Дипломная работа: Теоретичні моделі економічного зростання economic growth models та їхня роль для країн що розвиваються

«Теоретичні моделі економічного зростання (economic growth models) та їхня роль для країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою»

Зміст

Резюме

Вступ

Теоретична частина

Аналітична частина

Практично-рекомендаційна частина

Висновки

Додатки

Резюме

Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем, до якої постійно звернута найпильніша увага економістів і політиків. Саме темпи економічного зростання визначають динаміку економічного розвитку країни, її авторитет на міжнародній арені та історичні перспективи.

Актуальність теми полягає в тому, що економічне зростання — це найважливіша макроекономічна категорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, а й здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому, на нашу думку, економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.

Актуальність обраної теми курсової роботи не викликає сумніву, адже лише економічне зростання дає можливість більш повного задоволення суспільних і особистих зростаючих проблем, зростання національного продукту і доходу, а на цій основі — підвищення добробуту нації. Недарма перед Україною зараз гостро стала необхідність в зростанні темпів економічного зростання у зв’язку з низькою ефективністю національної економіки. Пошук шляхів його досягнення є одним з пріоритетних проблем для нашої країни.

Метою виконання курсової роботи є вивчення теоретичних моделей економічного зростання та їх основних факторів, їхня роль для країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою, дослідження їхніх показників в сучасних умовах розвитку України.

Задачі курсової роботи:

- висвітлити поняття, сутність та зміст моделей економічного зростання;

- проаналізувати сучасні моделі економічного зростання;

- розглянути особливості моделей економічного зростання в Україні.

Вступ

В національній економіці постійно відбуваються кількісні і якісні зміни, які торкають усіх її сфер — виробництва, розподілу, обміну і споживання. Вирішальними при цьому стають зміни в виробництві національного продукту. Відомо, що, коли в процесі відтворення відбувається зростання обсягу чи якості національного продукту, то здійснюється економічне зростання.

Вивчення сутності такого макроекономічного поняття як «економічне зростання» є дуже важливим та цікавим завданням. Існує чимало розроблених моделей економічного зростання, які мають змогу роз’яснити ти чи інші практичні політики-економічні напрямки суспільства щодо досягнення бажаного збільшення економічного розвитку країни, а саме тому і добробуту кожного її громадянина.

Економічне зростання означає збільшення реального ВВП країни за рік порівняно з попереднім роком. Воно дає змогу повніше задовольняти потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня і збільшувати час відпочинку, подовжувати тривалість освітньої і професійної підготовки молодого покоління, полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Загалом економічне зростання дає нації змогу повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові виробничі й соціальні програми.

Країни, що розвиваються , стикаються з величезними труднощами в поєднанні чотирьох факторів економічного зростання – природних ресурсів, трудових ресурсів, капіталу та технології. Ці труднощі підсилюються різноманітними соціокультурними та інституційними перепонами. Внаслідок усіх цих обставин більшість країн, що розвиваються, потрапило в закляте коло бідності. Для прискорення свого розвитку слаборозвинуті країни ставлять на порядок денний реформу міжнародних економічних відносин, що дасть змогу створити “новий світовий економічний порядок”.

Теоретична частина

Економічне зростання і його типи

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, заощадження і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них — на виробництво.

З заощадженням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-технічний прогрес виступає у вигляді як уже втіленого, тобто діючої техніки і технології, так і такого, що має бути застосований у виробництві на основі підготовлених теоретичних і практичних розробок. У першому випадку йдеться про дійсно досягнутий науково-технічний рівень виробництва, в другому — про потенційний.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності; по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.

Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природо охорони як особливої сфери діяльності суспільства. За умов сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної еколого-економічної системи відтворення. Розв'язання еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР та соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Ресурси економічного росту

До основних факторів (ресурсів) економічного росту відносяться праця, земля та капітал . У свою чергу, кожний з них — сукупність факторів «другого порядку». Так, капітал — це будинки, спорудження, устаткування, сировина, паливо тощо, які по різному впливають на створюваний ВНП. До капіталу можна віднести і НТП, вплив якого на величину і структуру ВНП постійно зростає. Безумовно, до числа зовнішніх факторів економічного росту треба віднести і сукупний попит суспільства, тому що саме він виступає «основним локомотивом» економічного росту як у кількісному, так й в структурному і якісному аспектах. Очевидно, усі фактори, за винятком сукупного попиту, відносяться до факторів пропозиції.

Кожний з ресурсів постійно змінюється в залежності від інших ресурсів, а також від соціально-економічного розвитку суспільства, і виконує різні функції у впливі на економічний ріст. Він виміряється різними показниками — ціннісними і натуральними (дод. 1).

Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або досягти збільшення потенційного рівня ВВП.

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделей економічного зростання.

Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов’язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов’язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У період Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлишку капіталу і зв’язана з нею тенденція хронічного масового безробіття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу — так званому «дохідному ефекті» (відкладаючи набік його «виробничий ефект»). Зміст «дохідного ефекту» інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підвищення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.

Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса, Д. Дьюзенберрі. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу, аналізу та залучення конкретних економічних даних. Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали поштовх серйозним статистичним розробкам, глибшому вивченню економічної кон’юнктури для розширення використання математичних методів у економічних дослідженнях.

Неокейнсіансіанська модель мультиплікатора-акселіратора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнісіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей. У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей.

У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:

- Ріст автономних витрат

- Ріст сукупного попиту

- Мультиплікаційний ефект

- Ріст національного доходу

- Ефект акселератора

- Індуційовані інвестиції

- Ріст інвестиційного попиту

- Ріст сукупного попиту

Аналітична частина

Загальний аналіз і схема макроекономічної моделі зростання

Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з’ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. Для досягнення цієї мети до моделі необхідно ввести цілу низку факторів, від яких залежить зростання потенційних можливостей економіки, дослідити їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити найголовніші (або один-єдиний основний фактор). Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального економічного процесу вигляді рівнянь та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується модель, спричиняють відхилення розв’язку моделі реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.

У загальному вигляді модель економічного зростання складається із системи п’яти рівнянь [3, 475]:

1) формула виробничої функції, якою передається обсяг потенційного випуску, тобто випуску продукції за умов повної зайнятості;

2) основна макроекономічна тотожність Y_t =C_t +I_t показує, що вимірник випуску (доходу) Y поділяється в теорії зростання на споживання С та інвестиції І ; вимірники державних витрат G і чистого експорту NX окремо в таких моделях не вирізняються, а розподіляються на споживання та інвестиції держави й інших країн світу (тобто вводяться в компоненти С та І );

3) формула розрахунку динаміки обсягу капіталу з урахуванням інвестицій та амортизації основного капіталу (за умови нульового інвестиційного лагу) має вигляд:

K_t =K_t-1 +I_t —W_t,

де K_t — запас капіталу наприкінці періоду t ;

І_t — інвестиції за весь період t ;

W_t, — амортизація капіталу за період t .

Наведена формула вказує на те, що кількість капіталу зростає на величину інвестицій та зменшується на величину амортизаційних відрахувань;

4) формула для розрахунку вибуття капіталу (амортизації) має вигляд:

де — постійна (незмінна) норма амортизації, яка задається екзогенно отже, вважається, що вибуття капіталу є пропорційним до величини його запасу;

5) щодо інвестицій, то передбачається, що вони складають постійний процент від випуску I_t = s_* Y_t , де s — норма інвестицій (частка інвестицій у сукупному продукті (доході). Норма інвестицій s збігається з нормою заощадження, оскільки сукупні заощадження S_t дорівнюють сукупним інвестиціям І_t . Відповідно,

Y_t =C_t +S_t =C_t +I_t,.

