права власності на нерухомість, відчуження нерухомості;

ретейнер — попередній договір про оплату послуг адвоката та інші.

Форми та умови угод теж можуть не відповідати вимогам ук­раїнського законодавства; так, законодавство інших держав до­пускає укладання спадкоємцем договору з майбутнім спадкодав­цем про відмову від спадщини, на відміну від положень україн­ського законодавства, можливим є засвідчення справжності підпису на будь-яких документах, що подаються до установ іно­земної держави тощо.

Згідно з п. 318 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, прийма­ються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністер­ства закордонних справ України.

Без легалі зації такі документи приймаються нотаріусами у та­ких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна виз­нала себе правонаступником).

366

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Українські нотаріуси також можуть оформляти такі докумен­ти, призначені для дії за кордоном:

·видавати свідоцтва про те, що громадянин є живим чи пере­буває на певному місці;

·видавати свідоцтва про право на спадщину;

·вчиняти акти про морські протести за заявою капітана іно­земного судна;

·засвідчувати вірність копій документів і перекладів доку­ментів;

·посвідчувати доручення;

·засвідчувати справжність підпису на різного роду заявах;

·видавати довідки: з органів РАГСу, про те, що особа не при­тягалася в Україні до кримінальної відповідальності, не перебу­вала під судом і слідством, з місця проживання, медичні, про підтвердження громадянства, з місця роботи чи навчання та ін.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представ­ництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти:

·дозволи батьків на укладання шлюбу їхніх сина чи доньки з іноземцем;

·дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

·дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

— дозволи батьків на усиновлення їхніх дітей і переміну
прізвища, ім'я, по батькові тощо.

Під час оформлення документів, призначених для дії за кордо­ном, нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання відповідно до вимог законодавства іноземної держави. Нотаріус, як правило, не знає досконально усіх норм, що стосуються вчи­нення певної нотаріальної дії згідно з законодавством інших країн. Тому він може витребувати від зацікавленої особи не­обхідні відомості чи документи, а також звернутись до компетент­них державних органів або до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції та інші органи надають роз'яснення щодо вчинення таких дій та оформлення відповідних документів.

Так, нотаріуси мають знати, що за офіційним тлумаченням за­конодавства Російської Федерації можна звернутися до Центру нотаріальних досліджень, що створений при Федеральній но­таріальній палаті РФ, та у спеціальний консультативний відділ для нотаріатів членів Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Посвідчувальні написи на документах вчиняються з урахуван­ням вимог іноземного права. Форми реєстрів нотаріальних дій,

Нотаріат в Україні

нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Під текстом документа проставляється один посвідчувальний напис українською мовою незалежно від того, чи викладений до­кумент українською мовою, чи українською та іноземною. У пев­них випадках посвідчувальний напис викладається українською та іноземною мовами.

Вчиняючи посвідчувальні написи, необхідно повністю вказа­ти ПІБ нотаріуса, повне найменування нотаріальної контори. Да­ту обов'язково слід зазначати словами, якщо вона відсутня в тексті документа або вказана цифрами. ПІБ особи, яка підписала документ, необхідно вказувати за паспортом у тій послідовності, в якій вони проставлені в документі, що оформляється. Печатка ставиться на вільне місце документа під посвідчувальним напи­сом, не зачіпаючи його тексту і підпису нотаріуса1.

Деякі документи можуть оформлюватись без проставляння посвідчувальних написів, наприклад, на спеціальних бланках.

За загальним правилом, документ, призначений для дії за кор­доном, викладається українською мовою. На прохання заінтере­сованих осіб він може бути перекладений відповідною іноземною мовою за правилами розділу 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (засвідчення вірності пе­рекладу).

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено пере­кладачем.

Текст перекладу може бути викладено на окремому аркуші, підшито до документа і скріплено посвідчувальним написом но­таріуса про вірність перекладу (або про засвідчення справжності підпису перекладача) українською мовою та його печаткою. Якщо текст перекладу викладено на одній сторінці, оригінальний текст розташовується на лівому боці, а переклад — на правому. Під обома текстами нотаріус робить напис українською мовою про вірність пе­рекладу або про засвідчення справжності підпису перекладача.

Оформлюючи документи, призначені для дії за кордоном, но­таріус зобов'язаний роз'яснити особам необхідність їх подальшої легалізації.

1 Радзієвоька Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відн. ред. Л.К. Радзієвської, — К.: Юрінком Інтєр, 2000. — С. 327.

368

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

При цьому під легалізацією розуміють процес надання юридич­ної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Консульська легалізація, відповідно до Інструкції про поря­док консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р., підтверджує дійсність і юри­дичну силу оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консуль­ському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, договірна сторона приймає документи без легалізації. Підписан­ня договорів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних доку­ментів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів.

Окремо слід сказати про забезпечення доказів як нотаріальну дію, яка досі повністю не виписана в українському нотаріально­му законодавстві.

Про вчинення такої нотаріальної дії, як випливає зі ст. 102 За­кону, може просити громадянин України, українська юридична особа, іноземний громадянин, особа без громадянства, а також іноземна юридична особа. При цьому вони мають надати но­таріусу докази, що вчинення цієї дії необхідно для ведення спра­ви в органі іноземної держави.

Закон не встановлює жодних обмежень стосовно характеру іноземного органу, який веде справу. Йдеться не тільки про суд, третейський суд, арбітражний суд або взагалі установу юстиції, а й про адміністративний, фінансовий, валютний, митний або інший орган іншої держави. Не має значення і вид справи, яка ведеться за кордоном: це може бути спадкова справа, справа про продаж нерухомості, що перебуває за кордоном, справа про розірвання шлюбу і т.ін. Доказ забезпечується незалежно від ста­ну справи: до її порушення, під час її розгляду, під час оскаржен­ня рішення тощо2.

" Нотаріат в Україні: Підручник // За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 272.

369

Нотаріат в Україні

Дії по забезпеченню доказів провадяться відповідно до цивільно­го процесуального законодавства України. Так, для здійснення за­безпечення доказів українські нотаріуси мають право допитувати свідків, оглядати письмові і речові докази, призначати експертизу.

Нотаріус має сповістити про час і місце забезпечення доказів іншу сторону та всіх зацікавлених осіб, чиї права й інтереси тор­каються вчинювані дії. Слід зазначити, що неявка повідомлених осіб не є перешкодою для проведення дій із забезпечення доказів. Повідомлення іншої сторони та заінтересованих осіб не є обов'яз­ковою вимогою, якщо у теперішній час неможливо визначити, хто в подальшому братиме участь у майбутній справі.

Перед проведенням допиту нотаріус має попередити свідка або експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неп­равдивих показань або висновку, а також за відмову чи ухилення від давання показань або висновку.3

Про допит свідка нотаріус складає протокол, який має місти­ти такі відомості:

·дату та місце проведення допиту;

·ПІБ нотаріуса, що провадив допит;

·найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

·ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення до­казів, і її адреса;

·ПІБ свідка, рік його народження та адреса;

·зазначення про попередження про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або відмову від дачі показань;

·зміст показань свідка.

Протокол підписують: свідок, особи, присутні при допиті та нотаріус. Нотаріус також проставляє власну печатку.

Огляд письмових і речових доказів може відбуватися у приміщенні нотаріальної контори, або робочого місця приватно­го нотаріуса, а також поза ними, наприклад за місцезнаходжен­ням доказів. При цьому в протоколі огляду зазначаються:

·дата та місце проведення огляду;

·ПІБ нотаріуса;

·найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

·ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення до­казів, її адреса;

·прізвища, імена та по батькові осіб, що брали участь в ог­ляді, їх адреси;

3 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 272.

370

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

— обставини, виявлені при огляді доказів.

Протокол підписують всі особи, що брали участь в огляді. Він скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Для здійснення забезпечення доказів нотаріус може призна­чити експертизу, що оформлюється постановою. В постанові но­таріуса має бути зазначено:

·дата та місце складання постанови;

·ПІБ нотаріуса, що виніс постанову;

·найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

·ПІБ особи, на прохання якої призначається експертиза, її адреса;

·питання, що виносяться на експертизу;

·найменування експертної установи, якій доручається про­вадження експертизи або при дорученні експертизи конкретному експерту — його ПІБ, місце проживання, місце роботи та посада.

За результатами експертизи складається висновок, який підписується експертом.

Після закінчення проведення дій, що забезпечують докази, нотаріус видає заінтересованій особі, на прохання якої ці дії здійснювалися, по одному примірнику кожного документа, скла­деного в процесі забезпечення доказів. Один примірник цих доку­ментів зберігається у справах державної нотаріальної контори, у приватного нотаріуса4.

Перелічені документи вносяться в реєстр для реєстрації но­таріальних дій. Особа, що звернулася до нотаріуса з проханням забезпечити докази, має сплатити державне мито, винагороду свідкам, експертам та інші витрати, пов'язані з провадженням дій щодо забезпечення доказів. При визначенні розміру сплат свідкам і експертам враховуються ставки, встановлені для видачі винагород при виклику свідків і експертів до суду5.

. ?- ■ - *п. - ,„ ;•• . .і і -Л *-* Г,

:

4 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 274.

5 Там само. — С. 274.

371

Нотаріат в Україні

Тести Загальна частина

1. За Законом України «Про нотаріат», нотаріат — це:

а) система правових норм та інститутів;

б) система посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, перед­
бачені законом;

в) система органів та посадових осіб, на які покладено обов'я­
зок вчиняти нотаріальні дії, передбачені законом.

2. Нотаріат засвідчує:

а) права фізичних та юридичних осіб;

б) факти, що мають юридичне значення;

в) права та факти, що мають юридичне значення.

3. Об'єктивна сторона поняття нотаріату — це:

а) коло нотаріальних дій, які органи та посадові особи нотаріату
можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства;

б) органи та посадові особи нотаріату;

в) права та обов'язки суб'єктів нотаріального процесу.

4. Латинський нотаріат — це:

а) система, характерна для країн англо-саксонської правової
системи;

б) організація нотаріату на засадах делегування нотаріусу пов­
новажень у сфері надання документам юридичної сили, але
як вільної професії;

в) система організації нотаріату, за якою контроль за діяль­
ністю нотаріусів здійснює лише нотаріальна палата країни.

■

5. Нотаріальні процесуальні відносини — це:

а) суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиня­
ють нотаріальні дії, та особами, що звертаються за їх вчи­
ненням у порядку, передбаченому законом;

б) суспільні відносини за участю громадян та організацій;

в) суспільні відносини приватно-правового характеру.

6. Предметом нотаріальної діяльності є:

а) суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення но­таріальних дій;

372

Тести

б) права та охоронювані законом інтереси;

в) юридичні факти.

7. Нотаріальний процес складається з:

а) 2-х стадій;

б) 3-х стадій;

в) 5-ти стадій.

8. Обов'язковими в нотаріальному процесі є:

а) 2 стадії;

б) 3 стадії;

в) 5 стадій.

9. Нотаріусом в Україні може бути:

а) лише громадянин України;

б) іноземний громадянин;

в) особа з подвійним громадянством.

10. Нотаріус повинен мати:

а) вищу освіту;

б) вищу юридичну освіту;

в) вищу освіту та пройти стажування строком не менше 6 місяців.

11. Нотаріус може мешкати:

а) будь-де, в тому числі й за межами України;

б) на території України;

в) лише на території нотаріального округу.

12. Строк обов'язкового стажування нотаріуса:

а)1Рік;

б 6 місяців;

в) від 18 місяців до трьох років.

13. Нотаріус за сумісництвом має право:

а) перебувати в штаті інших приватних організацій;

б) займатись підприємницькою діяльністю;

в) займатись науковою та викладацькою діяльністю.

-

14. Для одержання свідоцтва про право зайняття посади но­
таріуса потрібно:

а) скласти кваліфікаційні іспити;

373

Нотаріат в Україні

б) мати досвід роботи не менше 3-х років;

в) скласти іспити та пройти обов'язкове 6-місячне стажування.

15. Свідоцтво видається:

а) Вищою кваліфікаційною комісією;

б) Міністерством юстиції України;

в) управліннями юстиції областей.

16. Нотаріус приносить присягу в:

а) управлінні юстиції;

б) Міністерстві юстиції України;

в) нотаріальній конторі чи архіві.

17. Роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав
та обов'язків:

а) носить тільки рекомендаційний характер;

б) не носить обов'язкового характеру;

в) є обов'язком нотаріуса.

18. За заподіяну шкоду внаслідок незаконних дій чи недбалості
приватний нотаріус відшкодовує:

а) повний розмір заподіяного;

б) 50% заподіяної шкоди;

в) 33% заподіяної шкоди.

19. Робоче місце приватного нотаріуса повинно знаходитись:

а) в межах нотаріального округу;

б) на території 2-х чи більше округів;

в) за межами нотаріального округу.

20. Робоче місце приватного нотаріуса має бути обов'язково об­
ладнане:

а) засобами зв язку;

б) мати сейф, охоронну сигналізацію і засоби зв'язку, комп'ютер;

в) комп'ютерною технікою.

21. В яких випадках приватна нотаріальна діяльність може бути
припинена?

а) у випадку втрати громадянства чи виїзду за межі України
на постійне проживання;

б) у випадку винесення щодо нотаріуса обвинувального виро­
ку, що вступить в силу;

374

Тести

в) припинення права власності чи оренди приміщення — робо­чого місця нотаріуса.

22. До системи органів та посадових осіб, які мають право вчиняти
нотаріальні дії, не належать:

а) командири військових частин;

б) начальники експедицій;

в) помічники капітанів.

