Реферат: Аналіз й оптимізація витрат підприємства на виробництво продукції

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВИТРАТ

1.1 . Сутність і класифікація витрат

Витрати виникають у процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Зазвичай вони є різноспрямованими, поділяються на інвестиційні та поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) - виготовленням продукції (наданням послуг) [11, c. 460].

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, виробничих працівників, інструменти та ін), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу тощо).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності важливим є грошове вимірювання витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Будь-які витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (Imput - Output). Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції [33, c. 231].

Собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує ресурси, які використовуються, тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів та тарифами на послуги. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмеження для виробництва (ніхто не буде випускати продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).

Важливе значення має склад включення в собівартість витрат, які відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Принцип розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів).

До собівартості продукції включають:

витрати на підготовку і освоєння виробництва;

витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, зв’язані з використанням природної сировини;

витрати некапитального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, зв’язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточного, середнього і капітального ремонт);

витрати по забезпеченню нормальних умов праці і охорони та техніки безпеки;

витрати, зв’язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, зв’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

витрати, передбачені законодавством про працю (оплату відпусток, компенсації і т.д.);

відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду зайнятості від витрат на оплату праці працівників;

відрахування по страхуванню майна підприємства;

витрати на оплату відсотків по короткостроковим позикам банків, оплата послуг банків;

витрати по гарантійному обслуговуванню;

витрати, пов’язані із збутом продукції (упаковка, зберігання, транспортування);

витрати на відновлення основних виробничих фондів ( амортизація на повне відновлення);

знос (амортизація) по нематеріальних активах;

витрати від браку;

втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідних для виробництва товарів, а також від технології їх використання. Ціна, по якій отримуються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається попитом, що складається, і пропозицією на ресурси.

У відповідності з цим в собівартість продукції включають витрати за певними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства (рис.1.1).

За рахунок прибутку відшкодовуються витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва, а також порушення договорів з іншими підприємствами.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В поодиноких виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Рис.1.1. Напрямки діяльності підприємства, витрати на здійснення яких включаються в собівартість продукції

Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:

, (1.1)

де Спр - граничні витрати, грн;

ΔС₀ - приріст загальних витрат, грн;

ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру, т.

Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва.

При плануванні, обліку та аналізі використовується класифікація витрат за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і класифікуються як первинні (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.) [47, c.233].

Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групуються по економічному призначенню при калькулюванню та організації внутрішнього виробничого економічного управління (загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут; втрат браку продукції).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при суттєвої зміни виробничої та організаційної структури підприємства. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати. Виділяють також умовно-постійні витрати, які де-кілька змінюються внаслідок збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційний. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників).

Непропорційні витрати не мають пряму пропорційну залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегрессірующіе.
Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли зростання обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядної-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегрессірующіх витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегрессірующімі зазвичай є витрати на експлуатацію машин і обладнання, різноманітний інструмент.
В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Важливе практичне значення має поділ витрат на прямі та непрямі по способу їх обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути перелічені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляються один різновид продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, що застосовуються на підприємстві, методів нормування та обліку. Підвищення частини прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

1.2 . Методика визначення постійних та змінних витрат

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї мети використовуються різні методи:

мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);

графічний;

статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізі;

селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементів витрат [47, c.235].

Мінімаксний метод можна застосовувати при наявності сезонних коливань обсягів виробництва, а також інформації про мінімальному і максимальному обсязі продукції і відповідних їм витратах. З огляду на те, що коливання обсягів виробництва викликає зміну тільки змінної їх частини, можна визначити змінні витрати на одиницю продукції, розділивши різниця у витратах на різницю в обсягах випуску:

, (1.2)

де b – змінні витрати на одиницю продукції;

Z₁ , Z₂ – мінімальні та максимальні витрати, грн;

х₁ ,х₂ – мінімальний та максимальний обсяг продукції, грн.

Дізнавшись змінні витрати на одиницю продукції, можна підрахувати суму постійних витрат (а):

а = Z₂ - bx₂ або а = Z₁ - bx₁ . (1.3)

В умовах многопродуктового виробництва для знаходження суми постійних витрат замість кількості і-го виду продукції треба брати вартість валового випуску, а замість змінних витрат на одиницю продукції - питомі змінні витрати на гривню продукції (УПЗ).

Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в наступному. На графіку, відкладаються дві точки, що відповідають загальним витратами для максимального і мінімального обсягу виробництва. Потім вони з'єднуються до перетину з оссю ордінат, на якій відкладаються рівні витрат.

Точка, де пряма перетинає ось ордінат, показує величину постійних витрат, яка буде однаковою для максимального і мінімального обсягу виробництва.

Селективний метод дозволяє більш точно визначити суму постійних та змінних витрат, але він більш трудомісткий порівняно з розглянутими вище. Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей процес спрощується, якщо передбачити поділ витрат на постійні і змінні в комп'ютерних програмах та в первинних документах.

Деякі витрати мають частково змінний або частково постійний характер (витрати на ремонт машин і обладнання, витрати на рекламу). Тому з метою більш точного розділення їх на змінні та постійні необхідно експертним шляхом встановити коефіцієнт залежності певного виду витрат від обсягу виробництва продукції.

Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і по основним елементам.

З_общ =∑( V_заг *Уд_i * b₁ )+А, (1.4)

де Ззаг – загальна структура витрат;

V_заг – обсяг випуску продукції в цілому по підприємству, грн;

Уд_i – структура обсягу випуску продукції;

b1 – рівень змінних витрат на одиницю продукції,грн;

А – сума постійних витрат на весь випуск продукції (А).

У свою чергу собівартість продукції залежить від рівня ресурсномісткими виробництва (трудомісткості, матеріалоємності, фондоемкості, енергоємності) і зміни цін на що споживаються ресурси [47, c.240].

З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції в звітному періоді потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів та результати скласти:

∆З_ц =∑(∆Ц_i *Р_i1 ), (1.5)

де ∆З_ц - вплив зовнішнього інфляційного чинника;

∆Ц_i - фактична кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції;

Р_i1 - зміна середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів.

Необхідно при цьому врахувати інфляційний приріст амортизації, орендної плати, відсотків за кредит, спожитих послуг і т.д.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню продукції, який характеризує іздержкоемкість продукції. Він вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється його величина відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах:

ІЕ= З_заг /ВП . (1.6)

де ІЕ - іздержкоемкість продукції;

У процесі аналізу вивчається динаміка, виконання плану й проводяться міжгосподарські порівняння за цим показником.

Наступний етап аналізу - визначення впливу факторів на зміну рівня даного показника.

Іздержкоемкість продукції безпосередньо залежить від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції.

На загальну суму витрат впливає обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня питомої змінних та суми постійних витрат, які у свою чергу можуть збільшиться або зменшитися за рахунок рівня ресурсномісткості продукції та цін, по яких споживаються ресурси.

Вартість виробленої продукції залежить від обсягу випуску, його структури та цін на продукцію. Взаємозв'язок перерахованих факторів показана на рис.1.2

Зростання рівня постійних і змінних витрат обумовлено, з одного боку, підвищенням ресурсомісткістю виробництва, а з іншого боку - збільшенням вартості спожитих ресурсів.

Для встановлення впливу досліджуваних факторів на зміну суми прибутку необхідно абсолютні прирости іздержкоемкості продукції за рахунок кожного фактору помножити на виручку за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду за цінами базового періоду:

∆П_xi =∆ІЕ_xi *∑(VРП_i1 *Ц_i0 ). (1.7)

де VРП_i1 - виручка за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду.

Рис 1.2. Структурно-логічна модель факторного аналізу іздержкоемкості продукції

Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізуються звітні калькуляції по окремим виробам, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановими і даними минулих періодів, інших підприємств в цілому і за статтями витрат [43, c.235].

Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:

, (1.8)

де C_i - собівартість одиниці продукції I-го виду;

А_i - сума постійних витрат, віднесена на I-й вид продукції;

VBП_i - обсяг випуску I-го виду продукції в фізичних одиницях;

B_I - сума змінних витрат на одиницю на I-й вид продукції.

Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3

С

постійні витрати на одиницю продукції

змінні витрати на одиницю продукції

VBП, шт

Рис. 1.3. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва

Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат по цій статті (рис.1.4) залежить від обсягу виробництва продукції (VПВ), її структури (Удi) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (УМЗi). Останні, в свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (УРi) та їх вартості (Цi).

Рис.1.4. Структурно-логічна факторних модель прямих матеріальних витрат

Взаємозв'язок даних факторів із загальною сумою прямих матеріальних витрат можна представити таким чином:

МЗ_заг = ∑(VПВ_заг *Уд_i *УР_i *Ц_i ) . (1.9)

де VПВ_заг - обсяг виробництва продукції;

Уд_i – структура виробництва продукції;

УР_i - кількькість (маса) витрачених матеріалів на одиницю продукції;

Ц_i – вартість витрачених матеріалів на одиницю продукції.

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих же факторів, крім структури виробництва продукції:

МЗ_i = ∑VПВ_i *УР_i *Ц_i . (1.10)

Якщо аналізується собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матеріальних витрат виробляються по моделі:

УМЗ_i = ∑УР_i *Ц_i . (1.11)

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, технології та організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і таке інше. Спочатку потрібно дізнатися зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. В результаті отримаємо приріст суми матеріальних витрат на виробництво цього виду виробу за рахунок відповідного чинника:

∆МЗ_xi =∆ УР_xi *VПВ_i0 *Ц_i1 . (1.12)

Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрішньої структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини, і т.д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідна зміна середньої ціни і-го виду чи групи матеріалів за рахунок j-го чинника помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду в звітному періоді:

∆МЗ_xi =∆Цi₁ *УРi₁ *VПВ_i1 . (1.13)

У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих ресурсів на одиницю продукції, але і їх вартість. Зміна в зв'язку з цим матеріальних витрат відображена у формулі 1.14.

∆УМЗ= (УР₁ -УР₀ )* Ц₀ , ∆УМЗ=( Ц₁ -Ц₀ )* УР₁ . (1.14)

де (УР₁ -УР₀ ) різницяміж зміною норми витрати матеріалу;

Ц₀ - ціна заміняємого матеріалу;

УР₁ - норма витрат заміняємого матеріалу.

Значна питома вага в собівартості продукції займає заробітна плата і надає великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки заробітної плати на гривню виробленої продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину і пошук резервів економії коштів по даній статті витрат мають велике значення.

Загальна сума зарплати (рис.1.5) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплатомісткості виробів. Остання у свою чергу визначається трудомісткістю та рівнем оплати праці за одну чоловіко-годину.

Трудомісткість продукції та рівень оплати праці залежать від впровадження нової, прогресивної техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, організації праці, кваліфікації працівників та інших інноваційних заходів.

Наступний етап аналізу - аналіз непрямих витрат. Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничих та адміністративні витрати, комерційні витрати.

Рис. 1.5. Структурно-логічна факторних модель зарплати на виробництво продукції

При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження.

У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютну і відносну зміну непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводських переміщення вантажів, знос інструментів та інше. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати наступну формулу:

, (1.15)

де З_СК - витрати, скореговані на зміну випуску продукції;

З₀ - базова сума витрат за статтею;

ΔВП% - зміна обсягу випуску товарної продукції,%;

К_з - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.

Далі необхідно з'ясувати причини, відносного перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.

Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і обладнання, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Норми амортизації залежать від амортизаційної політики підприємства та методу її нарахування. Середня норма амортизації (НА) може змінитися також із-за структурних зрушень у складі фондів:

. (1.16)

Питома амортизація на одиницю продукції залежить ще й від обсягу виробництва продукції. Чим більше продукції випущено на наявних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.

На величину експлуатаційних витрат впливають кількість експлуатованих об'єктів, час їх роботи і питомі витрати на одну машино-годину роботи.
Витрати на ремонт можуть змінитися через обсяг ремонтних робіт, їх складность, ступінь зношеності основних фондів, вартість запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання.

На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів впливають вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатацію транспорту.

