Реферат: Сутність і функції страхування,витрати страхової компанії

Зміст

Вступ..................................................................................................................3

1. Сутність і функції страхування...................................................................4

1.1. Страхові фонди і форми їх організації................................................4

1.2. Виникнення та розвиток страхування................................................8

1.3. Функції страхування...........................................................................14

2. Витрати страхової компанії......................................................................16

2.1. Характеристика витрат страховика..................................................16

3. Практичні ситуації.....................................................................................20

Література…………………………………………………………………...21

1. Сутність і функції страхування

1.1. Необхідність страхового захисту. Страхові фонди і форми їх організації

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки. Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить суть ризику.

Стихійне лихо — це випадок, спричинений руйнівною дією стихійних сил природи, охоплює здебільшого чималу територію і призводить до значних матеріальних збитків та загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки — це такі події, через які гинуть чи втрачають здоров'я люди.

Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина неспокою власників майна та товаровиробників за свій матеріальний добробут. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна.

Відносини людей, необхідні для підтримки досягнутого ними рівня життя, становлять сутність економічної категорії страхового захисту суспільного виробництва.

Ця економічна категорія має такі ознаки:

- випадковий характер настання події, яка наносить збиток;

- надзвичайність події та нанесеного збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками;

- об'єктивна необхідність попередження та подолання вказаної події та покриття матеріального збитку.

Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить матеріальне втілення в страховому фонді.

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;

2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;

3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів, що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат. Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до наявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями,— самострахування), а також фонди, створювані методом страхування.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, серед яких слід, відзначити: теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

В нашій країні страховому захисту значною мірою сприяв державний позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та інших довгострокових та ризигових по виконанню галузей виробництва), кредит якого, як правило, не повертався.

Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.

А покладання на кредит невластивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення; матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування. І таким чином кредит втратив свої стимулюючі властивості. Також майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних установ. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. З таких фондів надавалась тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, і, як правило,—на безповоротних засадах, покриваючи безгосподарність та помилки керівництва.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом (фінансові труднощі держави за значного дефіциту бюджету).

Більше щороку зростаюче навантаження припадає на фонди, створювані методом страхування. Якщо взяти до уваги також переорієнтацію програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково — освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

Розглянувши форми організації страхових фондів та методи їх формування доцільно перейти до виділення суб'єктів страхування до яких належать страхувальник, страховик.

Страхувальник - юридична або дієздатна фізична особа, яка уклала договір страхування, сплатила належні внески і має право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Страховик - організація, яка за певну плату приймає на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він зазначив, шкоду завдану страховою подією.

1. 2. Виникнення та розвиток страхування

У своєму розвитку страхування пройшло такі етапи:

I етап — античне страхування яке, виникло за 2 тисячоліття до н.е. в Древній Греції, Єгипті, Древньому Римі, Індії.

IIетап — середньовічне (гільдійсько-цехове) страхування (X — XIV ст.).

III етап - страхування в епоху капіталізму (XIV ст. - до нашого часу).

Основними формами організації античного страхування: були взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів.

При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування збитків від стихійних лих кожного учасника торгового або шляхового колективу за рахунок всіх його членів. Ця форма страхування була характерною для торгівлі чумаків на Україні, а також в Древній Греції в галузі мореплавства.

Страхування на основі регулярних платежів набуло широкого розповсюдження в Древньому Римі в професійних союзах та колегіях. Основною їх метою було забезпечення своїм членам пристойного поховання, а також надання матеріальної допомоги у випадках хвороби, каліцтва.

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англії

( X - XI ст.), Німеччині ( XI - XII ст.), Данії (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах.

Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось ширшим страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизації страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, властиві сучасному майновому та особовому страхуванню.

Для гільдійсько-цехового страхування пізнього періоду було характерним виділення із загального фонду спеціальних фондів (сирітських, вдовиних), а також страхових кас, до участі в яких залучалися і сторонні особи. Таким чином, в процесі розвитку суспільних відносин гільдійськоцехове страхування втрачало обмежений, корпоративний характер, переростаючи межі організації, яка призначалась для надання взаємодопомоги виключно своїм членам.

