Реферат: Планування як функція менеджменту 2

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

“ Основи менеджменту”

на тему:

«Планування як функція менеджменту»

Інформація про захист роботи

Київ 2010

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти планування в організації…………………….6

1.1. Сутність планування, його вплив на результативність діяльності організації..8

1.2. Методи розроблення та види планів……………………………………………14

1.3. Заходи підвищення якості планування в організації…………………………..16

РОЗДІЛ 2. Практична частина………………………………………………...19 2.1.Загальна характеристика“Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ”……………………………………………………...19

2.1.1. Характеристика підприємства, його діяльності та продукції…………...19

2.1.2. Організаційна структура управління……………………………………..22

2.2. Дослідження планування на підприємстві……………………………………..28

2.2.1. Планування на підприємстві……………………………………………....28

2.2.2. Напрями удосконалення планування на підприємстві………………….30

2.3. Аналіз ефективності системи менеджменту в організації…………………….33

ВИСНОВОК……………………………………………………………………39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………....41

ВСТУП

Планування як функція менеджменту – це розробка змісту та послідовності дій, направлених на досягнення запланованих цілей управління.
Функція планування передбачає розв'язання двох глобальних питань: якою має бути реальна мета організації і що слід робити членам організації, щоб досягти її. За допомогою планування можна перевести фірму як систему із вихідного, базового рівня на заданий рівень розвитку шляхом маневрування і зосередження сил та засобів на пріоритетних напрямах своєї діяльності, а також визначати перспективи розвитку і майбутній стан фірми. Планування як цілеспрямована спеціалізована управлінська діяльність здійснюється на принципах об'єктивності, реалістичності, системності, комплексності, оптимальності; пріоритетності та єдності інтересів фірми, її персоналу і споживачів; збалансованості; обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку; гнучкості шляхів соціально-економічного розвитку.
Передумовою планування є прогнозування. Воно являє собою виявлення об'єктивних (реальних) тенденцій, станів розвитку організації в майбутньому, а також альтернативних шляхів розвитку і термінів здійснення їх. Прогнози будуються відповідно до мети фірми, яка використовується як базис в операціях планування. Прогноз має дати керівнику уявлення про напрям розвитку, про способи досягнення мети, про результат його дій. Успіх майбутнього визначає не лише теперішнє, а й минуле. Прогноз в умовах постійно змінюваного середовища є органічною частиною планування. Це положення стосується не лише підприємства в цілому, а й кожного з його структурних елементів.
Планування є головною функцією управління, від якої певною мірою залежать усі інші функції. Менеджер, займаючись управлінням, намічає мету організації та прагне визначити найкращі способи її досягнення. Він аналізує бюджети, розклади, інформацію про стан галузі та економіки в цілому, ресурси, що є в розпорядженні підприємства, і ресурси, які воно спроможне придбати.

Важливим аспектом планування є ретельне оцінювання вихідних даних. Оскільки підприємство розвивається значною мірою під впливом умов, що склалися в минулому, то зміни їх зумовлюють необхідність нових методів діяльності підприємства. Ця функція вимагає від менеджера володіння аналітичними навичками.
Функція менеджменту планування відповідає на такі запитання.
Де ми перебуваємо в даний час? Керівники мають оцінити сильні й слабкі сторони організації в таких важливих галузях господарської діяльності, як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це потрібно для того, щоб визначити, чого може реально домогтися дана організація.
Куди ми хочемо рухатися? Оцінюючи можливості й перепони навколишнього середовища (конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні й культурні зміни), керівництво визначає, якою має бути мета організації і що може завадити досягненню цієї мети.
Як ми збираємося зробити це? Керівники мають вирішити як загалом, так і конкретно, що повинен робити кожний член організації для реалізації мети.
Планування — один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності.
Традиційна система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидко змінюваного внутрішнього і зовнішнього середовища стає насущною потребою переорієнтування планування підприємства з функціонування на розвиток. [2]
Кінцева мета планування розвитку підприємства полягає в тому, щоб змоделювати (а потім обновляти відповідно до змін умов, можливостей, потреб) бажаний майбутній стан підприємства, а також шляхи і засоби його досягнення (реалізації). При визначенні тривалості планового періоду в довгостроковому плануванні варто враховувати дві обставини: а) план розвитку має ставити досить серйозну мету і завдання, які справді відповідали б перспективним інтересам колективу підприємства, могли б його захопити і надихнути на творчу високопродуктивну працю; б) тривалість має бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану. [11]
Метою курсової роботи є аналіз функції “Планування” на підприємстві “Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ”.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти планування в організації

Щоб спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно:

· сформулювати цілі, до яких прагне організація;

· визначити шляхи досягнення встановлених цілей;

· на підставі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями.

Все це у сукупності і характеризує у широкому розумінні сутність функції планування. Планування – процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових питання:

1. де організація знаходиться у даний момент (теперішній стан)?

2. чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

3. як організації потрапити звідти, де вона є, туди, куди вона прагне?

Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління.

Мета планування полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів (рис.1):

1. Встановлення цілей діяльності організації.

2. Розробка стратегії діяльності організації (шляхів досягнення цілей).