Сума зносу інвентарю змінюється за рахунок обсягу виробництва продукції і рівня витрат на один виріб, який в свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, інвентар, як налагоджено дієвий контроль за їх збереженням і справністю.

Аналіз загальновиробничих та адміністративних витрат має велике значення, оскільки вони займають значну питому вагу в собівартості продукції.

Витрати на збут включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.

Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, виду транспортних засобів.

Витрати по навантаженню і вивантаженню можуть збільшитися або зменшитися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їх кількості та вартості. Кількість в свою чергу пов'язано з об'ємом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах не завжди бажана, так як красива, естетична, приваблива упаковка - один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат по цій статті окупується збільшенням обсягу продажів. Те ж можна сказати і про витрати на рекламу, вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.

На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резерви можливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їх освоєння.

1.3 . Маржинальний аналіз в управлінні витратами та собівартістю продукції

Сутність маржинального аналізу полягає в аналізі співвідношення обсягу продажів (випуску продукції), собівартості і прибутку на основі прогнозування рівня цих величин при заданих обмеженнях. У його основі лежить розподіл витрат на змінні та постійні. На практиці набір критеріїв віднесення статті до змінної або постійної частини залежить від специфіки організації, прийнятої облікової політики, цілей аналізу і від професіоналізму відповідного фахівця.

Основною категорією маржинального аналізу є маржинальний прибуток. Маржинальний дохід (прибуток) - це різниця між виручкою від реалізації (без урахування ПДВ і акцизів) і змінними витратами. Іноді маржинальний дохід називають також сумою покриття - це та частина виручки, що залишається на покриття постійних витрат і формування прибутку. Чим вище рівень маржинального доходу, тим швидше відшкодовуються постійні витрати та організація має можливість отримувати прибуток [47, c.242].

Маржинальний дохід розраховується за формулою:

MД = S – V , (1.17)

де МД – маржинальний дохід;

S - виручка від реалізації;

V - сукупні змінні витрати.

Маржинальний дохід можна розрахувати не тільки на весь обсяг випуску в цілому, але й на одиницю продукції кожного виду (питомий маржинальний дохід). Економічний зміст цього показника - приріст прибутку від випуску кожної додаткової одиниці продукції:

MД_пит = (S-V) / Q = P-V, (1.18)

де MД_пит – питомий маржинальний дохід;

Q - обсяг реалізації;

р - ціна одиниці продукції;

V - змінні витрати на одиницю продукції.

Знайдені значення питомих маржинальних доходів для кожного конкретного виду продукції важливі для менеджера. Якщо цей показник від’ємний, це свідчить про те, що виручка від реалізації продукту не покриває навіть змінних витрат. Кожна наступна вироблена одиниця даного виду продукції буде збільшувати загальний збиток організації. Якщо можливості значного зниження змінних витрат сильно обмежені, то менеджеру слід розглянути питання про виведення даного товару з асортименту пропонованої організацією продукції.

На практиці виробляють більш глибоку деталізацію змінних витрат на групи змінних виробничих, загальновиробничих, загальногосподарських та інших витрат. Звідси випливає необхідність обчислення кількох показників маржинального доходу, з аналізу яких виноситься рішення про те, вплив на які групи витрат може найбільш помітно відбитися на величині кінцевого фінансового результату.

Розподіл витрат на постійні і змінні, обчислення маржинального доходу дозволяють визначити вплив обсягу виробництва і збуту на величину прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг і той обсяг продажу, починаючи з якого підприємство одержує прибуток. Робиться це на основі аналізу моделі беззбитковості (системи «витрати-обсяг виробництва-прибуток»).

Модель беззбитковості спирається на ряд вихідних припущень:

поведінка витрат і виручки можна описати лінійної функцією однієї змінної - об'єму випуску;

змінні витрати і ціни залишаються незмінними протягом усього планового періоду;

структура продукції не змінюється протягом планованого періоду;

поведінка постійних і змінних витрат може бути точно обмірювана;

на кінець аналізованого періоду у підприємства не залишається запасів готової продукції (або вони несуттєві), тобто обсяг продажів відповідає об'єму виробництва.

Точка беззбитковості - це обсяг випуску, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто обсяг, при якому виручка дорівнює сумарним витрат. Іноді її називають також критичним об'ємом: нижче цього обсягу виробництво стає нерентабельним.

Алгебраїчним методом точка нульового прибутку розраховується виходячи з наступної залежності:

I = S-V - F = (P * Q) - (V * Q) - F = 0, (1.19)

де I - величина прибутку;

S - виручка;

V - сукупні змінні витрати;

F - сукупні постійні витрати.

Звідси знаходимо критичний обсяг:

Q '= F / (P-V), (1.20)

де Q '- точка беззбитковості (критичний обсяг у натуральному вираженні).

Критичний обсяг виробництва та реалізації продукції можна розрахувати не тільки в натуральному, але й у вартісному вираженні:

S = F * P / (P - V) = Q '* P, (1.21)

де S - критичний обсяг виробництва та реалізації продукції, у вартісному вираженні..

Економічний зміст цього показника - виручка, при якій прибуток дорівнює нулю. Якщо фактична виручка підприємства більше критичного значення, воно одержує прибуток, в іншому випадку - збиток.

Наведені вище формули розрахунку критичного обсягу виробництва та реалізації в натуральному і вартісному вираженні справедливі лише, коли випускається тільки один вид продукції або коли структура випуску фіксована, тобто пропорції між різними видами продукції залишаються незмінними. Якщо випускається декілька видів товару з різними граничними витратами, тоді необхідно враховувати структуру виробництва (продажу) цих товарів, а також частку постійних витрат, що припадають на конкретний вид продукції.
Точка закриття підприємства - це обсяг випуску, при якому воно стає економічно неефективним, тобто при якому виручка дорівнює постійним витратам:

Q "= F / P, (1.22)

де Q "- точка закриття.

Якщо фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції менше Q ", не виправдовує підприємство свого існування і його слід закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції більше Q", йому слід продовжувати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збиток.

Ще один аналітичний показник, призначений для оцінки ризику, - «межа безпеки», тобто різниця між фактичним і критичним обсягами випуску і реалізації (в натуральному вираженні):

Кб = Оф - Q ' , (1.23)

де Kб - межа безпеки;

Оф - фактичний обсяг випуску і реалізації продукції.

Корисно розрахувати відношення кромки безпеки до фактичного обсягу. Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску і реалізації, щоб уникнути збитків.

К% = Кб / Qф * 100% , (1.24)

де К% - відношення крайки безпеки до фактичного обсягу.

Межа безпеки характеризує ризик підприємства: чим вона менша, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції не досягне критичного рівня Q 'і підприємство опиниться в зоні збитків.

Дані про величину маржинального доходу та інших похідних показників отримали досить широке розповсюдження для прогнозування витрат, ціни реалізації продукції, допустимого подорожчання її собівартості, оцінки ефективності та доцільності збільшення обсягу виробництва, у вирішенні завдань типу «робити самим або купувати» і в інших розрахунках з оптимізації управлінських рішень.

Багато в чому це пояснюється порівняльною простотою, наочність та доступністю розрахунків точки беззбитковості. Разом з тим необхідно мати на увазі, що формули моделі беззбитковості годяться тільки для тих рішень, які приймаються в межах прийнятного діапазону цін, витрат і обсягів виробництва та продажу. Поза цього діапазону ціна реалізації одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції вже не вважаються постійними, і будь-які результати, отримані без урахування таких обмежень, можуть привести до неправильних висновків. Поряд з безсумнівними перевагами модель беззбитковості володіє певними недоліками, які пов'язані насамперед з допусками, закладеними в її основу.

При розрахунку точки беззбитковості виходять з принципу лінійного нарощування обсягів виробництва і продажів без урахування можливостей стрибка, наприклад, внаслідок сезонності випуску і збуту. При визначенні умов досягнення беззбитковості і побудові відповідних графіків важливо правильно поставити дані про ступінь використання виробничих потужностей.

Аналіз точки беззбитковості є одним з важливих способів вирішення багатьох проблем управління, оскільки при комбінованому застосуванні з іншими методами аналізу його точність цілком достатня для обгрунтування управлінських рішень в реальному житті.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ НА

ВАТ «КЦЗ-ПУШКА»

2.1 . Характеристика підприємства і задачі аналізу

ВАТ «КЦЗ-Пушка» - це підприємство промисловості будівельних матеріалів потужністю 580 тис. тонн цементу в рік. Цементне виробництво відноситься до масового типу, для якого характерні потокові форми організації технологічного процесу і високий рівень спеціалізації. Тут кожне робоче місце і агрегат спеціалізовані на одній або декількох однорідних операціях, робочі місця розташовані по ходу технологічного процесу, що сприяє максимальному скороченню транспортувань при передачі продукції від однієї операції до іншої, при цьому процес виробництва стає стабільним, строго нормованим і повторюваним. Для цементного виробництва характерні наявність спеціалізованого високопродуктивного обладнання, комплексна механізація і автоматизація виробничого процесу, безперервний процес виробництва, коротка тривалість технологічного циклу.

Все це дозволяє забезпечити високопродуктивну і ритмічну роботу підприємства, ефективно використовувати основні виробничі фонди, матеріальні і трудові ресурси, що сприяє досягненню високої продуктивності праці і низької собівартості продукції.

Основними структурними підрозділами підприємства є цехи. У своєму складі цементний завод має комплекс основних і допоміжних цехів. Основні цехи цементного заводу спеціалізуються по технологічній ознаці, тобто виконують окремі частини загального технологічного процесу (видобування, підготовку сировини, випалення, розмол). До них відносяться: сировинне, випалення клінкеру, розмол. Вони зв'язані в єдину потокову систему, розділену на паралельно працюючі технологічні лінії.

Основним переділом виробництва є випалення клінкеру, робота всієї решти переділів направлена до забезпечення високопродуктивної, ритмічної, безперебійної роботи печей, що обертаються.

Допоміжні цехи забезпечують основне виробництво енергетичними ресурсами, здійснюють ремонт всіх видів обладнання і інших основних фондів, транспортні роботи, обслуговування і ремонт контрольно-вимірювальних приладів, апаратів автоматичного регулювання виробничих процесів.

В цілях охорони навколишнього середовища технологічні агрегати підприємства оснащені ефективними пиловловлюючими пристроями (ектрофільтрами).

Сировинні матеріали, необхідні для виробництва цементу (крейда, глина), видобуваються в кар'єрах, що знаходяться поблизу заводу. Вони є крупними високомеханізованими підрозділами, добувними до 850 тис. тонн горної породи в рік. Сировинні матеріали з кар'єру за допомогою трубопровідного транспорту поступають на територію заводу в сировинний цех. З метою забезпечення безперебійної роботи на заводі є об'єднаний склад сировини, гіпсу і добавок. Склади обладнані механізмами для вивантаження прибуваючих вантажів і завантаження їх при передачі у виробництво на переробку.

Виробництво цементу на заводі організоване за мокрим способом, що дозволяє регулювати мінералогічний склад цементу шляхом введення в сировинну суміш коректуючих добавок. Виробництво цементу складається з наступних основних процесів: приготування сировинної суміші, її випалення і розмолу обпаленого продукту (клінкеру) в порошок.

На цементному заводі застосовується попередільний метод калькуляції собівартості цементу. Розрахунок собівартості цементу здійснюється підсумовуванням статей витрат по кожному переділу в наступній послідовності: визначається собівартість видобування сировини, потім продукції окремих переділів, і, нарешті — повна собівартість цементу. Розділивши суму витрат на об'єм випуску, визначають собівартість однієї тонни цементу.

При розрахунку собівартості сировини застосовують простий метод калькуляції, при якому всі витрати гуртуються по окремих статтях, а потім розподілом загальної суми на кількість сировини, що видобувається, визначають собівартість одиниці (т або м³ ). Процес видобування сировини складається з буропідривних, видобування і транспортних робіт, витрати по яких входять в загальну собівартість сировини. Таким чином виробництво цементу відноситься не тільки до оброблювальної, але і добувної галузі.

