Колісник О.П.
МЕНТАЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ, БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬ
ТА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНЦІВ
Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з окремих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а включають в себе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Етноси мають своє “обличчя” сформоване етногенезом, історією і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура, духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ведучою і визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу, так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда (представника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж історичними обставинами його життя, а в більшій.
Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень, цінностей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова, бо дає окремому етносу чи індивіду орієнтири життя: “Для чого і в ім’я чого жити і боротися?” Смисли є визначальними рушіями людського буття, бо коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин, причому ментальна частина передує рефлексивній.
Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозривно пов’язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий, досвідний) і рефлексивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедентний). Становлення духовної культури розпочинається з її, культури, ментальної частини, яка виступає в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна духовність є першою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю поведінки окремих індивідів. Коло діяльностей як індивіда, так і спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окремих сторін світу, а стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях при породженні дії чи вчинку.
Ментальна духовність має в своїй основі колективні уявлення та архетипи колективного несвідомого. Психодіяльні і психоповедінкові архетипи започаткувалися ще на початку етногенезу (15). З плином часу вони ускладнюються, вбудовуються і вибудовуються в систему ментальної духовності етносу, традиційно передаються через покоління і через колізії та апокаліпсиси в історії етносу. Засвоєння архетипів (давніх праобразів) материнської спілки є початком соціалізації індивіда; вони привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно), але складають базу для становлення індивідуальної свідомості як образу світу від якого індивід відштовхується в своїй орієнтації у реальному світі. У випадках психічної інволюції чи деградації індивіда архетипи втрачаються останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш консервативною частиною психіки індивіда, яка робить цього індивіда типовим представником етносу; служить не лише початком і базою свідомості, але і “ситом”, “цідилком” “призмою (тобто етноконтролюючим фільтром) у його характерному стосунку до світу, до інших людей, до самого себе. Архетипи колективного несвідомого “вкорінюють” індивіда в буття, бо саме на основі ментальності розвивається буттєва (чи буденна) свідомість пересічних членів етносу, їх свідомість для буття.
Ментальність включає в себе також настанови (стосунки і готовності), які проявляються у передбачуваній, наперед визначеній., спрямованості психіки на певний спосіб і стиль взаємодії з світом, які (спосіб і стиль) втілюються в образах-уявленнях (звична неусвідомлена, але реально діюча інформація) і в автоматичних динамізмах (звична неімпульсивна енергетика), через які реалізуються образ світу і життєва філософія етносу чи іншої спільноти.
Змістом ментальностей індивідів є психологічна культура соціальних груп, які дійсно несуть на собі і виконують культуру та історію і які, одночасно, мимовільно їх творять. Психологічна культура соціальних груп певної епохи включає в себе настановчі психічні утворення які не усвідомлюються, але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці, одержані в спадок від предків і попередників (взірці вірувань, зразки переживань, кліше думань, стереотипи вчинків, шаблони вирішення проблем).
Ментальні образи уявлення і динамізми, які складають основу образу світу і життєвої філософії етносу, хоча і мають певні відмінності в окремих субетносах і групах, зберігають базове системне співвідношення настановчих стереотипів світоосягнення спонук до діяльності і рис поведінки, яка виявляє себе в породженні характерних для даного етносу чи групи особливостей тлумачення світу, кола діяльностей і стилю поведінки. Це панівне панівне ментальне співвідношення настановчих спонук, рис і тлумачень є системним психічним новоутворенням, яке ми назвемо супідлеглістю настанов ставлень, бо система тут складається, в основному, за принципом значущості певних дій і вчинків для виживання етносу, групи чи окремого індивіда: менш важливе ставлення підпорядковується і підлягає більш важливому. Уся система діє за певними взірцями, настановчо. Супідлеглість настанов ставлень є гуртовою для всіх представників даного етносу чи групи в певну епоху, на конкретних теренах і у визначеному оточенні.
