Курсовая работа: Сутність та функції сучасних грошей

Курсова робота

на тему:

Сутність та функції сучасниї грошей

ЗМІСТ

1. ВСТУП _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 3 - 4 ]

2. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 5 -18 ]

2.1. Поява грошей як результат розвитку товарного обігу.

2.2. Сутність грошей.

2.3. Функції грошей. Світові гроші.

3. СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _[19 - 33]

3.1. Форми грошей та їх еволюція.

3.2. Кредитні гроші.

3.3. Якісні властивості грошей.

4. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ЇХ РОЛЬ У ХХ СТОЛІТТІ _ _ _ _ _ _ _ _ _[34 - 41]

4.1. Еволюція грошей і грошових систем у ХХ столітті.

4.2. Роль сучасних грошей у розвитку економіки.

4.3. Еволюція ролі грошей в економіці України.

5. ВИСНОВКИ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ­­_ _[42-43]

6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 44 ]

1. ВСТУП

Гроші існують так давно, як і людська цивілізація. Протягом століть гроші постійно змінювались і сьогоднішній їх стан не є завершальною і остаточною стадією їх розвитку.

Роль грошей з давніх часів привертала увагу вчених. Однак, як справедливо помітив в середині минулого сторіччя англійсь­кий прем'єр-міністр У. Гладстан, "навіть кохання не зробило стіль­кох людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей". [1 , ст.6]

Адже гроші — один із най­визначніших витворів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Заради них вони пра­цюють, через них навіть страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші — це єдиний товар, який не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не одягають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна загадка.

У ринковій економіці грошам теж належить визначне місце. Вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються походження, сутності та функцій сучасних грошей. Крім того у своїй роботі я намагалася простежити еволюцію форм грошей, особливу увагу приділила сучасним грошам та зростанню їх ролі у розвитку економіки. З цією метою опрацювала ряд потрібної літератури, ознайомилася із статтями журналів “Економіка України” та “Фінанси України”.

Аналіз засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”. Безперешкодний рух грошей — це найголовніша умова існу­вання ринкової економіки. Ринкова економіка "розмовляє" мовою грошей. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин. Будь-яка інформація ринку може сприйматися тоді, коли вона подана у грошовій формі. Рівень витрат і доходів, розміри угод і борго­вих зобов'язань, обсяги виробництва та соціальні витрати по­чинають "промовляти" до нас лише за умови, що вони мають грошові вираження. Для того, щоб зрозуміти мову ринку, треба з'ясувати, що таке гроші.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має одно­значної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Уяв­лення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна пояснити тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних від­носин, в яких вони функціонують. Тому для пізнання природи грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей, і звичайно про їх функції в економічному житті суспільства.

2. ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ

2.1. Поява грошей як результат розвитку товарного обміну .

Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова еко­номічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави для полегшення обміну товарів і підвищення ефективності його функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Таке трактування походження гро­шей дістало назву раціоналістичної концепції .

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроб­лений класиками політичної економії А. Смітом. Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступе­нях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин. [9, ст.6]

Поступово, з плином часу, у когось краще виходило ви­рощування хліба, у другого — ловля риби, у третього — вироб­ництво горнят, а хтось був неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики на м'ясо, рибу і хліб, а рибалка свою ри­бу— на посуд, хліб тощо. Найранішою формою обміну продук­тами був, по-сучасному кажучи, бартер. Бартер — це безпосе­редній обмін одних продуктів чи послуг на інші. [6, ст.62-63]

З розвитком суспільних відносин стало очевидним, що без­посередній обмін незручний, він потребує багато часу і зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник шкур овець котів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкурах овець, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед про­дуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який най­більший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкур відразу об­міняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку — сокиру, а за неї — зерно.

У цьому випадку сіль для власника шкур є не просто спожив­ною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу фун­кцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступо­во набувають нової споживної вартості — властивості бути за­гальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з гли­бокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. У такій ролі в різних народів ви­ступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін. [9, ст.7]

Отже, стає потрібним загальний еквівалент, яким можна було б виміряти вартість будь-якого товару. Ним виявилися гроші — особли­вий, специфічний товар, який почав виконувати роль такого еквівалента. [6, ст.63] Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові фун­кції — засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Ці функції були першими в історії розвитку грошей. їх одночасне виконання перетворило звичайний товар в якісно інше явище — гроші. Про­те на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продукти­вності суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здат­ності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх — кусочками металів, спочатку звичайних (за­лізо, мідь), а потім — благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей поступово набули настільки важливого зна­чення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару — його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей — здат­ності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності задо­вольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людсь­ку потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль гро­шей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції . Воно є більш на­уково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сут­ності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

¨ по-перше , гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зу­мовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;

¨ по-друге , як результат тривалого еволюційного розвитку то­варного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиг­лим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвива­тися як по суті, так і за формами існування;

¨ по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені уго­дою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «вве­дені» там, де таких відносин не існує. [9, ст.7-8]

¨ по-четверте, гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Як­що товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її учасником.

