Реферат: Варіативність дієслівних основ в українській мові

Реферат на тему:

Варіативність дієслівних основ в українській мові

Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1. -скуб- ; 2. -греб- , -гр ¢ іб- ; 3. -груз- , -грузн-, -груз ¢ н ¢ - // -грузн ¢ - [1] ; 4. -рос- , -р ¢ іс- , -рост- , -рос ¢ т ¢ - // -рост ¢ - ; 5. -брес- , -бр ¢ і # - , -бре # - , -бред- , -бред ¢ - ; 6. -йіс- , -йі # - , -йіс ¢ - , -йід ¢ - , -йі # ж-, -йі # з ¢ - .

Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, П¢ГП*, однією – 46 (3,26%) основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -с¢а в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією (матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового способу). Так, основи -нес- і -нес- *, -рос- і -рос- * актуалізуються лише якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -н ¢ іс- і -н ¢ іс ¢ - *; -р ¢ іс- і -р ¢ іс ¢ - * (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність основоформ наказового способу основ -л ¢ аг- *, -рас- *, -віс- *, -с ¢ іс- *, -йіс- * збільшує їх кількість до п’яти (-лаз ¢ -, -радз ¢ - , -віз ¢ - , -с ¢ адз ¢ - , -йіз ¢ -), порівняно з основами -л ¢ аг-, -рас-, -віс-, -с ¢ іс-, -йіс- , які актуалізуються чотирма основоформами.

Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу (табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома основоформами, на П¢ГП, П¢ГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в основному двома і трьома основоформами.

Таблиця

Кількісні характеристики варіантів основи на приголосну

Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на передньоязикову /с/ . Всі 39 основ на /й/ об’єктивуються завжди п’ятьма основоформами. Близько половини всіх основ на губну (і тільки на губну) реалізуються однією основоформою.

Дієслова з основою на /с/ реалізуються числом варіантів від двох до шести: 2. -пас- , -пас ¢ - ; 3. -нес- , -н ¢ іс- , -нес ¢ - ; 4. -пйас- , -пйа # - , -п ## н- , -п ## н ¢ - ; 5. -плес- , -пл ¢ і # - , -пле # - , -плет- , -плет ¢ - ; 6. -йіс- , -йі # - , -йіс ¢ - , -йід ¢ - , -йі # ж-, -йі # з ¢ - . Основи на /й/ завжди подані п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш- , -йд- , -йд ¢ - . Двома й трьома основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/ і задньоязикові /г/, /к/. Однак в основах на /з/ майже вдвічі переважають двоваріантні, а в дієсловах на /р/ , /к/ (вдвічі), /г/ (вчетверо) – триваріантні основи: 2. -повз- , -повз ¢ - ; -дер- , -дер ¢ - ; -біг- , -біж- ; -с ¢ ік- , -с ¢ іч- ; 3. -вез- , -віз- , -вез ¢ - ; -тер- , -тøр- , -тøр ¢ - ; -л ¢ аг- , -л ¢ іг- , -л ¢ аж- ; -мок- , -мокн- , -мокн ¢ - . Чотириваріантними є лише основи -л ¢ аг-* V-ся: -л ¢ аг-, -л ¢ іг- , -л ¢ аж-, -л ¢ аз ¢ - . Основи на губні /б/ і /п/ репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на /б/ домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб- ;2. -реб-, -р ¢ іб- ; 3. -дуб-, -дубн-, -дубн ¢ - ; а в основах на /п/ – дво- й триваріантність: 1. -човп- ; 2. -соп- , -с ¢ іп- ; 3. -л ¢ іп-, -л ¢ іпн-, -л ¢ іпн ¢ - . Основи на /в/ актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1. плив- ; 2. рев- , р ¢ ів- .

Таблиця

Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної

931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11 морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ фонемотипу П¢ГП, П¢ГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11 основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40. Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. Поодній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П¢, П¢*, до якого входять 39 дієслів.

Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому – 18-19 (табл.).

V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи (всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп- . Власне, при їх відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи, вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість, завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну константність.

Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2 (лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому ступені відбувається заміна голосних /е/ та /о/ на /і/ , що супроводжується чергуванням /р – р ¢ / , /с – с ¢ / : -реб-, -р ¢ іб-; -рев-, -р ¢ ів-; -роп-, -р ¢ іп-; -соп-, -с ¢ іп- . Основоформи, різні за якістю кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/ , /к – ч/ : біг-, біж ; риг-, риж- ; р ¢ аг-, р ¢ аж- ; с ¢ ік-, с ¢ іч- ; л ¢ ік-, л ¢ іч- ; товк-, товч- , об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.

Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с ¢ / , /з – з ¢ / , /р – р ¢ / , фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/ ), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4^а (73/16*) і 4^б (0/34*). Підтип № 4^а ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/ , у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз ¢ - ; -пас-, -пас ¢ - ; -дер-, -дер ¢ - і -дер-*, дер ¢ - * ; -жер-, -жер ¢ - і -жер- *, -жер ¢ - *; -л ¢ із-, -л ¢ із ¢ - ; тр ¢ ас-, тр ¢ ас ¢ - ; -повз-, -повз ¢ - ; -верз-, -верз ¢ - . У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с ¢ а – запас ¢ -ø-ø-с ¢ а, намерз-ти-с ¢ а – намерз ¢ -ø-ø-с ¢ а . Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с ¢ /, /з – з ¢ / , воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.

