Дипломная работа: Податкова система України та напрями її вдосконалення

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Федерації профспілок України

Економічний факультет

Кафедра Фінансів та кредиту

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: “Податкова система України та напрями її вдосконалення ”

Дипломник Карпенко

Олександр Анатолійович

Науковий керівник

(к.е.н., доц.) Туголуков

Сергій Іванович

Київ 2001

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ..................................................................................................... с. 3

ВСТУП......................................................................................................... с. 4

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ ПОДАТКІВ У РОЗШИРЕНОМУ ВІДТВОРЕННІ. с. 7

1.1 Сутність та функції податків................................................................. с. 7

1.2 Роль податків у розширеному відтворенні........................................ с. 15

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНІ ФОРМИ ОПОДАТКУВАННЯ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ В УКРАЇНІ.................................................................................................................... с. 19

2.1 Пряме оподаткування.......................................................................... с. 19

2.2 Непряме оподаткування...................................................................... с. 30

2.3 Платежі за ресурси та інші податкові доходи бюджета.................... с. 34

2.4 Динаміка співвідношення прямих та непрямих податків у державному бюджеті України....................................................................................................... с. 46

РОЗДІЛ 3

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА...................................................................... с. 53

3.1 Основні засади формування податкової політики в Україні

на сучасному етапі..................................................................................... с. 53

3.2 Вплив податкової політики на рівень податкового навантаження.... с. 58

3.3 Вплив податкової політики на формування фінансового капіталу підприємств.................................................................................................................... с. 72

РОЗДІЛ 4

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ с. 79

ВИСНОВКИ............................................................................................... с. 92

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК.................................................................. с. 94

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. с. 95

ДОДАТКИ.................................................................................................. с. 98

РЕФЕРАТ

Податкові реформи, які проводяться останні роки довели значення та вплив податків на розвиток соціально – економічних процесів в Україні, тому що податки - найбільш ефективний інструмент регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки шляхом використання податкових важелів в наших умовах повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту та ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності.

Сучасний економічний розвиток України та її регіонів в значній мірі залежить від стану податкової політики. Створення альтернативних виробництв, малих та середніх підприємств повинно стимулюватися податковою політикою у формі зменьшення податкових ставок та збільшення неоподаткованого мінімуму. Податкова система, через яку проводиться податкова політика, як складова частина бюджетної політики держави, повинна бути побудована таким чином, щоб вона не перешкоджала нормальному здійсненню розширенного відтворення.

Теоретична база та практичний досвід країн заходу повинні бути переглянуті та адаптовані до наших умов. Встановлення в Україні високого рівння податкових стягненнь з метою вирішення, перш за все фіскальних завдань та поповнення бюджета є основною податковою стратегією на тривалий термін, що перешкоджає ефективному функціонуванню підприємницьких структур, призводить до ухилення від сплати податків, зпаду виробництва.

В своїй дипломній роботі я розглянув основні теоретичні та практичні аспекти функціонування податкової системи України у період з 1993 по 2001 роки.

ВСТУП

Проблема економічного зростання - центральний пункт економічної теорії і практики. Саме з ним зв'язуються показники розвитку виробництва і його ефективності, можливості підвищення матеріального рівня і якості життя населення, і тим самим усього суспільства і держави у цілому.

Практична діяльність урядів по здійсненню економічної політики, у кінцевому рахунку, також спрямована на її вирішення. Бюджетно-податкова політика є ключовою ланкою економічної політики держави і являє собою інструмент регламентування макроекономічних пропорцій, визначених спроможністю республіки по збору прибутків і ефективному керуванню витратами. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику в якості визначеного регулятора впливу на негативні явища ринку.

Так, податкам приділяється важливе місце серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку. Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини платників податків із бюджетами всіх рівнів а також із банками й іншими суб'єктами податкових відношень.

При переході до ринкових відносин істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподіли національного доходу: зростає роль і значення податків як регулятора ринкової економіки в заохоченні і розвитку пріоритетних галузей народного господарства, наукомістких виробництв а також у ліквідації збиткових підприємств. Водночас, формування податкової політики в країнах з перехідною економікою ускладнюється наслідками командно-адміністративної системи керування економіки, недостатністю досвіду у використанні податкової системи для розвитку народного господарства.

У той же час, податкова система здатна деякою мірою до саморегуляції - автоматичне збільшення податкових надходжень, скорочення державних витрат у період підйому, і навпаки, зменшення податкових надходжень і збільшення державних витрат у період спаду за рахунок існування стабілізаторів.

Для ослаблення виробничого бума необхідний бюджетний надлишок, тобто перевищення прибуткової частини державного бюджету над видатковою. З іншого боку, щоб збороти спад, бажаний дефіцитний бюджет. Існують два шляхи для досягнення поставлених цілей, один із яких досягається за допомогою регулювання податкових надходжень. Так у першому випадку вихід у збільшенні податків, у другому ж, навпаки, у їхньому зниженні.

Крім податкового існує ще ряд умонтованих стабілізаторів, що у своїй сукупності врівноважують економічну систему країни.

Проте, незважаючи на безумовно корисні спроможності податкової системи до стабілізації, регулювання економіки не можна здійснювати винятково за допомогою умонтованих стабілізаторів, проведення дискреційної політики є необхідним (під дискреційною політикою розуміється свідоме маніпулювання податками й урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролем над інфляцією і прискоренням економічного росту).

Таким чином, податкова політика, обумовлена економічною політикою і має свої власні принципи, може бути ефективним макроекономічним інструментом впливу не тільки на бюджетні процеси, але і на весь комплекс економічних проблем.

У той же час безсистемна, непродумана податкова політика, що переслідує лише фіскальні цілі, спроможна призвести державу до ситуації “податкової пастки”, коли сплачувати податки буде вже не з чого, і тим самим до краху усієї фінансової системи держави.

Податкові реформи, які проводяться останні роки довели значення та вплив податків на розвиток соціально – економічних процесів в Україні, тому що податки - найбільш ефективний інструмент регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки шляхом використання податкових важелів в наших умовах повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту та ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності.

Сучасний економічний розвиток України та її регіонів в значній мірі залежить від стану податкової політики. Створення альтернативних виробництв, малих та середніх підприємств повинно стимулюватися податковою політикою у формі зменьшення податкових ставок та збільшення неоподаткованого мінімуму. Податкова система, через яку проводиться податкова політика, як складова частина бюджетної політики держави, повинна бути побудованан таким чином, щоб вона не перешкоджала нормальному здійсненню розширенного відтворення.

Теоретична база та практичний досвід країн заходу повинні бути переглянуті та адаптовані до наших умов. Встановлення високого рівння податкових стягненнь з метою вирішення, перш за все фіскальних завдань та поповнення бюджета основною податковою стратегією на тривалий термін так як це перешкоджає ефективному функціонуванню підприємницьких структур, призводить до ухилення від сплати податків, зпраду виробництва.

В своїй дипломній роботі я розглянув основні теоретичні та практичні аспекти функціонування податкової системи України у період з 1993 по 2001 роки.

Розділ 1

СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ ПОДАТКІВ У РОЗШИРЕНОМУ ВІДТВОРЕННІ

1.1 Сутність та функції податків

Податки являються необхідним ланцюгом економічних відносин у суспільстві з моменту виникненя держави. Розвиток та зміна форм державного устрою завжди супроводжувалася перетворенням податкової системи.

Податки відомі з давних давен. Вони виникли на світанку людської цівілізації. Їх появі пов’язана з самими першими суспільними потребами.

У розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три етапи. Перший етап об’єднує період від стародавнього світу до початку середніх століть. У цей час держава не має фіскального апарату для визначення та стягнення податків. Вона визначає лише загальну суму коштів, яку бажає отримати, а стягнення податків доручає містам чи общинам. На другому етапі (16 – початок 19 ст.) в державі виникає мережа державних установ у тому числі і фінансових і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, контролює процес стягнення податків, визначає механізм його реалізації.Третій, сучасний етап – держава перекладає на себе всі функції встановлення та стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві спільноти виконують роль помічників держави, мають ту чи іншу ступінь самостійності.

На сьогоднішній день існує безліч визначень податків. Кожне з них висвітлює ту чи іншу сторону оподаткування. Наведемо деякі з цих визначень.

“ Податки – це фінансові відносини, які віникають у процесі розподілу ВВП з приводу вилучення державної частки ВВП та перерозподілу її з ціллю фінансування державних видатків. Ці відносини формуються між державою з одного боку, та господарюючими суб’єктами та населенням з іншого.”

В цьому визначення дається, по – перше, економічне розуміння податків, по –друге, джерело виникнення податків, з якою ціллю стягуюються податки, та визначено суб’єкти податкових відносин.

Більша частина інших візначень стосується лише юридичної сторони:

“Податки зображують собою обов’язкові збори, які вилючаються державою з юридичних та фізичних осіб. Виникли з розподілом суспільства на класи та появою держави. Використовуються для фінансування її видатків”;

“Податки – обов’язкові платежі, які вилучаються державою у господарюючих суб’єктів та громадян по ставці, встановленій у законодавчому порядку”.

“Під податком, збором іншим обов’язковим платежем до бюджетів івнесків до державних цільових фондів розуміється орбов’язковий внесок до бюджета відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”.

На нашу думку, найбільш вдалим є перше визначення податків, яке дає найбільш повне та чітке розуміння сути, призначення та фунціонування податків.

Джерелом податку виступає нова вартість – національний дохід, якій створюється в сфері матеріального виробництва та надання послуг, який включає вартість необхідного продукта, та вартість доданого продукта (додаткову вартість), які є абстрактними економічними категоріями, а в реальному житті отримують спеціфічні форми вираження: вартість необхідного продукта – форму вартості робочої сили чи заробітної плати, а вартість додаткового продукту – форму прибутку, ренти, процента, тоб-то виступають у вигляді конкретних грошових доходів, які належать основним членам суспільства – робітникам, власникам капіталу.

Це первісне розподілення національного доходу, доповнюється вторинним розподілом та перерозподілом, де податкам належить важливе місце. Податкми, як частка нової вартості, примусово мобілізується державою. В основі податків лежить частина як необхідного так і додаткового продукту.

Держава привласнює частину додаткової та необхідної вартості не як власник засобів виробництіва, не як учасник процесу виробництва, а як зовнішня сила. Привласнення відбувається не на основі дії об’єктивних економічних законів, а на основі юридичних норм. Сплата податків державі висловлює систематичне порушення обміну еквівалентів. Податкові відносини підпримуються всією системою політичного примусу. Використовуючи політичу владу держава претендує на певну частину перетвореної нової вартості: прибутку, процентів, ренти та трудових доходів, а також на частину ціни товару та послуг.

Рис.1 Схема розподільчих відносин

Отже, незалежно від того, хто являється платником та які податки стягуються – прямі чи непрямі, у всіх випадках їх джерелом стає частина вартості додаткового продукту і частина вартості необхідного продукту, створені працею. В Законі Україні “Про систему оподаткування” визначаються наступні об’єкти оподаткування: доход (прибуток), додана вартість продукції, вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фіхичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.

Функція податку – це прояв сутності податку у дії, спосіб виявлення його якостей. Функція показує, яким чином реалізується суспільне значення данної фінансової категорії, як інструмента фінансового розподілу та перерозподілу національного доходу.

Податки виконують наступні функції:

1. Забезпечення фінансування державних видатків (фіскальна функція);

2. Підтримання соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з ціллю нівелювання нерівності між ними (соціальна функція);

3. Державне регулювання економіки (регулююча функція).

Рис. 2 Функції податків

У всіх державах, при всіх суспільних формаціях податки, перш за все виконували фіскальну функцію, тоб – то забезпечували фінансування видатків держави. На протязі останніх двох десятилітть відчутного розвитку зазнали соціальна та фіскальна функція.

Першою та найбільш послідовно реалізованою функцією податків виступає фіскальна функція. Формування доходної частини державного бюджета на основі стабільного та централізованого стягення податків перетворює саму державу у найбільшого економічного суб’єкта.

За посередництвом фіскальної функції реалізується головне суспільне призначення податків – формування фінансових ресурсів держави, які аккумулюються в бюджетній системі та позабюджетних фондах, які необхідні державі для здійснення своїх власних функцій (економічних воєнно – оборонних, соціальних). В рамках цієї функції можна виділити дві підфункції: контрольну та розподільчу. Контрольна функція податків як фінансової категорії полягає в тому, що з’являється можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх співставлення з потребами держави у фінансових ресурсах.

Завдяки цій функції оцінюється еффективність кожного податкового каналу та податкового тягаря у цілому. Виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна підфункція податково - фінансових відносин проявляється лише в умовах дії розподільчої підфункції.

Таким чином, обидві підфункціїї в органічній єдності визначають ефективність податково – фінансових відносин та бюджетної політики.

Податки відіграють важливу роль в соціальному житті суспільства. Вони являються об’ктом суперечки на засіданнях парламента та найважливішим моментом передвиборчих кампаній. Від їх розміру та кількості залежить рівень життя громадян.

Виходячи з прагнення рівномірного та справедливого розподілу податкового тягаря виникли різні ставки податків та системи оподаткування. Системи стягнення податків у залежності від розміру доходу платника податку можна класифікувати так: система пропорційного оподаткування, яка передбачає однакову долю податку у доходах (податковій базі), незалежно від їх розміру; система прогресивного оподаткування – чим вище дохід тим непропорційно більша частина стягуеться у вигляді податку; система регресивного оподаткування, при якій відбувається зменшення ставки податку зі збільшенням доходу.

Податки на власні доходи частіше за все розраховуються за прогресивною шкалою, тоб – то на перший погляд, відповідають принципу соціальної справедливості. Але саме ці податки являються, як правило, ціллю політичної боротьби. Податок на прибуток підприємтсв, соціальні внески та податок на власність мають пропорційний характер. Найбільш соціально несправедливими є непрямі податки, тоб – то податок на додану вартість, акцизні та митні платежі , так як вони через ціни перекладаються на товари, які споживаються в однаковому ступені на осіб з низькими та високими доходами “витягуючи” більш високу долю доходів у населення з більш низькими доходами.

З розвитком податкової системи, державні органи все частіше надають окремим групам населення податкові пільги з метою вирівнювання соціальної нерівності.

Регулююча функція податків проявляється через:

- встановлення та зміну системи оподаткування;

- визначення податкових ставок;

- надання податкових пільг.

Важливу регулюючу роль відіграє сама система оподаткування, встановлена Урядом. Наприклад, податок з оббігу, який широко застосовувався до введення ПДВ, не стягувався з оббігу між підприємствами однієї фірми, що надавало їм привелийованого статусу. Застосування податку з оббігу у такому трактуванні ставало інструментом централізації капіталу, створювалися єдині по капіталу вертикальні структури.

Глобальне зниження податків веде до збільшення чистого прибутку, посилення стимулу господарчої діяльності, роста капіталовкладень, попиту, зайнятості. Збільшення податків – звичайний засіб боротьби з перегрівом кон’юнктури ринку. Змінюючи ставки податку на прибуток, держава може створити нові чи зменьшити існуючи стимули до виробництва, до капіталовкладень, а управляючи рівнем непрямих податків – впливати на фонд споживання в цілому, на рівень цін.

В складі регулюючої функції податків можна виділити стимулюючу та стримуючу підфункції податків. Стримуюча підфункція подактів можне проявлятися через введення акцизів на тютютнові та алкогольні вироби, збільшуючи, таким чином, їх ціну.

Стимулююча підфункція реалізується через систему пільг. Вона полягає у зміні об’єкта оподаткування, зменшення бази оподакування, зниженні податкової ставки.

Підфункція відтворювального призначення об’єднує плату за воду використання природних реурсів, відрахування у дорожні фонди.

Теорія оподаткування створювалась в останню третину 18 ст. Її засновником можна вважати шотландського економіста А. Сміта. Виходячи зі змісту його книги “Дослідження природи і причини багатства народів”, яка вийшла у 1776 році, можна вивести наступні принципи оподаткування:

- принцип справедливості, який стверджує загальність оподаткування та розподілення між громадянами відповідно до їх доходів;

- принцип визначеності, який потребує, щоб сума, спосіб та час були відомі платнику заздалегіть;

- принцип зручності передбачає, що податок повинен стягуватись у такий час, таким чином, які мають найбільшу зручність для платника;

- принцип економії, який полягає у зменьшенні витрат по стягуванню податків, у раціоналізації витрат оподаткування.

Формування самостійної системи оподаткування України почалося ще в рамках колишнього СРСР, коли у 1991 році був прийнятий Закон України “Про систему оподаткування” (45, с.65), в якому були в перше сформульовані принципи побудови податкової системи України, які притаманні економікам ринкового типу. З розвитком податкових відносин змінювались й принципи побудови та призначення системи оподаткування.

На сьогодні в законі Україні “Про внесення змін та доповненнь в Закон України “Про систему оподаткування”, який був прийнятий у 1997 році. Викладені принципи побудови та призначення системи оподаткування, які істотно відрізняються від їх формулювання у 1991 році, полягають у наступному:

1. Стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності (введення пільг по оподаткуванню доходу, прибутку);

2. Обов’язковість ( введення норм по сплаті податків та зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства);

3. Рівнозначність та пропорційність (податки з юридичних осіб стягуються у визначеній частині від отриманого прибутку, на рівні прибутки стягуються рівні податки та збори);

4. Рівність, недопущення будь – яких проявів податкової дискримінації (забезпечення однакового підходу до різних суб’єктів господарювання при визначенні обо’язків по сплаті податків);

5. Соціальна справедливість (соціальна підтримка малозабезпечених прошарків населення шляхом запровадження економічно визначеного неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування дифференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;

6. Стабільність (незмінність на протязі бюджетного року податків та зборів, їх ставок та податкових пільг);

7. Економічна обгрунтованість ( встановлення податків і зборів на основі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням досягеннь збалансованості видатків з його надходженнями);

8. Рівномірність сплати (встановлення строків сплати податків та зборів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджета та фінансування видатків);

9. Компетенція (встановлення та відміна податків та зборів, а також пільг їх платникам вповноваженими на це органами у відповідності до законодавства України);

10. Єдиний підхід ( при розробці податкових законів притримуватись єдиного підходу до визначення платника податку, об’єкта оподаткування, джерела оплати, податкового періода, ставок податку, строків та порядку сплати, підстав для надання податкових пільг);

11. Доступність (зрозумілість норм податковго законодавства для платника податку);

1.2 Роль податків у розширеному відтворенні

Сучасний період розвитку економіки характеризується збільшенням частини національного дохода, яка набуває самостійного руху. Вона показує роль держави, ступінь її втручання у процес розподілення нової вартості. Для того, щоб зрозуміти дію податків на весь процес виробництва, та оббігу капіталу, необхідно показати місце податків не тільки у національному доході, до і у ВВП зв’язати процес руху податків з розширеним виробництвом цього продукта.