3. Надання стратегії конкретної форми (впровадження стратегії у конкретні дії організації). Цей етап здійснюється шляхом розробки забезпечуючих планів та бюджетів.

Рис. 1. Послідовність виконання основних етапів планування

Пітер Лоранж класифікував чотири основних види управлінської діяльності в межах функції “Планування”:

· розподіл ресурсів;

· адаптація до зовнішнього середовища;

· внутрішня координація;

· організаційно-стратегічне передбачення.

Рис. 2. Спрощена схема економічної взаємодії

1.1. Сутність планування, його вплив на результативність діяльності організації

Планування належить до сфери людської діяльності. Найбільш коротко планування можна визначити як сукупність методів і прийомів, що дозволяють створити систему показників або послідовність дій до початку використовування цих показників або до початку дій.

Зрозуміло, що результатом виконання планових розрахунків буде розробка якогось плану.

План — це система показників або послідовність дій характерної життєдіяльності підприємства на певний період, яка забезпечує виконання цілей діяльності підприємства.

Процес планування здійснюється у часі та у просторі, тому плани обмежені часом та колом виконавців.

Плановий період — період, на який складається план. Він залежить від виду планів, цілей планування. Період підпадає під вплив зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують роботу підприємства.

Поширено при плануванні враховуються наступні планові періоди :

· Довгострокові періоди — періоди дії планів, які основані на побудові прогнозних планових показників та дій, що виконуються від 2 до 10 років.

· Середньострокові планові періоди — це періоди дії поточних планових показників та заходів, що виконуються від 1 до 2 років.

· Короткострокові планові періоди — це періоди дії оперативних планів, які залежать від характеру планового завдання та складу виконавців планів. Тому короткострокові планові періоди варіюють від 1 години до півроку.

Мета планування — це створення максимально наближених до умов діяльності підприємства планів в мінімальні терміни і з мінімальними допустимими втратами матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Задача планування — це рішення поточних проблем планування, що виникають на етапах планових розрахунків і забезпечення виконання основної мети планування.

Цілком зрозуміло, що процес планування може бути перервним та безперервним і складається з етапів (фаз) планування.

Фаза (етап) планування — це окремий цикл планування, обмежений часом та засобами планування, протягом якого виконується вирішення якоїсь проблеми розробки виду планів.

Засобами планування є матеріальні, трудові і фінансові ресурси, що забезпечують виконання поставлених цілей і задач.

Основні умови планування, що дозволяють здійснити цілі та задачі планування.

Основними умовами планування є дотримання законів та принципів планових розрахунків.

Закони планування :

1) При плануванні всі кількісні показники планів округляються у більшу сторону, а якісні показники планів округляються за законами математики.
2) Кількісні показники планів в натуральному виразі плануються з точністю до одного знаку після коми (0,0), а у вартісному виразі округляються з двома знаками після коми (0,00). Якісні показники планів плануються у відсотках з точністю до одного знаку після коми (0,0), а в питомому значенні — з точністю до трьох знаків після коми (0,000).

Принципи планування :

•Достовірність— принцип, за яким припускається використовування в планових розрахунках тільки багаторазово перевірених і абсолютно достовірних початкових даних.

· Раціональність — припускає планування показників на основі оптимізації витрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

· Науковість — припускає використовування в планових розрахунках сучасних методів, методик і технологій, що забезпечують підвищення якості і скорочення термінів планування.

· Компактність — припускає створення мінімальної і достатньої кількості показників в плані відповідно до цілей планування.

· Наочність — припускає логічну побудову планів, що забезпечує простоту читання і коректування.

· Гнучкість — припускає формування показників планів в коридорі значущості від мінімуму до максимуму запланованої величини.

Типи планування:

Планування на підприємстві може відноситися до того чи іншого типу в залежності від ознаки, за яким відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування, є:

· ступінь визначеності в плануванні;

· тимчасова орієнтація ідей планування;

· горизонт планування (час планування).

У залежності від ступеня невизначеності планової діяльності системи планування можна розподілити на два типи.

Перший тип — це детерміноване планування. До його ознак належить використання вихідних даних, котрі діють у цілком передбачуваному середовищі і можуть бути достовірно визначеними. В умовах ринку цей тип планування використовується на рівні загального планування підприємств, об'єднань, організацій та інше. На рівні підрозділів підприємства детерміноване планування має найбільш високу визначеність і точність планових показників (наприклад, план виробництва, праці і зарплати й ін.).

Другий тип — це стохастичні системи. Використання такого типу планування припускає певну невизначеність у зовнішньому ринковому середовищі і часткову відсутність достовірної інформації про вихідні дані для планування. Такий тип планування не дає повної передбачуваності результату.Ступінь невизначеності може варіювати у залежності від економічного розвитку, історичного періоду й інше.

Варіантами стохастичного планування є наступні:

· планування на основі твердих зобов'язань, при впевненості подій;

· планування під особисту відповідальність (у ситуації повної невизначеності вихідних даних);

· планування, пристосоване до випадкових обставин (на приклад, при рості цін на 25%, замість 10%). [2]

Види планування :

Після визначення типів планування, ознайомимося із видами планування та їх скороченою характеристикою.

