Реферат: Характеристика рослин воловик лікарський волошка синя вороняче око звичайне в язіль плямисти
Название: Характеристика рослин воловик лікарський волошка синя вороняче око звичайне в язіль плямисти Раздел: Рефераты по астрономии Тип: реферат |
Реферат з біологіїна тему: Характеристика рослин: ВОЛОВИК
ЛІКАРСЬКИЙ Дворiчна щетинистоволоса рослина родини шорстколистих. Стебло прямостояче, замолоду просте, пiзнiше - розгалужене, з пониклими пiсля цвiтiння гiлками. Листки черговi, простi, лiнiйно-ланцетнi, цiлокраї. Квiтки двостатевi, правильнi у завiйках; вiночок лійко-колесоподібний, спочатку фiолетовий, а потiм - синiй. Цвiте у травнi - червнi. Плід - горiшок. Росте на полях, бiля дорiг, на забур'янених мiсцях. Для лiкарських потреб збирають траву пiд час цвiтiння. Трава воловика мiстить алкалоїди (циноглосин, холiн), алантоїн, барвники, слиз, глюкоалкалоїд (консолiдин); у насiннi є жирна олiя. Застосовують при виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, при грипi, кашлi, зубному болю. Внутрiшньо - настiй трави воловика лікарського (1:10) приймати по 2 ст ложки тричі на день. ВОЛОШКА СИНЯ Одно- або дворiчна трав'яниста рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, від середини розгалужене. Листки лiроподібнорозсiченi, цiлокраї. Квiтки в одиничних кошиках, збiльшенi, лiйкоподібнi, синi, голубi, лiлово-рожевi або бiлi, не пліднi, серединка фiолетова, двостатева. Цвiте у червнi - липнi. Плід - сiм'янка. Росте в посiвах ярих та озимих культур, на забур'янених i трав'янистих мiсцях. Відомий шведський ботанік Лінней дав волошці назву "Cenaurea cyanus" на честь міфологічного кентавра стародавніх греків - Хірона - істоти з тулубом коня і людською головою зі спадаючою на груди бородою, який знав про особливі здатність цієї квітки загоювати рани й навчав своїй майстерності багатьох синів богів. Серед них був і син Аполлона - Асклепій, котрий пізніше став богом медицини. Коли Геркулес отруєною стрілою поранив Хірона, Асклепій залікував його рану синьою волошкою, за що рослину стали називати "квіткою кентавра". Інша легенда розповідає про те, як молодого хлопця Василя покохала русалка і стала кликати в свою водяну стихію. Але не зміг добрий хлопець покинути рідну землю, і за це русалка перетворила його у ніжну голубу квітку. Співчуваючи юнаку, який став жертвою чарів, люди назвали квітку його іменем - васильок. Для лiкарських потреб збирають лише крайовi квiтки, в перiод повного цвiтiння. Квiтки мiстять алкалоїди, глiкозиди (цiанорин, цикорiн, цептаурин), антоцiани (пеларгонiн, цiанiдин), флавоноїди (астрагалiн, анiїн, кемпферол, кверiзетин, лютеолiн), барвник - цiанiн, сапонiни, мiнеральнi речовини. Застосовують при захворюваннях печiнки (гепатит, холецистит, холангiт), нирок (нирковокам'яна хвороба, цистит, піеліт). Зовнiшньо - настiй пелюсток синьої волошки (1 ст ложка на 200 мл окропу) служить для примочок при захворюваннях очей (блефарит, кон'юнктивіт) та шкіри (дерматит, екзема, виразки, рани тривало незаживаючі), при вуграх. Використовують кошики волошки для миття голови при лупі і для стимулювання росту волосся (1 ст ложка кошикiв волошки на 400 мл окропу й оцту взятих порiвну, настоювати 30 хв, охолодити), втирають у во-лосисту частину голови. Товченим насінням волошки синьої при-сипають бородавки. Така присипка витягує корінь, і бородавки після цього вже не ростуть. ВОРОНЯЧЕ ОКО ЗВИЧАЙНЕ Багаторiчна трав'яниста рослина родини лiлiйних. Стебло прямостояче, нерозгалужене. Листки простi, еліптичні. Квiтка одна, на верхiвцi стебла. Цвiте у травнi. Плід - ягода. Росте у листяних i мiшаних лiсах Карпат. Усi частини рослини мають нейротоксичну, місцевоподразнювальну дiю, зумовлену наявністю глiкозидiв (парадину i паристифiну). У гомеопатії свіжий сік рослини вживають при захворюваннях очей, головному болі, запамороченні голови, бронхіті. Внутрiшньо - настоянку приймати по 5 крапель на 20 мл води, тричі на день до їди. Свiжий сік рослини - по 5 крапель двічі на день до їди. При лiкуваннi потрiбно дотримуватись визначеної дози, не перебiльшувати, бо рослина отруйна. Зовнiшньо - настоянка трави воронячого ока служить для розтирання суглобiв, м'язiв. Симптоми отруєння: болi в животi, блювання, проноси. Понижується тонус мускулатури шлунково-кишкового тракту, порушується робота серцево-судинної i нервової систем, знижується артерiальний тиск, розвивається олiгурiя. Лікування: промивання шлунка через зонд водою з додаванням активованого вугiлля. Пiд шкiру вводять прозерин 0,05% - 1 мл, димедрол 1% - 1 мл. При збудженні вводять внутрiшньом'язово розчин сибазону 0,5% - 2 мл, при зниженнi артерiального тиску - мезатон 1% - 1 мл, кофеїну натрiю бензоат 20% - 1 мл. В'ЯЗІЛЬ ПЛЯМИСТИЙ Трав'яниста багаторiчна або щетинистоволоса рослина родини бобових. Стебло борозенчасте, лежаче, порожнисте, розгалужене. Листки непарноперистi. Квiтки двостатевi, неправильнi, рожевi, бiлi або фiолетовi, на довгих квiтоносах. Цвiте у травнi - вереснi. Плід - біб. Для лiкарських потреб заготовляють траву i насiння. У травi мiстяться: глiкозид - коронiлiн, псевдокумарини, вiтамiни, дубильнi речовини. У насiннi - глiкозиди (каронiзид, коронiлiн), жирна олiя. Застосовують при хронiчнiй серцевiй недостатностi, набряках, кривавих проносах. Внутрiшньо - настiй трави (1:30) приймають по 1 ст ложцi тричі на день. Зовнiшньо - свiже товчене листя накладають на порiзи для припинення кровотечi. При вживанні галенових препаратiв в'язелю плямистого необхiдно дотримуватись обережностi i не перебiльшувати дози, бо можуть виникнути побiчнi ефекти у зв'язку з отруйністю рослини. |