¨ по-п’яте, гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися товаром, який відрізняється від всього іншого товарного світу своїми специфічними властивостями.

2.2. Сутність грошей.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній думці дати однозначне і доста­тньо повне їх визначення на понятійному рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначен­ні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання, що таке гроші. Представники ін­шої економічної школи, що має своїми витоками трудову тео­рію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження вартості. З цього по­гляду друге визначення видається вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Схема 2.2.1. Портфель активів економічного суб'єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не ви­никає сумніву, що це — гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат МО. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. їх ще теж вважають грошима, проте дещо «нижчого сорту» і включають уже до іншого показника — агрегату МІ. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у третій грошовий показник — агрегат МЗ. Ще нижчу ліквідність має наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат МL. В Україні ж усі активи групи «облігації» не вважають грошима і показник, адекватний американському агрегату МL, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх при­значення як засобу обігу та платежу, так і засобу нагромаджен­ня вартості і тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими ак­тивами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з'являється поняття «квазігроші», ма­са їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різ­няться між собою ступенем ліквідності. Більш детально зупинимось на сутності грошей як загально­го еквівалента, оскільки в цьому статусі вони повинні мати най­вищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається пере­дусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, най­більш придатного за своїми фізичними властивостями виконува­ти роль загального еквівалента. Але й після завершення форму­вання грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому ви­гляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, во­ни визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конк­ретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як гроші. Подвій­ність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задо­вольняти певні потреби людини золото набуло загальної спожив­ної вартості — здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла су­перечність — якщо воно застосовується у першій своїй властиво­сті, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострює­ться ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потре­би обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втра­чається особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалі­зації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відно­син, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу. Миттєвий характер фун­кціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як зви­чайного товару формується під впливом змін продуктивності су­спільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як. зміни суспільних по­треб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особ­ливої мінової вартості, яка може існувати відокремлено і парале­льно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони вигото­влені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового товару. Мож­ливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речо­вою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відріз­няються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а за­гальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб'єкта, незалежно від його конкре­тних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі. [9, ст. 10-14]

Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосе­редковують рух товару між виробниками і споживачами, обслу­говують рух капіталу.

Значення грошей, їх місце в економічний системі полягає в тому, що гроші виступають в якості реального зв'язку між това­ровиробниками. Вони дозволяють визначити ефективність функціонування господарського механізму. [1, ст.6]

2.3. Функції грошей. Світові гроші.

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як прави­ло, визначається через їх функції. Так Дж. Хікс вказував, що гроші визначаються своїми функціями. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне при­значення економічних законів, які діють в певній сфері еко­номічних відносин.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між пред­ставниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п'ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі іс­нування функцій грошей, більшість із них визнають лише три фун­кції й абстрагуються від решти. Разом з тим класики економі­чної теорії та деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п'ять функцій грошей. Отже, розглянемо п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу на­громадження вартості і світових грошей.

Першою функцією грошей є функція міри вартості , тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посе­редником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у гро­шового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей. [1, ст.16]

Ми використовуємо функцію міри вартості, коли, дивлячись на ети­кетку або в цінник, з'ясовуємо ціну товару чи послуги. В цей момент ми подумки зіставляємо ціну даного товару з іншими та з власними доходами і робимо певний вибір. Ця функція реалізується і під час торгу між покупцем і продавцем на вільному ринку, а також при визначенні ціни за певні послуги, що надаватимуться в майбутньому. [8, ст.99]

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою гро­шей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, ма­ють однорідну з ними базу порівняння — абстрактну працю. Ви­ражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова фор­ма товару — це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, ав­томобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеаль­не золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості фор­му ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для то­го, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що по­даються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито за­лежить від реального грошового матеріалу.

Функція міри вартості відображає відношення товару до гро­шей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни това­ру цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як мас­штаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція — "природної субстанції" грошового матеріалу. Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін викопують дві різні функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості — економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей є суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільно необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визна­чається законом вартості.

Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Че­рез масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як по­казник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

З розвитком світового ринкового господарства, поглиблен­ням міжнародного розвитку праці і формуванням інтер­національної вартості товару функція міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. За допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівнянності і абсолют­ної обмінності у світовому господарстві.

Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в су­часних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну по­вноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не вико­нують в повній мірі свої класичні функції. Сучасні і ротові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знахо­дяться в обігу на ринку в данин момент. При цьому роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом гро­шових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціпи за допомогою кре­дитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вар­тості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій вла­стиву кредитним грошам. [1, ст.18-20]

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу по­роджує потребу в грошах як засобу обігу, тобто функцію засобу обігу . Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару «Т-Г-Т». Переміщуючи з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тоб­то цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху — товарна вартість перетворюється в грошову, грошова — в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг гро­шей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у ви­гляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, ко­ли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від сво­го первісного власника. Відбувається безперервне вилучення гро­шей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас.

