ЗМІСТ:

1.2. Основні напрями діяльності та механізм кредитування МВФ……...8

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МВФ.......................................30

3.1. Аналіз співробітництва України з МВФ..............................................30

ДОДАТКИ

Вступ

Міжнародний Валютний Фонд - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньострокових кредитів у іноземній валюті.

Актуальність теми полягає у тому, що економіка різних країн відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів, необхідності залучення коштів для сприяння зростанню виробництва й товарообігу, реалізації інновацій, відтворення, а також створення своєрідної опори, звідки економіка могла б отримати додаткові фінансові ресурси. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобальної фінансової кризи.

Мета курсової роботи полягає в описі МВФ, особливостей його валютної допомги, аналіз співпраці з різними країнами, стан та переспективи співробітництва з Україною.

Відповідно для досягнення мети, завдання полягає у наданні реального уявлення про характер, структуру, аналіз діяльності на світовому рівні, визначення ролі у вирішенні багатьох проблем, а також показати значення співробітництва України з МВФ.

Об’єкт дослідження – МВФ у сфері регулювання міжнародних валютних відносин.

Предмет дослідження – діяльність МВФ на світовому рівні та ії співробітництво з Україною.

При написанні роботи використовувались літературний, статистичний та науковий методи. Інформаційною базою стали наукові статті, журнали, статистичні дані, підручники та інтернет.Перелік основних джерел подано в списку літератури.

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в 30-ті роки. Неодноразові спроби вирішення валютних проблем на міжнародних конференціях та зустрічах не мали успіху. Треба було налагодити співробітництво міх усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного кронтролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) майже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Післятривалмх переговорів, міжнародна спільнота погодилася на прийняття нової системи та створення організації для контролю над нею.

Вирішальна зустріч з приводу організації Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася у липні 1944 р. В Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США), де збіралисяпредставники 44 держав. МВФ було створено 27 грудня 1947 року після підписання 28-ма державами угоди, разробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року[2]. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. МВФ почав свою діяльність 1 березня 1947 як частина Бреттон-Вудської системи. У цьому ж році Франція взяла перший кредит. Зараз МВФ об'єднує 186 держав, а в його структурах працюють 2500 чоловік з 133 країн[11].

МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. В своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ (Статті). Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. Міжнародний валютний фонд має такі цілі :

- сприяти міжнародному співробітництву забезпеченням механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних дходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігати конкурентному знеціненню валют;

- сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

- тимчасово надавати спільні ресурси Фонду державам-членам (за відповідних гарантій) з метою виправлення ними порушень рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, котрі могли б задавати шкоди на національному або міжнародному рівнях;

- скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили фондові виконання трьох основних функцій :

- контролю за дотриманням «кодексу поведінки» (тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обігу);

- надання членам фонду фінансових ресурсів для забезпечення дотримання ними «кодексу поведінки»;

- організації форумів для взаємних консультувань країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов’язки залежно від потреб часу. Нині МВФ має такі функції: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют; надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Спеціальні права запозичення (СПЗ) (англ. special drawing rights , SDR, SDRs) — резервний та платіжний засіб, що емітується Міжнародним Валютним Фондом (МВФ). Існує лише у безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.

СПЗ були створені МВФ в 1969 році, для підтримки Бретон-Вудської системи обмінного курсу. Країні, що брала участь у цій системі потрібні були офіційні резерви — урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути використані, щоб донести чисту валюту на міжнародний валютний ринок, з метою збереження його обмінного курсу. Світовий попит на два ключових резервних активи — золото і долар США — довели неадекватність світового торгівельного та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ.

Проте, лише через декілька років Бретон-Вудська система зруйнувалась і головні валюти перейшли до режиму плаваючого обмінного курсу. На додачу, ріст на світових ринках капіталу полегшив процес надання позик кредитоспроможними урядами.

Сьогодні SDR має обмежену сферу використання таку, як резервний актив, також їх головна функція — служити як розрахункова грошова одиниця МВФ і деяких інших міжнародних організацій. SDR є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники SDR можуть одержати ці валюти в обмін на їхні SDR двома шляхами:

-через угоду про добровільний обмін між членами,

-через переназначення членів МВФ з сильними зовнішньоекономічними позиціями, щоб розповсюдити SDR від членів із слабкими зовнішньоекономічними позиціями.

Ресурси МВФ формуються шляхом внесків держав – членів. Кожна з них має відповідно розраховану квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість голосів країни у МВФ: кожна держава – член дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику організації. Сплачується квота на 25% у СПЗ та на 75 % у національній валюті. З другого боку, цим же визначається і обсяг кредитів, які держава – член може отримати від МВФ.

Країна – член цієї організації могла запозичити до 450% від виділеної їй квоти та використовувати ці грошові надходження для купівлі своєї валюти з метою підтримки її вартості. З метою врахування змін у відносному становищі держав – членів у світовому господарстві періодично здійснюються загальні перегляди квот.

Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

1.2. Основні напрями діяльності та механізм кредитування МВФ.

За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією. Але в арсеналі форм діяльності МВФ є інші напрями. Головні напрями діяльності МВФ:

Інспектування , що означає нагляд за міновою, політикою, що ії здійснюють члени організації. Члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка врешті-решт є підсумком цілої низки економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і неупереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спільноти членів.

Консультування є також постійною формою діяльності Фонду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встановлюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають ії валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни. МВФ використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові та спеціальні.

Щорічні консультації організовані так. Щорічно група з чотирьох або п’яти експертів МВФ приїздить у столицю певної країни і майже два тижні збирає інформацію та обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Перший етап консультацій пов’язаний зі збором відповідних статистичних даних та їх аналізом. Другий етап полягає у серії бесід та дискусій з державними службовцями відповідного рангу з метою з’ясування ефективності економічної політики країни в поточному році й тих змін, які перебачаються у наступному. Після цього група повертається др штаб-квартири у Вашингтоні і готує детальну доповідь для обговорення ії на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.

Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації або є підозра, що ії дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам.

Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Надання послуг країнам-членам МВФ має такі форми:

- підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі Фонду в Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчвє національні кадри всіх країн);

- технічна допомога, що ії надають експерти зі складу службовців Фонду;

- інформаційне обслуговування (публікація щорічних та щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

Фінансування є найбільш відомою формою діяльності Фонду. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у межах різноманітних механізмів фінансування, що розрізняются в основному типом проблеи платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнутості програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів, висування яких повинно гарантувати, що: політика, яку проводить член Фонду, в прийнятні строки приведе до досягнення сталого платіжного балансу і стабільного економічного розвитку країни; за необхідності будуть вжиті заходи із структурної перебудови; у розв’язанні структурних проблем та оздоровленні платіжного балансу фінансування і стабілізаційні заходи доповнюватимуть один одного. Ці умови, спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу держави-члена до керованої величини, повинні сприяти економічному зростанню, підвищенню зайнятості та фінансової стабільності, а також ліквідації обмежень у сфері зовнішньої торгівлі й платежів.