Практика планування зазначає три основних види планування:

· Стратегічне планування.

· Тактичне (поточне) планування.

· Оперативне планування.

Стратегічне планування є довгостроковим плануванням діяльності підприємства. Його особливістю є відсутність конкретних значень показників, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства. Це планування визначає спрямованість діяльності, формує види діяльності і періоди існування певних видів діяльності. Основоположником створення стратегічних планів як сукупності стратегій дій є Олександр Македонський. Галузь виникнення стратегічного планування — військова наука.

Тактичне планування є плануванням діяльності підприємства на, поточний період існування з чітко вираженою конкретною метою і задачами. Таке планування утворює поточні плани, що включають конкретні показники і межі їх значень, досягнення яких обмежене поточним плановим періодом.

Оперативне планування є деталізацією тактичного планування і без нього не існує. Таке планування дозволяє створювати оперативні планові завдання конкретним виконавцям поточних планів підприємства. Операційне планування вирішує задачі внутрішньовиробничого характеру за показниками і їх розрахунками і відрізняється від тактичного планування методами і прийомами, вживаними при цьому. Очевидно, що терміни реалізації оперативних планів мають бути менші, ніж терміни реалізації тактичних планів. Частини додатку оперативного і тактичного планування також різні. Для тактичного планування — підприємство в цілому і його укрупнені підрозділи. А для оперативного планування — ділянки, робочі місця, конкретні працівники.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування. [9]

Процес планування складається із наступних етапів:

1. Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при ви­борі форми і методів планування.

2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан­ня плану і формується кінцева ситуація.

3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про­блемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

4. Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла­нується.

5. Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення . [2]

Функція планування передбачає розв'язання двох глобальних питань: якою має бути реальна мета організації і що слід робити членам організації, щоб досягти її. За допомогою планування можна перевести фірму як систему із вихідного, базового рівня на заданий рівень розвитку шляхом маневрування і зосередження сил та засобів на пріоритетних напрямах своєї діяльності, а також визначати перспективи розвитку і майбутній стан фірми. Планування є головною функцією управління, від якої певною мірою залежать усі інші функції. Менеджер, займаючись управлінням, намічає мету організації та прагне визначити найкращі способи її досягнення. Він аналізує бюджети, розклади, інформацію про стан галузі та економіки в цілому, ресурси, що є в розпорядженні підприємства, і ресурси, які воно спроможне придбати. Важливим аспектом планування є ретельне оцінювання вихідних даних. Оскільки підприємство розвивається значною мірою під впливом умов, що склалися в минулому, то зміни їх зумовлюють необхідність нових методів діяльності підприємства. Ця функція вимагає від менеджера володіння аналітичними навичками. [10]
Ефективність планування залежить від вчасного отримання й аналізу даних про основні загальноекономічні та ринкові умови; впливу на ринок самої фірми та її конкурентів; минулих прибутків і продажу; визначення оптимальної товарної структури виробництва в кожний момент часу з урахуванням останніх досягнень НТП; оперативного та гнучкого маневрування наявними ресурсами; встановлення контролю за виконанням планів і вчасного коригування їх у разі потреби.
Точна інформація про минуле дає менеджеру можливість для більш точного передбачення майбутнього, оскільки планування, як правило, ґрунтується на минулій діяльності організації. [14]

1.2. Методи розроблення та види планів

План — це система заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань.

Плани, як і мета, поділяються на кілька взаємопов'язаних рівнів. Кожному рівню мети відповідає свій рівень планів, у яких виробляються (намічаються) конкретні шляхи досягнення відповідної мети.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації . Найчастіше з них використовують такі:

1. за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани;

2. за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові;

3. за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.[9]

Система внутрішньофірмового планування включає комплекс планів (виробничі, фінансові, капітальних вкладень, збуту, НДДКР, організаційного розвитку і т. ін.), складених з урахуванням стратегії та мети фірми, її виробничого профілю і специфіки діяльності на ринку. Основу внутрішньофірмового планування складають такі підходи: врахування у планах усіх взаємозв'язків між виробничою, збутовою й обслуговуючою діяльністю фірми; ієрархічність планів від стратегічних до індивідуальних; послідовне проходження планової документації і багатоступеневість процесу планування — від вищого керівництва фірмою до робочого місця і навпаки.
Розробка планів є також одним з основних засобів контакту з оточуючим середовищем: постачальниками, покупцями, дистриб’юторами, кредиторами, інвесторами. Від довіри контрагентів залежить вартість активів підприємства та можливість їх ефективної діяльності, тому фінансовий план повинен бути ретельно продуманий та серйозно обґрунтований.Система планів формуєтьсяз окремих складових, які класифікують за горизонтом планування та рівнем управління. [10]

