| І
НДУЇЗМ
(ВІШНУЇЗМ ТА ШИВАНІЗМ)
Індуїзм, як древня релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.
Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленомі індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпоастаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.
Найважливішими з числених богів важають трьох (тримурті) – Брахму, Шаву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.
Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший1 член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед ссітом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.
Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала – найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і животворність потенції Шиви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у його храм ходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального втілення їхніх мрій.
Шіву вважають також грозою демонів у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Шакті, духовна енергія Шіви, саме в ній могутність гігантських потенцій шіви. Вона виявляється лише за деяких обставин. По-перше, енергія накопичується в ньому в періоди аскетичних пильнувань і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шіви тісно переплітається з його чоловічою животворчою силою. Культ жінок Шіви 0- переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі значно початковується і значно поширюється ідея згідно з якою енергетична сила Шакті започатковується в момент злиття чоловічого і жіночого начал, що відіграло у розквіті в індуїзмі культу Ками.
Культ Ками – мистецтво любові, тісно пов‘язаний з культом Шіви і Шахті, Вішну. Якщо культ Шіви був в Індії завжди був тісно пов‘язаний з шахті та Камою, то культ третього члена триметрі Вішну мав інший характер. Вішну м‘який, несуперечливий, його основна функція – збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильний до емоційного сприйняття, саме такі переважають сере віншуїстів. На численних зображеннях чотирикутний вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе або на троні у вигляді білого лотоса.
Богиня Максимі – жінка Вішну – завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить ого. У Вішну багато перетворень – аватар, хоча основних десять, хоча основних десять: у перших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, черепахи, вепря, людино-лева ), п‘яте – карлика-велетня; решта п‘ять відомих аватар – Парашу рама, Крішна, Будда і Месія – Калка, на прихід якого що чекають найулюбленіші аватори Вішну Рама і Крішна.
Рама – герой давнього індійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми індійців. Рама – герой, благородна людина, мудрий монарх, люблячий чоловік. Його дружина сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінкм є настільки святою, що тільки загибель може змити підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема вцілому ніким не сприймається в Індії, як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні і культурні цінності. Тому не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.
Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Будучи помічником і радником головного героя – воїна Ар джут, він розкриває йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення Кріпни увійшли у вигляді розділу складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався з мудреця-філософа у веселого й задоволеного, легковажного бога – пастушка, і саме в цій іпостасі став відомим і шановним в усій Індії.
Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були частини брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до швидкого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями в багатих, перед усім в самих брахманських сім‘ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні учителі-гуру, які повчали молоде покоління мудрості індуїзму, однак найголовнішою брахманською фінкцією брахманів як найвищого в Індії шару суспільства було задоволення релігійних потреб населення
Вішнуїзм.
У збірниках міфологічних сюжетів та ритуальних приписів (пуранах) поряд з багатьма іншими найчіткіше окреслено два головних нарями індуїзму вішнуїзм і шиванізм. Більшість учених вважає, що історично першим був вішнуїзм. Побутують і твердження, що шиваїзм давніший, які визначають вирішальну роль вішнуїзму в усуннені з історичної сцени буддизму.
Бог вішну згадується ще в Ригведі. Там він – скромний покровитель землеробства і скотарства, чоловічої сили для продовження роду. Він надає перемогу вищому ведичному богові Інді у боротьбі з демоном Врітрою. Ім‘я його значиться в пантеоні бога Сонця, вважають, що він доарійського походження, що це ім‘я якого дравірського божества.
Значно вищий авторитет Вішну у Упанішадах. У Махабхараті він – головний бог. Саме Махабхарат містить ідею аватори (знищення, опускання) – сходження божества на замлю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілювався 24 рази, з цих перевтілень 10 – найважливіші.
Перше перевтілення –
пов‘язане із всесвітнім потопом, який мав знищити всіх людей на Землі. Вішну, щоб урятувати їх, надіслав благочестивому Ману ковчег. Зроби ві це перевтілившись у велику рибу, на розі якої був прив‘язаний ковчег. Разом з Ману були врятовані і Веди.
Друге перевтілення –
Вішну відбулося, коли в боротьбі з демонами боги попросили у Вішну нектар безсмертя. Для цього необхідно було збити океан, як збивають молоко, щоб одержати масло. Вішну перетворився на черепаху, на якій стояла гора, що оберталася. Разом з нектаром було здобуто багато чого, в тому числі й Лакшмі, яка сала дружиною Вішну.
