Реферат: Хлібопекарська галузь. ВАТ Донецький хлібокомбінат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецикий національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра економіки підприємства

ТРЕНІНГ

з дисципліни: «Економіка підприємства»

за темою:

«Хлібопекарська галузь. ВАТ « Донецький хлібокомбінат»

Виконала: Есаян А.Ю.

студентка групи ЕП-08-Г

Перевірила:

Тимохіна О. А.

Донецьк – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……… ………………………………………………………………….5

1. Аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та оцінка стану галузі………………………………………………….………….8

1.1. Ринок продукції галузі…………………………………………..8

1.2. Аналіз ринку основної сировини і матеріалів, які використовуються підприємствами галузі………………..………15

1.3. Аналіз ринку техніки і технологій……………………………16

1.4. Аналіз ринку джерел фінансових ресурсів…………….……..20

1.5. Оцінка забезпеченості галузі трудовими ресурсами……………………………………………………………22

1.6. Вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства хлібобулочної галузі…………………………….….29

1.7. Перспективи подальшого розвитку хлібопекарської галузі...34

2. Визначення резервів збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції……………………………………………………………………….36

2.1. Оцінювання динаміки та структури обсягу продукції (за видами)………………………………………………………………………...36

2.2. Оцінка впливу факторів на динаміку обсягу реалізації продукції………………………………………………………………………39

3.Визначення конкурентного статусу та оцінка конкурентоспроможності підприємства…………………………………….45

3.1.Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства……...45

3.2. Визначення недоліків діяльності підприємства та організаційно-економічні заходи, що спрямовані на усунення цих недоліків……………………………………………………………………….49

3.3 Визначення основних цілей, які необхідно поставити для підвищення конкурентного статусу підприємства…………………………50

4.Оцінка значущості потенціалу при досягненні цілей підприємства.52

4.1. Визначення головної цілі підприємства……………………...52

4.2. Визначення оцінки розвитку підприємства………………….54

4.3.Вплив складових потенціалу на потенційні можливості підприємства…………………………………………………………………..57

4.4. Визначення потенційного та реального рівня використання кожної складової потенціалу підприємства…………………………………66

4.5. Оцінка ступеня внеску складових потенціалу підприємства у досягненні поставлених цілей………………………………………………..68

5. Комплексна оцінка ефективності діяльності підприємства………..73

5.1. Визначення показників, що комплексно характеризують ефективність діяльності підприємства………………………………………73

5.2. Оцінка показників, що характеризують результати діяльності………………………………………………………………………75

5.3. Оцінка темпу інтенсивності розвитку та економічного росту підприємства…………………………………………………………………..77

5.4. Можливі напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства……………………………………………………………..78

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...80

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………….82

ДОДАТКИ

ВСТУП

Харчова та переробна промисловість України - одна із стратегічних галузей економіки, покликана забезпечувати стійке постачання населення необхідними якісними продуктами харчування.

Хліб був і залишається одним з основних продуктів харчування населення нашої країни. Щоденне споживання хліба дозволяє вважати його одним з найважливіших продуктів харчування, харчова цінність якого має важливе значення. Він забезпечує більше 50% добової потреби в енергії і до 75% потреби в рослинному білку.

У перехідний період створені передумови для кардинальної модернізації технічної бази хлібопечення, підвищення харчової цінності та смакових переваг хліба. В даний час хлібозаводи мають можливість купувати будь-які види сировини, матеріалів, харчових добавок; мають у своєму розпорядженні добре підготовленими кадрами керівників, фахівців, робітників; здатні (за наявності інвестиційних ресурсів) в стислі терміни встановлювати сучасне технологічне обладнання.

Проте в даний час хлібопекарські підприємства зіштовхуються із серйозними проблемами, гальмують їх розвиток. Це і подорожчання ресурсів сировини, і неможливість поновлення обладнання у зв'язку з їх дорожнечею, а також зростання цін на електроенергію і воду, високий рівень оподаткування і т.д. Всі ці чинники ведуть до збільшення собівартості продукції, що випускається і хлібопекарські підприємства змушені підвищувати ціни на хліб і хлібобулочні вироби. Страждає також і якість продукції, тому що багато підприємств для збільшення свого прибутку від реалізації продукції або використовують більш дешеве, але низької якості сировину, або порушують правила технологічного процесу виробництва хліба - що негативно позначається на якості готової продукції, а отже, і на здоров'ї населення.

Правильна організація виробництва хлібобулочних виробів та економне витрачання ресурсів у хлібопеченні є пріоритетними завданнями галузі, від вирішення яких залежить і якість продукції, і зменшення її собівартості, а, отже, зростання прибутку хлібопекарських підприємств, їх конкурентоспроможність, можливість впровадження у виробництво нового прогресивного обладнання та здатність виходу на нові споживчі ринки.

Таким чином, тому що хлібобулочна продукція користується постійним і повсюдним попитом у населення, то хлібозаводи мають сприятливі умови для збільшення обсягів виробництва. Однак, тільки правильно організувавши виробництво хлібобулочних виробів, підприємство може отримати позитивні результати.

На сьогоднішній день ситуація у хлібопекарській галузі України складна. Хліб - це соціальний продукт, пильна увага приділяється до нього з боку владних структур, і виражається воно, у першу чергу, в постійному, починаючи з моменту здобуття Україною незалежності, регулюванні галузі, причому без чітко виражених критеріїв регулювання.

Так, на сьогоднішній день діє постанова Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.96 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", яке дає право місцевим органам влади застосують регулювання цін, в першу чергу, обмежуючи рентабельність і торговельну надбавку на продукцію. При цьому, оскільки немає єдиного критерію регулювання, сьогодні в Україні у різних областях встановлено різний рівень рентабельності виробництва хліба - від 2% до 5%.

Відповідно до цієї постанови моніторингу та регулювання підлягають ціни більш ніж на 90% продукції, що випускається хлібопекарськими підприємствами, що позбавляє заводи можливості перекривати збитки і хоч якось підвищувати рентабельність виробництва за рахунок випуску іншої продукції. Так, за підсумками минулого року 37% хлібопекарських підприємств України закінчили рік зі збитками. Відповідно, галузь перестає бути привабливою для інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних. На сьогоднішній день в Україні немає практично ні одного хлібозаводу, де б використовувалися іноземні інвестиції. Все це веде за собою, в першу чергу, відставання у технологічному розвитку української хлібопекарської галузі. Багато заводів не можуть дозволити впроваджувати у себе на виробництві якісь передові технології, тому що це відразу ж позначиться на збільшенні собівартості хліба, та в підсумку в умовах обмеженої рентабельності виявиться просто невигідним. Жорстке регулювання цін на місцевому рівні призвело до того, що в галузі на сьогоднішній день склалося загрозливе становище, яке вже виливається в акції протесту українських пекарів під стінами Кабміну.

1. Аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та оцінка стану галузі

1.1. Ринок продукції галузі

Хлібопечення не є галуззю, яка представляє переробну промисловість, оскільки хлібозавод сам не закуповує сільгосппродукцію з метою переробки. Робота підприємств залежить від муки, а не від коливань цін на зерно. Спочатку треба розібратися з цінами на борошно, а вже потім пред'являти претензії до пекарям. Факт зниження цін на зерно, на жаль, ніяк не позначилася на галузі хлібопечення, оскільки ціна на борошно залишилася колишньою.

Більше того, одним із заходів уряду з підтримки цієї галузі є реалізація Аграрним фондом борошна з державного продовольчого резерву, що спрямовується на хлібозаводи. При цьому ціни, встановлені державою на борошно вищого і першого сорту, на сьогоднішній день вища тих, які склалися на ринку. Тобто уряд сам сьогодні сформувало певні передумови для зростання цін на борошно, і на фоні цього вже почалося зростання ринкових цін.