Нині є декілька способів складання планів, або методів планування: балансовий, нормативний і математично-статистичний.
Балансовий метод грунтуються на взаємозв'язку ресурсів, які мають бути в організації, та 'їх потребою в межах планового періоду. Якщо ресурсів у порівнянні з потребами недостатньо, то доводиться вишукувати додаткові джерела, які б дозволили покрити дефіцит.Якщо ж ресурсів є в надлишку, то необхідно розв'язувати зворотну проблему - розширювати їх споживання або позбавлятися від надлишку.
Балансовий метод реалізується через складання системи балансів -матеріально-речових, вартісних і трудових. Бапанс - це двостороння бюджетна таблиця, в лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а в правій - їх розподіл.
Cуть балансової рівністі полягає в тому, що сума залишків ресурсів на початок періоду та їх надходження із внутрішніх і зовнішніх джерел повинна дорівнювати сумі їх витрат (поточного споживання та продажу на стороні) і залишку на кінець періоду. Важливу роль тут відіграє досягнення їх оптимальної структури, яка б забезпечувала найбільшу ефективність діяльності організації.
Другий метод планування - це нормативний метод . Суть його втому, що в основу планових завдань на певний період закладаються норми витрат різних ресурсів на одиницю продукції (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу, грошових засобів тощо). Таким чином, нормативний метод планування використовується як самостійно, так і в ролі допоміжного щодо балансового методу.Норми танормативи, які використовуються в плануванні, можуть бути натуральними, вартісними і часовими.
Третю групу методів планування складаютьматематичні , які зводяться до оптимізаційних розрахунків на основі різного роду моделей. До найпростіших моделей належать статистичні, наприклад, кореляційні, які відображають взаємозв'язок двох змінних величин.
Методи лінійного програмування дозволяють на основі вирішення системи рівнянь і нерівностей визначити їх оптимальні величини у взаємозв'язку. Це допомагає за заданим критерієм вибрати найбільш оптимальний варіант функціонування або розвитку об'єкта управління, щоб забезпечити максимальний прибуток, зменшити витрати тощо. [6]

1.3. Заходи підвищення якості планування в організації

Ефективна система планування ґрунтується на таких принципах:

· єдність фінансово-економічних, маркетингових, науково-технічних і соціальних завдань розвитку підприємства;

· взаємозв’язок і узгодженість стратегічних та поточних цілей та напрямів діяльності підприємства;

• альтернативністьвизначення, всебічне обґрунтування способів досягненняпоставлених завданьі вибір оптимальних рішень;

• бюджетна й ресурсна забезпеченість розроблених планів;

· комплексність, безперервність як взаємозв’язок і послідовність, змінність у плануванні;

· гнучкість і еластичність як адаптивність планів щодо можливих відхилень або зміни внутрішнього чи зовнішнього середовища. [7]

Планування передбачає формування комплексу планів, які мають різне спрямування за цілями, предметом, рівнями, зміс­том і періодом планування:

· за цільовим призначенням:

· стратегічні;

· оперативні;

· часовим горизонтом планування:

· довгострокові;

· середньострокові;

· поточні (короткострокові);

· ступенем деталізації:

· загальнофірмові;

· плани підрозділів;

· функціональною сферою:

· маркетингові;

· виробничі;

· НДДКР;

· збутові;

· фінансові;

· з управління персоналом;

· міжфункціональні;

· інші;

· кінцевим результатом:

· продуктові;

· техніко-технологічні;

· організаційні;

· з інформаційних технологій;

· соціальні;

· економічні;

· інші;

· змістовим спрямуванням:

· тематичні плани (портфель проектів);

· бізнес-плани (обґрунтування інновацій);

· проектні плани (реалізації проектів).

Удосконалення планування й організації виробництва відображає розвиток систем управління виробництвом, функціональними сферами діяльності й підприємством у цілому. Це напрями, пов’язані з удосконаленням форм і методів організації виробництва, його спеціалізацією, кооперацією, аутсорсингом; упровадженням сучасних інструментів управління функціональними сферами, наприклад, системи бюджетування, формування ефективної системи звітності в межах управлінського обліку, розвиток тих чи інших форм збутових мереж, упровадження нової системи оплати праці, компенсаційного пакета тощо.

Заходи, які націлені на підвищення якості планування приодночасному зменшенні отриманих ресурсів. Типові заходи є наступними: включення зовнішньо - орієнтованого бенчмаркенгу в планування, яке вводиться з посиленим використання відносних цілей планування. Значне зменшення деталізації планування, як і сильніший зв’язок стратегії і оперативного планування.Це досягається через втілення немонетарних величин у планування іперевіркою процесу прогнозування. [8]

РОЗДІЛ 2. Практична частина

2.1. Загальна характеристика “Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ”

2.1.1. Характеристика підприємства, його діяльності та продукції

Коломийська дослідна станція була створена в 1956 році як Івано-Франківська державна сільськогосподарська станція, на базі радгоспу “Коломийський”. Це одна із наймолодших науково-дослідних установ України.

В 1985р. її було перейменовано у науково-виробниче об’єднання “Еліта”.

З 1999р. і по сьогоднішній день її найменування є “Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ”. Місцезнаходження – Івано-Франківська область, Коломийський район, с. П’ядики, вул. Наукова 16.

Коломийська дослідна станція розташована на північному заході від районного центру м. Коломия, що знаходиться на відстані 7 км. Дана дослідна станція розташована на відстані 70 км від обласного центру міста Івано-Франківська. Дослідна станція попри шосейну дорогу з асфальтовим покриттям м. Івано-Франківськ з м. Чернівці. Таке розташування дослідної станції є досить економічно вигідним для неї і при цьому створюються сприйнятливі умови для реалізації виробленої сільськогосподарської продукції даною дослідною станцією. До найближчої залізничної станції відстань становить 7 км.