В третьому перетворенні
Вішну був вепрем Варахаром, що врятував утопаючу в океані Землю піднявши її на своїх іклах.
На четвертий раз
Вішну став людиною – левом Нрісінхом, який переміг демона, що нищив богів. Його не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина, бо Нрісріх був трьома ними.
П‘яте перевтілення
теж було пов‘язане з врятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підземний, земний і небесний. Жах скував усіх богів. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до Балі й попросив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик ступив одразу ж з неба на землю, одержав її для богів, а болі змушений був переселитися під землю.
В шостому перевтіленні
Вішну діє на землі, де між брахманами та кшатріями точилась боротьба за владу. Вішна перетворився в брахмана Парашу раму (“Рама із сокирою”), 21 раз винищував кшатріїв і остаточно поставив їх нижче брахманів.
В образі Рами, улюбленого сина одного з царів Північної Індії , постає Вішну у сьмому перевтіленні.
Він одружився з чарівною Сітою й з волі батька мав стати Раджею ще за його життя. Але молода дружина батька вчинила низку інтриг, і Раму підділи вигнанню там його супроводжували брат Лакшлан і дружина Сіта. Але в дорозі демон викрав дружину Сіту. Розшукуючи її Рама пройшов лісами Південної Індії. На допомогу йому стали мавпи на чолі зі своїм царем Гануманом, якого за це обожествили, а мавпи в Індії стали священними тваринами.
У восьмому перевтіленні
Вішну став Кришною. Для цього він вирвав зі своєї голови волосся: з чорного виник Кришна, з білого – його брат Бала рама. Кришна переміг демона Камсу, його оголосили аватарою (втіленням божества). Вішну тривалий час вважали богом родючості у племені яду, про це згадує Ригведа. Це було на рубежі ІІ і І тис. до н. е. , коли північ Індії населяли арійські племена.
За легендою він народився у в‘язниці і його мали вбити. Але батько його викрав і віддав на виховання в плем‘я скотарів. Кришна був відкритою і доброю дитиною, його всі любили. Коли підріс, найчастіше боровся з демонами зла. Змужнівши, охоче віддавася любовним іграм з чарівними пастушками, навісно покохавши одну з них – Радху. Він убив правителя царства, який ув‘язнив його матір, і сам став правителем ціарства. Правив мудро і довго.
Знаменне дев‘яте перевтілення –
в Будду. Так буддистів запрошують до участі у поклонінні бога індусів.
Десяте перевтілення ще
не відбулось. Вішну має постати в образі Калька – аватару, який на білому коні, з мечем у руці має звільнити світ від демонів.
За поширення індуїзму в епоху середньовіччя поступово посилювався культ Вішну, витісняючи менших богів і самого Брахму. Брахма здійснив свою справу – створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві – вішну.
Вішну зображують четвероруким, він тримає диск (символ царської влади), палицю – знак могутності, раковину і квітку лотоса (священні предмети). Обличчя його завжди синього кольору – це його священний колір. Кожен бог індуїзму має священну тварину, яка уособлює його. У Вішну – це фантастична чаруда – напівлюдина, напів птах.
У середині І тис. до н. е. У вішнуїзмі окреслилась тенденція до монотеїзму, що похитнуло авторитет нижчих богів. В наслідок цього рух бхакті, ідея якого полягає в особливій любові до бога, у внутрішній релігійності, яка потребує старанного дотримання ритуальних вимог, що характерно для іудаїзму . проголошувалась рівність усіх віруючих перед Богом, до нього можна було звертатися без жерців і жертвоприношень. Рух бхакті активно поширився XII – XVIIст. У XІVст. Було створено священну книгу Бхатіратваналі.
Виникали й інші сектантські рухи. Так у ХІІ ст. Релігійний діяч Романуджа (помер у 1137р.) започаткував секту шрівайшнавів, яка дотримувалась брахктійських принципів. Вона існує досі. Від вішнуїзму лишилася ще одна впливова течія – кришнаїзм, який шанує вішну в образі обожнюваного героя народного епосу Кришни. Вішнуїзм відіграв важливу роль у розвитку індійської народної думки, майже тисячу років намагався поєднати брахманізм з релігійною традицією доведених культів. Тому його за самостійність називають бхаватизмом.
|