23. Що таке предметна компетенція?

а) розмежування територій по нотаріальним округам;

б) розподіл нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій;

в) розмежування органів та посадових осіб, що входять у сис­
тему нотаріату щодо територіальних одиниць.

24. Що являє собою територіальна компетенція?

а) розмежування територій по нотаріальним округам;

б) розмежування органів та посадових осіб, що входять у сис­
тему нотаріату щодо територіальних одиниць;

в) розмежуванням нотаріальних дій з урахуванням території
їх здійснення.

25. Компетенція приватного нотаріуса по відношенню до держав­
них нотаріальних контор згідно з чинним законодавством:

а) повністю співпадає;

б) частково співпадає;

в) є набагато вужчою.

26. В компетенцію посадових осіб виконкомів входить посвідчення:

а) заповітів і доручень;

б) договорів купівлі-продажу, дарування, міни;

в) документів, призначених для дії за кордоном.

■

27. Нотаріальні дії можуть вчинятись:

а) тільки у приміщенні державної нотаріальної контори, у
приміщенні - робочому місці приватного нотаріуса;

б) за бажанням осіб, які звернулись до нотаріуса;

в) у приміщенні державної нотаріальної контори, у приміщен­
ні — робочому місці приватного нотаріуса, а також поза цими
приміщеннями.

375

Нотаріат в Україні

28. Відкладання нотаріальних дій можливе:

а) на 1 місяць;

б) на 3 місяці;

в) на 6 місяців.

?.',■ к . : ■ -• " . "

29. Підставою для відмови вчинення нотаріальних дій взагалі є:

а) вчинення дії, що суперечить закону;

б) звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка знаходиться
поза компетенцією певного нотаріуса;

в) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знахо­
диться в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

30. Підставою для тимчасової відмови у вчиненні нотаріальних
дій є:

а) звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка знаходиться
поза компетенцією певного нотаріуса;

б) звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка взагалі не вхо­
дить до компетенції нотаріальних органів;

в) якщо вчинення нотаріальної дії принижує честь і гідність
громадян.

31. Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії може здійсню­
ватися:

а) тільки у суді;

б) тільки у порядку підлеглості у вищестоящих організаціях;

в) у суді і в порядку підлеглості.

32. Скарги на дії нотаріуса чи посадової особи, які не належать
до сутності нотаріальних функцій, розглядаються:

а) в адміністративному порядку відповідними відділами юстиції;

б) Вищою атестаційною комісією Міністерства юстиції;

в) у судовому порядку.

33. До загальних правил вчинення нотаріальних дій не можна
віднести:

а) вимоги до документів, що подаються для вчинення нотарі­
альних дій;

б) порядок надання додаткових послуг;

в) правила нотаріального діловодства.

376

Тести

34. Для укладання угоди щодо майна, яке належить неповноліт­
ньому і виходить за межі побутового, потрібно:

а) згода батьків, опікунів чи піклувальників;

б) згода органів опіки та піклування;

в) правильні відповіді а) і б).

35. Посвідчення угод про відчуження нерухомого майна здійсню­
ється:

а) за місцем проживання власника майна;

б) за місцезнаходженням майна;

в) за місцем проживання покупця майна.

Особлива частина

1. Змістом шлюбного контракту можуть бути:

а) особисті відносини подружжя;

б) питання, пов'язані з правом власності на рухоме чи нерухо­
ме майно;

в) відносини між подружжям і органом реєстрації шлюбу.

2. Посвідчення угоди про довічне утримання здійснюється за умо­
ви, що:

а) відчужувачем у договорі є фізична особа незалежно від її
віку і стану здоров'я;

б) відчужувачем є фізична особа похилого віку;

в) відчужувачем є непрацездатна, хвора людина.

3. Посвідчення заповітів здійснюється:

а) тільки державним нотаріусом;

б) приватним нотаріусами або посадовими особами, яким чин­
не законодавство надає право посвідчувати заповіти;

в) правильні відповіді а) і б), (ст. 34, 36, 40 ЗУ «Про нотаріат»)

4. Свідоцтво про право на спадщину може видавати:

а) державна нотаріальна контора;

б) приватний нотаріус;

в) посадові особи виконкомів.

5. Накладання заборони на відчуження нерухомого майна здійсню­
ється:

а) державним нотаріусом;

377

Нотаріат в Україні

б) приватним нотаріусом;

в) всіма посадовими особами органів нотаріату.

6. Заповіт є:

а) односторонньою угодою;

б) двосторонньою угодою;

в) багатосторонньою угодою.

7. Заповідач має право:

а) позбавити в заповіті права спадкоємства одного або кількох
спадкоємців за законом;

б) позбавити спадкоємців обов'язкової частини спадкового май­
на за законом;

в) не має такого права.

8. Доручення, видане в порядку передоручення, може засвідчу­
ватись:

а) державним або приватним нотаріусом;

б) посадовою особою виконкому;

в) посадовими особами консульських установ.

9. Охорона спадкового майна за цивільним законодавством
України здійснюється:

а) в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів
спадкодавця;

б) в інтересах спадкоємців;

в) в інтересах спадкодавця.

10. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні
подружжя за смерті одного з подружжя видається:

а) тільки державним нотаріусом;

б) державними та приватними нотаріусами;

в) державними та приватними нотаріусами, а також посадови­
ми особами консульських установ.

11. Накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого
майна — це:

а) нотаріальна дія, спрямована на обмеження чи заборону віль­
ного розпорядження нерухомим та рухомим майном;

б) процес усунення власника від управління майном;

в) спосіб захисту прав другого з подружжя у разі відчуження
спільного нерухомого майна.

378

Тести

12. Засвідчення копій (фотокопій) офіційних документів, які ви­
даються органами реєстрації актів громадянського стану і
надалі використовуватимуться за кордоном, здійснюється
нотаріусами:

а) лише після перевірки підстав використання цих документів
за кордоном;

б) лише після попередньої легалізації оригіналів цих доку­
ментів або проставляння апостиля;

в) лише після їх перекладу мовою країни, для якої вони приз­
начені.

• -

13. Передача грошових сум і цінних паперів в депозит нотаріуса —
це:

а) вид оплати послуг нотаріуса;

б) передача на зберігання матеріальних цінностей, які при
настанні певних умов підлягають поверненню або передачі
іншій особі;

в) вид зберігання грошових коштів та цінних паперів.

14. Прийняття документів нотаріусом на зберігання:

а) провадиться за умови, що ці документи виходили від цієї
нотаріальної контори;

б) можливе лише в нотаріальному архіві;

в) вчиняється на прохання заінтересованої особи за описом.

15. Виконавчий напис — це:

а) розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з борж­
ника на користь кредитора грошових сум або передачу чи
повернення майна кредитору, вчинене на документах, які
підтверджують зобов'язання боржника;

б) напис, вчинений державним виконавцем на боргових доку­
ментах;

в) напис встановленої форми, що вчиняється нотаріусом на за­
явах для їх передачі фізичним та юридичним особам.

16. Вексельний протест — це:

а) цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання
векселедавця сплатити після настання строку певну суму
грошей власнику векселя (векселедержателю);

б) офіційно засвідчена вимога платежу та повідомлення про
його неодержання;

в) вид морських протестів.

379

Нотаріат в Україні

17. Опротестування векселя оформлюється:

а) протоколом про протест;

б) заявою про протест;

в) актом протесту.

18. До дефектів, що тягнуть за собою недійсність векселя, відносять:

а) дефекти форми та дефекти змісту;

б) дефекти форми та дефекти видачі;

в) дефекти реквізитів та дефекти законності.

19. Учасниками відносин з розрахунків чеками є:

а) чекодавець, чеко держатель і банк-емітент;

б) банк-емітент та платник за чеком;

в) НБУ та банк-емітент.

20. На території України діють такі види чеків в іноземній валюті:

а) іменні та дорожні;

б) в іноземній валюті та в національній валюті;

в) розрахункові та на пред'явника.

21. При заповненні чека категорично забороняється:

а) виписувати чек на двох власників;

б) заповнювати чек за допомогою технічних засобів;

в) ставити напис про акцепт.

■

22. Морський протест — це:

а) акт про завдання судном судовласника шкоди іншим суднам;

б) письмова заява капітана судна у випадках, коли під час пла­
вання чи стоянки судна мали місце форс-мажорні події, які
можуть бути підставою для пред'явлення до судновласника
майнових вимог;

в) письмова заява капітана судна у випадку, коли під час пла­
вання чи стоянки судна мали місце будь-які форс-мажорні
події.

23. Морський протест оформлюється нотаріусом у вигляді:

а) заяви про морський протест;

б) акту про морський протест;

в) протоколу про завдання збитків.

■іїа- .аітзйтміа зшаложш дна {« 380

Список використаних і рекомендованих джерел Список використаних і рекомендованих джерел

154. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ра­ди України 28 червня 1996 р. — К.: Преса України, 1997. — 80 с.

155. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. — К.: Атіка, 2003. — 416 с.

156. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2002. — № 21-22. — Ст. 135.

157. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Відо­мості Верховної Ради (ВВР). — 2002. — № 3-4. — С. 27.

Господарський кодекс України. — К.: Парламентське ви­давництво, 2004. — 192 с.

158. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. №3425-ХП // Вісник Верховної Ради України. — 1993. — №39. — с. 383.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. № 1952-ІУ.

159. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ.

160. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХП.

161. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІУ.

162. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-ХП.

163. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06 березня 1992 № 2171-ХІІ.

164. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001р. №2374-111.

165. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 р. №723/97-ВР.

166. Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-ІУ.

167. Указ президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 932.

168. Указ президента України «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р. № 762/98.

169. Консульський статут України. Затв. указом президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.

170. Положення про Міністерство юстиції України. Затв. Ука­зом президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396.

171. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 №7-93.

172. Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію зе­мельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. № 15/92.

381

Нотаріат в Україні

173. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» від 22 лютого 1994 р. № 102.

174. Перелік документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172.

175. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України: Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5.

25. Інструкція про порядок ведення Єдиного реєстру но­
таріусів. Затверджено Наказом Міністерства юстиції України від
27 травня 1999 р. № 26/5.

176. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадо­вими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, місь­ких рад народних депутатів України. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 25 липня 1994 р. № 22/5.

177. Інструкція про ведення Державного реєстру правочинів. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 18 липня 2004 р. № 86/5.

178. Інструкція про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Затв. На­казом Міністерства юстиції України від 18 липня 2004 р. № 85/5.

179. Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київсь­ке та Севастопольське міські управління юстиції та Положення про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від ЗО липня 2000 р. № 36/5.

180. Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дип­ломатичних представництвах та консульських установах України. Затв. спільним наказом Міністерства юстиції та Міністерства за­кордонних справ України від 27 грудня 2004 р. № 142/5/310.

181. Положення про державний нотаріальний архів. Затв. На­казом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 8/5.

182. Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату. Затв. На­казом Міністерства юстиції України від 28 грудня 1993 р. № 22/5.

183. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. № 114.

34. Про затвердження граничної чисельності приватних но­
таріусів у нотаріальних округах. Наказ Міністерства юстиції Ук­
раїни від 12 січня 1999 р. № 2/5.

382

Список використаних і рекомендованих джерел

184. Положення про порядок видачі свідоцтва про право на за­няття нотаріальною діяльністю. Затв. Наказом Міністерства юс­тиції України від 20 січня 1994 р. № 3/5.

185. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 4 бе­резня 1994 р. № 10/5.

186. Положення про вимоги до робочого місця приватного но­таріуса та здійснення контролю за їх дотриманням. Затв. Нака­зом Міністерства юстиції України від 12 червня 1998 р. № 36/5.

187. Правила ведення нотаріального діловодства. Затв. Нака­зом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р. № 6/5

188. Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації но­таріальних дій. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 15 серпня 2003 р. № 87/5.

189. Примірне положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру. Затв. Наказом Міністерства юстиції Ук­раїни від 4 січня 1998 р. № 3/5.

190. Лист Міністерства фінансів України «Про порядок випус­ку і обігу векселів» від. 02 жовтня 1991 р. № 04-304/8-4481.

191. Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іно­земній валюті на території України. Затв. Постановою Правління Національного банку України № 520 від 29 грудня 2000 р.

192. Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном. Затв. наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р.

193. Радзієвська Л.Е., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

194. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практи­ка: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001.

195. Фурса СМ. Нотаріальний процес: теоретичні основи. — К., 2002.

196. Семаков Г.С., Еондратова С.П. Нотаріат в Україні: курс лекцій. — К.: МАУП, 2001.

197. Цивільне право України. Підручник в 2-х т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К.:Ін юре, 2003.

198. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-прак­тичний коментар. — К., 2003.

199. Сімейне право України: Підручник /За ред. Ю.С. Червоно­го. — К.: Істина, 2004.

200. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

383

Нотаріат в Україні

ДОДАТКИ

Додаток 1

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС НОТАРІУСІВ ЄВРОПИ

Цей Кодекс прийнятий на конференції національних

організацій нотаріусів Європейського союзу, що відбулася

3-4 лютого 1995 р. в Неаполі

ПРИЧИНИ СТВОРЕННЯ КОДЕКСУ

Створення єдиного внутрішнього ринку і реалізація принципів свободи пересування людей, капіталу і товарів в рамках єдиної Євро­пи зумовили постійне зростання економічного і, в більш загальному плані, правового обороту, що виходить за національні межі.