Таким чином, модель економічного зростання у загальному вигляді складається із системи п’яти наведених рівнянь, які містять сім змінних (Y, K, L, C, I, , s ), три із яких задаються екзогенно :

— затрати праці L (зростають із постійним темпом n );

— норма амортизації основного капіталу ;

— норма заощадження s (задається безпосередньо або ж у вигляді певних умов, наприклад, максимізація споживання).

Мета дослідників — з’ясувати питання про те, як змінюються ендогенні змінні в моделі економічного зростання (Y , C та І ) і який із чинників є визначальним фактором довгострокового економічного зростання.

Варто підкреслити, що моделювання економічної динаміки пов’язане з багатьма складнощами. Із всієї різноманітності факторів, які впливають на економічне зростання, до теоретичних моделей вдалося ввести лише три основні змінні: робочу силу; капітал; технічний прогрес.

Ці фактори називаються факторами пропозиції. На жаль, фактори попиту (рівень державних витрат, експорт тощо) не розглядаються в теоретичних моделях зростання. Окрім цього, не всі фактори, які були розглянуті вище, можна виміряти (оцінити) кількісно, а без такої оцінки їх неможливо ввести до моделі.

Саме ця однобокість і є головним недоліком найвідоміших теоретичних моделей зростання Харода-Домара і Роберта Солоу, які ми розглянемо далі.

Неокласична модель росту Р. Солоу

Неокласичні моделі росту переборювали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволяли більш точно описати особливості макроекономічних процесів. Р. Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком невзаємозамінності факторів виробництва. Замість функції Леонтьева він використовував у своїй моделі виробничу функцію Кобба-Дугласа, у якій праця і капітал є субститутами. Іншими передумовами аналізу в моделі Солоу є: гранична продуктивність капіталу, що убуває, постійна віддача від масштабу, постійна норма вибуття, відсутність інвестиційних лагів.

Взаємозамінність факторів (зміна капіталоозброєності) порозумівається не тільки технологічними умовами, але і неокласичною передумовою про зроблену конкуренцію на ринках факторів.

Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівність сукупного попиту та пропозиції. Пропозиція описується виробничою функцією з постійною віддачею від масштабу: Y=F(K,L) і для будь-якого позитивного z вірно: z(K,L)= F(z, z) . Тоді якщо z=1/L , то Y/L=F(K/L,1) . Позначимо (Y/L ) через у , а (K/L ) через k і перепишемо вихідну функцію у формі взаємозв'язку між продуктивністю і фондоозброєністю (капіталоозброєністю): у=ƒ(k) . Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капіталу (МРК ), що убуває в міру росту фондоозброєності (k ).

Сукупний попит у моделі Солоу визначається інвестиціями і споживанням: у = і + с , де і та с — інвестиції і споживання в розрахунку на одного зайнятого працівника. Доход поділяється між споживанням і заощадженнями відповідно до норми заощадження, так що споживання можна представити як с = (1 — s)y , де s — норма заощадження (заощадження), тоді у = с + i = (1 — s)y + i , відкіля і = sy . В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і пропорційні доходу.

Умови рівності попиту та пропозиції можуть бути представлені як ƒ(k)= с + i чи ƒ(k)= і/s . Виробнича функція визначає пропозицію на ринку товарів, а заощадження капіталу — попит на зроблений продукт.

Динаміка обсягу випуску залежить від обсягу капіталу (у нашому випадку — капіталу в розрахунку на одного зайнятого, чи капіталоозброєності). Обсяг капіталу міняється під впливом інвестицій і вибуття: інвестиції збільшують запас капіталу, вибуття — зменшує.Інвестиції залежать від фондоозброєності і норми заощадження, що випливає з умови рівності попиту та пропозиції в економіці: i = sƒ(k) . Норма заощадження визначає розподіл продукту на інвестиції і споживання при будь-якім значенні k : у = ƒ(k), i = sƒ(k), с = (1-s)ƒ(k).