Ментальна духовність у сталому вигляді являє собою деяку інтеріоризовану супідлеглість настанов-ставлень, яка виступає в якості характерного для даної спільноти стилю спрямованості у світовідчутті, світосприйманні, світодіянні. Невідрефлектовані образ світу і життєва філософія, які стоять за ментальною супідлеглістю настановлень, є характерними для цієї спільноти, самобутніми і неповторними. Унікальна ментальна духовність породжується спільнотою протягом довгого історико-культурного буття на певних теренах; убирає в себе соціальний досвід спільноти у вигляді шаблонів діяльності, стереотипів поведінки та еталонів тлумачення явищ світу; виконує функцію образу світу, який служить конкретному індивіду для орієнтації в реальному світі; ззовні існує та пропонується для засвоєння окремим індивідом у вигляді народної звичаєвості та групових традицій; важко поступається новаціям, що проявляється у збереженні певного внутріпсихічного інваріанту протягом великих історичних діб етносу чи групи. Стандартизовані історією культури і стабілізуючі буття спільноти ментальні утворення не є абсолютними штампами, які жорстко програмують життя спільноти чи індивіда. В реальному бутті в міру розвитку культури збільшується регулюючий вплив індивідного досвіду і з’являються можливості індивідуального вибору. Ментальні настанови виступають у ролі пропонованих референтними групами і особістостями для засвоєння конкретним індивідом уявлень-тлумачень світу, сенсів життя, цінностей і норм поведінки, операційного оснащення діяльностей. Вони є регламентами, які, існуючи навіть у неусвідомленому вигляді, починають впливати на детермінацію діяльності і поведінки індивідів певної історичної доби і культури, задаючи напрямок і межі буттю. Ментальна духовність на своєму щаблі розвитку, повноцінно виконує ті ж функції, які на більш високому рефлексивному щаблі, виконує рефлексивна свідомість, хіба лише в меншому обсязі, менш творчо і з меншою персональною відповідальністю. Ментальність допомагає індивіду і спільноті діяти в світі; об’єднує в одне континуальне ціле психіку індивіда і спільноти, каналізує спонукання до діяльності звичним переходом від ідеального, але неусвідомленого, взірця, до реальних вчинку і дії; кладе епохальну межу індивідним і спільнотним можливостям світоосягнення, світопереживання і світодіяння; консервативно смислотворить і вкорінює в буття індивіда і спільноту.
В міру історико-соціального розвитку етносу збільшується внесок у його буття рефлексивної духовності, яка завжди базована на духовності ментальній, бо у рефлексивній духовності освічених і просунутих у своєму розвитку членів етносу завжди є невідрефлексована до кінця ментальна основа, яка робить її діяльність і поведінку характерною для представника даного етносу. Євреї, які є найбільш відомими творцями і поборниками універсальної космополітної та інтернаціональної культури для інших народів, яеред яких їм доводиться жити, після двох тисячоліть бездержавності відродили свою державу Ізраїль і зробили раніше мертву рідну мову івріт живою і державною, бо будучи людьми висококультурними добре розуміли значення материнської мови для розвитку національних ментальності, ідентичності, еліти і держави. Ментальність певним чином програмує людину на етнічний лад і в цьому програмуванні немає нічого поганого. В самій ментальності є різні сторони і особливості, які по різному впливають на долю етносу і окремих індивідів; в ній є і такі якості, які уже не відповідають сучасним умовам і підлягаютть корекції. Ментальність консервує традиційну духовність етносу, зберігає її унікальність і цілісність, служить базою для етнічної ідентифікації. Моральна оцінка відноситься до дій і вчинків окремого індивіда чи політичного режиму, які були детерміновані їх смислово-ціннісним духовним рівнем розвитку, і не стосується їх ментальності, бо відповідальність завжди має бути персональною.
Ментальність як нерефлексивна (а часто пралогічна) частина психіки залишається у великій мірі неусвідомленою; її доля у спільнотній психіці і в психіці окремого індивіда може зменшуватися за обсягом, але ніколи ментальна частина психіки не зникає цілком. Вона несе в собі традиційний для цього етносу образ світу, в якому імплицітно представлені образ реального фізичного світу, образ взірцевих міжлюдських стосунків, типовий образ Я члена етносу, сценарій життя і смислобуттєва життєва філософія. Саме властива конкретній ментальності життєва філософія є найважливішою частиною традиційного образу світу; саме вона орієнтує індивіда в світі і є базою свідомості для буття. Невідрефлексована ментальна “життєва філософія” є аналогом рефлексивного світогляду, на ній він засновується і є лише її, життєвої філософії, рефлексивною усвідомленою вершиною, яка з розвитком індивіда стає відносно незалежною від ментальної життєвої філософії і може мати певний корегуючий вплив на неї.