Призначення грошей як засобу обігу — бути посередником при обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну, кожний то­вар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що сприяло утво­ренню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів обігу. В подальшому ця про­тилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин. З кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошово­го матеріалу для потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошового товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності золо­та і його знаків. ( Александрова)

Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною. Тому іноді гроші визначають так: "Усе, що може застосовуватись як засіб обігу, і є гроші". [8, ст.99-100]

Функцію платежу гроші починають виконувати з роз­витком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредито­ром, а покупець — боржником. [7, ст.106]

Тобто, зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також се­зонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що ство­рює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В ре­зультаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстроч­кою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають спе­цифічну форму руху: Т — З, а через заздалегідь встановлений строк: З — Г (де З - боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення борговою зобов'язання с кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Роз­рив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В резуль­таті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особли­во гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню пла­тежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, еле­ктронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію грошей як засіб обігу і платежу водночас.

[1, ст.22]

Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Ця функція означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капі­тальних благ необхідно попередню нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.) також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резер­ви мають важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав. [3, ст.61-62]

Для утворення скарбів гроші вилуча­ються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додатково­го доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб нако­пичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші на­правлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва значення функції як за­собу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтво­рення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвит­ком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім то­го, акумуляція тимчасово вільних коштів — необхідна умова кру­гообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підп­риємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у ок­ремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни — відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісій­ним) банком золотого запасу, який використовувався для попов­нення внутрішнього обігу, розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучас­них умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в ре­зервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної гро­шової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопи­чення в умовах панування знаків вартості — застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші, які с паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосере­джують короткостроковий капітал в кредитних установах, а дов­гостроковий — за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції — стихійно регулювати гро­шовий обіг при пануванні знаків вартості — втрачено. Тепер кре­дитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що ут­ворюються в різних сферах господарства і населення для надан­ня їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окре­мим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволен­ню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід врахувати наступне:

- можливість безперешкодного використання розміщених грошових

коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику; [1, ст.23-24]

Світові гроші. Появу світових грошей викликали зовнішньо-торгівельні зв'язки, міжнародні кредити, надання по­слуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як за­гальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародно­го засобу виступають при розрахунках по міжнародним балан­сам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засо­бом платежу.

Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використо­вуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини ба­гатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золо­то, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному до­лар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги. Для створення міжнародної лічильної грошової одиниці з ме­тою вирішення проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби — спеціальні права запозичення (СДР — Special Drawing Rights(SDR)). СДР призначені для регулювання сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а та­кож порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1 липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР визначалась на основі середньозваженого курсу спочатку 16, а потім 5 провідних валют розвинутих країн.

Для країн-учасниць Європейського валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. введена регіональна міжнародна лічильна одини­ця — ЕКЮ (European Currency Unit (ECU)). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена зо­лотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ — безготівкова грошова одиниця, яка виступа­ла у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньоз­важеним курсом валют країн-членів. її використовували в розра­хунках дванадцять країн ЄВС. З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро.

На першому етапі (січень 1999 р. — грудень 2001 р.) євро офіційно введена в безготівковій формі в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія). З 1 січня 2002 р. почався другий етап — введення готівкових євро (банкнот і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція). Великобританія, Швеція і Данія з різних причин поки що вирішили не приєднува­тися до зони євро. Наступний етап почався з 1 липня 2002 р., коли припинилися готівкові і безготівкові розрахунки в національних валютах країн-учасниць зони євро, і євро стало єдиним платіжним засобом.

Стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати знач­но важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта, аніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним кон­курентом долару в якості розрахункового засобу і альтернатив­ною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Отже, говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість ” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення). І на даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п’ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. А тепер до них відносять і євро. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Отже, світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

3. СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ .

3.1. Форми грошей та їх еволюція.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення су­спільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнен­ня вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на рис. 3.1.1.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну варто­сті товару, який виконував функції грошей, чи вартості того мате­ріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості ви­ключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вар­тості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі краї­ни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в ін­ших — неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовува­лися неповноцінні — білонні — монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони трива­лий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцін­ним грошам.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були то­ варні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності — худоба, сіль, зерно, риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. Гак, худоба, що має широкий спектр споживчих ознак, активно і довго використовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів — слов'ян, індійських племен, інших кочових племен¹ .

На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей посту­пово прийшли предмети розкоші, передусім прикраси: намисто з черепашок, перли, хутра, інші дорогоцінні вироби. Це можна по­яснити тим, що попит на предмети розкоші виявився більш ди­намічним, тривалим і об'ємним, ніж на предмети першої необ­хідності. Та й за своїми фізичними даними вони були менш гро­міздкі, довше зберігалися, мали більш сталу вартість.

Другий великий поділ праці (відокремлення ремесла від зем­леробства) істотно розширив межі товарного виробництва й об­міну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширювалися територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги — бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх мі­сце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера пану­вання металевих грошей.

Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припинився. Під впливом зазначених об'єктивних процесів відбувався сти­хійний відбір грошового товару з групи металів. Спочатку вико­ристовувалися звичайні метали — залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало викону­вати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало пре­тендувати на роль грошового товару. Почалася тривала боротьба між сріблом і золотом за «грошовий трон» у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціо­нуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото- срібним біметалізмом. Закінчився він наприкінці XIX ст. пере­могою золота, установленням золотого монометалізму.

Еволюція металевих грошей найбільш відчутно проявилася у двох напрямах: перший — набуття і вдосконалення монетної форми; дру­гий — розвиток представницьких форм металевих грошей в обігу.

Монета. З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали вели­чезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу. Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до дер­жави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстан­ціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та «зубиювання» країв. Проте найбільшого поширення набули круглі.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто роз­мінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбує­ться не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу — вимогу еконо­мічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовує­ться в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює необхідність карбуван­ня розмінної монети надто малих розмірів. Така монета була не­зручною у користуванні і легко губилася, що призводило до дода­ткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її зі звичай­ного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам альтернативи повноцінним грошам і заміні їх неповноцінними.

Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонуван­ня) допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли повноцін­на монета як форма грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Демонетизація золота. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразо­во підкреслював, що гроші за своєю природою — це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу. Як і ю міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіта­лізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток гро­шей закріпленням їх за золотом. Ті ж самі еволюційні процеси в суспільному житті зумовили неспроможність золота назавжди закріпитися в ролі грошей та підготували передумови для пере­ходу до якісно нового типу грошей — неповноцінних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання об­сягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реак­цією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки

виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, зростали вимоги щодо скорочення витрат на виго­товлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до держа­вних регулятивних заходів.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар — про­дукт людської праці, навіть найблагородніший із металів — зо­лото. Проте золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробниц­тво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупи­нено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі. [9, ст.16-22]

3.2. Кредитні гроші.

Отже, еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетиза­цію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематері­альних носіїв грошової суті — так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, золото посту­пово набуло особливої споживної вартості як загального ек­вівалента, що заслонила собою його природну споживну вар­тість. Тому світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття неповноцінних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони — щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений на­віть благородними металами .

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей від­бувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще за часів пану­вання металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і непо­вноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобо­в'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони засто­совуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдя­ки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Зале­жно від форми існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші; залежно від статусу емітента та характеру емісії — казначейські та банківські гроші.

Паперові гроші – це нероз­мінні на метал знаки, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка віді­рвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба оборо­ту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бю­джетного дефіциту. Такі гроші називають ще казначейськими.

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єк­тивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демо­нетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до ви­пуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це — необхідність покрити дефіцит держав­ного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збіль­шенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об'єктивні умови для створення паперових грошей в окремих країнах остаточно визріли на початку переходу до капіталістич­ного способу виробництва. У попередніх формаціях таких перед­умов не було. Тому окремі спроби випустити там паперові гро­ші були спорадичними і закінчувалися невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на ре­альні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші ви­лучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші — це не «витвір» держави, а об'є­ктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови ви­пуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищува­тиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти до них буде довіра і вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; приму­сове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітують­ся безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями, але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банка­ми, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1993—1993 рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансу­вання бюджетних витрат. Як наслідок — знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

Банківські гроші — це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки , завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту при погашенні позичок і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іма­нентною складовою. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взає­мна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми неповноцінних грошей, аль­тернативної паперовим грошам. Спочатку торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно пере­творився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних струк­тур — емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосу­вання як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи вза­галі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання — банкноти, які поступово перетворилися в уні­версальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим вексе­лем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти. Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2)обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

3)подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і това­рне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комер­ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпе­чується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота — су­спільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстро­ковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговель­ними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розрахову­ватися ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банк­ноті особливої якості — загальної оборотності, якої не мав вексель.

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластич­ність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досяга­лося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів вони поверталися до банку, що забезпечу­валося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв'язку з торговельними операціями забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обороту — у міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшува­вся, і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не зав­жди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обороту. Це зумовлювалося цілою низкою обставин: обліком фінансових ве­кселів, у тому числі казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, унаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів, та ін. У всіх цих випадках виникала загроза появи зайвих банкнот та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві банк­ноти пред'являлися в банки для обміну на золото.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припинен­ням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929—1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм автома­тичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпе­чення. Передусім поряд з комерційними стали значно ширше вико­ристовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обороту. Різ­ке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейсь­ких векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби дер­жавного казначейства. Через задоволення останніх банкноти по­трапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. З цього погляду механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфіч­них ознак банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порі­вняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають у тому, що навіть на покрит­тя витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповорот­но, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства. У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулю­вання державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обґрунтованому рівні, установлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і цен­тральним емісійним банком. Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку че­рез регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку — зменшувати, а ку­пуючи — збільшувати їх кількість в обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними вексе­лями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який іс­нує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використо­вуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посилен­ням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають знач­них розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою фор­мою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою, їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гаран­тується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на ра­хунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного за­собів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надій­ність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існу­ють у пам'яті комп'ютерів і здійснюють свій рух автоматично з до­помогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядження­ми власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши від­повідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні ме­режі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових платіжних документів. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну пра­ктику значно розширило сферу функціонування депозитних гро­шей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило ви­трати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві — «електронні гроші». [9, ст.22-29]