Сьогодні закликають владу піти від жорсткого регулювання і виробити якусь економічно обгрунтовану складову, щоб підприємства могли нормально сформувати ціну на хліб, отримати прибуток від його реалізації, спокійно заплатити податки державі. Держава не повинна перекладати турботу про соціально незабезпечених верств населення на плечі пекарів, просто оголосивши хліб соціально значущих продуктів. Уряд повинен брати участь у тому, щоб ціни на хліб для населення були низькими. Тут доречно говорити про якісь податкові пільги для підприємств галузі - зниження ПДВ для зернопереробних та хлібопекарських підприємств.

Пекарі самі прекрасно розуміють, що виробляють соціально значимий продукт і ціна на нього повинна бути доступною, але й увага з боку влади до галузі повинно бути, як до соціально значущої. Хлібозаводи не проти виробляти, умовно кажучи, 10% хліба за 1 грн., Але їм необхідно якимсь видом продукції перекрити збиток, який буде утворений через випуску дешевого хліба. При цьому владі не слід боятися того, що після скасування обмежень на рентабельність ціна на хліб злетить у 5-10 разів, оскільки стримувати її буде конкуренція на хлібному ринку України, яка на сьогоднішній день досить висока. Виробництво хліба в Україні з року в рік скорочується. За підсумками 2009 року Держкомстат повідомив про скорочення випуску хліба на 7,9% - до 1,755 млн. т. У порівнянні з обсягами 1990 року (6,7 млн. т) сталося падіння у 3,8 рази. Ємність вітчизняного ринку хліба експерти оцінюють у 4,1-4,2 млн. т на рік, виходячи з розрахунку щоденної біологічної норми споживання хліба на одну людину (близько 240 г). Якщо розділити обсяг виробництва, за даними Держкомстату, на чисельність населення, вийде, що на людину в Україні припадає по 38 кг хліба на рік. Виходячи з цієї цифри добове споживання хліба в минулому році було трохи більше 100 г (трохи менше норми блокадного Ленінграда). Цей показник не відповідає дійсності. За інформацією аналітиків Універсальної інвестиційної групи, українці з'їдають хліба на 50-75% більше, ніж європейці, - більше 100 кг на рік. Практично половина всього хліба, виробленого в Україні, - пшеничний, частка житнього - близько третини. Булочна продукція займає приблизно 1 / 6 ринку. Іншим видами продукції (хлібців та ін) залишається 4-5%. При цьому за рахунок появи нових видів виробів попит на традиційні марки хліба щороку зменшується приблизно на 5%. Хоча поки хліб масових сортів утримує безумовне лідерство у структурі виробництва хлібозаводів - 65-80%.

Хліб вважається основним продуктом соціально значимими, тому ціни на нього є об'єктом пильної уваги держави. У результаті адміністративного регулювання цін у неврожайні 2000-2009 року борошно подорожчало в 3 рази, тоді як хліб - всього в 1,8 рази.

У 2009 році ситуація стабілізувалася. Це пов'язано з Вирівнювання динаміки цін на борошно і продукцію з неї. А також завдяки тому, що недоотриманий в результаті держрегулювання цін прибуток виробники хлібопродуктів компенсували за рахунок введення в асортимент інноваційних продуктів преміум-класу: з добавками насіння інших злакових культур, інжиру і т.п.

Згідно з даними Держкомстату, і найбільш високий рівень середніх цін на житній та житньо-пшеничний хліб у 2009 році відзначався в Херсонській області (2,04 грн. / кг), найнижчий - у Києві (1,44 грн. / кг), при середньому показнику по Україні -1,76 грн. / кг.

На пшеничний хліб найвищий рівень цін у 2009 році був у Львівській області (2,42 грн. / Кг), найнижчий - у Вінницькій області (1,9 грн. / кг), а в середньому по Україні становив 2,12 грн. / кг.

Окремі показники діяльності підприємства наведені в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Продовження таблиці 1.1

Основними споживачами хлібобулочної продукції є всі категорії населення України в цілому. Таким чином можна відзначити. Що попит на цей вид продукції є не еластичним.

Хліб входить до числа продуктів першої необхідності, тому оператори ринку хлібобулочних виробів не надто вдаються до будь-яких маркетингових ходів. Однак робота з продуктами преміум-сегменту і конкуренція з міні-пекарнями в кінцевому підсумку змусили їх щільно зайнятися дослідженнями споживчих переваг і брендірованієм продукції.

В якості окремих товарних груп споживачами були виділені круасани і багети, що суперечить правильній, з технологічної точки зору, класифікації. Рейтинг споживчих переваг очолив традиційний білий хліб у різних модифікаціях, 2-е місце займає чорний хліб з житнього борошна або суміші пшеничного та житнього борошна, а третій - мила сердець ласунів здоба. Причому регіональні відмінності в структурі попиту на білий і чорний хліб практично відсутні. Вони проявляються тільки відносно другорядного асортименту: наприклад, у Києві здобу, перевагу віддають лише 19% споживачів, а у Львові - 94%. Докладно інформація представлена за допомогою діаграми 1.

Діаграма 1. Споживчі переваги при виборі хлібобулочної продукції.

Більш сильний вплив надає чинник сезонності. Влітку споживання хліба знижується, піковий попит спостерігається у вересні-грудні, потім настає новорічне затишшя, а з кінця січня і до травня збут знову активізується. А от у курортних регіонах спостерігається практично протилежна тенденція. "Кримхліб", приміром, у період відпусток збільшує обсяг виробництва в 1,5-2 рази.

На вибір місця купівлі хлібобулочної продукції впливає, в першу чергу, наявність свіжої продукції в торговій точці. При цьому особливих відмінностей між хлібом і хлібобулочними виробами немає (діаграма 2).

Діаграма 2. Фактори, що впливають на вибір споживачам і місця покупки хлібобулочних виробів.

Незважаючи на легкість проходження кризи, підприємствам, що займаються виробництвом тільки хліба, доводиться не дуже легко - бізнес цей, на даний момент, швидше за неприбутковий. Тому існують певні бар'єри виходу нових підприємств на ринок. Головна проблема, як відзначають усі хлібовиробники, це ціни на продукцію: з одного боку - тарифи на все зростають, а з іншого - не дозволяють підвищувати ціни на продукцію. Якщо раніше можна було взяти кредит на початок нової справи і пережити важкі часи, то тепер банки просто так кредит нікому не дають, вони ретельно перевіряють фінансовий стан підприємств. А становище у багатьох складне, тому і на кредити розраховувати не варто.

У допомоги з боку влади українські хлібовиробники дійсно потребують. Відзначається, що в Донецькій області склалася небезпечна ситуація, пов'язана із серйозним недоліком хлібопекарських підприємств на душу населення. Хлібовиробники звикли розраховувати тільки на свої сили, хоча підтримка з боку влади і держави не була б зайвою. Українським виробникам залишається тільки вигравати тендери. Наприклад, по забезпеченню дитячих садів або шкіл. Але це теж невигідно - бо тоді хліб доводиться продавати за ціною, яка набагато нижче ринкової, нехай це і великий

Найбільш поширеною сегментацією на ринку хлібобулочних виробів є сегментація за категоріями: Хліб (стандартний асортимент, 20-25 позицій), батони (5-6 позицій), нетрадиційні сорти з корисними добавками (близько 10), мелкоштучні та здобні вироби (більше 20 позицій). Даний принцип хлібобулочні вироби масового попиту, ділить ринок на дві ніші: Званий «соціальний» хліб, який становить основну частину асортименту виробників хлібобулочних виробів, нетрадиційні хлібобулочні вироби - низькокалорійний хліб, різні види хліба з добавками і випічка з листкового тіста. На думку експертів, сьогодні розвиток ринку хлібобулочних виробів відбувається в основному за рахунок нетрадиційних сортів, зростає попит на нові сорти хліба з більш складною рецептурою і здобу, в той час як споживання «соціального» хліба досить стабільно протягом вже кількох років - його частка становить близько 50%. Споживачі, у тому числі і з достатком, перебувають у полоні «національного» стереотипу і не готові до того, що хліб може бути дорогим продуктом. Цей стереотип кілька затримує розвиток ринку в цілому, гальмуючи зростання сегменту більш дорогого брендованого хліба.