Ускладнення юридичних операцій і необхідність складання нотаріальних документів, регульованих правовими нормами інших держав, що все частіше зустрічається, спонукали но­таріусів провести дослідження умов їхньої співпраці з тим, щоб гарантувати правову допомогу і захист учасникам правовідно­син, що виходять за національні межі.

Національні організації нотаріусів, ознайомившись з резуль­татами порівняльного аналізу національних норм, що регулюють нотаріальну діяльність в різних країнах Європи, ухвалили рішення виробити «загальний закон», який, зрозуміло, не пови­нен підмінити собою національні законодавства, але покликаний гармонізувати нотаріальну діяльність у тих випадках, коли пра­вовідносини, що оформляються, виходять за національні межі.

Етичний кодекс нотаріусів Європи — це наочний прояв волі нотаріусів як представників своєї професії гарантувати громадя­нам європейських країн при оформленні ними правочинів і опе­рацій, що виходять за національні межі, такий же правовий за­хист, як і всередині країни.

ПОЯСНЕННЯ З ВЖИВАНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Нижченаведені терміни, що використовуються у цьому Ко­дексі, мають таке значення:

Транснаціональна операція — будь-яка операція з посилан­ням на іншу державу, наприклад, відносно місця знаходження майна, що є предметом майбутньої операції, громадянства одного з учасників чи його місця проживання або місця проведення но­таріального посвідчення.

384

Додатки

Нотаріус країни перебування, або національний нотаріус — нотаріус, який уповноважений вчиняти нотаріальні дії за місцем свого знаходження відповідно до національного законодавства своєї країни.

Нотаріус країни походження, чи іноземний нотаріус — но­таріус іншої держави — члена Європейського союзу, відмінної від тієї, в якій вчиняються нотаріальні дії.

1. НОТАРІУС: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 1.1. Визначення статусу і посади нотаріуса

Визначення статусу і посади нотаріуса дається відповідно до Резолюції нотаріальних організацій країн — учасниць Євро­пейського союзу, одноголосно прийнятої 22-23 березня 1990 р. у Мадриді:

Нотаріус є посадовцем, діяльність якого регулюється нормами публічного права і якому держава передає повноваження ство­рення офіційних документів. При цьому нотаріус забезпечує зберігання, підвищену доказову силу і виконавчу силу доку­ментів, що складаються ним.

Для того щоб гарантувати свою незалежність, необхідну для здійснення його діяльності, нотаріус веде приватну практику як представник вільної професії, повністю підпадаючи під дію доб­ровільної підсудності.

Якість цього правового захисту гарантується тим, що нотаріус є юристом високої кваліфікації з університетською освітою, який одержує допуск до професії тільки після здачі численних іспитів, завершення встановлених ступенів навчання і проходження кон­курсного відбору на вакантну посаду нотаріуса. Нотаріус здійснює свою професійну діяльність у неухильній відповідності до норм дисциплінарного права і під постійним контролем дер­жавних установ; у зв'язку з тим, що призначення на посаду но­таріуса здійснюється, виходячи з місцевих умов і потреб, забезпе­чується повне задоволення потреби громадян у нотаріальних пос­лугах на всій території країни. Все це також сприяє посиленню правового захисту громадян.

Крім того, участь нотаріуса в оформленні правовідносин доз­воляє уникнути можливого виникнення конфліктів на подаль­ших етапах і є невід'ємним елементом справедливої і дієздатної юстиції.

~ -'.. ~ ' ~ ".ї'ч.-'.'7-.::і.-;:/-":п

385

Нотаріат в Україні

1.2. Сукупність норм, загальних для всіх нотаріусів Європейського союзу

1.2.1. Лояльність і бездоганний моральний вигляд нотаріуса

Нотаріус через свою професію зобов'язаний дотримуватись ло­яльності щодо до своїх клієнтів, колег, держави і мати бездоган­ний моральний вигляд.

Нотаріус зобов'язаний підтримувати колегіальність у відноси­нах з іншими представниками своєї професії незалежно від того, громадянами якої держави вони є. У випадку коли іноземний і національний нотаріуси співпрацюють у рамках однієї справи, во­ни повинні прагнути спільно виробити рішення, яке відповідно з діючим законодавством та іншими нормами гарантувало б учас­никам всеохоплюючий захист їхніх інтересів.

1.2.2. Неупередженість і незалежність нотаріуса

Нотаріус повинен зберігати повну неупередженість і неза­лежність при консультуванні клієнтів і здійсненні нотаріальних посвідчень. Нотаріус не має права відмовляти у виконанні своїх посадових обов'язків, якщо звернення за вчиненням нотаріаль­ної дії було зроблено належним чином, за винятком випадків, пе­редбачених національним законодавством.

1.2.3. Обов'язок збереження таємниці нотаріальної дії
Будучи довіреною особою своїх клієнтів, нотаріус зобов'яза­
ний зберігати таємницю нотаріальної дії відповідно до чинного
національного законодавства. Обов'язок збереження таємниці
нотаріальної дії покладається не тільки на нотаріуса, а й на його
колег, що працюють з ним у рамках професіонального партнер­
ства, і на його співробітників; при цьому повинні бути дотримані
норми чинного національного законодавства.

1.2.4. Юридична і технічна компетентність

Професійні організації, що діють у рамках нотаріату кожної країни — учасниці Європейського союзу, надають своїм членам можливість постійного підвищення освітнього рівня.

Кожний нотаріус зобов'язаний періодично поновлювати свої знання, а також контролювати ефективність професійного нав­чання і підвищення кваліфікації його співробітників, надаючи їм при цьому всіляке сприяння.

1.2.5. Колективна реклама як «інформування споживачів про но­
таріальні послуги»

Індивідуальна реклама нотаріальних послуг заборонена, за ви­нятком тих випадків, коли вона дозволяється одночасно в країні походження і країні, що надає право проживання або перебування.

386

Додаткі

Колективна реклама може проводитися нотаріальними пала­тами вищого рівня, регіональними або місцевими професійнимк організаціями нотаріусів, оскільки така реклама є легкодоступ­ним джерелом інформації для споживачів.

1.2.6. Вказівка професії, імені та прізвища нотаріуса

Нотаріус при складанні ним нотаріальних актів та інших офіційних документів, веденні кореспонденції і наданні будь-яко­го роду офіційної інформації щодо своєї професійної діяльності вказує найменування своєї професії: «нотаріус», а також своє прізвище, ім'я в тому вигляді, в якому це допускається національ­ним законодавством для ведення ним своєї приватної практики; крім того, нотаріус вказує своє місцезнаходження, тобто місце, куди він був призначений на цю посаду.

Нотаріус може також вказати своє наукове звання. Вказувати спеціалізацію дозволяється тільки в тому випадку, якщо це не суперечить законодавству країни походження.

2. УМОВИ І ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ НОТАРІУСОМ СВОЄЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КРАЇНІ ПЕРЕБУВАННЯ

2.1. Свобода вибору нотаріуса і територіальна компетенція

Кожна фізична або юридична особа має право вибирати собі нотаріуса для отримання від нього правової допомоги і складання офіційних документів. Вона може також звернутися до будь-яко­го нотаріуса з проханням надати допомогу і сприяння нотаріусу, уповноваженому займатися справою фізичної або юридичної осо­би через територіальну компетенцію. Нотаріус, що отримав таке прохання, повинен поставитися до його виконання з усією відпо­відальністю, яку накладає на нього професія.

Нотаріус країни походження, супроводжуючий свого клієнта в поїздці за кордон, якомога раніше доводить це до відома місце­вого нотаріуса і домовляється з ним про те, як здійснюватиметь­ся їхня співпраця.

2.2. Застосування норм професійного права

При оформленні транснаціональних операцій нотаріус ке­рується нормами права країни походження, нормами права країни перебування і нормами, закріпленими в цьому Кодексі.

2.3. Оплата послуг із здійснення нотаріальних дій

Нотаріус країни перебування і нотаріус країни походження перед здійсненням кожної дії в рамках їхньої нотаріальної діяль­ності інформують клієнтів про обсяг наданих послуг, а також про суму супутніх витрат і величину гонорару відповідно до діючих

387

Нотаріат в Україні

національних норм. При цьому вони повинні прагнути того, щоб сумарні витрати їхніх клієнтів були якнайнижчими.

2.4. Обов'язок страхування професійної відповідальності

Нотаріус повинен укласти договір страхування професійної відповідальності, згідно з яким проводиться відшкодування шко­ди, завданої нотаріусом в результаті виконання ним своєї про­фесійної діяльності незалежно від того, здійснювалася ця діяльність в країні походження або в будь-якій іншій країні, і в якій країні її виявлено.

3. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ЦЬОГО КОДЕКСУ І ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ З цим

Всі суперечки, що виникають у зв'язку з інтерпретацією або застосуванням положень Етичного кодексу нотаріусів Європи, а також усі випадки, які не знайшли в ньому освітлення, доводять­ся до відома президента Конференції нотаріату Європейського співтовариства після того, як вони стали предметом вивчення національною нотаріальною організацією, до якої належить но­таріус, що ініціював це питання.

-Г-- ■-. <■.•■■■ -~- , Л*4- V, . ,».Л , -„Се.

4. ПОРЯДОК НАБРАННЯ ЧИННОСТІ ЦИМ КОДЕКСОМ

Етичний кодекс нотаріусів Європи підлягає ратифікації но­таріальними організаціями, що поставили під ним свій підпис.

Ратифікаційні грамоти зберігаються в штаб-квартирі Конфе­ренції нотаріату Європейського союзу в Брюсселі.

Етичний Кодекс нотаріусів Європи набирає чинність у перший день місяця, наступного за наданням ратифікаційних грамот першими двома національними нотаріатами. Для всіх інших но­таріатів, що підписали Етичний кодекс, він набирає чинність у перший день місяця, наступного за наданням кожним з них ра­тифікаційної грамоти.

;. Г.

388

Додатки

Додаток 2

ЗАКОН УКРАЇНИ Про нотаріат

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 39, ст.383 )

(Вводиться в дію Постановою ВР № 3426X11 (3426-12) від02.09.93,ВВР, 1993, № 39, Ст. 384)

Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР, 1998, № 35, Ст. 241

№ 1709-ІІІ (1709-14) від 11.05.2000, ВВР, 2000, № 32, Ст. 257

№ 2056-ПІ (2056-14) від 19.10.2000, ВВР, 2000, № 50, Ст. 436

№ 2921- III (2921-14) від 10.01.2002, ВВР, 2002, № 16,Ст.114

№ 762-ІУ (762-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, № ЗО, Ст. 247

№ 980-ГУ (980-15) від 19.06.2003, ВВР, 2004, № 2, Ст. 6

№ 1255-ІУ (1255-15) від 18.11.2003, ВВР, 2004, МИ, Ст. 140

№ 2798-Г7 (2798-15) від 06.09.2005, ВВР, 2005, № 42, Ст. 464

№ 3201-ГУ (3201-15) від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 13, Ст. 110

№ 3538-Г7 (3538-15) від 15.03.2006

■

Цей Закон встановлює порядок правового регулювання діяль­ності нотаріату в Україні.

■

Розділ І

НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

Глава 1. Загальні положення

Стаття 1. Поняття нотаріату. Органи і посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, перед­бачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на но­таріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, дер-

389

Нотаріат в Україні

жавних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займа­ються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріуса­ми, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, пе­редбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, се­лищних, міських рад народних депутатів.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на кон­сульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.

Стаття 2. Правова основа діяльності нотаріату

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція Ук­раїни, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Стаття 3. Нотаріус

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов ста­жування протягом шести місяців у державній нотаріальній кон­торі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути но­таріусом особа, яка має судимість.

Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, при­ватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також викону­вати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим статті 4 цього Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час.

Стаття 4. Права нотаріуса

Нотаріус має право:

витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення но­таріальних дій і консультації правового характеру. Чинним зако­нодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

390

Додатки

Стаття 5. Обов'язки нотаріуса

Нотаріус зобов'язаний:

здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього За­кону і принесеної присяги;

сприяти громадянам, підприємствам, установам і органі­заціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчи­нюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчи­ненням нотаріальних дій;

відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Стаття 6. Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій в урочистій обстановці приносить присягу та­кого змісту:

«Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Стаття 7. Вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями президен­та України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, — законодав­ством Республіки Крим, наказами міністра юстиції України, нор­мативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

Стаття 8. Додержання таємниці вчинюваних нотаріаль­них дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій.

391

Нотаріат в Україні

Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи вида­ються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськи­ми справами, що знаходяться у їх провадженні.

(Частина третя статті 8 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 762-ІУ від 15.05.2003).

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення пра­вильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.

Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Вказані в частинах першій і шостій цієї статті особи, винні в по­рушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відпові­дальність у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 9. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій

Нотаріус та посадова особа виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської рад народних депутатів, які вчиняють но­таріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, йо­го (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських рад народних депутатів не вправі вчиняти но­таріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого коміте­ту. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради народних депутатів. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка або своєї дружи­ни, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер).

Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.

392

Додатки

Стаття 10. Кваліфікаційні комісії нотаріату

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату, положення про яку затверд­жується Міністерством юстиції України.

На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату приймає рішення про можливість допуску осо­би до нотаріальної діяльності.

Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складання не раніш як через один рік.

Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржено у Ви­щу кваліфікаційну комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України в місячний строк з дня вручення його копії заінтересо­ваній особі.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату зат­верджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю ви­дається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату.

Відмову у видачі свідоцтва може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня її одержання.

За видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабіне­том Міністрів України.

Стаття 12. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю мо­же бути анульовано Міністерством юстиції України:

1) з власної ініціативи нотаріуса;

2) за поданням управління юстиції Ради Міністрів Республіки
Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­
жавних адміністрацій у випадках:

а) втрати громадянства України або виїзду за.межі України на
постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду,
який набрав чинності;

393

Нотаріат в Україні

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса
примусових заходів медичного характеру, що набрала закон­
ної сили;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи
щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­
меження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса,
визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її
померлою;

є) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодав­ства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення зако­ну, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених частиною дру­гою статті 3, частиною першою статті 8 та статтею 9 цього Закону.

Рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня його одержання.

Стаття 13. Стажист нотаріуса

Стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юридич­ну освіту (університет, академія, інститут).

Стажист нотаріуса проходить стажування в державній но­таріальній конторі або у приватного нотаріуса.

Умови роботи визначаються трудовим контрактом між ста­жистом та приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою з додержанням законодавства про працю.

Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності.

Не може бути стажистом нотаріуса особа, зазначена в частині другій статті 3 цього Закону.

Стаття 14. Нотаріальне діловодство і звітність

Правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України і є обов'язковими для всіх нотаріусів.

Державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси ведуть встановлену статистичну і бухгалтерську звітність і подають уп-

394

Додатки

равлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій і фінансовим органам відомості та інші документи, пов'язані з на­рахуванням та сплатою податків до бюджету та інших платежів.

Стаття 15. Мова нотаріального діловодства

Мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Зако­ну Української РСР «Про мови в Українській РСР». Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бу­ти перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Стаття 16. Об'єднання нотаріусів

Нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації.

Об'єднання нотаріусів представляють їх інтереси у державних та інших органах, захищають соціальні та професійні права но­таріусів, здійснюють методичну і видавничу роботу, можуть ство­рювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Глава 2. Державні нотаріальні контори і державні нотаріальні архіви

Стаття 17. Організація роботи державних нотаріальних контор

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України.

Штати державних нотаріальних контор затверджуються уп­равліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах встановленої для державних нотаріальних контор штат­ної чисельності і фонду заробітної плати.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Очолює державну нотаріальну контору завідуючий.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

395

Нотаріат в Україні

Стаття 18. Керівництво державними нотаріальними конторами

Керівництво державними нотаріальними конторами здійсню­ється Міністерством юстиції України, Радою Міністрів Рес­публіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва і Севастополя.

Стаття 19. Оплата вчинюваних нотаріальних дій

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

За надання державними нотаріусами додаткових послуг пра­вового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальни­ми діями, а також технічного характеру справляється окрема плата у розмірах, що встановлюються управліннями юстиції Ра­ди Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій. Кошти, одержані від надання таких додаткових послуг, спрямовуються до Держав­ного бюджету України. (Частина друга статті 19 із змінами, вне­сеними згідно із Законом № 1709-ІП від 11.05.2000)

Стаття 20. Утримання державних нотаріальних контор

Державні нотаріальні контори утримуються за рахунок дер­жавного бюджету.

Стаття 21. Відповідальність державного нотаріуса

Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передба­ченому законодавством України.

Стаття 22. Печатка державного нотаріуса

Державний нотаріус має печатку із зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Стаття 23. Державні нотаріальні архіви

В обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі засновуються державні нотаріальні архіви, які є складовою час­тиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове (до 75 років) зберігання нотаріальних документів.

Питання організації діяльності та компетенція державного нотаріального архіву визначаються положенням про нього, що

396

Додатки

затверджується Міністерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Державний нотаріальний архів очолює завідуючий, який призначається на посаду і звільняється з неї управлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севасто­польської міської державної адміністрації.

Мережа і штати державних нотаріальних архівів затверджу­ються в порядку, передбаченому для державних нотаріальних контор.

Державний нотаріальний архів є юридичною особою і має пе­чатку із зображенням Державного герба України та своїм найме­нуванням.

Глава 3. Приватна нотаріальна діяльність

Стаття 24. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності. Реєстраційне посвідчення

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться уп­равліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття но­таріальною діяльністю.

Реєстраційне посвідчення видається управлінням юстиції у 15-денний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції повідомляє подат­кову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

В реєстраційному посвідченні вказуються територія діяль­ності приватного нотаріуса (нотаріальний округ) та адреса розта­шування його робочого місця.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний но­таріус зобов'язаний у тримісячний строк розпочати нотаріальну діяльність.

Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульовано.

Приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні (депо­зитні) рахунки в банках. (Частина шоста статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2921-ІП від 10.01.2002)

397

Нотаріат в Україні

Стаття 25. Нотаріальний округ

Нотаріальний округ визначається управлінням юстиції за зая­вою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. В містах, що мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповідного міста.

Приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу.

■ ■ ■ ■

Стаття 26. Печатка приватного нотаріуса

Приватний нотаріус має печатку із зазначенням посади, свого прізвища, імені та по батькові і округу діяльності.

Стаття 27. Відповідальність приватного нотаріуса

Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недба­лості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.

Стаття 28. Службове страхування приватних нотаріусів

Для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 24 цього Зако­ну, приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страху­вання договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу.

Страхова сума або страхова застава встановлюються у розмірі стократної мінімальної заробітної плати.

У разі витрачання коштів на відшкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов'язаний протягом одного року поповни­ти страхову заставу до встановленого розміру.

Розмір заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Стаття 29. Порядок заміщення приватного нотаріуса

Якщо приватний нотаріус має намір припинити виконання своїх обов'язків на строк більше одного тижня, він зобов'язаний повідомити про це управління юстиції.

Приватний нотаріус може укласти угоду з іншим приватним нотаріусом про заміщення його у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків, про що повідомляє управління юстиції.

Нотаріус не вправі виконувати свої службові обов'язки в період їх виконання особою, яка тимчасово його заміщує.

:.-.-".- --■« '■■'-" '-■:-,

398

Додатки

Стаття ЗО. Припинення приватної нотаріальної діяльності

Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управліннями юстиції Ра-~и Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій у випадках:

подання приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності;

анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

коли приватний нотаріус не уклав договір службового страху­вання чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкодуван­ня шкоди, передбачену статтею 28 цього Закону, або не поповнив страхову заставу до встановленого розміру;

коли приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов'язків протягом двох місяців і не повідомив про це уп­равління юстиції;

невідповідності приватного нотаріуса займаній посаді або ви­конуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місяч­ний строк зобов'язаний передати документи, що стосуються вчи­нених ним нотаріальних дій, в державний нотаріальний архів.

Стаття 31. Оплата вчинюваних нотаріальних дій

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою.

Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріаль­ної дії, провадиться за домовленістю сторін.

Стаття 32. Оподаткування доходу приватного нотаріуса

З доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий по­даток за ставками, встановленими чинним законодавством Ук­раїни,

Стаття 33. Контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів

Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків здійснюється Міністерством юстиції України, уп­равліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

399

Нотаріат в Україні

Розділ II

ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ

Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняються в державних нотаріальних конторах

У державних нотаріальних конторах вчиняються такі но­таріальні дії:

201. посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюб­ні контракти та ін.);

202. вживаються заходи до охорони спадкового майна;

203. видаються свідоцтва про право на спадщину;

204. видаються свідоцтва про право власності на частку в спіль­ному майні подружжя;

205. видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з при­людних торгів;

5-1) видаються свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке було предметом іпотеки; (Пункт 5 частини першої статті 34 доповнено підпунктом 5-1 згідно із Законом № 980-ІУ від 19.06.2003)

206. видаються дублікати документів, що зберігаються у спра­вах нотаріальної контори;

накладається заборона відчуження жилого будинку, квар­тири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

207. засвідчується вірність копій документів і виписок з них;

208. засвідчується справжність підпису на документах;

209. засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

210. посвідчується факт, що громадянин є живим;

211. посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

212. посвідчується тотожність громадянина з особою, зображе­ною на фотокартці;

213. посвідчується час пред'явлення документів;

15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим
фізичним і юридичним особам;

214. приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;

215. вчиняються виконавчі написи;

216. вчиняються протести векселів;

217. пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

400

Додатки

218. вчиняються морські протести;

219. приймаються на зберігання документи. Законодавством України на державних нотаріусів може бути

покладено вчинення й інших нотаріальних дій.

Стаття 35. Нотаріальні дії, що вчиняються в державних нотаріальних архівах

Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах вида­ють дублікати і засвідчують вірність копій і виписок з доку­ментів, які зберігаються у справах цих архівів.

Стаття 36. Нотаріальні дії, що вчиняються приватними нотаріусами

Приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені стат­тею 34 цього Закону, за винятком:

220. накладання і зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

221. видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя;

222. видачі свідоцтва про право на спадщину;

223. вжиття заходів до охорони спадкового майна;

224. посвідчення договорів довічного утримання;

225. засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчення доручень для цієї мети, а також засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальни­ка) на згоді про усиновлення дитини. (Пункт 6 статті 36 в редакції Закону № 210/98-ВР від 24.03.98)

Стаття 37. Нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів

У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, поса­дові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рал народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії:

226. вживають заходів до охорони спадкового майна;

227. накладають та знімають заборону відчуження жилого бу­динку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи ви­конавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних

401

Нотаріат в Україні

депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії:

228. посвідчують заповіти;

229. посвідчують доручення;

засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

230. засвідчують справжність підпису на документах. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських рад народних депутатів не мають права оформляти доку­менти, призначені для дії за кордоном.

Стаття 38. Нотаріальні дії, вчинювані консульськими установами України

Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії:

231. посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні; (Пункт 1 частини першої статті 38 в редакції Закону № 980-ІУ від 19.06.2003)

232. вживають заходів до охорони спадкового майна;

233. видають свідоцтва про право на спадщину;

234. видають свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя;

235. засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

236. засвідчують справжність підпису на документах;

237. засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

238. посвідчують факт, що громадянин є живим;

посвідчують факт знаходження громадянина в певному місці;

239. посвідчують тотожність громадянина з особою, зображе­ною на фотокартці;

240. посвідчують час пред'явлення документів;

241. приймають в депозит грошові суми і цінні папери;

242. вчиняють виконавчі написи;

243. приймають на зберігання документи;

244. вчиняють морські протести.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії,

що вчиняються консульськими установами України.

і-у--..:....,-,--.-.-.>.ч.--^.:-г-;::і ,-;'-: _■,':--■'•■ •■ :■-■■■.'--.-вг> ,;' ?;... ._•:;, . ч

Стаття 39. Порядок вчинення нотаріальних дій

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадови­ми особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських

402

Додатки

рад народних депутатів встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установа­ми встановлюється цим Законом, Консульським статутом Ук­раїни та іншими актами законодавства України.

Стаття 40. Заповіти і доручення, прирівнювані до нотаріально посвідчених

До нотаріально посвідчених документів прирівнюються:

заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, сана­торіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних зак­ладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плава­ють під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктич­них та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальни­ками цих експедицій;

заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими ліка­рями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

заповіти та доручення військовослужбовців, а в пунктах дисло­кації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних но­таріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, — також заповіти та доручення робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях позбав­лення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Посадові особи, перелічені в цій статті, зобов'язані негайно пе­редати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у дер­жавний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

403

Нотаріат в Україні

Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту Ук­раїни або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх у державний нотаріальний архів чи державну но­таріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання у відповідний державний но­таріальний архів з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Ук­раїні або якщо місце проживання заповідача невідоме, заповіт направляється в державний нотаріальний архів міста Києва.

Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, зазна­ченими у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділ III

ПРАВИЛА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ

Глава 4. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Стаття 41. Місце вчинення нотаріальних дій

Нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської ради народних депутатів на всій території Ук­раїни, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 36, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріаль­ної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні виконавчо­го комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазна­чене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

404

Додатки

Стаття 42. Строки вчинення нотаріальних дій

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі не­обхідності витребування додаткових відомостей або документів від посадових осіб підприємств, установ і організацій або направ­лення документів на експертизу, а також якщо відповідно до за­кону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересова­них осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії повинно бу­ти відкладено на строк не більше десяти днів. Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження за­яви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші підстави для відкладення і зупинення нотаріальних дій.

Стаття 43. Встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові осо­би, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадяни­на, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.

Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими до­кументами, які виключають будь-які сумніви щодо особи грома­дянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Стаття 44. Перевірка дієздатності громадян та право­здатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах

При посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і пе­ревіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються йо­го повноваження.

405

Нотаріат в Україні

Стаття 45. Підписання нотаріально посвідчуваних угод, заяв та інших документів

При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України, пе­ревіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви та інші доку­менти підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо угода, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадя­нин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присут­ності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, угоду, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати до­кумент, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, можуть не вимагати кожного разу з'явлення відомих їм посадо­вих осіб підприємств, установ і організацій, якщо вони мають зразки підписів цих посадових осіб, одержані при особистому зверненні, а справжність їхніх підписів не викликає сумніву.

Стаття 46. Витребування відомостей і документів,

необхідних для вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі витребувати від підприємств, установ і організацій відо­мості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Відповідні відомості і документи повинні бути подані в строк, вказаний нотаріусом або іншою посадовою особою, яка вчиняє но­таріальну дію. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Стаття 47. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незас-тережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочи­тати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем.