Під особистістю ми розуміємо певну ієрархію смислів, суб’єкта вольової (рефлексивної) дії і спонтанність психіки. Властивий для певної ментальності образ Я індивіда (який надалі ми будемо називати базовою особистістю) якраз і являє собою типову (чи характерну) для цього етносу ієрархію смислів, засвоївши, привласнивши і модифікувавши у відповідності до умов життя яку, індивід стає особистістю як певною ієрархією смислів, яка об’єднує в собі загальноетнічне, особливе для мікрогрупи та індивідуальне, властиве лише цьому індивідові. Властива даному етносові типова ієрархія смислів якраз і є базовою особистістю цього етносу, яка передається через покоління та епохи.Суб’єктом вольової дії індивід стає з певного ступеня розвитку рефлексивної духовності, коли він уже є здатним породжувати дії та вчинки по власному рефлексивному міркуванню і брати на себе персональну відповідальність за зроблений вибір. Спонтанною особистість стає тоді, коли виходить за межі регламентів у переживання цілосності світу і себе як невід’ємної його частинки; стає над парадигмою рефлексивно-концептуально-понятійної картини світу і природньо вплітає свої діяльності в плин світової спонтанності.
Ментальна духовність інтеріоризуючись в психіку окремого індивіда закладає там “базову особистість”, характерну для даної спільноти, яка здійснює впорядковуюче структурування світу та регуляцію діяльності і поведінки цього індивіда у відповідності з образом світу і життєвою філософією етносу чи групи. Саме своєрідна базова особистість як цілісний, але не усвідомлений образ Я, є найхарактернішим ансамблем типологічних ознак етносу чи групи. Суть цього ансамблю ознак в стабільному об’єднанні певних рис і динамізмів, які засвоюються окремим членом спільноти і відрізняють його від представників інших етносів. Базова особистість, яка закодована в материнській мові, ритуальних дійствах і референтних взірцях, являє собою певні стереотипні форми внутрішніх структурування світу і регуляції діяльності, вона передається новому членові спільноти в процесі комунікації з еталонними членами етносу.
Через ментальність в продовж віків передається “базова особистість” даного етносу, в якій закладена типова ментальна духовність (значення, смисли, символи, цінності, міфи), тобто базова особистість несе в собі життєву філософію даного етносу (в першу чергу) і повне операційне оснащення (в другу чергу). Завдяки ментальності більш-менш легко, хоча і залежно від колізій історії етносу і біографії індивіда, відбувається такий надзвичайно важливий акт як ототожнення індивідом себе з етносом. При сприятливих обставинах “імпрітінг” ментальності відбувається природньо (легко і просто, непомітно і безпосередньо); архетипи інтеріоризуються в процесі побутового спілкування, засвоєння материнської мови, від референтних носіїв, індивідуальних і групових. Основою переживання етнічної ідентичності є базова особистість даної спільноти. Ментальна “базова особистість” є консервативним новоутворенням, яке закладається в надсвідомість і в підсвідомості, стійко передається наступним членам і поколінням спільноти. Базова особистість не є вічною, вона теж знаходиться в розвитку, але змінюється вона дуже екстенсивно і болісно. Плин часу, зміна соціального досвіду, суттєва видозміна обставин життя вимагають конверсії структури базової особистості. При всій своїй консервативності, навіть при умові життя в гущі своєї спільноти і на рідних теренах, базова особистість реагує на зміни життєвих ситуацій і хоч дуже повільно, але змінюється. Міра ригідності і психофізіологічна “ціна” змін структури базової особистості у різних індивідів різні. При зміні контактної спільноти базова особистість може змінюватися в більшій мірі, але не цілком, завжди залишається певна “база”. Хоча українська популяція поступово втрачала героїчно-козацький та шевченківський тип особистості, але вона ще й досі не стала тотальним “російськомовним населенням” (9).