Амортизація враховується в такий спосіб: якщо прийняти, що щорічно внаслідок зносу капіталу вибуває його фіксована частина d (норма вибуття), те величина вибуття буде пропорційна обсягу капіталу і дорівнює dk .

Вплив інвестицій і вибуття на динаміку запасів капіталу можна представити рівнянням: Δk = i — dk , або, використовуючи рівність інвестицій і заощаджень, Δk = sƒ(k) — dk . Запас капіталу (k ) буде збільшуватися (Δk>0 ) до рівня, при якому інвестиції будуть дорівнюють величині вибуття, тобто sƒ(k) = dk . Після цей запас капіталу на одного зайнятого не буде мінятися в часі, оскільки дві діючі на нього сили зрівноважать один одну (Δk=0 ). Рівень запасу капіталу, при якому інвестиції дорівнюють вибуттю, називається рівноважним (стійким) рівнем фондоозброєності праці і позначається k*. При досягненні k* економіка знаходиться в стані довгострокової рівноваги.

Рівновага є стійкою, оскільки незалежно від вихідного значення до економіка буде прагнути до рівноважного стану, тобто до k*. Якщо початкове k₁ нижче k* , то валові інвестиції sƒ(k) будуть більше вибуття (dk ) і запас капіталу буде зростати на величину чистих інвестицій. Якщо k₂ >k*, це означає, що інвестиції менше, ніж знос, а значить запас капіталу буде скорочуватися, наближаючи до рівня k *.

Норма заощадження (заощадження) безпосередньо впливає на стійкий рівень фондоозброєності. Ріст норми заощадження з s₁ до s₂ зрушує криву інвестицій нагору з положення s₁ ƒ(k) до s₂ (k) .

У вихідному стані економіка мала стійкий запас капіталу k₁ * , при якому інвестиції дорівнювали вибуттю. Після підвищення норми заощадження інвестиції виросли на (i′₁ -i₁ ) , а запас капіталу (k₁ * ) і вибуття (dk₁ ) залишилися незмінними. У цих умовах інвестиції починають перевищувати вибуття, що викликає ріст запасу капіталу до рівня нової рівноваги k₂ * , що характеризується більш високими знаннями фондоозброєності і продуктивності праці.

Таким чином, чим вище норма заощадження, тим більше високий рівень випуску і запасу капіталу може бути досягнуть у стані стійкої рівноваги. Однак підвищення норми заощадження веде до прискорення економічного росту в короткостроковому періоді, доти, поки економіка не досягне точки нової стійкої рівноваги.

Очевидно, що ні сам процес заощадження, ні збільшення норми заощадження не можуть пояснити механізм безупинного економічного росту. Вони показують лише перехід від одного стану рівноваги до іншого.

Для подальшого розвитку моделі Солоу по черзі знімаються дві передумови: незмінність чисельності населення і його зайнятої частини (їхня динаміка передбачається однаковою) та відсутність технічного прогресу.

Припустимо, населення росте з постійним темпом n . Це новий фактор, що впливає разом з інвестиціями і вибуттям на фондоозброєність. Тепер рівняння, яке показує зміну запасу капіталу на одного працівника, буде виглядати як: ∆k = i — dk — nk чи ∆k = і — (d + n)k.

Ріст населення аналогічно вибуттю знижує фондоозброєність, хоча й по-іншому — не через зменшення наявного запасу капіталу, а шляхом розподілу його між числом зайнятих. У даних умовах необхідний такий обсяг інвестицій, який не тільки б покрив вибуття капіталу, але і дозволив би забезпечити капіталом нових робітників у колишньому обсязі. Добуток nk показує, скільки потрібно додаткового капіталу в розрахунку на один зайнятого, щоб капіталоозброєність нових робітників була на тім же рівні, що і старих.

Умова стійкої рівноваги в економіці при незмінної фондоозброєності k* можна буде записати тепер так:

∆k = sƒ(k) — (d + n) k = 0 чи sƒ(k) = (d + n)k

Даний стан характеризується повною зайнятістю ресурсів.