Основні механізми кредитування:

Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може придбати в МВФ - в межах 25% квоти, називалася до Ямайського угоди «золотою часткою», з 1978 р. - «резервною часткою» (Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення валюти квоти країни-члена над сумою, що знаходиться в розпорядженні Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ використовує частину цієї національної валюти країни-члена для надання коштів іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Сума позик, наданих країною-членом Фонду в рамках додаткових кредитних угод, утворить її «кредитну позицію». Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни - члена МВФ.

У межах резервної позиції країни-члени можуть отримувати валютні кошти в МВФ автоматично, на першу вимогу. Єдиною умовою для такого запозичення є констатація державою-членом наявності потреби в покритті дефіциту платіжного балансу. Використання резервної позиції не розглядається як отримання кредиту. Воно не вимагає від країни процентних і комісійних платежів і не накладає на її зобов'язання повернути Фонду вилучені кошти.

Кредитні частки. Кошти у іноземній валюті, які можуть бути придбані країною-членом понад резервної частки ( випадку повного використання останньою авуари МВФ у валюті країни досягають 100% квоти), діляться на чотири «кредитні частки», або транша (Credit Tranches), складові по 25% квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в рамках кредитних часткою обмежений певними умовами. Згідно з первинним статутом вони складалися в наступному:

по-перше , сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому звертанню в Фонд, включаючи суму, що запитується, не повинна перевищувати 25% квоти країни;

по-друге , сума валюти даної країни в активах МВФ не може перевищувати 200% її квоти (включаючи 75% квоти, внесених по підписці).

Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна могла отримати у Фонду в результаті використання резервною і кредитних часткою, складала 125% розміру її квоти.

У перегляненому в 1978 р. статуті МВФ перше обмеження було усунено. Це дозволило країнам-членам отримувати валюту в Фонді протягом більш короткого терміну, ніж п'ять років. Що стосується другої умови, то статут надає МВФ право припиняти його дію. На цій основі в сучасних умовах ресурси Фонду на практиці в багатьох випадках використовуються в розмірах, що істотно перевищують зафіксовану в статуті межу. Тому поняття «верхні кредитні частки» (Upper Credit Tranches) стало означати не тільки 75% квоти, як в ранній період діяльності МВФ, а будь-які суми, перевершуючі першу кредитну частку.

Домовленості про резервні кредити стенд-бай ( Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах певної суми і протягом терміну дії домовленості вона може при дотриманні обумовлених умов безперешкодно отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну. Подібна практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснене в формі прямої покупки іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення Фондом коштів в рахунок верхніх кредитних часткою майже у всіх випадках проводиться за допомогою домовленостей з країнами-членами про резервні кредити. З 50-х і до середини 70-х років угоди про кредити стенд-бай мали термін дії до року, з 1977 р. - до 18 місяців і навіть до 3 років в зв'язку із збільшенням масштабів дефіциту платіжних балансів.

Механізм розширеного фінансування ( Extended Fund Facility, EFF) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання валютних коштів країнам-членам на більш тривалі терміни і у великих розмірах по відношенню до квот, чим це передбачене в рамках звичайних кредитних часткою. Основою для звертання країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках системи розширеного фінансування є серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане несприятливими структурними змінами виробництва, торгівлі або цінового механізму. Розширені кредити звичайно надаються на три роки; при необхідності - до чотирьох років. Валюта, що надається Фондом в рамках домовленостей про резервні кредити (верхні кредитні частки) і розширене фінансування, видається певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу протягом терміну угоди - щоквартально, раз в півріччя або (в деяких випадках) щомісячно.

Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам - членам МВФ в здійсненні макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від країни, що вдається до кредиту, виконання певних вимог, причому міра жорсткості цих вимог наростає по мірі переходу від однієї кредитної частки до іншої. Зобов'язання країни-позичальниці, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в «листі про наміри» (Letter of intent) або «меморандум про економічну і фінансову політику» (emorandum of Economic and Financial Policies), що направляються в МВФ. Хід виконання домовленості країною-одержувачем кредиту контролюється шляхом проведення періодичних оглядів, за допомогою оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових «критеріїв реалізації» (Performance criteria). Якщо МВФ визнає, що країна використовує кредит «в суперечності з цілями Фонду», не виконує взятих на себе зобов'язань, він може обмежити її подальше кредитування, відмовити в наданні чергової кредитної транші. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ чинити економічний тиск на країни-позичальниці.

З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів (англ. facility - пристрій, механізм, фонд). Вони розрізнюються по цілях, умовах і вартості кредиту.

1. Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу зумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від них.

У їх числі: стихійне лихо, непередбачене падіння світових цін, промисловий спад і введення протекціоністських обмежень в країнах-імпортерах, поява то варів-замінників і т. п.

2. Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь в створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їх платіжний баланс. Ліміт 30% квоти.

3.Фонд фінансової підтримки операцій по скороченню і обслуговуванню зовнішнього боргу .

4. Фонд підтримки структурних перетворень . Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ.

Отже, в цьому розділі ми вияснили що то за організація – Міжнародний валютний фонд, за яких умов вона була створена і з якою метою, ії цілі, функції, принципи діяльності, а також основні механізми кредитування.

Обов'язки Росії як члена МВФ. Членство в МВФ накладає на Росію зобов'язання виконувати вимоги, зафіксовані в Статтях Угоди МВФ.

По-перше, обов'язком є усунення валютних обмежень, підтримка конвертованості національних валют по поточних міжнародних операціях, неучасті в дискримінаційних валютних угодах. Однак статут Фонду (Стаття XIV) дозволяє знову прийнятим країнам протягом перехідного періоду зберігати або встановлювати валютні обмеження, оскільки введення конвертованості валют повинне бути продуманим, поетапним і впорядкованим процесом.

Спочатку Росія, як і інші країни колишнього СРСР, використовуючи Статтю XIV, ввели внутрішню, тобто для резидентів (юридичних і фізичних осіб), конвертованість валют. Росія офіційно прийняла зобов'язання, що накладаються Статтею VIII статуту, з червня 1996 р. Це означає поширення конвертованості рубля по поточних операціях і на нерезидентів.

По-друге, Стаття VIII вимагає від країн-членів не вдаватися до множинності валютних курсів. Згідно з цією вимогою Росія ввела з липня 1992 р. єдиний офіційний курс рубля.