Мета створення станції – забезпечення наукового супроводження агропромислового виробництва, виконання науково-дослідних робіт державного і регіонального значення, які доручає Українська академія аграрних наук (Академія) та Івано-Франківський інститут АПВ (Інститут).

Основні напрями діяльності даного підприємства:

- розробка, освоєння та впровадження регіональних систем землеробства та ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур;

- освоєння та впровадження науково-обгрунтованих систем ведення тваринництва;

- насінництво зерноих, кормових та інших сільськогосподарських культур;

- впровадження організаційно-економічних заходів функціонування агропромислових формувань області;

- інша діяльність, яка не суперечить чинному законодавству України і Статуту Академії.

Коломийська дослідна станція є державною бюджетною науковою установою з правом здійснення господарської (госпрозрахункової) діяльності.

Вона є юридичною особою, має майно, самостійний баланс, поточні рахунки з бюджетних та позабюджетних коштів, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, бути позивачем і відповідачем в судах.

Дане підприємство засноване на державній власності на основні фонди, інше майно, закріплене за нею Академією, та придбане за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів.

Коломийська дослідна станція здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, Статуту Академії, статуту Інституту, якому вона підпорядкована, та свого Статуту.

Вона на добровільних засадах, але за погодженням з інститутом, може брати участь у наукових та господарських об’єднаннях, якщо це сприяє поліпшенню її діяльності та оснащенню.

З метою підтримки основної діяльності і зміцнення експериментальної бази Станція здійснює господарську діяльність.

Відповідно до законодавства і в межах власного статуту вона самостійно здійснює наукову та господарську діяльність, вступає від свого імені у договірні відносини з іншими установами, організаціями та підприємствами.

Має печатку, на якій зазначено її найменування та належність до Академії, інші печатки та кутовий штамп, необхідні для ведення діловодства.

Дане підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно із законодавством.

Майно Коломийської дослідної станції становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у її самостійному балансі.

Державне майно, закріплене за цим підприємством Українською академією аграрних наук як органом управління державним майном, належить йому на правах оперативного управління.

Коломийській дослідній станції забороняється самостійно передавати закріплене за нею державне майно іншим установам, організаціям, підприємствам або громадянам, в т. ч. працівникам Відділення.

Кошти, одержані нею в результаті відчуження закріпленого за нею майна, є державною власністю і спрямовуються на поповнення основних фондів.

Списання державного майна з балансу Станція може здійснюватися нею в порядку, встановленому законодавством.

Вона має правило з дозволу Президії Академії та в установленому ним порядку передавати в оренду закріплене за нею державне майно. Здійснює володіння і користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності. [3]

Джерелами формування майна Коломийської дослідної станції є:

- державне майно, передане їй Академією;

- бюджетні кошти, що виділяються Академією на фінансування науково-дослідних робіт, відрахування інноваційного фонду.

Збитки, завдані Станції в результаті порушення її майнових прав юридичними чи фізичними особами, відшкодовуються в установленому законодавством порядку, зокрема за рішенням суду. [4]

Коломийська дослідна станція має право самостійно:

- визначати стратегію наукової та господарської діяльності відповідно до державних програм, науково-технічних прогнозів і пріоритетів;

- за рахунок коштів, одержаних від госпрозрахункової діяльності випускати та реалізовувати цінні папери в порядку, встановленому законодавством України.

Коломийська дослідна станція зобов’язана:

- забезпечувати високу якість досліджень, систематично узагальнювати їх результати, створювати умови для реалізації творчих можливостей членів колективу та здійснювати їх соціальний захист;

- забезпечувати плани виробництва та реалізації високо репродукційного насіння с. г. культур та племінного молодняка.

Станція здійснює облік результатів своєї діяльності і веде бухгалтерську і статистичну звітність згідно із законодавством. [3]

2.1. 2. Організаційна структура управління

ДиректорКоломийськоїдослідноїстанціїтаголовнихбухгалтернесутьперсональнувідповідальністьзаорганізаціюйдодержанняпорядку, веденняідостовірністьоблікутазвітності.

Управління Коломийською дослідною станцією здійснюється відповідно до Статуту Академії, статуту Інституту та свого Статуту на основі поєднання прав академії щодо господарського використання переданого в користування.

Рис. 3. Загальний вигляд зовнішньої структури управління Коломийською дослідною станцією

Академія:

· затверджує статут Коломийської дослідної станції і зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв’язку з його порушенням;

· здійснює разом з Інститутом контроль за збереженням та ефективністю використання державного майна, закріпленого за Станцією, її науковою та господарською діяльністю;

· здійснює разом з Інститутом фінансовий контроль за науковою і господарською діяльністю Коломийської дослідної станції.

Академія та інститут не втручаються в оперативну та господарську діяльність Відділення, здійснювану у відповідності з її Статутом.

Директор призначається на посаду і звільняється з неї в порядку, передбаченому Статутом Академії.