Вплив податків на економіку сучасного суспільства, можливо зрозуміти, тільки проаналізувавши зв’язок податків з усією системою виробничих відносин. Статистичні данні по країнам з розвинутою економікою показують, що на протязі тривалого історичного періода темпи роста податків перевищують темпи росту ВВП (Див. Таблицю №1.1.). Спостерігається чітка тенденція збільшення долі податків у ВВП.

Таблиця 1

Динаміка часткової ваги податків та внесків на соціальне страхування у ВВП, %

* - до національного доходу;

** - 1973 р.

*** - 1972 р.

Стягнення у якості податків 1/3 чи більшої частини ВВП пов’язано перш за все зі сферою впливу держави на процес розширеного відтворення, яка розширюється. У свою чергу, розмір ВВП, який стягується у багатьох моментах визначає структуру та темпи росту суспільного виробництва.

Рух податків, як частини вартості, яка аккумулюється державою, щільно пов’язаний з рухом перш за все рухом суспільного капіталу. Як було вже відмічено, значна частина з./пл. та прибутку стягується державою у вигляді податків, тому у процесі оббігу суспільного капіталу у його грошовій формі відбуваються зміни:

Р.с. - П П

Г - Т . . . . В . . . . Т’ – Д’

З.в.

Схема демонструє, що на першому етапі кругооббігу, грошовий капітал пертворюється в елементи продуктивного капіталу. Підприємець, придбаває фактори виробництва: робочу силу, засоби виробництва. Робітник отримує свою частку національного доходу – з./пл. та сплачує прямо чи опосередковано податки. Фінанси не приймають участь у другій стадії кругооббігу капіталу, тоб-то у продуктивному споживанні факторів виробництва, та у перетворенні капіталу з продуктивної форми у товарну. На третій стадії кругообігу капітал переходить із товарної форми у грошову. Частина отриманих грошових коштів підприємцем витрачається на сплату податків. Таким чином, частина грошових коштів у вигляді податків постійно вимивається із капіталу та набуває самостійного руху. Маса грошового капіталу, яка вивільнується у збільшеному обсязі Д’ в наслідок отримання додаткової вартості, витрачається не тільки для цілей розширеного відтворення, тоб-то на купівлю засобів виробництва та найм робочої сили. Частина грошового капіталу Д’ виходить з кругооббігу як сплата податків П. З/пл також скорочується шляхом сплати податків.

Грошові кошти у вигляді податків, пройшовши через структурні ланцюги фінансової системи, знов вливаються у фінансову систему вигляді державних коштів, які витрачаються на придбання товарів і послуг, сплату пенсій та різних видів допомоги, процентів по державнолмиу боргу тощо.

Дві найбільш розповсюджені теорії оподаткування пропонують у вигляді основи:

- розмір державних пільг, які пропонуються платнику податку;

- здатність громадян сплачувати податки.

Опора на платозданість передбачає рівність податкового тиску на платників. Проблема полягає у суб’єктивності оцінки платосздатності. Опора на розмір державних пільг передбачає розмір державних пільг передбачає рівність суми податку сумі наданих послуг. Якщо громадянин отримає більше користі від наданих послуг, то він сплачує більшу суму податку. Головна проблема – як визначити обсяг наданих послуг? Одним з засобів відповіді на це питання е оріентація на розмір з./пл.

Податки справляють економічний вплив на всіх суб’єктів ринку: споживача, виробника, державний бюджет.

Зниження податків на споживача (фізичні особи), дозволяє йому підвищити кількість товарів, які споживаються, чи збільшити свої капітальні вкладення. Перше відбувається при низькому рівні споживання, друге – при високому та стабільному рівні власного споживання.

Вплив податків на підприємство проявляється через зміну: ціни товару, об’єма виробництва, виплати заробітної плати, коштів, які виділяються на розвиток.

Економічна ситуація на підприємстві передбачає: напрямки використання коштів, які появляються при зниженні податкового тиску, Якщо підприємство відчуває спад виробництва, то зниження податків дозволяє підняти заробітну плату робітникам, чи знизити ціну товару. Останнє буде стимулювати попит на ринку. Державний бюджет при зниженні податкових надходженнь зменьшується і як наслідок зменьшується підтримка підприємств бюджетної сфери, державні інвестиції.

Свідоме регулювання державного оподаткування називається дискреційною фіскальною політикою. Її ціллю може бути зміна структури національного виробництва, рівня зайнятості, інфляції, економічного росту. Дискреційна фіскальна політика в період економічного спаду орієнтується на зниження податкового тиску, а при інфляції – на ріст податків.

Поряд з дискреційною політикою діє автоматична фіскальна політика, чи політика автоматичних стабілізаторів. Це економічний механізм, який автоматично реагує на зміни в економіці через відповідну зміну податків. В період активного роста ВВП податкові надходження збільшуються, при спаді – автоматично зменьшуються.

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНІ ФОРМИ ОПОДАТКУВАННЯ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ В УКРАЇНІ

2.1 Пряме оподаткування

Серед різноманітних прямих податків (подоходного, майнового, земельного, на спадщину, на даріння, на грошовий капітал) по своєму фіскальному значенню переважають подоходні податки, тоб-то ті податки, які охоплюють оподаткування прибутку (доходу) підприємств та організацій і оподаткування особистих доходів громадян. В залежності від податку, подоходне оподаткування класифікується за двома типами:

- оподаткування фізичниїх осіб;

- оподаткування юридичних осіб.

Подоходне оподаткування

Оподаткування прибутку юридичних осіб Оподаткування особистих

доходів громадян

Відмінності з позицій прав власності

Відміннолсті з позиції використання доходу

Відмінності в податковому навантаженні

Рис. 3 Класифікація подоходного оподаткування

1. Відмінності з позицій прав власності

З позицій прав власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Перші складають платники, які одночасно являються суб’єктами власності та трудової діяльності (колективні підприємства, партнерства). Специфіка цих суб’єктів господарювання полягає у тому, що отриманий валовиї дохід лише умовно можна поділити на з./пл. та прибуток. Другу групу складають платники у яких має місце чітке розподілення доходу на з./пл. та прибуток. Реальність такого розподілу пов’язана з тим, що суб’єкти власності та праці не співпадають (державні підприємства, приватні підприємства).

2. Відмінності по використанню доходу

Доходи підприємств мають продуктивний характер. Вони, взагалі, використовуються на розвиток підприємства, тоді як основна частина громадян використовується на власне споживання.

3. Відмінності у податковому навантаженні

Використання єдиного режиму оподаткування для юридичних та фізичних осіб було б економічно не виправданим. Виходячи іх функцій доходів підприємств, податкове навантаження при оподаткуванні ціх доходів повинно бути меньше ніж при оподаткуванні доходів громадян.

Переваги подоходного оподаткування:

- регулятор економічних процесів;

- стимулятор економічної активності;

- можливість податкового охоплення всього валового доходу;

- можливість впливати на прийняття рішень на мікрорівні;

- важливий аспект міжнародної податкової конкуренції;

- соціально – економічні та політичні переваги.

Недоліки:

- складність нарахування;

- можливість ухилення при недосконалій системі бухгалтерського обліку;

- можливість реалізації фіскальної фукнкції лише при умові досягнення в державі певного економічного розвитку;

- ріст цін; скорочення споживання.

В структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу важливе місце належить особистому подоходному податку. Надходження від податку на прибуток підприємств (корпоративного подоходного податку) складають незначну частину в доходній частині бюджетів більшості розвинутих країн, але цей податок відіграє значну регулюючу роль.

Оподаткування доходів в Україні

Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємтсв в Україні регулюється на основі Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. В цій редакції закону, порівняно з попередньою існюють наступні відмінності:

- чітке і повне визначення термінів;

- чітке визначення платників:

- новий порядок визначення об’єкта оподаткування;

- перехід до методу валових витрат при визначенні прибутку до оподаткування;

- системацизація складу валових витрат підприємства;

- використання єдиної ставки оподаткування прибутку для всіх видів господарської діяльності;

- використання спеціальних умов оподаткування прибутку, отриманог від операцій особливого виду;

- скорочення пільг по податку;

- зміни у порядку нарахування та сплати податку на прибуток;

- зміни у порядку розподілу податку між ланцюгами бюджетної системи України.

Відповідно до 10 статті Закону, прибуток платників податку, враховуючи підприємтсва, засновані на власності окремої фізичної особи, обкладаються податком по ставці 30% до об’єкта оподаткування.

Подоходне оподаткування фізичних осіб в Україні відбувається відповідно до Декрету КМУ “Про подоходний податок з громадян”. Об’єктом оподаткування для громадян, які постійно проживають в Україні є валовий дохід за календарний рік, отриманий з різних джерел як на територіїУкраїни так і за її межами. Об’єктом оподаткування для громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні є дохід отриманий з джерел в Україні.

Об’єкт оподаткування подоходним податком з громадян

Рис. 4 Об’єкти оподаткування подоходним податком з громадян

До сукупного податкового доходу не включаються:

- допомога по державному соціальному страхуванню;

- суми отриманих аліментів;

- державні пенсії та пенсії на умовах добровільного пенсійного страхування;

- компенсаційні виплати у грошовій та натуральній формі;

- доходи від продажу продукції з власного господарства;

- доходи від спадщини, або даріння;

- виплати по облігаціям державних позик та лотерей, по вкладах у банку;

- дохід по обов’язковому та добровільному страхуванню

- суми матеріальної допомоги.

Сукупний оподаткований доход зменьшується на розмір мінімальної місячної з./пл. (один неоподаткований мінімум).

Існують наступні соціальні пільги:

- один неоподаткований мінімум у місяць одному з батьків на кожну дитину у віці до 16 років;

- суму до 10 неоподаткованих мінімумів у громадян, потерпілих від Чоронобильскої катастрофи 1та 2 груп та інвалідів війни 1 групи;

- суму до 5 неоподаткованих мінімумів для учасників ВВВ, інших бойових дій, інвалідів з дитинства.

В Україні подоходне оподаткування здійснюється по складній регресії, відповідно до якої доход ділиться на частини, для кожної з якої встановлюється податкова ставка. При цьому більшою ставкою оподатковується не весь дохід, а лише кожна наступна частина доходу.

Таблиця 2

Ставки подоходного податку з громадян

Відповідно до Закону України “Про державний реєстр фізичних – платників податків та інших обов’язкових платежів” від 22.12.94 р. створений державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, автоматизований банк данних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, злбов’язаних сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в бюджет та збори до державних цільових фондів.

Державний реєстр створюється податковою адміністрацією України України та скаладається з інформаційного фонду, який створюється в базах данних Державної податкової адміністрації України.

В інформаційний фонд Державного реєстра включаються такі данні:

- індивідуальні ідентифікаційні номера, які надаються фізичним особам – платникам податків та зберігаються за ними протягом всього життя;

- загальна інформація про фізичних осіб, платників податків;

- інформація про сплату фізичними особами податків.

Плата за використання землі в Україні регулюється Законом України “Про плату за землю” від 03.06.1992р.

Відповідно до цього закону формами плати за землю є земельний податок, арендна оплата, а також грошова оцінка землі.

Існують наступні елементи плати за землю:

Платник – юридичні та фізичні особи, які є власниками землі або її користувачами;

Об’єкт – грошова оцінка землі;

Ставка - дифференційована в залежності від якості землі, кількості населення;

Джерело – для суб’єктів підприємницької діяльності – собівартість продукції; для громадян –доходи;

Штрафні санкції – за несвоєчасну сплату податку сплачується пеня в розмірі 0,3% за кожний день несплати.

На сьогоднішній день в Україні встановлені такі ставки податку:

Таблиця 3

Ставки податку на земельні ділянки

Якщо грошова оцінка земельних ділянок в населених пунктах не визначена, то встановлюються середні ставки земельного податку в залежності від чисельності населення, крім того застосовуються коєфіцієнти для Києва, Симферополя, Севастополя та міст областного підпорядкування.

Таблиця 4

Ставки податку на землю в залежності від чисельності населення

В населених пунктах, віднесених КМ до курортних, до ставок земельного податку, зазначених у вищенаведеній таблиці, застосовуються такі коєфіцієнти:

Таблиця 5

Ставки податку на землю в курортних зонах

При цьому слід відмітити, що розмір земельного податку не залежить від результату господарської діяльності власників землі та її користувачів:

Пільги по цьому податку дозволяють виділити 3 групи:

1. Визначені види земельних ділянок – заповідники, багаторічні сади, пам’ятки природи, парки;

2. Законодавчо закріплені установи –вітчизняні дослідні господарства науково – технічних установ та навчальних закладів селянсько – господарського профілю ПТУ, установи оргагнів місцевої влади, органів прокуратури, дитячі санаторно – курортні та оздоровчі заклади, підприємства, об’єднання та організації товариств сліпих та глухих України, громадські організації інвалідів України, державні заклади науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, зареєстровані релігійні та благодійні організації, які займаються підприємницькою діяльністтю.

3. Фізичні особи: пенсіонери, громадяни, які постраджали внаслідок Чоробильської катастрофи, інваліди першої та другої груп, громадяне, які виховують трьох та більше дітей та громадяне, члени сімей яких проходять строкову військову службу.

Кошти від сплати за землю повинні використовуватись у наступних цілях:

- фінансування заходів по раціональному використанню та охороні земель з пілвищеною плодючісттю грунта;

- ведення державного земельного кадастра, моніторинга земель;

- створення земельного інноваційного фонда;

- поверення витрат власників землі, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості;

- надання пільгових кредитів;

- проведення земельної реформи.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів справляється відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів” від 11.12.1991р.

Цей податок є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонта та експлуатації автомобільних доріг загального користування та проведення природоохороних заходів.

Існують такі елементи податку з власників транспортних засобів:

Платник – юридичні особи (резиденти і нерезиденти), громадяне України, інших країн, особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби;

Об’єкт – власні транспортні засоби;

Ставка – дифференційована в залежності від об’єма циліедрів двигуна (кВт), довжини (водний транспорт);

Джерело – для юридичних осіб – собівартість продукції (робіт, послуг), для фізичних осіб – власні кошти.

Транспортні засоби, які не являються об’єктом оподаткування: трактори на гусеничному русі, мотоцикли та веломашини з встановленим двигуном та об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см., тільки автомобілі спеціального призначення: швидкої допомоги, пожежні, транспортні засоби, які використовуються для перевезення вантажів на короткі відстані, машини для сільськогосподарських робіт, яхти, парусні судна та спортивні лодки.

З сум стягнених податків 90% використовуються на покриття витрат з експлуатації автомобільнизх доріг, а 10% на утримання матеріально – технічної бази органів, які справляють реєстрацію, перреєстрацію та технічний огляд цих транспортних засобів.

Від сплати податку звільняються:

- підприємства автомобільного транспорту загального користування (це стосується транспортних засобів, які використовуються для перевезення пасажирів, на які у встановленому законом порядку визначеня тарифи сплати проїзду в цих транспортних засобах;

- установи та організації, які фінансуються з держбюджета при умові викорисання цих транспортних засобів в службових цілях та в рамках встановлених лімітів кількості транспортних заслбів;

- особи, віднесені до наступних категорій: потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветерани війни, громадяни похилого віку – відносно одного легкового автомобіля з об’ємом двигуна до 2200 к.см., а також інваліди 1 та 2 груп – відносно одного автомобіля з ручним керуванням ;

- на 50% для сільськогосподарських підприємств – товаровиробників за колісні трактори, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не меньше 10.

2.2 Непряме оподаткування

Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та оббігу, який включається у вигляді надбавки у ціну товару, робот та послуг. Цей податок повністтю сплачуєтьмя кінцевим споживачем товарів, робіт, послуг.

Більш наглядно створення доданої вартості та вирахування ПДВ показано на наступній схемі:

Фермер А Млинар Б Пікар В Булочник Г Покупець Д

ДВ=72-12-40-8=12 грн. ДВ=96-16-60-12=8 грн. ДВ=120-20-80-16=4грн

ДВ – додана вартість

Рис. 5 Схема створення доданої вартості

В момент кожного акту купівлі – продажу податок нараховується по стандартній ставці, а фактично сплачується у сумі, зменьшеній на суму ПДВ, яка сплачена на попередній стадії. Кінцевий споживач за товар по ціні, збільшеній на всю суму платежів ПДВ, але авансованих на попередніх стадіях виробництва та просування товару(Див. табл. 6).

ПДВ має такі переваги:

- вистурає фактором, який регулює з./пл. та ціни;

- виступає фактором, який стримує кризу перевиробництва;

- має економічні та організіційно – технічні переваги стягнення, простий у нарахуванні;

- володіє нейтральністтю по відношенню до платників, до пересування товарів ті послуг, розміщенню ресурсів;

- володіє механізмом взаємної перевірки платниками податкових зобов’язаннь;

- дає можливість отримувати кон’юнктурний прибуток, стримувати невиправданий ріст цін.

Таблиця 6

Створення доданої вартості як об’єкта оподаткування

У той же час ПДВ має наступні недоліки:

- фактор, стримуючий розвиток виробництва;

- фактор, стимулюючий інфляцію;

- фактор, який негнативно впливає на високотехнологічні та наукоємні виробницва;

- володіє масовим регресійним характером;

- володіє можливісттю ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку та законодавства;

- потребує багато операційних витрат.

