Реферат: Спортивна гімнастика
Название: Спортивна гімнастика Раздел: Рефераты по астрономии Тип: реферат |
Спортивна гімнастика Гімнастика як засіб фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, військово-прикладної підготовки і лікування був відомий ще в далекій давнині. В епоху Відродження гуманісти надавали великого значення заняттям гімнастикою як засобу розвитку фізичної сили і усебічного виховання молоді. У XVI в. була опублікована найбільш відома праця середньовіччя по гімнастиці И. Меркуріаліса "Про мистецтво гімнастики". Значний практичний і теоретичний внесок у розвиток гімнастики зроблений німецькими педагогами Г. Фітом (1763-1836) і Ф. Гутс-Мутсом (1759-1839). Ними були розроблені деякі елементарні представлення про біомеханіку гімнастичних рухів, про методику навчання гімнастичним вправам на снарядах. Досвід Г. Фіта і Ф. Гутс-Мутса був доповнений і методично розвитий Ф.-Л. Яном, що розробив прийоми використання гімнастичних снарядів у розвитку фізичних якостей на основі змагального методу. Сама назва гімнастики по Ф.-Л. Янові - "турнкунст" - у перекладі з німецького означало мистецтво спритності, визначало спрямованість і зміст гімнастичних вправ. У німецькій гімнастиці заохочувалося строге виконання рухів, прямі лінії і багаторазове повторення тих самих вправ на снарядах. П.-Г. Лінг (1776-1839) і його син Я. Лінг (1820-1886) - основоположники шведської системи гімнастики, увели нові снаряди - сходи і колоду на різних рівнях, класифікували вправи по анатомічній ознаці. Однак шведська гімнастика мала скоріше гігієнічну спрямованість, чим спортивну. Величезний вплив на формування спортивної спрямованості гімнастики мала сокільська гімнастика, що одержала назву від суспільств "Сокіл", що поширювали засобами спорту національно-патріотичні ідеї в період боротьби чеського народу проти австро-угорського гніта. Засновником Сокільського руху і сокільської гімнастики був професор Празького університету М. Тирш (1832-1884). Основу сокільської гімнастики складали вправи на снарядах, із предметами, масові вільні вправи, піраміди. На відміну від німецької гімнастики, сокільська надавала великого значення естетиці форми, красі і волі рухів, логічної завершеності гімнастичних комбінацій. Чехи розробили перші правила змагань і повну термінологію гімнастичних вправ. Сокільська гімнастика завершила формування основних елементів спортивної гімнастики і це забезпечило її популярність у багатьох країнах, у тому числі в Росії, і широке поширення як виду спорту наприкінці XIX - початку XX в. Не випадково одним з найстарших спортивних об'єднань у світі є Міжнародна федерація гімнастики - ФІЖ, створена в 1881 році. Радянські гімнасти дебютували на світових форумах у 1954 році на XIII чемпіонаті світу в Римі В середині 50-х років ФІЖ заснувала особисті змагання для чоловіків - Кубок Європи, метою яких було стимулювання росту технічної майстерності молодих гімнастів Перші такі змагання були проведені в 1955 році у Франкфурті-на-Майні, ФРН, і відразу придбали велику популярність і міжнародний престиж. У 1957 році був заснований кубок Європи для жінок і з тих пір змагання кращих гімнастів Європи стали проводитися систематично один раз у два роки. З 1969 року ці змагання стали називатися чемпіонатом Європи, а переможці в окремих видах багатоборства стали іменуватися чемпіонами Європи, за рішенням ФІЖ. Чемпіонати континенту проводяться роздільно для чоловіків і жінок і тільки по довільній програмі. Перші спроби створити гімнастичні кружки на Україні починалися ентузіастами-одинаками спорту ще в середині XIX в. В Одесі в 1861 році, був організований гімнастичний кружок. Кружок відкрився на 10 років раніш, ніж було створене перше в Росії офіційне "Суспільство гімнастів" у Москві. Царські чиновники заборонили реєстрацію організації. Першим офіційним гімнастичним суспільством, що виникло на Україні, можна вважати "Суспільство сприяння фізичному розвитку", засноване в Одесі в 1897 році. Крім гімнастичних суспільств, спроби розвивати гімнастику починали в Київському університеті і комерційному училищі, у Чернігівській гімназії, у Харківському університеті. Перед першою світовою війною завдяки зусиллям ентузіастів гімнастики А. К. Анохіна, В. К. Крамаренко, Б. А. Гонзатке, А. Ф. Коваржика в Києві, В. Г. Ряснянского в Харкові, М. А. Заусайлова в Катеринославі, В. Н. Анкудовича в Одесі, Н. М. Ларіна в Чернігові, А. В. Граневского в Житомирі, Я. Н. Олександровича в Севастополеві гімнастика придбала популярність у середніх навчальних закладах. До 1913 року з 26 сокільських спортивних