Виходячи з даного малюнка можемо розглянути картину пріоритетності споживання хлібних виробів в різних торгових точках.

Малюнок 1. Місця здійснення покупок хліба та хлібобулочних виробів

1.2. Аналіз ринку основної сировини і матеріалів, які використовуються підприємствами галузі

Уся сировина, що застосовується в хлібопекарському виробництві, підрозділяється на основний і додатковий. Основна сировина є необхідною складовою частиною хлібобулочних виробів. До нього належать: борошно, дріжджі, сіль і вода. Додаткове сировина - це сировина, що застосовується по рецептурі для підвищення харчової цінності, забезпечення специфічних органолептичних та фізико-хімімческіх показників якості хлібобулочних виробів. До нього відносяться: молоко і молочні продукти. Яйця і яєчні продукти, жири та олії, цукор і цукровмісні продукти, солод, горіхи, прянощі, плодово-ягідні та овочеві продукти, харчові добавки.

Сировина надходить на підприємство партіями. Під партією розуміють певну кількість сировини одного виду і сорту, однієї дати вироблення, призначених до одночасної здачі-приймання за однією накладною. Кожна партія сировини повинна супроводжуватися спеціальним посвідченням чи іншим документом, що характеризує його якість. Сировина надходить на підприємство для тарного і безтарного способом.

Сировина, як основне, так і додаткове, доставляється в тарі, підлягає обов'язковому огляду. Ретельно оглядають упаковку і маркування сировини і перевіряють її відповідність нормативної документації.

Також ретельному контролю підлягають постачальники сировини і матеріалів для виробництва хлібобулочних виробів. Основним критерієм контролю є ціни постачальників. Результати аналізу представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Аналіз цін постачальників для виробництва хлібобулочної продукції

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що збільшення середньої ціни на продукцію відбулося в слідстві зростання індексу цін, що спричинило за собою подорожчання середньої ціни на сировину, яке було викликано збільшенням індексу цін на сировину.

1.3. Аналіз ринку техніки і технологій

Здається, вже нікого не потрібно переконувати в тому, що підвищення ефективності роботи підприємства залежить і відбувається, в першу чергу, за рахунок цілеспрямованого технічного оновлення виробництва.

На сучасному етапі цілком очевидно, що назріла необхідність реконструкції та технічного переозброєння підприємств, вимагається модернізація обладнання. Участь у цьому процесі деяких зарубіжних фірм говорить про те, що вони з великим інтересом придивляються до ринку і наші з вами підприємства оцінюються ними як перспективні партнери.

Нажаль, потреба в модернізованому обладнанні поки не підтверджується адекватним розвитком вітчизняного машинобудування.

У той же час розвиток машинобудування могло б бути більш значним за умови більшого попиту на його продукцію з нашої з вами сторони. Виходить замкнене коло. Проте це тема окремої розмови.

В Україні ні одна вітчизняна фірма не забезпечує випуск і постачання повного комплексу обладнання, включаючи пристрої керування та контролю складом безтарного зберігання. Це успішно роблять закордонні фірми. І хоча такі послуги обходяться значно дорожче, підприємства-хлібозаводи в багатьох випадках віддають перевагу зарубіжну техніку.

Питома витрата електроенергії на ділянках зберігання і транспортування, оснащених вітчизняним обладнанням, значно вище, ніж на закордонних аналогах. Чи може бути інакше, якщо на багатьох виробництвах обладнання складів експлуатується більше 30 років (а ділянки підготовки сировини до виробництва залишаються практично незмінними протягом багатьох десятиліть).

При такому оснащенні і при такому стані підвищена витрата електроенергії неминучий. Чимало й інших втрат, здорожують собівартість і, природно, ціну продукції. Правомірність таких висновків очевидна: З нашої точки зору, втрати обумовлені використанням застарілих процесів і техніки, заниженою продуктивністю ліній подачі борошна на виробництво, в тому числі використанням обладнання малої продуктивності, наприклад, Просіювачів-буратов; невідповідністю оптимального режиму роботи пневмотранспортних систем; розривів транспортної лінії через операцій просіювання і зважування.

Крім того, великі втрати борошна від розпилу через застосування потужних компресорів (за 75кВт і більше), неправильно підібраних фільтрів, порційних ваг, а також іншого устаткування ¬ нання, не призначеного для експлуатації в лініях пневмотранс ¬ порту.

Така ситуація склалася головним чином через те, що в минулі роки перспективні розробки застарівала до початку серійного виготовлення продукції.

Те відносно невелика кількість підприємств, що займаються реконструкцією, орієнтувалися на печі ВН - б / у: Чеські ППП, словенські Гостол і російські ПХС і блочно-каркасні Г4 - ХНН.

Лідером із застосування сучасного тістомісильні устаткування є ВАТ "Одеський коровай". Використання тістомісильних машин фірми "Діосна" дозволяє стабільно тримати високу якість продукції і реально отримувати економію борошна за рахунок збільшення виходу готової продукції. Крім того, "Одеський коровай" встановив австрійську лінію з виробництва вафель фірми HAAS і успішно її експлуатує.

Велику реконструкцію проводять запорізькі підприємства: шафи розстойки власної конструкції, печі Гостол наскрізні і ротаційні дозволяють також забезпечувати високу якість продукції і мати широкий асортимент. Дуже ефективний захід - до складу концерну входить пущений в минулому році чеська млин фірми "Рrоkоp" потужністю 150 т / добу, що також сприяє підвищенню якості кінцевої продукції.

Проводять реконструкцію хлібозаводи ВАТ "Вінницяхліб", Хмельницький хлібокомбінат ", підприємства Полтавського, Донецького, Львівського регіонів.

Багато робиться на підприємствах Києва та Київської області. Всі столичні хлібозаводи відрізняються високим рівнем культури виробництва та естетики.

Крім заміни технологічного обладнання на більш сучасне, тут вже впроваджені комп'ютерні системи управління технологічними процесами, сучасне дозувальне обладнання, гнучкий транспорт борошна системи "Спераматік" (хлібокомбінат № 10), Практично на всіх заводах впроваджені сучасні системи обліку та ефективного контролю за витрачанням енергоносіїв: газу та електричної енергії.

Київські підприємства одні з небагатьох в Україні підтримують розвиток вітчизняної науки в області хлібопечення. Фінансова підтримка і наданням своїх заводських територій для випробування дослідних зразків дає можливість з'являється на вітчизняному ринку технологічного обладнання і дозувально апаратурі нового покоління, часом не поступаються імпортним аналогам, але більш дешевим, Що має велике значення в умовах державного регулювання цін на хліб.

Незважаючи на те, що промислові хлібозаводи є прихильними класичної технології хліба, за останні роки дуже багатьма хлібозаводами України освоєні вироби європейської якості - в першу чергу, хлібобулочні вироби з різними харчовими добавками. Нас хвилює проблема продовження терміну зберігання хліба та хлібобулочних виробів. Практично кожен хлібозавод використовує упаковку - в першу чергу, в поліпропіленову плівку. Хоча цей напрям відкрито - в основному, ця операція здійснюється вручну - питома вага пакувальної продукції великий, нарізаною - і того менше.

Практично не отримують поширення принципово нові технології: заморожені напівфабрикати і напівфабрикати, що вимагають допікання в роздрібній мережі. Такий підхід може зробити революцію в хлібопеченні, але для цього немає поки ні достатньої інформації, ні досвіду, ні вітчизняних і виробничих напрацювань.

Незалежно від технічної оснащеності пекарні основні технологічні етапи виробництва хліба залишаються незмінними. Це просіювання борошна, приготування тіста, формування виробів, їх расстойку і випічка.

При просіюванні відбувається очищення борошна від сторонніх домішок, а також її розпушування і аерація, тобто. насичення повітрям, що полегшує заміс тіста і сприяє його підйому.

Просіяне борошно надходить в діжу тістомісильні машини. Туди ж додають інші інгредієнти і замішують тісто відповідно до обраної технології. В умовах міні-пекарні найбільш зручні безопарний або прискорений способи приготування тіста.