Статут МВФ не обмежує країни-члени у виборі режиму валютного курсу. Тому в Росії використовується то регульоване, то вільне плавання курсу рубля. Разом з тим Стаття IV зобов'язує країни-члени при проведенні валютної політики співробітничати з Фондом. Норми, якими країни повинні керуватися, зводяться до трьох основних положень:

1- уникати маніпулювання валютними курсами або валютною системою, направленого на те, щоб перешкоджати ефективній перебудові платіжного балансу, іншими словами, не стримувати штучно зміну валютного курсу, якщо воно викликане фундаментальними економічними чинниками;

2- вдаватися до валютних інтервенцій для протидії короткостроковим хаотичним, дезорганізуючим коливанням ринкового валютного курсу;

3- не використати механізм курсоутворення з метою отримання несправедливих конкурентних переваг перед іншими країнами-членами. МВФ контролює дотримання країнами цих норм.

По-третє, передумовою ділової взаємодії Росії з МВФ є інформаційна відвертість країни, представлення Фонду статистичних даних про свою економіку, платіжний баланс, золотовалютних резервах, допуск на свою територію представників МВФ для вивчення стану економіки і характеру макроекономічної політики. Співпраця з МВФ дозволяє урядовим органам вдаватися до послуг висококваліфікованих експертів Фонду, використати їх досвід. Крім консалтингових послуг МВФ надає Росії сприяння в підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів. Росія завдяки членству в Фонді отримала можливість більш ефективно брати участь у виробленні рішень, що визначають еволюцію світового валютно-кредитного механізму.

Кредити МВФ. Членство в МВФ дає можливість Росії користуватися кредитами у вільно конвертованій валюті для фінансової підтримки економічних реформ і покриття дефіциту платіжного балансу.

По-друге, МВФ повинен був надати Росії резервний кредит (3 млрд. дол. ) для покриття дефіциту платіжного балансу.

5 серпня 1992 р. МВФ надав Росії в рамках кредиту стенд-бай першу кредитну частку, при використанні якої Фонд вимагає від країни-позичальниці виконання порівняно м'яких умов. Кредитна лінія була відкрита на суму 719 млн. СДР (1,04 млрд. дол. ) з 7,5% річних з терміном використання протягом п'яти місяців[12]. Ці кошти були використані для поповнення валютних резервів і інтервенцій на валютному ринку. Подальші транші резервного кредиту Росія в 1992 р. не отримала. Не були виділені і кошти для фонду стабілізації рубля. Надання кредитів вимагає попереднього схвалення Фондом стабілізаційної програми і її реалізації. Найважливіші з МВФ параметрів, що контролюються - бюджетний дефіцит і інфляція в Росії не задовольняли його стандартним вимогам. Таким чином, найбільш цінний компонент пакету фінансової допомоги - непов'язані валютні кошти, яка влада могла б використати для проведення економічних реформ і макроекономічного регулювання, залишився нереалізованим.

Другий пакет допомоги Росії (43,4 млрд. дол.) був підтверджений в Токіо в липні 1993 р.

Після валютних потрясінь восени 1994 р., керівництво Росії взяло курс на посилювання фінансової і кредитно-грошової політики, придушення інфляції як головну макроекономічну мету. Подібна зміна віх зустріла підтримку зі сторони МВФ. Результатом стало надання Росії 11 квітня 1995 р. першого стандартного повномасштабного кредиту стенд-бай в об'ємі квоти країни в МВФ, тобто 6,8 млрд. дол. , на 12 місяців. Влада використала цей кредит, з одного боку, для поповнення золотовалютних резервів і погашення зовнішньої заборгованості, а з іншою - для фінансування дефіциту державного бюджету.

26 березня 1996 р. Фонд надав Росії новий кредит - на цей раз через механізм розширеного фінансування. Цей кредит (10,1 млрд. дол. ) підлягав використанню протягом трьох років. Сума кредиту відповідала 160% російської квоти; однак передбачалося, що надання коштів буде нерівномірним: в першому році - 65% квоти, у другому - 55%, в третьому - 40%. Протягом першого року дії кредитної лінії валюта поступала у вигляді щомісячних, а в подальші два роки квартальних траншей.

МВФ не був задоволений ходом виконання Росією стабілізаційної програми 1997-1998 рр. У зв'язку з цим переклад чергових траншей став відкладатися. Невдоволення Фонду особливо викликало стан державного бюджету.

У 1998 р. економічна ситуація в Росії різко погіршилася в зв'язки з падінням цін на світових ринках на енергоносії, насамперед нафта і газ, а також на сировині. Платіжний баланс (поточні операції) перетворився в першому півріччі 1998 р. з активного, яким він був попередні роки, в пасивний з дефіцитом понад 6 млрд. дол. Важкий удар наніс російській економіці світову фінансову кризу. Він привів до скидання іноземцями російських цінних паперів і конвертуванню виручених карбованцевих коштів в іноземну валюту. Уряд розробив антикризову програму і звернувся до МВФ і іншим офіційним кредиторам з проханням про надання термінової масштабної фінансової допомоги. Захід обіцяв надати допомогу, об'єм якої протягом 1998-1999 рр. в сукупності повинен був досягнути 22,6 млрд. дол[12].

Основний об'єм пакету фінансової підтримки Росії доводився на кредити МВФ (11,2 млрд. дол. в 1998 р. і 0,4 млрд. в 1999 р., всього 11,6 млрд).

Ця сума ділилася на наступні три частини:

- додання (3,4 млрд. дол. ) до кредиту, що надається з 1996 р. в рамках механізму розширеного фінансування;

- кредит (5,3 млрд. дол. ) з використанням створеного в грудні 1997 р. механізму додаткового резервного фінансування (на більш жорстких, ніж звичайно, умовах);

-кредит в рамках механізму компенсаційного і надзвичайного фінансування (2,9 млрд. дол. ), який повинен був компенсувати скорочення надходжень від експорту, пов'язане з падінням цін на нафту.

У зв'язку з рішеннями російської влади 17 серпня 1998 р. (оголошення дефолта по внутрішньому державному боргу, встановлення 90-денного мораторію на платежі за зовнішніми зобов'язаннями комерційних банків і девальвація рубля) кредитний пакет допомоги Росії був заморожений, а домовленості, що діяли втратили силу. Дол. я подальших взаємовідносин Росії з МВФ стала предметом складних переговорів.

Загалом за 1992-1998 рр. МВФ схвалив п'ять домовленостей про надання кредитів Росії на суму 30-32 млрд. дол. Фактично до кінця 1998 р. був використаний 20-21 млрд. дол. Крім того, Росія повністю витрачала свою резервну позицію в МВФ в розмірі 926 млн. СДР (дев'ятий перегляд квот), або 1,3 млрд. дол. (21,47% квоти). Заборгованість Росії по відношенню до МВФ складала на кінець 1998 р. 13,7 млрд. СДР, або 19,3 млрд. дол. , тобто 318,4% її квоти в Фонді (відповідно до дев'ятого перегляду квот). У кінці 1998 р. Росія була самим великим позичальником МВФ: на її доводилося 20,56% загальної суми використання країнами-членами ресурсів Фонду.