Страхування в епоху капіталізму набуває комерційного характеру.

Специфічною ознакою буржуазного страхування є його цілеспрямування на отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне підприємство.

Періодизація буржуазного страхування ґрунтується на періодизації етапів розвитку капіталістичного способу виробництва. Перший етап ( XIV - XVII ст.) відповідає періоду первісного нагромадження капіталу; другий (XVII — XIX ст.) — періоду вільного підприємництва і третій (XX - XXI ст.) — періоду монополістичного капіталізму.

Стосовно страхування вказані періоди відрізняються за двома ознаками: за організаційними формами страхування та за розвитком операцій і видів страхування.

На початковому етапі буржуазне страхування проводилось одноосібними страховиками. На другому етапі з'являються і розвиваються страхові товариства: акціонерні та взаємні. Особливе місце в цьому процесі займала Англія. Перші страхові товариства тут виникли в 80-і роки XVII ст. в галузі вогневого страхування. У той же час виникають страхові товариства в галузі морського страхування у Франції.

В XIX ст. провідне місце займають страхові об'єднання типу картелів та концернів.

В зв'язку із зростанням ролі страхових товариств у капіталістичному господарстві був встановлений урядовий контроль над їх діяльністю.

Історіографія страхування .

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: вже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження спеціальних громадських приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

Випадки страхування у грошовій формі також простежуються дуже давно. Так, у шумерів — однієї із ранніх цивілізацій — вже в третьому тисячолітті до нашої ери торговцям видавали суми грошей у формі позики або створювали «спільні каси» для захисту їхніх інтересів на випадок втрати вантажу під час перевезення.

Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.) вимагали укладання угоди між учасниками торговельного каравану.

Очевидно, що така практика була виправданою і тому передавалася з покоління в покоління.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат в Стародавньому Римі. Римляни нагромаджували потрібні кошти на похоронні процесії і спорудження пам'ятників у професійних колегіях і спілках. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати такі кошти і витратити їх тільки на ритуальні заходи. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба, хоча мав право не видавати тіло рабів для поховання. Тоді проводились символічні похорони за рахунок страхової суми. У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями, з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Існують різні версії з приводу заснування першого страхового товариства. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII віці в Ісландії у формі об'єднання селян від втрат на випадок вогню або загибелі худоби.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі.

Тут початковий період страхування будувався на договорі бодмєреї— кредитор виплачував страхову суму наперед, і коли нічого не траплялося, то ця сума поверталася, плюс премія за бодмерею. Це було «страхування навпаки».

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий у 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. Прийнятий ще у 1774 році закон про страхування життя лишається в складі чинного законодавства Англії й досі. У 1779 році члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування), ряд положень якого донині застосовуються у міжнародній практиці.

У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії. У 1602 році створене голландське Ост-Індське товариство. Страхові компанії Англії, Німеччини, Франції займались морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, у сільській місцевості -— страхуванням посівів від знищення або пошкодження. Особливо активно страхування починає розвиватися в період капіталістичної економіки.

У XIX столітті у страховій справі з'являються картелі і концерни. Один із великих концернів був створений у Берліні в 1874 році. Він діяв як міжнародний і складався з 16 страхових товариств, а через 50 років концерн об'єднував уже 230 товариств.

Одночасно з майновим розвивалось й особисте страхування, а саме: на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника, іншого нещастя.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX столітті. Страхування в сучасному капіталістичному світі стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. За даними міжнародної статистики, протягом 1995 року до страхових компаній надійшло в доларовому (СІЛА) еквіваленті 2143 млрд. страхових премій. Понад 58 % усіх страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни — СІЛА та Японію, ще 29 % — на держави Європейського союзу, на решту країн світу — 13 %, в тому числі на Україну припадає лише 0,01 %.

Розвиток страхування в Україні відбувався згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом — у колишньому СРСР.