Отриману масу тесту ділять на порційні шматки. Робити це можна вручну або автоматично. Після цього заготівлях потрібно надати потрібну форму та розміри. Для отримання формового хліба (буханців) заготівлі досить укласти в хлібні форми і в такому вигляді виробляти їх расстойку і випічку. Для виробництва подового хліба (тобто. випікається на аркушах - батони, булки тощо) потрібно округлення тестових шматків. При цьому ущільнюється поверхневий шар, поліпшується структура тесту. При випічці батонів округленим заготівлях надають відповідну витягнуту форму.

Під час обробки з тіста випаровуються гази, а тісто робиться щільним, важко пропікається. Щоб його розпушити, потрібно Сформовані вироби поставити в тепле і вологе місце для додаткового бродіння - расстаіванія.

Випічка - заключна стадія приготування хлібних виробів, остаточно формує їх якість. Умови випічки справляють істотний вплив на процеси, що відбуваються в тестовій заготовці.

Для ефективного функціонування підприємств будь - якої галузі необхідне вдале інвестування. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Ділові стосунки харчових підприємств України на­лагоджено з фірмами США, Англії', Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам:

У хлібопекарській промисловості розроблено бізнес-плани, які задовольняють вимоги ЮНІДО, виз­начено підприємства, найбільш привабливі для інвесторів. У травні цього року в рамках щорічних зборів ЄБРР проведено круглий стіл щодо презен­тації інвестиційних можливостей у харчову промис­ловість. Було представлено 30 інвестиційних про­ектів. Це — початок великої творчої роботи.

1.4. Аналіз ринку джерел фінансових ресурсів

Дослідивши підтримку підприємств хлібопекарської галузі державою, було з’ясовано, що фінансування виконання заходів, визначених державною цільовою програмою "Зерно України - 2008-2015" здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інвестиційних коштів та інших джерел фінансування. Кошти, необхідні для виконання програми включатимуться у Закон України про Державний бюджет України відповідного року окремим рядком.

Напрямки державного фінансування включатимуть:

· формування державного продовольчого резерву зерна;

· здешевлення короткострокових, середньострокових та довгострокових кредитів для виробників зерна;

· здешевлення вартості страхових внесків для виробників зерна;

· селекційна робота та формування запасів високоякісного насіння;

· заходи по боротьбі з шкідниками та хворобами зернових культур;

· стимулювання високотехнологічного виробництва зерна, розвиток ресурсозберігаючих технологій при його виробництві;

· підтримка виробництва зерна на зрошуваних землях у регіонах з несприятливими кліматичними умовами, відновлення та розвиток централізованих систем зрошення;

· створення та фінансування системи прогнозування врожаю зернових, зокрема із використанням космічних технологій, створення служби моніторингу, аналізу та прогнозування кон'юнктури ринку зерна, поширення інформації серед учасників ринку;

· розвиток інфраструктури ринку зерна, переоснащення та сертифікація державних лабораторій якості зерна, створення єдиної системи якості зерна;

· приведення у відповідність до вимог світового ринку та європейських інтеграційних намірів стандартів на зерно, розробка нових стандартів;

· здійснення цільових наукових досліджень.

Стимулювання залучення в цей сектор України національних та іноземних інвестицій забезпечується шляхом створення стабільних і прозорих умов господарювання відповідно до принципів державної цільової програми "Зерно України - 2008-2015", що наведені нижче.

1. Удосконалення та приведення у відповідність до вимог Світової організації торгівлі та потреб ринку законодавства України, зокрема Законів України "Про державну підтримку сільського господарства України", "Про зерно та ринок зерна в Україні".

2. Скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та розвиток ринку землі.

3. Створення виключно сприятливих умов для ввезення на територію України високоефективної сільськогосподарської техніки, якісного насіння, засобів захисту рослин та інших ресурсів, необхідних для підвищення ефективності виробництва зерна (скасування імпортних мит та пільговий податковий режим).

4. Розвиток стимулюючої функції тарифної політики.

5. Забезпечення вільного ціноутворення на ринку зерна, соціальний захист вразливих верств населення при необхідності здійснюється шляхом адресної підтримки чи інших визначених заходів.

6. Гарантування прав власників зерна вільно розпоряджатися зерном, не застосування адміністративних, кількісних або якісних обмежень на вільне переміщення зерна по всій території України та на експорт.

Напрямки та обсяги фінансування державної цільової програми "Зерно України - 2008-2015" будуть уточнені при розробці програми з урахуванням вступу України до Світової організації торгівлі.

1.5. Оцінка забезпеченості галузі трудовими ресурсами

Єдиним чинником, що забезпечує створення додаткового продукту і розширене відтворення, є живий людський труд, який представляє собою доцільну діяльність, Спрямовану на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення людиною своїх потреб.

До складу трудових ресурсів включається робоча сила - сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє людина, і які можуть бути використані їм у виробничому процесі. До робочій силі також відноситься та частина населення, яка не бере участі в процесі виробництва, але за певних умов може бути залучена для участі у виробництві.

Можливість підвищення економічної ефективності виробництва продукції в значній мірі залежить від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, рівня продуктивності та оплати праці. Раціональне використання трудових ресурсів дає змогу отримати максимум валової продукції, сприяє зростанню продуктивності праці та рентабельності виробництва.

Ефективність використання трудових ресурсів виявляється в продуктивності праці: Чим більше виробляється товарної продукції на один людино-годин або одного середньорічного працівника, тим вища ефективність виробництва.

Однією з найважливіших умов забезпечують високі темпи розвитку виробництва є стимулювання праці. Оплата праці, матеріальне заохочення та матеріально-побутове обслуговування працівників підприємства проводиться за рахунок коштів фонду оплати праці.

У ринкових умовах вироблена продукція повинна бути конкурентоспроможною за якістю та ціною. Для виконання даних умов необхідно виробляти матеріальне заохочення колективу, кожного працівника у відповідності з його трудовим внеском і якістю праці. При цьому рівень зарплати не повинен обмежуватися максимальним розміром заробітку. Всі повинні заробляти стільки, скільки можуть, але за умови виконання певних вимог.

Розглядаючи економіку окремої галузі, неможливо обійти стороною питання забезпечення підприємств галузі трудовими ресурсами. «Всі господарські операції зводяться до трьох слів: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди», - сказав відомий у всьому світі менеджер Лі Якокка. Проаналізуємо забезпеченість підприємств галузі трудовими ресурсами.

Спочатку розглянемо зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності, наведеної у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що кількість людей, зайнятих у неформальному секторі економіки мало тенденцію зниження и знизилась на 3,1 %. Якщо розглядувати у % до загальної кількості зайнятого населення, то порівнюючи з минулим роком звітній рік перевищив показники на 1,4%. Зайнятість у такій сфері як сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство та рибництво підвищилась на 5% порівнюючи з 2008 роком, це може бути обумовлено підвищенням попиту на трудові ресурси в цих галузях. У сфері будівництва ми також спостерігаємо зниження на 1,7%, у такій галузі як торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів, показники не змінюються, це обумовлено стабільністю у цих галузях, зайнятість у такий сфері як діяльність транспорту та зв’язку підвисилась на 20% з порівнянням до минулого року, але ж зайнятість у інших видах економічної діяльності також знизилась на 5,1%.

На основі статистичної інформації проведемо аналіз плинності кадрів та їх динаміки (табл.1.4).

Таблиця 1.4

Проаналізувавши дані попиту та пропозиції робочої сили в Україні в галузі хлібовиробництва можна сказати, що кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості порівнюючи з 2008 роком зросла на 39,9%, потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць знизилась на 57%, а навантаження на одне робоче місце склало 200;, усі ці показники можна обумовити фінансово - економічною кризою, яка призвела до спаду економіки, кризи на підприємствах, що спричинило за собою масове звільнення людей.