406

Додатки

Тексти нотаріально посвідчуваних угод, засвідчуваних копій документів і виписок з них, тексти перекладів та заяв повинні бу­ти написані ясно і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчуваних угод, мають бути позначені хоча б один раз слова­ми, а назви юридичних осіб — без скорочень і з зазначенням їх адрес.

Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути напи­сані повністю із зазначенням місць їх проживання.

Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, по­винні бути прошиті, а аркуші пронумеровані і скріплені печаткою.

Стаття 48. Вчинення посвідчу вальних написів та видача свідоцтв

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перек­ладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні ча­су пред'явлення документа на відповідних документах вчиняють­ся посвідчувальні написи.

На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що громадянин є живим, перебування його у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів видаються відповідні свідоцтва.

Стаття 49. Відмова у вчиненні нотаріальних дій

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

вчинення такої дії суперечить законові;

дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадо­вою особою;

з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних пов­новажень;

угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відо­мості, що порочать честь і гідність громадян.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, по-

407

Нотаріат в Україні

винні викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У разі коли у вчиненні нотаріальної дії відмовляє нотаріус, він не пізніш як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Стаття 50. Оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні

Заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену но­таріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, вправі пода­ти про це скаргу до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцезнаходженням державної нотаріаль­ної контори, державного нотаріального архіву, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів чи робочого місця приватного нотаріуса. (Частина перша статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-ІУ від 15.05.2003) Скарги на неправильне вчинення нотаріальної дії або на відмову у її вчиненні консульською установою розглядаються в порядку, встановленому Консульським статутом України.

Скарги на неправильне посвідчення заповітів і доручень або на відмову в їх посвідченні посадовими особами, зазначеними у статті 40 цього Закону, подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного зак­ладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експе­диції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського судна або судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, пода­ються до суду за місцем порту приписки судна.

Розгляд таких скарг провадиться районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством України. (Частина п'ята статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-ІУ від 15.05.2003)

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, можуть брати участь у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні як заінтересовані особи. При цьому во­ни мають права і несуть обов'язки осіб, що беруть участь у справі, в тому числі мають право оскаржувати рішення та ухвали суду.

Спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розг­лядається судом у порядку позовного провадження. Спір про виз-

408

Додатки

нання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається су­дом за позовом боржника до стягувача. (Частина сьома статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законами N 762-ІУ від 15.05.2003, № 3538-ІУ від 15.03.2006)

Стаття 51. Заходи, що вживаються нотаріусами та

іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні порушення закону

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, виявивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру.

Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, но­таріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі затримати цей документ і направити його на експертизу.

Стаття 52. Реєстрація нотаріальних дій

Усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особа­ми виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад на­родних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.

Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних до­кументах встановлюються Міністерством юстиції України.

Стаття 53. Видача дубліката нотаріально посвідченого документа

У разі втрати документа, посвідченого або виданого но­таріусом чи посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, за письмовою заявою осіб, перелічених у частині другій статті 8 цього Закону, видаєть­ся дублікат втраченого документа.

Видача дубліката втраченого документа здійснюється держав­ним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників до­кументів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою осо­бою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на­родних депутатів, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого коміте­ту за місцем його зберігання.

409

Нотаріат в Україні

Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна конто­ра видають також дублікати заповітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб, зазначених у статті 40 цього Закону.

-. а'і о" , .і Чї«*. А-я-.. - -.ай. ■->н«/-:... пг-.-у

Глава 5. Посвідчення угод

Стаття 54. Угоди, що посвідчуються у нотаріальному порядку

Нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють но­таріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством вста­новлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Стаття 55. Посвідчення угод про відчуження та заставу майна

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. (Частина перша статті 55 в редакції За­кону № 1255-ІУ від 18.11.2003)

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого бу­динку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність за­борони відчуження або арешту майна.

В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтя-женого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набу­вача на переведення боргу на набувача.

Посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділян­ки, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташуван­ня вказаного майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину. (Частина четверта статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005)

410

Додатки

Угоди про відчуження жилого будинку, стороною в яких є фізична особа, та будівництво якого не закінчено і здійснюється з використанням коштів місцевих бюджетів, посвідчуються за на­явності рішення виконавчого комітету місцевої ради або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження. (Частина п'ята статті 55 в редакції Закону № 980-ІУ від 19.06.2003)

Іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладання такого договору, посвідчуються до моменту оформлен­ня встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. (Статтю 55 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 980-ІУ від 19.06.2003)

Після оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість, що є предметом іпотеки, іпотекодержатель реєструє у встановленому законом по­рядку обтяження прав власника на нерухомість. Якщо іпотечним договором передбачено накладення заборони відчуження нерухо­мого майна, яке є предметом іпотеки, нотаріус накладає таку за­борону за повідомленням іпотекодержателя. (Статтю 55 доповне­но частиною сьомою згідно із Законом № 980-ІУ (980-15) від 19.06.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005)

Іпотечні договори, іпотекою за якими є майнові права на неру­хомість, будівництво якої не завершено, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують майнові права на неру­хомість. (Статтю 55 доповнено частиною восьмою згідно із Зако­ном № 980-ІУ від 19.06.2003)

Після закінчення будівництва збудована нерухомість продов­жує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного догово­ру. У цьому разі іпотекодержатель на підставі документа про пра­во власності реєструє у встановленому законом порядку обтяжен­ня прав власника на збудовану нерухомість. Якщо іпотечним до­говором передбачено, нотаріус накладає заборону на відчуження нерухомості, яка є предметом іпотеки, за повідомленням іпотеко­держателя. У разі зміни характеристик нерухомості, яка є пред­метом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміни у плануванні приміщень тощо), нотаріус на підставі документа, який підтверд­жує право власності на нерухомість, зобов'язаний зробити відмітку на примірнику іпотечного договору, що належить іпоте-кодержателю. При цьому нотаріус не має права вимагати додат-

411

Нотаріат в Україні

кових документів та згоди іпотекодавця. (Статтю 55 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 980-ІУ від 19.06.2003)

Стаття 56. Посвідчення заповітів

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відпо­відно до вимог законодавства України і особисто подані ними но­таріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Посвідчення заповіту через представника, а також одного за­повіту від імені кількох осіб не допускається.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Стаття 57. Порядок зміни і скасування заповітів

Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, поса­дова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ра­ди народних депутатів при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який ска­совує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному но­таріальному архіві чи у виконавчому комітеті сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну за­повіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської ради народних депутатів, яким в ході посвідчен­ня заповіту стало відомо про наявність раніше складеного за­повіту, повідомляють про вчинену нотаріальну дію державний нотаріальний архів чи нотаріуса, виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради народних депутатів, де зберігається примірник раніпіе посвідченого заповіту. Викладене стосується і державного нотаріуса, який одержав на зберігання заповіт, посвідчений однією із посадових осіб, перелічених у статті 40 цьо­го Закону.

Стаття 58. Посвідчення доручень. Припинення дії доручень Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні

дії, посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох

осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб.

412

Додатки

Строк, на який може бути видано доручення, визначається цивільним законодавством України.

Доручення, видане в порядку передоручення, підлягає но­таріальному посвідченню після подання основного документа, в якому застережено право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основним дорученням примуше­ний до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка вида­ла доручення.

Доручення, видане в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основним дорученням. Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може пере­вищувати строку дії основного доручення, на підставі якого воно видане.

Припинення дії доручення провадиться в порядку, передбаче­ному чинним законодавством України.

Стаття 59. Кількість примірників документів, в яких викладено зміст угод

Документи, в яких викладено зміст угод, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються нотаріусу або посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної но­таріальної контори, приватного нотаріуса, у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

Глава 6. Вжиття заходів до охорони спадкового майна

Стаття 60. Охорона спадкового майна

Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою чи за своєю ініціативою, а в населених пунктах, де немає дер­жавної нотаріальної контори, — посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадко­вого майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказо-одержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ни­ми безпосередньо або шляхом доручення державним нотаріусам чи посадовим особам виконавчих комітетів сільських, селищних,

413

Нотаріат в Україні

міських рад народних депутатів за місцезнаходженням майна. (Частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2798-ІУ від 06.09.2005)

Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів повідомляють державного но­таріуса за місцем відкриття спадщини про вжиті заходи щодо охорони спадкового майна.

За повідомленням громадян, підприємств, установ, ор­ганізацій заходи щодо охорони спадкового майна можуть вжива­тися державними нотаріусами або посадовими особами виконав­чих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депу­татів, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи державного нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

У разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішен­ня державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщи­ни для вжиття заходів з охорони спадкового майна. Якщо у відповідному населеному пункті немає державної нотаріальної контори, таке рішення передається державним нотаріальним архівом до виконавчого комітету сільської, селищної чи міської ради. (Статтю 60 доповнено частиною четвертою згідно із Зако­ном № 2798-ІУ від 06.09.2005)

Стаття 61. Опис спадкового майна і передача його на зберігання

Для охорони спадкового майна державні нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів провадять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

Якщо у складі спадщини є майно, що потребує управління, а також у разі подання позову кредиторами спадкодавця до прий­няття спадщини спадкоємцями державний нотаріус призначає хранителя майна. У місцевості, де немає державної нотаріальної контори, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів призначає у цих випадках над спадковим майном опікуна.

Хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберіган­ня спадкове майно, попереджаються про відповідальність за розтрату або приховування спадкового майна, а також про ма­теріальну відповідальність за заподіяні збитки.

Додатки

Стаття 62. Винагорода за зберігання спадкового майна

Хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями, мають право одер­жати від спадкоємців винагороду за зберігання спадкового майна в розмірі, передбаченому чинним законодавством України.

Вказані особи також мають право на відшкодування не­обхідних витрат по зберіганню і управлінню спадковим майном, за вирахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна.

Стаття 63. Повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини

Державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідом­лення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме.

Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Стаття 64. Видача грошових сум із спадкового майна

Державний нотаріус до прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить до держави, то до видачі державі свідоцтва про право на спадщину дає розпоряд­ження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття витрат:

по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання;

на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

на задоволення претензій, зумовлених законодавством про працю, та інших претензій, прирівняних до них;

на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

За заявою громадської організації за місцем останньої роботи або проживання спадкодавця, родичів чи інших близьких осіб померлого, у якого не залишилось спадкоємців, про встановлен­ня йому надгробка державний нотаріус в разі наявності грошово­го вкладу на ім'я померлого дає розпорядження банківській уста­нові про переказ підприємству або організації, що встановлює надгробок, його вартості.

В разі відсутності у складі спадкового майна грошових сум державний нотаріус дає розпорядження про видачу із спадкового майна речей, вартість яких не повинна перевищувати суми фак-

415

Нотаріат в Україні

тично зроблених витрат на потреби, зазначені у частинах першій та другій цієї статті.

Стаття 65. Припинення охорони спадкового майна Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо її не прийнято — до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини.

Про припинення охорони спадкового майна державний но­таріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства до держави — відповідні фінансові органи.

Глава 7. Видача свідоцтв про право на спадщину

Стаття 66. Свідоцтво про право на спадщину та строки його видачі

На майно, що переходить за правом спадкоємства до спад­коємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивіль­ним законодавством України.

Стаття 67. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою зая­вою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановле­ному цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я непов­нолітнього чи недієздатного спадкоємця державний нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про пра­во на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

416

Додатки

Стаття 68. Видача свідоцтва про право на спадщину за законом

Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спад­щину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спад­коємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати до­кументи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 69. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом

Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщи­ну за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність за­повіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

Державний нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

<: * * . ;■; ':■. * і" . . : •" . ;г. •

Глава 8. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя

Стаття 70. Видача свідоцтв на підставі спільної заяви

Нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на част­ку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності на житловий будинок, кварти­ру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше не­рухоме майно видається нотаріусом за місцем знаходження цьо­го майна.

Стаття 71. Видача свідоцтва в разі смерті одного з подружжя

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом

417

Нотаріат в Україні

на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спад­щину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається державним но­таріусом за місцем відкриття спадщини.

Глава 9. Видача свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів

Стаття 72. Видача свідоцтва про придбання нерухомого

майна, яке було предметом застави (іпотеки) (Назва статті 72 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005 )

Придбання жилого будинку (квартири) з прилюдних торгів оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням будинку (квар­тири) шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання жилого будинку (квартири). Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання жилого будинку (квартири) видається стягувачеві. (Частина перша статті 72 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005)

Придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки), оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням цьо­го нерухомого майна шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання нерухомого майна.

Свідоцтва про придбання житлового будинку (квартири) з прилюдних торгів видаються на підставі акта про продаж будин­ку (квартири) з прилюдних торгів чи акта про те, що будинок (квартира) залишено за стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися. (Частина третя статті 72 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005)

Свідоцтва про придбання нерухомого майна видаються на підставі акта про придбання нерухомого майна або реалізацію предмета іпотеки. (Частина четверта статті 72 із змінами, внесе­ними згідно із Законом № 3201-ГУ від 15.12.2005) (стаття 72 в ре­дакції Закону № 980-ІУ від 19.06.2003)

418

Додатки

Глава 10. Накладання заборони відчуження нерухомого майна

Стаття 73. Накладання заборони

Нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської Ради народних депутатів за місцем розташуван­ня житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гара­жа, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження:

(Абзац перший статті 73 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 3201-ІУ від 15.12.2005) за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жило­го будинку (квартири); (Абзац другий статті 73 із змінами, внесе­ними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005) при посвід­ченні договору довічного утримання;

при посвідченні договору про заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

за повідомленням іпотекодержателя; (статтю 73 доповнено аб­зацом згідно із Законом № 980-ІУ від 19.06.2003) в усіх інших ви­падках, передбачених законом.

