Реферат на тему:
Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом
1. Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, —
караються штрафом від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
1. Основним безпосереднім об’єктом
злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку “брудних” коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Додатковим об’єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.
2. Предметом
злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом.
Грошові кошти
у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов’язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.
Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.
Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства.
Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна — предмета розглядуваного злочину — не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.
Конкретний злочинний спосіб, За допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.
Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв’язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).
3. Об’єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.
До фінансових операцій
належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (див. коментар до ст. 202).
Поняття інша угода
охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення’ цивільних прав та обов’язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори — купівлі-продажу, позики, доручення, Комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсуальною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов’язкове нотаріальної форми).
За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т.ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних Паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.
Легалізацією слід визнавати також переміщення “брудних” коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов’язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації; 3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.
Про поняття підприємницької та іншої господарської діяльності див. коментар до ст. 202.
До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих за-відомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб’єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.
Про поняття організованої групи
див. ст. 28 та коментар до неї. Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з “кримінального” обігу у легальний сектор економіки.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним майном.
4. Суб’єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК), не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 15-16 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).
За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині, внаслідок вчинення якого здобуто майно — предмет наступної легалізації.
Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.
5. Суб’єктивна
сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.
Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.
6. Кваліфікуючими ознаками
злочину (ч. 2 ст. 209) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.
Про поняття повторності
див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб —
ст. 28 і коментар до неї.
Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від8листопада 1990р. Ратифікована Україною 17грудня 1997р.
Директива РЄ “Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей” від 10 червня 1991 р.
Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” ві^б березня 1992р. (ст. 7).
Закон України Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від ЗО червня 1993 р. (ст. 18).
Закон України “Пробанки і банківську діяльність” від 7грудня 2000р. (ст. ст. 2, 47.63-65).
Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р.
Указ Президента України “Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки “ № 552/2000 від 31 березня 2000 р.
Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмивання доходів, одержаних незаконним шляхом “ № 813/2000 від 22 червня 2000 р.
Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом “ № 532 від 19липня 2001 р.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління НБУ№ 135 від 29 березня 2001 р,
|