ПДВ Україні регулюється Законом України “Про податок на додану вартість від 03.04.97 р.

Відповідно до Закону платниками податку є юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності (також з іноземними інвестиціями), які проводять господарську діяльність на території України, громадяне, які ввозять та пересилають товари на митну територію України.

Об’єктом оподаткування ПДВ є:

- операції по продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;

- операції по ввозу (перевезенню) товарів на митну територію України та отриманню робіт (послуг) які пропонують нерезиденти для використання та споживання на території України;

- операції по вивозу товарів за межі митної території України та пропонуванню послуг, робіт для їх використання за межами митної території України.

Існує дві ставки ПДВ – нульова та 20 відсотків.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову декларацію , яка є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим по ПДВ.

Існують пільги по ПДВ для деяких оперцій з продажу товарів (робіт, послуг), які мають соціальну спрямованість, які справляються певними категоріями осіб та для певнихгруп осіб та оперцій по ЗЕД (ст. 5 ЗУ “Про податок на додану вартість”).

Одним з видів непрямих податків є акциз. В сучасних податковиз системах він, як правило, наступне після ПДВ місце по значенню та об’єму надходженнь до бюджета. Акцизним збором оподатковуються товари, які не відносяться до предметів першшої необхідності та рівень рентабельності яких досить високий.

Таким чином, акциз – це непрямий податток на високорентабельні та монопольні товари, який додається в ціну товару та сплачується в кінцевому рахунку споживачем, а не виробником цього товару.

Акциз та ПДВ мають як спільні так і відмінні риси.

Серед спільних можна вказати наступні:

- виступають як додаток до ціни;

- сума податку не залежить від доходу платника;

- платником податку виступає кінцевий споживач товару;

- при імпортуванні товару ці податки пов’язані з митом та виступають регулятором ЗЕД.

Але ці податки відрізняє декілька принципових моментів.

Так, акцизний збір, це податок на товари чи продукцію, тоді, як ПДВ має в якості об’єкта оподаткування оборот від реалізації товарів, робіт, чи послуг.

ПДВ оподатковуються всі товари, а при нарахуванні акцизного збору враховуються тільки специфічні, підакцизні товари.

Акцизи нараховуються раніше ніж ПДВ, тоб-то підакцизні товари оподатковуються двічі, при цьому ПДВ нараховується як на собівартість так і на акциз.

На відміну від ПДВ, який має загальну ставку податку для всіх товарів, ставки акцизу дифференціюються по групам товарів.

Акцизний збір на відміну від ПДВ сплачується лише один раз та податкова відповідальність падає на господарюючого суб’єкта, який виробляє та реалізує підакцизний товар, у той час, як податкових тягар ПДВ рівномірно розподіляється на всіх суб’єктів підприємницької діяльності на всіх стадіях руху товару.

Також можна відзначити, що з точки зору соціальної справедливості акцизний збір має переваги перед ПДВ, оскільки підакцизні товари в основному споживаються заможними прошарками населення.

Акцизний збір в Україні регулюється Декретом КМУ “Про акцизний збір” від 26.12.92 р.

Платниками податку виступають як суб’єкти підприємницької діяльності (виробники та імпортери підакцизних товарів) так і громадяне, які ввозять на митну територію України підакцизні товари.

Об’єктом оподаткування акцизним збором є:

- обороти від реалізаціївироблених на території України підакцизних товарів для власного споживання та промислової переробки.

- митна вартість підакцизних товарів, що імпортуються.

Перелік підакцизних товарів та ставки акцизного збору являються єдиними на території України і затверджуються КМУ. Пільги по акцизному збору визначаються ст. 5 ДКМУ “Про акцизний збір”.

При оподаткуванні акцизним збором тютюнових та алкогольних виробів є певні особливості.

Так, акцизний збір сплачується до державного бюджета шляхом придбання акцизних марок – спеціального знаку, яким маркуються тютюнові та алкогольні вироби. Марки акцизного збору виготовляються та зберігаються державними та податковими адміністраціями України.

2.3 Платежі за ресурси та інші податкові доходи бюджета

В умовах реформування економіки України митне мито є найважливішим інструментом зовнішньоекономічної політики держави в цілях обмеження ввозу іноземних товарів, захисту та заохочення розвитку вітчизняного виробництва та стимулювання вивозу національних товарів.

Товари та предмети, які ввозяться на митну територію України та вивозяться за межі України підлягають оподаткуванню митом.

Митне мито – це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуться через митний кордон, толб-то ввозяться, вивозяться та рухаються транзитом і який включається до ціни товару та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Розмір ставок та види митного мита в Україні встановлюються у відповідності з диним митним тарифом України та міжнародними договорами.

Виходячи з різних класифікацій в Україні є наступні види мита:

Візне мито по способу нарахування буваає: адвалерним, специфічним, комбінованим, сезоним та постійним.

Адвалерен мито – це мито, нараховується у відсотках до митної вартості товару, специфічне мито, це мито, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, комбіноване мито об’єднує риси специфічного та адвалерного мита, преферанційне мито – мито, яке встановлюється державою для створення особливого підприємницького режиму для одного чи декількох товарів.

Також існують наступні види мита:

Повне мито – це мито, яке застсовується для всіх товарів та інших предметів, які ввозяться на територію України;

Спеціальне мито – ставки встановлюються на більш високому рівні, порівняно із звичайними ставками.

Антидемпінгове мито – це вид ввізного мита, яке забезпечує захист внутрішнього ринку країни від ввезення товарів по демпінговим цінам.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які забезпечують переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, які підлягають оподаткуванню.

Об’єктом є митна вартість чи фізична одиниця товарів, які імпортуються.

Одним з видів митних платежів є митний збір – вид митних платежів, які підлягають сплаті громадянами, суб’єктами ЗЕД за роботу, яка виконана по відношенню до них митними органами.

Пенсійний фонд України – це самостійна фінансова система, кошти якої не входять до державного бюджета, мають строго цільове призначення для сплати різного роду пенсій.

Бюджет Пенсійного фонду формується в основному за рахунок зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування які є цільовими податками та платниками яких є суб’єкти підприємницької діяльності які використовують найману працю та громадяне, які займаються підприємницькою діяльністтю чи працюють по найму.

Об’єктом оподаткування збором на обов’язкове державне пенсійне страхування є:

- фонд оплати праці робітників підприємства, яке проводить господарську діяльність;

- сума доходу (прибутку) громадян, які проводять господарську діяльність;

- сукупний доход громадян, які працюють понайму.

В Україні встановлені такі ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування:

- для суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників – 32% від фонда оплати праці робітників (для підприємств, де інваліди складають не меньше 50% всіх робітників – 4%)

- для фізичних осіб, які не використовують працю найманих робітників – адвокатів, приватних нотаріусів – 32% від об’єкта оподаткування (суми дохода);

- для фізичних осіб, які працюють понайму – 1% від сукупного дохода.

Кошти Пенсійного фонда використовуються на фінансування таких заходів:

- виплата пенсій повіку, по інвалідності, у разі втрати годувальця;

- виплата допомоги на дитину та щомісячної допомоги на кожну дитину до певного віку;

- підвищення пенсій у зв’язку зі збільшенням індекса споживчих цін та підвищення з\пл;

- забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду.

Для цілей соціального страхування громадян України Кабінет Міністрів України та Рада Федерації профспілок України створили Фонд соціального страхування України, кошти якого входять до складу Державного бюджета України.

За рахунок коштів Фонду соціального страхування виконуються витрати на такі цілі:

- виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини;

- організацію санаторно – курортного лікування та відпочинку працівників їх дітей, ветеранів та інвалідів.

Платниками сбору на обов’язкове соціальне строахування є:

- суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, які використовують працю найманих робітників;

- суб’єкти підприємницької діяльності фізичні особи, які використовують чи не використовують працю найманих робітників;

- фізичні особи, які працюють по найму.

Об’єктом оподаткування є (також для сбору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття):

- фонд оплати праці робітників підприємства, яке виконує господарську діяльність;

- сума доходу громадян, які виконують господарську діяльність;

- сукупний доход громадян, які працюють за наймом.

На обов’язкове соціальне страхування (у тому числі на випадок безробіття) встановлюються наступні ставки збору:

- для суб’єктів пілприємницької діяльності, які використовують найману працю 5,5% та 1,5% на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття);

- для підприємств де працють інваліди 1% від об’єкта оподаткування для всіз робітників цього прідприємства;

- для фізичних осіб, які не використовують працю найманих робітників та фізичних осіб, які працюють по найму – 0,5%.

Державне мито – це грошовий збір, який стягується у судових та арбітражних судах, органах державного нотаріата, МВС України, Міністерства закордонних справ України, міських сільських адміністраціях та інших органах державної влади, передбачених законодавством України за виконання ними окремих дій та видання докуемнтів.

Існують такі елементи державного мита:

Платник – юридичні та фізичні особи за послуги, які надають судові, нотаріальні та інші органи державної влади;

Об’єкт – вартість послуг державних органів влади;

Сттавка – проста (у твердій сумі) чи пропорційна (у процентах);

Джерело – для суб’єктів підприємницької діяльності – собівартість продукції (робот, послуг), для громадян власні кошти.

Державний інноваційний фонд – це фонд, створений для фінансування заходів по забезпеченнюрозвитку та використання досягненнь науки та техніки в Україні.

Елементи податку в Державний інноваційний фонд:

Платник – юридичні особи;

Об’єкт – об’єм продажу робіт, послуг, продукції чи валовий дохід за виключенням ПДВ та акцизного збору;

Ставка – 1% обсягу продаж, робіт послуг чи валового доходу;

Джерело – собівартість продукції.

70% об’єма відрахуваннь перераховуються підприємствами в спеціальний фонд небюджетних коштів, створений в міністерствах, відомствах для фінансування галузевих, міжгалузевих, науково – дослідних робіт, а 30% направляються безпосередньо на рахунок Державного інноваційного фонда.

Податок на промисел – це плата, яка стягується з фізичних осіб за право проведення торогової діяльності.

Елементи податку на промисел:

Платник – фізичні особи, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької дяльності та які проводять несистематичний (не більше 4 разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об’єкт – сумарна вартість товарів по ринковим цінам;

Ставка – 10% вартості товарів, які підлягають продажу на протязі трьох календарних днів, але не меньше одного неоподатованого мінімуму доходів громадян;

Джерело – власні кошти.

Елементи плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності:

Платник – суб’єкт підприємницької діяльності (резиденти та нерезиденти), які займаються торговою діяльністтю, купівлею/продажем валюти, ігорним бізнесом, побутовими послугами за готівку та інші форми розрахунку;

Об’єкт – плата за торговий патент на право проведення підприємницької діяльності;

Ставка – для торгівлі за готівку та надання побутових послуг – від 30 до 320 грн., за календарний місяць з урахуванням місцезнаходження пункта, для операцій з валютними цінностями – 320 грн за календарний місяць;

Джерело – зменшення суми нарахованого податку на прибуток суб’єктів підприємницкої діяльності.

Кошти, отримані від продажу спеціального торгового патенту зараховуються:

- в місцеві бюджети по місцю сплати – 67% ;

- в Пенсійний фонд – 17% ;

- в Фонд соціального страхування – 2% ;

- в Фонд сприяння зайнятості населення – 2% ;

- у відповідні бюджети у порядку, передбаченому законодавством для зарахування податку на доходи фізичних осіб – 6% ;

- у відповідні бюджети у порядку, передбаченому законодавством для зарахування плати за землю – 2%.

Існує спеціальний торговий патент – державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на особистий порядок оподаткування, відповідно до законодавства.

Вартість спеціального торгового патента встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджета в залежності від місцезнаходження пункта продажу товарів, ассортименту товарів та місцезнаходження об’кта по наданню побутових послуг.

При цьому розраховується сума надходжень за рік від суб’єкта підприємницької діяльності у вигляді плати за спеціальні торгові патенти, яка не може бути меньше загальної суми надходжень до бюджетів всіх рівнів та державні цільові фонди, податків та зборів, обов’язкових платежів, сплачених такими суб’єктами підприємницької діяльності за попереднній бюджетний рік з урахуванням рівня інфляції.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи

Це форма реалізації економічного механізма відшкодування витрат на пошук джерел користних копален за рахунок державного бюджета, які стягуються з користувачів надрами, які проводять здобуття користних копален на раніше знайдених місцях.

Елементи відрахування на геологорозвідувальні роботи:

Платник – користувачі надрами всіх форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на місцях, які винайдені за рахунок державного бюджета;

Об’єкт – вартість здобутої мінеральної сировини чи продукції її переробки, а для підземних мінеральних і термальних вод – їх об’єм;

Ставка – нормативи, які визначаються як частина вартості одиниці здобутої мінеральної сировини, чи у вигляді ставки відрахуваннь за одиницю (для прісних, мінеральних та термальних вод);

Джерело – собівартість продукції користувачів надрами.

До складу сборів за спеціальне використання природнихї ресурсів входять:

- сбор за спеціальне використання водних ресурсів;

- сбор за спеціальне використання лісних ресурсів;

- сбор за спеціальне використання надр.

Сбор за спеціальне використання водних ресурсів – це податок, який встановлюється з ціллю раціонального та комплексного використання, вирівнювання соціально – економічних умов господарювання при використанні водних ресурсів, проведення природоохоронних та ресурсозберігаючих засбів.

Елементи збора за спеціальне використання водних ресурсів:

Платник – підприємства водокористувачі, у тому числі підприємства тепло -, гідроенергетичні та водного транспорта;

Об’єкт – фактичні об’єми забора та використовування води;

Ставка – нормативи, які встановлюються в залежності від водних ресурсів, регіона (чи басейна рік), цілей на які використовуються вода, а також величина використання води;

Джерело – у межах встановлених лімітів – собівртість продукції (робіт, послуг), при перевищенні ліміта – прибуток, який залишаеться у використанні підприємства.

Сбор за спеціальне використання лісових ресурсів – це податок на передавання у споживання лісних ресурсів, який встановлюеться ц ціллю відшкодування витрат держави на відновлення лісових ділянок.

Елементи сбора за використання лісних ресурсів:

Платник – будь – який заготовлювач деревини;

Об’єкт – кількість фактично заготовленої деривини;

Ставка – дифференційовані по породам, якості, сортам лісотаксовим поясам та розрядам;

Джерело – для юридичних осіб – собівартість продукції, для фізичних осіб – власні кошти;

Елементи сбора за спеціальне використання надр для добування корисних копалин:

Платник – всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, які проводять видобування корисних копалин, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями;

Об’єкт – об’єм фактично здобутих корисних копалин;

Ставка – нормативи плати за одиницю здобутих у надрах запасів корисних копалин та нормативи плати до вартості здобутої сировини;

Джерело – у межах нормативів: валові витрати виробництва та оббігу, вище нормативів: прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства.

Інші обов’язкові платежі та неподаткові доходи визначаются Законом України “Про державний бюджет” на відповідний рік, Указами Президента та Постановами КМУ та включаються у класифікацію доходів та видатків державного та місцевих бюджетів.

До інших обов’язкових платежів відносяться:

- надходження коштів по штрафам та санкціям;

- плата за надані послуги та сбори, які стягуються органами Державної автомобільної інспекції та інше;

- плата за надання експортних, імпортних ліцензій, ліцензії на проведення деяких видів діяльності.

Розвиток місцевого самоврядуванняне не може не спиратися на финансову базу, якою поряд із відрахуванням із загальнодержавних видатків і місцеві бюджети є визначене КМУ право органів місцевого самоврядування визначено види податків і зборів, їхні граничні розміри, об’єкти оподаткування та джерела сплати. При цьому органи місцевого самоврядування своїм рішенням встановлюють ті чи інші податки, але можуть і не встановлювати.

Практика органів місцевого самоврядування що для розширення доходної бази і вирішення проблем соціально – культурного розвитку територій вони йдуть шляхом впровадження відповідними рішеннями органів місцевої влади місцевих податків і сборів. Ці органи затверджують по кожному податку та збору Положення та визначають порядок сплати та внесення їх лдо місцевого бюджета. Це положення визначає граничні ставки оподаткування й відповідну систему пільг.

Оподаткуванню місцевими податками та сборами підлягають як юридичні особи так і громадяни України так і іноземні юридичні особи та громадяне, якщо інше не передбачено законодавством України.

В Україні існують такі види та встановлено такий порядок справляння місцевих податків:

Готельний сбір - платниками є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 20% вартості найманого житла (без додаткових послуг). Готельний сбір стягується і перераховується до місцевого бюджета адміністрацією готелю.

Збір за парковку транспорту – платниками є юридичні особи та громадяне, які паркують автомобілі у спеціально відведених для цього містах. Ставка збору встановлюється у розрахунку за одну годину парковки. Їх граничний розмір не повинен перевищувати 3% неоподаткованого мінімуму у спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях. Збір за парковку сплачується у місцях парковки.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках, що справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію ті інші товари. Ринковий збір стягується за щоденну торгівлю. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної з./пл. для громадян і 3 мінімальних з./пл. для юридичних осіб. Ринковий збір стягується працівниками ринку до початку реалізації продукції.

Збір з участь у бігах на іподромі – стягується з юридичнимх осіб та громадян які виставляють своїх коней у бігах з комерційного характеру. Граничний розмір збору не повинен перевищувати трьох мінімальних доходів громадян. Збір стягується адміністрацією до початку змагань.

Збір за виграш на бігах – стягується адміністрацією іпподрому з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іпподромі під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6% від суми виграшу.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іпподромі – стягується у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5% від суми цієї сплати. Суму зборів справляються адміністрацією іпподромів під час продажу квітка на участь у грі.

Податок з реклами – об’єкт оподаткування: вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Податок сплачується з усіх видів повідомлень та оголошень, які передаються з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, афіш, плакатів, інших технічних засобів, на вулицях, магістралях, майданчиках, будинках, транспорті та інших місцях.