Відомо, що, починаючи з ХШ століття і до появи залізниці, на теренах сучасної України вантажі на далекі відстані перевозились чумаками, які зусиллями всього гурту відшкодовували збитки (загибель чи поломку візка, смерть вола чи втрату вантажу) потерпілому. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду, але це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII столітті. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже у 1786 році була встановлена державна монополія на страхову діяльність. Маніфест «Про заснування державного позичкового банку» дозволяв операції зі своїми клієнтами. З цією метою при банках створювалися страхові економії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. У 1827 році було створено Перше російське страхове товариство від вогню, а до і 913 року вже понад 300 страховиків, у тому числі 13 акціонерних товариств здійснювали такий захист. З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно поділялося на обов'язкове, додаткове і добровільне.

Товариство взаємного страхування від вогню діяло у Полтаві з 1863 року. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким, приймались на страхування будівлі, тварини, посіви, меблі, одежа, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

У дореволюційні часи одним із важливих центрів страхування Росії була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

У Києві за прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників.

Особисте страхування виникло в 30-х роках минулого сторіччя. У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами.

У 1894 році було установлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств, серед них були американські, англійські, німецькі, французькі. У 1895 році створено перше спеціалізоване „Товариство російського перестрахування".

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків.

Події 1917 року внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів.

Початок 90-х років ознаменувався в Україні великими політичними та економічними змінами, переходом до ринкової економіки, де складовою частиною нового господарського механізму, як і у цивілізованих державах ринкової орієнтації, стає ефективна система страхування, яку треба ще приводити у відповідність до світових стандартів.

1. 3. Функції страхування.

Страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. Згідно закону України "Про страхування" (редакція від 04.10.2001) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.

Зміст страхування розкривається в його функціях: ризиковій, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивній, інвестиційній.

Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником.

Функція створення і використання страхових резервів — накопичення страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією.

Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

Функція заощадження коштів — накопичення коштів страхувальника його внесками, частками певного значення, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) чи інше за умов страхування (як правило — майнові види). При цьому страховик покриває ризик в повному об'ємі страхової суми протягом всього терміну дії договору страхування, починаючи з моменту одержання страховиком першою внеску страхової премії. При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні об'єми коштів, котрі направляються на інвестиційні програми вирішення соціальних програм суспільства. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках.

Превентивна функція — фінансування заходів для запобігання страхової події, обумовленої договором страхування (обладнання протипожежними устаткуваннями об'єктів страхування, придбання медикаментів, фінансування заходів із запобігання ДТП та ін.).

Інвестиційна функція — поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте у сфері страхової діяльності виявляються й інші функції, а саме: контрольна функція (притаманна фінансам у цілому); ціноутворення (вартісна категорія).

2. Витрати страховика.

2. 1. Характеристика витрат страховика.

Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та отримує доходи.

Взагалі під "витратами" розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А "доходи" означають гроші, матеріальні цінності, одержувані внаслідок якої-небудь діяльності.

Порядок і послідовність витрачання та отримання доходу в різних галузях встановлюється по-різному. Так, у сфері виробництва спочатку здійснюються витрати, тобто використовуються відповідні ресурси на виготовлення продукції чи здійснення послуг, а потім відшкодовуються з виручки в результаті її розподілу за певними принципами та у відповідності до прийнятої фінансової політики на підприємстві. У страхуванні все відбувається навпаки: спочатку страховик акумулює кошти за рахунок отримання страхових премій, формує необхідний страховий фонд, запасний фонд, а потім їх використовує, тобто витрачає на компенсацію збитків у разі настання страхового випадку у страхувальників в межах взятих на себе зобов'язань.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:

¾ виконання зобов'язань перед страхувальниками;

¾ фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи (рис.1):

Рис.1. Витрати страховика.

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності. Вказані витрати за відповідними видами страхування у певному діапазоні (види ризиків, страхові об'єкти, територія, вік застрахованої особи тощо) не дуже різняться у страхових компаніях одного регіону, а отже, майже не підлягають коригуванню.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов'язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу. Так, за рахунок їх оптимізації, економного та ефективного використання коштів, зменшення норм використання тощо можливе зниження вартості страхової послуги. В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні:

– постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуарних розрахунках);

– залежні та незалежні;

– загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними в межах релевантного діапазону. Вони повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. В своїй більшості на відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов'язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються певного виду страхування чи страхового полісу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. Їх нормують в промилі від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії. У зв'язку з цим витрати на ведення страхової справи поділяються на певні види, кожний з яких має свою характеристику (табл.1).