Директор здійснює управління Відділенням та несе персональну відповідальність за її діяльність. Він, діючи в межах законодавства України, в інтересах Коломийської дослідної станції, згідно з контрактом та її Статутом, самостійно вирішує питання наукової та виробничої діяльності управління і розробляє штатний розпис Коломийської дослідної станції з урахуванням його функцій, умов і фонду оплати праці, затверджує його в установленому порядку.

Директор Коломийської дослідної станції щорічно звітує перед колективом наукових працівників про свою діяльність.

Головний бухгалтер Коломийської дослідної станції призначається на посаду і звільняється з неї директором Станції за погодженням з Інститутом.

Заміщення вакантних посад наукових працівників проводиться на конкурсній основі у встановленому порядку. Результати конкурсів затверджуються директором Коломийської дослідної станції.

Рис. 4. Внутрішня структура управління Коломийською дослідною станцією

Виробничі, трудові і соціально-економічні відносини Коломийської дослідної станції з працівниками регулюються законодавством України.

Трудовий колектив Коломийської дослідної станції становлять усі громадяни, які знаходяться з нею в трудових відносинах і своєю працею беруть участь в її діяльності.

Інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет Коломийської дослідної станції, який обирається і діє згідно із законодавством.

В Коломийської дослідної станції є 8 наукових відділів:

1. Відділ елітного насінництва;

2. Відділ землеробства;

3. Відділ селекції;

4. Відділ тваринництва;

5. Відділ рослинництва;

6. Відділ механізації;

7. Відділ економіки;

8. Відділ агрохімічних досліджень.

В кожному відділі є завідувач, наукові працівники (старші та молодші), лаборанти та працівники, які обслуговують виробничий процес.

Рис. 5. Організаційна структура виробничого процесу Коломийської дослідної станції

На 1 січня 2009року у землекористуванні Коломийської дослідної станції знаходилось 425,9 га. Обсяг виготовленої продукції в 2008 році складає 21630 тонн.

Важливим етапом виконання виробничої програми дослідної станції є науково розроблена структура посівних площ.

Структура посівних площ показує, яка питома вага окремих сільськогосподарських культур знаходиться в загальній посівній площі.

Коломийська дослідна станція має вже повністю сформовану організаційну структуру, яка є лінійно-функціональною. Лінійно-функціональна структура передбачає, що функціональні служби отримують повноваження управління службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції. Однак делегуються не лінійні, а функціональні повноваження.

Л інійно-функціональна структура управління володіє цілим рядом переваг :

- швидке здійснення дій з розпоряджень і вказівок, що віддаються вищестоящими керівниками нижчестоячим

- раціональне поєднання лінійних і функціональних взаємозв'язків;

- стабільність повноважень і відповідальності за персоналом;

- єдність і чіткість розпорядництва;

- оперативне прийняття і виконання рішень;

- особиста відповідальність кожного керівника за результати діяльності;

- забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

- професійне вирішення завдань фахівцями функціональних служб.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

- складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

- в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

- призводить до інформаційного перевантаження керівників вищих рівнів управління

- така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва й галузі

Вертикальний принцип поділу праці - це створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.

Горизонтальний принцип поділу праці - це розміщення робітників на чолі окремих підрозділів, відділів.

Вертикальні зв’язки здійснюються від директора до заступника директора, звідувача відділів. Заступник директора опосередковано через головних спеціалістів та завідувачів відділів безпосередньо мають вплив на кожне із восьми відділень.

Щодо горизонтальних зв’язків, то на підприємстві взаємодіють між собою відділи які належать до одного рівня управління, а також головні спеціалісти, які також належать до одного рівня управління.

Спеціалізація — це поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його. Спеціалізація значно збільшує продуктивність праці.[3]

2.2. Дослідження планування на підприємстві

2.2.1. Планування на підприємстві

Головною особливістю сучасних умов господарювання є перехід на ринкову економіку. За таких обставин істотних змін зазнають всі елементи економічного механізму – планування, система стимулювання, ціноутворення, фінансово-кредитний механізм, система матеріально-технічного забезпечення.

На рівні Коломийської дослідної станції в умовах переходах на ринкову економіку, роль планування не тільки не знижується, а навпаки зростає.

Основним із принципів планування сільськогосподарського виробництва Коломийської дослідної станції є принцип поєднання поточних та перспективних планів, який полягає в постійному дотриманні їх взаємозв’язку. В перспективних планах цього підприємства розробляють основні показники розвитку його виробництва, а в поточних – конкретизують їх, враховуючи досягнення науки і техніки, умови і стан виробництва. Поточні плани конкретизують і доповнюють показниками, не передбачуваними в перспективних.