Стаття 74. Зняття заборони

Одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, но­таріус або посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

(Стаття 74 в редакції Закону № 980-ГУвід 19.06.2003; із зміна­ми, внесеними згідно із Законом № 3201-ІУ від 15.12.2005).

Глава 11. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів і вірності перекладу

Стаття 75. Засвідчення вірності копій документів

Нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, се­лищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють но-

419

Нотаріат в Україні

таріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці до­кументи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчуєть­ся у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на­родних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.

Стаття 76. Засвідчення вірності копії з копії документа

Вірність копії з копії документа може бути засвідчена но­таріусом, посадовою особою виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської ради народних депутатів, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал до­кумента. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку даного підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал докумен­та знаходиться на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 77. Засвідчення вірності виписки з документа

Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому разі, коли її зроблено з документа, в якому містяться рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати пов­ний текст частини документа з певного питання.

Засвідчення вірності виписки з документа здійснюється за правилами, передбаченими статтями 75 і 76 цього Закону.

Стаття 78. Засвідчення справжності підпису на документах

Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, се­лищної, міської ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин.

Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів, засвідчуючи справжність

420

Додатки

лідпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише зілтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Стаття 79. Засвідчення вірності перекладу

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Глава 12. Посвідчення фактів

Стаття 80. Посвідчення факту, що громадянин є живим

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що грома­дянин є живим.

Посвідчення факту, що неповнолітній є живим, провадиться на прохання його законних представників (батьків, усинови­телів, опікуна або піклувальника).

На підтвердження зазначеної обставини нотаріус видає заінте­ресованим особам свідоцтво.

Стаття 81. Посвідчення факту перебування громадянина в певному місці

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебуван­ня його в певному місці.

Посвідчення факту перебування в певному місці непов­нолітнього провадиться на прохання його законних представ­ників (батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника).

На підтвердження зазначеної обставини нотаріус видає заінте­ресованим особам свідоцтво.

Стаття 82. Посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином фотокартці.

На підтвердження зазначеної обставини нотаріус видає цьому громадянинові свідоцтво.

Стаття 83. Посвідчення часу пред'явлення документа

Нотаріус посвідчує час пред'явлення йому документа. На підтвердження цієї обставини нотаріус робить посвідчувальний напис на документі з зазначенням особи, що його пред'явила.

421

Нотаріат в Україні

Стаття 84. Передача заяв громадян, підприємств, установ та організацій

Нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та ор­ганізацій іншим громадянам, підприємствам, установам і ор­ганізаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відо­мостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів.

На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви.

Глава 13. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

Стаття 85. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

Нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери.

Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів прова­диться за місцем виконання зобов'язання.

Стаття 86. Повернення прийнятих у депозит грошових сум і цінних паперів

Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на те особи, на користь якої було зроблено внесок (кредитора), або за рішенням суду.

Глава 14. Вчинення виконавчих написів

Стаття 87. Стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

422

Додатки

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості про­вадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 88. Умови вчинення виконавчих написів

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відпові­дальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня ви­никнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відно­синах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, зако­ном встановлено інший строк давності, виконавчий напис ви­дається у межах цього строку.

Стаття 89. Зміст виконавчого напису

У виконавчому написі повинні зазначатися:

дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

найменування та адреса стягувача;

найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

строк, за який провадиться стягнення;

суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягува­чем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою но­таріуса.

(Стаття 89 в редакції Закону № 2056-ІИ від 19.10.2000)

Стаття 90. Порядок стягнення за виконавчим написом

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

(Стаття 90 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2056-ІП від 19.10.2000)

423

Нотаріат в Україні

Стаття 91. Строк пред'явлення виконавчого напису

Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є гро­мадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання про­тягом трьох років, а з усіх інших вимог — протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не вста­новлено інших строків.

Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконав­чого напису здійснюється відповідно до Закону України «Про ви­конавче провадження».

(Стаття 91 в редакції Закону № 2056-ІП від 19.10.2000)

Глава 15. Вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків

Стаття 92. Вчинення протестів векселів

Протест векселів про неоплату, неакцепт або недатування ак­цепту провадиться нотаріусами відповідно до законодавства Ук­раїни про переказний і простий вексель.

У разі пред'явлення нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено судом ухвалу про заборону будь-яких операцій за ним, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту. (Статтю 92 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2798-ГУ від 06.09.2005)

. ■ ор.'йг, . *ітійшсн.|із ,рлі9п ІЇ-.ОЯР 'гї'.от є, ,о."е;:.-~ « -<-•--

Стаття 93. Прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення неоплати чеків

Нотаріуси за місцезнаходженням платника приймають для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки — після закінчення шести місяців з дня ви­дачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

У разі неоплати чека нотаріус посвідчує неоплату шляхом на­пису на ньому за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідом­лення чекодавцеві про неоплату його чека банком і вчинення на­пису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

424

Додатки

Глава 16. Вчинення морських протестів

Стаття 94. Заява про морський протест

Нотаріус приймає заяву капітана судна про морський протест, якщо в період плавання або стоянки судна мала місце подія, що може стати підставою для пред'явлення до судновласника майно­вих вимог.

Заява про морський протест має бути подана нотаріусу в порту України в строки, встановлені чинним законодавством України.

На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, нотаріусу в межах строків, установлених чинним зако­нодавством, повинно бути подано на огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу.

Стаття 95. Складання акта про морський протест

Нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і, по можливості, не менше чоти­рьох свідків з числа членів суднової команди, в тому числі двох, що належать до осіб командного складу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і печаткою. Примірник ак­та видається капітанові або уповноваженій ним особі.

Глава 17. Прийняття документів на зберігання

Стаття 96. Зберігання доку ментів нотаріусами

Нотаріуси приймають на зберігання документи за описом. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий — ви­дається особі, яка здала документи на зберігання.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опи­су, якщо вони належним чином упаковані в присутності нотаріуса.

Упаковка повинна бути скріплена печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання.

Особі, яка здала документи на зберігання, видається свідоцтво за встановленою формою.

Стаття 97. Повернення прийнятих на зберігання документів

Прийняті на зберігання документи повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноваженої нею особи при пред'явленні свідоцтва і примірника опису чи за рішенням суду.

425

Нотаріат в Україні

Розділ IV

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Стаття 98. Застосування іноземного права

Нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права.

Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до ви­мог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Стаття 99. Застосування права при охороні спадкового майна та при видачі свідоцтва про право на спадщину

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина на території України, або майна, яке на­лежить одержати іноземному громадянину після смерті громадя­нина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщи­ну щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України.

Стаття 100. Прийняття нотаріусами документів, складених за кордоном

Документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

■ .' ' ' Стаття 101. Зносини нотаріусів з іноземними органами

юстиції Порядок зносин нотаріусів з іноземними органами юстиції виз­начається законодавством України, міжнародними договорами.

Стаття 102. Забезпечення доказів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав

Нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав.

426

Додатки

Дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Стаття 103. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжна­родного договору.

Якщо міжнародний договір відносить до компетенції но­таріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодав­ством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в поряд­ку, встановлюваному Міністерством юстиції України.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 2 вересня 1993 року № 3425-ХП

.4 \с V

г-'П ~.- .'«'а ;• '-оо-і -.он '-/,;

* -і- * "•

427

Нотаріат в Україні

Додаток З

-/їі,.'. :•<■,■- о.ч *_■ _ "і.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

■ НАКАЗ

03.03.2004 № 20/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України З березня 2004 п. за № 283/8882

Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

(Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 40/5 від 24.05.2004 № 33/5 від 07.04.2005 № 88/5 від 15.08.2005)

З метою приведення нормативно-правових актів Міністерства юстиції України у відповідність до чинного законодавства України НАКАЗУЮ:

245. Затвердити Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція), що додається.

246. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 14.06.94 № 18/5 «Про затвердження Інструк­ції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Ук­раїни», зареєстрований у Мін'юсті України 07.07.94 за № 152/361 (із змінами і доповненнями).

247. Директору Департаменту у справах цивільного стану грома­дян і нотаріату (Павлова Л.М.) надіслати Інструкцію Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції для застосування в роботі та дове­дення до відома нотаріусів.

248. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Єфіменка Л.В. та директора Департамен­ту у справах цивільного стану громадян і нотаріату Пав лову Л.М.

Міністр О.В.Лавринович

428

Додатки

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства юстиції України

03.03.2004 N20/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України З березня 2004 р. за N 283/8882

'. '- , . '->■■'-';-.-.'■■ • :.■■'■■' -■•:;■ ■ ."-:•■■" : ;- •-

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок вчинення нотаріальних дій

нотаріусами України

(У тексті Інструкції слова «Єдиний реєстр заповітів

та спадкових справ» у всіх відмінках замінено на слова

«Спадковий реєстр» у відповідних відмінках згідно з Наказом

Міністерства юстиції № 33/5 від 07.04.2005)

Глава І Загальні положення

249. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на но­таріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, дер­жавних нотаріальних архівах (далі — державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (далі — при­ватні нотаріуси).

250. Відповідно до Закону України «Про нотаріат», Цивільного та Сімейного кодексів України державними нотаріусами вчиня­ються такі нотаріальні дії:

251. посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.);

252. уживаються заходи до охорони спадкового майна;

253. установлюється опіка над майном фізичної особи, яка виз­нана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебу­вання якої невідоме;

254. видаються свідоцтва про право на спадщину;

255. видаються свідоцтва про право власності на частку в спіль­ному майні подружжя;

256. видаються свідоцтва про посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів;

429

Нотаріат в Україні

257. видаються свідоцтва виконавцям заповіту;

258. оголошуються секретні заповіти;

9) видаються свідоцтва про придбання майна з публічних
торгів (аукціонів);

259. видаються дублікати документів, що зберігаються у спра­вах держнотконтори, приватного нотаріуса;

260. накладається заборона відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, зе­мельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майно­вих прав;

261. засвідчується правильність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

262. засвідчується справжність підпису на документах;

263. засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу;

264. посвідчується факт, що фізична особа є живою;

265. посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці;

266. посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зобра­женою на фотокартці;

267. посвідчується час пред'явлення документів;

19) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим
фізичним і юридичним особам;

268. приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;

269. вчиняються виконавчі написи;

270. вчиняються протести векселів;

271. пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

272. вчиняються морські протести;

273. приймаються на зберігання документи;

274. засвідчується справжність електронного цифрового підпи­су на документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами).

Законодавством України на нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій.

3. Приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, передбачені пунктом 2 цієї Інструкції, за винятком:

275. видачі свідоцтва про право на спадщину;

276. видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

277. ужиття заходів до охорони спадкового майна;

430

Додатки

4) видачі свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовив­ся від виконання заповіту чи був усунений від його виконання.

278. У державних нотаріальних архівах видаються дублікати до­кументів і засвідчується правильність копій (фотокопій) і випи­сок з документів, які зберігаються в справах цих архівів, а також скасовуються заповіти, довіреності, розриваються (припиняєть­ся дія) договори довічного утримання, ренти, спадкові та інші до­говори, знімається заборона відчуження або здійснюється її пере­реєстрація.

279. Нотаріальні дії вчиняються нотаріусами України з викорис­танням спеціальних бланків нотаріальних документів (далі — спеціальні бланки).

Для виготовлення документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України використовуються захисні знаки нотаріальних документів (далі — захисні знаки) та спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України. Перелік документів з реєстрів, для виготовлення яких використовуються захисні знаки та спеціальні бланки доку­ментів інформаційної системи Міністерства юстиції України, ус­тановлюється Міністерством юстиції України.

Зразок та опис спеціальних бланків, захисних знаків та спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністер­ства юстиції України, а також порядок їх постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання встановлюються Міністерством юстиції України.

На спеціальних бланках викладаються примірники:

правочинів, для яких чинним законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму (крім засновницьких договорів та установчих актів);

правочинів, для яких чинним законодавством не передбачено обов'язкової нотаріальної форми, але які посвідчуються на ба­жання сторін;

договорів про розірвання всіх вищезгаданих правочинів, а та­кож про внесення змін та доповнень до нотаріально посвідчених правочинів;

свідоцтв про встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме;

свідоцтв про право на спадщину;

свідоцтв про право власності на частку в спільному майні по­дружжя;

431

Нотаріат в Україні

свідоцтв про придбання майна з публічних торгів (аукціонів);

свідоцтв виконавця заповіту;

свідоцтв про посвідчення фактів (підпункти 16-19 пункту 2 цієї Інструкції);

свідоцтв про посвідчення та прийняття на зберігання секрет­них заповітів;

свідоцтв про прийняття на зберігання документів;

свідоцтв про передачу заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

актів про морські протести та протести векселів;

дублікатів документів.

У разі якщо нотаріус засвідчує правильність перекладу доку­мента з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку.

У разі якщо текст нотаріального документа викладено на трьох і більше сторінках, на бланках викладаються перша і остання сторінки тексту документа.

Зазначені нотаріальні дії, виконані без використання спеціального бланка, є нечинними.

Засвідчення нотаріусом справжності підпису перекладача на перекладі, засвідчення вірності копій (фотокопій) з документів та виписок з них можуть здійснюватися без використання спеціаль­них бланків.