Характеристика витрат на ведення страхової справи

Таблиця 1.

Отже, витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Різниця між доходами та витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

3. Задача (Варіант – 42)

Ви працівник страхової компанії «Аска» відділу актуарних розрахунків. Страхова компанія уклала 200 договорів на гарантійний ремонт пральних машин та 300 договорів на гарантійний ремонт пилососів.

На 1000 пральних машин, що випускаються, протягом року виходить з ладу 10 шт., на 1000 пилососів – 20 шт.

Середня страхова сума на один договір зі страхування гарантованого ремонту пральних машин склала 2000 грн., пилососів – 500 грн.. Середнє страхове відшкодування на один договір зі страхування гарантійного ремонту пральних машин – 250 грн., пилососів – 150 грн.

Витрати на ведення страхування склали 20%, прибуток – 30% брутто – ставки.

Визначити:

1. нетто – ставку на 100 грн. страхової суми;

2. брутто – ставку на 100 грн. страхової суми;

3. розмір страхових платежів за договором.

Рішення:

1. Найдемо ймовірність страхових випадків:

Пральні машини: 100: 1000= 0,1

Пилососи: 20: 1000= 0,02

2. Розрахуємо нетто – ставку на 100 грн. страхової суми:

Т_н = (К_в *С_в ) / (К_в *С_в ) * 100

Якщо на 1000 пральних машин виходять з ладу 10 шт., а страхова компанія уклала 200 договорів на ремонт, тоді:

200*10 / 1000= 2;

На 1000 пилососів з ладу виходять 20 шт., а укладено 300 договорів на гарантійний ремонт пилососів:

300*20 /1000= 6.

Пральні машини: Т_н = (2*250) / (200*2000) * 100= 0,125

Пилососи: Т_н = (6*150) / (300*500) * 100= 0,6

3. Найдемо брутто – ставку на 100 грн. страхової суми:

Т_б = 100* Т_н / 100 – Н_о

Пральні машини: Т_б = 100* 0,125 / 100 – 50= 0,25%

Пилососи: Т_б = 100* 0,6/ 100 – 50= 1,2%

4. Розмір страхових платежів за договором:

Т_б *СС / 100%

Пральні машини: 0,25%*2000 / 100% = 5

Пилососи: 1,2%*500 / 100% = 6

Література

1. Федорова Т.А., Янова С.Ю. Социальное страхование: Учебное пособие. - СПб., 1995.

2. Азарова Е.Г., Козлов А.Е. Личность и социальное обеспечение в СССР: Правовое исследование. - М., 1983.

3. Денисов Т. Новое в совершенствовании пенсионной системы // Экономист.- 1997.- №11-12.- С. 80-91.

4. Ивакин Ю. Пенсионный фонд РСФСР. Задачи и проблемы // Социальное обеспечение детей. – 1991.

5. Батыгин К.С., Трофимюк М.А. Социальное страхование и охрана здоровья трудящихся. – М., 1989.

6. Баскакова М. Гендерные аспекты пенсионной реформы в России // Вопросы экономики.- 2000.- №3.- С. 103-109.

7. Бабич А.М., Егоров Е.Н., Жильцов Е.Н. Экономика социального страхования. – М., ТЕИС, 1998.

8. Бутырин Г.Н. Реформирование пенсионной системы как условие формирования устойчивой социальной защиты населения России // ВМУ, сер. 18. Социология и политология.- 1999.- №2.- С. 77-107.

9. Захаров М. Л., Тучкова Э.Г. Пенсионная реформа в России 1990 г. (хорошее начало и печальные результаты) // Государство и право.- 1998.- №3.- С.20-27.

10. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. - М.: Издательство БЕК, 2001. - 768 с.

11. Ермасов С.В., Ермасова Н.Б. Страхование: Учеб. Пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 462 с.

12. Абрамов В.Ю. Третьи лица в страховании. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 128 с.

13. Страхування: Підручник/ Керівник авт.кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р екон. наук, проф.- К.: КНЕУ, 1999.- 529с.