У стійкому стані економіки капітал і випуск на один зайнятого, тобто фондоозброєність (k ) і продуктивність (у ) праці залишаються незмінними. Але, щоб фондоозброєність залишалася постійною і при рості населення, капітал повинен зростати з тим же темпом, що й населення, тобто:

∆Y/Y = ∆L/L = ∆K/K = n.

Таким чином, ріст населення стає однієї з причин безупинного економічного росту в умовах рівноваги.

Відзначимо, що зі збільшенням темпу росту населення зростає кутовий коефіцієнт кривої (d+n)k , що приводить до зменшення рівноважного рівня фондоозброєності (k’* ), отже, до падіння k .

З базової моделі Солоу випливає, що заощадження капіталу само собою ще не забезпечує сталого економічного зростання. Економіка неминуче прямує до стаціонарного стану, тому обсяги капіталу й продукції на одного працівника є незмінними. Для пояснення сталого економічного зростання, яке простежується нині в багатьох регіонах планети, потрібно врахувати у моделі Солоу два інші джерела економічного зростання — збільшення населення та науково-технічний прогрес. Проте перш, ніж з’ясувати вплив збільшення чисельності робочої сили на економічне зростання, коротко оглянемо погляди економістів на зв’язок економічного зростання і народонаселення.

В аналітичній економії склалися два протилежні погляди на взаємодію народонаселення і економічного зростання. Згідно з традиційним поглядом (його нерідко ще називають мальтусівським), для підвищення темпів економічного зростання, а отже й збільшення подушних доходів населення, обов’язково потрібно знизити темпи його зростання. Родоначальником цього погляду був Т. Мальтус, який вважав, що зростання населення спрямовує економіку до такого стану, в якому робітники одержують лише мінімум засобів існування.

Прихильники традиційного погляду нині вказують на швидке зростання населення у країнах „третього світу ” і повільний економічний розвиток цих країн. Вони вважають, що розширення контролю за народжуванням є єдиним шляхом прискорення економічного зростання та збільшення подушних доходів у країнах, що розвиваються.

Однак в аналітичній економії існує і протилежний погляд, відомий під назвою „демографічний перехід ”. Згідно з цим підходом, для уповільнення темпів збільшення населення передовсім треба досягти вищих темпів економічного зростання та вищого рівня доходів. Отже, тут причина і наслідок є протилежними порівняно з мальтусівським підходом.

Для аналізу демографічної поведінки населення застосовують широкий інструментарій, основою якого є коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення.

Коефіцієнт народжуваності — це кількість народжувань на 1000 осіб населення у країні за рік, а коефіцієнт смертності — це кількість смертей на стільки ж осіб за рік. Різницю між коефіцієнтами народжуваності та смертності називають коефіцієнтом природного приросту населення. Такий коефіцієнт, що перевищує 15-20, позначає початок демографічного вибуху, тобто дуже швидкого зростання населення країни.

Отже, згідно з традиційним поглядом, для зростання подушного доходу потрібно передовсім зменшити кількість дітей у родині; нижчі темпи зростання населення спричиняють зростання подушного доходу. Відповідно до концепції демографічного переходу насамперед потрібно досягти вищого рівня доходів, що знизить темпи зростання населення.

Стаціонарний стан економіки зі зростанням населення

Досі ми вважали, що чисельність населення, а відтак робочої сили, є незмінною. Припустимо тепер, що населення і робоча сила країни зростають постійним темпом n . Нам уже відомо, що збільшення кількості зайнятих у національній економіці зменшує обсяг капіталу на працівника. Отже, інвестиції збільшують k , тоді амортизація та зростання населення зменшують його. Тому можна записати, що

.

Це рівняння показує, як інвестиції, амортизація та зростання населення впливають на обсяг капіталу на працівника.