Квазігроші, або майже гроші. Різні економісти визначають поняття "майже-грошей" по-різному; Дехто включає у "майже-гроші" загальну суму термінових вкладів, які кожна особа може швидко перетворити на готівку, і загальну величину державних облігацій, які будь-хто може пред'явити до викупу або продати за готівку на відкритому ринку. Але одне ясно: державні облігації і заощадження на рахунках у банках у багатьох випадках відіграють ту ж роль, що і паперові гроші і позастрокові вклади; тому економісти час­то називають подібні ліквідні активи "майже-гроші" [10, ст. 234-235]

Отже, квазігроші або майже гроші, — це специфічні грошові фор­ми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від за­гальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

- коли в стандартних формах значно послаблюється грошо­ва суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади во­ни зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними за­собами;

- коли грошові функції виконують нестандартні форми, які
не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, век­сель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загально­ прийнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на еко­номіку:

¨ дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в оборот додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім векселів;

¨ дає можливість зменшити масу платіжних засобів в оборо­ті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон'юнктури ринків;

¨ робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

Квазігроші мають досить тривалу історію. Так, вексель з'явив­ся і почав використовуватися як платіжний інструмент раніше, ніж банкнота, яка бере свій початок з векселя. Чек з'явився після того, як банки стали приймати гроші на вклади, тобто приблизно одночасно з банкнотою. Власник золотого чи срібного вкладу міг двояко реалізувати право на свої гроші:

1) взяти розписку банку і використати для платежу за своїми
зобов'язаннями. Така розписка відкрила шлях для банкноти;

2)домовитися з банком, що він даватиме йому письмові нака­зи про видачу всієї чи частини суми вкладу певній особі, а банк виконуватиме їх. З таких наказів розвинувся чек.

Тому квазігроші не є якоюсь випадковою, нав'язаною гро­шам формою. Поява і тривале використання їх є закономірним ре­зультатом еволюції форм грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий розвиток «електронних грошей» може призвести до втрати чеком свого значення в обороті депози­тних грошей і своєї ролі як виду квазігрошей. [9, ст.30]

3.3. ЯКІСНІ ВЛАСТИВОСТІ ГРОШЕЙ.

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, гроші є явищем, яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації економічних відносин. До грошей як реального економіч­ного інструменту економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем розвитку суспільних відносин — чим він вищий, тим складніші вимоги пред'являються до грошей.

Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей, спричинюють їх еволюцію, надають гро­шам якісну відмінність від звичайних благ. Найбільш актуальни­ми в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію засобу платежу і нагрома­дження вартості. Такі гроші перетворюються в гальмо економіч­ного розвитку, оскільки кредитори перестають надавати позички через ризик втрати позиченої вартості, а інвестори з тієї самої причини перестають накопичувати вартість у грошовій формі. У міру розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних від­носин суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало найстабільнішу вартість. Спираючись на ста­більні золоті гроші, країни, що їх запровадили, досягли у XIX ст. величезних економічних успіхів.

Проте в міру розвитку економіки, формування світового рин­ку стабільність вартості золота виявилась недостатньою для за­безпечення вказаної властивості грошей. Коливання попиту і пропозиції на золото спричинювали істотні зміни вартості пов­ноцінних грошей. Це стало однією з причин переходу до неповноцінних кредитних грошей, стабільність вартості яких можна підтримувати на потрібному рівні зусиллями держави та міждер­жавних органів. Головним механізмом вирішення цього завдання стало регулювання попиту і пропозиції грошей на фінансових ринках, зокрема їх кількості в обороті, зусиллями уповноважених державою органів, насамперед центрального банку. Підтримання постійно стабільної вартості грошей стало в нових умовах одним із центральних економічних завдань сучасних держав.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцін­ними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони ви­готовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівка в обороті поступово замінюється безготів­ковими (депозитними) грошима. Але забезпечення обороту таки­ми грошима вимагає теж певних витрат. Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобами електронних технологій.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. А в Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991—1998 рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона надзвичайно зросла.

Важливим способом забезпечення економічності готівки є довгостроковість її використання, яку можна вважати ще однією властивістю грошей. Цю властивість мали повноцінні гроші, а зараз мають готівкові гроші. Говорити про цю властивість де­позитних грошей немає підстав, оскільки вони не зношуються в обороті.