Наступним етапом аналізу ринку праці виступає аналіз темпів росту заробітної плати за останні три роки та порівняння її з темпами росту у Донецький області (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Оцінка динаміки показників по праці в Україні (Донецької області)

Розглянемо динаміку показників праці у Донецький області. У 2007 році середньооблікова кількість штатних працівників у сфері хлібовиробництва зіставляла 117 тис. осіб, середньо заробітна плата – 1351грн., якщо цей показник порівнювати з 2006 роком то вона підвищила на 12,5 %, у 2008 року ми вже спостерігаємо невеликий спад, який склав 5тис. осіб, заробітна плата та прожитковий мінімум зросли на 455 та 94 грн. тощо, але ж і рівень інфляції також зростав. У 2009 році кількість працівників зросла на 1тис., номінальна заробітна плата та прожитковий мінімум також зростали; коефіцієнт обороту робочої сили по звільненню перевищував показники порівнюючи з по коефіцієнтом по прийому.

Тепер визначимо середньомісячну номінальну заробітну плату за видами економічної діяльності (табл.1.6).

Таблиця 1.6

Продовження таблиці 1.6

Проаналізувавши дані таблиці можемо зробити такі висновки, середньомісячна заробітна плата за 2009 рік в усіх видах економічної діяльності зросла порівнюючи з 2008 роком. Середньомісячна номінальна заробітна плата у галузі сільського господарства та мисливства також зросла, її середня кількість склала 1141 грн. Порівнюючи з 2008 роком вона зросла на 12,08%, у лісовому господарстві порівнюючи з минулим роком заробітна плата підвищилась на 2,29%, у такій галузі як рибальство та рибництво вона також зросла, але на більш значний відсоток на 12,6%, у промисловості зросла на 4,96%, а у такий сфері як будівництво трапився спад та знизився рівень на 17,52%, у торгівлі заробітна плата зросла на 51 грн. У діяльності готелів та ресторанів зросла 3,77%, у діяльності транспорту та зв’язку на 9,15%, у фінансовій сфері на 7,77% також спостерігаємо зріст номінальної заробітної плати, операції, зв’язані з нерухомістю та майном теж приносить більший дохід ніж у 2008 році, у сфері освіти підвисилась на 11,26%, у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги зросла 11,05%, у діяльності у сфері культури, спорту, відпочинку та розваг виросла на 20,57%, все це також можна обумовити зростом прожиткового мінімуму.

Проведений аналіз забезпеченості підприємств галузі трудовими ресурсами показав, що в цілому ринок галузі забезпечено трудовими ресурсами, але не на достатньому рівні, що обумовлене низькою заробітною платою, низьким рівнем престижу професії та нерозгорнутою мережею підприємств державного сектору.

1.6. Вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства хлібобулочної галузі

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук­тів. Аби відчути це, досить пог­лянути на показники роботи заготівель­них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц­тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів — пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі — сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала 17 від­сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує.

Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації — головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок струк­турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен­шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви­робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від­повідних цехів.

Попит виступає як специфічна ринкова форма виразу потреб населення в певних товарах та послугах. При цьому,специфічність товару, що пропонується на ринку хліба та хлібобулочних виробів, накладає свій відбиток на формування споживчого попиту (табл. 1.7).

Таблиця 1.7

Фактори, що впливають на обсяг попиту на хліб

Продовження таблиці 1.7

Продовження таблиці 1.7

Одне слово, в умовах ринко­вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра­цьовитість.

1.7. Перспективи подальшого розвитку хлібопекарської галузі

Для стабілізації становища в ряді галузей харчове промисловості необхідно:

- оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестиції та кредитів;

- забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних

- витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;

- продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

- створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;

- запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії алкогольних напоїв;

- відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;

- активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції.

2. Визначення резервів збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції

2.1. Оцінювання динаміки та структури обсягу продукції (за видами)

Перед тим як перейти до аналізу діяльності підприємства потрібно розглянути інформацію про об’єкт дослідження ЗАТ «Діавест» (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Дані про ЗАТ «Діавест»

Аналіз діяльності підприємства потрібно розпочинати з вивчення обсягу виробництва, бо від цього залежить розвиток економіки країни, задоволення потреб населення продукцією, яку випускає підприємство.
Від обсягу, складу, структури, асортименту та якості випущеної продукції залежить і обсяг реалізованої продукції, її собівартість, прибутковість, рентабельність, оборотність оборотних коштів, платоспроможність та інші показники, що характеризують виробництво (табл.2.2)

Таблиця 2.2.

Виходячи з данних, які приведені у таблиці 2.2 можна зробити висновок, що попит на види хлібобулочної продукції у 2009 році (звітній рік) змінився в залежності від виду. Таким чином попит на хліб із пшеничного борошна у 2009 році вирiс на 6,34%, тому що його було призведено на 28,75% більш, ніж у 2008 році. Білого хліба з пшеничного борошна стали випускати теж бiльш, ніж у базисному періоді на 20 тонн, й виручка за нього вирiсла на 4,71 %. Хліба з житнього борошна стали виробляти на 17,59% більше, й виручка за нього вирiс на 17,59%. Булочних виробів у 2009 році стали виготовляти на 29,82% бiльш, ніж у 2008, але виручка за нього впала на 2,61 %, це можна обумовити підвищення цін на цю продукцію. Також збiльшилось виробництво здобних виробів і паніроочних сухарів.

Доречно перейти до вивчення структури обсягу продукції. Структура продукції – це відношення питомої ваги окремих видів виробів до загального їх випуску.Зміна структури виробництва впливає на обсяг випуску у вартісній оцінці, матеріалоємність, собівартость продукції, прибуток, рентабельність. (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Проаналізував структуру обсягу реалізації продукції можна сказати, що у процентному ціновому вираженні лідером продажу як у 2008 так і у 2009 роках був білий хліб із білого борошна, на другому місці хліб із пшеничного борошна, але у звітньому періоді його споживали на 4,03% менш, ніж у базисному періоді, але і вироблено його також було більш на 5,6%. Хліба із житнього борошна було вироблено менш на 7,37%, але спожито на 6,11% бiльш, ніж у 2009 році. Здобних виробів у звітньому періоді також стали споживати менше, але виробляти бiльш на 6,48%. Все це говорить про те, що підприємствунеобхідно знайти нові ринку збиту, щоб їхня продукція споживалась у повному обсязі.Тенденція збiльшення вироблення та споживання наблюдається і з панірованими сухарями, здобними виробами та булочними виробами.

2.2. Оцінка впливу факторів на динаміку обсягу реалізації продукції

Для того щоб оцінити вплив факторів на динаміку обсягу реалізації продукції потрібно провести факторний аналіз. Спочатку, проведемо факторний аналіз впливу стану та ефективності використання основних фондів на динаміку обсягу реалізації продукції (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Ці данні були отримані на основі талиць 2.5 і 2.6, аналіз був проведен двома методами: ланцюгових підстановок та логарифмічним методом відповідно.

Таблиця 2.5

Таблиця 2.6

Виходячи з данних таблиць 2.4, 2.5 і таблиці 2.6 зробимо висновок, що на такий показник як чиста виручка від реалізації впливають такі фактори як: фондовіддача та середньорічна вартість основних фондів підприємства. За допомогою цього аналізу можна сказати, що у звітньому році зменшення основних фондів призвело до зменшення чистої виручки на -29 922,77 тис.грн. , а збільшення фондовіддачі на 9,13 тис.грн. призвело до збільшення показника чистою виручки на 34 588,77 тис. грн., таким чином загальний вплив дорівнює 5 666,00 тис.грн.

Одним з головних факторів на підприємстві є його кадри, таким чином можна визначити вплив трудових факторів на динаміку обсягу реалізації продукції (табл.2.7).

Таблиця 2.7

Дінні цієї таблиці були зроблені на основі таблиць 2.8 та 2.9.

Таблиця 2.8

Таблиця 2.9

На основі данних цих таблиць зробимо висновок, що із трудових показників на чисту виручку впливає продуктивність праці робітників та їх середньооблікова чисельність. У 2009 році середньооблікова чисельність робітників не змiнилася, а збільшення продуктивності праці на 13,96 тис.грн. призвело до росту виручки від реалізації на 5 666,00 тис.грн, таким чином загальний вплив факторів дрпівнює 5 666,00 тис.грн.

