| Зміст
1. Мислення.............................................................................................2
2. Судження як форма мислення………................................................10
6. Список використаної літератури.......................................................17
1. Мислення
1. Загальне поняття про мислення
Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і
відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і
сприйнять (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі), і такими властивостями і відносинами, які можна пізнати лише опосередковано і завдяки узагальненню, тобто за допомогою мислення.
Мислення - це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вигляд розумовій діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ
закономірних зв'язків і відносин між ними.
Перша особливість мислення - його опосередкований характер. Те, що
людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно
опосередковано: одні властивості через інших, невідоме - через відоме.
Мислення завжди спирається на дані плотського досвіду - відчуття
сприйняття, уявлення - і на раніше придбані теоретичні знання.
Непряме пізнання і є пізнання опосередковане.
Друга особливість мислення - його узагальненість. Узагальнення як пізнання загального і істотного в об'єктах дійсності можливо тому, що все
властивості цих об'єктів зв'язані один з одним. Загальне існує і
виявляється лише в окремому, в конкретному.
Узагальнення люди виражають за допомогою мови, мови. Словесне позначення відноситься не тільки до окремого об'єкту, але також і до цілої групи схожих об'єктів. Узагальненість також властива і образам (уявленням і навіть сприйняттям). Але там вона завжди обмежена наочністю. Слово ж дозволяє узагальнювати безмежно. Філософські поняття матерії, руху, закону суть, явища, якості, кількості і так далі - щонайширші узагальнення виражені словом.
Мислення - вищий ступінь пізнання людиною дійсності.
Плотською основою мислення є відчуття, сприйняття і уявлення.
Через органи чуття - ці єдині канали зв'язку організму з тим, що оточує
миром - поступає в мозок інформація. Зміст інформації переробляється
мозком. Найбільш складною (логічною) формою переробки інформації
є діяльність мислення. Вирішуючи розумові завдання, які перед
людиною ставить життя, він роздумує, робить виводи і тим самим пізнає
суть речей і явищ, відкриває закони їх зв'язку, а потім на цій основі
перетворить мир.
Мислення не тільки найтіснішим чином пов'язане з відчуттями і
сприйняттями, але воно формується на основі їх. Перехід від відчуття до думки - складний процес, який полягає перш за все у виділенні і відособленні предмету або ознаки його, у відверненні від конкретного, одиничного і встановленні істотного, загального для багатьох предметів.
Мислення виступає головним чином як вирішення завдань, питань
проблем, які постійно висуваються перед людьми життям. Вирішення завдань завжди повинно дати людині щось нове, нові знання. Пошуки рішень іноді бувають дуже важкими, тому розумова діяльність, як
правило, - діяльність активна, така, що вимагає зосередженої уваги
терпіння. Реальний процес думки - це завжди процес не тільки
пізнавальний, але і емоційно-вольовий.
Об'єктивною матеріальною формою мислення є мова. Думка
стає думкою і для себе і для інших тільки через слово - усне і
письмове. Завдяки мові думки людей не втрачаються, а передаються у вигляді системи знань з покоління в покоління. Проте існують і додаткові
засоби передачі результатів мислення: світлові і звукові сигнали
електричні імпульси, жести і ін. Сучасна наука і техніка широко
використовують умовні знаки як універсальний і економний засіб
передачі інформації.
Вдягається в словесну форму, думка разом з тим формується і
реалізується в процесі мови. Рух думки, уточнення її, зв'язок думок
один з одним і інше відбуваються лише за допомогою мовної діяльності.
Мислення і мова (мова) єдині.
Мислення нерозривно пов'язане з мовними механізмами, особливо рече- слуховими і рече-двигательными.
Мислення також нерозривно зв'язане і з практичною діяльністю
людей. Всякий вид діяльності припускає обдумування, облік умов
дії, планування, спостереження. Діючи, людина вирішує які-небудь
завдання. Практична діяльність - основна умова виникнення і
розвитку мислення, а також критерій істинності мислення.
Мислення - функція мозку, результат його аналітико-синтетичної
діяльності. Воно забезпечується роботою обох сигнальних систем при
провідній ролі другої сигнальної системи. При вирішенні розумових завдань в корі мозку відбувається процес перетворення систем тимчасових нервових зв'язків. Знаходження нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв'язків в новому поєднанні.