Бізнес-план на наступний рік економічного і соціального розвитку Коломийської дослідної станції – це колективна праця спеціалістів, керівників, всього колективу працівників, що виконується під керівництвом управління. За розробку планів розвитку окремих відділів і сфер діяльності відповідають головні спеціалісти і керівники відповідних відділів. Головний економіст є консультантом усіх працівників, які приймають участь у складанні бізнес-плану, поряд з методичним керівництвом процесом планування, він спільно з іншими спеціалістами відділу економіки Коломийської дослідної станції здійснює ув’язку показників усіх розділів плану і організує підготовчу роботу до складання бізнес-плану. [3]

Підготовча робота до складання бізнес-плану включає в себе:

- аналіз виробничо-фінансової діяльності господарства і всіх його відділів за останні 3–5 років;

- вивчення кон’юнктури ринку – попиту на конкретні види продукції, каналів та умов її реалізації, прогнозу цін і т. п.;

- уточнення норм виробітку, розрахункових і планово-облікових цін, норм витрат кормів, насіння, пального, палива, запасних частин, внутрішньогосподарських стандартів якості продукції та робіт;

- визначення кількості і складу первинних трудових колективів і визначення форм організації та оплати праці, що будуть застосовуватися в плановому періоді;

- на основі документів по інвентаризації основних та оборотних виробничих фондів визначення стану засобів виробництва, виявлення залишків продуктів і матеріалів на початок планового року і обґрунтування заходів по раціональному застосуванню і залученню в господарський обіг невикористаних цінностей.

На слідуючи етапах розробляють план з праці і соціального розвитку колективу, визначають собівартість продукції, обґрунтовують показники фінансового плану і плану капітальних вкладень.

Особливої уваги тут приділяють забезпеченню планових показників матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами, взаємній ув’язці показників плану.

Розробку бізнес-плану починають після складання бухгалтерського балансу за третій квартал і обчислення очікуваних (провізорних) результатів четвертого кварталу. З метою скорочення сроків розробки і підвищення якості бізнес-плану підготовчу роботу завершують до грудня. До цього ж часу складають госпрозрахункові плани відділів, план по будівництву, а також переглядають і уточнюють нормативні технологічні карти на 1, 10 чи 100 га.

Розроблений бізнес-план підприємства обговорюють і затверджують на зборах трудового колективу. Затверджений бізнес-план Коломийська дослідна станція подає в Івано-Франківський інститут АПВ та УААН.

Формуляр бізнес-плану єдиний для всіх видів (типів)сільськогосподарських підприємств. Для додаткових розрахунків при заповненні показників бізнес-плану використовують відповідні форми, які надаються підприємству разом з формуляром.[1]

2. 2 .2. Напрями удосконалення планування на підприємстві У “Коломийській дослідній станції Івано-Франківського інституту АПВ” досить ретельно дотримуються планування, яке проявляється у складанні бізнес-плану і технологічних карт, що розробляються на науковій основі із широким впровадженням науково-технічного прогресу та наукових досягнень на Івано-Франківщині. Але впровадження бізнес-плану і технологічних карт не дає високу питому вагу діяльності цього наукового центру. Як нам відомо, планування включає не тільки економічні, а й матеріальні фактори виробництва. Тому, “Коломийській дослідній станції Івано-Франківського інституту АПВ” потрібно удосконалити матеріальні фактори виробництва, а саме:

1. Технічну забезпеченість (трактори, комбайни, сільськогосподарська техніка, комп’ютеризація підприємства та ін.).

2. Енергозабезпеченість.

3. Хімізацію галузей рослинництва (засоби захисту рослин: гербіциди, фунгіциди, інсектициди; мінеральні добрива: азотні, фосфатні, калійні).

4. Коефіцієнт освоєння нових сортів та насиченості прогресивними технологіями.

В Коломийській дослідній станції в періоди збільшення навантаження об’єму робіт (збирання, транспортування, розвантаження, очистка та відвантаження в складські приміщення сільськогосподарської продукції, тобто – на жнива) тимчасово настає проблема робочої сили. Єдиним виходом з такої ситуації є впровадження сезонного планування, тобто задіяти у виробництво на час жнив сезонних та тимчасових працівників.

“Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ” є науково-дослідною установою. Тому на даному підприємстві проводяться науково-дослідні роботи по удосконаленню технології вирощування сільськогосподарських культур. Часто під час проведення цих робіт виявляються помилки, і це звичайно погіршує якість продукції підприємства. Тому для вирішення цього питання слід спланувати інформаційно-роз’яснювальні роботи з питань наукових досліджень.

Свою виробничу діяльність Коломийська дослідна станція здійснює з досягненням певних цілей та часто виникають незначні упущення. Щоб уникнути цих упущень слід розробити загальне планування, яке безпосередньо включатиме:

- планування цілей;

- планування засобів;

- планування процесів;

- фінансове планування;

- планування виробничої діяльності;

- планування робочої сили, тощо.

Для удосконалення планування дослідній станції необхідно сформувати принципи планування, які б безпосередньо ґрунтувалися на принципах повноти, точності, економічності, гнучкості, безперервності, масовості (участь працівників у розробці планів). Ці принципи охоплюють різноманітність планів, розроблених на підприємствах та організаціях, тому вони дадуть змогу Коломийській дослідній станції досягти високого ефекту планування.

Як ми бачимо, від планування залежить як економічний так і матеріальний стан підприємства.

Планування в “Коломийській дослідній станції Івано-Франківського інституту АПВ” потребує покращення, однак при сьогоднішніх економічних негараздах це зробити доволі важко. Своє планування Станція здійснює з досягненням певних результатів, та одночасно виникають проблеми, без яких сьогодні не обходяться на кожному підприємстві.[5]

2.3. Аналіз ефективності системи менеджменту в організації

Ефективність системи менеджменту – це показник, який характеризується співвідношенням витрат на здійснення управлінських функцій і результатів діяльності організації.