Також можна провести факторний аналіз впливу об'ємного, структурного та цінового факторів на динаміку обсягу реалізації продукції, для цього потрібно провести потрібні розрахунки (табл.2.10).

Таблиця 2.10

Для розрахунку цих показників були використані показники таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Допоміжна таблиця для розрахунків впливу об'ємного, структурного та цінового факторів на динаміку обсягу реалізації продукції

Ці данні були отримані в ході розрахунків виручки від реалізації та скорегованої виручки від реалізації, завдяки цьому були отримані дані, які показали, що кількість реалізованої продукції позитивно вплинула на динаміку обсягу реалізації продукції, також показники змін цін та показник зрушення у складі реалізованої продукції .

На основі всіх цих отриманних данних була складена загальна зведена таблиця впливу факторів на зміну обсягу реалізації.

Таблиця 2.12

Виходячи з даних цієї таблиці можна сказати, що на обсяг реалізації продукції впливає три групи факторів, це цінові, фактори, що пов’язані з ефективністя використання основних фондів та трудові факторі. Найбільший вплив мають такі фактори як середньорічна вартість основних фондів, фондовіддача та продуктивнiсть працi. Якщо знижується середньорічна вартість основних фондів то зменшується і обсяг реалізації продукції, це веде за собою знижену виручку від реалізації, також само і із продуктивністю праці та фондовіддачею, таким чином підприємство повинно прагнути до збільшення всіх цих показників.

3. Визначення конкурентного статусу та оцінка конкурентоспроможності підприємства

3.1 Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства

Конкурентоспроможність- це важливий атрибут ринкової економіки. Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі, яка доступна для огляду (10 - 15 років). Джерелами конкурентних переваг є прогресивна организаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг. Останнє слід відзначити особливо, тому що аналіз та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства необхідні на всіх ступенях поза виробничого процесу.

Тому проведемо аналітичну оцінку рівня конкурентоспроможності ВАТ «Донецький хлібозавод» та визначемо його місце в порівнянні з підприємствами- конкурентами на основі показників господарсько-фінансової діяльності в розрахунковому році (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Вихідні показники для оцінки конкурентоспроможності Ват «Донецький хлібозавод»

Проаналізувавши данні таблиці можна зробити висновок, що підприємство ВАТ «Донецький хлібозавод» має досить високий рівень рентабельності продажу ніж його конкуренти, рентабельність виробництва до рівнює 4,1, це не самий кращий показник серед інших підприємств, рівень вагомості та збуту продукції – 9,55, загальний коефіцієнт вагомості за блоком складає 2,88, це досить висоий показник. Розглядаючи показники другого блоку – показники виробничого потенціалу можна сказати, що індекс зміни обсягу виробництва продукції складає 1,11, це непоганий показник серед підприємств- конкурентів, індекс зростання продуктивності праці робітників також складає 1,11, він також є гарним, коефіцієнт фондоввідачі дорівнює 1,99, це не самий гірший показник, але він потребує зростання, коефіцієнт оборотності виробничих запасів рівен 9,59, це один з найвижчих показників серед підприємств- конкурентів, цей показник говорить про те, як швидко обертаються виробничі запаси, з цього слідує, що запаси нашого підприємства обертаються доволячи швидко. Коефіцієнт зносу складає 0,17, а коефіцієнт придатності основних фондів дорівнює 0,83, це один з найвищих показникiв серед інших підприємств. Розглядаючи показники організаційного потенціалу та менеджменту, були виявлені такі показники, як: доля витрат на оплату праці у чистій виручці від реалізації продукції, вона дорівнює 0,16, коефіцієнт випередження темпів продуктивності праці та темпів росту заробітної плати робітників- 1,196, це найвищий показник серед підприємств-конкурентiв, коефіцієнт постійності кадрів складає 1, такаж сама ситуація і у конкурентів, коефіцієнт долі управлiнців в загальній кількості працівників дорівнює 0,11. Якщо оцінювати коефіцієнт вагомості за блоком в цілому, то можна сказати, що він складає 0,38.Це один з найвищих показників, і це говоре про те, що організаційний потенціал ВАТ «Донецький хлібозавод» знаходиться на досить високому рівні.

Узагальнимо усі отримані дані у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Проведений аналіз показників конкурентоспроможності підприємства ВАТ «Донецький хлібозавод» свідчить про те, що підприємство є достатньо конкурентоспроможним, а це позитивно впливає на його діяльність, одним з найважливіших показників є конкурентоспроможність фінансового потенціалу, на данному підприємстві вона має дуже високий рівень. Це говорить про те, що необхідно розробити спеціальну програму по збереженню конкурентоспроможності та можливо ще по підвищенню конкурентоспроможності не тількі фінансового потенціалу, а і по підприємству в цілому.

3.2. Визначення недоліків діяльності підприємства та організаційно-економічні заходи, що спрямовані на усунення цих недоліків

Існують декілька факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства. Це фактори макро та мікро середи. Якщо розглядати такі проблеми для підприємства ВАТ «Донецький хлібозавод»,то основною його проблемою є цiнова полiтика держави (удержання вiльної цiни на готову продукцiю та пiдвищення цiн на енергоресурси, сировину i матерiали), а також дуже великi податки. Цi проблеми мають великий вплив на дiяльнiсть пiдприємства.

Соцiальнi проблеми - це низька платоспроможнiсть споживачiв продукцiї, яка напряму залежить вiд економiчних умов держави (низька заробiтна платня, пенсiя, стипендiя, їх несвоєчаснi виплати, неспроможнiсть податкового та соцiального законодавства України). Також iстотними проблемами зараз є зростання цiн на газ, що у свою чергу виклече збiльшення оптово-отпускних цiн на продукцiю та низький врожай озимих через погоднi умови зими 2009-2010 рокiв. Також дуже низький організаційний потенціал та менеджмент, для цього потрібно приймати спеціальні заходи по підвищенню усіх цих виявлених . факторів.

Отже, для підприємства зараз дуже важливими буде впровадження таких заходів:

· широке впровадження досягнень науки та технiки - це основа подальшого прогресу вiтчизняного хлiбопечення, комплексної механiзацiї та автоматизацiї виробництва, застосування нових передових технологiчних схем та процесiв, пiдвищення продуктивностi працi, полiпшення якостi та зниження собiвартостi продукції;

· головними напрямками в роботi хлiбокомбiнату на перспективу є також - зростання обсягу реалiзацiї. З метою зростання обсягiв виробництва планується пiдвищувати конкурентоздатнiсть виробляємої продукцiї шляхом: пiдвищення якостi продукцiї, поширення та поновлення асортименту, встановлення бiльш низьких оптово-вiдпускних цiн шляхом зниження затрат на виробництво продукцiї.

Виконання планiв потребує значних коштiв, якi пiдприємство планує отримати за рахунок прибутку. Довгострокових планiв товариство навести не може, тому що це буде залежити вiд ряду факторiв, а саме: споживчої спроможностi населення, економiчних умов, цiн на сировину та інші.

3.3 Визначення основних цілей, які необхідно поставити для підвищення конкурентного статусу підприємства

Тому як конкурентоспроможність одна з головних ланок діяльності підприємства потрібно визначити основні цілі, які необхідно поставити для підвищення конкурентного статусу підприємства. Таким чиним визначемо основні цілі для ВАТ «Донецький хлібозавод»:

-пошук додаткових ринiкв збуту та iнвесторiв;

-пошук додаткових інвесторів;

-зменшення собівартості продукції шляхом використання нових технологій;

-впровадження нової техніки;

-покращення структури кадрів;

-підвищення продуктивності праці робітника;

-застосування маркетингових підходів, щодо реалізаціі продукції, бо саме маркетингові концепції є основою підвищення конкурентоспроможності потенціалу. Адже лише підприємства, що володіють високим рівнем інформації та забезпеченості ресурсами, готові до неочікуваних подій і не втратять свого потенціалу за жодних обставин.