У звітному році завод планував виробити 580 000 тонн цементу, проте фактичний випуск склав 545 200 тонн,

Зниження об'єму виробництва на 6% пояснюється падінням останніми роками попиту на цемент з причини різкого скорочення будівельно-монтажних робіт через обмежене бюджетне фінансування, а також різким збільшенням вартості паливно-енергетичних ресурсів.

Собівартість однієї тонни цементу є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на його виробництво і реалізацію. Собівартість однієї тони цементу визначається на основі розробки планових і звітних калькуляцій.

Аналіз собівартості цементу здійснюється з метою дослідження резервів зниження витрат на його виробництво і реалізацію.

2.2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції та собівартості по калькуляційних статтях

При аналізі собівартості в першу чергу вивчається правильність її формування. На аналізованому підприємстві собівартість цементу формується відповідно до Положення про склад витрат, а також змінами і доповненнями до нього.

Після перевірки правильності формування собівартісті продукції розглядається динаміка загальної суми витрат як в цілому, так і в розрізі елементів і статей витрат, що дозволяє прослідити за зміною рівня окремих витрат, що відбулися в результаті зміни в технікі, технології і організації виробництва.

Для оцінки виконання плану по собівартості продукції розглянемо таблицю, складену на базі цементного заводу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Витрати на виробництво цементу

Дані табл. 2.1 покатують, що в цілому фактичні витрати підприємства на виробництво продукції склали 38393 тис. грн. Це нижче за суму повної собівартості, передбаченої планом на 810 тис. гри. або на 2,1% (810/38393*100).

Зниження відбулося по всіх видах і особливо по матеріальних витратах і інших витратах. Змінилася декілька і структура витрат: збільшилася частка матеріальних витрат і амортизації основних засобів, а частка зарплати та інших витрат зменшилася (рис. 2.1).

Приведена фактична структура витрат дозволяє зробити висновок, що дане виробництво є матеріаломістким. Отже, важливим напрямом зниження витрат на виробництво є пошук резервів по скороченню матеріальних витрат.

Рис. 2.1. Структура витрат на виробництво цементу за 2008 рік

Загальна сума витрат може змінитися через обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (VBП_общ ), її структури (Уд_i ), рівня змінних витрат на одиницю продукції (b₁ ) і суми постійних витрат на весь випуск продукції (А) та розраховується відповідно до формули (1.4).

Початкові дані для розрахунку впливу цих чинників наведені в табл. 2.2.

З табл. 2.2 видно, що у зв'язку зі зменшенням випуску продукції в умовно-натуральному вираженні на 6% (I_ВП = 0,94) сума витрат зменшилася на 1929тис.грн. (37 274-39 203).

Структура продукції залишилась незмінною.

Через підвищення рівня питомих змінних витрат загальна сума витрат збільшилася на 502тис. грн. (37 776-37 274).

Постійні витрати підвищились на 616 тис.грн. (38 392-37 776).

Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменшилася за отчетгий період на 810тис.грн. (39203-38393).

Таблиця 2.2

Початкові дані для аналізу чинника загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції

Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменьшилася за звітний період порівняно з планом на 810 тис. грн. (39203-38393), або на –2,1 %, зокрема у зв'язку з невиконанням плану по випуску товарної продукції в умовно-натуральному виразі на 6% (I_ВП =0,94) сума витрат знизилася на 1929 тис. грн. або на 4,92% (1929/39203 * 100), а за рахунок підвищення рівня питомих змінних витрат допущена перевитрата витрат на виробництво продукції на суму 502тис. грн. або 1,28% (502/39203*100), а також підвищення постійних втрат в порівнянні з планом на суму 617 тис. грн. або на 1,57% (617/39203 * 100). Таким чином через підвищення собівартості продукції загальна сума витрат знизилася тільки на 2% (4,92-1,28-1,57).

Для глибшого вивчення причин відхилення фактичної собівартості від планової розглянемо постатейний аналіз витрат виробництва.

Ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів з найбільшою повнотою розкривається при вивченні собівартості продукції по статтях витрат. Постатейна форма віддзеркалення витрат при калькулюванні собівартості підвищує аналітичні можливості цього показника і робить сам аналіз дієвим і цілеспрямованим, а також дозволяє аналізувати витрати не тільки по напрямах витрат, але і по місцях їх виникнення. Виділення місця винекнення витрат в аналізі дає можливість судити не тільки про економію або перевитрату при виробництві продукції, але і якості керівництва і організації оботи окремих ділянок.

В процесі аналізу слід перш за все вивчити динаміку собівартості однієї тонни цементу шляхом порівняння питомої ваги витрат в динаміці витрат за попередні роки. Таке зіставлення показує, як змінилася структура витрат і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження питомої ваги витрат по окремих статтях витрат.

Приведені дані табл. 2.3 свідчать, що з року в рік структура витрат на виробництво цементу змінюється: підвищується питома вага витрат на паливо і енергію на технологічні потреби, а по решті статей собівартості питомі витрати знижуються.

Наступний етап аналізу - вивчення виконання плану і визначення впливу чинників на зміну собівартості однієї тони цементу.

Собівартість однієї тони цементу безпосередньо залежить від впливу наступних чинників першого порядку:

зміни об'сму випуску продукції;

зміни суми постійних витрат;

зміни рівня питомих змінних витрат. [47, с. 247]

Таблиця 2.3

Динаміка структури витрат на виробництво однієї тони цементу

Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою моделі чинника (1.8).

Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3

Використовуючи цю модель та дані табл. 2.4, зробимо розрахунок впливучинників на зміну собівартості методом ланцюгової підстановки.

Початкові дані для аналізу чинника собівартості однієї тони цементу приведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Початкові дані для аналізу чинника собівартості цементу

Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу методом ланцюгової підстановки приведений в табл. 2.5

З табл. 2.5 видно, що фактична собівартість однієї тони цементу нижча за планову на 2,83 грн. або на 4,2% (2,83/67,59*100%), зокрема за рахунок невиконання плану по випуску товарної продукції на 0,77 грн. або 1,1% (0,77/67,59 * 100), що є причиною зростання постійних витрат на одну тонну цементу на 0,29 грн. або на 0,42% (0,29/67,59 * 100), а також зростання змінних витрат на 0,96 грн. або на 1,4% (0,96/67,59 * 100).

Для глибшого вивчення причин зміни собівартості необхідно виробити аналіз звітної калькуляції однієї тони цементу. Аналіз калькуляційних статей, заснований на зіставленні планових і фактичних витрат і подальшому вивченні відхилень і причин в першу чергу по тих статтях, які займають найвищу питому вагу в структурі собівартості. Групування витрат на одну тону цементу в калькуляційному розрізі представлене в табл. 2.6.

Таблиця 2.5

Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу

Як показують дані табл. 2.6 підприємство допустило перевищення фактичної собівартості над плановою на 2,83 грн. або на 4,2%. Причому перевитрата відбулася по матеріальних витратах на 3,2 грн., які вплинули на збільшення собівартості на 4,73% (3,2/67,59*100), зокрема по сировині і матеріалам на 0,48 грн. або на 0,71% (0,48/67,59*100%), паливу на технологічні цілі – на 2,42 грн. або на 3,58% (2,42/67,59*100%), енергії на технологічні цілі – на 0,3 грн. або на 0,44% (0,3/67,59*100%). Значна перевитрата допущена по статті паливо на технологічні цілі.

Загальна економія собівартості однієї тони цементу по окреміх статтях склала 0,61 грн. або 0,9% (0,61/67,59*100%), зокрема за рахунок економії витрат по основній заробітній платні виробничих робітників на 0,18грн. або на 0,27% (0,18/67,59*100%), додатковій заробітній платні виробничих робітників на 0,04 грн. або 0,06% (0,04/67,59*100%), відрахуванням на соціальні потреби на 0,06 грн. або на 0,09% (0,06/67,59*100%), витратам на зміст і експлуатацію обладнання на 0,31грн. або на 0,46% (0,31/67,59*100%), комерційним витратам на 0,02 грн. або 0,02% (0,02/67,59*100%).

Таблиця 2.6

Аналіз собівартості однієї тони цементу по статтях витрат

Найбільша економія досягнута по заробітній платні з відрахуваннями на соціальні потреби, а також по витратах на зміст і експлуатацію обладнання. Таке зниження витрат позитивно характеризує організацію роботи на аналізованому підприємстві. Детальніший аналіз причин відхилення цих витрат розглянутий в наступних підрозділах. Проте перевитрата планових витрат за матеріалами привела до перевищення фактичної собівартості над плановою.

Крім того, приведені дані свідчать про незначну зміну структури собівартості цементу в порівнянні із запланованою. Найбільша питома вага в труктурі собівартості займає стаття паливо на технологічні цілі, отже виробництво цементу є топливоємким, що пояснюється особливостями технологічного процесу (процес випалення клінкеру відбувається при t=1200-1500°С). Таким чином основний напрям в аналізі витрат – аналіз прямих матеріальних витрат, що дозволяє розкрити найбільші резерви в зниженні собівартості продукції.

На наступному етапі аналізу розглядаються причини зміни собівартості в розрізі окремої статі витрат з метою виявлення використаних можливостей її зниження.

Для глибшого вивчення причин відхилення витрат в наступному підрозділі розглянутий аналіз чинника прямих матеріальних витрат.

2.3. Аналіз прямих матеріальних витрат та прямих трудових витрат

Витрати на матеріальні і паливно-енергетичні ресурси в структурі витрат на виробництво цементу складають 75,5%. Це визначає значення аналізу вказаної статті витрат як одного з найважливіших резервів зниження собівартості продукції.

Матеріальні витрати при калькуляції собівартості продукції виділяються у вигляді самостійної статі, а також включаються до складу такої комплексної статі витрат, як загальновиробничі, адміністративні та витрати на збут. В межах даного підрозділа буде розглянута методика аналізу прямих витрат. У їх склад входять наступні статті витрат: сировина і матеріали; паливо і енергія на технологічні цілі.

У статтю «сировина і матеріали» на аналізованому підприємстві включаються витрати на сировину власного видобування і купівельне, а також витрати на основні матеріали, які входять до складу продукції, що виробляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні.

До основних складових при виготовленні продукції на цементному заводі відносяться: крейда і глина, а також коректуючі добавки: гранульований шлак, гіпс-добавка, гіпс, колчеданові огарки, опока-добавка. При цьому глина і крейда є продуктами власного видобування. Інша сировина і основні матеріали отримуються зі сторони. Витрати на закуповані сировину і матеріали складаються з витрат на придбання, заготівлю і доставку сировини на склад підприємства. Собівартість сировини власного видобутку визначається за цеховою собівартістю кар'єрів.

У статтю «паливо на технологічні цілі» включаються витрати на паливо, яке використовується безпосередньо в технологічному процесі. Як паливо на заводі використовується природний газ.

У статті «енергія на технологічні цілі» враховуються витрати на енергію, використовувану безпосередньо в технологічному процесі. У вартість купованої енергії включається оплата її за встановленим тарифом, а також витрати, пов'язані із утриманням і ремонтом енергетичних мереж підприємства.

Загальна сума матеріальних витрат на виробництво однієї тонни цементу залежить від впливу двох чинників першого порядку: зміни норми витрати матеріалів (N); зміни собівартості однієї одиниці відповідного виду матеріальних ресурсів (Ц).