Після дефолту Росія не одержувала кредитів від МВФ,а тільки виплачувала свій борг.

У 2009 р. Міжнародний валютний фонд (МВФ) проводить емісію спеціальних прав запозичення (СПЗ) на суму $250 млрд. з метою вливання ліквідності в глобальну фінансову систему. Рішення про розподіл СПЗ прийняте радою керівників МВФ 7 серпня 2009 р[13].

Розміщення СПЗ є яскравим прикладом узгодженої багатосторонньої відповіді на глобальну кризу, пропонуючи підтримку членам Фонду у важкий період. Кожна країна отримає кількість, пропорційну її квоті в МВФ. Запланована емісія - перша з 1981 року і найбільша в історії Фонду, становитиме 74% від квоти кожної країни.

Також кожна країна під час загального розподілу зможе збільшити кількість СПЗ приблизно на 74,13%. Частка України складає близько $2,04 млрд. в еквіваленті. Водночас, Росія отримає 4,4 млрд. СПЗ, що відповідає $6,8 млрд. МВФ наголошує, що СПЗ розподіляються між акціонерами МВФ відповідно до розміру їхніх квот.

Росія поки що не буде користуватися кредитними ресурсами Міжнародного валютного фонду. це пояснюється тим, що Росія має достатні золотовалютні резерви й у цей час має ринкові механізми фінансування свого дефіциту, проводить політику збалансованості бюджету й поетапного скорочення дефіциту. У Росії немає необхідності користуватися резервною позицією в SDR найближчим часом[19].

15 листопада 2008 р. У Вашингтоні на саміті G-20, ішла мова про те, що Росія, активний одержувач кредитів МВФ у 1990-х, сама почне кредитувати Міжнародний валютний фонд - до кінця року на це, можливо, знадобиться $ 1 млрд. Участь у рятуванні проблемних економік не позбавить Росію від необхідності виконувати міжнародні рекомендації: як і інші учасники G20, Росії потрібно посилити фінансове регулювання. Поки що основним досягненням Росії у процесі є рекомендація G20 так званому форуму фінансової стабільності (ФФС) прийняти у нього країни, що розвиваються. ФФС - організація, створена у 1999 році найбільшими країнами світу для боротьби з наслідками азіатської кризи та економічних проблем країн колишнього СРСР, у тому числі Росії, і у рамках ФФС саміт G20 вирішив координувати частину діяльності з подолання світової кризи. За словами Кудріна, до березня 2008 року G20 будуть вироблятися глобальні рішення по новій архітектурі фінансових ринків світу[19].

Підсумкові рішення країн G20 на саміті були зафіксовані у восьмисторінковій заяві країн-учасників. Заходи G20 по боротьбі з кризою ставлять у необхідність координувати у боротьбі з кризою дії національних регуляторів, у тому числі центробанки та Мінфіни, посилити роль міжнародних організацій.

Росія у рамках G20 може вперше стати великим донором подібних програм. Сторони зобов'язалися вивчити і необхідність додаткового фінансування МВФ, у який з вересня 2008 року надходять заявки від країн-учасниць на стабілізаційні кредити. Вже схвалені кредити Україні, Угорщині, на черзі - Білорусія, Франція, Ісландія, Пакистан, швидше за все, до них приєднається Болгарія. Заступник глави мінфіну Дмитро Панкін учора вже оголосив, що Росія до кінця 2008 року може надати МВФ (на позиковій основі) близько $ 1 млрд на екстрену підтримку національних економік.

Якщо це б здійснілося, Росія була б донором антикризових програм МВФ. Але 3 вересня 2009 р. Російський прем'єр Володимир Путін доручив Мінфіну країни довести до керівництва МВФ позицію про відмову РФ виступати донором у рамках програми SDR (спеціальні права запозичення, SDR 1 = $ 1,5) у найближчій перспективі. Це було пояснено тим, що Росія здійснює серйозну підтримку країн, що найсильніше постраждали від кризи по інших напрямках[22].

За найбільшими сумами в МВФ звернулися країни Центральної та Східної Європи - Україна, Угорщина, Білорусія, Латвія, ліберальні держави Латинської Америки - Мексика, Гватемала, Сальвадор, Коста-Рика, а також такі не схожі між собою Пакистан та Ісландія. Кошти, у межах узгоджених сум, МВФ виділяє окремими порціями протягом 1-2,5 років на умовах повернення і сплати відсотків, що прив'язані до ставки LIBOR . Крім того, Фонд висуває кожній з країн низку вимог щодо дотримання встановлених ним макроекономічних показників. Даний режим, за словами керівників МВФ, повинен не менше, ніж самі фінансові ін'єкції, сприяти економічному оздоровленню боржників, але в першу чергу - гарантувати платоспроможність[17].

Що спільного і відмінного в кредитних угодах і як проходить їх виконання, демонструють приклади конкретних держав.

1. Мексика

Країна - південний сусід Сполучених Штатів, з якими тісно співпрацює у рамках регіонального утворення НАФТА. Постачальник дешевої робочої сили в найрозвинутішу економіку світу займає лідерську позицію за обсягом узгодженої з МВФ кредитної лінії на 47 мільярдів доларів. При цьому, на відміну від інших, Мексика поки-що не використала ані цента зі свого кредитного ліміту, тому де-факто ще не є боржником Фонду. Тобто узгоджена сума боргу носить характер "профілактики".

На думку МВФ, зараз нема причин застосовувати цей борговий інструмент, оскільки країна має порівняно здорові показники економічного розвитку і гарний стан платіжного балансу. Проте тісна фінансова залежність від зовнішньої торгівлі зі США наражає її на можливе зростання ризиків.

Найбільша фінансова угода в історії МВФ стала першою у новоствореній програмі FCL - гнучких кредитних ліній. Борги, взяті на умовах FCL , відзначаються відсутністю вимог щодо зміни економічної політики, необмеженими обсягами траншів, які у разі необхідності боржник може отримати в будь-який час, а також гнучкими умовами їх повернення. Такі кредити надаватимуться країнам з хорошими макроекономічними показниками.

Побічні наслідки - мінімальні. Гнучка кредитна лінія виконує роль антикризової страховки. Обсяги боргу та графік його повернення мексиканський уряд буде здатний варіювати відповідно до потреб своєї економічної політики.

2 . Угорщина

У 2008 році темпи росту ВВП сповільнились до 2,5% внаслідок зниження експортних надходжень і масового відпливу іноземного капіталу. Нестача кредитних ресурсів посилила тиск на курс угорського форинта, що продовжував вільне падіння.

Іноземні банки, які майже повністю контролюють банківську систему країни, виявилися неспроможними надати необхідні кредити своїм дочірнім банкам. Уряд був змушений звернутись до МВФ.