2. Розумові процеси
Розумова діяльність людини є рішенням різноманітних розумових завдань, направлених на розкриття суті чего- або. Розумова операція - це один із способів мыслительной діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.
Розумові операції різноманітні. Це - аналіз і синтез, порівняння
абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з
логічних операцій застосує чоловік, це залежатиме від завдання і від
характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.
Аналіз - це уявне розкладання цілого на частини або уявне
виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
Синтез - зворотний аналізу процес думки, це - об'єднання частин
властивостей, дій, відносин в одне ціле. Аналіз і синтез - дві
взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як
практичним, так і розумовим.
Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У
трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і
явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування мыслительных
операцій аналізу і синтезу.
Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ.
Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити один або декілька ознак їх, по яких буде проведено
порівняння.
Порівняння може бути одностороннім, або неповним, і багатобічним
або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів
- поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини йде від
зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до прихованого від явища до суті.
Абстрагування - це процес уявного відвернення від деяких
ознак, сторін конкретного з метою кращого пізнання його. Людина
у думках виділяє яку-небудь ознаку предмету і розглядає її
ізольовано від всіх інших ознак, тимчасово відволікаючись від них.
Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкту при одночасному
відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного конкретного і піднятися на найвищий ступінь пізнання - наукового теоретичного мислення.
Конкретизація - процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно
пов'язаний з ним. Конкретизація є повернення думці від загального і
абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.
Розумова діяльність завжди направлена на отримання якого-небудь
результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує
окремі властивості з тим, щоб виявити загальне в них, щоб розкрити
закономірності, керівники їх розвитком, щоб оволодіти ними.
Узагальнення, таким чином, є виділення в предметах і явищах
загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне
3. Думка і висновок
Мислення людини протікає у формі думок і висновків. Думка
- це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їх зв'язках і
відносинах. Кожна думка є окрема думка про що-небудь.
Послідовний логічний зв'язок декількох думок, необхідний для
того, щоб вирішити яку-небудь розумову задачу, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного виводу, висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки.
Висновок - це вивід з декількох думок, що дає нам нове
знання про предмети і явища об'єктивного світу. Висновки бувають
індуктивні, дедуктивні і аналогічно.
Індуктивний висновок - це висновок від одиничного (приватного)
до загального. З думок про декілька одиничних випадків або про групи їх чоловік робить загальний вивід.
Міркування, в якому думка рухається у зворотному напрямі, називають
дедукцією, а вивід - дедуктивним. Дедукція є виведення окремого випадку з загального положення, перехід думки від загального до менш загальному, до приватного або одиничному. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо вивід про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.
Висновок аналогічно - це висновок від приватного до приватного.
Суть висновку аналогічно полягає в тому, що на підставі схожості
двох предметів в деяких відносинах робиться вивід про схожість цих
предметів і в інших відносинах. Висновок аналогічно лежить в основі
створення багатьох гіпотез, припущень.
4. Поняття. Засвоєння понять
Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у формі
понять. Пізнати предмет - значить, розкрити його суть. Поняття - є
віддзеркалення істотних ознак предмету. Щоб ці ознаки розкрити
потрібно всебічно вивчити предмет, встановити його зв'язки з іншими
предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох думок і
висновків про нього.
Поняття як результат узагальнення досвіду людей є вищим продуктом
мозку, вищим ступенем пізнання світу.
Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні
моральні, естетичні і інші поняття, вироблені суспільством в процесі
історичного розвитку.
Засвоїти поняття - це означає усвідомити його зміст, уміти виділяти
істотні ознаки, точно знати його межі (об'єм), його місце серед
інших понять з тим, щоб не плутати з схожими поняттями; уміти
користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.
5. Розуміння. Вирішення розумових завдань
Розумова діяльність людини виявляється в розумінні об'єктів
мислення і у вирішенні на цій основі різноманітних розумових завдань.
Розуміння - процес проникнення думки в суть чого-небудь. Об'єктом
розуміння може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, мова
людей, твір літератури і мистецтва, наукова теорія і так далі
Розуміння може бути включене в процес сприйняття об'єкту і
виражатися в пізнаванні, усвідомленні його, воно може здійснюватися і зовні сприйняття.
Розуміння є обов'язковою умовою вирішення розумових завдань.
Діючи, людина вирішує різноманітні завдання. Завдання представляє
собою ситуацію, яка визначає дію людини, що задовольняє
потреба шляхом зміни цій ситуації.