На становлення національної самототожності індивіда впливає багато чинників, з яких наслідування, трансформація у власні настанови пропонованих взірців і проявів базової особистості є головними. Саме базова особистість проноситься етносом через покоління і через випробування історією. Базова особистість являє собою системне стабільне співвідношення психічних настанов, яке інваріантно передається через покоління певної спільноти і яке в процесі життя складається у певну, характерну для даного індивіда, супідлеглість настанов-ставлень. В цій супідлеглості фіксуються стереотипні форми діяльності і поведінки, які характеризують етнос і, одночасно, частково відображають індивідуальний життєвий досвід людини. Те що основними складниками базової особистості в прижиттєві психічні новоутворення у вигляді настанов робить базову особистість стабільною, стійкою проти змін та інтерційною в збереженні. Базова особистість входить фундаментальним інваріантом у ідентичність особистості, в її Я-образ чи Я-концепцію. Супідлеглість настанов-ставлень інтуїтивно переживається індивідом як імпліцитний образ його Я, який через зворотний зв’язок від оточуючих індивідів стає для нього експліцитним.
У етнічних настановах-ставленнях в знятому вигляді закладені предківські архетипи, які індивід неповторно поєднує і які входять в його систему ментальних образу світу і життєвої філософії, вмонтованих в супідлеглість настанов-ставлень. Базова особистість у вигляді характерності у супідлеглості настанов-ставлень з імпліцитно закладеними етнічними образом світу, життєвою філософією і сценарієм життя входять найважливішими складниками в національну ментальність; саме базову особистість потрібно передати наступному поколінню етносу як основу для становлення етнічної самототожності окремих індивідів; така спадщина здатна забезпечити як збереження етносу у віках, так і становлення стабільного смислового вкорінення окремого індивіда у буття. Там де передана і вкорінена в психіку окремого індивіда базова особистість спільноти, там індивід не рефлексивно і природно ототожнює себе з рідною спільнотою.
Ментальна духовність є обов’язковим фундаментом функціонування будь-якої культури. Вона проявляється як самостійно, так і у вигляді необхідної основи для розвитку більш високої рефлексивної духовності.
Ментально-досвідна духовність з її функціями при розвитку духовності рефлексивно-концептуальної продовжила свою місію і лише поступилася парадним місцем. Націоналізм як рефлексивна ідеологія національної держави і політичної нації для здобуття своїх ідеалів спирається на ідентичність і культивує потрібну йому сторону ментальності. З становленням держави і нації звичаєвість і традиції зберігаються, їх розвиток стає турботою держави і її лідерів. У всі епохи, а тим паче в період власної державності, кожна нація хоче мати своє неповторне обличчя, яке б зберігалося у віках і яке неможливо невпізнати та сплутати з чужим.
ЛІТЕРАТУРА
1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Фонд за экономическую грамотность. - 1995. - 296 с.
2. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во Моск. ун-та. - 1984. - 200 с.
3. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для вихователів, учителів і українських родин. - Брюссель-Торонто-Нью-Йорк-Лондон: - 1976. - 208 с.
4. Заличенко А.И. Психология духовности. - М.: Изд-во Трансперсонального института 1996. - 400 с.
5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Изд-во МГУ - 1975. - 304 с.
6. Маслоу А. Психология бытия. - М.: RAFL-book, - К.: Веклер, 1997. - 304с.
7. Налимов В.В. Спонтанность сознания. - М.: Прометей, 1989. - 288 с.
8. Українська душа. - К.: МП “Фенікс”, 1992. - 128 с.
9. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.
10. Фромм Э. Иметь или быть. - М.: Прогресс, 1990. - 331 с.
11. Фромм Э. Психоанализ и этика. - М.: Прогресс, 1993. - 250 с.
12. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогресс, 1996. - 344с.
13. Юнг К.Г. Архетип и символ. - М.: Ренесанс, 1991. - 304 с.
14. Юнг К.Г. Психология бессознательного. - М.: Канон, 1994. - 320 с.
15. Субтельний О. Україна: Історія. - К.: Либідь, 1991. - 512 с.
АННОТАЦІЯ.
Ментальність несе в собі нерефлексивний образ світу, який включає в себе типову для спільноти базову особистість і сценарій життя. Ментальність служить окремому індивідові для ідентифікації з рідною спільнотою, вкорінює його у буття, а також вона слугує національній еліті для консолідації спільноти і для перетворення її в державно-політичну націю.
ANNOTATION
Mentality has non-reflektive image of the world which includes typical for the community basic personality and life ecesary. Mentality geroes as an identification with native community, put it into life, it also server for national elithe for consolidation the community and for turning it into state and political nation.
ÓКолісник Олексій Петрович
доцент кафедри психології Волинського державного університету ім. Лесі Українки, кандидат психологічних наук
263007 Луцьк просп. Грушевського 13, кв.16. Тел. 3-48-24
|