Розрахунок впливу чинників на зміну суми матеріальних витрат виробляється по моделі:

МЗ=N*Ц

Розрахувати вплив розглянутих чинників на зміну суми матеріальних витрат можна будь-яким способом: ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць. Розглянемо порядок розрахунку впливу вказаних чинників способом абсолютних різниць:

∆МЗ = ∆МЗ_(И) + ∆МЗ_(ц) ; (2.1)

∆МЗ_{( N )} =(N₁ -N₀ )*Ц₀ ; (2.2)

∆МЗ_(ц) = N₁ *(Ц₁ -Ц₀ ). (2.3)

Розрахунок впливу чинників на зміну питомих матеріальних витрат способом абсолютних різниць приведений в табл. 2.7. Дані табл. 2.7 показують, що на аналізованому підприємстві допущена перевитрата сировини і матеріалів на випуск однієї тони цементу на 3,2 грн. або на 6,7% (3,2/47,92 -100), зокрема за рахунок:

Зниження норми витрати матеріалів на одну тону цементу досягнута економія матеріальних витрат на суму 2,72 грн. або на 5,7% (2,72/47,92 * 100), зокрема по гранульованому шлаку – на 0,96 грн. або на 2% (0,96/47,92 * 100), гіпсу-добавці – на 0,06 грн. або на 0,1% (0,06/47,92*100), колчедановим огаркам – на 0,08 грн. або на 0,2% (0,08/47,92 * 100), паливу на технологічні цілі – на 1,22 грн. або на 2,6% (122/47,92 * 100), енергії на технологічні цілі – на 0,28 грн. або 0,6% (0,28/47,92 * 100). При цьому найбільша економія досягнута по паливу на технологічні цілі у зв'язку з вдосконаленням технологічного процесу.

За рахунок підвищення ціни заготівель сировини і матеріалів одержана перевитрата на суму 5,92 грн. або на 12,4% (5,92/47,92*100), зокрема по гранульованому шлаку – на суму 0,9 грн. або на 1,8% (0,9/47,92*100), гіпсу-добавці – на 0,04 грн. або на 0,1% (0,04/47,92 * 100), колчедановим огаркам – на 0,66 грн. або на 1,3% (0,66/47,92 * 100), гіпсу - з відсівом – на 0,12 грн. або на 0,2% (0,12/47,92 * 100).

Визначимо вплив розглянутих чинників на зміну собівартості фактичного випуску цементу (545 200тон).

Загальна сума матеріальних витрат на фактичний випуск цементу:

по плановій калькуляції 545200 * 47,92= 26 125 984 гри;

фактично 545200 * 51,12 = 27 870 624 грн.;

Отже фактична сума матеріальних витрат на 1 744 640 грн. (27870624 -26125984) вища за суму планових витрат.

Вплив чинників на зміну загальної суми матеріальних витрат на фактичний випуск цементу:

зниження норм витрат матеріалів на одну тону цементу:

545200 *(-2,72) = -1482944 грн.

підвищення собівартості заготівлі

545200 * (+5,92) = +3227584 грн.

Перевірка: +3227584- 1482944 = +1744000 грн.

Таким чином, значна перевитрата прямих матеріальних витрат відбулася з не залежних від підприємства причин, оскільки в звітному році ціни і тарифи на куповані зі сторони сировину і матеріали виявилися вище планових. Особливо останніми роками спостерігасться значне зростання цін на паливо (природній газ), а також на його транспортування.

Економне витрачання фонду заробітної платні є одним з найважливіших чинників зниження собівартості продукції і збільшення прибутку. Загальний фонд заробітної платні включає кошти на оплату праці, промислово-виробничого персоналу, непромислового складу і працівників необлікового складу. Основну питому вагу фонду на аналізованому підприємстві складає заробітна плата виробничих робітників. Тому аналіз розрахунку цієї частини загального фонду заробітної платні має найбільше значення. Заробітна плата інших категорій промислово-виробничого персоналу включається до складу комплексної статті собівартості.

Таблиця 2.7

Розрахунок впливу чинників на суму прямих матеріальних витрат на одну тону цементу

Організація заробітної платні робітників на цементному заводі заснована на тарифній системі, що забезпечує єдність в принципах організації заробітної плати і оцінці якості праці. Вище оплачується праця робітників, зайнятих на важких роботах, а також роботах з особливо шкідливими умовами праці. Основними формами оплати праці на підприємстві є відрядна і погодинна.

Розміри премій, винагород і інших виплат стимулюючого характеру встановлені підприємством самостійно, що зафіксоване в колективному договорі і статуті підприємства.

В рамках даного питання буде розглянута методика аналізу прямих трудових витрат на одну тону цементу.

У калькуляції собівартості цементу пряма заробітна плата виробничих робітників представлена двома статтями: основна заробітна плата виробничих робітників і додаткова.

У статтю «основна заробітна плата виробничих робітників» на підприємстві включають оплату за відпрацьований час по тарифних ставках і відрядних розцінках; премії робітникам, доплати за роботу в нічний час і не звільненим бригадирам за керівництво бригадою, а також кваліфікованим робітникам за навчання учнів. У основну заробітну плату, крім того, включаються доплати за відхилення від встановлених технологією умов роботи і оплату браку не з вини робітників. По цій статті калькуляції враховується заробітна плата робітників, зайнятих безпосередньо виготовленням продукції в основному виробництві - сировинному цеху, цеху розмолу та випалення.

До складу додаткової заробітної плати включають: оплату відпусток, компенсації за невикористану відпустку, оплату за виконання державних і суспільних обов'язків, вихідну допомогу при скороченні штатів та інше.

Для аналізу прямих трудових витрат розглянемо показники табл. 2.8, складеної за даними калькуляції собівартості однієї тони цементу (табл. 2.3).

Таблиця 2.8

Прямі трудові витрати на одну тону цементу

За приведеними даними аналізованого підприємства трудові витрати на одну тону цементу складають: за планом - 1,0 грн., фактично - 0,78 гри. Фактичні витрати на заробітну платню нижчі за витрати, передбачені в плані на 0,22 грн. або на 22%, зокрема по основній заробітній платні на 0,18 грн. або 18%, додатковій заробітній платні 0,04 грн. або 4%. Найбільша економія трудових витрат досягнута за рахунок зниження витрат на основну заробітну плату виробничих робітників. Далі необхідно виявити причини, що викликали це відхилення, шляхом проведення аналізу чинника. Сума основної заробітної плати виробничих робітників залежить від впливу двох чинників: зміни питомої трудомісткості продукції; зміни рівня середньогодинної оплати праці за одну людино-годину. Зв'язок між перерахованими показниками підтверджується формулою:

ЗПосн = УТ*ОТч, (2.4)

де ЗПосн - основна заробітна плата виробничих робітників, грн.;

УТ - питома трудомісткість продукції, людино-годин;

ОТч - рівень середньогодинної оплата праці на одну людино-годину.

Розглянемо порядок визначення розміру впливу вказаних чинників на зміну основної заробітної плати робітників способом абсолютних відхилень:

∆ЗПосн = ∆ЗП^осн _(ут) + ∆ЗП^осн _(отч). (2.5)

Вплив зміни питомої трудомісткості продукції:

∆ЗПосн= (УТф - УТпл)*Отчпл. (2.6)

Вплив зміни рівня середньогодштої оплати праці:

∆ЗПосн= (ОТчф - ОТчпл) * Утф. (2.7)

Розрахунок впливу чинників на зміну основної заробітної платні виробничих робітників приведений в табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Факторний аналіз основної заробітної плати

Дані табл. 2.9 показують що зниження фактичних витрат на заробітну плату на 0,18 грн. або на 20% (0,18/0,9*100) відбулося за рахунок зниження питомої трудомісткості виготовлення цементу в основних цехах цементного заводу на 0,14 години (0,5–0,64) або на 22% (0,14/0,64*100). Зниження трудомісткості було забезпечене здійсненням організзщйно-технзчннх заходів не передбачених планом, а також підвищенням рівня механізації і автоматизації технологічного процесу.

В результаті зниження трудомісткості на 0,14 години витрати на оплату праці виробничим робітникам повинні були скоротитися при плановій середньогодинній оплаті на 0,588 грн. (0,14*4,2). Проте заробітна плата по звіту виросла в порівнянні з планом на 0,12 грн. (4,32 - 4,2). Підвищення заробітної плати призвело до зростання фактичних витрат з оплати праці робітникам на 0,06 грн. (0,12*0,5). Незначне підвищення середньогоданної оплати праці виробничих робітників є виправданим і відбулося в результаті підвищення тарифних ставок основним виробничим робітникам у зв'язку з інфляцією.

2.4. Аналіз комплексних витрат

Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничіх, адміністративні, комерційні витрати. При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за декілька років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютна і відносна зміна непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів затрат.

Планування, облік і економічний аналіз цих витрат ведеться по статтях. Номенклатура статі встановлена в галузевих інструкціях по плануванню, обліку і калькуляції собівартості промислової продукції.

Аналіз непрямих витрат починають з оцінки динаміки і виконання плану по цих витратах. Оскільки на аналізованому підприємстві випускається один вид продукції, то непрямі витрати прямо включаються в собівартість цементу. Тому аналіз доцільно проводити шляхом порівняння фактичного їх рівня на одну тону цементу з рівнем попереднього року, а також з плановим і рівнем звітного року в зіставних цінах і умовах (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Динаміка комплексних витрат на одну тону цементу

Дані табл. 2.10 показують, що на аналізованому підприємстві комплексні витрати склали за планом 18,33 грн. на одну тону цементу, фактично 18,24 грн. Перевитрата допущена на суму 0,24 грн., зокрема по адміністративні витратах на 0,16 грн, а також загальновиробничих витратах на 0,08 грн. Проте за рахунок економії по витратах на утримання і експлуатацію обладнання – на 0,31 грн., а також витрати на збут – на 0,02 грн. сума економії по комплексних статтях склала 0,09 грн. Планова сума комплексних витрат нижча за попередній рік. Таке зниження по всіх статтях комплексних витрат планувалося у зв'язку із зростанням об'єму виробництва. Далі необхідно виявити причини, що викликали це відхилення шляхом проведення аналізу чинника комплексних витрат на одну тону цементу. Сума цих витрат залежить від впливу двох чинників: зміни суми комплексних витрат; зміни об'єму виробництва продукції.

Розрахунок впливу вказаних чинників на зміну величини комплексних витрат з розрахунку на одну тону цементу наведений в табл. 2.11.

Дані табл. 2.11 показують, що фактично сума комплексних витрат нижча планової на 0,09 грн. При цьому за рахунок невиконання планового об'єму випуску перевитрата по непрямих витратах відбулася на суму 0,11 грн. Проте за рахунок скорочення рівня витрат досягнута економія на суму 1,1 грн.

Таблиця 2.11

Аналіз непрямих витрат в собівартості однієї тони продукції, грн

В процесі подальшого аналізу з'ясовуються причини, які викликали зміну непрямих витрат по кожному виду витрат в розрізі статті. По своєму складу це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з декількох елентів витрат.

У статтю «витрати на утримання і експлуатацію обладнання» на підприємстві відносять витрати на амортизацію і поточний ремонт виробничого обладнання, транспортних засобів і цінного інструменту, на експлуатацію обладнання (мастильні і обтиральні матеріали, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні потреби допоміжних робітників, які обслуговують обладнання, послуги допоміжного виробництва), знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів і пристосувань, інші витрати, пов'язані із утриманням і експлуатацією обладнання. Оскільки на підприємстві випускається один вид продукції, то вони прямо включаються в собівартість цементу.

По ознаці залежності від об'єму виробництва ці витрати підрозділяють і на незалежні від об'єму випуску продукції (амортизація) - умовно-постійні і залежні частково або повністю - умовно-змінні.

Аналіз витрат на утримання і експлуатацію обладнання, залежних від об'єму виробництва, необхідно робити з урахуванням виконання плану по випуску продукції. У цих цілях фактичні показники порівнюються з кошторисом, перерахованим за допомогою коректуючих коефіцієнтів, які визначаються на основі відповідних статистичних досліджень.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції
можна використовувати формулу:

Зск = Зпл* (100 + ∆ТП%*Кз)/100, (2.8)

де Зск — витрати скоректовані на фактичний випуск продукції;

Зпл - планова сума витрат по статті;

∆ТП% - перевиконання (недовиконання) плану по випуску товарної продукції, %;

Кз - коефіцієнт залежності витрат від об'єму виробництва продукції.

Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводському переміщенню вантажів, знос інструментів та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Далі необхідно з'ясувати причини, відносної перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання для аналізованого заводу в розрізі статей витрат приведені в табл. 2.12.

Приведені дані показують, що не дивлячись на загальну економію витрат на утримання і експлуатацію обладнання по статті амортизація устаткування на 48 тис.грн. допущена перевитрата. Таке збільшення витрат пояснюється введенням в дію нового устаткування, придбаного за вищою ціною, чим було передбачено кошторисом.