Суть завдання полягає в досягненні мети. Складні завдання чоловік
вирішує у декілька етапів. Усвідомивши мету, питання, виниклу потребу, він потім аналізує умови завдання, складає план дій і діє.
Одні завдання чоловік вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і розумових дій, інші завдання вирішує опосередковано шляхом придбання знань, необхідних для аналізу умов завдання. Завдання останнього типу називаються мыслительными.
Вирішення розумових завдань проходить декілька етапів. Перший етап - усвідомлення питання завдання і прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає завдання, немає взагалі діяльності мислення.
Другий етап вирішення розумових завдань - це аналіз умов завдання. Не
знаючи умов, не можна вирішити жодного завдання, ні практичною, ні розумовою.
Третій етап рішення розумової задачі - само рішення. Процес
рішення здійснюється за допомогою різних розумових дій з
використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють
певну систему, послідовно змінюючи один одного.
Останнім етапом вирішення розумових завдань є перевірка
правильності рішення. Перевірка правильності рішення дисциплінує
розумову діяльність, дозволяє осмислити кожен крок її, знайти
непомічені помилки і виправити їх.
Уміння вирішувати розумові завдання характеризує розум людини, особливо якщо людина може вирішувати їх самостійно і найбільш економними способами.
6. Види мислення
Залежно від того, яке місце в розумовому процесі займають
слово, образ і дія, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види
мислення: конкретно-дієве, або практичне, конкретно-образне і
абстрактне. Ці види мислення виділяються ще і на підставі особливостей
завдань - практичних і теоретичних.
Конкретно-дієве мислення направлене на вирішення конкретних завдань в умовах виробничої, конструктивної, організаторської і інший
практичній діяльності людей. Практичне мислення це перш за все
технічне, конструктивне мислення. Воно полягає в розумінні техніки і в
умінні людини самостійно вирішувати технічні завдання. Процес
технічній діяльності є процес взаємодій розумових і
практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини, нерозривно пов'язані з ними. Характерними особливостями конкретно-дієвого мислення є яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостям і уміння використовувати їх в конкретній ситуації, операція просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від роздуму до дії і назад. Саме у цьому виді мислення в найбільшій мірі виявляється єдність думки і воля.
Конкретно-образне, або художнє, мислення характеризується тим
що відвернуті думки, узагальнення чоловік утілює в конкретні образи.
Абстрактне, або словесно-логічне, мислення направлене в основному
на знаходження загальних закономірностей в природі і людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відображає загальні зв'язки і відносини. Воно оперує головним чином поняттями, широкими категоріями, а образи уявлення в нім грають допоміжну роль.
Всі три види мислення тісно зв'язано один з одним. У багатьох людей в
однаковій мірі розвинене конкретно-дієве, конкретно-образне і
теоретичне мислення, але залежно від характеру завдань, які
людина вирішує, на перший план виступає то один, то інший, то третій вигляд мислення.
Якщо мислення розглядати в процесі розвитку його у дітей, то можна
виявити, що раніше всього виникає мислення конкретно-дієве
потім конкретно-образне і, нарешті, абстрактно-логічне. Але особливості
кожного з вказаних видів мислення у дітей декілька інші, зв'язок їх простіше.
7. Індивідуальні відмінності в мисленні
Види мислення є разом з тим типологічними особливостями
розумовій і практичній діяльності людей. У основі кожного виду лежить
особливе відношення сигнальних систем. Якщо у людини переважає конкретно- дієве або конкретно-образне мислення, це означає відносне
переважання у нього першої сигнальної системи над іншою; якщо ж людині найбільш властиве словесно-логічне мислення, це означає
відносне переважання у нього другої сигнальної системи над першою.
Існують і інші відмінності в розумовій діяльності людей. Якщо вони
стійкі, їх називають якостями розуму.
Поняття розуму ширше за поняття мислення. Розум людини характеризують не тільки особливості його мислення, але і особливості інших пізнавальних процесів (спостережливість, творча уява, логічна пам'ять уважність). Розуміючи складні зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу, розумна людина повинна добре розуміти і інших людей, бути чуйним, чуйним, добрим. Якості мислення - основні якості розуму. До ним відносять гнучкість, самостійність, глибину, широту послідовність і деякі інші мислення.