Граничний розмір податку не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг та розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час. Податок сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

Збір за право використання місцевої символіки – стягується з юридичних та фізичних осіб, які використовують цю символікуз комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герб міста, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору не повинен перевищувати для юридичних осіб – 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з вокористанням місцевої символіки, з громадян, які займаються підприємницькою діяльністтю – 5 неоподаткованих доходів громадян.

Збір за проведення кіно та телезйомок – вносять комерційні кіно та телеорганізації, які проводять кіно та телезйомки, що потребують від органів місцевої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за право проведення місцевих аукционів конкурсного розпродажу і лотерей. Платник збору – юридичні особи і громадяне, які мають дозвіл на проведення вищезгаданих заходів. Об’єктом є вартість заявлених до аукціону чи конкурсного розпродажу товарів, яку встановлюють, виходячи з їх початкової ціни, або суми, на яку випускається лотерея.

Сбір стягується за три дні до проведення аукціонів або конкусного розпродажу чи під час отримання дозволу на проведення лотереї. Граничний розмір збору – 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів чи конкурсного розпродажу товарів, або від суми на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору на проведення лотерей з кожного учасника аукціону не повинен перевищувати 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Комунальний податок – стягується з юридичних осіб (крім бюджетних установ, планово – дотаційних та сільськогосподарських підприємств). Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, який обчислюється, виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Збір за проїзд по території прикордонних областей автротранспорту, що прямує за кордон стягується з юридичних осіб та громадян України у розмірі до 0,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в залежності від марки та потужності автомобіля ( з юридичних осіб та громадян інших держав у розмірі від 5 до 50 ; США).

Збір не стягується з:

- автотранспорту, що перевозить за кордон вантажі за держзамовленнями, держконтрактами;

- громадян України, які відправляються у службові відрядження;

- спортсменів, які направляються на міжнародні змагання;

- громадян, які відбувають на лікування, оздоровлення у порядку культурного обміну.

Збір за видачу ордеру за квартиру – сплачується за послуги, пов’язані з видачею документів, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 30% неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Сбір сплачується через установи банку до одержання ордера на квартиру.

Курортний збір – платник збору – громадяне, які прибувають у корортну місцевість. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 10% неоподаткованого мініму доходів громадян. Курортний збір справляється адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих; квартирно – посередницьким організаціям при направленні осіб у поселення у будинки, що належать громадянам на правах власності. З осіб, які зупиняються у будинках громадян без направлення квартирно – посередницьких організацій, а також осіб, які проживають у наметах, автомашинах тощо, сбір стягується у порядку, встановленому радами народних депутатів.

Збір за видапчу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі – це плата за оформлення та видачу дозволу на торгівлю у спеціально відведених місцях. Справляється уповноваженнями на це організаціями з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську продукцію, промистлову продукцію та інші товари. Граничний розбір збору не повинен перевищувати 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян для суб’єктів, що постійно здійснюють торговлю і одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян в день за одноразову торівлю.

2.4 Динаміка співвідношення прямих та непрямих податків у державному бюджеті України

За час існування незалежної України ( з 1991 року) було прийнято три редакції Закону “Про податкову систему”:

1. Від 25 червня 1991 р.

2. Від 2 лютого 1994 р.

3. Від 18 лютого 1997 р.

Перша редакція Закону від 25 лютого 1991 року мала три розділи: Загалні положення, Податки, збори та обов’язкові платежі, Спеціальні положення. Ця редакція мала 25 статей та встановлював 16 податків загальнодержавного значення. Необхідно відмітити, що цей закон був прийнятий ще до розпаду СРСР, тоб – то Україна була однією з 15 союзних республік, тому цей Закон не формував цілісну, завершену податкову систему, притаманну незалежній державі.

Але в цій редакції він проіснував до 1994 р. У зв’язку з розвитком ринкових відносин, ускладненням та розширенням господарських відносин, які формували суб’єкти підприємницької діяльності було прийняте рішення про затвердження нової редакції Закона “Про податкову систему”.

Нова редакція Закону “Про податкову систему” від 2 лютого 1994 р. мала 3 розділи: Загальні положення, Види податків та зборів та інших обов’язковх платежів і Порядок їх зарахування у бюджети та державні цільові фонди, Заключні положення.

Нова редакція складається з 20 статей, з’вляється відокремлення загальнодержавних (19) та місцевих (15) податків.

В цій редакції вже надається визначення податків, зборів, оподаткування, порядку встановлення податкових ставок, прав, обов’язків та відповідальності платників податків.

Подальший розвиток товарно – виробничих відносин, їх вдосконалення потребувало нових змін до діючого Закону “Про податкову систему”.

18 лютого 1997р. Верховна Рада України затвердила нову редакцію Закону. Воона має два розділи: Загальні положення, Види податків, зборів, обов’язкових платежів та Порядок їх зарахуванняя до бюджету та державних цільових фондів. Закон містить 20 статей.

Кількість статей першого розділу залишено без змін, але статті зазнали істотних перетвореннь: у 1 статті вдосконалено порядок внесення змін та доповненнь до Законів України, пов’язаних з податками, у статті 2 Пенсійний фонд виведений з Державного бюджета України, а також конкретизовано порядок відрахуваннь зборів на будівництво, реконструкцію та утримання автомобільних доріг загального користування. У ст 3 збільшено кількість принципів побудови та призначення системи оподаткування і є визначення до кожного з них. Стаття 14 доповнена рентними платежами, введено сбір до Державного інноваційного фонду та плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Виключено з класу загальнодержавних сборів та платежів внески до Пенсійного фонду та відрахування на утримання автомобільних доріг. У статті 15 додано сбір з власників собак.

Закон України “Про систему оподаткування”, на нашу думку, відноситься до категорії “загальних законів”, тоб-то до тих законів, які визначають основні принципи та аспекти тієї чи іншої сторони діяльності держави. У цьому відношенні Закон України про “Систему оподаткування” не має особливих недоліків, але у той самий час, механізм реалізації положеннь цього Закону (Закон про ПДВ, податок на прибуток підприємств тощо) потребує детального аналізу та реконструкції.

Аналіз динаміки, структури та обсягів податків у Державному бюджеті України з 1993 по 1999 рр.

Співвідношення прямих та непрямих податків податків у державному бюджеті України з 1993 по 1999 змінювались. Частка непрямих податків у складі податкових надходженнь постійна: 1993 – 61,64%, 1994 – 41,38%, 1995 – 44,60% 1996 – 40,3%, 1997 – 82,27%, 1998 – 48%, 1999 – 70%. Постійно, починаючи з 1993 року у структурі податкових надходженнь переважали непрямі податки (14, с. 91).

У 1994 – 96 рр. їх частка приблизно коливалась біля 40%. Кардинальні зміни прийшли у 1997 році, коли частка непрямих податків у податкових надходженнях склала 82,27%. Рівень прямих податків постійно падав, у 1996 році він склав 15% у 1997 та 1998 рр. Вони взагали небули передбачені у доходах Державного бюджета і тільки у 1999р. їх частка склала 15%.

Таким чином, структура податкової системи України підтверджує ту закономірність відповідно до якої в умовах низького рівня доходів юридичних та фізичних осіб, низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства та роботи податкових служб, неможливо забезпечити перевагу прамих податків в структурі податкових надхожденнь. Факторами, які посилюють цю закономірність є падіння реальних доходів підприємств, збільшення кількості збиткових підприємств в умовах перманентної економічної кризи. При цих обставинах збільшення ролі прямих податків можна збільшити лише надмірним оподаткуванням як юридичних так і фізичних осіб, що руйнує стимули до економічного зростання.

Для більш детального аналізу податкової системи використаємо данні Законів України “Про державний бюджет”.

Так, доля податкових надходженнь у загальних доходах бюджета складала (%):

1993 – 68,18; 1994 – 62,38; 1995 – 79,31; 1996 – 88,2; 1997 – 76,95; 1998 – 54,4; 1999 – 66,9.

Як бачимо, останні роки частка податкових надходженнь у загальних надходженнях бюджета зменьшилась. Це пов’язано перш за все із збільшенням доходів від інших статей (приватизація, штрафи, пені тощо).

Далі проаналізуємо структуру прямих, непрямих податків та відрахуваннь на соціальне страхування в податкових доходах бюджета:

Таблиця 7

Структура прямих, непрямих податків та відрахуваннь на соціальне страхування в податкових доходах бюджета

Тепер проаналізуємо структуру непрямих податків за 1998, 1999 роки (%):

Таблиця 8

Структура непрямих податків за 1998, 1999 роки

Як бачимо, головне місце серед непрямих податків займає ПДВ, а другм по об’ємам є акциз.

У 1997 році був прийнятий новий Закон про порядок нарахування та сплату ПДВ. У подальшому така реформа призвела до покриття державних видатків не за рахунок платників з високими доходами, а шляхом а шляхом посилення оподаткування осіб з середніми та низькими доходами. Ведення цього Закону можна розглядати як спосіб, який у фіскальному плані компенсує зменшення надходженнь від подоходного податку та податку на прибуток, а у економічному – перенесе податковий тягар з фонда накопичення на фонд споживання.

Відносно збільшення ролі ПДВ можна відмітити, що хоча цей рост і відображає загальну історичну тенденцію, яка притаманна більшості розвинутих країх, все-таки є надмірним. Як вже говорилося, частка ПДВ у загальних доходах бюджета України вище ніж розвинутих країнах, а доля акцизного збору дуже мала.

У багатьох країнах структура непрямих податків зрівноважена чи характеризується переважанням універсальних акцизів над кількісттю специфічних у 1,5 – 2 рази.

Особливість структури непрямих податків В Україні має як об’єктивні так і суб’єктивні причини. До об’єктивних причин можна віднести те, що, по – перше, в розвинутих країнах в наслідок високого рівня особистих доходів більшості населення (60% - середній класс), коло покупців підакцизних товарів більше ніж в Україні, де основні групи населення купують лише два види підакцизних товарів – тютюнові та алкогольні вироби, по – друге, в умовах економічної кризи, інфляції, падіння рівння доходів, роста рівня тіньової економіки ПДВ є одним з самих ефективних у фіскальному плані податків.

До суб’єктивних причин, які зумовлюють структуру непрямих податків в Україні можна віднести ті причини, якеі породжені особливостями податкової політики з її фіскальною спрямованісттю, недосконалісттю, що є наслідком як незначного досвіду проведення самостійної податкової політики так і відсутністтю достатньої кількості кваліфікованих працівників.

Саме фіскальні мотиви викликали у 1992 році введення ПДВ з надто високою ставкою – 28%, але після її зниження у 1995 році до 20%, вона залишається на рівні максимальних ставок, рекомендованих ЕС (14 –20% на основні групи товарів при більш низьких ставках для окремих видів) та замітно перевищує ставки у розвинутих країнах – США – 3 – 7%, Канада 7,58%, Германія – 15%, для продуктів – 6%, Англія – 17,5%, Японія – 3% (10, с.77).

Рівень прямого оподаткування в Україні останні роки мав тенденцію до зниження: 1996 – 15%;, 1997 – 0%;, 1998 -0%; 1999 – 15%.

У 1997 році надходження по прямих податках повністтю зараховувались до місцевих бюджетів.

Пряме оподаткування в Україні базується на 3 основних податках: податку на прибуток підприємств, подоходному податку з громадян та платі за землю. Причому доля першого в доходах бюджета в декілька разів перевищує долю другого, тоді як у розвинутих країнах переважає подоходний податок з громадян.

У 1999 році була наступна структура прямих податків в податкових надходженнях Державного бюджета: податок на прибуток підприємств – 8,2%; прибутковий податок з громадян – 7,3%.

Важливою причиною такого положення є низький рівень життя більшої частини населення, зокрема рівень з/пл.

Суб’єктивною причиною певного зниження частки подоходного податку є його стягнення в основному у джерела сплати з/пл, а не по декларації в наслідок чого інші доходи громадян укриваються від оподаткування.

Орієнтація на зміну співвідношення між цими видами прямих податків при збереженні таких умов була б передчасною та невиправданою. Тільки ріст особистих доходів стане надійною основою для зміни долі подоходного податку з громадян в об’ємі прямого оподаткування.

Закономірне, а не штучне збільшення ролі прямих податків може бути забезпечено тільки в наслідок загальної зміни економічної ситуації в країні: економічного роста, збільшення особистих доходів та доходів підприємств.

Тому в найближчий час основу непрямих податків будуть складати непрямі податки та тільки у стратегічному напрямку регулювання податкової системи України можливо в її основу будуть покладені прямі податки.

Таким чином, у цілому структура податкової системи України відповідає загальним закономірностям, які притаманні розвитку податкових систем. Ці закономірності складають об’ктивну межу вдосконалення податкової системи України на сучасному етапі. Зміна основних характеристик циєї системи можливо лише при усуненні причин, які зумовлюють їх, тоб-то, тоб-то зміну певних параметрів соціально – економічної системи України.

РОЗДІЛ 3

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

3.1 Основні засади формування податкової політики в Україні на сучасному етапі.

Питання податкової політики по­стійно обговорюється як економістами, так і політиками. Разом з тим, у світі ще не знайдено підходу до побудови такої податкової системи, яка б по­вністю задовольнила і державу, і платника податків.

Податкова політика, і, як наслідок, податкова система кожної держави — одна з головних скла­дових формування і розвитку економіки. Вона ви­значає умови і рівень розвитку держави, її со­ціальної сфери, обороноздатності, внутрішньої і зовнішньої політики. Впливають на неї і геогра­фічне положення країни, і традиції народу. Ось чому податкова система повинна будуватися з ура­хуванням багатьох факторів, які в тій чи іншій мірі можуть впливати на результати її функціону­вання. При всьому цьому податкова політика по­винна забезпечити вирішення двоєдиного завдання:

- з одного боку, встановлення оптимальних податків, які не будуть стримувати розвиток підприємництва;

- з другого боку, забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення дер­жавних і соціальних потреб.

Перехідні процеси в нашій країні проходять над­звичайно складно і неоднозначно, а іноді й болісно. У таких умовах не вдалось обійтись без поми­лок, упущень і прорахунків. Тут впливали як суб'єктивні, так і об'єктивних причини, позна­чився брак досвіду та кваліфікованих кадрів, нау­ково-практичних розробок у сфері розвитку по­даткової системи перехідного періоду.

Становлення системи оподаткування немину­че пов'язане з питанням про її вдосконалення, оптимізацію.

Останнім часом питання оподаткування опи­нилися в центрі уваги наукової і громадської дум­ки. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податко­во-бюджетного регулювання в Україні замість про­ведення суто фіскальної податкової політики. Крім цього, сьогодні доводиться на державному рівні визнати гостроту проблеми оподаткування, пов'я­заної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту і по­глиблення економічної кризи.

Щоб здійснити реальну розбудову нашої економ­іки через призму соціально-ринкової спрямованості й соціального добробуту, треба не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього про­дукту, а налагодити виробництво і не заважати відрод­женню вітчизняного виробника.

У сучасних умовах спад економічних показників означає втрату ринку як світового, так і внутрішнього. При цьому наявні прогалини миттєво і без­перешкодно заповнюються товаровиробниками — конкурентами з інших країн.

Слід нагадати, що сьогодні в Україні діє по­над 28 законів, які регулюють порядок обчислен­ня і сплати різних видів податків і відрахувань. Усього чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань і 14 місцевих податків та зборів.

Конституція України закріпила положення про те, що система оподаткування встановлюється тільки законами України. Це положення вимагає приве­дення усього податкового законодавства у від­повідність до Конституції України і водночас — це досить зручний момент для вдосконалення систе­ми оподаткування.

Чинна податкова система зазнає нищівної кри­тики як у наукових колах, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатського корпусу. Однак стає дедалі очевиднішим, що ця критика базуєть­ся на емоційних, поверхневих факторах економічної дійсності. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв'язків в економіці, потреб держави у фінансо­вих ресурсах для виконання нею функцій із регу­лювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного до­бробуту, обороноздатності, систем державного управління.

На будь-якому етапі розвитку держави існує межа зниження витрат бюджету і рівня його де­фіциту, перевищувати який економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як показав досвід проведення податкових реформ у розвинутих краї­нах, не супроводжується швидким зростанням по­даткових надходжень до бюджету через уповільне­ну реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно швидко не впливає і на темпи еко­номічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих на краї­ни з розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу — з моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету — стано­вить 2,5-3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання проявляються ще пізніше.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі со­ціально-економічні процеси, як обсяг виробниц­тва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і тех­ніки, структурні зміни ціни, зовнішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень спожи­вання певних матеріальних благ тощо.

Якими б великими не були потреби у фінансо­вих засобах, необхідних для забезпечення витрат держави, податки не повинні підривати зацікав­леність платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звужен­ня податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, а отже, призводять до змен­шення надходжень до державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від оподаткування.

1. Рівень податкової ставки повинен встановлю­ватися з урахуванням можливостей платників по­датків, тобто рівня їх доходів

Оскільки можливості різних фізичних і юри­дичних осіб неоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові став­ки, тобто податок з доходу повинен бути прогре­сивним.

Цього принципу дотримуються далеко не зав­жди. Однак ідея необхідності оподаткування до­ходів і майна за прогресивними ставками цілком заслуговує на увагу.

2. Оподаткування доходів повинно носити одно­разовий характер

Багаторазове оподаткування доходу чи капіталу неприпустиме. Прикладом дії цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, продукт оподатковується податком усього один раз аж до його реалізації. У результаті кожна надбавка до ціни проходження по виробничій ланці аж до кінцевого продукту оподатковується тільки один раз. У цьому — одна із головних переваг по­датку на додану вартість.

3. Обов'язковість сплати податків

Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків щодо необхідності платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата по­датків були менше вигідними платнику, ніж своє­часне і чесне виконання зобов'язань перед бю­джетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для плат­ників податків і економічними для установ, що зби­рають податки

5. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптованою до змін суспільне політичних і еконо­мічних умов

Тут необхідно дати негативну оцінку безсис­темному наданню пільг і вважати за доцільне і ефективне адресне податкове стимулювання пріо­ритетних галузей та регіонів. Необхідно, наприк­лад, побудувати дороги у Львівській області — отже, можна надати пільги на період будівництва організаціям, що будуть їх будувати.