Якщо підприємство скористується цими пропозиціями це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності, до того ж витрати, що пов’язані із впровадженям нової техніки виправдають себе. Тоді підприємство буде сильним конкурентом на ринку данною продукції і це позитивно вплине на його імідж.

4. Оцінка значущості потенціалу при досягненні цілей підприємства

4.1. Визначення головної цілі підприємства

Розрізняють довгострокові і короткострокові цілі підприємства. В основі такого поділу лежить часовий період, пов'язаний з тривалістю виробничого циклу. Довгострокові - цілі, досягнення яких передбачається до кінця виробничого циклу. Поділ на короткострокові і довгострокові цілі має принципове значення, так як ці цілі розрізняються за змістом. Ця відмінність полягає в тому, що для короткострокових цілей характерна значно більша, ніж для довгострокових, конкретизація і деталізація в таких питаннях, як хто, що і коли повинен виконувати. Бувають ситуації, коли виникає необхідність встановлення між довгостроковими і короткостроковими цілями середньострокових цілей.

Цілі підприємства підрозділяються на економічні та неекономічні. Неекономічні цілі - це, наприклад, поліпшення умов праці, формування іміджу підприємства і т. п. Економічні цілі виражаються в показниках господарської діяльності і поділяються на кількісні (наприклад, збільшення доходів) і якісні (наприклад, досягнення технологічної переваги).

Для успішного функціонування і розвитку підприємства мети можна згрупувати в найважливіші групи.

Матеріальні цілі (цілі досягнення певних матеріальних результатів). До них відноситься майбутня продуктово-ринкова програма підприємства, яку частіше називають просто «продуктової програмою». Матеріальні цілі можуть мати також і вартісне вираження.

Матеріальні цілі досягаються за допомогою реалізації певних заходів, що одержали назву цілей-дій. (Цілі-дії - спеціальні заходи, за допомогою яких досягається мета, необхідні для успішного функціонування і розвитку підприємства без залучення ресурсів.)

Вартісні (грошові) цілі. До них відносяться очікувані в майбутньому фінансові результати. Це можуть бути, наприклад, цінність капіталу, розрахункова і балансовий прибуток або окремі компоненти цих фінансових результатів, наприклад, надходження та виплати, виручка від реалізації продукції, витрати, доходи і витрати. До цих цілей відносяться необхідний для існування підприємства рівень ліквідності та компоненти ліквідності (наявність обігових коштів, надходження та виплати грошових коштів). Вартісні цілі можуть характеризуватися абсолютними і відносними показниками, наприклад, річний прибуток і рентабельність.

Вартісні цілі реалізуються тільки через досягнення матеріальних цілей і цілей-дій.

Соціальні цілі. Це так звані гуманітарні цілі - бажані в майбутньому взаємини між людьми як на самому підприємстві, так і з громадськістю поза підприємства. Соціальні цілі обумовлюють модель поведінки по відношенню до персоналу, особам і громадським групам в підсистемах самого підприємства та в зовнішньому середовищі. Частково це поведінка закріплено законодавчо. Соціальні цілі можуть бути як грошовими, так і негрошовими. Наприклад, рівень доходів персоналу, цікава робота, культура підприємства, ідентифікація працівників з підприємством і його цілями, імідж підприємства, захист навколишнього середовища і т.п.

На основі цього сформулюємо головні цілі підприємства ВАТ «Донецький хлібозавод»:

- підвищення темпів росту потенціалу підприємства;

- збільшення обсягу виробництва та реалізації;

- максимізація прибутку;

- оптимізація витрат обігу;

- забезпечення рентабельності;

- виживання в умовах конкурентної боротьби;

Досягнення усіх цих цілей допоможе підвищенню рівня конкурентоспроможності підприємства.

4.2 Визначення оцінки розвитку підприємства

Для визначення оцінки розвитку підприємства необхідно знати його стан розвитку в даний період часу. Тому розглянемо основні показники господарської діяльності підприємства ВАТ «Донецький хлібозавод» у таблиці 4.1, яка розрахована на основі Ф№1 «Баланс», Ф№2 «Звіт про фінансові результати» (додатки А, Б, В).

Таблиця 4.1

Основні показники господарської діяльності ВАТ «Донецький хлібозавод»

За данними таблиці можна зробити висновок, що виручка від реалізації в порівняних цінах зменшилася на 6 789,5 тис.грн, це складає 10,8%, хоча обсяг виробництва вирiс. Трапилось зниження продуктивності праці в порівняних цінах на 9,39%, зменшився прибуток від реалізації, також зменшився прибуток від операційної діяльності, збiльшився показник фондовіддачі. Сократився фонд заробітної плати.

На основі даних складових потенціалів експерти першого та другого туру виставляли бали ВАТ «Донецький хлiбокомбiнат». Отже оцінки наведені у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Виходячи з цих данних можна сказати, що підприємство має достатньо високий рівень розвитку, ал еще можливо підвищувати свій стан завдяки вже запропонованим заходам.

4.3. Вплив складових потенціалу на потенційні можливості підприємства

Як вже було виявлено підприємство має можливості для досягнення своїх цілей. Але на них завжди оказують вплив внутрішні та зовнішні фактори. Для більш глибокого виявлення впливу на ці можливості проведемо оцінку впливу складових потенціалу на можливості підприємства за допомогою експертів (таблиці 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7).

Таблиця 4.3

Продовження таблиці 4.3

Продовження таблиці 4.4

Продовження таблиці 4.4

Таблиця 4.5

Розрахуємо середні значення експертних оцінок щодо визначення ступеня впливу складових потенціалу у використанні можливостей підприємства (таблиця 4.8).

Таблиця 4.8

Проведений аналіз дає можливість визначити які можливості для підприємства майже досягнуті, а над якими потрібно працювати. Об’єктивна оцінка потенційних можливостей підприємства, а також параметрів і характеристик його конкурентоспроможного потенціалу має велике значення для прийняття своєчасних управлінських рішень. Так, оцінка конкурентоспроможності потенціалу охоплює усі найбільш важливі оцінки господарської діяльності підприємства, крім дублювання окремих показників, і дозволяє швидко і ефективно оцінити стан підприємства на галузевому ринку. Разом з тим в його основу закладена експертна оцінка показників вагомості кожного коефіцієнта, а така оцінка не може вважатися абсолютно вірогідною. На нинішньому етапі розвитку ринкових відносин необхідне більш глобальне розуміння проблем конкурентоспроможності потенціалу підприємства для більш реального висновку про її рівень.

4.4 Визначення потенційного та реального рівня використання кожної складової потенціалу підприємства

Конкурентоспроможність підприємства залежить від багатьох умов:

· від діяльності урядів щодо створення справедливого конкурентного середовища,

· від методичного забезпечення реструктуризації підприємств, необхідної для їх успішного функціонування в конкурентному середовищі,

· від стану законодавства, зокрема податкового і антимонопольного, і т.п. Проте в першу чергу конкурентоспроможність підприємства визначається його потенціалом.

Конкурентний потенціал підприємства показує можливість (поточні передумови) зберігати або збільшувати свою конкурентоспроможність у довгостроковому періоді, тобто конкурентоспроможність потенціалу визначається сукупністю параметрів, що зумовлюють потенціал і здатність системи ефективно утримувати або збільшувати свою частку на ринку, мати досить високий рівень рентабельності у перспективі. Але, щоб досягти високого рівня конкурентоспроможності потенціалу, пропонується постійно досліджувати та оцінювати можливості підприємства.

Розрахуємо інтегральні показники значущості потенціалу для досягнення цілей підприємства (табл.4.9).

Таблиця 4.9

На основі цієї таблиці можна оцінити наскільки той чи інший показник важливий для досягнення цілей підприємства.

Подальше дослідження і розробка критеріїв і показників вимірювання конкурентоспроможності потенціалу дозволить одержати комплексну оцінку конкурентоспроможності досліджуваного підприємства. Це дасть можливість кількісно виразити ключові компетентності, оцінити конкурентні переваги і сконцентрувати ресурси, необхідні для їх посилення.