Гнучкість розуму виражається в рухливості розумових процесів, умінні
враховувати змінні умови розумових або практичних дій і в
відповідності з цим міняти способи вирішення завдань. Гнучкості мислення протистоїть інертність мислення. Людині інертної думки властивіше відтворення засвоєного, чим активні пошуки невідомого. Інертний розум - це ледачий розум. Гнучкість розуму - обов'язкова якість людей творчості.
Самостійність розуму виражається в здатності ставити питання і
знаходити оригінальні шляхи їх рішення. Самостійність розуму припускає
його самокритичність, тобто уміння людини бачити сильні і слабкі сторони своїй діяльності взагалі і розумовою зокрема.
Інші якості розуму - глибина, широта і послідовність також мають
важливе значення. Людина глибокого розуму здатна "доходити до кореня" вникати в суть предметів і явищ. Люди послідовного розуму уміють строго логічно міркувати, переконливо доводити істинність або помилковість якого-небудь виводу, перевіряти хід міркування.
Всі ці якості розуму виховуються в процесі навчання дітей в школі
а також шляхом наполегливої роботи над собою.
8. Формування мислення у дітей
Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно володіти деяким плотським і практичним досвідом, закріпленим пам'яттю. До кінця першого року життя у дитини можна спостерігати прояви елементарного мислення.
Основною умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване
виховання і навчання їх. В процесі виховання дитина оволодіває
наочними діями і мовою, научається самостійно вирішувати спочатку
прості, потім і складні завдання, а також розуміти вимоги, що пред'являються дорослими, і діяти відповідно до них.
Розвиток мислення виражається в поступовому розширенні змісту
думки, в послідовному виникненні форм і способів мыслительной
діяльності і зміні їх у міру загального формування особи.
Одночасно у дитини посилюються і спонуки до розумової діяльності
- пізнавальні інтереси.
Мислення розвивається впродовж всього життя людини в процесі його
діяльності. На кожному віковому етапі мислення має свої особливості.
Мислення дитини раннього віку виступає у формі дій
направлених на рішення конкретних завдань: дістати який-небудь предмет що знаходиться в полі зору, надіти кільця на стрижень іграшкової піраміди закрити або відкрити коробочку, знайти заховану річ, влізти на стілець принести іграшку і тому подібне Виконуючи ці дії, дитина думає. Він мислить діючи, його мислення наочно-дієве.
Оволодіння мовою навколишніх людей викликає зрушення в розвитку наглядно- дієвого мислення дитини. Завдяки мові діти починають мислити узагальнено.
Подальший розвиток мислення виражається в зміні співвідношення між
дією, образом і словом. У вирішенні завдань все велику роль грає слово.
Існує певна послідовність в розвитку видів мислення в дошкільному віці. Попереду йде розвиток наочно-дієвого мислення услід за ним формується наочно-образне і, нарешті, словесне мислення.
Мислення учнів середнього шкільного віку (11-15 років) оперує
знаннями, засвоєними головним чином словесно. При вивченні різноманітних учбових предметів - математики, фізики, хімії, історії, граматики і ін. - учні мають справу не тільки з фактами, але і із закономірними відносинами загальними зв'язками між ними.
У старшому шкільному віці мислення стає абстрактним. Разом з
тим спостерігається і розвиток конкретно-образного мислення, особливо під впливом вивчення художньої літератури.
Навчаючись основам наук, школярі засвоюють системи наукових понять кожне з яких відображає одну із сторін дійсності. Формування
понять - процес тривалий, залежний від рівня узагальненості і
абстрактність їх, від віку школярів, їх розумовій спрямованості і від
методів навчання.
У засвоєнні понять існує декілька рівнів: у міру розвитку учні все ближче підходять до суті предмету, явища, позначеного поняттям, легше узагальнюють і зв'язують один з одним окремі поняття.
Для першого рівня характерне елементарне узагальнення конкретних
випадків, узятих з особистого досвіду школярів або з літератури. На другому рівні засвоєння виділяються окремі ознаки поняття. Межі поняття що вчаться то звужують, то надмірно розширюють. На третьому рівні що вчаться намагаються дати розгорнене визначення поняття з вказівкою основних ознак і приводять вірні приклади з життя. На четвертому рівні відбувається повне оволодіння поняттям, вказівка його місця серед інших моральних понять, успішне застосування поняття в житті. Одночасно з розвитком понять формуються думки і висновки.