Член (h+n)k можна розглядати як порогові інвестиції. Це величина інвестицій, потрібна для підтримання сталого обсягу капіталу на працівника. Порогові інвестиції відшкодовують зношений капітал, який дорівнює hk , а також забезпечують капіталом нових працівників у попередньому обсязі. Величина цих інвестицій дорівнює nk , оскільки на кожного працівника є n нових працівників, а k — обсяг капіталу на кожного працівника. Амортизація зменшує k через зношення капіталу, тоді як зростання населення зменшує k унаслідок його поділу на більшу кількість працівників.

Для подальшого аналізу впливу зростання населення на стаціонарний обсяг капіталу підставимо sf(k) замість і . Тоді

.

Якщо фактичні інвестиції sf(k) перевищують порогові (h+n)k , то економіка ще не досягла стаціонарного стану і обсяг капталу зростатиме. І навпаки, якщо фактичні інвестиції менші за порогові, то обсяг капіталу зменшуватиметься. Тому національна економіка завжди прямує до стаціонарного стану, за якого збільшення капіталу завдяки інвестиціям точно врівноважується його зменшенням внаслідок амортизації та зростання населення. (дод. 1)

У стаціонарному стані зі зростанням населення обсяг капіталу і обсяг продукції на працівника є сталими величинами. Оскільки кількість працівників у національній економіці зростає темпом n , то обсяг національного продукту зростає таким же темпом. Отже, збільшення чисельності робочої сили є одним із джерел економічного зростання. Однак збільшенням чисельності населення і робочої сили не можна пояснити підвищення рівня життя, яке простежується в багатьох країнах світу.

З моделі Солоу випливає, що за однакового рівня заощаджень у країнах з вищими темпами зростання населення стаціонарний обсяг капіталу та обсяг національного продукту на працівника, а отже і рівень життя будуть нижчими, ніж у країнах з нижчими темпами зростання населення.

Урахування в моделі Солоу зростання населення змінює умову досягнення рівня Золотого правила.

Споживання на працівника становить: с = у — і, стаціонарний обсяг продукції — f(k*) , а стаціонарні інвестиції — (h + n)k* . Тоді стаціонарне споживання дорівнює:

С* = f(k*) — (h + n)k* .

Застосовуючи вже відому нам логіку, виявляємо, що стаціонарний обсяг капіталу, який максимізує споживання, досягається за умови:

MPK = h + n , або MPK — h = n.

Отже, споживання максимізується тоді, коли чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпові зростання населення.

Вплив науково-технічного прогресу на економічне зростання

Тепер урахуємо в нашому аналізі ще одне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес. Досі в моделі Солоу припускалося, що співвідношення між затратами праці й капіталу є незмінним. Проте модель можна подати так, щоб вона враховувала підвищення продуктивності праці. Для цього запровадимо нову змінну Е — ефективність праці. Виробничу функцію запишемо так: Y = F(K/L * E) . Ефективність праці залежить передовсім від обсягу знань суспільства про методи виробництва. Наприклад, запровадження наприкінці ХХ ст. у виробничий процес комп’ютерів сприяло підвищенню ефективності праці.

Підвищення ефективності праці можна розглядати як збільшення чисельності робочої сили. Добуток (L * E ) вимірює кількість ефективних працівників. Якщо припустити, що g — темп науково-технічного прогресу, а робоча сила зростає темпом n , то кількість ефективних працівників зростає темпом (n + g ).

Для простоти аналізу припустимо, що тепер (k = K/L * E ) — капіталоозброєність одного ефективного працівника, а (у = Y/L * E ) — обсяг продукту на одного ефективного працівника. Отже, можна знову записати: y = f(k) . зміна обсягу капіталу за рік тепер має такий вигляд:

Δk = s * f(k) — (h + n + g)k .