Будапешт отримав кошти, пообіцявши знизити державні видатки, втримати дефіцит бюджету на рівні 2,9% ВВП, не збільшувати зовнішні зобов'язання, зберігати інфляцію на рівні 4-5% та наростити золотовалютні резерви. Більшу частину першого траншу уряд витратив на стабілізацію національної валюти, що девальвувала на 30% відносно долара.

Важливими цілями кредитування було підвищення капіталізації та ліквідності банківської системи, покращення стабільності податкової системи, відновлення довіри до державних позик.

Під час переговорів щодо наступного траншу МВФ погодився на розширення ліміту дефіциту бюджету до 3,9% ВВП. Крім Фонду, Угорщину кредитує Європейський центральний банк і Світовий банк.

Побічні наслідки . У березні 2009 року уряд угорського прем'єра Ференца Дюрчаня пішов у відставку внаслідок активних протестів суспільства проти урізання видатків на соціальну сферу та зарплат у державному секторі, як того вимагав МВФ. Незважаючи на значні фінансові вливання, у 2009 році прогнозується спад ВВП на 2,5%.

3 . Пакистан

Азіатська країна, більшість населення якої живе за межею бідності - на 2 долари в день, сильно постраждала від десятиліть політичної нестабільності, зниження експортної виручки та низького рівня іноземних інвестицій. Після значного зростання бюджетного дефіциту, виснаження золотовалютних резервів та інфляційного стрибка уряд звернувся за допомогою до МВФ.

В кінці 2008 року Пакистан отримав кредит на 8 мільярдів доларів для недопущення дефолту за міжнародними зобов'язаннями уряду та для підтримки платіжного балансу.

Влада зобов'язалася радикально скоротити дефіцит бюджету, підвищити облікову ставку і приборкати 25-відсоткову інфляцію.

Після весняного перегляду умов угоди МВФ підняв максимальну планку дефіциту бюджету з 3,4% до 4,6% ВВП, але не допустив зниження процентних ставок.

Побічні наслідки . Скорочення дефіциту бюджету майже вдвічі, крім сповільнення інфляції, призведе до дальшого зубожіння населення. Цю негативну тенденцію посилить спад обсягів надходжень від пакистанців, що працюють у багатих країнах Перської затоки. Зниження світових цін на нафту уже встигло позначитись на цій важливій статті платіжного балансу.

Дослідники Центру економічних та політичних досліджень відзначили хибність інфляційного таргетування, оскільки інфляція в Пакистані з початком 2009 року і так почала знижуватися. На їхню думку, пріоритетом державної політики має стати ліквідація соціальної нестабільності і терористичних загроз.

4 . Білорусія

Економічні проблеми у Білорусії розпочалися 2007 року. Саме відтоді спостерігається спад торговельної активності республіки з давнім союзником - Росією.

Кремль вніс зміни в нарахування ПДВ, запровадив мито на нафту, експортовану в Білорусію, і встановив вимогу про розподіл прибутків від реекспорту російської нафти на свою користь. Крім цього, Москва вирішила підвищити для Білорусії ціни на газ до світового рівня.

Залучення зовнішніх запозичень і налагодження стосунків із Заходом були обрані владою як пріоритетні інструменти у боротьбі з кризою.

Перший транш кредиту обсягом 0,79 мільярда доларів Білорусія отримала за ставкою LIBOR + 0,75% річних у січні 2009 року. Наступні порції позичкових коштів будуть надаватися з врахуванням квартальних звітів уряду.

За словами Лукашенка, МВФ висунув лише дві вимоги: провести одноразову девальвацію білоруського рубля і не підвищувати заробітну плату в невиробничій сфері.

У січні 2009 року національну валюту знецінили на 20%, що було викликано значно більшими рівнями девальвації в її основних торговельних партнерів - Росії та Україні.

Побічні наслідки . Маючи можливість вибору між двома великими кредиторами, республіка стала менш залежною від зовнішнього тиску, спровокованого ризиком неотримання коштів. Країна залишається цікавою як для Заходу, так і для Росії, в першу чергу, з огляду на її вдале транзитне положення.

Негативні наслідки можливі лише з точки зору неефективного застосування позичених ресурсів і збільшення національного боргу. Ручний режим управління економікою здатний легко нівелювати причини соціального невдоволення.

5 . Латвія

Латвія - балтійський тигр, один з нових членів ЄС, а також популярна в СНД територія для відмивання коштів - наприкінці 2009 року опинилася у досить скрутному економічному становищі.

На зміну інвестиційному бумові, що супроводжувався більш ніж 10-відсотковим зростанням ВВП протягом 2006-2007 років, прийшла глибока рецесія внаслідок непомірного дефіциту платіжного балансу.

Латвія уклала боргову угоду з МВФ, іншими країнами ЄС та Світовим банком у грудні 2008 року. Загальна узгоджена сума боргу склала 7,5 мільярда євро.

Метою фінансової допомоги була підтримка курсу національної валюти щодо євро та зменшення дефіциту бюджету до рівня 5% ВВП. У березні 2009 року країна недоотримала 200 мільйонів євро внаслідок порушення умов МВФ і роздування дефіциту бюджету до 7% ВВП. Уряд опинився у скрутному становищі через зростання соціальної напруженості.

Побічні наслідки . Під час численних вуличних акцій протесту населення висловлювалося проти 40-відсоткового зменшення держбюджету і планів уряду закрити деякі школи та лікарні.

6 . Ісландія

Далекий північний острів, захищений від світу широкими просторами Атлантики, не впорався з підступною глобалізацією. Світова криза болюче вдарила по всіх ключових секторах економіки, які до цього приваблювали інвесторів.

Риболовна, алюмінієва, гідроенергетична і туристична галузі стали жертвою зниження світового споживчого попиту. Внутрішній ринок країни з 316-тисячним населенням виявився занадто вузьким, щоб замістити втрати.

Проте найбільше лихо прийшло через фінансовий сектор. Ісландські банки активно кредитували клієнтів в іноземній валюті і виходили на іноземні ринки. Десятикратне перевищення банківського боргу над ВВП і раптова девальвація ісландської крони спровокували банкрутство трьох найбільших фінансових установ країни.

Ісландія отримала 2,1 мільярда доларів від МВФ, ставши першою розвинутою країною-боржником фонду з часів надання кредиту Великобританії у 1976 році. Для отримання позики центральний банк підвищив відсоткову ставку до 18%, намагаючись таким чином підтримати крону.

Кредит МВФ був доповнений 3 мільярдами доларів від країн Скандинавії, Росії та Польщі і 5 мільярдами доларів від Нідерландів, Великобританії та Німеччини.

Побічні наслідки . Скептики вважають, що жорстке державне регулювання курсу крони відлякуватиме іноземних інвесторів, а рекапіталізація банків не усуне фундаментальних проблем у системі.