По решті статей кошторису досягнута економія на суму 516,66 тис.грн, зокрема за рахунок зміни об'єму випуску продукції на суму 132,45 тис.грн., за рахунок рівня витрат, передбачених кошторисом на 384,21 тис.грн. Таке зниження витрат є виправданим і пояснюється невиконанням плану по випуску продукції.

На наступному етапі аналізу вивчаються причини відхилення загальновиробничих і адміністративних витрат.

У статті «загальновиробничі витрати» на аналізованому підприємстві враховують витрати на утримання апарату управління та допоміжних робітників промислово-виробничого персоналу, витрати на амортизацію, утримання і всі види ремонту будівель, споруд і інвентаря, витрати по охороні праці і інші витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва. У звітній калькуляції по цій статті враховують також втрати від простоїв, недостачі матеріальних цінностей і інші непродуктивні витрати виробництва.

Таблиця 2.12

Витрати на утримання машин та обладнання, тис. грн.

У статті «адміністративні витрати» враховують витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому, а саме витрат на заробітну платню апарату управління, відрядження і переміщення, утримання охорони, а також витрати на амортизацію, утримання і поточний ремонт будівель, споруд і інвентаря загальнозаводського призначення, утримання заводської лабораторії, підготовки кадрів, набір робочої сили, охорону праці і інші.

Адміністративні і загальновиробничі витрати обчислюються шляхом складання кошторису витрат на рік. Аналіз загальновиробничих витрат проводиться на основі даних підприємства (табл. 2.13).

Наведені дані свідчать, що в цілому по загальновиробничих витратах завод має економію на суму 21,8 тис. грн., зокрема на утримання апарату управління і іншого персоналу цеху – на суму 6,8 тис. грн. у зв'язку з скороченням чисельності адміюсіративно-управлінського персоналу цеху, на утримання і амортизацію будівель, споруд і інвентаря – на суму 15 тис. грн. за рахунок економного використання електроенергії і інших матеріальних ресурсів на утримання будівель цехів, а також дбайливого відношення до інвентаря.

Таблиця 2.13

Загальновиробничі витрати, тис.грн.

Дані для аналізу адміністративних витрат приведені в табл. 2.14

Приведені дані свідчать, що в цілому по адміністративним витратам завод мас економію на суму 48,5 тис. грн. Проте на підприємстві допущені непродуктивні витрати на суму 0,5 тис. грн. у зв'язку з нестачею матеріалів на заводському складі. Економія по утриманню апарату управління – на суму 39 тис.грн. викликана скороченням адміністративно-управлінського персоналу заводоуправління у зв'язку з вдосконаленням організаційної структури управління підприємством, а також підвищенням рівня автоматизації і механізації процесу управління. По решті статей адміністративих витрат кошторис виконаний в повному обсязі. Це позитивно характеризує організацію роботи на підприємстві проте слід підсилити контроль за збереженням матеріальних цінностей на складі. До резервів зниження адміністративних витрат на аналізованому заводі можна віднести ліквідацію непродуктивних витрат.

Таблиця 2.14

Аналіз адміністративних витрат, тис.грн.

В процесі подальшого аналізу з'ясовуються причини відхилення витрат на збут. До них відносяться витрати, пов'язані із збутом продукції: на тару і упаковку продукції на складі готової продукції; на вантаження у вагони, автомобілі і інші транспортні засоби; рекламу, вивчення ринків збуту; інші витрати, пов'язані із збутом продукції, зокрема комісійні збори збутовим організаціям. Отже, ці витрати залежать від об'єму реалізованої продукції, тобто є змінними. У зв'язку з цим необхідно виробити коректування кошторису витрат на збут. Для аналізу складається таблиця (табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Витрати на збут, тис.грн.

Приведені дані (табл. 2.15) показують, що після коректування кошторису витрат на збут виявлена економія на суму 97,81 тис. грн, зокрема по витратах на завантаження на суму 65 тис. грн., оплаті спеціалізованим транспортним конторам на 13 тис. грн., іншим витратам на 19,81 тис. грн. Одержана економія витрат на збут є наслідком невиконання планового об'єму робіт на 6%.

Така економія була досягнута за рахунок підвищення рівня механізації і автоматизації вантажувально-розвантажувальних робіт. Крім того, транспортні тарифи за перевезення вантажів виявилися нижче, ніж планувалися. Таким чином, зниження витрат на збут позитивно характеризують організацію роботи відділу збуту аналізованого заводу.

Проведений постатейний аналіз показав, що на аналізованому заводі фактичні витрати по окремих статтях собівартості виявилися вище планових з незалежних від підприємства причин у зв'язку з дією зовнішніх чинників: зростання цін і тарифів на матеріальні ресурси, особливо на паливо, інфляція, зниження попиту на цемент. А за рахунок дії внутрішніх чинників по всіх статтях собівартості досягнута економія. Це позитивно характеризує діяльність підприємства і свідчить про його здатність ефективно функціонувати в ринкових умовах господарювання. Проте слід підсилити контроль за збереженням матеріальних цінностей на складі, щоб не допускати непродуктивних витрат у майбутньому.

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

3.1 Резерви зниження собівартості продукції підприємства

Витрати на виробництво продукції визначають основні виробничі фактори: засоби праці, предмети праці, та сама праця.

У відповідності з цим аналіз шляхів зниження собівартості можна вести в розрізі основних економічних елементів витрат:

економія предметів праці, що призводить до зростання матеріалоотдачі та скорочення частки витрат предметів праці у вартості продукції;

раціональне використання техніки та основних виробничих фондів у цілому, що приводить, як правило, не тільки до росту фондоотдачі, але і до скорочення частки амортизації у вартості продукції.

На практиці аналіз за елементами витрат проводити важко із-за відсутності достатніх облікових та звітних даних: облік витрат і калькулювання собівартості ведуться за статтями витрат, у яких елементи можуть бути представлені в комплексі. Тому аналіз шляхів зниження собівартості зазвичай ведеться в розрізі окремих статей собівартості товарної продукції і окремих виробів або використовується групування статей.

Результати аналізу по підприємству показали, що основними резервами зниження собівартості цементу є:

скорочення витрат на паливо, яке використовується безпосередньо в технологічному процесі;

збільшення об'єму випуску цементу за рахунок повнішого використання виробничої потужності підприємства.

Економія палива має істотне значення в собівартості цементу у зв'язку з високою питомою вагою цих витрат в собівартості цементу (37,9%). Як паливо на технологічні цілі (випалення клінкеру) на аналізованому заводі використовується природній газ. Проте застосування спеціальних нагнітаючих форсунок надає велику економію, а також завдяки цьому поліпшується мінералогічний склад клінкеру і якість цементу, поліпшується режим роботи і подовжується термін служби обладнання, зростає його продуктивність, не потребує дорогих робіт, знижується питома витрата палива, що у результаті приводить до істотного зниження собівартості цементу.

Також одним з резервів зниження собівартості продукції є перехід від мокрого спосібу виробництва на сухий або комбінований. На данному етапі, виробництво цементу на КЦЗ «Пушка» проводиться мокрим спосібом. Порівняльна простота мокрого способу і можливість отримання високомарочной продукції на сировину зниженї якості зумовили його широке розповсюдження в цементній промисловості нашої країни. В даний час цим спосібом випускається близько 85% клінкеру. У той же час введення в шлам значної кількості води (30-50% маси шламу) зумовлює різке підвищення витрат теплоти на її випаровування. В результаті витрата теплоти при мокрому способі (5,8-6,7 МДж / кг) на 30-40% вище, ніж при сухому способі. Крім того, при мокрому способі зростають габарити і відповідно металоємність печей.

Найважливіша перевага сухого способу - більш високий винаймання клінкеру з 1 м3 пічного агрегату. Це дозволяє проектувати і будувати печі по сухому способу в 2-3 рази більш потужні, ніж по мокрому. В цілому по техніко-економічними показниками сухий спосіб перевершує мокрий. При використанні потужних печей він забезпечує зниження питомої витрати палива на випал клінкеру приблизно вдвічі, зростання річної виробітку на одного робітника приблизно на 40%, зменшення собівартості продукції на 10%.

Найбільш перспективна технологічна схема - схема комбінованого способу виробництва. Така схема дозволяє використовувати переваги підготовки сировинної суміші по мокрому способу та одночасно знизити витрату теплоти на випал. При цьому майже на 30% зменшується витрата палива у порівнянні з мокрим способом. Така схема - найбільш реальний шлях зниження витрат палива підприємствами, що працюють на сировину високої вологості. При перекладі з мокрого способу виробництва на комбінований найбільш складним є створення та впровадження надійних і високопродуктивних апаратів для фільтрації шламу. Цей спосіб вимагає трохи більшого, ніж сухий, витрат теплоти, необхідної на випаровування введеної при грануляції води; не всяка сировинна суміш здатна давати міцні гранули, не руйнуються при випалі; складна конструкція використовуються пічні агрегатів. У той же час випал гранульованого сировини дозволяє стабілізувати режим роботи печей, покращити теплообмін, підвищити якість клінкеру.

В результаті застосування спеціальних форсунок цементним заводом скорочується питома норма витрати палива. Щоб встановити, як змінилися у зв'язку з цим виграти палива на одну тону цементу, потрібно різницю між нормою витрати з використанням форсунки (N₁ ) і нормою витрати без форсунки (N₀ ) помножити на ціну природнього газу (Ц₀ ), а різницю витрат природнього газу - на норму витрати природного газу (N₁ ), потім одержані результати підсумовувати:

∆МЗт=∆МЗ^Т(N) +∆МЗ^Т(Ц) ; (3.1)

∆МЗт(N)=(N₁ -N₀ )*Ц₀ ; (3.2)

∆МЗт(Ц)=(Ц₁ -Ц₀ )*N₁ . (3.3)

Розрахунок впливу чинників при застосуванні спеціальної форсунки на суму витрат палива на одну тону цементу приведений в табл. 3.1.

Дані табл. 3.1 показують, що при застосування спеціальної форсунки на цементному заводі витрати палива на одну тону цементу скорочуються на 4,24 грн. або на 3,5% (4,24/121,3 х 100), зокрема за рахунок зниження питомої норми витрати на суму 2,18 грн. або на 1,8% (2,18/121,3 х 100), за рахунок зниження ціни на суму 2,06 грн. або на 1,7% (2,06/121,3*100).

Табдиця 3.1

Вплив чинників на суму паливних витрат на одну тону продукції

Однак, якщо виробництво перевести на комбінований спосіб на цементному заводі витрати палива на одну тону цементу скорочуються на 8,86 грн. або на 7,3% (8,86/121,3*100), зокрема за рахунок зниження питомої норми витрат на суму 7,28 грн. або 6,01% (7,28/121,3*100), а також за рахунок зниження ціни на суму 1,58 грн. або 1,3% (1,58/121,3*100).

Проте загальна економія паливних витрат на одну тону цементу повинна бути зменшена на суму додаткових витрат, пов'язаних з амортизацією газопроводу:

Ем=∆МЗ^т -Зд/V, (3.4)

де V - об'єм випуску продукції в натуральному виразі

Розрахунок додаткових витрат на амортизацію нагнітаючої форсунки та нового обладнання для виробництва комбінованим спосібом приведений в табл.3.2.

Таблиця3.2

Додаткові витрати на амортизаційні відрахування

Таким чином при переході на новий режим спалюваня природного газу зниження собівартості складе:

Ем₁ = 4,24 - 932000/545200 = 2,53 грн.

При переході на новий режим виробництва зниження собівартості складе:

Ем₂ =8,86 - 4500000/545200= 0,61 грн.

У зв'язку із зменшенням об'єму випуску продукції зростають тільки змінні витрати, сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, в результаті знижується собівартість продукції.

Економія на умовно-постіних витратах у зв'язку із зростанням об'єму виробництва визначається по формулі:

Еп = (УПВ/V₀ -УПВ/Vі), (3.5)

де УПВ -.умовно-постійна частина накладних витрат, грн.