6. Податкова система повинна забезпечувати ро­зумний перерозподіл створюваного валового внутріш­нього продукту і бути ефективним інструментом дер­жавної економічної політики

Особливу увагу слід звернути на сам процес законотворення. Окремо взятий податковий закон, яким би він не був ідеальним, не зможе принести очікуваного ефекту без тісної погодженості з усім податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, інколи приймається в зовсім невпізнаному вигляді. Тут вже не можна говорити про якусь взаємопого-дженість такого законодавчого акта з іншими. Більше того, інколи і в самому законі мають місце окремі протиріччя.

Податкова полі­тика звичайно потребує вдосконалення, але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи опо­даткування західних країн, моментів.

В Україні податкова політика поки ще формуєть­ся. При її становленні слід враховувати досвід інших держав, але тільки той, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

Подальша перспектива розвитку податкової сис­теми залежить і від прийняття Податкового ко­дексу. Це повинен бути всеохоплюючий документ, який повністю визначає взаємини держави з плат­никами податків, функції і повноваження органів влади з встановлення і стягнення податків і зборів.

Податковий кодекс повинен усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши все те ра­ціональне, що в ній є, врахувати напрацьований позитивний досвід. З прийняттям Податкового ко­дексу нарешті буде створена єдина законодавча і нормативна база оподаткування.

Податковий кодекс призначений стабілізувати систему податків, принаймні, в межах фінансо­вого року, а в подальшому протягом декількох років. Він повинен вижити хибну практику прийняття податкових законодавчих актів «заднім числом». Усі зміни повинні проводитися тільки разом із фор­муванням бюджету на наступний рік і завчасно бути повідомленими платникам податків.

Саме шляхом створення Податкового кодексу стане можливим сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути наявні проти­річчя, чітко визначити функції, повноваження і відповідальність усіх рівнів влади в проведенні по­даткової політики, у введенні і відміні податків, зборів і податкових пільг.

Це не означає, що потрібно докорінно зміню­вати систему. Ми не можемо відкинути світовий досвід, а українські податки базуються саме на ньому. Адекватність податків створить необхідні переду­мови для інтеграції нашої економіки у світову, для уникнення подвійного оподаткування при інвес­тиціях капіталу, створення спільних підприємств і здійснення спільних проектів із урахуванням спе­цифічних особливостей і традицій Україн

3.2 Вплив податкової політики на рівень податкового навантаження

Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованоїх на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає риковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливим є такі характеристики податкової системи:

─ загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовуються показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення суми податків, обов’язкових платежів у бюджет і внесків по обов’язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

─ нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки;

Зниження доходів сектора державного управління позитивно впливає на економічне зростання. У рамках неокласичної моделі досконалої конкуренції такий вплив обгрунтовується вищою ефективністтю приватного сектора і кращою координацією попиту і пропозиції на базі ринкових механізмів.

У сучасних умовах необхідність зниження ривня доходів держави викликана також змінами, що сталися в світовій економіці в останні десятиріччя. Тепер державам доводиться конкурувати між собою за мобільні фактори виробництва - капітал і нові технології. Висока мобільність матеріальних активів дозволяє підприємцям розміщувати діяльність не тільки на території своєї країни. Зміна в розміщенні робочих місць може відбудуватися і при реорганізації робочих місць. Відплив капіталу спричиняє зменшення бази оподаткування за рахунок не тільки зниження податків на доходи, але й, насамперед, звуження можливостей модернізації та розвитку виробництва. Всі ці, негативні для бази оподаткування, наслідки скорочують можливості фінансування державних витрат. Тому, при формуванні податкової системи необхідно враховувати можливості відпливу капіталу і створювати умови для залучення мобільного капіталу і мобільних технологій, що повною мірою стосується і кваліфікованих фахівців.

Разом з тим при надто низькому рівні державних доходів виникає небезпека недостатніх інвестицій в інфраструктуру, що в середньостроковій перспективі негативно впливає на темпи розвитку виробництва.

Принцип нейтральності оподаткування грунтується на положеннях теорії добробуту. Модель економіки добробуту передбачає, що платежам у бюджет завжди протистоять послуги у відповідь з боку держави, тобто самі по собі суми податкових платежів не є для платника податкиів витратами. Інакше кажучи, зниження споживання індивідуальних (ринкових) благ компенсується наданням суспільних благ. Справжні втрати в добробуті (додатковий податковій тягар) пов’язані з тим, що необхідність сплачувати податки змушує споживачів відмовлятись від споживання товарів, яким вони віддавали перевагу, тобто змінювати структуру власного споживання. У свою чергу, виробники не можуть збільшити виробництіо джо рівня, при якому споживачі ще готові платити. Такі неявні витрати (неможливість для витробників збільшити виробництво до рівня з мінімальними витратами і необхідність для споживачів змінювати структуру власного споживання) прийнято називати «додатковим (надлишковим) податковим навантаженням.

Припустимо, шо товар А оподатковується, а товар Б - ні. Стягнення податку спричиняє зниження попиту не тільки на товар А, але й на товар Б, оскільки через зобов’язання щодо сплати податку, за інших рівних умов, знижується плтатоспроможність споживача. Крім того, змінюються відносні ціни товарів: товар А стає дорожчим від товару Б, тому попит на товар А знижується сильніше, ніж на товар Б. Споживач прагне повністтю, або частково замінити товар, який оподатковується на інший, який не оподатковується, або оподатковується меншою мірою.

Таким чином, стягнення податку з певного товару А має два наслідки:

1) зниження платоспроможності споживача, тобто доходів, які він має (ефект доходу).

2) зміна відносних цін товарів (ефект зміни) (чим вищим є ефект зміни, тобто сильніше змінюється структура споживання, тим важчим є додатковий (надлишковий) податковий тягар).

Внаслідок таких ефектів заходи бюджетно - податкової політики змінюють рішення суб’єктів щодо використання ресурсів і призводять до зниження суспільного добробуту. У формі додаткового податкового навантаження (надлишкового податкового тягаря), яке перевижує суми додаткових податкових платежів. Саме тоді коли виникає надлишковий податковий тягар, говорять про перекручуючий вплив податку. Можна показати, що додатковий (надлишковий) податковий тягар зростає пропорційно квадрату податкової ставки. Тому значна кількість дрібних податків є кращою від одного великого податку. Додаткове навантаження виникає не тільки при податках на товари, але і при податках на заробітну плату (заміщення роботи вільним часом).

Розглянемо випадок прогресивного оподаткування громадян коли з їх зростанням ставка прибуткового податку підвищується. Зростання граничної ставки податку означає зменьшення додаткового доходу, який приноситься додатковою роботою. Тому вільний час стає привабливішим, ніж робота (ефект заміни). За таких умов у платника податку виникають стимули до того, що, змінивши свою поведінку, уникнути сплати зрослих податків. Це може відбуватися або у формі зниження інтенсивності праці, або скорочення робочого і збільшення вільного часу, а в умовах перехідної економіки - і шляхом розширення діяльності в тіньовому секторі. Збільшення оподаткування доходів на капітал змінює також рішення домогосподарств: вони відмовляються від хаощадженнь на користь споживання.

Якщо використовуються податки на споживання, то чим вищим є податкове навантаження, зосереджене на одному товарі, тим сильніше змінюютьмя відносні ціни - отже, збільшується ефект заміщення такого товару іншими, порівняно дешевшими. Тим часом звільнення якихось товарів від оподаткування (наприклад використання нульової ставки ПДВ) означає їх штучне відносне здешевлення. Зниження відносних цін, за інших рівних умов, спричиняє підвищення попиту на ці товари відносно інших товарів, оподатковувані ПДВ за нормальною ставкою. Як бачимо, диференціація податків негативно впливає на ринковий розподіл ресурсів, тому теорія оподатквання рекомендує, по можливості, широку базу оподаткування і низькі ставки, які б мінімально змінювали відносні ціни.

Оподаткування усіх товарів за однаковою ставкою дозволяє дозволяє уникнути перекручень на ринку товарів, а також вибору між споживанням сьогодні та споживанням у майбутньому. Правда, у такому випадку залишається неоподатковуваним вільний час, тому перекручується вибір між вільним часом та одержанням доходу (тобто споживанням). Податок на доход теж дозволяє уникнути перекручень на ринку товарів, але він перекручує вибір між поточним та майбутнім споживанням, а також між вільним часом і доходом (роботою).

Єдиний податок, який не справляє негативного впливу на ринковий розподил ресурсів - загальний, однаковий для всіх громадян (наприклад, подушний), який не впливає, ні на вибір між різними товарами при їх купівлі, ні на вибір між поточним та мавйбутнім споживанням, ні на вибір між вільним часом і пропозицією праці. Прийого використанні появляється тільки ефект дходу, а ефект зміни відсутній, але він не прийнятий з міркувань податкової справедливості. За таких умов мова повинна йти про пошук певної комбінації податків, яка, принаймі, мінімізує надлишкове податкове навантаження.

Концепція надлишкового податкового навантаження призвела до формування концепції “нейтральності оподаткування”.
Галузева нейтральність оподаткування передбачає рівні умови оподаткування для окремих галузей або підприємств. Нейтральність у часі означає помірне оподаткування високих доходів (прибутку підприємств і особистих доходів громадян), використовуваних для інвестицій. Податкова система не повинна створювати антистимули у населення до праці та заощаджень, а у підприємств - до інвестицій.

Загальний рівень оподаткування в Україні

В Україні доходи держави (державного сектора управління), включають до себе доходи державних та місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування (щодо коштів, отриманих за рахунок обов’язкових страхових внесків підприємств, організацій кооперативів і громадян). У 1996 - 1999 частка доходів держави у ВВП країни становила 37 - 40,3%. (3, с.61)

В Україні, (якщо судити з обсягу податків і обов’язкових платежів, які фактично збираються) доходи держави приблизно відповідають їх середньому рівню в промислово розвинутих країнах Європи, але є істотно вищими ніж у США та Японії.

Однак обсяг податків та обов’язкових зборів, які фактично збираються в Україні, не може слугувати коректною оцінкою доходів сектора державного управління, яку закладено в чинному податковому законодавстві. В основі такої оцінки повинні лежати не фактично сплачені, а нараховані (належні до сплати) податки, збори, обов’язкові платежі, оскільки в Україні є високим рівень заборогованості по них.

Наявність такої заборгованості визначається фактично в усіх країнах з перехідною економікою. Однак у найуспішніших з них максимальний рівень заборгованості по податках і соціальних зборах (% ВВП) не тільки був істотно нижчим, ніж в Україні, але і стабільно знижується. Так, у Польщі в 1998 році заборгованість по податках і внесках по соціальному страхуванню становила 2,7 % ВВП (порівняно з 4,5% ВВП у 1993 році). В Укранїні у 1998 році недоїмка перед бюджетом і Пенсійним фндом становила 12% ВВП, а в 1999 році - дещо знизилася, але в 2000 році її рівень продовжував зростати. (1, с.8)

Для оцінки загального рівня податкових вилучень у нашій країні та його галузевих відмінностей в умовах чинного податкового законодавства проведемо розрахунки на основі зведених фінансових показників галузей народного господарства. Як показник податкового навантаження розглядається частка податків і обов’язкових платежів у бюджет (включаючи цільові фонди) а також внесків по соціальному страхуванню у ВВП відповідної галузі.

У цілому по Україні (без урахування МП та кооперативів) у 1996 році сума податків і обов’язкових платежів становила 46,1% ВВП, 1 1998 р. - 45,3, і в 1999 р. - 45,5% ВВП. У 1998 році МП повинні були сплатити у бюджет , у цільові фонди і фонди соціального страхування близько 4,5 % ВВП ( за інші роки розрахунки не зроблено за відсутності необхідної статистичної інформації). Як видно з наведених даних, у 1996 - 1999 році рівень податкових вилучень, передбачених чинним законодавством, становив за мінімальними оцінками (тобто без урахування МП і кооперативів) 45 - 46% ВВП, а з урахуванням МП - близько 50%. Отже, податкове навантаження на сумлінних платників податків у яких обсяги фактично сплачених і нарахованих податків збігалися, було не на середньому рівні в Європі а на максимальному. В Україні особливо високою є сумарна ставка оподаткування трудових доходів (сума прибуткового податку і відрахуваннь у позабюджетні фонди, поділена на суму доходів, що включає податок і відрахуваннь по соціальному страхуванню), причому значну частину цього навантаження несуть роботодавці. Наприкінці 1999 року фактична сумарна ставка прибуткового оподаткування для доходів на рівні мінімальної заробітної плати становила у нас близько 34%. Гранична ставка оподаткування мінімальних трудови доходів (тобто процент збільшення платежів по прибутковому податку і внесках по соціальному страхуванню при збільшенні доходів) досягала 38,8% що приблизно відповідало показнику Росії, де в 1999 році вона була приблизно на рівні 37,2%. Однак, для доходів, оподатковуваних за максимальною ставкою, гранична сумарна ставка оподаткування в Україні становила 67,2% (проти 53% у Росії) (28, с.93).

У 1999 році сумарна сумарна ставка прибуткового оподаткування середньої заробітної плати (включаючи усі внески по соціальному страхуванню) становила 38,8%, а кожна додаткова гривня валової заробітної плати (заробітної плати і внесків роботодавців по соціальному страхуванню) означала збільшення прибутового податку і соціальних внесків робітників і роботодавців майже на 50 копійок Зрозуміло, що такий високий рівень податкового навантаження на заробітну плату не може не справляти негативного впливу на ринок праці та функціонування підприємств у офіційному секторі економіки. Не випадково у матеріалах вибіркового обстеження ділової активності переважна більшість керівників підприємств (від 82 до 95% опитаних) вважають рівень оподаткування головним головним фактором, який перешкоджає зростанню виробництва в країні (27, с.99).

Міжгалузеві відмінності в рівні податкового навантаження

В умовах Україні на на економічне зростання негативно впливає не тільки високий загальний рівень оподаткування, але й порушення принципу нейтральності оподаткування у відношенні до галузей економіки. Розрахунки показали, що згідно з чинним податковим законодавством у промисловості рівень податкового навантаження (63,6 - 61,7 % ВВП у галузі) є в 2 рази вищим, ніж у сільському господарстві (відповідно 32,4 - 30,2% ВВП. Для транспорту і зв’язку передбачені податкові вилучення у розмірі 50% галузевого ВВП (27, с. 105).

Значні податкові пільги для сільского господарства призводять до зниження частки податків і обов’язкових платежів у його новоствореній вартості. Використання як бази оподаткування показників реалізованої продукції (для відрахуваннь у дорожні та інноваційні фонди) і заробітної плати (для відрахуваннь у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості) збільшують питоме податкове навантаження для тих галузей і підприємств, які випускають більш трудомістку продукцію або мають вищий рівень матеріальних витрат.

Згідно з данними статистичної звітності, у 1998 році платежі, нараховані у інноваційний та дорожній фонди у цілому по народному господарству України ( без урахування МП і кооперативів), становили майже 3,5% ВВП. Для транспорту, зв’язку і сільського господарства вони були приблизно на середньому рівні, тоді як для промисловості - майже в 1,5 рази перевищували його. При цьому в чорній металургії нараховані платежі досягли вже 10,6% ВВП галузі, при менш як 2% - у легкій промисловості.

Значні галузеві відмінності в обов’язкових платежах у державні цільові фонди не були пов’язані ні з результатми діяльності галузей, ні з обсягами послуг, одержаних ними від держави. Причиною порушення принципу нейтральності стало використання як його бази показника реалізованої продукції. Тому не випадково для підприєвств гірничо - металургійного комплексу потрібним було введення спеціальних умов оподаткування ( у тому числі таких, як зниження ставки збору в Державний інноваційний фонд (на 50%) і скасування збору у дорожній фонд).

За обсягами фактично сплачених податків та обов’язкових зборів у бюджет відмінність питомого податкового навантаженн виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами: якщо на траспорті сума податків та інших обозкових платежів у бюджет, а також внесків по обов’язковому соціальному страхуванню у 1996 році становила54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві - відповідно тільки 14,6% тобто майже в 4 рази менше. У 1998 році податкове навантаження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв’язку) до 15,8% ( у сільському господарстві).

Дифференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особистостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг та податків, прив’язаних до елемнтів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов’язкових платежах.

У 1998 році приріст недоїмки у розрахунку на 1 гривню нарахованих податків у бюджет становив по народному господарству (у цілому) 37 коп., у промисловості - 44 коп., а у сільскому господарстві - 59 коп. У галузі зв’язку приріст податкової заборгованості був у 10 раз нижчим, ніж в середньому по народному господарству ( 27, с. 101).

Висока заборгованість по податках та обов’язкових платежах означає, що фактично підприємства - боржники здобувають додаткові “податкові пільги”. У 1998 році до заборгованості низькоефективних та збиткових підприємств по податках та інших обов’язкових платежах у дедалі більшому обсязі стала додаватися стрімко зростаючазаборгованість підприємств вискорентабельних галузей, які випускають “унаверсальні товари” (електроенергетики і газової промисловості) В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку , врешті - решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або поставщика газу і електроенергії. Виробникик і поставщики “універсальних товарів” використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності за виконання податкових (як, з рештою, і будь - яких інших) зобов’язань, а також практика списання і реструктуризації їх податкової заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх “раціональної поведінки”.

Поведінка підприємств у риковій економіці, міра свободи їх дій визначаються їх ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткісттю його бюджетних обмежень. Однію з ознак такої жорсткості є неможливість дял підприємств впливати на нормативи оподаткування. Підприємства на України досить можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тими самим доходи держави розподіляються користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність прктично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, у кращому випадку до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було у 1997 і 1998 роках) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було у 1999 році).