7 - 9 . Гватемала, Сальвадор, Коста-Рика

Держави Центральної Америки виявились критично залежними від зниження експорту сільськогосподарської продукції, скорочення туристичних надходжень, сповільнення інвестиційних потоків і грошових переказів емігрантів, зайнятих на ринку праці США.

Розвиток економік цих країн визначається успішністю їх співпраці зі США, які попри зниження споживчого попиту на продукцію центральноамериканських республік, вкрай зацікавлені у збереженні лояльних політичних режимів у регіоні.

Загострення кризових явищ у економіках цих країнах може призвести до державних переворотів, якими славиться Латинська Америка, або ж до союзництва з авторитарним режимом Уго Чавеса.

Сальвадор, офіційною валютою якого є долар США, уклав угоду з МВФ у січні, інші дві держави - у квітні 2009 року. Проте країни не мали нагальної потреби в позикових коштах, тому жодна з них на 30 квітня не отримала траншів від Фонду.

Побічні наслідки . Держави Центральної Америки втрачають можливість самостійно визначати антикризову фіскальну політику. Керування податково-бюджетною системою - єдиний інструмент, що в них залишився, оскільки монетарна політика обмежена обігом долара та впровадженням інфляційного таргетування.

Підводячи підсумки діяльності Міжнародного валютного фонду з різними країнами, бачимо, що порівняно до країн, які ми дослідили у другому підрозділі, Росія була одна з найбільших боржників у 90-х роках, але зараз вона прагне погасити сової борги, і не має наміру користуватися кредитами МВФ найближчим часом. Відносно країн другого підрозділу, можно зробити висновок, що вони постраждали від глобальної фінансової кризи, і зараз їм необхідна допомога МВФ.

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МВФ

3.1. Аналіз співробітництва України з МВФ

У червні 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій”[1]. А 3 вересня 1992 року у Вашингтоні на підставі цього закону міністр фінансів України Г.О. П’ятаченко від імені Уряду України підписав статті Угоди Міжнародного валютного фонду. Але перш ніж задовольнити заяву України про вступ до МВФ, експерти МВФ за дорученням Директорату Фонду ретельно вивчали соціально-економічну ситуацію в Україні та перспективи розвитку її національної економіки. Були узгоджені також усі технічні питання вступу України до МВФ. Підсумковим документом стала «Резолюція про Членство», в якій були зафіксовані положення про розміри квоти, способи оплати підписного внеску в основний капітал МВФ та інші конкретні умови вступу України до цього міжнародного фінансового інституту.

Доцільним з теоретичної і практичної точок зору є аналіз досвіду минулих років і перспектив взаємовідносин України з МВФ, співробітництво з яким триває вже кілька років і в якому можна виділити певні етапи.

Перший етап (1994-1995 рр.). Україні в цей період було надано фінансову допомогу (Системна трансформаційна позика МВФ - 742 млн. дол. США) для подолання труднощів, що виникли при зведенні платіжного балансу, покриття його дефіциту, який утворив внаслідок серйозних деформацій в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. У результаті переходу від старої системи зовнішньої торгівлі, що базувалася на договірних цінах, до торгівлі на ринкових принципах, відбулося значне скорочення надходжень від експорту вітчизняної продукції. Водночас зросла вартість імпорту, який закуповувався за світовими цінами. Це призвело до негативного сальдо у торговельному балансі. Кредитування експортно-імпортних операцій значною мірою здійснювалося за рахунок коштів, що були надані міжнародними фінансовими організаціями. Їх підтримка позитивно вплинула і на хід економічних перетворень в Україні в цілому.

У 1995 р. було погоджене надання Україні резервних кредитів МВФ на суму, близьку до російської квоти. У березні 1995 р. була підписана угода між урядом, НБУ і МВФ, що стало основою для виділення кредитів підтримки і склало основу співробітництва з МВФ на майбутнє.

Другий етап (1995-1998 р.). У цей період Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд-бай (за 1996 р. - 1645,5 млн. дол. США), що позитивно вплинуло на виконання економічної програми. Зрештою, вдалося взяти під контроль інфляцію, індекс якої у 1996 р. скоротився до 139,7% порівняно з 281,7% (1995 р.) і 502°/ (1994 р.). Середньомісячний темп приросту цін (тарифів) у 1996р був у три рази нижчий, ніж у попередній рік і становив лише 2,8% Фінансова стабілізація привела до стабілізації і навіть зростання у 1996 р. курсу національної валюти, що дало змогу успішно запровадити гривню.

Отримання останньої позики Стенд-бай відбулося у 1998 р. Головною метою цього кредиту є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Саме в цей період було здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі, відбувся вихід України на світові ринки фінансового капіталу. Співпраця України з МВФ на цьому етапі розвивалася більш динамічно і характеризувалася активізацією процесу підготовки спільних проектів.

Кредитний портфель України в міжнародних фінансових організаціях покриває майже весь спектр економічних реформ і передбачав упровадження протягом 1996-1998 рр. понад 30 проектів загальним обсягом 3,5 млрд. дол. США.

Таким чином, у результаті проведення фінансово-економічних реформ, підтриманих МВФ, низку макроекономічних показників вдалося наблизити до контрольних цифр, визначених як умова надання кредитів Україні Фондом. Зокрема, в Україні знижено темпи інфляції і зроблено значний крок у напрямку фінансової стабілізації в державі. Досягненням у здійсненні антиінфляційної політики в Україні є й те, що інфляція вперше стала контрольованою і, як наслідок, значною мірою прогнозованою.

Незважаючи на позитивні моменти у співпраці України з Міжнародним валютним фондом, є й деякі негативи: у період з 1994 по 1998 роки Україна постійно нагромаджувала борг перед МВФ, який на початок 1999 року склав 2,8 млрд. дол[4].

За деякими даними, відношення загальної зовнішньої заборгованості України до ВВП становило у 1996 році понад 10%, у 1997 - 13%, а показник відношення зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг сягнув у 1996-1997 роках з 40% до 48%. У цілому рівень зовнішньої заборгованості з кількісної точки зору - відносно невеликий, але він неухильно зростав протягом цього періоду.

Очевидно, що, незважаючи на необхідність до мінімуму скоротити іноземні запозичення, кредити міжнародних організацій все ще залишаються важливим чинником фінансової стабільності, і від їх надходження, принаймні тоді, під час кризи у 1998 році, в значній мірі залежатиме стабільність фінансової системи в Україні. В основному іноземні кредити йдуть на збільшення валютних резервів центральних банків, і це суттєво допомогло, зокрема НБУ, уникнути критичного зниження резервів під час фінансової кризи. За словами голови НБУ Віктора Ющенка " єдиним джерелом поповнення резервів НБУ є програма кредитування EFF ", що здійснює МВФ. Суттєвим моментом є те, що при наданні кредиту EFF не дозволяється його використання з метою погашення внутрішньої та зовнішньої заборгованості.