V₁ ,V₀ - об'єм випуску продукції відповідно фактичний і планований.

У зв'язку з планованим зростанням інвестицій в капітальне будівництво, попит на цемент повинен підвищитися. Отже, завод зможе збільшити об'єм випуску і довести його до максимально можливого - 580 000 тонн цементу в рік.

Економія на умовно-постійних витратах у зв'язку із зростанням об'єму виробництва складе:

Еп = (7673000/545200 - 7673000/580000) = 14,07 -13,23= 0,84 грн,

де сума умовно-постійних витрат приведена в табл. 2.4.

Зведений підрахунок резервів можливого зниження собівартості однієї тонни цементу приведений в табл.3.3.

Таблиця 3.3

Зведений підрахінок резервів зниження собівартості цементу

Таким чином, при використанні перелічених резервів собівартості однієї тони цементу складе 57,27 грн. (70,42 – 13,15), тобто знизиться на 18,67%, що дозволить підвищити конкурентноспроможність підприємства.

3.2. Оптимізація витрат на основі системи «директ-костінг»

Управлінню витратами на виробництво і реалізацію продукції до теперішнього часу приділялося недостатньо уваги, оскільки в цьому не було об’єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає розробки змісту та методики управління собівартостю з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду і міжнародного досвіду. Рішення цієї задачі можливе на основі системи «директ-костінг», методика якого базується на вивченні співвідношення між трьома групами найважливіших економічних показників: витратами, об'ємом виробництва продукції і прибутком.

Проведення аналізу базується на сучасній системі обліку собівартості "директ - костінг", яку ще називають "системою управління собівартістю" або "системою управління підприємством». У цій системі собівартість промислової продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збираються на окремому рахунку і із заданою періодичністю списуються безпосередньо на фінансовий результат підприємства. При цьому вони також знаходяться під постійним контролем, тобто здійснюється жорстка перевірка обгрунтованості їх рівня, контролюються кошториси по підприємству і цехах, оскільки економія або перевитрата в частині постійних витрат також впливає на формування прибутку.

Оптимізація прибутку підприємства в умовах ринкових відносин вимагає постійного притоку оперативної інформації не тільки зовнішнього характеру (про стан ринку, попиту на продукцію, цінах і т.п.), але і внутрішнього - про формування витрат на виробництво і собівартості продукції Ця інформація спирається на систему виробничого обліку витрат за місцями їх виникнення і видах виробів, на виявлені відхилення витрати ресурсів від стандартних норм і кошторисів, на дані про калькуляцію собівартості окремих видів продукції, облік результатів реалізації по видах виробів.

Система "директ - костінг'' є атрибутом ринкової економіки. У ній досягнутий високий ступінь інтеграції обліку, аналізу і ухвалення управлінських рішень. Головна увага в цій системі надається вивченню поведінки витрат ресурсів залежно від зміни об'ємів виробництва, що дозволяє гнучко і оперативно ухвалювати рішення з нормалізації фінансового стану підприємства.

Найважливіші аналітичні можливості системи «директ-костінг» полягають у визначенні дії операційного (виробничого) важеля; беззбиткового об'єму виробництва (порогу рентабельності, окупності витрат) при заданих співвідношеннях ціни, постійних і змінних витрат; запасу фінансової міцності підприємства; необхідного об'єму продажів для отримання заданої величини прибутку.

Проведення розрахунків по методиці «директ-костінг» вимагає дотримання ряду умов:

необхідності розподілу витрат на дві частини: змінні і постійні;

змінні витрати повинні змінюватися пропорційно об'єму виробництва (реалізації) продукції;

постійні витрати не змінюються в межах релевантного об'єму
виробництва (реалізації) продукції, тобто в діапазоні ділової активності
підприємства, який встановлений виходячі з виробничої потужності
підприємства і попиту на продукцію;

тотожність виробництва і реалізації продукції в рамках даного періоду часу, тобто запаси готової продукції істотно не змінюються;

ефективність виробництва, рівень цін на продукцію і споживані виробничі ресурси не піддаватимуться істотним коливанням впродовж аналізованого періоду;

пропорційнісгь надходження виручки об'єму реалізованої продукції.

Витрати класифікують по різних ознаках. У основу методики маржинального аналізу встановлений розподіл виробничих і збутових витрат залежно від зміни об'єму виробництва на змінні і постійні.

До змінних відносяться витрати, величина яких змінюється із зміною об'єму виробництва: витрати на сировину і матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників, паливо і енергія на основні виробничі цілі та інші витрати. Окремі елементи змінних витрат в свою чергу залежно від темпів їх зміни підрозділяються на пропорційні, прогресивні і депресивні. Але в середньому змінні витрати змінюються пропорційно об'єму виробництва продукції. На практиці пропорційна залежність "виручка від реалізації - змінні витрати" має меньшу жорсткість. Наприклад, при збільшенні закупівель сировини постачальники його нерідко надають підприємству знижку з ціни, і ці витрати на сировині ростуть дещо повільніше за об'єми виробництва.

До постійних прийнято відносити такі витрати, величина яких не зміняється із зміною об'єму виробництва, наприклад, орендна плата, відсотки за користування кредитом, нарахована амортизація основних фондів, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати і інші витрати.

Слід зазначити, що розподіл витрат на постійні і змінні дещо умовний, оскільки багато видів витрат носять напівзмінний (напівпостійний) характер. Проте недоліки умовності розподілу витрат багато разів перекриваються аналітичними перевагами системи «директ – костінг».

Найважливішим аспектом аналізу постійних витрат є розподіл їх на корисні і некорисні (порожні), таким чином, постійні витрати можна представити як суму корисних витрат і некорисних, не використованих в процесі виробництва.:

Zconst= Zкорисні + Zпорожні. (3.6)

Величину корисних і порожніх витрат можна визначити за формулою:

Zпорожні = (Nmax - Neф) * Zcons /Nmax,

Zкорисні = Nеф х Zconst/Nmax, (3.7)

де Nmax - максимально можливий випуск продукції;

Neф-фaктичний об'єм виробництва продукції;

За даними підприємства максимально можливий випуск продукції, тобто потужність цементного заводу складає 580 000 т цементу, а фактичний випуск 545200т.

Витрати постійні - 7673000 (табл. 2.4), зокрема:

Zпорожні = (580000 - 545200) * 7673000 / 580000= 460 380грн.

Zкорисні= 545200 * 7673000/580000 = 7 212 620 грн.

Ступінь реагування витрат виробництва на зміни об'єму продукції може бути оцінена за допомогою коефіцієнта реагування витрат. Цей коефіцієнт обчислюється по формулі:

(3.8)

де Кi- коефіцієнт реагування витрат на зміни об'єму виробництва;

∆Z - зміна витрат за період, в %;

∆N - зміна об'єму виробництва, в %.

Цей коефіцієнт використовується як критерій віднесення витрат до тієї або іншої групи. Для постійних витрат коефіцієнт реагування витрат рівний нулю (К = 0). В решті випадків витрати вважатимуться змінними. Значення коефіцієнта реагування витрат наведені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Значення коефіцієнта реагування витрат

У табл. 3.5 приведені варіанти поведінки витрат залежно від зміни об’єму виробництва за даними цементного заводу.

З табл. 3.5 видно, що загальні витрати для всіх варіантів при об’ємі виробництва 545 тис. т. співпадають і рівні 34918 тис. грн При зростанні об'єму виробництва до 580 тис. т. при пропорційному зростанні витрат (K=1) загальні витрати складуть 36894 тис. грн. (7,21 х 580000 + 56,4 х 580000). При прогресивному зростанні витрат (К=1,5) загальні витрати складуть 76659 тис.грн. (7,21 х 580000 + 124,96 х 580000). Дегресивна зміна витрат (К=0,8) дасть загальні витрати у сумі 24957 тис. грн, (7,21 х 580000 + 35,82 х 580000).

На рис. 3.1 надано графічне зображення поведінки витрат залежно від зміни об'єму виробництва.

Таблиця 3.5

Варіанти поведінки витрат залежно від зміни об’єму виробництва

Аналогічно будується графік поведінки витрат з розрахунку на одиницю продукції (рис 3.2).

Графічне зображення витрат свідчить, що постійні витрати на виробництво і реалізацію продукції в інтервалі від 545 тис. т. до 580 тис. т. не залежать від об'єму і зображаються горизонтальною лінією для кожного з релевантних (короткострокових, не вимагаючих нового скачка постійних витрат) періодів, а на одиницю продукції зменшуються із зростанням об'єму виробництва, що є одним з чинників можливого зниження повної собівартості одиниці продукції.

Z Z₃ (прогресивні витрати)

Витрати

на

виробництво, Z(пропорційні витрати)

тис.грн.

Z₂ (дегресивні витрати)

7,61 Zconst

545 580 Об’єм виробництва, тис.т

Рис.3.1 Поведінки витрат залежно від зміни об’єму виробництва

витрати

на вироб.

т.грн.

12

Zconst

1

545 580 Об’єм виробництва

Рис.3.2 Дінаміка постійних витрат на одиницю продукції

Дінаміка змінних витрат свідчить про те, що прогресивні змінні витрати збільшуються вищими темпами в порівнянні із зростанням об'єму виробництва, що виражається в зростанні витрат на одиницю продукції.

Дегрессивні змінні витрати ростуть меншими темпами в порівнянні із зростанням об'єму виробництва, а з розрахунку на одиницю продукції зменшуються із зростанням об'єму виробництва.

Пропорційні, змінні виграти збільшуються пропорційно зростанню об'єму виробництва, зате в собівартості одиниці продукції вони мають постійну величину:

, (3.9)

де Zv- змінні витрати на одиницю продукції;

X - об'єм виробництва.

Слід зважити на те, що чим менше кут нахилу графіка витрат, тим вигіднїше бізнесу: невеликі змінні витрати на одиницю продукції зв'язують мєньше оборотного капіталу і обіцяють значніший прибуток. Ігнорування особливостей поведінки витрат може мати сумні наслідки для бізнесу. Таким чином з вищевикладеного виходить, що при управлінні формуванням витрат виробництва необхідно звертати увагу на характер їх зростання, щоб своєчасно вживати заходи по їх зниженню.

В умовах конкуренції, щоб вижити, важливо знати не тільки величину змішних витрат, але і об'єм загальних тобто валових витрат, які складаються з 2-х частин: постійної (Zcost) і змінної (Zv), що відображається рівнянням:

Z = Zconst+Zv. (3.10)

Або в розрахунку витрат на один виріб

Z од = (Z одсоnst + Z ^{од V} )*q, (3.11)

де Z - загальні витрати на виробництво;

q - об'єм виробництва (кількість);

Z одсоnst - постійні витрати з розрахунку на одиницю продукції;

Z ^{од V} - змінні витрати на одиницю продукції.

Знання загальних (валових) витрат дозволяє судити про величину витрат які несе підприємство в результаті здійснення виробничо-господарської діяльності.

Оскільки постійні витрати незмінні для кожного з релевантних періодів загальні витрати в своєму розвитку слідують за зміною змінних витрат.

Розглянемо характер зміни собівартості продукції під впливом об'єму виробництва на прикладі цементного заводу (табл.3.6).

Таблиця 3.6

Залежність загальної суми витрат і собівартості одиниці продукції від обєму виробництва

Дані табл. свідчать про те, що із збільшенням об'єму виробництва зростає сума змінних витрат, а при спаді виробництва відповідно зменшується, поступово наближаючись до постійних витрат. Загальна сума постійних витрат у розмірі 7,7 млн. грн. є фіксованою для всіх об'ємів виробництва.

Дуже важливе значення має точне визначення суми постійних і змінних витрат, оскільки від цього багато в чому залежать результати аналізу. Цінність такого розділення - спрощення обліку і підвищення оперативності.

Для цієї мети використовуються різні методи:

мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);

графічний;

статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізу;

селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементами витрат.

Для побудови рівняння загальних витрат і диференціації витрат методом максимальної і мінімальної крапки використовується наступний алгоритм:

З даних про об'єм виробництва і витрати за період вибираються мінімальні і максимальні значення відповідно об'єму і витрат.