Порогові інвестиції мають відшкодувати зношений капітал (hk ), забезпечувати капіталом нових працівників і нових ефективних працівників, який створює науково-технічний прогрес. Врахування НТП істотно не змінює аналізу стаціонарного стану. Існує лише один обсяг капіталу на ефективного працівника, позначений (k* ), за якого капітал і обсяг продукції на нього є сталими. Оскільки ефективність праці кожного зайнятого зростає темпом g , то обсяг продукції на фактичного працівника (Y/L = y * E ) також зростає темпом g . Загальний обсяг продукції [Y = y(E * L )] також зростає темпом (n + g).

З моделі Солоу випливає, що коли національна економіка досягла стаціонарного стану. То підвищення життєвого рівня можна досягти лише науково-технічним прогресом. Урахування НТП змінює умову досягнення рівня Золотого правила. Оскільки стаціонарне споживання на ефективного працівника становить

с* — f(k) — (h + n + g)k* ,

то стаціонарне споживання максимізується, коли

MPK = h + n + g , або MPK — h = n + g.

Отже, за обсягу капіталу, що відповідає Золотому правилу, чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпам зростання загального обсягу виробництва (n + g ).

Модель Солоу виходить із того, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу. Інакше кажучи, обсяг продукції на працівника залежить від обсягу капіталу на нього. Однак нині чимало економістів твердять, що припущення про зростаючу віддачу від масштабу є реальнішим. Якщо простежується зростаюча віддача від масштабу. То економічне зростання може відбуватися завжди, а економіка не прямує до стаціонарного стану. Завдяки ж чому забезпечується зростаюча віддача від масштабу? Фахівці вважають, що дальше поглиблення суспільного поділу праці і заощадження людського капіталу є основним напрямом досягнення зростаючої віддачі.

У ХХ ст. простежувалося декілька важливих закономірностей, що стосуються економічного зростання в країнах, що розвиваються .

По-перше, затрати праці, виміряні в людино-годинах. Зростали повільніше, ніж капітал, що означає підвищення капіталоозброєності.

По-друге, відношення обсягу національного продукту до затрат праці (Y/L ) також зростало, що свідчить про підвищення продуктивності праці.

По-третє, відношення капіталу до обсягу продукції, тобто капіталомісткість, не виявляло виразної тенденції.

По-четверте, частки праці й капіталу в національному доході були відносно стабільними.

По-п’яте, простежувалася виразна тенденція до зростання реальної заробітної плати, що означає підвищення рівня життя.

По-шосте, протягом минулого століття національний продукт зростав у середньому на 2—3%. В останній ж його чверті ці темпи в розвинутих країнах уповільнились.

По-сьоме, відношення національних заощаджень та інвестицій до ВВП упродовж більшої частини століття було стабільним.

Модель економічного зростання Харода -Домара

Це найпростіша модель економічного зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (Y ). Який є сумою споживчих (С ) та інвестиційних (І ) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NX ) дорівнює нулеві, а державні витрати (G )в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

— постійна продуктивність капіталу MPK = dY/dK ;

— постійна норма заощадження s = I/Y ;

— відсутній процес вибуття капіталу W = 0 ;

— інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу. Формально це означає, що dK(t) = I(t) ;

— модель не враховує технічного прогресу;

— випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

— використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозаміни акторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що швидкість доходу пропорційна інвестиціям: dY = MPK * I(t) = MPK * s * Y, а темп приросту доходу dY/Y * dt є постійним і дорівнює s * MPK . Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (І ) та споживання (С ) в моделі Харода-Домара зростають з таким же постійним темпом (s * MPK ).