Третій етап (1999-2001 рр.). Україна намагалася отримати від МВФ кредити за так званою Програмою розширеного фінансування. З урахуванням її потреб було визначено такі пріоритетні сфери залучення міжнародних кредитів:

-сільське господарство;

-енергозбереження;

-фінансовий сектор;

-соціальний захист;

-розвиток інфраструктури;

-підтримка інституційних реформ.

Отримання чергових позик мало на меті продовження фінансування економічних реформ в Україні, зокрема структурних перетворень, які забезпечили б усунення причин дефіциту платіжного балансу.

МВФ оцінює економічну ситуацію в Україні з погляду доцільності надання чергового кредиту системної трансформації за наступними критеріями :

-обмеження бюджетних витрат і забезпечення стійких доходів бюджету,

-тверда кредитно-грошова політика,

-позитивний рівень ставок рефінансування і ринку міжбанківських кредитів,

-неінфляційне по перевазі фінансування бюджетного дефіциту, у тому числі на основі розвитку ринку державних боргових інструментів;

-структурна й інституціональна реформа,

-тверда фінансова дисципліна для підприємств,

-реалізація правової реформи,

-лібералізація цін у зовнішній торгівлі,

-зниження зовнішньоторговельних тарифів,

-соціальний захист уразливих верств населення.

4 вересня 1998 року Міжнародним валютним фондом було затверджено новий проект фінансування Програми економічних реформ уряду 1998 – 2001 років у розмірі 2,25 млрд. доларів. Однак, на початку 1999 року, коли настав час повернення кредитів України Міжнародному валютному фонду, він надав кредитів стільки, скільки Україна повинна сплатити за вже отриманими кредитами. Із загальної суми на 16 травня 1999 року було виплачено лише 0,3 млрд.

Отже, зростання українського боргу перед МВФ припинилося. I, нарешті, восени 1999 року МВФ припинив фінансування України. Фонд назвав головною причиною припинення кредитування завищення валютних резервiв Національним банком в 1997-1998 рр.

За період, коли МВФ не фінансував економіку, вона скоротила свій зовнішній борг на 2,5 млрд. дол. (в т.ч. МВФ 2000 р. Україна сплатила 870 млн. дол. в рахунок погашення основної суми боргу i 132 млн. дол. як вiдсотки за обслуговування кредитiв), зумівши при цьому не тiльки зберегти обсяги валютних резервів, але й збільшити їх на 250 млн. дол.

Наприкінці 2000 року МВФ відновив кредитування України, не дочекавшись виконання деяких висунутих вимог.

Вимоги, які ставив МВФ до України протягом 2000-2001 років для надання чергових траншів. Спочатку МВФ поставив умову, щоб у 2001 році були забезпечені надходження до бюджету від приватизацiї 1,5 млрд. дол. (9 млрд. грн. за курсом 6грн/дол), що i знайшло відображення у Програмі приватизацiї. Також, у першому проекті бюджету - 2001 була закладена саме ця сума. Але потім МВФ переглянув ці показники і поставив межу на рівні 5,9 млрд. грн. (600 млн. дол.).

Щодо вимог, які МВФ висуває до податкової політики, то у 2000 році МВФ вимагав, у відповідності з Меморандумом бюджетної політики на 2000 рік, замість лiквiдацiї зборів в Iнновацiйний i Дорожній фонди підвищити ставку ПДВ з 20 до 24%. Таке збільшення граничних податкових ставок означало б відтворення обігових i власних інвестиційних коштів у підприємств. У вітчизняних умовах недоступності банківських кредитів це стало б основою довгострокового економічного зростання. Крім того, МВФ не заперечував з приводу впровадження та існування "пенсійних" зборів. Також, однією з головних умов, по приводу надання траншу програми EFF, є скасування 23% мита на експорт насіння соняшника.

За інформацією Міжнародного валютного фонду Україна станом на 31 березня 2001 року отримала 2,7 млрд. СПЗ із Загального резервного фонду МВФ, з них виплатила 1,2 млрд. та виплатила відсотків по кредитам у сумі 0,4 млрд. СПЗ.

Останній етап взаємодії України та МВФ (2008-2009 рр.)

Після шестирічної паузи, викликаної сприятливою кон'юнктурою на світових ринках, Україна знову звернулася за допомогою. Цього разу уряд висловив готовність освоїти за два роки 11 мільярдів SDR або 16 мільярдів доларів[10].

Під час підписання боргової угоди на умовах stand-by у листопаді 2008 року українська влада пообіцяла фондові бездефіцитний бюджет-2009, гнучку курсову політику, пенсійну та податкову реформи.

Стабілізаційний кредит надавався під запевнення влади не підвищувати соціальні стандарти більш ніж на 10% та навести порядок в енергетичній сфері. Саме на цих умовах Україні був виданий перший транш у розмірі понад 4 мільярдів доларів.

При видачі другого траншу розміром 2,8 мільярда доларів у травні 2009 року МВФ був змушений піти на поступки, погодившись на 4% дефіциту держбюджету.

Після отримання третього траншу у розмірі 3,3 млрд долларів влада не змогла виконати вимогу фонду підняти ціну на газ для населення у вересні 2009 року. А в жовтні парламент всупереч позиції МВФ прийняв закон про підвищення соціальних стандартів.

Документ передбачає вливання 10-14 мільярдів гривень до кишень громадян і становить серйозну інфляційну загрозу. Відтак, черговий транш був відкладений з огляду на підвищений рівень популізму та неузгодженість у діях усіх гілок влади.

Втім, більша частина суми угоди stand-by уже перерахована в НБУ та використана на погашення зовнішніх зобов'язань уряду, підтримку фінансової стійкості "Нафтогазу", покриття касових розривів для виплат зарплат і пенсій, рекапіталізацію та рефінансування банківської системи і на підтримку обсягів золотовалютних резервів Нацбанку.

Таким чином, за допомогою зовнішніх коштів уряд зумів майстерно залатати численні фінансові дірки у бюджеті та платіжному балансі, відклавши виплату боргу до 2013 року.

3. Адресна допомога найбільш уразливим верствам населення і підвищення зарплат та пенсій не вище рівня інфляції - 10%. Єдиний побічний наслідок - певне соціальне невдоволення.

4. Створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мережі. Дану рекомендацію МВФ, яка мала на меті знизити корупцію у регіонах, критикують представники великого бізнесу. На їхню думку, це збільшить витрати часу та коштів підприємств на відрядження спеціалістів до столиці і ускладнить роботу з податківцями.