Знаходяться різниці в рівнях об'єму виробництва і витрат таким чином:

∆Х = Xmax-Xmin; ∆Z = Zmax-Zmin. (3.12)

Визначається ставка змінних витрат на одиницю фізичного об'єму:

. (3.13)

Визначається загальна величина змінних витрат на максимальний і
мінімальїшй об'єм виробництва:

Zmaxv = Zoдv* Xmax

Zminv= Zoдv* Хmin

Визначається загальна величина постійних витрат як різниця між всіма: витратами і величиною змінних витрат:

Zconst = Zmax - Zvmaxv=Zmin - Zvmin

Складається рівняння поведінки сукупних витрат залежно від зміни об’єму, виробництва.

Розглянемо механізм-диференціації витрат методом максимальної і
мінімальної крапки на базі даних заводу. У табл. 3.7 приведені початкові дані про об'єм виробництва і витрати за аналізований період (по місяцях).

3 табл. 3.4 видно, що максимальний обсяг виробництва за період складає 61,8 тис. т. цементу, мінімальний - 36,36 тис. т., відповідно максимальні і мінімальні витрати на виробництво склали 2915 тис.грн. і 4348 тис.грн.

Таблиця 3.7.

Витрати та об'єми виробництва продукції

Різниця в рівнях об'єму виробництва складає 25,44 тис т. (61,8 - 36,36), а в
рівнях витрат 1433 тис. грн. (4348 - 2915). Ставка змінних витрат на один виріб
складе 56,4 грн. (1433/25,44). Загальна величина змінних витрат на
мінімальний об'єм виробництва складе 2050 тис.грн. (36,36 * 56,4), а на
максимальний об'єм 3485 тис. грн. (61,8* 56,4). Загальна величина постійних витрат складе 865 тис. грн. (2915 - 2050) або (4348 - 3485).

Рівняння витрат матиме наступний вигляд:

Z = 865000+ 56,4

Диференціація витрат графічним (статистичним) методом здійснюється шляхом побудови лінії загальних витрат виробництва На графік (рис.3.3) наносяться всі дані про сукупні витрати фірми. Без дотримання „міліметрової точності" проводиться лінія загальних витрат. Точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат: 865 тис.грн.

витрати на

виробництво

продукції

865

_{580 Об’єм виробництва}

Рис. 3.3. Графічний метод знаходженяя суми постійних витрат

Ставка змінних витрат складе:

грн./т

Рівняння витрат по графічному методу має вигляд:

Z=865+56,4*X

Диференціація витрат методом найменших квадратів є найточнішій, оскільки в ній використовуються всі дані про сукупні витрати.

Алгоритм і результати розрахунків за даними підприємства приведені в табл.3.8.

Ставка змінних витрат складе:

Таблиця 3.8

Алгоритм і результати розрахунків за даними підприємства

Змінні витрати з розрахунку на середньомісячний об'єм виробництва
складуть:

45709 * 57,04 =2607241,4 грн.

Тоді постійні витрати складуть:

3444 тис. грн. - 2607,24 тис. грн.= 836,76 тис.грн.

Рівняння загальних витрат по методу найменших квадратів матиме наступний вигляд:

Z = 836,76 +56,4Х

3.3. Визначення фінансової стійкості та порогу рентабельності підприємства на підставі зв’язку між витратами, об’ємом виробництва та прибутком.

За системою «директ–костінг» облік і звітність на підприємствах організовані таким чином, що з'являється можливість регулярного контролю даних по схемі «витрати–об'єм – прибуток».

У системі «директ – костінг» окрім розділення витрат на постійні і змінні застосовується категорія маржинального доходу. Маржинальний дохід підприємства (валова маржа) це виручка мінус змінні витрати. Маржинальний дохід на одиницю продукції є різницею між ціною цієї одиниці і змінними витратами на неї. Він включає не тільки постійні витрати, але і прибуток.

Маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) широко застосовується в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Це ефективний метод рішення взаємозв'язаних задач, вїдстежуючої залежність фінансових результатів бізнесу від витрат і об'ємів виробиицтва.

Аналіз «витрати - об'єм – прибуток», який ще називається операційним аналізом, є невід'ємною частиною управлінського обліку і служить для відповіді на найважливіші питання, що виникають перед економістами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу.

На відміну від зовнішнього фінансового аналізу, результати операційного (внутрішнього) аналізу можуть складати комерційну таємницю підприємства. Основна модель звіту для аналізу прибутку за даними підприємства виглядає таким чином: об'єм реалізації, 53593 тис. грн.; змінні витрати, 30720 тис. грн.; маржинальний дохід, 22873 тис. грн.; постійні витрати, 7673 тис. грн.; прибуток (чистий дохід), 15200 тис. грн.

Дія операційного важеля виявляється у тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди породжує сильнішу зміну прибутку. У практичних розрахунках для визначення сили дії операційного важеля застосовують відносини валової маржі (маржинального доходу) до прибутку. Бажано, щоб валової маржі вистачало не тільки на покриття постійних витрат, але і на формування прибутку.

. (3.14)

Для аналізованого підприємства сила дії операційного важеля дорівнює 30720тис.грн./15200тис.грн.=2,0 (прибуток за 2008 рік склав 15200 тис. грн.). Це говорить про те, що при можливому збільшенні виручки від реалізації наприклад на 5%, прибуток зросте на 5%*2,0=10%; при зниженні виручки від реалізації на 7%, прибуток знизиться на 7%*2,0=14%.

Показник сили дії виробничого важеля визначає, в скільки разів зростає прибуток при одновідсотковом зростанні виручки від реалізації продукції. Таким чином, знаючи дані про зростання виручки від реалізації продукції і силу дії виробничого важеля, можна прямим способом визначити зростання прибутку при збільшенні об'єму випуску продукції. Чим більше частка постійних витрат в структурі загальних витрат, тим сильніша сила дії операційного важеля. Слід зазначити, що сила дії операційного важеля завжди розраховується для певного об'єму продажів, для даної виручки від реалізації. Змінюється виручка від реалізації - змінюється і сила дії операційного важеля. При зниженні виручки від реалізації сила дії операційного важеля зростає як при підвищенні, так і при пониженні питомої ваги постійних витрат в загальній сумі. Кожен відсоток зниження виручки дає все більший і більший відсоток зниження прибутку, причому грізна сила операційного важеля зростає швидше, ніж збільшуються постійні витрати.

При зростанні виручки від реалізації, якщо поріг рентабельності (точка окупності витрат) вже пройдений, сила дії операційного важеля убуває: кожен відсоток приросту виручки дає все менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка постійних витрат в загальній їх сумі знижується). Але за стрибку гюстійних витрат, диктованому інтересами подальшого нарощування виручки або іншими обставинами, підприємству доводиться проходити новий поріг рентабельності. На гликому віддаленні від порогу рентабельності сила дії операційного важеля є максимальною, а потім знов почне убувати. Так відбувається аж до нового стрибку постійних витрат з подоланням нового порогу рентабельності.

Все це виявляється надзвичайно корисним для.

планування платежів податку на прибуток, зокрема, авансових;

вироблення деталей комерційної політики підприємства.

При песимістичних прогнозах динаміки від реалізації не можна збільшувати постійні витрати, так як втрата прибутку від кожного відсотка втрати виручки може виявитися на багато разів більшою через дуже сильний ефект (операційного важеля. Проте, якщо у довгостроковій перспективі очікується j підвищення попиту на продукцію, то можна відмовитися від режиму жорсткої економії на постійних витратах, оскільки підприємство з більшою їх часткою одержуватиме більший приріст прибутку.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

сила дії операційного важеля залежить від структури активів
підприємства, частки позаобігових активів. Чим більше вартість основних фондів, тим більше частка постійних витрат;

висока питома вага постійних витрат звужує межі мобільного управління поточними витратами;

чим більше сила операційного важеля, тим більше підприємниціький ризик.

Ефективне управління поточними витратами неможливе без визначення порогу рентабельності (критичної точки, «мертвої точки», точки окупності).

Поріг рентабельності – це така виручка від реалізації, за якої
підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Валової маржі в
точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

Для побудови графіка (рис.3.4) і подальших розрахунків використаємо наступні початкові дані підприємства (таб. 3.9).

Таблиця 3.9

Початкові дані за звітній рік

Для визначення порогу рентабельності графічним способом використовується наступна послідовність:

Пряма виручки від реалізації будується за допомогою крапки А:

Виручка = ціна реалізації * об'єм реалізації = 100*545000= 54,5 млн.грн

Пряма постійних витрат є горизонталлю на рівні 7673 тис.грн.

Пряма сумарних витрат будується за допомогою крапки Б:

Сумарні витрати = Змінні витрати + Постійні витрати = Змінні витрати на одиницю товару * Об'єм реалізації + Постійні витрати = 56,4 * 545200 + +7673000=38422,28 тис.грн.

Пряму змінних витрат можна спочатку побудувати і окремо, а потім просто підняти її на висоту постійних витрат.

На рис. 3.4 наочно видно розташовані зони можливого прибутку і збитків. Об'єм реалізації 175 986 тон і виручка від реалізації 17598600 грн. відповідає порогу рентабельності. Саме при такому об'ємі реалізації виручка в точності покриває сумарні витрати і прибуток рівний нулю.

Кожна наступна тонна цементу, продана починаючи з 175986 тон, приноситиме прибуток. Таким чином, за допомогою порогу рентабельності визначається період окупності витрат. Чим меньше поріг рентабельності, тим швидше окупаються витрати і навпаки - високий поріг рентабельності уповільнює окупність витрат.

виручка від реалізації

60 А

50

Сумарні витрат Прибуток

40 Б

31,505

збитки Змінні витрати

20,812

10

7,67

Постійні витрати

175 580 об’єм реалізації,тис.грн.

Пороговий об’єм

реалізації

Рис. 3.4. Визначення порогу рентабельності

Як видно на графіку (рис.3.4) беззбитковий об’єм випуску продукції (поріг рентабельності) досягається при рівності загальної суми витрат і виручки від реалізації або маржинального доходу і змінних витрат.

При алгебраїчному способі визначення порогу рентабельності
(беззбиткового об'єму) необхідно використовувати рівняння, що розкриває
взаємозв'язок трьох найважливіших показників: об'єму реалізації продукції або
виручки, собівартості і прибутку від реалізації (R).

N=Z + R, (3.15)

де Z – собівартість;

R - прибуток від реалізації.

Якщо підприємство працює прибутково, то значення R>0; якщо збитково, то R <0. Якщо R=0, то немає прибутку, та збитку і виручка від реалізації дорівнює витратам. Точка переходу з одного стану в інше (при R=0) називається критичною (порогом рентабельності).

Для критичної крапки N=Z, або

N=Zconst+Z_{V .} (3.16)

Якщо виручку представити як множення ціни продажів одиниці виробу (Р)- на кількість проданих одиниць (q), a витрати перерахувати на одиницю виробу, то одержимо розгорнене рівняння (де умовні позначення відповідають раніше прийнятим):

Р*q=Zconst+Zодv*q. (3.17)

Це рівняння є основним для розрахунку критичного об’єму виробництва (порогу рентабельності), який може бути визначений декількома способами:

Порогове (критичне) значення об’єму виробництва в натуральному виразі, визначається за формулою:

, (3.18)

де в – маржинальний дохід на одиницю виробу, грн.

Використувавши дані виробництва підприємства з табл. 3.9 розрахуємо порогову кількість товару, вона складе:

.

Саме при такому об'ємі реалізації виручка повністю покриває сумарні витрати і прибуток рівний нулю. Кожна наступна тонна цементу починаючи з 175986 т приноситиме прибуток.

Щоб визначити масу прибутку після проходження пюрогу рентабельності, достатньо помножити кількість товару, проданого понад пороговий об'єм виробництва, на питому величину валової маржи (d), яку містить кожна оданиця проданого товару:

Rk = (q-qk)*d. (3.19)

Таким чином, R= (545200-175986) * 56,4 = 20823669,6 грн. Тобто, кожна наступна тонна цементу реалізована понад 175986 тони приноситиме підприємству 43,6 грн. (100-56,4) так званого граничного прибутку, який рівний ціні реалізації за вирахуванням змінних витрат. Цей прибуток відрізняється від реальної суми на величину постійних витрат.