Спеціальні бланки не використовуються:

при вжитті заходів до охорони спадкового майна;

установленні опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою;

установленні опіки над майном фізичної особи, місце перебу­вання якої невідоме;

при укладанні договору про управління спадщиною; при прийнятті в депозит грошових сум і цінних паперів.

Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріплено­му до документа спеціальному бланку.

При вчиненні протестів векселів і посвідченні неоплати чеків відповідні відмітки та написи виконуються на цих документах.

На спеціальних бланках виконуються всі примірники доку­ментів, за винятком примірника, який залишається у справах но­таріуса або державного нотаріального архіву. На цьому примірни-

432

Додатки

ку нотаріус указує серію та номери використаних на нотаріальну дію спеціальних бланків. Серія та номер використаного бланка зазначаються також у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій у графі «Зміст нотаріальної дії».

На прохання зацікавлених осіб використання спеціальних бланків нотаріусами допускається також і при вчиненні но­таріальних дій, щодо яких їх використання не є обов'язковим.

6. Нотаріуси відповідно до статті 7 Закону України «Про но­
таріат» у своїй діяльності керуються законами України, постано­
вами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями пре­
зидента України, постановами і розпорядженнями Кабінету
Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, —
законодавством Республіки Крим; наказами Міністерства юс­
тиції України; нормативними актами обласних, Київської та Се­
вастопольської міських державних адміністрацій.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси в установленому по­рядку та в межах своєї компетенції вирішують питання, що вип­ливають з норм міжнародного права, а також чинних міжнарод­них договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7. Нотаріуси зобов'язані додержуватись таємниць нотаріаль­
них дій та відомостей, одержаних ними у зв'язку з їх вчиненням.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, господарського суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні.

Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також ор­ганам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спад­коємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови по­дання свідоцтва про його смерть.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видають­ся довідки, документи і копії (фотокопії) з них, необхідні для виз­начення правильності стягнення державного мита та з метою опо­даткування. На письмову вимогу державної податкової інспекції з метою оподаткування нотаріусом подаються лише довідки, до­кументи і копії (фотокопії) з них, які стосуються розрахунків по­датку з доходів фізичних осіб при вчиненні нотаріальних дій, ор-

433

Нотаріат в Україні

ганізації власної нотаріальної діяльності, діяльності стажистів нотаріуса, а також найманих працівників.

Обов'язок додержання таємниці здійснюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

8. Нотаріуси зобов'язані здійснювати свої професійні обов'яз­
ки відповідно до Закону України «Про нотаріат» і складеної при­
сяги, сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх
прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права й обов'яз­
ки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються
для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити,
зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв'язку з вчи­
ненням нотаріальних дій, відмовляти у вчиненні нотаріальної дії
у разі її невідповідності законодавству України або чинним
міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

На прохання фізичних чи юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, нотаріуси мають право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення цих нотаріальних дій, складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії (фотокопії) документів та витягів з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення но­таріальних дій і консультації правового характеру.

Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

9. Мова нотаріального діловодства визначається у відповід­
ності до статті 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа,
яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою
ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бу­
ти перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або
усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Глава II Загальні правила вчинення нотаріальних дій

10. Нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом
на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинен­
ня нотаріальних дій, установлених Законом України «Про но­
таріат» та іншими актами законодавства України.

434

Додатки

11. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної но­
таріальної контори, у державному нотаріальному архіві, примі­
щенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих ви­
падках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене
приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчу-
ваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними
приміщеннями, але в межах території діяльності держнотконтори
чи визначеного для приватного нотаріуса нотаріального округу.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням держав­ної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазна­ченням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчи­нена поза вказаними приміщеннями.

12. Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у пе­
редбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з
доходів фізичних осіб1, у день подачі нотаріусу всіх необхідних
документів.

Учинення нотаріальної дії може бути відкладене в разі не­обхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або направлення документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен упевнитись у відсутності в зацікавлених осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою зацікавленої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення яких просить інша зацікавлена особа, вчинення нотаріальної дії повинно бути відкладене на строк не більше десяти днів.

Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження за­яви зацікавленої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша зацікавлена особа, вчинення но­таріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

1 Див. Закон України від 22.05.2003 № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

435

Нотаріат в Україні

Законодавством України можуть бути встановлені й інші підстави для відкладення і зупинення нотаріальних дій.

13. При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють
особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за
вчиненням нотаріальних дій.

Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадя­нина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службо­вий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізич­ної особи, та ін.).

Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Вели­кої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином Ук­раїни для встановлення його особи під час укладення цивільно-правових правочинів.

Особа неповнолітнього, до 16 років, установлюється за свідоцт­вом про народження за умови підтвердження батьків (одного з батьків) про те, що ця особа є їх дитиною.

У разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати правочин, заяву або інший документ, підписується інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підпи­сався за нього.

Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповід­ний запис у реєстрі нотаріальних дій.

14. При посвідченні правочинів з'ясовується обсяг цивільної
дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в
угодах.

У разі укладання правочинів представником перевіряються його повноваження.

15. При посвідченні правочинів і вчиненні деяких інших но­
таріальних дій у випадках, передбачених законодавством України
(наприклад, при засвідченні справжності підпису на документі),
нотаріус перевіряє справжність підписів учасників правочинів та
інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

436

Додатки

16. Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та
інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо
правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності но­
таріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ
підписаний ним.

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати право­чин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, зацікавлена у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати доку­мент, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин не мо­же підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Як­що сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.

Якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, письменна, вона сама прочитує до­кумент і підписує його. Якщо така особа неписьменна, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з глухою, німою або глухонімою особою і посвідчити своїм підписом, що зміст право-чину, заяви чи іншого документа відповідає волі учасника но­таріальної дії.

17. Нотаріус може не вимагати кожного разу з'явлення відо­
мих йому посадових осіб юридичної особи, якщо він має зразки
підписів цих посадових осіб, одержані при особистому зверненні,
і справжність їхніх підписів не викликає сумніву.

Не дозволяється застосування зразків підписів при посвід­ченні правочинів, тексти яких викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

18. Застосування електронного цифрового підпису2 на правочи-
нах здійснюється нотаріусом при наявності технічних можливос­
тей роботи з електронними документами на підставі попередньої
письмової згоди підписувача на застосування електронного циф­
рового підпису. Заява повинна містити перелік правочинів, на
яких застосовуватиметься електронний цифровий підпис.

2 Див. Закон України від 22.05.2003 № 852-ГУ «Про електронний цифровий підпис».

Нотаріат в Україні

У разі застосування електронного цифрового підпису нотаріус повинен встановити особу підписувача та перевірити його дієздат­ність, а також обсяг правоздатності юридичної особи та повно­важень її представника.

Перевірка цілісності електронного документа3 здійснюється шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Як оригінал електронного документа не може бути застосова­но свідоцтво про право на спадщину; документ, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригіналь­ному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів та інших випадків, передбачених законом.

Чинність і належність відкритого ключа підписувачу пе­ревіряється за допомогою посиленого сертифіката ключа, вида­ного акредитованим центром сертифікації ключів.

Посилений сертифікат ключа повинен містити такі обов'яз­кові дані:

найменування та реквізити центру сертифікації ключів (цент­рального засвідчувального органу, засвідчувального центру);

зазначення, що сертифікат виданий в Україні;

унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа;

основні дані (реквізити) підписувача — власника особистого ключа;

дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката;

відкритий ключ;

найменування криптографічного алгоритму, що використо­вується власником особистого ключа;

інформацію про обмеження використання підпису.

Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа (стаття 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Посилений сертифікат ключа може бути як в електронній формі, так і у формі документа на папері.

19. При посвідченні правочинів нотаріусом у текстах право-чинів зазначаються: для фізичних осіб — ідентифікаційний но­мер за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, для юридичних осіб — ідентифікаційний код за даними

3 Див. Закон України від 22.05.2003 № 852-ІУ «Про електронний цифровий підпис».

438

Додатки

Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підтвердження наявності ідентифікаційного номера (коду) но­таріусу подається відповідна, завірена уповноваженою особою, довідка або (витяг), фотокопія якої (го) долучається до примірни­ка правочину, який залишається у справах нотаріуса.

20. У відповідності до статті 47 Закону України «Про но­
таріат» нотаріус управі витребувати від фізичних та юридичних
осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріаль­
них дій. Такі відомості і (або) документи повинні бути подані в
строк, указаний нотаріусом. Проте цей строк не може перевищу­
вати одного місяця.

Ненадання відомостей або документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення нотаріальної дії або відмо­ви в її вчиненні.

21. Нотаріус не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від
свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини,
їхніх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів,
сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної
контори (бюро) та працівників, що перебувають у трудових відно­
синах з нотаріусом.

У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються будь-яки­ми іншими нотаріусами чи посадовими особами будь-якого орга­ну місцевого самоврядування в межах його компетенції.

22. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій
документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи
інші незастережені виправлення, документи, текст яких немож­
ливо прочитати внаслідок пошкодження, а також які написані
олівцем.

Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в доку­ментах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом посадової (уповноваженої на те) особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і по­милково написане, а потім виправлене чи викреслене.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, у яких не можна прочитати все в них написане в первісному напи­санні, як, наприклад, документи, залиті чорнилом, потерті та ін.

Не приймаються порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не прошнурова­но, не пронумеровано і кількість прошнурованих аркушів не

439

Нотаріат в Україні

завірена підписом посадової (уповноваженої на те) особи та печат­кою юридичної чи фізичної особи, що видала документи.

23. Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, засвідчува­них копій (фотокопій) документів і виписок з них, тексти перек­ладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб — без скорочень і із зазначенням їх адреси. У необхідних випадках зазначаються номери рахунків юридичних осіб у банках (кредит­них установах), а також дата, місце народження та місце роботи фізичних осіб.

Прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, у тому числі представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання. При посвідченні право­чинів за участю іноземних громадян зазначається також і їх гро­мадянство.

На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, за винятком документів, призначених для дії за кордоном, у яких прокреслен-ня не допускаються. Дописки і виправлення повинні бути засте­режені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін право­чинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повто­рені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), зас­терігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису до підпису нотаріуса і проставлення печатки.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно (чи складений з пору­шенням вимог чинного законодавства), нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. На бажання зацікавленої особи документ може бути складений нотаріусом.

У разі якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, во­ни повинні бути прошиті або скріплені у спосіб, що унеможлив­лює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, з проставленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

44С

Додатки

24. При посвідченні правочинів, засвідченні правильності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпи­су на документах, правильності перекладу документів з однієї мо­ви на іншу, при посвідченні часу пред'явлення документа, при ви­дачі дублікатів на відповідних документах вчиняються посвідчу-вальні написи за формами, затвердженими Міністерством юстиції України.

Посвідчувальний напис може бути розміщений як на лицьово­му боці оформлюваного документа, так і на його звороті.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток, вільні місця — прокреслені, дописки та інші виправлення — застережені.

Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовува­тись штампи з текстом відповідного напису.

Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформлюваному документі, він має бути продовжений чи викла­дений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. У цьому разі аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним написом прошнуровуються або скріплюються у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса і скріплюється його печаткою.

Для викладення посвідчувального напису чи його продовжен­ня допускається також підклейка аркуша. При цьому нотаріус повинен проставити печатку таким чином, щоб частина її відбит­ка була на підклеєному аркуші.

Прикріплення і підклейка аркушів для напису про засвідчен­ня правильності копії (фотокопії) документа, а також для напису на дублікаті документа не допускаються.

На підтвердження права на спадщину, права власності на частку в спільному майні подружжя, повноважень виконавця за­повіту, посвідчення та прийняття на зберігання секретного за­повіту, оголошення секретного заповіту, про придбання майна з публічних торгів (аукціону), а також посвідчення фактів, що фізична особа є живою, про перебування її у певному місці, то­тожності фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці, про час пред'явлення документів, про прийняття на зберігання доку­ментів, про придбання майна з публічних торгів (аукціонів) вида­ються відповідні свідоцтва, форми яких затверджуються Міністер­ством юстиції України.

441

Нотаріат в Україні

25. Усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій.

Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах.

Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані.

Кількість аркушів у реєстрі повинна бути завірена підписом посадової особи Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Се­вастопольського міських управлінь юстиції, уповноваженої на те начальниками цих управлінь. Підпис посадової особи скріплюєть­ся гербовою печаткою відповідного управління юстиції.

Запис нотаріальної дії у реєстр провадиться нотаріусом чи консультантом державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом, тільки після того, як посвідчувальний напис на документі або документ, що видається нотаріусом, ним підписані.

Запис у реєстрі олівцем не допускається.

Кожен нотаріус веде окремий реєстр. У державній нотаріальній конторі, де працюють кілька нотаріусів, реєстрам присвоюються індекси, які збігаються з номером печатки державного нотаріуса. У цьому разі номери на документах, оформлюваних державним но­таріусом, позначаються таким чином: № 1-1, № 1-2, № 2-1 та ін., де перша цифра означає індекс реєстру, а друга — порядковий номер запису.

Наказом Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського чи Севастопольського міських управлінь юстиції нотаріусам може бути дозволено ведення самостійних реєстрів для запису окремих видів нотаріальних дій.

У цьому разі номери на документах, записаних у такі реєстри, позначаються таким чином: № 1-К-10 (тобто, запис за номером десятим зроблено в першому реєстрі для реєстрації засвідчення правильності копій документів у багатоскладовій державній но­таріальній конторі); № З-В-5 (запис за номером п'ятим у третьо­му реєстрі для реєстрації виконавчих написів у багатоскладовій державній нотаріальній конторі); № Д-4 (запис за номером чет­вертим у реєстрі для запису довіреностей в односкладовій дер­жавній нотаріальній конторі чи в приватного нотаріуса).