В умовах, що склалися, ефектиніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги, як на міжнародному так на внутрішніх ринках:

─ по - перше, погіршується їх міжнародна конкуренція (черех вищий, ніж в інших країнах розмір податкового навантаження);

─ по - друге, втрачаються їх порівняльні переваги на внутрішньому ринку (через вищі, ніж для підприємств - боржників, фактичні податкові платежі).

Високі абсолютний і відносний рівні податкового навантаження на ефективніші підприемства означає, що по відношенню до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймі легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в країні знижіються, отже - зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає від держави додатковго соціального захисту.

Тим часом, у таких умовах, найменш ефективні підприемства заінтересовані в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для збереження податкових пільг. Наслідками здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливісттю перерозподілу виробничих факторів у найефективніші види діяльності.

Роль взаємозаліків у розв’язанні проблеми бюджетних доходів

В останні роки, як інструмент збільшення бюджетних надходженнь “в умовах нестачі платіжних засобів” застосовуються взаємозаліки з бюджетом.

На перший погляд проведення взаємозаліків збільшує доходи бюджету. Однако, це суто арифметичне збільшення. При взаємозаліках паритетні напрями і захіщенні статті бюджетних витрат стають фікціею, оскільки на ділі в данному випадку не бюджет, а самі підприємства визначають напрями використання бюджєтних коштів. Такі негативні наслідки взаємозаліків було добре видно, наприклад, за данними виконання бюджету України у грудні 1998р. У результаті взаємозаліків загальна сума доходів грудневого доходу зросла (порівняно з 28,8% ВВП - за попередні 11 місяців) до 37% ВВП. При цьому, незважаючи на підвищення доходів, практично не збільшилося фінансування захищених статей, тоді як витрати на промисловість, енергетику, будівництво і сільске господарство зросли (% ВВП) у кілька разів. У грудні 1998 року фінансування промисловості, енергетики і будівництва майже подвоїлося, а сільського господарства - зросло (порівняно з відповідними показниками зведеного бюджету за попередні 11 місяців) у 4 рази.

Особливо наочнимим є наслідки проведення взаємозаліків на прикладі виконання Зведеного бюджету уКраїни у 1999 р. Як відомо, у 1999 році частина пропозицій бюджетного комітету Верхоної ради України щодо збільшення доходів не увійшли власне до бюджету, а були внесені у ст 42, 43 і 45 Закону “Про Державний бюджет України на 1999 рік”. Ці статті передбачали надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам, а також додаткове фінансування оборони та вугільної промисловості, у разі одержання додаткових бюджетних доходів шляхом спеціальних взаємозаліків. “Одноденні кредити” по суті, також є взаємозалікамим, оскільки схема руху “платежів” і напрям використання коштів визначаються підприємствами. Згідно зі ст. 43, було дозволено провести залік частини заборгованості суб’єктів заборгованості по податках і обов’язкових платежах У Державний бюджет станом на 1 січня1999 року - у рахунок фактичної заборгованості Збройних сил України та інших військових формувань, а також розрахунків за продоаольство, майно, військову техніку і енергоносії понад асигнування, передбачені бюджетом. Ст. 45 передбачала надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам для розрахунків за енергоносії (на суму 5,2 млрд. Грн.) - за рахунок недоїмки суб’єктів господарювання (на 1 січня 1999 року) по рентній платі за нафту і природній газ, по ПДВ та інших платежах у бюджет, а також за рахунок надходженнь від Державного комітету України з материальних резервів.

Таким чином, у 1999 р. передбачалося шляхом спеціальних схем взаємозаліків залучити “додаткові” кошти, крім передбачених у бюджеті. Ці взаємозаліки були винесені з бюджету і мали цільовий характер - погашення деяких видів недоїмки в рахунок оплати енергоспоживання бюджетних установ, а також витрат на оборонну і правоохороннну діяльність. У результаті цих взаємозаліків доходи Зведеного бюджету (% ВВП) (без урахування ст. 42, 43, 45) були істотно нижчими від аналогічних показників за 1998 рік. У 1999 році максимальний рівень доходів Зведеного бюджету досягнуто за підсумками 4 місяців (26,3% ВВП), але при цьому він виявився на 1,6% процентного пункта нижчим, ніж за відповідний період минулого року. Після початку взаємозаліків (травень 1999 року) доходи власне бюджету неухильно знижувалися, досягнувши за підсумками 11 місяців, рівня, мінімального у 1999 році (24, 1% ВВП). Тим часом обсяг “додаткових” доходів по ст. 42, 43 і 45 з травня по грудень збільшився 0,8 до 4,3% ВВП. Отже, загальна сума державних доходів (доходів Зведеного бюджету і надходженнь по позабюджетних статтях) дещо збільшилася ( але за рахунок надходженнь по позабюджетних статях), тоді як доходи власне бюджету - знизилися.

Як бачимо, внаслідок взаємозаліків, сума податкових надходжень перерозподілилася на користь цільових статей, винесених з Бюджету. Фактично, пріорітетне фінасування було забезпечене не для захищених статей бюджету, а для витрат, які при його затвердженні визначалися як непланові. Це відбувалося і в попередні роки, але в 1999 році, коли частина взаємозаліків опинилася поза бюджетом, наслідки взаємозаліків стали найбіль чіткими.

Отже, в 1999 бюджетному році фактично біло проведено унікальний експеримент, який дуже наочно спростовує поширену точку зору про доцільність використання взаємозаліків як інструменту збільшення бюджетних надходжень. Результати такого екперименту показуть, що:

─ збільшення державних доходів за рахунок взаємозаліків є небезпечною ілюзією, оскільки в підсумку відбувається не збільшення цих доходів, а їх перерозподіл на користь окремих підприємств;

─ перспектива взаємозаліків неминуче веде до зниження бюджетних доходів у середньостроковій перспективі, оскільки підприємства заінтересовані у можливості реалізації зниження власного податкового тягаря, і в тому числі - завдяки використанню у власних інтересах частини податків, які їм належить сплатити;

─ взаємозаліки генерують збільшення кредиторської заборгованості у бюджетних організації, скорочуючи фінансування планових витрат і реальний рівень витрат, профінансованих за допомогою цих заліків.

Умови, необхідні для зниження податкового тягаря в Україні

Щороку при підготовці чергового Державного бюджету України постає питання про необхідність збільшити бюджетні гадходження. Основним аргументом на користь додаткових бюджетних доходів є необхідність фінансування соціальних програм, предбачених чинним законодавством. Тим часом, існуючі соціальні зобов’язаня держави вимагають бюджетних витрат, які б у 2 - 2,5 рази перевищували фінансові можливості бюджету України.

На 2000 рік потреба тільки в коштах на фінансування заходів щодо соціального захисту і соціального забезпечення становить 32 млрд. грн., що приблизно дорівнює загальній сумі доходів Державного бюджету України. В останні роки всі етапи розробки, обговорення і прийняття проекту бюджету були спрямовані на те, щоб “ вишукати джерела” фінансування витрат, які перевищують можливості української економіки. Високі державні зобов’язання ставали однією з найважливіших причин завищення планових показників доходів державного бюджету України. Положення бюджетних резолюцій на 1999 та 2000 роки які вимагали максимально можливого фінансування соціальних програм і підтримки пріорітетних галузей економіки, орієнтували весь бюджетний процес на потреби, а не на реальні інституціональні умови і фінансові можливості держави.

При подібному підході до розробки бюджету податкова система України фактично потрапляє до “зачарованого кола”. Високі соціальні зобов’язання вимагають високих бюджетних надходженнь, отже - значної частки держави у ВВП країни. Додаткове податкове навантаження знижує попит на робочу силу з боку підприємств, які не мають податкових пільг і є сумлінними платниками податків (як правило, це найефективніші підприємства). Отже, база оподаткування звужується не тільки через скорочення зайнятості та зниження середньої продуктивності праці в народному господарстві, але і в наслідок відпливу капіталу, зумовленого недосконалісттю чинної податкової системи.

Таким чином, аналіз доходів сектора державного управління в Україні показує, що існування заборгованеості по податках і обов’язкових платежах приховує справжній рівень податкового навантаження в країні. Фактично, сумлінні платники податків у ряді галузей промисловості, на транспорті та в галузі зв’язку працюють в умовах, за яких податкове навантаження досягає рівня, максимального в Европі. Загубні наслідки для економічного зростання має не тільки високий рівень оподаткування, але і його нерівномірний розподіл між підприємствами та секторами економіки.

Без зміни існуючих інституціональих умов збільшити обсяг державних доходів неможливо. Найважливішими інструментами інституціональних реформ повинні стати реструктуризація підприємств і створення ефективної процедури майнової відповідальності підприємств за виконання своїх зобов’язаннь.

Зниження податків (наприклад ставки ПДВ) в Україні стане можливим лише після прегляду зобов’язань держави і соціальних гарантій, фінансування яких вона зберігає за собою.

3.3 Вплив податкової політики на формування фінансового капіталу підприємств

Розвиток економіки України в умовах перехідної економіки стримується з багатьох причин, у тому числі через недосатність осягу і нераціональність структури фінасоого капіталу як у масштабі економічної систеими країни, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання, через відсутність надійних джерел формування і надійного відтворення.

Фінансовий капітал в економічній системі держави, на нашу думку, можна розглядати як сукупність власних, позикових і залучених джерел фінансових ресурсів, необхідних підприємницьким структурам і усьому народному господарству з метою забезпечення нормального процесу відтворення. Джерелами формування фінансового капіталу є фінансові ресурси, що виникли в процесі вартісного розподілу, створеного в масштабі країни суспільного продукту. Внаслідок процесу розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту виділяються відповідні грошові фонди, які за своєю суттю є джерелами фінансових ресурсів, що беруть участь формуванні фінасового капіталу.

Особливо велике значення для формування фінансового капіталу мають такі джерела: прибуток, амортизація, емісія облігацій, пайові внески, довгострокове банківське кредитування. Важливість фінансового капіталу полягає в його цільовій спрямованості на формування активів підприємств, основних та оббігових фондів галузей народного господарства, грошових засобів для формування виробничо – збутової та фінансово – інвестиційної діяльності.

Потреба у фінасовому капіталі у період формування ринкової економіки неухильно зростає як на рівні суб’єктів господарювання так і усієї економічної системи держави. Це пов’язано з декількома причинами.

По-перше, поглиблення ринкових перетворень сприяє створенню нових підприємств, яким для своєї діяльності необхідно мати достатню кількість коштів, щоб активно функціонувати в таких галузях, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо.

По-друге, за період перетворень в економіці України відбулися значні зміни, які негативно відбилися на процесі формування фінансового капіталу діючих підприємств майже всіх галузей народного господарства. У більшості підприємств промисловості, аграної сфери, будівництва, транпсорту тощо, немає немає можливості формувати необхідний обсяг фінансового капіталу, що призводить до згортання виробничо – господарської діяльності. Така ситуація спостерігається на підприємствах будь – якого регіону України. Наприклад в Автономній Республіці Крим значна кілкість промислових і аграрних підприємств у 1998 році зменшила обсяг фінансового капіталу порівняно з 1997 та 1996 роками на 5 - 20%, а порівняно з 1990 роком зменшення відбулося від 3 – 5 до 10 разів.

По – третє, фінансовий капітал у процесі свого інвестування роміщується у багатьох видіх основних і оббігових активів, тобто набуває форми матеріальних ресурсів. Більшу частину фінансового капіталу, як правило, вкладено до основних фондів, і передусім до основних засобів. У процесі свого використання матеріальні засоби знають морального і фізичного зношування. Особливо це відчутно на підприємствах, які функціонують вже багато десятиліть. Якщо в галузях промисловості в середньому фізичне зношування становило 55 – 65%, то в аграрній сфері фізичне зношування перевищує 80 – 85%, а в окремих регіонах України зношування основних засобів виробництва, особливо по машинно – тракторному парку, перевищує 95% і наближається до 100%.

Брак фінансового капіталу як в окремих підприємницьких структурах, так і масштабах економічної системи, не дає змоги здійснювати нормальний інвестиційний процес, що в умовах відкритої конкуренції сприяє зростанню конкуренції з боку іноземних фірм, а національні товаровиробники втрачають втрачають свої ринки збуту продукції через їх низьку конкурентоспроможність, технологічну недосконалість і відносно всоку вартість продукції. Втрата ринків збуту, несприятлива ринкова кон’юктура, значне зношення основних фондів, застарілі технології призводять до того, що більшість промислових, аграрних, будівельних підприємств скорочує обсяги виробництва, а в окремих випадках повністтю його припиняє, що в кінцевому рахунку веде до зниження прибутку (або до його повної відсутності) і, як наслідок, неможливості формування в достатньому обсязі власного фінансового капіталу.

- Однією з суттєвих умов стабільного нарощення фінансового капіталу, регулювання його розміру, складу, структури, впливу на функціонування і розвиток підприємницьких структур є фіскальна політика держави, у центрі якої перебуває податкова політика.

З початку 90 –х років в Україні була втілена класична податкова система із сукупністтю податків, які характерні для розвиненої ринкової економіки. Але застосування такої податкової системи в економіці неринкового типу призвело до виникнення значних проблем, які поглибили економічну кризу. Сьогодні ми відчуваємо втрати, пов’язані з функціонуванням цієї неокласичної податкової системи, яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще неописану економіку, на економіку перехідного типу, які вже відійшла від застосування адміністративно – планових важелів регулювання економічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринкових відносин.

Отже, виникає серйозна проблема формування такої податкової політики, яка б, з одного боку, сприяла виконанню державою своїх різноманітних функцій, а з другого – не перешкоджала б формуванню необхідного обсягу фінансового капіталу і на цій підставі створювала умови для поступального розвитку усієї економіки.

Проблема податкової політики держава на счасному рівні полягає в оптимізації величини фінсових ресурсів, котрі мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, які залишаються в розпорядженні підприємницьких структур та фізичних осіб й можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного споживання.

В умовах рядянської централізованої державно – монополістичної економіки за рахунок використовуваної тоді фіскальної податкової політики в руках держави сконцентровувалась абсолютна величина фінансових ресурсів країни, а за рахунок планово – розподільної системи забезпечувалося, хоч і не в повному обсязі, практично всіх галузей економіки і соціальої сфери.

Ринкова економіка має багато переваг, вона перш за все зорієнтована на самоокупність і самофінансування суб’єктів господарювання, їхню пряму зацікавленість у накопиченні і цільовому використанні фінансового капіталу. Звідси держава через бюджетну систему виконує більше політичну та соціальну фінкції, ніж суто економічну. Однак в умовах перехідної економіки, коли ще немає реального власника, більшість підприємств перебуває у колективного власника, а колектив, як власник, про що свідчить західний досвід, реагує на економічні стимули інакше ніж приватний власник. Він (колектив) більш зацікавлений у проїданні, а не в інвестуванні прибутків. Не можна применшувати і роль держави у регулюванні економічних процесів, в тому числі за рахунок бюджетного фінансування і кредитування. Тому, сконцентрувавши солідні фінансові ресурси у розпоряджені держави, можна розв’язати цілу низку соціальних, економічних та інших важливих проблем. Якщо ми хочемо мати цивілізовану державу, то повинні чітко з’ясувати для себе, що для її існування необхідно віддавати частину своїх доходів. Наукою доведено такий аргументований рівень: кожний підприємець повинен віддавати на це не менш як 40% свого прибутку, кожний громадяних – не менше 35% свого доходу.

Податкова система України ще дуже недосконала, за її допомогою в нашій державі вилучається 22% доходів. Якщо взяти всі доходи, то це 26%, а при врахуванні Пенсійного фонду – 58%. Упорівнянні з европейськими країнами цей показник значно нижчий.

Існуюча в країні податкова система має досить багато недоліків, які негативно позначаються на розвитку економіки, а саме:

- понад третина усіх доходів у формі податків, які знаходяться у розпорядженні держави, стягуються шляхом непрямого оподаткування, тобто об’єктом оподаткування виступає не тільки доход, або прибуток а також витрати суб’єктів господатрювання, якщо в загальній кількості податків непрямі податки займають більше ніж 30%, то податкова система має руйнівний характер. Через непрямі податки, скорочуючи споживанн, ми скорочуємо виробництво. У світовій практиці непрямі податки у жодній із держав не перевищують 30%;

- податкова сисема не стимулює підприємницькі структури всіх форм власносіт і організаційно – правового устрою накопичувати фінансовий капітал і інвестувати його у основні та оборотні активи;

- чинна податкова система не сприяє і повною мірою не враховує можливостей організаційної діяльності підприємництва за рахунок формування фінансового капіталу у формі пайових внесків засновників, забезпечення такого рівня доходів, який би зацікавив власників до розширення і розвитку виробництва;

- податкова система відрізняється своєю нестабільністю як за видами податків, базою оподаткування, податкових ставок, так і за методикою обчисленя податків, термінів і порядку їх введення в дію.

- у податковій системі України майже відсутні відсутні податки, пов’язані з майном (власністю). В умовах ринкової економіки податки на власніть є важливим регулятором економіки й абсолютно стабільнми джерелом доходів бюджетів усіх рівнів;

- абсолютна перевага податків на юридичних осіб відображає існуючу ще з радянських часів негативну тенденцію щодо перерозподілу ресурсів. В Україні реальні доходи фізичних осіб в абсолютній масі не відповідають потребам і цілям ринкової економіки. Тому зміна напряму від юридичних до фізичних осіб, тобто її вирівнювання, може за рахунок значного збільшення доходів абсолютної більшості працюючих громадян країни;

- існуюча податкова система неефективна з точки зору держави але дуже вигідна для чиновників та недобросовістних платників податків, адже дає змогу одним приховувати свої доходи, а іншим отримувати частину цього доходу шляхом прикриття несумилінних платників;

- податкова система, що застосовується не створює умов для зменшення товарообмінних операцій в економіці України, а це негативно позначається на формуванні фінансових ресурсів як самих суб’єктів господарювання, так і держави через відсутність у платників податків необхідних коштів.