№ 5. діал. типтися – ?

Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ø/ , на четвертому – /р – р ¢ / : -мер-, мøр-, -мøр ¢ - ; -пер-, -пøр-, -пøр ¢ - ; -тер-, -тøр-, -тøр ¢ - (56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/ , /е – і/ , /а – і/ і третьому чергуванням приголосних /г – ж/ , /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож- ;-пек-, -пік-, -печ- . У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р ¢ / , /т – т ¢ / , /л – л ¢ / : -стерег-, -стер ¢ іг-, -стереж- ; -рек-, -р ¢ ік-, -реч- ; -тек-, -т ¢ ік-, -теч- ; -волок-, -вол ¢ ік-, -волоч- .

Підтипи № 9^а (17), 9^б (2*) і № 10^а (19), 10^б (15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/ , яка спричинює палаталізацію /н – н ¢ / , а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез ¢ - ; -нес-, -н ¢ іс-, -нес ¢ - . Окремо виділяються підпідтипи 9^б і 10^б , що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз ¢ -* і -н ¢ іс ¢ -* , інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.

Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/ , /н/ на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/ , /н/ можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11^а : -груз-, -грузн-, -груз ¢ н ¢ - //-грузн ¢ -; -мерз-, -мерзн-, -мерз ¢ н ¢ - //-мерзн ¢ - (25/0*); і підпідтип № 11^б : -т ¢ аг-, -т ¢ агн-, -т ¢ агн ¢ - (136/41*).

Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив- (19/2*).

Підтип № 13^а – три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й- ; діал. русти (= ревти) рус-, ру#-, ру # й- (6/1*) і № 13^б – діал. висти (= скручувати) вис-, ви # -, в ## й- (1/0*).

Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8^б . Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14^а : -рос-, -р ¢ іс-, -рост-, -рос ¢ т ¢ - // -рост ¢ - (18/0*) і № 14^б : -рос-, -р ¢ іс ¢ -, -рост-, -рос ¢ т ¢ - // -рост ¢ - (0/2*).

V і V-ся з основою на /с/ , що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/ виступають фонеми /д/ , /т/ в основах Х фонемотипу й /н/ – в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д ¢ / , /т ¢ / , /н ¢ / : -клас-, -кла # -, -клад-, -клад ¢ - ; -пас- ² , -па#-, -пад-, -пад ¢ - ; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад ¢ - ; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд ¢ - ; -ц ¢ віс-, -ц ¢ ві # -, -ц ¢ віт-, -ц ¢ віт ¢ - ; -кл ¢ ас-, -кл ¢ а#-, -кл ¢ ан-, -кл ¢ ан ¢ - ; -пр ¢ ас-, -пр ¢ а#-, -пр ¢ ад-, -прад ¢ - ; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н ¢ - (119/52*).

Голосна /е/ у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/ , за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві # -, -ве#-, -вед-, -вед ¢ - ; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет ¢ - (підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л ¢ / , /р – р ¢ / : -плес-, -пл ¢ і#-, -пле#-, -плет-, -плет ¢ - ; -брес-, -бр ¢ і # -, -бре#-, -бред-, -бред ¢ - (підтип № 18, 33/18*).

Усічення /с/ на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/ на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16^а : с ¢ іс-, с ¢ і # -, с ¢ ад-, с ¢ ад ¢ - .

Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с ¢ а стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз ¢ / :за-крадз ¢ -ø-с ¢ а (підтип № 15^б , 0/15*), роз-с ¢ адз ¢ -ø-с ¢ а (підтип № 16^б , 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.

В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/ ; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/ , /т – с/ , /в – с/ як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти ® плести, *вед-ти ® вести [2] . У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/ , /с – т/ , /с – в/ : вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у .

Основи V і V-ся на -повіс- і -йіс- актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19^а (32/0*) і № 19^б (0/15*).

Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі # -в-ø. На третьому ступені виступає усічений варіант йі - перед флексіями -м, -мо; м’який варіант йіс ¢ - – зумовлюється флексією -т ¢ ; у 3 ос. мн. перед флексією -ат ¢ реалізується основоформа,в якій на місці /с/ виступає /д ¢ /: йід ¢ -ат ¢ . Найстародавніший вид основи дієслова їсти – йід ¢ - . У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д ¢ / перед -т ¢ змінилася на /с ¢ /. Так виникла основа йіс ¢ - . У 1 ос. одн. і мн. фонема /д ¢ / зникла. Так виникла основа йі # -[3] . В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.

Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/ , яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/ ® /д ¢ й/ ® /д ¢ д ¢ / ® /д ¢ ж ¢ / ® /_ж ¢ / ® /_ж/ . Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/ і прирощення сегмента /ж/: йі # ж-ø перед флексіями -ø, -мо, те . Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс- [4] , однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж- [5] . Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з ¢ / , зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ø-с ¢ а і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз ¢ -ø-с ¢ а .

П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П¢, П¢* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ – на другому ступені, /д/ – на третьому, що корелює з /д ¢ / на четвертому ступені: -йшо-, -йш- , -йд-, -йд ¢ - (24/15*).

[1] Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.

[2] 54, 40; Булах. Інф. 67.

[3] 15, 331.

[4] Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.

[5] Синявський О. Норми української мови. – С.