Система показників ефективності управління ґрунтується на зіставленні досягнутих організацією результатів у її вартісному еквіваленті з величиною управлінських зусиль. Управлінські зусилля можуть бути оцінені у кількісному виразі через величину витрат на управління.

Таблиця 1

Аналіз витрат на управління

Чим менші витрати (таблиця 1) з розрахунку на одиницю продукції, тим ефективнішою вважається система менеджменту організації.

Після аналізу витрат на управління розраховують показник ефективності управління (Е_у ):

,

де Р_к – кінцевий результат, отриманий підприємством (наприклад чистий прибуток) за певний період часу,

В_у – витрати на управління за той же період.

Р_к =459700 грн.

В_у =451850 грн.

Зазначений показник можна розраховувати і за іншою формулою:

,

де К – кількість управлінського персоналу.

К =74 чол.

Ефективність управління, розрахована таким чином, відображає економію живої та уречевленої праці у ній, яка полягає в скороченні трудомісткості виконання управлінських операцій та процедур. Економію живої та уречевленої праці апарату управління можна розраховувати за формулою:

,

де Ч_пу – чисельність працівників апарату управління;

ПВП – промислово-виробничий персонал.

Ч_пу =18 чол.

ПВП =614 чол.

Для характеристики специфіки управлінської праці на підприємстві використовують якісні показники ефективності системи менеджменту організації.

Таблиця 2

Якісні показники ефективності системи менеджменту організації

Витрати на управління становлять невелику частину собівартості продукції. Найбільшу частку витрат становлять витрати на оплату праці.

Кожен управлінець в середньому приносить близько 6212,16 грн. прибутку щорічно.

Організаційна структура має нормальну норму керованості, яка становить 0,44. Розрахувавши якісні показники ефективності системи менеджменту було з’ясовано, що на 44% підприємство забезпечено кваліфікованими керівниками, 5% лінійних керівників мають вплив на функціональні служби. Також було визначено, 12 % управлінців займаються вирішенням спеціальних проблем, тобто вони більш широко спеціалізуються на конкретній діяльності. На підприємстві коефіцієнт дублювання функцій становить 47 %. Розрахунок коефіцієнту глибини спеціалізації управлінських робіт показав, що відношення робіт профільних для підрозділу до робіт, які виконуються підрозділом, становить 33 %.

ВИСНОВОК

Отже, планування спрямоване на оптимальне використання можливостей організації, у тому числі на найефективніше використання всіх видів ресурсів і усунення помилкових дій, які можуть призвести до спаду ефективності діяльності організації.

“Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ” чітко формує свої плани (складання бізнес-плану та технологічних карт). Але як і на кожному підприємстві, виникають незначні упущення і економічні та матеріальні проблеми. Для усунення цих проблем підприємству потрібно удосконалити своє планування, а саме запровадити:

· матеріальне планування;

· сезонне планування;

· планування інформаційно-роз’яснювальних робіт;

· загальне планування;

· принципи планування, тощо.

Удосконаливши своє планування підприємство “Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ” зможе визначити свої управлінські цілі, сформувати стратегічне і тактичне планування, покращити як економічний, так і матеріальний стан, підвищити продуктивність праці та якість продукції.

За допомогою складання бізнес-плану і технологічних карт підприємство досягло великих результатів, але на цьому не потрібно зупинятися, потрібно іти до своєї цілі і долати всі перешкоди, які стоять на виробничому шляху.

Прибутковість і розвиток дослідної станції, у значній мірі, залежить від виконання плану, особливо в галузі рослинництва, яка дає високу питому вагу у фінансовій частині цього наукового центру. В цілому стан Коломийської дослідної станції потребує покращення.

Як наслідок можна в загальному зробити такий висновок, що планування – необхідна передумова успішної діяльності будь-якого ділового починання підприємства, а Підприємство “Коломийська дослідна станція Івано-Франківського інституту АПВ” не використовує всі можливості планування і це впливає на економічні і матеріальні показники її розвитку, які потребують значного зростання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балабанов І.Т. Ризик – менеджмент: Підручник – К, Вища школа, 1996р.

2. Ансофф И. Стратегическое управление.

3. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник, К, Вища школа, 1994 р.

4. Брігхен Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підручник – К, Вища школа, 1997 р.

5. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмента. Таганрог: ТРТУ, 1995 г.

6. Глущенко В.В. Менеджмент. Системные основы.

7. Виноградський М.Д., Виноградська А.М. Менеджмент в організації. – К.: Кондор, 2002. – 652с.

8. Глухов В.В. Менеджмент. – СПб.: Спец. лит, 2000. – 700 с.

9. Гріфін Рикі В., Яцура В. Основи менеджменту. – Л.: БаК, 2001. – 624 с.

10. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003.– 416 с.

11. Виханский О.С. Стратегическое управление.

12. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент.

13. Хентце Й. Основные цели стратегического менеджмента // Проблемы теории и практикум управления -1989- №12

14. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала. ІІ том.