Податкова політика може впливати як на макро-, так і на мікроекономічний рівень. Із точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень формування фінансового капіталу (прямі і непрямі податки з фізичних і юридичних осіб). Тому податкову політику слід використовувати для розв’язання такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку у двох основних напрямах: регулювання процесів відтворення і стимулювання процесів економічного розвитку. З точки зору мікроекономіки податкова політика впливає на зацікавленість окремих підприємницьких структур у розвитку різноманітних видів діяльності, збільшення фінансового капіталу за рахунок власних, позичкових та залучених джерел фінансових ресурсів шляхом встановлення дифференціації податкових ставок, надання податкових пільг.

Проведення податкової політики передбачає розв’язання перш за все потреб держави у формуванні її фінанових ресурсів. При цьому вона повинна впливати на ринкові процеси і стимулювати процес виходу держави з кризи. Однак, стимулювати ти чи інши пріорітетні напрями економічного розвитку за допомогою податкових пільг слід дуже обережно, оскільки досвід надання пільг з оподаткування в Україні свідчить, що податкові пільги найчастіше допомагають ухилятися від оподаткування.

Головними напрямами в перехідний період повинні бути:

- створенн умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства, які мають тенденцію швидкого оббігу фінансового капіталу, максимального зростання обсягу виробництва та прибутку;

- прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки насамперед у промисловості і аграрному секторі;

- розширення сектору малого бізнесу, який дає змогу, з одного боку, забезпечити зайнятість значної частини населення, а з другого – значною мірою прискорити процеси розвитку національної економіки;

- підвищення добробуту населення за рахунок соціальної спрямованості видатків бюджетних видатків;

- опримізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованих до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні фізичних та юридичних осіб;

- зміна співвідношення між податками, які сплачуються населенням і підприємницькими структурами, за рахунок істотного збільшення доходів фізичних осіб;

- посилення ролі прямих податків і, зокрема, податку на прибуток, податку на власність, податку на використовувані ресурси і скорочення непрямих податків, передусім універсальних акцізів;

- збільшення податкової бази із значної кількості прямих податків, використання обгрунтованих податкових ставок залежно від виду діяльності та отриманих доходів;

- підвищення ролі місцевих податків і на цій основі збільшення фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування;

- використання економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій усіма підприємствами та галузями економіки;

- виконання підприємницькими структурами і фізичними особами своїх податкових зобов’язань;

- використання системи заходів, спрямованих на усунення можливостей застосування витартних методів господарювання.

Для того, щоб податкова політика сприяла формуванню фінансового капіталу як на рівні окремих підприємницьких структур, так і всього народного господарства, необхідна така податкова система, в якій можна було б опримізувати дію основних фінкцій податків – фіскальної, розподільчої, регулюючої, стимулюючої та соціальної. Найефективнішою податкова система, на нашу думку, буде тоді, коли дія кожної функції спрямовуватиметься на реалізацію стратегічної мети розвитку України – економічної стабілізації, піднесення всіх галузей народного гоподарства на якісно новий технічний і технологічний рівень., підвищення добробуту всього народу.

РОЗДІЛ 4

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Для стабілізації фінансової ситеми держави велике значення має податкова дисципліна, тобто своєчасне і в належних розмірах внесення фізичними і юридичними особами встановлениї обов’язкових платежів і зборів у державний і мисцеві бюджети. На жаль за весь період існування незалежної України жодного разу не було виконано бюджет у його доходній частині. Фактичні доходи бюджету у 1990 –1999 роках коливалися в медаж 54 – 83% від затвердженої парламентом величини. У 1998 році вони становили, зокрема, лише 75% запланованих надходжень. Із 29 джерел надходжень, визначених законом про Державний бюджет України на 1998 рік план виконано тільки щодо 10 джерел. Податкові надходження у бюджет були дещо нижчими від запланованих внаслідок подальшого спаду виробництва у 1998 році (на 1,7%) та зменшення частки бюджеттних надходжень у ВВП (з 30% у 1997 до 27,8% у 1998р.) (27, с. 59).

Але головним фактором зниження податкових надходжень у бюджет на 25% стало ухилення від сплати податків. Таке явище відбувається і вкраїнах з розвиненою ринковою економікою, проте там на перешкоді прагненню приховати доходи від держави стоїть віками вівирене податкове законодавство.

В Україні ж формування ринкової економіки і адекватної їй податкової системи тільки розпочалося. Недоліки податкового законодавства зумовили масові неплатежі у бюджет на фоні зітяжної економічної кризи. Ще у 1997 році Президент л. Кучма привернув увагу податківців до того, що майже половина підприємств з числа перевірених порушувала податкове законодавство.

З тих пір положення не поліпшилося. Наприклад, у Львовській області налічується приблизно 40000 підприємств, з них у 1999 сплатили податки лише 24,5 тис. (62%), причому половину платежів здійснено під адміністративно – правовим тиском. За данними податкової міліції, за останні роки кількість фактів ухилення від сплати податків невпинно зростає. У 1999 році з цього приводу порушено 10,3 тис. кримінальнихї справ; органами ДПА стягнуто стягнуто у бюджет 3,2 млрд. грн., але це лише частина належних коштів. За підрахунками, щорічна втрата бюджетних коштів становить 12 – 15 млрд. грн. Вражаючі масштаби недоїмок та приховування розглядаються багатьма урядовцями як наслідок малоефективного контролю та нездатності працівників податкової служби збирати податки. Зауважимо, принагідно, що у цій службі, створеній у 1996 році зайнято понад 100 000 осіб, тобто більше ніж у США, населення якої перевищує наше майже у 6 разів (27, с.61).

У будь – якому сільському районі України налічується не більше сотні підприємницьких структур, а фіскальний контроль здійснюють понад 40 працівників податкової служби, 10 працівників контрольно – ревізійної служби галузевих підприємств і стільки ж працівників державної служби. Чисельність контролерів тільки у 1999 році зросла ще на 5 тис. чоловік (27, с.65). Попри такий потужний контрольно – ревізійний аппарат, несплата податків має масовий характер. Правда, часта податки не сплачуються з об’єктивних причин – через відсутність коштів. Цим же пояснюється і те, що з додатково нарахованих податковою інспекцією сум після контрольних перевірок у бюджет надходить лише третина недоїмки, а решта перетворюється у податковий борг. Проте навіть екстраординарні заходи податкових служб щодо стягшення податків не дали оцікуваних результатів. (Пригадаємо учбово – цивільні збори керівників найбільших підприємств – поржників, котрим дозволялося покинути табір лише в обмін на сплату податків або письмове зобов’язання сплатити борг).

Одним із факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємств, є неспалата за борговими зобов’язаннями. За 1998 рік дебіторська і кредиторська заборгованість зросла в 1,4 раза. Загальна сума дебіторської заборгованості на початку 1999 року складала 107 млрд грн., а кредиторської – 148 млрд. грн. Отже, для вирішення проблеми своєчасної і у відповідних розмірах сплати податків, необхідно не тільки зміцнити податкову дисципліну, а й оздоровити фінансовий стан підприємств, що може бути забезпечене лише на основі стабілізації розвитку виробництва.

В Україні в цілому податки знижуються, і вони не вищі, ніж за кордоном, але доходи, які з них сплачуються – мізерні. Наприклад, у кінці 80 –х – на початку 90 – років у США частка податків у ВВП була в межах 30%, у ФРН – близько 40, Франції – 44, Італії 38, Англії – 36, Данії – 54, у Швеції – 57%. У середньому для західної Європи ця величина коливалася від 40 до 42%. В Україні ж найбільшою частка ВВП у доходах зведеного бюджету була у 1994 році (43,5%), а у 1999 році не перевищувала 25%. Але навіть таке значне скорочення не вплинуло позитивно на інвестиційний клімат в країні, не збільшило кількість робочих місць та воробництво продукції. Це свідчить про те, що податкове послаблення наші товаровиробники використовують непродуктивно, не для розвитку виробництва і зміцнення йього матеріально – технічної бази, а для власного збагачення і отримання прибутків.

Подібна ситуація склалася у нас і з податковими пільгами – існує їх багато, а результат мізерний. У розвинених країнах податкові пільги широко використовуються для стимулювання виробництва, зміцнення його матеріально –технічної бази, застосування нових технологій, нових видів електроенергії. Зокрема у США податкові пільги на початку 80 – х років мали на меті стимулювання капіталовкладень, оновлення виробничих фондів. Корпорації які збільшували інвестиції зменьшували на 30% податки. У 1986 році податкова реформа скасувала ці пільги, бо вже не було особливої потреби нарощувати виробничий потенціал за рахунок бюджету. Але підприємствам надається знижка, яка стимулює економію енергоресурсів і використання нетрадиційних видів енергії. Корпраціям надано право відраховувати від сум податків 15% вартості устаткування, яке використовує сонячну і вітрову енергію. Система податкових пільг використовується і в інших розвинених країнах, щоб направляти зекономлені кошти на стимулювання НТП. Держава пильно контролює ці процеси.

Податкове законодавство України також надає виробникам (юридичним і фізичним особам) за певних умов пільги. Їх мета – стимулювати інноваційні і інвестиційні процеси розвитку виробництва, залучати до цього іноземний капітал шляхом створення СП. Але коли пільги використовуються для збагачення окремих осіб, збільшення доходів корпорацій, то вони завдають велиї шкоди бюджету країни, позбавляючи його ресурсів. Проаналізуємо ситуацію, яка склалася в Україні.

На початку 1999 року загальна сума наданих фізичним та юридичним особам пільг складала 30 млрд. грн. , а протягом року зросла ще на 3,4 млрд. У загальній сумі це перевищує суму бюджетних надходжень за весь 1998 рік (28,9 млрд. грн.). Кількість суб’єктів пільговиків перевищує 100 тис. Особливу щедрість Уряд виявляє, надаючи пільги щодо сплати мита, митного оформлення товарів, використання нулової ставки за користування податковим кредиком, видання дозволів на взаємозаміну сплати податків та зборів. У 1999 році аппарат Кабінету Міністрів опрацював 19 тис. документів про надання пільг чисельним підприемницьким структурам, фізичним особам. Звичайно, найбільше їх достається тим, хто ближчий до влади. Платникам податків Києва в 1998 році було надано майже третину всієї річної суми пільг, Дніпропетровськой області – 18%, Донецькій області – 6%. Подекуди сума податкових пільг значно перевищує обсяги надходжень до бюджету: У Дніпропетровській області – в 3,5 рази, В Києві – в 2,5 рази, у Запорозьській області – в 2 рази, У Донецькій – в 1,7 рази.

Кожна з наданих пільг могла б сприяти розвитку виробництва, зростання його ефективності і капіталовкладень, оновленню матеріально – технічної бази , впровадженню науково – технічних розробок тощо. Насправді ніхто не контролює використання прибутків підприємств, джерелом яких є податкові пільги, і ці кошти направляються на виплату дивідендів, на зарплату, нагромадження індивідуального капіталу, який частково вивозиться за кордон. Про низький рівень їх продуктивного використання свідчать мізерні суми капіталовкладень у країні. В 1999 році підприємства всіх форм власності на капіталовкладення у виробничу сферу з усіх джерел використали лише 10,4 млрд. грн., що у 3 рази менше від сум, зекономленим протягом року внаслідок полегшення податкового тягаря. Мала ефективність пільгових коштів, використання їх не за призначенням викликали пропозиції скасувати пільги взагалі. Але таке рішення проблеми було б помилковим, бо нераціональне використання податкових пільг зумовлене відсутністтю належного контрольного механізму. Ситуація може змінитися на краще, коли владні структури переглянуть існуючі пільги. Ті з них, які не виконують стимулюючих функцій, використовуються не за призначенням, слід скасувати, а ті, які сприяють нарощуванню виробничого потенціалу, появі нових робочих місць, використанню передових виробничих технологій, збільшенню виробництва товарів, - залишити. Кошті, отримані завдяки пільгам доцільно аккумулювати на спеціальних інвестиційних рахунках підприємств, стимулювання НТП. Такий механізм використання одержавного завдяки податковим пільгам доходу існує в ряді країн Західної Европи.

Дотримання податкової дисціпліни, виконання вимог закону мають бути обов’язковими не тільки для платників податків, а і для владних структур, які розпоряджіються зібраними ресурсами. Регулює ці процеси Закон про Державний бюджет, який щорічно розлядається і затверджується Верховною Радою України. У ньому конкретно зазначається як і у чиїх інтересах використовуються податкові надходження. Мають бути забеспечені прозорість у використанні бюджетних коштів і контроль громадськості за ними. У країнах з розвиненими ринковими відносинами контроль здійснюється громадянами у прямій формі, тобто відомості про доходи і видатки Державного бюджету доступні кожному члену суспільства (принцип гласності). Влада періодично звітує перед представницькими органами про виконання бюджету, і у разі порушення законодавства повинні притягвтися до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Нерідко Уряди, які допустили порушення податкового законодавства йдуть у відставку.

В Україні виконавча влада успадкувала від колишнього тоталітарного режиму знеуважливе ставлення до законів. Наслідком цього стали зловживання і порушення у формуванні бюджетних коштів. Нераціональне їх використання або розкрадання набули великих масштабів. Щоби вивести бюджетний процес у законне русло, Верховна рада у 1997 році утворила Рахункову палату, до функцій якої входить виявлення фактів відхилення від бюджетного законодавства, з’ясування причин втрат доходів і неефективного використання бюджетних коштів, розробка пропозицій щодо включення додаткових доходів у державні фонди, боротьба з розкраданням бюджету. Останнє викликане об’єктивною необхідністтю, бо порушення закону про бюджет, недержавне використання бюджетних коштів стали у нас, на жаль, майже нормою. Найбільші суми із незапланованих видатків ідуть на утримання владних структур і покриття кредитів, узятих під гарантії Уряду суб’єктами господарювання. Якщо у 1993 році заборгованість за позиками, наданими іноземнимии державами, в тому числі під гарантії Кабінету Міністрів України становила 0,4 млрд. дол., то у 1998р. – 3,9 млрд. дол., з них під гарантії Уряду – 2,9 млрд. дол. І якщо проблема повернення кредитів, наданих під державні гарантії ставиться досить жорстко, то мови про ефективність їх використання взагалі немає. Наслідки цього – низька або нульова ефективність запозичень, а то і прямі втрати через їх розкрадання. Тим часом іноземні кредити під гарантіїї Уряду в кожному разі повинні мати цільовий характер і окуповуватися. Проте більше як половина з них не повертається кредиторам, і держава – гарант змушена повертати цю заборгованість із своїх ресурсів. У 1998 році на це використано 1,8 млрд. дол. Не поліпшилася ситуація і у 1999 році: хоча і закон про держбюджет і вимагав від Уряду не залучати кошти під державні гарантії, загальна сума таких кредитів зросла з 2,5 млрд. дол на 1 січня до 3 млрд. дол. У середені року. Ці та інші приклади свідчать, що закон про держбюджет не став обов’язковим для виконавчої влади. Урядові структури нехтують ним, приймаючи рішеня про використання фінансових ресурсів. Таке свавілля є одним з факторів тінізації і корупції економіки України. Адже за будь – яке порушення норм бюджетного законодавства ніхто не несе особистої відповідальності.

Щоби посилити прозорість бюджетної системи, зокрема її видаткової частини, було б доречно відновити народний контроль за використання бюджетних коштів на всіх рівнях влади, як це практикується у розвинених країнах. Платники податків мають знати куди йдуть їхні гроші.

Принципове значення в ефективності використання має їх розподіл між місцевої і державної владами. В Україні досі точаться дискусії щодо принципів такого розподілу. Обстоюються дві протилежні думки. Урядовці домагються максимальної централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті, з наступним їх перерозподілом між регіонами, органами місцевої влади. Представники останньої вважають доцільним формувати бюджет “знизу”: за принципом виділення залишку податкових коштів, не використаного на власні потреби у центалізований фонд. Але світова практика показує, що навіть для великих сум розпорядники будь – якого регіонального (місцевого бюджету) дуже легко знаходять дедалі нові потреби. Тому такий підхід до формування бюджетів різних рівнів є неприйнятним, більш того – шкідливим, до позбавляє центр ресурсів, необхідних для задоволення загальнодержавних потреб.

Найкраще – формувати різнорівневу бюджети у такий спосіб, аби кожен рівень влади мав закріплені за ним джерела доходів і дбав про їх заповнення. Якщо власних ресурсів регіону не вистачає місцевим органам влади держава дотує їх шляхом перерозподілу доходів між регіонами. Підставою для величини дотацій мають слугувати розроблені на державному рівні нормативи забезпечення соціальних потреб населення. На жаль, до тепер їх ще немає. Такі стандарти не можуть бути однаковими для всіх регіонів, бо мають врахувати відміності в їх соціально – економічному розвитку, ресурсний потенціал, ступінь його використання, відмінності в реальних доходіх тощо. Щоб розрахувати ці нормативи, вважають фахівці, треба проаналізувати статистичні данні щонайменше за останні роки приблизно для 500 міст районного та областного значення і більше як для 2000 селищ, сіл, які мають свої бюджети. Але така робота все ж таки потрібна, щоб уникнути протистояння між регіонами і центром, та й між самими регіонами. Наявність науково обгрунтованих нормативіввключила би суб’єктивний підхід до розподілу ресурсів між регіонами та областями та наякповнаше забезпечила принцип їх справедливого розподілу. У таких розрахунках має знайти місце і централізована допомога для розвитку окремих галузей виробництва, малого бізнесу в межах того чи іного регіону. Заінтересувати органи місцевої влади у своєчасному внесенні податкових платежів до державного бюджету допомогла би система матеріального заохочення. Можливий варіант, коли за умови перевиконання плану з надходженнь податків у держбюджет понад 50% понадпланових сум залишиться у розпорядженні місцевого бюджету. Таким чином зростатимуть і місцевий і державний бюджети.