організацій, що існують у Росії, 10 минулого на Україні. За зразком європейських сокільських організацій у Росії стали проводити масові гімнастичні свята. Щорічно такі свята проводилися в Чернігові, Одесі, Харкові, Житомирі, Полтаві. Розширилися спортивні контакти з європейськими сокільськими організаціями. Після перемоги Жовтневої революції розвиток фізкультури і спорту придбало новий соціальний характер. В перші роки після революції й у період громадянської війни спорт був підлеглий інтересам військово-прикладної підготовки Червоної Армії і допризовників у рамках програми Всевобуча. У жовтні 1922 року були проведені всеукраїнські змагання з гімнастики в Києві. Роком пізніше змагання за участю гімнастів декількох міст провів Житомирський гімнастичний клуб. У 1925 році, ЛКСМУ спільно з всеукраїнською організацією "Спартак" провели гімнастичний турнір у рамках Усеукраїнської спартакіади. У змаганнях взяли участь гімнасти дев'яти міст республіки. Розвиток спортивної гімнастики стимулювала I Усесоюзна спартакіада 1928 року. У період підготовки до великої спортивної події країни в Києві, Харкові, Чернігові, Луганську, Одесі й інших містах були проведені спортивно-гімнастичні агітаційні свята, у яких взяло участь близько 25 тис. чоловік. Всесоюзна спартакіада 1928 року підвела підсумки першого етапу розвитку спортивної гімнастики. Її технічний і організаційний рівень був ще невисокий, однак спартакіадний турнір і науково-методична конференція з питань гімнастики 1929 року остаточно затвердили спортивну спрямованість гімнастики. Організаційному і методичному розвитку гімнастики сприяла конференція тренерів і суддів, проведений у 1931 році в Харкові. Конференція визначила єдиний підхід до суддівства змагань і підготовці гімнастів. У 1932 році в Запорожжя, а роком пізніше в Харкові були проведені великі республіканські і всесоюзні змагання. З 1934 року у всій країні почався швидкий розвиток гімнастики. У Москві відбулися перші всесоюзні змагання. Перше місце зайняла команда України. Спортивна гімнастика на Україні придбала масовий характер, що дозволило республіці стати ведучим методичним центром, висунути плеяду талановитих гімнастів. У складі збірної команди СРСР на III Міжнародній робочій спортивній олімпіаді 1937 року, що відбулася в Антверпені, виступали представники української гімнастичної школи М. Д. Дмитрієв, А. Г. Зайцева, Е. А. Бокова, Т. А. Демиденко. У число кращих гімнастів країни входили А. М. Ібадулаев, Г. А. Гончарова, Л. X. Яриза, Е. В. Стрєлецька. Війна перервала спортивне життя країни. Але вже в 1944 році у всіх областях УРСР були проведені показові спортивно-гімнастичні свята, присвячені датам звільнення міст від німецько-фашистських загарбників. У доспартакіадний період з 1945 року по 1956 рік, що ведуть методичними центрами по спортивній гімнастиці були фізкультурні організації і наукові установи Москви, Ленінграда, Грузії, України, що представляють передові методичні напрямки, що формують основні риси радянської гімнастичної школи, що успішно виходить на міжнародну арену. Значний внесок у формування методичних основ радянської гімнастичної школи внесли гімнасти, тренери і вчені України. У першу чергу це відноситься до освоєння високих тренувальних навантажень, використанню елементів акробатики і художньої гімнастики в створенні складних і оригінальних композицій. Творчість кращих гімнастів України передвоєнного періоду, спрямована на пошуки нових складних елементів, експериментування з періодизацією і навантаженнями в тренуваннях - стало основою успішного розвитку майстерності не тільки гімнастів України, але і спортсменів братерських республік у середині 40-50-х років. В. И. Чукарін розвив і систематизував методику високих навантажень, створив модель багатоборця, що рівно виступає на всіх снарядах із програмою, заснованої на насиченні комбінацій складними елементами, максимальної раціоналізації техніки і стабілізації вправ. Ведучі гімнасти України широко використовували елементи психологічного настрою і методику змагальної обстановки в звичайних тренуваннях. Зокрема, А. М. Ібадулаєв і В. И. Чукарін довели ефективність частого застосування приблизних змагань, виконання комбінацій без розминки, виконання вправ на оцінку в змагальній обстановці. Ґрунтуючись на досвіді ведучих гімнастів, українські фахівці показали необхідність індивідуального підходу до вибору обсягу і характеру навантажень, а також обґрунтували принципово новий метод коливання високих і середніх навантажень у всіх тренувальних періодах і регулювання інтенсивності тренування за