Щоб забезпечити довгострокове використання грошей, їх ви­готовляють з надміцного, зносостійкого паперу, а деякі купюри виготовляють не тільки з паперу, а й у вигляді монет. Так, в Україні в 1999 р, була випущена монета в одну гривню, що знач­но скоротить витрати на друкування одногривневих купюр, які швидко зношуються і часто замінюються в обороті новими. Монета ж в одну гривню може обслуговувати оборот у десятки разів довше, ніж паперова купюра.

Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей. Але не всі ці форми її забезпечують. Особливо гостро питання однорідності вирішувалося, коли носієм грошей виступали звичайні товари (худоба, хутра, дорогоцінності то­що), оскільки кожний екземпляр таких грошей істотно відрізня­вся від інших. Цей недолік натуральних грошей був послабле­ний переходом до золотих грошей. Золоті монети стали одно­рідними, взаємозамінюваними. Кількісно однакова сума їх в усіх випадках представляла однакову цінність. Проте однорід­ність і золотих грошей могла порушуватися, якщо поряд із зо­лотою монетою в обороті була срібна, або золоті монети мали неоднакові частки домішок неблагородних металів чи мали різ­ний ступінь зношеності.

З переходом до неповноцінних грошей проблема однорідності їх не була знята повністю, хоч на поверхні нібито всі такі гроші видаються однаковими. Насправді окремі види грошей виявляю­ться неоднорідними через різний ступінь довіри до їх емітентів, а отже — різний ступінь їх надійності. Якщо довіра до центрально­го банку вища, ніж до комерційних, то економічні агенти відда­ватимуть перевагу готівці перед депозитними грошима як більш надійними.

Надійність депозитних грошей теж не однакова, оскільки кож­ний банк має свій рівень ліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця неоднорідність проявлялась в умовах хроніч­ної економічної та фінансової кризи, яку переживала Україна в 1992—2000 рр. У цих умовах істотно знизилась надійність комер­ційних банків, а отже, і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Національного банку, а довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію струк­тури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки.

Проте й до банкнот НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається довіра, що проявляється у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості, заміні їх вільно конверто­ваною валютою, насамперед доларом США. Отже, при неповно­цінних грошах виникає тенденція, протилежна «закону Греше­ма», що зумовлює витіснення гірших грошей кращими — без­готівкових грошей готівкою, національних грошей, що знеціню­ються, іноземною вільно конвертованою валютою.

Гроші повинні мати і таку властивість, як подільність. Для здій­снення платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні лег­ко ділитися на будь-які частини. При такому діленні можна легко заплатити будь-яку суму, одержати здачу тощо. Щоб забезпечити таку властивість, виготовляються гроші різних номіналів — від малих до великих, а грошова одиниця ще ділиться на кілька од­накових частин, як правило на 100. На цій підставі випускаються розмінні монети різних номіналів, що дає можливість при розра­хунках розділити грошову одиницю на будь-які частини.

Ще однією властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими, щоб їх легко було носити, зручно ними ко­ристуватися в повсякденному житті. З кожною новою формою, яку набували гроші в процесі історичного розвитку, їх портатив­ність зростала. Високу портативність мають сучасні готівкові гроші — банкноти та розмінна монета. Проте на цьому не закін­чився процес удосконалення портативності грошей. Чекова книж­ка, що забезпечує рух депозитних грошей, значно портативніша, ніж готівка. А пластикові картки, які використовуються для пере­ведення грошей по каналах електронного зв'язку, ще портативніші, ніж чекові книжки.

У літературі трапляються посилання і на таку властивість гро­шей, як

прийнятність . На наш погляд, це швидше за все головна ознака грошей, а не окрема якісна властивість. Якщо будь-яка форма грошей переставала прийматися у платежі, це означало, що вона переставала бути грошима взагалі, а не лише змінювала одну зі своїх властивостей. І навпаки, будь-який предмет, що висувався на роль грошей, успішно справлявся з нею лише за умови широ­комасштабного приймання у платежі. Отже, прийнятність — це результат формування у грошо­вого носія певних властивостей, який свідчить про перетворення його в гроші, а не ще одна властивість. [9, ст.50-53]

4. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ЇХ РОЛЬ У ХХ СТОЛІТТІ

4.1. Еволюція грошей і грошових систем у XX ст .

У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний купівельний засіб використову­вали переважно національні гроші, або валюти окремих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її найважливішими рисами були: 1) фіксація золотого вмісту національних валют і їх безпосередня конвертованість у золото; 2) функціонування золота як світо­вих грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золото­го стандарту. Із значним розширенням обсягів внутріш­нього ринку, зростанням масштабів товарного виробницт­ва золота було вже недостатньо для виконання ним функ­ції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в се­редньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зроста­ючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Панування зо­лотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжна­родній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту.

Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізо­вувалися за цінами, що в середньому відповідали їх вар­тості, а золото, маючи власну вартість, було фактором ка­піталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної спроможності золота. Тому в цей період роз­витку капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром гос­подарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без активного втручання держави у процес відт­ворення така система більше не могла існувати (це підтвер­дила криза 1929—1933 рр.), необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала можливість державі проводити власну валютно-гро­шову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи (одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм господарського механізму.