Для розрахунку порогу рентабельності у вартісному виразі необхідно помножити ліву і праву частину рівняння, критичного об'єму на ціну (р).

,

або . (3.20)

За даними виробництва, приведеними в таблиці, поріг рентабельності (критичний об’єм реалізації) у вартісному виразі складе:

Підприємство досягне окупності постійних і змінних витрат досягши виручки від реалізації складе 17598623,85 грн.

З поняттям «поріг рентабельності» тісно пов’язане поняття «запас фінансової міцності».

Запас фінансової міцності так звана зона безпеки є різницею між фактичною виручкою від реалізації і порогом рентабельності у вартісному виразі.

Запас фінансової міцності для аналізованого підприємства складе:

54500000-17598623=36901377 грн.

Або 68% виручки. Це означає, що підприємство здатне витримати 68-відсоткове зниження виручки від реалізації без серйозної загрози для свого фінансового положення. Якщо виручка від реалізації опускається нижче за поріг рентабельності, то фінансовий стан підприємства погіршується, утворюється дефіцит ліквідних коштів.

Залежність об'єму від співвідношення витрат і ціни реалізації
використовується в обгрунтуванні планових завдань. Якщо відомі постійні
витрати, ціна одиниці виробу, змінні витрати на одиницю виробу, а також сума
запланованого прибутку, то об'єм продажів, який забезпечує бажаний прибуток
визначається по формулі:

, (3.21)

де R_пл – планова сума прибутку.

Таким чином, для отримання прибутку в плановому році 17,5 млн.грн. для підприємству необхідний об’єм продажів повинен складе:

Це означає, що об’єм випуску цементу в плановому році повинен перевищити фактичний випуск звітнього року на 32000 т цементу, або на 5,8%.

Розраховані показники зведемо у табл. 3.10.

Таблиця 3.10

Показники роботи підприємства

Виходячи з отриманних даних можно зробити висновок, що підприємство пройшло поріг рентабельності та має прибуток та значний запас фінансової міцності (68% виручки). Запас фінансової стійкості підприємства зріс в порівнянні з базовим роком на 1845069 грн. при збільшені об’єму виручки на 1,5 млн.грн

Визначимо вплив кожного чинника на зміни беззбиткового об’єма продаж, використовуючи метод ланцюгової підстановки по формулі критичного об’єму виробництва (3.17).

N_к ^пл =16718691 грн.

∆N_{k ( Zconst )} =16325532 – 16718691= +393159 грн.

N^ф _к =17598623грн.

∆N_{k ( d )} =17598623 – 16325532 = +1273091грн.

Загальний вплив: 393159+1273091= +1666250грн.

Проведені розрахунки говорять про те, що підвищення рівня порогу рентабельності на 1666250 грн. відбулося за рахунок зростання постійних витрат на 393159 грн., а також за рахунок підвищення частки матеріального доходу в ціні на 1273091грн. Зростання постійних витрат на аналізованому підприємстві пояснюється підвищенням рівня автоматизації і механізації виробничого процесу. Упровадження автоматизації привело до відносного перевантаження постійних витрат і, відповідно, зменшенню частки змінних витрат в собівартості одиниці продукції. Незначне зростання постійних витрат дало деяке скорочення прибутку і зростання сили дії операційного важеля. Збільшення постійних витрат згубних наслідків поки не мало. Отже, і керівництву підприємства слід бути особливо уважним при ухваленні рішення по інвестиціях. Необхідно, щоб ці рішення містили ретельно продуману довготривалу стратегію діяльності підприємства. Проте, оскільки в довгостроковій перспективі очікується підвищення попиту на цемент, то можна відмовитися від режиму жорсткої економи на постійних витратах, оскільки піриємство з більшою їх часткою одержуватиме і бітьший приріст прибутку.

ВИСНОВОК

Управління витратами на виробництво і реалізацію продукції - це складний процес, який означає по своїй суті управління всією діяльністю підприємства, оскільки охоплює виробничі процеси, що відбуваються. Для практичного використовування в системі управління формуванням витрат доцільно використовувати класифікацію по елементах і статтях витрат.

Прогнозування, планування, нормування витрат, облік і калькуляція, аналіз і контроль за витратами знаходяться в тісному взаємозв’язку, та являються основними складовими управління витратами підприємства.

Найважлшішим інструментом управління витратами є аналіз собівартості продукції, який базується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів.

Аналіз собівартості продукції проводився на базі ВАТ "КЦЗ - Пушка". Це підприємство промисловості будівельних матеріалів потужністю 580 000 тонн цементу на рік. Для цементного виробництва характерні наявність спеціалізованого високопродуктивного обладнання, комплексна механізація виробничого процесу, безперервний процес виробництва, коротка тривалість технологічного циклу.

У звітному році завод планував виробити 580000 тонн цементу, проте фактичний випуск склав 545200 тонн. Зниження об'єму виробництва на 6% пояснюється падінням останнім роком попиту на цемент з причини різкого скорочення будівельно-монтажних робіт через обмежене бюджетне фінансування, а також різким збільшенням вартості паливно-енергетичних ресурсів, які складають вагому частину собівартості продукції. Оскільки підприємство спеціалізується на випуску одного виду продукції, отже собівартість однієї тонни цементу є показником характеризуючим рівень і динаміку витрат на його виробництво і реалізацію.

Аналіз собівартості цементу проводиться з метою виявлення можливостей раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво, забезпечення зростання прибутка.

Проведений постатейний аналіз показав, що на аналізованому заводі фактичні витрати по окремих статтях собівартості виявилися вище планових з незалежних від підприємства причин у зв'язку з дією зовнішніх чинників: зростання цін і тарифів на матеріальні ресурси, особливо на паливо, інфляція, зниження попиту на цемент.

Підприємство допустило перевищення фактичної собівартості над плановою на 2,83 грн. або на 4,2%. Причому перевитрата відбулася по матеріальних витратах на 3,2 грн., які вплинули на збільшення собівартості на 4,73% (3,2/67,59*100), зокрема по сировині і матеріалам на 0,48 грн. або на 0,71% (0,48/67,59*100%), паливу на технологічні цілі – на 2,42 грн. або на 3,58% (2,42/67,59*100%), енергії на технологічні цілі – на 0,3 грн. або на 0,44% (0,3/67,59*100%). Значна перевитрата допущена по статті паливо на технологічні цілі.

Загальна економія собівартості однієї тони цементу по окреміх статтях склала 0,61 грн. або 0,9% (0,61/67,59*100%), зокрема за рахунок економії витрат по основній заробітній платні виробничих робітників на 0,18грн. або на 0,27% (0,18/67,59*100%), додатковій заробітній платні виробничих робітників на 0,04 грн. або 0,06% (0,04/67,59*100%), відрахуванням на соціальні потреби на 0,06 грн. або на 0,09% (0,06/67,59*100%), витратам на зміст і експлуатацію обладнання на 0,31грн. або на 0,46% (0,31/67,59*100%), комерційним витратам на 0,02 грн. або 0,02% (0,02/67,59*100%).

За рахунок внутрішніх чинників по всіх статтях собівартості досягнута економія. Це позитивно характеризує діяльність підприємства і свідчить про його здатність ефективно функціонувати в ринкових умовах господарювання. Проте слід підсилити контроль за збереженням матеріальних цінностей на складі, щоб не допускати непродуктивних витрат.

Результати аналізу показали, що основними резервами зниження собівартості цементу є: скорочення витрат на паливо, яке використовується безпосередньо в технологічному процесі, у зв'язку з високою питомою вагою цих витрат (37,9%), що пояснюється особливостями виробництва цементу.

Виробництво цементу на ВАТ КЦЗ «Пушка» проводиться мокрим спосібом. Впровадження виробництва комбінованим спосібом дає можливість зменьшити витрати на паливо на 30%, та поліпшення якості виробляємої продукції.

Як паливо на технологічні потреби на цементному заводі використовується природній газ. Застосування природного газу у виробництві цементу з застосуванням спеціальної форсунки має велику перевагу, а саме поліпшується якість цементу, і до того ж не вимагасться дорогих робіт.

У зв'язку з планованим зростанням інвестицій в капітальне будівництво попит на цемент повинен підвищитися. Отже, завод зможе збільшити об'єм випуску і довести його до максимально можливого - 580000 тон цементу в рік. Економія на умовно-постійних витратах у зв'язку із зростанням об'єму виробництва складе 0,84 грн. на одну тону.

При використанні вказаних резервів, а також ліквідації допущених непродуктивних витрат по адміністративних витратах собівартість однієї тони цементу складе 57,27 грн. (70,42 – 13,15), тобто знизиться на 18,67%, що дозволить підвищити розмір прибутку, рівень рентабельності а також конкурентоспроможності підприємства.

Рішення задачі ефективного управління витратами можливе на основі системи «директ-костінг», методика якого базується на вивченні співвідношення між трьома групами найважливіших економічних показників: витратами, об'ємом виробництва продукції і прибутком.

У системі «директ-костінг» досягнутий високий ступінь інтеграції обліку, аналізу і ухвалення управлінських рішень. Слід зазначити ще й те, що у системі «дірект-костінг» окрім розподілу витрат на постійні і змінні застосовується категорія маржинального доходу.

Ключовими моментами маржинального аналізу є: операційний важіль, поріг рентабельності, запас фінансової міцності.

Для аналізованого підприємства сила дії операційного важеля дорівнює 30720 тис.грн./15200 тис.грн .=2,0. Це говорить про те, що при можливому збільшенні виручки від реалізації наприклад на 5%, прибуток зросте на 5%*2,0=10%; при зниженні виручки від реалізації на 7%, прибуток знизиться на 7%*2,0=14%.

Кожна наступна тонна цементу, продана починаючи з 175986 тон, приноситиме прибуток. Таким чином, за допомогою порогу рентабельності визначається період окупності витрат. Чим меньше поріг рентабельності, тим швидше окупаються витрати і навпаки - високий поріг рентабельності уповільнює окупність витрат.

З поняттям «поріг рентабельності» тісно пов’язане поняття «запас фінансової міцності».

Запас фінансової міцності так звана зона безпеки є різницею між фактичною виручкою від реалізації і порогом рентабельності у вартісному виразі. Для аналізованого підприємства він складе 36901377грн. або 68% виручки. Це означає, що підприємство здатне витримати 68-відсоткове зниження виручки від реалізації без серйозної загрози для свого фінансового положення. Якщо виручка від реалізації опускається нижче за поріг рентабельності, то фінансовий стан підприємства погіршується, утворюється дефіцит ліквідних засобів.

Проведені розрахунки говорять про те, що підвищення рівня порогу рентабельності на 1666250 грн. відбулося за рахунок зростання постійних витрат на 393159 грн., а також за рахунок підвищення частки матеріального доходу в ціні на 1273091грн. Зростання постійних витрат на аналізованому підприємстві пояснюється підвищенням рівня автоматизації і механізації виробничого процесу. Упровадження автоматизації привело до відносного перевантаження постійних витрат і, відповідно, зменшенню частки змінних витрат в собівартості одиниці продукції. Незначне зростання постійних витрат дало деяке скорочення прибутку і зростання сили дії операційного важеля. Збільшення постійних витрат згубних наслідків поки не мало. Отже, і керівництву підприємства слід бути особливо уважним при ухваленні рішення по інвестиціях. Необхідно, щоб ці рішення містили ретельно продуману довготривалу стратегію діяльності підприємства. Проте, оскільки в довгостроковій перспективі очікується підвищення попиту на цемент, то можна відмовитися від режиму жорсткої економи на постійних витратах, оскільки підприємство з більшою їх часткою одержуватиме і бітьший приріст прибутку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про підприємства України»// Ведомоти Верховной Ради України – 1991 №24

2. Типовое положение по планированию, учету и калькулированию себестоимости продукции (работ, услуг) в промышленности // Бухгалтерский учет и аудит – 1996 №7