442

Додатки

Дописки та виправлення, зроблені в реєстрі для реєстрації но­таріальних дій, повинні бути застережені нотаріусом і скріплені його підписом.

У реєстр для реєстрації нотаріальних дій вноситься запис про з же вчинену нотаріальну дію саме після підписання нотаріусом документа та проставлення на ньому печатки.

Відомості про вчинення окремих видів нотаріальних дій підлягають реєстрації в Єдиних реєстрах, перелік та порядок ве­дення яких установлюються Міністерством юстиції України.

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту реєстрації її в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

26. Нотаріуси вправі видавати витяги з реєстрів для реєстрації
нотаріальних дій в порядку, установленому пунктом 7 цієї
Інструкції.

Витяги з реєстрів нотаріальних дій щодо заповітів видаються тільки після смерті заповідача.

27. Документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, до­
лучаються до примірника правочину, свідоцтва про право на
спадщину та ін., що залишаються у справах нотаріуса.

Оригінали документів (наприклад, акти цивільного стану про народження, шлюб, смерть) повертаються особам, що їх подали, а в нотаріуса залишаються їх копії (фотокопії).

Копії (фотокопії) подаються зацікавленими особами або на їх про­хання виготовляються нотаріусом чи іншим працівником но­таріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з нотаріусом. На таких копіях нотаріус робить напис «З оригіналом згідно», ставить дату і свій підпис, які скріплює печаткою.

Документи, що посвідчують особу фізичних осіб, які зверну­лися за вчиненням нотаріальних дій, їх представників або предс­тавників юридичних осіб, повертаються особам, що їх подали, у реєстрі записуються найменування документа, його номер, дата видачі й найменування установи, яка видала документ.

Якщо фізична особа звернулася за засвідченням правильності копій (фотокопій) документа чи виписок з документа, нотаріус ус­тановлює її особу і робить у реєстрі відмітку «Особу встановлено».

Документи, що підтверджують сплату в передбачених законом випадках податку з доходів громадян, повертаються особам, які здійснили таку оплату. У цьому разі нотаріус у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записує найменування документа, йо­го номер, дату та найменування установи банку, в якому здійсне­но платіж. Фотокопія платіжного документа долучається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.

443

Нотаріат в Україні

28. Не залишаються у справах нотаріуса:

документи, які стверджують право власності фізичних чи юри­дичних осіб на житловий будинок (частину будинку), будівлю, са­дибу, квартиру, садовий будинок, гараж, земельну ділянку чи їх частини, інше нерухоме майно (свідоцтво про право власності на житло, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, державні акти про право власності на землю, договори купівлі-продажу, дару­вання, міни житлового будинку (частини будинку), будівлі, сади­би, квартири, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншо­го нерухомого майна, у тому числі зареєстровані на біржі, догово­ри про виділення в натурі частки з нерухомого майна, договори про поділ нерухомого майна та ін.), — якщо посвідчується договір про заставу, оренду тощо майна чи найму (позички) житла, відчу­ження власником (власниками) частини належного йому (їм) майна, а також якщо учасники спільної часткової власності ма­ють один спільний правовстановлювальний документ на згадане майно і один з них відчужує належну йому частку (чи частку від частки);

договори про відчуження не закінчених будівництвом житло­вих будинків, будівель (їх частин) або інших споруд; договори про порядок установлення чи зміну розміру ідеальних часток у спільній частковій власності, а також договори про порядок во­лодіння та користування спільним майном.

При посвідченні договорів про відчуження частки майна (або частки від частки) на правовстановлювальних документах, що по­вертаються відчужувачам, робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад: «Продано 1/4 частину цього будинку за до­говором, посвідченим 15 лютого 1993 року за реєстром № 1231», дата, підпис нотаріуса, що скріплюються печаткою нотаріуса;

сертифікат про право на земельну частку (пай), трудова книж­ка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства, яке містилося на території, що зазнала радіоак­тивного забруднення, — при посвідченні договорів відчуження земельної частки (паю);

охоронні свідоцтва — при посвідченні договорів піднайму;

свідоцтва про реєстрацію, технічні паспорти, реєстраційні та­лони, чеки, довідки-рахунки магазину на автотранспортні засо­би, інші самохідні машини і механізми — при посвідченні дого­ворів про їх відчуження, заставу, оренду, позичку, при видачі свідоцтва тю право на спадщину чи про право власності на неї;

444

Додатки

документи, що стверджують факт передачі майна з правом йо­го застави.

Про наявність зазначених документів робиться відмітка в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій одночасно з реєстрацією нотаріальної дії, для вчинення якої вимагався один з таких доку­ментів, або відмітка на примірниках правочинів, на заявах про видачу свідоцтв про право на спадщину і свідоцтв про право влас­ності або на інших документах, що долучаються до нотаріально оформлених документів, після чого вони повертаються особі, яка їх подала. Відмітка, в якій зазначаються назва документа, ким, коли, за яким номером та на чиє ім'я він виданий, підписується нотаріусом.

Можливе залишення у справах нотаріуса копій (фотокопій) документів, що повертаються сторонам правочинів. У таких ви­падках, крім необхідних відміток, на залишених копіях (фото­копіях) нотаріус робить напис «З оригіналом згідно».

29. У разі втрати документа, посвідченого або виданого но­таріусом чи посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, державним но­таріусом державного нотаріального архіву видається дублікат ут­раченого документа.

До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом, дублікат утраченого документа видається нотаріусом за місцем його зберігання.

Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна кон­тора видають також дублікати заповітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб, зазначених у статті 40 Закону Ук­раїни «Про нотаріат».

Дублікати документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, місь­кої ради, можуть бути видані за письмовою заявою спадкоємців осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, а також виконавця заповіту. У цьому разі нотаріусу, крім свідоцтва про смерть таких осіб, подаються документи, які підтве­рджують їх родинні стосунки (свідоцтво виконавця заповіту).

Дублікат заповіту може бути виданий вказаним у заповіті спад­коємцям, виконавцю заповіту після подачі ними свідоцтва про смерть заповідача. Уразі смерті спадкоємців, які були вказані в за­повіті, дублікат може бути виданий їх спадкоємцям після подачі ними свідоцтва про смерть заповідача і померлого спадкоємця.

445

Нотаріат в Україні

До заяви про видачу дубліката заповіту або видачу дубліката іншого документа спадкоємцям осіб, за дорученням яких або що­до яких вчинялася нотаріальна дія, виконавцю заповіту нотаріус долучає засвідчену ним фотокопію свідоцтва про смерть та засвідчені фотокопії інших документів, які підтверджують їхні родинні стосунки (фотокопія свідоцтва виконавця заповіту).

Дублікат секретного заповіту не видається.

У разі втрати свідоцтва про оголошення секретного заповіту нотаріусом видається дублікат свідоцтва, до якого може бути приєднана копія (фотокопія) оголошеного секретного заповіту, засвідчена в установленому порядку.

Нотаріус при видачі дубліката втраченої довіреності перевіряє дійсність цієї довіреності за даними Єдиного реєстру довіренос­тей, посвідчених у нотаріальному порядку. (Пункт 29 доповнено абзацом дев'ятим згідно з Наказом Міністерства юстиції № 88/5 від 15.08.2005).

Дублікати втрачених довіреностей підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідчених у но­таріальному порядку відповідно до Положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, затвердже­ного наказом Мін'юсту України від 29.05.99 № 29/5 та зареєстро­ваного в Мін'юсті України 10.06.99 за № 362/3655. (Пункт 29 до­повнено абзацом десятим згідно з Наказом Міністерства юстиції № 88/5 від 15.08.2005)

Дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив чинність.

На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику до­кумента, який зберігається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

ЗО. Нотаріуси, виявивши при вчиненні нотаріальних дій пору­шення закону учасниками цивільних відносин, повідомляють про це відповідні органи для вжиття необхідних заходів.

Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, но­таріус управі затримати цей документ і направити його до експе­ртної установи для проведення відповідного дослідження, оплата якого здійснюється в установленому порядку.

Про направлення документа до експертної установи нотаріус виносить постанову, в якій зазначаються:

446

Додатки

лата винесення постанови;

прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, наймену­вання та адреса державної нотаріальної контори або найменуван­ня нотаріального округу та адреса розташування робочого місця -рнватного нотаріуса;

найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я він виданий;

ким (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання) подано документ для вчинення нотаріальної дії;

обставини, які викликали необхідність направлення докумен­та для проведення дослідження;

куди (якій експертній установі) направляється документ для проведення дослідження;

питання, поставлені для вирішення експерту.

31. Нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:
вчинення такої дії суперечить законові;

не подані відомості (інформація) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;

дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом;

з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа, особа, цивільна дієздатність якої обмежена, або представник, який не має необхідних повноважень;

правочин, що укладається від імені юридичної особи, не відпо­відає обсягу її цивільної правоздатності.

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій доку­менти, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що паплюжать честь і гідність людини.

32. Нотаріус на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні
нотаріальної дії, повинен викласти причини відмови в письмовій
формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках но­
таріус не пізніше ніж у триденний строк виносить постанову про
відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові про відмову вказуються:

дата винесення постанови;

прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, наймену­вання та адреса державної нотаріальної контори або найменуван­ня нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або наймену­вання і місцезнаходження юридичної особи;

447

Нотаріат в Україні

про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що зверну­лася до нотаріуса (короткий зміст прохання);

мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з поси­ланням на чинне законодавство;

порядок і строки оскарження відмови з посиланням на цивіль­не процесуальне законодавство.

Нотаріус не має права на безпідставну відмову у вчиненні но­таріальної дії.

33. За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справ­
ляють державне мито, а в передбачених законодавством випад­
ках нараховують податок з доходів громадян у розмірах, установ­
лених чинним законодавством.

За надання державними нотаріусами додаткових послуг право­вого характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру (складання проектів правочинів, заяв, виготовлення копій (фотокопій) документів чи виписок з них тощо) справляється окрема плата. Перелік таких послуг та розмір плати за них установлюються Головним уп­равлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським чи Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій, а також за надання послуг технічного характеру справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ста­вок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії, а в передбачених законодавством випадках нараховують податок з доходів громадян. Оплата до­даткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, прова­диться за домовленістю сторін.

34. Якщо нотаріус виявить, що внаслідок допущеної ним по­
милки вчинена нотаріальна дія є неправильною, він зобов'язаний
довести про це до відома сторін (особи), щодо яких вчинено но­
таріальну дію, для вжиття заходів до скасування вказаної но­
таріальної дії відповідно до вимог чинного законодавства.

448

Додатки

РОЗДІЛ 1 ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ

-Глава III Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій

35. Нотаріуси посвідчують правочини, щодо яких законодав­ством установлено обов'язкову нотаріальну форму.

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають:

договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 Цивільного кодексу України);

іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (стаття 18 Закону України «Про іпотеку», стаття 13 Закону України «Про заставу», стаття 577 Цивільного кодексу України;

договори про спільну часткову власність на земельну ділянку;

купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права влас­ності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у на­турі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (статті 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, стаття 14 Закону Ук­раїни «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»;

договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (стаття 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», стаття 23 Закону Ук­раїни «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»;

договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори;

договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину;

договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'яз­ку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

449

Нотаріат в Україні

договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окре­мої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 Цивільного кодексу України;

договори найму транспортних засобів за участю фізичної осо­би, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 Цивільного ко­дексу України;

договори про створення акціонерних товариств, якщо товари­ства створюються фізичними особами (стаття 153 Цивільного ко­дексу України;

договори управління нерухомим майном (стаття 1031 Цивіль­ного кодексу України;

договори про зміну черговості одержання права на спадкуван­ня (стаття 1259 Цивільного кодексу України;

заповіти (статті 1247, 1249 Цивільного кодексу України);

довіреності на укладання правочинів, що потребують но­таріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в по­рядку передоручення (стаття 245 Цивільного кодексу України);

інші правочини, для яких чинним законодавством передбаче­на обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та корис­тування спільним майном (житловим будинком, садибою, квар­тирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про визначення часток або про зміну часток, договір доручення тощо.

36. Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значен­
ня поданих ними проектів правочинів і перевірити, чи відповідає
зміст посвідчуваних правочинів вимогам закону і дійсним
намірам сторін4

37. Документи, в яких викладено зміст правочинів, що
посвідчуються в нотаріальному порядку, виготовляються но­
таріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких зали-

4 Наприклад, при посвідченні договору про відчуження будівель і споруд сторо­нам роз'яснюється зміст статті 120 Земельного кодексу (2768-14); за договором відчуження, оренди земельної ділянки роз'яснюється зміст статті 125 Земельно­го кодексу України.

450

Додатки

шається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину.

Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках пра­вочину.

За бажанням учасників правочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору.

38. Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що
підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів,
які підтверджують право власності на майно, що відчужується
або заставляється, та в передбачених законодавством випадках
державну реєстрацію прав на це майно.

Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампа) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстанов л ювального документа.

39. При посвідченні правочинів нотаріус з'ясовує обсяг цивіль­
ної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочинів (стат­
тя 44 Закону України «Про нотаріат», виходячи з того, що цивіль­
ною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми
діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснюва­
ти, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні
обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх неви­
конання.