Для учнів 1-2 класів характерні думки категоричні
ствердної форми. Діти судять про який-небудь предмет односторонньо і не доводять своїх думок. У зв'язку із збільшенням об'єму знань і зростанням словника у школярів 3-4 класів з'являються думки проблематичні і умовні. Що вчаться 4 класи може міркувати, спираючись не тільки на прямі але і на непрямі докази, особливо на конкретному матеріалі, узятому з особистих спостережень. У середньому віці школярі вживають також розділові думки і свої вислови частіше обгрунтовують, доводять. Що вчаться старших класів практично володіють всіма формами виразу думці. Думки з припущенням виразу, допущення, сумніви і так далі стають нормою в їх міркуваннях. З однаковою легкістю старші школярі користуються індуктивними і дедуктивними висновками і висновком по аналогії. Самостійно можуть ставити питання і доводити правильність відповіді на нього.
Розвиток понять, думок і висновків відбувається в єдності з
оволодінням, узагальненням і ін. Успішне оволодіння розумовими операціями залежить не тільки від засвоєння знань, але і від спеціальної роботи вчителя в цьому напрямі.
2.Судження як форма мислення
1. Введення
Логіка вивчає форми мислення, абстрагуючись від ув'язненого в них конкретного змісту. Логіку цікавить не конкретний зміст даного поняття, думки, висновки, а то загальне, що властиво всякому виду поняття, думки або висновки і, нарешті, то загальне, що властиво всякій формі мислення взагалі.
Думка – це форма мислення, в якій затверджується або заперечується зв'язок між предметом і його ознакою або відношення між предметами і яка володіє властивістю виражати або істину, або брехню.
2. Тлумачення думки як
поєднання слів
Представники номиналистической логіки розглядають логіку як науку про мову. “Логіка, - говорить англійський номіналіст Р.Уетлі, - має справу тільки з мовою. Мова взагалі, для якої б мети він не служив, складає предмет граматики, мову ж, наскільки він служить засобом. для висновку, складає предмет логіки. Виходячи з такого розуміння предмету логіки, номіналісти ототожнюють думку з пропозицією. Для них думка – це поєднання слів або імен.
“Пропозиція, - говорить номіналіст Гоббс, - є словесний вираз, що складається з двох, зв'язаних між собою зв'язкою імен. Таким чином
згідно номіналістам, то про що ми, що-небудь затверджуємо (або запере-чуємо) в думці, є певний зв'язок цих слів. Таке тлумачення природи думки неправильне. Звичайно, всяка думка виражається в пропозиції. Проте пропозиція є тільки мовна оболонка думки, а не само думка.
2.1 Думка і пропозиція
Якщо матеріальною оболонкою поняття служить слово, то матеріальною формою існування, носієм думки виступає пропозиція.
Пропозиції діляться на:
а) Оповідні.
б) Питальні.
в) Спонукальні.
а) Оповідні пропозиції виражають думки. Вони можуть бути не тільки двусоставными, але і односкладними.
б) Питальні пропозиції, не виражають думок. Бувають лише правильними і неправильними.
в) Спонукальні пропозиції, подібно до питальні, теж засновані на яких - або думках.
3. Тлумачення думки як
поєднання уявлень
або понять
Значна частина логіків-ідеалістів вважає, що те, про що ми щось затверджуємо або заперечуємо в думці, є уявлення (або поняття), а то, що ми затверджуємо або заперечуємо в думці, є певним відношенням між цими уявленнями (або поняттями). Найбільш рельєфно ця точка зору на думку виражена у Канта і неокантианцев. Якщо номіналісти ототожнювали думку з пропозицією, то Кант і неокантианцы відривають думку від пропозиції, - говорить Кант, - я вже повинен судити..”
На думку Канта, думка є з'єднання уявлень в свідомості. Це представлення сознаний лише тоді має необхідний характер, коли дані уявлення підводяться під апріорних чисто розсудливі поняття.
“Якщо розкласти, - говорить Кант, - всі наші синтетичні думки, наскільки вони об'єктивні, то опиниться, що вони ніколи не складаються з одних споглядань, зв'язаних, як звичайно вважають, в думці тільки через просте порівняння; вони були б неможливі, якби до відвернутих від споглядання понять не було приєднано ще чисто розсудливе поняття, під яке ті поняття підводяться і лише таким чином зв'язуються в думку, що має об'єктивне значення.