рахунок скорочення її тривалості, але при незміненій кількості і характері роботи. Гімнасти і тренери України модернізували широко розповсюджену, але трохи застарілу концепцію про те, що основою тренувального процесу є максимальний обсяг роботи і кількість повторень чи елементів комбінацій. Деякі тренери України, зокрема А. С. Мишаков у роботі з Б. Шахліним і Л. Латиніною, Л. Б. Свєшников у роботі з Л. Сьомушкіної, одними з перших у країні стали успішно освоювати метод експериментального моделювання форм навчання складним елементам, характеру довільних вправ, рівня навантажень з урахуванням індивідуальних особливостей гімнастів, з наступним використанням найбільш виправданих методів у тренуванні молодих обдарованих гімнастів. Цю методику роботи з резервами творчо переробили і стали широко використовувати в 60-і роки Е. Г. Штукман, В. Д. Дмитрієв і деякі інші ведучі тренери. Велике значення для удосконалювання методики тренування мав досвід київського тренера Л. Б. Свєшникова. Він використовував переважно акробатичну підготовку на етапі ранньої спеціалізації. Це дозволило швидше освоювати складні гімнастичні вправи й у більш короткий термін підводити фізичну і технічну готовність спортсменів до піка спортивної форми. Пізніше цей метод стали повсюдно використовувати в роботі з юними гімнастами. Ведучі гімнастки збірної СРСР 50-60-х років - українські спортсменки Л. Латиніна і П. Астахова у своїх тренуваннях широко використовували елементи хореографічної підготовки, майже не застосовуваної в той час у тренуваннях жінок-гімнасток, що дозволило їм особливо успішно виступати у вільних вправах і на колоді. У теоретичних розробках по гімнастиці намічалася подальша диференціація питань навчання в спортивній, художній гімнастиці й акробатиці, розвитку рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, стрибучості, рівноваги й ін., а також питань співвідношення загальфізичної і спеціальної підготовки. Ряд нових ідей в області методики навчання і біомеханічних основ техніки гімнастичних елементів, розроблених кафедрою гімнастики Київського державного інституту фізичної культури, виникли під впливом біомеханічної теорії Н. А. Бернштейна. Зокрема, це підхід до раціоналізації техніки рухів, спроби вироблення стилю вправ у залежності від індивідуальних особливостей, шляху використання механічної енергії м'язів і ін. У наукових публікаціях фахівців УРСР зачіпалися питання періодизації тренування, місця загальної фізичної і спеціальної підготовки, біомеханічної структури рухів і систематизації гімнастичних вправ. Л. Н. Соболєв і И. А. Бражник розробили проблему переносу "навичок у спортивній гімнастиці, близько підійшли до сучасного розуміння структурних основ гімнастичних вправ, обґрунтували значення "наближених" змагань у змагальному періоді тренувального процесу. М. Е. Догадин розробив проблему структури уроку по спортивній гімнастиці відповідно до сучасних вимог. Українські фахівці критично підійшли до, що затвердилася в той час періодизації - 25% підготовчий період, 50% - основний і 25% - перехідний, вважаючи такий підхід до розподілу тренувального процесу чисто механічним, ведучим до натаскування в одному періоді і не використовує резервах підготовчого і перехідного періодів для підвищення спортивної майстерності. Абсолютними чемпіонами СРСР по спортивній гімнастиці були представники Української РСР М. Д. Дмитрієв, Е. Д. Бокова, А. М. Ибадулаев, Т. А. Демиденко, Н. А. Бочарова, В. И. Чукарин, М. К. Гороховская, Б. А. Шахлін, Ю. Е. Тітов, Л. С. Латинина. П. Г. Астахова, А. Н. Ващиніна, Г. А. Коновалова. Найбільших успіхів на всесоюзній гімнастичній арені серед гімнастів України домагалися: Б. Шахлин - 19 золотих медалей, В. Чукарін - 17, А. Ибадулаев, Л. Латинина по 12, П. Астахова - 10, Ю. Титов, И. Бердиев по 7, М. Гороховская - 5, Н.Бочарова - 4. Б. Шахлин дотепер залишається своєрідним рекордсменом по числу золотих нагород, завойованих у чемпіонатах Радянського Союзу. За всю історію чемпіонатів СРСР переможцями в багатоборстві й окремих видах ставали 13 гімнастів і стільки ж гімнасток України, вони завоювали 123 золоті медалі. Вихованці української гімнастичної школи внесли значний вклад у досягнення радянських гімнастів на міжнародній арені. В. Чукарин, Д. Леонкин, М. Гороховская, Н. Бочарова, Е. Гуц, И. Бердиев, Г. Коновалова, Б. Шахлин, Ю. Титов, Р. Борисова-Маковская, Л. Латинина, Б. Ткачев, П. Астахова, М. Миколаєва, Ю. Макурин, В. Куций, В. Медведєв, Л. Сьомушкіна, Е. Бесєдіна, Ю. Тарасюк, С. Захарова, Б. Макуц у різні роки входили до складу збірної команди СРСР. |