Поряд с суто адміністративно – правовими заходами, які і надалі залишуться основним засобом стягнення податків необхідно ввести роз’яснювально – виховну роботу, спрямовану на зміцнення податкової дисципліни. У цивілізованому діловому світі платник податку боїться не лише законного покарання за порушення вимог податкового кодексу, а й публічного безчестя. Законослухняність має стати нормою поведінки кожного громадянина в Україні. Публікація матеріалів, про те, хто і скільки платить податків, хто приховує, або занижує свої доходи, ошукує державу – це одна з норм прозорості податкової системи і виховання податкової культури у суспільстві. Зміцнити податкову культуру можна тільки за умови підвищення репутації держави. Громадяне повинні переконатися, що влада існує для них, а не вони для влади. У формуванні нової ідеології податкової політики важливу роль повинні відігравати, конструктивні, доброзичливі відносини між владою, податківцями з одного боку та господарюючими суб’єктами – з іншого. Йдеться про створення пом’якшеного режиму, позбавленого силового фактору, про нормальні умови для тих підприємств, які, працюючи стабільно, дотримуюються податкової дисципліни.

Організатором роз’яснювальної роботи серед господарюючих суб’єктів повиинні стати ДПА та її органи на місцях. Складники цієї роботи - своєчасне повідомлення платників податків про зміни у законодавстві, консультативні послуги, видання науково – методичної літератури тощо. Податковий інспектор повинен виступати не тільки як службовець, заінтересований у максимальному вилученні коштів, а й добрий порадник, котрий допомагає суб’єкту господарювання краще вести справи. Але реальні відносини між податківцями і платниками податків поки що далекі від ідеальних. Часто трапляються необгрунтовані нарахування податків і нарахування штрафів. Ось приклад: у структурі коштів, донарахованих за результатами перевірки, проведеною податковими органами у 1 кварталі 1997 року частина фінансових штрафів сягала 46,8%, у той час як частина основного платежу становила лише 19,6% І сьогодні у донарахуваннях перерважають фінансові санкції. Певною мірою цьому сприяє існуюча система матеріального заохочення працівників ДПА, які отримують додаткову грошову винагороду у разі донарахувань. Тому появу фінансово – господарських служб, котрі працюють на госпрозрахункових засадах і надають послуги платникам податків слід розцінювати як позитивний факт, тим більше, що у дрібних підприємців найчастіше немає кваліфікованої бухгалтерської служби. Аудиторські фірми допоможуть об’єктивно оцінити стан фінансової звітності, податкового обліку, правильність нарахувань, захистять підприємців судових процесах. Аудит В Україні має стати звичайним явищем, а його послуги – фактором поліпшення фінансово – господарської діяльності підприємств.

На 25 грудня 2000 року Державна податкова служба України забезпечила виконання доходів зведеного бюджету в обсязі 109 відсотків. Всього від платежів, які контролюються ДПА України, до казни надійшло 30,7 мільярда гривень, в тому числі 4 мільярди вилучено з тіньової економіки.

Динаміка надходжень дає підстави очікувати, що річні доходи зведеного бюджету буде виконано на 112 відсотків, а доходи Державного бюджету - на 100,5 відсотка. Тобто, загалом до казни надійде 31,4 мільярда гривень.

Досягти таких результатів дозволило в першу чергу підвищення ефективності роботи органів податкової служби.

Адже бюджетні завдання 2000 року податківці виконували в таких умовах, які виключали суто фіскальні методи роботи.

Цього року чисельність співробітників служби зменшилась на 6 тисяч осіб, отже, навантаження, в розрахунку на одного співробітника, зросло: з 375 тис. грн. в 1999 році до 524 тис. грн. в 2000-му.

Сама податкова служба ініціювала зміни в нормативно-правовій базі оподаткування (49 ініціатив), які зменшували фіскальне навантаження. В практику роботи податківці запровадили партнерські відносини з платниками податків. Можна згадати найбільш значні з ініціатив:

- суму пені, яку можна нараховувати, обмежено сумою донарахованих платежів;

- списання податкової заборгованості станом на 1січня 2000 року;

- збільшення мінімального розміру суми ухилення від сплати податків, від якої настає кримінальна відповідальність, втричі - до 50 тисяч гривень;

- недекларування додаткового річного доходу фізичних осіб, який не перевищує 354 гривні;

- незастосування фінансових санкцій в разі, якщо помилка сталася внаслідок описки або арифметичної помилки;

- скасування податкових постів на лікеро-горілчаних та спиртових заводах;

- незастосування електронних касових апаратів підприємцями, які працюють на спрощеній системі оподаткування, заборона необгрунтованих оперативних перевірок;

- застосування системи заохочення добросовісних платників.

Окрім того, органи податкової служби діяли в безперервно мінливому правовому полі, “ландшафт” якого прикрашали пільги для окремих суб`єктів господарської діяльності і цілих галузей, територій.

Наприклад, прибуток гірничо-металургійного комплексу, який сповна скористався надзвичайно сприятливою зовнішньоекономічною кон`юнктурою, оподатковувався всього дев`ятивідсотковим податком. До того ж, експортна орієнтація визначала величезні суми відшкодування ПДВ з бюджету.

При цьому посилилась негативна тенденція: суттєво затримується сплата ПДВ до бюджету.

Так, пізніше визначеного терміну до бюджету надходили платежі з ПДВ:

у 1996 році - 34,0%

у 1997 році - 39,5%

у 1998 році - 46,0%

у 1999 році - 47,5%

Поза всіма названими та іншими ускладненнями, державна податкова служба спрацювала, як свідчать результати, за принципом: “Краще менше (перевірок і штрафів), але краще (економічний аналіз, правова обгрунтованість)”.

Реалізація ініціатив ДПА України та прийняття деяких законодавчих актів, найсуттєвішими з яких для тонусу вітчизняної економіки є: скасування картотеки №2 (тобто, податкові вимоги не впливатимуть на розпорядження обіговими коштами) та порядок списання та реструктуризації податкової заборгованості (тобто, з 1 січня 2001 року колишні боржники продовжать економічну діяльність “з чистого аркуша”), - все це означає, що економічне поле 2001 року розчищено від факторів, які пригноблювали підприємства, що здатні подолати негативні тенденції.

Довгоочікуваний Податковий кодекс пройшов перше читання в парламенті, отже, наступний рік має стати роком прийняття “економічної конституції” держави.

ДПА запропонувала в Кодексі суттєве зниження податкового навантаження: податок на прибуток поетапно зменшити з 30 до 20 відсотків; оподаткування дивідендів - з 30 до 15 відсотків; замість п`яти ставок оподаткування фізичних осіб (максимальна - 40%) запровадити дві - 10 та 20 відсотків; податок на додану вартість знизити з 20 до 15 відсотків. Замість 16 місцевих податків і зборів запропоновано залишити 10, а всього замість 39, які існують, пропонується застосовувати лише 23 податки, збори, обов`язкові платежі.

Принципово важлива також пропозиція принаймні на п`ять років запровадити мораторій на зміни податкового законодавства.

Таким чином, Україна може отримати “тріаду успішного ведення бізнесу”: найнижчі в Європі ставки оподаткування, незмінне законодавство, відсутність податкової заборгованості (що означає позитивну кредитну перспективу).

Головним завданням податкової служби в 2001 році буде утвердження стандартів громадянського суспільства в податковій сфері.

Варто зазначити, що перші підходи до вирішення цього завдання здійснено вже в 2000 році: наприклад, укладена Угода про взаємодію ДПА та УСПП, в усій Україні запроваджено роботу “телефонів довіри” податкової служби, довідково-консультаційних служб 007, систему масово-роз`яснювальної роботи з податкового законодавства.

І як один з показників позитивних тенденцій можна назвати те, що все-таки дві третини податків в державі сплачується добровільно.

Кількарічна робота з експертами і консультантами Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Казначейства США, Міністерства фінансів Нідерландів дозволила створити програму модернізації податкової служби України. Програмою модернізації визначено такі основні завдання:

- створення системи громадського контролю на доповнення

- контролю законодавчого, державного;

- запровадження системи податкових компромісів з використанням інструментів відтермінування та розстрочки платежів, договірного податкового

кредиту;

- кваліфіковане обслуговування крупних платників;

- згортання податкового контролю за роботою малого та середнього бізнесу;

- введення адекватної відповідальності за порушення податкового законодавства;

- вдосконалення апеляційних та судових процедур.

Поетапно і послідовно, в законодавчому полі України ці завдання державна податкова служба розпочне реалізовувати в 2001 році.

ВИСНОВКИ.

Україна переживає зараз жорстку економічну кризу. Як це ні парадоксально звучить, але саме зараз наступає час змін. Необхідно комплексні перетворення у всій структурі економіки. Ефективна податкова система є однієї з найважливіших складових економічного процвітання країни. Про це можна судити по закордонних країнах, де обговорення податків давно вже займає почесне місце серед економічного планування.

Система податків і зборів служить інструментом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу. Податками можна стимулювати або, навпаки, обмежувати ділову активність, а отже, розвиток тих або інших галузей підприємницької діяльності. Можна створити передумови для зниження витрат виробництва й обертання приватних підприємств, для підвищення конкурентноздатності національних підприємств на світовому ринку. За допомогою податків можна проводити протекціоністську економічну політику або забезпечити свободу товарному ринку. Податки створюють основну частину прибутків державного і місцевих бюджетів, даючи можливість фінансового впливу на економіку через видаткову частину

Потенційно, податкова політика покликана пом'якшувати негативні явища властивої ринкової економіки. Являючись ключовою ланкою економічної політики, являє собою інструмент регламентування макроекономічних пропорцій.

У той же час, що діють на даний момент напрямки податкової політики відрізняються безсистемністю, відсутністю наукового підкріплення і зайвої фіскальності. Так, у бюджетній політиці за останні роки акцент на збільшення дохідної частини був зроблений не за рахунок заходів для легалізації підприємницької ініціативи, а за рахунок росту податкового тягаря і жорсткості податкового адміністрування. Проте збирання податків не вдалося збільшити шляхом адміністративного тиску, тому що не були сформовані діючі економічні стимули чесно сплачувати податки, не проводилися заходи щодо скорочення бартерних операцій і витисненню грошових сурогатів.

Зміни в податковій системі необхідні. Вони повинні бути послідовними і передбаченими. Їхніми головними напрямками повинні стати:

• зниження загального рівня оподатковування при різкому розширенні податкової бази;

• скорочення кількості податків і спрощення системи оподатковування;

• посилення податкової дисципліни;

• систематизація і кодифікація податкового законодавства.

Можливості збільшення прибутків бюджету за рахунок виведення значної частини економіки з "тіні" важко переоцінити. Багато в чому унаслідок високого рівня податків частка надходжень від нового приватного сектора непропорційно низька щодо їх реальних (а не офіційно що показуються) прибутків. Для досягнення цієї цілі потрібні міри з одного боку, контрольно-карного характеру (по жорсткості збору податків, припиненню контрабанди і "тіньових" торгових і фінансових операцій і ін.), з іншого боку - у напрямку раціоналізації податкового законодавства. Справитися з задачею легалізації "тіньової" економіки тільки мірами карного характеру неможливо, для цього треба створити в людей і фірм бажання сплачувати податки - тобто одержувати легальні високі прибутки. У цілому в ході податкової реформи необхідний перехід від виконання податками переважно фіскальних функцій до переважно стимулюючим.

Необхідність цих змін зрозуміла майже усім. Дійсне питання складається в умінні Уряду знайти баланс між об'єктивно суперечними друг другу фіскальними і стимулюючими функціями податків.

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Акцизний збір 31

Відрахування на геологорозвідувальні роботи 38

Джерело податку 6

Державне мито 35

Збори за використання природних ресурсів 38

Збір на соціальне страхування 34

Мито 35

Місцеві податки та збори 41

Об’єкт оподаткування 20

Податки 6

Плата за землю 22

Податок з власників транспортних засобів 26

Податок на додану вартість 28

Податок на промисел 36

Податкова політика 51

Податкове навантаження 56

Податкова дисципліна 77

Принципи оподаткування 11

Функції податків 8

- фіскальна 9

- соціальна 9

- регулююча 10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров М. Податкова політика в України : принципи і реалії. // Вісник податкової служби України – 1998. - №15. – с. 6 – 9

2. Азаров М. Я., Кольга В. Д., Онищенко В. А. Все про податки : Довідник / М. Я. Азаров (ред.). — К. : Експерт-Про, 2000. — 490с.

3. Азаров М. Я., Бондаренко Г. І., Мельник П. В., Лєкарь С. І., Зайцев В. І.. Про податки і збори населенню України / Державна податкова адміністрація України; Академія державної податкової служби України. — К., 2000. — 182с.

4. Брызгалин А.В. “Налоги и налоговое право”: учебник – Москва: Центр, Налоговое и Финансовое право, 1998.

5. Бердинець М.Д. Податки в системі фінансової підтримки розвитку малого підприємства. // Фінанси України. – 1998. - №93 – с. 122 – 126.

6. Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори. Правове регулювання : Навч. посіб. / Європейський ун-т управління безпеки та інформаційно- правових технологій; Український фінансово- економічний ін-т Державної податкової адміністрації України. — К. : Атіка, 1999. — 119с.

7. Білик М. Д., Золотько І. А.. Податкова система України : Навч.- метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2000. — 190с

8. ГромовА. Фискальные указы президента – очередная попытка пополнить доходы бюджета. // Україна – Бізнес. – 1998 р. - №22. – 10 червня. – с. 4 – 5.

9. Демденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання інвестування в України. // Фінанси України. – 1998 р. - №9. – с. 127 – 130

10. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн ( порівняльний аналіз). // Фінанси України . – 1998. - №6. – с. 75 – 82.

11. Д'яконова І. І. Податки та податкова політика України. — К. : Наукова думка, 1997. — 122с.

12. Закон України “Про систему оподаткування” від 01.10.1991р.

13. Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій” від 20.12.1992р.

14. Збірник законодавчих документів із змінами і доповненнями, 29 травня 1998 року / Кабінет Міністрів України та ін.. — К., 1998. — 119c.

15. Користін О. Є. Податки в регулюванні підприємницької діяльності : Дис... канд. экон. наук (08.04.01) / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — 174л. — л. 166-174.

16. Крисоватий А. І.. Непрямі податки в Україні: теорія і практика : Дис...канд. екон. наук (08.04.02) / Київський економічний ун-т. — К., 1995. — 170 л

17. Лапшин Ю. В., Онищенко В. А., Петриченко О. О., Попова Р. М., Місцеві податки, збори і неподаткові платежі : [У 2 ч.] / М. Я. Азаров (ред.). — К. : Експерт-Про, 2000. — 667с.
Ч. 1. 667с. —

18. Лапшин Ю. В., Онищенко В. А., Петриченко О. О., Місцеві податки, збори і неподаткові платежі : [У 2 ч.] / М. Я. Азаров (ред.). — К. : Експерт-Про, 2000. — 774с.
Ч. 2. 774с. —

19. Мельник П. В., Данілов О. Д., Ходаківська В. П., Вдовиченко М. І., Сунцова О. О. Податкова система України. Практикум : Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів освіти / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2001. — 254с.

20. Мельник В. М. Податки та їхній вплив на виробництво : Дис... канд. екон. наук (08.04.01) / Одеський держ. економічний ун-т. — О., 1998. — 178л. :

21. Місцеві бюджети, податки і збори (закон, практика, проблеми) / Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування апарату Верховної Ради України / В.А. Граб (відп.ред.), О.А. Нескоромний (упоряд.). — К. : Парламентське вид-во, 2000. — 232с. — ISBN 966-611-069-5.

22. На підтримку вітчизняного товаровиробника // Вісник податкової служби України . – 1998. - №10. с. 12 – 16.

23. “Основні засади формування податкової політики в Україні на сучасному етапі” // Економіка, фінанси, право – 2000. № 4.

24. Податки в зарубіжних країнах : Конспект лекції / Київський держ. торговельно- економічний ун-т / Світлана Олексіївна Булгакова (уклад.). — К., 1997. — 22с. — На обкл.: автор - Булгакова С.О..

25. Податки в Україні: Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних актів з питань оподаткування / В. Гесфорд (подгот.). — К., 1995. — 276с

26. Податкова система України. (Збірка законодавчих актів із змінами та доповненнями за станом на 20 жовтня 1999 року) / Микола Петрович Кучерявенко (упоряд.), Володимир Володимирович Мартиновський (упоряд.). — Х. : Торсінг, 2000. — 464с.

27. Папаїка О.О. “Реформування податкової системи України” // Фінанси України – 2000р. № 8. – с. 55 – 68.

28. “Податкова політика України у контексті створення умов для економічного зростання.” //Економіка України – 2000р. № 9. - с. 91 – 110.

29. Руммо В. В. Податкова система як механізм регулювання господарської діяльності суб'єктів підприємництва України : Автореф. дис... канд. екон. наук (08.02.03) / Одеський держ. економічний ун-т. — О., 1999. — 17с

30. Соколотська А. М. Податкова система України в контексті світового досвіду. // Фінанси України . – 1997р. - №7. – с. 77 – 89.

31. Сажина М.А. “Налоговую систему России необходимо совершенствовать” – // Финансы. – 1999. - № 7. - с. 20.

32. Сажина М.А. “Налоговую систему России необходимо совершенствовать” – // Финансы. – 1996. - № 7.

33. Хритинин В.Ф. “Налоговая система в России” – // Финансы. – 1997. - № 7.

34. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997 г. – 382 стр.

35. Філімоненков О.С. До питання про сутність податків, їх призначення і удосконалення системи оподаткування в України // Вісник житомирського інженерно – технологічного інституту.

36. Економічні та гуманітарні науки. – 1997р. - №6. – с. 41 – 43.

37. Федосов В. М., Опарін В. М., Андрущенко В. Л. Податкова система України : Підручник для студ. екон. вищ. навч. закладів і фак. / В.М. Федосов (ред.). — К. : Либідь, 1994. — 463с.

38. Шаблиста Л. М.. Податки як засіб структурної перебудови економіки / НАН України; Інститут економіки. — К., 2000. — 218с.

39. Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: Учебник. – Москва.: ИНФРА – М, 1998 г. – 429 с.

ДОДАТКИ

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1999 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1998 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1997 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1996 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1995 рік”

Розраховано автором за данними Закону України “Про Державний бюджет України на 1994 рік”