4.5 Оцінка ступіня внеску складових потенціалу підприємства у досягненні поставлених цілей

В сучасних умовах при різкому загостренні міжнародної конкуренції особливе значення для підвищення конкурентоспроможності підприємств набуває оцінка ступіня внеску складових потенціалу підприємства у досягненні поставлених цілей.

Подальше дослідження і розробка цілей і показників вимірювання конкурентоспроможності потенціалу дозволить одержати комплексну оцінку конкурентоспроможності досліджуваного підприємства. Це дасть можливість кількісно виразити ключові компетентності, оцінити конкурентні переваги і сконцентрувати ресурси, необхідні для досягнення мети.

Для визначення потенційного рівня використання кожної складової потенціалу підприємства ВАТ «Донецького хлібокомбінату» розрахуємо таблицю 4.10.

Таблиця 4.10

Завдяки данним цієї таблиці ми бачимо, що підприємство має дуже низьки показники, а це означає, що воно не спроможне надати своєї продукції конкуреннтноспроможний статус. Це є дуже негативним для підприємства, для того, щоб підвищити усі ці показники воно повинно налагоджувати своє виробництво більш жорсткими методами.

На останньому етапі розрахуємо ступінь внеску кожної складової потенціалу підприємства у досягненні поставленої цілі (табл.4.11).

Таблиця 4.11

Завдяки отриманним данним можна побачити, що підприємство може досягнути бажаних результатів. В результаті проведеного аналізу підприємства можна зробити висновок, що загальне та фінансове положення підприємства є стабільним і стійким, а також є можливість самофінансування. Прямуючи до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей підприємство повинно забезпечувати собі технічну та економічну ефективність. Іншими словами, воно повинно знайти спосіб оптимального сполучення технічної та економічної ефективності для забезпечення найкращих умов пропозиції.

5. Комплексна оцінка ефективності діяльності підприємства

5.1 Визначення показників, що комплексно характеризують ефективність діяльності підприємства

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави. Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Проведемо комплексну оцінку ефективності діяльності підприємства ВАТ «Донецького хлібозаводу» (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

За данни таблиці можна зробити висновок, що чиста виручка від реалізації продукції вирiсла на 10,82%, а чистий прибуток впав аж на 51,45%. Досить значно знизились оборотні та необоротні активи, що негативно для збільшення прибутку підприємства, фонд заробітної плати також знизився, теж саме й з середньомісячною заробітною платнею 1 робітника. В цілому можна сказати, що підприємство розвивалося стабільно, але в данній ситуації це не носить позитивний характер, тому що воно загублює рівень своєї конкурентоспроможності.

5.2 Оцінка показників, що характеризують результати діяльності

Для оцінки діяльності підприємства розраховуються спеціальні показники, які в подальшому свідчать про ефективну або неефективну його діяльність. Розглянемо ці показники для підприємства ВАТ «Донецький хлібозавод» (табл.5.2).

Таблиця 5.2

Виходячи з данних цієї таблиці можна казати, що ресурсовіддача сукупних ресурсів зросла, на 16,09%, рентабельність сукупних ресурсів навпакивпала. Коефіцієнт оборотності оборотних активів виріс на 99,69%, це показую нам позитивний результат, показник трудовою діяльності теж вирiс, на 19,6%. Всі ці результати призвели до зменшення інтегрального показника економічної ефективності господарської діяльності на 10,95 %. Це дає можливість сказати нам, що підприємство розвивається не досить стабільно.

5.3 Оцінка темпу інтенсивності розвитку та економічного росту підприємства

На протязі своєї діяльності підприємство розвивається за певним темпов, який в подальшому може свідчити про його діяльність, ефективну або неефективну працю. Проведемо певні розрахунки для визначення темпу інтенсивності розвитку ВАТ «Дружковський хлібозавод» (табл.5.3).

Таблиця 5.3

На основі цієї таблиці можна зробити висновок, що незважаючи на деякі негативні зміни в роботі підприємства темп інтенсивності розвитку склав 2672,71, це досить добрий показник, який свідчить про стабільну та добру роботу підприємства.

Одним із важливих показників є показник індексу економічного росту, розрахуємо його (табл.5.4).

Таблиця 5.4

На основі цієї таблиці зробимо висновок, що завдяки росту продуктивності праці на 10,82%, коефіцієнту оборотності оборотних активів на 99,69%, витратовіддачі на 10,82 % ,індекс економічного росту склав 1,09. Це достатньо високий показник, який дає право ще раз сказати, що підприємство ВАТ «Донецький хлібозавод» має стабільну позицію на хлібопекарському ринку.

5.4 Можливі напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства

Підприємство це відкрита соціально-економічна система. Сукупність поставлених цілей є визначальною передумовою ефективного його функціонування. Наявність ресурсів на підприємстві має дуже велике значення, але ща потрібно знати як ці ресурси приміняти у діяльності, і головною задачею підприємства є раціональне їх використання. Тому, досягнення ефективності підприємства повинно розглядатися з урахуванням значущості його потенціалу з урахуванням потенційних можливостей.

Для підприємства ВАТ «Донецький хлiбокомбiнат» були розроблені основні напрямками підвищення ефективності діяльності:

· оптимізація усіх витрат підприємства;

· підвищення рентабельності;

· впровадження нових технологій та техніки;

· збільшення прибутку;

· раціональне використання оборотних та необоротних активів;

· застосування маркетингових стратегій, рішень, ідей;

· проведення систематичних моніторингів роботи підприємства;

· стимулювання робітників до праці.

Якщо підприємство буде працювати над усіма цими напрямками, воно зможе підвищити свою ефективність та головне, щоб усе це виконувалося у одному комплексі, коли буде існувати одна велика комплексна система дій підприємства тоді і буду позитивний результат його праці.

ВИСНОВКИ

При написанні роботи були виконані основні сформульовані завдання досліджуваної проблеми.

В результаті вивчення теоретичних аспектів було виявлено, що харчова та переробна промисловість України - одна із стратегічних галузей економіки, покликана забезпечувати стійке постачання населення необхідними якісними продуктами харчування.

Хліб був і залишається одним з основних продуктів харчування населення нашої країни. Правильна організація виробництва хлібобулочних виробів та економне витрачання ресурсів у хлібопеченні є пріоритетними завданнями галузі, від вирішення яких залежить і якість продукції, і зменшення її собівартості, а, отже, зростання прибутку хлібопекарських підприємств, їх конкурентоспроможність, можливість впровадження у виробництво нового прогресивного обладнання та здатність виходу на нові споживчі ринки.

Будь-яке підприємство функціонує в умовах насиченості галузевих ринків. Обсяги виробництва та реалізації з кожним роком зростають. В пкршу чергу керівництво підприємств зацікавлено у подальшому збільшенні обсягу виробництва і реалізації продукції. Основним представником хлібопекарської галузі є ВАТ «Донецький хлібозавод».

Внаслідок проведення глибокого аналізу підприємства, було з’ясовано, що підприємство ВАТ «Донецький хлібозавод» є на ринку достатньо сильним конкурентом.

Прямуя до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей підприємство повинно забезпечувати:

- технічну та економічну ефективність. Іншими словами, воно повинно знайти спосіб оптимального сполучення технічної та економічної ефективності для забезпечення найкращих умов пропозиції;

- проведення аналізу виробничої діяльності підприємства;

Для підвищення конкурентоспроможності і ефективності діяльності підприємства необхідне впровадження запропонованих заходів в комплексі, це надасть можливість підвищити конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому, та зміцнити його становище серед конкурентів на ринку харчової промисловості.

ЛІТЕРАТУРА

1. www.apk-inform.com

2. www.minagro.gov.ua

3. www.niss.gov.ua

4. www.harchovyk.com

5. www.ukrstat.gov.ua

6. www.smida.gov.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

Баланс ВАТ «Донецький хлібокомбінат» за 2008 рік

Додаток Б

Баланс ВАТ «Донецький хлібокомбінат» за 2009 рік

Додаток В

Звіт про фінансові результати за 2008-2009рр.