Модель Харода-Домара непогано описувала реальні процесі економічного зростання 1920—1950 рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним товаром, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, в технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія і взаємнозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. В тому модель Харода-Домара. Яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту — норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

Практично-рекомендаційна частина

Сучасна думка економічного зростанн я в Україні

Перед Україною сьогодні постало завдання — здійснити перехід від командно-адміністративної до змішаної ринкової економіки. Це пов'язано з багатьма кардинальними зрушеннями у суспільстві — зміною форми власності, переходом до багатоукладної економіки, створенням конкурентного середовища, відповідної структури та інфраструктури ринку, появою неповної зайнятості тощо. Шлях України до ринкової системи господарювання лежить через економіку перехідного типу, яка має риси планової (статичної) системи, яка поступово відмирає, і риси змішаної економіки, що будуть проявлятись все більш рельєфно. Але пройде достатньо великий, проміжок часу (декілька років), перш ніж економічна система перехідного типу, яка потребує значної перебудови і має, у зв'язку з цим, незбалансований характер, реформується у систему регульованого ринку. Економіка перехідного типу існує сьогодні у більшості країн світу — країнах колишньої соціалістичної системи, що стали на шлях переходу до ринку, країнах із слаборозвинутою економікою в Азії, Африці і Латинській Америці. Одним з завдань курсової роботи є краще вивчення основних моделей макроекономіки. На нашу думку, досконале вивчення саме макроекономіки, нам як майбутнім економістам є одним з приорітетів. Саме від нас залежить майбутнє України.

Зростання ВВП в Україні, яке вітчизняна статистика фіксує з кінця 1999 р., стало неодмінним елементом переможних звітів українських урядовців, які сприймають це зростання як свідчення правильно здійснюваної ними економічної політики. Проте переможні цифри, судячи з коментарів спеціалістів, не викликають особливого ентузіазму. Адже не можна говорити про економічне зростання взагалі, не торкаючись проблем його якості, забезпечення прогресивних інноваційних змін.

Чинники сучасних проблем України, що пов’язані з падінням обсягу виробництва, можна поділити на дві групи: 1) успадковані від Радянського Союзу; 2) ті, що виникли після проголошення незалежності. Згідно з проект ом Закону України “ Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на 2008 рік ” Верховної Ради, можна визначити такі основні стратегічні пріоритети економічного й соціального розвитку України на 2008:

- підвищення конкурентоспроможності національної економіки:

За показником індексу глобальної конкурентоспроможності, розрахованим для періоду 2006-2007 рр., Україна займає 78 місце з 125 країн (за період 2005-2006 рр. – 68 місце з 116) [The Global Competetivness Report 2006-2007 / World Economic Forum.]. Наша держава поступається за цим показником не лише розвиненим країнам, а й колишнім країнам соціалістичного блоку і навіть деяким іншим пострадянським державам. Як приклад, серед країн-сусідів знаходяться: Азербайджан – 64 місце, Болгарія – 72, Латвія – 36, Словаччина – 37, Литва – 40, Польща – 48, Казахстан – 56 та Росія – 62 місце. Як бачимо, в динаміці спостерігається тенденція до подальшого падіння. Ми застрягли в серйозній трансформаційній кризі.

- забезпечення гідної праці та добробуту людей:

Має відбутись зміна політичної еліти, до влади мають прийти молоді, енергійні, патріотично налаштовані люди.

- національна безпека:

Створити і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що забезпечує захист суспільства від різноманітних загроз, без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організації розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично неможливо.

- регіональна політика:

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв’язуючої ланки між макро- і мікроекономікою. Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим,що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того,які зміни відбуваються “наверху ”.

- глибока перебудова соціальної сфери;

- енергетичне забезпечення народного господарства й енергозбереження; - Україна і світ.

Ресурсне забезпечення реалізації цілей, представлених у Державній програмі, буде здійснюватися за рахунок власних коштів підприємств, інвесторів, із залученням міжнародної технічної допомоги, коштів міжнародних фінансових організацій, державного бюджету та місцевих бюджетів. Обсяги та джерела є прозорими і реалістичними, інформація щодо них представлена у додатках до Державної програми, а саме: переліку державних цільових програм і програм розвитку окремих регіонів, галузей економіки та сфер суспільного життя, які планується виконувати у 2008 році, а також плану співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2008 рік.

Додатки

№ 1. Ресурси економічного росту і їхньої характеристики

№ 2. Стаціонарний обсяг капіталу зі зростанням населення