Таким чином, у Канта тлумачення думки як встановлення зв'язку або відносин між уявленнями або поняттями необхідне пов'язано з ідеалістичним тлумаченням всієї дійсності.
Те, про що щось затверджується в думці, є, отже, уявлення.
Те, що затверджується відносно цих уявлень, є певне відношення(тобто апріорна чисто розсудлива категорія). Відмінність неокантианцев від Канта виражається лише в тому, що вони взагалі відмовляються від визнання існування матеріальної дійсності, хоч би і у вигляді непізнаваних “речей в собі”.
3.1. Атрибутний характер думки
Речі не існують насправді без ознак, тобто без якостей, властивостей, станів відносин і тому подібне “.. Річ, - затверджує К.Маркс, – є сукупність багатьох властивостей...”
В рівній мірі не існують насправді і ознаки, відірвані від речей. “Существу-ют, – говорить Ф.Енгельс, – не якості, а тільки речі, що володіють якостями, і притому нескінченно багатьма якостями.”
Тому і в мисленні предмет (річ) відображається завжди в єдності з його ознаками. “.Возможно чи, – питає із цього приводу Н.А.Добролюбов, - відокремлювати предмет від його ознак, і що залишається від предмету, якщо ми представлення всіх його ознак і властивостей знищимо?”
Об'єктивно існуюче взаємовідношення між ознакою і предметом відбивається формою простої думки.
Слід мати на увазі, що під предметом в логіці розуміється не тільки конкретна одинична річ (наприклад: ця троянда, книга, лежача на моєму столі), а взагалі все те, що є об'єктом пізнання.
Тому предметами думки можуть бути і сукупності предметів, тобто класи, і агрегати предметів, а також окремі властивості і відносини речей. Ознакою предмету (або групи предметів) є і відношення предмету до інших предметів і приналежності предмету до класів предметів, оскільки все це характеризирует пізнаваний предмет. Наприклад, ознакою “цієї троянди” є не тільки те, що вона червона, що вона пахне і тому подібне, але також і те, що вона росте у мене під вікном, що вона червоніша за ту троянду, яка росте біля входу в сад, що вона розцвіла раніше всіх троянд в моєму саду, що вона належить до чайних троянд.
4. Проста думка як
відображення існування або не існування предмету
думки насправді.
Затверджуючи або заперечуючи приналежність ознаки предмету, ми разом з тим відображаємо в думці існування або не існування предмету думки насправді. Так, наприклад, в таких простих думках, як: “існують космічні луги”, “Русалки не існують насправді” і тому подібне, ми безпосередньо затверджуємо (або заперечуємо) існування предмету думки насправді. У інших простих думках існування предмету думки насправді нам вже свідомо відомо. Не тільки в думках існування, а і у всякій простій думці міститься знання про існування або не існування цієї думки насправді.
5. Загальна характеристика думок:
5.1. Класифікація думок
Думки класифікуються на:
- Прості думки характеризуються тим, що в них не можна виділити правильну частину, яка, у свою чергу, була б самостійною думкою. Вони складаються тільки з двох понять; у одному з цих понять виражається те, про що ми щось затверджуємо або заперечуємо, а в іншому з цих понять виражається те, що затверджується або заперечується.
Приклад простої думки: “Лілія - рослина”.
- Складні думки складаються з двох і простіших думок, тим або іншим способом зв'язаних між собою.
Крім класифікації думки також діляться по:
1)якості
2) кількості
5.1.1. Ділення думок
за якістю
Якість думки - одна з найважливіших його логічних характеристик. Під ним зрозуміло не фактичний зміст думки, а його найзагальніша логічна форма - ствердна або негативна.
а) Ствердні думки відображають наявність якій - або зв'язки між суб'єктом і предикатом; якої-небудь ознаки (риси, сторони, властивості, стани і тому подібне) в предметі думки.
б) Негативні думки відображають відсутність якого-небудь зв'язку між суб'єктом і предикатом; якої-небудь ознаки в предметі думки. Негативні думки діляться на думки з позитивним предикатом, і думки з негативним предикатом.
5.1.2. Ділення думок по кількості
Кількість думки - це його інша найважливіша логічна характеристика. Під кількістю тут розуміється зовсім не яке-небудь конкретне число мислимих в нім об'єктів.