У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин ку­півля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту. Навіть ре­алізація значної частини товарів для споживання відбува­ється через споживчий кредит. Так, за рахунок коротко­термінових кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні гроші (вексель — як знаряд­дя комерційного кредиту і чек — як знаряддя банківсько­го кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота. Роль загального еквівалента деда­лі більше закріплюється за кредитними грошима, які пе­ребирають на себе більшість функцій товарних грошей. То­му в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн Заходу немає золотих і срібних монет, а в структурі кре­дитних грошей майже 80% припадає на чеки і 20% — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обігу, тоді як в Україні в 2000 р. — до 40% . Сучасна банкнота — це своє­рідний «гібрид» кредитних і паперових грошей. Щоб вико­нувати роль загального еквівалента, кредитні гроші набу­вають об'єктивної сучасної значущості за допомогою при­мусового курсу держави, забезпечуються державним кре­дитом. Кредитний характер грошей також спирається на довір'я органу, що випускає гроші (лат. кредит — довір'я).

Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така їх двоїста природа породжує їхню внутрішню супе­речність. Зокрема, кредитний компонент визначає якіс­ний бік грошей і забезпечує виконання ними грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий — спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Звідси випливає, що при перетворенні кредитно-папе­рових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визна­чається:

1)вартістю витрат на їх виробництво й забезпечення їх функціонування. Для України певні риси такої грошової одиниці, зокрема її паперового елемента, має гривня;

2)за допомогою примусового курсу держави, який ба­зується на її економічних функціях;

3)мірою вартості. Це зумовлено тим, що частково збері­гається опосередкований зв'язок кредитно-паперових гро­шей із золотом та вільно конвертованими валютами;

4)тим, що кредитні гроші є формою кредитних відно­син та економічною формою руху позичкового капіталу;

5)якістю ВВП, насамперед товарної маси. Тому ціна товару залежить передусім від його вартості, витрат на йо­го виробництво і співвідношення між попитом і пропозиці­єю на цей товар.

Отже, можна зробити деякі висновки щодо стабільнос­ті національної валюти. По-перше, при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід ліквідувати «чорні» валютні ринки. Крім того, у готівковому обігу на початку 1999 р. перебувало 12 млрд дол. СПІА, понад 5 млрд німецьких марок, що уне­можливлює належне виконання гривнею своїх функцій (передусім функції засобу накопичення), негативно впли­ває на вартість українських грошей, знецінює їх, підриває довіру до них. Іноземна валюта не повинна бути засобом обігу й засобом платежу. По-друге, державі й особливо цен­тральному банку слід проводити науково обґрунтовану ва­лютно-грошову політику. Основою такої політики є еконо­мічна діяльність держави, виконувані нею соціально-еко­номічні функції. По-третє, необхідно мати певні запаси зо­лота, інших коштовних металів, вільно конвертованих ва­лют. На жаль, не всі з цих умов стабільності національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє про­ведення науково обґрунтованої валютно-грошової політи­ки, насамперед реформа банківської та кредитної систем.

Наявні гроші — це банкноти, білети державної скарб­ниці й монети. Безготівкові гроші — кошти на рахунках у банках; різноманітні вклади (депозити) у банках; депозит­ні сертифікати; державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.

Значного поширення у розвинутих країнах світу (пев­ною мірою і в Україні) набули кредитні картки — платіж­но-розрахункові документи, які видає банк своїм вкладни­кам для оплати необхідних для них товарів і послуг, прид­баних у кредит. Сучасні кредитні картки вміщують інформацію до 8 тис. знаків (дані про стан ра­хунка вкладника у банку, сплату податків, стан здоров'я, групу крові та ін.). В розвинутих країнах сві­ту впроваджено кредитні (платіжні) картки з мікропроце­сором, які мають значно вищу систему захисту. [7, ст.107-110]

В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ “Укркарт”, під керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних платіжних карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій скорочуються видатки на емісію готівки.

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші – банкноти і чеки повністю зникнуть, їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими”. [2, ст.65]

4.2. РОЛЬ СУЧАСНИХ ГРОШЕЙ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ .

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей — кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробниц­тва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути ре­алізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допо­могою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товарови­робника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього — на розвиток виробництва був мало відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміні­стративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Схід­ної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх — обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток су­спільного виробництва.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розши­реному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відно­сини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові заса­ди. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала това­ром, об'єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспіль­ного виробництва — засоби праці, предмети праці і робочу силу — просте товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули принципово нової якості — стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти усілякі обмеження з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджу­вати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні, підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулю­вання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші. На ринку розвивається конкуренція як загальносуспільне явище — конкуренція за покупця, за робоче місце, за вигідне замовлення тощо. По суті, в усіх цих випадках ведеться боротьба за отриман­ня більшої суми грошових доходів. Оскільки перемагає той, хто спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продук­ції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розріз­няти якісний і кількісний аспекти. В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що са­ма їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють еко­номічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визна­чаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вар­тості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в по­зичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характе­ру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного ви­робництва та економного споживання — виробничого, держав­ного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринко­вої економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюю­чий вплив на кожного суб'єкта економічних відносин: і на виро­бника (працівника), і на споживача. Як виробник, або працівник, кожний із них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне еко­номно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи по­над ті, що приносить жива праця.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичково­го капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетво­ренням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити ін­дивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу роз­ширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення са­мого грошового механізму створили сприятливі умови для фор­мування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспі­льних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного від­творення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансу­вання та ін. Через них держава має можливість регулювати ос­новні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому впливати на економічне становище в країні відповідно до попе­редньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використову­ють усі держави з ринковою економікою для регулювання еконо­мічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забез­печують зміну таких економічних інструментів, як платоспромож­ний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів то­що. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

4.3. Еволюція ролі грошей в економіці України.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня пере­творилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу осо­бу» на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підви­щило заінтересованість економічних суб'єктів у тому, щоб біль­ше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківсь­кі депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні іс­тотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного вироб­ництва, яке близько дев'яти років перебувало у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, надмірним адміністра­тивним втручанням держави в економічне життя, а також слабкі­стю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, високою інфляцією. Тому економічні суб'єкти недостатньо ре­зультативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвесту­ванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натураль­ним формам економічних відносин (бартеру), «тіньовим» мето­дам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації заощаджень в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових пере­творень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напря­ми успішного використання їх у трансформаційній економіці на­шої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпе­чувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах екві­валентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунту­ватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економіч­них суб'єктів сфери науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі гро­шової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси без­посереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб'єктів економічних відносин усіма ме­тодами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринко­вому напрямку, розвитку банківської системи, формування рин­ків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлен­ня державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме. [9, ст.54-59]

5. ВИСНОВКИ

Отже, гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспіль­ства. Вони відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку і сьогодні. Звичайно, тема грошей буде актуальною і надалі.

На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:

- Гроші не були придумані людством і не є продуктом тво­рення держави, а з'явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного виробництва й обміну. Разом з тим держави активно впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші най­більш адекватними потребам ринку.

- Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має вла­стивості загального еквівалента — здатність обмінюватися на будь-який інший товар, загальну споживну вартість замість спе­цифічної, властивої звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і суспільного багатства.

- Гроші — необхідний інструмент функціонування ринкової економі­ки. Зміст цього інструменту розкривається через його п'ять функ­цій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагрома­дження вартості, світових грошей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення вартості товарів через форму ціни. У фун­кції засобу обігу гроші обслуговують реалізацію товарів з негайним поверненням власникові еквівалентної вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань, що виникають у процесі розподілу та реалізації вартості. У функції сві­тових грошей гроші обслуговують рух вартості по каналах світово­го ринку — її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагромадження.

- Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні еконо­мічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю гро­шей, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у гро­шовому (а не бартерному) середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в то­му, що економічні суб'єкти поставлені в такі умови, що спону­кають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів — витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує об­сяг платоспроможного попиту, впливає на кон'юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

- Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від зви­чайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок якої закінчила­ся епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засо­бу обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави ствер­джувати, що функцію засобу нагромадження вартості частково про­довжує виконувати золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній та приватній власності.

- Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки, ускладнений активним регулятивним втручанням держави в усі її процеси, зумовив широку гаму складних вимог до грошей, яким не могли відповідати жодні форми повноцінних грошей. Основ­ними вимогами ринку до сучасних грошей та адекватними їм властивостями грошей є: стабільність вартості грошей, економічність грошового обороту, довготривалість використання грошових знаків, однорідність грошей, подільність, портативність. Забезпечити всі ці властивості неповноцінним грошам — одне з найскладніших економічних завдань сучасних держав.

Отже, після всього вищесказаного доцільним буде сказати, що в економічній теорії гроші є однією з найбільш цікавих тем. Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А саме знання історії створення й еволюційного розвитку грошей – ключ пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.

6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Александрова М.М., Маслова С.О.“Гроші. Фінанси. Кредит”. –

Київ, 2002

2) Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”. – Київ, 2003

3) Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. “Економіка”. – Київ, 2004

4) Грищенко О. “Гроші та грошово-кредитна політика”. – Київ, 1997

5) Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”. – Київ, 1996

6) Мельничук В.Г., Ковальчук Г.О., Огнев’юк В.О. “Економіка”. –

Київ, 2004

7) Мочерний С.В., Устинко О.А. “Основи економічної теорії”. –

Тернопіль, 2001

8) Радіонова І.Ф. “Загальна економіка”. – Кам’янець-Подільський, 2002

9) Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. “Гроші та кредит”. –

Київ, 2002

10) Самуельсон П. “Економіка”. – Київ, 1993