5. Жорстке встановлення мінімальних лімітів золотовалютних резервів НБУ і обсягів валютних інтервенцій.Ця важлива умова була націлена на те, щоб НБУ не розтринькував резерви для підтримки курсу гривні, оскільки це може призвести до зниження фінансової стабільності держави та валютних спекуляцій банків виділеними коштами. Крім цього, та частина резервів НБУ, яка складається з отриманих від фонду SDR, не може прямо використовуватися для валютних інтервенцій. Внаслідок таких обмежень, центральний банк позбувся суттєвих важелів впливу на курсоутворення, бо кількість валюти, яку він може викинути на ринок, жорстко обумовлюється.

До опосередкованих негативних наслідків від співпраці з МВФ можна віднести відкладання деяких структурних реформ на невизначений час, які б влада була вимушена робити у разі відсутності фінансової підтримки. Більшість адекватних рекомендацій МВФ так і не були виконані, хоча кошти освоєні, а бюджетні дірки потребують додаткових вливань. Не потрібно також забувати про західних інвесторів, для яких виконання країною умов МВФ є дуже важливим фактором.

Протягом 2009 року світова спільнота могла спостерігати нездатність усіх гілок української влади скоординувати свою діяльність. По суті, вони ігнорують узгоджену з МВФ стабілізаційну програму.

Плюси співпраці. Довгострокові і дешеві кредити МВФ сприяють вирішенню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці, став можливим відтік 7,1 мільярда доларів на рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій за вісім місяців 2009 року, а також внутрішній відтік 5,7 мільярда доларів з банків, які осіли у кишенях населення (додатки).

Взявши кредит у МВФ, Нацбанк зумів провести рекапіталізацію проблемних банків. Таким чином, відбулася трансформація приватного боргу комерційних банків перед вкладниками у державний борг перед фондом. Деякі клієнти банків зуміли повернути свої кошти, і депозитна паніка припинилася, що також є позитивною тенденцією. Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх зобов'язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій. Разом з тим, проблема виконання фінплану залишилася, оскільки за вісім місяців 2009 року надходження до бюджету знизилися на 8,5%, а видатки зросли на 7,5% порівняно з попереднім періодом.

Перспектива співпраці. Швидше за все, співпраця України з фондом продовжиться. Принаймні, МВФ у цьому має свій інтерес. Основні держави-донори фонду повинні будуть знаходити спускові клапани для нейтралізації надлишкової ліквідності, якою інтенсивно накачували свої економіки у рамках антикризових програм з підтримки споживчого попиту. Глобальна криза повільно відступає, споживання та кредитування відновлюються, а зайві кошти на внутрішніх ринках загрожують розвинутим країнам зростанням інфляції. Український ринок міг би легко абсорбувати частину надлишкового євродоларового потоку.

Неотримання Україною четвертого траншу через відсутність політичної волі та координації у проведенні нагальних реформ є негативним чинником. І не лише з точки зору руйнації іміджу країни серед іноземних інвесторів. Якщо поглянути на ситуацію ширше, глибинна проблема української економіки полягає у тому, що її макроекономічна стабільність стала занадто чутливою до рішень зовнішніх фінансово-політичних гравців. Від намірів однієї організації виділити гроші залежить доля 46-мільйонної держави.

Таким чином, проаналізував співпрацю України з МВФ, можно зробити висновок, що Україна досі, дуже залежна від зовнішньої допомоги для вирішення проблем платіжного балансу. МВФ надає україні довгострокові, дешеві кредити, які сприяють вирішенню проблем платіжного балансу, з вимогою виконання деяких умов. Але Україна не виконує всі обов’язки. Невиконання цих умов може призвести до неотримання подальших траншів і зниження рейтингу України.

ВИСНОВКИ

За час своєї діяльності МВФ перетворився в достовірно універсальну організацію, досяг широкого визнання як головного наднаціонального органу регулювання міжнародних валютних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальниць.

Одночасно він служить ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід.

Співпраця з МВФ надає, зокрема кредитів, консультативні, технічні та інші послуги, що має велике значенная в умовах глобалізації. МВФ надає кредити різним країнам, з урахуванням їх економічного стану. Фонд також вимагає здійснення деяких умов, для поліпшення платіжних балансів країн і для запобігання таких ситуацій у майбутньому.

Аналіз, проведений в курсовій роботі, свідчить, що програми кредитування у різних країнах розрізняються. Деякі країни, особливо залежні від МВФ, а іншім не дуже потрібні кредити.

Також в роботі, було проаналізоване співробітництво України з МВФ, яке спрямоване на досягненні макроекономічної, зокрема, фінансової стабілізації та подоланні інфляційних процесів. Співпраця забезпечувала економіку фінансовими ресурсами для подолання як проблем трансформаційного періоду, так і наслідків світової фінансової кризи. Продовження співробітництва України з МВФ є доцільним і виправданим, оскільки у тактичному плані: кредитні ресурси МВФ є більш дешевими, ніж ті, що залучаються на світових фінансових ринках; від взаємодії з МВФ залежить можливість надходження коштів в Україну від інших кредиторів та інвесторів.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що робота виконала свої основні завдання:

- Визначено сутність, цілі, функції Міжнародного валютного фонду, напрями діяльності та механізми кредитування.

- Проаналізовано діяльність Міжнародного валютного фонду у різних країнах.

- Визначено характеристика співробітництва України з МВФ, дана оцінка та перспективи взаємодій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон Ураїни «Про Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 3 червня 1992 року № 2402-ХІІ.

2. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – Вид 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

3. Аналіз ефективності співпраці МВФ i України у 1994-2000 роках // "Україна-Business" . – 2001. - №8. – с. 3

4. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України – 1999 - №5 - с. 18 –26.

5. Причини фінансової кризи в Україні і можливі методи її подолання. “Вісник НБУ” № 12, 1998.

6. Борисов С. Мировая экономическая и валютная ситуация в 90-х годах // Деньги и кредит. – 1998. - №5. – с. 14-17.

7. Гроші та кредит. Навч. посібник – К.: Дакор, 2005. – 528с.

8. Международные валютно-финансовые и кредитные отношения: Учебник / Под ред. Л.Н.Красавиной. - М., 2000. – 576 с.

9. Марченко А.З. Проблеми та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями. // Економіка України. – 1999. - №4. с. 47-53.

10. Интернет-сайт: http://www.epravda.com.ua

11. Интернет-сайт: http://www.wikipedia.org

12. Интернет-сайт: http://www.imf.org

13. Интернет-сайт: http://www.bfm.ru

14. Интернет-сайт: http://razumkov.org.ua

15. Интернет-сайт: http://novynar.com.ua

16. Интернет-сайт: http://rus.newsru.ua

17. Интернет-сайт: http://politiko.com.ua

18. Интернет-сайт: http://project.ukrinform.ua

19. Интернет-сайт: http://ua.korrespondent.net

20. Интернет-сайт: http://www.baltinfo.ru

21. Интернет-сайт: http://investcentre.net

22. Интернет-сайт: http//www.baltinfo.ru