По кількості думки діляться на:
а) одиничні;
б) приватні;
в) загальні.
а) Деяких логіків називають одиничні думки індивідуальною думкою. Така назва є невдалою, бо воно веде до смешиванию одиничних думок з індивідуальними думками. Насправді всяка індивідуальна думка є одиничною думкою, але не всяка одинична думка є індивідуальною думкою. Індивідуальною думкою слід називати лише таку одиничну думку, в якій указується відмітна ознака окремого предмету.
б) Приватна думка висловлюється нами тоді, коли ми, встановивши, що деякі предмети якого-небудь класу предметів володіють (або не володіють) відомою ознакою, ще не встановили ні того, що цією ознакою володіють (не володіють) також і всі інші предмети даного класу предметів, ні того, що цією ознакою не володіють (володіють) деякі інші предмети даного класу предметів. Якщо ми в процесі подальшого пізнання предметів даного класу встановили що вказаною в приватній думці ознакою володіють тільки деякі або всі предмети даного класу, але в цьому випадку приватна думка переходить або в те, що приватно-виділяє, або в загальну думку.
в) Загальною думкою в традиційній логіці називається така думка, в якій присудок відноситься до всього об'єму підмета. Незадовільність такого визначення загальної думки вже видно з того, що це визначення не дає можливості відрізнити загальну думку від одиничної думки, в адже якій теж присудок відноситься до всього об'єму підмета. Насправді, як, наприклад, належить розуміти твердження про те, що в загальній думці присудок відноситься до всього об'єму підмета? Чи означає це, що з тримання, що затверджується в предикаті загальної думки, відноситься тільки до сукупності предметів або ж у кожному окремому предмету, що охоплюється суб'єктом думки?
Виключає називається думка, в якій відбивається приналежність (або неприналежність) ознаки всім предметам, за винятком деякої їх частини.
5.2. Склад думок:
1) Суб'єкт думки (від латинського слова Sybjektum) - це поняття, що відображає сам предмет.
2) Предикат думки (від латинського слова Praedicatum) – поняття, яке відображає ознаку предмету.
Суб'єкт і предикат називаються термінами думки.
Зв'язок між суб'єктом і предикатом розкривається за допомогою логічного зв'язку.
Зв'язка може тлумачити в двох планах:
-У змістовному плані вона виражає приналежність або не приналежність ознаки або сукупності ознак предмету.
- З об'ємної точки зору вона розкриває включення підкласу в клас предметів або приналежність елементу класу.
5.3. Распределенность термінів
Розподіленим вважається термін, мислимий у всьому об'ємі, нерозподіленим - якщо він мислиться не у всьому об'ємі, а частково.
Суб'єкт розподілений в загальних і не розподілений в окремих випадках. Предикат розподілений в негативних і не розподілений в ствердних думках. Предикат думки, будучи носієм новизни, може мати самий різний характер. З цієї точки зору у всьому різноманітті думок виділяються три групи: атрибутивні, реляційні і екзистенціальні.
Атрибутні думки - думки про властивості чого - або, розкриваюча наявність або відсутність у предмету думки тих або інших властивостей.
Реляційні думки, або думки про відносини чого - або до чого - те, розкривають наявність або відсутність у предмету думки того або іншого відношення до іншого предмету. Екзистенціальні думки, або думки об існування чого - або, це такі думки, в яких розкривається наявність або відсутність самого предмету думки.
Модальними називаються вислови, до складу яких входять так звані « модальні поняття ».
У кожну з груп модальності входять три основні модальні поняття. Перше і третє сильно позитивною і сильно негативною. Друге слабкою характеристикою.
Всі ці і деякі інші питання не отримають свого дозволу в традицій-ному вченні про кількість думки. А тим часом без правильного вирішення цих питань неможливо дати правильне тлумачення природи загальної думки.
Список використаної
літератури:
1. Психологія. під ред. А.А. Зарудной, Мінськ, "Вишейшая школа", 1970р.
2. Як займатися самовихованням. А.І. Півнів, Мінськ, "Вишейшая
школа", 1986 р.
3. В.І.Киріллов, А.А.Старченко “Ло-гику“ М. 1982.
4. В.І.Курбатов “Логіка“ Ростов-на-Дону 1997.
5. В.І.Свінцов “Логіка“ М. 1987.
6. П.В.Таванец “Думка і його види”.
|