“Коли бажаєш бути святинею в очах у

твоїх дітей, то нехай і вони будуть святинею тобі”.

Пантелеймон Куліш

У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), серед пріоритетних на­прямів реформування освіти відзначено, що в ос­нову національного виховання мають бути покладені: принципи єдності сім'ї і школи, наступ­ності та спадкоємності поколінь; прищеплення по­ваги до батьків, жінки-матері; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.

Побудувати повноцінну гуцульську школу без родини по суті неможливо.

"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-куль­турної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живить­ся повноводна річка нашої держави. На морально­му здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи", — відзначав В. Сухомлинський.

Гуцульська родина — перша школа ук­раїнського патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і на­виків, кузня пошанівку рідної мови, звичаїв, тра­дицій, свят, обрядів, символів. Державні акти, всі засоби соціального й педагогічного впливу та захи­сту повинні бути спрямовані на службу родині, на збереження й розквіт здорової сім'ї, зміцнення її педагогічних позицій і авторитету, створення спри­ятливих умов для повноцінного родинного вихо­вання дітей.

А справжнє родинне виховання прийде з належ­ним оволодінням батьками сучасними педа­гогічними знаннями й уміннями застосовувати ці знання на практиці, що зумовлює гостру потребу організації педагогічного всеобучу.

Педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків. То ж слід подбати про те, аби дати кожному батькові й матері, всім гуцульським родинам, бодай мінімум наукових знань з української родинної педагогіки. Саме на це й зорієнтована пропонована батькам, керівникам шкіл та вчителям програма педагогічного всеобучу батьків учнів гуцульської школи. Така програма на Україні складена вперше. Вона зорієнтована також на здійснення едукації українознавчої, забезпечен­ня гармонії родинно-громадсько-шкільного вихо­вання дітей та молоді гуцульського краю.

Гуцульське родинне виховання — то одна з гілок українського національного виховання. Вона органічно поєднує в собі національне, вселюдське й суто гуцульське, неординарно-самобутнє, тра­диційно властиве українським родинам карпатсь­кого краю.

Під національним родинним вихованням ро­зуміємо цілеспрямований, систематичний вихов­ний вплив батьків на дитину з метою утвердження у її свідомості етнічної (національної) культури, мови, єдності, своєї національної неповторності й вагомості.

Нації стають вселюдськими саме тоді, коли вони по-справжньому національні. Національне вихо­вання має сприяти піднесенню національної самосвідомості, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед етносів (націй).

Гуцульське родинне виховання базується на та­ких провідних принципах, як: український патріотизм й висока національна свідомість; природовідповіднісгь; любов до батька й матері, роди­ни, рідного краю;

шанобливе ставлення до української мови й тра­диційної родинно-побутової культури гуцулів; по­чуття взаємного обов'язку між батьками і дітьми та членами родини; гуцульська етнічна соціалізація; європеїзм; участь дітей у посильній хатній роботі та господарській, і громадській діяльності; прилучення до гуцульського народного мистецтва, місцевих ремесел і промислів; утвердження здорового способу життя; збереження ро­динної честі й солідарності між родичами і свояками; забезпечення єдності, наступності й спадкоємності поколінь.

"Без науки до всього короткі руки", — гласить народна мудрість. Тому в основу гуцульського ро­динного виховання, а також самої програми педагогічного всеобучу батьків учнів гуцульської школи покладено принцип науковості. В ній тісно пе­реплітаються сучасні здобутки педагогічної науки в галузі родинного виховання, досягнення ук­раїнської народної педагогіки та етнопедагогіки, прогресивні виховні традиції гуцульської родини. При складанні програми творчо використано вже набулий досвід у цій важливій справі.

Не залишено поза увагою й принцип історизму демократизації й гуманізації. Опора на історію гу­цульської родини, батьківської педагогіки Гуцульщини не має нічого спільного з архаїзацією виховання. Зрозуміло, що архаїзовувати сучасне родинне виховання, повертаючи його до старовини, не потрібно. Та й навряд чи це можливо.

Кожна епоха в житті країни висуває свої ви­ховні завдання. Сучасне родинне виховання гу­цулів має відповідати новим життєвим вимогам і потребам розв'язання нових соціально-педа­гогічних проблем. Істина ця абсолютна, як і неза­перечною є необхідність мати автентичну українську родинну педагогіку на Україні. А щоб її відродити й далі розвивати, слід актуалізувати й творчо осмислити всі найкращі педагогічні набутки з минулого, правильно вибрати виховні кроки су­часні з передбаченням очікуваних позитивних ре­зультатів майбутнього.

Мудрість народної педагогіки кличе шанувати минуле й самовіддано трудитись задля майбутньої щасливої долі наших дітей і внуків. Недаром кажуть: "Перед минулим — зніми капелюха, перед майбутнім — засукай рукави".

Як буде самостійна, міцна й високорозвинена Українська держава, то й світлою буде доля гуцульської родини й відкриється широкий простір для застосування й розвитку української родинної етнопедагогіки.

До важливих прикмет належить те, що проблеми родинного виховання розглядаються у тісному передплетенні з питаннями етно­логії й антропології, етнопсихології й демографії, українознавства і людинознавства, економіки й до­моведення, загальної, соціальної і вікової педа­гогічної психології, фізіології, гігієни, культурології, релігієзнавства, педагогічної деон­тології, родинознавсгва й дитинознавства, потреба­ми утвердження здорового способу життя родини.

За змістом і структурою носить по-класний характер. Це означає, що батьки одержу­ють широку педагогічну інформацію стосовно виховання дитини, яка навчається в той час у пев­ному конкретному класі.

Заняття у мережі педагогічного всеобучу прово­дяться щомісячно у найзручніші для батьків дні й час від вересня до травня кожного року. Тривалість занять — не менше однієї академічної години з обов'язковим збереженням наступності в їх про­блематиці впродовж усього періоду навчання.

З метою підвищення ефективності занять варто широко використовувати лекції, бесіди, батьківські збори, відкриті уроки, семінари, педагогічні прак­тикуми, усні журнали, диспути, обмін досвідом ро­боти тощо. За рівень і якість занять відповідає дирекція місцевої школи. Проводять їх найкомпетентніші в професійному відношенні фахівці — досвідчені вчителі, вихователі, науковці, батьки, керівники шкіл та органів освіти, провідні спеціалісти інших галузей знань — психологи, лікарі, економісти, юристи, митці, українознавці, духовні особи.

Література.

1. Стельмахович М. Традиційна гуцульська родина // Гуцульська школа. – 1994 р. 1.

2. Декларація про державний суверенітет України: -- Київ 1990 р.

3. Державна національна програма “Освіта”. – Київ 1994 р.

4. Злочевський С., Котирло В. Сімейна педагогіка. – Київ 1986 р.

5. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – Київ 1987 р.